Зміст.
Вступ. 2
Глава 1. Теорія структури капіталу підприємства. 4
1.2. Види капіталу підприємства. 10
1.3. Поняття структури капіталу. 12
1.3. Теоріїструктурикапіталу. 14
Глава 2. Вплив на фінансування. 22
Висновок. 24
Література. 25
Вступ.
Капітал – це вартість, яка в процесі виробництва дає нову додану вартість, тобто самозростає. Самозростання капіталу відбувається у процесі його обігу.
Капітал розглядається як сукупність засобів виробництва і вважається вічною категорією. Він ототожнюється з речовою натуральною формою. Але на відміну від первинних чинників – затрат праці і землі – капітал, будучи частиною затрат є в той же час продуктом праці.
В умовах капіталістичних виробничих відносин засоби виробництва стають капіталом, перетворюючись на знаряддя одержання доданої вартості.
Капітал існує та функціонує в різних формах. Перша форма – фінансовий (грошовий) капітал функцією якого є створення умов для поєднання робочої сили із засобами виробництва. Виробничий капітал є другою формою капіталу функцією якого є виробництво доданої вартості. Капітал продуктивний лише тоді, коли відбувається виробництво доданої вартості. Зростаючу вартість, яка міститься у виробничих товарах, необхідно реалізувати і перетворити на гроші. Реалізація зрослої вартості – це функція торгового капіталу.[1]
Сформувався ринок позичкових капіталів, який включає ринок інвестицій. Інвестиція є довгостроковим вкладенням капіталу в галузі господарства заради одержання прибутку. Фінансові інвестиції використовуються на закупку акцій, облігацій та цінних паперів, випущених акціонерними товариствами або державою. Реальні інвестиції -– це вкладання грошей у виробничий основний капітал (будинки, споруди, обладнання, машини, житлове будівництво, товарно-матеріальні запаси).
Предметом купівлі – продажу тут стає особливий товар-капітал. Специфічною особливістю його є те, що гроші одержують нібито додаткову корисність: здатність давати прибуток, тобто зростати за вартістю.[6]
На ринку капіталів в угоді беруть участь дві особи: власник бездіяльного капіталу і бізнесмен, котрий використовує своєрідний товар – капітал для одержання прибутку. Істотна різниця між ними полягає в тому, що власник грошового капіталу позбавляється всіх турбот по його продуктивному й ефективному використанню. Він може жити розкішно за рахунок проценту з позички, часто взагалі не знати, на які цілі використовуються його гроші. Завдання підприємця - одержати прибуток на чужі грошові засоби. Ці засоби стають капіталом. Встановлюється певна ціна товару-капіталу.
Сучасне передове виробництво базується на використанні все більшої кількості капіталу, тобто обладнання великих підприємств, складів готової та напівфабрикатів. [3]
Глава 1. Теорія структури капіталу підприємства.
1.1. Визначення власного капіталу і його складових.
Капітал є однією з фундаментальних економічних категорій, сутність якої наукова думка досліджує протягом багатьох століть. Серед основних харектеристик, які формують економічну сутність капіталу, слід виділити такі:
- об’єктекономічногоуправління;
- об’єктвласностітарозпорядження;
- об’єкткупівлі-продажу;
- джерело доходу;
- фактор виробництва;
- накопичена цінність;
- носій фактора ліквідності та ризику;
- інвестиційний ресурс.
Виступаючи носієм економічних характеристик, капітал в першу чергу є об’єктом економічного управління як на мікро-, так і на макрорівні.
Як об’єкт власності та розпорядження капітал може виступати носієм усіх форм власності – індивідуальної, колективної та загальнодержавної. При цьому визначаються певні пропорції його використання, що відбивається у співвідношенні власного і позичкового капіталу.
Капітал як об’єкт купівлі-продажу формує особливий вид ринку –ринок капіталу, що характеризується попитом, пропозицією та ціною. Попит на капітал породжує прагнення до накопичення капіталу як інвестиційного ресурсу та фактора виробництва.[5]
Потенційна здатність приносити доход є однією з основних характеристик капіталу. Прибуток на капітал виступає у формі відсоткового доходу, що отримують власники. Економічним підгрунтям відсоткового доходу є ефект використання капіталу як інвестиційного ресурсу або фактора виробництва. Розмір доходу на капітал, що отримує його власник, складає основу формування витрат на його залучення і використання в економічному процесі, і позначається терміном “вартість капіталу”.
