Міністерство аграрної політики України
Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій ім.С.З. Ґжицького
З курсу
«Економіки та організації обслуговуючих кооперативів»
На тему:
«
Статус та функції рядових членів кооперативу
»
Львів 2009
Зміст
Вступ
1. Статус рядових членів кооперативу
2. Функції рядових членів кооперативу
3. Проблема влади та розподіл владних повноважень у кооперативних утвореннях
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Термін «політика кооперативу» широко вживається в практиці роботи кооперативних підприємств, підкреслюючи демократичність системи їх управління. Причетність до такої життєво важливої місії, як формування політики, складає основу відчуття відповідальності членів за свою участь в управлінні власним підприємством, органічно поєднуючи членські права та обов'язки.
Їх роль багатогранна, оскільки вони уособлюють і власників, і клієнтів підприємства, а в управлінні – ще й фундаторів політики кооперативу. Під політикою кооперативу розуміють виважений курс дій, вибраний з кількох альтернатив і затверджений членським загалом, на якому базується прийняття рішень щодо досягнення мети кооперації.
Вершину управлінського трикутника посідають рядові члени кооперативу. Відповідно до статті 1 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію», членом кооперативу вважається фізична або юридична особа, яка зробила вступний і пайовий внески в розмірах, визначених статутом кооперативу, визнає принципи й цілі кооперативу, дотримується вимог його статуту і користується правом ухвального голосу в кооперативі.
Тому, в цій курсовій роботі проаналізувала роль членів кооперативу, а також їх статус і функції, оскільки вони є невід'ємним елементом будь-якого кооперативу.
1.
Статус
рядових членів кооперативу
Отже, статус члена кооперативу передбачає, що його може отримати лише сільськогосподарський товаровиробник, який користуватиметься послугами даного кооперативу, тобто братиме участь у його господарській діяльності Зберігаючи імідж організації, що знаходиться у власності і під контролем тільки сільськогосподарських товаровиробників, кооперативи ставлять ставку на розуміння, підтримку і, навіть, певні пільги з боку уряду своїх країн. Останнє є цілком реальним і досить розповсюдженим у світі, враховуючи, на скільки відповідає державним інтересам підтримка вітчизняного товаровиробника шляхом сприяння розвитку кооперації.
Наприклад, в ощадно-позиковому товаристві в Сокиринцях Прилуці кого повіту на Полтавщині, засноване в 1871 p., статут надавав попечителеві право систематично перевіряти касу товариства, вимагати від управи необхідних даних й слідкувати за тим, щоб управа дотримувалася усіх вимог статуту. Членський пай, як на той час, був дуже високий, але його можна було вносити частинами. Крім того, члени товариства платили вступні внески по 1 крб. В 1892 р. власний пайовий капітал товариства зріс до 43 тис. крб.
Членство в кооперативі, як правило, настає з моменту позитивного вирішення питання правлінням. Максимальні строки для розгляду заяви про вступ встановлюються у статутах кооперативів, якщо вони окремо не передбачені законодавством.
Відмова у вступі можлива лише у випадку, коли прийняття нового члена в кооператив зачіпає інтереси інших членів, стає на перешкоді або якимсь іншим чином утруднює досягнення цілей кооперативу, чи спричиняє конфлікт в його роботі.
Для тих, кому відмовлено стати членом кооперативу, не забороняється бути його клієнтом, тобто користуватися послугами цього кооперативу, якщо це в інтересах всієї організації. Часто кооперативи навіть зацікавлені, щоб його послугами користувалися якомога більше клієнтів, оскільки при цьому збільшується товарообіг, зменшуються витрати на одиницю наданих послуг, надходить прибуток від обслуговування не членів кооперативу.
Членами кооперативу в Україні можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, які визнають статут і дотримуються його вимог, користуються послугами, формують фонди та беруть участь у діяльності кооперативу відповідно до статті 3 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію».
