Ринок праці та капіталу
"
Ринок працы
Загальновідомо, що єдиного ринку ресурсів немає, але існує сукупність взаємозв’язаних ринків — ринку праці, ринку капіталу, ринку землі тощо. Вивчення кожного з цих ринків розпочинається з аналізу досконалої конкуренції з подальшим розглядом ринкових структур з недосконалою конкуренцією.
Серед усіх економічних ресурсів, використовуваних у виробництві товарів і послуг, найважливішим є праця. Це обумовлено такими обставинами:
· суб’єктом ринку праці є практично кожен працездатний член суспільства;
· винагорода (заробітна плата) є основною складовою доходу переважної більшості сімей будь-якої країни;
· проблеми зайнятості, безробіття, рівня заробітної плати стають об’єктом політичної та економічної боротьби, державної політики.
Для ринку праці характерним є саме вплив на мобільність цього ресурсу неекономічних факторів, але в мікроекономічному моделюванні виходять з їх незмінності хоча б у певний період часу. Єдиним чинником, що впливає на попит і пропозицію праці, залишається заробітна плата, рівень якої, в свою чергу, встановлюється в результаті взаємодії попиту та пропозиції праці.
Термін «заробітна плата»
вживається тут у розумінні «ставка заробітної плати»,
тобто оплата праці за конкретний проміжок часу, а «заробіток» чи «дохід» — як величина, що залежить від ставки заробітної плати і кількості відпрацьованого часу. Під ставкою заробітної плати в мікроекономічному аналізі розуміють її реальну
(а не номінальну
) величину, що відображує рівень цін на ринку товарів і послуг; рівень податків є незмінним.
Досконало конкурентному ринку праці притаманні такі властивості:
· у кожній галузі існує значна кількість фірм, що конкурують між собою за право найму того чи іншого працівника;
· існує велика кількість працівників певної професії та однакової кваліфікації; кожен з них незалежно один від одного пропонує свої послуги на ринку праці;
· ні окрема фірма, ні окремий працівник не спроможний вплинути на рівень заробітної плати, що встановився в галузі.
За умов досконалої конкуренції ціна праці формується як ціна всякого товару. Це означає, що всі працівники отримують однакову зарплату, яка не залежить від того, на якому підприємстві вони працюють, і сприймається підприємством як задана величина. Тому для окремого підприємства пропозиція праці є абсолютно еластичною. Сам рівень зарплати є максимальним, працівник отримує повний продукт праці:
MRC
= W
,
де W
— заробітна плата, грош. од.
Тому граничні витрати підприємства на працю дорівнюють заробітній платі.
Підприємство наймає працівників доти, поки збільшення виторгу перевищує збільшення витрат (14.4; 14.5), або ж:
МR
Р
= MRC
= W
.
Повертаючись до графічного зображення на рис. 14.1, можна визначити, чому дорівнюють сукупні витрати підприємства на зарплату: площі прямокутника OPL
EL
¢.
Праця є своєрідним товаром, оскільки фактично продається не найманий працівник, а його час F
, обсяг якого знаходиться в природних межах: 24 години за добу. Враховуючи той факт, що частина цього часу має бути витрачена людиною для відпочинку, тобто відновлення здатності його до праці, робочий час F
дорівнює: 24 – Н
0
, де Н
0
— вільний час, або дозвілля. За рівня почасової зарплати W
денний заробіток працівника (дохід) І
0
становитиме
I
0
= W
(24 – H
0
).
Рис. 1. Вибір між працею і дозвіллям
Вибір між працею і дозвіллям окремого працівника досліджується за допомогою інструментарію теорії поведінки споживача (або ж працівника), що проілюстровано на рис. .1.
Тут зображено типову ситуацію, у якій рівновага працівника досягається у точці Е
. Нахил бюджетного обмеження дорівнює (–W
). Працівник максимізує корисність, коли гранична норма заміщення вільного часу доходом дорівнює зарплаті:
MRSHI
= W
.
