Курсова робота
Тема: Ринок праці на сучасному етапі економічного розвитку України
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ І ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ
РОЗДІЛ ІІ. ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ РИНКУ ПРАЦІ І ЙОГО РЕГУЛЮВАННЯ
2.1 Державне регулювання ринку праці України
2.2 Сучасний стан ринку праці в Україні
РОЗДІЛ ІІІ. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ УКРАЇНИ
ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Набуття Україною незалежності i вiдповiдно – започаткування процесу створення самодостатнього господарства та розвиток демократизації створили потенційно позитивні передумови для демократичного розвитку суспільства, гуманного ставлення до людей, покращення умов їх трудової дiяльностi.
Проте в Україні в умовах інноваційного розвитку економіки загострюється проблема збалансованості попиту і пропозиції висококваліфікованої робочої сили на ринку праці. Найбільш гострою проблемою українського ринку праці є неефективна зайнятість. Вона визначає міру відставання від розвинених країн у продуктивності праці, безробіття, прихованого безробіття, а також невідповідність скорочення виробництва і чисельності зайвої робочої сили. Розвиток ринку праці кваліфікованої робочої сили є нагальною потребою для забезпечення сталого суспільного розвитку. У цих умовах професійно-кваліфікаційна та освітня ознака попиту-пропозиції на ринку праці мають відповідати стабільному розвитку економіки. Виникла гостра потреба в аналізі функціонування ринку праці в Україні та розробці механізмів його покращення.
Тому об’єктом дослідження курсової роботи є безпосередньо ринок праці України та особливості його розвитку в умовах ринкової трансформації вітчизняної економіки.
Предметом дослідження є економічні та соціально-трудові відносини, що склалися в процесі функціонування українського ринку праці на сучасному етапі економічного розвитку України, а також ті проблеми ринку праці, які необхідно вирішити для забезпечення його ефективного функціонування.
Метою дослідження є вивчення сучасного стану ринку праці України, особливостей його функціонування і визначення пріоритетних напрямів його подальшого розвитку.
Виходячи із мети можна сформувати наступні завдання даної роботи:
1) визначити структуру та економічну природу ринку праці як елемента ринкової економіки;
2) проаналізувати основні проблеми розвитку ринку праці в Україні;
3) охарактеризувати напрями державного регулювання трудових відносин в Україні та вказати на його переваги та недоліки;
4) запропонувати шляхи покращення сучасного стану вітчизняного ринку праці;
Курсова робота складається з трьох частин, в яких поступово розкривається її мета.
В першому розділі розглянуто теоретичні аспекти функціонування ринку праці. Тут досліджено основні підходи до визначення ринку праці, його структуру і взаємозв’язки з іншими ринками та розкрито сутність явищ та процесів, що відбуваються на ринку праці.
Другий розділ присвячено розгляду сучасного стану ринку праці та особливостей його державного регулювання. В цій частині проаналізовано найважливіші проблеми ринку праці України, а також охарактеризовано основні методи державного регулювання соціально-трудових відносини всередині нього.
В третьому розділі запропоновано пріоритетні напрями щодо покращення функціонування вітчизняного ринку праці та шляхи їх впровадження.
Дослідженням ринку праці України займалися і займаються багато вітчизняних вчених, оскільки це питання на сучасному етапі набуло значної актуальності. Зокрема, А. В. Никоненко досліджував особливості формування промислового сегмента ринку праці, Афендікова Н. О. вивчає особливості формування ринку робочої сили в сільському господарстві, Большая О. В. присвятила свої праці проблемі неформальної зайнятості, А. П. Гайдуцький зосередив увагу на дослідженні української трудової міграції за кордон, Терюханова І. Н. розглядає проблему працевлаштування інвалідів.
У більшості наукових праць, як бачимо, розглядаються тільки окремі проблеми використання трудових ресурсів та формування ринку робочої сили, але в умовах ринкових відносин виникла необхідність комплексного вивчення українського ринку праці та розробці пропозицій щодо покращення соціального становища працівників.
РОЗДІЛ І
ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ
Серед економістів існують рiзнi точки зору щодо змісту i економічної природи ринку праці. Основу розбіжностей складають предмети продажу: робоча сила або сама праця.
Марксистський напрям в економiцi відстоює точку зору, що предметом купiвлi-продажу на ринку праці є специфічний товар — робоча сила. Праця являє собою процес функціонування робочої сили, результатом якого є не тільки матеріальний продукт, що має споживчу вартість, а й суспільний продукт, що має вартість. Робоча сила має здатність створювати результати праці, що диференціюються як праця основна i добавлена.
Еквівалентом вартості робочої сили виступає заробітна плата, що i є предметом торгів на ринку праці. Добавлена праця породжує прибуток підприємства, сам факт одержання якого залишається в тiнi торгів на ринку праці.
Представники немарксистського напряму (сучасні економiчнi школи) вважають предметом торгів на ринку праці саму працю. Заробітну плату вважають ціною праці у формі ставки, величина якої визначається попитом та пропозицією на ринку праці.
Однак праця як процес не підлягає купівлі-продажу, а зарплата фактично визначається не тільки нижньою межею вартості робочої сили, а й має тенденцію росту за рахунок мотиваційних факторів, а також під впливом попиту та пропозиції. Тому точніше було б назвати ринок праці ринком робочої сили. Але усталений термін «ринок праці» практично неможливо замінити. [11]
Ринок праці — це система відносин обміну iндивiдуальної спроможності до праці на фонд життєвих благ, необхідних для її розширеного відтворення i розміщення працiвникiв у системі суспільного подiлу праці за законами товарного виробництва.
Ринок праці має похідний характер по відношенню до ринків капіталу, товарів i послуг, що формують структуру суспільного виробництва, а також кон’юнктуру ринку.
Однак слід враховувати, що на ринку праці продається специфічний товар - робоча сила, тобто здатність людини до праці. Її реалiзацiя торкається всіх основних сфер життя суспільства i залежить від політичних, соцiально-економiчних, органiзацiйних, правових, психологічних та інших умов.
Робоча сила безпосередньо поєднана із засобами виробництва i невiддiльна від особистості. Носіями одиничної робочої сили є всі працездатні члени суспільства, фактичні або потенцiйнi працівники виробничої i невиробничої сфер господарства всіх категорій (робітники, службовці, фахiвцi, керівники). При цьому варто розрізняти загальну i професійну працездатність.
Загальна працездатність передбачає здатність працівника до праці, що не потребує спеціальної підготовки.
Професійна працездатність — це здатність працівника до праці у певній галузі професійної дiяльностi, що передбачає спеціальну підготовку.
Таким чином, робоча сила — це здатність до праці, сукупність фізичних i духовних здібностей людини, які використовуються у виробничій дiяльностi. Безпосередню основу робочої сили складає працездатність, тобто стан здоров’я, а також знання, навички й уміння, що дозволяють людині виконувати роботу певної якості й обсягу. [19]
Товаром на ринку праці є робоча сила. Ринок робочої сили є одним із елементів складної соцiально-економiчної системи ринку. Отже, ринок робочої сили є економічною категорією, що несе в собі всі iстотнi ознаки ринку взагалі. Відтворення товару «робочої сили» пов’язано з великими затратами часу, засобів, що робить цей товар надзвичайно цінним для суспiльства, змушує забезпечувати соціальний захист працiвникiв у разі несприятливої кон’юнктури на ринку праці.
