Реферат на тему:
"Правова свідомість та правова культура"
2010
Зміст
Вступ
1. Поняття та система правосвідомості: правова ідеологія, правова психологія, правова поведінка
2. Функції правосвідомості
3. Види правосвідомості
4. Правова культура особи та правове виховання
5. Поняття та види деформації правової свідомості
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Розбудова в Україні соціальної, демократичної, правової держави потребує суттєвого підвищення правосвідомості громадян, їх правової культури, законослухняності, подолання явищ правового нігілізму тощо. У Засадах державної політики України в галузі прав людини, затверджених постановою Верховної Ради України від 17 червня 1999 p. № 575-XIV підвищення рівня правової культури і правосвідомості людини і громадянина, формування поваги до закону та визначення механізму захисту їх прав, значення діяльності в цій галузі піднято до рівня основних напрямів державної політики.
Проблема правової культури (суспільства, особи, держави, окремих категорій громадян), незважаючи на деяку активізацію досліджень у цій галузі, залишається недостатньо розробленою у юридичній науці. Досі нема ясності у понятійній характеристиці правової культури особи і суспільства, її структурі, щодо співвідношення різних елементів, а також пов'язаної з нею категорії — правосвідомості людини і громадянина. Подальшого дослідження потребує також визначення місця правової культури у системі соціокультури, пошук шляхів і способів її формування.
До часів незалежності України у визначенні поняття правової культури та правової свідомості увага акцентувалась на суб'єктивно-психологічних характеристиках: знання особою законодавства, усвідомлення змісту і спрямованості законів та підзаконних актів, формування поваги до них, почуття законності та справедливості. При цьому недостатньо враховувалась світова теорія культури — фундамент правової культури як суспільства, так і кожної людини зокрема.
1. Поняття та система правосвідомості: правова ідеологія, правова психологія, правова поведінка.
Якщо право визнати об’єктивною реальністю, то слід визнати і наявність суб’єктивної реакції людей на право, що називають правосвідомістю. Це зумовлено тим, що право регулює відносини між людьми, що наділені волею та свідомістю.
Правосвідомість —
це сукупність поглядів, ідей, які виражають ставлення людей, соціальних груп, націй до права, законності, правосуддя, їхнє уявлення про те, що є правомірним і неправомірним.
Правосвідомість суспільства складається з трьох груп елементів: психологічних, ідеологічних і установочно-поведінкових.
Правова психологія.
Виникнення та існування правової психології пов'язане з властивістю людей безпосередньо, чуттєво сприймати правову реальність, емоційно реагувати на зовнішні стосовно них правові явища (наприклад, радість чи смуток з приводу прийняття нового чи скасування старого закону, відчуття задоволення чи незадоволення практикою застосування юридичних норм, дій правоохоронних органів, нетерпиме чи байдуже ставлення до порушень юридичних норм). Отже, правова психологія виявляється у почуттях, емоціях, настроях членів суспільства щодо права.
Правова психологія
— це стихійний, „несистематизований" пласт правової свідомості, який виражений в окремих психологічних реакціях кожної людини тієї чи іншої соціальної групи на державу, право, законодавство, інші юридичні феномени.
Концентрованим виразом правосвідомості є правова ідеологія.
Правова ідеологія
— це сукупність юридичних ідей, теорій, поглядів, які в концептуальному, систематизованому вигляді відображають і оцінюють правову реальність. Правова ідеологія формується в результаті раціонального, наукового, теоретичного відображення правової дійсності, на основі узагальнення і розвитку найбільш відомих і значущих державно-правових теорій минулого і сучасності, вивчення основних закономірностей становлення, розвитку і функціонування держави і права (проявом правової ідеології є теорії правової, демократичної, соціальної держави тощо).
Поведінкову частину правосвідомості
складають мотиви правової поведінки та правові установки (схильність, готовність виконувати або, навпаки, порушувати правові норми). Це ті елементи, які безпосередньо зумовлюють і визначають правову поведінку суб'єктів права, її напрямок та характер. Вони утворюють вольову сторону правосвідомості, синтезують у собі раціональні й емоційні компоненти. Правова поведінка безпосередньо виступає об'єктом правового регулювання, але вплив на поведінку є впливом на свідомість шляхом формування відповідних мотивів і правових установок.
