«Роль домогосподарств в економіці»
Реферат
Метою курсової роботи є визначення ролі та місця домогосподарств в економіці.
В роботі розглянуті теоретичні основи економіки домогосподарств, а також стан соціально-економічного становища домогосподарств України в 2006-2007 роках.
В останньому розділі розроблено рекомендації щодо покращення умов розвитку домогосподарств України.
Зміст
Вступ
1. Теоретичні основи економіки домогосподарства
1.1 Сутність та поняття економіки домогосподарств
1.2 Основні фактори, які впливають на попит та пропозицію домогосподарства
2. Стан соціально-економічного становища домогосподарств в Україні
2.1 Порівняльна характеристика соціально-економічного становища домогосподарств України в 2006-2007 роках
2.2 Аналіз впливу розвитку сільських територій на доходи та витрати домогосподарств
3. Рекомендації щодо покращення умов розвитку домогосподарств України
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Ринок являє собою систему економічних відносин, які виникають у процесі обміну продуктами як товарами шляхом купівлі-продажу. Через механізм обміну процес виробництва пов'язується з процесом споживання, і таким чином створюються необхідні умови для задоволення суспільних потреб у формі платоспроможного попиту.
В змішаній економіці ринок виконує головну координуючу роль. Але ринок — це не монолітна, а структуризована система, яка складається з окремих елементів, видів ринку. Серед останніх важливе місце займають ринок ресурсів і ринок продуктів (споживчих товарів та послуг).
У процесі макроекономічного кругообігу ці два види ринку тісно взаємодіють між собою. В результаті такої взаємодії національний продукт розподіляється між суб'єктами ринку відповідно до його законів, а між окремими сторонами економіки досягається рівновага.
В основі макроекономічного аналізу лежить модель кругообігу, яка відображає взаємопов'язаний і безперервний рух ресурсів, виготовлених продуктів і доходів між економічними суб'єктами. У кожній національній економіці є три основні економічні суб'єкти — домогосподарства, фірми та держава. Якщо економіка країни відкрита, тобто пов'язана з економіками інших країн через експорт-імпорт товарів, послуг, ресурсів та іншими формами зовнішньоекономічних зв'язків, то існує ще й четвертий суб'єкт економічного життя країни - решта світу (сектор закордон).
1. Теоретичні основи економіки домогосподарства
1.1 Сутність та поняття економіки домогосподарств
Домогосподарство (household) - суб'єкт економіки, що складається з одного провідного самостійного господарства індивіда або, частіше, групи людей, що живуть спільно й ведучих спільне господарство. Як правило, така група осіб об'єднана родинними або сімейними зв'язками. Домогосподарства є об'єктом вивчення економіки, соціології, психології й ін. суспільних наук.
Домогосподарству як одному з суб'єктів мікроекономіки належить надзвичайно важлива роль у системі економічних відносин. В Україні з розвитком ринкових відносин домогосподарство опинилося в нових умовах функціонування[24].По-перше, задоволення потреб домогосподарства у матеріальних та нематеріальних благах виступає природною метою виробництва. Попит домогосподарств є одним з найвагоміших компонентів сукупного попиту на кінцеві блага. По-друге, домогосподарства як власники виробничих факторів передають їх діловим одиницям (підприємствам), які мають здійснювати їхнє ефективне поєднання. По-третє, частина доходу, що не використовується домогосподарством впродовж поточного періоду, перетворюється на заощадження і може за певних обставин стати потужним джерелом економічного зростання країни. Можна констатувати, що домогосподарство виконує в економіці три основні функції: споживання, постачання факторів виробництва та заощадження. Отже, домогосподарство - це економічна одиниця, що складається з одного та більше чоловік, які ведуть спільне господарство, що забезпечує економіку факторами виробництва і використовує зароблені на цьому кошти для поточного споживання товарів та послуг і заощадження з метою задоволення своїх потреб. Проте з погляду мікроекономічного рівня господарювання провідною виступає, безумовно, функція споживання[13].
Для того щоб проаналізувати, як домогосподарство здійснює цю функцію, економічна наука вдається до ряду абстракцій, що дають можливість вивчити поведінку об'єкта аналізу в чистому вигляді. По-перше, вважається, що домогосподарство виступає єдиним економічним суб'єктом і реалізує свої потреби як єдине ціле; тобто не береться до уваги його внутрішня структура, воно ототожнюється з поняттям "індивід". По-друге, допускається, що домогосподарство отримує доходи за рахунок продажу факторів виробництва, точніше, їхніх послуг, за використання або перерозподіл між членами суспільства і витрачає їх повністю на споживання, не роблячи заощаджень. По-третє, вважається, що воно може споживати всі споживчі блага, які виробляються на цей момент виробничим сектором, і ці блага вважаються при цьому безкінечно подільними; наявна повна інформація про споживчі властивості благ. По-четверте, не беруться до уваги такі дії домогосподарства, які можуть вплинути на його поточне споживання, а саме: збільшення або зменшення майна, взяття кредиту, вкладання частини доходів у запаси споживчого призначення.
За таких обставин домогосподарство ставиться в умови вибору:йому треба розподілити наявні грошові доходи між різними благами, що задовольняють його потреби. Саме цей процес насамперед і цікавить економістів, тобто, як домогосподарство приймає рішення щодо певної структури споживання.
Можливості вибору домогосподарства обмежені багатьма факторами: це рівень і структура виробництва; структура потреб цього домогосподарства і рівень насичення деяких з них (так, досить швидко насичуються за нормальних умов потреби у базових продуктах харчування, тоді як духовні та соціальні потреби практично не знають межі насичення; в міру задоволення фізичних потреб споживання переключається на потреби більш високого рівня); рівень доходів домогосподарства, адже в умовах ринкової економіки переважна більшість економічних благ надається лише в обмін на гроші; рівень цін, встановлений ринком, на який домогосподарство через те, що воно є лише одним з численної множини споживачів благ, вирішальне впливати не може, отже, приймає його таким, яким він є. Сукупність наборів благ, доступних за умов таких обмежень домогосподарству, і є той простір, в якому домогосподарство має свободу дій щодо споживчого вибору. Отже, домогосподарство має вирішити проблему: при певній структурі та рівні потреб і доходів знайти таку комбінацію споживчих благ, яка б максимально відповідала його потребам[1]. Якщо потреби домогосподарства є варіаційною величиною, то рівень доходів - наявна величина, яка з фінансового боку встановлює межу задоволення потреб, інакше кажучи, являє собою бюджетне обмеження. Оскільки згідно з попередніми припущеннями всі доходи домогосподарства мають витрачатися на споживання, бюджетне обмеження набуває вигляду:
M = P1x1+ ……+Ptxi+…….+Pnxn, (1.1)
де M - отриманий за певний період доход;
Р1, Рi, Рn - ціни споживчих благ;
х1, хi, хn - обсяг споживання певного блага.
Рис. 1.1. Бюджетне обмеження і сукупність фінансово можливих планів споживання для домогосподарства
Сукупність планів споживання, яка задовольняє це обмеження, називають фінансове можливими планами споживання. Як видно з рис. 1.1, сукупність фінансово можливих планів обмежена прямою, яка відповідає бюджетному обмеженню. Плани споживання А та В є фінансове можливими, тоді як С - ні. Проте оскільки домогосподарство, згідно з припущенням, має витратити всі наявні гроші на споживання, воно буде реалізовувати лише ті плани, що лежать на бюджетній прямій М. Точки перетину графіка бюджетного обмеження з осями координат показують, яку кількість одного блага може спожити індивід, якщо повністю відмовиться від споживання іншого[20].
На фінансові можливості домогосподарства впливають розмір отримуваного доходу М (чим він більший, тим ці можливості за інших незмінних обставин ширші), цін на блага (зростання цін вестиме до зміщення бюджетного обмеження вниз і навпаки) та всі фактори, що зумовлюють зміну цих параметрів, наприклад оподаткування доходів, введення або підвищення податків на споживання, раціонування тощо.
Виходячи з наявного бюджету, домогосподарство має здійснити свій вибір з численних фінансово можливих планів. Чим воно при цьому керується? Уявленнями про те, якою мірою певне благо може задовольнити його потреби. Отже, індивід має віддати перевагу одному з доступних варіантів споживання, відмовившись від усіх інших.
Проаналізуємо вибір домогосподарства (індивіда) в деякій умовній екстремальній ситуації. Уявімо, що хтось А, відвідуючи театральну виставу, в антракті зайшов до буфету, щоб трохи втамувати голод. Однак, на жаль, він прийшов занадто пізно, і в буфеті залишилося лише два бутерброди - один з сиром, другий з ковбасою. Всі наявні варіанти споживання А обмежені в кількості та характеризуються різним рівнем жаданості або корисності. Найперше, А хотів би з'їсти обидва бутерброди; якщо ж грошей вистачить лише на один, то будь-який з них; якщо ж грошей не вистачить навіть на один бутерброд, то піти, не з'ївши нічого. Цим охарактеризовано порядок переваг індивіда. Яка з альтернатив споживання буде реалізована - залежить лише від наявного бюджету А[23].
Цей умовний приклад показує, що порядок переваг домогосподарства має відповідати певним властивостям, які в сукупності описують раціональну поведінку споживача.