Членами кооперативу можуть бути особи, які досягли 16-річного віку і виявили бажання брати участь у діяльності кооперативу. Фізичні або юридичні особи можуть бути членами кількох кооперативів, різних за напрямами діяльності.
Для реалізації свого права стати членом кооперативу фізична особа або організація, яка може і хоче це зробити, повинна подати письмову заяву встановленої форми до правління кооперативу і сплатити вступний внесок, якщо це передбачається статутом кооперативу.
Вступний внесок – це внесок фізичної або юридичної особи в грошовій формі понад пай при вступі в кооператив для організаційного забезпечення його діяльності в розмірах, встановлених статутом. Вступний внесок зараховується в неподільний фонд і у разі виходу з кооперативу не повертається.
Членство в кооперативі є відкритим і процедура прийняття в кооператив максимально спрощена. Проте, все ж існують певні кваліфікаційні вимоги для майбутніх членів кооперативу і членство в кооперативі не надається автоматично.
Наприклад, типовим для статутів сільськогосподарських кооперативів США є положення: «Будь-яка фізична особа, фірма, товариство, корпорація або асоціація, включаючи землевласників і орендарів, в тому числі на партнерських засадах, хто є дійсним виробником сільськогосподарської продукції на території, де кооператив здійснює свою діяльність, і хто погоджується бути клієнтом кооперативу, підписує з ним ринкову угоду, купляє один пай у капіталі підприємства, приймає інші умови, які Рада директорів має право висунути, може стати членом кооперативу».
Розмір вступного внеску може суттєво коливатися, наприклад в США – від одного долара до 10 тисяч доларів, а інколи й більше. Федеративні кооперативи вимагають, щоб їх членами були лише первинні кооперативи сільськогосподарських товаровиробників, а вступні внески мають бути 25–1000 доларів США і, навіть, більше.
В деяких кооперативах передбачено, що той, хто вступає до кооперативу, повинен купити певну кількість його паїв кооперативу, що фактично є пайовим внеском.
В статті 1 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» зазначено, що «пай – майновий внесок члена кооперативу створення та розвиток кооперативу, який здійснюється шляхом передачі кооперативу майна, в тому числі грошей, майнових прав, а також земельної ділянки.»
Додатковий пай – це внесок члена кооперативу понад обов'язковий пай, який передається ним за власним бажанням до пайового фонду.
У Франції при вступі до кооперативу необхідно купити один пай вартістю 10 франків. Загальна кількість паїв або розмір пайового внеску визначається обсягами послуг кооперативу, що надаватимуться його новому члену.
Деякі кооперативи, особливо ті, що стабільно працюють багато років, взагалі не висувають фінансових вимог при вступі до них, а лише вимагають брати участь в господарській діяльності підприємства.
Статут більшості кооперативів передбачає, що новий член повинен підписати ринкову угоду стосовно своєї участі в роботі кооперативу. Часом цей документ замінює письмову заяву про вступ.
Від тих, хто став членом кооперативу, вимагається підтримувати і розвивати ідеї кооперації. Це можливо, якщо вони розуміють мету, завдання, користь, переваги, існуючі обмеження, порядок функціонування, фінансовий механізм, ринкову стратегію, перспективні плани й програми своєї організації.
Отже, члени кооперативу мають бути добре поінформованими про стан справ своєї організації.
Від кооперативів також вимагається бути достатньо ефективними та відчувати економічні потреби своїх членів, інакше для товаровиробників не буде сенсу залишатися членами такої організації.
Кооператори повинні:
здійснювати ефективний контроль за своїм власним бізнесом;
повністю довіряти та надавати підтримку кооперативу, основану на активній роботі, ефективних ділових комунікаціях, справедливій критиці;
прияти залученню нових членів;
захищати свій кооператив від незаслужених нападок;
інформувати правління з будь-яких питань, що зачіпають інтереси інших членів або кооперативу в цілому. Українські кооператори обмінювалися досвідом роботи, визначали спільну мету, погоджували плани дій, поставку сільськогосподарських машин та знарядь праці, доставка буряків до цукроварень і хліба для військового інтендантства.
