Вступ
Розділ І. З історії становлення та розвитку акціонерних товариств
1.1 Акціонерні товариства в Російській імперії
1.2 Акціонерні товариства в незалежній Україні
Розділ ІІ. Класифікація акціонерних товариств та їх динаміка в Україні
2.1 Акціонерне товариство закритого типу
2.2 Акціонерне товариство відкритого типу
2.3 Акціонерні товариства створені внаслідок приватизації (корпоратизації) в Україні
2.4 Динаміка розвитку акціонерних товариств в Україні
Розділ ІІІ. Механізм функціонування акціонерних товариств
3.1 Створення акціонерного товариства
3.2 Управління акціонерним товариством
3.3 Контролюючі органи акціонерних товариств
3.4 Майнова структура акціонерного товариства
3.5 Випуск акцій та облігацій
Висновок
Список використана літератури
Вступ
Загальновідомо, якої великої ваги в нашій економіці набув корпоративний сектор. Акціонерні товариства, як одна з найпоширеніших у світовій практиці господарювання організаційно-правових форм підприємництва, належить до суб’єктів господарювання з найбільш складною системою органів управління. Ця складність пояснюється залученням та акумуляцією для ведення господарської діяльності, як правило, значних сум капіталу, відмежуванням капіталу від його власників, використанням його (капіталу) у здійсненні господарської діяльності менеджерами.
Засади управління акціонерним товариством радикально відрізняються від тих, які практикувалися раніше. Вони потребують принципово нової психології і нового економічного мислення.
В процесі приватизації вже створено понад десятків тисяч акціонерних товариств, а ще тисячі товариств створені на основі приватного капіталу.
Перетворення державних підприємств в акціонерні товариства – одне з направлень роздержавлення власності. Разом з тим в акціонерні товариства можуть з’єднуватись різноманітні форми базової власності в залежності від власників акцій – підприємств, держави, окремих громадян.
Акціонерні товариства мають ряд переваг по відношенню до інших видів господарських товариств, які роблять його найбільш вдалою формою для бізнесу в силу цілого ряду причин. Акціонерні товариства завдяки випуску акцій отримують більш широкі можливості в залученні додаткових коштів у відношенні з непропорційним бізнесом. Оскільки акції мають достатньо високу ліквідність, їх легше перетворити на гроші при виході з акціонерного товариства ніж отримати назад долю в статутному капіталі інших товариств.
Формування та широке розповсюдження акціонерного капіталу є одним з основних принципів, на якому базується проведення ринкових реформ. Акціонування займає важливе місце в створенні нормальних умов функціонування підприємств, є зручною формою для проведення їх роздержавлення.
Тому актуальність теми очевидна.
Дослідження, проведені в даній роботі, мають велике теоретичне та практичне значення, оскільки містять наявну в Україні нормативну базу.
Мета даної роботи — вивчити поняття акціонерних товариств, їх організацію, функціонування та порядок створення.
Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних завдань:
- розкриття суті та форм акціонерних товариств;
- розкрити динаміку розвитку акціонерних товариств в Україні;
- визначення механізму функціонування акціонерних товариств; В Україні досить тривалий час при командно-адміністративній системі управління економікою питання про різні форми власності не мали права на існування. Із визнанням України незалежною державою та першими кроками до ринкових відносин з'явились праці на тему роздержавлення та створення корпоративної власності. Це праці відомих в Україні вчених, таких як: Борзунова В.І., Голови С.О., Лупенко Ю.О., Родионової В.М., Суржика В.Г., Суторміної В.М., Довгань Л.П. та інших.
Теоретичну та методологічну основу дослідження склали сучасні економічні теорії, фундаментальні праці стосовно створення та діяльності акціонерних товариств.
Інформаційну базу дослідження склали законодавчі акти України стосовно даної теми, монографічна література українських та зарубіжних авторів, статті в періодичних виданнях та статистичні збірники.
Робота складається з трьох розділів, вступу, висновків, списку використаної літератури.
Розд
іл
I
. З історії становлення та розвитку акціонерних товариств
1.1 Акціонерні товариства в Російській імперії
Політичні події 1917 року в Російській імперії викликали значні зміни як в економіці країни в цілому, так і в акціонерному законодавстві зокрема. У 20-х роках ХХ ст. спостерігався значний розвиток акціонерних компаній, який був тісно пов’язаний із запровадженням радянським урядом принципів нової економічної політики. У той час було видано ряд законодавчих актів, які регламентували правові аспекти організації та діяльності в країні акціонерних товариств.
Значними темпами зростання акціонерних товариств у Російській імперії охарактеризувався період між лютневою і жовтневою революціями 1917 року. У березні того ж року російський Тимчасовий уряд прийняв постанову, яка ліквідувала раніше існуючі в країні нормативні акти, що обмежували діяльність акціонерних компаній. Згідно з документом, міністр торгівлі та промисловості дістав повноважень щодо затвердження статутів всіх акціонерних товариств. Останнім дозволялося збільшувати свої статутні фонди до межі, яка дорівнювала їхньому подвійному первісному розміру.
Слід зазначити, що Тимчасовий уряд не провів повноцінної реформи акціонерного законодавства, а лише обмежився частковим перерозподілом функцій між державними органами влади. Проте постанова Тимчасового уряду значно сприяла розвитку в країні акціонерної форми власності та ринку цінних паперів. Так, до вересня 1917 р. було створено 734 акціонерні компанії, сумарний статутний капітал яких становив 1,96 млрд. руб.
Однак вже у грудні 1917 р. радянська влада розпочала політику націоналізації банків та великих промислових підприємств. У таких умовах акціонерні компанії припинили своє існування, проте їхні акції не були повністю анульовані. Власники акцій могли розпоряджатися ними з дозволу місцевих рад. Передача акцій, у тому числі у спадщину, супроводжувалась реєстрацією у тих самих радах. Розмір дивідендів за акціями не мав перевищувати розміру ставки за вкладами у державних трудових ощадних касах, який становив на той час 4%. Тільки на початку 1919 р. акції націоналізованих акціонерних товариств було ліквідовано, а всі підприємства переведено на державне фінансування.
З початком проведення в країні нової економічної політики у 20-х роках ХХ ст. відбулося відродження акціонерних товариств. На той період вони являли собою одну з форм управління промисловістю, торгівлею та банками.
У травні 1922 р. вийшла Постанова ВЦВК «Про основні приватні майнові паї», яка дозволяла засновувати акціонерні товариства всім правоздатним громадянам країни. Крім того, у листопаді того ж року було прийнято Цивільний кодекс РРФСР, який містив 45 статей, присвячених акціонерним товариствам. Згодом і в інших радянських республіках (у тому числі в УРСР) було прийнято аналогічні нормативні документи, які в загальних рисах повторювали статті Цивільного кодексу РРФСР. Згідно з цим документом, акціонерним товариством визначалось товариство, яке засновувалось під особливою назвою з основним капіталом, поділеним на певну кількість рівних частин (акцій), та відповідало за зобов’язаннями виключно своїм майном. Акціонерні товариства було поділено на державні, змішані та приватні. Статути крупних державних акціонерних товариств затверджувались державним органом, зокрема Радою праці та оборони РРФСР.
Відповідно до Цивільного кодексу статутний капітал акціонерного товариства мав формуватися за рахунок внесків засновників. Останні могли укладати будь-які угоди від імені товариства ще до публікації оголошення про реєстрацію даного товариства. При цьому, якщо згодом загальні збори акціонерного товариства не схвалювали ці угоди, засновники товариства несли особисту та солідарну відповідальність за угодами перед контрагентами.