Рис. 1.2. Крива байдужості домогосподарств
По-перше, А, як ми бачили, вибрав одну з наявних альтернатив, визначивши, яка з них краща. Це означає, що індивід повинен уміти оцінити набори благ з точки зору їх відповідності його потребам та бюджетним можливостям. Цю властивість переваг називають повнотою. По-друге, А не потрібно зіставляти всі можливі варіанти споживання один з одним; йому достатньо знати, який з них для нього найкращий, тобто він _ напевне знає, що з'їсти один будь-який бутерброд - це краще, ніж нічого, але ще краще - з'їсти обидва, і з таким вибором уже не варто порівнювати варіант з пустим шлунком. Ця властивість переваг дістала назву транзитивності. По-третє, знаючи свої переваги, А реалізує той фінансово можливий план, який для нього має найвищий рейтинг, тобто перший. Цю властивість переваг називають раціональним вибором, адже індивід має реалізувати найкращий з доступних йому планів споживання.
Повнота і транзитивність переваг, раціональність вибору - це основні властивості порядку переваг домогосподарства, хоча ними перелік не вичерпується.
Здійснений аналіз переваг А показав, що два з наявних планів споживання він оцінює однаково, тобто індиферентне. Якщо з'єднати на графіку точки, що відображають усі плани споживання, до яких індивід індиферентний (байдужий), можна отримати криву, що дістала назву крива індиферентності (байдужості), яку наведено на рис. 1.2. Очевидно, що таких кривих, які є графічним зображенням планів споживання, може бути нескінченно багато, тому кажуть про те, що індивід має "карту байдужості". Оскільки на більш високих кривих байдужості мають розміщуватись плани споживання, яким надається перевага над тими, що знаходяться на більш низьких кривих, цільова установка споживача полягає в тому, щоб досягти найвищої з досяжних кривих байдужості, або, інакше кажучи, найповніше задовольнити свої потреби, максимізувати свою корисність (корисний ефект від споживання певного набору благ)[37].
Наявність планів споживання, між якими індивід індиферентний, означає, що індивід, задовольняючи свою потребу, може в певній пропорції заміщувати споживання одного блага іншим. Так, при переході від плану споживання А (включає в себе 3 од. блага х2 та 1 од. блага х1) до В (відповідно 2 од. блага х2 та 4 од. блага х1) відбувається заміщення споживання блага х на благо х1. Проте при цьому видно, що при подальшому зменшенні споживання блага х індивід все менше хотітиме так чинити, оскільки для того щоб залишитися на тій самій кривій байдужості (рівні корисності), йому треба натомість отримати все більше одиниць блага х 1. Отже, його схильність до заміни блага х2 на благо х1 зменшується. Показник, що характеризує цю схильність, називають граничною нормою заміни (ГНЗ). Кількісно він являє собою співвідношення зміни у споживанні блага х2 до зміни у споживанні блага х1, де знак мінус показує від'ємний характер залежності між змінними.
∆Х2
ГНЗ = ---------. (1.2)
∆Х1
З розглянутих властивостей кривих байдужості видно, що ГНЗ має постійно зменшуватись.
Обґрунтування спадної властивості ГНЗ передбачає аналіз факторів, що зумовлюють цінність блага для індивіда, яка залежить від його відносної рідкісності, раритетності. При переході від плану А до В кількість блага х2 у індивіда зменшується. Воно стає більш рідкісним, тоді як для блага х1, все навпаки. Отже, заміщення одиниць блага х2 в міру зменшення його кількості на все більші обсяги блага х1 пов'язане зі зміною співвідношення рідкісності цих благ для індивіда.
З'ясування властивостей переваг індивіда підводить до розуміння того, як можна виміряти корисність певного набору благ, які може обрати індивід. В економічній теорії щодо цього є дві концепції: кількісна і порядкова. Сутність кількісної концепції корисності, теоретичні засади якої закладені представниками австрійської економічної школи в середині XIX ст. (К. Менгер, Ф. Візер, Є. Бем-Баверк та ін.), полягає в тому, що індивід у змозі виміряти кількість "корисності", яку він має від споживання кожного блага, а отже, і від певного набору благ. Сучасний кількісний підхід до корисності домогосподарства представлений у підручнику К. Макконнелла, Е. Брю "Экономика, принципи, проблеми и политика". Згідно з цією концепцією поведінка споживача зводиться до того, що він обирає корисніший. Проте залишається нез'ясованим одне докорінне питання: як виміряти "корисність", у яких одиницях?
Сутність порядкової концепції корисності, родоначальниками якої вважають італійського економіста і соціолога В. Парето і англійця Ф. Еджворта, полягає в тому, що той план, який індивід обирає за певних обмежень, і є найкращим, означає для нього найвищу корисність. Саме порядок переваг і дає змогу з'ясувати ступінь бажаності цього набору благ для індивіда, а тому немає потреби вдаватись до кількісного визначення корисності. Порядкова концепція корисності є теоретичною підвалиною сучасних теорій попиту і пропозиції.
Обираючи план споживання, домогосподарство прагне реалізувати той фінансове можливий план, якому воно віддає перевагу перед іншими, оскільки він означає для нього найвищу корисність. План споживання, який при цьому бюджетному обмеженні дає індивіду максимум корисності, називають оптимальним планом споживання.
Вироблення оптимального плану споживання зводиться до зіставлення бажань індивіда, представлених його перевагами, та можливостей, передбачених бюджетним обмеженням.
Поставлений перед необхідністю вибору, індивід обирає найкращий з доступних планів А (х1", x2"), оскільки план В, хоч і відповідає умовам бюджетного обмеження, розташований на кривій байдужості, яка не є найвищим досяжним рівнем корисності (рис.1.3). Отже, досягаючи більш повного задоволення потреб, що і є економічним змістом максимізації корисності, індивід рухатиметься уздовж бюджетного обмеження М аж до точки А, яка дає план споживання з найвищою при даних обмеженнях корисністю. Для плану споживання, який при цьому реалізується, характерно, що кут нахилу бюджетного обмеження (а він відповідає співвідношенню цін на благо х1 і.х2) дорівнює куту нахилу кривої байдужості в цій точці, який відповідає значенню ГНЗ, тобто має місце співвідношення:
Ціна першого блага
ГНЗ = --------------------------------. (1.3)
Ціна другого блага
Рис.1.3. Оптимальний план споживання домогосподарства
План С, звичайно, ще кращий, але, на жаль, недосяжний при цьому обсязі фінансових ресурсів та цін на блага. Отже, можна сформулювати достатні та необхідні умови реалізації індивідом оптимального плану споживання: доход має бути витрачений на споживання без залишку;гранична норма заміни має дорівнювати співвідношенню цін. Визначені у такий спосіб умови досягнення оптимуму домогосподарства в споживанні є ключовими для розуміння факторів індивідуального попиту на окреме благо[36].
1.2 Основні фактори впливу на попит та пропозицію домогосподарств
На попит домогосподарства впливає сукупність факторів, серед яких найвагомішими є переваги, розмір доходу, рівень цін, обсяг майна домогосподарства.
Зміна доходу веде до зміни бюджетного обмеження: якщо доход зростає, то відбудеться паралельний зсув бюджетного обмеження догори; якщо знижується - то донизу. Відповідно до цього індивід переходитиме до інших порівняно з вихідним споживчих планів. Перенесені на окремий графік криві, що відображають залежність попиту на окреме благо від величини доходу, названі на честь вченого, який вперше це зробив, кривими Енгеля. Можливі три типи реакції споживача на зміну доходу: а) зміна обсягу споживання блага в тому ж напрямі; б) зміна обсягу споживання блага в протилежному напрямі; в) відсутність реакції попиту на зміну доходу. Згідно з першими двома типами реакції домогосподарства розрізняють вищі та нижчі блага.
Під вищими благами розуміють такі, попит на які зі збільшенням доходу зростає, а зі зменшенням - знижується. Типовим прикладом можуть бути блага, що задовольняють духовні потреби. Під нижчими розуміють блага, попит на які зі збільшенням доходу знижується, а зі зменшенням - зростає. Це, наприклад, блага, що задовольняють фізичні (особливо фізіологічні) потреби, як-то потреби в певних видах продуктів харчування.
Ступінь реакції попиту на зміну доходу вимірюють показником доходної еластичності, який показує ступінь зміни попиту залежно від зміни доходу.
∆Хі ∆М
∑Хі,м =--------- : ---------. (1.4)
Хі М
Очевидно, що для вищих благ ∑Хі,м> 0, тоді як для нижчих ∑Хі,м <0. Проте не можна абсолютизувати цю класифікацію споживчих благ з огляду на спосіб дій домогосподарства. Вона має відносний характер: при низькому рівні добробуту домогосподарства "типові" нижчі блага будуть як вищі; при досягненні рівня насичення потреби в "типовому" вищому блазі воно почне виявляти риси нижчого і т. д. Інакше кажучи, все залежить від вихідної доходної бази та рівня задоволення потреби.
Іншим фактором попиту, якому в мікроекономіці приділяють першочергову увагу, є ціни. Причому слід розрізняти вплив на попит як безпосередньо ціни цього блага, так і цін інших благ, які знаходяться з ним у певному зв'язку[26].
Реакція попиту домогосподарства на зміну ціни певного блага зумовлена викликаним цим зрушенням бюджетного обмеження - відбудеться його поворот, зміна кута нахилу відповідно до напряму, в якому зміниться ціна. Внаслідок цього індивід буде реалізовувати інший план споживання згідно з новим бюджетним обмеженням.
