Лекція 2. Підприємство і ринок.
Сутність підприємництва
Невід'ємним елементом ринкового господарювання, однією з найактивніших форм економічної діяльності є підприємництво, або особливий тип господарювання. Підприємництво
- ініціативна, новаторська діяльність господарюючого суб'єкта, спрямована на пошук і знаходження найбільш оптимальних економічних рішень з метою одержання максимальної вигоди. Підприємництво передбачає конкретну діяльність підприємця і часто ототожнюється з поняттям "власник". Наукова економічна література розглядає підприємництво з різних сторін: як економічну категорію, як метод господарювання, як тип економічного мислення. Як економічна категорія
підприємництво виражає відносини між його суб'єктами з приводу виробництва, розподілу і привласнення благ та послуг. Суть підприємництва
як методу господарювання
розкривають його основні
функції
: ресурсна, організаційна та творча. Ресурсна функція
підприємництва передбачає, що воно націлене на найбільш ефективне використання матеріальних, трудових, фінансових та інформаційних ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва Організаційна функція
зводиться до діяльності по організації виробництва, збуту, маркетингу, менеджменту і реклами. Творча функція
полягає у сприянні генеруванню та реалізації нових ідей, здійсненню техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов'язані з господарським ризиком. Для підприємництва як методу господарювання характерні такі основні ознаки: самостійність і незалежність господарюючих суб'єктів, господарський ризик; економічна відповідальність. Підприємництво як особливий тип економічного мислення характеризується оригінальними поглядами і підходами до прийняття рішень, які реалізуються у практичній діяльності. Центральну роль тут відіграє особа підприємця. Підприємництво розглядається не як рід занять, а як особливість розуму і людської натури. Таким чином, підприємець
- суб'єкт, що поєднує у собі новаторські, комерційні та організаторські здібності для пошуку і розвитку нових видів, методів виробництва, нових благ та їхніх нових якостей, нових сфер застосування капіталу. А звідси і підприємництво - це тип господарської поведінки підприємців з організації, розробки, виробництва і реалізації благ з метою отримання прибутку і соціального ефекту. Сутність
підприємництва зосереджується у вияві ініціативної, новаторської, самостійної діяльності. А мета
зводиться, з одного боку, до отримання прибутку або особистого доходу, в результаті передбачення точного розрахунку, а з іншого - до найбільш ефективного використання факторів, прагнення реалізувати творчій потенціал людини.
Підприємництво в Україні
До недавнього часу в нашій країні поняттям "підприємець", "підприємництво" надавався негативний відтінок. Вони асоціювались із незаконними угодами, тіньовою економікою, обманом у влаштуванні власних справ. Лише в останні роки внаслідок радикальних змін в економічному житті, господарськими реформами і демократизацією суспільного життя ставлення до підприємництва почало змінюватись у позитивну сторону. У перехідній економіці України для формування і розвитку підприємництва необхідні відповідні умови. Можна виділити основні їх чотири групи: економічні, політичні, юридичні та психологічні. Економічні умови
підприємництва полягають у тому, щоб у суспільстві функціонували багатосуб'єктні (приватні, колективні, державні, кооперативні) власники. Це сприятиме свободі підприємницької діяльності, можливості на свій страх і ризик приймати рішення про використання майна, продукції, прибутків. У зв'язку з цим шляхом створення економічних умов у нашій країні є роздержавлення і приватизація власності, демонополізація господарської діяльності. Політичні умови
визначаються стабільністю і демократизацією суспільного життя в Україні. Цього можна досягти надавши усім господарюючим суб'єктам гарантії збереження їхньої власності, виключення можливостей націоналізації, експропріації. Владні структури повинні захищати всі види власності, в тому числі інтелектуальної (винаходи, новаторство, нові методи організації), а також створювати сприятливий підприємницький клімат завдяки відповідній податковій, кредитній, митній та іншій політиці. Юридичні умови
полягають у створенні нормативної бази підприємництва та його правової захищеності. У 1991-1992 роках в Україні було прийнято ряд законів, які сформували організаційно-правову базу для розвитку підприємництва в умовах становлення ринкової системи господарювання. Найважливішими серед них є Закони України "Про підприємництво", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про господарські товариства" та ін. Психологічні умови
