Об’єктивні засади підприємництва

Тема 1. Об’єктивні засади підприємництва.

План:

1. Форми суспільного виробництва.

2. Товарне виробництво – матеріальна основа виникнення підприємництва.

3. Ринок та його функції.

4. Мета та завдання курсу.

Рекомендована література:

1. Закон України «Про підприємництво».

2. Варналій З.С. Основи підприємництва: Навч. посіб. – 3 – тє вид., випр. і доп. - К.: Знання – Прес, 2006. – Т.1, с. 12-30.

3. Мочерний С.В., Устинко О.А., Чоботар С.І. Основи підприємницької діяльності. Посібник. – К.: «Академія», 2003. – Т. 1,2, с. 7-31.

4. Шваб Л.І. Основи підприємництва: Навч. посіб. – К.: Каравела, 2006. – с. 9-30.

Основні поняття та категорії:

Натуральне виробництво, товарне виробництво, товар, праця, предмети праці, засоби праці, засоби виробництва, фактори виробництва, ринок, суб’єкти ринку, об’єкти ринку, функції ринку, ринкова інфраструктура, мета курсу, основні завдання курсу, предмет курсу, об’єкт курсу.

Запитання для перевірки знань:

1. Що являє собою натуральна форма виробництва? Які її основні риси?

2. Який тип господарювання називають товарним?

3. Що є причиною виникнення товарного виробництва? На­звіть його визначальні риси.

4. Чим відрізняється товар від продукту?

5. Що належить до родових ознак підприємництва?

6. Що таке засоби виробництва?

7. Які основні елементи продуктивних сил суспільства?

8. Поясніть, що означає поняття "еквівалентний обмін".

9. Що таке ринок?

10. Назвіть об'єкти і суб'єкти ринку.

11. Які основні функції виконує ринок?

12. Що таке структура ринку? За якими критеріями розме­жовується побудова ринку?

13. Дайте характеристику ринкової інфраструктури.

14. Яка головна мета та завдання курсу "Основи підприєм­ництва"?

15. Що є предметом та об'єктом курсу "Основи підприєм­ництва"?

1. Форми суспільного виробництва.

Розвиток суспільства свідчить про те, що протягом тривалих історичних періодів зберігаються окремі спільні форми еконо­мічного життя, зокрема господарювання. Людство за всю свою історію знало дві форми організації суспільного виробництва — натуральну і товарну. Перша панувала в усіх докапіталістич­них (доринкових) формаціях. Друга, започаткована ще у пері­од розвитку первісного ладу, існує донині і є визначальною фор­мою виробництва в усіх індустріально розвинутих країнах. Отже, провідне завдання теми — розкрити закономірності ви­никнення та суть товарної форми виробництва, з'ясувати при­роду товарного виробництва як матеріальну основу виникнен­ня підприємництва, обґрунтувати сутність та структуру рин­кової економіки.

Історично першим виникло натуральне виробництво. Нату­ральне виробництво
— це тип господарювання, за якого про­дукти праці призначаються для задоволення власних потреб виробників, для споживання всередині того господарства, де вони вироблені. У найбільш чистому вигляді натуральне ви­робництво існувало у первісній общині, коли люди не знали суспільного поділу праці, тобто не обмінювались між собою виробленою продукцією. Натуральне виробництво панувало у патріархальній селянській общині, у середньовічних феодальних маєтках. Вироблені продукти праці у вигляді конкретних благ — їжі, одягу, взуття, житла, знарядь праці, що задоволь­няють певні потреби, — є природними формами багатства.

У натуральних господарствах існував замкнений кругообіг (рух) продукту, який, як правило, не виходив за їх межі. Кож­на господарська одиниця була повністю відокремлена від інших, як у виробництві, так і у споживанні. Рівень споживання су­б'єктів господарювання залежав тільки від рівня виробництва. Безперечно, це не виключало того, що певні продукти праці ін­коли обмінювалися на інші якимись окремими суб'єктами чи спільнотами. Але цей обмін був випадковим або таким, що не справляв серйозного впливу на виробничу сферу і споживання.

Натуральне виробництво має такі основні риси.

1.
Універсальність праці.

Діяльність суб'єкта господарю­вання при натуральній формі виробництва спрямована на задо­волення власних потреб, як правило, з однаковим набором видів праці. Щоправда, усередині натурального господарства праця поділяється між окремими людьми та їхніми групами.

2.
Замкненість виробництва.

Кожне господарство спи­рається на власні виробничі ресурси і забезпечує себе усім не­обхідним. У такому господарстві виконуються усі роботи — від добування сировини до виготовлення готової продукції та її спо­живання.

3.
Прямі економічні зв'язки між виробництвом і спожи­ванням.

Прямі натуральні зв'язки ведуть до безпосереднього використання виробленого продукту самими виробниками, що і є визначальною рисою натурального господарства. Подібні зв'язки виражають спосіб руху виробленого продукту за такою схемою: виробництво — розподіл — споживання.

Натуральне виробництво було переважною формою господа­рювання до початку капіталістичної епохи. І сьогодні певною мірою елементи натурального господарства мають місце в бага­тьох країнах, у тому числі у нашій (наприклад, виробництво на садово-городніх ділянках). Однак натуральне виробництво є не тільки примітивною і консервативною формою виробницт­ва, а й малопродуктивною, малоефективною. На зміну йому по­ступово приходить товарне виробництво.

Товарне виробництво

— це тип господарювання, за якого продукти праці виробляються відокремленими господарюючи­ми суб'єктами не для власних, а для суспільних потреб, шля­хом купівлі-продажу цих продуктів, що стають товарами.

Матеріальною основою виникнення товарного виробництва є суспільний поділ праці, що означає спеціалізацію виробників на виготовленні окремих видів продукції або на певній виробни­чій діяльності. Саме суспільний поділ праці зумовлює об'єктив­ну необхідність і можливість регулярного обміну продуктами.

