Міністерство освіти та науки України
Донецький національний університет
Економічний факультет
Реферат
На тему:
«Визначення умов та макроекономічних доходів щодо досягнення потенційного ВВП в економіці України»
Донецьк 2007
Вступ
Людей завжди цікавили питання, як багатіє держава, що таке багатство країни. У яких випадках воно вимірюється золотом, а в яких – продуктами праці? У давні історичні часи багатство нації, держави пов’язувалося із завоюванням сусідніх чи віддалених територій. Згодом виявилося, що багато країн, які не воювали, також зуміли зміцніти. Більшість процвітаючих країн досягли вражаючих успіхів не за рахунок багатих природних ресурсів, а швидше, навпаки. Вони використовували для розвитку своєї економіки інші механізми, намагалися ощадно і раціонально використовувати наявні природні та трудові ресурси, вели активну торгівлю тощо.
Для виявлення і зіставлення показників господарського життя країни (темпи економічного зростання, рівень і життя населення, продуктивність праці та ефективність використання ресурсів) використовується так звана система національних рахунків.
Система національних рахунків – це система міжнародно визнаних правил обліку економічної діяльності, що відображають усі макроекономічні зв’язки. Визначення таких показників дає можливість прийняти правильне рішення для забезпечення економічного зростання країни, повної зайнятості, стабільного рівня цін, збалансованого платіжного балансу.
Вперше оцінку національного багатства своєї країни здійснив англійський економіст Уільям Петті (1623-1667). У своїй праці «Слово мудрим» він відніс до багатства Англії сукупність земельних угідь, будівель, кораблів, поголів’я худоби, кількісність золотих і срібних монет, меблі та інші товари. На думку Петті, багатство нації, є сумою її рухомого і нерухомого майна. Багатство Англії він оцінив у 250 млн фунтів стерлінгів. Цікавими є міркування вченого відносно того, що невелика країна з нечисленним населенням може (завдяки своєму розташуванню, торгівлі і політиці) бути еквівалентною за багатством і силою країні з великою територією та кількістю населення.
Першу макроекономічну модель національної економіки створив французький учений Франсуа Кене (1694-1774) – глава школи фізіократів. Однак особливо загострилась потреба розрахунків та зіставлення макроекономічних показників у 20-30-ті роки ХХ ст. у зв’язку з Великою депресією (1929-1932 рр.). Чимало важливих і принципів і показників цієї системи розробили А. Маршалл, Дж.М.Кейнс та інші економісти. Після Другої світової війни це стали здійснювати й міжнародні економічні організації. У 1953 р. в ООН було опубліковано документ «Система національних рахунків і допоміжних талиць». Ця система вдосконалювалась, переглядалася й чинна досі.
Визначення основних показників національного багатства
Національне багатство – це сукупність благ, якими володіє нація (народ).
Оскільки на розвиток нації впливають безліч факторів, пов’язаних з матеріальними, духовними, етнічними і культурними цінностями, то до національного багатства сучасні економісти зарахзовують також нематеріальні його елементи.
До основних матеріальних елементів національного багатства належать: виробничий капітал; природні ресурси; вигідне географічне розташування країни; господарські і побутові здобутки домашніх господарств; майно фірм, заводів, фабрик тощо.
До основних нематеріальних елементів національного багатства належать: духовні та культурні цінності, освітній і науковий потенціал нації, інформаційні й інтелектуальні ресурси.
Національне багатство є важливим показником економічної могутності країни, забезпеченості її майбутнього. Щоб виявити, наскільки ефективно працює економіка країни, треба визначити її сумарний дохід усіх її громадян.
Показник ринкової вартості всіх кінцевих товарів і послуг, вироблених в країні за певний проміжок часу називають валовим внутрішнім продуктом (ВВП).
Валовий внутрішній продукт показує і загальний дохід усіх суб’єктів господарювання, і сумарний обсяг споживання вироблених товарів та послуг. У національній економіці загальний обсяг доходів повинен збігатися із загальним обсягом витрат.
Так, купуючи пальто, ви платите продавцеві 150 грн. Ваші витрати як споживача одночасно є доходами продавця (виробника). У результаті доходи обох сторін змінюються на 150 грн, і н цю ж величину зростає ВВП країни.
Для визначення обсягу ВВП використовуються ринкові ціни вироблених товарів і послуг.