Рис. 1.4. Виведення функції попиту домогосподарства
Підвищення ціни блага х, привело до послідовного спаду лінії бюджетного обмеження та переходу індивіда на нижчу криву байдужості та відповідно вибору нових оптимальних планів В та С. Відклавши значення ціни блага х, та кореспондуючі обсяги попиту на нього на окремому графіку, дістанемо криву попиту (ліва частина рис. 1.4). Вона є графічним зображенням функції попиту домогосподарства і показує, наскільки зміниться попит індивіда на благо залежно від певного рівня ціни на нього. В цьому випадку внаслідок підвищення ціни попит знижується. Такий взаємозв'язок між ціною і попитом характерний для звичайних благ. Якщо ж при зростанні ціни попит збільшуватиметься, таке благо називається гіфенським (за ім'ям англійського економіста Р. Пфена, який вперше зафіксував таку реакцію, аналізуючи попит на хліб найбідніших верств населення). Анормальний характер реакції попиту на зміну цін пояснюється тим, що при низькому рівні доходів, коли домогосподарства витрачають їх практично повністю на задоволення перших життєвих потреб, підвищення цін на ці досить дешеві порівняно з іншими блага призведе до того, що домогосподарства відмовлятимуться від споживання більш дорогих якісних продуктів і споживатимуть дешеві блага, незважаючи на зростання цін на них[22].
Проте явище збільшення попиту при зростанні цін (парадокс Гіфена) можливе в інших випадках, не пов'язаних з ситуацією низького рівня доходів домогосподарства. Наприклад, коли споживачі оцінюють якість предметів споживання не на основі вивчення їхньої споживної вартості, а згідно з рівнем ціни, вважаючи, що більш висока ціна є індикатором вищих споживних якостей (хоча життя часто показує, що в багатьох випадках це не так); коли споживачі купують певні блага з метою підтримки власного престижу (так званий снобістський ефект); нарешті, така реакція можлива у разі високих інфляційних очікувань населення, коли товари розкуповуються за підвищеною ціною сьогодні лише тому, що завтра вони коштуватимуть набагато дорожче[11].
Ступінь реакції попиту домогосподарства на певне благо відповідно до зміни його ціни характеризує показник цінової еластичності. Він показує, наскільки зміниться попит, якщо рівень ціни зміниться на 1 відсоток:
∆Хі ∆Рі
∑Хі,р =--------- : --------- (1.5)
Хі Рі
Відповідно, якщо ∑Хі,рі < 0, мова йдеться про справу зі звичайним благом; при ∑Хі,рі > 0 – з гіфенським. Якщо ж еластичність нульова, то кажуть, що попит на це благо нееластичний, тобто ніяк не реагує на зміну ціни. Чим більший за абсолютним значенням показник еластичності, тим відчутніше реагуватиме попит домогосподарства на зміну ціни. Попит домогосподарства реагує також на зміни цін інших благ. Так, якщо певне благо споживається в комбінації з іншим (наприклад, автомобіль і пальне, кава і цукор), доповнює його споживчі якості, зміна ціни на це доповнююче (комплементарне) благо викличе протилежні за спрямованістю зміни в попиті на таке благо: підвищення ціни на каву при незмінній ціні цукру викличе зменшення попиту на каву, а отже, і на цукор як комплементарне до нього благо. Якщо для цього блага є замінники (субститути), підвищення ціни на нього при незмінних цінах субститутів зумовить переключення попиту на ці блага. Продовжуючи наведений приклад, субститутом до кави можна назвати чай: зростання ціни на каву призведе до підвищення попиту на чай[16].
Ступінь реакції попиту на певне благо залежно від зміни цін інших благ вимірюється за допомогою показника перехресної еластичності. Він показує, наскільки зміниться попит на це благо, якщо ціна іншого блага зміниться на 1 відсоток. Якщо ∑Хі,рі > 0, то благо х1 знаходиться у субститутивному зв’язку з благом хі; якщо ж ∑Хі,рі < 0, то у комплементарному.
Характер впливу різних факторів на попит домогосподарства на певне благо узагальнено в табл. 1.1.
Аналізуючи вплив варіації цін на попит домогосподарства, економісти (Дж. Хікс, Є. Слуцький та ін.) дійшли висновку, що загальний ефект зміни цін можна розкласти на два ефекти: а) ефект доходу, оскільки підвищення цін на благо означає зниження реальних доходів домогосподарства і навпаки; б) ефект заміни, оскільки зміна ціни викликає певні зміни в попиті на інші блага, що знаходяться з цим у комплементарному чи субститутивному зв'язку. Врахування цих ефектів дуже важливе при аналізі наслідків цінових зрушень, зокрема при здійсненні державою прямого чи опосередкованого втручання у ціновий механізм: ці заходи порізному можуть впливати на попит окремих груп населення залежно від їхнього рівня доходів, структури потреб тощо, а отже, зумовлювати соціально-економічні наслідки, прямо протилежні очікуваним.
Таблиця 1.1
Класифікація благ відповідно до реакції попиту
| Показник еластичності попиту | Більше нуля | Менше нуля |
Доходна еластичність Цінова еластичність Перехресна еластичність |
Вище благо Звичайне благо Благо-субститут |
Нижче благо Гіф енське благо Благо-комплемент |
Дослідження домогосподарства як споживача виходить з того, що домогосподарство має певний доход, за рахунок якого задовольняє свої потреби. В свою чергу, розмір отримуваного доходу залежить від того, за якою ціною і в якому обсязі домогосподарство продає належні йому виробничі фактори. Найбільш вагомим фактором виробництва, який має домогосподарство, є праця. Продаючи свій робочий час згідно з діючими ставками заробітної плати (погодинними, тижневими, місячними, річними), індивіди отримують постійне джерело доходу, за рахунок якого фінансується поточне споживання. Проте, витрачаючи свій час на отримання доходу, індивід відмовляється від альтернативної можливості - не працювати, тобто від вільного часу, що також є одним з важливих благ, яке споживає індивід. Нестача вільного часу призводить до неповноцінного відтворення особистості, передчасного старіння організму[17]. Інакше кажучи, індивід стоїть перед вибором: більше працювати і відповідно більше споживати ринкових благ або більше відпочивати. Головними факторами, які він бере до уваги, є фонд часу (з урахуванням необхідності задоволення фізіологічних потреб), ставка заробітної плати та рівень цін на споживчі блага. Отже, рівень корисності визначається обсягом споживання і вільним часом. Бюджетне обмеження в цьому разі матиме вигляд:
W(T-F) = Pxi, (1.6)
де W - ставка заробітної плати;
Т - загальний фонд часу;
F - вільний час;
Р - ціна споживчого блага;
Х - обсяг споживання блага (агрегат усіх благ, крім вільного часу).
Розв'язання рівняння відносно Х трансформує бюджетне обмеження у такий вираз:
W W
X=-----------T - ------------. (1.7)
P P
Якщо індивід має звичайні переваги відносно Х та F, знаходження оптимального плану споживання відбувається наступним чином, тобто гранична норма заміни між вільним часом і споживанням блага Х має дорівнювати співвідношенню ставки заробітної плати та продажної ціни блага Х (рис. 1.5).
Рис. 1.5. Оптимальний план домогосподарства з урахуванням вільного часу
Знаючи оптимальний вільний час, просто обчислити оптимальну величину робочого часу. Для цього від загального фонду часу T віднімають вільний час, тобто T - F' = L*, де L* - оптимальний робочий час. Ситуація може змінитися, якщо домогосподарство отримує незалежний від праці доход (прибуток, ренту, відсоток, соціальну допомогу тощо)[19]. Це призведе до паралельного зсуву бюджетного обмеження догори та зміни оптимального плану. Залежно від порядку переваг індивіда це може зумовити або скорочення вільного часу і збільшення робочого, або, що вірогідніше, збільшення вільного часу. В екстремальному випадку зростання доходів, що не залежать від чинника праці, може привести до того, що в оптимальному плані домогосподарства значення вільного часу дорівнюватиме загальному фонду часу, отже, індивід взагалі не працюватиме.
Варіюючи ставку заробітної плати, можна дослідити взаємозв'язок між її величиною та пропозицією праці, тобто обсягом часу, який індивід згоден жертвувати на користь споживання. Теоретичне моделювання та емпіричні дослідження показали, що пропозиція праці домогосподарства неоднозначне залежить від ставки заробітної плати: при певних значеннях W вона зростає, а при інших - знижується (рис. 1.6).
Так, якщо W < W1, індивід буде збільшувати робочий час, оскільки при ставці заробітної плати, що знижується, компенсація зниження доходу можлива лише завдяки збільшенню обсягу праці. Наприклад, недостатність заробітної плати, отримуваної на основному робочому місці, для забезпечення основних життєвих потреб змушує працездатних членів сім'ї шукати додаткової роботи у вільний час[18].
Рис.1.6. Крива індивідуальної пропозиції праці
Якщо W1 < W < W2, підвищення заробітної плати стимулює бажання заробляти гроші, отже, жертвувати вільним часом на користь робочого. Проте зростання ставки заробітної плати лише до певної міри може супроводжуватись збільшенням пропозиції праці: при певному критичному значенні W = W2 підвищення заробітної плати призведе до протилежних результатів - пропозиція праці почне скорочуватись, оскільки при високих доходах індивід все більше починає цінувати вільний час. До того ж немає потреби працювати більше, оскільки заробітна плата забезпечує задоволення потреб домогосподарства[2].
Розділ 2. Стан соціально-економічного становища домогосподарств в Україні
2.1 Порівняльна характеристика соціально-економічного становища домогосподарств України в 2006-2007 роках
Проведемо порівняльну характеристику соціально-економічного становища домогосподарств України в 2006-2007 роках на основі даних Державного комітету статистики.
