Розподіл витрат водогосподарського комплексу між водокористувачами

Вимоги окремих водокористувачів мають, як правило, протиріччя. Наприклад, використання води із водосховища для зрошення земель і водопостачання населення і промисловості може створити небажані умови для _енергетики і водного транспорту. Ці обставини повинні враховуватись при обгрунтуванні оптимальних параметрів і режимів роботи гідровузла. В цьому ракурсі всі водокористувачі поділяються на чотири групи.

1. Існуючі в басейні річки до створення гідровузла.

2. Обов’язкові, які включаються до складу водогосподарського комплексу, незалежно від їх техніко-економічних показників.

3. Малоефективні, включення яких до складу ВГК знижує економічну ефективність всього комплексу.

4. Найбільш ефективні, які визначають, в основному, ефективність.

Принципова відмінність диференційного методу розподілу затрат від попередніх полягає в розподілі затрат між окремими учасниками, які можуть мати різну економічну ефективність. Стосовно задачі розподілу затрат за показниками порівняльної економічної ефективності можна приймати такий розподіл.

1. Якщо учасники першої групи терплять збитки від будівництва ВГК, то ці збитки включають в затрати комплексу, які потім розподіляють між іншими учасниками, а при отриманні прибутку їх переводять в одну із наступних груп.

2. На учасників другої групи можна відносити тільки ту частину затрат комплексу, за якої вони будуть мати нормативну ефективність.

3. На кожного учасника третьої групи відносяться додаткові затрати комплексу, які мають місце при включенні до його складу водокористувача, що розглядається.

4. Для учасників четвертої групи розподіл затрат виконується за умови, наприклад, рівної ефективності.

6. КОМПЕНСАЦІЯ ЗБИТКУ ПРИ СТВОРЕННІ ВОДОГОСПОДАРСЬКОГО КОМПЛЕКСУ

Створення більшості ВГК пов’язане із створенням водосховищ, загальна площа яких невпинно зростає. При цьому в зону затоплення попадають різноманітні споруди і земельні угіддя. Об’єкти, які попадають в зону затоплення поділяють на такі категорії.

1. Населені пункти і промислові підприємства.

2. Залізні і шосейні дороги, лінії електропередач, нафто- і газопроводи.

3. Об’єкти і пам’ятники, які мають культурно-історичну цінність.

4. Лісові масиви.

5. Сільськогосподарські землі.

Питання про переніс населених пунктів і промислових об’єктів вирішують на основі існуючих нормативів. Для цього здійснюється врахування і оцінка всіх споруд, які попадають в зону затоплення, а іноді й підтоплення. На основі цього виконуються кошторисно-фінансові розрахунки, що дозволяють встановити збиткові затрати. Передбачається і грошова компенсація за окремі будівлі, які не підлягають відновленню.

Одночасно з розробкою заходів з переносу населених пунктів і промислових підприємств розробляються проекти з їх інженерного захисту. В результаті порівняння різних вирішень, перевагу віддають найбільш економічному варіанту.

Порядок переміщення об’єктів другої категорії аналогічний, тільки інженерний захист передбачається в обмежених випадках.

Іноді об’єкти першої і другої категорій недоцільно відновлювати на новій території, оскільки на це витрачаються значні кошти.

Питання про історичні пам’ятники і об’єкти вирішується в кожному випадку окремо. Можливі, для цих об’єктів, захисні споруди, переміщення їх на нове місце, або відтворення їх в реконструйованому вигляді.

Трансформація лісів при створенні водосховищ проводиться шляхом лісоочистки. В кошторисно-фінансові розрахунки включають затрати на ці роботи.

Найбільш складним, при створенні водосховищ, є питання про економічну оцінку затоплених сільськогосподарських земель. Засоби, необхідні для компенсації збитку від затоплення, складають значну частину капіталовкладень, передбачених для підготовки водосховища, що суттєво відбивається на економічній ефективності багатьох гідровузлів.

Визначення вартості різних народногосподарських об’єктів, які попадають в зону затоплення, виконується досить точно. Складніше економічно оцінити сільськогосподарські фонди.

Затоплені землі і лісові площі є безповоротною втратою. В зв’язку з обмеженістю земельного фонду, це питання набуває особливого значення, особливо при неврахуванні масштабу заходів, які проводяться для охорони навколишнього середовища. Земля, яка попадає під воду, починає виступати в новій якості. Вона забезпечує отримання додаткового прибутку у вигляді електроенергії, рибної продукції, більшої кількості перевезених вантажів і т.п.

В питанні компенсації затоплених сільськогосподарських площ існує багато пропозицій, які поділяються на такі дві групи:

1. Повне відшкодування всіх угідь.

2. Часткове відшкодування.