Іншою передумовою формування товарного виробництва є економічна відокремленість виробників, яка полягає у влас­ності останніх на продукти праці, що стають товарами. Обміню­вати можна лише те, що належить виробникові, тобто є його власністю.

Товарне виробництво, що виникло як протилежність нату­ральному господарству 7—8 тис. років тому, зберігається і є ефективним сьогодні. Воно має такі визначальні риси:

— суспільний поділ праці;

— повна соціально-економічна відокремленість виробників;

— економічні зв'язки між відокремленими товаровиробни­ками відбуваються шляхом обміну;

— приватна власність на результати праці;

— продукт праці набуває форми товару.

Товар — це продукт праці, який має дві властивості: 1) здат­ність задовольнити певну потребу людини; 2) можливість об­міну на інші товари шляхом купівлі-продажу. Тобто товар
— це продукт праці, який задовольняє певну потребу людини і виготовлений з метою обміну.

2. Товарне виробництво — матеріальна основа
виникнення підприємництва.

Товарна організація виробництва і адекватна їй форма зв'язків є рушійною силою розвитку продуктивних сил суспіль­ства, підвищення ефективності виробництва, оскільки веде до подальшого поглиблення суспільного поділу праці, спеціаліза­ції виробництва і, як результат, до зростання кількості вироб­леної продукції, тобто продуктивності праці.

Елементами процесу виробництва є власне праця, предмети праці та засоби праці. У сукупності засоби та предмети праці становлять засоби виробництва (рис. 1).

Виробництво

Продукти

Рис. 1. Основні елементи процесу суспільного виробництва.

Система факторів виробництва, яка забезпечує перетворен­ня речовин природи відповідно до потреб людей, створює мате­ріальні й духовні блага, є продуктивними силами суспільства. До цієї системи належать (див. рис. 2):

Рис. 2. Основні складові (елементи) продуктивних сил суспіль­ства.

— працівники;

— засоби праці (інструменти, механізми, машини, двигуни, апарати, різні пристрої тощо);

— предмети праці (земля, сировина, матеріали, корисні ко­палини тощо);

— сили природи, що використовуються;

— наука як специфічна продуктивна сила;

— форми і методи організації виробництва;

— інформація.

До родових ознак підприємництва належить те, що вироби­ла практика розвитку підприємництва, насамперед:

— обмін діяльністю між суб'єктами господарювання;

— прагнення кожного учасника обміну діяльністю до реалі­зації своїх інтересів;

— прояв особистої чи колективної ініціативи у процесі підго­товки чи укладання угоди;

— здатність і готовність іти на особистий (чи колективний) ризик заради укладання угоди на вигідних умовах;

— вміння диференціювати вірогідні й справжні результати угоди, визначити пріоритети діяльності та підпорядкувати їм логіку ділового спілкування.

Виникнення товарного виробництва, як ми з'ясували у пер­шому питанні, передбачає дві передумови.

Перша — це обмін товарів, який відбувається на основі еквівалентності (у товари, що обмінюються, має бути вкладена однакова кількість праці). Еквівалентний обмін можливий ли­ше за наявності свободи вибору, можливої лише в умовах кон­куренції.

Друга — це економічна відокремленість виробників, що зу­мовлює свободу діяльності господарюючих суб'єктів. Тобто еко­номічна відокремленість передбачає самостійний вибір видів діяльності суб'єктів господарювання, самостійне (вільне) фор­мування програми діяльності тощо. А це і є не що інше, як підприємницька діяльність.

Таким чином, підприємництво є невід'ємною властивістю (атрибутом) товарного виробництва. Без свободи господарської діяльності, тобто підприємництва, товарного виробництва не існує. У свою чергу, підприємницька діяльність неможлива без наявності товарного виробництва, яке є для підприємництва матеріальною основою, базою, ґрунтом, на якому лише і мо­жуть розвиватися підприємницькі відносини.

Родові ознаки підприємницької діяльності повною мірою ви­являються в сучасній ринковій економіці, де вони мають визна­чені особливості, зумовлені товарними відносинами.

Свобода підприємництва невід'ємна від ринкових зв'язків. Протягом тисячоліть регулювання господарського життя, зо­крема обміну, здійснювалося за допомогою ринкових важелів (механізму стихійного встановлення цін, коливання попиту і пропозиції, конкуренції тощо). Таким був господарський ме­ханізм із моменту виникнення товарного виробництва і до не­давніх часів. Зараз такий механізм доповнюється свідомим ре­гулюванням процесів, що відбуваються в суспільному вироб­ництві. Що ж таке ринок як форма організації суспільного ви­робництва?

3. Ринок та його функції.

Як показує історичний досвід цивілізації XVI — XX ст., рух здорової економічної системи, зорієнтованої на критерії ефек­тивності та здатності до саморегулювання, відбувався на основі ринкових відносин. Світова історія, по суті, не знала високо­ефективної неринкової економіки.

Як явище господарського життя, ринок виник внаслідок при­родно-історичного розвитку виробництва і обміну, що породи­ли товарне ведення господарства. Ринок формувався у ході ста­новлення товарного виробництва і є його неодмінним та най­важливішим елементом. Отже, причини існування ринку кри­ються у причинах товарного виробництва.

Ринок насамперед виступає як обмін товарів, організований за законами руху товарних відносин. З давніх часів ринок визначали як місце (ринкову площу), де здійснюється купівля або продаж товарів. Ось чому у багатьох слово "ринок" асоціюється з базаром — місцем обміну вироблених благ. Але це правильно лише частково. Ринок — поняття більш широке і містке. Це також магазини, універмаги, універсами, різні намети, де купуються товари щоденного вжитку. Є ринки, на яких прода­ються і купуються цінні папери (акції, облігації), — фондові біржі. На товарних біржах пропонуються зерно, цукор, цемент тощо. Відносини між продавцями і покупцями щодо існуючих та потенційних товарів утворюють ринки.

