Реферат на тему:
«Система національних рахунків у зовнішньоекономічній діяльності»
Система національних рахунків у зовнішньоекономічній діяльності
Система національних рахунків (СНР) – це система взаємозв’язаних статитичних показників, яка побудована у вигляді певного набору рахунків і таблиць з метою відтворення повної картини економічної діяльності держави.
Система показникі СНР є найважливішим інстурментом розробки національної економічної стратегії, зовнішньоторговельної та валютно—фінансової політики, дає змогу оцінювати міждержавні рівні економічног та науково-технічного розвитку, допомагає відшукувати раціональні форми участі і міжнародному поділі праці
Система національних рахунків розглядає економіку як ціле, принципово не розрізнюючи виробництво матеріальних благ і надання послуг, що дозволяє дати узагальнювальну оцінку результатів діяльності народного господарства як з матеріально-речового, так і фінансового погляду для всіх господарських одиниць на всіх рівнях функціонування економічного механізму.
У системі національних рахунків (СНР) економічна діяльність – це сукупність операцій з продуктами, послугами, доходами та фінансовими відносинами. Виконання цих операцій полягає у взаємодії між інституційними одиницями або в рамках самих одиниць. Економічні об’єкти, інституційні одиниці та операції між ними в націоналньних рахунках групуються для того, щоб виствітлювати стан економіки відповідно до вимог ринкових відносин.
Система національних рахунків дає змогу створити інформаційну базу для вивчення реальних процесів, які відбуваються в ринковій економіці, зокрема щодо розвитку виробництва, масштабів інфляції, безробіття, приватизації, дієвості податкової та митної політики і т.ін.
СНР – це інтегрована система (одні й ті самі поняття, визначення й класифікаціїзастосовуються до всіх рахунків і субрахунків), що є також узгодженою (кожний економічний потік або запаси вимірюються ідентично для відповідних сторін). Ця ізгодженість досягається застосуванням у всій системі одних і тих самих понять і визначень та використанням єдиного комплексу правил обліку.
СНР має певні категорії, які становлять основу цієї системи та дозволяють подати її в повному обсязі. Ці категорії охоплюють різноманітні економічні об’єкти та явищп, а саме:
- інституційні одиниці та сектори;
- операції та інші потоки;
- активи і зобов’язання;
- види діяльності, продукти.
Інституційними називають економічні одиниці, які можуть володіти активами і брати на себе зобов’язання. Вони можуть здійснювати всю сукупність операцій. Інституційні одиниці є центрами прийняття рішень за всіма аспектами економічного життя і за своїми головними функціями групуються в інституційні сектори.
Нефінасові корпорації, які мають на меті виробництво товарів на ринок і послуг нефінансовго характеру.
Фінансові корпорації, які здійснюють фінансове посередництво або допоміжну фінансову діяльність.
Органи державного управління – вироблення здебільшого неринкових послуг для індивідуальног або колективного споживання і перерозподіл доходів та багатства.
У системі національних рахунків моментом здійснення операції вважається зобов’язання, а не момент проведення розрахунку, тобто йдеться про те, що операції відбиваються в момент їх здійснення, а не платежу.
Операції з товарами та послугами характеризують походження і використання товарів та послуг. Товари та послуги завжди є результатими виробничої діяльності або в середині країни, або за її межами в поточному чи попередньому періоді.
Операції з розподілу складаються з операці, за допомогою яких додана вартість, що її створено в процесі виробництва, розподіляється між робочою силою, кпіталом і урядом, та операцій, пов’язанихз перерозподілом доходу і багатства.
Операції з фінансовими інструментами (або фінансові операції) відносяться до чистого придбання фінансовх активів або до чистого сальдо взятих зобов’язань за кожним видом фінансового інструменту. Такі операції здійснюються як еквівалент нефінансових операцій. Вони спричинююьтся до появи економічних потоків, які мають не лише конкретний характер, ай забезпечують створення, перетворення, обмін, трансфер або ліквідацію економічної вартості, а також породжують зміни в обсязі, складі або вартості активів чи зобов’язань інституійних одиниць.
