Фізична культура і спорт в умовах ринкової економіки
В умовах поглиблення ринкових відносин відбувається інтенсифікація економічної і особливо підприємницької діяльності не тільки організацій фізкультурно-спортивного напрямку, але й усіх працівників галузі «ФКіС».
У зв’язку з цим радикально змінюються вимоги до професійної підготовки кадрів по фізкультурі і спорті, які у процесі навчання у ВНЗ повинні засвоїти не тільки основи ринкової економіки, але й сформувати економічне мислення, оволодіти елементами економічної культури, поведінки та самовизначення у сфері спортивного підприємництва.
Державний освітянський стандарт вищої професійної освіти в рамках засвоєння навчального курсу «Економіка ФКіС» передбачає розгляд фізкультури і спорту, як галузі народного господарства, вивчення економіки, фінансового забезпечення, матеріально-технічної бази і трудових ресурсів галузі, проведення економічного аналізу діяльності фізкультурно-спортивних організацій.
Бакалавр «ФКіС» повинен не тільки добре орієнтуватися у різноманітних макро і мікроекономічних проблемах фізкультури і спорту, які функціонують в умовах формування ринкової економіки, але й вміти працювати з різними документами і фінансовими планами, кошторисами і договорами.
Галузева структура народного господарства характеризується переліком окремих галузей, окремих виробництв і видів діяльності, які виділені в економіці країни на підставі суспільного розподілу праці, пропорціями, які сформувалися між ними у розподілі ресурсів і масштабах виробництва, міжгалузевими взаємовідносинами, які проявились в обміні товарами і послугами.
В основу класифікація галузей народного господарства можуть бути покладені різні принципи, які відображають способи виділення однорідних видів діяльності в одну класифікаційну галузеву одиницю.
Існує підхід, який передбачає, що галузь народного господарства включає в себе сукупність виробництв однорідної продукції незалежно від масштабів підприємств або їх підрозділів, відомчої належності чи наявності самостійного балансу. Мова йде про те, що якщо на великих підприємствах в невеликих масштабах у якості допоміжних виробляються товари чи послуги, які не характерні для основної діяльності, то вони повинні враховуватись не за профілем цього підприємства, а по галузях, відповідним споживчим якостям товарів чи послуг, що виробляються.
Іншими словами, в основу класифікації галузей покладено підприємство (організація, установа), яке має самостійний баланс і має визначений вид діяльності, тобто принцип «господарчої» галузі.
Виробнича сфера
являє собою сукупність галузей матеріального виробництва, кінцевий результат діяльності яких є матеріальний продукт. Це галузі, які виробляють, в першу чергу, засоби виробництва і предмети споживання. До них відносять: промисловість, сг, будівництво, торгівлю, транспорт.
Невиробнича сфера
– це комплекс галузей, які не виробляють, як правило, безпосередньо матеріальних цінностей. У більшості випадків це галузі, які пов’язані із задоволенням нематеріальних потреб людини за допомогою надання різноманітних послуг, а саме послуг житлово-комунального господарства, побутового обслуговування, транспорту та зв’язку для населення, охорона здоров’я, фізкультура і спорт, освіта, культура, наука (у сфері матеріального виробництва – 66,2%, нематеріального – 33,8%, країні Європи – 60-70% у сфері послуг, причина – впровадження заходів НТР).
Аналізуючи структуру галузей народного господарства його було поділено на виробничу та невиробничу сфери, необхідно відзначити, що органічний взаємозв’язок цих двох сфер економіки полягає у тому, що матеріальне виробництво, що матеріальне виробництво, яке створює матеріально-технічні умови для усіх видів суспільно-корисної діяльності, у тому числі і для невиробничої сфери, випробовує на собі і зворотний зв'язок – вплив самого працівника (його освіта, інтелект, здоров’я) всього того, що є вирішальним впливом на зростання продуктивності праці, а забезпечується нематеріальним виробництвом.
ФКС з економічної точки зору можна охарактеризувати, як вид суспільно-корисної діяльності з надання різнохарактерних послуг. Така діяльність відноситься до невиробничої сфери, тому що прямо не приймає участь у створенні матеріального продукту.
Галузь
– це сукупність підприємств і організацій, які характеризуються загальністю продукції, що виготовляється, технології виробництва, основних фондів, професійних навичок працюючих і потреб, які задовольняються ними.
