МІНІСТЕРСТВО НАУКИ ТА ОСВІТИ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра політичної економії
Індивідуальне навчально-дослідне завдання
з курсу: Національна економіка
на тему:
«СУТНІСТЬ ВПЛИВУ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ НА СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНИХ ЕКОНОМІК»
Перевірила: Виконала:
Пономаренко Е.В. Гапоненко О.Э
студентка II курсу 12 групи
факультету ФФ
Новікова О. В.
Харків, 2009
Зміст
Вступ
1. Сутність процесу глобалізації, її позитивні та негативні наслідки
2. Вплив глобалізації на економічну політику
3. Основні напрями стратегії розвитку національної економіки України
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Процес глобалізації є однією з найактуальніших проблем на сьогодні оскільки характеризує стан і розвиток сучасної економічної системи. Все більш гострим стає питання розвитку країн з перехідною економікою та тих, що розвиваються, бо негативні наслідки глобалізації видбиваються на них найбільше.
Вивчення процесу глобалізації має важливе теоретичне і практичне значення оскільки ставить економіку в нові умови, змінює вектор її розвитку.
Формування і розвиток ринкової економіки в Україні диктує необхідність встановлення тісніших взаємовигідних зв'язків з іншими державами, активно включитися в процеси міжнародної економічної інтеграції і глобалізації. Також необхідним є проведення такої міжнародної та внутрішньої політики, яка дозволить уникнути чи зменшити рівень негативного впливу глобалізаційних процесів на національну економіку країни.
Метою роботи є дослідження впливу процесу глобалізації на стан національної економіки України та визначення основних напрямів стратегії розвитку економіки.
Для досягнення мети були поставлені наступні завдання:
- дослідити сутність процесу глобалізації, його позитивні та негативні наслідки для національних економік;
- визначити основні напрями розвитку економічної політики країн;
- зробити висновки що до розробки стратегії розвитку національної економіки України за умов глобалізації.
Предметом дослідження був процес світової глобалізації, його сутність та особливості для України.
Об’єктом дослідження були наслідки світової глобалізації для України та основні напрями формування стратегії розвитку національної економіки України.
1. Сутність процесу глобалізації, її позитивні та негативні наслідки
Процес глобалізації є складним, багатовимірним і неоднозначним, тому з приводу його суті існують багаточисельні розбіжності. Вчені сходяться на думці, що глобалізація означає не лише новий кількісний вимір міри інтенсивності взаємозв'язків окремих країн і їх економік, а головним чином – нова якість таких зв'язків, коли формується фактично новий, глобальний (не тотожний простій сумі національних економік) рівень економічної глобалізації [15].
Абстрактно глобалізацію можна визначити як процес, що приводить до інтернаціоналізації виробництва і НТП, до об'єднання капіталу, міжнародних фінансових ринків, людей в єдину світову систему, глобальне співтовариство.
В результаті міжнародної кооперації виробництва, розвитку міжнародного розподілу праці, зовнішньої торгівлі і міжнародних економічних відносин в цілому відбувається посилення взаємозв'язку і взаємозалежності національних економік, нормальний розвиток яких неможливий без врахування зовнішнього чинника. Дане явище прийнято називати інтернаціоналізацією господарського життя, яке створює основу для функціонування ТНК. Вона виявляється в об'єднанні капіталу і природних ресурсів. Наступним рівнем процесу глобалізації є інтеграція національних економік, яка характеризується об'єднанням, координацією зусиль країн і формуванні конкурентоздатних національних економік і приводить до розвитку стійких економічних зв'язків, розширення міжнародного ринку [12].
Для економічної глобалізації характерні: вільна торгівля, вільний рух капіталу, зниження податків на прибуток підприємств, простота переміщення галузей промисловості між різними державами на користь зменшення витрат на працю і природні ресурси, а також:
- Зростає число і розмір злиття компаній усередині країн і на транснаціональному рівні, які будуть супроводжуватись радикальною реструктуризацією і зменшенням кількості зайнятої робочої сили;
- Тенденція до аутсорсингу непрофільної діяльності компаній спеціалізованим компаніям. Особливе значення має аутсорсинг з розвинених країн в тих, що розвиваються, який приводить до скорочення зайнятості в розвинених країнах і зростання зайнятості і доходів в країнах, що розвиваються;
- Швидке поширення фінансової інформації по всьому світу завдяки Інтернету, тенденція до більшої відвертості підприємств;
- Вплив небагатьох національних валют через міжнародну систему вільного валютного обміну на економічні процеси в самих різних країнах;
- Зростаюче розшарування по доходах, як в розвинених, так і таких, що в розвиваються країнах, на яке сильно впливає нерівний доступ населення до освіти.
