КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни "Макроекономіка"
на тему " Дослідження проблеми тіньової економіки в умовах переходу України до ринку "
Львів – 2006
ПЛАН
Вступ
1. Сутність, причини та види тіньової економіки
2. Проблеми тіньової економіки в Україні
3. Напрямки зниження рівня тінізації економіки в Україні
4. Висновки
ВСТУП
Актуальність теми.
Поширення в Україні такого соціально-економічного явища, як тіньова економіка, а також обсяги продукції і фінансових ресурсів, які обертаються в цій сфері, являють собою суттєву перешкоду забезпеченню сталого розвитку економіки. Значною проблемою є те, що переважна більшість операцій, які можна віднести до тіньових, можна здійснити в легальному нормативно-правовому полі, а доведення факту здійснення тіньової діяльності потребує значних зусиль органів державної влади.
Функціонування тіньової економіки поряд з легальною призвело до суттєвого скорочення в структурі доходів бюджету частки податкових надходжень, що поставило під загрозу виконання важливих державних програм. Унаслідок того, що обсяги тіньової економіки не можуть бути повноцінно враховані офіційною статистикою, розроблення спеціальних методів обліку і оцінок, а також обсягів недоїмки до бюджету, які дозволяють оцінити реальні масштаби операцій, є актуальним завданням сучасного етапу розвитку.
Сьогодні найперспективніший напрям розширення доходів – залучення тіньових оборотів до сфери легального бізнесу. Але всі намагання вирішити цю проблему, зокрема й за рахунок удосконалення системи оподаткування, упорядкування пільг, посилення контрольних функцій за збором податків, не дали очікуваних результатів. Тіньова економіка все ще займає провідні позиції.
У даній курсовій роботі розглядається суть і структура тіньової економіки, стан її в Україні, її соціально-економічні наслідки, роль, причини тіньової економіки і шляхи її регулювання.
При розробці державної економічної політики, при складанні статистичних звітів і прогнозів тіньову економіку не можна не враховувати - вона складає близько половини всієї економіки, а її вплив, як позитивний, так і негативний дуже велике.
Проте, законодавство України сприяє «відмиванню» грошових коштів кримінального походження. Деякі положення не тільки не відповідають, але і суперечать міжнародній практиці з цих питань. Деякі законодавчі акти України зобов'язують відповідальних посадових осіб інформувати правоохоронні органи про великомасштабні операції і надавати фінансово-господарські документи на вимогу правоохоронних органів, але ці норми носять декларативний характер або посилають до неіснуючого з цих питань чинного законодавства.
Очевидно, слід внести зміни в чинне законодавство, враховуючи власний і міжнародний досвід. Велике значення має міжнародна узгодженість в законодавстві і державному регулюванні економіки, оскільки часто суб'єкти тіньової економіки користуються відмінностями в законах країн для отримання доходу. Дуже важливою є узгодженість і всередині країни – між різними державними органами. Сумісні, цілеспрямовані і своєчасні дії забезпечать ефективність дій по детінізації економіки. Слід не просто легалізувати тіньову економіку, необхідно підвищити ефективність державного регулювання в цілому.
Таким чином, обрана тема курсової роботи є актуальною і своєчасною.
Мета дослідження
– визначити основні напрями подолання тіньової економіки в Україні.
У відповідності до мети роботи нами були поставлені наступні її завдання
:
- визначити сутність тіньової економіки, її причини;
- проаналізувати економічні проблеми тінізації української економіки;
- визначити перспективні шляхи зниження рівня тіньової економіки в Україні.
Об'єктом дослідження
виступає економіка України, а предметом – вплив тіньового сектору на економіку країни.
Методи дослідження
. При виконанні курсової роботи ми користувалися методами синтезу, аналізу, індукції, дедукції, порівняння, моделювання та іншими.
1. Сутність, причини та види тіньової економіки
Тіньова економіка – надзвичайно актуальна та болюча проблема для української економіки. За різними підрахунками тіньовий сектор займає 40 – 60% економіки України.
З ідентифікацією реальних причин тінізації економіки безпосередньо пов’язується таке ключове поняття, як механізми одержання тіньових прибутків. На думку автора, найбільш поширеними серед них на сьогодні є: приховання прибутків від оподатковування; незаконні конвертаційні операції, переказ у готівку безготівкових коштів; тіньовий обмін валюти; нелегальний експорт капіталу, неповернення валютних коштів, які незаконно зберігаються за кордоном; протиправні фінансово-банківські операції і шахрайство з фінансовими ресурсами; нецільове використання бюджетних коштів; спекулятивні операції з цінними паперами; шахрайська діяльність страхових, інвестиційних компаній і комерційних банків та ін.
Чинниками, які зумовлюють збільшення тіньових операцій, можуть бути: недосконалість правового регулювання економічної сфери; знецінення обігового капіталу в результаті інфляції; штучність курсу національної грошової одиниці і жорсткі грошово-кредитні відносини; фіскальний характер податкової політики; нерозвиненість фондового і страхового ринків; негативне зовнішньоторговельне сальдо і нелегальний переказ валютних коштів за кордон та ін.
Під тіньовою економікою слід розуміти економічну діяльність, яка пов’язана з незаконним привласненням особою, або групою осіб частини створеної вартості або частки майна через різного роду викривлення об’єктивної інформації про рух грошових коштів та матеріальних цінностей, спотворення даних первинного обліку для заплутування джерел походження доходів, а також через реалізацію методом лобіювання відповідних законодавчих норм і нормативів, схем корисливого перетікання капіталів, здійснення яких не підпадає під кримінальну відповідальність, але зумовлює матеріальні втрати державних або підприємницьких структур та окремих громадян [8, c.74].
В Україні на даний момент залишається гострою проблема корумпованості, наркобізнесу, проституції, нелегального виробництва і збуту продукції, фіктивних грошових операцій. Державне управління економікою країни залишається недосконалим. Неефективна податкова політика веде до зменшення надходжень до держбюджету із-за розростання тіньового сектора. Нестабільне законодавство відлякує підприємців від легалізації їх діяльності і примушує їх йти в тінь.
Десятки років вивчають тіньову економіку, намагаються знайти способи її регулювання, але нікому ще не вдавалося знайти спосіб її викорінювання. Тіньова економіка властива більшою чи меншою мірою всім часам і всім країнам.