Однак ринок — це не просто сфера обміну, а така сфера, в якій обмін товарів здійснюється за суспільною оцінкою, що зна­ходить своє відображення у ціні. Тобто, збалансування актів купівлі-продажу має досягатися за допомогою цін. Ринок вико­нує роль механізму, через який досягається рівновага попиту і пропозиції.

Далі необхідно визначити суб'єктів і об'єктів ринку.

Суб'єкти ринку

— це фізичні та юридичні особи, що всту­пають до економічних відносин товарообміну та послуг в одних випадках як споживачі, в інших — як виробники. Суб'єктами є індивідуальні товаровиробники, фірми, сім'ї, організації, дер­жава та ін.

Об'єкти ринку

— це специфічні групи товарів та послуг, що мають стійкий попит, постійно надходять на ринок. Об'єктами ринку є товари, послуги, технології, інформація тощо.

Більш повно сутність ринку розкривається через функції, які він виконує. Головні з них такі: регулююча, контролююча, розподільча, стимулююча, інтегруюча (рис. 3).

Регулююча

функція ринку полягає у регулюванні виробниц­тва товарів та послуг, встановленні пропорцій суспільного ви­робництва. Ринок сам диктує, що і скільки виробляти.

Контролююча

функція ринку визначає суспільну значу­щість виробленого продукту та витраченої на його виготовлен­ня праці.

Рис. 3. Основні функції ринку.

Розподільча

функція ринку забезпечує збалансованість еко­номіки, диференціює доходи товаровиробників, виявляє пере­можців та переможених.

Стимулююча

функція ринку сприяє заохоченню тих, хто найбільш раціонально використовує фактори виробництва для одержання найкращих остаточних результатів, спонукає зрос­тання продуктивності праці, використовування нової техніки тощо. Тобто ринок повертає економіку обличчям до потреб лю­дей, робить всіх учасників конкурентного процесу матеріально зацікавленими у задоволенні цих потреб.

Інтегруюча

функція ринку об'єднує економіку в одне ціле, розкриваючи систему горизонтальних і вертикальних зв'язків (підприємств, галузей, регіонів), у тому числі зовнішньоеконо­мічних. Ринок сприяє проникненню товарів у різні країни і куточки світу.

Пізнання ринку неможливе без аналізу його структури, тоб­то елементів, з яких він складається і які взаємодіють між со­бою. Для цього слід обрати критерій, за яким можна розмежува­ти елементи ринку. Таких критеріїв може бути кілька, тому що ринок є складним і багатоманітним утворенням економіч­ного життя.

Так, з точки зору економічного призначення об'єктів рин­кових відносин, ринок можна класифікувати як:

— ринок предметів споживання та послуг;

— ринок засобів виробництва;

— ринок науково-технічних розробок та інформації;

— ринок "ноу-хау";

— ринок праці;

— ринок цінних паперів (фінансовий ринок);

— валютний ринок.

Структура ринку може бути охарактеризована за адмініст­ративно-територіальною ознакою або за географічним положен­ням:

— місцевий ринок;

— ринок окремих територій;

— ринок окремих регіонів;

— загальнонаціональний (внутрішній) ринок;

— світовий;

— ринок коаліцій різних країн (ЄС, СНД тощо).

Ринок можна характеризувати залежно від ступеня розви­неності ринкових відносин:

— розвинутий ринок;

— ринок, що формується.

Залежно від ступеня обмеження конкуренції розрізняють:

— монополістичний ринок;

— олігополістичний ринок;

— ринок вільної конкуренції (вільний ринок);

— змішаний ринок.

Відповідно до чинного законодавства виділяють:

— легальний (офіційний) ринок;

— нелегальний (тіньовий) ринок.

За характером продажу розрізняють:

— оптовий ринок (ринок оптової торгівлі);

— роздрібний ринок (ринок роздрібної торгівлі).

Формування ринкової економіки в Україні треба розпочина­ти з відтворення ринкових інститутів, які перебувають зараз у зародковому стані. Це має відбуватися за схемою, яка врахову­вала б економічні, політичні, історичні та психологічні чинни­ки, характерні для нашої країни. Основними засадами ринку є: повна економічна самостійність суб'єктів господарювання; вільні ціни; економічна конкуренція; розвинена ринкова інфра­структура; стала фінансово-грошова система; тісний зв'язок зі світовим ринком (рис. 4).

Важливим елементом відтворення ринкового середовища є ринкова інфраструктура. Ринкова інфраструктура
— це су­купність (система) підприємств і організацій, які забезпечують рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили тощо. До таких установ належать: біржі, банки, дилерські та бро­керські контори, служби зайнятості, оптові та постачально-збу­тові організації, інвестиційні компанії, страхові організації, аудиторські фірми тощо.

Головним інструментом створення моделі ринку має бути не стихійна гра сил, а активна й послідовна діяльність держави щодо створення необхідних інститутів ринкової економіки, яка включає такі основні елементи: ринковий механізм; методи дер­жавного регулювання; рівень та ступінь громадської свідомості; дієвий механізм соціального захисту населення (особливо на перехідному етапі) (рис. 5).

Рис. 4. Основні засади ринку.

Ринковий механізм	Методи державного регулювання

Рис. 5. Основні елементи ринкової економіки.

4. Мета та завдання курсу .

Перехід до ринкової економіки відродив в Україні активну підприємницьку діяльність. Розвиток підприємництва вима­гає від його учасників нової психології, освоєння нових про­фесій, нових підходів до людей, до їх діяльності, і найголовні­ше — нових знань. Заповнити цю прогалину у знаннях ринко­вої економіки та підприємницької діяльності якраз і має за мету пропонований навчальний посібник "Основи підприємництва".