Інші проведення за рахунками нагромадження охоплюють операції та економічні потоки, які змінюють кількість або вартість активів і зобов’язань. Вони включають споживання основного капіталу і придбання за відкиданням реалізації невироблених нефінансових активів, відкриття чи вичерпання користних копалин або передання природних активів для здійснення економічних дій.
Активи і зобов’язання є компонентами балансів усієї економіки й інституційних секторів, які видбиваються в балансових відомостях. Активи і зобов’язання оцінюються в поточних цінах на той час, якого стосується баланс. Балансова відомість показує запаси активів і зобов’язань, які є на визначену дату за кожною одиницею чи сектором або економкою в цілому.
Запаси пов’язані з потоками: запаси є результатом нагромадження від попередніх операцій та інших потоків і змінюються під впливом майбутніх операційта інших потоків. Запаси фіксуються в момент, коли вони використовуються, і фактично є результатом безперервних надходжень і вилучень, а також тих чи інших змін у фізичному обсязі вартості, які трапляються в період наявності відповідного активу чи зобов’язання.
У СНР оперують поняттями ринкові товари і послуги, які забезпечують одержання прибутку, та неринкові, які надаються органами державного управління і некомерціними організаціями для задаволення індивідуальних потреб населення і колективних потреб суспільства.
У СНР розрізняють категорії внутрішньої і національної економіки. Для розмежування цих категорій викристовують такі поняття: економічна територія, резидент, центр економічних інтересів.
Під економічною розуміють територію, якою адміністративно керує уряд країни і в межах якої особи, товари і гроші можуть вільно переміщуватися.
Інституційні одиниці (домашні господарства, підприємства, організації) вважаються резидентами певної країни, якщо центр їхніх економічних інтересів пов’язаний з економічною територією країни.
Метою СНР є фіксування економічних потоків і запасів. Потоки та запаси фіксуються в рахунках, причому кожний рахунок стосується певного аспекту економічного життя.
Національні рахунки можуть бути подані кількома способами: у вигляді балансу з надходженнями на одному боці та витратами на іншому, у вигляді матриці, в якій кожний рахунок подано парою, що складається з рядка та стовпця, а також у вигляді діаграм і рівнянь.
Рахунки в СНР будуються за принципом подвійного запису, тобто кожна операція має реєструватися двічі: як ресурс обо зміна в зобов’язаннях і як використання або зміна в активах. Підсумок за операціями, що зафіксовані як види використання або зміни в активах, мають збігаися, чим підтверджується правильність складання всіх рахунків.
Загальний принцип у СНР полягає в тому, що операції між інституційними одиницями мають і зобов’язання, тобто згідно з методом нарахувань.
Операція має фіксуватися за однією вартістю для всіх сектрів, які беруть участь в операції. Це стосується як активів, так і зобов’язань. Операції оцінюються за фактичними цінами, які узгоджені учасниками операцій. За відсутності ринкових операцій оцінювання здійснюється відповідно до понесених витрат або за допомогою цін на аналогічні товари чи послуги.
Продукти та послуги, які не набирають товарно-грошової ворми, оцінюють за ринковими цінами на аналогічні товари, що реалізуються на ринку, або собівартістю, коли ринкова ціна відсутня.
СНР містять такі рахунки:
- внутрішньої економіки: продуктів та послуг, утворення, використання доходів, капітальні витрати, фнансовий рахунок;
- «зовнішньоекономічних зв’язків» («решта країн світу»): поточних операцій, капітальних витрат, фінансовий рахунок;
Сукупність рахунків утворює зведені рахунки і відбиває відносини між національною економікою та економікою інших країн, а також відношення між різними показниками системи.