За зміни заробітної плати на вибір працівника впливає як ефект доходу, так і ефект заміщення. З підвищенням зарплати робота стає привабливішою, тобто відмова від кожного часу дозвілля супроводжується збільшенням доходу. Ефект заміщення має той самий напрям зміни, що й робочий час і заробітна плата. Якби ефект заміщення був єдиним результатом зміни в зарплаті, то крива пропозиції праці мала б висхідний характер. Разом з тим зростання доходу підвищує цінність дозвілля як повноцінного блага. Підвищення зарплати викликає ефект доходу, який примушує людину віддавати більше часу дозвіллю. Ефект доходу, таким чином, спрямований протилежно до ефекту заміщення. Він може точно компенсувати ефект від заміщення, тоді пропозиція трудових послуг буде абсолютно нееластичною. Подальше збільшення доходу призводить до того, що послуги праці стають неповноцінним товаром, до того ж і збільшення робочого часу має свої обмеження. Ефект доходу, діючи у напряму, протилежному ефекту заміщення, починає перевищувати останній. Така реакція на підвищення зарплати обумовлює від’ємний нахил кривої індивідуальної пропозиції праці. Три етапи підвищення зарплати зображено на рис. .2.
Рис. 2. Лінія індивідуальної пропозиції праці
Рис. 3. Модель монопсонії на ринку праці
На першому етапі збільшення заробітної плати з W
1
до W
2
веде до збільшення кількості робочого часу з f
1
до f
2
— ефект заміщення перевищує ефект доходу. На другому етапі збільшення зарплати від W
2
до W
3
не відображається на збільшенні тривалості робочого дня — ефект заміщення дорівнює ефекту доходу. На третьому етапі підвищення зарплати від W
3
до W
4
веде до скорочення робочого дня з f
2
до f
3
— ефект заміщення менше ефекту доходу.Типовою ситуацією на ринку праці є монопсонія
, коли підприємство у невеликому місті є головним (а фактично єдиним) покупцем, а тому має можливість вплинути на рівень зарплати. Це досягається шляхом скорочення чисельності найманих працівників. У результаті посилення конкуренції між працівниками їх зарплата знижується нижче рівноважного рівня (рис. 15.3).
Кривою попиту виступає крива виторгу монопсонії від граничного продукту праці MRPL
. Крива ринкової пропозиції перед монопсонією постає у вигляді кривої середніх витрат на закупку праці АС
. Побудована відповідно до неї крива граничних витрат у точці її перетину з кривою попиту визначає кількість праці, необхідної для максимізації прибутку монопсоніста (на рис. 14.3 — fM
). Ця кількість є меншою, ніж за досконалої конкуренції (fK
), і зарплата також є меншою (WK
> WM
). Двостороння монополія
(або монополія — монопсонія) виникає на ринку праці за умов, коли між профспілкою
і спілкою підприємців укладено угоду. На такому ринку ціна однозначно не встановлюється, замість точки рівноваги існує область можливої згоди. Залежно від сили кожної із сторін ринкової угоди рівноважна ціна встановлюється в інтервалі між ціною, яка правиться профспілкою, і ціною, що заявляється монопсонією. При цьому перша з них завжди вище другої. Співвідношення обсягів попиту і пропозиції праці теж не визначено однозначно: залежно від нахилів ліній попиту і пропозиції обсяг пропозиції може бути більше, менше або однаковим з обсягом попиту. Графічний аналіз двосторонньої монополії можна зробити за рис. 15.4.
Рис. 4. Двостороння монополія на ринку праці
За умов досконалої конкуренції рівновага встановилася б у точці Е
1
, при цьому було б зайнято lK
робітників, а рівень заробітної плати склав би WK
. Виробник-монополіст буде прагнути знизити зарплату до рівня WM
шляхом скорочення зайнятих від lK
до lM
.
Профспілка, в свою чергу, намагатиметься підняти рівень зарплати до WN
, також скорочуючи пропозицію праці. Таким чином, при відносно невеликих відмінностях у чисельності працівників (lM
та lN
) підходи до визначення зарплати різко відрізняються (WM
і WN
).
