1. Визначте поняття:
попит, ефект Веблена, спадний ефект масштабу, лідерство в цінах, підприємницький вибір
1) попит
– це готовність (бажання) і платіжна спроможність покупців придбати певну кількість даного товару за кожною із можливих цін за визначений проміжок часу.
2) ефект Веблена –
ситуація, коли відбувається зростання попиту на ексклюзивні, престижні, дорогі товари навіть за умови зростання цін на них. Адже серед споживачів на ринку є такі багаті споживачі, які, купуючи товари, керуються не цінами, а престижними міркуваннями – належністю до певного суспільного класу, певним соціальним статусом тощо. Або це ситуація, коли при зниженні відносної ціни нормального товару попит на нього скорочується через те, що він стає менш «престижним».
3) спадний (від’ємний) ефект масштабу
виробництва полягає в тому, що зростання обсягу випуску продукції відбуваються у меншій пропорції, ніж зростання витрат виробничих ресурсів.
Рис. 1.
Динаміка довгострокових середніх витрат виробництва та ефекти масштабу
Темпи наростання як додатної, так і від’ємної економії від масштабу і тривалість різних ефектів масштабу залежать від технологічних та організаційно-економічних особливостей галузей і певних виробництв.
4) лідерство в цінах
– модель ринкового олігополістичного узгодження цін полягає у тому, що провідна фірма галузі – ціновий лідер, призначає або змінює свої ціни, а решта фірм-олігополістів їх наслідують. Модель «лідерство в цінах» є засобом, за допомогою якого олігополісти можуть координувати свою поведінку в галузі цін, не звертаючись до прямої таємної змови. Формальні угоди та нелегальні зустрічі при цьому не передбачаються. Отримує розвиток практика, згідно з якою «лідируюча» фірма змінює ціну, а всі інші фірми більш чи менш автоматично наслідують цю зміну.
Рис. 2. Лідерство в цінах
5) підприємницький вибір
– це компроміс, на який змушений йти економічний суб’єкт, щоб за умов обмежених ресурсів задовольнити якомога більше потреб. Будь-який економічний вибір пов'язаний з оцінкою альтернативної вартості рішення.
2. Довгострокова рівновага фірми і галузі за умов досконалої конкуренції. Динаміка цін, прибутку і обсягів виробництва. Переваги і недоліки досконалої конкуренції
Важливим складовим компонентом механізму ринкової економіки є конкуренція. Вона являє собою економічну боротьбу, суперництво між відособленими виробниками продукції, робіт, послуг щодо задоволення своїх інтересів, пов'язаних з продажем цієї продукції, виконанням робіт, наданням послуг одним і тим самим споживачам. Сам ринок, механізм його дії не може нормально існувати без розвинутих форм конкуренції. Як слушно стверджував відомий англійський економіст Ф. Хайєк, «суспільства, які покладаються на конкуренцію, успішніше за інших досягають своєї мети».
Ще не так давно вважали, що конкурентна боротьба призводить до хаосу і анархії, але життя спростувало таке твердження. Американський економіст П. Самуельсон зазначає, що «конкретна система – це складний механізм невимушеної координації, який діє через систему цін і ринків, механізму зв'язку, служить для об'єднання знань і дій мільйонів різних індивідуумів. Без допомоги центральної служби розвідки ця система вирішує одну з найскладніших проблем, яку тільки можна уявити: проблему, що охоплює тисячі невідомих змінних і відносин. Цю систему ніхто не винаходив. Вона просто розвинулася, і, як і людська натура, змінюється. Разом з тим, вона задовольняє меншою мірою першу вимогу, що пред'являється до будь-якого соціального організму: вона здатна вижити».
Отже, конкуренція – головна ознака ринкової економіки. Виникнення ринкової економіки знаменується появою вільної конкуренції.
Тема дослідження є надзвичайно актуальною. Актуальність теми зумовлена важливістю ролі конкуренції у механізмі становлення і функціонування ринкової економіки сучасного типу. Необхідно з’ясувати, як функціонує підприємство в умовах конкуренції, наскільки його діяльність є ефективною – як з точки зору самого підприємства, так і з точки зору суспільства в цілому. Необхідна умова правильного визначення пріоритетів державної політики у сфері економічної конкуренції – аналіз стану конкурентних відносин. Він припускає, зокрема, визначення питомої ваги секторів, в яких створено ефективне конкурентне середовище і де конкуренція обмежена; встановлення ступеня її обмеження; виявлення причин таких обмежень і шляхів їхнього усунення.