Рахунки поділяють на три класи:
- призначені для характеристики в цілому, пропорції між найважливішими макроекономічними величинами та категоріями;
- такі, що деталізують рахунки 1-го класу відносно показників виробництва, споживання і нагромадження національного продукту; складаються для окремих галузей, товарів або груп товарів;
- подають деталізацію рахунків 1-го класу відносно показників доходів і видатків, фінансування видатків капітального характеру; складаються для окремих секторів економіки.
Для кожного сектору економіки передбачено складання набору рахунків – від рахунку виробництва до фінансового; для різних галузей - складання рахунків продуктів та послуг , виробництва і уторення доходів.
Рахунки групуються за трьома категоріями: поточні рахунки, рахунки нагромадження та баланси.
Рахунок товарів і послуг характеризує ресурси (внутрішнє виробництво та імпорт) і використання (проміжне та кінцеве споживання, капіталоутворення, експорт) товарів і послуг.
Показники рахунку поділяють на такі групи: продукти і матеріальні послуги; нематеріальні послуги.
Валовий випуск товарів і послуг та податки на продукти, чисті податки на імпорт та проміжне споживання переносяться в цей рахунок з рахунку виробництва; експорт та імпорт товарів і послуг – з рахунку поточних операцій за зовнішньоекномічними зв’язками; кінцеве споживання – із рахунку використання доходів; валове нагромадження основних фондів та зміни матеріальних оборотних засобів – із рахунку капіталу.
Рахунок виробництва відбиває операції, що стосуються процесу виробництва. Тут подається вартісна оцінка товарів і послуг для цілей проміжного та кінцевого споживання, що дає змогу дістати одну з головних балансових статей СНР – додану вартість, яка використовується при обчисленні ВВП виробничим методом. Валовий внутрішній продукт – це кінцевий результат виробн
Відніманням від валового внутрішнього продукту споживання основних фондів дістаютьчистий внутрішній продукт.
Рахунок виробництва призначено для виокремлення доданої вартості як однієї з головних балансових статей СНР. У ресурсах рахунку виобництва як надходження відбувається випуск, а як використання – проміжне споживання та додана вартість. Вихідні потоки рахунку такі: проміжне споживання, що подане вхідним потоком рахунку утворення і послуг; додана вартість, подана вхідним потоком рахунку утворення доходів (додана вартість, що є балансовою статтею рахунку, подана в ньому і як валова додана вартість, і як чиста додана вартість).
Після завершення процесу виробництва починається процес первинного та вторинного розподілу доходу, а також його перерозподілу.
Рахунок утворення доходу відбиває розподільні операції, безпосередньо пов’язані з процесом виробництва. Ресурсна частина рахунку складається з валової доданаої вартості, що на макрорівні є внутрішнім продуктом у ринкових цінах, і субсидій з виробництва та імпорту. Субсидії – це поточні трансферти, які держава надає господарським одиницям-резидентам, котрі виробляють або імпортують продукти та ринкові послуги, для здійснення впливу на їхні ціни або доходи і створення умов проведення певної економічної або соціальної політики. Використання включає елементи первинного розподілу валового внутрішнього продукту на оплату праці робітників, податки на виробництво та імпорт , споживання основних фондів і прибуток економіки.
Валовий прибуток економіки є балансуючою статтею рахунку утворення доходів. Її дістають після відрахування з валового внутрішнього продукту в ринкових цінах оплати праці, а також чистих податків на виробництво та імпорт (податки на виробництво та імпорт з відрахуванням субидій на виробництво та імпорт).
Відрахуванням споживання основних фондів з валового прибутку дістають чистий прибуток економіки.
При визначенні прибутку економіки доцільно виділити окремий показник – змішаний дохід. Змішаний дохід – це різновид доходів, в яких поєднуються елементи оплати праці і прибутку. До них належать доходи від особистої підприємницької діяльност, особистого підсобного господарства, прибутку осіб вільної професії, авторські гонорари тощо.