Робота в ринковій економіці висуває до підприємців вимоги високої компетенції під час здійснення підприємницької діяль­ності. Знання основ ринкової економіки, зокрема основ підпри­ємництва, потрібні всім — і тим, хто має власний бізнес, і тим, хто наймається на роботу, і тим, хто продає, і тим, хто купує. От­же, підприємництву необхідно вчитися. На сьогодні не так ба­гато існує навчальних посібників, підручників з питань підпри­ємництва. Цей навчальний посібник не вчить, як стати міль­йонером і не дає готових рецептів, де і коли заснувати власний бізнес. Наша мета — ознайомити всіх тих, хто цікавиться питан­нями заснування та провадження власної справи, з азами під­приємницької діяльності. Головна ідея навчального посібника полягає в обґрунтуванні послідовних кроків майбутнього під­приємця у створенні власної справи.

Головна мета курсу "Основи підприємництва"
— з'ясувати сутність, об'єктивні передумови становлення та умови функ­ціонування підприємницької діяльності.

Основними завданнями курсу "Основи підприємництва"
є:

— визначення об'єктивних засад розвитку підприємництва, його місця та ролі в ринковій економіці;

— розкриття передумов, функцій, принципів та рушійних сил підприємницької діяльності;

— визначення функцій та правового статусу підприємця як центральної постаті ринкової економіки;

— характеристика видів, сфер та організаційно-правових форм підприємницької діяльності;

— розгляд технології заснування власного бізнесу та дер­жавної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності;

— формування практичних навичок щодо створення влас­ної фірми, проведення ділових переговорів та укладання угод;

— визначення засад планування, менеджменту та маркетин­гу у підприємницькій діяльності;

— розкриття об'єктивної необхідності, форм та методів дер­жавного регулювання та підтримки підприємництва;

— розгляд коопераційних зв'язків та форм самоорганізації суб'єктів підприємницької діяльності;

— визначення проблем та перспективи розвитку підприємни­цтва в Україні.

Предметом курсу "Основи підприємництва"
є вивчення об'єк­тивних закономірностей становлення та розвитку підприємни­цтва, обґрунтування вибору суб'єктами підприємницької діяль­ності ефективних способів оптимального використання факто­рів виробництва.

Об'єктом курсу "Основи підприємництва"
є суб'єкти підпри­ємницької діяльності а також державна політика щодо регулю­вання та підтримки підприємництва.

Засвоївши матеріал цього навчального посібника, не мож­ливо стати одразу підприємцем або фахівцем з економіки, але можна більш свідомо і впевнено зробити професійний вибір відповідно до своїх здібностей і переконань. А ті, хто вже прий­няв рішення про здійснення підприємницької діяльності, поч­нуть великий і нелегкий шлях у справі бізнесу.

Підсумки теми:

1. Протягом усієї своєї історії людство знало дві форми су­спільного виробництва — натуральну і товарну.

2. Натуральне виробництво — це тип господарювання, за якого продукти праці призначаються для задоволення власних потреб виробників, для споживання всередині того господар­ства, де вони вироблені.

3.Товарне виробництво — це тип господарювання, за якого продукти праці виробляються відокремленими суб'єктами гос­подарювання не для власних, а для суспільних потреб, шляхом купівлі-продажу цих продуктів, що стають товарами.

4.Товарне виробництво є матеріальною основою ("ґрунтом") виникнення та розвитку підприємництва. Без товарного вироб­ництва не може існувати підприємництва.

5.Продуктивні сили суспільства — це система факторів ви­робництва, яка забезпечує перетворення речовин природи відпо­відно до потреб людей, створює матеріальні й духовні блага.

6.Ринок — це насамперед обмін товарів за законами товарно­го виробництва і обігу. Ринок виконує роль механізму, за допо­могою якого досягається рівновага попиту і пропозиції.

7.Ринок виконує регулюючу, контролюючу, розподільчу, стимулюючу та інтегруючу функції.

8.Система елементів ринку, з яких він складається і які вза­ємодіють між собою, є структурою ринку.

9.Ринкова інфраструктура — це система підприємств і ор­ганізацій, які забезпечують рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили тощо.

10. Головна мета курсу "Основи підприємництва" — з'ясу­вати сутність, об'єктивні передумови становлення та умови фун­кціонування підприємницької діяльності.

11. Предметом курсу "Основи підприємництва" є вивчення об'єктивних закономірностей становлення та розвитку підпри­ємництва, обґрунтування вибору суб'єктами підприємницької діяльності ефективних способів оптимального використання факторів виробництва.

12. Об'єктом курсу "Основи підприємництва" є суб'єкти під­приємницької діяльності, а також державна політика щодо регулювання та підтримки підприємництва.

Практичні завдання до теми 1 «Об’єктивні засади підприємництва»:

1. Поясність, що слід розуміти під економічним відокрем­ленням виробників. Чому виробники намагаються відокреми­тись під час ведення власного господарства?

2. Чому, на вашу думку, саме товарне виробництво є мате­ріальною основою ("ґрунтом", "базою") становлення та розвитку підприємництва? Чи можуть бути інші матеріальні засади розвитку підприємництва?

3. Дайте оцінку такому твердженню: "Ринок — це місце (ринкова площа), де здійснюється купівля продаж товарів". Наскільки правильним воно є?

4. Поясніть, що означає поняття "вільний ринок". Кому надається при цьому перевага: виробнику чи споживачу?

5. Поясніть, як забезпечуються постійність зв'язків між різними галузями виробництва, попитом і споживанням, вста­новлення пропорцій в економіці та безпер

ервність процесу від­творення. Яка функція ринку цьому сприяє?

