Законом України "Про зайнятість населення" уперше був визначений правовий статус безробітного. Згідно зі ст. 2 Закону безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.
Правовий статус безробітного включає основні (статутні) права і обов'язки та їх гарантії. Порядок призначення і виплати допомоги по безробіттю, його розмір і терміни виплати регулюються статтями 28—30 Закону України "Про зайнятість населення", Положенням про порядок реєстрації, перереєстрації і ведення обліку громадян, що шукають роботу, і безробітних, виплати допомоги по безробіттю, а також умови надання матеріальної допомоги в період професійної підготовки і перепідготовки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 p. №578 (Людина і праця: Інформаційний бюлетень Міністерства праці та соціальної політики України. — 1998. — №6).
Рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається державною службою зайнятості за їхніми особистими заявами з 8 дня після реєстрації в центрі зайнятості за місцем проживання.
Не можуть бути визнані безробітними громадяни:
а) у віці до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи і організацій або скороченням чисельності (штату);
б) які уперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, у разі відмови їх від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру, що не потребує професійної підготовки;
в) які відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, які шукають роботу;
г) які мають право на пенсію відповідно до законодавства України.
Громадяни, які зареєстровані на загальних підставах у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи, не можуть бути визнані безробітними. Такі особи знімаються з обліку і їм протягом 6 місяців подаються тільки консультаційні послуги. Після закінчення шести місяців з дня зняття з обліку вони можуть зареєструватися повторно у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу.
Працівники, які зареєстровані у державній службі зайнятості згідно з п.1 ст. 26 Закону України "Про зайнятість населення" і відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи в період пошуку роботи, втрачають право на отримання статусу безробітного строком на 3 місяці з подальшою перереєстрацією на загальних підставах як таких, що шукають роботу.
Слід звернути увагу, що законодавством закріплені не тільки права, але й обов'язки громадян, зареєстрованих у державній службі зайнятості як таких, що шукають роботу, і безробітних. Вони зобов'язані сприяти своєму працевлаштуванню, виконувати всі рекомендації центру зайнятості, відвідувати центр зайнятості у строки, встановлені працівником цієї служби.
Для одержання статусу безробітного з призначенням допомоги по безробіттю громадянин повинен наступного дня після встановленого строку підбору підходящої роботи особисто подати до державної служби зайнятості письмову заяву про надання статусу безробітного та заяву про те, що він не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів.
Громадянам, зареєстрованим на загальних підставах, допомога по безробіттю виплачується з 8-го дня після реєстрації у державній службі зайнятості до працевлаштування, але не більше 360 календарних днів протягом 2 років.
Для осіб передпенсійного віку (чоловікам після досягнення 58 років, жінкам — 53 років), у тому числі вивільненим з підприємств, установ і організацій на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП, тривалість виплати допомоги становить до 720 календарних днів.
Громадянам, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше 6 місяців) перерви, та громадянам, які вперше шукають роботу, допомога по безробіттю виплачується не більше 180 календарних днів.
Допомога по безробіттю гарантується в розмірі:
а) не менше 50% середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області за минулий місяць, і не нижче за встановлений законодавством розмір мінімальної заробітної плати, якщо громадянин протягом 12 місяців, що передували безробіттю, працював не менше 26 календарних тижнів;
б) не нижче за встановлений законодавством розмір мінімальної заробітної плати — у всіх інших випадках, включаючи громадян, які шукають роботу вперше або після тривалої (більше 6 місяців) перерви.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про підвищення розмірів допомоги за рахунок коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення" від 10 травня 1999 p. №783 (Бюлетень систематизованого законодавства України. — Серія 1. — 1999. — №7. — Ст. 248) встановлено такі розміри допомоги за рахунок коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення:
а) допомогу по безробіттю згідно з підп. "б" п. 1 ст. 29 Закону "Про зайнятість населення" у розмірі 25 гривень;
б) допомогу по безробіттю, матеріальну допомогу в період професійної підготовки та перепідготовки згідно з підп. "б" ч. 1 п. 1 ст. 26, ст. 27 і підп. "а" п. 1 ст. 29 зазначеного Закону в розмірі не менш як 25 гривень і не більше за середню заробітну плату, що складалася в народному господарстві відповідної області;
в) матеріальну допомогу по безробіттю згідно з п. 1 ст. 31 Закону в розмірі 18 гривень 75 коп;
г) одноразову матеріальну допомогу безробітним і членам їх сімей згідно з п. З ст. 31 Закону у розмірі 12 гривень 50 коп.
