З М І С Т
Вступ
Теорія промислової організації
Висновок
Література
Вступ
В роботі розглядаються – теорія промислової організації, теорія регулювання, теорія ефективної конкуренції.
Наприкінці 40-х років XX ст. постала нагальна проблема промислової організації, оскільки уже вичерпався потенціал зростання, що виник у повоєнний період. Суспільство технологічно розвивалося. Для ефективного використання нових технологій необхідні були нетривіальні організації. Увага економістів була зосереджена на пошуку інтенсивних методів господарювання. Безперечно, економічні інституції капіталістичної системи різноманітні і характеризуються безліччю феноменів, вивчення яких стало можливим на основі єдиної теорії промислової організації, що водночас враховує фактори технологій, цін і механізмів управління.
Теорію промислової організації, починаючи з 50-х років XX ст., розробляв американський економіст Дж.-Дж. Стіглер.
Теорія промислової організації
Теорія промислової організації — теорія, яка пояснює функціонування ринкової економіки з погляду структури ринку, поведінки і результатів діяльності його суб'єктів.
Невід'ємними її елементами є «принцип виживання» та «мінімальний масштаб ефективності» малих фірм з аналізом їх поведінки у конкурентних і монопольних сферах промисловості та зумовленості розмірів підприємств у різних галузях.
Стіглер (Stigler) Джордж-Джозеф (1911—1991) — американський економіст, лауреат Нобелівської премії (1982). Народився в м. Рентой (штат Вашингтон, США) у сім'ї емігрантів із Німеччини та Австро-Угорщини. У Вашингтонському університеті здобув ступінь бакалавра економічних наук. У 1938 р. захистив докторську дисертацію.
Викладацьку діяльність розпочав у 1936 р. асистентом професора в університеті штату Айова. Протягом восьми років — професор Мічиганського університету. З 1947 р. працював у Колумбійському університеті. У 1958 р. був призначений на посаду професора кафедри американських інституцій при Чиказькому університеті, який став його постійним місцем праці.
Протягом 40—50-х років опублікував чимало проблемних статей і праць з питань прикладної мікроекономіки та промислових організацій. Серед них — підручник «Теорія ціни» (1947). У 1964 р. обраний президентом Американської економічної асоціації. У 1968 р. опублікував працю «Організація промисловості».
Дж.-Дж. Стіглеру належить перше формулювання теорії пошуку.
Важливою, хоч і малопомітною сферою роботи Дж.-Дж. Стіглера є історія економічної думки. Він визнаний у світі авторитет з інтерпретації ідей, праць та особистого життя економістів-теоретиків минулого. Президент Американської економічної асоціації Р. Гордон у 1975 р. на річному її зібранні назвав Стіглера «одним з... найвидатніших істориків економічної думки».
Вчений уникав використання математики у своїх працях, віддаючи перевагу простому літературному стилю. Він отримав загальне визнання за чіткість, елегантність викладу і ерудицію. Наукою визнаний видатним економістом вільного ринку, активним противником державного втручання у господарську діяльність. Державу він образно змальовував як «короткозорого Робін Гуда, який обкрадає майже кожного».
Дж.-Дж. Стіглер — почесний професор Чиказького університету. Йому присуджені почесні наукові ступені Рочестерським, Карнегі—Меллона, Браунським університетами, а також Гельсінською економічною школою.
У працях «Розподіл праці обмежується розмірами ринку» (1951) та «Економія на масштабах виробництва» (1958) Дж.-Дж. Стіглер визначив умови збереження малого підприємства в конкурентній галузі виробництва (мінімальний масштаб ефективності, що забезпечує виживаність малої фірми) такими мінімальними межами(що вимірюються в одиницях виробленої продукції чи зайнятій робочій силі), які б допомогли йому вижити після зміни технології і ринкової ситуації. Наприклад, впровадження нової технології робить прибутковішими великі підприємства і тим самим підвищує «мінімальний масштаб ефективності». Але зміни у ринковій кон'юнктурі можуть призвести до зворотного явища — банкрутства великих і збереження малих фірм. «Принцип виживання» Дж.-Дж. Стіглера увійшов у практику діяльності промислових підприємств США.