Як фактор виробництва капітал характеризується певною продуктивністю. Вона визначається як визначення результату виробничої діяльності до суми виробничого капіталу.
Капітал, як накопичена цінність розглядається у формі запасів, сформованих в усіх секторах економіки. На підприємствах капітал як накопичена цінність характеризується запасом основних засобів, нематеріальних активів, ринкових цінних паперів, товарно-матеріальних оборотних активів тощо. [6]
Рівень ліквідності капіталу визначається періодом часу, протягом якого інвестований капітал у певних його формах і видах може бути конвертованим у грошову форму без втрати його реальної ринкової вартості. Чим нижчим є мотивний період конверсії раніше інвестованого капіталу в грошову форму, тим більш високим рівнем ліквідності характеризується та чи інша форма його використання в економічному процесі. Поняття ризику тісно пов’язано з поняттям доходності капіталу в процесі його використання. Об’єктивний зв’язок між рівнем доходності і ризику використання капіталу носить прямопропорційний характер.[2]
Наведені характеристики капіталу свідчать про багатоаспектність капіталу як економічної категорії.
Капіталпідприємстваформуєтьсяввпроцесіякстворенняпідприємстватакійогофункціонування, тобто (впроцесіздійсненняфінансово-господарськійдіяльності).
Для різних форм підприємств існують і різні визначення складових капіталу, наприклад:
Статутного, який слід розглядати як початковий капітал. На підприємствах різних організаційних форм це кошти, які надані їх власникам для забезпечення статутної діяльності.[4]
Для акціонерних товариств статутний капітал – це номінальна вартість емітованих акцій.
Для товариств з обмеженою відповідальністю – це сума часток всіх власників.
Для державних підприємств – це вартість всього майна, яке закріплено за економічними суб ’єктами на правах повного господарського розрахунку. Для кооперативів – це вартість майна, яке надано учасникам для здійснення господарської діяльності.
Поняття “капітал” асоціюється з поняттям “власність”.
Тобто власний капітал – це частина активів підприємства, що залишається після вирахування його забов’язань. Головна мета функціонування капіталу – це його рух. Протягом поточної діяльності підприємства форма його капіталу постійно змінюється. Ці зміни стосуються збільшення (зменшення) як абсолютного розміру капіталу, так і окремих його складових. Постійно здійснюється перетворення одних ресурсів на капітал, інших – на товар або інші види цінностей.
Капітал – це специфічна категорія, яка несе різне навантаження залежно від:
- етапів життєвого циклу підприємства (статутний і додатковий капітал);
- джерела формування (власний і залучений);
- характеру обороту та ліквідності (основний і оборотний);
- методів визначення (гранична вартість капіталу).
Основу капіталу підприємства складає власний капітал.
Його сума показує лише облікову, а не ринкову вартість прав власників підприємства, оскільки залежить від застосованих методів оцінки активів та зобов'язань підприємства.
Власний капітал є:
- основним початковим та безстроковим джерелом фінансування господарської діяльності підприємства,
- джерелом погашення збитків підприємства,
- показником, що використовуються для оцінки фінансового стану підприємства, оскільки він демострує, з одного боку, ступінь фінансової самостійності підприємства (його незалежності від зовнішніх джерел фінансування), а з іншого - ступінь кредитоспроможності підприємства (забезпеченості вимог кредиторів фактично наявним у підприємства капіталом засновників).[3]
Збереження власного капіталу є одним з основних показників якості фінансового управління підприємством.
Згіднозфінансовоюконцепцієюзбереженнякапіталу, прибутоквважаєтьсязаробленимпідприємством (авідповіднозберігаєтьсятанарощуєтьсяйогокапітал) тількизаумови, щосумайогочистихактивів (тобтоактивівпідприємствазавирахуваннямйогозобов'язань) накінецьрозрахунковогоперіодуперевищуєсумучистихактивівнапочатокцьогоперіодубезурахуваннябудь-якихвиплатвласникамабовнесківвласниківпротягомцьогоперіоду.