Підтримка власного кооперативу для товаровиробників означає, перш за все, особисту участь в його господарській діяльності.
Участь у господарській діяльності кооперативу – це поставка через кооператив продукції, сировини, придбання товарів у кооперативі, користування послугами кооперативу.
Саме це є найголовнішим обов'язком члена кооперативу, користуючись послугами свого підприємства, клієнти-власники тим самим забезпечують його економічну стабільність, оскільки збільшення обсягів операцій кооперативу знижує постійні витрати на одиницю послуг, а значить, робить їх дешевшими.
Отже, збільшення індивідуальної участі в господарській діяльності кожного члена кооперативу перебуває в колі прямих інтересів решти його клієнтів-власників.
Якщо члени кооперативу не звертаються за послугами до своєї організації один або два роки, вони втрачають право голосу, а їх пайовий капітал набуває статусу, який не дає права участі у прийнятті принципових управлінських рішень.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» членство в кооперативі припиняється у разі:
· Добровільного виходу з кооперативу;
· Припинення трудової участі в діяльності виробничого кооперативу;
· Виключення у випадках і в порядку, визначених статутом кооперативу;
· Несхвалення загальними зборами рішення правління про прийняття до кооперативу;
· Втрати членом кооперативу – юридичною особою свого статусу;
· Смерті члена кооперативу;
· Реорганізації та ліквідації кооперативу.
Порядок та майнові наслідки припинення членства в кооперативі визначаються його статутом. Виключення з членів кооперативу може бути оскаржено в судовому порядку.
Однак, встановлено, що ніхто не може втратити права бути членом кооперативу через нездатність працювати з кооперативом, що трапилася по волі Божій, якщо цей період не перевищив 24 місяці.
Член кооперативу повинен також припинити своє членство в кооперативі з моменту повернення або анулювання його паю у порядку, передбаченому даним статутом.
Іноді позбавлення членства не носить такого категоричного характеру і фактично мова йде лише про тимчасове призупинення права участі у прийнятті управлінських рішень.
Наприклад, у кооперативному елеваторі «Мей Порт » з м. Мейвіл встановлений порядок, за якого членство в кооперативі автоматично припиняється і втрачається право голосу, якщо будь-який член кооперативу не користувався послугами свого кооперативу протягом дванадцяти календарних місяців. Ця вимога мотивується необхідністю зниження витрат кооперативу на одиницю продукції, що реалізується, шляхом якнайповнішого використання переробних потужностей і сховищ, які знаходяться у власності кооперативу. Але членство може бути відновленим через звичайну процедуру подання заяви, затвердження і обов'язкового використання кооперативного сервісу.
Принцип відкритого і добровільного членства обумовлює, що члени кооперативу з різних причин можуть також з нього вийти. Процедура виходу передбачає подання письмової заяви члена кооперативу про те, що він не бажає далі залишатися в складі цієї організації.
Про свій вихід із кооперативу його члени обов'язково повинні повідомляти завчасно. Наприклад, в кооперативах Іспанії і Швеції цей термін складає цілий рік. Зрозуміло, що кооперативи ставляться до виходу своїх членів упереджено, оскільки це підриває економічну стабільність підприємства.
Національне законодавство та статути кооперативів стоять на перешкоді масового виходу з цих організацій. Навіть, коли вихід з кооперативу дозволяється, повернення паю може тривати кілька років. В той же час кооператив також може припинити стосунки з деякими своїми членами.
Примусовий вихід – це надзвичайний захід, до якого вдаються лише в окремих випадках:
Грубе порушення членом кооперативу своїх прямих обов'язків, а також чинного законодавства чи статуту;
Юридична неспроможність члена кооперативу;
Банкрутство члена кооперативу;
Втрата переданих члену кооперативу цінностей, якщо за це не несе відповідальності керівництво підприємства;
Етичні міркування.