Важливими питаннями при встановленні обсягів ВВП є включення тих чи інших товарів і послуг у загальний рахунок. Існує багато товарів та послуг, вартість яких важко визначити, тому вони не враховуються у ВВП. До них зараховують працю полонтерів (ООН), товари, вироблені у неформальному секторі (тіньова економіка), послуги з утримання домашнього господарства (приготування їжі, виховання дітей, прибирання житла тощо).
При об’єднанні всіх вироблених товарів та послуг в єдиний суспільний продукт виникають певні труднощі. Наприклад, протягом року виробляються такі різноманітні товари, як багатоквартирні і малі будинки, взуття і космічна техніка, автомобілі й медичні інструменти, квіти та яблука, надаються послуги перукарів, юристів тощо. Для того, щоб порівняти їх та звести в одну суму, використовується грошове вираження їх вартості. Важко піддаються оцінюванню товари і послуги, які не мають ринкової ціни. Наприклад, послуги державних установ та організацій (охорона здоров’я, світла, оборона, управління) або виробництво товарів або власних потреб підприємства (наприклад, верстатів чи інструментів).
При розрахунках величини ВВП неохідно усі товари й послуги, вироблені в поточному році, враховувати один раз, адже більшість готових виробів проходять кілька стадій виробництва, перш ніж потрапити до споживача. При цьому на кожній стадії створюється так звана додана вартість.
Наприклад, якщо до ціни цукерок, вироблених у поточному році додати ціну цукру, то ціна цукрі таким чином враховуватиметься двічі: перший раз – коли він продається цукровим заводом, а другий – коли він є складовою цукерок, проданих кондитерською фабрикою.
Таблиця 1. Виробництво цукерок на кондитерській фабриці та їх вартість
| Стадія виробництва |
Ціна товару,грн за 1 кг |
Додана вартість на кожній стадії,грн |
| Цукровий буряк |
1,0 |
1,0 |
| Цукор |
2,5 |
1,5 |
| Цукерки |
8,0 |
5,5 |
| Цукерки, розфасовані в коробки і доставлені покупцеві |
15,0 |
7,0 |
З таблиці видно, що кожний наступний виробник чи продавець отримує певну частину прибутку. При цьому у розрахунки включається додана вартість, створена кожним наступним підприємством.
Вартість, прирощена на певному підприємстві, називається доданою вартістю (ДВ). Вона є різницею між вартістю створеної і реалізованої продукції та вартістю витрат на придбання сировини й матеріалів.
Додана вартість виражає реальний вклад конкретного підприємства у створення вартості кінцевого продукту. Вона включає витрати на зарплату працівникам, прибуток підприємства і амортизацію.
Таблиця 2. Валова додана вартість (ВДВ), створена галузями економіки України у 2000 р.
| Галузі економіки |
Обсяг ВДВ, млн грн |
До всієї суми ВДВ, % |
| І. Галузі, які виробляють товари, всього Промисловість Сільське господарство Будівництво |
77035 45327 23441 6097 |
52,8 31,0 16,0 4,2 |
| ІІ.Галузі, які надають послуги, всього з них ринкові послуги: Транспорт і зв’язок Торгівля і громадське харчування Неринкові послуги: Освіта Охорона здоров’я |
68972 48673 14899 15240 20299 6428 4091 |
46,2 33,3 10,2 10,4 13,5 4,4 2,8 |
| Усі галузі |
146007 |
100,0 |
При розрахунку внутрішнього валового продукту обчислюється вартість кінцевих продуктів, бо ціни проміжної продукції у неї вже закладені.
До ВВП включаються товари і послуги, вироблені у поточний період. Ті, які створені раніше (у попередній період) у цьому показнику не враховуються.
Наприклад, якщо автозавод виробляє і продає новий автомобіль, його ціна входить до ВВП. Якщо ж людина продає інший свій автомобіль, яким уже користувалися, то ця сума не входить до внутрішнього валового продукту.
Або: фірма випускає марки і продає їх по 30 копійок. Кожна вироблена марка збільшує ВВП країни на 30 к. Однак, якщо один колекціонер продасть іншому старовинну марку за 3 тис. грн., то вони не будуть враховані у внутрішній валовий продукт.
Внутрішній валовий продукт враховує вартість продукції, виробленої на території держави, незалежно від території громадянства виробника. Наприклад, українці, які працюють за наймом у Польщі чи Німеччині, зайняті у створенні ВВП тих країн. А представництва у нашій державі General Motors або Nestle працюють на ВВП України.
