1. Підприємство як суб'єкт господарювання, цілі та напрямки діяльності
Поняття та цілі діяльності підприємства
Підприємство – це організаційно відокремлена та економічно самостійна основна ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію, виконує роботу або надає послугу.
Кожне підприємство або фірма є юридичною особою, має замкнуту систему обліку та звітності, самостійний баланс, розрахунковий рахунок у банку, печатку з власною назвою, а також товарний знак або марку.
Підприємство згідно Закону України «Про підприємства в Україні» – це самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку.
Генеральну мету підприємства, тобто чітко окреслену причину його існування називають місією. Місією сучасного підприємства вважають виробництво продукції, виконання робіт та надання платних послуг для задоволення потреб ринку та одержання максимально можливого прибутку
Щоб досягти головної мети на підприємстві встановлюють проміжні цілі:
– збільшення обсягу випуску та реалізації продукції;
–
зниження собівартості;
–
підвищення продуктивності праці та зниження трудомісткості; –
підвищення якості продукції.
Цілі підприємства повинні відповідати таким вимогам:
–
вони (цілі) повинні бути конкретними та піддаватися вимірюванню;
–
повинні бути орієнтованими в часі (всі плани мають мати свій термін виконання);
–
цілі повинні бути досягненими і забезпечувати підвищення ефективності діяльності підприємства;
–
цілі повинні бути взаємопідтримуючими (дії і рішення, які необхідні для досягнення однієї мети не можуть перешкоджати реалізації інших цілей).
2) Напрямки діяльності підприємства
Кожне підприємство здійснює багато конкретних видів діяльності, які можна об'єднувати в окремі головні напрямки:
–
в
ивчення ринку товарів (передбачає дослідження ринку, рівня конкурентоспроможності, цін на продукцію, методів формування попиту та каналів товарообігу);
–
інноваційна діяльність (охоплює науково-технічні розробки, запровадження технічних та організаційних нововведень та формування інвестиційної політики);
–
виробнича діяльність (передбачає визначення обсягу номенклатури та асортименту продукції, збалансування виробничої потужності та програми випуску продукції, забезпечення виробництва необхідними матеріально-технічними ресурсами та дотримання графіків випуску продукції);
–
комерційна діяльність – безпосередня організація збуту своєї продукції, розвиток системи товарних бірж, належне стимулювання покупців та реклама;
–
післяпродажний сервіс (гарантійне обслуговування машин, обладнання, забезпечення необхідними запасними частинами, та проведення ремонтів підприємство час використання продукції).
Існує також економічна діяльність підприємств і соціальна діяльність підприємств.
Економічна діяльність підприємств включає стратегічне та поточне планування, облік і звітність, ціноутворення, систему оплати праці, фінансовий аналіз діяльності підприємства.
Соціальна діяльність підприємства включає механізми мотивації працівників праці (грошову винагороду, психологічний клімат в колективі, розвиток соціальної інфраструктури, покращення умов праці.)
2. Охарактеризуйте класифікацію і структуру підприємств
Класифікація підприємств. Добровільні та інституціональні об'єднання підприємств Для забезпечення ефективного господарювання за ринкових умов важливим є чітка класифікація підприємств за такими
ознаками:
–
за метою та характером діяльності:
а) комерційні підприємства (мають на меті отримання прибутку)}
б) некомерційні підприємства (не мають на меті отримання прибутну і фінансуються за рахунок коштів державного бюджету).
–
за формою власності:
а) приватні – підприємства, що належать окремим громадянам на правах приватної власності та з правом найму PC;
б) колективні – це підприємства, по грунтуються на власності його трудового колективу або громадської організації;
в) комунальні – підприємства, які засновані на засадах власності відповідної територіальної громади (обласні, міські, територіальні органи);
г) державні – підприємства засновані на державній власності.
До державних підприємств належать також казенні підприємства, тобто підприємства, які не підлягають приватизації: – за національною належністю капіталу:
а) національні – коли капітал належить підприємцям своєї країни;
б) закордонні – капітал є власністю іноземних підприємців;
в) змішані – капітал належить підприємцям двох або декількох країн. – за правовим статусом і формою господарювання:
а) одноосібне – є власником однієї особи і несе відповідальність за свої зобов'язання всім своїм майном;
б) кооперативне – добровільні об'єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності, характерною ознакою є особиста участь кожного у спільній діяльності;
в) орендні підприємства – діють на основі укладених договорів оренди.
г) господарські товариства – являють собою об'єднання підприємств. Такі товариства залежно від характеру формування капіталу та міри відповідальності за зобов'язаннями поділяються на:
повні;
з обмеженою відповідальністю;
командитні;
акціонерні.
– за галузево-функціональним видом діяльності: сільськогосподарські,
промислові, страхові, будівельні, транспортні,
торгові, банківські, туристичні;
– за технологічною та територіальною цілісністю і сукупністю підпорядкування:
головне (материнське) підприємство, дочірні підприємства, філії.
Головні підприємства мають технологічну і територіальну цілісність, контролюють діяльність інших підприємств.
Дочірні підприємства – юридично самостійне організаційне утворення, по здійснює комерційні операції і складає звітний баланс, проте материнська фірма контролює діяльність дочірньої, так як володіє контрольним пакетом акцій.
Філія – не користується юридичною чи господарською самостійністю, не має власного статуту та балансу, діє від імені і за дорученням головного підприємства, має однакову з ним назву.
За розміром підприємства, та за кількістю працівників їх поділяють на: малі, середні, великі.
До малих
належать суб'єкти господарювання з кількістю працівників: – у промисловості та будівництві – до 200 осіб; – в інших галузях виробничої сфери – до 50 осіб; – у науці і науковому обслуговуванні – до 100 осіб; – в інших галузях невиробничої сфери – до 25 осіб; – в роздрібній торгівлі – до 15 осіб.
3. Висвітліть особливості організації маркетингу на підприємстві
Маркетинг – це виробничо-комерційна діяльність підприємства спрямована на виявлення та задоволення потреб у його продукції через продаж її на ринку з метою одержання прибутку.
Маркетинг виконує такі функції: – вивчення ринку та прогнозування попиту; – визначення номенклатури та асортименту продукції; – розробка стратегії виходу на ринок та реакції на дії конкурентів; – реклама, збут та його стимулювання; – попит на ціноутворення.
Об'єктом маркетингу є комплекс: – Потреби–Товар–Ціна–Реклама–Збут,
Маркетингове підприємство ґрунтується на таких принципах:
1) орієнтація всіх сфер діяльності підприємства на задоволення потреб покупців з метою продажу продукції і отримання прибутку;
2) цілеспрямований та активний вплив на попит і його розвиток;
3) гнучке реагування виробництва на зміну потреб і попиту покупців;
4) використання ціноутворення як механізму реагування та впливу на кон'юнктуру ринку;
5) вибір ефективних форм і методів доставки, реклами, після продажного сервісу та продажу продукції
6) підтримування творчої атмосфери серед працівників, які займаються маркетинговою діяльністю та заохочення їхньої активності.