Рахунки розподілу доходів відбиває розподіл і перерозподіл доходів країни на рівні економіки в цілому з урахуванням відносин з іншими країнами.
У ресурсах показують як доходи від виробничої діяльності, так і інші види доходів, одержані в результаті перерозподільних операцій з урахуванням надходжень з інших країн.
У рахунках розподілу доходів на рівні економіки в цілому в ресурсах відбиваються тільки поточні трансферти, одержані від «решти країн світу», а при розрахунках за секторами внутрішньої економіки – поточні трансферти, одержані від усіх секторів.
Рахунок вторинного розподілу доходів охоплює перерозподіл через поточні трансфертні операції (у грошовому та натуральному вираженні) як у середині країни, так і з рештою країн світу. Поточні трансфертні операції – це однобічні перерозподільні потоки доходів, які не викликають потоків доходів у зворотному напрямі, а тому вони не пов’язані з творенням первинних доходів. Для сторони, яка одержує поточні трансферти, на відміну від капітальних, вони не є джерелом інвестування. Сторона, що сплачує, виплачує поточні трансферти за рахунок своїх поточних надходжень. Надання бюджетом субсидій або дотацій також, як правило, не означає необхідності повернення їх отримувачем. Результатом вторинного розподілу доходів за допомогою поточних трансфертних операцій у грошовому вираженні є наявний дохід, який безпосередньо може або використовуватися на споживання, або спрямовуватися на заощадження.
У рахунку перерозподілу доходів у натурі наявний дохід надходить як ресурс. Ресурси рахунку перерозподілу доходів у натурі, крім наявного доходу, утворюють трансферти соціального характеру в натурі, що одержують домашні господарства. У використання цього рахунку відображаються ті самі трансферти, але такі, що передаються урядовим і неприбутковим установам.
Рахунки використання доходу: рахунок наявного доходу і рахунок скоригованого наявного доходу. Ці рахунки показують розподі наявного і скоригованого наявного доходу на кінцеве споживання і заощадження. Перший рахунок показує наявне кінцеве споживання і заощадження, другий – фактичне кінцеве споживання і заощадження. Рахунки нагромадження - до них належать: рахунок капіталу; фінансовий рахунок; рахунок інших змін в обсязі активів; рахунок переоцінки.
Рахунок капіталу слугує для відображення фінансового нагромадження основного капіталу і зміни запасів матеріальних оборотних коштів, включаючи перерозподіл капітальних активів між секторами економіки та рештою країн світу у вигляді капітальних трансфертів. Балансова стаття для цього рахунку – чисте кредитування або чисте заощадження.
Рахунки «решти країн світу» характеризують зв’язки економіки країни з економікою зарубіжних країн, які виявляються у формі зовнішньоекономічної діяльності. Вони показують операції нерезидентів з резидентами – інституційними (господарськими) одиницями. Операції цього рахунку складаються з позицій зарубіжних країн і, в кінцевому підсумку, мають давати значення чистого кредитування або чистого запозичення, що протилежне відповідним статтям рахунків операцій з капіталом національної економіки.
Зовнішньоекономічна діяльність – це експорт і імпорт товарів, посліг, прав інтелектуальної власності, міжнародна кооперація та інша господарська діяльність за участі зарубіжних юридичних осіб на території певної країни і витчизняних організацій за кордоном; транскорпораційний рух робочої сили, зарубіжних і витчизняних інвестицій; міжнародний туризм; зовнішньоекномічні транспорті операції, а також інші економічні відносини, які виникають у сфері міжнародного спілкування, у тому числі ті, які не мають компенсаційного характеру.
Результати зовнішньоекономічної діяльності характеризуються в трьох рахунках: поточних операцій, капіталу, фінансовому.