ОСНОВНІ ТЕРМІНИ
Заробітна плата
— ціна, що виплачується за використання праці найманого працівника. Вживається в розумінні «ставка заробітної плати».
Номінальна заробітна плата
— сума грошей, яку отримує найманий працівник.
Реальна заробітна плата
— купівельна спроможність заробітної плати, виражена кількостями товарів і послуг, які можна придбати за отриману суму.
Ефект заміщення дозвілля працею
виявляється у скороченні вільного часу і зростанні заробітної плати за підвищення ставки заробітної плати.
Ефект доходу
виявляється у зменшенні бажання працювати і підвищенні цінності вільного часу для працівника за досягнення певного рівня доходу, незважаючи на підвищення ставки заробітної плати.
Монопсонія на ринку праці
— ситуація, коли підприємство є фактично єдиним покупцем праці ( наприклад, у невеликому місті).
Профспілка
— об’єднання працівників, що має повноваження на проведення переговорів з підприємцями від імені і за дорученням своїх членів.
Двостороння монополія на ринку праці
— ситуація, коли профспілка-монополіст протистоїть підприємству-монополісту.
Задача.
Підприємство є монополістом на регіональному ринку праці й продає готову продукцію на конкурентному зовнішньому ринку.
Виробнича функція підприємства у короткостроковому періоді має такий вигляд:
QL
= 300L
– L
2
,
де Q
— випуск, тис. шт.; L
— обсяг праці, що використовується, тис. чол.
Функція пропозиції праці на регіональному ринку описується формулою:
LS
= 2W
– 160.
Ціна готової продукції на зовнішньому ринку становить 0,5 грош. од. Визначте, яку кількість праці буде використовувати монопсонія, який рівень зарплати вона встановить, яку кількість продукції буде продавати на зовнішньому ринку та який виторг вона отримає?
Розв’язання
Функція граничного продукту у грошовому вираженні матиме вигляд (перша похідна від виробничої функції)
MPL
=
300 –
2L
,
MRPL
= PX
(MPL
) =
150 – L.
Граничні витрати на працю
W
= 80 = 0,5L
,
TRC =
80L =
0,5L
2
,
MRC
= 80 = L.
Прирівнюючи граничний продукт праці у грошовому вираженні до граничних витрат на працю, знайдемо оптимальну кількість робітників для монополії:
50 – L
= 80 = L.
Оптимальна кількість робітників становить 35 тис. чол.
За допомогою функції пропозиції праці знайдемо рівень заробітної плати, який встановить монопсоніст, — 97,5 грош. од. Підставивши оптимальний обсяг використання робочої сили у формулу виробничої функції, отримаємо обсяг випуску — 9275 тис. од. Виторг монопсоніста дорівнює 4637,5 тис. грош. од.
Ринок капіталу
Капітал
є ресурсом тривалого користування, що створюється з метою виробництва більшої кількості товарів і послуг. Сутнісна риса капітального блага полягає в тому, що воно є водночас і фактором виробництва, і продуктом. Коли йдеться про капітал як про об’єкт купівлі-продажу на ринку ресурсів, то мається на увазі не весь запас капітальних благ, наявний в економіці, а потік нового капіталу, що з’являється в даний період у виробництві. Підприємства пред’являють попит не просто на якісь матеріальні капітальні блага, а на тимчасово вільні грошові засоби, які можна витрачати на зазначені блага і повернути, віддавши частину прибутку від їх використання у майбутньому. Таким чином, якщо мова йде про ринок капіталу, то мається на увазі ринок грошового капіталу. На ньому об’єкт купівлі-продажу переходить з рук в руки тимчасово, а тому всі економічні форми угод тісно переплетені з системою прав власності і дуже різноманітні. Інструментами ринку капіталу можуть бути і безпосередньо кредитні ресурси, і цінні папери (акції, облігації, векселі), і різні похідні контракти.