У своєму розвитку маркетинг зазнав помітної еволюції, етапи якої можна охарактеризувати через зміну його концепцій.
Виробнича концепція. Головні зусилля підприємства спрямовувалися на вдосконалення виробництва, раціональне використання ресурсів підприємства, збільшення обсягу випуску продукції та зниження її собівартості.
Продуктова концепція. Основна увага приділялася покращенню якісних характеристик продукції та надання їй додаткових експлуатаційних характеристик.
Комерційна концепція. Здійснювалася активізація роботи комерційних служб: працівників реклами, агентів зі збуту, продавців.
Концепція індивідуального маркетингу. Орієнтує маркетинг на виявлення індивідуальних потреб покупців і спрямовує зусилля на те, що задовольнити ці потреби краще ніж конкуренти.
Концепція соціального маркетингу. Бере до уваги суспільні потреби та інтереси: охорона навколишнього середовища, природних ресурсів, здоров'я людей та національної безпеки.
Для досягнення своєї мети на ринку підприємство розробляє стратегію
і тактику
маркетингу.
Стратегія маркетингу включає розробку таких основних рішень і обґрунтувань: ринок на якому виступає підприємство; особливості поведінки на ньому; склад і обсяг продукції, яка пропонується на ринку; форми і методи стимулювання збуту продукції; ціни на продукцію.
Реалізація маркетингової стратегії здійснюється прийняттям конкурентних, оперативних рішень з різних питань, які називають тактикою маркетингу.
На підприємствах, що дотримуються стратегії і тактики маркетингу застосовують такий принцип виробничо-господарської діяльності: спочатку необхідно визначити який товар, з якими споживчими властивостями, за якими цінами, в якій кількості і де саме хоче придбати потенційний покупець і лише після цього планувати та організовувати виробництво продукції.
4. Визначте сутність добровільних об'єднань підприємств
Підприємницькі структури мають право на добровільних засадах об'єднувати свою інноваційну, виробничу, маркетингову, постачальницько-збутову, фінансову та соціальну діяльність. Такими об'єднаннями можуть бути: асоціації, корпорації, концерни, консорціуми, трести, синдикати, картелі, холдинги, фінансові групи.
В Україні найбільш поширеними формами об'єднання підприємств є:
– асоціація
– найпростіша форма договірного об'єднання
підприємств з метою постійної координації господарської діяльності; асоціація не має права втручатись у виробничу і комерційно-фінансову діяльність своїх членів;
– корпорація
– договірне об 'єднання господарських суб 'єктів
на засадах інтеграції та виробничих інтересів з делегуванням їй окремих повноважень;
– консорціум
– тимчасове статутне об'єднання промислового і банківського капіталу для реалізації певної підприємницької ідеї, інвестиційного проекту;
– концерн – об'єднання підприємницьких структур, що
характеризується органічним поєднанням власності та контролю найчастіше з використанням принципу диверсифікації виробництва;
– холдинг
– організаційна форма об'єднання інвестиційних ресурсів; утворення, яке безпосередньо не займається виробничо-господарською діяльністю, а спрямовує свої фінансові кошти на придбання контрольного пакету акцій інших підприємств.
– фінансові групи
– об'єднання юридично та економічно самостійних підприємств (фірм) різних галузей народного господарства. На відміну від концерну на чолі фінансових груп стають один або кілька банків, які розпоряджаються капіталом підприємств (фірм, компаній), що входять до складу фінансової групи, координують усі сфери їхньої діяльності.
– картелі
– договірне об'єднання підприємств (фірм) переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності – регулювання збуту виготовленої продукції;
– синдикати
– організаційна форма існування різновиду картельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників через створюваний спільний збутовий орган або збутову мережу одного з учасників об'єднання. Так само може здійснюватись закупівля сировини для всіх учасників синдикату. Така форма об'єднання підприємств є характерною для галузей з масовим виробництвом однорідної продукції;
– трести
– монополістичне об'єднання підприємств, що раніше належали різним підприємцям, в єдиний виробничо-господарський комплекс. При цьому підприємства повністю втрачають свою юридичну й господарську самостійність, оскільки інтегруються всі напрямки їхньої діяльності;
Нині основними формами добровільних об'єднань підприємств (фірм, організацій) дедалі більше стають концерни, корпорації та фінансові (промислово-фінансові) групи.
В Україні поряд із добровільними створюються й функціонують так звані інституціональні об'єднання,
діяльність яких започатковується в директивному порядку міністерствами (відомствами) чи безпосередньо Кабінетом Міністрів України. До таких належать виробничі, науково-виробничі (науково-технічні), виробничо-торговельні та інші подібні об'єднання (комплекси, центри), що інтегрують стадії створення (проектування), продукування, реалізації та післяпродажного сервісного обслуговування виробів тривалого використання.
Кожна з цих форм має свої переваги і недоліки і може використовуватись в залежності від умов внутрішнього і зовнішнього середовища підприємства.
5. Дайте характеристику виробничих процесів
Виробничий процес – це сукупність взаємопов'язаних
процесів праці, а інколи і природних процесів, у результаті яких матеріали та
напівфабрикати перетворюються в готову продукцію.
Природні процеси діють без участі робітника під впливом сил природи.
За
призначенням та характером продукції, яка виготовляється, розрізняють виробничі процеси: основні, допоміжні, обслуговуючі.
Основними
виробничими процесами виготовляється основна продукція підприємства, що реалізується на сторону. Ця продукція визначає виробничий профіль підприємства, його спеціалізацію.
Допоміжними виробничими процесами виготовляється продукця, яка використовується на підприємстві. Сукупність допоміжних процесів створює різні допоміжні виробництва: ремонтне, інструментальне, енергетичне та інші. Обслуговуючі виробничі процеси (складські, транспортні, технічний контроль та ін.) забезпечують необхідні умови для основних і допоміжних процесів.
Основна частина виробничого процесу – це технологічний процес,
який містить дії по зміні предметів праці. Його головним елементом є технологічна операція
– частина технологічного процесу (без налагодження обладнання), виконана на одному робочому місці, над одним і тим же предметом праці одним або групою робітників чи
без участі робітника в умовах автоматизованого виробництва.
Налагодження
– це підготовка обладнання
для виконання
технологічної операції. Воно охоплює:
1) установку пристосування;
2)
перемикання швидкості;
3) подачу;
4) настройку температури та інші.
Технологічні операції поділяються на основні та допоміжні.
Основні – з допомогою яких змінюються форма, розміри, властивість, розміщення деталей,
Допоміжні
операції – це переміщення виробів з одного робочого місця на
друге, складування виробів та інші.
6. Про класифікуйте доплати і надбавки до заробітної плати та розкрийте сутність
організації преміювання персоналу
За функціональним призначенням доплати й надбавки
є самостійними елементами заробітної плати, які призначаються для компенсації або винагороди за суттєві відхилення від нормальних умов праці, котрі не враховано в тарифних ставках і посадових окладах. Вони відрізняються від тарифної заробітної плати (посадового окладу) необов'язковістю і непостійністю, а також рухливістю залежно від співвідношення фактичних і нормативних умов праці.