Об'єктом дослідження в роботі виступає конкуренція як основа становлення і розвитку ринкової економіки сучасного типу. Предметом дослідження є поведінка підприємства в умовах досконалої конкуренції та її особливості.
Метою роботи є аналіз формування конкурентного середовища в Україні та оцінка ефективності роботи конкурентних галузей.
Основними завданнями виконання роботи ми визначаємо такі:
1) визначити ознаки досконалої конкуренції та особливості роботи підприємств в умовах галузі, що знаходиться в конкурентному стані;
2) проаналізувати особливості встановлення рівноваги фірми і галузі в довгостроковому періоді;
визначити переваги і недоліки досконалої конкуренції;
3) проаналізувати умови і особливості формування конкурентного середовища в Україні, оцінити ефективність роботи конкурентних галузей.
Тема дослідження має не лише теоретичне, але і практичне значення. Визначені питання набули широкого розгляду в роботах західних науковців і практиків. Вивчення, узагальнення, адаптація і використання провідного зарубіжного досвіду з питань формування конкурентних умов господарювання є важливим для вітчизняної практики.
В умовах ринкової економіки існують ще такі види конкуренції: чиста, монополістична і олігополістична. При цьому тільки чисту конкуренцію вважають досконалою.
Ринок чистої конкуренції складається з великої кількості конкурентів (виробників, продавців). Вони пропонують покупцям товарний продукт, який має однакові якісні параметри або цілком ідентичні товари (цемент певної марки, пшениця певного сорту, папір певного виду тощо).
Особливість чистої конкуренції полягає в тому, що окремий продавець не може встановлювати ціну вищу, ніж ринкова, оскільки покупці можуть придбати необхідну кількість цієї продукції у інших продавців за ринковою ціною. Отже, виробник не має можливості впливати на ціну і обмежений у використанні цінових методів конкуренції.
Ринкова ціна формується на ринку під впливом попиту і пропозиції. При цьому немає потреби у контролі за цінами з боку держави. Нема потреби і в рекламі. Продукція збувається методом звичайного ринкового обміну або за допомогою біржі.
Отже, в умовах чистої конкуренції виробники і продавці не витрачають багато часу на розробку стратегії маркетингу, яка включає насамперед розробку нових товарів, певну політику цін, рекламу, стимулювання збуту тощо. Однак вважати, що в умовах чистої конкуренції підприємство не має ніяких турбот, було б неправильно. Підприємство повинно уважно вивчати попит споживачів, можливі його коливання.
Важливою проблемою є пристосування виробника до цін. В умовах чистої конкуренції виробник добре знає, що ціна не залежить від обсягу його виробництва, пропонувати більш високу ціну марно, зменшувати ціну – означає зменшувати прибуток. Однак виробник знає, що однакова ринкова ціна не зумовлює однакову норму прибутку. Пристосування до ціни означає досягнення таких витрат виробництва, які б забезпечували норму прибутку не нижчу, ніж у конкурентів. Це примушує виробників вишукувати перспективні шляхи розвитку цієї галузі виробництва.
Отже, досконала конкуренція є найбільш виразною схемою ринкової структури, яку можна використовувати для аналізу економічних процесів.
Умови формування досконалої конкуренції:
1) Ринок складається з великої кількості продавців, кожний з яких продає стандартизовану продукцію великій кількості покупців.
2) Кожна фірма має дуже незначну частку у загальному випуску продукції, що поступає на ринок, і ця частка не перевищує 1% загального продажу.
3) Фірма не цікавиться рішеннями своїх конкурентів, не розглядає їх як таких, що можуть обмежити її ринкову частку продажу.
4) Інформація про ціни, технології та імовірний прибуток легко доступна, що дозволяє гнучко реагувати на зміну ринкових умов.
5) Входження в ринок не обумовлене ніякими перешкодами для продавців стандартизованої продукції, що забезпечує їм повну мобільність у використанні ресурсів.
Мета діяльності конкурентної фірми – максимізація прибутку.
У чистому виді досконала конкуренція майже не зустрічається і лише деякі ринки наближуються до неї. Досконала конкуренція є моделлю, що використовується для аналізу та порівняння реальних економічних процесів.
В умовах досконалої конкуренції жодна з фірм не може впливати на ринкову ціну товару, бо кожна з них згідно з умовами формування ринку досконалої конкуренції має дуже незначну ринкову частку продажу. Тому таку фірму можна охарактеризувати як фірму, що приймає ціну як дану величину.
Рис. 3. Крива попиту на продукцію окремої конкурентної фірми і крива ринкового попиту
Крива попиту досконало конкурентної фірми – це крива, яка відображає попит на продукцію окремої фірми, обсяг продажу якої ніяк не впливає на зміну ринкової ціни. Попит конкурентної фірми абсолютно еластичний.
