План
Складові ринкового механізму: система принципів і правил – закони і закономірності економічних відносин; сукупність основних форм зовнішнього прояву закономірностей ринку та інструментів їх реалізації; межі та мета дії ринкового механізму, мета ринкового регулювання
Відповіді на тестові запитання
Список використаної літератури
Складові ринкового механізму: система принципів і правил – закони і закономірності економічних відносин; сукупність основних форм зовнішнього прояву закономірностей ринку та інструментів їх реалізації; межі та мета дії ринкового механізму, мета ринкового регулювання
Ринковий механізм регулювання національної економіки є фундаментальною економічною категорією, з якої, напевне, і починається комплексне дослідження економічних систем та різних типів національної економіки як комплексного, динамічного та цілісного явища соціально-економічної реальності.
Сучасне визначення ринкового механізму:
- Способи взаємозв’язку і взаємодії основних елементів ринку: попиту, пропозиції ціни, конкуренції та економічних законів, що мають об’єктивну сутність;
- Сукупність взаємопов’язаних економічних законів, елементів, що утворюють(тобто форм їх прояву) спосіб організації ринкової економіки як саморегульованої системи;
- Механізм формування цін, розподілу і перерозподілу ресурсів та благ, взаємодія продавців та споживачів товару, регулювання обсягу і структури інвестицій, попиту і пропозиції на блага, механізм стимулювання НТП, розвитку продуктивних сил і виробничих відносин у суспільстві;
- Форма організації суспільного виробництва, за якої індивідуальні споживачі і виробники взаємодіють між собою з метою вирішення трьох основних проблемних питань економіки: що, для кого і як виробляти.
Класична політична економія трактує ринковий механізм як таку форму організації суспільного виробництва, яка базується на принципах вільного ціноутворення, вільної конкуренції, вільного і стихійного переливу капіталу між галузями, вільної взаємодії між попитом і пропозицією. П. Самуельсон та В. Нордхаус визначають ринковий механізм як форму організації господарства, за якої індивідуальні споживачі і виробники взаємодіють шляхом ринку з метою вирішення проблем економіки, серед яких однією з головних є вирішення проблем обмеженості ресурсів та зростання потреб суспільства.
В. Варга описує ринковий механізм як механізм пристосування пропозиції до існуючого попиту. Він є рухом через ряд спроб і помилок до загальної рівноваги в ціні, збалансованості пропорцій суспільного виробництва.
Ф. Хайек зазначає, що ринковий механізм дає змогу використовувати розсіяне та невидиме знання для формування надіндивідуальних схем взаємодії між суб'єктами економічної системи. Він є основою саморегулювання економічних відносин між людьми, оскільки створює необхідне інформаційне середовище для ведення господарської діяльності. Попит, пропозиція, ціна і сили конкуренції є більш інформативними, ніж будь-який індивід. Ринковий механізм опосередковує поділ праці, поширює інформацію, сприяє перерозподілу ресурсів, очищує суспільне виробництво від економічно слабких одиниць.
Відповідно до наведених визначень, можна зробити висновок, що ринковий механізм містить у собі наступні складові:
• Систему принципів і правил, за якими взаємодіють суб'єкти ринку (індивідуальні споживачі і виробники) - закони і закономірності економічних відносин.
• Сукупність основних форм зовнішнього прояву закономірностей ринку та інструментів їх реалізації: ціни, попиту, пропозиції і конкуренції.
• Межі дії ринкового механізму - охоплюють увесь процес суспільного виробництва (власне виробництво, обмін, споживання та розподіл).
• Мету дії - задоволення всезростаючих потреб усіх членів суспільства з урахуванням проблем обмеженості економічних ресурсів та встановлення пропорцій між сферами, галузями та окремими виробниками благ. Тобто мета ринкового регулювання - це забезпечення максимального взаємоузгодження інтересів усіх агентів ринкових відносин у певній економічній системі суспільства та прагнення утримувати баланс її стану.