Як правило, ці випадки обумовлені законодавчо. Крім цього, статут кооперативу може передбачати інші причини припинення членства, ініційоване кооперативом. Наприклад, коли член кооперативу не відповідає встановленим вимогам до професійних і ділових якостей, або коли кооператив сам припиняє своє існування.
Якщо рішення про припинення членства приймає правління, то передбачається процедура письмової апеляції до загальних зборів про перегляд цього рішення у випадку, якщо член кооперативу з ним не погоджується.
Членство в кооперативах тісно пов'язане з фінансовими обов'язками. Оскільки для роботи кооперативу потрібен певний капітал, членство в кооперативі передбачає чіткий механізм його залучення і поповнення за рахунок членських внесків. Член кооперативу зобов'язаний підтримувати свою організацію фінансово.
Відмінність кооперативу від інших типів підприємств полягає в тому, що його капітал весь час змінюється, оскільки можливе постійне прийняття і вибуття членів. Важливо, що в будь-якому випадку виходу з кооперативу члену кооперативу або його спадкоємцям відшкодовується сума, що складає його пайовий внесок.
Члени також беруть на себе частину ризику у кооперативному бізнесі та відповідальності за втрати підприємства пропорційно пайовому капіталу або участі в господарській діяльності кооперативу.
В кооперативах деяких країн передбачена категорія асоційованих членів. До них відносяться ті члени кооперативу, які не мають права вирішального голосу, але якимсь чином підтримують його діяльність.
У статті 12 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» зазначено, що:» У кооперативах всіх видів допускається асоційоване членство. Асоційованими членами можуть бути фізичні чи юридичні особи, які визнають його статут та зробили пайовий внесок у створення і розвиток кооперативу. Вони мають право дорадчого голосу, а також на отримання частки доходу на свій пай.
Члени кооперативу можуть переоформити членство в кооперативі на асоційоване членство в порядку, визначеному статутом кооперативу. Розміри пайових внесків визначаються статутом кооперативу.
У разі ліквідації кооперативу його асоційовані члени мають першочергове право на отримання свого майнового внеску та відповідних часток доходу і повернення їх земельних ділянок у натурі.
Наприклад, статус асоційованих членів можуть отримати колишні дійсні члени кооперативу, що вийшли на пенсію, але за певну винагороду залишили свій пай у капіталі підприємства. Процедура виходу асоційованих членів дещо простіша, ніж для дійсних, але виплата пайових внесків відбувається у відповідності із статутом кооперативу або укладеними договорами. Доцільність існування інституту асоційованого членства є небезпечною. Його поширення пояснюється переважно фінансовими проблемами кооперативів, оскільки власного капіталу часто не вистачає, а можливості стороннього залучення коштів для цього типу підприємства обмежені. Стосунки асоційованих членів з кооперативом нічим не відрізняються від тих, які існують в акціонерних товариствах, де переважає інтерес в отриманні дивідендів на вкладений капітал.
Крім цього, використання капіталу тих, хто не користується послугами підприємства, не сприяє підвищенню фінансової відповідальності дійсних членів, оскільки порушуються їх функції, що закладені в природі кооперативної організації.
Отже, асоційоване членство повинно розглядатися лише як вимушений захід для фінансового підтримання кооперативу.
2. Функції рядових членів кооперативу
Як вважають деякі дослідники, участь в загальних зборах приваблює членів кооперативу не стільки для формального голосування з питань, що вимагають загальної ухвали, скільки для висловлювання власної думки і більше третини членів кооперативу, навіть, вважають це найефективнішим засобом впливу на прийняття необхідних управлінських рішень. Від членів кооперативу вимагається бути далекоглядними, відповідальними і скромними, їм рекомендується обговорювати проблеми критично, але в конструктивній і доброзичливій манері.
Дуже важливо, щоб члени кооперативу розуміли, що прийняття управлінського рішення не є одно актовою дією і не зводиться лише до процесу голосування. Винесенню питання про схвалення будь-якого рішення передує копітка робота, суть і послідовність якої схематично показана на рис. 1.