Важливим елементом теорії промислової організації Дж.-Дж. Стіглера є розроблення концепції вертикальної інтеграції(ситуація, за якої діяльність фірми охоплює кілька стадій процесу перетворення сировини на кінцеву продукцію). Вона може бути регресивною,коли діяльність фірм поширюється на попередні стадії виробничого процесу, і прогресивною,коли діяльність охоплює наступні стадії. Активна інтеграція необхідна на ранній та пізній стадіях розвитку галузі, а незначна — на проміжних стадіях її еволюції. На думку Стіглера, інтеграційні процеси у текстильній промисловості США підтверджують це.
Аналізуючи вертикальну інтеграцію, Дж.-Дж. Стіглер усвідомлював складність природи цього процесу. Як і більшість складних форм організації, вертикальна інтеграція служить різним економічним цілям:
а) досягнення економії від масштабів при передаванні продукту по суміжних виробничих стадіях шляхом технологічних міжорганізаційних взаємодій;
б) уникнення з її допомогою значних викривлень у розподілі факторів виробництва на монополізованих ринках;
в) уникнення невизначеності в пропозиції комплектуючих товарів, що необхідно для отримання відповідної інформації фірмами, котрі діють на наступних виробничих стадіях;
г) перерозподіл ризиків з одного сектору економіки в інший;
ґ) використання вертикальної інтеграції як організаційного заходу з метою ухилення від сплати податків на напівфабрикати або як механізму одержання через розумне використання трансферних цін переваг у податкових ставках.
Правові та економічні аспекти вертикальної інтеграції упродовж тривалого часу перебували у центрі наукових дискусій. На ранній стадії полеміки, тобто в період панування уявлень про домінуючу роль факторів монополії, основними були такі питання: вертикальна інтеграція є інструментом цінової дискримінації чи стримування послідовної маржиналізації господарської діяльності; чи має вона на меті створення вхідних бар'єрів(перешкод новим учасникам ринку в певній галузі). Надалі одні вчені стали прихильниками «монополістичних»трактувань вертикальної інтеграції (ситуація, за якої діяльність фірми охоплює більш ніж одну стадію процесу перетворення сировини на кінцеву продукцію з метою монополізації її ринку), а інші — ефективнісних (ситуація, за якої діяльність фірми охоплює більш ніж одну стадію процесу перетворення сировини на кінцеву продукцію з метою оптимізації оборотного капіталу).
Поступово завоювала популярність концепція вертикальної інтеграції, що виходила з критеріїв ефективності.
За відсутності «фізичного чи технологічного аспекту», внаслідок чого технологічні фактори економії витрат асоціювалися з вертикальною інтеграцією, обмеження конкуренції вважалося доцільним. Звідси висновок Дж.-Дж. Стіглера: втручання держави потрібне завжди, коли вертикальна інтеграція передбачає відчутний рівень контролю над ринком хоча б на одній стадії виробничого процесу. Зокрема, вчений наголошував, що коли фірма контролює не менше 20% загальногалузевого виробництва, придбання нею понад 5% виробничого потенціалу фірм, яким вона постачає свою продукцію або у яких купує компоненти, може розцінюватися як порушення антимонопольного законодавства.
Під впливом цих поглядів «Правила вертикальних злиттів» (1968) у США встановили гранично допустимі частки ринку для фірм, що підлягають купівлі чи продажу, відповідно в 10% і 6%. «Правила» відображали традиції цієї наукової школи. За трактування фірми як виробничої функції раціональність вертикальної інтеграції, що не мала достатніх технологічних причин, не визнавалася. Оскільки вважалося, що вертикальна інтеграція не пов'язана з економією трансакційних витрат, навіть незначний ступінь монопольної влади розцінювався як наслідок рішення про інтеграцію. Граничний рівень ринкової частки для тверджень про те, що фірма, яка купує інші компанії, прагне до встановлення чи посилення монопольної влади, становив, за Стіглером, 20%, а у «Правилах» — до 10% .
Дж.-Дж. Стіглер розробив і теорію регулювання («теорія захоплення»).