Те, що є правильним для групи фірм (спадна, менш еластична, ніж абсолютно еластична крива попиту), неправильно для окремої (абсолютно еластична крива попиту) фірми.
В довгостроковому періоді кожна конкурентна фірма, що максимізує прибуток, так само як і в короткостроковому періоді, не може впливати на ринкову ціну, вона в змозі обирати лише обсяг випуску, тобто варіювати середню вартість виробництва.
Якщо у перспективі фірма прогнозує можливість отримати економічний прибуток, то такий само прогноз може зробити й будь-яка інша фірма, навіть коли вона на працює в цій галузі (адже повна поінформованість усіх зацікавлених сторін – одна з передумов повної конкуренції). Тому потенційний прибуток буде сприйматись іншими фірмами як сигнал щодо доцільності входження нових фірм у галузь, а це призведе до збільшення галузевої пропозиції. Наслідком збільшення пропозиції (за інших незмінних умов) буде поступове зменшення ринкової рівноважної ціни і скорочення економічного прибутку аж до нуля. Тому в перспективі фірмам у конкурентній галузі слід сподіватись на такий рівень ринкових цін, який забезпечує тільки незбитковість виробництва (тобто нормальний прибуток). Але цей нормальний прибуток можна отримати лише при мінімізації вартості виробництва, що для довгострокового періоду означає пошук такого обсягу випуску, коли довгострокова середня вартість LR
АС буде мінімальною.
Рис. 4. Конкурентна рівновага в довгостроковому періоді (стан Е1)
Фактично для довгострокового періоду фірма повинна проаналізувати різні варіанти свого розвитку (наприклад, два, як на рис. 4), для кожного визначити стан рівноваги (Е0 та Е1), тобто оптимальний обсяг випуску (відповідно, Q
0 та
Q
1
), і обрати серед них варіант з найменшою середньою вартістю, АС1 та відповідний обсяг Q
1.
Зазначимо, що знайдений таким чином обсяг Q
1
відповідає і мінімальному рівню довгострокової середньої вартості LR
АС. Так визначається умова довгострокової конкурентної рівноваги:
Р=minLARC=LRMC
Стан довгострокової рівноваги визначає обсяг випуску, що забезпечує фірмі нормальний прибуток на перспективу. Зазначимо, що умова визначає для довгострокового періоду умову незбитковості та умову закриття одночасно.
В разі змін у стані короткострокової рівноваги ринкова ціна може впасти, що в перспективі означатиме збитки для фірм, які працюють на рівні мінімальної вартості виробництва. Через цю обставину деякі з фірм почнуть виходити з галузі, ринкова пропозиція зменшиться, ринкова ціна почне зростати, а збитки фірм, що залишились у галузі, зменшуватись аж до нуля. Отже, за рахунок роботи такого конкурентного механізму в довгостроковому періоді буде існувати тенденція до руху в бік стану довгострокової рівноваги з нульовим економічним прибутком для фірм-учасниць. Для спрощення аналізу вважаємо, що на повністю конкурентному ринку діють фірми з однаковою вартістю виробництва, тобто однаковими кривими LARC.
Завдяки дії механізму конкуренції виникає парадокс прибутку: можливість отримати економічний прибуток в конкурентній галузі є причиною його зникнення в довгостроковому періоді, тому що можливість вільного входження нових фірм на ринок у гонитві за прибутком призведе до зменшення ринкової ціни і втрати прибутку в перспективі для всіх фірм галузі.
Конкурентний ринок вважається ефективним у довгостроковому періоді, тому що, згідно з умовою, фірми зацікавлені обирати обсяг виробництва з мінімальними затратами рідкісних ресурсів, що відповідає інтересам суспільства.
Галузева (ринкова)
довгострокова крива пропозиції має суттєві відмінності порівняно із короткостроковим періодом, вона утворюється як сукупність станів довгострокової рівноваги галузі, що виникають за рахунок різних рівнів значень нецінових чинників попиту і пропозиції. Для її побудови слід проаналізувати перспективні наслідки, наприклад, збільшення попиту на продукцію галузі.