Не дивлячись на те, що наведене визначення відноситься насамперед до галузей виробничої сфери, його правомірно застосовувати на будь-яку галузь народного господарства, тому що в ньому містяться головні признаки, які лежать в основі, з одного боку, об’єднання в галузь різних господарських одиниць, а з іншого боку, різниці між галузями. В основі об єднання різних господарських одиниць в галузь лежать:
a) особливості праці робітників підприємств і організацій, які виконують специфічні функції в системі суспільного поділу праці;
b) особливості використовуваних засобів праці;
c) специфічна форма результатів праці.
Сукупність названих при знаків відображає виникнення різновидів суспільно необхідної діяльності та їх формування в галузь: розвиток потреб у будь-якому продукті праці (товарі, послузі) обумовлює спеціалізацію виробництва, її постійне поглиблення за рахунок впровадження нових, але того самого профільного напрямку видів діяльності (послуг), що з часом потребує відповідної форми управління.
Підтвердженням постійного поглиблення спеціалізації може слугувати розширення впливу фізкультури і спорту на вирішення багатьох соціальних питань.
Загальні галузеві признаки змісту виробничого процесу в галузі ФКіС:
- організації галузі здійснюють специфічні функції, які пов’язані із задоволенням специфічних потреб. Продуктом виробництва, в першу чергу, виступають оздоровчі, освітні, видавничі послуги, які задовольняють різноманітні потреби фізкультурно-спортивної направленості людей різного віку, інтересів і матеріальних можливостей;
- професійне забезпечення виробничого процесу досягається багаторівневою системою підготовки кадрів, які надаються середніми та вищими навчальними закладами, після вузівською освітою і різними формами підвищення кваліфікації;
- матеріально-технічна база - спортивні споруди, їх оснащення та інвентар;
- представляє собою характерні для цих видів діяльності основні і оборотні фонди невиробничого призначення;
- бюджетне фінансування здійснюється у відповідності з самостійною статтею державних витрат;
- управління галуззю здійснюється системою органів виконавчої влади регіонального і місцевого рівнів, які розробляють стратегію розвитку фізичної культури і спорту й несуть відповідальність за їх реалізацію.
Аналіз динаміки основних показників фізкультури і спорту у масштабах країни свідчить про наявність у розвитку галузі ряду тенденцій, які в останні роки набувають позитивного характеру:
- зростає кількість спортивних споруд;
- збільшується чисельність штатних працівників фізкультурно-оздоровчих центрів, спортивних клубів, підприємств та організацій;
- збільшується кількість людей, які займаються в секціях і групах за видами спорту, клубах і групах фізкультурно-оздоровчого напрямку.
Разом з тим, розвитку фізкультури і спорту протягом значного часу притаманні і негативні тенденції.
В першу чергу, це бюджетне фінансування галузі «за залишковим принципом», невиконання законодавчих актів у частині затверджених нормативів фінансування фізкультури і спорту, а також невиконання показників бюджетного фінансування.
В кожній галузі народного господарства проявляються економічні відносини, які характерні в цілому для конкретної країни.
Методологічною основою для їх аналізу є загальна економічна теорія - економіка.
Крім цього існує ряд економічних дисциплін, які вивчають конкретну галузь (економіка транспорту, економіка спорту).
Як відомо, предметом економіки є проблема підвищення ефективності використання обмежених ресурсів для задоволення безмежних потреб людей. Це загальна для народного господарства будь-якої країни проблема. Яка характерна і для кожної галузі.
Стосовно галузі ФКіС вона знаходить вияв у таких питаннях:
- яка організаційно-правова форма найбільш ефективна для функціонування фізкультурно-спортивної організації з врахуванням специфічних особливостей останньої;
- які найбільш раціональні способи залучення займаних чи пайових фінансових ресурсів для функціонування і розвитку фізкультурно-спортивної організації;
- як підвищити конкурентоздатність фізкультурно-спортивної організації;
- як найбільш ефективно використовувати мережу фізкультурно-спортивних споруд і кожну з них окремо;
- як реалізувати велику кількість білетів на спортивні змагання, абонементів для занять у фізкультурно-оздоровчих групах.
Таким чином, предметом
економіки ФКіС є проблема вибору найбільш раціональних способів споживання ресурсів (факторів виробництва) для розширення ринку надання послуг, максимального наближення їх асортименту і якості до
У розумінні предмета галузевої економіки знаходиться взаємозв’язок двох основних розділів економічної теорії – макроекономіки та мікроекономіки.