Таблиця 3. Внутрішній валовий продукт України за категоріями доходів у 2000 р., млрд. грн
| ВВП, усього |
Зокрема |
||
| Оплата праці найманих працівників |
Податки та платежі до бюджетів |
Валовий прибуток та змішаний дохід |
|
| 170,1 |
71,9 |
28,6 |
69,9 |
Іншим, близьким до ВВП показником за своїм змістом є валовий національний продукт (ВНП). Він виражає сукупну вартість усіх товарів і послуг в усіх галузях національної економіки незалежно від розміщення національного підприємства і місця роботи громадян – у своїй країні чи за кордоном. Різниця між ВВП і ВНП у розвинених країнах зовсім незначна – близько 1 % обсягу ВВП. В Україні в 2001 році вона становила 2,3%.
Існують такі методи розрахунку внутрішнього валового продукту:
1. Внутрішній валовий продукт розраховується як сума доданої вартості в усіх галузях національної економіки (виробничий метод). Цей метод дає змогу виявити співвідношення і роль різних галузей у створенні ВВП.
2. Внутрішній валовий продукт розраховується як сума загальних витрат на купівлю всієї продукції, виробленої за певний період (метод кінцевого використання).
Розрахунок внутрішнього валового продукту за витратами включає низку показників:
витрати на споживання домашніх господарств;
витрати органів державного управління (на виплату зарплати, закупівлю товарів та послуг);
витрати некомерційних організацій;
валове нагромадження основного капіталу (інвестиції);
зміна запасів матеріальних оборотних коштів;
чистий експорт товарів і послуг (сальдо експорту й імпорту), розрахований за внутрішніми цінами (різниця між експортом та імпортом).
Таблиця 4. Внутрішній валовий продукт України за категоріями кінцевого використання у 2000 р., млрд. грн
| ВВП усього |
Кінцеві споживчі витрати |
Валове нагромадження капіталу |
Чистий експорт |
|||
| Разом |
Зокрема |
|||||
| Домашніх господарств |
Некомерційних організаційзацій, що обслуговують домашні господарства |
Сектора загального держуправління |
||||
| 170,1 |
128,0 |
92,4 |
3,9 |
31,7 |
41,7 |
0,2 |
3.
3.Внутрішній валовий продукт як сума всіх доходів, отриманих у країні від виробленої продукції (розподільчий метод).
Цей розрахунок відображає первинні доходи домашніх господарств, підприємств та державних установ. Вони враховують оплату праці, загальний прибуток (ренту, відсоток, амортизаційні відрахування), інші види доходів і власне податки).
У величині внутрішнього валового продукту (Y) можуть бути виділені такі основні складові:
споживання (С); інвестиції (І); державні витрати (G); чистий експорт (NX).
Отже, Y=C+I+G+NX.
Існують інші показники національної економіки країни. Найважливіші з них такі.
Чистий національний продукт (ЧНП) – сумарний обсяг вартості усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених протягом певного часу, за вирахуванням суми амортизації (А) – вартості зношування основних фондів (обладнання, виробничих приміщень).
ЧНП=ВВП – А,
де А – амортизація.
Що таке національний дохід?
Національний дохід (НД) є сукупністю усіх доходів в економіці, домогосподарств і підприємців, який отримують власники факторів виробництва.
НД=ЧНП – непрямі податки,
або
НД=ВВП – А – НП.
Національний дохід, по суті, є новоствореною вартістю в суспільстві. Як сума усіх доходів за рік, він включає зарплату, проценти на капіталовкладення, промисловий і торговий прибуток.
Національний дохід є дуже важливим показником ефективності національної економіки. За рівнем його виробництва на душу населення визначається рівень добробуту людей.
На основі національного доходу визначають особистий дохід громадян країни. Якщо від суми національного доходу відняти внески на соціальне страхування, сплачуваний податок на доходи підприємств, ту частину прибутку, що використовуються на розширення виробництва, і додати трансферні платежі, які включають виплати на соціальне страхування за старістю, від нещасних випадків, виплати безробітним, різноманітні виплати незаможним і непрацездатним, то отримаємо суму особистого доходу.
Трансферні виплати – ті, що не пов’язані з трудовою діяльністю, тобто не зароблені, а одержані гроші.
Особистий дохід (ОД) – грошовий прибуток працівника, що складається із зарплати і додаткових надходжень (дивіденди, проценти, рента, премії тощо).
