Реферат з теми:
«Циклічність як загальна форма економічної динаміки»
План
Вступ
1. Прогнозування з урахуванням циклічності економічного зростання
2. Чотири кондратьєвських цикли (по оцінках Менша)
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Теорія економічних циклів разом з теорією економічного зростання відноситься до теорій економічної динаміки, яка пояснює рух народного господарства, якщо теорія зростання досліджує чинники і умови зростання як довготривалій тенденції, то теорія циклу – причини коливань економічної активності в часі. Напрям і ступінь зміни сукупності показників, що характеризують рівноважний розвиток економіки, утворюють економічну кон'юнктуру.
Природа циклу до цих пір є одній з самих спірних і маловивчених проблем. Дослідників, що займаються вивченням кон'юнктурної динаміки, умовно можна розділити на тих, хто стоїть на детерміністських позиціях і стверджує, що економічні цикли виявляються з регулярністю приливів і відливів.
Представники першого напряму, до яких належать найбільш авторитетні учені сучасної західної неокласичної школи, вважають, що цикли є наслідком випадкових дій (імпульсів або шоків) на економічну систему, що і викликає циклічну модель відгуку, тобто циклічність є результат дії на економіку серії незалежних імпульсів. Основи цього підходу були закладені в 1927 р. радянським економістом Є.Є. Слуцьким (1880 – 1948). Проте лише через 30 років даний напрям отримало широке визнання на Заході.
Представники другого напряму схильні розглядувати цикл як своєрідну першооснову, елементарний неподільний «атом» реального миру. Цикл в даному трактуванні – це особливе, універсальне і абсолютне утворення матеріального світу. Структуру циклу утворюють два протилежні матеріальні об'єкти, які знаходяться в нім в процесі взаємодії.
Слід зазначити, що ідея циклічності як першооснови миру витала в світовій науці з часів Древньої Греції і Древнього Китаю (особливо в праці китайських даосів).
Якщо проблема циклічності цікавила філософів впродовж багатьох сотень років, то економісти звернули на неї увагу порівняно недавно, на початку 19 століття. Саме тоді в роботах Ж. Сисмонді, і Т. Мальтуса з'явилися дослідження кризових і циклічних явищ в економіці. Причому проблемами кризи і циклу займалися представники побічного перебігу економічної думки. Економістами ж ортодоксального напряму ідея циклічності відкидалася як що суперечить закону Сея, згідно якому попит дорівнює пропозиції. Тому у старих класиків А. Сміта, Д. Рікардо, Дж. Ст. Мілля, А. Маршалла феномен циклу якщо і був видимим, то мимохідь, як приватне і швидкоплинне явище. До того ж ні А. Сміт, ні Д. Рікардо – засновники класичної школи – не були свідками економічних циклів.
К. Маркс був одним з перших економістів, який почав приділяти цій проблемі пильну увагу. Він виділяв чотири фази циклів, що послідовно змінюють один одного: криза, депресія, пожвавлення і підйом. Проте існують та інші класифікації. Деякі сучасні дослідники виділяють тільки дві фази: рецесію і підйом. Слід зазначити, що марксистська економічна школа досліджувала виключно промисловий цикл протяжністю 7 – 12 років, відносячись до решти всіх видів циклічності з упередженням як до породжень ворожої буржуазної політекономії.
Криза виявляється, перш за все, в надвиробництві товарів, скороченні кредитів і підвищенні позикового відсотка. Це веде до пониження прибутків і падіння виробництва, зростання банківських заборгованостей, банківським крахам і банкротствам підприємств в інших сферах економіки.