Економічні закони
- відображають стійкі, постійно повторювані внутрішні, сутнісні, необхідні, причинно-наслідкові, якісні і кількісні взаємозв'язки між економічними явищами і процесами що їм властиві.
Економічна наука доводить, що закони економіки не є тотожними законам природи чи тим, що встановлюються власне людьми. Економічні закони – це, рис. 1.
| Зміст економічних законів |
| Закони розвитку суспільної життєдіяльності, господарської діяльності людей |
| Закони носять історично визначений характер – вони трансформуються, еволюціонують разом з еволюцією суспільства |
| Закони не існують поза межами людської діяльності, суспільства |
| Трансформації законів найчастіше супроводжуються складними соціально-економічними та політичними перетвореннями |
| Закони носять об’єктивний характер, тобто не залежать від волі і свідомості людей – закони відображають рівень пізнання людиною навколишнього світу та сутності оточуючих її явищ. |
Рис. 1. Зміст економічних законів
У своїй сукупності економічні закони є системою економічних законів розвитку людського суспільства. У її структурі виділяють три групи законів:
Всезагальні закони економічного розвитку
- характерні усім без винятку економічних системам у всі історичні періоди, оскільки виражають процес поступального розвитку суспільного виробництва: закон економії часу, закон зростання потреб, закон суспільного поділу праці, закон адекватності рівня розвитку продуктивних сил виробничим відносинам та ін.
Особливі економічні закони
- характерні лише для певних історичних епох у силу певних особливостей розвитку суспільного виробництва: закон вартості, закон товарного виробництва, закон переважного росту виробництва засобів виробництва тощо.
Специфічні економічні закони
- діють лише у певних економічних системах, тобто відображають особливості розвитку певних форм господарювання: закони розподілу за рабовласницького ладу, за капіталістичного чи феодального ладу, закон доданої вартості та ін.
Закони економічного розвитку
знаходять своє відображення у всезагальних законах розвитку живих систем: закон синергії, закон упорядкованості, закон самозбереження, закон розвитку, закон онтогенезу.
Закон синергії
визначає, що сума властивостей системи не рівна сумі властивостей її елементів, відповідно її функції не зводяться до простої суми функцій, які виконують її елементи. Різниця між сумою властивостей економічної системи та її властивостями її елементів веде до синергічного ефекту - ефект творчої, активної, динамічної взаємодії її елементів. Наявність синергічного ефекту свідчить про рівень організованості системи.
Закон упорядкованості
твердить, що головним елементом зв'язку між елементами системи є інформація. Вона забезпечує стійкі взаємозв'язки між елементами системи, забезпечує їх упорядкованість, визначає напрямки руху, організованість у всьому, стійкість функціональних взаємозв'язків між елементами системи.
Закон самозбереження
будь-яка система прагне зберігати як цілісне утворення, і, відповідно, більш економно розпоряджатись своїми ресурсами.
Закон розвитку
визначає, що будь-яка система не є статичною, вона перебуває у процесі постійного руху. Рух - об'єктивна, незворотня закономірна зміна матерії і свідомості.
Закон онтогенезу
- кожна система проходить усі стадії економічного розвитку - від зародження до занепаду (переходу у новий якісний стан).
Закони економічного розвитку суспільства
не діють окремо один від одного, усі вони як елементи єдиної системи економічних законів виступають діалектичним началом, що визначає межі і напрямки людської життєдіяльності у процесі її історичного розвитку.
Незалежно від того, які явища і процеси, покладені в основу того чи іншого закону, якими вихідними категоріями він оперує для дослідження свого об'єкту, усі вони мають спільні форми та інструменти свого реального прояву. До цих елементів належать ціна, прибуток, заробітна плата, процент, рента, попит, пропозиція і конкуренція. Саме вони є основною формою прояву і рушійною силою еволюції законів економічного розвитку соціально-економічних систем.