Ринок праці — це один з ринків, на якому фірма повинна успішно діяти, щоб вижити. Ринок праці i ринок капіталу є основними видами ринків, на яких придбають фактори виробництва, а ринок продуктів (виробів) - це такий ринок, на якому продукція продається. На практиці, звичайно, фірма одночасно виступає на різних ринках (праці, капіталу, продуктів).
На вiдмiну від ринку взагалі, ринок праці має такі особливості:
1. Невiддiльнiсть прав власника на товар (робочу силу) від самого власника.
2. Тривалість економічного контакту продавця i покупця.
3. Наявність грошової форми угоди.
4. Наявність економічних iнтересiв суб’єктів ринку праці.
5. Наявність значної кiлькостi соціальних умов, що визначають функціонування ринку праці (державні програми у сфері зайнятості, системи трудового законодавства та ін.).
6. Рiзноманiтнiсть трудових угод.
Ринок праці є сферою реалiзацiї економічних iнтересiв власників засобів виробництва i робочої сили на взаємоприйнятних умовах. Економічні інтереси цих двох власників реалізуються в процесі праці, тобто в процесі функціонування робочої сили у поєднанні із засобами виробництва. У ході праці виявляється її результативність (ефективність). [14]
Рівень функціонування ринку праці визначає такі умови:
1. Попит та пропозиція на робочу силу певної якості (спецiальнiсть, квалiфiкацiя).
2. Конкуренція на ринку праці.
3. Інфляція i рівень реальної заробітної плати.
4. Вартість робочої сили неквалiфiкованої праці.
5. Ціна робочої сили квалiфiкованої i розумовою праці.
6. Форми i методи найму робочої сили.
Ринок праці в масштабі суспiльства є сукупним ринком праці (СР). Його складовими частинами є:
— сукупна пропозиція;
— сукупний попит (як загальна потреба в робочій силi).
Частина ринку праці, у якій попит дорівнює пропозиції, характеризується виробничою зайнятістю i складає задоволений попит на робочу силу (ЗП). Різницю між сукупним ринком (СР) із задоволеним попитом (ЗП) складає величину поточного ринку (ПР) (1.1):
ПР=СР—ЗП. (1.1)
Поточний ринок складається з:
- відкритого ринку праці (незайняті працівники i вiльнi робочі місця);
- прихованого ринку (працюючі потенційно можуть бути безробітними, а робочі місця можуть бути лiквiдованi).
Суб’єктами ринку праці є роботодавці (власники засобів виробництва — юридичні i фiзичнi особи) i наймані робітники (працездатні громадяни).
Система відносин на ринку праці складається з відносин:
- між роботодавцями i найманими робітниками;
- між суб’єктами ринку i їхніми представниками (профспілки, асоцiацiя роботодавців, служба зайнятості);
- між суб’єктами ринку праці i державою.
Співвідношення попиту та пропозиції на ринку праці складає його кон’юнктуру. Структура характеризується підйомом i спадом у залежності від стану економіки. Кон’юнктура ринку буває дефіцитною, надлишковою i рівноважною.
Конкуренція ринку праці являє собою надлишкову наявність незалежних покупців i продавців.
Інфраструктура ринку праці — це державні установи i недержавні структури сприяння зайнятості (фонди, служби i т.д.). Основні завдання інфраструктури: регулювання ціни робочої сили, умов праці, підготовки i перепідготовки, захист прав суб’єктів ринку праці.
Сегментація ринку праці — це поділ працiвникiв i робочих місць за стійкими замкнутими секторами або зонами, межі яких стримують мобiльнiсть робочої сили. Первинний i вторинний ринки праці можна розглядати в певному сенсі як сегменти загального ринку праці.
Первинний ринок праці — це ринок зі стабільним рівнем зайнятостi, високим рівнем оплати, можливостями просування по роботі, професійного росту, прогресивною технологією, органiзацiєю управління та ін.
Вторинний ринок праці характеризується низьким рівнем зазначених вище характеристик.
Причинами поділу ринку праці на сегменти є:
- розходження в рiвнi економічної ефективності виробництва;
- розходження в рiвнi соціальної ефективності праці;
- розходження в рiвнi соціальної ефективності виробництва.
Сегментація передбачає наявність внутрішнього i зовнішнього ринку праці.
Внутрішній ринок праці обмежується рамками одного підприємства, у якому адмiнiстративними правилами визначаються: ціна робочої сили, склад i її рух, створення i лiквiдацiя робочих місць та ін.
Зовнішній ринок праці — система соцiально-трудових відносин між роботодавцями i найманими робітниками в масштабі країни, регіону, галузі. Він визначає рух робочої сили між підприємствами, регіонами, галузями i породжує безробіття.
Внутрішній ринок праці обумовлюється наявністю і складом працiвникiв на пiдприємствi, їхнім рухом усередині нього, причинами переміщення, рівнем зайнятостi, ступенем використання устаткування, наявністю вільних, знову створюваних i лiквiдованих робочих місць. При розгляді процесів формування ринку праці будь-якого рівня важливо мати на увазі, що становище працівника обумовлено такими станами: ступенем пiдготовленостi до роботи, пошуком роботи, пропозицією на ринку робочої сили, зайнятістю в трудовому процесі на конкретному мiсцi.
Економічна ситуація останніх років викликала сегментацію ринку праці у зв’язку з появою нових форм власності, розвиток малого підприємництва, неформального виробництва (тіньового сектора) та ін. [3]
Національні ринки праці в різних країнах мають свої вiдмiнностi й особливості. Найбільш iстотнi з них мають такі моделі ринку праці:
1. Японська модель характеризується принципом «довічного найму». Оплата праці i соцiальнi виплати в японських фірмах залежать від стажу роботи на пiдприємствi. Професійна підготовка i перепідготовка працiвникiв здійснюється усередині фірми. Така політика розвиває прихильність працiвникiв до фірми, патріотизм, творче ставлення до роботи. При скороченні виробництва фірми не йдуть на звільнення, а скорочують лише оплачувану тривалість праці.
2. Американська модель є жорсткою стосовно працiвникiв. Законодавство приймається кожним штатом. При скороченні виробництва робітник може бути звільнений, що веде до безробіття. Фірми мало опікуються підготовкою i перепідготовкою працюючих.
3. Шведська модель характеризується активною політикою держави в питаннях зайнятостi, в результаті рівень безробіття в країні мiнiмальний. Головна турбота держави — запобігання безробіттю, що досягається такими методами:
— обмеженням фіскальної політики, підтриманням малорентабельних підприємств, стримуванням високоприбуткових фірм i зниженням iнфляцiйної конкуренції в пiдвищеннi зарплати;
— встановленням рівної оплати за рiвноцiнну працю;
— підтримкою слабоконкурентних працiвникiв на ринку праці
та ін.
Шведська модель органiзацiї праці випливає зі шведської моделі соцiалiзму. [8]
Сегментування ринку праці проводиться з урахуванням таких характеристик:
- демографiчнi характеристики, що включають стать, вік, склад родини;
- географічне положення (регіон, місто, район та ін.);
- соцiально-економiчнi характеристики (освіта, професiйнi знання, рівень квалiфікацiї, стаж роботи та ін.);
- економiчнi показники, що характеризують фінансовий стан роботодавців (форми власності, забезпеченість найманих робiтникiв та ін.);
- особисті якості працiвникiв (фізична сила, темперамент, приналежність до певної верстви суспiльства та ін.);
- поведiнковi характеристики з позиції мотивації зайнятостi.