Формула, застосована при визначенні вартості власного капіталу, не дає інформації про структуру самого власного капіталу, оскільки визначає непрямий метод його обчислення на підставі показників активів і зобов'язань підприємства, які не є складовими власного капіталу.[2]
Залежно від джерела формування власний капітал можна поділити на вкладений і накопичений капітал.
1. Вкладений капітал — це капітал, внесений власниками підприємства (статутний капітал, пайовий капітал, додатково оплачений капітал). Сума вкладеного капіталу може збільшуватися також унаслідок конвертування боргових зобов'язань підприємства в акції або частки (паї).
2. Накопичений капітал - це капітал, отриманий у процесі діяльності підприємства. Він включає:
Капітал від переоцінки - додатковий капітал, сформований у нас до оцінки активів, яка здійснюється у випадках, передбачених чинним законодавством, та відповідно до положень бухгалтерського обліку.
Дарчий капітал — додатковий капітал, отриманий підприємством від інших осіб у вигляді безоплатно одержаних активів (додатково отриманий капітал).
Нерозподілений прибуток - частина чистого прибутку, що не була розподілена між власниками.
За ступенем фіксації власний капітал можна поділити на:
1. Зареєстрований капітал — умовно постійний капітал, сума якого визначається в установчих документах (статутний капітал, пайовий капітал).
2. Незареєстрований капітал - умовно змінний капітал, який включає додатковий капітал та нерозподілений прибуток.
За окремими видами підприємств існують законодавчо закріплені мінімальні розміри зареєстрованого капіталу.[4]
Закритеріємперсоніфікаціїзареєстрованийкапіталєперсоніфікованимкапіталом (тобтокапіталомзвизначенимичасткамитаїхвласниками), анезареєстрованийкапіталєнеперсоніфікованим (тобтовизначенимлишевзагальнійвартостіокремихйогоелементівтаналежнимусімспіввласникампідприємства).
Власний капітал відповідно включає такі елементи:
- Статутний капітал.
- Пайовий капітал.
- Додатковий вкладений капітал.
- Інший додатковий капітал.
- Резервний капітал.
- Нерозподілений прибуток (непокритий збиток).
До коригуючих показників власного капіталу відносяться:
- Неоплачений капітал
- Вилучений капітал
Пайовийкапітал — цесукупністькоштівфізичнихтаюридичнихосіб, добровільновкладенихуздійсненняспільноїфінансово-господарськоїдіяльності.
Додатковий вкладений капітал відображає суму, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їх номінальну вартість.
ДляАТрізницяміжвартістюреалізаціївипущенихнимиакційтаїхномінальноювартістюмаєназву "Емісійнийдохід".
Іншийдодатковийкапіталвідображаєсумудооцінкинеоборотнихактивів, вартістьактивів, безкоштовноотриманихпідприємствомвідіншихюридичнихабофізичнихосіб, таіншівидидодатковогокапіталу.
Резервний капітал відображає суму резервів, створених за рахунок чистого прибутку підприємства відповідно до чинного законодавства або установчих документів.[5]
Неоплачений капітал відображає суму заборгованості власників (учасників) за внесками до статутного капіталу підприємства.
Вилучений капітал відображає фактичну собівартість акцій власної емісії або часток, викуплених товариством у його учасників., має від'ємне значення та вираховується при визначенні величини власного капіталу підприємства.
Загальне визначення елементів власного капіталу набувають специфічних особливостей залежно від організаційної форми відповідного підприємства. Ці особливості зумовлені насамперед нормами законодавства, якими встановлено організаційні форми підприємств, та вимогами щодо порядку формування та руху власного капіталу цих підприємств.