Доплати
до заробітної плати класифікуються передусім за ознакою сфери трудової діяльності (прикладання праці). За цією ознакою розрізняють доплати, які: 1) не мають обмежень щодо сфер трудової діяльності; 2) застосовуються тільки в певних (окремих) сферах прикладання праці.
До першої групи зараховують доплати:
• за роботу в наднормовий час;
• особам, які не досягай вісімнадцяти років і мають скорочену тривалість робочого часу;
• робітникам, які внаслідок виробничої необхідності виконують роботи за нижчими від наданих ним тарифних розрядів;
• за час простою та в разі невиконання норм виробітку й виготовлення бракованої продукції не з вини робітника.
Класифікацію доплат до заробітної плати, що здійснюються лише в певних (окремих) сферах прикладання праці,
наведено в табл.
Надбавки
мають бути чітко вираженого стимулюючого характеру і завжди зв'язуються з діловими якостями конкретного працівника. Найчастіше використовуються надбавки до заробітної плати за: а) високу професійну майстерність робітників; б) високі досягнення службовців у праці; в) вислугу років (трудовий стаж); г) виконання особливо важливої роботи (на певний термін); д) знання й використання в роботі іноземних мов.
За нових економічних умов господарювання значно зростає роль доплат і надбавок спеціалістам
за високі досягнення в праці, а також за виконання особливо важливих і відповідальних робіт.
Класифікація доплат до заробітної плати, що існують у певних сферах діяльності
| Група доплат: |
Перелік можливих доплат |
| ■ Перша:
|
• За суміщення професій (посад) • За розширення зони обслуговування або збільшення обсягу виконуваних робіт • На період освоєння нових норм трудових витрат • Бригадирам з робітників, яких не звільнено від основної роботи • За ведення діловодства та бухгалтерського обліку • За обслуговування обчислювальної техніки |
| ■ Друга:
|
• За роботу у важких, шкідливих та особливо важких і шкідливих умовах • За інтенсивність праці • За роботу в нічний час • За перевезення небезпечних вантажів |
| ■ Третя:
|
• За роботу у вихідні дні, що є робочими за графіком • За багатозмінний режим роботи • Водіям, які працюють на автомобілях, за ненормо-ваний робочий день і роз'їзний характер праці • За дні відпочинку (відгулу), що надаються за роботу понад нормальну тривалість робочого часу в разі вахтового методу організації робіт • За роботу понад нормальну тривалість робочого часу в період масового приймання й закладання на зберігання сільсько-господарської продукції • За роз'їзний характер праці |
Організація преміювання робітників за основні результати діяльності
охоплює: виокремлення індивідуальних і колективних систем стимулювання, вибір показників преміювання за видами виробництва, диференціацію розмірів премій за показниками та умовами заохочення, розподіл премії на підставі КТУ тощо.
Організація преміювання різних функціональних груп спеціалістів і службовців
має такі особливості. Так, спеціалістів основних виробничих підрозділів рекомендується преміювати виходячи з конкретних завдань, що стоять перед цими підрозділами, незалежно від загальних підсумків роботи підприємства (установи, організації) в цілому (показники преміювання повинні передбачати досягнення високих кінцевих результатів роботи саме цього підрозділу, зростання ефективності його діяльності).
7. Визначте суть технологічного процесу, як головної складової виробничих процесів
Виробничий процес – це сукупність взаємопов'язаних
процесів праці, а інколи і природних процесів, у результаті яких матеріали та
напівфабрикати перетворюються в готову продукцію.
Основна частина виробничого процесу – це технологічний процес,
який містить дії по зміні предметів праці. Його головним елементом є технологічна операція
– частина технологічного процесу (без налагодження обладнання), виконана на одному робочому місці, над одним і тим же предметом праці одним або групою робітників чи
без участі робітника в умовах автоматизованого виробництва.
Налагодження
– це підготовка обладнання
для виконання
технологічної операції. Воно охоплює:
1) установку пристосування;
2)
перемикання швидкості;
3) подачу;
4) настройку температури та інші.
Технологічні операції поділяються на основні та допоміжні.
Основні – з допомогою яких змінюються форма, розміри, властивість, розміщення деталей,
Допоміжні
операції – це переміщення виробів з одного робочого місця на
друге, складування виробів та інші.
8. Охарактеризуйте форми організації виробництва
Тип організації виробництва – це категорія, яка характеризує обсяг і рівень спеціалізації обладнання, а також регулярність та стабільність випуску продукції. Розрізняють 3 класичних типи виробництва; масове, серійне, одиничне.
Масове – виробництво з неперервним виготовленням продукції обмеженої номенклатури на вузькоспеціалізованих робочих місцях.
Серійне – виробництво обмеженої номенклатури, що повторюється через певні проміжки часу (серія, партія деталей чи виробів) на широкоспеціалізованих робочих місцях. Різновиди серійного виробництва:
крупносерійне, сервдньосерійне, дрібносерійнв.
Одиничним виробництвом називають виготовлення широкої номенклатури в одиничних кількостях, яке повторюється через невизначені проміжки часу (або зовсім не повторюється на неспеціалізованих робочих місцях).
9. Обґрунтуйте методику розрахунку ефективності відтворення використання
основних фондів і потужностей
Система показників, яка може вичерпно характеризувати ефективність основних фондів, охоплює два блоки: перший – показники ефективності відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці; другий – показники рівня використання основних фондів у цілому та окремих їхніх видів
Необхідно розрізняти дві форми оновлення основних Фондів – екстенсивну та інтенсивну. Екстенсивне оновлення характеризує темпи збільшення обсягу експлуатованих основних Фондів. Інтенсивне оновлення передбачає заміну діючих основних Фондів новими, більш ефективними. Проте процес виведення з експлуатації застарілих і спрацьованих основних фондів не можна ототожнювати з інтенсивним оновленням діючих засобів праці.
Поряд з цим у систему показників ефективності відтворення основних фондів доцільно включити два нові: коефіцієнт інтенсивного оновлення (співвідношення обсягів вибуття і введення в дію за певний період); коефіцієнт оптимальності вибуття основних фондів (відношення фактичного коефіцієнта вибуття до нормативного).
Показники, що характеризують рівень ефективності використання основних фондів, об'єднуються в окремі групи за ознаками узагальнення й охоплення елементів засобів праці. Економічна суть більшості з них є зрозумілою вже із самої назви. Пояснень потребують лише деякі, а саме:
• коефіцієнт змінності роботи устаткування
– відношення загальної кількості відпрацьованих машинозмін за добу до кількості одиниць встановленого устаткування;
• напруженість використання устаткування (виробничих площ)
– випуск продукції в розрахунку на одиницю устаткування (загальної або виробничої площі);
• коефіцієнт інтенсивного навантаження устаткування
– відношення кількості виготовлених виробів за одиницю часу до технічної (паспортної) продуктивності відповідного устаткування.
З-поміж показників використання устаткування та виробничих площ найбільш застосовуваним на практиці є коефіцієнт змінності роботи устаткування.