Виключно важливі функції членів кооперативу пов'язані із участю в управлінні сво
Загальні збори можуть бути періодичними і позачерговими, що скликаються при необхідності у порядку, передбаченому статутом кооперативу. Періодичні збори, як правило, проводяться по закінченню господарського року й носять звітно-вибірний характер. Члени кооперативу зобов'язані регулярно брати участь у загальних зборах, що є свідченням їх розуміння своєї ролі в управлінні кооперативом. Враховуючи, що кооператив працює на задоволення потреб своїх клієнтів-власників, загальні збори – це найкраща угода офіційно висловити потреби правлінню кооперативу, виконавчій дирекції та найманому персоналу.
Найголовніше призначення загальних зборів полягає у прийнятті управлінських рішень, що виходять за рамки компетенції правління кооперативу і виконавчої дирекції, мають принципове значення для діяльності усієї організації, а отже, вимагають загального ухвалення.
До таких рішень відносять:
a) Обговорення і схвалення:
Змін та доповнень до засновницьких документів кооперативу;
Рішень правління про прийом нових членів до кооперативу, а також рішення про позбавлення членства у випадку необхідності;
Звітів правління, виконавчої дирекції, наглядової комісії та аудиторських перевірок;
Кредитної, цінової та інвестиційної політики кооперативу;
Перспективних планів і програм;
Принципових організаційних змін;
Питань, що стосуються фінансового та майнового стану;
Розподілу доходу і порядку повернення паїв;
Правил внутрішнього розпорядку для найманих працівників;
Політика кооперативу у відносинах з громадськістю;
b) Вибори:
Найбільш здібних і найбільш кваліфікованих членів для роботи в правлінні;
Наглядової ради для контролю за роботою правління і виконавчої дирекції;
Тимчасових комісій та комітетів для вирішення окремих проблем.
Ті, хто приймає рішення, повинні усвідомлювати, що несуть відповідальність за прийняття рішення перед тими, хто буде його виконувати. Тому процес прийняття управлінського рішення повинен будуватися на концептуальному мисленні і варіантному підході, з всебічним аналізом ситуації, обґрунтуванням варіантів рішень і прогнозуванням їх можливих наслідків. Для кваліфікованої експертизи запропонованих варіантів рішень доцільно залучати компетентних консультантів. Корисною визнають також практику залучення найманого персоналу для процесу підготовки управлінських рішень.
| Виявлення і постановка проблеми | |
| і | '
|
| Підготовка правлінням і спеціально створеними комісіями варіантів вирішення проблеми | |
| і | '
|
| Залучення професійних консультантів для експертної оцінки варіантів вирішення проблеми | |
| ч | '
|
| Обговорення варіантів вирішення на загальних зборах | |
| і | '
|
| Голосування щодо прийняття остаточного рішення | |
Рис. 1. Алгоритм прийняття управлінського рішення в кооперативах
Демократичний характер кооперативної організації вимагає чітко регламентованого порядку скликання та процедури проведення загальних зборів. Важливий елемент організації загальних зборів – повідомити членів кооперативу про час, місце і порядок денний зборів та переконатися, що інформацію отримано й взято до уваги. Для цього застосовують письмові повідомлення у вигляді листів чи оголошень у місцевій пресі, по радіо і телебаченні, а в деяких кооперативах вимагається і письмове підтвердження.
Від організаторів зборів вимагається повідомити про проведення зборів завчасно. Для цього встановлюють певний мінімальний строк. Наприклад, згідно з чинним законодавством України, про час, місце та порядок денний загальних зборів правління сільськогосподарського кооперативу повинно повідомити за 10 днів. Такий термін відповідає практиці багатьох країн світу.
Загальні збори правомочні, якщо вони зібрали необхідний кворум. Якщо кворум не встановлено законодавчо, кооперативи передбачають у своїх статутах, що збори правомочні за присутності на них певної кількості членів або певного відсотка загальної кількості членів.