Тіньова економіка бере початок в перших роках XX сторіччя. Не дивлячись на бурхливе зростання капіталізму, паралельно з ним продовжували зберігатися феодальні і напівфеодальні відносини, які не витіснялися, а вростали в нього і тісно з ним перепліталися. Традиційний правовий нігілізм, маса неписьменного населення і страх перед владою привели до високого рівня корумпованості численного державного апарату на всіх рівнях влади. Найбільша в світі протяжність державних кордонів дозволяла контрабандистам, організовувати свою діяльність без особливих труднощів. Окрім цих напрямів тіньової економічної діяльності, можна виділити такі, дуже поширені в той час, як: підробка погано технічно захищених казначейських зобов'язань, векселів і інших цінних паперів; розкрадання державних фінансових і матеріальних цінностей.; браконьєрство і т.д.
Найбільш поширеними видами тіньової економічної діяльності за час СРСР були:
- нелегальне виробництво, надання послуг і торгівля;
- розкрадання державної власності і фінансів;
- хабарництво у всіх гілках державної влади;
- браконьєрство [16].
Ухилення від податків, що складає основу тіньової економіки в державах з ринковою економікою, було для економіки СРСР не типовим і стосувалося лише невеликого сектора індивідуальної трудової діяльності. По розвитку тіньового сектора економіки лідирувало сільське господарство. Пояснювалося це складністю організації ведення обліку в сільському господарстві, великим об'ємом дотацій і простотою схем їх привласнення, масовим господарюванням присадибних сільськими і міськими жителями. Великого поширення набули приписки. Порівняно з початком 60-х років питома вага тіньового сектора економіки в СРСР в 80-х збільшилася, на думку багатьох фахівців, від 20 до 30 разів. За офіційними даними, в СРСР в другій половині 80-х років в середньому було близько 2,5 мільйонів злочинів в рік. З них 55% складали господарські розкрадання. Країну накрила хвиля розкрадань, як крупних, так і особливо дрібної крадіжки. За тими ж офіційними даними, розкрадалося близько 8% національного доходу, хоча згідно дослідженням, проведеним органами Прокуратури СРСР, на підприємствах виявили тільки 10% фактичних недостач (без урахування дрібних) і лише 5% розкрадань. Почався процес зближення, а потім з'єднання тіньових економічних і традиційних кримінальних структур.
Тіньова економіка пройшла два етапи розвитку: спочатку на галузевому рівні, від міністерств до підприємств, потім - на територіальному, де створювався організаційний зв'язок керівництва регіонів, регіональних силових структур, податкових служб, а також інших підрозділів держапарату і залежних від них підприємств і органів з криміналітетом. Якщо в державі розроблене законодавче поле обумовлює рішення цієї проблеми, то протистояння легальної і тіньової економік зводиться до мінімуму, а рівень тінізації прагне до таких величин, які не роблять так високо негативного впливу. Річ у тому, що чим нижчий рівень розвитку економіки, чим більший її спад, тим більше зростає податковий тиск на підприємство або дрібного, індивідуального виробника.
В Україні і Верховна Рада і Уряд переступили межу оптимальності, бо сьогодні всі підприємці вимушені віддавати у вигляді податків 60-70% свого доходу і ще плюс до них нарахування на заробітну платню і собівартість продукції, що у результаті значно перевищує об'єм сумарного доходу. А це негативно позначається на створенні одного з основних елементів функціонування підприємства - прибутковості, що тільки і може забезпечити його розвиток. В результаті посилюються неплатежі, відбуваються затримки з виплатою зарплати, різко збільшуються бартерні операції. Такі перекоси в економіці не можуть відбуватися безслідно як для підприємців, так і для держави, тим більше що саме законодавча основа держави, перш за все і провокує прагнення більшості платників податків йти в тінь від непомірних поборів. Аналіз формування ВВП розкриває істотні недоліки цього процесу, бо із збільшенням податкового навантаження в прямій залежності зменшуються податкова складена наповнення бюджету, що свідчить про порушення рівня оптимальності.
В процесі розвитку тіньової економіки, формується ряд якісних ознак, що свідчать про її існування. Ці ознаки властиві практично всім країнам, що пережили або переживали глибоку економічну кризу проте, вони в кожній країні має свої особливості, а тіньова економіка розрізняється як масштабами розповсюдження, так і формами прояву.
Форми прояву тіньової економіки схематично зображено на рис. 1.1.
Форми прояву тіньової діяльності
у сфері підприємництва
Формування Зниження результатів Заборонення чинним
Нелегальних господарювання, законодавством
Структур ухилення від податків про види діяльності
Рис.1.1. Форми прояву тіньової економіки [2]
Відзначимо наступні основні особливості тіньової економіки в Україні.
1. Значне зрощення владних структур з тіньовими. Подібна "співпраця" здійснюється на наступній основі: залучення фірмами у власний штат у вигляді "консультантів" - посадовців високого і найвищого рангу з метою лобіювання своїх інтересів в державних інстанціях.
2. Встановлення пільгових умов функціонування окремих суб'єктів;
3. Використання державного майна і організаційних структур для отримання неофіційного приватного доходу державними чиновниками і управлінцями;
здійснення у складі великих державних підприємств тіньових операцій (напівофіційно).
2. Необмежене нормативно-правове поле в державному законодавстві і значна кількість механізмів щодо здійснення тіньових операцій.
3. Відсутність чіткої межі між офіційною і тіньовою діяльністю.
4. Пріоритетність тіньової сфери, яка, не сплачуючи податків, користується соціальними послугами, підготовкою робочої сили, державними субсидіями і іншими недержавними безкоштовними послугами.
5. Корумпованість державних службовців різних владних структур і, перш за все, контрольних служб: податкової, санепідемконтролю, пожежної безпеки і інших.
6. Службові зловживання, встановлення з порушенням Конституції України зборів і митних зборів за послуги, які входять в обов'язкове виконання відповідними відомствами. Крім того, вартість виконання деяких послуг значно перевищує їх встановлений норматив, фактично стає додатковим митним збором. Процес ліцензування і видачі різного роду дозволів стає найбільш бажаним для міністерств і відомств, оскільки на його основі можуть бути одержані значні надходження, у тому числі і на поповнення приватного, такого, що не враховується офіційно доходу.