Таким чином, багатство народу створюється працею і зусиллям усієї країни. Чим більший цей показник, тим більше найрізноманітніших предметів споживання, товарів і послуг є у користуванні людей.
Зростання національного доходу країни забезпечується багатьма факторами. Найважливіші з них: інтенсивний розвиток матеріального виробництва і сфери послуг, зростання продуктивності праці, прискорення соціально-економічного прогресу, розвиток експорту тощо.
Отже, внутрішній валовий продукт є одним з найточніших показників оцінки економічного економічного добробуту суспільства, мірою благополуччя. Чим більший показник внутрішнього валового продукту на душу населення, тим більше можливостей у кожної людини для освіти, охорони здоров’я, самореалізації й розвитку. Він істотно відрізняється у багатих і бідних країних.
Класична модель сукупної пропозиції.
Згідно з логікою класичної моделі, падіння сукупного попиту відносно потенційного ВВП миттєво породжує два наслідки. З одного боку на товарному ринку знижуються ціни. При незмінній зарплаті це повинно було б зменшити прибутковість виробництва і стимулювати підприємців до скорочення сукупної пропозиції. Але цього не відбудеться, оскільки, з іншого боку, падіння сукупного попиту одночасно викликає адекватне скорочення попиту на ринку праці (По) і зменшення номінальної зарплати (ЗПн). За цих умов адекватно зменшуються середні витрати, а прибутковість виробництва не зміниться. Тому у підприємців не виникає мотивації до скорочення сукупної пропозиції. яка залишиться на рівні потенційного ВВП.
Наведену вище логіку класичної моделі виразимо у формі схематичного алгоритму, в якому знак D означає відхилення певних економічних параметрів від рівня яких відповідає умовах повної зайнятості:
Отже, в класичній моделі абсолютно гнучкі ціни і зарплати миттєво нейтралізують будь-які відхилення економіки від умов повної зайнятості. Тому ними нехтують і враховують лише кінцевий результат – незмінність сукупної пропозиції.
У нашому прикладі це досягається за рахунок ефекту пропорційного зниження цін і зарплати. Цей висновок знаходить своє підтвердження на графіку класичної моделі сукупної пропозиції (див. рис.1.3), на якому сукупна пропозиція залежить від цін, а її крива приймає вигляд вертикальної лінії.
Класична модель вступає у суперечливість із реальною економікою, яка свідчить, що фактичний ВВП досить часто і на тривалий період може відхилятися від потенційного ВВП. Отже, в дійсності ринковий механізм не здатний миттєво відновлювати сукупну пропозицію на рівні повної зайнятості. Для цього потрібен певний час, тривалість якого може бути різною. Але незважаючи на тривалі відхилення сукупної пропозиції від потенційного рівня, у довгостроковому періоді динаміка фактичного ВВП визначається динамікою потенційного ВВП. Отже, класична модель сукупної пропозиції – модель для довгострокового періоду. Це означає, що довгострокова крива сукупної пропозиції має вигляд вертикальної лінії, яка бере початок у точці потенційного ВВП.
Кейнсіанська модель сукупної пропозиції виникла на грунті конструкти
Але реальна економіка свідчить, що негнучкість цін є не правилом, а крайнім випадком, який може виникати лише в екстремальних умовах, коли держава тимчасово блокує ціни. Отже, крайній випадок кейнсіанської моделі – це модель сукупної пропозиції для екстремальних умов.
У нормальних умовах ціни вільно формуються ринком: тому є гнучкими, тобто еластичними стосовно сукупного попиту. Цю обставину враховує основний варіант кейнсіанської моделі сукупної пропозиції, згідно з яким негнучкою є лише зарплата. Тому під кейнсіанською моделлю сукупної пропозиції доцільно розуміти її основний варіант.
Згідно з кейнсіанською моделлю зарплата змінюється на так легко і швидко, як це уявляють прихильники класичної моделі. Негнучкість зарплати кейнсіанці пояснюють існуванням суспільних факторів.
У першу чергу до них відносяться колективні угоди між профспілками і підприємцями, якими передбачається незмінність зарплат протягом терміну дії цих угод. Цьому сприяє також закон про мінімальну зарплату та де стимулюючий вплив зниження зарплати на продуктивність праці робітників, що в певних межах стримує підприємців від її зниження.