Як правило, члени кооперативу повинні брати участь в загальних зборах особисто. В деяких країнах дозволяється голосування за дорученням або поштою, але це повинно бути передбачено статутами кооперативів і відповідати певним умовам.
В цілому, голосування за дорученням інколи справедливо критикують, оскільки воно не сприяє особистій участі члена кооперативу в управлінському процесі.
В кооперативах, де загальна кількість членів досить велика, проводяться збори обраних уповноважених представників. Наприклад, в Німеччині це обов'язково для кооперативів із загальною кількістю членів понад 3000 осіб і не обов'язково для кооперативів, що об'єднують понад 1500 осіб.
Зміни в розмірах кооперативу і поширення в результаті цього практики проведення зборів уповноважених привели до виникнення у кооперативному русі такого поняття, як представницька демократія.
Заради об'єктивності слід зазначити, що забезпечення участі членів у їх загальних зборах належить до найскладніших організаційних проблем кооперативу. Враховуючи особливості сфери основної діяльності членів-клієнтів, їх зайнятість часом важко передбачити, особливо в періоди сільськогосподарських робіт. І це певним чином пояснює проблеми скликання загальних зборів.
Але не можна забувати і про розповсюдження вже згаданої практики «безплатного проїзду»: коли хтось сподівається отримати бажаний ефект, не докладаючи власних зусиль. В таких випадках збільшується ризик, що потрібне рішення може бути не прийняте.
Отже, ще один парадокс кооперативного управління криється в тому, що члени кооперативу хоча й володіють певним контролем над кооперативом, але не завжди його здійснюють.
Результати одного дослідження, виконаного в США, показали, що в деяких штатах на загальних зборах членів кооперативу регулярно бере участь лише 15% від їх загальної кількості.
Пасивність рядових членів у проведенні загальних зборів посилює залежність кооперативу від інших управлінських інстанцій, що погрожує порушенню балансу влади.
І ще один аспект, який стосується загальних зборів, полягає в тому, що члени зобов'язані не тільки відвідувати загальні збори, брати активну участь в їх проведенні, але й, що найголовніше, – виконувати їх рішення.
Якщо є щось неприйнятне у схваленому рішенні, альтернативою його виконання може бути вихід з кооперативу, але за загальним порядком, передбаченим статутом, тобто спочатку необхідно виконати всі зобов'язання за ринковою угодою з кооперативом, завчасно письмово повідомити про бажання припинити членство, дочекатися відповідного рішення правління і отримати свій пай в установлені строки.
Участь в управлінні своїм кооперативом для рядових членів не зводиться лише до участі в загальних зборах. Існує ще ряд можливостей як особисто вплинути на вирішення актуальних питань.
До таких можливостей відносять:
— Роботу у спеціально створених комісіях і комітетах;
— Виконання тимчасових доручень;
— Неформальне висловлювання своєї думки іншим членам
— кооперативу;
—Спілкування з членами правління;
—Підтримання зворотного зв'язку з виконавчою дирекцією і персоналом;
—Виявлення активності й об'єктивності під час періодичного вивчення їх думки щодо:
1) ставлення до кооперативу;
2) оцінки зручності та якості обслуговування;
3) змін у потребах, що здійснюються у кооперативах. Активна роль членів і їх сумлінне виконання управлінських
функцій є запорукою успіху кооперативного підприємства. І навпаки, ігнорування членами участі в управлінні призводить до краху кооперативу, оскільки порушується один з фундаментальних принципів кооперації – принцип контролю кооперативу тими, хто користується його послугами.
Для того, щоб зробити своїх членів більш активними, кооперативи сприяють розвитку комунікаційних зв'язків з ними і між ними, а саме:
Налагоджують інформаційне обслуговування;
Проводять річні й спеціальні збори;
Підтримують особисті контакти;
Приділяють увагу освіті. Найважливішим завданням кооперативів у розвитку управлінської активності своїх членів полягає у виявленні та підтримці лідерів серед рядових кооператорів, що формують правління кооперативу.