Після кризи настає депресія. Виробництво вже не скорочується, але і не росте. Товарні надлишки поступово розсмоктуються, але торгівля йде мляво. Ставка позикового відсотка падає до мінімуму. Проте поступово в народному господарстві з'являються «точки зростання» і відбувається перехід до пожвавлення. Підприємства, що пристосувалися до нових умов ринку, збільшують випуск товарів, здійснюють нове промислове будівництво, підвищується норма прибули, ставу позикового відсотка і заробітної плати, зачинається фаза підйому. Рівень ВНП перевершує вищу локризову крапку, виробництво продовжує збільшуватися, ростуть зайнятість, товарний попит, рівень цін і норма позикового відсотка. Але поступово розміри виробництва знов виходять за рамки платоспроможного попиту, ринок переповнюється нереалізованими товарами, і зачинається новий промисловий цикл.
Цикли Кондратьєва
Сучасній суспільній науці відомо більше 1380 типів циклічності. Нижче представлені 6 найчастіше згадуваних (економіка оперує перевагою чотирма першими з них).
| Тип | Довжина циклу | Головні особливості |
| Китчина | 2-4 року | Величина запасу > коливання ВНП, інфляції, зайнятості, комерційні цикли |
| Жуглара | 7-12 років | Інвестиційний цикл > коливання ВНП, інфляції, зайнятості. |
| Коваля | 16-25 років | Дохід > еміграція > житлове будівництво >сукупний попит > дохід |
| Кондратьева | 40-60 років | Технічний прогрес, структурні зміни |
| Форрестера | 200 років | Енергія і матеріали |
| Тоффлера | 1000-2000 років | Розвиток цивілізацій |
Далі, враховуючи, що на проблему прогнозування ми дивитимемося з погляду циклів Кондратьєва, слід розглядати їх у загальних рисах. Перші спроби в області створення теорії довгих хвиль були зроблені на зорі 20 століття А. Гельфандом, Я. Гельдереном і С. Вольфом. Проте найбільший вклад вніс вчений Н.Д. Кондратьєв, який опублікував декілька основоположних робіт в даній області. Він виклав результати своїх досліджень, що стосуються динаміки індексів товарних цін, процентних ставок, ренти, заробітної плати, виробництва найважливіших видів продукції для низки розвинених країн з 1770 по 1926 рр.
Початок «великого» підйому Кондратьєв пов'язував з масовим впровадженням у виробництво нових технологій, із залученням нових країн до світового господарства, із змінами об'ємів здобичі золота. При цьому спільна картина підйому описувалася таким чином: впровадження технічних нововведень йде паралельно з розширенням інвестиційного процесу, який, у свою чергу, стимулює виробництво і попит, сприяючі зростанню цін.
Свідоцтвом того, що економіка наближається до верхньої точки великого циклу, є ті, що зачинаються на тлі достатку брак окремих товарів, зрушення в структурі розподілу доходів, зростання витрат виробництва і так далі
Існують різні пояснення причин вичерпання енергії підйому. Одні бачать їх в помітному збільшенні норми споживання, інші – в зміні купівельній спроможності грошей, треті досягнення «піку» пов'язують з життєвим циклом продуктів і галузей, створення яких з'явилося наслідком крупних нововведень з минулих років.
За кожним «великим» підйомом слідує досить короткий період, коли економіка як би готується до майбутнього тривалого спаду.
1.
Прогнозування з урахуванням циклічності економічного зростання
З формуванням ринкових стосунків особливого значення набувають питання державного регулювання, різко змінюється якість народногосподарського планерування. Його призначення в нових умовах зводиться до вироблення спільної стратегії соціально-економічного розвитку, до формування певних пріоритетів в науково-технічній, структурній і соціальній політиці держави. У таких умовах явно зростає значення робіт в області складання макроекономічних прогнозів. Необхідні комплексні підходи соціально-економічного і науково-технічного розвитку країни, які дозволили б перейти до державного планерування по кінцевій меті, до цільового програмування науково-технічного прогресу при оптимальній концентрації ресурсного потенціалу на пріоритетних напрямах.
Методичні підходи, що існують нині, до складання макроекономічних прогнозів обмежують їх зміст варіантним опрацьовуванням орієнтирів розвитку країни на 20 років з поглибленою деталізацією першого десятиліття. У прогнозах, що розробляються, і методиках, що діють, прогнозування не знаходять послідовного віддзеркалення найважливіші вимоги – альтернативність даних варіантів, облік нерівномірності розвитку прогнозованих об'єктів. Це відчутно знижує якість і науковий рівень прогнозної роботи.