6. Чи є різниця між ринками взуття, одягу, продуктів хар­чування, верстатів, акцій, валюти? За якими критеріями кла­сифікується ринок?

7. За яких економічних умов може бути побудований реаль­ний ринок в Україні? Чи може функціонувати ринок без відпо­відної юридичної бази? Поясніть, чому для України характерні незаконні форми неринкового розподілу? Що слід здійснити для подолання в нашій країні "існуючого бартеру"?

Тестові завдання до теми 1

«Об’єктивні засади підприємництва»:

1. Які існують форми суспільного виробництва?

1.1. Натуральне виробництво.

1.2. Вільне виробництво.

1.3. Ринкове господарство.

1.4. Товарне виробництво.

1.5. Національне виробництво.

2. Які основні риси натуральної форми виробництва?

2.1. Власність.

2.2.Замкненість.

2.3. Універсалізація праці.

2.4. Приватна власність.

2.5. Прямі економічні зв'язки.

3. Які визначальні риси товарного виробництва?

3.1.Відокремлені господарюючі суб'єкти.

3.2.Продукти виробляються для власних потреб.

3.3.Продукти виробляються для суспільних потреб.

3.4.Потреби визначаються виробниками.

3.5.Потреби визначаються ринком.

4. Що входить до складу засобів виробництва?

4.1.Праця.

4.2.Предмети праці.

4.3.Засоби праці.

4.4.Люди.

5.Що є матеріальною основою виникнення та розвитку підприємництва?

5.1.Наявність законодавчих актів.

5.2.Відповідний тип мислення.

5.3.Товарне виробництво.

5.4.Приватна власність.

6. Які основні функції виконує ринок?

6.1.Регулюючу.

6.2.Розподільчу.

6.3.Інноваційну.

6.4.Контролюючу.

6.5.Стимулюючу.

6.6.Інформаційну.

6.7.Інтегруючу.

7. Які основні елементи ринкової економіки?

7.1.Ринковий механізм.

7.2.Методи стимулювання.

7.3.Методи державного регулювання.

7.4.Рівень та ступінь громадської свідомості.

7.5.Методи диференціації.

7.6.Дієвий механізм соціального захисту населення

Тема 6. Підприємство – первинна ланка підприємницької

діяльності.

План:

1. Поняття «підприємство».

2. Цілі створення підприємства.

3. Напрями діяльності підприємства.

Рекомендована література:

1. Варналій З.С. Основи підприємництва: Навч. посіб. – 3-тє вид., випр. і доп. – К.: Знання-Прес, 2006. – т. 6, с. 85-91.

2. С.В. Мочерний, О.А. Устинко, С.І. Чоботар. Основи підприємницької діяльності. Посібник. – К.: ВЦ «Академія», 2003. – т. 10, с. 104-109.

3. Манів З.О., Луцький І.М. Економіка підприємства: Навч. посіб. – 2-ге вид., стер. – К.: Знання, 2006. – р.1, с. 27-47.

Основні поняття та категорії:

Акціонерне товариство, асоціація, господарське товариство, державне підприємство, колективне підприємство, повне товариство, корпорація, об’єднання підприємств, підприємство, підприємство, яке засноване на змішаній формі власності, командитне товариство, комунальне підприємство, консорціум, концерн, товарний знак, приватне підприємство, товариство з додатковою відповідальністю, товариство з обмеженою відповідальністю.

Запитання для перевірки знань:

1. Що таке підприємство?

2. Яі основні спільні риси, притаманні підприємствам, даютъ підставу характеризувати підприємство як основну ланку (суб'єкт) економіки?

3. Які основні функції виконує підприємство?

4. Які види підприємств ви знаєте? Дайте їм характерис­тику.

5. Які ви знаєте форми підприємств залежно від розмірів?

6. Які існуютъ форми об'еднанъ підприємств?

1. Поняття «підприємство».

Будь-яке суспільство для забезпечен­ня нормального (достатньо комфор­тного) рівня своєї життєдіяльності здійснює безліч видів конкретної праці. З цією метою люди створюють певні організації (трудові колективи), які спільно виконують ту чи ту місію (реалізують про­граму або мету) і діють на засаді певних правил і проце­дур. Проте мета й характер діяльності таких численних організацій різні. За цією ознакою їх можна поділити на дві групи: підприємницькі (комерційні), що функціону­ють і розвиваються за рахунок власних коштів, і непідприємницькі (некомерційні), існування яких забезпе­чується бюджетним фінансуванням держави. Органі­зації з підприємницьким характером діяльності назива­ють підприємствами.

Підприємство — це організаційно виокремлена та економічно самостійна основна (первинна) ланка ви­робничої сфери народного господарства, що виготов­ляє продукцію (виконує роботу або надає платні по­слуги).

Кожне підприємство має історично сформовану конкретну назву—завод, фабрика, шахта, електростан­ція, майстерня, ательє тощо; може включати кілька виробничих одиниць — заводів або фабрик (комбінат, виробниче об'єднання). У більшості країн з розвину­тою ринковою економікою такі виробничі одиниці на­зивають фірмами. Під словом «фірма» розуміють підприємства, що здійснюють господарську діяльність у галузях промисловості, будівництва, сільського гос­подарства, транспорту, торгівлі тощо з метою одержан­ня кінцевого фінансового результату — прибутку. Кожна з них визначає для себе певне фірмове найменування, під яким н записують до державного реєстру своєї країни. Фірмове найменування, як правило, включає ім'я та прізвище одно­го чи кількох власників фірми, відображає характер її діяльності, правовий статус та форму господарювання. В окремих країнах до­сить поширені більш конкретні найменування фірм. Наприклад, в Англії вони мають назву компаній, США—корпорацій, країнах кон­тинентальної Європи — товариств.