Функції власного капіталу:
1. Заснування та введення в дію
2. Відповідальність та гарантії
3. Забезпечення життєдіяльності підприємства
4. Забезпечення крелитоспроможності
5. Фінансування та забезпечення ліквідності
6. Забезпечення незалежності
7. База для нарахування дивідендів
8. Управління та контроль, реклама
За видами установчих документів, на підставі яких створюються господарські товариства, вони поділяються на:
- господарські товариства, які створюються і діють на підставі установчого договору і статуту. До цієї групи відносяться акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю і товариство з додатковою відповідальністю;
- господарські товариства, які створюються і діють на підставі лише установчого договору. До цієї групи відносяться повне і командитне товариство.[1]
1.2. Види капіталу підприємства
.
Фінансову основу підприємства складає власний капітал, проте ефективна фінансова діяльність підприємства неможолива без постійногозалученняпозиковихкоштів..Вонидозволяютьсуттєворозширитиобсяггосподарськоїдіяльностіпідприємства, забезпечитибільшефективневикористаннявласногокапіталу, прискоритиформуваннярізнихцільовихфінансовихфондівтапідвищитиринковувартістьпідприємства. Таким чином застосування комбінованих джерел фінансування підвищує результативність діяльності підприємства. [1]
Векономічнійтеоріїтагосподарськійпрактиціпід “капіталомпідприємства” розуміютьрізноманітнійоговиди, щохарактеризуютьсядекількомадесяткамитермінів. З метою забезпечення ефективного управління капіталом доцільно систематизувати його види за відповідними ознаками:
- належність підприємству;
- джерело мобілізації фінансових ресурсів;
- національна належність власників капіталу;
- форма власності;
- організаційно-правова форма;
- строковість залучення капіталу;
- форми перебування в процесі кругообігу
- об’єкт інвестування;
- рівень ризику;
- правові норми використання;
- характер використання у виробничому процесі.
За належністю підприємству розрізняють власний і залучений капітал. Власний капітал визначається як підсумок першого розділу пасиву балансу. Позичковий капітал підприємства – це кошти, які залучаються для фінансування господарської діяльності підприємства на принципах строковості, поверненості та платності.
До складу залученого капіталу входять:
-короткострокові і довгострокові забов’язання
-кредиторська заборгованість.
Різновидомзалученогокапіталувиступаютьоблігаційніпозики (кошти, якіодержанівнаслідокпроведенняемісіїоблігацій). Вони можуть переходити з групи залученого до групи власного капіталу шляхом конвертації облігацій в акції. Таким змінюється співвідношення між власними і залученими коштами.
Співвідношенняміжвласнимиізалученимикоштами – одинзважливихфінансовихпоказниківдіяльностіпідприємств. Його вагомість в тому, що підприємство може досягти значних результатів при використанні різних складових капіталу. Застосування комбінованих джерел формування загального капіталу значно підвищує результативність діяльності підприємства. [5]
Показник чистого капіталу є одним з найбільш поширених при аналізі діяльності підприємства. Він визначається як різниця між оборотними активами та короткостроковою заборгованістю. Використання різних джерел при формуванні капіталу підприємства пов’язано з певними витратами (виплати дивідендів акціонерам, процентів банкам тощо). Загальна сума коштів, яку підприємство повинно сплатити за використання відповідного обсягу фінансових ресурсів, розрахована у процентах до цього обсягу, і має назву “ціна капіталу”.[2]
1.3. Поняття структури капіталу.
Серед теоретичних основ управління формуванням капіталу однією з базових є теорія його структури. Це пов’язано з тим, що теоретична концепція структури капіталу формує підгрунтя для вибору низки стратегічних напрямків фінансового розвитку підприємства, що забезпечують зростання його ринкової вартості. Отже, ця теорія має достатньо широку сферу практичного застосування.
Поняття “структура капіталу” носить дискусійний характер і тому потребує чіткого визначення.
Всізарубіжнітавітчизняніекономістихарактеризуютьцепоняттяяквідно
Рисунок 1. Основні варіанти віднесення різних видів капіталу при визнанні його структури.
Початково поняття “структура капіталу” розглядали як співвідношення статутного (акціонерного) та довгострокового позичкового капіталу, що використовує підприємство. Враховуючи це, практично всі класичні теорії структури капіталугрунтуються на визначенні співвідношення в його складі питомої ваги акцій (які представляють власний капітал) та облігацій ( які представляють позичковий капітал).