Застосування теорії циклічності розвитку дає необхідні орієнтири у виявленні можливих траєкторій майбутнього руху економіки, дозволяє розробити альтернативні варіанти довготривалого розвитку. У прогнозах тривалий час превалювали трендові позиції, що вело до установок на інерційність економічної системи. Визнання ж циклічності розвитку дозволяє врахувати в ході формування довготривалих цілей, стратегій і траєкторій економічного зростання стрибкоподібні змін, тобто такі, які викликаються радикальними поворотами в продуктивних силах і суспільних стосунках. Теорія циклічного розвитку створює основу для подолання екстраполяційних підходів до побудови прогнозів, для достовірного обліку нелінійності економічної динаміки. Тим самим, формується можливість перетворити прогнози на реальний і надійний інструмент передбачення майбутнього, що дозволяє ухвалювати більш обґрунтовані планові рішення. Зокрема, орієнтація на циклічний характер розвитку сприяє вірному виявленню і віддзеркаленню в прогнозах майбутніх критичних або поворотних крапок в трендовому русі. Звідси реальною стає можливість передбачати тимчасові інтервали концентрації вузлових науково-технічних і соціально-економічних проблем, яка вимагає вироблення принципово нових економічних і політичних рішень.
Переорієнтація в прогнозуванні на визнання циклічності як форми економічного розвитку повинна втілюватися в розробці альтернативних варіантів динаміки структури відтворення і темпів економічного зростання. У найзагальнішому вигляді суть справи тут в тому, що разом із згладженою трендовою динамікою макроекономічних показників формується альтернативний варіант нерівномірної, стохастичної динаміки.
Нарешті, застосування теорії циклічного розвитку передбачає істотне розширення горизонту прогнозування. Стає можливим і, більш того, необхідним вийти за рамки прогнозу, обмеженого 20 роками, і, отже, за межі, які властиві вирішенню тактичних завдань, не поставлених в залежність від стратегічного бачення.
Теоретично-логічні схеми, а також емпіричні спостереження, проведені останнім часом, підтвердили наявність серії підйомів і спадів в економічному розвитку. Неспростовними є факти циклічності в розвитку в попередні десятиліття. Інтенсивне зростання в 60-і роки на деякий час приховало ознаки циклічності в розвитку. Проте в 70-і і 80-і роки були зафіксовані наступні явища: зниження темпів зростання, синхронізація фаз ділового циклу в різних промислових країнах, збільшення амплітуди коливань циклу, в однієї сторони, і зменшення його тривалості – з іншою, перетворення циклічного руху на турбулентне, тобто порушення традиційної регулярності фаз циклу.
Є всі підстави передбачати збереження циклічної форми розвитку в майбутньому. При цьому слід враховувати її основні характеристики, а це поворотні точки розвитку – підйоми і спади, а між ними – наявність щодо постійних тимчасових інтервалів. Зроблені в середині 20-х років, в 40-і роки, а також на рубежі 60-70-х років прогнози циклічних кривих отримали у відповідні періоди повне підтвердження.
Призначення прогнозу з урахуванням чинників циклічного розвитку, з економічної точки зору, зводиться до створення концепції антикризової інвестиційної політики. При цьому, знайомлячись з перебігом реформ в країнах СНД, можна говорити про виникнення стійкої і відтворної симетричності реформування вітчизняної економіки з «великими циклами» Кондратьєва. Це свідчить про високу прогностичну цінність самої кондратьївської теорії хвилеподібно-циклічних коливань світової економіки.
Н.Д. Кондратьєв, спираючись на свою теорію існування довгих циклів в економіці, по суті передбачив відродження і подальший підйом в розвитку цілої низки країн після важкої економічної депресії 1929 року. Його послідовники показали, що існує певний зв'язок між технологічною інновацією і фазами економічного циклу. Тривалість такого зв'язку носить довготривалий характер і складає в середньому 55 років (так звана кондратьївська хвиля).
