Перший етап маржиналістської революції

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ «УКРАЇНА»

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни «Історія економічних вчень»

на тему „Перший етап маржиналістської революції”

варіант № 28

Виконала Студентка Цапкова О.О. заочного відділення 3-го курсу групи ФСН – 42 Викладач_______________

2006 рік

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………..….....3

1. К. Менгер..................................................................................……....…….....4

2. У. Джевонс........................................................................………………….....7

3. Л. Вальрас..........................................................................................................8

Висновки………………………………………..…………………………….....12

Список використаної літератури........................................................................ 13

Вступ.

Маржиналістська революція – це перехід від концепції класичної економічної школи до неокласичної теорії. У маржиналістській революції прийнято виділяти два етапи. Перший етап охоплює 70-80 рр. ХІХ століття. На цьому етапі серед представників маржиналістської теорії більше призначення здобув Карл Менгер, як глава австрійської школи, яка виступала проти історичного та соціологічного підходів в економічній теорії, обстоюючи, як і класична школа, „чисту економічну науку”. При цьому, теорія граничної корисності товару, що стала на даному етапі найголовнішою, проголошувалась „школою” основною умовою визначення його вартості, а саме оцінка корисності визнавалась психологічною характеристикою з позицій конкретної людини. Тому перший етап маржиналізму прийнято пов’язувати з „суб’єктивний напрямом” політекономії.

Таким чином, найбільш наполегливо і послідовно суб'єктивні погля­ди на всі категорії економічної науки захищала австрійська школа, ідеї якої ясно і популярно виклав O. Бем-Баверк у своїй роботі "Основи теорії цінності господарських благ", хоч сам він визнає, що основи нової теорії були закладені K. Менгером. Провідну роль у побудові цієї теорії мають такі фундаментальні поняття, як корисність і цінність. На відміну від мінової вартості товару або матеріальних благ взагалі, корисність не є його об'єктивною фізичною якістю, оскільки вирішальною мірою залежить від відношення до нього суб'єкта. Дійсно, одній людині те чи інше благо може здатися більш корисним, ніж іншій. Ця користь залежить передусім від тих цілей, завдань, потреб і інтересів, про які дбає суб'єкт. Тому при прий­нятті рішень в господарській діяльності корисність тих чи інших матері­альних благ або товарів визначають з урахуванням відповідних потреб і цілей. Вихідним у маржинальному аналізі є розуміння корисності, яку визначають, звичайно, як здатність матеріального блага або послуги за­довольняти яку-небудь потребу суб'єкта. Оскільки ці потреби неоднакові у різних людей, то і корисності не можуть розглядатися з об'єктивної, без особистісної точки зору.

Докладаючись на розуміння корисності, мож­на вивести розуміння цінності, яке характеризує не просто корисність то­вару або послуги, але вказує крім того на їх обмеженість і рідкість. З цієї ,точки зору корисність можна розглядати як нижчу форму цінності.

1.
К. Менгер

Карл Менгер (1840-1921) був засновником австрійської школи, вченим- економістом. Серед його робіт є фундаментальна праця „Основа політичної економії” (1871), основними ідеями якої були:

- єдина теорія цін, яка пояснює усі явища у цій області, а також в області відсотка, заробітної плати та ренти.

- відношення людини до благ, яке проявляється у сфері власного споживання.

- аналіз споживчих оцінок і споживчого вибору. Цінність залежить не від кількості користі, а від важливості споживання, яку благо задовольняє.

Також до його інших робіт можна віднести „Дослідження методу суспільних наук та політичної економії в особливості” (1883). першим виклав теорію граничної корисності та зробив спробу показати залежність корисності від рідкості предметів використання. Він вважав, що справжнім вихідним пунктом дослідження є людські потреби. Ці потреби Менгер виділяв як різновид невдоволених бажань або неприємних відчуттів, які витікають з порушення фізіологічної рівноваги. Далі він стверджував, що при недостатку ресурсів перед інвалідом виникає проблема, яка найкраще розподілити свої засоби для задоволення потреб. Для відповіді на це питання він побудував схему, в якій римськими цифрами позначив потреби людини в різноманітних предметах від І до Х в залежності від їх значення для добробуту суб’єкта, від насущної до менш вагомої. Арабські цифри повинні в цій таблиці показувати, як господарюючий об’єкт розцінює першу, другу і т. і. одиниці блага, задовольняючого ту чи іншу потребу.

