Зміст
Вступ
1. Боротьба за робітничий клас
2. "Залізний закон" заробітної плати
3. Держава в соціально-економічному та політичному розвитку
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Соціал-демократичний напрям зародився у 60-ті роки XX ст. Він пережив складну еволюцію, пройшовши через безліч теоретико-ідеологічних і організаційних розколів. Говорити про певну єдину економічну теорію соціал-демократії не доводиться. Єдине, що є загальним для різних економічних концепцій соціал-демократії, — критичне ставлення до ринкового господарства, базованого на приватній власності, та протиставлення йому планомірного регульованого господарства, що ґрунтується на колективній власності.
На батьківщині соціал-демократії, в Німеччині, цей напрям був спочатку представлений двома економічними концепціями — лассальянством і марксизмом.
Лассальянство отримало свою назву від ім'я творця німецької соціал-демократичної партії Фердинанда
Лассаля
(1825—1864).
Ф. Лассаль — німецький соціаліст, що вважав себе учнем К.Маркса. 1848 року був заарештований за революційну агітацію. Після звільнення (1851) він припиняє свою пропагандистську діяльність і присвячує себе науковій роботі. 1862 року Лассаль повертається на політичну арену, створює "Загальний союз німецьких робітників" (1863—1875). Основна праця "Пан Бастіа – Шульце Деліч, або Капітал і праця".
Ф. Енгельс писав про Ф. Лассаля як про надзвичайно талановиту й різнобічно освічену людину. Водночас він підкреслював, що Ф. Лассаль не був оригінальним мислителем, а запозичив ідеї соціалізму в К. Маркса і виклав їх відповідно до свого бачення.
1. Боротьба за робітничий клас
Розповсюдження економічних ідей марксизму в Німеччині, на батьківщині його основоположників, відрізнялося значною своєрідністю. З одного боку, саме в Німеччині швидше за все дозріли об'єктивні передумови з'єднання марксизму з масовим робочим рухом. Це пояснюється цілим поряд обставин.
Грунтом для широкого робочого руху послужило швидке зростання капіталістичних відносин, викликане об'єднанням країни і отриманої в результаті франко-пруської війни п'ятимільярдної контрибуції. Швидка пролетаризація дрібних виробників, загострення конкуренції полегшували усвідомлення німецькими робітниками своїх класових інтересів.
Відсутність у Німеччини колоніальній імперії обмежувала методи накопичення капіталу експлуатацією "свого робочого класу", а національна однорідність країни дозволяла пролетаріату побачити свій антагонізм з буржуазією "в чистому вигляді".
Незалежності робочого класу від буржуазної ідеології сприяла політична слабкість буржуазії, опора її на державний апарат, контрольований юнкерською кастою. В результаті нездатності буржуазних партій добитися завершення буржуазно-демократичних реформ боротьба за це стала справою робочого класу. Значну роль зіграла і безпосередня участь основоположників марксизму в розповсюдженні свого навчання на батьківщині: спочатку через революціонерів-емігрантів, а згодом через участь в роботі теоретичних організацій робочого класу.
У трактуванні соціалістичних ідей Ф. Лассаль наслідує К. Маркса. Проте він не теоретик, він більше практик, пропагандист. Ф. Лассаль веде інтенсивну соціалістичну агітацію, виступає на мітингах, виголошує палкі промови на захист трудящих, критикує уряд і буржуазну опозицію. Він закликає забезпечити панування в державі четвертого стану (трудящих), що породило б, на його думку, небачений в історії розквіт суспільства. Панування четвертого стану не означає загострення суперечностей між класами. Заклик до панування четвертого стану в Ф. Лассаля — це "заклик до примирення".
Безперечною заслугою Ф. Лассаля є його послідовна боротьба з буржуазним впливом на робочий клас, яке в Німеччині 60-х років XIX в. набула значні масштаби. Будучи прекрасним оратором, Ф. Лассаль в своїх численних виступах перед робітниками викривав ілюзії про можливість "класового миру" при капіталізмі.
Буржуазні ліберали намагалися в цей час повернути активність пролетаріату у бік створення різних споживацьких суспільств, системи взаємного страхування. Ф. Лассаль указував на обмеженість такої програми. Хоча вона і корисна, вважав він. вона не повинна виступати метою пролетарської партії. Адже це — страхування окремих представників робочого класу за рахунок всього цього класу. Мета ж пролетарської партії — "покращити і прославити над нинішнім рівнем загальне положення всього робочого класу".
В 1863 р. Ф. Лассаль і його однодумці організовують першу відносно масову робочу партію — Загальний німецький робочий союз (ЗНРС). На програмні установки і характер діяльності цієї партії надало вирішальне вплив розуміння Ф. Лассалем положення робочого класу при капіталізмі і шляхів побудови соціалістичного суспільства.