Акції випускались як іменні, так і на пред’явника. Акціонер мав право на отримання дивідендів із чистого прибутку товариства. Виконавчим органом акціонерного товариства було його правління, яке мало право укладати будь-які угоди від імені товариства. За збитки, завдані через неправильне управління, члени правління несли солідарну відповідальність перед товариством, а у випадку банкрутства останнього – відповідальність перед акціонерами та кредиторами.
У 1922 р. існувало всього 20 акціонерних товариств, а на початку 1925 р. їх налічувалося вже 161, серед яких 61 державне, 64 змішаних, 34 приватних та 2 кооперативних. Сумарний статутний капітал цих акціонерних товариств становив 343 млн. руб. За часів НЕПу акціонування торкнулося і банківської сфери, яка була представлена Державним банком і п’ятьма крупними комерційними банками, що мали 95 філій по всій країні.
У серпні 1927 р. було прийнято Положення про акціонерні товариства, яке більш детально регулювало їх створення і діяльність. Згідно із цим Положенням, акціонерне товариство повинно було мати не менше трьох засновників (для державних акціонерних товариств – не менше двох). Документ регулював також питання щодо: порядку ліквідації акціонерного товариства; компетенції загальних зборів акціонерів (зокрема, загальні збори мали право звільняти з посади членів правління до закінчення терміну їх обрання); управління контрольним пакетом акцій; процесу підписки на акції (закон передбачав укладання угоди між засновниками і передплатником).
Крім того, Положення про акціонерні товариства чітко відмежовувало державні акціонерні товариства від змішаних і приватних, остаточно вирішивши питання щодо юридичної природи державних акціонерних товариств, які на той час складали 90% загальної кількості акціонерних компаній країни. Згідно з документом, акціонерне товариство вважалося державним лише у тому випадку, якщо всі його акції належали виключно державним установам чи підприємствам. Слід зазначити, що на той час сама ідея створення акціонерного товариства як механізму для збільшення капіталу внаслідок успішної господарської діяльності втратила актуальність. У Положенні зазначалося, що головною метою державних акціонерних товариств було не формування капіталу, а господарська діяльність. Акції таких товариств не перебували у вільному обігу на біржі. Забороняючи відчужувати акції державного акціонерного товариства будь-кому, окрім державних установ та підприємств, закон дозволяв сплачувати акції майном, яке вилучалося з обігу. Це майно не можна було відчужувати, закладати або використовувати для задоволення вимог кредиторів.
Найважливіші рішення загальних зборів акціонерів, зокрема про склад правління, про фінансовий план, про розподіл прибутку, про зміну статуту та ліквідацію державного акціонерного товариства, мали затверджуватися відповідним Народним комісаріатом. Останньому надавалось також право посилати своїх представників на загальні збори (із правом голосу), виносити на їх обговорення будь-які питання та скликати надзвичайні загальні збори акціонерів.
У документі також наголошувалося, що державні і змішані акціонерні товариства лише за формою були акціонерними, а за суттю вони цілком зберігали риси державного підприємства. Крім того, змішані акціонерні товариства, яких налічувалось у країні всього 10%, розглядались радянським законодавством як перехідний етап до державних товариств.
Із часом державний капітал почав все глибше проникати до акціонерних компаній, прибутки яких розподілялися між відповідними відомствами. Відмова радянського уряду від принципів НЕПУ тільки погіршила становище акціонерних товариств. До початку 30-х років практично всі вони були перетворені у державні підприємства, виключення становили лише деякі зовнішньоекономічні об’єднання.
1.2 Акціонерні товариства в незалежній Україні
З початку 90-х років минулого століття в Україні відбуваються приватизаційні процеси, які можна розділити на три етапи: перший етап відбувався з 1992 року по 1994 рік; другий етап тривав з 1995 року по 1999 рік; третій етап розпочався з 2000 року. У результаті приватизації сформувалася нова форма підприємницької діяльності – акціонерне товариство – господарське товариство, яке має статутний фонд, розподілений на певну кількість акцій та несе відповідальність по зобов’язанням своїм майном, акціонери несуть ризик збитків в межах вартості акцій, якими вони володіють.
В Україні формування акціонерного капіталу відбувалося шляхом розподілу державного майна. Але до теперішнього часу існує проблема відсутності теоретичної підготовки як керівників акціонерних товариств, так і акціонерів, які б могли сприяти втіленню моделей управління. Від того, як побудована система управління, залежить ефективність діяльності акціонерних товариств.
Капітал акціонерного товариства називають „реальний капітал” або „власний капітал”. Капітал, представлений цінними паперами отримав назву фіктивного капіталу. Реальний або власний капітал включає статутний фонд, резервний капітал, капіталізований прибуток, інші надходження.
Також акціонерний капітал розглядається як капітал, сформований шляхом випуску акцій, які надають їх власнику право на частку прибутку та повноваження у вирішенні справ компанії.
Країни з розвиненою ринковою економікою використовують різні моделі управління акціонерним капіталом, основні з них це англо-американська, німецька, та японська моделі.
Англо-американська модель характеризується наявністю дрібних індивідуальних акціонерів і зростаючою кількістю акціонерів (аутсайдери), а також чітко розробленою законодавчою базою, яка визначає права й обов’язки директорів, менеджерів і акціонерів.
Німецька модель характеризується високим ступенем концентрації акціонерної власності, при цьому більша частина акцій корпорацій належить іншим компаніям. Основне поняття на якому базується дана модель: саме існування компанії, та досягнення нею своїх стратегічних цілей є вищим, ніж інтереси акціонерів (на відміну від англо-американської моделі).
Японські корпорації на базі яких заснована японська модель корпоративного управління – самодостатні, універсальні, багатогалузеві економічні комплекси, які включають у свою структуру фінансові установи, торговельні фірми, а також виробничі підприємства. Основою японської корпорації – є головний банк, що контролює велику кількість дочірніх банків, це надає можливість корпораціям залучати великі кошти.
Японська і німецька моделі корпоративного управління мають характерні спільні риси: міцні фінансово-господарські зв’язки між філіями корпорації, що обумовлюються загальним акціонерним капіталом, спільною оперативною діяльністю, та неформальними діловими контактами.
Особливості вищезазначених моделей управління акціонерним капіталом обумовлюють принципово різне ставлення до фондового ринку як інструменту залучення додаткового капіталу. Можна сказати, що фондовий ринок є основним джерелом залучення інвестицій для англо-американської моделі, яка застосовується для управління відкритими акціонерними товариствами, акції таких товариств розповсюджуються шляхом відкритої підписки та вільної купівлі-продажу на біржах. А для японської та німецької моделі залучення додаткового капіталу відбувається шляхом отримання позик. Німецька та японська моделі управління акціонерним капіталом призводять до збільшення закритих акціонерних товариств. Акції яких розподіляються серед засновників або серед заздалегідь визначеного кола осіб.
Розподіл українського акціонерного капіталу відбувається за німецько-японською моделлю, хоча на державному рівні створюються програми розвитку фондового ринку – держава орієнтується на англо-американську модель. Тобто єдиної стійкої моделі управління акціонерним капіталом в Україні ще не має.