Одержана інформація свідчить, що майже кожне друге (39%) домогосподарство по Україні вважало стан свого добробуту в 2006р. досить низьким – постійно відмовляли собі у найнеобхіднішому, крім харчування. А 4,6% та 801 тис домогосподарств навіть не змогли забезпечити достатнього харчування. Оцінили рівень свого доходу достатнім для забезпечення поточних потреб 50% домогосподарств України, а 6% – достатнім і для заощадження коштів.
Із загальної кількості домогосподарств 48% повідомили, що минулого року були випадки, коли через відсутність грошей вони не мали можливості придбати одяг та взуття, 0,5% – відремонтувати їх, 1,4% – купити мило та пральний порошок, 0,8% – оплачувати перебування дітей в дитсадку.
Майже кожні сім з десяти домогосподарств відзначили, що рівень доходів 2006р. не дозволяв їм у разі необхідності купити холодильник, навіть позичивши гроші (при умові впевненості повернення боргу), одинадцять із двадцяти – пральну машину, два з семи – недорогий телевізор.
При умові значного збільшення доходів домогосподарства країни спрямували б їх в першу чергу на купівлю побутової техніки, відпочинок, лікування, житло, придбання одягу та взуття.
Оцінюють 2008р. несприятливим часом для розвитку економіки України 23% домогосподарств, 38% – не сподіваються на суттєві зміни, кожні два з п’яти – очікують сприятливих умов та позитивних зрушень у країні.
Середньомісячні загальні доходи одного домогосподарства у 2007р. склали 1746 грн. Міське домогосподарство отримувало в середньому за місяць 1831 грн., сільське – 1558 грн. У середньому на одного члена домогосподарства загальні доходи становили 672 грн. на місяць, у міських домогосподарствах – 721 грн., у сільських – 569 грн. Рівень середньомісячних загальних доходів однієї особи перевищив рівень встановленого у ІІ півріччі 2007р. прожиткового мінімуму (525 грн.) на 28%. Слід зазначити, що темп росту середньодушових загальних доходів у І півріччі 2007р. порівняно з аналогічним періодом минулого року перевищив індекс споживчих цін за цей період: відповідно 121,4% проти 110,8%.
Частка населення із середньодушовими загальними доходами у місяць нижче прожиткового мінімуму склала 39%. Серед мешканців міст ця група становила третину, серед селян – половину населення.
Співвідношення загальних доходів 10% найбільш та найменш забезпеченого населення становило 5,6 рази, у тому числі серед міського населення – 5,3 рази, сільського – 5,2 рази. Мінімальний рівень загальних доходів серед 10% найбільш забезпеченого населення перевищував максимальний серед 10% найменш забезпеченого населення, як в цілому по Україні, так і серед міських жителів у 3,8 рази, серед сільських – у 3,7 рази. Найбільш заможні 20% населення отримували 36% усіх загальних доходів. Середньомісячні сукупні витрати одного домогосподарства у 2007р. склали 1582 грн., що на 13% більше, ніж 2006р. Міське домогосподарство витрачало в середньому за місяць 1661 грн., сільське – 1405 грн. У середньому на одного члена домогосподарства сукупні витрати становили 608 грн. на місяць, у міських домогосподарствах – 654 грн., у сільських – 513 грн. Серед усіх сукупних витрат домогосподарств, як і у 2006р., 91% становили споживчі витрати[6].
Найбільш вагомою статтею (54%) сукупних витрат домогосподарств продовжували залишатися витрати на харчування (включаючи харчування поза домом). У порівнянні з 2006р. частка цих витрат зменшилася на 3%.На купівлю непродовольчих товарів та оплату послуг (без витрат на харчування поза домом) домогосподарства направляли 34% усіх витрат, що на 3 % більше, ніж у 2006р.
Частка неспоживчих сукупних витрат не змінилася і склала 9% усіх витрат домогосподарств.
Вартість харчування у 2007р. у середньому на одну особу становила 11 грн. на добу проти 10,2 грн. – у 2006р.
Зростання у 2007р. у порівнянні з 2006р. реальних наявних доходів населення сприяло підвищенню споживчих можливостей населення у забезпеченні належного рівня харчування. Відбулося деяке покращання структури харчування: збільшилося споживання в домогосподарствах фруктів, ягід, горіхів та винограду на 20%, м’яса та м’ясопродуктів – на 11%, цукру – на 6% та молока і молочних продуктів – на 0,5%. Залишилося на рівні 2006р. споживання риби та рибопродуктів, яєць, олії та інших рослинних жирів, овочів і баштанних. Скоротилося споживання картоплі (на 7%), хліба і хлібних продуктів (на 4%).
Сільські домогосподарства спрямовували на харчування більшу частину сукупних витрат, ніж міські (відповідно 59% проти 53%). При цьому сільські жителі споживали більше: картоплі – в 1,8 рази, хліба та хлібних продуктів – в 1,3 рази, овочів і баштанних – на 23%, цукру – на 13% та молока і молочних продуктів – на 2%.
Домогосподарства з дітьми до 18 років направляли на харчування 54% свого бюджету проти 57% у 2006р. Вартість добового раціону однієї особи цієї групи збільшилася порівняно з відповідним періодом минулого року на 9% і становила 9,3 грн. У сукупних витратах домогосподарств без дітей частка витрат на харчування (55%) була дещо більшою, ніж у домогосподарствах з дітьми, а вартість спожитих за добу однією особою продуктів харчування була вищою в 1,4 рази.
У домогосподарствах з дітьми однією особою було спожито більше, ніж у 2006р., фруктів, ягід, горіхів та винограду – на 21%, м’яса та м’ясопродуктів – на 11%, яєць, цукру, молока та молочних продуктів – на 6–2%. Одночасно у цій групі домогосподарств зменшилося на 7% споживання картоплі та на 4% – хліба і хлібних продуктів. Залишилося на рівні минулого року споживання овочів і баштанних, риби та рибних продуктів, а також олії та інших рослинних жирів. Кількість основних продуктів харчування, спожитих однією особою в домогосподарствах з дітьми, була в 1,6–1,1 рази меншою, ніж у домогосподарствах без дітей[3].
У споживанні продуктів харчування продовжувала зберігатися диференціація між домогосподарствами найменш забезпеченого першого дециля, домогосподарствами з середньодушовими загальними доходами у місяць нижче прожиткового мінімуму та найбільш заможними домогосподарствами, які складають десятий дециль. Останні спрямовували на харчування, порівняно з домогосподарствами найменш забезпеченого першого дециля і домогосподарствами, середньодушові місячні загальні доходи яких нижче прожиткового мінімуму, відповідно в 1,6 та 1,5 рази меншу частку усіх сукупних витрат (43%), а вартість (17,4 грн.) спожитих однією особою за добу продуктів була вищою відповідно в 3 та 2 рази.
Зростання наявних реальних доходів населення сприяло підвищенню доступності для домогосподарств непродовольчих товарів. У 2007р. обсяги продажу непродовольчих товарів у порівнянних цінах зросли на третину, а обсяг реалізованих населенню послуг зріс на 10%.
На купівлю непродовольчих товарів та послуг (без витрат на харчування поза домом) домогосподарства щомісячно спрямовували 34% сукупних витрат (у 2006р. – 31%). На утримання житла (включаючи поточний ремонт), воду, електроенергію, газ та інші види палива пересічне домогосподарство витрачало кожну дев’яту гривню, на оновлення гардеробу – 5%, на інші напрями споживання (на транспорт, на придбання предметів домашнього вжитку, побутової техніки та поточне утримання житла, охорону здоров’я, зв’язок, відпочинок і культуру, освіту) від 4 до 1% сукупних витрат. Споживчі витрати на ці цілі міських домогосподарств у 1,7 рази перевищували аналогічні витрати в сільських домогосподарствах, зокрема, на оплату житла (включаючи поточний ремонт), води, електроенергії, газу та інших видів палива, на транспорт, одяг і взуття, на придбання предметів домашнього вжитку, побутової техніки та поточне утримання житла та на охорону здоров’я (медикаменти та медичні послуги) у 1,8–1,2 рази; на відпочинок і культуру, освіту та зв’язок – у 3–2 рази більше.
Домогосподарства з дітьми витрачали на купівлю непродовольчих товарів та отримання послуг 35% сукупних витрат, що на 1,8 в.п. більше, ніж у домогосподарствах без дітей. У середньому на транспорт, на придбання предметів домашнього вжитку, побутової техніки та поточне утримання житла, на оплату послуг зв’язку, на оплату житла (включаючи поточний ремонт), води, електроенергії, газу та інших видів палива та на охорону здоров’я домогосподарства з дітьми витрачали в 1,6–1,1 рази більше коштів, ніж домогосподарства без дітей; на освіту, відпочинок і культуру та оновлення гардеробу – в 2,1–1,9 рази більше.
На купівлю непродовольчих товарів та отримання послуг домогосподарства з групи найменш забезпечених домогосподарств першого дециля направляли 26% усіх сукупних витрат, що відповідно на 3 та 15 в.п. менше, ніж у домогосподарствах із середньодушовими загальними доходами нижче прожиткового мінімуму та в найбільш забезпечених домогосподарствах десятого дециля. Середньомісячні споживчі витрати останніх за основними напрямами використання, не пов’язаними із забезпеченням харчування, були вищі у 7–3 рази, ніж серед найменш забезпечених домогосподарств першого дециля, та в 5–2 рази
У структурі сукупних витрат домогосподарств оплата житла, комунальних продуктів та послуг (з урахуванням суми безготівкових пільг та субсидій) становила десяту частину або 152 грн. на місяць (у 2006р. – 7% або 94 грн.). Міське домогосподарство на такі цілі в середньому щомісяця витрачало 184 грн., сільське – 83 грн.