Сегментування дозволяє проводити аналіз факторів, що визначають мобiльнiсть робочої сили (табл. 1.1). [3]
Таблиця 1.1
Модель сегментації пропонування праці
Фактори виділення сегменту ринку праці |
Категорії населення | Мотивація зайнятості чол. |
|||||
| Усього звернулося до служби зайнятості | У тому числі | Має намір працювати тільки за фахом | Згодний на будь-яку високооплачувану працю | Згодний на будь-яку роботу | Вагається у виборі роботи | ||
| чоловіки | жінки | ||||||
Чисельність громадян, що звернулися в службу зайнятості З них: · учні, що бажають суміщати навчання і роботу; · пенсіонери; · безробітні; · безробітні з тривалою перервою в роботі; · біженці і переселенці; · звільнені з місць ув’язнення; |
|||||||
Дослідження ринків праці починається i закінчується аналізом попиту та пропозиції праці. Що відносно попиту на ринку праці, то тут представлені роботодавці, що приймають рішення про наймання робочої сили в залежності від того стану, в якому знаходяться всі три ринки.
Що стосується пропозиції робочої сили на ринку праці, то тут представлені такі групи, як працівники i майбутні працівники, чиї рішення щодо того, де працювати i чи працювати взагалі, приймаються з урахуванням власних можливостей: професійних i бiологiчних.
Попит — це платоспроможна потреба покупця в конкретному товарі при заданій цiнi. Попит праці — це кiлькiсть праці, яку роботодавці хочуть i можуть найняти при альтернативних рівнях зарплати й інших рівних умов на даний період часу. Попит на працю (робочу силу) формується виходячи з попиту на кiнцевi продукти i послуги, вироблені підприємством, фірмою.
У своїй дiяльностi фірми прагнуть реалізувати власну продукцію, що залежить від попиту, тобто від того, скільки праці i капіталу вони можуть одержати за даними цінами.
Коли вивчається попит на працю, то з’ясовують, яким чином кiлькiсть робiтникiв на підприємствах залежить від таких факторів як праця, капітал i попит. Розглянемо окремі зміни, кожну автономно.
Зміни в зарплаті: зарплата зростає, не змінюються iншi умови (технологія, кредити, цiна, податки, попит на продукт). З підвищенням зарплати зростає собiвартiсть виробництва i ціна товару. Ціна зростає, споживач купує менше, роботодавці скорочують обсяги виробництва. Зниження обсягів виробництва призводять до зниження зайнятостi. Скорочення зайнятостi при зниженні обсягу виробництва називається ефектом масштабу, тобто переважання меншої зайнятостi при меншому масштабі виробництва.
При пiдвищеннi зарплати фірма прагне запровадити нові технології i нове обладнання, тобто відбувається зрушення до капітального виробництва. Це ефект заміщення — у міру зростання рівня зарплати в процесі виробництва капітал заміняє робочу силу.
Крива попиту на працю показує, яким чином необхідний рівень зайнятостi, вимірюваний кiлькiстю робочих годин або кiлькiстю працiвникiв, змінюється у зв’язку зі змінами у вартості робочої сили при інших незмінних факторах, що впливають на шкалу попиту.
Еластичністю попиту на працю називається здатність попиту на працю реагувати на змiни рівня зарплати.
Пропозиція праці — висловлене працівником бажання i можливість працювати певну кiлькiсть часу при альтернативних рівнях зарплати за інших рівних умов.
Як відомо, кiлькiсть будь-якого товару або послуг, пропонованих до продажу, звичайно підвищується в міру підвищення їх ціни. Пропозиція праці реагує в такий же спосіб.
На рис. 1.2 крива попиту показує, скільки працiвникiв необхідно роботодавцям при певній ставці за умови, що ціна капіталу i рівень попиту на продукт праці залишаються незмінними.
Рис. 1.2 Попит і пропозиція на ринку праці
Крива пропозиції показує, скільки працiвникiв може вийти на ринок праці на кожному рiвнi ставки зарплати за умови, що по інших професіях вона залишається незмінною.
При рiвнi зарплати настає рівновага попиту та пропозиції. При пiдвищеннi зарплати до рівня — пропозиція зростає доти, доки наймач не задовольнить попит. Утворюється надлишок робочої сили. Потім зарплата знижується до при цьому пропозиція знижується, утворюючи дефіцит робочої сили.
Пропозиція робочої сили кiлькiсно визначається кiлькiстю осіб, які виходять на відкритий ринок праці i звертаються в службу зайнятостi та безпосередньо на підприємство. Ця кiлькiсть включає таких осіб, які:
- не мають роботи;
- вивільнюються;
- звiльнюванi з причин плинності або закінчення договору;
- випускники навчальних закладів; прибулі з інших територій.
Попит на робочу силу формується по галузях. Визначається потреба в нових працiвниках — замінюваних робітниках. [11]
Безробіття - це соцiально-економiчне явище, яке полягає у тому, що деяка частина активного населення певний час або постійно не має роботи і заробітку.
Безробіття виникає, коли пропозиція перевищує попит як у кiлькiсному, так i в якісному вiдношеннi.
До безробітних належать особи, що не мають роботи і заробітку, зареєстровані в службі зайнятостi.
Показник рівня безробіття (Рб) розраховується за формулою (1.2):
, (1.2)
де - чисельність економічно активного населення, чол.;
- чисельність зайнятих, чол.
Рівень безробіття, що вiдповiдає фазам економічних циклів, називається природним рівнем безробіття.
Основними типами безробіття є фрикційне, структурне i циклічне.
Фрикційне безробіття - це безробіття добровільне. Звільнення відбувається з волі найманого робітника, який прагне знайти кращу, високооплачувану роботу.
Структурне безробіття викликається падінням попиту на товари, а отже, на вiдповiдну робочу силу. Виникає дисбаланс попиту та пропозиції. Це безробіття тривале і небажане.
Циклічне безробіття викликається спадом виробництва, зниженням iнвестицiї в економіку. Як його різновид — приховане безробіття. Відзначається iнфляцiя, падіння реальної зарплати. Приховане безробіття включає втрати робочого часу, виробництво утримує зайву робочу силу. Як правило, це неофiцiйне приховане безробіття.
До офiцiйного прихованого безробіття відносяться зареєстровані статистикою особи, що знаходяться в адмiнiстративних відпустках або працюють неповний робочий день. [10]
Ще одним важливим явищем, яке істотно впливає на ситуацію на ринку праці, є міграція робочої сили.
Мiграцiя — це просторове переміщення працездатного населення.
Розрізняють зовнішню i внутрішню мiграцiю. Зовнішня мiграція пов’язана з перетинанням державного кордону. У ній виділяються два потоки: емiграцiя та iммiграцiя.
Еміграція — це виїзд населення з країни.
Імміграція — в’їзд у країну з-за кордону. Умови iммiграцiї в Україні ще чітко не визначені. Але за лiцензiями підприємствам уже дозволено залучати робочу силу без дозволу уряду. Важлива не тільки кiлькiсно, але й якісна міграція.
Внутрішня міграція — це переміщення людей всередині країни, яке має таку структуру:
— у межах регіону i між регіонами;
— зворотна (тимчасова);
— безповоротна (постійна);
— добровільна або вимушена; сезонна або маятникова;
— законна або незаконна; самостійна й організована;
— трудова, обумовлена трудовою дiяльнiстю.
Для аналізу мiграцiї робочої сили використовується система відносних показників:
а) коефiцiєнти прибуття (Кп):
Кп = Пм/Sт, (1.3)
де Пм — кiлькiсть прибулих, чол.;
Sт — середньорічна чисельність населення, чол.