До проблем, які визначають напрям розвитку управління акціонерним капіталом в Україні відносяться: забезпечення ефективних механізмів перебудови економічної системи з планової на ринкову; недосконалість банківської системи; стихійність приватизаційних процесів та порушення прав власників; відсутність або недосконалість законів і нормативних актів стосовно управління акціонерними товариствами, функціонування фондового ринку; недовіра до акціонерної форми власності; управління товариствами здійснюється керівництвом, яке стояло на чолі державних підприємств; складне фінансово-економічне становище акціонерних товариств.
Враховуючи все вище зазначене, необхідно відмітити, що на сучасному етапі розвитку економіки більшість акціонерних товариств не мають ефективного механізму управління акціонерним капіталом, а особливості національного перехідного періоду заважають застосуванню вже існуючих технологій, що використовують країни з розвиненою ринковою економікою.
Тому для становлення системи управління капіталом необхідне виконання низки умов: розробка механізму оцінки ефективності управління акціонерним капіталом; удосконалення законодавчої бази; удосконалення податкової системи; формування ринку цінних паперів; підвищення рівня кваліфікації менеджерів. Тільки при комплексному рішенні даних проблем шляхом конструктивної взаємодії державних структур, власників і управлінців українських акціонерних товариств можливе створення фундаментальної бази для упровадження міжнародних принципів корпоративного управління, і як наслідок досягнення рівня культури корпоративного управління властивого розвиненим країнам. Це повинне стати основою для підвищення ефективності функціонування вітчизняних підприємств.
Розділ II. Класифікація акціонерних товариств та їх динаміка в Україні
Акціонерне товариство – це одна з організаційно-правових форм підприємств. Воно створюється шляхом централізації грошових коштів (об’єднання капіталу) різних осіб, яка проводиться шляхом продажу акцій з метою здійснення господарської діяльності та отримання прибутку. Можна сказати, що акціонерне товариство — це так зване товариство капіталів.
Особливості його правового статусу виражає визначення акціонерне. Ці особливості обумовлені акціонерною власністю, акціонерним способом формування і функціонування статутного фонду товариства.
Акціонерним визнається засноване на установчому договорі та статуті товариство, яке має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. З визначення випливають особливості акціонерного товариства, які обумовлюють специфіку його юридичного статусу. По-перше, статутний фонд акціонерного товариства має акціонерну природу, формується шляхом емісії та продажу акцій фізичним або юридичним особам. По-друге, акціонерне товариство має публічний статус емітента цінних паперів (акцій, облігацій). Інші товариства не мають статусу емітента акцій. Акціонерне товариство є юридичною особою, яка від свого імені випускає акції і зобов'язується своєчасно виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску. Шляхом випуску і продажу акцій акціонерні товариства і формують свої статутні фонди, і збільшують їх, якщо це необхідно. Акції відкритих акціонерних товариств допускаються до вільного продажу на умовах, визначених Законом України "Про цінні папери і фондову біржу", іншими актами про фондовий ринок.
По-третє, фізичні та юридичні особи, які придбали акції акціонерних товариств, фіксуються у реєстрі власників іменних цінних паперів і набувають статусу акціонерів. Права та обов'язки акціонерів визначені статтями 10 і 11 Закону України "Про господарські товариства", статтями 4, 5, 8 і 9 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу". По-четверте, особливою ознакою акціонерного товариства є обмеження відповідальності акціонерів. Акціонери відповідають (точніше – несуть ризик відповідальності) за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. За ознакою відповідальності акціонерів акціонерне товариство належить до товариств з обмеженою відповідальністю.
Юридичний статус акціонерного товариства характеризується і деякими іншими рисами. Так, товариство має засновницькі права щодо створення господарських об'єднань (участі в існуючих об'єднаннях). Акціонерне товариство має право створювати дочірні підприємства, наділяти їх майном, яке належить товариству, призначати керівника та реалізовувати інші права власника дочірнього підприємства.
Законодавством передбачено, що акціонерне товариство має фірмову марку та товарний знак. Ці реквізити затверджуються правлінням товариства і реєструються в Торгово-промисловій палаті України.
За способом функціонування акцій закон розрізняє відкриті та закриті акціонерні товариства.
2.1 Акціонерне товариство закритого типу
Акціонерним товариством закритого типу вважається акціонерне товариство, акції якого розподіляються поміж засновниками і не можуть вільно відчужуватися третім особам без згоди або дозволу на це керівних органів акціонерного товариства, визначених статутом товариства.
Основною ознакою визначення є необіговий характер акцій, випущених акціонерним товариством. Угода про відчуження акцій закритих акціонерних товариств, як правило, ставиться в залежність від згоди на це інших акціонерів безпосередньо, якщо склад акціонерів у кількісному відношенні незначний, або через уповноважені акціонерами керівні органи акціонерного товариства, наприклад, за згодою правління або спостережної ради, тобто постійно діючих керівних органів. Дуже рідко, але може також встановлюватися установчими документами акціонерного товариства, що згоду на відчуження можуть давати загальні збори акціонерів.
Вимога одержання попередньої згоди акціонерів на відчуження акцій закритого акціонерного товариства третім особам повинна бути закріплена в установчих документах акціонерного товариства, оскільки, в іншому випадку вважається, що акціонер не є зобов’язаним у цьому відношенні ані законодавством, ані установчими документами.
З іншого боку, вказана вимога спричинює виникнення в інших акціонерів цього акціонерного товариства або самого акціонерного товариства права на пріоритетне придбання у власність акцій, які акціонер бажає продати і які йому належать. Практично це означає, що в статутах закритих акціонерних товариств резервується положення про те, що перш ніж здійснювати відчуження акцій закритого акціонерного товариства на користь третіх осіб, тобто неакціонерів, акціонер зобов’язаний запропонувати відчуження на користь акціонерів або акціонерного товариства.
В багатьох випадках в установчих документах визначається, що згода акціонерів або акціонерного товариства на відчуження акцій третім особам повинна бути явною, тобто виражена документально (надання листа, підписаного повноважною особою закритого акціонерного товариства або виписки з рішенням керівного органу акціонерного товариства ). Наявність такого роду документа буде засвідчувати законність угоди між акціонером і третьою особою, яка побажала придбати акції цього акціонерного товариства.
Надання згоди акціонерами чи акціонерним товариством на відчуження акцій третім особам чи ненадання її інколи може використовуватися для регулювання рівня ринкової ціни відчуження. Акціонерне товариство, наприклад, може дати згоду на відчуження акцій третім особам, але обумовлювати, що акції повинні бути продані не дешевше певного рівня ціни.
Інколи виникає питання про успадкування права власності на акції закритого акціонерного товариства та співвідношення цього права із обов’язком одержувати згоду акціонерного товариства у випадку відчуження акцій третім особам. Відповідно до принципу законодавчого захисту права власності, у такому випадку згода акціонерного товариства на успадкування акцій і прав, пов’язаних з ними не потребується, оскільки успадкування не вважається відчуженням.
Використання акцій закритого акціонерного товариства як предметів застави також має бути врегульоване установчими документами емітента.
2.2 Акціонерне товариство відкритого типу
Акціонерним товариством відкритого типу вважається акціонерне товариство, акції якого випускаються на умовах їх вільного подальшого обігу, тобто за умов, що наступні після випуску акцій відчуження акціонерами належних їм акцій на користь інших акціонерів або третіх осіб не потребують згоди на це з боку інших акціонерів чи емітента.
Акції відкритих акціонерних товариств також випускаються з розрахунку на те, що будь – які інвестори, а не певне їх коло, можуть стати акціонерами.
Такі акції, як правило, є предметами угод купівлі – продажу на акціонерному ринку, вони можуть обертатися на біржовому та позабіржовому ринках.