Фаза відродження Кондратьєвського циклу характеризується великим числом технологічних базових інновацій. Під технологічними базовими інноваціями розуміється створений матеріал або засіб, що вперше упроваджується у виробництво. У це ж поняття укладається і організація або створення ринку для нового, вперше проведеного продукту.
Базові інновації можуть визначатися як інновації, які є джерелом отримання нових продуктів і видів діяльності, що формують нові ринки і нові промислові галузі, як постачальники продукції на ці ринки.
На самому початку циклу ці інновації здійснюють молоді малі підприємства, які через свою гнучкість і адаптивність сприяють дифузії одного або декількох крупних винаходів. У результаті їх дій утворюється кластер інновацій, який і приводить до значного економічного прогресу.
Зростання і процвітання ведуть до зниження витрат виробництва, накопичення виробничого потенціалу. Експорт стає істотним елементом подальшого зростання. У міру того як ростуть виробничі потужності, задовольняється попит і відбувається рух від ринку продавців до ринку покупців. Промислово розвинені країни досягли в даний час саме такого ефекту.
Технологічно нові продукти все більше стандартизуються, поступово породжує явище псевдоінновацій, коли попит споживача націлений на що-небудь нове, але на ринку він зустрічає лише модифікації старого. Це веде до стагфляції. У такій ситуації інвестиції в промисловий розвиток перестають бути привабливими, накопичені гроші зачинають звертатися не у сфері бізнесу, а на ринку цінних паперів і капіталу насиченість ринку технологічно прогресивними видами продукції характеризується, як правило, високорозвиненим ринком цінних паперів і капіталу. В свою чергу масштабний ринок цінних паперів і капіталу формується унаслідок тимчасової відсутності альтернатив для інвестицій інноваційного типу.
Насиченість ринку псевдоінноваціями, які не дають великого ефекту, є найбільш типовим явищем для даного періоду розвитку. Саме в даний час керівництво підприємств втрачає інтерес до інновацій, а крупні підприємства втрачають необхідну гнучкість, всього більшого значення набувають малі підприємства.
Перша реакція економіки на ситуацію подібного типу – скорочення витрат
У цих умовах єдиний шлях здолати кризову ситуацію – це активно сприяти впровадженню і розповсюдженню нових технологічних базових інновацій, що реалізовують крупні винаходи і відкриття. Зараз відомі чотири ідентифікованих кондратьєвського циклу.
В зв'язку з цим одне із завдань прогнозування – детально охарактеризувати основні фази його розвитку, продатувати ці фази і відшукати за допомогою статистичних методів кластери базових інновацій, здатних вивести економіку з кризового стану. Зразкове датування кондратьєвських циклів, включаючи і 4-й довготривалий цикл, приводиться в таблиці.
2. Чотири кондратьєвських цикли (по оцінках Менша)
| Хвиля | Фаза, роки | |||
| процвітання | рецесія | депресія | відродження | |
| I (55 років) | 1787-1799 | 1800-1812 | 1813-1826 | 1827-1842 |
| II (55 років) | 1843-1856 | 1857-1868 | 1869-1884 | 1885-1897 |
| III (55 років) | 1898-1910 | 1911-1924 | 1925-1938 | 1939-1953 |
| IV (55 років) | 1954-1965 | 1965-1978 | 1979-1993 | 1994-2009 |
| (прогноз) | (прогноз) | |||
Симетричність економічних реформ в нашій країні з великими циклами світової кон'юнктури (вона спостерігається і в інших країнах), безумовно, не означає їх фатальної зумовленості зовнішніми чинниками. Вибір шляху економічного розвитку будь-якої країни в головному залежить від дії внутрішніх закономірностей. В той же час було б помилкою зовсім виключати вплив на внутрішні процеси міжнародних чинників, хоч би із-за об'єктивно існуючої взаємозалежності в розвитку всіх країн. Разом з тим, міжнародні чинники по-різному чинять тиск на економічні процеси в кожній країні. І тут вітчизняна історія реформування в цілому не суперечить досвіду входження в міжнародне економічне співтовариство інших країн. Багато з них, що підключалися до світового ринку, переходячи їх других і віддалених економічних ешелонів на передові позиції (наприклад, Німеччина і Японія після другої світової війни), повною мірою підпадали під вплив глобальних економічних механізмів у висхідній лінії розвитку світової економіки за рахунок різкої активізації процесів у власних країнах. Дуже часто така активізація відбувалася в тих з них, які до цього пережили серйозні невдачі (наприклад, ураження у війнах) і соціальні потрясіння. Само ж вступ світової економічної системи до фази підйому сприяв зростанню інноваційної активності у всіх сферах, додавав додаткові імпульси назрілим змінам в економічній сфері, формувало спільну сприятливу атмосферу для освіжаючих змін в країнах, що активізували економічну модернізацію.