Такий підхід до визначення структури капіталу, заснований на виокремленні тільки довгострокових (перманентних) його видів, прийнятний більшістю сучасних економістів. За умови поширення практичного використання концепції структури капіталу ряд економістів запропонували поширити склад позичкового капіталу, додавши до нього різні види короткострокового банківського кредиту. Необхідність такого підходу до поняття “структура капіталу” вони пов’язують з підвіщенням ролі банківського кредиту в фінансуванні господарської діяльності підприємств та поширеною практикою реструктуризації короткострокових його видів у довгострокові. [2]
На сучасному етапі значна кількість економістів дотримуються думки, що в понятті ”структура капіталу” необхідно розглядати всі види як власного, так і позичкового капіталу підприємства.
При цьому в складі власного капіталу слід розглядати не лише первинно інвестований обсяг (акціонерний, пайовий капітал, який бере участь у формуванні статутного фонду підприємства), а й частку у вигляді певних резервів та фондів, що створена в діяльності підприємства, та нерозподіленний прибуток. Виходячи з цього, позичковий капітал необхідно розглядати за формами використання з урахуванням фінансового лізингу, товарного кредиту, кредиторської заборгованості та ін. Таке трактування поняття “структура капіталу” дозволяє суттєво поширити сферу практичного застосування даної теоретичної концепції в фінансовій діяльності підприємства, оскільки:
- ефективністю дозволяє дослідити особливості і розробити відповідні рекомендації для підпрємств з обмеженними можливостями фінансування на ринку довгострокового капіталу;
- надає можливості пов’язати структуру капіталу з використання активів, які фінансуються за рахунок різних його складових.
З урахуванням розглянутих положень поняття “структура капіталу” має таке визначення: “структура капіталу- це співвідношення всіх форм власних і запозичених грошових коштів, що використовуються підприємством з метою фінансування активів.”[1]
Структура капіталу відіграє провідну роль у формуванні ринкової вартості підприємства. Цей зв’язок опосередковується показником середньозваженої вартості капіталу. Тому концепцію структури капіталу доцільно досліджувати разом з концепцією вартості капіталу та концепцією ринкової вартості підприємства (рис.2).
Рис. 2 Система взаємозв’язку показників структури капіталу,
середньозваженої вартості капіталу і ринкової вартості підприємства
1.3. Теорії
структурикапіталу.
Економічниймеханізмзв’язкузазначенихконцепційдозволяєвикористовувативпроцесіуправлінняпідприємствомвзаємозв’язанусистемукритеріївіметодів. Використаннязазначеноїсистемидозволяєоптимізуватиструктурукапіталузодночасноюмінімізацієюсередньозваженоїйоговартостіімаксимізаціїринковоївартостіпідприємства.[4]
В теорії структури капіталу виокремлюють такі теоретичні концепції: - традиційна концепція;
- концепція індиферентності;
- компромісна концепція;
- концепція протиріччя інтересів.
Вїхосновупокладенорізніпідходидоможливостіоптимізаціїструктурикапіталупідприємстватавиокремленняпріоритетнихфакторів, щовизначаютьмеханізмоптимізації. Традиційна концепція структури капіталу грунтується на положенні про можливість оптимізації структури капіталу шляхом урахування різної вартості окремих його складових. Теоретичною базою цієї концепції є твердження, що вартість власного капіталу підприємства завжди вище, ніж вартість позичкового капіталу.
Більш низька вартість позичкового капіталу відносно власного автори цієї теорії пояснюють різним рівнем ризику, властивого цим капіталам. Рівень доходності позичкового капіталу в усіх його формах носить детермінований характер у зв’язку з тим, що ставка процента по ньому є фіксованою та визначеною заздалегідь. Рівень доходності власного капіталу невизначений і залежить від фінансових результатів діяльності підприємства. Використання позичкового капіталу носить, як правило, фінансово забезпеченний характер (в якості забезпечення виступають гарантії або застава майна). У випадку банкрутства підприємства законодавством більшості країн передбачено першочергове право задоволення претензій кридиторів. [3]
Виходячиізбільшнизькогорівнявартостіпозичковогокапіталувспівставленнізвласним, данаконцепціямеханізмуоптимізаціїструктурикапіталупередбачає: заоахунокпідвищенняпитомоївагипозичковогокапіталузнижуєтьсяпоказниксередньозваженоївартостікапіталупідприємстваівідповідно - підвищуєтьсяринковавартістьпідприємства (рис.3) .