Акції відкритих акціонерних товариств можуть також без будь – якої згоди емітента використовуватися як предмет застави виникнення зобов’язань.
Закрите акціонерне товариство може бути реорганізовано у відкрите шляхом реєстрації його акцій у порядку, передбаченому законодавством про цінні папери і фондову біржу, і внесенням змін до статуту товариства.
2.3 Акціонерні товариства створені внаслідок приватизації (корпоратизації) в Україні
Після здобуття незалежності в Україні почався процес роздержавлення підприємств. В процесі приватизації значна їх частина була перетворена на акціонерні товариства. Цей процес перетворення державних підприємств на акціонерні товариства має деякі відмінності поряд із створенням нових акціонерних товариств.
До корпоративних акціонерних товариств належать товариства, які створені на основі приватизаційного права, тобто Законів України “Про приватизацію майна державних підприємств”, “Про приватизаційні папери”, які регулюють порядок перетворення державних підприємств в акціонерні товариства.
Законодавство України встановлює ряд особливостей, які стосуються створення корпоратизованих акціонерних товариств. Наприклад, продаж акцій корпоратизованих акціонерних товариств здійснює, акції повинні випускатись лише прості, акції повинні продаватись винятково на конкурсній основі, корпоратизовані акціонерні товариства не можуть засновуватися як акціонерні товариства закритого типу.
Відповідно до приватизаційного законодавства, засновником корпоратизованого акціонерного товариства може бути державний орган приватизації або державний орган, уповноважений керувати майном підприємства, яке перетворюється на акціонерне товариство.
Існує ряд особливостей, які стосуються визначення розміру статутного фонду корпоратизованого акціонерного товариства, а також засобів його формування.
Визначення розміру статутного фонду корпоратизованого акціонерного товариства здійснюється на підставі оцінки вартості основних засобів за вирахуванням їх зносу, фактичної вартості оборотних коштів, а також урахування дебіторської та кредиторської заборгованості державного підприємства, яке перетворюється на акціонерне товариство. Оцінка та розрахунки проводяться за затвердженою державною методикою.
2.4 Динаміка розвитку акціонерних товариств в Україні
На сьогоднішній день підприємства у формі акціонерних товариств складають основу економіко-виробничого потенціалу України.
Суть приватизації через акціонування підприємств та можливість отримання частки державної власності через власність в акціонерному товаристві за останні роки була суттєво девальвована через масові порушення прав власності, і особливо дрібних акціонерів.
Звернуто увагу на те, що цивілізований захист прав держави, як акціонера, також не гарантований. Це фактично призводить до кінцевої “тіньової приватизації” стратегічно важливих акціонерних товариств в яких держава залишала за собою корпоративні права.
Недостатній рівень корпоративного управління в банках, відсутність прозорої структури власності, слабка організація процедур управління ризиками, вважають народні депутати, не дозволяють забезпечити повною мірою захист інтересів вкладників та кредиторів банків.
При перевірці діяльності акціонерних товариств в понад 90 відсотках перевірених акціонерних товариств були виявлені порушення діючого законодавства з питань корпоративного управління.
Зазначалося, найбільш типовими порушеннями, від яких особливо потерпають акціонери, є:
- порушення права на участь у розподілі прибутку товариства (невиплата дивідендів);
- розмивання частки власності акціонерів через додатковий випуск акцій;
- виведення активів із власності товариства, що наносить реальні збитки такому товариству та знецінює акціонерну власність тощо.
Основним чинником проблем, які склалися в управлінні акціонерними товариствами є недосконале законодавство, яке не дозволяє ефективно захищати права власності акціонерів та створити умови для розвитку в акціонерних товариствах системи корпоративного управління, яка відповідала б світовим стандартам.
Станом на 01.01.07 в Україні 34,71 тис. акціонерних товариств, з них 12,01 тис. – відкритих, 22,7 – закритих.
Зазначені підприємства виробляють близько 75 % від загального обсягу промислової продукції і дають робочі місця більш ніж 65 % працівників промислового персоналу України. Загальна кількість акціонерів складає понад 17 мільйонів осіб (юридичних осіб, резидентів та нерезидентів, громадян).
Зареєстрували випуски цінних паперів 21594 акціонерних товариств або 63% від загальної кількості акціонерних товариств. Порівняно з минулим роком кількість акціонерних товариств, які зареєстрували випуск цінних паперів, зросла на 0,9%.
Динаміку розвитку акціонерних товариств в Україні з 2001 по 2005 рр. показано на діаграмі 1.
Діаграма 1
Розд
іл ІІІ. Механізм функціонування акціонерних товариств
3.1 Створення акціонерного товариства
Процес створення акціонерного товариства складається з ряду послідовних стадій, передбачених законом.
Перша стадія передбачає заснування фізичними або юридичними особами простого товариства для створення акціонерного товариства. Це суб'єкт права, який не має прав юридичної особи. Товариство виникає і діє у формі договору про спільну діяльність щодо створення акціонерного товариства. Договір укладають засновники товариства в письмовій формі. Змістом договору є розподіл функцій сторін. В ньому обов'язково визначаються склад засновників, порядок і здійснення ними відповідних засновницьких процедур, обсяги відповідальності кожного засновника перед передплатниками на акції і третіми особами. У договорі доцільно визначити кількість акцій. яку купує кожний засновник (засновники зобов’язані бути держателями акцій не менше 25 % статутного фонду строком не менше 2 років).
Засновники несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до реєстрації акціонерного товариства.
Товариство може відкривати розрахунковий та інші рахунки у банках, а також укладати договори та інші угоди тільки після його реєстрації. Угоди, укладені від імені товариства до моменту реєстрації, визнаються такими, що укладені з товариством, тільки за умови їх подальшого схвалення товариством. Угоди, укладені засновниками до моменту реєстрації товариства і надалі не схвалені товариством, тягнуть за собою правові наслідки лише для засновників.
Другою стадією є повідомлення в засобах масової інформації про намір створити товариство, яке повинні зробити засновники. Це оголошення довільної форми, в якому зазначаються основні статутні реквізити: назва товариства, мета і предмет діяльності, засновники, розмір статутного фонду, кількість і вартість акцій .
Третьою стадією є відкрита підписка на акції, яка організується засновниками. Ця стадія передбачає здійснення ряду юридичних дій, зміст яких визначено статтею 30 Закону "Про господарські товариства" та статтями 6,7 Закону "Про цінні папери і фондову біржу".
Четвертою стадією є установчі збори, які повинні провести засновники не пізніше двох місяців з моменту завершення підписки на акції. Пропуск строку може призвести до не створення товариства.
Установчі збори — це орган, до компетенції якого входить створення товариства. Тому вони мають бути правомочними. Такими визнаються збори за участю кількості осіб , які підписалися більш як на 60 відсотків акцій, на які проведено підписку. Засновники акціонерних товариств готують статут , який затверджують збори засновників.
Установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства, а також відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов'язань по викупу акцій, строк та порядок виплати частки прибутку (дивідендів) один раз на рік за підсумками календарного року.