Проявляється ціновий механізм через функції, які виконує ціна в системі економічних відносин. Сама по собі, взята поза процесами виробництва, обміну, споживання та розподілу, вона є абстрактним вираженням процесів обміну між ринковими агентами. До основних функцій ціни слід віднести:
• Вимірювальну
- за допомогою цін продавець здатен спрогнозувати суму свого прибутку за виготовлене благо, а покупець - визначити необхідну для отримання блага суму витрат.
• Порівняльну
- полягає у тому, що за допомогою цін можна порівнювати цінності і корисність різних товарів, визначати внесок товаровиробників та працівників у виготовлення певного товару.
• Обліку
- ціна відображає усі необхідні дані про товар: матеріально-речовий внесок, внесок людської праці, якісні показники тощо. Ця функція дає реальну можливість прогнозувати, контролювати процеси суспільного виробництва на усіх його стадіях.
• Засобу розподілу
- рівень цін допомагає диференціювати за різними показниками суб'єктів господарювання та споживачів, а також визначати кількісні та якісні параметри використання та виробництва благ, необхідних суспільству, окремим його групам та індивідам.
• Інформаційну
- ціна несе у собі інформаційні потоки про необхідність тих чи інших благ, ресурсів різним агентам ринку, про можливі канали їх руху, і, таким чином, веде до збалансування пропорцій в національній економіці.
• Стимулюючу (стримуючу)
- ціни здатні активізувати виробничі процеси або гальмувати їх в залежності від ринкової кон'юнктури. Так, чим вища ціна, тим більше товаровиробник готовий виробляти певне благо і просувати його на ринок. Тут діє механізм бажання отримати більший дохід і прибуток за рахунок збільшення, в першу чергу, витрат власної праці.
• Соціальну
- ціна показує рівень та обсяги споживання товарів та послуг, рівень заощаджень і напрямки руху товарних та грошових потоків в національній економіці.
• Обмежуючу
- ціни здатні обмежувати попит споживачів і виробництво.
Попит - це платоспроможна потреба або ж та кількість товарів і послуг, яку хочуть і можуть придбати покупці за певною ціною протягом певного періоду, рис. 2.
З позицій залежності між попитом і ціною він виступає як множина співвідношень цін і відповідних кількостей товару, що за них можна придбати. Кількість товарів прийнято називати обсягом попиту.
Дія закону попиту пояснюється двома ефектами:
1. Ефект доходу - зі зростанням цін реальний дохід споживачів за інших рівних умов скорочується, а коли ціна падає, купівельна спроможність споживачів зростає, тому вони можуть купувати більше даного товару на зекономлену суму від сукупного доходу.
Реальний дохід - це та кількість товарів та послуг, які особа може придбати за свій номінальний дохід, скоригований на рівень цін.
2. Ефект заміщення - зміни ціни змушують покупця надавати перевагу більш дешевим товарам аналогічного типу (товари-замінники).
Сам попит і пропозицію, як співвідношення цін і кількостей товару, що можна придбати за них, має наступне графічне відображення, а можливі варіанти його зміни можна графічно зобразити наступним чином, рис. 3.
Види попиту
|
| Попит на фактори виробництва – попит виробництва |
| Попит на предмети споживання – попит населення |
| Дійсний попит – такий, що реально заявляється на товари та послуги |
| Реалізований попит – частина дійсного попиту, яка вже реалізована на ринку |
| Незадоволений попит – нереалізована частина дійсного попиту в наслідок відсутності необхідних споживачам товарів чи невідповідності їх якісних характеристик бажанням споживачів |
| Спекулятивний попит – попит пов’язаний з високими інфляційними очікуваннями |
| Нераціональний попит – попит пов’язаний з нераціональною поведінкою покупців на ринку |
| Платіжездатний попит – той попит. Що реально забезпечений можливостями покупців на ринку придбати ті чи інші товари та послуги |
| Екзогенний попит – викликаний діями уряду чи іншими зовнішніми до даного ринку силами |
| Ендогенний попит – попит, що формується в самому суспільстві за рахунок факторів, що визначаються в суспільстві |
Рис. 2. Види попиту
Q
Рис. 3. Криві попиту і пропозиції
На пропозицію крім цінового фактору, впливає також ряд нецінових факторів:
• ціни на ресурси (впливають на витрати на виготовлення товару, тобто закладаються у його собівартість);
• технології виробництва;
• кількість продавців на ринку;
• податки та субсидії;
• зміни цін інших товарів;
• очікування зміни цін;
• сезонні коливання.