Таблиця Менгера

І	ІІ	ІІІ	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X
10
9	9
8	8	8
7	7	7	7
6	6	6	6	6
5	5	5	5	5	5
4	4	4	4	4	4	4
3	3	3	3	3	3	3	3
2	2	2	2	2	2	2	2	2
1	1	1	1	1	1	1	1	1	1
0	0	0	0	0	0	0	0	0	0

Менгер пояснюючи свою таблицю, порівнював потреби І та V. Потреба І – у зерні, потреба V – у напоях. Якщо людина має запас зерна у три мішки, то гранична корисність по схемі дорівнює восьми одиницям, а гранична корисність вина при наявності трьох бутилів у цієї людини буде дорівнювати 4 одиницям. Якщо людина має п’ять мішків зерна, то його гранична корисність буде оцінюватися нижче – у 6 одиниць, а п’ятий бутиль буде мати граничну (або найменш важливу) корисність дві одиниці. Щоб пояснити, як сама гранична корисність впливає на встановлення цін, Менгер розглядав ринок з фіксованою пропозицією товару. Його рішення цікавило економістів не тільки у часи Менгера і по цей день йдуть дискусії про степінь дії попиту на створення цін та методу ви числення цієї дії.

Карл Менгер при вирішення проблем ціни (якій він підмінив вартість) спирався на метод робінзонади та досліджував поведінку індивіду, вчинки якого знаходяться в пошуку найбільшій вигоді, або раціональній психології.. Товари, які пропонують на ринку він оголосив незмінним, зважаючи, що в цих умовах цінність того чи іншого блага буде залежати від попиту, а зміна останнього – від граничної корисності цих благ.

Серед засновників австрійської школи Менгер був першим, хто сформулював принцип корисності, що знижується. Згідно з цим принципом, вартість однорідного блага визначається тою найменшою кориснісю, якою володіє остання одиниця запасу. У своїй таблиці Менгер відходив від того факту, що суб’єктивна оцінка одного і того ж самого товару різними людьми різна. Видно, що суб’єктивна оцінка хліба підприємця і пролетаря різна, але вони платять однакову ціну за рівну кількість хліба. Далі Менгер, ставлячи цінність благ в залежності від рідкості, приходив до висновку, що вона визначається розмірами пропозиції.

При збільшенні або зменшенні кількості благ змінюється степінь задоволення потреб та відповідно цінність цих благ. Він вважав, що цінність однакових благ визначається вартістю найменш важливої одиниці або останньої у запасі. К. Менгер, формулюючи принцип граничної корисності, підкреслював, що його теорія присвячена розгляду відносин між благами і людьми, в якій важливу роль грає питання про те, яке місце серед загальної ієрархії займає дана річ. Цей принцип розроблявся для аналізу індивідуального споживання в натуральному господарстві. Але Менгер використовував його також для дослідження товарного виробництва, так як,

з його слів, він в аналізі всіх економічних відносин притримувався чисто атомістичного підходу, який виявляє провідну роль суб’єктивних факторів. При рішенні проблеми вартості він трактував капіталістичне виробництво лише як сукупність індивідів, волі яких стикаються у бою за вигоду на громадській арені.

Усякі блага без оцінюючого їх суб’єкту не мають цінності. Різні види благ Менгіром ранжируються в залежності від важності потреб, що задовольняються. Функція корисності по Менгеру не непреривна, а дискретна. Він заперечує безкінечне ділення благ, тому він відкидає використання для економічного аналізу диференціальні обчислення.