підприємництва полягають у створенні сприятливого психологічного клімату серед населення. У цьому плані у нас є ще багато проблем, оскільки життя кількох поколінь відбувалося в умовах, які створювали негативне ставлення до підприємництва. Мислення консервативне і змінити його в одну мить не вдасться. Правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності на території України визначає Закон України "Про підприємництво", прийнятий 7 лютого 1991 року. Закон встановлює гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки. В Законі підприємництво розглядається як самостійна, ініціативна, систематична, здійснювана на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку. Суб'єктами підприємницької діяльності
визнаються приватні особи - громадяни України та інших держав, які не обмежені законом у правоздатності чи дієздатності, і юридичні особи усіх форм власності. Вони мають право без обмежень приймати рішення і самостійно здійснювати будь-яку економічну діяльність, яка не суперечить чинному законодавству. Водночас забороняється здійснювати підприємницьку діяльність представникам влади і охоронних структур, військовослужбовцям. Ці обмеження пов'язані з необхідністю забезпечити незалежність функціонування державних служб. Вони вводяться з метою захисту населення від зловживань і недобросовісної діяльності. Об'єктом підприємництва
є певний вид діяльності (виробництво, торгівля, інноваційна справа, посередництво, операції з цінними паперами), який матеріалізується в продукції, яка виробляється (послугах, інформації). Необхідно відзначити, що підприємництво може застосовуватися в усіх сферах економіки, окрім тих, втрата державного контролю над якими створює небезпеку для суспільства, шкодить здоров'ю людей. З метою контролю за безпекою суспільства держава накладає заборону на окремі види підприємницької діяльності. Так, підприємництво у галузях озброєнь, випуску цінних паперів і грошей, виробництва наркотичних засобів може здійснюватись лише державними підприємствами. Без спеціальних ліцензій забороняється виготовлення медикаментів, хімічних речовин, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, пошук і розробка корисних копалин, здійснення юридичної практики та ін. Згідно з Законодавством, підприємництво в Україні здійснюється за такими принципами:
- вільний вибір діяльності; - залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб та громадян; - самостійне формування програм діяльності та вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до законодавства; - вільний найм працівників; - залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством; - вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством; - самостійне здійснення підприємцем - юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд
Умовою швидкого розвитку підприємництва виступають гарантії та всебічна підтримка з боку держави. В зв'язку з цим були проголошені гарантії для всіх підприємців незалежно від обраних ними форм підприємницької діяльності та власності, рівні права і рівні можливості стосовно доступу до трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.
Принципи ринкової економіки
- мах свобода господарської діяльності;
- повна відповідальність господарських організацій, підприємств, всіх працівників за рез.економічної діяльності, що спирається на рівноправність всіх видів власності;
- конкуренція виробників;
- вільне ціноутворення
- держ.контроль за цінами в обмеженій сфері;
- відмова держави від прямої участі в господарській діяльності за винятком окремих спец.галузей
- поширення ринкових відносин на ті сфери, де можна досягти найбільшої ефективності;
- відкритість економіки, її послідовна інтеграція в систему світових господарських зв`язків;
- забезпечення з боку держ.влади на всіх рівнях соціальн.гарантій як у праці, так і у підтримці непрацездатних.
Форми підприємницької діяльності
Підприємництво передбачає функціонування різних форм господарювання. Класифікуючи підприємства з точки зору форм власності, слід мати на увазі, що в Україні виділяють державне, колективне, приватне підприємництво, а в країнах з ринковою економікою виділяють приватний і державний сектор. Сучасна економічна теорія визнає три основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності:
1) одноосібне володіння; 2) партнерство (товариство); 3) корпорація (акціонерне товариство).