10. Визначить сутність і значення податків у системі державної
економічного регулювання
Головним джерелом доходів держави є податки.
Податки
– обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня платниками податків у порядку та на умовах, визначених законодавством.
Податкова система
– сукупність чинних у країні податків, форм, принципів та методів їхньої побудови, а також інститутів та організацій, що забезпечують вилучення їх, здійснюють контроль за дотриманням податкового законодавства
Податки – один із найважливіших важелів державного регулювання економіки. Через податкову політику держава може стимулювати (обмежувати) обсяги національного виробництва, ступінь ділової активності, виробництво суспільних благ. Переважна більшість суспільних зручностей оплачуються за рахунок податків. Водночас податки спотворюють кінцеві результати процесу розподілу ресурсів і деформують структуру виробництва.
Бюджетно-податкове регулювання
пов'язане з функціонуванням державних фінансів, формуванням державного бюджету та державними витратами і спрямоване на реалізацію цілей соціально-економічного розвитку країни.
11. Охарактеризуйте економічні функції держави
Особливості економічного, державного регулювання діяльності підприємств
Першочерговою функцією держави
є функція регулювання економіки, тобто втручання держави у процеси формування стратегії і тактики розвитку народного господарства у цілому та окремих підприємств.
Кетою ДРЕ є досягнення найбільш ефективного, економічного, наукового та культурного розвитку країни.
Регулювання економіки здійснюється економічними
та адміністративними
методами.
До економічних відносять: податкову систему; інвестиційна політика держави; експортно-імпортна політика держави та інше.
Адміністративні методи:
–
встановлення фіксованих і регульованих цін; •
f
надання дотацій підприємства.
Принципи ДРЕ:
– мінімальне втручання державних органів у економічні процеси;
– вплив органів державної влади на розвиток соціально-економічних процесів за допомогою встановлених державою економічних регуляторів та нормативів.
Реалізація даних методів та принципів ДРЕ відображаються у виконанні державою таких економічних функцій: / створення необхідної правової бази;
–
розробка і сприяння в здійсненні стратегії економічного розвитку народного господарства; регулювання інноваційних процесів та інвестиційної діяльності;
– перерозподіл централізованих доходів, стабілізація економіки та соціальний захист населення.
–
моніторинг і регулювання процесів охорони і відтворення навколишнього середовища.
Формами ДРЕ діяльності підприємств є:
– макроекономічне планування, яке полягає у розробці та науковому обґрунтуванні цілей, пріоритетів, пропорцій і структур соціально-економічного розвитку;
– фінансова та кредитна політика держави;
– система оподаткування суб'єктів господарювання.
12. Розкрийте сутність і функції процесу управління
система:
• по-перше,
складається з двох або більшої кількості
елементів;
• по-друге,
кожний елемент системи має властиві
лише йому якості;
• по-третє,
між елементами системи існують зв'язки, за допомогою яких вони впливають один на одного;
• по-четверте,
система не може існувати поза часом і простором. Система має часову сутність (її склад може бути визначений у кожний даний момент), а також свої межі та навколишнє середовище.
Перша особливість підприємства як системи полягає в тім, що підприємство – це відкрита система, яка може існувати лише за умови активної взаємодії з навколишнім середовищем
Інша особливість підприємства як системи: воно є штучною системою
.
Очевидною характеристикою будь-якого підприємства є поділ праці.
Розрізняють дві форми поділу праці: горизонтальну та вертикальну. Перша – це поділ праці через поділ трудових операцій на окремі завдання.
Управління, яке (в широкому розумінні) є діяльністю, спрямованою на координацію роботи інших людей (трудових колективів), також є складною системою. Диференціація та координація управлінської праці, формування рівнів управління здійснюються за допомогою вертикального поділу праці.
функції управління
– об'єктивно зумовлені загальні напрями або сфери діяльності, сукупність яких забезпечує ефективне кооперування спільної праці.
Виокремлюють кілька функцій управління:
– функцію планування
– процесу визначення мети діяльності, передбачення майбутнього розвитку та поєднання колективних (індивідуальних) завдань для одержання очікуваного загального результату.
– Організація
– це процес формування структури системи, розподіл завдань, повноважень і відповідальності між працівниками фірми для досягнення загальної мети її діяльності.
–
Мотивація
– це, власне, причина, яка спонукає членів трудового колективу до спільних погоджених дій, аби забезпечити досягнення поставленої мети.
–
контролююча
функція.
Ці чотири основні функції тісно зв'язані між собою в єдиному процесі управління. Незадовільне планування чи недосконала організація, так само як і слабка мотивація праці або поганий контроль, негативно впливають на результати діяльності фірми в цілому.
З урахуванням цього важливо наголосити, що управління підприємством відображає сукупність взаємозв'язаних процесів планування, організації, мотивації та контролю, які забезпечують формування й досягнення цілей підприємства.
13. Висвітліть основні напрямки фінансової та кредитної політики держави
Державне регулювання ринку грошей здійснює центральний банк за допомогою грошово-кредитної політики. Грошово-кредитна політика
впливає на обсяг і структуру виробництва, загальний рівень цін, інвестицій та зайнятості, на стан зовнішньоекономічної рівноваги, змінюючи пропозицію грошей в економіці. Проведення грошово-кредитної політики передбачає певний зв'язок між інструментами цієї політики та її цілями.
Цілі грошово-кредитної політики можна розділити на кінцеві
(економічне зростання, повна зайнятість, стабільність цін, життєздатний платіжний баланс) та проміжні
(процентна ставка, грошова маса, валютний курс).
Використання проміжних цілей дозволяє узгодити кінцеві цілі з інструментами грошово-кредитної політики. Конкретний вибір проміжного цільового орієнтиру визначається тим, наскільки стало він пов'язаний з кінцевими цілями грошово-кредитної політики у конкретній економічній ситуації.
Складність проведення грошово-кредитної політики зумовлена тим, що центральний банк не в змозі одночасно стабілізувати грошову масу і процентну ставку, якщо попит на гроші змінюється. Розгляне
14. Розкрийте суть методів управління діяльністю підприємств
Методи управління
– це способи впливу на окремих працівників і трудові колективи в цілому, які необхідні для досягнення цілей фірми (підприємства, організації).
Управління фірмою (підприємством, організацією) спрямоване на людей, коло їхніх інтересів, передовсім матеріальних. Тому основою класифікації методів управління є внутрішній зміст мотивів, якими керується людина у процесі виробничої чи іншої діяльності. За своїм змістом мотиви діяльності можна поділити на матеріальні, соціальні та мотиви примусового характеру.
Економічні методи управління
– це такі методи, які реалізу-матеріальні інтереси участі людини у виробничих процесах (будь-якій іншій діяльності) через використання товарно-грошових відносин. Ці методи мають два аспекти реалізації.
Перший аспект характеризує процес управління, зорієнтований на використання створеного на загальнодержавному рівні економічного сегмента зовнішнього середовища
Другий аспект економічних методів управління зв'язано з управлінським процесом, орієнтованим на використання різноманітних економічних важелів, таких як фінансування, кредитування, ціноутворення, штрафні санкції тощо.