Менгер ввів у науковий оборот ряд ідей які потім отримали розвиток в працях інших вчених. Ним сформульовано положення про субституцію виробничих благ, а саме: один і той самий продукт може бути створений за допомогою різних комбінацій виробничих факторів. На цій основі пізніше виникла теорія виробничих функцій. Він виказав ідею компліментарності благ, які приймають участь у виробництві, тобто взаємозалежність їх цінності.

Якщо хоч якого не будь елементу виробництва не вистачає, знецінюються і всі інші виробничі блага. Це знецінення не має місця в тому випадку, коли блага, які виявились зайвими, можуть бути використані в іншій комплементарній зв’язці для виготовлення іншого продукту.

Менгер ввів в аналіз поняття ліквідності, яке він назвав „здібність до збуту”. Фактори ліквідності Менгер визнає дуже важливим, де не стільки прагнення до безпосереднього споживання, але й прагнення до ліквідності може слугувати спонукальними мотивом обміну. Менгер ввів у економічну науку такі поняття, як ціна попиту і ціна пропозиції.

2. У. Джевонс

Уільям Стенлі Джевонс (1835—1882) — англійський економіст, який (незалежно від інших авторів) розробив теорію, згідно з якою спів­відношення між товарами, що обмінюються, дорівнює оберненому відношенню їхніх (граничних) корисностей. Праця, на думку Джевонса, впливає на мінові пропорції благ опосередковано — збільшення затрат праці збільшує кількість даного блага і тим самим зменшує його граничну корисність. Коли затрати праці стають знач­ними, тоді сама праця набуває негативної корисності. Тому трива­лість процесу праці є доцільною доти, доки її негативна корисність менша (за абсолютною величиною), ніж корисність продукту, створеного цією працею. Після встановлення рівноваги процес виробни­цтва даного блага припиняється.

У праці «Теорія політичної економії» Джевонс сформулював те­орему, суть якої полягає в тім, що за раціонального споживання мі­ри корисності придбаних товарів пропорційні їхнім цінам. У. Дже­вонс увів також в економічну науку поняття «економіко» (економіч­на теорія), яке стали відтоді використовувати на Заході замість по­няття «політична економія».

У. Джевонс притримувався у своїй творчості суб’єктивних позицій. Головні роботи „Теорія повної економії” (1871) та „Принципи науки” (1874). Суб’єктивність маржиналістських ідей Джевонса очевидна з наступних положень:

максимальне задоволення потреб при мінімумі затрат, є чисто економічною задачею, яка не пов’язана з політичними та іншими факторами. Першорядне значення – споживання та попит про що свідчить його трактування головної задачі економічної науки.

розглядаючи корисність та цінність його функціональної залежності Джевонс вважав, що ціна товару функціонально залежить від граничної корисності, яка в свою чергу залежить від товарних цін, обумовлених складом виробництва.

Джевонс розглядав положення класиків про ідеальну конкуренцію, яка дозволяє продавцям та покупцям мати доступ один до одного та володіти взаємною інформацією. Звідси він прийшов до висновку, що суб’єкти ринку забезпечують отримання людиною такої комбінації товарів, яка в найбільшій степені задовольняє його потреб. В цьому свідчення їх принципів граничного аналізу (законів Госена) та основа того, що він є одним із родоначальників маржиналізму.

3. Л. Вальрас

Леон Вальрас (1834-1910) став засновником так званої Лозаннської школи маржиналізму, професор Лозаннського університету, за походженням француз. Він був одним із засновників теорії граничної корисності. Однак особливо став відомим як автор теорії рівноваги. Своє відкриття він зробив на основі математичних висновків.

Леон Вальрас довів, що в умовах ринкової економіки є можливість встановлення рівноваги на основі співвідношення пропозиції і попиту. Вільна конкуренція забезпечує встановлення ціни рівноваги.

Рівноважна ціна — це ціна на конкурентному ринку, за якої величина попиту і пропозиції однакові, немає ні дефіциту, ні надлишку товарів і послуг. Така ціна не містить у собі тенденції до зростання або до зниження обсягів виробництва

Постулатами теорії рівноваги Л. Вальраса є такі:

1. Зміни цін впливають на попит і пропозицію і навпаки; зміна попиту впливає на пропозицію і навпаки. Отже, їхній взаємозв'я­зок впливає на встановлення рівноваги.