Пряма шкода організованому робочому руху в Німеччині принесло зіставлення Ф. Лассалем селянству всієї решти класів суспільства як "суцільної реакційної маси". В такому гранично вульгаризованому, спотвореному вигляді Ф. Лассаль сприйняв відоме положення "Маніфесту Комуністичної партії" про те, що в умовах капіталізму тільки пролетаріат є єдиним революційним класом.
Після смерті Ф. Лассаля ЗНРС очолили Б. Беккер і І. Швейцер, які перешкоджали його входженню в I Інтернаціонал, намагаючись обмежити робочий рух національними рамками. Це як не можна більш відповідало лассалевській лінії на союз з державою. Тому К. Маркс і Ф. Энгельс після невдалих спроб встановлення зв’язку з ЗНРС перейшли до відкритої критики лассальянства і до організації в Німеччині незалежних від ЗНРС секцій Інтернаціоналу, безпосередньо пов'язаних з Генрадою.
2. "Залізний закон" заробітної плати
В основі теоретичних поглядів Ф. Лассаля на капіталізм лежав так званий "залізний закон" заробітної плати. Ф. Лассаль запозичив з ранніх робіт К. Маркса і Ф. Энгельса уявлення про прожитковий мінімум заробітної плати як природний, нормальну ціну робочої сили при капіталізмі.
Як відомо, це уявлення, що сформувалося у класиків буржуазної політичної економії А. Смита і Д. Рікардо, відображало закономірності раннього капіталізму. Тоді промисловий переворот до межі спростив вимоги до робочої сили, відповідно і її відтворювання зводилося до простого відновлення життя робітника. В той же час робочий клас був ще настільки слабий і неорганізований, що не могло бути і мові про те, щоб вирвати у буржуазії хоча б часткові економічні поступки. Раціональне зерно "залізного закону" заробітної плати полягало в запереченні ілюзій про можливість якісного поліпшення положення робітників при капіталізмі, в затвердженні економічної неминучості їх експлуатації в умовах найманої праці.
"При теперішніх відносинах, під пануванням попиту і пропозиції праці, робочу плату визначає наступний залізний закон: середній розмір заробітної платні завжди зводиться на безумовно необхідний зміст, що вимагається звичками народу для підтримки життя і для розмноження." На підтвердження свого висновку Ф. Лассаль посилається на А. Сміта, Д. Рікардо, Ж.-Б. Сея, Т.
Скасувати цей закон неможливо, але його можна нейтралізувати, "усунувши умови його дії".
Нейтралізувати дію "залізного закону" Ф. Лассаль сподівався через перетворення робітників на підприємців організацією добровільних асоціацій. У таких асоціаціях робітники одночасно були б і підприємцями. Тим самим було б ліквідовано різницю між заробітною платою і прибутком, а винагорода робітника збільшилась би до повного продукту праці. Це, на думку Ф. Лассаля, і є шлях до мирного, законного і єдино можливого способу знищення експлуатації. "Найбільш мирним, — писав він, — найбільш законним, найбільш простим знищенням підприємницького зиску є організація робітничого стану за допомогою добровільних асоціацій у позицію свого власного підприємця, усунення цим єдиним способом того закону, який за теперішнього виробництва дає робітникам лише необхідне для життя як найману плату, а решту віддає підприємцеві, — ось єдино істинний, єдино життєвий, єдино такий, що відповідає справедливим домаганням робітничого стану, засіб поліпшити його становище".
Проте теорія Ф. Лассаля, будучи встановлена в основу діяльності робітничої партії, призвела на практиці до серйозних помилок. Німецький робітник стояв на якісно іншому ступені розвитку, ніж англійський пролетар початку XIX ст., і послідовне проведення в життя лассалевських переконань виразилося в зневазі боротьби за поліпшення економічного стану робітників. У лассальянців по суті справи була відсутня програма-мінімум. Це відштовхувало від ЗНРС широкі кола робітників, які, не володіли ще революційною свідомістю, проте були готові боротися за свої найближчі економічні вимоги.
3. Держава в соціально-економічному та політичному розвитку
Переконання Ф. Лассаля на соціально-економічну і політичну роль держави характеризувалися надкласовим підходом. Оскільки загальногерманська держава до 1870 р. була відсутня, а існуючі "клаптеві держави" носили ще феодальний або напівфеодальний характер, то обширні кола робочого класу, речником настроїв яких виступав Ф.Лассаль, сприймали майбутню єдину німецьку державу як своєрідний надкласовий організм, спираючись на який пролетаріат, що становить більшість населення, здійснить свою мету.