Те
Цьому може сприяти політичний вплив; спеціальні технічні знання, що ставлять регулюючий орган у залежність від галузі; залучення у цей орган працівників з регульованої галузі або можливість для представників регулюючого органу в майбутньому обійняти керівну посаду в галузі тощо.
У 50—60-ті роки в США, а згодом і в інших західних країнах набула поширення теорія ефективної конкуренції, представниками якої були Дж.-Дж. Стіглер, Дж.-М. Кларк, Е. Мейзон, К. Едвардс та ін.
Теорія ефективної конкуренції — теорія, яка передбачає створення такого економічного механізму, який був би оптимальним з погляду реалізації динамічних економічних функцій, насамперед технічного прогресу, і має на меті віднайдення оптимального господарського механізму.
На думку її авторів, цей механізм перебуває у площині панування монополій, а не досконалої конкуренції.
Найважливішими функціями економічного механізму вчені вважають розподіл ресурсів, тобто забезпечення максимуму виробництва за певного обсягу ресурсів і незмінної техніки; регулювання структури пропозиції; розподіл доходу; пристосування виробничих потужностей до зміни зовнішніх факторів; регулювання технічного прогресу.
Створення теорії ефективної конкуренції зумовило переоцінку цінностей західних економістів. Ідеалам вільної конкуренції було завдано удару.
Згідно з цією концепцією економічна система ринкового господарства є не ідеалом досконалої конкуренції, а набула реальної ринкової форми олігополії (група великих компаній, які здійснюють продаж основної частини продукції певної галузі, що дає їм право впливати на рівень цін). Дж.-Дж. Стіглер є одним з теоретиків олігополії, яка характеризується незначною кількістю компаній-олігопо-лістів; великими масштабами виробництва (стосовно всього обсягу ринку); наявністю перешкод для вторгнення на ринок потенційних нових конкурентів.
У праці «Теорія олігополії» (1964) Дж.-Дж. Стіглер вказує на негативні властивості олігополії, зокрема, прагнення фірм-олігополістів до змови про ціни чи обсяг виробництва, постійне недовантаження виробничих потужностей, надмірні затрати на рекламу тощо. Але загалом він визначає олігополію як позитивне явище сучасної економіки, оскільки олігополісти шляхом таємних угод прагнуть забезпечити якомога більші прибутки своїх учасників. Він робить спробу визначити фактори, від яких залежить здійснення таких намірів. Хоча Стіглер і визнає, що фірми, які домовляються, повинні досягати згоди про ціни, але увагу він зосереджує на проблемі виконання таких негласних угод. При цьому вчений виходить із існування складної структури цін. Водночас він припускає, що така структура відображає неоднорідність продуктів і покупців, з огляду на ризик залучення потенційних конкурентів у галузь.
Однак перевірити, чи збігаються оголошені продавцями ціни неможливо. До того ж результати перевірки можуть не відповідати дійсності, оскільки таємне зниження цін можливо виявити, лише проаналізувавши ціни, заплачені покупцями. Так, вчений дійшов висновку, що реальним способом виявлення негласних знижок можуть бути методи статистичного аналізу. Зокрема, основною ознакою надання фірмою прихованих знижок є укладення нею таких угод, які за реальних умов вона не змогла б здійснити.
Аналізуючи проблеми олігополії, Стіглер дійшов таких висновків:
— таємні угоди фірм ефективніші на тих ринках, де покупці точно повідомляють про заплачені ними ціни, зокрема при урядових закупівлях;
— можливості таємних угод є обмеженими, якщо склад покупців постійно змінюється (наприклад, у будівництві);
— ефективність таємних угод перебуває у зворотній залежності від величини, що характеризує розрив між величиною фірм-продавців.
Висновки Стіглера мають вагоме значення для ефективного регулювання повсякденної діяльності корпорацій, прогнозування щодо раціонального вкладення грошей. Його твердження, що укладення таємних угод між картелями в умовах вільного ринку призводить до зриву операції підтвердилося, наприклад, з Організацією країн-експортерів нафти (ОПЕК) у 80-ті роки, коли вона зіткнулася після нафтового буму із зниженням попиту на нафту, і коли втратили чинність всі угоди про тверді ціни на сировину.