Соціально-психологічні методи управління
реалізують мотиви соціальної поведінки людини. Адже рівень сучасного виробництва, зростання загальноосвітнього і професійно-кваліфікаційного рівня працівників зумовлюють суттєві зміни в системі І2 ' ціннісних орієнтацій та структурі мотивації трудової діяльності людей.
Організаційні методи управління
базуються на мотивах І–J примусового характеру. їхнє існування й практичне застосування зумовлене заінтересованістю людей у спільній організації праці. Організаційні методи управління – це комплекс способів і прийомів впливу на працівників, заснованих на використанні організаційних відносин та адміністративній владі керівництва. Усі організаційні методи управління поділяють на регламентні й роз-, порядчі.
Зміст регламентних методів полягає у формуванні структури та ієрархії управління, делегуванні повноважень і відповідальні ності певним категоріям працівників фірми, визначенні орієн-I тирів діяльності підлеглих, наданні методично-інструктивної та і іншої допомоги виконавцям. Розпорядчі методи управління охоплюють поточну (оперативну) організаційну роботу і базуються, як правило, на наказах керівників підприємств (організацій)
Професійно вміле застосування економічних, соціально-психологічних та організаційних методів управління здебільшого забезпечує достатньо ефективне господарювання.
15. Охарактеризуйте стратегію розвитку підприємства і бізнес-планування
Стратегія
– це генеральна комплексна програма дій, яка визначає пріоритетні для підприємства проблеми, його місію, головні цілі та розподіл ресурсів для їхнього досягнення. Вона формулює цілі та способи їхнього досягнення так, щоб указати підприємству певний (такий, що об'єднує всі його підрозділи) напрямок розвитку. Сратегія є довгостроковим плановим документом, результатом стратегічного планування.
Стратегічне планування
– процес здійснення сукупності систематизованих та взаємоузгоджених робіт із визначення довгострокових (на певний період) цілей та напрямків діяльності підприємства.
Бізнес-план (БП)
підприємства чи організації – це письмовий документ, в якому викладено суть, напрямки і способи реалізації підприємницької ідеї, охарактеризовано ринкові, виробничі, організаційні та фінансові аспекти майбутнього бізнесу, а також особливості управління ним. Він є дозвільною підставою для здійснення підприємницької діяльності, необхідною передумовою залучення інвестицій для розробки та реалізації підприємницької ідеї, будь-яких інноваційно-інвестиційних проектів.
У ринковій системі господарювання БП виконує дві важливі функції: зовнішню
(ознайомлення заінтересованих ділових людей із сутністю та ефективністю реалізації нової підприємницької ідеї) і внутрішню
(відпрацювання системи управління реалізацією підприємницького проекту).
Конкретними цілями розробки БП
як багатофункціонального документа є:
• налагодження ділових стосунків між підприємцем і майбутніми постачальниками, продавцями та найманими працівниками;
• проектування системи управління започатковуваним бізнесом у конкретній сфері діяльності;
• своєчасне передбачення можливих перешкод і проблем на шляху до успіху організації власного діла;
• формування та розвиток управлінських якостей підприємця;
• перевірка життєздатності підприємницької ідеї ще до її практичної реалізації.
Загальновживана логіка розробки БП підприємства (організації) передбачає послідовне здійснення таких дій:
1) вибір продукції (послуг) для ринку;
2) дослідження ринкового середовища для майбутнього бізнесу;
3) вибір та обґрунтування місця для розміщення фірми, яка вперше розпочинає свою діяльність;
4) прогнозування можливих обсягів продажу продукції (надання послуг);
5) визначення виробничих параметрів майбутнього бізнесу;
6) розробка цінової та збутової політики;
7) обґрунтування вибору організаційних параметрів фірми;
8) опис потенційних ризиків і дій для їхньої мінімізації;
9) оцінка фінансових параметрів бізнесу;
10) узагальнення висновків з основних положень бізнес-плану.
16. Охарактеризуйте мотивацію трудової діяльності працівників
2) Система, моделі та методи мотивації
Система мотивації характеризує сукупність взаємопов'язаних заходів, які стимулюють окремого працівника або трудовий колектив у цілому, щодо досягнення індивідуальних і спільних цілей діяльності підприємства.
Для формування належного ставлення до праці необхідно створювати такі умови, щоб персонал сприймав свою працю як свідому діяльність, що є джерелом самовдосконалення, основою професійного та службового зростання.
Існують такі моделі мотивації праці:
1. Модель, що грунтується на теорії потреб.
1.1. фізіологічні потреби;
1.2. потреби в захищеності та безпеці;
1.3. соціальні потреби;
1.4. потреби в повазі;
1.5. потреби самовираження.
2. Модель, що ґрунтується на теорії очікування. Це передбачуваний ступінь відносного задоволення отриманого винагородою, а також очікування щодо співвідношення витрат праці та результатів.
3. Модель, що ґрунтується на теорії справедливості. Порівняння особистої винагороди із заохоченням інших людей, що виконують аналогічну роботу.
Система мотивації на рівні підприємства повинна базуватися на таких вимогах:
–
надання однакових можливостей щодо зайнятості та посадового просування за критерієм результативності праці;
– узгодження рівня оплати праці з її результатами та визначення особистого внеску в загальний успіх підприємства;
– створення належних умов для захисту здоров'я, безпеки праці та добробуту усіх працівників;
–
забезпечення можливостей для зростання професійної майстерності реалізації здібностей працівників, тобто створення програм навчання підвищення кваліфікації та перекваліфікації;
– підтримування в колективі атмосфери довіри та можливості двосторонньої комунікації між керівниками та робітниками. Виділяють такі методи мотивації продуктивності діяльності:
–
економічні, грошові (премії): відрядна та погодинна форма оплати праці, премії, надбавки, доплати, виплата дивідендів; – економічні непрямі: пільгове оподаткування, пільгове користування транспортом, майном, пільгове харчування;
–
негрошові методи: просування працівників по службі, підвищення якості праці, охорона праці та ін. Порядок регулювання поведінки окремих категорій персоналу передбачає п'ять етапів:
–
виявлення конкретного виду поведінки та його зв'язку з результативністю роботи працівника; – вимірювання частотності тих чи інших видів поведінки;
–
виявлення на підставі аналізу наявних можливостей поведінки людей; – розробка та застосування стратегії втручання у поведінку працівників; – оцінювання одержаних результатів.
17. Висвітліть
особливості організаційних структур
управління
підприємствами різних
форм власності
ОСУ-форма с-ми упр-ня, яка визначає склад, взаємодію та підпорядкованість її ел‑в. Кожен ел‑т цієї структури має своє певне місце та відповідні зв’язки, які забезпечують їх взаємодію. Зв’язки поділ. на:
1) лінійні (виникають між підрозділами та керівниками різних рівнів У.).
2) функціональні (хар-ть взаємодію керівників, що виконують певні ф-ії на різних рівнях п-ва). 3) міжфункціональні (мають місце між підрозділами одного і того ж рівня).