Але незважаючи на негнучкість зарплати підприємці все ж будуть змушені змінювати ціни згідно зі зміною сукупного попиту. Це пояснюється ефектом конкуренції. Так, в умовах падіння сукупного попиту конкуренція, що зростає між виробниками товарів, примусить їх знижувати ціни з метою уникнення затоварювання. В умовах зростання сукупного попиту конкуренція між покупцями викличе зростання товарних цін. В умовах різного рівня зайнятості суттєвість цінових змін буде різною, що впливає на форму кривої сукупності пропозиції.
Мал.1. Кейнсіанська модель сукупної пропозиції.
Графічно кейнсіанську модель сукупної пропозиції можна представити на прикладі падіння сукупного попиту. Як видно з рисунка 1, у кейнсіанській моделі крива сукупної пропозиції має вигляд позитивно похилої лінії. Якщо сукупний попит недостатній, фактичний обсяг виробництва (Оф) зменшується стосовно потенційного рівня (Оп) і може знаходитися в цьому стані певний час, оскільки зарплата є негнучкою.
Згідно з логікою кейнсіанської моделі, падіння сукупного попиту відносно потенційного ВВП тимчасово не впливає на номінальну зарплату, тобто DЗПн = 0.
Але товарні ціни знижуються, що зменшує прибутковість виробництва і стимулює підприємців до скорочення сукупної пропозиції. Наведену логіку можна виразити за допомогою схематичного алгоритму:
Наведений алгоритм свідчить, що між ціною і сукупною пропозицією спостерігається пряма залежність: зниження цін зменшує сукупну пропозицію. Тому крива СПр приймає вигляд позитивно похилої лінії (див.мал.1), негнучкість зарплати, яка лежить в основі кейнсіанської моделі сукупної пропозиції, породжує певні висновки. Перший – в умовах падіння сукупного попиту сукупна пропозиція і загальний ВВП опустяться нижче потенційного рівня з одночасним зниженням цін. Другий – до тих пір, поки номінальна зарплата не зменшиться адекватно товарних цін, сукупна пропозиція не збільшиться і тому реальний ВВП не повернеться до потенційного рівня, а економіка буде депресувати в цьому стані тривалий час. Третій – вивести економіку із стану депресії може лише держава. Застосовуючи фіскальні та монетарні заходи, вона може стимулювати сукупний попит і завдяки цьому прискорити відновлення виробництва на потенційному рівні.
Головна особливість кейнсіанської моделі кривої сукупної пропозиції полягає в тому, що її форма володіє здатністю відтворювати неоднакові співвідношення між динамікою виробництва і цін, які спостерігаються в короткостроковому періоді, тобто протягом періоду, коли заробітна плата маже не реагує на товарні ціни. При цьому слід зазначити, що форма кривої сукупної пропозиції визначається динамікою цін у формі інфляції попиту. Стосовно динаміки цін у формі інфляції витрат, то вона визначає не форму цієї кривої. а її горизонтальні переміщення, що буде розглянуто пізніше.
Виникає питання – від чого залежить співвідношення між динамікою виробництва і цін у формі інфляції попиту і як воно впливає на форму кривої сукупної пропозиції. Відповідь така – це залежить від рівня зайнятості в економіці. Так, в умовах низького рівня зайнятості в переважній більшості галузей забезпечується низький рівень використання виробничих потужностей. За даних умов при збільшенні сукупного попиту підприємства змушені утримуватися від підвищення цін, оскільки при значному дефіциті сукупного попиту це може загальмувати процес пожвавлення виробництва. Отже, в умовах низького рівня зайнятості відсутні передумови для суттєвого зростання цін. На кривій сукупної пропозиції зазначену ситуацію характеризує горизонтальна ділянка, тобто, яка тяжіє до горизонтальної лінії і згідно з якою збільшення виробництва відбувається без суттєвого зростання цін. В умовах надмірного відхилення сукупного виробництва від виробничого потенціалу економіки в багатьох її галузях виробничі потужності можуть бути повністю завантажені. Тому при збільшенні сукупного попиту в таких галузях попит починає випереджати пропозицію, що провокує інфляцію попиту. На кривій сукупної пропозиції таку ситуацію відбиває висхідна ділянка, тобто, яка здіймається вгору і згідно з якою збільшення виробництва за рахунок галузей з не завантаженими потужностями супроводжується суттєвим зростанням цін на продукцію галузей із повним використанням своїх потужностей.