Одноосібне володіння
- це таке підприємство, власником якого є одна особа чи сім'я, що самостійно веде справу у своїх інтересах, одержує весь дохід і повністю несе ризик від бізнесу. Власник має матеріальні ресурси та обладнання, необхідні для виробничої діяльності, або купує їх, а також особисто контролює діяльність підприємства. Згідно із законодавством, до підприємств з одноосібним володінням в Україні належить індивідуальне підприємство, сімейне підприємство, приватне підприємство з правом наймання робочої сили. Як одна з найпростіших форм підприємницької діяльності, одноосібне володіння має певні переваги: власник має повну самостійність, значну свободу і оперативність дій, існує досить сильний безпосередній стимул до ефективного виробництва. Однак цій організаційній формі притаманні значні недоліки: труднощі із залученням великих капіталів (комерційні банки не дуже охоче надають великі кредити), необмежена відповідальність за борги, невизначеність строків діяльності, недоліки спеціалізованого менеджменту (на власника лягає багато обов'язків, функцій з організації виробництва, опанувати якими одній людині не так легко). Значно краще йдуть справи на підприємствах, що засновані на партнерстві. Партнерство
- це підприємство, організація або установа, створені на засадах угоди двох чи більше окремих осіб (у тому числі юридичних) шляхом об'єднання їхнього майна та підприємницької діяльності. Об'єднуючи свої фінансові ресурси і вміння вести справу, партнери таким чином розподіляють ризик, а також прибутки і збитки. За ступенем участі засновників у діяльності підприємства розрізняють товариства з обмеженою відповідальністю, з додатковою відповідальністю, повні та командитні. Вид товариства впливає на роль партнерів у функціонуванні підприємства. Товариством з обмеженою відповідальністю
визнається товариство, учасники якого несуть відповідальність за свою господарську діяльність у межах їх внесків (у вигляді майна, грошей, продуктів інтелектуальної власності та ін.). Товариство з додатковою відповідальністю
- це підприємство, партнери якого відповідають за його зобов'язаннями перед кредиторами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум - додатково належним їм майном у однаковому для всіх учасників кратному розмірі. Граничний розмір відповідальності партнерів зазначається в статутних документах. Повним
визнається товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном. Командитне товариство
- це підприємство, що поряд з одним або більшістю учасників, які несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, включає також одного або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства. Якщо в командитному товаристві беруть участь два або більше партнерів з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність по боргах товариства. На підприємствах, що ґрунтуються на партнерстві, виявляється ряд переваг: завдяки спеціалізації в управлінні досягається більш висока ефективність виробництва, об'єднуються значні ресурси, що зменшує загрозу банкрутства і створює певну довіру банків. Недоліки цих форм господарювання полягають у тому, що при наявності партнерів можливі розходження в поглядах, інтересах, що іноді затримує прийняття відповідних рішень; необмежена відповідальність призводить до того, що доводиться нести збитки за помилки своїх партнерів. В Україні до форми партнерства відносять також кооперативи, колективні та орендні підприємства. Право колективної власності виникає на основі добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських об'єднань; передачі державних підприємств в оренду, викупу колективами державного майна; перетворення державних підприємств на акціонерні та інші товариства. Кооператив
(від лат. "cooperatio
" - співробітництво) - це добровільне об'єднання громадян для спільного ведення господарської або іншої діяльності, засноване на особистій участі і використанні власного або орендованого майна. В економіці України існують такі кооперативи : споживчі і обслуговуючі. Підприємницьку діяльність здійснюють споживчі кооперативи. Вони займаються виробництвом товарів і продукції, виконанням робіт і наданням платних послуг підприємствам, організаціям і окремим громадянам. Членом кооперативу може бути кожен громадянин, який досяг 16 років. Взаємовідносини між кооперативом і його членами регулюються договором. Майно кооперативів формується за рахунок грошових і матеріальних внесків (паїв) його членів, виробленої продукції та доходів від реалізації продукції та ін. Одержаний дохід розподіляється між членами кооперативу за трудовим вкладом кожного, частина його може розподілятися залежно від величини внеску (паю). Розвитку підприємництва сприяють орендні відносини, які регулюються Законом "Про оренду майна державних підприємств і організацій". Оренда
(від лат. "
" - віддавати в найм) - це засноване на договорі тимчасове платне володіння і користування майном для здійснення підприємницької діяльності. Об'єктами оренди можуть бути цілі майнові комплекси державних підприємств або її структурних підрозділів. Перелік об'єктів регулюється законом України "Про підприємництво". Суб'єктами орендних відносин виступають орендодавець і орендар. Орендодавцями є органи, уповноважені управляти відповідним майном. Орендарями можуть стати трудові колективи, громадяни, юридичні особи, іноземні держави і особи без громадянства. Орендар самостійно вибирає, що йому виробляти і реєструє нове підприємство у встановленому законом порядку. Найперспективнішою формою оренди, яка широко застосовується в західних країнах, є лізинг .