б) коефiцiєнт вибуття (Кв):
Кв = Вм/Sт, (1.4)
де В — кiлькiсть вибулих, чол.;
в) коефiцiєнт мiграцiйного приросту населення (Кмп):
Кмп = Кп – Кв. (1.5)
Виявляють також основні причини мiграцiї:
- природно-клiматичнi (екологiчнi умови i катастрофи);
- соцiально-економiчнi (рівень економічного розвитку, розміщення територій, розвиток інфраструктури: можливості працевлаштування, освіти та ін.).
Мiграцiйна політика держави здійснюється методами заохочення або органiзацiї притоку або відтоку iноземцiв (квотування, жорсткість контролю, візовий режим, додаткові гарантії працевлаштування, броня на зайнятість, пільги по оподаткуванню підприємця за прийом iнвалiдiв, iммiгрантiв, фінансова допомога та ін.). [8]
Таким чином, бачимо, що ринок праці є одним із важливих факторів суспільного виробництва, який об’єднує між собою й інші ринки. Він формує попит і пропозицію на працю найманих робітників і виступає досить складною системою з притаманними їй особливостями та закономірностями.
РОЗДІЛ ІІ
ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ РИНКУ ПРАЦІ УКРАЇНИ
2.1 Державне регулювання ринку праці України
Хоч ринок праці виступає досить саморегульованою ринковою системою, але, як показує історичний досвід, він також потребує певного втручання держави. Тому ефективне відтворення національного ринку праці можливе лише за оптимально поєднання ринкового та державного механізмів його регулювання.
Механізм ринкової економіки функціонує на основі дії ринкових законів, таких як закон вартості, закон пропозиції робочої сили, закон попиту на робочу силу, закон конкуренції, закон суспільного поділу праці, закон циклічного розвитку економіки тощо.
Державне регулювання ринку праці здійснюється за допомогою державної політики, яка включає правові, адміністративні, організаційні, економічні та соціальні важелі і методи. [17]
Економічні важелі державного регулювання національного ринку праці впливають на політику зайнятості через грошово-кредитну, бюджетно-податкову, інвестиційно-інноваційну, протекціоністську політику тощо.
Грошово-кредитна політика проводиться через здешевлення кредиту шляхом зниження облікової ставки проценту, що призводить до активізації підприємницької діяльності і, як наслідок, до зменшення безробіття і збільшення ВНП. Але на даний момент відсоткові ставки за позичками в нашій країні є занадто високими, що зумовлює недостатність грошових ресурсів і не сприяє зменшенню безробіття. Також важливе значення в грошово-кредитному регулюванню рівня зайнятості має фактор інфляції. Держава, вдаючись до антиінфляційної політики, підвищує відсоткову ставку кредиту, зменшує кількість грошової маси в обігу і цим самим зменшує рівень зайнятості. Таким чином політика зайнятості вступає в суперечність з антиінфляційною політикою. Ще одною складовою грошово-кредитної політики є цільове субсидування, що включає в себе пільгові кредити, програми фінансової допомоги підприємствам, державні витрати на закупівлю товарів і послуг, вироблених за участю певних цільових категорій населення тощо. На жаль, на сьогодні український уряд в умовах скрутного фінансового становища і дефіциту бюджету не може повною мірою взяти на себе відшкодування заробітків, втрачених працівниками внаслідок скорочення попиту на робочу силу. Наступний захід – часткове відшкодування витрат роботодавця на оплату праці. Він використовується для працевлаштування осіб, які неспроможні на рівних конкурувати на ринку праці: жінки, молодь, інваліди, випускники навчальних закладів. Одержуючи субсидію від держави за надання робочих місць низькокваліфікованим працівникам, роботодавці в приватному секторі отримують свого роду компенсацію за їх низьку продуктивність. Згідно Закону України «Про зайнятість населення» держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту, а також із метою зацікавлення роботодавців йому надають дотації за умови працевлаштування на строк понад два роки за направленням державної служби зайнятості безробітних, які перебували на обліку більше шести місяців, таких категорій:
- жінки, які мають дітей до шести років;
- одинокі матері, які мають дітей до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів;
- молодь, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних та вищих навчальних закладів, звільнилася від виконання строкової або альтернативної служби і якій надається перше робоче місце;
- діти (сироти), які залишилися без піклування батьків, а також особи, яким виповнилося п'ятнадцять років і які за згодою батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;
- особи передпенсійного віку (чоловіки по досягненні 58 років, жінки – 53 років);
- особи, звільнені після відбуття покарання або примусового лікування. [1]
Бюджетно-податкова політика представлена податковою політикою та використанням державного підприємництва або проведенням громадських робіт (загальнодоступних видів тимчасової трудової діяльності, що не потребують спеціальної кваліфікації). Практично всі види податків впливають на відтворення на ринку праці. На жаль, в Україні протягом багатьох років незалежності не приймалися до уваги керівництвом країни численні наполягання вчених-економістів про зменшення податкового тягаря, що призвело до масової тінізації економіки, нелегальної, неофіційної зайнятості населення.
Протекціоністська політика полягає у підтримці вітчизняних виробників (стимулювання експорту товарів та послуг), особливо тих, що спеціалізуються на виробництві продукції кінцевого споживання та високотехнологічних товарів.
Важливим засобом регулювання ринку праці є також інноваційно-інвестиційна політика. Інвестиції двояко впливають на ринок праці. По-перше, як збільшення сукупних загальних витрат і розширення обсягу зайнятості. А по-друге, як витрати на засоби виробництва, що змушує модернізувати робочі місця, за допомогою яких упроваджується новітня техніка і підвищується продуктивність праці, а також сприяє структурним змінам в економіці праці. Для України інноваційна тема є дуже актуальною через те, що впродовж 90-х років ХХ століття інноваційна діяльність істотно звузилась, що також є однією з причин економічної кризи.
Інноваційна політика України проводиться в таких основних напрямах:
- створення відповідних умов для праці науковців й талановитих співвітчизників із метою припинення еміграційних процесів цих категорій населення;
- формування інтелектуального й наукового потенціалу нації;
- створення надійного механізму захисту інтелектуальної власності;
- використання потужних стимулів до розвитку інноваційної діяльності;
- збільшення фінансування фундаментальних досліджень та розробок у сфері створення новітніх технологій; [18]
Таким чином, очевидним є те, що необхідно змінити характер впливу державної політики зайнятості з пасивного, що полягає у допомозі держави по безробіттю і соціальному захисті неконкурентноспроможних верств населення, на активний, представлений інвестиційною та інноваційною політикою сприяння розвитку ринку праці.
2.2 Сучасний стан ринку праці в Україні
Нині ринок праці України перебуває у стані неврівноваженості. На ньому спостерігаються як позитивні зрушення, так і негативні тенденції, які необхідно терміново проаналізувати та вирішити.
Розглянемо основні проблеми і особливості розвитку ринку робочої сили в його промисловому та сільськогосподарському секторах.
Після здобуття Україною незалежності в її промисловості залишились проблеми ще з Радянського Союзу, а також додались нові, що знайшли свій прояв у швидкому зменшенні кількості зайнятих у промисловому секторі економіки. Це було зумовлено падінням престижу технічних спеціальностей, банкрутством підприємств через їх негнучкість та неготовність до нових ринкових умов.