2. Рівноважна ціна встановлюється у результаті конкуренції, спів­відношення попиту і пропозиції, наявності ресурсів та інших чин­ників.

3. Загальна рівновага здійснюється щодо всіх товарів. Це пояс­нюється тим, що потреба у цьому товарі залежить від наявності інших товарів. Наприклад, споживання м'яса залежить від наявності кави.

4. Рівновагу характеризує, як правило, мінова вартість. Мінова цінність товарів — це рівень економічної рівноваги. В умовах конку­ренції діють механізми, які усувають диспропорції та встановлюють таку мінову вартість, що грунтується на ціні рівноваги. В умовах мо­нополії диспропорції зберігаються.

5. Рівновага досягається на основі дії всіх учасників ринку.

6. Рівновага здатна забезпечити максимально високий рівень за­доволення потреб (безумовно, за наявності ресурсів).

7. Попит на кожний товар залежить не тільки від його ціни, а і від цін на всі інші товари. Наприклад, зростання цін на деякі продукти харчування призвело в Україні до зменшення попиту на періодичні видання. Багато людей відмовляються від передплати на газети і журнали. Різко скоротилися їхні тиражі.

8. Сума попиту споживача на всі закуплені ним товари і покупки дорівнює за вартістю сумі всіх проданих ним товарів і послуг (у тому числі послуг праці).

9. Ринок безперервно здійснює «пошук» так званих рівноважних цін.

10. Конкуренція — це важливий чинник встановлення рівноваги (через ціни). Існуючі цінові сигнали регулюють ринок, з допомогою їх досягається рівновага.

11. Для рівноваги потрібний ринковий механізм, який діє значно ефективніше, ніж у минулому так звана планова система.

Його праця „Елементи чистої економічної науки”, яка вийшла у 1874 році, відзначила собою початок першого проходження математики по простору економічних знань. Прагнення матемізувати економічне міркування – характерна риса Лозаннської школи та її послідовників. Вальрас стверджував, що тільки за допомогою математики можна доводити економічні теорії коротко, виразно і точно. Сам він володів математикою чудово, а снагу черпав у Курно.

Те, що згодом було названо граничною корисністю, Вальрас називав рідкістю. Виділив він її так: спадаюча функція від спожитої кількості (тобто, чим більше зростає спожита кількість будь якого блага, тим менша стає його величина).

Вальрас встановив, що гранична корисність досягається тоді, коли останні порції засобів, що використовуються споживачем (при даному його доході), принесуть йому однакове задоволення від всіх спожитих ним благ . При цьому споживач сам зважає, що благо А для нього цінніше ніж благо Б. Шкарпеткам він віддає перевагу більше ніж краваткам, а м’ясо краще ніж шкарпетки і т. д. Інакше кажучи, зі свого фіксованого доходу споживач буде скоріше витрачатись на шкарпетки ніж на краватки, а на м’ясо скоріше ніж на шкарпетки. Саме при цих відмінностях він придбає кожного блага таку кількість, при якому виходить однакове задоволення від останньої пари шкарпеток, останньої краватки та останнього шматочка м’яса. Тільки тоді сукупність усього придбаного надасть йому максимальне загальне задоволення.

Коли всі споживачі досягають максимуму у задоволенні своїх потреб (з урахуванням усього сказаного вище, в тому числі і з урахуванням фіксованого доходу кожного з них), настає економічна рівновага. Звідси він робить крок до дослідження того, що собою являє загальна ринкова рівновага. Справа у тому, що кожний споживач і кожний виробник (кожний покупець і кожний продавець) не здійснює свої дії ізольовано, у відриві від усіх своїх колег та всіх процесів, які відбуваються у економіці.