Посилення негативних тенденцій в економіці є основним чинником зростання тіньового підприємництва і будь-якого прихованого бізнесу. Тим більше, що в умовах, які в даний час склалися в господарстві України, сплата податків - це вирішальний аргумент, на якому зосередилися урядові структури в старанні легалізувати приховані форми господарювання. Таке визначення обумовлюється тим, що перманентний бюджетний голод поставив перед Урядом альтернативу: або застосуванням найжорсткіших заходів повернути в правове поле максимум тіньової економічної діяльності, або - банкрутство. А тому в рішенні Урядом цієї проблеми генеральною лінією поведінки повинно бути пошук форм, методів і дій, які допоможуть виявити причини посилення процесів тінізації і, спираючись на них визначити шляхи усунення цих причин, а також сприятливих умов розповсюдження прихованої діяльності. Крайній захід цих заходів викликаний тим, що наша державність дійшла тієї межі, коли подальша тінізація економіки і викликана нею всеосяжна корумпованість адміністративних структур може привести до втрати національної державної суверенності.
Такі зрушення в змісті економічної реформи украй необхідні, якщо виходити того що високі темпи тінізації економіки - це слідство наявних недоліків і крупних прорахунків в самій суті здійснюваних реформ. Отже, необхідно зосередитися на пошуку шляхів легалізації прихованих форм підприємництва, перш за все, в процесі побудови нового суспільства, застосовуючи як політичні, так і економічні важелі, які повинні посилюватися адміністративними діями. Все це обумовлює необхідність розробки комплексного механізму легалізації тіньових форм економічної діяльності з орієнтацією на створення привабливих умов для їх повернення в правове поле держави. Про те, що здійснення такої програми - справа невідкладна, аргументують: масштаби тіньової економіки, яких вона досягла останнім часом, сила її негативного впливу і те, що вона вже розмиває основні засади державності в Україні. і кримінальну відповідальність, щоб не допустити розростання кримінального сектора.
Для вибору оптимального методу оцінки тіньової економіки необхідно оцінювати особливості здійснення тіньової діяльності в країні, виходячи з найбільш поширеної практики її здійснення на кожному конкретному проміжку часу.
Вивчення причин тіньової економіки в Україні дозволило встановити, що на її поширення впливали:
1) короткострокові чинники (прорахунки в реформуванні відносин власності; фіскальний тиск; відсутність стабільного й ефективного законодавства; відставання правового поля від практики здійснення тіньової діяльності; низька платоспроможність населення; нерозвинена ринкова структура);
2) середньострокові чинники (деформованість структури виробництва; висока витратомісткість виробництва; надмірне втручання держави в економічні процеси, монополізм влади і її майже повна безвідповідальність; низький рівень розвитку продуктивних сил і конкурентоспроможності вітчизняних товарів; низькі стандарти якості життя людей);
3) довгострокові чинники (тривала ізольованість української економіки від розвинутої світової і відсутність адаптаційного періоду входження в світогосподарську економічну систему; відсутність у підсвідомості людей демократичних традицій, які формуються десятиліттями і впливають на так зване чесне підприємництво, виконання своїх обов’язків перед державою; історичні традиції народу, формування патерналістичної ідеології реалізації соціальних відносин, висока залежність народу від державної політики; відсутність механізмів відповідальності влади за дії або бездіяльність у разі порушення національних інтересів держави) [12, c.112-114].
Таким чином, обмеження масштабів поширення тіньової економіки, і як наслідок, процесу зростання тіньового капіталу, може відбутися тільки за умов гармонізації суспільних відносин на основі усунення суперечностей і недоречностей економічної моделі, які порушують паритетність розвитку окремих сфер і сегментів ринку, зачіпають інтереси окремих суб’єктів. Йдеться про те, що має відбутися гармонізація відносин, яка передбачає поліпшення методів і форм управління, удосконалення відповідних законодавчих норм регулювання економіки.
2. Проблеми тіньової економіки в Україні
Від самого початку перехідного періоду Україна у числі інших країн світу зіткнулася з проблемою тіньової економіки — не контрольованого суспільством виробництва, розподілу, обміну й споживання товарно-матеріальних цінностей і послуг, тобто приховуваних від органів державного управління й громадськості соціально-економічних відносин між окремими громадянами та соціальними групами.
У сучасному світі з проблемою тінізації економічних процесів стикаються майже всі країни. Обсяги тіньового сектору в економічно розвинутих країнах світу утримуються на рівні, що не має суттєвого впливу на соціально-економічні процеси у суспільстві (5-12% ВВП). При розмірах тіньового сектору у 30% ВВП настає критична межа, перевищення якої свідчить про функціонування у країні відтворювальної системи тіньових економічних відносин.
За твердженням експертів МВФ, питома вага тіньової економіки підвищується на ранніх етапах переходу до ринку, однак потім починає знижуватися з прогресом реформ та скороченням корупції в органах державної влади. Хоч мають місце й інші приклади. Так, у Білорусі та Узбекистані, де питома вага тіньового сектору відповідно становить 19,3% і 6,5% ВВП, ринкові реформи здійснювалися повільно, проте завдяки державному втручанню, запровадженим обмеженням і санкціям фактично вдалося обмежити зростання тіньової економіки.
Серед країн Центральної та Східної Європи і на пострадянському просторі за масштабами тіньового сектору Україна, на жаль, і далі утримує одну із чільних позицій. Оцінки масштабів тіньової економіки в Україні коливаються у межах від 40 до 80% ВВП залежно від методу оцінки (наприклад, на основі попиту на гроші чи споживання електроенергії).
Для порівняння скажемо, що обсяги тіньової економіки у Словацькій Республіці, Польщі, Чеській Республіці та Естонії оцінюються на рівні 5—13% ВВП, у Казахстані — 34,3%, Латвії — 35,3%, Болгарії — 36,2%, Росії — 41,6% [17, c.80].
На думку більшості експертів з цієї проблеми, найвищими темпами тіньова економіка в Україні розвивалася у 1994—1998 роках, коли її обсяги сягали 65% офіційного ВВП. На той час тіньовий сектор охопив більшу частину промислового виробництва, особливо паливно-енергетичного комплексу, сільського господарства, приватизації. Характерною ознакою цього періоду був підвищений попит на готівку поза банками, темпи зростання якої майже удвічі перевищували темпи зростання депозитних внесків у банківській системі. Великого поширення набули "неофіційні" готівкові розрахунки за різноманітні "послуги" (за встановлення телефонних ліній, реєстрацію підприємств, перевірку санітарної, пожежної, податкової інспекцій тощо).