Еластичність пропозиції описується аналогічно до еластичності попиту.
Es
= (зміна Q,% / зміна P,%) = [(Q2
- Q1
) / Q1
] / [(P2
– P1
) / P1
] - еластичність пропозиції
В результаті взаємодії попиту і пропозиції (покупців і споживачів) під дією, в першу чергу, цінового фактору в ідеальному варіанті на ринку встановлюється так звана рівноважна ціна.
Рівноважна ціна
- це такий стан на ринку, при якому інтереси споживачів та виробників збігаються, тобто споживачі готові купувати продукцію, а виробники мають намір постачати її на ринок в тому ж обсязі і за такого рівня цін.
Рівноважна ціна встановлюється в наслідок постійного коливання цін на ринку, на які також впливає ряд економічних та неекономічних чинників. За умов, коли ціна вища за рівноважну, виникає надлишок товарів у продавців, а якщо нижча - дефіцит. За умов зміни інших чинників змінюється і структура попиту та пропозиції, і, відповідно, рівноважна ціна, рис. 4.
Рис. 4. Ринкова рівновага
На макроекономічному рівні ринковий механізм аналогічно до мікро- та мезорівнів координується механізмами сукупного попиту та сукупної пропозиції, тобто його кінцевою метою є встановлення макроекономічної рівноваги на рівні господарської системи держави загалом.
Сукупний попит (АD) - це сума планових витрат на придбання кінцевою продукції в межах національної е
Його структура залежить від цінового фактору та таких основних нецінових факторів:
• розмірів доходів населення;
• намірів людей на майбутнє;
• очікування інфляції;
• рівня податків;
• рівня урядових витрат;
• грошової пропозиції та ін.
Сyкупний попит вимірюється наступним чином:
АD = споживчий попит + інвестиції + державний попит + попит на експорт з боку іноземців
АD = кількість грошей у обігу х (швидкість їх обігу / рівень цін)
Сукупна пропозиція (АS) - загальна кількість товарів та послуг, вироблених в економці. Показниками, що реально відображають її рівень є валовий внутрішній продукт (ВВП) і валовий національний продукт (ВНП). Крива сукупної пропозиції показує, який обсяг сукупного випуску продукції пропонує виробник за означеного рівня цін. Складається з трьох відрізків: горизонтального (кейнсіанського), проміжного та класичного (вертикального).
Точка перетину кривих сукупного попиту та сукупної пропозиції визначає рівень макроекономічної рівноваги національної економіки (рис. 5.).
Р
Q
Рис. 5. Крива макроекономічної рівноваги
Макроекономічна рівновага може бути повною або частковою.
Повна макроекономічна рівновага - це показник узгодженого розвитку усіх сфер та галузей національної економіки. Основою загальної економічної рівноваги є відповідність між сукупним попитом і сукупною пропозицією на всі товари і послуги на усіх ринках (робочої сили, засобів виробництва, предметів споживання).
Часткова макроекономічна рівновага - це показник, який виражає узгодженість між певними параметрами макроекономічного розвитку, наприклад, між виробництвом і споживанням, інвестиціями і заощадженнями на певних ринках тощо.