Вальрас не зупинився на характерній граничній корисності, а також формулюванням поняття функції попиту і вперше зробив змогу застосувати математичну модель для знаходження проблем для існування рівноваги економічної системи та надання цій системі стабільності. Але на різницю від моделі ринкової рівноваги, модель Вальраса характеризує не приватну економічну рівновагу симетричних ринків, тому Вальрас по праву вважається засновником сучасного макроекономічного моделювання. Крім того, наявність однодумців його вчень ім’я Вальраса є в числі засновників Лозаннської школи маржиналізму.

Розроблена Вальрасом модель загальної економічної рівноваги відображає взаємозв’язок ринків готової продукції та ринків факторів виробництва в умовах ринкового механізму господарювання та досконалої конкуренції, яка призводить до однієї єдиної рівноваги багатьох ринків. Вона дозволяє зрозуміти, що визначення цін на вироблені для ринку продукти і цін факторів виробництва може бути тільки одночасним, а не почерговим в тому чи іншому порядку. Приватна рівновага на визначеній кількості ринків не гарантує загальної рівноваги для всієї економіки з даною кількістю ринків.

Основне місце посідають системи, які описують рівновагу двох ринків — виробничих послуг і предметів споживання. На першому ринку роль продавців відіграють власники факторів виробництва (землі, праці й капіталу). Покупцями є підприємці, які виробляють споживчі товари. На другому ринку власники факторів виробництва та підприємці міняються місцями.

Рівновагу ринку виробничих послуг описує така система рівнянь:

де Ot
, Op
,
Ok
—
розмір пропозиції відповідно земельних послуг, трудових послуг і грошового капіталу; Da
,
Db
—
обсяг сукупного попиту на продукт відповідно а
і b,
що у станірівноваги дорівнюють обсягам їх пропозиції; at
, ap
, ak
;
bt
, b
, bk
—кількість виробничих послуг, що витрачаються на виробництво одиниці продукту відповідно а
і b.

Таким чином, Л. Вальрас розподілив раціональних суб'єктів на дві великі групи: з одного боку, земельні власники, грошові капіталісти й робітники, з іншого — капіталісти-підприємці. Ці групи, на думку вченого, мають спільний економічний інтерес. За умови рівноваги системи Л. Вальрас припускає можливість нульового безробіття, повного використання виробничих потужностей, чого в реальному житті не може бути. Зазначена математична конструкція має статичний характер, не враховує технічного прогресу та нагромадження капіталу.

Висновок

Характеризуючи цей етап, M. Блауг вказав на ряд помилок, яких припустились усі три творці теорії граничної корисності: K. Менгер, У. Джевонс, Л. Вальрас.. Серед них він назвав такі:

а) корисність товару розгля­дається як функція кількості цього товару, яка не залежить від кількості інших товарів, що споживаються;

б) "пояснення" поведінки споживача зіштовхується з подвійною опозицією (одна з них твердить, що теорія ко­рисності походить із сумнівної і навіть неправильної психології, а друга — що психологічні аспекти поведінки споживача не причетні до об'єктив­ного розвитку економічного процесу, який від суб'єктивних відчуттів не залежить);

в) "добробут" зводиться до суми кількісних корисностей усіх індивідумів, які підлягають виміру, а оптимальним вважається такий розподіл ресурсів, який максимізує "добробут" саме в цьому розумінні.

Математична школа в цілому суттєво вплинула на економічну науку, примусила її більше уваги приділяти кількісному аналізу явищ господарського життя. Було закладено основи економіко-математичного моделювання економічних явищ і процесів, яке з плином часу перетворилося на один із провідних методів політичної економії.

Список використаної літератури

1. П.І. Юхименко, П.М. Леоненко „Історія економічних вчень”, навчальний посібник, друге видання, Київ – 2001 „Знання-Прес”

2. П.П. Мазурок „Історія економічних вчень у запитаннях і відповідях”, навчальний посібник, Київ – 2004 „Знання”

3. Е. Жамс „
История экономической мысли XX века”Під ред. І. Г. Блюміна. М.: 1959.

4. Ю.Г. Козак. „
Современный маржинализм: Методологические вопросы критики” — Київ – 1985 „Вища школа”