Негнучкість зарплати – це явище короткострокового періоду. З часом термі дії суспільних факторів, які стримують зарплату від реакції на товарні ціни, закінчується. Зарплата пристосовується до нових цін, і тоді події в економіці розгортаються згідно з класичною моделлю сукупної пропозиції. Отже, кейнсіанська модель адекватно відображає реальну економіку в короткостроковому періоді. Це означає, що короткострокова крива сукупної пропозиції має вигляд позитивно похилої лінії (див. мал.1).
Мал.2.Вплив нецінових факторів на сукупну пропозицію.
Досі ми розглядали залежність сукупної пропозиції лише від цін (товарних) за інших незмінних умов, до яких відносяться нецінові фактори, як видно з малюнку 1, зміна сукупної пропозиції під впливом цін відображається на графіку за допомогою переміщення точки реального виробництва вздовж нерухомої кривої сукупної пропозиції. Якщо ж змінюються нецінові фактори, то за даних цін зміни в сукупній пропозиції відображаються на графіку заміщенням її кривої у відповідний бік (див. мал.2).
До основних нецінових факторів сукупної пропозиції відносяться:
зміни цін на ресурси (ресурсових цін);
зміни в продуктивності ресурсів;
зміни податків з підприємств та субсидій.
Усі нецінові фактори мають одну загальну рису: коли вони змінюються, то внаслідок цього змінюються середні витрати. Між середніми витратами і сукупною пропозицією діє обернена залежність. Коли нецінові фактори зменшують середні витрати, сукупна пропозиція збільшується, а її крива зміщується вправо. І навпаки, якщо вони збільшують середні витрати, сукупна пропозиція зменшується, а її крива зміщується вліво.
Серед нецінових факторів найбільший вплив на сукупну пропозицію справляють ціни на ресурси. Це особливо стосується цін на робочу силу (заробітна плата) та матеріальні ресурси (сировина. матеріали, паливо тощо). Збільшення продуктивності ресурсів означає. що за наявного обсягу ресурсів можна виробити більший реальний обсяг національного продукту. Це зменшує середні витрати, збільшує сукупну пропозицію і зміщує її криву вправо. Зростання продуктивності ресурсів є основним фактором збільшення сукупної пропозиції у довгостроковому періоді. Підвищення податків з підприємств збільшує середні витрати та зменшує сукупну пропозицію. Збільшення субсидій підприємствам зменшує середні витрати і збільшує сукупну пропозицію.
Сукупний попит – сукупна пропозиція як модель економічної рівноваги.
Важливою властивістю, яка притаманна ринковій економіці, є постійне тяжіння до рівноваги. В узагальненому вигляді економічна рівновага є рівновага між сукупним попитом і сукупною пропозицією, тобто СПо = СПр.
Рівновага між ними породжує рівноважний ВВП і рівноважні ціни (мал.3). На цьому графіку крива СПо1 – це початкова крива сукупного попиту і крива СПр1 – початкова короткострокова крива сукупної пропозиції (Прg – довгострокова крива сукупної пропозиції, яка бере свій початок у точці потенційного ВВП (О1).
Гроші, які обслуговують угоди, — це працюючі гроші; вони мають відповідну швидкість обертання. Стосовно грошей як активів, то це непрацюючі гроші, швидкість обертання яких дорівнює нулю. Співвідношення між цими двома складовими грошової маси, яке неможливо передбачити, впливає на швидкість обертання грошей і робить можливість її передбачення дуже проблематичною.
Конструктивній критиці з боку кейнсіанців піддається і монетариське положення про те, що швидкість обертання грошей не змінюється у відповідь на зміну грошової маси, і тому між грошовою масою і номінальним ВВП існує прямо пропорційна і передбачувана залежність.
Теорія економіки пропозиції виникла у зв'язку з нездатністю кейнсіанської теорії запропонувати ефективні заходи проти стагфляції, одночасного падіння виробництва та зростання цін. Суть теорії економіки пропозиції полягає в перенесенні акцентів з управління попитом на стимулювання сукупної пропозиції, зростання виробництва і зайнятості. Назва «економіка пропозиції» є похідною від головної ідеї прихильників цієї теорії — стимулювати пропозицію капіталів і робочої сили. Вона містить в собі обгрунтування рекомендацій економічній політиці і в першу чергу податковій.