Нехай галузь перебуває в стані довгострокової і короткострокової рівноваги Е0 (Р0, Q0) – рис. 5. При збільшенні попиту з D0 до D1
у короткостроковому періоді зростають ціни на продукцію галузі з Р0 до Рs, стан галузевої рівноваги зміщується з точки Е0 спочатку в точку Es – новий стан короткострокової рівноваги. Галузь стає прибутковою, а це, згідно з парадоксом прибутку, веде до збільшення галузевої пропозиції у тривалішому періоді. Зростання пропозиції означає зростання попиту на фактори виробництва, а це, у свою чергу, може призвести в перспективі до різних змін цін на фактори виробництва, що також впливатиме на остаточне розташування кривої пропозиції – S1, S2
чи S3. Розглянемо можливі варіанти детальніше.
1. Збільшення попиту на рідкісні ресурси призводить до зростання цін на ресурси, тобто до збільшення довгострокової вартості виробництва. Внаслідок цього крива LRAС зсувається вгору, minLARС теж зростає, тобто нова довгострокова галузева рівновага досягається у точці ЕІ
(рис. 5.а): нова рівноважна ціна Р1
спадає порівняно з короткостроковою ціною Рs але не до попереднього рівня Р0
.
Отже, маємо галузь із зростаючою вартістю (виробництва) – це галузь, при розширенні якої середня вартість виробництва зростає за рахунок підвищення цін використаних ресурсів (у відповідності з властивістю рідкісності ресурсів). Для такої галузі довгострокова крива ринкової пропозиції LS на рис. 5.а (яка утворюється при з'єднанні лінією станів довгострокової рівноваги Е0, Е1) нахилена вгору.
2. Збільшення попиту на рідкісні ресурси не призводить до зміни цін на ресурси, тобто довгострокова вартість виробництва не змінюється; тоді нова довгострокова галузева рівновага досягається в точці Е2
(рис. 5.б): ціна Р спадає порівняно із короткостроковою ціною Рs і досягає рівня ціни попередньої довгострокової рівноваги Р0
.
Отже, маємо галузь із незмінною вартістю (виробництва) – галузь, при розширенні якої середня вартість виробництва не змінюється через сталість цін на фактори виробництва. Для такої галузі крива довгострокової ринкової пропозиції LS на рис. 5.б (яка утворюється із станів довгострокової рівноваги Е0, Е2
) є горизонтальною лінією.
3. Збільшення попиту на рідкісні ресурси призводить до зменшення цін на ресурси, тобто до зменшення довгострокової вартості виробництва. Така ситуація трапляється не часто у порівнянні з попередніми випадками і може бути пов'язана з технологічними особливостями або виробництва деяких із проміжних продуктів, що використовуються як ресурс у виробництві кінцевої продукції, або виробництва самої кінцевої продукції. Внаслідок цього крива LRAС зсувається вниз, minLRAC теж спадає, тобто нова довгострокова галузева рівновага досягається в точці Е3
(рис. 5.в): нова рівноважна ціна Р3
є нижчою порівняно і з короткостроковою ціною Рs, і з попередньою довгостроковою ціною Р0.
Таким чином, виникає галузь із спадною вартістю (виробництва) – галузь, при розширенні якої середня вартість виробництва зменшується за рахунок зниження цін використаних ресурсів. Для такої галузі довгострокова крива ринкової пропозиції LS нахилена вниз (а не вгору). Галузі із спадною вартістю виробництва, як правило, породжують природні монополії.
Різний характер довгострокових кривих пропозиції, відповідно, веде до різних довгострокових наслідків державного регулювання конкурентних ринків (зокрема при введенні податків) у залежності від типу галузі.
Аналізуючи ефективність конкурентного ринку, виділяють:
1) ефективність виробництва (виробництво продукту при найменших витратах);
2) ефективність розподілу ресурсів (між галузями та окремими виробниками, щоб максимізувати задоволення потреб).
Ефективність виробництва конкурентного ринку реалізується в тому, що ціна встановлюється на рівні мінімальних середніх витрат, а це означає, що споживачі одержують необхідні їм товари за найнижчими з усіх можливих цін.
Ефективність розподілу ресурсів видно з того, що конкурентна фірма залучає ресурси лише до тієї точки, в якій ціна зрівнюється з граничними витратами, а це означає, що ресурси розподілено найефективніше.
Але ринок досконалої конкуренції має і недоліки:
1) адже конкурентна фірма виробляє лише те, що у неї купують. Фірма не стане виробляти громадські товари, за які не має можливості отримати відшкодування від споживача. Тому ринковий механізм у сучасній економіці доповнюється державним регулюванням;
2) орієнтація конкурентної фірми на максимізацію прибутку часто призводить до конфлікту між поточними і перспективними цілями (ефект Робін Гуда).
Однак навіть з перерахованими недоліками ринок досконалої конкуренції є найефективнішою моделлю ринку.