Важливо знати, що кожне підприємство або фірма є юридич­ною особою, має замкнуту систему обліку та звітності, самостійний баланс, розрахунковий рахунок у банку, печатку з власною назвою, а також товарний знак (марку) у вигляді певного терміна, символу, малюнка або комбінації таких. Фірмовий знак (марка) служить для ідентифікації товарів або послуг продуцента (продавця) та їх відок­ремлення на ринку від продукції (послуг) конкурентів.

Підприємництво є організацією власного підприємства (фір­ми). Ось чому необхідно розглянути сутність та функції під­приємства, як основної ланки підприємницької діяльності, роз­крити види та об'єднання підприємств, дати характеристику господарським товариствам, які існують в Україні.

В Україні формується різноманітна структура економіки. Свідченням цього є поява різних підприємницьких структур, властивих ринковій економіці. їх можна класифікувати за та­кими ознаками:

· формою власності

— приватні, колективні, державні;

· формою організації

— одноосібні володіння, партнерство (товариство), корпорація, бюджетні підприємства, змішані кор­порації;

· масштабами виробництва

— індивідуальні, серійні, масові;

· рівнем

спеціалізації
— спеціалізовані, універсальні, мішані;

· розміром (кількістю персоналу)

— малі, середні, великі;

· сферою діяльності

— виробничі, комерційні, фінансові, посередницькі, страхові.

Підприємство — це основна організаційна та виробнича лан­ки народного господарства країни.

Першою ознакою підприємства є самостійність у системі гос­подарства країни. Підприємство має самостійний баланс, розра­хунковий рахунок у банку, печатку з назвою підприємства, товарний знак (для промислових підприємств). Підприємство має закінчений цикл відтворення, тобто його продукція може в умовах поділу праці набувати форми товару. Підприємство має свій трудовий колектив з його специфічними інтересами.

Що ж являє собою підприємство?

По-перше, підприємство є технологічно і територіально відокремленою сукупністю засобів виробництва та робочої сили. Фактори виробництва — праця, земля, капітал, які є трьома "китами" економіки, — функціонують та розвиваються тільки об'єднавшись у рамках конкретних підприємств. Кожне підпри­ємство має різні фактори виробництва і по-різному комбінує їх. Наприклад, взуттєва фабрика і хлібозавод використовують аж ніяк не схожі верстати, обладнання, сировину, а їхні робіт­ники мають різні професії. На різних підприємствах застосову­ються різні технології виробництва. Це означає, що дані підпри­ємства технологічно і територіально відокремлені, як одне від одного, так і від інших підприємств. У цьому розумінні підпри­ємство можна визначити як технологічне поєднання факторів виробництва.

По-друге, кожне підприємство спеціалізується на виготов­ленні певного товару чи послуги. Поєднання факторів вироб­ництва в процесі створення товару завершується випуском гото­вої продукції, тобто виробничі процеси в рамках підприємства набувають завершеності у вигляді остаточного результату. Не­хай в одному випадку це буде літак, а в іншому — тільки де­таль цього літака; для кожного з цих підприємств то буде оста­точна продукція.

По-третє, кожне підприємство, крім технологічно-терито­ріальної, характеризується ще й економічною відокремленістю. Все майно підприємства, з усіма засобами виробництва та тех­нологіями, є власністю фірми, яка володіє даним підприєм­ством. Зауважимо, що ця власність не буде повною, коли фірма орендує підприємство. Отже, підприємство розпоряджається своїм майном. На цій підставі воно самостійно складає вироб­ничу програму, набирає кадри, здійснює управління виробни­чим процесом, реалізує одержану продукцію, відшкодовує ви­трати та отримує прибуток. Навіть у такому схематичному переліку відображено всі основні економічні процеси та явища. В економіці підприємства в мініатюрі відбивається вся економіка, з усіма її головними процесами: виробництвом, обміном, роз­поділом, споживанням. Ось чому економічну життєдіяльність підприємства називають мікроекономікою

.

По-четверте, було б неправильно зводити усе життя підпри­ємства лише до технологічних і господарських процесів. Під­приємство — це завжди соціальний осередок суспільства, пев­ний колектив співробітників. На підприємстві проходить важ­лива частина життя людини, за допомогою колективу відбува­ється її розвиток, духовне зростання. Від злагоди в колективі залежить економічний успіх підприємства. Ви, напевне, чули, якого великого значення надають почуттю колективізму на япон­ських підприємствах. Під час знайомства японець називає не своє прізвище, а фірму, де він працює.

Які ж функції виконують підприємства в економіці? Основ­на мета економіки — це створення товарів і послуг для задово­лення потреб населення з найменшими витратами на виробни­цтво та реалізацію продукції. Саме цю мету і покликані реалізувати підприємства, у цьому полягає їх основна функція. Іншими словами, функцією кожного підприємства є максимально можливий випуск суспільно корисної продукції за найменших витрат.

Діяльність будь-якого підприємства підпорядкована реалізації його основної виробничої функції — створенню максиму­му товарів чи послуг для задоволення потреб суспільства за найменших витрат виробництва. Для здійснення цієї функції підприємство розгортає діяльність у різних сферах, виконую­чи в кожній специфічні функції (рис. 1).

Рис. 1. Основні специфічні функції підприємства.

Виробничо-технологічні функції

підприємства пов'язані із забезпеченням процесу виробництва необхідними засобами та їх використанням, впровадженням новітніх технологій, раціо­налізацією виробничих процесів і винахідництвом.

Економічними функціями

підприємства (фірми) є: управ­ління процесами виробництва та збуту товарів, укладання кон­трактів, найняття працівників і раціональна організація їхньої праці, розподіл доходів (заробітної плати та прибутку), розраху­нок економічної ефективності, ціноутворення, вивчення ринку.

Соціальні функції

підприємства такі: поліпшення умов праці та відпочинку співробітників, створення сприятливого психо­логічного клімату в колективі, надання допомоги та пільг пра­цівникам і членам їхніх сімей, благодійна діяльність.