В першій групі можливі такі способи вирішення проблеми:

- відновлення земельного фонду шляхом освоєння нових площ;

- введення в оборот нових площ чи покращення існуючих;

- інтерпретація валового і чистого продукту;

- компенсація вартості землі.

Принципова сутність другої групи пропозицій полягає в тому, що в межах басейну чи району даного водосховища відновлення втраченої продукції може не плануватись. Така задача входить до загальнодержавного плану. В результаті створення водосховища повинні забезпечуватись благополучні умови для розвитку сільськогосподарського виробництва. Питання освоєння нових площ виникає тільки у випадку необхідності отримання продукції з меншими затратами.

Розрахунки, виконані на основі згаданих пропозицій, дають різні результати, а це утруднює їх використання.

Поряд з іншими способами, існує еквівалентний метод компенсації збитку, який характеризується більшою об’єктивністю і простотою. Суть цього методу полягає в тому, що всі землі, які попадають під затоплення, ретельно обстежуються. При цьому пашня середньої якості приймається за умовну одиницю, землі кращі за неї за якістю отримують коефіцієнти 1,1; 1,2;...1,5 і т.д., а гірші – 0,9; 0,8;...

Перемноживши площі окремих земель на ці коефіцієнти, можна отримати розміри території, зведені до пашні середньої якості. Вказані коефіцієнти застосовуються і при освоєнні нових земельних площ.

Отже, питання, які стосуються компенсації збитку при затопленні землі і лісу, повинні отримувати обґрунтування за єдиною методикою.

Дуже складною є проблема компенсації збитку рибному господарству. Складність цього питання полягає в трудності визначення збитку і ефективності компенсаційних заходів. Для попередження і компенсації втрат рибної продукції в кошторис ВГК включають такі заходи, як будівництво рибозахисних і рибопропускних споруд, спеціальних заводів і господарств. При виборі оптимального варіанту враховують не тільки розрахункові затрати, але й інші фактори біологічного і інженерного характеру. На сучасному етапі розробляється методика біолого-техніко-економічного обґрунтування компенсаційних заходів.

В деяких випадках, збитку рибному господарству можна запобігти, якщо передбачити спеціальні рибогосподарські попуски для обводнення нерестилищ, які компенсують зміни гідрологічного режиму нижнього б’єфу гідровузла. Об’єм і терміни цих попусків визначають оптимізаційними розрахунками.

Велику групу затрат складають затрати з підготовки ложа водосховища. При цьому необхідно виконати роботи з видалення лісової рослинності. Навіть в зоні затоплення водосховищами, які розташовані в малолісних районах (наприклад, Каховське) виникає необхідність видалення дерев і кущів. Затрати з лісоочистки повністю включають в кошторис ВГК. Рахують доцільним суцільну очистку ложа водосховища, яке призначене для водопостачання, рибного господарства, рекреації. Останнім часом рахується необхідним проведення суцільної лісоочистки ложа всіх водосховищ в природоохоронних цілях. Дослідження показують, що ускладнення, пов’язані не вирубаним лісом, обходяться, в подальшому, дорожче економії і скорочення площі лісоочистки.

До складу заходів з підготовки ложа водосховища входять також затрати на ліквідацію можливих джерел забруднення води. Вони складаються із затрат на: загальну санітарну очистку території населених пунктів, підприємств і тваринницьких ферм, розташованих в зоні затоплення; спеціальну санітарну очистку місць специфічного забруднення і зон водозаборів комунально-побутового водопостачання; переміщення, знешкодження і інженерний захист кладовищ; заходи з боротьби із спливанням торф’яників; заходи з охорони ґрунтових вод.

Збитки у водному транспорті при зведенні гідровузла виникають в зв’язку із збільшенням витрат при погіршенні судноплавних умов, або неможливості використання водного шляху. Ці затрати теж відносяться в кошторис ВГК. Компенсації підлягають також затрати на переміщення об’єктів водного транспорту (причалів). Якщо гідровузол споруджують на несудноплавній річці, а в перспективі планується зробити її судноплавною, і гідровузол перешкоджає цьому, то в кошторис гідровузла включають затрати на компенсацію непередбаченого збитку.

Необхідно відмітити всезростаючий вплив негативних наслідків на вибір варіанту ВГК, його структури і параметрів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Комплексное использование и охрана водных ресурсов / Под.ред. О.Л.Юшманова/ -М.: Агропромиздат, 1985.

2.Зарубаев Н.В. Комплексное использование водных ресурсов. – Л.Стройиздат, 1976.

3.Грищенко Ю.М. Комплексне використання та охорона водних ресурсів. Рівне, 1997.

4.Гидроэнергетика и комплексное использование водных ресурсов/ Под. ред. Непорожнего П.С./ -М.: Энергоиздат, 1982.