Мабуть, треба розрізняти роль економічних реформ в країнах наздоганяючого розвитку, де ще не завершилося пристосування національного господарства до закономірностей функціонування світового ринкового господарства, і в провідних країнах із стійкою і зрілою системою ринкових стосунків. Для першої групи країн якнайкращі (або, можливо, вимушені) умови для реформ складаються в підвищувальній фазі ділової активності світової економіки, і їх основне завдання полягає в тому, щоб наздогнати передові країни. Для другої – реформи зачинаються в поніжательної фази і мають на меті пожвавлення економічної кон'юнктури і перехід до фази підйому в розвитку господарства. В зв'язку з цим доцільно розмежовувати двох типів економічних реформ – модернізаційні і циклічні, такі, що мають відзнаки в цілях і змісті, стратегії і тактиці.
Тому зовсім недивний збіг фаз реформ в Казахстані з фазою вищої ділової активності провідних держав. Але що особливо характерний для вітчизняного шляху модернізації: наша країна, давно вступивши на цей шлях (ще в складі СРСР), до цих пір його остаточно не минула.
У чому ж причини незавершеності модернізації вітчизняної економіки?
Цьому можна запропонувати наступне найбільш спільне пояснення. Казахстанському шляху економічної модернізації виявилося властивим те, що ринкові реформи, одна за одною, не просто вичерпували свій потенціал, сходячи у небуття, але змінювалися зворотними хвилями, які якщо і не повертали економіку на початкові рубежі, то порушували спадкоємність і поступальність подальшого економічного розвитку, подальших змін (великих і часткових) в національній господарській системі. Цим хвилеподібно-циклічна природа реформ в нашій країні відрізняється від неминучих спадів в їх здійсненні, які виступають наслідком наростання втоми суспільства від змін або служить тактичним прийомом для забезпечення гнучкішого маневрування в складній політичній ситуації на користь досягнення цілей якісного оновлення суспільства. Подібна зміна хвиль реформ протилежними хвилями може розглядуватися як властивість інверсії (поворотного руху) в ході проведення курсу на модернізацію, або «розвиток через зиґзаґи». За нею коштує дія контрринкової тенденції, яка, як показує історичний досвід, при визначених, перш за все, політичних і ідеологічних умовах, а також залежно від перегрупування у владних структурах держави може приводити до виникнення напівринкового або переважно неринкового типа господарства. Так, підсумком економічної модернізації в СРСР на початок п'ятої хвилі реформ стало утворення «гібридного» (змішаного) типа ринку, що представляє специфічну систему господарювання, засновану на деформованих ринкових механізмах, своєрідного «бюрократичного ринку» - з сильними державними важелями дії на економіку, переважанням державного апарату управління і великомасштабними вкрапленнями тіньової економіки. Таку систему господарювання не можна однозначно трактувати як неринкову, і разом з тим вона помітно відрізняється від ринкових стосунків в країнах з розвиненими їх формами. Такий специфічний результат незавершеності економічної модернізації в нашій країні, дії на неї інверсійного механізму.