3
.
Проблема
влади та розподіл владних повноважень у кооперативних утвореннях
Управління кооперативом здійснюється на основі самоврядування, гласності, участі його членів у вирішенні питань діяльності кооперативу. Вищим органом управління кооперативу є загальні збори. До органів управління належить правління кооперативу. У разі потреби кооператив наймає виконавчого директора, утворює спостережну раду.
Трудові відносини членів кооперативу регулюються Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17 липня 1997 p., законодавством про працю, статутом і правилами внутрішнього розпорядку кооперативу.
Проблема влади полягає у тому, що: влада, делегована членам правління загальними зборами, передбачає, що вони можуть нею скористатися, лише діючи разом – у складі правління як єдиного цілого. Поза його межами, тобто поодинці, обранці не мають ніяких додаткових офіційних повноважень та привілеїв і нічим не відрізняються від решти членів кооперативу.
Участь в роботі правління не передбачає покладання на його членів будь-яких виконавчих функцій. Вони не мають права в індивідуальному порядку втручатися в роботу підприємства, давати розпорядження виконавчій дирекції та іншим найманим працівникам, представляти кооператив у зовнішніх відносинах без спеціальних повноважень.
Правління кооперативу створюється у кооперативі, до складу якого входить не менш як 10 членів. Правління кооперативу:
Розробляє і вносить на затвердження загальних зборів напрями розвитку кооперативу;
Скликає загальні збори членів кооперативу і контролює
виконання прийнятих ними рішень;
Вирішує найсуттєвіші питання господарської діяльності згідно із статутом; VВносить на затвердження загальних зборів рішення про прийняття до кооперативу нових членів і припинення членства;
Укладає трудові договори у разі найму на роботу виконавчої дирекції та оцінює її діяльність;
Делегує виконавчій дирекції кооперативу право на прийняття поточних рішень;
Забезпечує збереження майна кооперативу;
Організовує у разі потреби проведення незалежних аудиторських перевірок;
Вирішує питання навчання членів кооперативу, співробітництва з вітчизняними та іноземними організаціями. Члени правління кооперативу можуть обирати із свого складу заступника голови та секретаря правління відповідно до статуту кооперативу. Члени правління кооперативу працюють на громадських засадах. У статуті кооперативу можуть бути передбачені винагороди за роботу членів правління.
Голова кооперативу очолює правління. Функції голови та порядок його відкликання визначаються статутом кооперативу. У разі відсутності виконавчого директора його функції виконує голова кооперативу.
Правління кооперативу може наймати виконавчого директора для оперативного управління діяльністю кооперативу. Виконавчий директор не може бути членом кооперативу. Виконавчий директор здійснює свою діяльність на умовах контракту, формує виконавчу дирекцію та виконує функції, делеговані йому правлінням. Виконавчий директор несе відповідальність за свою діяльність перед кооперативом.
Для контролю над діяльністю виконавчого органу кооперативу може обиратися спостережна рада. Вона утворюється за умови, якщо кількість членів кооперативу становить не менш як 50 осіб. Спостережна рада обирається з членів кооперативу на загальних зборах у кількості 3–5 чоловік, якщо інше не передбачено статутом. Член спостережної ради не може бути членом правління чи ревізійної комісії.
Отже, система управління забезпечує урахування особистого інтересу кожного клієнта-власника кооперативу, але завдяки балансу влади неможливо будь-якій особі чи групі осіб досягти виключного права в прийманні управлінських рішень і підпорядкувати підприємство своїм власним інтересам.
Висновки
Враховуючи, що кооператив працює на задоволення потреб своїх клієнтів-власників, загальні збори – це найкраща нагода офіційно висловити потреби правлінню кооперативу, виконавчій дирекції та найманому персоналу. Найголовніше призначення загальних зборів полягає у прийнятті управлінських рішень.