Особливі гарантії працівникам, які втратили роботу в зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, передбачені для працівників, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи власника у зв'язку із ліквідацією, реорганізацією, перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників, а також для військовослужбовців, звільнених з військової служби у зв'язку зі скороченням чисельності або штату без права на пенсію (п. 1 ст. 26 Закону України "Про зайнятість населення").
До особливих гарантій належать:
а) надання статусу безробітного, якщо протягом 7 днів працівнику не була запропонована підходяща робота;
6) право на отримання допомоги по безробіттю у розмірі 100% середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом 60 календарних днів, 75% — протягом 90 календарних днів і 50% — протягом наступних 210 календарних днів, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати;
в) збереження за новим місцем роботи на весь період професійного навчання з відривом від виробництва середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи;
г) право на достроковий вихід на пенсію за 1,5 року до встановленого законодавством терміну осіб передпенсійного віку, які мають встановлений законодавством про пенсійне забезпечення необхідний загальний трудовий стаж (у тому числі на пільгових умовах).
Вивільненим працівникам надаються також інші пільги і компенсації відповідно до законодавства. Слід врахувати наступне. Положення підп. "б" повинне було вводитися з 1 січня 1999 p. Однак у зв'язку з тим, що Законом України від 17 грудня 1999 p. ця дата змінена на 1 січня 2001 р., в даний час зберігається раніше чинний порядок: працівникам, вивільненим з підприємств, установ, організацій, при розірванні трудового договору за п. 1 ст. 40 КЗпП зберігається середня заробітна плата на період працевлаштування, але не
Громадянам, зареєстрованим у державній службі зайнятості як таких, що шукають роботу, і безробітні, згідно із п. 1 ст. 26 Закону України "Про зайнятість населення", в період професійної підготовки і перепідготовки виплачується матеріальна допомога в розмірі 75% їх середньої заробітної плати за останнім місцем роботи, але не більше середньої заробітної плати, що склалася у народному господарстві відповідної області за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати.
Громадянам, які звільнилися з підприємств, установ і організацій з інших причин, ніж встановлені п. 1 ст. 26 Закону, або які вперше шукають роботу, або тривалий час (більше 6 місяців) не працюють, або завершили навчання у професійно-технічних і вищих закладах освіти, або звільнилися зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби, зареєстрованим у державній службі зайнятості як таким, що шукають роботу, і безробітним, у період професійної підготовки і перепідготовки виплачується матеріальна допомога у розмірі допомоги по безробіттю, передбаченому для цієї категорії громадян.
Безробітні після закінчення строку виплати допомоги по безробіттю можуть одержувати протягом 180 календарних днів матеріальну допомогу по безробіттю у розмірі до 75% установленої законодавством мінімальної заробітної плати за умови, що середньомісячний сукупний дохід на члена сім'ї не перевищує встановленого законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Матеріальна допомога по безробіттю може призначатися з наступного дня після закінчення виплати допомоги по безробіттю. Умови і порядок виплати безробітним матеріальної допомоги по безробіттю, одноразової матеріальної допомоги членам сім'ї, які перебувають на утриманні безробітного, а також громадянам, у яких закінчився строк виплати допомоги по безробіттю, і допомоги на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні, визначаються Положенням про порядок подання матеріальної допомоги по безробіттю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 p. №578 (Людина і праця: Інформаційний бюлетень Міністерства праці та соціальної політики України. — 1998. — №7).
Місцеві державні адміністрації за участю державної служби зайнятості для забезпечення тимчасової зайнятості населення, передусім осіб, зареєстрованих як безробітні, організовують оплачувані громадські роботи на підприємствах комунальної власності й за договорами — на інших підприємствах.