З 2000 року почалося економічне зростання промислового сектору економіки, але незважаючи на це офіційна зайнятість продовжує знижуватись при значних розмірах нелегальної зайнятості (додаток А). Роботодавці стикаються з проблемою невідповідності пропозиції робочої сили на промисловому сегменті потребам виробництва. Підприємствам усе більше потрібні працівники робочих спеціальностей та технічні виконавці. Проте задовольнити їх попит дуже важко через невідпо
Серед позитивних тенденцій розвитку промислового сегмента ринку праці слід відмітити зростання оплати праці найманих працівників, значне зниження вимушеної неповної зайнятості, що зумовлено законодавчою забороною практики адміністративних відпусток.
Отже, основними проблемами, які характерні для промислового сегмента ринку праці є: структурні диспропорції, що обумовлюють дисбаланс попиту і пропозиції робочої сили; значні розміри нелегальної зайнятості; наявність інвестиційних, інституційних і споживчих обмежень, які заважають нормальному розвитку промислового сектора ринку праці. [12]
Ринкова трансформація економічної системи України призвела до радикальних змін і в аграрному секторі економіки, реформування якого призвело до загострення суперечностей між суб’єктами трудових відносин з приводу використання робочої сили.
На сучасному етапі для ринку робочої сили в сільському господарстві України характерні такі особливості:
1) має екстенсивний тип відтворення i характеризується стабільним використанням праці пенсiонерiв та пiдлiткiв;
2) високий рівень зайнятості населення в сільському господарстві (додаток Б);
3) загальне скорочення кількості населення та його старіння:
4) низький рівень продуктивності праці в землеробстві i тваринництві (в економічно розвинутих країнах один працівник, зайнятий безпосередньо в сільському господарстві, спроможний забезпечити продовольством уже близько 120 людей, зайнятих в інших секторах економіки, а в Україні — 15);
5) структура трудових ресурсів АПК України істотно вiдрiзняється від структури в країнах з ринковою економікою;
6) через недовикористання частини трудових ресурсів наявне поряд з офiцiйно зареєстрованим приховане безробіття;
7) ціна робочої сили в цій галузі порівняно з іншими одна з найнижчих;
8) в умовах реформування агропромислового комплексу значна частина селян не має матеріальної можливості здійснювати широку підприємницьку діяльність, відчувати себе справжніми господарями;
9) йде процес розшарування сільського населення за земельною, соціальною та іншими ознаками, що приводить до формування резерву сільськогосподарських працiвникiв — тимчасових, найманих, які відзначаються високою мобільністю;
10) низький рівень соціальної інфраструктури зумовлює такий самий рівень територіальної професійної мобільності робочої сили, а це, у свою чергу, є умовою збалансування попиту та пропозиції робочої сили.
Таким чином, для ринку праці сільськогосподарського сектору економіки характерна невирішеність багатьох проблем, що зумовлює подальший занепад села, деградацію його продуктивних сил, насамперед, людського капіталу. Виправити цю ситуацію повинна раціональна політика держави щодо агропромислового комплексу. [4]
Негативні тенденції на ринку праці в період становлення ринкової економіки в Україні дали імпульс формуванню нестандартних, у тому числі незареєстрованих форм зайнятості, поширенню комбінацій її різних форм, збільшенню майнової диференціації населення. У таких умовах неформальна зайнятість стала однією із соціальних проблем економічної лібералізації в Україні і розглядається як прояв механізму саморегуляції економіки, як вимушена форма адаптації населення до сформованої соціально-економічної ситуації.
До неформального ринку праці належать «тіньові» переважно дрібні підприємства, що використовують працю мінімальної кількості працівників, а також не дотримуються трудового законодавства. Він виникає внаслідок зростання безробіття. Тому не дивно, що за роки економічної кризи (1991-1999 рр.) неформальний сектор зайнятості в Україні невпинно зростав.
Неформальна зайнятість в українській економіці має свою специфіку. Вона характеризується значним поширенням, великими масштабами. На відміну від інших країн – як розвинутих, так і тих, що розвиваються, - неформальна зайнятість в Україні тісно переплетена з формальною. Про це свідчить той факт, що на ринку праці наявна значна група осіб, зайнята одночасно у формальній і неформальній економіці. Причому неформальна зайнятість виступає як вторинна діяльність, хоча є й протилежні випадки. Іншою особливістю є те, що неформальна зайнятість протягом усього періоду реформування так і не поширилась на промислову діяльність. Також слід зазначити, що важливою рисою неформальної зайнятості в Україні є наявність серед її суб’єктів висококваліфікованих працівників, попит на послуги яких є і в офіційній економіці.
Неформальна зайнятість виступає негативним явищем, оскільки вона не відповідає законодавству України. Крім цього вона не дає можливості працівникам при досягненні пенсійного віку отримувати пенсію. Тому неформальну зайнятість потрібно еволюційним шляхом перетворювати на формальну. [6]
Ще однією важливою проблемою вітчизняного ринку праці є трудова міграція за кордон. За різними підрахунками кількість українських мігрантів за кордоном оцінюється від 2-3 мільйонів і до близько 10 млн. осіб.
Більша частина наших мігрантів є сезонними, тобто такими, що лише деякий час перебувають на заробітках, а більшу частину вдома. Через це досить проблематично підрахувати скільки наших мігрантів працюють за кордоном.
Серед основних причин трудової міграції за кордон можна виділити наступні: низькооплачувана робота в Україні, відсутність можливості реалізації свого трудового потенціалу, прагнення заробити капітал на заснування власної справи, забезпечення навчання та здобуття високоякісної освіти своїх дітей та багато інших.
Наші громадяни емігрують як у країни близького зарубіжжя (Росія, Польща, Угорщина, Литва, Словаччина, Чехія та ін.), так і далекого (Італія, Іспанія, Португалія, Великобританія, Бельгія, США, Канада, Туреччина та ін.).
За видами виконуваних робіт більшість українських трудових мігрантів задіяні в будівництві, присадибному господарстві, догляду за пенсіонерами, у промисловості, сезонних сільськогосподарських роботах. (додаток В) [7]
Загалом сфера працевлаштування українців досить відрізняється за країнами світу. Наприклад, в Польщі, Чехії, Словаччині і Португалії люди зайняті на будівництві та присадибному господарстві. В Італії, Великобританії, Німеччині, Іспанії доглядають за хворими і особами похилого віку. В США, Канаду, Ізраїль, Ірландію приїжджають працювати програмісти, медики, підприємці.
Явище трудової міграції є цілком нормальним процесом в умовах глобалізації і поглиблення міжнародної інтеграції, але в Україні воно за своїми масштабами дещо виходить за межі. Тому державна політика повинна бути спрямована на покращення добробуту українців, щоб знизити занадто інтенсивні міграційні процеси. Але зупиняти чи обмежувати українську трудову міграцію не потрібно, оскільки в сучасному глобалізованому світі відбуваються взаємозаміщуючі процеси: як українці виїжджають в інші країни, так і представники інших національностей прибувають в Україну в пошуках кращої долі і вищих заробітків. Більш логічним і необхідним є підтримка та направлення головних результатів міграції (досвід мігрантів, грошові перекази) в сторону їх рідної країни, що дозволить прискорити її соціально-економічний розвиток. [9]
Також на даному етапі в Україні особливої актуальності набуває проблема працевлаштування інвалідів як однієї із найнезахищеніших верств населення.
Інвалідами в Україні признані особи зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що призводить до обмеження нормальної життєдіяльності, викликає в особи потребу в соціальній допомозі і посиленому соціальному захисті, а також виконання з боку держави відповідних заходів для забезпечення її законодавчо визначених прав.