У 1970 р. Дж.-Дж. Стіглер з Дж. Кіндалом опублікували працю «Поведінка промислових цін». Автори встановили, що уявна стабільність цін на неконкурентних ринках є фікцією. Адже прейскурантні ціни насправді настільки нееластичні і стабільні, що більшість угод укладається за реально існуючими на ринку цінами. їх висновок про більшу рухливість контрактних цін порівняно з раніше оголошеними ще раз підтвердив, що в США монополістична конкуренція призвела до створення розгалуженої системи прихованих цінових знижок. Вчені також довели, що «адмініструючі ціни» — це ілюзія. «Єдина ціна є міфом. Майже універсальною є множинність цін продажу і цін покупок».
У своїх дослідженнях Дж.-Дж. Стіглер значну увагу приділив динамізації теорії фірми, аналізуючи внутрівиробничі і міжзаводські взаємозв'язки не тільки в умовах стати-ки, а й динаміки. У такий спосіб він наблизив свою теорію промислової організації до реальних умов великого бізнесу.
Теорія промислової організації є ключовою для розуміння природи організаційних змін і нововведень. Дж.-Дж. Стіглер розробив методи застосування загальнотеоретичних положень теорії до аналізу конкретних проблем. Це стосується насамперед проблеми вертикальної інтеграції і теорії фірм та ринків.
Вивчивши наслідки регулювання галузей господарства, вчений дійшов висновку про його неефективність. Воно не впливає на ціни в галузі. Часто регулювання сприяє окремим підприємствам чи професійним групам, а не всьому суспільству. Тому постає питання виправданості існування органів управління. Деякі його ідеї, що стосуються пом'якшення, а то й відмови від державного регулювання в промисловості США («Громадяни і держава: нариси про регулювання», 1975), «Приємні та больові відчуття сучасного капіталізму», 1982), були реалізовані адміністраціями Дж. Картера і Р. Рейгана. Сам Стіглер залишався незалежним ученим, заявивши, що «не належить до школи рейганоміки.., лише прагне ослабити надмірний урядовий тиск на виробництво».
Дж.-Дж. Стіглер підтримав широке впровадження знань про промислові організації у формальну мікроекономічну теорію. Зокрема, він запропонував класичні моделі конкуренції і монополії для оцінювання реальних ринкових процесів. Проаналізувавши межі розподілу праці та розширення фірми, він встановив, що розміри фірми залежать від транспортних затрат і щільності населення. Дж.-Дж. Стіглеру належить впровадження в теорію промислової організації поняття «виживання»— мінімальної величини фірми (обсягу виробництва і кількості працівників), що необхідна для її існування в умовах постійної зміни технологій та ситуації на ринку.
Результати досліджень Дж.-Дж. Стіглера було враховано при розробленні Антимонопольним відділом Міністерства юстиції США «Правил вертикальних злиттів», які у новій редакції сприяли обмеженню правового раціоналізаторства адвокатів уряду.
Висновок
Значення теорії промислової організації полягає в тому, що вона не лише продуктивно застосовується для дослідження різних економічних явищ (змін механізмів управління на ринках напівфабрикатів, ринках праці, методів корпоративного управління і державного регулювання), а й допомагає зрозуміти мікроекономічні деталі і загальні тенденції вертикальної інтеграції.
Література
1. Абрамова, М. А. Экономическая теория / М.А. Абрамова, Л. С. Александрова. – М. : Юриспруденция, 2001. – 400 с.
2. Архипов, И. И. Экономика : учебник для вузов / И. И.Архипов, А. К. Большаков. – М. : Проспект, 2006. – 840 с.
3. Корниенко, О. В. Экономическая теория : практикум / О. В. Корниенко. – Ростов н/Д : Феникс, 2008. – 320 с.
4. Макконнел, К. Р. Экономикс: принципы, проблемы и политика / К. Р. Макконне, С. Л. Брю. – М. : Республика, 2003. – 486 с.
5. Микроэкономика : учебное пособие для вузов / под ред. М. И. Плотницкого.- Минск : Новое знание, 2005.
6. Мицкевич, А. А. Сборник заданий по экономике с решениями / А. А, Мицкевич. – М. : Вита-Пресс, 2001. – 592 с.