- Стирання національної приналежності продукції
- Посилення ролі ТНК
Процес глобалізації можна розглядати відносно різних аспектів, які певною мірою матимуть позитивний або негативний вплив на розвиток національних, а також світової економіки.
До позитивних аспектів глобалізації можна віднести:
- Стимулювання розвитку виробничих сил і технологій, зокрема інформаційних;
- Глобалізація сприяє поглибленню спеціалізації і міжнародного розподілу праці. У її умовах ефективніше розподіляються засоби і ресурси, що сприяє підвищенню середнього рівня життя і розширенню життєвих перспектив населення;
- Можливість країн з економікою, що розвивається і перехідною, отримувати прямі інвестиції, які сприяють створенню нових робочих місць і якоюсь мірою підвищенню доходів населення;
- Розвиток торгівлі і збільшення іноземних інвестицій підвищили соціальну мобільність і укріпили середній клас;
- Глобалізація дозволяє людству проявляти взаємовиручку під час лих – природних катаклізмів і антропогенних катастроф;
- Відбувається зміна переваг на користь інтелектуального капіталу і якості кадрів, а не дешевої робочої сили і ресурсів;
- Країни з перехідною економікою, що розвивається, мають стимул-реакцію до розвитку в умовах жорсткої світової конкуренції.
Сучасні глобалізаційні процеси розгортаються, перш за все, між промислово розвиненими країнами і лише в другу чергу охоплюють країни, що розвиваються. Глобалізація укріплює позиції першої групи країн, дає їм додаткові переваги. В той же час розгортання процесів глобалізації в рамках сучасного міжнародного розподілу праці загрожує сповільнити розвиток менш розвинених країн, які стають швидше об'єктами, ніж суб'єктами глобалізації.
Міра позитивного впливу глобалізаційних процесів на економіку окремих країн залежить від місця, яке вони займають в світовій економіці.
Несправедливий розподіл благ від глобалізації породжує загрозу конфліктів на регіональному і національному рівнях. Країни, що швидко розвиваються, входять в круг багатих держав, а бідні країни все більше відстають від них.
До негативних аспектів глобалізації можна віднести:
- Розвиток глобального ринку капіталів і стрімке зростання міжнародних фінансових потоків, значною мірою відірваних від реальних потреб міжнародної торгівлі товарами і послугами, сприяють крупним валютним спекуляціям і іншим аферам. Це ввергає економіку в глибокі і затяжні кризи зі всіма соціальними і гуманітарними наслідками;
- Нерівномірність розподілу переваг від глобалізації в окремих галузях національної економіки;
- Можливість переходу контролю над економікою окремих країн від суверенних урядів в інші руки, у тому числі до сильніших держав;
- Можлива дестабілізація фінансової сфери, потенційна регіональна або глобальна нестабільність із-за взаємозалежності національних економік на світовому рівні;
- Вивіз продуктивного капіталу з індустріальних країн в тих, що розвиваються, а також наймання дешевої робочої сили в інших країнах – це витік потенційних, а нерідко і реальних робочих місць і, отже, зростання безробіття в країнах Заходу.
Таким чином, процес розвитку сучасної світової економіки буде неминуче супроводжуватись безперервною боротьбою проти негативних наслідків глобалізації, постійним пошуком такої рівноваги плюсів і мінусів цього процесу, який стійко забезпечував би позитивний ефект.
2. Вплив глобалізації на економічну політику
Глобалізація як і будь-який інший процес має свої негативні та позитивні наслідки. Завдання урядів країн світу проводити відповідну економічну та міжнародну політику, що забезпечила б уникнення негативних та ефективне використання позитивних наслідків глобалізацій них процесів.