Установчі збори акціонерного товариства вирішують такі питання:
а) приймають рішення про створення акціонерного товариства і затверджують його статут;
б) приймають або відхиляють пропозицію про підписку на акції, що перевищує кількість акцій, на які було оголошено підписку (у разі прийняття рішення про підписку, що перевищує розмір, на який було оголошено підписку, відповідно збільшується передбачений статутний фонд);
в) зменшують розмір статутного фонду у випадках, коли у встановлений строк підпискою на акції покрита не вся необхідна сума, вказана у повідомленні;
г) обирають раду акціонерного товариства (спостережну р
д) вирішують питання про схвалення угод, укладених засновниками до створення акціонерного товариства;
е) визначають пільги, що надаються засновникам;
є) затверджують оцінку вкладів, внесених у натуральній формі;
ж) інші питання відповідно до установчих документів.
П'ятою стадією заснування є державна реєстрація акціонерного товариства. Товариства реєструються Міністерством фінансів на протязі 30 днів з моменту представлення таких документів: нотаріально засвідчених заявки на реєстрацію, копії статуту товариства, протоколу зборів засновників. Акціонерне товариство набирає прав юридичної особи з дня його державної реєстрації.
3.2 Управління акціонерним товариством
В основі системи управління акціонерного товариства. лежить така схема:
— вищій орган влади в товаристві, який представляє власника об’єднаного капіталу - загальні збори акціонерів;
— орган, що здійснює контроль за діяльністю виконавчого органу - рада акціонерного товариства (спостережна рада);
— глава товариства, керуючий діяльністю товариства, обираємий загальними зборами акціонерів - генеральний директор (президент) товариства;
— орган управління оперативною діяльністю, до якого входять управлінці та менеджери вищої ланки - правління товариства;
— орган, який здійснює функції внутрішнього фінансового, господарського та правового контролю за діяльністю товариства – ревізійна комісія товариства, члени якого обираються загальними зборами акціонерів.
Вищим органом акціонерного товариства є загальні збори товариства. У загальних зборах мають право брати участь усі його акціонери, незалежно від кількості і класу акцій, власниками яких вони є. Брати участь у загальних зборах з правом дорадчого голосу можуть і члени виконавчих органів, які не є акціонерами. Акціонери (їх представники), які беруть участь у загальних зборах, реєструються з зазначенням кількості голосів, яку має кожний учасник. Цей перелік підписується головою та секретарем зборів.
До компетенції загальних зборів належить:
— визначення основних напрямів діяльності акціонерного товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання;
— внесення змін до статуту товариства;
— обрання та відкликання членів ради акціонерного товариства (спостережної ради);
— обрання та відкликання членів виконавчого органу та ревізійної комісії;
— затвердження річних результатів діяльності товариства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, визначення порядку покриття збитків;
— створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, затвердження їх статутів та положень;
— винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб товариства;
— затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури товариства;
— вирішення питання про придбання акцій товариства, що випускаються ним;
— визначення умов оплати праці посадових осіб акціонерного товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв;
— затвердження договорів (угод) укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства;
— прийняття рішень про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу
Статутом товариства до компетенції загальних зборів можуть бути віднесені й інші питання.
Загальні збори визнаються правомочними, якщо в них беруть участь акціонери, що мають відповідно до статуту товариства більш як 60% голосів.
Рішення загальних зборів акціонерів приймаються більшістю у три чверті голосів акціонерів, які беруть участь у зборах, з таких питань:
— зміна статуту акціонерного товариства;
— прийняття рішення про припинення діяльності товариства;
— створення та припинення діяльності дочірніх підприємств, філій та представництв товариства.
З решти питань рішення приймаються простою більшістю акціонерів, які беруть участь у зборах.
Про проведення загальних зборів акціонерів держателів іменних акцій повідомляються персонально. Крім того, повинно бути зроблено загальне повідомлення передбаченим статутом способом про наступні збори з зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 45 днів до скликання загальних зборів.
Будь-який з акціонерів вправі виносити свої пропозиції щодо порядку денного загальних зборів не пізніш як за 40 днів до їх скликання. В цей же строк акціонери, які володіють у сукупності більш як 10% голосів, можуть вимагати включення питань до порядку денного.
До скликання загальних зборів акціонерам повинна бути надана можливість ознайомитись з документами, пов’язаних з порядком денним зборів.
Загальні збори не вправі приймати рішення з питань, не включених до порядку денного.
Загальні збори акціонерів скликаються не рідше одного разу на рік, якщо інше не передбачено статутом товариства.
Позачергові збори акціонерів скликаються у разі неплатоспроможності товариства, а також при наявності обставин, вказаних у статуті товариства і в будь-якому іншому випадку, якщо цього вимагають інтереси акціонерного товариства в цілому.
Збори повинні бути також скликані виконавчим органом на вимогу ради акціонерів (спостережної ради).
Акціонери, які володіють у сукупності більш як 20% голосів, вправі вимагати скликання позачергових зборів в будь-який час і з будь-якого приводу. Якщо протягом 20 днів правління не виконало зазначеної вимоги, вони вправі самі скликати збори.
Голосування на загальних зборах акціонерів проводиться за принципом: 1 акція – 1 голос. У статуті товариства може бути встановлено мінімальну кількість акцій, яка надає право голосу, або обмеження кількості голосів, які надаються одному акціонеру.
Представник може бути постійним або призначеним на певний строк. Акціонер вправі в будь-який час замінити свого представника у вищому органі, повідомивши про це виконавчий орган акціонерного товариства.
В акціонерному товаристві може створюватися рада акціонерного товариства. (спостережна рада), що здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу.
Статутом акціонерним товариства або за рішенням загальних зборів акціонерів на раду товариства (спостережну раду) може бути покладено виконання окремих функцій, що належать до компетенції загальних зборів.
Члени ради товариства (спостережної ради) не можуть бути членами виконавчого органу.
Виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, передбачений статутом.
Правління вирішує всі питання діяльності товариства, крім тих, що належать до компетенції загальних зборів і ради акціонерного товариства (спостережної ради). Загальні збори можуть винести рішення про передачу частин належних їм прав до компетенції правління.
Правління підзвітне загальним зборам акціонерів і раді товариства (спостережній раді) та організує виконання їх рішень. Правління діє від імені товариства в межах, передбачених законодавством і статутом акціонерного товариства.
Роботою правління керує голова правління, який призначається або обирається згідно із статутом товариства. Голова правління акціонерного товариства вправі без довіреності здійснювати дії від імені товариства. Інші члени правління також можуть бути наділені цим правом згідно із статутом. Глава правління товариства організує ведення протоколів засідань правління. Книга протоколів повинна бути в будь-який час надана акціонерам. На їх вимогу видаються засвідчені витяги з книги протоколів. Головою та членами правління товариства можуть бути особи, які перебувають з товариством у трудових відносинах.
3.3 Контролюючі органи акціонерних товариств
Особливість акціонерного товариства полягає в тому, що акціонери відповідають за зобов’язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. Саме тому і виникає необхідність у постійному контролі виконавчих органів підприємства. Законом України ”Про господарське товариства” в якості контролюючих органів акціонерного товариства визначаються рада акціонерного товариства (або спостережна рада) та ревізійна комісія. основною метою діяльності спостережної ради є представлення інтересів акціонерів у період між проведенням загальних зборів (найвищого органу товариства), контроль за діяльністю виконавчого органу товариства. Створюється спостережна рада з числа акціонерів товариства. Членами спостережної ради не можуть бути особи, які входять до складу виконавчого органу або ревізійної комісії, оскільки діяльність самої спостережної ради спрямована на контролювання діяльності керівних органів.