Лізинг –
це довгострокова оренда майна на умовах розстрочення плати за неї. У цьому разі власник майна здає його в оренду на тривалий строк лізингоутримувачу, який шляхом періодичних платежів виплачує повну вартість цього майна. Тому, лізинговий кредит є формою майнового кредиту, а лізингова операція має кредитний характер. Суб»єктами кредитних відносин у цьому випадку є лізингодавець як кредитор і лізингоутримувач як позичальник.
Об»єктом лізингу може бути будь-яке рухоме і нерухоме майно, що належить до основних фондів відповідно до чинного законодавства, не заборонене до вільного обороту на ринку і не має обмежень на передачу в оренду.
Третім типом організації підприємництва, що за обсягом продажу товарів, надання послуг домінує у діловому світі, є корпорація або акціонерне товариство
. У Законі України "Про господарські товариства" зазначається, що акціонерним товариством
називається організація, яка має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій номінальної вартості, несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. Акція
(від лат. "action
" - цінний папір) - це вид цінного паперу без встановленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства і дає право на участь в управлінні підприємством, на отримання прибутку у формі дивіденду і розподілу майна у разі ліквідації акціонерного товариства. Частина доходу, виплачувана власникові акцій, називається дивідендом
(від лат. "dividendus
" - той, що підлягає поділу). Перевагами
акціонерних товариств є можливість значного розширення фінансування, демократизація управління підприємством, покращення господарських зв'язків між підприємствами, можливість швидкого будівництва на акумульовані кошти нових підприємств і послаблення диспропорцій в економіці внаслідок швидкого випуску дефіцитних товарів, прискорення процесу міжгалузевого переливання капіталу і впровадження досягнень науково-технічного прогресу у цих галузях, посилення заінтересованості працівників у результатах їхньої праці тощо. Незважаючи на явні преваги акціонерної форми організації підприємницької діяльності, доцільно згадати і про її недоліки.
Це можлива втрата акцій дрібними акціонерами під час економічної кризи, посилення системи залежності й контролю менших акціонерних товариств могутнішими, зростання маси фіктивного капіталу і можливість фінансових махінацій тощо. Відповідно до Закону України "Про господарські товариства" акціонерні товариства поділяються на два види:
1) відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої передплати та купівлі-продажу на біржах; 2) закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом передплати чи купуватися та продаватися на біржі.
Відмінність
між ними полягає в тому, що АТ закритого типу
можуть створювати обмежену кількість акціонерів, а кількість та склад акціонерів товариства відкритого типу
не обмежені.
Прибуток, що залишився після сплати податків вважається чистим і розподіляється на розсуд АТ. Частина його може спрямовуватися на виробничий і соціальний розвиток колективу, виплати % за облігаціями і до резервного фонду.Чистий прибуток що залишився, використовується для виплати дивідендів акціонерам.. Розміри вищевказаних відрахувань з Пч встановлюються загальними зборами акціонерів товариства.Порядок формування і використання резервного фонду визначається статутом тов-ва.Кошти резервного фонду використовуються на покриття непередбачених збитків АТ. За рахунок цього фонду в разі нестачі Пч можуть виплачуватись дивіденди за облігаціями і дивіденди за привілейованими акціями, а також викупатися акції у акціонерів за відсутності інших коштів.
Поряд із приватним сектором, до якого входять індивідуальні і колективні підприємства, в ринковій економіці існує і державне підприємництво. Державне підприємництво
- це діяльність державних підприємств, що випускають товари і послуги, які необхідні для розвитку національної економіки. Такі підприємства функціонують на поєднанні комерційних і некомерційних начал. З галузі зв»язку це: УДППЗ «Укрпошта», Спецзв»язок, КРРТ (Концерн радіозв»язку, радіомовлення та телебачення) Таким чином, сучасне ринкове господарство демонструє різнобарв'я видів і організаційних форм підприємництва. Кожна з форм організації підприємницької діяльності має не тільки відповідні фінансові переваги і соціальну привабливість, а й недоліки. Вибір конкретної форми, виду господарської діяльності, її масштабів залежить від конкретних підприємців, які є ключовими фігурами ринкової економіки.
Особливості становлення малих підприємств.