Рис.3 Формування структури і середньозваженної вартості капіталу відповідно з традиційною концепцією.
Практичне використання цієї концепції передбачає максимізацію застосування позичкового капіталу в господарській діяльності підприємства (це може призвести до втрати фінансової стійкості та банкрутства). Тому така однофакторна модель формування структури капіталу зазнала критики. В основу концепції індиферентності покладено положення про неможливість оптимізації ні за критерієм мінімізації середньозваженої його вартості, ні за критерієм максимізації ринкової вартості підприємства, оскільки вона не впливає на ці показники. Ця концепція була вперше висунута американськими вченими, які розглядали механізм формування структури капіталу та ринкової вартості підприємства у зв’язку з функціонуванням ринку капіталу. В процесі розробки даної концепції функціонування ринку капіталу має певні обмеження:
- Ринок є досконалим;
- На ринку діє єдина для всіх безризикова ставка відсотка;
- Усі підприємства можливо класифікувати за рівнем ризику діяльності на підставі показників розміру очікуванного доходу та ступеня вірогідності його отримання;
- Вартість залученого капіталу не пов’язана з діючою системою оподаткування прибутку;
- До розрахунку вартості окремих елементів капіталу не включено витрати, пов’язані з його купівлею-продажем.[2]
Автори теорії шляхом математичних розрахунків довели, що ринкова вартість підприємства залежить від сумарної вартості його активів. З урахуванням положень і базових умов дана концепція передбачає, що ринкова вартість підприємства, а відповідно й середньозважена вартість його капіталу не залежить від структури капіталу (рис.4).
Рис.4. Формування середньозваженої вартості капіталу відповідно до концепції її незалежності від структури капіталу (концепція Ф.Моділ’яні та М.Міллера).
Уподальшихсвоїхдослідженнях, усунувшинизкуобмежень, авториданоїконцепціїзмушенібуливизнати, щомеханізмформуванняринковоївартостіпідприємствазнаходитьсявпевномузв’язкузіструктуроюйогокапіталу.
Восновукомпромісноїконцепціїструктурикапіталупокладеноположенняпроте, щовонаформуєтьсяпідвпливомпевнихумов, яківизначаютьвідповідністьрівнядоходностіризикукапіталу, щовикористовуєтьсяпідприємством. У процесі оптимізації структури ці показники необхідно враховувати шляхом знаходження компромісу щодо їх впливу. Ця концепція включає в механізм формування структури капіталу ряд реальних умов функціонування економіки і ринку, які не були враховані в попередніх концепціях. Зміст цих умов зводиться до наступного: - -реально функціонуюча економіка не може не враховувати фактор оподаткування прибутку, що істотним чином впливає на формування вартості окремих елементів капіталу, а відповідно і на його структуру. Так, в практиці більшості країн витрати на обслуговування боргу (позичкового капіталу) підлягають повному або частковому вирахуванню з бази оподаткування прибутку. В зв’язку з цим вартість позичкового капіталу завжди є більш низькою за інших рівних умов, ніж вартість власного капіталу. Відповідно ріст використання позичкового капіталу до певних меж (які не генерують ризик зростання загрози бункрутства підприємства) спричиняє зниження рівня середньозваженої вартості капіталу;
- в процесі оцінки вартості окремих елементів капіталу необхідно враховувати ризик банкрутства., пов’язаний з недосконалою структурою капіталу. З підвищенням питомої ваги позичкового капіталу в усіх його формах вірогідність банкрутства підприємства посилюється. Вибір кредиторів у цьому випадку передбачає: або зниження обсягів кредитів, наданих підприємству на тих же умовах (зниження долі позичкового капіталу зумовить у цьому випадку зростання середньозваженої вартості капіталу і зниження ринкової вартості підприємства), або вимагає від підприємства більш високого рівня доходу на капітал, що надається в кредит. Це призведе до зростання середньозваженої його вартості і зниження ринкової вартості підприємства).[6]
Зацихумовіснуютьпевніобмеженнящодозалученнякапіталузпідвищеннямйоговартості, оскількипоглинаєтьсяефектподатковоїперевагийоговикористання.. В цьому випадку вартість позичкового капіталу та його середньозважена зрівняється з вартістю власного капіталу, отриманого з внутрішніх та зовнішніх джерел. Вартість окремих елементів капіталу, що надходять із зовнішніх джерел, включає як витрати по обслуговуванню, так і витрати по залученню, які обов’язково повинні враховуватись в процесі оцінки окремих елементів капіталу, середньозваженої вартості та при формуванні структури капіталу.