У роботі ради товариства (спостережної ради) можуть брати участь з правом дорадчого голосу представники профспілкового органу або будь-якого іншого органу, який підписав колективний договір від імені трудового колективу. В акціонерних товариствах, де кількість акціонерів перевищує 50 осіб, створення спостережної ради є обов’язковою умовою. Оскільки спостережна рада є контролюючим органом, то питання, які відносяться до її виключної компетенції, не можуть передаватися на вирішення виконавчим органам товариства. Однією з найважливіших функцій спостережної ради, згідно зі статтями деяких товариств, є регулювання діяльності правління компанії. Цю функцію реалізують шляхом внесення на розгляд спостережної ради звітів правління про основні результати фінансово-господарської діяльності та затверджених нею планів компанії. Засідання спостережної ради найчастіше проходять по закінченні звітного періоду.
Деякі статути підприємств надають значно ширші повноваження спостережної раді, а саме планування розвитку компанії, співробітництво з іншими органами підприємства та скликання загальних зборів. Отже, за деякими статутами акціонерних товариств спостережна рада поступово переростає з контролюючого органу в керуючий.
Однак, до складу акціонерів можуть входити не тільки приватні особи. В деяких акціонерних товариствах певна частка акцій належить державі. В цьому випадку спостережна рада формується не тільки з представників засновника підприємства та інших акціонерів, але й з уповноважених представників банківської установи, яка обслуговує товариство, трудового колективу та органу приватизації. Крім того, до її складу можуть входити у підприємствах-монополістах і представники Антимонопольного комітету та представники інших органів і організацій. Для затвердження персонального складу таких спостережних рад Міністерство економіки, Міністерство фінансів і Фонд державного майна створюють спеціальну спільну постійно діючу комісію. Засновник повинен у тижневий термін з початку корпоратизації повідомити про формування спостережної ради органи та організації, представники яких повинні увійти до її складу. Подавати пропозиції щодо персонального складу спостережної ради на затвердження комісії має право засновник товариства. Персональний склад та голову спостережної ради товариства комісія повинна затвердити у двотижневий термін. Спостережна рада акціонерного товариства, в якому 75 % статутного фонду знаходяться у державній власності, може виступати, в разі необхідності, ініціатором позачергових ревізій та аудиторських перевірок, розробляти та подавати засновнику проект плану розміщення акцій. Спостережна рада також може залучати експертів до аналізу окремих питань діяльності товариства та припиняти повноваження членів правління, яких було затверджено. Незважаючи на те, зо рада має таку широку компетенцію, в будь-якому випадку вона не може втручатися в оперативну діяльність товариства.
Засідання спостережної ради акціонерного товариства, в статутному фонді якого 75 % належить державі, проходять, як правило, не рідше одного разу на квартал і вважаються правомочними, якщо присутні 2/3 її членів. Позачергові засідання скликаються на вимогу голови спостережної ради, правління товариства або 1/3 частини членів ради. Спостережна рада приймає рішення більшістю голосів, а у разі виникнення розбіжностей при голосуванні голос голови є вирішальним.
Члени такої спостережної ради є посадовими особами товариства, за виконання обов’язків яких передбачено винагороду. Зокрема, голові спостережної ради виплачується 6 мінімальних заробітних плат кожного місяця, а іншим членам — 4 мінімальні зарплати. При цьому передбачено також виплату одноразової винагороди у розмірі 10% від винагороди, яку отримує голова правління товариства. За членами спостережної ради зберігаються місце роботи та середньомісячний заробіток. В межах своїх повноважень члени спостережної ради несуть відповідальність за дотримання інтересів держави та акціонерів.
Діяльність спостережної ради як головного контролюючого органу акціонерного товариства повинна бути спрямована на належне регулювання та контроль за діяльністю виконавчого органу акціонерного товариства.
Контролюючим органом товариства є також ревізійна комісія, яка безпосередньо здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю товариства. Ревізійна комісія обирається з числа акціонерів.
Загальні збори або рада акціонерів (спостережна рада) можуть доручити ревізійній комісії здійснити перевірку фінансово-господарської діяльності виконавчого органу товариства. Такі перевірки також можуть бути проведені за власною ініціативою комісії або ж на вимогу акціонерів, які володіють в сукупності більш ніж 10% голосів. Для здійснення таких перевірок ревізійній комісії повинні бути надані необхідні матеріали, бухгалтерські та інші документи і особисті пояснення посадових осіб.
Крім перевірок фінансово-господарської діяльності акціонерного товариства ревізійна комісія має також і інші зобов’язання. Зокрема, комісія повинна доповідати про результати проведених нею перевірок загальним зборам АТ або спостережній раді та зобов’язана вимагати позачергового скликання загальних зборів акціонерів у разі виникнення загрози суттєвим інтересам АТ або виявлення зловживань, вчинених посадовими особами.
Склад комісії та порядок її діяльності затверджується загальними зборами акціонерів згідно із статутом товариства.
Отже, в акціонерному товаристві крім виконавчого органу можуть створюватись і контролюючі органи. При цьому спостережна рада і ревізійна комісія контролюють виконавчий орган акціонерного товариства. Однак, спостережна рада контролює всю діяльність виконавчого органу товариства, а ревізійна комісія здійснює контроль тільки за фінансово-господарською діяльністю правління. При цьому спостережна рада може мати й окремі повноваження для виконання відповідних функцій, які відносяться до компетенції загальних зборів.
3.4 Майнова структура акціонерного товариства
Акціонерне товариство як суб'єкт і об'єкт права власності (майновий комплекс) характеризується складною майновою і фінансовою структурою. Правові основи майнових відносин в акціонерному товаристві загалом врегульовані Законом "Про власність", який визначає товариство суб'єктом права колективної власності, а його майно - об'єктами права колективної власності, а також встановлює підстави виникнення права колективної власності.
Поняття майна акціонерного товариства використовується, зокрема. в статті 24 Закону "Про господарські товариства", відповідно до якої товариство "несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства". Поняття майно товариства узагальнює всі види майна і майнових прав даного суб'єкта права. Зміст його необхідно визначати згідно з правилами статті 10 Закону "Про підприємства в Україні".
Під майном мається на увазі всі активи і пасиви товариства. За ознакою функціонального призначення окремих видів майна це: основні фонди, обігові кошти, інші матеріальні цінності товариства. Майно товариства юридичне відособлене від майна власників товариства, тобто акціонерів. Дане майно є власністю саме товариства як юридичної особи. Товариство в статусі суб'єкта права володіє, користується і розпоряджається майном товариства, відособлення якого здійснюється на праві колективної власності (спільної часткової власності).
Визначаються також майнові права в акціонерному товаристві. Купуючи акцію акціонер відчужує своє майно в статутний фонд товариства. За це майно акціонер одержує специфічне право-право участі в акціонерному товаристві. Зміст даного права зазначено Законом "Про господарські товариства" (статті 10,11,26,29,30,33,35,36,38) та Законом "Про цінні папери і фондову біржу"(статті 4,5,8,9). Право участі в акціонерному товаристві за змістом є комплексним. До майнових прав акціонера належать:
- брати участь у розподілі прибутків товариства;
- отримувати частку прибутку товариства у вигляді дивідендів;
- отримувати частку вартості майна товариства у разі його ліквідації.
Ця частка має бути пропорційною вартості акцій, які належать акціонеру;
- розпоряджатися акціями: продавати, передавати, відчужувати іншим особам у порядку, визначеному чинним законодавством та статутом товариства;
- заповідати акції у спадщину;
- купувати додатково випущені акції товариства.