Пасивність рядових членів у проведенні загальних зборів посилює залежність кооперативу від інших управлінських інстанцій, що погрожує порушенню балансу влади. Активна роль членів і їх сумлінне виконання управлінських функцій є запорукою успіху кооперативного підприємства. І навпаки, ігнорування членами участі в управлінні призводить до краху кооперативу.
Одне з найважливіших завдань кооперативів у розвитку управлінської активності своїх членів полягає у виявленні та підтримці лідерів серед рядових кооператорів, що формують правління кооперативу.
Правління кооперативу – це свого роду «мозковий центр» всієї організації, що виконує свою місію колегіально через спеціальні засідання. Таким чином, систему управління в кооперативах обґрунтовано називають демократичною, головним чином тому, що ті, хто користуються цим підприємством, його ж і контролюють.
Члени кооперативу мають бути добре поінформованими про стан справ своєї організації. Від кооперативів також вимагається бути достатньо ефективними та відчувати економічні потреби своїх членів, інакше для товаровиробників не буде сенсу залишатися членами такої організації. Член кооперативу зобов'язаний підтримувати свою організацію фінансово.
Збільшення індивідуальної участі в господарській діяльності кожного члена кооперативу перебуває в колі прямих інтересів решти його клієнтів-власників.
Принцип відкритого і добровільного членства обумовлює, що члени кооперативу з різних причин можуть також з нього вийти. Процедура виходу передбачає подання письмової заяви члена кооперативу про те, що він не бажає далі залишатися в складі цієї організації. Про свій вихід із кооперативу його члени обов'язково повинні повідомляти завчасно.
Члени кооперативу можуть переоформити членство в кооперативі на асоційоване членство в порядку, визначеному статутом кооперативу. Статус асоційованих членів можуть отримати колишні дійсні члени кооперативу, що вийшли на пенсію, але за певну винагороду залишили свій пай у капіталі підприємства. Асоційоване членство повинно розглядатися лише як вимушений захід для фінансового підтримання кооперативу.
Свої управлінські функції члени кооперативу здійснюють, в першу чергу, через участь в загальних зборах, які являють собою найвищу владу в цій організації.
Отже, можна зробити висновки, що членами кооперативу в Україні можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, які визнають статут і дотримуються його вимог, користуються послугами, формують фонди та беруть участь у діяльності кооперативу відповідно до статті 3 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію».Членами кооперативу можуть бути особи, які досягли 16-річного віку і виявили бажання брати участь у діяльності кооперативу.
Список літератури
1. Аграрне право України: Підручник. / За ред. проф. В.З. Ярчука. – К., Юрінком Інтер. 2000.
1. Волик A.M. Розвиток виробничої та обслуговуючої сільськогосподарської кооперації в Україні // Економіка АПК. – 2000.-с. 38–39.
2. Гончаренко В.В Кооперативні кооперації економічна природа і проблеми відродження в Україні. – К.1993. – 220 с.
3. Горбонос Ф.В. Кооперація: Методологічні і методичні. основи. – Львів: Львівський державний аграрний університет, 2003.-264 с.
4. Горбонос Ф.В. Теоретичні засади кооперації // Вісник ЛДАУ // Економіка АПК. – 2003. – №10. – 42–50.
5. Зіновчук В.В. Методологічні засади становлення кооперативного руху в сільському господарстві // Національний кооперативний рух та структурні зміни в економіці України XXI ст.: 36. наук. пр. учасників конференції. – К.: Укоопосвіта, 2001.Ш.238–243.
6. Зіновчук В.В. Організаційні основи сільськогосподарського кооперативу. – Друге вид., доп. і перерос. – К.: Логос, 2001. – 380 с.
7. Сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи: Практ. Тїосіб, / Р. Блок, В.В. Гончаренко, Н.А. Іванова та ін. – К.: Урожай, 2001. – 288 с Реформування та розвиток агропромислового виробництва / За ред. П.Т. Каблука. – К., 1999.
8. Титова Н.І. Фермерство в Україні. Основні правові засади. Питання та відповіді. – Львів, 1998.