Істотний вплив на правосвідомість виявляють інші форми
суспільної свідомості, перш за все політична свідомість і мораль, а також суспільна психологія, історичні традиції, спосіб та уклад життя, який склався, та ін.
2. Функції правосвідомості
Функції правосвідомості —
це основні напрямки її впливу на правові явища, правову систему в цілому.
До основних функцій правосвідомості належать:
1) когнітивна
— пізнання правової дійсності, в результаті чого формуються правові теорії, концепції, ідеї, носії правосвідомості набувають правових знань;
2) правотворча
— правосвідомість знаходить своє об'єктивування, вираження, закріплення у праві. Нормативно-правові акти виступають як форми зовнішнього виразу правосвідомості суспільства в цілому і правотворчих органів держави зокрема.
3) регулююча
— право впливає на суспільні відносини через правосвідомість суб'єктів права, їхні правові знання, оцінки, почуття, мотиви й установки;
4) оціночна
— правосвідомість оцінює явища реальної дійсності, дії суб'єктів суспільного життя з позиції їхньої відповідності вимогам закону, і навпаки.
Взаємозв'язок правової свідомості і права має складний характер.
З одного боку, правосвідомість передує праву, оскільки останнє є виразом волі суспільства або певної його частини, тобто виражає погляди та настанови суспільства або певної його частини, тобто їхню правосвідомість. З другого боку, правова система, яка склалася у суспільстві, виступає одним з найважливіших факторів, що впливають на правосвідомість. І, врешті, функціонування права, його застосування і дотримання залежать від рівня правової свідомості.
3. Види правосвідомості
За характером діяльності носіїв правосвідомість поділяється на
:
1) професійно-юридичну, яка в свою чергу поділяється на:
а. практично-юридичну (тобто правосвідомість суддів, прокурорів, юрисконсультів тощо);
б. науково-юридичну (правосвідомість науковців юридичних дослідних установ, викладачів юридичних навчених закладів тощо);
2) професійну-неюридичну (правосвідомість керівників підприємств, підприємців, лікарів тощо);
3) непрофесійну або буденну (правосвідомість учнівської молоді).
За змістом правових поглядів:
1. Правові знання (обізнаність із законодавством, поінформованість щодо змісту правових норм тощо). Суб'єкт правосвідомості набуває правові знання у процесі осмислення різних правових явищ, включаючи відомості про конкретні норми права, призначення правового регулювання, роль тих чи інших правозастосувальних і правоохоронних органів держави тощо. Разом з тим, наявність певного обсягу правових знань ще не визначає рівня правосвідомості, який визначається також розумінням сутності права, правових норм, інших правових явищ, їхніх вимог, цілей та призначення.
2. Правові оцінки (ставлення до законодавства — позитивне, негативне, ставлення до власних дій чи до дій інших осіб). Роль правових оціночних уявлень полягає у тому, що особа не просто здійснює дії, передбачені певними юридичними нормами, а осмислює свою поведінку з точки зору її законності, відповідності вимогам закону.
3. Правові установки — психологічна установка щодо поведінки, врегульованої правом.
За суб’єктами (носіями) правосвідомості:
1. індивідуальна;
2. колективна: а) загальнонаціональна; б) національна; в) класова; г) групова.
За формою (способом) відображення:
1. поняття про правові явища (наприклад, поняття держави);
2. правові погляди (наприклад, на причини правопорушень);
3. правові уявлення (наприклад, уявлення про „образ" судді);
4. правові почуття (почуття справедливості, с особистої відповідальності за виконання вимог договору).
4. Правова культура особи та правове виховання
.
З правовою свідомістю нерозривно пов'язаний такий феномен, як правова культура, що є складовою духовного багатства суспільства.
Рівень правової культури визначається станом підсистем, що її утворюють, зокрема правовою культурою особистості та правовою культурою суспільства.
Правова культура особи –
це обумовлена правовою культурою суспільства властивість, що характеризується повагою до права, достатнім знанням змісту його норм і вмінням їх застосовувати, а також правомірною поведінкою. Це позитивна правосвідомість у дії.