Основи теорії макроекономічної рівноваги були закладені швейцарським економістом і математиком Л. Вальрасом. Проте його модель не знайшла свого практичного вираження і залишалась гіпотетичною протягом тривалого періоду часу. Макроекономічна рівновага у Вальраса була суто теоретичною, ідеальною моделлю. Відповідно до дії „теорії Вальраса" суб'єкти економіки не мають ніяких надходжень коштів з зовнішніх джерел і „відкладеного попиту". Саме тому за незмінної ціни попит і пропозиція будуть збігатися на всіх ринках, а значить автоматично і на єдиному ринку. Свої погляди Вальрас виразив системою рівнянь:
Q = D (Р...А, М) - для попиту;
Q = S (P…А, М) - для пропозиції;
де Q - oбсяги продажу даного товару,
D - функція попиту на даний товар,
S - функція пропозиції на даний товар,
Р - ціна одиниці товару,
А - реальні наявні у суб'єктів активи,
М - запас готівки.
Теорія загальної рівноваги була доповнена Д.М. Кейнсом у періоди затяжної депресії (30-ті рр. XX ст.). Саме він довів, що рівновага між сукупним попитом і сукупною пропозицією може порушуватись, наприклад, в наслідок зменшення попиту на розмір заощаджень, що зумовлює особливий інтерес підприємців в кредитованих інвестиціях. Відповідно рівність між сукупними попитом і пропозицією буде досягатись за умови рівності між заощадженнями та інвестиціями, що досягається досить рідко і не на всіх ринках одночасно.
Рівновага АS і АD.
1) на горизонтальному відрізку (АSАD1
) зумовлена залученням недовикористаних ресурсів;
2) на проміжному відрізку (АSАD2
) відбувається в наслідок того, що зміни цін виключають недовиробництво чи перевиробництво;
3) на вертикальному відрізку (АSАD3
) збільшення АS неможливе через максимальне використання ресурсів, що зумовлює зростання цін.
Якщо АS = сопst, то на кейнсіанському відрізку зміщення кривої АD праворуч збільшує реальний обсяг національного виробництва та зайнятість без змін ціни; на проміжному - зростання попиту збільшує і реальні обсяги виробництва і ціни; на класичному - зростання попиту супроводжується зростанням ціни, але без змін в реальних обсягах виробництва.
Ключовим інструментом, який виражає сутність ринкових відносин між суб'єктами економіки, є конкуренція.
Конкуренція
- це суперництво між ринковими суб'єктами за найбільш вигідні умови виробництва, реалізації і купівлі товарів. Вона виступає як об'єктивний економічний закон ринкової економіки, зовнішньою примусовою силою, що змушує виробників підвищувати ефективність виробництва, якість продукції, урізноманітнювати асортимент товарів, збільшувати нагромадження і розширювати виробництво, а споживачів вимагати підвищення якості вказаних параметрів для найбільш повного задоволення власних потреб. Конкуренція створює постійну загрозу того, що при випуску неякісної чи дорогої продукції якийсь інший виробник перехопить споживача, доходи і призведе даного виробника до розорення.
Як зазначає більшість економістів, без конкуренції ринок не спроможний координувати обсяги і структуру пропозиції та попиту, тобто встановлення загальних пропорцій розвитку національної економіки. Ринкова економіка і є саморегульованою системою лише тому, що їй властивий інструмент - конкурентна боротьба.
Роль конкуренції у стимулюванні та забезпеченні розвитку національної економіки визначає її сутність:
• вона є одним з найбільш дієвих інструментів стимулювання НТП та впровадження його досягнень у виробництво; дає можливості зіставляти ефективність виробництва різних товаровиробників, виявляти та стимулювати найбільш дієздатних та звільнятися від тих виробників, які не здатні задовольняти прийняти в країні та за її межами параметри виробничих процесів, якості продукції тощо;
• за її допомогою формується оптимальна структура національної економіки за галузями, сферами економіки, рівнями її функціонування;
• вона підпорядковує товарне виробництво загальнонаціональним суспільним інтересам, забезпечує пріоритет покупця над виробником;
• забезпечує рівновагу на ринку ціни через механізм суперництва;
• вона сприяє ефективному використанню і перерозподілу ресурсів. Існує багато видів і форм конкурентної боротьби, головні з них:
1. За суб'єктами конкурентної боротьби:
• Конкуренція продавці» - це такий вид конкурентної боротьби, який ведеться за найкращу позицію на ринку.