Останнім часом, за даними Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, уряду вдалося знизити процес тінізації економіки на 5%. Проте, на думку експертів, питома вага тіньового сектору економіки в Україні й далі залишається досить високою — 65% ВВП.
Якщо подивитися на цю проблему ширше, то можна виділити низку конкретних негативних наслідків впливу тіньової економіки на розвиток усіх сторін суспільного життя держави, зокрема:
- непрозорий і несправедливий розподіл національного доходу;
- криміналізація суспільства, правовий нігілізм та недовіра до органів державної влади;
- дискримінація суб'єктів господарської діяльності;
- скорочення податкових надходжень до бюджетів усіх рівнів;
- нелегальний експорт капіталів і зменшення обсягів інвестицій в економіку, залежність від закордонних позик;
- втрата промислового й інтелектуального потенціалу нації.
На тлі вельми оптимістичних цифр стабільного економічного зростання в Україні протягом останніх двох років, зменшення частки бартерних розрахунків, збільшення надходжень до бюджету існують непрямі ознаки зростання тінізації економіки, що визначаються дією таких чинників, як наявність джерел формування тіньових доходів, висока мотивація до здійснення тіньової економічної діяльності та наявність механізмів для реалізації тіньових операцій.
Якщо зробити спробу комплексно поглянути на проблему тінізації економіки в Україні, то можна виділити низку об'єктивних факторів, які пояснюють такі значні обсяги тіньової економіки:
- високі податки і нерівномірність податкового навантаження;
- недостатня прозорість податкового законодавства і постійне внесення змін до нього;
- повільні й непрозорі приватизаційні процеси;
- втручання владних структур усіх рівнів у діяльність суб'єктів господарювання;
- корупція в органах державної влади та місцевого самоврядування.
Протягом усього періоду ринкових перетворень в Україні становлення ефективної податкової системи характеризувалося відсутністю компромісів між державою і платниками податків. Ця обставина зумовлена тим, що процес збігся у часі із глибокою економічною кризою, коли проблеми наповнення бюджету особливо загострюються. Тобто з падінням обсягів виробництва державні видатки не скорочуються, а навіть збільшуються, причому не лише у номінальному, а й у реальному обчисленні, що спричиняє дефіцит бюджету і необхідність посилення податкового тиску на платників податків. Унаслідок цього податкова система України досить швидко трансформувалася не у відповідності з потребами економічного розвитку, а на догоду потребам надмірного державного споживання.
Згідно із домінуючою офіційною точкою зору сама теза про наявність в Україні надмірного податкового навантаження відкидається, натомість стверджується, що рівень податкового тиску значно нижчий від середньоєвропейського; зниження питомої ваги доходів бюджету і податкових надходжень у ВВП трактується як зменшення податкового тиску. Однак при оцінці реального стану податкового навантаження в Україні слід враховувати низку факторів.
Дослідження науковців Інституту економіки НАН України з цього питання свідчать, що на початку 90-х років сумарні вилучення створюваної вартості мали тенденцію до зростання: із 41,4% ВВП у 1990 році до 52,2% ВВП у 1994 році, а починаючи з 1995 року справді простежується зменшення цього показника. Поряд із цим за період від 1992 року до 1999 року державні витрати (без урахування витрат на оборону) у реальному вимірі зросли у 3,6 разу, тоді як реальні обсяги виробництва зменшилися у 2 рази. Тобто державні витрати перевищували реальні можливості економіки [5, c.69].
Частково зростання державного споживання було зумовлене необхідністю виконання державним апаратом нових функцій, пов'язаних із розбудовою незалежної держави. Проте левова частка зростання державних витрат зумовлена збереженням гіпертрофованого рівня державної підтримки виробництва, який був притаманний економіці України за радянських часів.
Спотворення економічних пропорцій на користь важкої промисловості й паливно-енергетичного комплексу спричинило домінування галузей із найбільшими інвестиційними потребами. Широка практика надання економічно не обґрунтованих пільг таким галузям щодо податкових та інших обов'язкових платежів маскує занадто високий рівень податкового навантаження і зумовлює нерівномірність податкового тиску на різні групи суб'єктів господарської діяльності. Основний тягар податкового навантаження припадає на меншу частину (близько 30%) рентабельних підприємств, які працюють у легальному секторі економіки, внаслідок чого податковий тиск на них значно зростає. Тим самим створюються потужні стимули подальшої натуралізації економічних відносин (бартер, толінг) та збільшення обсягів тіньового сектору.
Попри те, що в Україні за останні п'ять років добровільність сплати податків зросла удвічі, на сьогодні, за даними ДПА, вона не перевищує 60% усіх податкових зобов'язань платників податків. Не привела до суттєвого поліпшення поточних платежів і широкомасштабна "амністія" податкової заборгованості, яка була здійснена відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Станом на 01.11.2005 року було списано податкові борги у сумі 14,879 млрд. грн., у т. ч. 6,934 млрд. грн. (46,65% від загальної суми) — податку на додану вартість, 1,868 млрд. грн. (12,6%) — податку на прибуток.
При цьому загальний обсяг дебіторської та кредиторської заборгованостей за всіма суб'єктами господарювання (крім малих підприємств та бюджетних установ) з початку року збільшився на 15,3% та 5,5% і станом на 01.08.2005 р. становив відповідно 213,7 та 272,6 млрд. грн. Зросла також чисельність статистично зафіксованих збиткових підприємств — із 37,7% у 2004 р. до 42% у 2005 році.
Усе вищенаведене дає змогу визначити проблему подолання надмірного податкового навантаження як важливу умову зменшення обсягів тіньового сектору в Україні. Проте фактично реалізується зовсім інший підхід — всебічне посилення податкового тиску, передусім за рахунок
Приблизну оцінку ухилення від сплати податків на основі порівняння потенційних податкових надходжень із фактичними було зроблено науковцями Інституту економіки НАН України. Розрахунки було проведено за трьома основними видами податків, які мають найбільшу питому вагу у доходах бюджету, — ПДВ, податку на прибуток підприємств та прибуткового податку. Встановлено, що до бюджету перераховується лише 40% можливих надходжень із ПДВ. Виявлено, що сукупний податковий розрив лише за трьома основними податками у 2003 році перевищував 36% усіх доходів бюджету і становив понад 12% ВВП. Якщо взяти до уваги, що розрахунки були зроблені на основі офіційної статистики без урахування обсягів доданої вартості, створеної "у тіні", то фактично втрати бюджету від неефективного справляння податків ще вищі.