Правову культуру особистості складають такі елементи:
1. знання і розуміння права, здатність особи тлумачи
2. повага особи до права, заснована на особистій переконаності в його ефективності як засобу регулювання суспільних відносин. Така повага повинна мати місце навіть у разі несхвалення людиною окремих правових приписів;
3. звичка вчиняти свої дії відповідно до приписів правових норм;
4. вміння особи використовувати у практичній діяльності правові знання, реалізовувати і захищати свої суб'єктивні права і законні інтереси, виконувати юридичні обов'язки;
5. висока правова активність особи у сприянні реалізації правових приписів, розуміння нею необхідності протидіяти правопорушенням.
Правова культура особистості нерозривно пов'язана з правовою культурою суспільства. Правова культура охоплює сукупність усіх правових цінностей, створених людьми в правовій сфері.
Правова культура
— це якісний стан правового життя суспільства, який характеризується досягнутим рівнем розвитку правової системи — станом та рівнем правової свідомості, юридичної науки, системи законодавства, правозастосовної практики, законності і правопорядку, правової освіти, а також ступенем гарантованості основних прав і свобод людини.
Правова культура суспільства
— це складова частина загальної культури, система правових цінностей, що створюються і накопичуються людьми (суспільством) у процесі їх соціально-правової діяльності; сукупність факторів, що характеризують рівень правосвідомості, досконалості законодавства, стан законності й правопорядку.
Правова культура складається з цілого ряду елементів (рівнів).
1. Досягнення якісного стану юридичної охорони та захисту основних прав і свобод людини і громадянина.
2. Ступінь впровадження в практику суспільного і державного життя принципів верховенства права і правового закону.
3. Рівень правосвідомості громадян та посадових осіб. Суспільна правосвідомість визначається масовістю правомірної поведінки, рівнем правового виховання, масштабами і якістю юридичної освіти.
4. Досконале як за формою, так і за змістом законодавство.
5. Стан законності в суспільстві.
6. Ефективність роботи правозастосовних, зокрема правоохоронних, органів (суду, прокуратури, органів внутрішніх справ та ін.).
7. Стан розвитку юридичної науки, ступінь залучення вчених-юристів до розробки проектів нормативно-правових актів і удосконалення їх змісту, програм боротьби зі злочинністю тощо.
5. Поняття та види деформації правової свідомості
У цілому взаємодія права і правосвідомості має конструктивний характер. Разом з тим на певних етапах розвитку держави і права можуть створюватися історичні передумови для формування дефектної правосвідомості, яка є антиподом високої правової культури.
Деформація правосвідомості
проявляється у викривленні уявлень про цінність права.
Проявами дефектної правосвідомості є:
правовий інфантилізм, правовий ідеалізм, правовий дилетантизм, "переродження" правосвідомості та правовий нігілізм.
Спільним для всіх видів деформації
є правова неосвіченість, низький рівень правосвідомості і політико-правової культури суб'єктів права. Разом з тим кожен з названих видів деформації має і свою специфіку.
Правовий інфантилізм
проявляється у несформованості правових знань або їх недостатній глибині, однак при особистій переконаності в наявності належної юридичної підготовки. Він розглядається як відносно м'яка за наслідками форма деформації правосвідомості. Найбільшого поширення правовий інфантилізм набуває серед працівників правоохоронних та інших правозастосовчих органів, які не здобули фундаментальної юридичної освіти.
Правовий ідеалізм (романтизм)
характеризується таким станом правосвідомості громадян, зокрема посадових осіб державного апарату, при якому відбувається переоцінка реальних можливостей форм права впливати на суспільні відносини і процеси. Очікування від права результатів, які воно об'єктивно не здатне забезпечити, закономірно призводить з часом до розчарування в ньому і далі до нігілістичних поглядів і оцінок права.
Правовий дилетантизм
означає вільне поводження із законом (поверхове або неадекватне тлумачення правових норм, відсутність системного підходу при їх оцінці тощо) або з оцінкою юридичної ситуації, що в цілому обумовлено легковажним ставленням до права. Особливої небезпеки ця форма може набути в разі тиражування таких підходів через засоби масової інформації (наприклад, всупереч дії презумпції невинуватості твердження про визнання особи до судового рішення винною у вчиненні злочину).