Крім зазначених функцій, які виконує підприємство в ме­жах національної економіки, існують ще зовнішньоекономічні функції

.
Підприємство бере участь у міжнародному обміні то­варів, спільному з іноземними партнерами виробництві, будів­ництві, науково-технічному співробітництві.

Отже, підприємство — основна організаційна ланка народ­ного господарства України. Підприємство — самостійний гос­подарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної осо­би та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

Підприємство здійснює будь-які види господарської діяль­ності, якщо вони не заборонені законодавством України і відпо­відають цілям, передбаченим статутом підприємства. У разі збиткової діяльності підприємств держава, якщо вона визнає продукцію цих підприємств суспільно необхідною, може нада­вати таким підприємствам дотацію, інші пільги.

2. Цілі створення підприємства.

Місія
– це головна мета підприємства, тобто чітко визначена причина його існування. Місія сучасного підприємства полягає у виробництві продукції (наданні послуг) для задоволення потреб ринку та одержання максимально можливого прибутку.

На основі встановленої загальної місії визначаються загально фірмові цілі, які мають бути:

1. конкретними і вимірними,
що дає їм можливість стати реальною вихідною базою для наступних правильних господарських і соціальних рішень стосовно діяльності підприємства (фірми, корпорації);

2. зорієнтованими у часі,
тобто мати конкретний горизонт прогнозування (прогноз розвитку подій на тривалі і відносно короткі періоди часу – відповідно на 5-10 років і 1-2 роки);

3. досяжними
, щоб стимулювати підвищення ефективності діяльності підприємства;

4. взаємо доповнюваними,
тобто дії і рішення, що необхідні для досягнення однієї мети, не повинні перешкоджати реалізації інших цілей діяльності підприємства (фірми, корпорації);

5. чітко сформульованими щодо кожного виду (напрямку) діяльності підприємства,
що робить їх реальними для досягнення у відповідному часі.

Для ефективного господарювання істотним є визначення цілей створення та функціонування підприємства (фірми). Генеральну (го­ловну) мету підприємства, тобто чітко окреслену причину його існу­вання, у світовій економіці заведено називати місією. Здебільшого місією сучасного підприємства (фірми) вважають виробництво про­дукції (послуг) для задоволення потреб ринку та одержання макси­мально можливого прибутку.

На основі загальної місії підприємства формулюються і вста­новлюються загальнофірмові цілі

,
які мають відповідати певним вимогам:

• по-перше, цілі підприємства мають бути конкретними й підда­
ватися вимірюванню.
Формулювання цілей у конкретних формах створює вихідну базу відліку для наступних правильних госпо­дарських та соціальних рішень. Завдяки цьому можна більш об­ґрунтовано визначити, наскільки ефективно підприємство (фірма) діє в напрямку здійснення своїх цілей;

• по-друге, цілі підприємства мають бути орієнтованими в часі,
тобто мати конкретні горизонти прогнозування. Цілі звичайно встановлюються на тривалі або короткі проміжки часу. Довготермінова мета має горизонт прогнозування, що дорівнює 5 рокам, інколи більше (7-10 років) – для передових у технічному відношенні фірм; короткотермінова – в межах 1 року;

• по-третє, цілі підприємства мають бути досяжними
і забезпе­чувати підвищення ефективності його діяльності. Недосяжні або досяжні частково цілі спричинюють негативні наслідки, зокрема блокування прагнення працівників ефективно господарювати, змен­шення рівня їхньої мотивації, погіршання показників інноваційної, виробничої та соціальної діяльності підприємства, зниження конку­рентоспроможності його продукції на ринку;

• по-четверте, з огляду на динаміку ефективності виробництва множинні цілі підприємства повинні бути взаємно підтримуючи­ми,
тобто дії і рішення, що необхідні для досягнення однієї мети, не можуть перешкоджати реалізації інших цілей. Інше може при­звести до виникнення конфліктної ситуації між підрозділа­ми підприємства (фірми), відповідальними за досягнення різних цілей.

У кінцевому підсумку цілі підприємства (фірми) мають бути чітко сформульовані для кожного виду його (її) діяльності, що є важливим для суб'єкта господарювання, котрий прагне спостері­гати й вимірювати результати цієї діяльності.

Варто також знати, що цілі підприємства (фірми) будуть значу­щою частиною стратегічного планування у тому разі, коли їх не лише правильно сформульовано та ефективно систематизовано, а й достатньо про них інформовано весь персонал і відпрацьовано дійову систему стимулювання їхнього здійснення.

3. Напрями діяльності підприємства.

У практиці господарювання кожне підприємство діяльності (фірма), що є складною виробничо-економічною системою, здійснює багато конкретних видів діяль­ності, котрі за ознакою спорідненості можна об'єднати в окремі головні напрямки (рис. 2).

Економічна діяльність		Соціальна діяльність

Рис. 2. Взаємоузгоджені головні напрямки діяльності підприємств (фірм) – продуцентів.

Відповідно до логіки й послідовності стадій відтворювального процесу визначальним напрямком діяльності кожного підприємства за умов ринкових відносин є вивчення ринку товарів,
або ситуацій­ний аналіз. Такий аналіз повинен передбачати комплексне дослід­ження ринку, рівня конкурентоспроможності й цін на продукцію, інших вимог покупців товару, методів формування попиту та каналів товарообігу, зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства.

Результати вивчення ринку товарів служать вихідною базою для обґрунтування конкретних шляхів удосконалення і розвитку інно­ваційної діяльності
підприємства (фірми) на перспективний період. Інноваційна діяльність охоплює науково-технічні розробки, технологічну і конструкторську підготовку виробництва, запрова­дження технічних, організаційних та інших нововведень, форму­вання інвестиційної політики на найближчі роки, визначення обсягу необхідних інвестицій тощо.

