МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КРИМСЬКИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ
ДВНЗ «КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА»
Реферат
На тему:
Національна економіка.
Роботу виконала:
Студентка 2 курса
ДФН ПР-21.08
Абдуллаєва Е.
Перевірила:
Субач К.П.
Сімферополь, 2009
Зміст
Введення
1.Поняття та об’єкти національної економіки
2. Суб’єкти національної економіки
3. Структура національної економіки
4.Національна економіка України
Заключення
Список використаної літератури
Введення
Макроекономіка – це наука про функціонування економіки в цілому.
Макроекономіка намагається вирішити такі глобальні проблеми як інфляція, безробіття, економічне зростання. Вона розглядає проблеми у перспективі, дивиться на них із висоти, з якої добре видно окремі аспекти економічної системи. Основним об’єктом вивчення макроекономіки є національна економіка.
Національна економіка – це сукупність економічних суб’єктів і зв’язків між ними, що характеризуються господарською цілісністю, спільністю у певних часових і просторових рамках.
Національна економіка є реальною базою для поєднання інтересів усіх суб'єктів економічного життя в усіх сферах і видах діяльності суспільства. Водночас говорити про її ефективність можна лише тоді, коли вона буде розглянута в процесі безперервного повторення виробництва. При цьому функціонування економіки потребує подолання і врахування ряду перешкод: циклічного економічного розвитку, вирішення проблем зайнятості працездатного населення, ведення грошового господарства в умовах можливості виникнення інфляції, постійного зміцнення фінансів при існуванні загрози появи її кризи.
1. Поняття національної економіки
Національна економіка, або національна економічна система,
– це економічна система країни, що відображає весь комплекс факторів (внутрішніх і зовнішніх, економічних та неекономічних) її розвитку і функціонування і містить обумовлені ними особливості реалізації спільних економічних закономірностей.
Наукове визначення поняття "національна економіка" включає два підходи: технологічний та соціально-економічний. За технологічним підходом, національна економіка є сукупністю галузей, видів виробництв та характеризується обсягом виробленої продукції, виконаних робіт та наданих послуг, їх якістю, рівнем використання ресурсів тощо. Соціально-економічний підхід розглядає національну економіку як сукупність виробничих відносин, які характеризуються певним рівнем розвитку продуктивних сил, типом економічної системи, характером суспільного відтворення, специфічним господарським механізмом, рівнем життя населення, зовнішньоекономічними зв'язками.
До специфічних факторів розвитку та функціонування національної економіки слід віднести чинники природно-кліматичного, економіко-географічного, технічного, соціокультурного характеру. Вони зазвичай, відрізняються стійкістю, довготривалістю і не схильністю до швидких змін. Їх наслідками є та чи інша структура економіки та суспільного продукту, та чи інша структура власності, та чи інша роль держави, той або інший ступінь відкритості економіки зовнішнього світу, те чи інше розуміння соціальної справедливості в суспільстві, ті чи інші пріоритети в економічній політиці і т.д.
Національна економіка пов'язана з якою-небудь формою господарства, формацією або ступенем індустріального розвитку. Вона може відображати різні щаблі суспільства, надаючи їм національну своєрідність. Найближче вона співвідноситься з цивілізаційними системами, багато в чому будучи свого роду вираженням особливостей тієї чи іншої локальної цивілізації.
Крім звичайних цілей соціально-економічного розвитку (ефективність, добробут та ін), перед економікою кожної країни стоять і специфічні цілі, обумовлені умовами та рівнем її розвитку.
Функціонування національної економіки повинно містити акцент на забезпечення національної економічної безпеки країни та реалізацію її національних економічних інтересів. У числі останніх – підвищення конкурентоспроможності національної економіки та посилення її ролі в системі світового господарства.
Найважливішими аспектами національної економіки є забезпечення єдиного економічного простору країни, встановлення оптимального співвідношення загальнонаціонального і регіонального рівнів економіки.
Адекватним науковим відображенням вказаних характеристик має стати формування особливої структурної частини економічної теорії – теорії національної економіки. Вона має увібрати в себе також вітчизняні наукові традиції і особливості національного економічного мислення.
Об’єкти національної економіки – це ті речі, які на рівні мікроекономіки такими не є. Наприклад, багато держав повітряний простір над територією країни вважають національним надбанням. Адже одна з найважливіших макроекономічних проблем – охорона довкілля від забруднення підприємствами сусідніх держав. Об’єктом макроекономічного регулювання є вирішення демографічних проблем, оскільки вони впливають на сукупний попит (доходи) і пропозицію (витрати).
2. Суб’єкти національної економіки
Суб’єктами національної економіки є домогосподарства, підприємства і держава.