Економічна конкуренція є складною системою суспільних відносин. Її багатоплановість заважає виокремленню єдиного інтегрального показника, що характеризував би ступінь розвиненості конкурентних відносин у національній економіці. Аналіз стану конкурентного середовища має дуже важливе значення для розуміння тенденцій розвитку економіки України, вироблення рекомендацій щодо удосконалення конкурентної політики.
По-перше, необхідна оцінка інституціональних передумов конкуренції, без яких вона неможлива. Найважливіші з них – лібералізація цін, приватизація, лібералізація зовнішньої торгівлі, система державного захисту конкуренції в підприємницькій діяльності.
По-друге, розвиненість конкуренції може бути оцінена на основі дослідження структури товарних ринків.
По-третє, стан конкурентного середовища може бути оцінений за допомогою аналізу ринкової поведінки суб'єктів господарювання, даних опитувань підприємців.
У ряді наукових праць аналізувалися інституціональні передумови конкуренції в Україні. Досліджувалася також структура товарних ринків в умовах перехідної економіки. Основні інституціональні передумови розвитку конкуренції були створені в Україні в 1990-х роках. В наступні роки відбувалося їхнє зміцнення.
У той же час відсутні дослідження конкурентного середовища в Україні, в яких би враховувалися всі три вищевказаних параметри. Тому виникла необхідність проаналізувати основні аспекти, що відбивають стан конкурентного середовища в Україні, у комплексі. Це дасть можливість виробити більш обґрунтовані рекомендації з удосконалювання конкурентної політики.
Таке дослідження було проведено Антимонопольним комітетом України. Для оцінки найважливіших зрушень була визначена частка секторів з різними структурними
1) «чиста» монополія (частка найбільшого підприємства дорівнює або перевищує 90%);
2) з домінуванням однієї фірми (частка найбільшого підприємства перевищує 35%, але менша 90%);
3) з ознаками «жорсткої» олігополії (частка трьох найбільших підприємств перевищує 50%);
4) з конкурентною структурою (всі інші ринки).
Узагальнені результати розрахунків свідчать, що більше половини товарів та послуг виробляються на загальнодержавних та регіональних ринках, де структурні обмеження конкуренції відсутні. Про позитивні зміни в економіці свідчить також скорочення частки продукції, що виробляється в умовах «чистої» монополії, з 11,8% – у 2000 до 10,5% у 2003 році, на ринках з домінуванням однієї фірми – з 22,7 до 19,9 відсотків. Збільшення частки ринків з ознаками «жорсткої» олігополії з 11,6 до 15,3% пояснюється швидкими темпами зростання виробництва у ряді таких галузей, як нафтопереробна, а також переходом до даної групи деяких важливих ринків у харчовій, хімічній промисловості, у машинобудуванні, на транспорті. Слід відзначити, що на більшості олігопольних ринків в Україні конкуренція є досить сильною. В той же час досвід показує, що учасники таких ринків іноді вдаються до таємних змов.
У різних галузях національної економіки умови конкуренції суттєво відрізняються. Як видно з таблиць 1 та 2, найбільш монополізованими залишаються паливно-енергетичний комплекс, а також транспорт і зв'язок. Хоча частка монополізованих ринків у більшості секторів економіки зменшилась, в машинобудуванні спостерігається зворотна тенденція.
Таблиця 1. Частки ринків з різними структурними передумовами конкуренції по секторах економіки у 2000 р.
| № |
Сектор економіки |
Частка в обсязі виробництва, % до загального |
|||
| Чиста монополія |
Ринки з ознаками домінування одної фірми |
Жорстка олігополія |
Ринки з конкурентною структурою |
||
| 1 |
Паливно-енергетичний комплекс |
12,1 |
55,8 |
12,0 |
20,1 |
| 2 |
Агропромисловий комплекс |
0,6 |
14,8 |
17,6 |
67,0 |
| 3 |
Гірничо-металургійний комплекс |
1,2 |
22,3 |
16,9 |
59,6 |
| 4 |
Машинобудування |
0,0 |
28,9 |
16,1 |
55,0 |
| 5 |
Транспорт і зв'язок |
56,4 |
27,8 |
2,2 |
13,6 |
| 6 |
Торгівля і посередництво |
1,5 |
5,5 |
2,8 |
90,2 |
Особливе занепокоєння викликає зростання рівня монополізації у торгівлі та посередницькій діяльності. Це пов'язано насамперед з діяльністю «нетипових» підприємств – фірм, що є невеликими за кількістю зайнятих, однак демонструють надзвичайно високі обсяги виробництва. За розрахунками І. Крючкової, яка вперше проаналізувала цей феномен, питома вага «нетипових» підприємств в обсязі виробництва склала у 2003 році 16,9%, а в чисельності робітників – 0,5 відсотка. Такі фірми здебільшого є своєрідними «тунелями» для переливу доходів від великих підприємств до певних осіб, і при цьому широко використовуються схеми, які дозволяють ухилятися від податків.