Акціонер несе майнові обов'язки стосовно товариства. Він зобов'язаний вносити вклади, сплачувати основні та додаткові акції у розмірах, передбачених установчими документами товариства.
3.5 Випуск акцій та облігацій
Правовий режим акцій регулює Закон "Про цінні папери і фондову біржу". Цей закон визначає поняття і функції акцій, права власника акцій, порядок випуску і придбання акцій та інші питання (статті4-9).
Акція – цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.
Юридична природа акції обумовлена вкладом акціонера у статутний фонд товариства. Статутні фонди не акціонерних товариств як колективну часткову власність законом приписано розподіляти безпосередньо на частки учасників. Розміри часток визначають установчі документи. Правовою формою часток не акціонерних товариств є свідоцтва, які визначають розміри часток і права майнової участі членів товариств у статутних фондах. Акція, на відміну від свідоцтва, регулює частки у статутних фондах і права акціонерів більш уніфіковано.
Статутний фонд акціонерного товариства як колективну часткову власність прийнято розподіляти на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, тобто акція є індивідуальним, але уніфікованим регулятором статутного фонду і прав участі акціонера в ньому. З економічної точки зору акція являє собою не матеріалізований інтерес у майні товариства, з правової – обіговий документ ( правовий акт встановленої форми), який виражає даний інтерес. Як правовий акт акцію можна визначити в розумінні договору часткової участі акціонера в статутному фонді товариства. Сторонами цього договору є акціонер і товариство. Економічним змістом зазначеного договору є умови про дивіденди, про частину виручки від реалізації майна товариства, що припиняється, про ціну акції як вартості права дольової участі.
Акція повинна містити такі реквізити: фірмове найменування акціонерного товариства та його місцезнаходження, найменування цінного паперу - "акція", її порядковий номер, дату випуску, вид акції та її номінальну вартість, ім'я власника (для іменної акції), розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випуску акцій, а також кількість акцій, що випускаються, строк виплати дивідендів та підпис голови правління акціонерного товариства або іншої уповноваженої на це особи, печатку акціонерного товариства.
Крім права часткової участі, акція засвідчує членські права акціонера. Стаття 4 Закону "Про цінні папери і фондову біржу" передбачає поділ акцій на класи або види.
Юридична суть класу (виду, серії) полягає в тому, що акції одного класу дають їх власникам однакове за обсягом право майнової участі в товаристві. За ознакою класу закон визначає, по-перше, привілейовані і прості акції. По-друге, залежно від передбачених статутами обмежень прав відчуження (трансферт), розрізняють також іменні акції і акції на пред'явника (пред'явницькі).
Простими іменними закон визначає акції з рівними правами участі акціонерів, імена яких входять до обов'язкових реквізитів акції. Власники простих іменних акцій є, як правило, громадяни. Статус іменних акцій має на увазі спеціальні правила їх відчуження. Власники іменних акцій в принципі вільно розпоряджаються ними (продають, передають, відчужують іншим особам), але з дотриманням цих правил. Обіг іменних акцій фіксується товариством, яке зобов'язано вести книгу реєстрації акцій. Реєстраційною інформацією в даному разі є дані про кількість іменних акцій, про всіх власників даних акцій, про час придбання, про пакет акцій кожного акціонера. Реєстрації підлягає і передача (трансферт) акцій іншим особам, тобто перехід прав участі. Статутами акціонерних товариств визначаються іменні акції, які підлягають і які не підлягають вільному відчуженню іншим особам. Якщо в акції спеціально не вказано, що вона підлягає передачі, передача здійснюється шляхом іменного індосаменту. Іменний індосамент – це передаточний запис особи, якій передається акція безпосередньо на акції або в окремому документі. Цей запис посвідчує перехід права участі до акціонера-покупця акції. Акції на пред'явника на відміну від іменних обертаються вільно, тобто без індосаментних процедур. Акціонерне товариство фіксує в книзі реєстрації загальну кількість пред'явницьких акцій. З розвитком акціонерних товариств і ринку цінних паперів іменні акції поступово витісняються акціями на пред'явника, які є об'єктом купівлі - продажу на фондовій біржі.
Привілейовані акції – це акції з пільговими правами майнової участі. Власники таких акцій мають певні майнові привілеї і несуть певний ризик порівняно з простими акціонерами. Конкретні права привілейованих акціонерів визначають загальні збори акціонерного товариства. Привілеями є, насамперед, переваги на одержання дивідендів, а саме: річний розмір дивіденду фіксується в процентах до номінальної вартості акції і виплачується незалежно від річного прибутку товариства. Якщо прибутку не вистачає, дивіденд виплачується з резервного фонду, а не лише з фонду дивідендів. Привілейована акція передбачає також доплату її власнику у тому разі, якщо розмір дивіденду на привілейовану акцію виявиться нижчим від дивіденду на просту акцію. Привілеєм є також пріоритетна участь власника привілейованої акції в розподілі ліквідних активів товариства, яке припиняється. Оскільки власники привілейованих акцій ризикують як підприємці менше, ніж власники простих акцій, вони мають обмежені управлінські права. За загальним правилом привілейовані акціонери не мають права на участь в управлінні товариством, але статути можуть визначати коло питань, у вирішенні яких бере участь і ця категорія акціонерів. Закон обмежує кількість привілейованих акцій. Їх випуск не повинен перевищувати суми, яка становить 10% статутного фонду акціонерного товариства. Частина прибутку товариства, що залишилась після сплати дивідендів власникам привілейованих акцій, розподіляється у вигляді дивідендів між власниками звичайних акцій. Звідси, розмір доходу по звичайних акціях находиться в залежності від прибутку товариства. Враховуючи, що власники звичайних акцій несуть підвищений ризик, пов’язаний з діяльністю акціонерного товариства, їм надається право обирати членів правління товариства і вирішувати інші питання на загальних зборах акціонерів. Фіксований дивіденд по привілейованим акціям встановлюється при їх випуску. Він може виплачуватись: кожний квартал, раз в півроку чи рік; акціями (капіталізація прибутку), облігаціями і товарами. Дивіденд не виплачується по акціям, що не були випущені в обіг або знаходяться на балансі товариства. До акції може додаватись купонний лист на виплату дивідендів, який містить наступні данні: порядковий номер купона на виплату дивідендів, порядковий номер акції, по якій виплачуються дивіденди, найменування акціонерного товариства і рік виплати дивідендів.
Вартість є однією з найбільш важливих характеристик акцій. Оскільки акція являє собою грошовий документ, вона повинна мати вартість, визначену в грошових одиницях. Акції можуть мати номінальну, емісійну, ринкову та балансову вартості.
Номінальна вартість акції являє собою вартість, яку номінально має один пай статутного фонду акціонерного товариства. Для даного типу господарських товариств характерним є те, що статутний фонд акціонерного товариства поділяється на певну кількість рівних між собою паїв. Коли створюється акціонерне товариство, воно визначає свій статутний фонд, а також кількість паїв, на які цей фонд поділяється. Для того щоб виразити якимось чином вартість однієї долі, їй надається номінальна вартість. Тобто вартість, яка не залежить від будь – яких факторів впливу, окрім вибору емітента.
Номінальна вартість однієї акції визначається за формулою:
НВА=СФ/ЗКА
Де НВА – номінальна вартість однієї акції
СФ – розмір статутного фонду
ЗКА – загальна кількість акцій, що випускаються. [6-67]
Під емісійною вартістю акцій розуміють ціну, за якою акції продаються покупцям при випуску, тобто вперше. Акціонерне товариство може здійснювати продаж своїх акцій безпосередньо покупцям або за допомогою посередників. У першому випадку товариство самостійно визначає, за якою ціною його акції будуть пропонуватися покупцям; в останньому – питання емісійної вартості має погоджуватися з посередниками.