За підрахунками І. Луніної, в Україні у 2004 році продуктивність ПДВ зменшилася до 55% при середньому для країн Євросоюзу показнику 71%. На думку І. Луніної, за рахунок збільшення продуктивності ПДВ (навіть при зменшенні ставки до 17,5%) цілком можливо забезпечити надходження до бюджету від цього податку на рівні 7,5–8% ВВП.
У І кв. 2006 р. інтегральний показник рівня тіньової діяльності становив 29% офіційного ВВП. Порівняно з кінцем 2005 р. частка тіньової економіки у офіційному ВВП зросла на 1 відсотковий пункт (за відповідний період 2005 р. – 37%). Про це «proUA» повідомили в прес-службі Міністерства економіки.
У той же час, в 2005 р. інтегральний показник рівня тіньової діяльності становив 28% офіційного ВВП. Порівняно з 2004 р. частка тіньової економіки у офіційному ВВП не змінилась. У І кварталі 2005 р. рівень тіні підвищився до 32% офіційного ВВП, а протягом ІІ-ІV кварталів – поступово зменшився до рівня кінця попереднього року.
Розрахунок здійснювався за допомогою 4-х окремих методів: фінансового, монетарного, електричного, порівняння витрат домогосподарств – обсягів роздрібного товарообігу. Результати зазначених розрахунків з використанням інтегрального методу зводяться до середньозваженого індексу.
Тенденцію до підвищення рівня “тіні” протягом 2005 року показав фінансовий метод (на 1 відсотковий пункт), всі інші – його зниження. Причому, у І кварталі минулого року зазначене зростання становило 5 відсоткових пунктів [18].
В Україні за умови високого податкового навантаження вигоди від ухилення від сплати податків для підприємств досить суттєві. Наявність корупції дає змогу мінімізувати ймовірність своєчасного виявлення ухилення від сплати податків, а протиріччя й суперечливі положення у законодавчих актах — зменшити податкові зобов'язання. За таких обставин дуже поширеною стала практика мінімізації податкових платежів або ж ухилення від їх сплати.
Класичним прикладом мінімізації податкових платежів є ситуація із перенесенням збитків минулих років із податку на прибуток на наступні періоди. За даними ДПА, масштаби використання українськими підприємствами саме цього методу такі, що починаючи з 1997 року загальна сума збитків перевищила 30 млрд. грн..
Сьогодні в Україні виробництво тисяч державних і приватних підприємств спеціально підтримується у стані збитковості, оскільки це дає можливість їхнім керівникам і найближчому оточенню отримувати тіньопі доходи. Так, за даними Рахункової палати, в Україні функціонує близько тридцяти державних холдингів та акціонерних компаній, їхня заборгованість перед державним бюджетом перевищує 10 млрд. грн., а в управління їм передано майна на 9 млрд. грн. У 2005 році було заплановано отримати від цих підприємств 275 млн. грн., а фактично надійшло лише 40% від запланованого. За борги держава втратила контроль над трьома тепловими електростанціями, які раніше входили до складу енергогенеруючої компанії "Дон-басенерго" [13, c.71].
До цього треба додати, що податкова політика в Україні часто передбачає надання пільгового режиму, що спричиняє перекручення умов конкуренції і є потужним стимулом тінізації економічних відносин. За інформацією Рахункової палати, в Україні пільги із платежів до бюджету становлять 46,8 млрд. грн.
При цьому досить часто на різних рівнях порушуються питання про зміни у податковій базі та нарощення "м'язів" податкових органів. Однак запорукою успішних результатів не може бути збільшення чисельності податківців і розширення їхніх повноважень. Ресурс адміністративного тиску на платників податків сьогодні в Україні практично вичерпаний — і це однозначний факт. Необхідно змінювати систему податків, робити її реальною, стабільною, посильною для суб'єктів господарювання.
Воднораз зменшення податкового тиску не може розглядатися як фактор зменшення бюджетних доходів, оскільки воно має відбуватися одночасно із розширенням бази оподаткування за рахунок скорочення пільг і зниження податкових ставок. При зниженні рівня податкового навантаження в Україні реально можливе розширення бази оподаткування за рахунок скорочення обсягів тіньової економіки. Запровадження реальних податків дасть змогу посилити правову й адміністративну відповідальність за їхню несплату.
Безперечно, не можна зводити всіх проблем тіньової економіки в Україні лише до фіскального аспекту. Не менш важливе також вирішення проблем прозорої приватизації, демонополізації, банкрутства, зменшення корупції в органах влади тощо.
З метою запровадження комплексу заходів щодо детінізації економіки в Україні, збільшення обсягів реального ВВП, підвищення суспільного добробуту Кабінетом Міністрів України було розроблено Державну програму детінізації економіки на 2005—2010 роки.
Ознайомлення з текстом документа дає підстави вважати, що зусилля уряду будуть сконцентровані на боротьбі з причинами тінізації економіки в Україні. У Програмі задекларовано наміри створити сприятливі економічні умови для діяльності підприємств і не застосовувати адміністративно-фіскальних методів впливу на тіньовий сектор економіки. Фактично урядовці визнали, що поки не вдасться обмежити зловживань представників контролюючих органів, про реальне зменшення питомої ваги тіньового сектору в економіці України говорити передчасно.
Проте найдієвішим заходом щодо скорочення тіньового сектору можуть бути саме економічні методи впливу для створення умов підвищення зацікавленості юридичних осіб у легалізації доходів. Однак у Програмі цьому приділено лише три пункти (21, 22, 23 і частково 36) у розділі "Легалізація нерегламентованої зайнятості та доходів населення". Саме через прискорення проведення комплексної пенсійної реформи, запровадження низьких ставок прибуткового податку з громадян за прикладом Російської Федерації, створення дієвого контролю за виплатою заробітної плати лежить шлях до скорочення тіньового сектору в економіці України.