Лінійна-організаційна структура.
Переваги: – чіткість взаємовідносин, – несуперечливість команд, – оперативність підготовки та реалізації упр‑х рішень, – надійний контроль. Недоліки: – керівник повинен бути висококваліфікованим універсалом.
Функфіональна структура.
Переваги: – компетентне керівництво по кожній ф-ії У., – чутливість до нових явищ у зовн. середовищі. Недоліки: – суперечливість та неузгодженість розпоряджень, які отримують виконавці, – труднощі координації дія-ті упр‑х підрозділів, – зниження оперативності роботи органів У.
Лінійно-функціональна стр.
Переваги: – швидка реалізація упр‑х рішень, – спеціалізація та підвищення еф-ті роботи функц‑х підрозділів, – швидке упр‑я ресурсами. Недоліки: – в умовах технол. змін зростає термін підготовки та прийн. упр. рішень, – не забезпечує злагодженості в роботі.
Дивізиональна стр.
Суть: у групуванні видів дія-ті з використ. принципу поділу праці за цілями, це означає, що навколо певного в-ва форм автономна орг-на спільність. При цьому можливі 3 способи групування в-х підрозділів:1) продуктивний, 2) за групами споживачів, 3) за регіональними або місцем знаходження. Переваги: – гнучке реагування на зміни у зовн. середовищі, – швидке прийняття рішень і підвищення їх якості. Недоліки: – збіл.чисельності персоналу, – збіл.витрат на його утримання.
Матрична стр.
поряд з лінійними керівниками та функ‑м апаратом виділяють тимчасові ланки – проектні групи, чкі форм. з спеціалістів постійних функц‑х відділів. При цьому вони тимчасово підпорядковані керівнику проекту. Після завершення робіт працівники проект. Груп повертают. до своїх функ‑х підрозділів. Переваги: – висока гнучкість та орієнтація на нововведення. Недоліки: – збіл.чисельності упр-го апарату, – збіл.к-ті інф-х зв’язків між робітниками підрозділів, – виникнення конфліктних ситуацій через невизнання принципу єдиного керування.
Множинна стр.
може поєднувати різні структури У. залежно від типу п-ва та специфіки в-ва (у крупних компаніях).
18. Розкрийте суть оплати праці та її функції. Охарактеризуйте організації
оплати праці на
підприємстві і основні риси державної політики
Поняття та функції оплати праці, її регулювання
Оплата праці – це заробіток, обчислений як правило у грошовому виразі, що за трудовим договором власник, або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу або надані послуги.
Оплата праці складається з основної і додаткової зарплати.
Основна заробітна плата залежить від результатів праці робітника і визначається тарифними ставками, відрядними розцінками та посадовими окладами.
Додаткова заробітна плата залежить від кінцевих результатів діяльності підприємства. До неї відносять: премії, заохочувальні та компенсаційні витрати, надбавки, доплати.
Заробітна плата виконує такі основні функції:
–
відтворювальна (передбачає встановлення таких розмірів оплати праці, які забезпечили б нормальне відтворення фізичних т; розумових здібностей працівників, а також відповідний розмір зарплати давав би можливість застосовувати норми праці, що гарантують власнику отримання необхідного результату господарської діяльності);
– стимулююча (означає, що рівень оплати праці повинен спонукати кожного працівника до найефективніших дій на своєму робочому місці);
–
регулююча функція (реалізує принцип розподілу рівня заробітної плати за професіями, кваліфікаціями, важливістю та складністю трудових завдань);
– соціальна функція (повинна поєднувати державне та договірне регулювання заробітної плати, а також реалізовувати принцип соціальної справедливості щодо одержання власного доходу).
Реалізація цих функцій можлива лише при здійсненні політики оплати праці на макрорівні та мікрорівні.
Державна політика оплати праці здійснюється у таких двох напрямках:
– регулювання оплати праці (встановлення розміру мінімальної заробітної плати (205 грн.); встановлення державних норм і гарантій щодо оплати праці за роботу в надурочний час, святкові, вихідні дні); – визначення умов та розмірів оплати праці в бюджетних організаціях та установах; – встановлення максимальних розмірів посадових окладів керівників державних підприємств; – визначення рівня оподаткування підприємств та доходів працівників; – здійснення соціального захисту:
– бюджетне фінансування закладів освіти, культури, охорони здоров'я;
– участь у формування доходів соціального страхування (формування фонду соціального страхування, Пенсійного фонду та фонду на випадок безробіття);
– запровадження різних видів допомоги (сім'ям з низькими доходами, допомоги безробітнім);
– регулювання цін на товари, що перебувають під державним контролем.
Політика оплати праці підприємств формується та реалізується в межах чинного законодавства, а саме ЗУ Про оплату праці» і враховує цілі діяльності підприємства, їх галузеву специфіку, географічне розміщення та рівень соціального розвитку трудового колективу.
Реалізації політики заробітної плати здійснюється на підставі договірного регулювання оплати праці найманих працівників, а саме на основі укладання системи тарифних угод на трьох рівнях.
1. Міжгалузевий – на якому укладається генеральна тарифна угода.
2. Галузевий рівень – галузева тарифна угода.
3. Виробничий рівень – колективний, або трудовий договір.
Тарифна угода – це договір між адміністрацією підприємства та працівниками з питань оплати праці та соціальних гарантій.
Предметом тарифної угоди є: форми та системи оплати праці, мінімальна тарифна ставка, види та розміри доплат, надбавок, премій, умови оплати праці в позаурочний час, простої, які мали місце не з вини працівника, та інші умови.
Основним організаційно-правовим інструментом обґрунтування розміру заробітної плати працівників є тарифно-посадова система, яка включає в себе такі елементи:
– тарифно-кваліфікаційні довідники – це збірники нормативних актів, що містять кваліфікаційні характеристики робіт і професій, згруповані за виробництвами та видами робіт.
Довідник призначений для тарифікації робіт та надання кваліфікаційних розрядів робітникам.
–
кваліфікаційні довідники посад керівників, спеціалістів і службовців – це нормативні документи в яких подаються загальногалузеві кваліфікаційні характеристики певних категорій працівників. У них зазначаються посадові обов'язки вимоги до знань, та стажу роботи, а також рівня підготовки керівників, спеціалістів та службовців. – тарифна ставка – це сукупність кваліфікаційних розрядів та відповідних їм тарифних коефіцієнтів.
На Україні у 1993 році затверджено єдину тарифну ставку оплати праці робітників службовців, спеціалістів, керівників за загальними професіями та посадами, що забезпечує єдині умови оплати праці цих категорій працівників.
Тарифна ставка містить 15 тарифних розрядів з діапазоном тарифних коефіцієнтів від І до 4,1.
Розмір тарифної ставки першого розряду визначається на рівні встановленого державою мінімального розміру заробітно: плати нижче якого не може проводитись оплата за фактично виконану працівником норму праці.
Тарифна ставка – це плата за відпрацьовану І годину.
Тарифні ставки інших розрядів визначаються множенням тарифної ставки першого розряду на тарифний коефіцієнт відповідного розряду.