Якщо звернутися до хронології реформ в Казахстані і СРСР, виявляється наступне. Всі вони (поки за виключенням сучасні) завершувалися фазою контрреформ. Так, реформи Віте-столипіна і періоду Непу, кінець кінцем, були знехтувані в період сталінського режиму. Хрущовсько-косигінські реформи виявилися фактично відкинутими в роки брежнєвського двадцятиріччя.
Спільним для фази контрреформ насправді було посилення політичної реакції, ослаблення демократичних інститутів, що зародилися, і паростків нових політичних традицій, свідомо культивоване зіставленням країн СНД і Заходу як двох протилежних культурно-історичних світів. У економічній сфері були характерні обмеження в розвитку ринкових стосунків, заборона вільного господарювання з одночасним наростанням державного втручання в господарське життя і її жорсткішою регламентацією.
Розвиток традиційних галузей може відбуватися при скороченні темпів зростання; деякі з цих галузей можуть стагнувати, деякі можуть просуватися вперед з усередненою швидкістю (наприклад, сировинні галузі). Проте на кожному етапі розвитку виникає одна або декілька галузей, що лідирують в економіці. Саме у таких галузях знаходять своє застосування базові технології принципово нового типа, що визначають розвиток відповідних галузей із швидкістю вище середньою. Ці галузі поглинають найбільший об'єм інвестицій. Розвиток галузей, що лідирують, нерозривно пов'язаний з освоєнням нових базових технологій. Тому період існування галузей, що лідерують, є не що інше, як життєвий цикл інновацій у фазі зростання.
Такий підхід до трактування галузей, що лідирують, вимагає розгляду залежності між інноваційними циклами і довготривалими тенденціями економічного зростання. У теорії циклічності довга хвиля ділиться на чотири основні фази: процвітання, рецесія, депресія, відродження. Процвітання і рецесія формують фазу підйому, депресія і відродження – фазу спаду.
Макроекономічні характеристики фаз довгої хвилі
| Характеристика | Депресія | Відродження | Процвітання | Рецесія |
| Валовий національний продукт | Низьке зростання | Підйом темпів зростання | Зростання прискореними темпами | Зниження темпів зростання |
| Попит на інвестиції | Наявність зайвих потужностей, падіння інвестиційного попиту | Інвестиції в нові виробництва і галузі | Значне розширення масштабів інвестицій | Раціоналізація інвестиційної політики |
| Споживчий попит | Безперервне зростання відладженого попиту | Пошук нових сфер додатка споживчого попиту | Розширення попиту у всіх сферах | Безперервне зростання нових секторів економіки і насичення споживчого попиту. |
Якщо представити довгу хвилю як послідовність життєвих циклів галузей, що лідирують, можна спробувати співвіднести фази довгої хвилі з фазами довгого циклу: процвітання – зростання; рецесія – насичення; депресія – спад; відродження – впровадження.
Слід зазначити, що приведені фази довгої хвилі і життєвого циклу не збігаються настільки ідеально. Але, проте, правомірний, на наш погляд, вивід про те, що життєвий цикл галузей, що лідирують, заснований на певному кластері винаходів, відповідає довгій хвилі в економіці. Зміна галузей, що лідирують, тобто структурна перестройка економіки, є вирішальним чинником початку нової довгої хвилі в економіці. Взаємна однозначна відповідність фаз життєвого циклу галузі, що лідирує, заснованої на існуванні певної технологічної парадигми, і фаз економічної довгої хвилі деформує зовнішні чинники. Серед них, окрім чинників кон'юнктури і попиту, активний вплив роблять суспільно-політичні (включаючи війни), демографічні, соціальні і природно-екологічні чинники.