Таблиця 2. Частки ринків з різними структурними передумовами конкуренції по секторах економіки у 2003 р.
| № |
Сектор економіки |
Частка в обсязі виробництва, % до загального |
|||
| Чиста монополія |
Ринки з ознаками домінування одної фірми |
Жорстка олігополія |
Ринки з конкурентною структурою |
||
| 1 |
Паливно-енергетичний комплекс |
10,3 |
40,2 |
29,2 |
20,3 |
| 2 |
Агропромисловий комплекс |
0,4 |
13,6 |
25,7 |
60,3 |
| 3 |
Гірничо-металургійний комплекс |
0,2 |
13,8 |
17,1 |
69,0 |
| 4 |
Машинобудування |
0,0 |
30,8 |
27,8 |
41,4 |
| 5 |
Транспорт і зв'язок |
55,5 |
26,2 |
2,7 |
15,6 |
| 6 |
Торгівля і посередництво |
0,1 |
14,7 |
1,4 |
83,8 |
Певне уявлення про структуру товарних ринків дає також визначення частки найбільших підприємств у промисловому виробництві та зайнятості.
Таблиця 3. Сукупний рівень концентрації виробництва у промисловості України
| Найбільші підприємства |
Частка найбільших підприємств, % |
|||||
| В обсязі виробленої продукції |
У чисельності працівників |
|||||
| 2000 р. |
2002 р. |
2003 р. |
2000 р. |
2002 р. |
2003 р. |
|
| 10 |
22,3 |
18,8 |
19,3 |
6,7 |
7,1 |
6,8 |
| 20 |
30,0 |
26,5 |
26,6 |
8,6 |
9,3 |
9,6 |
| 50 |
42,3 |
38,4 |
40,0 |
14,4 |
14,9 |
15,6 |
| 100 |
51,1 |
47,8 |
50,4 |
19,0 |
20,8 |
23,8 |
| 150 |
56,1 |
53,3 |
55,9 |
22,9 |
24,9 |
28,1 |
| 200 |
59,6 |
57,1 |
59,7 |
25,9 |
28,3 |
31,9 |
Як видно з таблиці 3, сукупний рівень концентрації виробництва в промисловості України є досить високим: 20 найбільших підприємств дають більш як чверть промислового виробництва, а 100 найбільших – приблизно половину. При цьому, якщо у 2002 році частка індустріальних гігантів в обсязі виробництва істотно скоротилася порівняно з 2000, то у 2003 році спостерігалася зворотна тенденція. Зростання частки найбільших підприємств у чисельності працівників багато в чому пояснюється зменшенням зайнятості у промисловості за 2000–2003 роки більш ніж на 10 відсотків. Кількість працівників зросла лише на 100, 150, 200 найбільших підприємствах, в інших групах індустріальних гігантів спостерігалося абсолютне скорочення зайнятості.
Високий рівень концентрації виробництва та монополізація багатьох ринків в Україні значною мірою є наслідком недостатнього розвитку малих та середніх підприємств. При цьому, якщо за останні роки в країні зроблені певні кроки щодо підтримки малого бізнесу, то становище середніх підприємств в цілому погіршилося. У 2000–2001 роках питома вага таких підприємств в обсязі виробництва складала 15,5%, а у 2003 році вона зменшилась до 13,7%. Якщо великі підприємства зазвичай активно лобіюють свої інтереси у владних структурах, малі можуть перейти на спрощену систему оподаткування, то можливості середніх підприємств щодо подолання несприятливих умов більш обмежені. При цьому, зростання малого бізнесу далеко не повністю компенсує недостатній розвиток середнього. Адже на багатьох ринках зі значним ефектом масштабу реальним конкурентом для монополістів може бути лише середній бізнес. Тому його активна підтримка має дуже важливе значення для формування ефективного конкурентного середовища.
При всій важливості досліджень стану конкурентного середовища за допомогою статистичних методів слід враховувати ряд суттєвих обмежень таких підходів. По-перше, з їх допомогою неможливо одержати інформацію щодо ряду аспектів, які впливають на стан конкурентного середовища, наприклад, наявності таємних змов учасників ринку. Отримання інших даних, зокрема щодо відносин контролю, впливу іноземної конкуренції потребують значних витрат. Тому регулярне одержання такої інформації для великої маси ринків нереальне.