Ci
= CI
* КTi
19. Висвітліть особливості стандартизації і сертифікації продукції
Ефективним засобом управління якістю є стандартизація,
яка включає комплекс норм, правил і вимог до якості продукції. Стандарт
на продукцію є основним нормативно-технічним документом, в якому показники якості встановлюються, виходячи із новітніх досягнень науки, техніки і попиту споживачів.
Стандартизація продукції охоплює
– встановлення вимог до якості продукції, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих;
– встановлення норм, правил в галузі проектування;
– формування єдиної системи показників якості продукції, методів її контролю, випробувань, єдиних термінів і позначень;
– створення єдиних систем класифікації і кодування продукції тощо.
Сертифікація продукції
– один із важливих елементів системи управління якістю, який передбачає оцінку відповідності продукції певним вимогам та видачу певного документу – сертифікату. Сертифікат
– це документ, що засвідчує високий рівень якості продукції і її відповідність вимогам міжнародних стандартів ІСО серії 9001. В Україні існує обов'язкова і добровільна сертифікація. Обов'язкова сертифікація
здійснюється в межах державної системи управління господарськими суб'єктами, охоплює перевірку та випробування продукції, державний нагляд за сертифікованими виробами.
Добровільна сертифікація
може проводитись на відповідність вимогам, які не є обов'язковими, за ініціативою суб'єктів господарювання на договірних засадах.
Сертифікацію здійснюють державні випробувальні центри по найважливіших видах продукції. В останні роки почали формуватись міжнародні системи сертифікації.
Державний нагляд за якістю продукції
здійснює Держстандарт України,
який є національним органом, що здійснює стандартизацію і сертифікацію продукції. Об'єктом державного нагляду є продукція виробничо-технічного призначення і товари народного споживання, експортна продукція щодо вимог контрактів, імпортна продукція щодо діючих в Україні стандартів, атестовані виробництва.
20. Визначте суть кадрової політики
Головною метою КП п-ва є забезпечення п-м на кожному етапі свого розвитку професійними кваліф.кадрами, особливо це стосується кожного роб. місця. Виконання гол. завдання передбачає виконання ф-й: 1) набір кадрів, 2) підготовка кадрів, 3) оцінка працездатності, кваліфікації пр‑в, 4) мотивація труд. дія-ті і дисципліни на п-ві, 5) контроль додержання правил гігієни та техніки безпеки, 6) дотримання зв'’зків між пр-ми та керівниками. 7) реалізація спец. ф-й.
21. Охарактеризуйте поточні витрати, їх класифікацію і структуру
Витратами називається використання ресурсів (зменшення активів) для досягнення певної мети.
Витрати поділяються на дві групи: інвестиційні витрати і поточні (операційні) витрати.
Поточні витрати – це витрати на виконання основних функцій підприємства, а саме на виготовлення продукції.
Поточні витрати у свою чергу можуть бути циклічними, які повторюються з кожним циклом виготовленої продукції та безперервними, які існують постійно.
Поточні витрати можна класифікувати за такими ознаками: 1)
за ступенем однорідності:
– елементні витрати, однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними; – комплексні – це витрати різнорідні за своїм складом і охоплюють декілька економічних елементів витрат. 2) за способом обчислення на одиницю продукції:
– прямі витрати, які пов'язані з виготовленням одного виду продукції і тому можуть обчислюватися прямо на одиницю продукції;
–
непрямі витрати, які пов'язані із виробництвом різної номенклатури продукції і не можуть прямо обчислюватися на одиницю даної продукції
3) за зв'язком з обсягом виробництва:
– постійні витрати;
–
змінні витрати. Пх поділяють на пропорційно змінні (витрати, які змінюються прямопропорційно до обсягу виробництва) і непропорційно змінні (вони включають прогресуючі витрати, які зростають більшою мірою ніж обсяг виробництва).
22. Поясніть суть продуктивності праці, охарактеризуйте методи її визначення
ПП є визначальним ек. показником по підвищенні еф-ті в-ва. Ек.сутність ПП полягає в тому, що вона виражає співвідношення між к-тю виробленої пр-ї та витратами роб. часу на її вигот. Залежно від ступеня розвитку умов в-ва одна і та ж к-ть праці протягом певного часу може дати різну к-ть пр-ї. На це вплив. такі фактори:
1) новітня техніка, 2) рівень освіти пр‑в, 3) навички пр‑в, стаж роботи, 4) удосконалення роб. місця.
ПП-
виготов‑я пр-ї одиницею в-ва за певний період або це к-ть витраченої праці на к-ть втготовл. пр-ї. В ек. теорії розрізн.прод-ть індив., заг. праці. прод-ть інд.праці визначає прод-ть конкретної живої праці і вимір.к-тю пр-ї, яка виробл. за од. часу (виробіток) або к-тю роб. часу, яка витрач. на вигот. до. пр-ї.
Для народн. гос-ва вцілому визн. Прод.заг. праці – відношення виробленого за розрахунковий період нац. валового доходу до заг. к-ті пр‑в зайнятих у сфері матер. в-ва.
ППз
=НВД/4м.в.
Всі методи визначення ПП под. на:
1) визнач. прямих показників: – сама ПП, – виробіток визн. в натур‑х, варт‑х, нормативних показниках.
2) визн‑я обернених показників:а) трудомісткість: – планова, – фактична, – нормативна, б) виробіток – к-ть пр-ї, що виробл. п-м за розрах‑й період часу
Методи визн. ПП:
1) в натурал. показниках: а) на 1 взятого робітника ППнат
=Q/Ч, б) на од. устаткування ППнат.
=Q/Аоб
, в) ПП на всю к-ть покупців за певний термін часу ППнат
=Q/T.
2) у вартісних: а) на 1 роб‑а ППв
=ВД/Ч., б) на од.істатк. ППв
=ВД/Аоб
, в) на всю к-ть покупців за певний час ППв
=ВД/Т.
3) в нормо-годинах: ППн/г
=Тн/год
/Тн
До обернених показників ПП належать пок‑и трудомісткості праці, які визн. витратами роб. часу на од. пр-ї або на комплекс робіт. Планова трудомісткість визн. на осонові пок‑в нормат. трудом., вона є меншою за нормативну, але деколи може і =.Пл.норм. труд‑ь вимір.в людино-год.
Фактична труд-ть показує фактичні витрати роб. часу окремого роб‑а, які припад. на од. готової пр-ї.
Існують такі шляхи підвищ-я праці:
1) техніко-технолог. – побуд. на ступені викор. осн. фондів і впровадж. нових технік і технологій: а)індустріалізація, б) ств. вироб. бази, в) механізація, автомат., г) впров. нових скчасн. техн. д) впров. нових комп. розробок.
2) організаційні відобр.орг‑й стан в-ва: а) орг‑я в-го процесу, б) зменшення простоїв сутаткування, в) мах‑е завантаження всіх членів колект. г) впров. нових методів.
3) соц.-ек. Побуд.на ефект‑у викор. людс. фактору: а) моральне стимулювання б) матеріальне стим.