• Конкуренція покупців - виникає, коли попит на товари більший за пропозицію на них. Кожен покупець прагне отримати певний товар за об'єктивними чи власними суб'єктивними причинам.
2. За галузевими ознаками:
• Внутрішньогалузева конкуренція
- це форма економічного суперництва між» товаровиробниками однієї галузі виробництва за найбільш вигідні умови виробництва і збуту готовою продукції. Вона сприяє впровадженню у виробництво нової техніки і технології.
• Міжгалузева конкуренція
- це суперництво між товаровиробниками різних галузей виробництва переважно за найбільш вигідні умови переливу капіталів.
3. За умовами формування та впливом на загальну ринкову ситуацію розрізняють:
• Вільна (досконала) конкуренція
- це така форма організації ринкових відносин, за якої на ньому діє велика кількість продавців та покупців, що знаходяться у рівних стартових умовах.
• Mонопольна конкуренція
- це вид недосконалої конкуренції, форма організації ринкових відносин, за якої на ринку може існувати значна кількість покупців і навіть продавців.
4. За рівнем дотримання правил конкурентної боротьби:
• Добросовісна конкуренція, коли суб'єкти ринкових відносин дотримуються правових і певних етичних норм у своїй діяльності.
• Недобросовісна - коли застосовують шпигунство, переманювання покупців, неправдиву рекламу тощо, тобто такі методи, конкурентної боротьби, що дозволяють обходити загальноприйняті і встановлені „правила гри".
За допомогою вказаних інструментів ринковий механізм виконує ряд важливих функцій, що не притаманні окремим суб'єктам економіки:
• Інтеграційну - забезпечує взаємозв'язок між усіма економічними суб'єктами національної економіки.
• Інформаційну - полягає у поширенні знань, відомостей, що необхідні для постійного відтворення суспільного виробництва національної економіки.
• Регулюючу - випливає зі взаємодії всіх інструментів ринкового механізму. При їх раціональній та оптимальній взаємодії формуються найбільш вигідні для національної економіки пропорції у розподілі економічних ресурсів і благ.
• Розвитку - ринковий механізм діє як об'єктивна, незалежна від волі і свідомості людей сила, він саморозвивається в ході еволюції товарного господарства і, відповідно, впливає на його структуру, стратегію і способи її реалізації у подальшому розвитку національних економік.
• Стимулюючу - на основі ринкового механізму розробляються і використовуються найбільш передові у техніко-технологічному значенні способи виробництва, зменшуються виробничі витрати, відбувається пошук і впровадження альтернативних економічних ресурсів, формується система високотехнологічної та високоякісної продукції. Також за допомогою цієї функції ринковий механізм забезпечує зведення індивідуальних цілей товаровиробників до суспільно значимих, тобто таких, вирішення яких визначає подальший розвиток національної економіки.
Таким чином можна зробити висновок про те, що ринкові відносини довели свою ефективність протягом усього історичного розвитку товарного господарства. Й досі вони не мають реальної альтернати завдяки об'єктивній та закономірній дії інструментів ринку. Проте ринок довів і свою обмеженість у вирішенні цілого спектру важливих для суспільства проблем.
Недоліки механізму ринкового саморегулювання, рис. 6.
Ці проблеми закладені в самій природі ринкового механізму, що діє в умовах відособлених між собою товаровиробників і споживачів. їх плани досить часто не співпадають зі стратегією загальнонаціонального соціально-економічного розвитку. Ось чому на певному етапі розвитку суспільства його суб'єкти перейшли до утворення таких регуляторів економіки, які б могли не лише адаптуватись до дії об'єктивних ринкових законів, а частково згладжувати їх недоліки. До таких регуляторів у сучасних економічних системах слід віднести державу та корпоративну форму організації економічних відносин. Сприяння розвитку малого бізнесу - одне з основних завдань державного регулювання економіки. В Україні прийнято закон «Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні» від 21 грудня 2000р. №2157-111, затверджено указ президента України «Про спрощену систему оподаткування» від 3 липня 1998 р. № 727/98, указ президента України «Про державну підтримку підприємництва» від і 2 травня 1998 р. № 456/98, указ президента України «Про запровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва» від 22 січня 2000 р. № 89/2000, указ президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» від 23 липня 1998 р. № 817/98, указ президента України «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності» від 2 березня 1998 р. № 79/98.