Для прискоренішого процесу детінізації економіки слід проводити послідовнішу державну політику, яка б законодавче гарантувала недоторканність легалізованого капіталу некримінального походження.
У цьому зв'язку варто згадати про рішення РАТР внести Україну до "чорного" списку країн, які не сприяють міжнародним зусиллям у боротьбі з відмиванням брудних коштів. Прагнучи створити засади відкритої і прозорої економіки, в Україні вже почали запроваджувати заходи, що унеможливлюють використання банківського сектору для відмивання коштів. Згідно з базовими умовами РАТР щодо обов'язковості ідентифікації клієнтів в Україні заборонено відкривати кодовані валютні рахунки. Водночас у новому Кримінальному кодексі України (що набув чинності з 01.09.2001 р.) міститься ширший перелік предикативних злочинів, доходи від яких можуть бути предметом розслідувань у справах про відмивання коштів.
Та все ж базовою передумовою створення ефективного механізму протидії відмиванню коштів, отриманих нелегальним шляхом, має стати прийняття Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом".
Загалом, у контексті проблеми зменшення обсягів тіньового сектору в Україні необхідно продовжити комплекс реформ у податковій сфері, при цьому основна увага має бути приділена таким напрямам:
- зміцненню податкової системи та податкової служби на основі змін у податковому законодавстві;
- підвищенню прозорості у податковій сфері та належному контролю операцій органів державного управління;
- створенню правового механізму та відповідної інфраструктури для протидії відмиванню коштів, отриманих незаконним шляхом, і поверненню незаконно вивезених з України капіталів;
- зміцненню методів управління у державному секторі, а також удосконаленню функціонування державної влади в цілому.
3. Напрямки зниження рівня тінізації економіки в Україні
Одним із негативних явищ, з якими стикнулась економіка України в процесі трансформації в ринкову систему господарювання, є стрімке зростання тіньової економіки. На теперішній час тіньову економіку можна вважати не тільки реальним, але й суттєвим фактором, який впливає на розвиток суспільства.
Аналізуючи процеси становлення і розвитку тінізації в сфері підприємництва в Україні на етапі формування ринкових механізмів господарювання , слід відзначити наступне.
1. В умовах соціалістичної системи господарювання існували певні види тіньової економічної діяльності. Практично всі директори підприємств , а також лінійні керівники на рівні начальників цехів, майстрів регулярно здійснювали тіньові операції з бартерного обміну матеріально-технічними ресурсами , реалізації продукції та послуг поза межами встановлених планів, надання послуг за хабарі.
У кінці 70-80 років тіньова економіка набула настільки широкого розмаху, що її можна вважати економічним елементом радянського суспільства. Про існування таких структур знали практично всі, але офіційно робився вигляд , що тіньової економіки в радянському суспільстві не існує. Однак саме через них просувались дедалі більші грошові потоки і формувалась економіка, паралельна офіційній.
2. На етапі переходу до ринкової економіки більшість видів тіньової діяльності радянського суспільства було легалізовано. Були легілізовані права на приватну власність і різні форми організації виробництва, з’явились можливості відкривати нові підприємницькі структури в сфері торгівлі, наданні посередницьких послуг. Відпала потреба в різних проштовхувачах продукції , вибивачах матеріально-сировинних ресурсів.
3. Розвиток підприємництва в Україні здійснювався хаотично і непослідовно, без належних обгрунтувань держави і визначень пріоритетних напрямків в різних сферах діяльності.
4. Одним із основних напрямків посилення тінізації в сфері легальнонго підприємництва є ухилення від податків, зниження результатів господарювання з метою заниження податків, високий рівень бартерних операцій, що також знижує загальну величину відрахувань в бюджет.
В сучасних умовах ухилення від податків підприємницьких структур можна виділити в окремий напрям тінізації вітчизняної економіки, який сфрормувався і посилився вже в умовах переходу до ринку. Такий вид тінізації підприємницької діяльності викликаний, в основному, недоліками чинного законодавства перехідної економіки та надмірними податками і репресивною системою оподаткування. Якщо виконувати всі вказівки і постанови щодо сплати податків, то підприємцям прийшлось би сплачувати понад 50% і більше прибутку.
Отже, шукати шляхи зниження тінізації в сфері підприємництва в цьому напрямку слід за рахунок удосконалення системи оподаткування підприємницької діяльності.
Деякі кроки в цьому напрямку уряд зробив. Зокрема, з 1999 року ввійшов в практику Указ Президента „Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності”, яким дозволено дрібним підприємцям переходити на єдиний податок, величина якого встановлюється регіонаольними органами ДПА.
5. В умовах посилення загальної кризи збільшилася кількість видів підприємницької діяльності, які носять кримінальний характер. До них прийнято віднести , крім торгівлі наркотиками, зброєю, валютні операції, забороненні чинним законодавством України, розкрадання державного майна. Усвідомлений обман споживачів і держави, нелегальні кримінальні структури, що займаються експропріацією доходів легально функціонуючих підприємств.
Враховуючи різноманітність підприємницької діяльності, що має тіньовий характер, а також високий рівень її розвитку за обсягами наданих нею послуг і впливом на формування національної економіки за обсягами є цілком зіставними з легальними, вирішення проблеми набуває особливої актуальності.
Необхідно розробити державну програму зниження тінізації економіки України, в якій обгрунтувати мету, завдання державних адміністративних установ з вирішення проблеми, форм і методів їх досягнення, а також механізмів їх реалізації, втому числі і фінансового забезпечення.
В залежності від впливу на суспільство тіньову економіку підприємницької діяльності доцільно розділити на три групи:
- формування нелегальних підприємницьких структур;
- заниження результатів господарювання, ухилення від податків;
заборонені чинним законодавством види підприємницької діяльності.
Такий розподіл має принципове значення у визначенні форм і методів боротьби з тіньовою економікою. При цьому також необхідно враховувати функції корисності і впливу на розвиток суспільства кожної групи.
Зазначимо, що шкода від функціонування нелегальних структур підприємницької діяльності, якщо ця група включає тільки ті її види, що не заборонені чинним законодавством України, полягає в тому, що від них не надходять кошти в державний бюджет, оскільки вони не зареєстровані і не сплачують податків державі. Разом з тим така форма підприємництва забезпечує зайнятість і доходи значної частини населення. Крім цього, вона занижує офіційні дані про рівень доходів населення, дозволяє отримувати від держави окремими підприємцями дотацій. На теперішній час ця форма тінізації набула широкого розповсюдження не тільки в сфері підприємництва, але і в державному секторі економіки на державних та приватизованих підприємствах.