23. Висвітліть особливості оцінки фінансово-економічного стану підприємства
Фінансово-економічний стан підприємства і його показники
Фінансова-ек. стан підприємства характеризується ступенем його прибутковості, оборотності капіталу, фінансової стійкості та динаміки структури дхерел фінансування, а також здатності розраховуватися за борговими зобов'язаннями.
Правильна оцінка фінансових результатів діяльності та фінансово-економічного стану підприємства потрібна як для його керівництва, власників, так і для інвесторів, партнерів і кредиторів, державних органів.
Основними документами, які характеризують фінансові результати та фінансовий стан підприємства є «Звіт про фінансові результати», «Баланс».
Балансом називається підсумковий фінансовий документ у вигляді таблиці, яка свідчить про наявність та використання коштів на певну дату.
Структура балансу включає актив в якому показані напрямки розміщення коштів і який складається з таких розділів як: необоротні активи; оборотні активи; витрати майбутніх періодів, і пасив, де показані джерела формування коштів. Пасив складається з: власного капіталу; забезпечення наступних витрат і платежів; довгострокових зобов'язань; поточних зобов'язань; доходів майбутніх періодів.
Оцінка фінансового стану підприємства. Співвідношення між окремими групами активу і пасиву є основою оцінки фінансового стану підприємства. Оцінка та аналіз фінансово-економічного стану підприємства здійснюються на основі таких чотирьох груп показників:
–
прибутковість (різні види прибутку та рентабельності);
– ділова активність підприємства:
1) оборотність активів;
2) оборотність товарно-матеріальних запасів;
3) середній термін оплати дебіторської заборгованості;
4) середній термія оплати кредиторської заборгованості.
– фінансова стійкість:
1) коефіцієнт автономії;
2) коефіцієнт забезпеченості боргів;
3) фінансовий важіль
–
платоспроможність:
1) коефіцієнт загальної ліквідності;
2) коефіцієнт термінової ліквідності;
3) коефіцієнт абсолютної ліквідності.
24. Охарактеризуйте відрядну форму оплати праці
В межах відрядної форми оплати праці розрізняють такі системи оплати праці: – пряма відрядна система оплати праці; – непряма відрядна система оплати праці; – відрядно-преміальна система оплати праці; – відрядно-прогресивна система оплати праці; – акордна система оплати праці.
При прямій відрядній системі заробітна плата визначається таким чином:
V – кількість виготовленої продукції працівником; р – відрядна розцінка.
Непряма застосовується при оплаті праці допоміжних робітників, праця яких не нормується але визначає рівень виробітку основних робітників.
t – кількість відпрацьованого часу допоміжним робітником;
Cp
– погодинна тарифна ставка певного розряду;
Квик.н.
– коефіцієнт виконання норми основним працівником;
Оплата праці при відрядно-преміальній визначається наступним чином:
d – розмір премій; m – кількість виготовленої продукції працівником. Відрядно-прогресивна форма оплати праці:
m0
, m1
– обсяг виготовленої продукції в межах / понад норму; Ро, Р1
– звичайна/підвищена відрядна розцінка.
Особливістю акордної форми оплати праці, є те, до працівникові, або групі працівників розцінки встановлюються не на окремі операції, а за весь комплекс робіт з визначенням кінцевого терміну його виконання (будівлі, ремонтні роботи).
В межах погодинної форми оплати праці розрізняють такі системи: – проста погодинна; – преміальна–погодинна; – за посадовими окладами.
При простій погодинній системі оплати праці заробіток визначається:
Система оплати за посадовими окладами застосовується до працівників, робота яких має стабільний характер. Це можуть бути керівники, прибиральники, та ін.
25. Висвітліть форми організації виробництва
Тип організації виробництва – це категорія, яка характеризує обсяг і рівень спеціалізації обладнання, а також регулярність та стабільність випуску продукції. Розрізняють 3 класичних типи виробництва; масове, серійне, одиничне.
Масове – виробництво з неперервним виготовленням продукції обмеженої номенклатури на вузькоспеціалізованих робочих місцях.
Серійне – виробництво обмеженої номенклатури, що повторюється через певні проміжки часу (серія, партія деталей чи виробів) на широкоспеціалізованих робочих місцях. Різновиди серійного виробництва: крупносерійне, сервдньосерійне, дрібносерійнв.
Одиничним виробництвом називають виготовлення широкої номенклатури в одиничних кількостях, яке повторюється через невизначені проміжки часу (або зовсім не повторюється на неспеціалізованих робочих місцях).
26. Розкрийте сутність виробничого циклу та його структури
Виробничий цикл – це проміжок часу між запуском сировини і випуском готової продукції, включаючи відвантаження цієї продукції споживачам. Виробничий цикл має дві основні характеристики: структуру та тривалість. Під структурою розуміють склад і співвідношення витрат часу на різні операції, а також перерви в процесі виробництва.
Тривалість циклу – це період часу протягом якого сировина перетвор. в готову продукцію
Ту
=
Розгул. методику розрахунку тривалості виробничого циклу на основі трьох методів:
1) послідовного. рух деталей, при якому передається з операції на операцію вся операція деталей цілком. нова операція поч. лише після того, як всі деталі партії пройшли попередню операцію. При послідовному русі транспортують всю партію одночасно.
27. Поясніть сутність підприємництва, як сучасної форми господарювання
Підприємництво
– активно-динамічний елемент бізнесу, що характеризується самостійною та ініціативною господарсько-фінансового діяльністю суб'єктів усіх форм власності в рамках чинного законодавства на свій ризик і під особисту майнову відповідальність або від імені й під майнову відповідальність юридичної особи для задоволення суспільних потреб.
Бізнес
– будь-яка діяльність за умов ринкової економіки, яка задовольняє потреби споживачів і забезпечує прибуток (дохід) суб"єкту такої діяльності.
2. Основними функціями підприємницької діяльності є:
♦ ТВОРЧА
Генерування та активне використання новаторських ідей і пілотних проектів, готовність до виправданого ризику та вміння ризикувати в бізнесі (підприємництві).
♦ РЕСУРСНА
Формування та ефективне використання власного капіталу, а також інформаційних, матеріальних і трудових ресурсів.
♦ ОРГАНІЗАЦІЙНА
Практична організація маркетингу, виробництва, реклами, продажу та інших господарських операцій.
3. Науково-обгрунтовані принципи здійснення підприємницької діяльності:
– Вільний вибір видів підприємницької діяльності;
– Залучення на добровільних засадах грошових коштів і майна підприємців та юридичних осіб для розгортання підприємництва;
– Самостійне формування програми діяльності, вибір постачальників і споживачів, визначення цін на товари;
– Вільне наймання працівників і належний рівень оплати їхньої праці;
– Придбання матеріально-технічних, природних та інших ресурсів, використання яких не заборонене (необмежене) чинним законодавством;
– Вільне використання прибутку, що залишається в розпорядженні засновників після внесення обов'язкових платежів;
– Самостійне здійснення юридичними особами чи підприємцями без створення юридичної особи зовнішньоекономічної діяльності.