Зурахуваннязазначеного, змісткомпромісноїконцепціїкапіталузводитьсядотого, щозаумовреальнофункціонуючогоринкукапіталуцейпоказникскладаєтьсяпідвпливомбагатьохфакторів, якімаютьпротилежнуспрямованістьвпливунаринковувартістьпідприємсства. Зазначені фактори за своїм сумарним впливом формують певне співвідношення рівня доходності та ризику використання капіталу підприємства за умов різної структури. Рівень доходності капіталу визначає показник середньозваженої його вартості, а рівень ризику формує показник питомої ваги залученого капіталу в загальній сумі і генерує загрозу банкрутства підприємства (рис 5) Рис.5. Формування оптимальної структури капіталу та його середньозваженої вартості відповідно до компромісної концепції.
Точка компромісу, запропонована на рис.5, визначає оптимальну структуру капіталу підприємства за умов мінімального значення показника середньозваженої вартості капіталу. Разом з тим, рівень доходності та ризику в процесі формування структури капіталу кожне підприємство обирає самостійно.[4]
Основуконцепціїпротиріччяінтересівскладаєположенняпрорізніінтереситарівніінформованостівласників, інвесторів, кредиторівтаменеджеріввпроцесіуправліннякапіталом. Автори даної концепції, не змінюючи принципової сутності компромісної концепції, суттєво розширили її практичне використання.
Восновуконцепціїпротиріччяінтересівформуваннякапіталупідприємствапокладено: теорюасиметричноїінформації, сигнальнатеорію, теоріюмоніторінговихвитраттаінш.
Теорія асиметричної інформації базується на припущені недосконалості ринку капіталу. Реальний ринок надає неадекватну інформацію учасникам відносно перспектив розвитку підприємства. Асиметричність проявляється в тому, що менеджери підприємства володіють найбільш достовірною інформацією ніж інвестори та кредитори.
В основу сигнальної теорії покладено теорію асиметричної інформації. Вона базується на припущенні про те, що ринок капіталу посилає інвесторам та кредиторам видповідні сигнали відносно перспектив розвитку підприємства на підставі поведінки менеджерів. [2]
Теоріямоніторинговихвитрат (“теоріявитратназдійсненняконтроля”) базуєтьсянарізнихінтересахтарівніінформованостівласниківтакредиторівпідприємства. Кредитори вимагають здійснення власного контролю за ефективність використання наданого капіталу, з метою забезпечення його повернення. Витрати при цьому включаються в процентну ставку, яку сплачує підприємство. Враховуючи витрати, з підвищенням питомої ваги залученого капіталу, спостерігається зростання середньозваженої вартості капіталу, і відповідно - зниження ринкової вартості підприємства.
З урахуванням зазначених теорій основними критеріями оптимізації структури капіталу виступають:
- оптимальний рівень доходності та ризику;
- мінімізація середньозваженої вартості капіталу підприємства;
- максимізація ринкової вартості підприємства.
Пріоритетність критеріїв оптимізації структури капіталу підприємство визначає самостійно, що передбачає врахування цільової структури капіталу.
Глава 2. Вплив на фінансування.