Основним протиріччям до процесу глобалізації і інтеграції національних господарств є політика протекціонізму. На національному рівні глобалізація стосується інституційних основ: пом'якшення наслідків глобалізації здійснюється на основі наукової політики і, частково, промислової і регіональної політики; роль держави зростає в створенні сприятливого інноваційного середовища; з'являються нові форми співпраці і партнерства приватного бізнесу, держави і наукових кругів; держава стимулює прямими і непрямими методами кооперацію, направлену на комерціалізацію результатів НІОКР і розширення попиту на результати діяльності державних дослідницьких центрів [11].
Негативні наслідки глобалізації у сфері економіки дали підставу деяким ученим стверджувати, що процеси глобалізації «вимивають основу економічної функції держави і ставлять само існування держави як політичного інституту під сумнів». Вони виводять «з-під сфери впливу держави значний функціональний сектор»[9].
В умовах глобалізації зберігається такий аспект економічної функції держави, як державне гарантування економічній діяльності при загостренні конкуренції (монополізму), охорона прав споживачів від недобросовісного виробника, визначення правових основ ринку, зокрема, забезпечення рівноправ'я всіх форм власності, правовий захист власника, стимулювання державними коштами ефективної ринкової економіки, досягнення в національному підприємництві збалансованості інтересів особи, суспільства і держави.
Особливо важлива роль економічної стратегії в узгодженні національних інтересів суспільства із загальними інтересами міжнародного співтовариства, оскільки від добробуту кожної країни залежить добробут людства в цілому.
Сучасна економічна ситуація у світовому господарстві потребує відповідного управління державою. Можна виділити основні акценти управління національними економіками деяких країн світу (див. табл. 2.1) [6, с. 371].
Таблиця 2.1.
Основні акценти управління національними економіками провідних країн світу
| Держава | Спрямованість держави | Рушійна сила управління | Акценти державного регулювання |
| США, Голландія | Свобода підприємництва | Закон, суспільство | Інфраструктура |
| Німеччина | Соціальна орієнтація | Уряд | Податки |
| Данія, Іспанія | Професійність та лібералізація влади | Особистість | Галузева політика |
| Японія, Північна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур | Жорстка дисципліна та перерозподіл ресурсів | Традиції | Ресурси |
| Україна | Податковий вплив | Олігархічні інтереси | Все |
В Україні не має чітко спрямованого напряму державного розвитку, що сповільнює процес економічної інтеграції, та не дозволяє ефективно боротись з негативними наслідками глобалізації. За думкою П.В. Круша [6, с. 371] економічна інтеграція України у світове господарство сьогодні базується на формуванні професійних кадрів управління, вибірковому регулюванні підприємницької діяльності, законодавчій розбудові ринкової економіки.
Основні напрями державного управління та формування національних стратегій продиктовані умовами глобалізації, тобто політика держав повинна бути направлена на боротьбу з негативними та використання позитивних наслідків глобалізації. Можна виділити такі загальні напрями економічної політики, що потрібні за умов глобалізації:
- Впровадження контролю за ринком капіталів та міжнародними фінансовими потоками за допомогою міжнародних фінансових організацій. Контроль за рухом безготівкових розрахунків, для уникнення фінансових спекуляцій та афер.
- Державний вплив на розподіл переваг від глобалізації та національного прибутку в окремих галузях національної економіки. Підтримка галузей соціальної сфери;
- Контроль за діяльністю ТНК. Впровадження ефективного антимонопольного законодавства;
- Впровадження політики протекціонізму, захист національного виробника. Сприяння підвищенню конкурентоспроможності наці
- Ефективна політика в соціальній сфері, зокрема в освіті. Контроль за рухом робочої сили. Впровадження льгот в освіті та працевлаштуванні громадян країни.