Напрямки зниження рівня тіньової економіки і їх форми показано в табл.3.1
Таблиця 3.1.
Механізм зниження тіньової діяльності [9]
| Механізм зниження тіньової діяльності в сфері підприємництва |
|
| Група 1 |
Створення умов для легалізації тіньових структур |
| Групи 2 |
Зниження податкового тиску, захист інтересів підприємців |
| Групи 3 |
Стимулювання підприємницької діяльності, підтримка пріоритетних напрямків |
| Групи 3 |
Застосування жорстких адміністративних і каральних заходів щодо зниження кримінальних видів підприємництва |
| Групи 4 |
Усунення державних корумпованих структур на всіх рівнях влади |
Нелегальні економічні відносини будуються, в основному, на рівні окремих працівників та їх горизонтальних взаємозв’язків між постачальниками товару.
Сьогоднішні умови господарювання мають форму сітьового маркетингу при постачанні і реалізації продукції споживачами. Така форма набула широкого розповсюдження в Україні в сфері роздрібної торгівлі. Результатом боротьби з такою формою тінізації повинна стати її лібералізація, а не зниження. Для цього необхідно створити більш ліберальні умови для функціонування дрібних підприємницьких структур.
Тінізація діяльності підприємців другої групи носить частковий характер, оскільки вони функціонують реально і сплачують податки, якщо не в повному обсязі, то принаймі частково. Заходи із зниження тінізації стосовно цієї групи підприємців мають формуватись в двох напрямках:
- зниження бартиризації в стосунках підприємців;
- - зниження податкового тиску на підприємців з боку держави.
- Що стосується третьої групи тінізації в сфері підприємництва, яка заборонена чинним законодавством України і носить кримінальних характер, до цієї сфери повинна застосовуватись жорстка політика держави, спрямована на її знищення і заборону.
Для припинення окремих тіньових схем і обмеження тіньової економіки пропонується також:
- передбачити формування спеціального реєстру та загального переліку декларацій із заявленими до відшкодування сумами ПДВ, які вважаються сумнівними. Ця інформація має передаватися від підрозділів оподаткування юридичних осіб до підрозділів обробки та ведення податкової звітності. Крім того, підрозділи оподаткування юридичних осіб після проведення попередніх перевірок повинні формувати реєстри платників, які заявили до відшкодування суми податку 100 тис. грн і більше, декларації яких не були відібрані як сумнівні;
- застосувати мінімальні ціни на високоліквідні імпортні товари (у першу чергу підакцизні) для розрахунків і сплати податків. Варто також створити інститут представників митної та податкової служби в зарубіжних країнах для обміну інформацією про оподатковування зовнішньо-економічної діяльності українських суб’єктів підприємництва. Для контролю за обсягами й асортиментом товарів, що перетинають кордон, слід облаштувати митниці сучасними засобами контролю та обліку товаропотоків;
- запровадити моніторинг за внутріфірмовими цінами в межах холдингових компаній з метою недопущення реалізації тіньових сум (у тому числі і в межах транснаціональних корпорацій) з подальшим переведенням грошей за кордон. Конкретизація цієї пропозиції в роботі представлена для підприємств вугільної промисловості та сфери нафтопереробки. Потенційно моніторинг може бути запроваджений у будь-якій галузі, де є технологічна кооперація і створена холдингова компанія;
- увести систему регресивно-прогресивного оподаткування, що збільшується від зменшення бази оподаткування і, навпаки, знижується, якщо результати роботи підвищуються. За таких умов легалізація доходів буде супроводжуватися наповненням бюджету.
Таким чином, державна програма щодо зниження тінізації української економіки повинна формуватися на багатокритеріальній основі. Механізми зниження тіньової економіки повинні будуватись з врахуванням позитивних і негативних результатів її впливу на населення та національну економіку.
ВИСНОВКИ
Проведене курсове дослідження дозволило сформувати ряд висновків.
1. Тіньова економіка являє собою складне суспільно-економічне явище, пов’язане з незаконним привласненням особою або групою людей частини створеної вартості або частки майна через різні спотворення об’єктивної інформації про рух грошових коштів та матеріальних цінностей, спотворення даних первинного обліку для заплутування джерел походження доходу, а також через організацію та реалізацію методом лобіювання відповідних законодавчих норм і нормативів, схем корисливого перетікання капіталів, здійснення яких не підлягає під кримінальну відповідальність, але зумовлює матеріальні втрати державних або підприємницьких структур, або окремих громадян.
2. Тіньова економіка функціонує поряд з легальною економікою. Певний її рівень притаманний кожній країні у світі (10−15 % від ВВП). Водночас наявність тіньової економіки суперечить державному устрою та закону. Структурними складовими тіньової економіки є: кримінальна діяльність, неформальна та фіктивна діяльність. Причини виникнення тіньової економіки можуть бути класифіковані за часом, тобто мати короткострокове, середньострокове та довгострокове джерела утворення. Збільшення рівня тіньової економіки до 40−50 % ВВП є критичним, а за оцінками багатьох експертів рівень тіньової економіки в Україні становить близько 50 %.
3. Негативними наслідками існування тіньової економіки є: скорочення податкових надходжень до бюджету та фінансування інноваційно важливих та стратегічних напрямів розвитку держави, погіршення умов існування соціального сектора країни; „втеча” капіталу за кордон, скорочення обсягів офіційного виробництва, вивільнення працівників, поглиблення некерованості економічними процесами, збавлення міжнародного престижу країни, довіри інвесторів як зовнішніх, так і внутрішніх тощо. Найголовніший негативний чинник тіньової економіки – викривлення умов функціонування підприємств.