Грошові засоби акумулюються шляхом заощаджень або утримання від поточного споживання. Домашні господарства спрямовують кошти на капітальні блага шляхом заощадження грошей у вигляді різних фінансових активів: облігацій, акцій, а також вкладення грошей на різні заощаджувальні рахунки. Власники фінансових активів чи заощаджень сподіваються отримати деякий дохід. Його рівень характеризує процентна ставка
(або дохід від різних фінансових активів, або щорічний дохід від вкладених коштів).
Розрізняють номінальну та реальну процентні ставки.
Номінальна ставка показує, на яку величину сума, що її позичальник повертає кредитору, перевищує величину отриманого кредиту. Реальна ставка виражається в грошових одиницях постійної споживчої спроможності і визначається як номінальна ставка, скоригована на рівень інфляції. За умов досконалої конкуренції існує тенденція до встановлення єдиної процентної ставки. В реальних умовах діапазон ставок досить широкий, що обумовлено терміновістю і розміром позики, діючою системою оподаткування, структурою ринку капіталу тощо.
Отже, домашні господарства або інші ринкові суб’єкти забезпечують фінансовими ресурсами або капіталами тих, хто хоче купити реальні капітальні блага. Норма процента є ціною, яку банк або інший фінансовий посередник платить позикодавцю за використання грошей протягом деякого періоду часу. Процентну ставку виражають як деякий процентний дохід за рік у процентах.
Прийняття підприємцем рішення про придбання капітальних ресурсів грунтується на порівнянні очікуваного доходу, який він отримає від використання даного капітального товару, і витрат на його придбання та експлуатацію.
Капітальні блага можуть приносити дохід протягом деякого періоду. Поточна, або
дисконтована, вартість
довгострокового активу обчислюється так: визначається, скільки потрібно вкласти грошей сьогодні за наявної процентної ставки, щоб отримати майбутній дохід від цього активу. Для безстрокового (довічного) володіння, наприклад, таким активом, як земля, що приносить N
грош. од. доходу кожного року від цього моменту аж до вічності, поточна вартість землі PV
обчислюватиметься за формулою
PV
= N
/ i
, (16.1)
де і
— ринкова процентна ставка, %.
У більш загальному випадку поточна вартість будь-якого активу, що приносить дохід, який з часом змінюється, обчислюється як дисконтована вартість кожної частини потоку доходів. Це виражається сумою окремих складових поточної вартості за формулою
PV
= N
1
/(1 + i
) + N
2
/(1 + i
)2
+ N
3
/(1 + i
)3
+ ... + Nn
/(1 + i
)n
, (16.2)
де N
1
, N
2
, N
3
, ..., Nn
— щорічний дохід, грош. од.;
1, 2, 3, ..., n
— роки, протягом яких очікуються відповідні суми доходів.
Якщо сума майбутнього доходу FV
через n
років відома, величина коштів, які потрібно вкласти сьогодні, розраховується за формулою
PV
= FVn
/ (1 + i
)n
. (16.3)
У цьому випадку і
є ставкою дисконту, величина якої може бути прийнята як процентна банківська ставка. У випадку використання позичкових коштів потрібно порівнювати внутрішню норму окупності r
і процентну ставку і
. Підприємства, намагаючись максимізувати прибуток, інвестують
тоді, коли доходи на інвестиції вищі від ринкової процентної ставки. Якщо процентна ставка вища від норми прибутку на інвестиції, то підприємство не інвестуватиме. В ідеальних конкурентних умовах рівновага досягається тоді, коли конкуренція серед підприємств збиває дохід на інвестиції до рівня ринкової ставки процента.
Графічний аналіз доходу на капітал у найпростішому випадку (всі реальні капітальні блага однакові, економіка знаходиться у стаціонарному стані) можна проілюструвати за допомогою рис. 5
Рис. 5. Визначення ставки процента і доходу у короткостроковому періоді
Рис. 6. Рівновага на ринку капіталу у довгостроковому періоді
Попит на капітал є похідним і виводиться з граничної продуктивності капіталу. Крива попиту D
на рис. 5 має низхідний характер. Інвестиції у попередньому періоді створили деяку величину капіталу, показану вертикальною лінією пропозиції S
. У точці Е
, де перетинаються лінії попиту і пропозиції, величина капіталу відповідає потребам підприємств.