Мікроекономіка як розділ економіки пов’язана з вивченням відносно мало масштабних економічних процесів, суб’єктів явищ (підприємств, фірм, відносин між ними).
В центрі її уваги знаходиться виробники і споживачі: їх рішення з приводу обсягів виробництва, продажу, купівлі, з врахуванням потреб, цін, витрат, прибутку.
Крім того, вона вивчає ринкову поведінку суб’єктів, відносини між ними у процесі споживання, розподілу, обміну, а також відносини між виробниками і державою.
Макроекономіка досліджує економіку як ціле, а також її сектори (державний сектор, бізнес, домогосподарства, промисловість, с/г, фінансовий і страховий ринки, споживчий ринок) з використанням макроекономічних показників та їх зв’язків, наприклад, з зайнятістю, державними витратами.
Для виробництва послуг у галузі ФКіС це передбачає всебічний аналіз факторів, які впливають на попит і пропозицію їх продукції. Так, наприклад, прогнозуючи попит, необхідно виходити з того, наскільки значне місце в потребах сім’ї займає бажання проводити дозвілля в секціях і клубах, займатися туризмом, відвідувати спортивні заходи, що відображає мікроекономічний рівень аналізу. Проте, водночас, з існуючими на ринку цінами, номінальними доходами, системою пільг для окремих категорій населення, можуть змінити тенденції мікроекономічних факторів, які формують попит як і у бік зменшення так і у бік збільшення.
Аналогічно складається справа і з пропозицією. Окрім впливу попиту і розміру капіталу на масштаби виробництва можуть впливати як позитивні так і негативні фактори такі, як податкова політика, ціна кредиту, рівень інфляції.
У цьому зв’язку, актуальним зараз є пошук форм взаємодії держави на її рівні, так ще в більшому ступені на регіональному і місцевому рівнях, з приватними виробниками галузевого продукту з метою залучення капіталу в галузь ФКіС. Як відомо, для бізнесу привабливі рентабельні і швидко окупні затрати. Сучасний ринок послуг галузі ФКС вимагає попит на спеціальні підтримки людей з фізичними вадами, людей похилого віку, дітей, для яких ринкові ціни недоступні.
Розвиток системи пільг в податках, отриманні кредиту, приватних компенсацій витрат виробництва могло б сприяти розширенню приватного підприємництва у цьому секторі ринку на умовах, які не заважають інтересам виробників. Ціни на послуги галузі при цьому були б доступні для незахищених верств населення.
Економічні дослідження, оцінки і прогнози, які проводяться в галузі ФКС, базуються на загальній економічній теорії як методологічній основі, широко використовуються дані управління, правознавства, соціології та інших наук.
Таким чином, економіка ФКіС, як наукова дисципліна, яка розглядаючи економічні відносини суспільства у їх конкретних проявах стосовно до практичних задач галузі, реалізує найважливіше призначення даної науки – розробляти науково обґрунтовані рекомендації, які б сприяли більш ефективному виробництву різноманітних послуг.
Спеціалістами різних зарубіжних країн – Великобританії, Німеччини, Франції розроблені базові концептуальні положення, які характеризують сутність економіки ФКС в умовах ринкових відносин, а також проведені різноманітні емпіричні соціально-економічні дослідження.
Аналіз взаємовідносин між економікою і ФКС базуються на вирішенні трьох основних проблем: фінансування спорту, економічне управління спортом і створення економічних процедур взаємодії на єдиному ринку спортивної промисловості та фізкультурно-спортивних послуг.
В рамках проблеми фінансування спорту необхідно аналізувати засоби, які виділяються державними і муніципальними бюджетами на розвиток ФКС та діяльність спортивних лотерей, національних та інших фондів розвитку спорту, спонсорів, доходи від спортивних заходів.
Економічне управління спортом пов’язане з найбільш ефективним використанням (за встановленими правилами) доходів фізкультурно-спортивних організацій, веденням бухгалтерського обліку, розробкою вимог до податкової системи, правила оптимальних витрат на проведення спортивних заходів, аналізом винагород спортсменів-професіоналів, умов праці і т.д.
Взаємодія на єдиному ринку спортивної й іншої промисловості і фізкультурно-спортивних послуг являє собою широкий спектр економічної діяльності пов’язаної з споживанням продукту фізичної культури і спорту, створенням попиту на ринку спортивних товарів і послуг, який обслуговується як спеціалізованим, так і неспеціалізованими виробництвами. Заняття фізкультурою і спортом потребують створення мережі фізкультурно-спортивних споруд і відповідно залучення сфери будівництва.