Оцінка стану конкурентного середовища на основі даних кон'юнктурних опитувань підприємців дозволяє усунути багато недоліків статистичного підходу. Такий метод дає можливість використати інформацію, якою володіють і яку надають самі підприємства, врахувати всі фактори, що впливають на ринки.
Щоквартальні кон'юнктурні опитування проводяться Науково-технічним комплексом статистичних досліджень разом з департаментами і управліннями Держкомстату. В анкетах опитування підприємств різних секторів економіки серед ряду питань, що стосуються виробництва і реалізації товарів та послуг, цін, фінансового стану, зайнятості та деяких інших, ставиться запитання щодо факторів, які стримують виробництво. Найбільш важливими стримуючими факторами, на думку керівників промислових підприємств, у IV кварталі 2004 року були податки (так вважали 40% опитаних), нестача оборотних коштів (35%), застаріле обладнання (29%), висока конкуренція з боку аналогічних вітчизняних товарів (26%). Однак у різні періоди вплив конкуренції суттєво відрізнявся.
Важливу інформацію щодо стану конкурентних відносин дають також дослідження бізнес-середовища в Україні, які здійснює Міжнародна Фінансова Корпорація. Згідно з даними опитування, проведеного у 2003 році, головними перешкодами для бізнесу підприємці вважають нестабільність законодавства, корупцію та політичну нестабільність. Четвертий за значимістю фактор – нерівні умови конкуренції. При цьому, якщо у 2000 році нерівність умов конкуренції вважали значною перешкодою 53% опитаних, у 2001 – 45%, то у 2003 році – 61 відсоток. Результатом таких змін є зростання перешкод для вступу підприємців на ринки, що полегшує збереження монопольного становища або здійснення змов.
Відбулася істотна зміна такої складової загальних інституціональних передумов конкуренції як законодавче регулювання відносин у даній сфері. Набрання чинності у 2002 році Законом України «Про захист економічної конкуренції» і прийняття ряду нормативних актів, спрямованих на реалізацію його положень, значно зміцнило правові основи державного захисту конкуренції.
Найважливішим параметром структури товарних ринків є рівень концентрації. Певне поняття про нього дає розрахунок частки найбільших підприємств у промисловому виробництві. На основі даних Держкомстату нами підрахований сукупний рівень концентрації в промисловості України і в обробній промисловості за 2002 р.
У 2002 році в промисловості діяло 39981 підприємство. При цьому майже половину промислового виробництва дали 100 найбільших виробників. Істотною є також різниця між самими індустріальними гігантами. Так, частка перших 10 (18,8%) перевищує частку 150 промислових підприємств, що посідають 51–200 місця (18,7%).
Більш точна уява про стан конкурентного середовища дає розрахунок питомої ваги в економіці монопольного сектора, тобто сектора, в якому можливості конкуренції обмежені внаслідок структурних особливостей ринків. При цьому можливі різні способи розрахунку обсягу монопольного сектора. Один з них – підрахувати обсяг діючих на даних ринках. Адже, якщо навіть монопольна структура не захоплює увесь ринок, конкурентне середовище на ньому істотно деформується.
При цьому варто враховувати, що національна економіка являє собою сукупність дуже великого числа ринків. У Державному класифікаторі продукції і послуг понад 20 тисяч товарів і послуг. Кількість товарних ринків як мінімум на порядок більше, оскільки значна частина ринків товарів і основна частина ринків послуг є регіональними і місцевими, тобто відповідний ринок існує в кожному регіоні.
Оцінка обсягу монопольного сектора в економіці України вперше була зроблена фахівцями Антимонопольного комітету на основі аналізу статистичної звітності за 1999 рік. Частка монопольного сектора у ВВП України була оцінена приблизно в 40 відсотків.
Для вивчення стану конкурентного середовища особливо важливим є аналіз зміни конкуренції в часі. Дані свідчать про істотне посилення конкуренції за останні роки. Якщо в IV кварталі 1998 року високу конкуренцію з боку аналогічних вітчизняних товарів відзначали 9 відсотків керівників промислових підприємств, то в II кварталі 2003 року – 31 відсоток. З 2001 року спостерігається також посилення конкуренції з боку іноземних товарів.
Висновки
Ринок чистої конкуренції складається з великої кількості конкурентів (виробників, продавців). Вони пропонують покупцям товарний продукт, який має однакові якісні параметри або цілком ідентичні товари (цемент певної марки, пшениця певного сорту, папір певного виду тощо). Особливість чистої конкуренції полягає в тому, що окремий продавець не може встановлювати ціну вищу, ніж ринкова, оскільки покупці можуть придбати необхідну кількість цієї продукції у інших продавців за ринковою ціною. Отже, виробник не має можливості впливати на ціну і обмежений у використанні цінових методів конкуренції.