Правова демагогія
передбачає легковажне або свідоме здійснення такого впливу окремої особи або громадських організацій на свідомість людей, наслідком якого стає формування однобічного або викривленого уявлення про правову дійсність. Небезпека правової демагогії полягає в тому, що особа, яка на неї орієнтується, припускає наявність певної цінності права, усвідомлює існування довіри до нього з боку інших і саме тому використовує його для досягнення власних корисливих інтересів, прикриваючи свої наміри розмовами про суспільне благо. Найбільшого поширення така форма деформації правосвідомості набуває під час проведення виборів або референдумів і супроводжується використанням широких можливостей засобів масової інформації та реклами впливати на суспільну думку (чорний піар).
Найпоширенішою, а відтак і особливо небезпечною, формою викривлення правової свідомості є правовий нігілізм
, який має широкий діапазон проявів: від скептичного ставлення до права, негативного ставлення до правових форм організації суспільних відносин, через заперечення соціальної цінності права і до свідомого ігнорування вимог закону. Правовий нігілізм слід відрізняти від конструктивної критики чинної системи права, юридичної практики, діяльності правоохоронних органів, яка сприяє виявленню існуючих недоліків і спрямована на удосконалення правової системи держави.
Розвитку нігілістичних поглядів та установок, особливо серед молоді, на сьогодні суттєво сприяє романтизація злочинного світу в кінематографі, в художній літературі та інших сферах мистецької діяльності.
"Переродження" правосвідомості
обґрунтовано визнається одним з найнебезпечніших проявів деформації правосвідомості громадян. Йому притаманна максимальна ступінь викривлення правових ідеалів, свідченням чого стає свідоме вчинення людиною навмисних, переважно тяжких кримінальних злочинів, мотивами яких найчастіше стають жорстокість, користь та ін.
Висновки
Правова культура особи — це сукупність знань особи про право та правову дійсність;
Правова свідомість особи — це її ставлення до дійсності з урахуванням правових знань, яке виражається у емоціях, переживаннях, стражданнях тощо;
Правова поведінка особи — це результат впливу правової культури на правову свідомість, тобто її дії, каталізатором яких стала оцінка особою певної життєвої ситуації, через ставлення до власних знань та бажання діяти певним чином.
Отже, що більше знань про право має особа, то вища її правова культура, то більша залежність правової свідомості від недотримання правових приписів, тим більша ймовірність правомірності правової поведінки такої особи. Ідеї, погляди, переконання осіб за таких умов сформують високий рівень правової культури та правової свідомості суспільства, котре буде ставити задачі та вимагати їх виконання правлячою елітою, яка і покликана втілювати в життя інтереси та бажання суспільства, що є предметом правової політики держави.
Проблема правової свідомості і правової культури ще тривалий час буде актуальною, а необхідність її дослідження безпосередньо випливає із конституційного проголошення України правовою державою. Це обумовлює потребу в неухильному зростанні і досягненні високого рівня правової культури кожного громадянина, кожної посадової особи, кожного державного службовця і, особливо, професійних юристів, на яких припадає головна робота у законотворчості і застосуванні права. Лише тоді рівень правової культури населення досягне найвищого щабля розвитку, лише тоді кожен громадянин держави відчує власну приналежність до правового життя країни, буде активним учасником правового процесу і матиме змогу самостійно аналізувати чинне законодавство, відзначаю чи його здобутки і недоліки.
Наразі перед Українською державою та суспільством у цілому постала об'єктивна і одночасно нагальна потреба широкого розповсюдження (в тому числі й засобами юридичної освіти та правового виховання) новітньої правової ідеології, в основі якої лежать ідеї незаперечної поваги до права, правового характеру державних законів, верховенства права, знання і адекватне розуміння ролі права в регулюванні суспільних відносин. Це дозволить активно боротися з правовим нігілізмом, який наразі дається взнаки на всіх без виключення рівнях, сприятиме прискоренню процесів побудови демократичної, правової держави, а також розвитку в Україні громадянського суспільства.
Список використаних джерел
1. Заворотченко Т.
Діалектичний взаємозв'язок правової ідеології і правової культури//Юридична Україна. – 2006. – № 7.
2. Менюк О. Правова культура в умовах розбудови незалежності України: поняття, структура//Право України. – 2001. – № 4.
3. Почтовий М. Про співвідношення поняття "правова свідомість" та "правова культура"//Юридична Україна. – 2009. – № 11-12.
4. Толстенко В. Правова ідеологія в процесі формування правової культури: проблеми теорії і практики//Юридична Україна. – 2009. – № 4.