Класична модель макрорівноваги
Як відмічалось в темі 1, основною проблемою макроекономіки є економічна рівновага. Тобто коли на всіх ринках встановлюється відповідність, попиту та пропозиції, а механізмом, що забезпечує цю відповідність є ціни, які постійно коливаються. В теорії макроекономіки розглядаються, в основному, дві моделі макрорівноваги – класична і кейнсіанська. Під сучасною класичною моделлю розуміють результати досліджень представників Кембриджської та Лозаннської шкіл - А. Маршалла, А. Пігу, Р. Хоутрі, Д. Робертсон і Леона Вальраса та Вільфредо Парето. При розгляді теми слід звернути увагу на те, що:
Класична модель макрорівноваги ґрунтується на гіпотезах: 1)Рівновага встановлюється в результаті взаємодії ринків ресурсів, товарів, грошей та заощаджень (інвестицій). 2)Вихідним у встановленні рівноваги є ринок ресурсів, зокрема, праці. 3)На ринках ресурсів і товарів існує рівень цін, який врівноважує попит і пропозицію, і завдяки цінам відбувається автоматичне очищення ринків як від зайвого попиту так і від зайвої пропозиції.
Перераховані гіпотези характеризують те, що ринкова економіка, на думку класиків, сама, без втручання держави, урівноважує сукупний попит та сукупну пропозицію. Така гіпотеза ґрунтується на законі Ж.Б. Сея, суть якого зводиться до твердження, що виробництво (пропозиція) товарів і послуг само породжує рівний останньому по вартості доход (попит), на який споживачі купують вироблені в суспільстві товари і послуги. Тобто виконується рівність
Обсяг виробництва = Доходи в суспільстві
Під доходом, наприклад, від ресурсу праця розуміють реальну заробітну плату, виражену в одиницях створеного продукту Якщо кондитер випікає тістечка за ціною в 15 коп. і отримує 150 грн. заробітної плати, то його реальна заробітна плата становитиме 1000 тістечок. Таке визначення зарплати важливе для економіки, у якій доход кожного ресурсу (фактору) виробництва не може визначатись інакше, як за його внеском у створений продукт (результат виробництва).
Якщо ж частина доходу домогосподарств не витрачається на купівлю виробленого продукту, тобто заощаджується, то дійсно виникає проблема реалізації: частина виробленого продукту не знаходить покупця. Однак класики вважають, що проблема вирішується двома шляхами:
1)ціни стають нижчими і за менший доход покупці купують ту ж кількість продукту;
2)на заощаджені кошти підприємці виробляють інвестиційні товари.
На ринку робочої сили (головного ресурсу у класичній моделі) взаємодіють попит на працю та її пропозиція. Останні е функціями середньої реальної заробітної плати. Попит на робочу силу знаходиться в оберненій залежності від середньої заробітної плати, тобто функція попиту робочої сили є спадною. Пропозиція робочої сили знаходиться в прямій залежності від заробітної плати (функція пропозиції на ринку праці є зростаючою.)Відповідно крива попиту е кривою класичного попиту, крива пропозиції також є кривою класичної пропозиції. Повна зайнятість на ринку праці встановлюється в точці перетину вказаних кривих, тобто в точці рівноваги, де обсяг попиту на робочу силу Ld дорівнює обсягу пропозиції робочої сили Ls, Ld=Ls.
На такому рівні використання ресурсів обсяг виробництва, який визначається виробничою функцією, досягає свого максимального значення. Цей обсяг представляє пропозицію на товарному ринку.
Паралельно з ринком ресурсів існує ринок грошей. Для прихильників класичної моделі гроші є тим універсальним засобом, який полегшує обмін та укладання угод, дає змогу реалізувати переваги суспільного поділу праці. Однак грошова маса, згідно цієї теорії, впливає лише на рівень цін, розмір середньої номінальної заробітної плати в економіці, але не визначає обсягів реального продукту, зайнятості та реальної заробітної плати. Попит на гроші - Мд знаходиться в прямій залежності від обсягу номінального продукту - Yn., а пропозиція - Мs є сталою, наперед визначеною величиною. Рівноваговий обсяг номінального продукту визначається точкою перетину кривої повністю еластичної пропозиції і кривої попиту позитивного нахилу, що проходить через початок координат. Із зростанням пропозиції грошей зростає обсяг номінального продукту - Yn.