Наступним найбільш складним за обсягом і вирішенням орга­нізаційно-технічних завдань напрямком є виробнича діяльність
підприємства (фірми), її організація та оперативне регулювання в просторі й часі. З усієї сукупності постійно здійснюваних заходів, що з них складається виробнича діяльність, найважливішими тре­ба вважати: обґрунтування обсягу виготовлення продукції певної номенклатури та асортименту відповідно до потреб ринку; форму­вання маркетингових програм для окремих ринків і кожного виду продукції, їхню оптимізацію відносно виробничих можливостей підприємства; збалансування виробничої потужності та програми випуску продукції на поточний і кожний наступний рік прогнозно­го періоду; забезпечення виробництва необхідними матеріально-технічними ресурсами; розробку й дотримання узгоджених у часі оперативно-календарних графіків випуску продукції.

Ефективність інноваційно-виробничих процесів, постійно здійс­нюваних на кожному підприємстві (фірмі), визначається рівнем його (її) комерційної діяльності,
значущість якої за умов ринку істотно зростає. Це очевидно, оскільки від масштабів та якості саме цього напрямку діяльності підприємства найбільшою мірою залежить фінансова результативність виробництва, яку найповніше характе­ризує величина одержуваного прибутку. Необхідною умовою до­сягнення бажаного успіху комерційної діяльності є дійова реклама і безпосередня організація збуту своєї продукції, розвиток системи товарних бірж, належне стимулювання покупців.

Іще одним важливим напрямком діяльності підприємства (фірми), який завершує послідовний цикл відтворювального про­цесу, слід вважати післяпродажний сервіс
багатьох видів товарів машин та устаткування, автомобілів, комп'ютерної, розмножуваль­ної, медичної, складної побутової техніки, інших виробів виробничо-технічного й споживчого призначення. Післяпродажний сервіс охоплює пусконалагоджувальні роботи у сфері експлуатації (вико­ристання) куплених на рийку товарів, їхнє гарантійне технічне об­слуговуваним протягом певного терміну, забезпечення необхідни­ми запасними частинами і проведення ремонтів під час норматив­ного строку служби тощо. Він є важливим джерелом інформації для продуцентів про надійність і довговічність виготовлених тех­нічних засобів, а також про потрібні експлуатаційні витрати. Ця інформація використовується продуцентами для вдосконалення продукції, оптимізації строків оновлення її номенклатури та асор­тименту.

До інтегрованого напрямку, що охоплює багато конкретних видів, належить економічна діяльність
підприємства (фірми). Зок­рема вона включає: стратегічне та поточне планування, облік і звітність, ціноутворення, систему оплати праці, ресурсне забезпе­чення виробництва, зовнішньоекономічну та фінансову діяльність тощо. Цей напрямок є визначальним для оцінки й регулювання всіх елементів системи господарювання на підприємстві.

Непересічне значення має соціальна діяльність,
оскільки вона істотно впливає на ефективність усіх інших напрямків і конкрет­них видів діяльності (інноваційної, виробничої, комерційної, еко­номічної), результативність яких безпосередньо залежить від рівня професійної підготовки й компетентності всіх категорій праців­ників, дійовості застосовуваного мотиваційного механізму, пос­тійно підтримуваних на належному рівні умов праці та життя тру­дового колективу. Тому ефективне управління персоналом має бути пріоритетним і найважливішим напрямком діяльності кожного підприємства (фірми) за умов соціально орієнтованої ринкової еко­номіки.

Практичні завдання до теми 6

«Підприємство – первинна ланка підприємницької діяльності».

1. Який вид підприємства ви виберете на початку бізнесо­вої діяльності? Поясніть чому.

2.Уявіть, що ваше власне майно (будинок, автомобіль, ком­п'ютер та ін.) оцінюється у 50 тис. грн, крім того, ви маєте капітал 30 тис. грн. З них на 10 тис. грн ви придбали акції, 10 тис. грн вклали в одноосібне володіння, 10 тис. грн поклали и банк. Що буде, якщо: а) збанкрутує ваше підприємство? б) збанкрутує корпорація, акції якої ви придбали?

3. Які існують критерії визначення підприємств? Висло­віть свою думку щодо методики визначення розмірів підпри­ємств.

Тестові завдання до теми 6

«Підприємство – первинна ланка підприємницької діяльності».

1.
Які підприємства за масштабом виробництва існують на практиці?

А. Одноосібні володіння.

Б. Індивідуальні.

В. Приватні.

Г. Серійні.

Д. Масові.

Є. Колективні.

2. Які основні функції виконує підприємство?

А. Інформаційні.

Б. Виробничо-технологічні.

В. Організаційно-правові.

Г. Економічні.

Д. Соціальні.

Є. Комунікаційні.

Е. Зовнішньоекономічні.

3
. В яких організаційних формах може здійснюватися підприємницька діяльність?

А. У формі, передбаченій статутом.

Б. У будь-яких організаційних формах на вибір підпри­ємця.

В. Кооперативне підприємство.

Г. Державне підприємство.

Д. Приватне підприємство.

4. Які види підприємств існують в Україні?

А. Індивідуальне.

Б. Державне.

В. Сімейне.

Г. Приватне.

Д. Корпоративне.

Є. Колективне.

Е. Господарське товариство.

Ж. Комунальне.

З. Підприємство, яке засноване на змішаній формі влас­ності.

5. Які види господарських товариств існують в Україні?

А. Акціонерне товариство.

Б. Товариство з обмеженою відповідальністю.

В. Товариство з необмеженою відповідальністю.

Г. Товариство з додатковою відповідальністю.

Д. Повне товариство.

Є. Неповне товариство.

Е. Командитне товариство.

Ж. Спільне товариство.