В цілому, прогнозуючи долю реформ казахстанської економіки, не слід спокушатися надмірно оптимістичними надіями. Економічна модернізація – надзвичайно хворобливий, тривалий і багатоетапний процес, з низкою перепадів і критичних періодів. Хоча нині маловірогідний варіант настання контрреформ, стримуючих або навіть припиняючи ринкові зміни, він в принципі не виключений. В усякому разі, наростання критики економічної програми уряду (критики справедливої і обґрунтованої), його грубі помилки і відірваність від економічних реальностей, масове зубожіння значної частки населення цілком здатні трансформувати таку критику в політику контрреформ. Ми вже були свідками того, як первинні цілі реформ з «соціалістичним забарвленням» в короткі терміни перетворилися на прямо протилежну політику, запустивши механізм загального розвалу. Причому як одну, так і іншу, абсолютно їй протилежну мету опинилося одне і те ж громадянство. Чому не передбачити ще одне повторення подій за апробованим сценарієм?
Проведений аналіз виникнення інверсійного механізму у вітчизняній модернізації дозволяє виділити «класичний» набір його елементів, що пояснює далеко не випадковий характер виникнення контрреформ. Розривши реформаторів з «низами» і недостатнє «включення» останніх в процеси, наростаюче погіршення життєвого рівня більшості населення і ігнорування його інтересів, потреб і традицій, нездатність запропонованої стратегії і тактики реформ з ходу і безболісно вирішити старі протиріччя (до того ж вони породжують ще нові суперечності і гострі конфлікти), відсутність єдності в стані реформаторів і їх неготовність йти на розумні компроміси, небезпека спалахів радикалізму і нетерпимості в суспільних настроях – все це, як показує історія, виснажувало потенціал реформ на попередніх фазах, готуючи зміну політичного курсу.
Висновок
Оцінюючи сучасну ситуацію суспільства, хіба не можна виявити дії схожих чинників? Раз так, то треба визнати, що на сучасному етапі формуються вихідні позиції для нового витка боротьби між альтернативними варіантами розвитку. В зв'язку з цим, безумовно, виправдано підвищена увага до вивчення історичного досвіду реформування в Казахстані. Хоча історичні паралелі і зіставлення не дають прямої відповіді на те, що станеться в майбутньому, проте, ретроспективний підхід до прогнозування дозволяє виявити лінії «силового поля», що виникли в ході тривалої еволюції нашої господарської системи. Це доповнює соціально-економічний аналіз поточної ситуації, дозволяючи виявити глибоке історичне коріння процесів, що відбуваються, визначаючи вузли і критичні крапки, які традиційно виникали в минулих циклах модернізації. Тим більше що в нинішніх діях вгадуються і минулі події, і старі дійові особи.
Щоб не повторився старий традиційний сценарій розвитку, слід відмовитися від небезпечної помилки, що полягає в тому, що примус і насильство, політична воля і непохитність здатні забезпечити швидкий поворот в економічній сфері. Вітчизняний історичний досвід свідчить про те, що ігнорування об'єктивних економічних реальностей силових методів чреваті несприятливими наслідками для самої трансформації господарської системи. Такий «революційний» підхід до економічних перетворень містить чималий руйнівний потенціал, але дуже обмежену творчу здатність. У наших сьогоднішніх умовах повернути преобразовательные процеси в русло нормального реформаторського способу якісної зміни старої господарської системи – значить, на ділі визнати необхідність переходу від економіки «стискування попиту» до створення стимулів для виробництва і виробників. Адже залежно від того, виникнуть чи ні додаткові стимули виробництва і інвестування, можна судити про обґрунтування вибраного напряму для реформування. Цей критерій і повинен лежати в основі вироблення стратегії і тактики економічного реформування, оскільки за ним коштує включення економічних інтересів – найнадійнішого захисту політики реформ, що визначає її безповоротність.
Список використаної літератури
1. Андарова Р.К. Ринкові реформи і прогнозування з урахуванням циклічності економічного зростання. Матеріали міжнародної наукової конференції, присвяченої 10-літтю незалежності Республіки Казахстан.
2. Кондратьев Н.Д. Проблеми економічної динаміки. К., 1989;.
3. Економічна теорія. Під спільною ред. С.І. Відяпіна, А.І. Добриніна, Р.П. Журавлиною, Л.С. Тарасевича, М., 2003.