На товарному ринку за класичною моделлю величина попиту на реальний продукт знаходиться в оберненій залежності від рівня цін, а пропозиція є повністю нееластичною за ціною. Тобто крива попиту має від’ємний нахил, а крива пропозиції-вертикальна пряма. Перетин вказаних кривих визначає рівноваговий рівень цін. Саме цьому рівню цін у класичній моделі надається роль вирішального інструмента регулювання економіки, встановлення макроекономічної рівноваги.
Пристосування попиту до пропозиції на товарному ринку здійснюється завдяки ринку заощаджень (інвестицій). Сукупний попит у замкнутій економіці складається із споживання-С та інвестицій – І.
Y = C + I.
Інвестиції створюються завдяки заощадженням - S.
Відповідність заощаджень інвестиціям - І = S забезпечується на ринку заощаджень (інвестицій).
Вирішальну роль у встановленні цієї відповідності (рівноваги) відіграє ставка процента - І. У класичній моделі величина заощаджень знаходиться у прямій залежності від ставки процента - чим вищий процент., тим більше він спонукає до додаткових заощаджень. Крива заощаджень - S(i) має позитивний нахил.
Величина інвестицій обернена до ставки проценту - зростання процента зменшує попит на інвестиції. Крива інвестицій - І(і) має від’ємний нахил Точка перетину кривих S(i) та І(і) відповідає рівноваговому рівню процента.
Зміна рівноваги на ринку заощаджень (інвестицій) відбувається під впливом зміни схильності до заощаджень або схильності до інвестицій. Схильність до заощаджень вимірюється часткою доходу (продукту - Y), яка направляється на заощадження. При зростанні схильності до заощаджень крива заощаджень зміщується паралельно праворуч і рівновагова ставка процента знижується. Якщо ж зростатиме схильність до інвестицій, то праворуч зміститься крива інвестицій і рівновагова ставка процента підвищиться.
У класичній моделі рівновагова ставка процента не визначає обсягів пропозиції та попиту, але вона впливає на розподіл цього попиту на дві частини - споживання С та інвестиції І. Маючи функції С та І та склавши їх, можна отримати функцію сукупного попиту: Y = C + I.
Класичну модель як певну цілісність можна представити у вигляді послідовно зв’язаних графіків ринку ресурсів, виробничої функції, ринку грошей, ринку товарів і ринку заощаджень (.інвестицій).На ринку ресурсів визначається рівень ресурсів при повній їх зайнятості. Цьому рівню ресурсів відповідає певне значення виробничої функції (певний обсяг виробництва, пропозиції). Номінальну величину цього обсягу визначає рівновагова маса грошей на ринку грошей. На товарному ринку цей номінальний обсяг як величина повністю нееластичної пропозиції у поєднанні із змінюваним сукупним попитом формують рівноваговий рівень цін. Паралельно на ринку заощаджень (інвестицій) формується рівновагова ставка процента, яка регулює розподіл сукупного попиту на споживання та інвестиції.
Таким чином, класична модель макрорівноваги, ґрунтуючись на законі Сея, передбачає: а)Абсолютну еластичність заробітної плати і цін, б)Висунення на перший план сукупної пропозиції в якості двигуна економічного зростання, в)Здатність ринкового механізму до збалансування сукупного попиту та сукупної пропозиції на рівні повної зайнятості і повного використання інших факторів виробництва, г)Постійно діючу тенденцію до співпадання обсягу сукупної пропозиції і потенційних можливостей економіки (тому крива сукупної пропозиції є вертикальною прямою, яка виражає залежність між змінним рівнем цін і сталим, незмінним рівнем обсягу національного доходу).