Як уже зазначалося, згідно з кейнсіанською теорією податки впливають лише на сукупний попит. Прихильники теорії економіки пропозиції вважають, що податковий механізм може впливати й на сукупну пропозицію. На їхню думку, збільшення податків викликає інфляцію витрат через зростання середніх витрат на виробництво продукції. Крім того, при збільшенні податків на доходи домогосподарств зменшуються стимули до праці, а зростання податків на прибуток зменшує привабливість інвестиційних проектів, що скорочує сукупну пропозицію.
Пов'язуючи стагфляцію з надмірним рівнем оподаткування, прихильники теорії економіки пропозиції виступають за зниження податкового тиску на економіку. Вони пропонують відмовитися від системи прогресивного оподаткування, знизити податкові ставки на підприємництво, на заробітну плату і дивіденди. На їхню думку, зниження податків збільшить безподатковий доход і заощадження, знизить рівень відсоткової ставки, внаслідок чого зростуть нагромадження та інвестиції. Крім того, для найманих робітників зниження податків на заробітну плату підвищить стимули до праці, що викличе збільшення пропозиції робочої сили на ринку праці.
Оскільки зниження податків веде до скорочення бюджетних доходів, пропонуються різні способи вирішення проблеми бюджетного дефіциту. Для цього передбачається зменшити соціальні програми, скоротити апарат державного управління, відмовитися від малоефективних державних витрат (наприклад, субсидій промисловим підприємствам, витрат на розвиток інфраструктури тощо). Згідно з теорією економіки пропозиції зниження податків викличе зростання реального ВВП як податкової бази, що поряд зі зниженням державних витрат забезпечить збалансування державного бюджету.
Теорія раціональних очікувань стала досить поширеною в середині 70-х років в умовах виникнення стагфляції, коли в економіці деяких країн спостерігалися одночасно інфляція і безробіття. Її прихильники виступили проти теорії адаптивних очікувань, згідно з якою очікування майбутньої інфляції формуються економічними суб'єктами на основі попередньої та поточної інфляцій.
За цих умов реакція економічних суб'єктів на майбутню інфляцію відбувається повільно, тобто з певним запізненням в часі. Вказане положення знаходиться в контексті кейнсіанської теорії і обумовлює відповідний механізм пристосування заробітної плати до зміни цін.
Згідно з теорією адаптивних очікувань падіння сукупного попиту відносно потенційного рівня знизить ціни, але заробітна плата тимчасово не зменшиться, оскільки вона враховує адаптивно очікувану інфляцію, яка вища від фактичної. Завдяки цьому в короткостроковому періоді сукупна пропозиція під впливом зменшення сукупного попиту і зниження цін зменшиться стосовно потенційного рівня. Лише з часом, коли заробітна плата зменшиться пропорційно зниженню цін і викличе адекватне зменшення середніх витрат, сукупна пропозиція знову збільшиться до потенційного рівня. Отже, теорія адаптивних очікувань знаходиться в контексті кейнсіанської теорії і виходить із необхідності розрізняти сукупну пропозицію в короткостроковому та довгостроковому періодах.
Теорія раціональних очікувань спирається на іншу логіку, яка асоціюється з положеннями класичної теорії. Її прихильники виходять з того, що економічні суб'єкти спроможні діяти раціонально. Аналізуючи економічну інформацію, вони здатні визначити майбутні зміни. Іншими словами, економічні суб'єкти настільки раціональні, що можуть у своїх прогнозах враховувати не лише минулий досвід, а й майбутні зміни в економічній кон'юнктурі, в тому числі і зміни в економічній політиці держави. Володіючи здатністю передбачати майбутні зміни в економіці, вони спроможні приймати такі рішення, які найбільшою мірою відповідають їхнім інтересам.
Саморегулююча здатність економічних суб'єктів до раціональних дій може бути реалізована на практиці лише через ринковий механізм, тобто без державного втручання. Тому аналогічно класичній теорії теорія раціональних очікувань виходить із передумови, що всі ринки (як продуктів, так і ресурсів) є висококонкурентними. На таких ринках заробітна плата і ціни високоеластичні одночасно як у напрямі зниження, так і в напрямі зростання. На думку прихильників цієї теорії, нова інформація, яку одержують економічні суб'єкти, швидко відбивається на співвідношенні попиту та пропозиції висококонкурентних ринків і завдяки цьому рівноважні параметри економіки швидко відновлюються за умови повної зайнятості.