Механізм встановлення нормативу робочих місць та працевлаштування інвалідів в Україні визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.91 р. №875-ХІІ зі змінами та доповненнями. [2]
Станом на 2007 рік чисельність працюючих інвалідів становила 354,1 тис осіб, або 14,9% від усіх дорослих інвалідів, що свідчить про дуже низький показник їх трудової зайнятості.[13]
З метою сприяння працевлаштування інвалідів необхідно вжити таких заходів:
- створити ефективно діючу систему безперервного навчання інвалідів з метою підвищення їх соціального захисту та забезпечення професійного зростання;
- розробити та впровадити спеціальні програми професійного навчання інвалідів з обов’язковим працевлаштуванням навчених інвалідів, у тому числі орієнтованих на самозайнятість та підприємницьку діяльність з відповідною підтримкою таких інвалідів;
- розширити перелік професій для здійснення навчання інвалідів у центрах професійної реабілітації інвалідів, службі зайнятості відповідно до попиту регіональних ринків праці;
- підвищити якість професійної освіти інвалідів у навчальних закладах різного типу;
- посилити взаємодію між навчальними закладами, медико-соціальною експертною комісією та роботодавцями у вирішенні питань професійного навчання інвалідів. [15]
Державна політика у сфері професійної підготовки інвалідів повинна полягати у розробці та впровадженні Концепції рівних можливостей для інвалідів у всіх сферах, в тому числі у сфері трудових відносин, через здійснення низки активних заходів, які сприятимуть підвищенню статусу інвалідів, освітнього рівня і рівня їх конкурентоспроможності на ринку праці, посилення мотивації до праці та внаслідок цього – збільшення рівня зайнятості та працевлаштування інвалідів згідно з сучасними потребами ринку праці та можливостями інвалідів. [16]
Таким чином, можна зробити висновок, що сучасний ринок певним чином віддзеркалює наслідки реформування української економіки і його нинішній розвиток все ще знаходиться під негативним впливом соціально-економічної кризи 90-х років, що обумовила спад як у сільському господарстві, так і у промисловому секторі, зниження попиту на робочу силу, зростання загального і реєстрованого безробіття, неформальної зайнятості.
РОЗДІЛ ІІІ
ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ УКРАЇНИ
Для вдосконалення функціонування ринку праці України необхідно визначити єдині концептуальні підходи до оцінки функціонування ринку праці, розробити напрями його комплексного вивчення і системи статистичних показників, згідно з якими будуть визначені конкретні заходи щодо вдосконалення політики зайнятості в країні.
Оцінити, виміряти та визначити основні тенденції на ринку праці можна в разі впровадження концепції ефективного функціонування ринку праці. Ця концепція передбачає збалансування попиту на робочу силу та її пропозиції в межах країни, регіонів, районів, що сприятиме подальшому розвитку соціально-трудових відносин, підвищенню рівня зайнятості населення, забезпеченню належної оплати праці, гідному матеріальному майбутньому людини. [20]
Складовими концепції ефективного функціонування ринку праці можуть бути:
- можливість працевлаштування на ринку праці, отримання гідної роботи;
- створення адаптованої до умов ринкової економіки системи соціального захисту населення від безробіття; «удосконалення політики зайнятості в галузі трудової міграції;
- забезпечення належної оплати праці, гарантії отримання мінімального доходу;
- безпека умов праці та охорона праці на робочих місцях;
- поліпшення умов праці жінок, забезпечення рівних з чоловіками можливостей працевлаштування;
- створення умов для розширення та постійного оновлення банку вакансій, співпраця підприємств, установ, організацій з державною службою зайнятості;
- забезпечення ефективної взаємодії служби зайнятості з роботодавцями;
- скорочення неефективних робочих місць, модернізація та створення нових;
- стимулювання гнучких форм зайнятості населення з метою скорочення робочого часу і збільшення вільного;
- надання робочих місць молоді, розвиток співпраці між навчальними закладами та підприємствами;
- можливість підвищення кваліфікації та перекваліфікації працівників;
- розвиток виробництва та створення нових робочих місць у сільській місцевості;
- надання державної підтримки депресивним територіям, промисловим регіонам країни;
- запровадження системи державного замовлення та оплачуваних громадських робіт.
1. Можливість працевлаштування на ринку праці, отримання гідної роботи.
Основою цієї складової є наявність можливостей і гарантій знаходження гідної роботи на ринку праці для всіх без винятку категорій населення. Гідна робота - це продуктивна робота в умовах свободи, рівності, економічної безпеки, яка включає всі форми економічної діяльності, у тому числі самостійну зайнятість, неоплачувану діяльність у домашньому господарстві, найману праці як у неформальному, так і у формальному секторах.
2. Створення адаптованої до умов ринкової економіки системи соціального захисту населення від безробіття.
Основою цієї складової є впровадження активної та пасивної політики на ринку праці. Активна політика на ринку праці повинна забезпечити кількісну збалансованість пропозиції робочої сили і попиту на неї з боку як приватного, так і державного секторів економіки; сприяти процесу працевлаштування незайнятих громадян або тих, хто хоче змінити місце роботи; сприяти тимчасовій зайнятості безробітних (розробка програми організації громадських, інтервенційних та сезонних робіт); сприяти безробітним у розвитку власної справи та наданню їм пільгових кредитів; забезпечувати якісне перенавчання та перекваліфікацію безробітних з метою їх подальшого працевлаштування.
Пасивна політика на ринку праці має бути спрямована на підтримку доходів різних категорій населення у разі втрати роботи. Ця політика передбачає вдосконалення систем страхування по безробіттю, диференційований підхід до розмірів допомоги по безробіттю для різних категорій населення, сприяння та розвиток умов збільшення допомоги по безробіттю, у тому числі за рахунок зниження податків.
3. Удосконалення політики зайнятості в галузі трудової міграції.
Основою цієї складової є удосконалення системи управління процесами трудової міграції; інформування населення про стан і основні тенденції районного, регіонального, державного ринку праці, в тому числі про попит на робочу силу і її пропозицію серед жінок та молоді; можливість працевлаштування переміщеної робочої сили, як кваліфікованої, так і некваліфікованої, що спрямовано на економічний, соціальний і культурний розвиток районів, регіонів, країни в цілому; гарантування соціальних послуг мігрантам, особливо забезпечення тендерної рівності; надання допомоги в підвищенні конкурентоспроможності жінкам та молоді шляхом організації професійного навчання з урахуванням здоров'я жінок та молоді і потреб районного, регіонального, державного ринку праці; розширення доступу до достовірної інформації про можливості працевлаштування за кордоном, професійного навчання та розвитку підприємництва; регулювання міграційних процесів на основі двосторонніх міждержавних угод; організація міграції біженців, переміщених осіб та інших осіб, змушених залишити свою батьківщину; впровадження спеціальних програм, спрямованих на боротьбу з примусовою працею як наслідком незаконної міграції і торгівлі людьми та припинення експлуатації працівників-мігрантів організованою злочинністю.
4. Забезпечення належної оплати праці, гарантії отримання мінімального доходу.
Основою цієї складової є запобігання та подолання бідності населення, створення умов для збільшення доходів, підвищення економічної активності населення та зменшення його розшарування за рівнем доходів на ринку праці, забезпечення переходу від дешевої праці до висококваліфікованої з належною оплатою; гарантованість отримання достатнього мінімального доходу працівниками і членами їх сімей як тепер, так і в майбутньому; забезпечення захисту прав працівників на своєчасне та в повному розмірі отримання заробітної плати, а також погашення заборгованості з виплати заробітної плати; диференціація заробітної плати залежно від трудового внеску працівника в результати діяльності підприємства, змісту й умов праці, району розташування підприємства, його галузевої належності; забезпечення введення ринкових механізмів регулювання заробітної плати.