Головними інструментами макроекономічного саморегулювання є: реальна заробітна плата як чинник ринку робочої сили, загальний рівень цін як чинник попиту на ринку товарів, ставка процента як чинник розподілу сукупного попиту (при його незмінній величині). Останні усувають будь-який надлишок пропозиції або попиту і відновлюють повну зайнятість та обсяг виробництва, що створюється при повному використанні виробничих потужностей.
Кейнсіанська модель макроекономічної рівноваги
Кейнсіанська модель є найбільш поширеним напрямком сучасної макроекономіки. Вона на противагу класичній заперечує саморегулювання економіки на макрорівні, для неї характерним є погляд, що рівновага при повній зайнятості ресурсів є не закономірним а лише випадковим явищем. Навпаки, економіці, яка розвивається без втручання держави, характерні відхилення від рівноваги, безробіття та інфляція. Послаблення негативного впливу останніх здійснюється завдяки державі. Саме кейнсіанська модель лежить в основі теоретичного обґрунтування сучасної економічної політики держави. В процесі роботи над темою важливо мати на увазі, що:
Кейнсіанський погляд заперечує гнучкість заробітної плати і цін. Навпаки, приймається концепція їх незмінності, жорсткості в короткостроковому періоді. Окрім того, кейнсіанці вважають, що заощадження населення не завжди відповідають інвестиціям підприємців: інтереси суб’єктів заощаджень-домогосподарств і суб’єктів інвестицій - підприємців не співпадають. Рішення про заощадження мотивуються різними чинниками: купівля дорогих речей, оплата житла, забезпечення в старості, дати освіту дітям, на випадок хвороби тощо. Жоден з таких намірів не залежить від ставки процента і тому не зв’язаний безпосередньо з інвестиціями. Рішення про інвестиції також пов’язані не лише із ставкою процента, а залежать часто від норми прибутку та інших факторів. Отже, плани заощаджень і плани інвестицій не співпадають і тому можуть відбуватись коливання загального обсягу виробництва, доходу, зайнятості і рівня цін. Тому ринковий механізм сам без втручання держави не в змозі збалансувати економіку, одночасно забезпечуючи повну зайнятість і повне використання засобів виробництва.
Рівновага на ринку, тобто рівність сукупного попиту та сукупної пропозиції може настати і при неповній зайнятості ресурсів, тобто коли обсяг виробництва буде значно нижчим за потенційний, а значна частина робочої сили вимушено незайнята. Економіка країни може мати низький обся
Кейнсіанська модель відрізняється від класичної також тим, що:
а) якщо у класиків крива сукупної пропозиції є вертикальною, то у кейнсіанців - горизонтальною у короткостроковому періоді, тобто до виробництва при повній зайнятості;
б)якщо у класиків сукупний попит вважається стабільним і визначається грошовою масою та купівельною здатністю грошей, то у кейнсіанців сукупний попит вважається нестабільним хоча б завдяки коливанню інвестицій, в)якщо класична модель розглядає відповідність сукупного попиту та сукупної пропозиції, взаємозалежність реального обсягу виробництва і рівня цін, то в кейнсіанській моделі увага зосереджується на взаємозв’язок реального обсягу виробництва і доходу.
Рушійною силою економіки в цій моделі вважається сукупний попит - АД тому, що сукупна пропозиція в короткостроковому періоді є величиною незмінною, сталою.(Крива пропозиції - горизонтальна пряма).Спрощена модель закритої економіки (без міжнародного сектору) передбачає рівність сукупного попиту (обсягу виробництва) - Y сумі споживання - С та інвестицій - І, Y=C+I.
Особливістю кейнсіанської моделі є й те, що в ній розрізняють заплановані і фактичні витрати. Заплановані витрати відрізняються від фактичних на величину непередбаченого перевищення створеної продукції над реалізованою або, навпаки, реалізованої продукції над створеною в межах певного періоду. Коли підприємства створюють більше продукції, ніж здатні реалізувати, вони змушені її частину перетворювати в запаси. Перевищення обсягу реалізації над створеною означає, що підприємства реалізують не лише те, що вироблене, а й те, що перебувало в запасах. Фактичні витрати тотожні отриманим доходам або сукупному випуску і його позначають буквою-Y. Заплановані витрати позначаються як АД. Тобто як сукупний попит. Тоді Y=AD + UI.