Оплачувані громадські роботи — це загальнодоступні види тимчасової трудової діяльності громадян, що не потребують спеціальної кваліфікації і виконуються на договірній основі.
Оплачувані громадські роботи організовуються з метою надання тимчасової роботи громадянам:
а) які втратили роботу і заробіток, у першу чергу безробітним, а також молоді у період до призову на військову службу, випускникам загальноосвітніх шкіл до направлення їх центром зайнятості на професійну підготовку, учням і студентській молоді у вільний від навчання час;
б) які проходять перенавчання за направленням державної служби зайнятості у вільний від навчання час;
в) зайнятим трудовою діяльністю, які виявили бажання працювати у вільний від основної роботи час;
г) предпенсійного віку, пенсіонерам, інвалідам.
Участь в оплачуваних громадських роботах категоріям громадян, вказаним в пунктах "а" і "б", не вважається сумісництвом . Порядок організації і проведення оплачуваних громадських робіт регулюється відповідним Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 p. №578 (Людина і праця: Інформаційний бюлетень Міністерства праці та соціальної політики України. - 1998. - №7).
У трудову книжку безробітного працівники державної служби зайнятості вносять запис про час початку, припинення, відкладення і закінчення виплати допомоги по безробіттю і матеріальної допомоги по безробіттю згідно з Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою наказом Мінпраці, Мінюстиції, Мінсоцзахисту від 29 липня 1993 p. №58.
Питання про масове вивільнення працівників, його критерії регулюється Положенням про організацію роботи по сприянню зайнятості населення в умовах масового вивільнення працівників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1993 p.
Законодавством передбачені особливості працевлаштування окремих категорій громадян. Відносно працевлаштування інвалідів потрібно звернутися до Закону України від 21 березня 1991 р. "Про основи соціальної захищеності в Україні", Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 p. №314. Цими актами передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Міністерства праці та соціальної політики України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Працевлаштування випускників вищих навчальних закладів проводиться відповідно до Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 p. №992, Положення про сприяння в працевлаштуванні випускників державних вищих навчальних і професійних навчально-виховних закладів України, затвердженого наказом Міністерства освіти України від 23 березня 1994 p. №79. Працевлаштування вивільнюваних працівників здійснюється відповідно до ст. 49-2 КЗпП. Встановлені також особливості працевлаштування і деяких інших категорій громадян (осіб, звільнених з місць позбавлення волі, звільнених з рядів Збройних Сил або з альтернативної (невійськової) служби та інших.
У західних країнах посередництво при працевлаштуванні здійснюють державні та приватні біржі праці. Державні біржі надають послуги з працевлаштування безкоштовно. Їхня діяльність є факультативною, тому не завжди ефективною.
Нині на Заході відбувається інтенсивна приватизація та комерціалізація посередництва при працевлаштуванні (Киселев И. Я. Пит. раб. — С. 57). У деяких країнах, таких як США, Великобританія, ФРН, приватні фірми відіграють активну роль у працевлаштуванні музикантів, акторів, домашніх працівників, сільськогосподарських робітників, більшості конторських службовців, певних категорій висококваліфікованих працівників: юристів, працівників керівного складу підприємств, програмістів. В останнє десятиріччя активізувалася діяльність приватних агентств з працевлаштування в сфері застосування праці тимчасових працівників.
Професор І.Я. Кисельов відзначає значну диверсифікацію приватних компаній, які займаються працевлаштуванням. Їх можна поділити на три категорії. По-перше, це агентства, які відіграють роль посередника між попитом і пропозицією на ринку праці. По-друге, агентства, які укладають з працівниками звичайний трудовий договір і направляють їх на певний час підприємствам на підставі договору підряду. По-третє, агентства, які надають різні кадрові послуги: агентства з пошуку та відбору працівників, агентства з працевлаштування вивільнюваних працівників тощо.
Загалом, у західних країнах накопичений цінний досвід здійснення посередництва при працевлаштуванні: організація роботи бірж праці, надання допомоги громадянам у підборі підходящої роботи, їхньої профорієнтації та профконсультації, професійної підготовки, організація самозайнятості (див. Никифорова А. А. Рынок труда: занятость и безработица. - М., 1991. - С. 147-166).