Розмір отриманих пільг та субсидій (готівкових та безготівкових) на оплату житла, комунальних продуктів та послуг у розрахунку на пересічне домогосподарство становив 17 грн. на місяць, у тому числі серед міських домогосподарств – 19 грн., сільських – 12 грн.
Домогосподарства з дітьми щомісячно на оплату житла, комунальних продуктів та послуг (з урахуванням суми безготівкових пільг та субсидій) витрачали в середньому 171 грн., без дітей – 141 грн. Суми пільг та субсидій, отриманих пересічними домогосподарствами цих груп на такі цілі, становили відповідно 10 та 21 грн.[38].
Незалежно від рівня добробуту домогосподарства направляли на оплату житла, комунальних продуктів та послуг близько десятої частини витрат[30]. Разом з тим, розмір цих витрат становив серед домогосподарств першого дециля – 99 грн., серед домогосподарств із доходами нижче прожиткового мінімуму – 118 грн., а серед домогосподарств десятого дециля – 241 грн.
Свої потреби домогосподарства задовольняли за рахунок ресурсів, які надходили з різних джерел. Середньомісячні сукупні ресурси одного пересічного домогосподарства у 2007р. склали 1811 грн., міського – 1890 грн., сільського – 1634 грн. і зросли порівняно з січнем - червнем 2006р. у цілому по Україні на 20%, в міських поселеннях – на 21%, у сільській місцевості – на 17%. У середньому на одного члена домогосподарства сукупні ресурси становили відповідно 696 грн., 744 грн. та 596 грн.
Продовжувалися позитивні зміни у структурі формування ресурсів домогосподарств. Збільшилася частка грошових доходів у структурі сукупних ресурсів домогосподарств з 86% у 2006р. до 88% у 2007р.Більше половини сукупних ресурсів домогосподарств складали доходи від зайнятості, частка яких порівняно з 2006р. зросла на 4 %, в основному за рахунок збільшення з 47% до 51% частки оплати праці. Пенсії, стипендії та соціальні допомоги (включаючи готівкові та безготівкові пільги та субсидії) становили понад чверть сукупних ресурсів пересічного домогосподарства, доходи від особистого підсобного господарства та від самозаготівель – дванадцяту частину. Частка допомог від родичів та інших осіб (грошова допомога та грошова оцінка допомоги продовольчими товарами) склала 6%. Залишалася низькою частка доходів від підприємницької діяльності та самозайнятості – 5%[35].
Значні розбіжності мали структури формування сукупних ресурсів міських та сільських домогосподарств. Більше трьох п’ятих сукупних ресурсів міських домогосподарств становили доходи від зайнятості (їх частка порівняно з минулого року збільшилася на 4 %), 23% – пенсії, стипендії та соціальні допомоги, надані готівкою, 2% – доходи від особистого підсобного господарства (їх частки зменшилися на 0,7 % кожна). У формуванні сукупних ресурсів сільських домогосподарств продовжилися позитивні структурні зрушення: частка доходів від зайнятості збільшилася на 3 % і склала найбільшу частину (більш, ніж третину) сукупних ресурсів. Суттєвим джерелом надходжень продовжували залишатися пенсії, стипендії та соціальні допомоги, надані готівкою, частка яких порівняно з 2006р. не змінилася і склала 28%. Частка доходів від особистого підсобного господарства та від самозаготівель у цій групі домогосподарств зменшилася на 2 % і склала чверть сукупних ресурсів сільських домогосподарств[32].У домогосподарствах з дітьми 64% ресурсів формували доходи від зайнятості, що на 4 % більше ніж у 2006р., сьому частину – пенсії, стипендії, соціальні допомоги (готівкові та безготівкові), частка яких порівняно з відповідним періодом минулого року зменшилася на 1%. Частка доходів від особистого підсобного господарства та від самозаготівель зменшилася на 1,3 % і склала одинадцяту частину сукупних ресурсів цієї групи домогосподарств.
У домогосподарствах без дітей 47% ресурсів складали доходи від зайнятості (у 2006р. – 44%), пенсії, стипендії, соціальні допомоги, як і у 2006р. – 35%, доходи від особистого підсобного господарства та від самозаготівель – 8% (9%).
У структурі сукупних ресурсів найменш забезпечених домогосподарств першого дециля частки пенсій, стипендій, соціальних допомог, наданих готівкою, вартості спожитої продукції, отриманої з особистого підсобного господарства та від самозаготівель, були більшими, ніж у заможних домогосподарствах останнього дециля.
У домогосподарствах із середньодушовими загальними доходами нижче прожиткового мінімуму 28% ресурсів формувалося за рахунок пенсій, стипендій та соціальних допомог, наданих готівкою. Восьму частину їх ресурсів становили доходи від особистого підсобного господарства та від самозаготівель.
Частка пільг та субсидій на оплату житла, комунальних продуктів та послуг (готівкою та безготівкових) у сукупних ресурсах домогосподарств із середньодушовими загальними доходами у місяць нижче прожиткового мінімуму склала 0,8%, першого та останнього децилів – відповідно 0,5% та 0,6%. Однак, суми цих пільг та субсидій, отриманих у середньому одним домогосподарством з доходами нижче прожиткового мінімуму та з групи 10% найменш забезпечених, були відповідно в 2 та в 4 рази нижче, ніж у групі заможного населення[33].
Пільги на оплату санаторно-курортних путівок, на купівлю ліків, лікування, зубопротезування, послуг транспорту та зв’язку становили у сукупних ресурсах домогосподарств із середньодушовими загальними доходами у місяць нижче прожиткового мінімуму 0,4%, першого дециля – відповідно 0,2%, а серед найбільш заможних домогосподарств останнього дециля – 0,8%. Вартість цих пільг, отриманих одним заможним домогосподарством, перевищувала відповідні показники серед домогосподарств із середньодушовими загальними доходами у місяць нижче прожиткового мінімуму та найменш забезпечених домогосподарств відповідно у 5 та 12 разів[15].
2.2 Аналіз впливу розвитку сільських територій на доходи та витрати домогосподарств
Аналіз динаміки процесів, що визначають рівень життя сільського населення на сучасному етапі, вказує на незадовільний стан соціального розвитку сільських територій, для яких нині характерні глибока демографічна криза, брак мотивації до праці, безробіття, витік трудових ресурсів, занепад соціальної інфраструктури та «вимирання» населених пунктів. Всі ці фактори прямолінійно впливають на доходи та витрати домогосподарств[14].
Прагнення України до інтеграції у європейське співтовариство потребує нагального коригування ситуації, що склалася на селі, та як найскорішого прийняття рішень у цій сфері розвитку людського потенціалу нашої держави.
Без подолання негативних тенденцій в розвитку сільських територій, де проживає 31,9 % населення України, наша держава не зможе ефективно конкурувати з економічними системами інших розвинених країн, в яких рівні життя сільського та міського населення максимально зближені. Диференціація рівнів життя сільського та міського населення в Україні загрожує відпливом найбільш активної та працездатної частини сільського населення до міст, активізує зовнішню трудову міграцію, що робить занепад сільських територій самовідтворюваним процесом[12].
Несприятливі тенденції щодо погіршення рівня та якості життя в сільській місцевості спостерігаються у наступних сферах.
У демографічній сфері відбувається випереджаюче зменшення чисельності населення в сільській місцевості. Це веде до поступового зменшення частки сільського та зростання частки міського населення України. Причому цей процес відбувається з причин як природного скорочення за рахунок дисбалансу народжуваності та смертності, так і міграції. За період 2003-2007 рр. щорічні темпи зменшення чисельності сільського населення становили близько 1,3 % або 200 тис. осіб щороку.
Скорочення сільської частини населення за рахунок вищезгаданих факторів, призводить до збільшення демографічного навантаження в сільській місцевості, що посилює ресурсні потреби для вирішення економічних та соціальних проблем, пов’язаних з соціальним забезпеченням непрацездатної частини населення та лягає додатковим тягарем на бюджети сільських районів, а отже й на доходи домогосподарств.
При цьому рівень демографічного навантаження суттєво відрізняється за регіонами країни. Найгірші показники зафіксовані в Чернігівській, Хмельницькій, Вінницькій, Житомирській, Черкаській, Сумській, Кіровоградській, Київській та Тернопільській областях. З усіх вікових груп сільського населення найбільше навантаження припадає на людей віком більше 70 років, й лише в Рівненській та Закарпатській областях навантаження молодшого за працездатний вік перебільшує старшого за працездатний.Відтак більша частка соціальних видатків у більшості регіонів країни вже не може розглядатися як прямі інвестиції в людський капітал.
Можна зробити припущення, що виправлення демографічної ситуації, що склалася, вимагає вироблення цілком нових підходів в соціальній сфері, насамперед в галузі охорони здоров'я й пенсійного забезпечення населення.
До процесу скорочення чисельності сільського населення додається також міграційний рух: внутрішньорегіональний, міжрегіональний та міждержавний, який є достатньо точним індикатором економічного і соціального становища. Внутрішньодержавна та міждержавна міграція сільського населення змінює кількісні та якісні його характеристики, посилює непривабливість проживання (особливо для молоді) на сільських територіях[8].