UI - непередбачене нагромадження запасів або обсяг запасів, які використані додатково для збільшення пропозиції на товарному ринку.
Більш глибший аналіз кейнсіанської моделі передбачає розгляд таких категорій, як споживання та заощадження, схильність до споживання та схильність до заощадження, інвестиції, функції споживання, функції заощадження та функції інвестицій.
Споживання - С залежить від граничної схильності до споживання - MPC та сукупних доходів - Y. Її функція має вигляд С = С +MPCxY.
C - певний рівень споживання, який не залежить від рівня доходів і тяжіє до мінімального споживання, тобто є сталою величиною.
MPC - гранична схильність до споживання, що показує, яка частка з кожної одиниці додаткових доходів буде спрямована на споживання.
зміни в споживанні
MPC=-----------------------------------
зміни в доходах
Гранична схильність до споживання - це відношення любої зміни в споживанні до тієї зміни в величині доходу, яка викликала зміну споживання. Аналогічно - частка любого приросту (скорочення) доходу, яка йде на заощадження, зветься граничною схильністю до заощадження - MPS. Тобто це відношення зміни в заощадженнях до тієї зміни в доході, яка його викликала.
З зміни в заощадженнях
MPS =------------------------------------
Зміни в доходах
Слід мати на увазі, що MPC + MPS = 1.
Крива, що відображає залежність між величиною споживання С та доходом - Y зветься кривою споживання і є графіком функції споживання. Вона має додатній нахил, який вимірюється саме MPC.
Крива, що відображає залежність між величиною заощаджень - S і доходом Y зветься кривою заощаджень і є графіком функції заощаджень. Вона також має позитивний нахил, який вимірюється граничною схильністю до заощаджень – MPS.
Більшість економістів вважає, що для економіки в цілому гранична схильність до споживання та гранична схильність до заощадження є незмінними протягом певного часу.
Криві споживання та заощадження взаємозв’язані між собою. При кожному рівні доходу крива заощаджень віддалена від абсциси на відстань, рівну відстані графіка споживання від бісектриси координатного кута.
Окрім доходу, який визначає величину споживання і заощадження, є фактори-детермінанти, які впливають на споживання, а отже і заощадження і зміщують криві CC та SS вправо і вниз при їх збільшенні, вліво і вверх при їх зменшенні. До цих детермінантів відносять:
а) рівень багатства домогосподарств;
б)очікування змін в цінах, грошових доходах і наявності товарної маси;
в)рівень цін на товари і послуги;
г)наявність і величина заборгованості споживачів, г)рівень оподаткування населення.
Економісти-представники всіх шкіл вважають, що криві споживання і заощадження є незмінними, якщо держава не приймає якихось рішень щодо їх змін.
Як відмічалось раніше, другим компонентом чистих видатків є інвестиції - І. Інвестиції означають видатки на будівництво нових заводів, на верстати і обладнання з тривалим строком використання тощо. Рівень чистих видатків на інвестиції визначається двома основними факторами: а)очікувана норма чистого прибутку, яку підприємці розраховують одержати від видатків на інвестиції, та б)ставка процента. Крива попиту на інвестиції має від’ємний нахил і відображає обернену залежність між реальною ставкою процента (ціною інвестування) і сукупною величиною інвестицій. При цьому слід мати на увазі, що інвестиції слід здійснювати до тих пір, коли ставка процента рівна очікуваній нормі чистого прибутку.
Детермінантами інвестицій, тобто факторами окрім доходу, які впливають на інвестиції і зміщують криву інвестицій вліво і вправо є:
а)Витрати на придбання, експлуатацію та обслуговування обладнання;
б)податки на підприємців;
в)технологічні зміни;
г) наявний основний капітал;
д) очікування майбутніх прибутків.
Якщо витрати на обслуговування обладнання зростають, то витрати на інвестиції будуть зменшуватись і крива інвестицій буде зміщуватись вліво; при зростання податків на підприємців також крива буде зміщуватись вліво; прискорення технічного прогресу викликає зростання інвестицій а отже зміщення кривої вправо; наявність достатнього капіталу на підприємствах не буде спонукати до зростання інвестицій а його надлишок приведе до зміщення кривої вліво; якщо підприємці оптимістично дивляться на майбутні прибутки від інвестицій, то крива інвестицій зміститься вправо.