Мале підприємництв
о - це самостійна, систематична діяльність малих підприємств та громадян-підприємців на власний ризик з метою реалізації економічного інтересу - отримання прибутку (підприємницького доходу). При визначенні поняття "мале підприємництво" слід враховувати не стільки кількісні показники, скільки якісну характеристику, зокрема єдність права власності та безпосереднього управління підприємством, повну відповідальність за результати господарювання тощо.
Діяльність малих підприємств базується на таких принципах:
- добровільність утворення; - самоуправління; - самофінансування; - відповідальність за результати господарської діяльності.
Для України до найближчого часу існувало два основних шляхи формування малих підприємств:
1) корпоратизація і приватизація державних підприємств; (на сьогодні цей шлях вичерпано, бо він стосувався невеликих державних підприємств, які вже приватизовані)
2) створення нових підприємств.
Доцільність створення малих підприємств зумовлена основними їхніми
перевагами: 1. Низькі
витрати на управління
. Малі підприємства є тією частиною економіки, де найбільш послідовно проводиться принцип господарської самостійності і самоврядування, освоюються найрадикальніші шляхи активізації трудової діяльності трудового колективу. На таких підприємствах набуває поширення поєднання професій і посад. Це зумовлюється необхідністю у ряді випадків взаємозмінювання у процесі виробництва, що у свою чергу сприяє кращому використанню робочого часу, вдосконаленню професійних навичок, загальному розвитку людини. 2. Малий бізнес сприяє розвитку науки
. Висока ефективність малого бізнесу у створенні нової техніки і технології досягається завдяки мобільності управління такими фірмами, швидкості прийняття рішень, концентрації зусиль на одному напрямі, залученню висококваліфікованих спеціалістів, фінансовій підтримці великих фірм, які сподіваються використати результати малого бізнесу. 3. Не потребують великого стартового капіталу
, тому негайно розпочинають виробництво, заповнюючи збіднілий ринок, забезпечують додатковими доходами значну частину населення і розширюють кількість нових робочих місць. 4. Висока оборотність ресурсів.
5. Підприємця спонукає найбільш сильний варіант мотивації до праці. В його основі лежить найбільша серед усіх верств економічно активного населення - матеріальна зацікавленість
у результатах своєї діяльності, оскільки він несе повну відповідальність за дані результати. Причому її повнота вимірюється для нього втратою власності і всього, що з нею пов'язане. Крах, банкрутство - з одного боку, успіх і примноження статків - з іншого. 6. Швидше реагує на потреби споживача
. Швидке перелагодження виробництва для випуску нової продукції (в основному товари народного споживання і надання послуг). Разом з тим слід відзначити і недоліки функціонування малих підприємств
. 1. Малі підприємницькі структури є досить нестійкими
. Статистичні дослідження проведені в США та інших західних країнах, свідчать, що з 100 фірм, які розпочинають діяльність одночасно, у перший рік свого існування зазнають невдачі 20, в другий - 17; на кінець третього року продовжують функціонувати близько половини фірм, а на кінець п'ятого тільки 33%. Ще більш нестійкими є малі підприємства України. 2. Великий комерційний ризик
, пов'язаний із залученням особистих коштів. 3. Розвиток економіки будь-якої держави характеризується циклічністю. Періоди економічного зростання змінюються періодами спаду ділової активності та депресією. У зв'язку з тим, що малий бізнес значно чутливіший до економічних
коливань
, ніж великий, його розвиток залежить від загальної макроекономічної стабільності в державі, стану її економіки, рівня стабільності. Як показує світовий досвід, на стадії економічного спаду, в умовах економічної кризи частка малих підприємств, що банкрутують у 2-5 разів більша, ніж великих. Названі фактори впливають також і на кількість новостворених підприємств. 4. Функціонування малих підприємств значною мірою залежить і від рівня інфляції.