Основним завданням уряду кожної окремої країни має бути забезпечення конкурентоспроможності її національної економічної і правової системи і що проводиться нею економічної політики, тобто створення благополучного бізнесу-клімату для утримання вітчизняних інвесторів і залучення іноземних. Друге завдання – забезпечення відповідності між національною економічною системою і економічними системами інших країн (гармонізація), ради зниження транзакційних витрат, не дивлячись на всі дилеми, пов'язані з цим процесом. Нарешті, всі країни вимушені брати участь в наданні глобальних і регіональних суспільних благ, тобто тісно співробітничати у вирішенні таких проблем, як лібералізація усесвітньої торгівлі, забезпечення стабільності глобальної фінансової системи, екологія, кліматичні зміни, міграції, боротьба із злочинністю і тероризмом, боротьба з бідністю, епідемічними захворюваннями, розвиток наукових досліджень, базової освіти і тому подібне. Чим більше потенціал країни – економічний, демографічний, військово-політичний – тим більше зобов'язань у вирішенні глобальних і регіональних проблем і більше відповідальності за рішення, що приймаються, на національному рівні.
3. Основні напрями стратегії розвитку національної економіки України
Сучасна стратегія розвитку економіки України спирається перш за все на основні напрямки інтеграції, тобто участі в міжнародних організаціях та союзах, та напрямки внутрішньої реорганізації структури економіки та економічних інститутів відповідно вимогам ринкових відносин.
На сьогодні Україна є членом понад 40 міжнародних організацій, зокрема ООН, СНГ, Рада Європи, ВТО та ін.. Стратегічними напрямами інтеграції є вступ до ЄС, формування більш тісних взаємовідносин з НАТО.
Основна увага на шляху євроінтеграції України має бути відведена розробці та реалізації стратегії забезпечення конкурентоспроможності національної економіки на ринку ЄС з відповідними умовами та етапами підготовки внутрішнього економічного середовища до європейських вимог, а саме: досягнення європейського рівня продуктивності праці, прибутковості виробництва, заробітної плати тощо [2, с. 41–42].
Розуміючи важливість цієї проблеми, Уряд України прийняв Програму діяльності Кабінету Міністрів «Єдність, конкурентоспроможність, нова якість життя (Конкурентна Україна)» до 2011 року, в якій зазначено, що «вирішення нагальних проблем економічного, соціального та гуманітарного характеру, забезпечення дотримання принципів демократії, прав і свобод громадян, підвищення добробуту населення і міжнародного авторитету України, побудова сильної конкурентоспроможної європейської країни є основними засадами державної політики Уряду України на найближчу перспективу». Як підкреслено в документі, «конкурентна економіка – це економіка, яка спроможна виробляти товари та послуги, що є конкурентними на європейському та світових ринках, з використанням конкурентних переваг, наявних мотиваційних механізмів до розвитку та конкурентної робочої сили» [3].
У період до 2011 року відповідно до цієї Програми в Україні повинно бути забезпечене стійке економічне зростання, істотне підвищення рівня добробуту українського народу, зокрема: щорічне реальне зростання валового внутрішнього продукту на рівні 6 % та подвоєння за 5 років його номінальних обсягів за умови збереження незначних темпів інфляції; формування інвестиційного потенціалу економіки – частка валового нагромадження основного капіталу у структурі валового внутрішнього продукту становитиме не менш 25 % в середньому за рік; зростання валового нагромадження основного капіталу в середньому за рік на 12 %; зростання експорту товарів та послуг на 9–10 % щорічно за умов зростання частки інноваційного продукту; зростання реальної заробітної плати в середньому за рік на 10 %; збереження стабільності національної валюти; зниження енергоємності національного продукту до середньоєвропейського рівня [3].
Для успішної інтеграції України у європейський економічний простір варто наближати основні критерії власного розвитку до стандартів ЄС. Основою стратегії економічного та соціального розвитку на середньострокову перспективу має стати створення реальних передумов вирішення основного геополітичного завдання України – інтеграції до ЄС, що передбачає, в першу чергу, інституційні перетворення та реформи в соціально-економічній сфері.
За думкою С.Л. Тігіпко одним з наслідків глобалізації є зростаюча конкуренція на фінансових ринках, що вимагає розширення фінансового інструментарію, видів банківських послуг, забезпечення безперервності процесу впровадження фінансових інновацій. Розв’язати ці проблеми можна на основі цілої низки взаємопов’язаних законів – «Про іпотечні цінні папери», «Про лізинг», «Про строкові фінансові інструменти», «Про електронний документообіг», «Про організацію формування та обігу кредитних історій» та інші [14].