Однак рівновага у точці Е
спостерігається тільки у короткостроковому періоді, тому що за такої високої (10%) процентної ставки домашні господарства продовжуватимуть заощаджувати. На рис. 6 подано ілюстрацію того, як процентні ставки визначаються у довгостроковому періоді. Нагромадження капіталу продовжується, тому лінія пропозиції є не вертикальною, а висхідною. Тривала рівновага у точці Е
*
спостерігається тоді, коли величина фінансових активів, якою люди хочуть володіти у довгостроковому періоді, відповідає величині капіталу, яку підприємства хочуть мати за даної процентної ставки.
Земля,
як і капітал, є фактором виробництва довгострокового використання. Її особливістю є те, що вона обмежена, тобто пропозиція землі є відносно стабільною. На рис. 7 видно, що лінія пропозиції на землю S
є вертикальною, тобто пропозиція абсолютно еластична.
Рис. 7. Визначення ренти на землю на ринку досконалої конкуренції
Абсолютна нееластичність пропозиції землі означає, що ціни на землю визначаються рівнем попиту на окремі її ділянки. Ціни на землю пов’язані з ціною власності на земельну ділянку, яку слід відрізняти від земельної ренти
, тобто ціни послуг землі як різновиду економічної ренти
. Ціни на землю визначаються, як дисконтована вартість майбутньої земельної ренти, тобто шляхом капіталізації земельної ренти (16.1). Лінія попиту на землю D
має низхідний характер внаслідок дії закону спадної родючості землі.
Рівновага у точці Е
означає рівень щомісячної ренти за одиницю площі землі pE
.
Ця модель показує активну роль попиту, а саме: за умов нееластичної пропозиції землі ціна землі та абсолютна рента цілком залежать від зміни попиту.
ОСНОВНІ ТЕРМІНИ
Капітал
— ресурс тривалого використання, створений з метою виробництва додаткових товарів і послуг.
Процентна ставка
— ціна, що сплачується власникові капіталу за використання взятих у позику його засобів протягом певного періоду часу; ставка (норма) процента виражається у процентах.
Номінальна процентна ставка
— ставка процента за поточного курсу без поправки на інфляцію.
Реальна процентна ставка
— ставка процента, очищена від впливу інфляції.
Інвестування
— процес відтворення або доповнення основного капіталу; відображає потік нового капіталу у певному році.
Дисконтування
— приведення економічних показників, наприклад, грошового потоку, майбутніх років до сьогоднішньої (поточної) вартості.
Поточна (дисконтована) вартість
— величина позикових фондів, які необхідно було б позичити за поточної процентної ставки, щоб забезпечити регулярне отримання заданого чистого доходу.
Земля
— фактор виробництва, що включає землю, яка використовується у сільськогосподарському або промисловому виробництві, а також використовувані природні ресурси землі.
Економічна рента
— плата за ресурс, пропозиція якого жорстко обмежена.
Земельна (абсолютна) рента
— плата за використання землі та інших природних ресурсів, пропозиція яких жорстко обмежена.
Задача.
Припустімо, що інтуїція нафтовидобувника підказує йому, що вартість видобування буде постійно залишатися на рівні 15 грош. од. за барель. Наприклад, сьогодні нафта продається за ціною 20 грош. од. за барель, і фірма планує видобувати нафту протягом трьох наступних років. Яким буде часовий прогноз фірми щодо ціни за ставки 4%?
Розв’язання.
Чистий прибуток з бареля становить сьогодні:
20 – 15 = 5 (грош. од.).
За ставки 4% виробник має передбачити ціну на наступний рік у розмірі:
15 + 5(1,04) = 20,20 (грош. од.).
Через два роки прогнозована ціна становитиме:
15 + 5 (1,04)2
= 20,41 (грош. од.).
Через три роки прогнозована ціна буде:
15 + 5(1,04)3
= 20,62 (грош. од.).
Якщо згідно з прогнозами ціна за такої ставки не підвищуватиметься, виробник волітиме припинити видобуток нафти на декілька років.