Незважаючи на помітне нині зниження темпів міграції сільського населення, показовим цей процес назвати неможливо, оскільки, на нашу думку, це зниження пов’язане з тим, що на даний час найбільш активна та працездатна частина населення, що не знаходила можливостей для реалізації свого потенціалу в сільській місцевості, вже виїхала. Населення, що залишилися на сьогодні в селі, або не має змоги виїхати, або адаптувалося до сучасної ситуації, відтак нездатне до активної міграції, яка фіксувалася раніше.
Отримані результати можуть свідчити про встановлення тимчасової рівноваги в процесі «насичення» ринку праці в містах мешканцями сіл на рівні регіону, а також про підвищення жорсткості умов життя для «прибульців» в міських поселеннях (збільшення темпів інфляції, недоступність житла за рахунок надзвичайно високих цін на нього тощо). Між тим, збереження високого рівня міжрегіональної міграції пояснюється значною міжрегіональною диспропорцією в рівні доходів населення, що спонукає мешканців регіонів з нижчим життєвим рівнем мігрувати до більш благополучних в цьому сенсі територій.
За матеріалами вибіркових обстежень сільського населення України, станом на 1 січня 2006 року рівень економічної домогосподарств становив 71,8 % загальної кількості населення. При цьому в період 2005-2006 років зміни рівня не відбувалося, й лише у першому півріччі 2007 року відбулося незначне підвищення активності сільського населення - на 0,3 % порівняно з аналогічним періодом 2006 р. (за цей же період активність міського населення підвищилося на 0,5 %).
Більш виражена негативна динаміка спостерігається щодо рівня зайнятості сільського населення працездатного віку. За даними Держкомстату, за період 2005-2006 років він знизився на 0,1 %, в той час як рівень зайнятості міського населення за цей же період – підвищився на 0,8 %. Водночас, за І півріччя 2007 року в порівнянні з аналогічним періодом 2006 року відбулося зростання рівня зайнятості населення як в міській, так й в сільській місцевостях – на 0,6 та 0,4 % відповідно[21].
Залишається гострою проблема безробіття у сільській місцевості. Головною причиною безробіття сільського населення слід, на нашу думку, вважати структурні чинники, пов’язані з різким падінням обсягів сільськогосподарського виробництва, про що свідчать різке зменшення посівних площ та поголів’я великої рогатої худоби як у період трансформаційної кризи, так і в останні роки, а також повільність впровадження ринкових перетворень у сільській місцевості та диверсифікації економіки села.
За даними Держкомстату України, протягом 2005 - 2006 рр. рівень безробіття сільського населення працездатного віку за методологією МОП залишався без змін на рівні 6,6 %, в той час як рівень безробіття міського населення зменшився на 0,6 %.
В першому півріччі 2007 р. тенденція збереглася: рівень безробіття сільського населення зменшився порівняно з аналогічним періодом попереднього року на 0,1%, міського – на 0,3%. Між тим, за оцінками експертів Національного аграрного університету, рівень безробіття в сільській місцевості може бути на порядок вищим від офіційно зареєстрованого Держкомстатом і сягати 2,3 млн. осіб працездатного віку.
Найбільша кількість безробітних реєструється через звільнення з економічних причин, тобто найбільша частка безробітних обумовлена складним фінансовим станом підприємств,
що змушує керівників виробництва скорочувати робочі місця.
Не дивлячись на те, що кількість новостворених робочих місць зростає (у 2006 році їх було створено на 15,7 % більше ніж в 2005 році), проблему працевлаштування це не вирішує. Кількість звільнених працівників в сільському господарстві у півтора разу перевищує число прийнятих. Станом на 1 січня 2007 року навантаження на одне робоче місце в сільській місцевості становило 14 осіб проти 5 осіб в середньому по Україні, що призводить до перерозподілу робочої сили й форсованого відтоку її до інших сфер економіки.
Зазначені особливості ринку праці знаходять відображення й у значній диференціації доходів та витрат домогосподарству міських та сільських поселеннях. Зокрема, у 2006 р. частка населення із середньодушовими грошовими витратами, нижчими прожиткового мінімуму, становила у сільській місцевості 63,9 %, у місті – 44,6 %. Грошові витрати 49 % домогосподарств складали менш ніж 300 грн. на місяць, в той час як у місті таких було лише 19,9 %. Аналогічні показники для сукупних витрат (з урахуванням споживання продуктів особистого господарства, пільг та субсидій) складало 29 та 15 % відповідно. Статистичні дані свідчать також про збереження значного рівня натуралізації сільських домогосподарств: надходження від особистого підсобного господарства складали 14,9 % грошових доходів та 25,9 % сукупних ресурсів домогосподарств у сільській місцевості. З нашої точки зору, структурні зміни у сфері сільгоспвиробництва та відповідних цінових співвідношеннях вестимуть до зменшення цього джерела фінансових надходжень мешканців села[25].
Сучасний стан соціальної-економічної інфраструктури сільських територій підтверджує наявність глибокої кризи. Скрутне становище економіки села, тривале недофінансування соціальної сфери призвели до загрози фізичного руйнування її матеріально-технічного потенціалу.
Незважаючи на більш високий рівень забезпеченості житловоюплощею (25 кв. м. на 1 мешканця у сільській місцевості проти 20,9 кв. м. у місті у 2006 р.), рівень благоустрою сільського житла здебільшого не відповідає сучасним вимогам. Станом на 2006 рік лише 20,6 % житлової площі в сільській місцевості були обладнані водогоном, 16,3 – каналізацією, 25,3 % - центральним опаленням, 5,7 % - гарячим водопостачанням.
У незадовільному стані в селі перебувають об’єкти освіти, охорони здоров’я та культури. Наявна матеріальна база культурно-побутових об’єктів не відповідає нормам.
В сільській місцевості об’єкти освіти в більшості випадків не мають сучасних технічних обладнань для навчання, не вистачає педагогічного персоналу, а рівень його фахової освіти нижчий, ніж в місті. Охоплення дітей дошкільними закладами складало у 2006 р. в селі лише 28 %, в той час як у місті – 68 %. Введення в експлуатацію нових дитячих дошкільних установ відбувається украй нерівномірно та повільно.
До негативних наслідків в соціальному плані призводить руйнування інфраструктури сільських лікувальних установ. Потенціал сільських дільничних лікарень скорочувався із року в рік, і лише в 2006 році позначилася слабка тенденція до певного виправлення ситуації. Поспіль було практично припинені виїзні форми медичного обслуговування, знизилися обсяги та якість профілактичних медичних заходів.
При дуже низькому рівні введення в експлуатацію установ культури форсовано старіють та зношуються їх основні фонди, збільшується число об’єктів, що закриваються без подальшого відновлення їх функціонування. Чисельність закладів культури клубного типу в сільській місцевості скоротилась за 2001-2006 рр. на 5 % (900 одиниць), а порівняно з 1990 р. – на 20 %[34].
Вкрай низький сучасний рівень соціальної інфраструктури села створює реальні передумови для погіршення доходів та витрат домогосподарств в сільській місцевості. Подолання проблем, що склалися в цій галузі вимагає безпосереднього втручання держави шляхом фінансування конкретних цільових програм соціального розвитку села.
3. Рекомендації щодо покращення умов розвитку домогосподарств України
Розподіл та перерозподіл національного доходу завершується формуванням бюджету домогосподарства (сім'ї). Як було вище зазначено, домогосподарство становить собою економічну одиницю, що складається з одного чи більше чоловік, які ведуть спільне господарство, що забезпечує економіку факторами виробництва і використовує зароблені кошти для поточного споживання товарів і послуг та заощадження з метою задоволення своїх потреб.
Отже можна зробити висновок, що домогосподарство виконує в економіці три основні функції:
1. функцію споживання, оскільки є споживачем кінцевих матеріальних та нематеріальних благ, а саме задоволення його потреб виступає природною метою виробництва;
2. функцію постачання факторів виробництва (робочої сили, а інколи і засобів виробництва) підприємствам, які здійснюють їх поєднання з метою створення матеріальних та нематеріальних благ;
3. функцію заощадження, оскільки частина доходу домогосподарства, яка не використовується впродовж поточного періоду на споживаній, за певних обставин може стати джерелом фінансування розвитку економіки.
Проте провідною виступає функція споживання. На обсяги споживання домогосподарства роблять вплив розміри його бюджету і рівень цін на матеріальні та нематеріальні блага. Бюджет домогосподарства - це всі грошові надходження, що їх отримують з різних джерел усі члени сім'ї. Для переважної частини домогосподарств основним джерелом формування бюджету є заробітна плата. В структурі бюджету домогосподарств нашої країни вона становить майже 80%[9].
Важливим джерелом формування доходів домогосподарства є особисте допоміжне господарство, яке має місце як в умовах капіталізму, так і в умовах соціалізму. Його ведуть трудящі за умови, що заробітна плата за основним місцем роботи є недостатньою для існування сім'ї. В структурі доходів домогосподарств України питома вага доходів від особистого допоміжного господарства в кінці 90-х років становила 5-10%, що втричі більше у порівнянні з кінцем 80-х років.
Джерелом доходу домогосподарства можуть бути надходження від індивідуальної трудової діяльності, виплати за паєм членам кооперативів та дивіденди, якщо в сім'ї є члени акціонерних товариств. Основним джерелом доходів власників промислового, торгового, позичкового і земельного капіталу є відповідно промисловий прибуток, торговий прибуток, позичковий процент і земельна рента.