Існує декілька поглядів на залежність величини інвестицій від доходу. Одні вважають, що інвестування не залежить від рівня поточних доходів населення та обсягів виробництва. В цьому випадку крива інвестицій в координатах - Y і є горизонтальною прямою. Інші вважають, що інвестиції знаходяться в прямій залежності від рівня доходів, а тому крива інвестицій має додатній нахил, який визначається граничною схильністю до інвестицій. В реальній дійсності видатки на інвестиції змінюються значно інтенсивніше за зміни в доходах під впливом невизначеності в строках служби основного капіталу, нерегулярності інновацій, змінності в прибутках і в очікуваннях підприємців щодо прибутковості їх інвестиційних намірів.
Для визначення рівновагового обсягу виробництва використовуються два методи - метод співставлення сукупних видатків і обсягу виробництва: Y= C+I та метод “ін’єкцій” і “вилучень” – S = I. Графічно рівноваговий обсяг виробництва знаходиться в точці перетину кривої сукупних видатків (С+ І) з бісектрисою координатного кута в системі координат ВИТРАТИ - ОБСЯГ (коли використовується перший метод) або в точці перетину кривих заощаджень (вилучень) - S і інвестицій - (ін’єкцій)- І.
Зображення моделі Y=AD на графіку з допомогою кривої витрат та бісектриси координатного кута зветься “кейнсіанським хрестом”. Перетин вказаних кривих вказує на рівновагу на товарному ринку.
Алгебраїчно ця модель має найпростіший вигляд (без врахування функцій держави) Y=C+I+ MPCxY і зветься мультиплікатором випуску за витратами. Він показує, на скільки одиниць зросте випуск якщо витрати збільшаться на одиницю. Формула мультиплікатора показує, що загальний випуск залежить від схильності до споживання: чим вона більша, тим більший і випуск (доход).Якщо гранична схильність до споживання MPC=0, 8, то мультиплікатор дорівнює 5 і тому збільшення витрат C + I на 20 млн. грошових одиниць веде до зростання обсягу випуску на 20х5=100 млн. грошових одиниць.
Якщо у вказану модель ввести державу як збирача податків -Т та економічного суб’єкта, який здійснює витрати на придбання товарів поряд з домогосподарствами і підприємствами, то рівняння моделі матиме вигляд
Y=C+MPCх(Y-T) +I+G
тут G – державні витрати, які в даній моделі приймаються незмінними.
Розв’язок цього рівняння відносно Y дає відповідь у вигляді:
MPC C+I+G
Вираз зветься мультиплікатором державних податків. Він відображає те явище, що зростання податків на певну величину зменшує випуск на іншу (більшу) величину. Якщо MPC = 0, 6 то мультиплікатор державних податків складатиме 1, 5 і якщо податки зросли на 20 млн. грошових одиниць, то обсяг випуску зменшиться на 30 млн. гр. од.
Попередню модель з участю держави можна представити у вигляді
Y = C + MPC × (1-t)Y + I + G,
де t- частка податків у сукупних доходах
Розв’язок цього рівняння відносно Y дає таку відповідь
1 С+I
Y=------ ------Gх--------------
1-MPC(1-t) 1-MPC(1-t)
Тут вже G не стала, а змінна величина. Вираз зветься мультиплікатором державних витрат і відображає, наскільки зміна державних витрат G може змінити сукупні доходи (випуск). Нехай гранична схильність до споживання MPC = 0,5, частка податків у доходах t = 0,4, а державні видатки зросли на 21 млн. гр. од. Тоді сукупні доходи (випуск) зростуть на 30 млн. гр. од., тому що мультиплікатор державних витрат складає 10/7.
Як бачимо, кейнсіанська модель ринкової рівноваги передбачає кількісну визначеність макроекономічних показників та їх кількісну залежність при певних змінах цих величин.