Інколи емісійна вартість співпадає за розмірами з номінальною вартістю акцій. Такі випадки, як правило, мають місце тоді, коли акціонерне товариство випускає свої акції самостійно, без допомоги посередників. Оплата ж посередницьких послуг, якщо вони використовуються акціонерним товариством, здійснюється за рахунок різниці між емісійною та номінальною вартостями акцій.
Під ринковою вартістю розуміють ціну, яка складається при обігу акцій на ринку. Ринкова вартість не є фіксованою за розміром, навпаки вона повинна бути мінливою, оскільки зміни в ринковій вартості акцій являють собою одну із причин, за яких виникає рух акцій від одних інвесторів до інших.
Якщо ринкова вартість акцій є більшою ніж номінальна, то це означає, що інвестори погоджуються сплатити більше грошей за акції певного товариства, оскільки вони вважають становище товариства солідним, а товариство – здатним сплачувати дивіденди.
Якщо ринкова вартість акцій є меншою, ніж номінальна, то це означає, що інвестори не “цінують” високо справи та результати діяльності акціонерного товариства; у них немає впевненості в тому, що товариство зможе працювати прибутково, а значить – і сплачувати дивіденди.
Балансова вартість акцій являє собою вартість, яка розраховується за балансовими документами емітента. Умовно її визначають як вартість одного паю майна емітента, який припадає на одну акцію, якби емітент підлягав ліквідації у дану мить. Тобто в розрахунок приймається балансова вартість майна та коштів емітента, включаючи нерозподілені прибутки минулих років.
Акція є неподільною. У разі коли одна і та ж акція належить кільком особам, усі вони визначаються одним власником акції і можуть здійснювати свої права через одного з них, або через спільного представника.
Акції оплачуються у національній чи іноземній валюті, або шляхом передачі майна (у випадках передбачених статутом товариства). Незалежно від форми внесеного вкладу вартість акції виражається в національній валюті. Стаття 26 Закону "Про цінні папери і фондову біржу" визначає наступне. Діяльністю по випуску та обігу цінних паперів визнається посередницька діяльність по випуску та обігу цінних паперів, здійснювана акціонерними товариствами, а також банками, статутний фонд яких сформовано за рахунок виключно іменних акцій, та іншими товариствами, для яких операції з цінними паперами становлять виключний вид їх діяльності (надалі торговці цінними паперами). Вони вправі здійснювати такі види діяльності по обігу цінних паперів:
Комісійну діяльність по цінних паперах – купівля-продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінними паперами від свого імені, за дорученням і за рахунок іншої особи.
Комерційна діяльність – купівля – продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінними паперами від свого імені та за свій рахунок.
Стаття 29 цього ж Закону визначає, що при прийнятті доручення на купівлю або продаж цінних паперів торговець цінними паперами зобов'язаний надавати особі, за рахунок якої він діє, інформацію про курс цінних паперів. Він також зобов'язаний подавати фондовій біржі інформацію про всі укладені ним угоди з цінними паперами в строки і порядку, визначені правилами біржі. Особливості ведення бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами визначає Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Міністерством фінансів України та Національним банком України. Оподаткування доходів по цінних паперах здійснюється згідно з законодавством України.
Висно
вок
В даній курсовій ми зібрали основні данні, які дозволяють зрозуміти, що таке акціонерне товариство, як воно організовано та функціонує, порядок його створення та інші важливі питання.
Акціонерним визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості.
Акціонерне товариство є зараз домінуючою формою підприємницької діяльності. Його власниками вважаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в акціонерний капітал корпорації. Весь прибуток корпорації належить її акціонерам. Виокремлюють дві його частини. Одна частика розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, друга — це нерозподілений прибуток, що використовується на реінвестування. функції власності та контролю поділені між акціонерами (власниками акцій) і менеджерами.
Засновниками та учасниками акціонерного товариства є фізичні та юридичні особи, які можуть бути суб’єктами підприємницької діяльності.
За способом функціонування акцій закон розрізняє відкриті та закриті акціонерні товариства.
Станом на 01.01.07 в Україні 34,71 тис. акціонерних товариств, з них 12,01 тис. – відкритих, 22,7 тис.– закритих.
На сучасному етапі розвитку ринкових відносин в Україні надзвичайно актуальними для акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та бажаючих залучати інвестиційні ресурси та підвищити свою конкурентоспроможність, стають питання вмілого та грамотного управління підприємством. Саме компетентність у справах корпоративного управління та глибоке розуміння його найважливіших принципів є одним із головних питань для вітчизняних акціонерних товариств та економіки в цілому.
Список використаної літератури
Нормативно - правові акти
:
1. Конституція України від 28 червня 1996р.
2. Закон України ”Про підприємство в Україні” (з відповідними змінами) // ВВР, 1991, № 24.
3. Закон України ”Про господарські товариства” // ВВР, 1991, № 49
4. Закон Україні ”Про цінні папери і банківську діяльність і фондову біржу” // ВВР, 1991, № 38
5. Закон України "Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" від 10 вересня 1998 року.
Основна література:
1. Акціонерні товариства – Українська Інвестиційна Газета. 2005
2. Білорус О. Г., Рогач В. І. Акціонерні товариства: організація і управління. К., Техніка, 1992.
3. Коваленко В., Третьякова М. Контролюючі органи акціонерних товариств // Вісник законодавства Україні, № 34, 2002
4. В.Е. Коломойцев. Універсальний словник економічних термінів: інвестування, конкуренція, менеджмент, маркетинг, підприємництво: Навчальний посібник. – К.: Видавництво «Молодь», 2000
5. Кондратьєв О.Д. "Фактори забезпечення фінансової стійкості підприємства" // "Фінанси України", 2001 p., № 9.
6. Конторщикова О. Порядок ліквідації підприємства // Вісник законодавства Україні, № 34, 2002
7. Коробов Н.В. "Анализ финансово-хозяйственной деятельности предприятий", К., "Высшая школа",2000 г.
8. Кравченко В.І. Фінанси місцевих органів влади України. Монографія. Нац. ін-т. стратегічних досліджень. -К.: 1996.
9. Пилипенко А. Я., Щербина В. С. Очерки акционерного права Украины. – К., 1995
10. Пилипенко А.Я., Щербина В.С. Господарське право: Курс лекцій. – К., Вентурі, 1996.
11. Підопригора О.А., Сумін В.О., Підопригора О.О. Цивільне право України: Правові основи підприємництва. К., Юрінформ, 1994.
12. Поддєрьогін A.M. "Фінанси підприємств", К., 2000 р.
13. Портнов А.В. "Удосконалення законодавчої бази акціонерних товариств" // "Фінанси України", 2000р. №12.с.22-24.
14. Собчук О. Засновники та учасники акціонерних товариств: правовий статус // Економіка, фінанси, право. № 2, 2001
15. С.М. Панчишин. Макроекономіка: Навчальний посібник – 3-тє вид., стереотипне. – К.: «Либідь», 2005
16. С.В. Мочерний, М.В. Довбенко. Економічна теорія. К.: Видавничий центр «Академія», 2004
17. Статистичний збірник за 2007p.
18. Шкільняк М. Практика та проблеми управління акціонерними товариствами // Регіональна економіка, № 3, 2003