Важливим джерелом доходів домогосподарства є виплати і пільги суспільних фондів споживання, про що говорилося вище. В даному випадку лише уточнимо, що грошові виплати із суспільних фондів споживання (пенсії, стипендії, дотації, допомоги і т.п.) використовуються населенням так само, як і заробітна плата. В той час, як пільги, що їх одержує населення за рахунок суспільних фондів споживання, не мають грошової форми. їх одержують у вигляді безплатного медичного обслуговування, безплатної освіти, дотування витрат на житло і т.п. В структурі доходів домогосподарств нашої країни виплати і пільги із суспільних фондів споживання становлять 10-15 процентів.
Бюджет домогосподарства є засобом задоволення потреб населення. По мірі його зростання не тільки більш повно задовольняються потреби сім'ї, але й істотно міняється сама система потреб. Відповідно міняється й структура витрат бюджету домогосподарства. Як свідчить досвід індустріально розвинутих країн, у зміні структури витрат бюджету домогосподарства спостерігаються такі основні тенденції: скорочення частки коштів, що використовуються на харчування; зростання питомої ваги витрат на купівлю промислових товарів, оплату соціально-культурних і побутових послуг;зростання питомої ваги коштів, що їх заощаджує населення;істотне збільшення частки доходів, що використовуються на сплату податків та платежів[10].
Ці тенденції, за винятком останньої, є позитивними. Вони свідчать про підвищення життєвого рівня населення. Щоправда, в нашій державі в останні роки намітились деякі відхилення від загальних тенденцій зміни структури використання бюджету домогосподарств. Зокрема, майже удвічі виросла питома вага затрат на харчування та оплату податків та платежів і відповідно зменшилась та частка коштів, що використовується на купівлю промислових товарів, оплату соціально-культурних і побутових послуг. Істотно зменшилась і та частина бюджету домогосподарства, припадає на сімейні заощадження. Поява згаданих тенденцій свідчить про зниження життєвого рівня населення. Адже зростання в структурі бюджету домогосподарства витрат на харчування має місце тоді, коли цей бюджет є недостатнім для задоволення інших потреб.
Бюджет домогосподарства не повинен бути нижчим прожиткового мінімуму. Прийнято розрізняти фізіологічний прожитковий мінімум і соціальний прожитковий мінімум. Соціальний прожитковий мінімум, крім мінімального задоволення фізичних потреб, включає і витрати на мінімальні духовний та соціальні запити. Соціальний прожитковий мінімум є нижньою межею бідності, малозабезпеченості[31].
Соціальний прожитковий мінімум має враховуватися при встановленні мінімального рівня доходів домогосподарства та мінімальних розмірів заробітної плати, пенсій, стипендій та інших виплат і пільг. В більшості країн соціальний прожитковий мінімум гарантується державою шляхом встановлення мінімальної заробітної плати, пенсії, допомоги тощо. В нашій країні офіційно затверджений рівень мінімальної заробітної плати, пенсії, стипендії та деяких інших виплат і допомагає набагато нижчим не тільки за соціальний, але й за фізіологічний прожитковий мінімум.
Верхньою межею бідності є мінімальний споживчий бюджет. Він виражає в грошовій і натуральній формах той обсяг споживання життєвих благ, який є мінімально достатнім для фізичного та розумового розвитку людини й забезпечення простого відтворення її життя і працездатності. Він визначається у середньому на душу населення на підставі системи " споживчий кошик". На жаль, затверджений в нашій країні мінімальний споживчий бюджет є меншим не тільки за верхню, але й за нижню межу бідності. Він не забезпечує простого відтворення життя і працездатності людини. І як наслідок, сьогодні в країні мають місце злидні, бідність, вимирання та моральна деградація населення. Встановлення сімейних доходів нижче прожиткового мінімуму суперечить Конституції України, зокрема статті 48, де вказується, що "кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, Що включає достатнє харчування, одяг, житло". Бюджет домогосподарства та його структура зазнають впливу Державного регулювання. Цей вплив здійснюється передусім шляхом регулювання особистих доходів населення, оскільки держава: встановлює мінімальну заробітну плату, пенсію, стипендію та інші допомоги і виплати;здійснює індексацію доходів населення; встановлює ставки податків та платежів, прямо чи опосередковано регулює ціни на предмети споживання[7].
На нашу думку необхідне термінове поліпшення соціального та економічного становища на селі, яке вимагає насамперед здійснення комплексних ринкових перетворень в агропромисловому комплексі країни та заходів щодо підготовки сільгосппідприємств та індивідуальних господарств до діяльності в умовах повноцінного функціонування ринку землі, в тому числі:
- вироблення дієвих економічних та механізмів стимулювання та підтримки розвитку аграрного виробництва у ціновій, кредитній, податковій політиці та відповідного інституційного забезпечення;
- розвитку механізмів залучення в сільське господарство капіталу промислових підприємств, фінансових та сервісних структур шляхом організації крупнотоварного агропромислового виробництва; впровадження ринкових механізмів регулювання цін на аграрних ринках, скорочення числа посередницьких ланок між сільгоспвиробником та кінцевим споживачем його продукції;
- посилення антимонопольного контролю за цінами на матеріально-технічні ресурси, енергоносії і послуги, що надаються сільськогосподарським товаровиробникам, з метою оптимізації їхніх витрат;
- заохочення, в тому числі – з використанням змішаного інвестування, розвитку інфраструктурних елементів аграрного ринку: постачально-збутових систем, транспорту сільгосппродукції, засобів нагромадження та зберігання сільгоспсировини;
- заохочення розвитку малого бізнесу у сферах виробництва та переробки сільськогосподарської продукції;
- сприяння розвитку територіальних підприємницьких мереж (регіональних кластерів) в сільських регіонах, орієнтованих на матеріально-технічне постачання сільгоспвиробництва та переробку, зберігання і збут сільгосппродукції.
Поряд з цим, результати проведеного аналізу дозволяють виокремити пріоритетні напрями державної політики, спрямованої безпосередньо на забезпечення стійкого підвищення рівня та якості життя домогосподарств в цілому, завдяки покращенню рівня та якості життя сільського населення. Серед них:
1. Інвентаризація, впорядкування та ефективне впровадження існуючих цільових програм державного стимулювання розвитку сільських територій України з метою гарантування забезпечення їх належного фінансування.
2. Створення системи моніторингу демографічної ситуації в сільських територіях та інформаційного забезпечення досліджень у цій сфері, встановлення конкретних пріоритетів та адресних заходів демографічної політики по кожному з сільських регіонів з урахуванням особливостей демографічних показників у регіональному розрізі.
3. З метою зниження рівня демографічного навантаження - поліпшення стану соціального забезпечення пенсіонерів за віком, розвиток системи сервісних служб та спеціалізованих закладів для літніх людей, створення умов для ефективного використання трудового потенціалу людей пенсійного віку в сільській місцевості.
4. Здійснення заходів щодо підвищення ефективності управління соціальною сферою та якості соціальних послуг, зокрема – шляхом реорганізації та впровадження страхових схем в охороні здоров’я, диверсифікації постачальників соціальних послуг тощо.
5. Активізація державної політики на ринку праці в сільській місцевості, що, в першу чергу, вимагає:
створення загальнодержавного банку даних про ринок праці в сільській місцевості;
забезпечення ефективного використання трудових ресурсів сільських територій шляхом впровадження дійової програми підвищення рівня зайнятості сільського населення, створення додаткових робочих місць в галузях сільського господарства, агросервісного обслуговування, переробних підприємствах, соціальній сфері тощо;
відновлення системи державного цільового замовлення на підготовку фахівців відповідно до потреб аграрного сектора, створення гарантій працевлаштування за фахом після одержання освіти (шляхом укладання договорів між випускниками та господарствами);
стимулювання диверсифікації сільської економіки, що сприятиме зростанню зайнятості населення, включаючи розвиток індивідуальної підприємницької діяльності, малого й середнього бізнесу в несільськогосподарській діяльності;
впровадження в сільськогосподарське виробництво нових технологій, що вимагають використання кваліфікованої робочої сили, з одночасною адаптацією (програмами перепідготовки) некваліфікованої робочої сили до нових вимог;
впровадження в сільській місцевості мережі освітніх програм, спрямованих на професійне навчання, підвищення кваліфікації, перекваліфікацію тощо.
6. Розробка засобів заохочення інвесторів сільськогосподарських підприємств в інвестуванні у розвиток комунальної та транспортної інфраструктури, соціальної сфери сільських населених пунктів, зокрема – у вигляді укладання інвестиційних угод з органами місцевої влади та отримання податкових канікул щодо сплати місцевих податків і зборів.
7. Здійснення заходів щодо відновлення та подальшого розвитку соціальної інфраструктури сільських територій, для чого, в першу чергу, необхідно:
нарощувати обсяги будівництва житла та гуртожитків для сільської інтелігенції та молоді, що сприятиме притоку кваліфікованих молодих кадрів на село;
сприяти розвитку індивідуального житлового будівництва шляхом збільшення обсягів та розширення можливостей житлового кредитування, передусім пільгового для молодіжного житлового будівництва;
розширити мережу лікувальних закладів, у тому числі сільських амбулаторій; провести переоснащення сільських закладів охорони здоров’я з можливим залученням не лише державних, регіональних та місцевих бюджетів, але й приватних, благодійних та страхових фондів.
8. Розробка нормативно-правової бази здійснення місцевими органами влади емісії позичкових цінних паперів з метою спрямування отриманих коштів на розвиток об’єктів місцевої інфраструктури.