Є.В.Вєтров виділяє два основних напрями стратегії розвитку національної економіки – стратегія оборонного та наступального характеру. Оборонна стратегія полягає в протистоянні негативному впливу глобалізації, забезпеченні цілісності держави та ефективному розвитку національної економіки, використовуючи прогресивні форми світо господарських зв’язків, а також досягнення світової системи господарювання і потенціал власної економіки. Наступальна стратегія повинна мати довгостроковий характер, враховувати глобальні зміни світової системи господарювання, сприяти інтеграції національної економіки в світовий економічний простір. Важливим при цьому є використання власних можливостей, а участь зарубіжних партнерів має бути лише одним з компонентів економічної стратегії держави [10].
Згідно з указом президента України про «Стратегію економічного та соціального розвитку України "Шляхом європейської інтеграції" на 2004-2015 роки» [1] можна виділити основні напрями стратегії розвитку України.
Необхідним є зміцнення ресурсного потенціалу регіонів та підвищення їхньої конкурентоспроможності, забезпечення всебічного розвитку людського потенціалу та реалізація інноваційної політики в регіонах.
Головними пріоритетами розвитку виробничо-економічного потенціалу мають бути розбудова виробничої, транспортної й ринкової інфраструктур, сприяння розвитку підприємництва.
Стратегічним напрямом є удосконалення механізмів управління регіональним розвитком. Необхідно створити дієву систему інституцій, які б мали можливість працювати на забезпечення сталого розвитку окремих територій, узгоджувати свою діяльність з іншими організаційними структурами. Існуючі в Україні агентства регіонального розвитку – це потенційна база вдосконалення інфраструктури регіонального розвитку. Регіональні агентства розвитку мають на меті вирішення завдань поліпшення умов використання передових інноваційних технологій, підвищення інвестиційної привабливості регіонів, розширення залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для регіонального розвитку, вдосконалення підготовки та перепідготовки відповідних фахівців з проблем регіонального розвитку.
Одним з пріоритетних напрямів є підтримка регіонів що повільно розвиваються. Стратегічною метою подолання диспропорцій у розвитку регіонів є створення ефективної системи міжбюджетних відносин, їхнє узгодження із загальною логікою змін на регіональному та місцевому рівнях, а також із пріоритетними напрямами соціально-економічного розвитку України. Досягнення стратегічної мети передбачає удосконалення нормативно-законодавчої бази, прискорення адміністративно-територіальної реформи.
Темпи розвитку транскордонного співробітництва сьогодні та активного залучення до нього центрально- і східноєвропейських держав, свідчать про відставання України в цій сфері. Це вимагає здійснення цілісної загальнодержавної політики, яка має бути підкріплена відповідною правовою базою, а також зусиллями всіх зацікавлених сторін як на державному, так і на регіональному та місцевому рівнях.
Стратегічним завданням реформування транскордонного співробітництва має стати ефективне використання природно-ресурсного, демографічного, виробничого і науково-технічного потенціалів регіонів з метою вирішення питань комплексного розвитку територій.
Необхідним є реформування адміністративно територіального устрою, приведення її у відповідність до Конституції України та критеріїв ЄС, що з урахуванням національного та кращого міжнародного досвіду дозволить оптимізувати систему адміністративно-територіального устрою України, сприятиме укрупненню адміністративно-територіальних одиниць, підвищенню на цій основі рівня соціально-економічного розвитку країни, ефективності управління територіями, зниженню витрат на утримання державних органів та органів місцевого самоврядування, а також поліпшенню якості надання послуг населенню на рівні загальнодержавних соціальних стандартів, незалежно від місця проживання.
Підводячи підсумок можна сказати, що в Україні як країні з перехідною економікою держава виконує роль регулювальника, сприяє усуненню або пом'якшенню негативних ефектів в умовах процесу глобалізації. Методами державного регулювання необхідно впливати на діяльність ТНК, імпорт, створити сприятливі умови для інвестування.