Зазначені вище положення обумовлюють відповідний механізм реакції економіки на економічні коливання. Згідно з теорією раціональних очікувань крива сукупної пропозиції має вигляд вертикальної лінії, яка бере свій початок у точці потенційного ВВП. Якщо припустити, що держава планує в наступному році застосувати політику стимулювання сукупного попиту, то першим її наслідком буде зростання цін. Спираючись на цю інформацію, робітники будуть очікувати зростання цін і наступне зниження реальної заробітної плати. Тому вони наперед включать цю очікувану інфляцію до своїх вимог про підвищення номінальної заробітної плати. За цих умов пропорційно зростанню цін збільшаться середні витрати; у підприємців не відбудеться зростання прибутків і вони не погодяться збільшувати виробництво, тобто не відбудеться навіть тимчасового збільшення сукупної пропозиції відносно потенційного рівня. Це означає, що раціональні очікування економічних суб'єктів виключають можливість виникнення короткострокової сукупної пропозиції, а існує лише сукупна пропозиція на рівні потенційного ВВП. Звідси висновок: стимулююча політика держави викликає лише прискорення інфляції і зовсім не впливає на рівень виробництва та безробіття. Тому вона є недоцільною і, на думку опонентів теорії раціональних очікувань, має два найбільш уразливих елементи:
Перший — спроможність економічних суб'єктів досить правильно передбачати майбутні зміни в економіці та економічній політиці держави суперечить дійсності. Практика свідчить, що в галузі економічного прогнозування допускають значні помилки навіть керівні діячі і спеціалісти.
Другий — у реальній дійсності переважна більшість ринків не є чисто конкурентними. Підприємницькі монополії та профспілки значною мірою стримують зниження цін і номінальної заробітної плати. Тому ринки не володіють здатністю миттєво пристосовуватися до змін у ринковій ситуації та через ціни і зарплату швидко відновлювати обсяг виробництва на потенційному рівні, особливо в умовах стагфляції.
Перелічені альтернативні теорії макроекономічного регулювання не знижують значення кейнсіанської теорії, а доповнюють її, поглиблюючи наші уявлення про складний механізм функціонування економіки.
Примітка:
Досвід показує, що сьогодні неможливо суворо дотримуватися лише кейнсіанської теорії, відповідно до якої фіскальні засоби є головними, а гроші відіграють другорядну роль. І навпаки, буде помилкою, якщо віддавати перевагу тільки монетариській теорії, за якою гроші відіграють вирішальну роль.
Світова практика засвідчує, що в процесі державного регулювання економіки найбільший ефект досягається лише за умов раціонального поєднання фіскальної та грошово-кредитної політики.
Є сенс і в теорії економіки пропозиції, відповідно до якої ціни, зайнятість і безробіття залежать не просто від сукупного попиту, а від його співвідношення із сукупною пропозицією.
В умовах стагфляції сукупна пропозиція має бути пріоритетним об'єктом державного регулювання економіки. Тому застосовуючи фіскальні засоби з метою впливу на сукупний попит, держава не повинна залишати поза увагою сукупну пропозицію. Неможливо ігнорувати і теорію раціональних очікувань, оскільки поведінка економічних суб'єктів залежить не лише від реальних змін в економічній кон'юнктурі, а й від того, як вони сприймають ці зміни і можуть їх передбачати.
Бібліографія:
1. Будаговська С., Кілієвич О. та ін. “Мікроекономіка і макроекономіка”. К.: “Основи”. 1998.
2. Комісарук М.П. “Макроекономіка: курс лекцій”. Коломия - 1999.
3. Макконел, Брю. “Экономикс: принципы, проблемы и политика: В 2 т.: Пер. с англ. ІІ-го изд.. – М.: Республика, 1992.
4. Павловський М. “Макроекономіка перехідного періоду”. К.: “Техніка”. 1999.
5. Савченко А. та ін. “Макроекономіка”. К.: “Либідь”. 1999 с. 153-170. Василик О., Буковинський С., Павлюк К. "Фінансова стабілізація: суть, заходи проблеми". - "Фінанси України", 1996, №3 ст.25
6. Василик О., Буковинський С., Павлюк К. "Фінансова стабілізація: суть, заходи проблеми". - "Фінанси України", 1996, №4 ст.25
7. М. Меламед "Методи та проблеми очислення ВВП за категоріями доходу". - "Економіка Україна", 1997, №3 ст.33-47