Особливе місце в аналізі економічних зв’язківпосідають міжгалузеві баланси, які побудовані за схемою системи національних рахунків ( МГБ СНР). Це зумовлюється широкими можливостями, які вони надають для аналізу структури економіки, основних вартісних і натурально-речових пропорцій, а також для визначення напрямів і кількісних характеристик тендецій розвитку, проведення міжнародних зіставлень, оцінювання ефективності управління.
Згідно із заданнями, що стоять перед економікою, аналіз може бути розширений за рахунок більшої деталізації як по горизонталі, так і по вертикалі. Так, по горизонталі може бути розширено коло операцій за рахунок уведення додаткових балансових статей. По вертикалі це досягається введенням підсекторів, наприклад поділом урядів на центральні і місцеві, виділенням групи домашніх господарств, підприємств з різними формами власності.
Яскравий приклад використання матричної форми в СНР – це міжгалузевий баланс
У матричному варіанті кожний рахунок подається набором парних рядків і стовпців. На відміну від рахунків, у матрицях кожна операція відбивається єдиним записом, який фікчується на перетині відповідних стовпців і рядків. Перевага матричної форми полягає в тому, що вона вельми інфоромаційно містка. А недолік – у тому, що вони не дає змоги перевірити правильність складання рахунків. Робиться спроба взаємоузгодити ці дві форми подання зведених рахунків у матричній формі.
Таблиці «Витрати-випуск» є комбінацією рахунків виробництва і доходів окремих виробників, яка узгоджена зі спаіввідношенням попиту і пропозиції, де випуск та імпорт, що становлять загальний обсяг пропозиції, узгоджуються з проміжним споживанням домашніх господарств, урядових інститутів, нагромадження.
Елементи та підсумки національних рахунків належать до системи показників, на основі яки проводять оцінку пеерспектив розвитку. При цьому вирішують три проблеми: по0перше, оцінювання можливостей досягнення поставлених перед державою цілей на базі наявних ресурсів; по-друге, поєднання завданьі засобів для її вирішення в часі; по-третє, досягнення поставлених завдань найраціональнішим способом. Віришення цих проблем потребує вивчення динаміки під впливом основних факторів на основі моделей економічного зростання, забезпечення економічної рівноваги в усіх ланках економіки, оптимізації розвитку за певними критеріями. Як динамічні моделі, так і схеми оптимізації будуються на основі економічних показників, які визначаються національними рахунками, і відповідних параметрів (технологічних, функціональних та фінансових). Ці параментри відбивають закономірності, які властиві тим чи іншим зв’язкам, що визначають на основі національних рахунків або проведенням спеціальних досліджень. Прикладом технологічних параметрів можуть бути коефіцієнти прямих та повних витрат, які визначються но основі міжгалузевого балансу, коефіцієнти капітало- та трудомісткості продукції, коефіцієнту імпорту. До функціональних параметрів належать, наприклад, коефіцієнти елатичності попиту від доходів; до фінансових параметрів – ставки оподаткування, коефіцієнти самофінансування інвестицій підприємствами, ставки облікового процента.
Велике значення має складання національних рахунків – не лише річних, але й внутрішньорічних. Зокрема квартальних. Їх використовують для аналізу поточного стану економіки, а також для прогнозу на майбутнє. Наявність квартальних даних дає можливість вирізнити та вивчити коливанні найважливіших показників розвитку економіки і тим самим зробити висновок про те, чи є поточні зміни кон’юнктури сезонними, чи вони характеризують поворотні пункти динаміки народного господарства. Наявність квартальних рахунків на відміну від річних розширює можливості не тільки прогнозу, але й перевірки ефективності окремих заходів і коригування прийнятих програм. Ці дані дозволяють поліпшити систему організації поточної інформації на основі зведення прибутків та витрат. Наявність балансових зв’язків дозволяє використати національні рахунки для оцінки точності та контролю за якістю інформації, яку одержують із різних джерел і різними засобами. Квартальні дані полегшують та прискорюють обробку річних даних.