Справедливо указуючи на ілюзорність кооперативних проектів, здійснюваних силами самих робітників, які не мали свій в розпорядженні для цього необхідного капіталу, Ф. Лассаль вважав, що саме держава зобов'язана "узяти в свої руки справу вільних індивідуальних асоціацій робочого стану і покласти собі в обов'язок дати засоби і способи для самоорганізації і самооб'єднання. Тільки допомога держави може провести дійсне поліпшення в положенні робітників".
Зрозуміло, Ф. Лассаль не спокушався щодо сучасної йому прусської держави, ніби здатного встати на сторону робочого класу. Він розраховував завоювати державну владу, добившися загального і прямого виборчого права (відсутнього у той час в Пруссії). Характерно, однак, що гасло експропріації капіталістичної власності при цьому не висувалося. З завоюванням пролетаріатом державної влади основною задачею ставилося створення за державний рахунок нових виробничих асоціацій, в яких робітники отримували б "повний продукт праці", тобто була відсутня б експлуатація. Ці асоціації економічними методами перемогли б капіталістичне виробництво: за рахунок відходу від капіталістів працівників.
Загальне виборче право має забезпечити реалізацію "істинної" мети держави. Ф.Лассаль виступає проти ідей економічного лібералізму. Він — прихильник втручання держави, саме на неї покладає він надії. Буржуазна концепція держави передбачає збереження свободи і власності багатіїв, що зумовлює посилення експлуатації слабкого сильним. А справжня мета держави інша. "Мета держави, — писав Ф. Лассаль, — позитивно розвивати й невпинно вдосконалювати людську істоту; інакше кажучи, — здійснювати насправді призначення людини, тобто культуру, на яку людський рід здатний; мета держави — виховання і розвиток людства до свободи". За допомогою загального виборчого права він сподівався включити робітників у законодавчі установи і тим самим наблизити реалізацію цієї мети.
Погляди Ф. Лассаля на шляху переходу до соціалізму страждали не тільки незрілістю, але і справжнім утопізмом.
По-перше, гасло оволодіння державою через вибори залишало в стороні класову сутність самого державного апарату, чиновництва і органів насильства, феодально-буржуазний характер яких не дозволяв використовувати їх для соціалістичних перетворень.
По-друге, створення державою нових промислових підприємств при збереженні старих у капіталістів передбачало б навіть за умови граничної концентрації в руках держави фінансових ресурсів, що процес соціалізації суспільства затягнувся б на десятиріччя.
По-третє, повторення гасла соціалістів-рікардіанців про право "на повний продукт праці" показувало, що вождь Загального німецького робочого союзу піклувався в основному про агітаційне значення його програми, а не про її практичну реалізацію.
Висновок
Заслуга Лассаля як агітатора і організатора робочого класу Німеччини безперечна. Щодо аналізу приватновласницького, капіталістичного господарства Ф. Лассаль не вніс до економічної науки нічого нового. Основну "ставку" він робить на доведенні неможливості за капіталізму скільки-небудь істотного поліпшення становища робітничого класу. Ф.Лассаль виступає як активний пропагандист сформульованої ще Д. Рікардо тези, що розмір заробітної плати зводиться до набору благ, безумовно необхідних згідно зі звичками народу для підтримання життя і розмноження. Навколо цього набору благ, як маятник, коливається оплата праці. Коли вона підвищується, відбувається збільшення числа шлюбів, зростає народжуваність, зростає пропозиція робочих рук і внаслідок перевищення пропозиції над попитом заробітна плата падає. Навпаки, тривале зниження оплати праці спричиняє зменшення числа шлюбів, скорочення народжуваності, зменшення пропозиції робочих рук і відповідне зростання заробітної плати. Ф. Лассаль називає цей взаємозв'язок "залізним законом заробітної плати".
Єдиний спосіб ліквідувати "залізний закон" — усунути систему найманої праці. Шлях до цього Ф.Лассаль бачить в організації робітниками виробничих асоціацій, в яких самі працівники були б власниками засобів виробництва. Але створення таких асоціацій неможливе без державної підтримки, в тому числі фінансової.
Наприкінці XIX — на початку XX ст. в європейському соціал-демократичному русі неподільно запанував марксизм. Однак усередині самого марксистського табору дедалі більшу силу набирала течія, що вимагала ревізії низки положень канонічної теорії К. Маркса.
Список використаної літератури
1. Історія економічних вчень: Підручник / Л.Я. Корнійчук, Н.О. Татаренко, А.М. Поручник. – К.: КНЕУ, 2001. – 564 с.
2. Лісовицький В.М. Історія економічних вчень: Навчальний посібник. – К.: ЦУЛ, 2004. – 220с.
3. Мазурок П.П. Історія економічних вчень у запитаннях та відповідях: Навчальний посібник. – К.: "Знання", 2004. – 477 с.
4. Несторенко Е.П. Історія економічних вчень: Опорний конспект. – К.: МАУП, 1998. – 104с.