Всі ці заходи, якщо вони здійснюються в інтересах домогосподарств, становлять собою соціальний захист. Іншими словами, соціальний захист включає в себе комплекс соціально-економічних заходів держави, підприємств, організацій, місцевих органів влади, спрямованих на захист домогосподарств від безробіття, зростання цін, знецінення трудових заощаджень та інших негативних наслідків ринкової трансформації економіки.
Висновок
Отже можна зробити наступні висновки по-перше, домашнє господарство - історично перша економічна одиниця, яка протягом століть зазнала мінімальних змін. Проте її роль у функціонуванні держави величезна. Домашнє господарство здійснює економічну діяльність, є виробником і споживачем товарів та послуг, здійснює нагромадження, виконує певні соціальні функції. Цікавим є і перерозподіл функцій між домашнім господарством та державою: чим економічно сильнішою є держава, тим менше функцій залишається у домашнього господарства, і навпаки: чим скрутніше становище у державі, тим більше функцій у домашнього господарства.
Особливо добре це видно, якщо саме в такому аспекті провести аналіз ролі домашніх господарств в Україні за останні двадцять років. Коли держава неспроможна виконати задекларовані перед суспільством зобов'язання, весь економічний тягар падає на домашні господарства.
По-друге, роль домашніх господарств в економічному житті країни надзвичайно велика. Особливо це стосується таких галузей, як сільське господарство, будівництво, послуги тощо. Так, частка сектору домогосподарств у випуску продукції (в основних цінах) у сільському господарстві становить 56,4 %, у лісовому господарстві - 36,6 %, у будівництві - 11,3 %, у торгівлі й громадському харчуванні - 24,7 %, у житловому господарстві - 25,8 %, у побутовому обслуговуванні - 26,0 %.
Усього по всіх галузях економіки частка домашніх господарств становить 11,6 %. А частка домогосподарств у кінцевому використанні валового внутрішнього продукту становить 55,8 %.
Усе це свідчить про особливе значення домогосподарств в економічному житті країни. Тому дослідження ролі й місця домогосподарств в усіх сферах життєдіяльності виключно важливе.
Список використаних джерел
1. Башнянин Г.І. Політична економія: [В 2 ч.]: Підручник для вузів. Ч.1: Загальна економічна теорія. Ч.2: Спеціальна економічна теорія/ Г.Башнянин, П.Лазур, В.Медведєв. -К.: Ніка-Центр: Ельга, 2000. -526 с.
2. Ватаманюк М.М. Споживча поведінка домогосподарств в умовах перехідної економіки // Фінанси України. - 2004. - № 12. - С. 75-76
3. Витрати і доходи домогосподарств України у 2006 році/ Державний комітет статистики України. -К.. -2007. -126 с.
4. Вітлінський В.В. Управління депозитним портфелем домогосподарства// Фінанси України. -2004. -№ 10. - С.131-140
5. Гай О. М. Формування депозитного портфеля домогосподарства з урахуванням ставлення до ризику // Економіка: проблеми теорії та практики. - Д., 2004. - Вип.193, т.4. - С.984–992
6. Герасименко Г.В. Гендерні аспекти соціально-економічного становища домогосподарств в Україні // Формування ринкових відносин в Україні. - К., 2002. - Вип.16. - С.120–121.
7. Гладун О. Напрямки підвищення якості даних вибіркового обстеження умов життя домогосподарств та вирішення проблеми "малих територій"// Статистика України. - 2003. - № 1. - С.4-11
8. Гнатишин Й.П. Доходи і видатки сільських домогосподарств // Сучасні проблеми економіки сільського господарства та АПК. - Суми, 2003. - Ч.2. - С.26–33. 9. Горбачик А.П. Стратегії виживання домогосподарств в сучасній Україні // Розвиток демократії в Україні. - К., 2001. - С.145–153.
10. Горбачик А. Сприйняття економічних змін і стратегії виживання домогосподарств // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2001. - № 4. - C. 26-34
11. Гордієнко Л.А. Проблеми формування фінансів домогосподарств // Теорія і практика сучасної економіки. - Черкаси, 2003. - С.51–53.
12. Гордієнко Л.А. Фінансова політика регулювання доходів домогосподарств // Облік, контроль і аналіз в управлінні підприємницькою діяльністю. - Черкаси, 2004. - С.17–19. - А622736
13. Заглинський А. Політична економія: Навчальний посібник/ Анатолій Заглинський, Микола Матусевич. -Рівне: ППФ "Волинські обереги", 2000. -408 с.
14. Іванюк Т.І. Заощадження домогосподарств - вагоме джерело інвестування в національну економіку // Проблеми і перспективи розвитку фінансової системи України. - К., 1998. - С.161–166.
15. Канівець О.П. Загрози соціально-економічної безпеки домогосподарств на сучасному етапі в Україні // Социально-экономические аспекты промышленной политики. - Донецк, 2003. - Т.2. - С.103–108.
16. Кундицький О. Фінансова база видатків домогосподарств у перехідній економіці України // Наукові записки. - Тернопіль, 2003. - Вип.12, ч.2. - С.31–33.
17. Лавриненко Л.М. Аналіз кінцевих споживчих витрат домогосподарств у валовому внутрішньому продукті України // Київський держ. ун-т технологій та дизайну. Вісник. - К., 2001. - Вип.2. - С.36–39.
18. Литвак М.Л. Домогосподарство у сфері розподільчих відносин суспільства // Теоретичні та прикладні питання економіки. - К., 2003. - Вип.2. - С.339–346.
19. Литвак М.Л. Заощадження домогосподарств - внутрішнє джерело економічного зростання // Донецький держ. техн. ун-т. Наукові праці. - Донецьк, 2001. - Вип.34: Сер. Економічна. - С.180–185.
20. Литвак М.Л. Теорія економіки домогосподарства та її роль в аналізі мікро та макроповедінки господарюючих суб’єктів (на прикладі робіт Г. Бекера) // Теоретичні та прикладні питання економіки. - К., 2004. - Вип.5. - С.213–218.
21. Луньова Г.М. Особливості функціонування сільських домогосподарств України // Науковий вісник. - К., 2007. - Вип.2 (3). - С.53–59.
22. Микитенко І. Формування сукупних доходів і витрат у домогосподарствах// Економіка АПК. -2002. -№ 6. - С. 107-111
23. Мочерний С. Домогосподарства як економічна категорія // Тернопільський держ. пед. ун-т ім. В. Гнатюка. Наукові записки. Сер.: Економіка. - Тернопіль, 2001. - Вип.9. - С.5–8.
24. Мочерний С. Політична економія: Навч. посіб./ Степан Мочерний,. -К.: Знання-Прес, 2002. -687 с.
25. Осташко Т.О. Структура доходів сільських домогосподарств України // Економіка і прогнозування. - 2001. - № 4. - С.123 – 134.
26. Політична економія : Навчальний посібник/ Костянтин Кривенко, Володимир Савчук, Олександр Бєляєв та ін.; За ред. Костянтина Кривенка,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. -К.: КНЕУ, 2005. -508 с.
27. Політична економія : Навчальний посібник/ О.Є. Степура, О.С. Єремєєв, Т.Ю. Пономарьова, М.О. Степура; За заг. ред. О.С. Степури; Ін-т підприємництва та сучасних технологій. -К.: Кондор, 2006. -405 с.
28. Політична економія : Навчальний посібник/ Т І. Біленко, В.Г. Бодров, В.В. Волинцев та ін., За ред. Володимира Рибалкіна, Володимира Бодрова. -К.: Академвидав, 2004. -671 с.
29. Савченко А. Макроекономіка : Підручник/ Анатолій Савченко,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. -К.: КНЕУ, 2005. -441 с.
30. Сайкевич М.І. Вплив інституційних факторів на споживчі витрати домогосподарств // Фінанси України. - 2001. - №4. - С.3 - 8.
31. Смовженко Т. Основні мотиви та чинники формування заощаджень домогосподарствами // Вісн. НБУ. - 2002. - № 5. - С.32 - 34.
32. Соціально-економічне становище домогосподарств України в 2005 році (за даними вибіркового обстеження умов життя домогосподарств) // Праця і зарплата. -2006. -№ 41. - С. 6-7
33. Ходжаян А.О. Доходи домогосподарств та населення як фактор і передумова забезпечення сталого економічного зростання // Теорія і практика сучасної економіки. - Черкаси, 2004. - С.62–64.
34. Черніченко В.В. Сільськогосподарська діяльність домогосподарств як засіб їх самозабезпечення // Проблеми формування ресурсного потенціалу сталого розвитку АПК. - К., 2006. - С.95–101.
35. Шерстюк Л.І. Сучасна структура доходів домогосподарств та проблеми її дослідження // Проблеми розвитку державних і місцевих фінансів. - К., 2003. - С.382–386.
36. Шерстюк Л. Проблеми й перспективи регулювання прожиткового мінімуму доходів громадян: [Пронаналізовано проблеми житєдіяльності домогосподарств] // Вісн. Київ. нац. торг-екон. ун-ту. - 2004. - № 6. - С.70-79. 37. Шипов М.В. Споживчі параметри діяльності домогосподарств // Міжнародна наукова конференція «Соціально-економічні наслідки ринкових перетворень у постсоціалістичних країнах», 24–26 верес. 2003 року. - Черкаси, 2003. - С.193–194.
38. Янель Ю.А. Заощадження домогосподарств України та їх мотивація // Економіка. Фінанси. Право. -2006. -№ 6. - С. 9-13.