Підтримка спортивної форми, лікування у випадку отримання травм потребують включення в спортивний ринок харчової, фармацевтичної промисловості і ін.
Змагальний спорт породжує ринок спортивних видовищ і відповідно сферу діяльності для ЗМІ, які в свою чергу створюють умови для функціонування на спортивному ринку спонсорів і т.д.
З точки зору хронології, розвиток економіки ФКіС відбувся поетапно.
Перший етап
характеризується епізодичною взаємодією економіки і спорту. Початок цього етапу можна віднести до проведення перших Олімпійських ігор. Явною «датою народження» слід вважати виникнення професійного спорту.
Дослідження проблеми взаємодії економіки і спорту на цьому етапі ні на емпіричному, ні на теоретичному рівні не проводилося.
Другий етап
, який починається після другої світової війни відрізняється постійною і активною взаємодією економіки і спорту. На цьому етапі (з середини 70-х років) спеціалісти стали проявляти інтерес до досліджень проблем взаємозв’язку економіки і спорту, проте у більшості випадків вони стикалися з чисельними труднощами в отриманні інформації необхідної для аналізу.
Однією з таких труднощів є необхідність переборювання специфічного табу, пов’язаного з традиційною уявою пор «чистоту» спорту.
Третій етап,
початок якого відносять до 80-х років ХХ ст. характеризується розширенням і поглибленням взаємодії економіки і спорту як за кількісними, так і за якісними показниками.
Цьому етапу притаманне поглиблене вивчення проблем економіки і спорту, результатом чого з’явилась економіка ФКіС, як відносно самостійна наукова дисципліна, яка взаємодіє з соціологією спорту, демографією та іншими науками.
В даний час відбувається процес інтернаціоналізації економіки спорту, яка проявляється в трьох основних аспектах – концептуальному, якісному і кількісному.
Наряду з неекономічними існують економічні детермінанти зростання рівня спортивних досягнень.
Одним з головних стимулів спортсмена до досягнень спортивного результату є приз в грошовій чи натуральній формі. Високі спортивні результати підвищують ринкову вартість спортсмена.
На рівень спортивних досягнень впливають якість спортивного одягу і взуття, спортивний інвентар та обладнання. Економіка в особі фірм з виробництва спортивних товарів зацікавлені у виробництві таких товарів, які будуть апробовані спортивною елітою на великих міжнародних змаганнях, а з часом стануть товарами масового спортивного ринку. Спортсмени проявляють інтерес до виробництва нових високотехнологічних спортивних товарів, які допомагають їм перемагати.
Економіка спорту повинна бути «прозорою» не тільки для спеціалістів, а й для широкого загалу.
У деяких випадках мають місце судження про негативний вплив економіки і ЗМІ на суть спорту, які не завжди оправдовані. Дійсно, ЗМІ і спонсори часто нав’язують час проведення змагань, роблять спроби змінити правила проведення.
Це, безумовно, негативний підсумок проникнення економіки в спорт. Проте повна і достовірна інформація про ці процеси практично недоступна не тільки широким масам населення, але й спеціалістам.
Аналогічна ситуація складається у відношенні об’єктивного знання про гонорари представників спортивної еліти, особливо у деяких видах спорту. Відомі громадськості і спеціалістам розміри гонорарів, які досягають інколи кількох мільйонів доларів в рік, виходячи за рамки розумного.
Література
1. Енгспер П. Ринкова економіка для бізнесменів-початківців. Перекл. З нім. О. Лонгвиненко К. Вік, 1992.
2. С.Ф. Покропивний «Економіка підприємства» К. 1995
3. Л.К. Воронова Фінансове право К. 1995
4. В.И. Сисоев Финансирование российского спорта. 2001 №1 с. 36-37
5. В.В. Кузин «Экономика ФКС»., М. «Спорт-академ Прес» – 2001.
6. Л.В. христова, С.П. Шпилька «Физкультура: отрасль в нових условиях хозяйствования», М. – Экономика, 1991.
7. Я.Р. Вилькин «Экономика ФКС» учебное пособие, Минск, 1993.
8. В.В. Галкин, В.И. Сысов «Экономика ФКС» учебное пособие, Воронеж, 1999.
9. С.И. Гуськов Спонсор и спорт М., 1995.
10. И.И. Переверзин, С.Г. Толкачев Управление и экономика ФКС, Уч. Пособ, учебное пособие М. 1997.