Модель управління прибутком суб'єкта господарювання нерозривно пов'язана із іншими функціональне організаційними блоками фінансового менеджменту на підприємстві, забезпечуючи методологічну основу прийняття управлінських фінансових рішень, при цьому, основу таких рішень складають проблеми фінансування потреби підприємства у капіталі, що безпосередньо пов'язано із необхідністю ідентифікації джерела фінансових ресурсів для її покриття та забезпечення їх мобілізації. Зважаючи, що ефективно функціонуючий суб'єкт господарювання орієнтується на покриття потреби у капіталі на операційну діяльність за рахунок грошових потоків, які генеруються в результаті її здійснення, виникає об'єктивна необхідність узгодження абсолютної величини потреби підприємства у капіталі із параметрами та фінансовими показниками цільового планування та прогнозування прибутку суб'єкта господарювання як основного джерела її покриття.[3]
При цьому, використання прибутку як джерела покриття потреби підприємства у капіталі (самофінансування суб'єкта господарювання) здійснюється за наступними основними напрямками , відповідно до яких і формуються основні елементи системи розподілу прибутку: (1) забезпечення погашення податкових зобов'язань суб'єкта господарювання з податку на прибуток підприємств, (2) обслуговування залученого у попередніх періодах власного капіталу суб'єкта господарювання і, нарешті. (3) формування фондів – коштів та резервів для використання у наступних періодах. При цьому, важливим завданням цільового планування та прогнозування прибутку суб'єкта господарювання на даному етапі є базове узгодження абсолютних величин фінансових ресурсів, необхідних для фінансування зазначених напрямків розподілу та перерозподілу прибутку, та цільової абсолютної величини прибутку підприємства у плановому період, досягнення такого узгодження, а також дотримання інших критеріїв та обмежень моделі цільового планування та прогнозування прибутку суб'єкта господарювання, що визначає її підсумкову ефективність, являється форма інтеграції та взаємоузгодження із іншими функціональними блоками моделі управління прибутком та методологічне забезпечення як сукупності фінансове - математичного інструментарію обґрунтування управлінських фінансових рішень (перш за все, див. бюджетування). Загалом, фінансову проблематику функціонально-організаційного наповнення системи самофінансування суб'єкта господарювання за рахунок прибутку можна розподілити за наступними напрямками (проблемними питаннями): (1) податкове планування; (2) формування резервного капіталу; (3) виплата грошових дивідендів; (4) тезаврація прибутку; (5) фінансовий ліверидж.[1]
Висновок.
Одним з найважливіших чинників розвитку виробництва є капітал.
( походить від латинського слова capitalis – головний). У німецькій мові Кapital, у французькій – capital означає головне майно, головна сума.
Поняття “капітал”, або “інвестиційні ресурси”, як стверджують відомі американські економісти Макконнелл і Брю, включає всі вироблені засоби виробництва ( всі види інструментів, машини, обладнання, складські приміщення транспортні засоби і мережу збуту), які використовуються у виробництві товарів і послуг та в доставці їх до кінцевого споживача.
Отже, розглянувши навчання про капітал, його сутність і види, процес відтворення, джерела нагромадження капіталу, можна зробити наступний висновок:
- Капітал - це економічна категорія, що виражає відношення між людьми.
- Капітал як економічна категорія - це вартість, що приносить його власникові прибавочну вартість. Або капітал - це самозростаюча вартість.[2]
Література.
1. Бланк И.А. Керування прибутком. - К.: Ника- Центр, Эльга,2004.
2. БрігхемЄ.Ф. Основи фінансового менеджментові: Пер. з англ.- К.:Молодь, 2007
3. Іванов А.Н. АТ: керування капіталом і дивідендною політикою. - М.: ИНФРА - М, 2006
4. Ковальов В.В. Введення у фінансовий менеджмент.- М.: Фінанси і статистика, 2005
5. Ковальов В.В. Фінансовий аналіз: Керування капіталом. Вибір інвестицій. Аналіз звітності. - М.: Фінанси і статистика, 2005.
6. Шийч О.И. Ефективне керування структурою капіталу - застава стійкого фінансового становища підприємства// Бухгалтерський облік і аналіз.- К, 2004.