Крім того в Україні створено Державний комітет з питань регуляторної політики і підприємництва, метою діяльності якого є розробка та удосконалення нормативно-правової бази з питань регулювання підприємницької діяльності, зокрема малого бізнесу. Цим комітетом щорічно розробляється план дій в межах національної програми сприяння розвитку малого підприємництва, з держбюджету виділяються кошти на його виконання.
| Недоліки механізму ринкового саморегулювання |
| Ринок повільно реагує на потребу в докорінній структурній перебудові економіки |
| Ринок не завжди підтримує саме існування некомерційних галузей діяльності (загальна освіта, фундаментальна наука тощо) |
| Ринок досить часто призводить до нерівномірного розподілу доходів та жорсткої стратифікації суспільства |
| Ринок не може попередити кризові явища та монопольні тенденції в економіці та швидко реагувати на їх зміни |
| Циклічні коливання за умов дії лише ринкового механізму носять довготривалий характер і економіка важко піддається вирівнюванню |
Рис. 6. Недоліки механізму ринкового саморегулювання
Загалом слід відзначити, що малий та середній бізнес є невід'ємною складовою забезпечення сталого розвитку національної економіки. Він є найбільш рухливим та динамічним її елементом, невід'ємною складовою інноваційної активності нації, формування прошарку активних інновативних, ризикових підприємців, середнього класу, що у сукупності з великим приватним, державним та корпоративним бізнесом формують „тіло" господарської системи кожної нації на принципах демократії та економічної свободи.
Відповіді на тестові завдання
Тема № 1. Національна економіка: загальне та особливе.
1.а)
2.б)
3.б)
4.в)
5.в)
Тема № 2. Економічні теорії та базисні інститути національної економіки.
1.е)
2.г)
3.б)
4.г)
5.б)
Тема № 3. Теорія суспільного добробуту та соціально-ринкової економіки.
1.в)
2.а)
3.в)
4.б)
5.а)
Тема № 4. Характеристика економічного потенціалу.
1.а)
2.в)
3.а)
4.в)
5.а)
Тема № 5. Інституціональні чинники розвитку національної економіки.
1.в)
2.в)
3.в)
4.б)
5.г)
Тема № 6. Функціонування інфраструктури національного ринку.
1.г)
2.а)
3.б)
4.б)
5.г)
Тема № 7. Державність та державне управління економікою.
1.в)
2.б)
3.в)
4.а)
5.г)
Тема № 8. Демократія, економічна свобода та економічний порядок.
1.а)
2.б)
3.г)
4.г)
5.а)
Тема № 9. Структурна перебудова національної економіки.
1.д)
2.а)
3.в)
4.б)
5.в)
Тема № 10. Програмування та прогнозування національної економіки.
1.в)
2.б)
3.г)
4.а)
5.а)
Тема № 11. Політика економічного зростання в національній економіці.
1.а)
2.д)
3.г)
4.б)
5.в)
Тема № 12. Інституціональні форми інтеграції у світове господарство.
1.а)
2.в)
3.б)
4.а)
5.г)
Список використаної літератури
1. Історія економічних учень: Підручник за ред. /Л.Я.Корнійчук, Н.О.Татаренко. – К.: 2001.
2. Історія економічних вчень (Сучасна економічна думка): Навч. посіб. / За заг.ред. Мочерного С.В. - Львів: Новий світ-2000, 2004. - 480 с.
3. Національна економіка. Опорний конспект лекцій для студентів усіх форм навчання. Дніпропетровськ. – Дніпропетровська державна фінансова академія, 2009 - с.