5. Безпека умов праці та охорона праці на робочих місцях.
Основою цієї складової є забезпечення високих стандартів безпеки та охорони праці на робочих місцях, створення безпечних та економічно прийнятних умов праці з системою державних заходів з охорони здоров'я та безпеки; гарантованість надання атестованих за умовами праці робочих місць, на яких виключено вплив на працюючих небезпечних та шкідливих виробничих факторів; відповідність робочих місць вимогам безпеки праці, що виключає травмування працюючих в умовах, визначених нормативними й правовими актами з охорони праці.
6. Поліпшення умов праці жінок, забезпечення рівних з чоловіками можливостей працевлаштування.
Основою цієї складової є наявність рівних можливостей і гарантій щодо знаходження на ринку праці гідної роботи для жінок; забезпечення таких умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; гарантування правового захисту, матеріальної і моральної підтримки материнства й дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям; надання жінкам таких робочих місць, які забезпечать гармонійне поєднання трудової діяльності з сімейним життям.
7. Створення умов для розширення та постійного оновлення банку вакансій, співпраця підприємств, установ, організацій з державною службою зайнятості.
Основою цієї складової є створення таких умов для підприємств, установ, організацій, клієнтів, які сприятимуть активізації постійного оновлення банку вакансій. У свою чергу, це поліпшить ситуацію з наданням інформації населенню про вільні робочі місця та вакансії, де потрібні фахівці різних професій та кваліфікації, розширить сферу застосування праці, сприятиме подоланню негативних соціальних наслідків реструктуризації галузей економіки, сприятиме трудовій зайнятості молоді. Крім того, співпраця підприємств, установ, організацій з державною службою зайнятості формує реальне державне замовлення щодо перспектив розвитку економіки регіонів, сприяє досягненню збалансованості між попитом на кваліфіковану робочу силу та її пропозицію як на галузевому, регіональному рівнях, так і на державному рівні.
8. Забезпечення ефективної взаємодії служби зайнятості з роботодавцями.
Основою цієї складової є забезпечення ефективної взаємодії служби зайнятості з роботодавцями з метою виявлення потреб роботодавців, які бажають набрати персонал, пошуку претендентів на вільні робочі місця та вакантні посади, виявлення найпридатніших кандидатів, надання клієнтам інформації про обраних фахівців, організації зустрічей, дотримання гарантійних зобов'язань. Цілеспрямовані спільні зусилля служби зайнятості та роботодавців забезпечать зростання рівня зайнятості населення, зменшення безробіття шляхом створення нових та збереження діючих ефективних робочих місць, сприятимуть активізації дій самих громадян у пошуку роботи.
9. Скорочення неефективних робочих місць, модернізація та створення нових.
Основою цієї складової є проведення атестації робочих місць з метою виявлення таких, що є неефективними, не відповідають сучасним вимогам і стандартам; організація інформації про неефективні робочі місця з метою їх скорочення або ліквідації; створення можливості для набуття відповідної кваліфікації та перекваліфікації робочої сили в умовах проведення модернізації застарілих виробництв і створення нових робочих місць; економічне заохочення роботодавців до створення нових ефективних робочих місць як з повним, так і з неповним робочим часом.
10. Стимулювання гнучких форм зайнятості населення з метою скорочення робочого часу і збільшення вільного.
Основою цієї складової є розвиток гнучких форм зайнятості населення, спрямованих на скорочення сфери стандартних умов найму і режимів робочого часу, що, у свою чергу, сприятиме збільшенню вільного часу - одного з основних показників рівня життя населення. Стимулювання гнучких форм зайнятості передбачає розвиток зайнятості, яка пов'язана: зі специфічним соціальним статусом працюючих (самозайняті, безкоштовно працюючі члени сім'ї тощо); з роботою на нестандартних робочих місцях та з нестандартною організацією праці (надомна праця, робота за викликами тощо); з роботою за нестандартними організаційними формами праці (нестандартний робочий день або тиждень, строкові контракти та ін.).
11. Надання робочих місць молоді, розвиток співпраці між навчальними закладами та підприємствами.
Основою цієї складової є наявність достатніх гарантій та можливостей щодо отримання, підтримки та розширення або вдосконалення технічних, професійних і творчих навичок і умінь у молоді; гарантоване надання першого робочого місця випускникам навчальних закладів різних рівнів акредитації, підготовленим за державним замовленням; удосконалення існуючої системи професійно-технічної освіти, адаптованої до ринкових вимог; розвиток співпраці між навчальними закладами і підприємствами (роботодавцями) з метою формування, відтворення та збереження кадрового потенціалу, підвищення його кваліфікації, сприяння трудовій зайнятості молоді.
12. Можливість підвищення кваліфікації та перекваліфікації працівників.
Основою цієї складової є об'єктивна зумовленість підвищення кваліфікації та перекваліфікації працівників з метою покращення якості робочої сили та підвищення конкурентоспроможності громадян на ринку праці. Підвищення кваліфікації та перекваліфікація робочої сили сприятимуть позитивним змінам у співвідношенні попиту на кваліфіковану робочу силу та її пропозиції.
13. Розвиток виробництва та створення нових робочих місць у сільській місцевості.
Основою цієї складової є стимулювання розвитку сільського господарства, збільшення його продуктивності з метою кардинального підвищення доходів селян; створення нових робочих місць для розв'язання проблем зайнятості в сільській місцевості за рахунок бюджетів відповідних фондів державного соціального страхування; запровадження спеціальних програм збільшення зайнятості в сільській місцевості шляхом збільшення державного замовлення на освіту майбутніх спеціалістів сільськогосподарської галузі; забезпечення однакової якості життя в селі і в місті.
14. Надання державної підтримки депресивним територіям, промисловим регіонам країни.
Основою цієї складової є запровадження спеціальних програм щодо підвищення рівня зайнятості населення та забезпечення належної оплати праці на депресивних територіях та у промислових регіонах країни; забезпечення істотного збільшення витрат на створення в них нових робочих місць за рахунок бюджетів відповідних фондів державного соціального страхування; створення умов для роботи на ринкових засадах на цих територіях рентабельних підприємств; забезпечення реструктуризації державних підприємств із залученням інвестицій для розвитку підприємництва у виробничій сфері на умовах проведення модернізації застарілих виробництв і створення нових робочих місць.
15. Запровадження системи державного замовлення та оплачуваних громадських робіт.
Основою цієї складової є запровадження системи державного замовлення та оплачуваних громадських робіт з метою створення нових робочих місць, надання послуг на рівні дрібних адміністративно-територіальних одиниць, створення соціальної інфраструктури та умов для залучення до робочої сили осіб, які фактично перебувають в умовах чи на грані соціально-економічної занепаду, надання допомоги найбільш соціально вразливим групам населення, зниження безробіття, підвищення зайнятості населення. [5]
Таким чином, дотримуючись вище наведених напрямів вдосконалення ринку праці, можна суттєво покращити стан вітчизняного ринку праці та соціально-трудових відносин в Україні.
ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ
Ринок праці є самостійною комплексною системою в ринковій економіці, водночас функціонально пов'язаною з ринком товарів і послуг, ринком капіталу, ринками житла, інформації, освітніх послуг та духовних благ, ринком робочих місць і, з одного боку, безпосередньо залежною від зазначених ринків, а з іншого - такою, що впливає на їхнє формування. Ринок праці як частина ринкової структури забезпечує рух товарів і послуг, спрямовуючи та вилучаючи ресурси з галузей народного господарства відповідно до руху капіталів і товарів. Відносна самостійність ринку праці визначається специфікою функціонування суб'єктів, особливостями умов виникнення ринку праці, наявністю притаманних лише йому механізмів інфраструктури, особливостями товару, що циркулює на ринку праці, а також особливостями визначення обсягів попиту та пропозиції тощо. Проте ринок праці потребує і активного втручання держави, яка, застосовуючи різноманітні важелі впливу, регулює трудові відносини в Україні. Вона відіграє велику роль у формуванні суб’єктів економічної діяльності на вітчизняному ринку праці.
На сучасному етапі розвитку, в умовах ринкової трансформації економіки України ринок праці перебуває у стані адаптації до нових умов господарювання. Після здобуття незалежності з’явилася низка проблем, які необхідно було вирішити, а економічна криза 1991-1999 рр. ще більше їх поглибила. Зниження зайнятості, зростання безробіття, широкомасштабна трудова міграція, зростання неформальної зайнятості, дисбаланс попиту й пропозиції робочої сили, низький рівень кваліфікації працівників, занепад регіональних ринків праці основних галузей господарства, низький соціальний захист непрацездатних громадян – найактуальніші на сьогодні проблеми ринку праці України.
Вище перелічені проблеми можливо вирішити шляхом проведення гнучкої політики зайнятості, створенням відповідного законодавства, сприянням розвитку ринкових відносин в суспільстві, а також застосовуючи наступні форми регулювання:
а) органiзацiйно-правове забезпечення. Це зміцнення правового й економічного статусу регіональних центрів зайнятості за рахунок участі в комерцiйнiй сфері та ін.;
б) економічне регулювання: можливе на основі пільгового оподаткування підприємств, що створюють робочі місця, введення соціального страхування по безробіттю, пільгового кредитування при створенні робочих місць;
в) регіональне регулювання ринку праці повинно ґрунтуватися на прогнозуванні ситуації на ринку праці регiонiв, поліпшення якої можливе шляхом бронювання зайнятості неконкурентоспроможних категорій населення (iнвалiди, жінки з дітьми та ін.);
г) створення спецiалiзованих підприємств; наявність комп’ютеризованого банку даних про потреби в робочій силi i наявності непрацевлаштованих громадян.
Пріоритетними напрямками реформування українського ринку праці є вдосконалення системи оплати праці, розширення можливостей отримання населенням офіційних основних і додаткових доходів, соціальна підтримка окремих груп; підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили; сприяння ефективним і доцільним переміщенням працездатного населення; запобігання зростанню безробіття через створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування, впровадження механізмів звільнення і перерозподілу зайнятих, реструктуризації економіки і піднесення вітчизняного виробництва.
Таким чином, ринок праці – найбільш складний і динамічний елемент ринкової економіки, який визначає рівень розвитку соціально-трудових відносин, формує трудовий потенціал держави і за ефективного функціонування забезпечує добробут громадян.
Ринкова трансформація економічної системи України привела до радикальних змін у всіх сферах життєдіяльності суспільства, в тому числі у галузі трудових відносин, зумовивши виникнення нових форм зайнятості і ринку робочої сили з вільним рухом останньої.
В Україні поступово формується прогресивна структура зайнятості, що забезпечується активною інвестиційною політикою спрямованою на підтримку систем життєзабезпечення і соціальної сфери, розвиток інфраструктури, а також перспективних галузей і виробництв, що мають напрацювання на рiвнi або вище світових технічних досягнень чи можливість у майбутньому значного розширення попиту.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Закон України «Про зайнятість населення» № 804-XII (804-12) від 01.03.91 зі змінами та доповненнями.
2. Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.91 р. №875-ХІІ зі змінами та доповненнями.
3. Анпілогова Ж.Д. Механізм функціонування ринку праці // Держава та регіони. – 2006. - №2. – С.6-9.
4. Афендікова Н.О. Особливості трудових ресурсів та формування ринку праці в сільському господарстві України //Держава та регіони. – 2006. - №6. - С. 25-28.
5. Бараник З. Основні напрями ефективного функціонування ринку праці в контексті інтеграції України до ЄС// Бюлетень ІПК ДСЗУ – 2006. - №2. – С. 14-27.
6. Большая О. В. Проблема неформальної зайнятості в Україні // Держава та регіони. – 2007. - №1. – С 45-49.
7. Бондарчук В. Заробітчанство в цифрах і фактах //Львівська газета. - №156. – 29.08.2006. – С3-4.
8. Буряк П.Ю., Карпінський Б.А., Григор’єва М.І. Економіка праці та соціально-економічні відносини: Навчальний посібник. – К.:Центр навчальної літератури, 2004. – 440с.
9. Гайдуцький А.П. Характерні риси української трудової міграції за кордон.// Економіка та держава – 2007. - №9. – С.88-92.
10. Гаркавенко Н.О. Проблеми зайнятості та безробіття на національному ринку праці.// Формування ринкових відносин в Україні – 2007. - №4. – С.168-172.
11. Ковальов П.І. Економіка праці та соціально-трудові відносини – К.: Знання, 2006 – 338с.
12. Никоненко А.В. Проблеми формування промислового сегмента ринку праці // Формування ринкових відносин в Україні – 2007. - №4. – С.163-167.
13. Статистичний збірник «Регіони України» за ред. Осауленка част. 1., - К., - 2007.
14. Таршина О.С. Теоретичні аспекти зайнятості трудових ресурсів та формування ринку робочої сили //Економіка та держава. – 2006. - №4. – С.92-94.
15. Терюханова І.Н. Регіональні проблеми працевлаштування інвалідів в Україні та шляхи їх вирішення.// Формування ринкових відносин в Україні – 2007. - №10.- С.142-147.
16. Терюханова І. Н. Інваліди на ринку праці: шляхи підвищення конкурентоспроможності.// Формування ринкових відносин в Україні – 2007. - №7. – С.149-152.
17. Ушенко Н.В. Напрямки реалізації державного регулювання зайнятості населення України // Формування ринкових відносин в Україні. – 2004. - №11. – С.72-75.
18. Чернявська Ю.Б. Економічні важелі механізму державного регулювання ринку праці в Україні.// Формування ринкових відносин в Україні – 2007. - №8. – С.102-106.
19. Чернявська Ю.Б. Функції ринку праці та національні особливості їх відтворення.// Формування ринкових відносин в Україні – 2007. - №3. – С. 175-
20. Шебаніна О.В. Ринок праці та основні напрями його ефективного розвитку //Економіка АПК. – 2006. - №6. – С.115-122.
Додаток А
Рис. 2.2.1 Динаміка кількості зайнятих працівників промисловості (тис. осіб) за 2001-2006 рр. [13]
Додаток Б
Динаміка кількості зайнятих працівників аграрної сфери в 2001-2006 рр., тис. осіб [13]
Показник (тис. осіб) |
Роки | |||||
| 2001 | 2002 | 2003 | 2004 | 2005 | 2006 | |
| Зайнятість населення | 20175,0 | 20091,2 | 20163,3 | 20295,7 | 20680,0 | 20730,4 |
| У тому числі в сільському господарстві | 5220,0 | 5393,8 | 4963,3 | 3998,3 | 4005,5 | 3652,6 |
| Частка в загальній кількості (%) | 25,9 | 26,8 | 24,6 | 19,7 | 19,4 | 17,6 |
Додаток В
Структура розподілу українських трудових мігрантів в країнах працевлаштування за видами виконуваних робіт у 2007 році (%) [7]