Високі темпи інфляції є причиною для серйозних проблем у будь-якому бізнесі. Особливо згубно вони впливають на розвиток малих підприємств, оскільки розрив у цінах на час придбання сировини та реалізації продукції спричиняє для них значні фінансові труднощі. 5. В малих підприємствах більш низька продуктивність праці і прихована інтенсифікація за рахунок використання сімейної праці, досить слабка сприйнятливість малих підприємств до найновіших досягнень науково-технічного прогресу.(Це стосується перш за все підприємств в сільській місцевості, де підприємцю часто дуже бракує як вмінь та навичок ведення бізнесу так і грошей на нове обладнання)
Підтримка малого підприємництва - один з основних напрямів економічної політики урядів розвинутих країн світу, оскільки малий бізнес не тільки виступає фактором економічного розвитку, а й сприяє соціально-політичній стабілізації суспільства. З часом саме малий бізнес стане провідним фактором економічних перетворень перехідних економік, і не треба буде доводити, що підтримка малого бізнесу є вигідною не тільки малим підприємствам, але й усій економіці, суспільству в цілому.
Підприємство в системі ринкових відносин.
Види підприємств
Суспільне виробництво - складна система, яка включає різні організаційно-правові структурні ланки. Основною одиницею підприємницької діяльності в межах суспільного виробництва виступає підприємство. Кожна галузь народного господарства складається із сукупності окремих підприємств, які виробляють одну або споріднені види продукції, що необхідні для задоволення певних потреб населення та суспільства. Традиційно під підприємством розуміють завод, фабрику та подібні об'єкти з відповідною системою виробничих відносин. В умовах ринкової економіки підприємство - це товаровиробник, основна виробнича ланка економіки. Слід звернути увагу на те, що саме на підприємстві відбувається поєднання робочої сили із засобами виробництва. Від рівня діяльності підприємства залежить процес виробництва матеріальних благ, задоволення потреб населення, життєвий рівень, результати використання виробничих фондів, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, тобто ефективність господарювання. Згідно з діючим в Українській державі законодавством, підприємство
- це самостійний господарський суб'єкт, що має право юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність з метою одержання прибутку. Сутність підприємства найповніше виявляється в принципах його діяльності
. Як самостійна одиниця, підприємство користується правами юридичної особи, тобто має право розпоряджатися майном, одержувати кредит, укладати господарські договори з іншими підприємствами. У філії банку підприємство має розрахунковий рахунок, на який надходять кошти за реалізовану продукцію та із якого оплачуються рахунки інших підприємств за постачання сировини, напівфабрикатів, виплачується заробітна плата працівникам підприємства, здійснюються інші платежі. Принцип самоокупності
затрат вимагає точного обліку й зіставлення витрат і результатів, повного відшкодування собівартості продукції. Самоокупність властива тільки рентабельним підприємствам. Суть принципу самофінансування
не тільки у самоокупності витрат, а й у закріпленні частини одержаного прибутку за підприємством у його повне розпорядження. Тобто розвиток підприємства повністю забезпечується за рахунок власних коштів, кредитів банку на комерційній договірній основі і за рахунок валютної виручки. Принцип матеріальної зацікавленості
у кінцевих результатах праці передбачає подолання все ще існуючої зрівнялівки в оплаті праці, створення умов для заохочення ініціативи, підприємливості, досягнення найкращих результатів. Підприємство несе повну економічну, майнову відповідальність за результати
своєї діяльності
. Кожне підприємство для розв'язання завдань, пов'язаних з виробництвом і реалізацією товарів та наданням послуг, має бути укомплектоване певною кількістю людей, здатних виконувати ці роботи. Усі ці принципи безпосередньо мають забезпечити організаційну основу інтенсивного характеру індивідуального відтворення на підприємстві. Підприємства виконують ряд функцій. Основні з них такі:
--- економічна
: задоволення потреб споживача в продукції (роботах, послугах); впровадження досягнень науково-технічного прогресу; забезпечення конкурентоспроможності підприємства; ріст продуктивності праці; розвиток виробничої інфраструктури; самофінансування; отримання прибутку; --- соціальна
: формування трудового колективу; вдосконалення кваліфікаційного складу працівників; покращення житлово-побутових умов працівників; розвиток соціальної інфраструктури; --- екологічна
: вдосконалення технологічних процесів; створення і розвиток екологічної інфраструктури; наукові і технічні вирішення проблем навколишнього середовища і раціонального природокористування.
Будь-яке підприємство як організаційно-правову форму підприємництва можна розглядати і як виробничо-технічну діяльність, спрямовану на випуск конкретного товару або послуг, і як колектив людей зі своїми економічними інтересами в отриманні прибутку і особистого доходу.