Необхідним для України на даному етапі є: захист внутрішнього ринку, шляхом податкової політики; підвищення конкурентоспроможності вітчизняного виробника, шляхом стимуляції розвитку науково-технологічного і виробничого національних секторів; поліпшення інвестиційного клімату; контроль над трудовою міграцією, шляхом збільшення привабливості праці на вітчизняному ринку; активна співпраця зі світовими організаціями.
Висновки
В ході дослідження було з’ясовано, що сьогодні в світі та в Україні зокрема, стрімко розвиваються процеси світової економічної глобалізації та інтеграції. Для цих процесів є характерним вільна торгівля, вільний рух капіталу, зниження податків на прибуток підприємств, простота переміщення галузей промисловості між різними державами на користь зменшення витрат на працю і природні ресурси та інше.
Глобалізаційні процеси мають свої позитивні та негативні наслідки, які віддзеркалюються по різному на країнах світу в залежності від стану їх економічного розвитку. Тому необхідним є створення стратегій розвитку національних економік, що відповідали б умовам глобалізації. Загальними напрямами таких стратегій повинні стати політика протекціонізму та підтримки національного виробника, ефективна міжнародна політика, державний вплив на розподіл ресурсів та прибутку між галузями виробництва, підтримка соціальних галузей, контроль за діяльністю ТНК, ефективна антимонопольна політика.
Україна сьогодні постала перед необхідністю розробки оптимальної стратегії розвитку національної економіки, моделі участі в світовому глобалізаційному процесі.
Першочерговими проблемами є реформування структури національного виробництва, інституціональної структури економіки, підвищення конкурентоспроможності національних товарів та послуг на міжнародному ринку, покращання інвестиційного клімату, реформування податкової політики, наближення критеріїв розвитку до європейських стандартів.
Вирішення цих проблем повинно вивести Україну на новий рівень економічного розвитку, зміцнити зв’язки з країнами світу та розкрити перспективи до участі в основних світових організаціях.
Список використаної літератури
1. Указ Президента України «Стратегія економічного та соціального розвитку України "Шляхом європейської інтеграції" на 2004-2015 роки» від 28 квітня 2004 року №493/2004 – Офіційний сайт ВРУ – http://zakon.rada.gov.ua
2. Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2003 році. Послання Президента України до Верховної Ради України // Економіст. – 2004. – № 3. – березень. – С. 41–42.
3. Єдність, конкурентоспроможність, нова якість життя (Конкурентна Україна). Програма діяльності КМ України // http://www.kmu.gov.ua
4. Білорус О.Г. Глобалізація і національна стратегія України. — Броди, Просвіта, 2001. — 300 с.
5. Мельник А.Ф. – Державне регулювання економіки. – К.: Знання, 2004. – 358 с.
6. Національна економіка: Підручник. /Заред. проф.,к.е.н. П.В. Круша. - К.: Каравела; Піча Ю. В., 2008. - 416 с.
7. Світова економіка: Підручник / А.С. Філіпенко, О.І. Рогач, О.І. Шнирков та ін. – К.: Либідь, 2000. – 582 с.
8. Україна в глобалізованому світі: Зб. наук. праць / НАН України. Ін-т світової економіки і міжнародних відносин; Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського. – К., 2007. – 176 с.
9. Экономическая мысль XXI века. Сб. научн. трудов. Вып. 1. Калининград, 2001. С. 62-63.
10. Вєтров Є.В. Стратегії національної економіки в умовах глобалізації // Управління розвитком, 2006. – №5. – с.4-5
11. Кривобок В.Ю. Економічні проблеми розвитку України за умов глобалізації // Управління розвитком, 2006. – №5. – с. 11
12. Носова О.В. Влияние глобализации на экономическое развитие // социальная экономика, 2006. – №1-2. – с. 80-86
13. Стукало Н.В. Деякі аспекти формування фінансової політики України в умовах глобалізації // Фінанси України. - №1. - 2006 р. – С.30-32.
14. Тігіпко С.Л. Стратегія розвику України в умовах економічної інтеграції та глобалізації фінансових ринків // Актуальні проблеми економіки, 2004. – №7. – с.3-9
15. Шнипко О. Постіндустріальна глобалізація: сутність, чинники, тенденції та суперечності розвитку // Економіст, 2005. – №4. – с. 76-79