4. Вилучення фінансових ресурсів з реальної економіки і спрямування значної частини за межі країни в умовах напруженості бюджетного фінансування і наявності значного державного боргу (як внутрішнього, так і зовнішнього) становить серйозну проблему для економічного розвитку. Реальним виявом такого стану є скорочення прибутковості реального сектора навіть в умовах розширення його масштабів останнім часом. Такий стан зумовлено тим, що сьогодні існують цілком легальні засоби зменшення фінансового результату і, навіть, утворення збитку, внаслідок чого постійно збільшуються розміри неплатежів, значна частина яких за терміном давності списується без проведення відповідних компесаційних санкцій. За такої практики формуються фінансові потоки, які розділяють одержані реальні доходи на легальні (мінімально потрібні для продовження виробничого процесу) і тіньові (що формуються без обмежень на приватних рахунках).
5. Найчастіше для перерозподілу на користь тіньового сектора використовують фінансові установи в офшорних зонах. Привабливість цих зон для тіньових структур пояснюється особливим їх статусом та умовами функціонування. Особливостями їх є створення для підприємців сприятливого валютно-фінансового, фіскального режиму, високого рівня банківської і комерційної таємниці, а також лояльність державного регулювання. В Україні значна частина тіньових опреацій здійснюється через офшорні компанії.
6. Для практичного використання в дисертаційній роботі запропоновано організаційно-економічний механізм виявлення і попередження тіньової економіки як сукупність заходів впливу на мотивацію поведінки суб’єктів у напрямі профілактики й обмеження протиправної діяльності. Комплексне застосування економічних, адміністративних та правових заходів дозволить реалізувати завдання детінізації економіки.
7. Детінізація української економіки пов’язана з комплексним реформуванням системи відносин, яка здійснюється в економічній сфері між державою, підприємцями та найманими працівниками, і має спрямовуватися на усунення тих чинників, які негативно впливають на економіку і зумовлюють її тінізацію, а саме: порушення економічних інтересів між суб’єктами економічних відносин, що скорочує базу розширеного відтворення одних суб’єктів на користь іншим; скорочення офіційних джерел ресурсно-фінансового забезпечення підприємств; зростання витратності, в тому числі й тієї, що виникла внаслідок штучного завищення витрат на ресурси, вузли та напівфабрикати (у деяких товарних групах українські ціни перевищили світові); прояви монопольної поведінки.
8. Механізмами детінізації на сучасному етапі можуть бути: реформування національної системи фінансового контролю за здійсненням протизаконної діяльності у напрямі розробки конкретних інструментів обмеження тіньових систем перерозподілу фінансових ресурсів за кожним конкретним випадком; формування спеціального реєстру та загального переліку декларацій із заявленими до відшкодування сумами ПДВ, які вважаються сумнівними; застосування мінімальних цін на високоліквідні імпортні товари (передусім підакцизні) для розрахунків і сплати податків; створення інституту представників митної та податкової служби в зарубіжних країнах (для обміну інформацією про оподатковування зовнішньоекономічної діяльності українських суб’єктів підприємництва); запровадження моніторингу за внутріфірмовими цінами в межах холдингових компаній; застосування змін в організаційній структурі державних холдингових компаній, (зокрема, позбавлення підприємств права юридичної особи) та ін
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Базилевич В.Методичні аспекти оцінки масштабів тіньової економіки/ Базилевич В., Мазур І.//ЕКОНОМІКА УКРАЇНИ.-2004.-№ 8.-С.36-44.-(Упр. економікою: теорія та практика).
2. БазилюкА.В., КоваленкоО.С. Тіньова економіка в Україні. – К.:НАЕІ Мінекономіки Украіни, 1998. – 206с.
3. Дерегуляція економіки як один із шляхів подолання проблеми тіньової економіки і корупції: Матеріали круглого столу, 20 груд. 1999 р./ УКР. НЕЗАЛЕЖ. ЦЕНТР ПОЛIТ. ДОСЛIД.-К.,1999.-63 С.
4. Держава та тіньова економіка / Зінов'єв Ф.В. // Держава та регіони. Сер.: Економіка та підприємництво.- 2004.- № 4. С. 97-99.
5. Мазур І. Корупція як інститут тіньової економіки//ЕКОНОМІКА УКРАЇНИ.-2005.-№ 8.-С.68-74.-(Економіка і право).
6. Мандибура В.О. "Тіньова" економіка України та напрями законодавчої стратегії її обмеження/ ВЕРХОВ. РАДА УКРАIНИ.-К.: ПАРЛАМЕНТ. ВИД-ВО,1998.-134 С.-(ДОСВIД. ПРОБЛЕМИ. ПЕРСПЕКТИВИ).-
7. Мандыбура В., Ходачук О. Сколько градусов в "тени" // Бизнес .-1999 .- 22 марта (№ 12) .- С. 22.
8. Нагребельний В. П. Тіньова економіка / В. П. Нагребельний, В.М. Попович // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С.Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К., 1998.- Т.6.- С. 74-76 с.
9. Організаційно-економічний механізм виявлення та попередження тіньової діяльності: Автореф. дис. ... канд. екон. наук. / Квасов С. А.; Н.-д. екон. ін-т М-ва економіки та з питань європ. інтегр. України.– К., 2005. –19 с.
10. Оцінка тіньового сектора економіки України /Корнус В.Г. // Зб. наук. пр. Донец. держ. ун-ту упр. Сер.: "Економіка".- 2004.- Т. 5, вип. 34: "Економіка та маркетинг підприємства і території". – С. 161-166.
11. Попович В.М. Тіньова економіка як предмет економічної кримінології. – К.: Правові джерела, 1998.- 448с.
12. Предборський В. До питання про сутність тіньової економіки//ПІДПРИЄМНИЦТВО, ГОСПОДАРСТВО І ПРАВО.-2004.-№ 12.-С.111-115.-(Економіка).
13. Розвиток досліджень причинності тінізації економічних процесів в Україні / Предборський В. // Підприємництво, господарство і право. – 2005.- № 4.- С. 68-72.
14. Роль держави у формуванні системи протидії "тінізації капіталу"/Бежан О.М. // Прометей.- 2004.- №3 (15). – С. 44-47.
15. Турчинов О. В. Тіньова економіка: закономірності, механізми функціонування, методи оцінки. – К., 1996.
16. Турчинов О. Тіньова економіка: теоретичні основи дослідження. – К.: Артек, 1995.- 300 с.
17. Шелудько Н. М. Проблеми тіньової економіки в Україні // Фінанси України. – 2002. - №9. – С. 80-86.
18. http://ua.proua.com/news/2006/10/17/155616.html
19. http://ntsu.com.ua/no_comments/926.html