Тому він змушений оптимізувати обсяги виробництва таким чином, щоб співвідношення між доходом і витратами було оптимальним.
В роботі були розглянуті основні параметри, що визначають стан конкурентного середовища в Україні: інституціональні передумови конкуренції, структура товарних ринків, ринкова поведінка суб'єктів господарювання.
Аналіз даних кон'юнктурних досліджень свідчить, що в останні роки конкуренція істотно посилилася практично в усіх галузях української економіки. Щоправда, багато керівників розглядають високу конкуренцію як фактор, що стримує виробництво. Однак найбільш помітні позитивні зрушення спостерігаються в тих галузях, де конкуренція особливо висока – роздрібна торгівля, автотранспорт, харчова, хімічна і нафтохімічна промисловість тощо. У той же час там, де дія ринкових механізмів обмежена (особливо в сільському господарстві), виникають найбільші труднощі. Це ще раз підтверджує, що конкуренція є важливим чинником економічного розвитку.
В цілому аналіз трьох параметрів, що характеризують стан конкурентного середовища: наявність інституціональних передумов конкуренції; структури товарних ринків; відчутності конкуренції як фактора, що впливає на ринкову поведінку суб'єктів господарювання, свідчить, що конкурентні відносини можна характеризувати як переважаючі в національній економіці. У той же час у багатьох важливих галузях конкуренція фактично відсутня або має «джентльменський» характер. Тому подальше обмеження монополізму, формування ефективного конкурентного середовища – запорука стабільного і динамічного розвитку української економіки, рішення гострих соціальних проблем.
Список літератури
1. Андреев В.В. Системный курс экономической теории. Учебное пособие для вузов. – С.-Петербург: Лениздат, 1998. – 574 с.
2. Башнянин Г.І., Лазур. П.Ю., Мєдвєдєв. В.С. Політична економія. – К.: Ніка-центр «Ельга», 2000. – 523 с.
3. Бєлєнький П. Механізм розвитку ринкової інфраструктури в Україні // Вісник НАН України. – 2002. – №4. – С. 15–26.
4. Бєляєв О.О., Бебело А.С. Політична економія: Навч.посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 328 с.
5. Бізнес-середовище в Україні. – К., 2004. – 100 с.
6. Бюлетень обстежень ділової активності підприємств України – К.: Держкомстат України, НТК статистичних досліджень, 1998–2004.
7. Гальперин В.М., Игнатьев С.М., Моргунов В.И. Микроэкономика. В 2-х томах. / Под общей редакцией В.М. Гальперина. – С-Пб.: Экономическая школа, 1996. – 348 с.
8. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. – К.: Вища школа, 2001. – 471 с.
9. Гражевська Н.І., Полковніченко С.А. Проблеми становлення теорії перехідної економіки як оригінального напряму економічної думки // Матеріали міжнародної конференції «Економічна теорія: сучасна парадигма та її еволюція на порозі ХХІ століття». – Ч. 3.-К.: КДТЕУ, 2000. – С. 188–189.
10. Долан Э.Дж. Макроэкономика. Пер. с англ. – С.-Пб.: Литера плюс, 1994. – 447 с.
11. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. – К.:Знання – Прес, 2003. – 581 с.
12. Економічна теорія: у 2-х кн. Кн. 2. Мікроекономіка: навчальний посібник. / За ред. З.Г. Ватаманюка та С.М. Панчишина. – К.: Заповіт, 1997. – 280 с.
13. Костусєв О.О. Методологічні засади формування ефективного конкурентного середовища в економіці України: Автореф. дис. д-ра економ, наук: 08.02.03 /Одеський держ. економ, ун-т. – Одеса, 2004. – 28 с.
14. Крупка М.І., Островерх П.І., Реверчук С.К. Основи економічної теорії: Підручник. – К.: Атіка, 2001. – 344 с.
15. Крючкова І. В. Структурні чинники розвитку економіки України. – К.: Наукова думка, 2004. – 318 с.
16. Макроекономіка: Підручник. / А.Г. Савченко, Г.О. Пухтаєвич, О.М. Тітьонко та ін.; за ред. А.Г. Савченка. – К.: Либідь, 1995. – 208 с.
17. Макроструктурна політика та структурна трансформація: досвід Польщі та України. – К.: Заповіт, 2004. -357 с.