Первинним (базовим) суб’єктом економічних відносин є домашнє господарство. В економічному плані під цим розуміється група осіб, які пов’язані родинними стосунками і ведуть спільне господарство для сімейного споживання. Тому саме поняття «домогосподарство» близьке до поняття сімейне господарство у традиційному розумінні: сім’я — це люди, пов’язані родинними зв’язками, мають спільні доходи і спільно їх використовують (сім’я може складатись і з однієї людини).
Отже, домашнє господарство — це окрема господарююча одиниця, що складається з однієї або групи осіб, об’єднаних місцем проживання і спільним бюджетом, яка є власником і постачальником ресурсів в економіку та одержує натомість кошти для придбання необхідних благ з метою забезпечення своєї життєдіяльності.
Домашні господарства постачають підприємствам незамінні виробничі ресурси: робочу силу, підприємницькі здібності, а також капітал, землю тощо. Формування в домашніх господарствах споживчого попиту — необхідна умова стимулювання розвитку будь-якої економіки.
Домашнє господарство є одним з найактивніших суб’єктів економічних відносин суспільства, оскільки саме в ньому виникають первинні економічні потреби, формуються первинні економічні інтереси, які стимулюють розвиток суспільного виробництва. Термін «домогосподарство» об’єднує всіх споживачів: найманих працівників, підприємців, власників капіталів, природних ресурсів, осіб, що зайняті і незайняті в суспільному виробництві.
Підприємці реалізуються, тобто відтворюються як суб'єкти економічного життя через таку організаційно-економічну ланку, як підприємство. Це заводи і фабрики, банки і універмаги, наукові та дослідні інститути і магазини, шахти і ферми, інші заклади, що є самостійними господарськими суб'єктами, які мають права юридичної особи і здійснюють виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання прибутку.
Термін «фірма», який недавно увійшов у наше життя, означає ім'я, під яким повноправний господарюючий суб'єкт (одноосібний чи колективний) веде свої справи. Отже, підприємство і фірма є організаціями, що ведуть господарську діяльність і тому ми ці терміни вживатимемо як ідентичні.
Підприємство як основний суб'єкт ринкової економіки має самостійний баланс, розрахунковий рахунок у банку, печатку з назвою фірми, товарний знак.
Як самостійна економічна одиниця підприємство, виходячи із своїх інтересів (одержання прибутків) і виробничих можливостей, визначає, як і для кого виробляти. У зв'язку з цим підприємство виконує такі функції:
• організаційну;
• відтворювальну;
• соціальну.
Організаційна функція підприємства зводиться до забезпечення виробництва товарів і послуг, реалізації їх.
Відтворювальна функція підприємства — це інвестування (спрямування) капіталу на розвиток, оновлення, розширення всіх його підрозділів.
Соціальна функція підприємства полягає у задоволенні потреб споживачів у певних сферах.
Причини виникнення підприємств вчені пояснюють по-різному. К. Маркс, наприклад, пов'язував утворення фірм з розвитком кооперації та поділу праці, заснованих на системі машин. Наш сучасник, лауреат Нобелівської премії з економіки, професор Чикагзького університету Р. Коуз вважає, що поява фірм зумовлена необхідністю трансакційних (ринкових) витрат.
Підприємства визначають ділову активність національної економіки. Вони є головними товаровиробниками, суб'єктами, які здійснюють розвиток виробництва, визначають його структуру. Від ефективності функціонування підприємства залежать економічний, науковий, технічний рівень розвитку країни, добробут усіх верств населення.
Держава - це насамперед, політичний орган: законодавча, виконавча та судова влада. Однак вона є й економічним суб'єктом, тобто носієм економічних відносин. По-перше, держава є власником частини ресурсів суспільства, частини підприємств, а той окремих галузей. Як власник, вона в
Держава в частині державного сектору економіки є товаровиробником, тобто товар-вироблений на державних підприємствах є власністю держави і тому вона безпосередньо втручається в процес реалізації, а в певній мірі, і використання товарів і послуг, вироблених на державних підприємствах.
3. Структура національної економіки
За визначенням колективу авторів під керівництвом А.А.Чухна, національна економіка
- це система економічних суб'єктів і зв'язків між ними, яка має просторово визначену і специфічно національну організаційну структуру.
Галузева структура національної економіки представляє собою сукупність галузей, тобто однорідних господарських одиниць з особливими умовами функціонування (випуск однорідної продукції чи використання однорідних ресурсів, однаковий функціональним змістом виконуваних операцій). Галузями є: промисловість, будівництво, сільське господарство, торгівля, управління. При віднесенні підприємства, виду виробництва чи послуг до певної галузі економіки враховується в першу чергу така ознака, як призначення продукту чи послуги (взуттєва- виробництво предметів споживання взуття), а також вид використаної сировини, або матеріалу (шкіра) і особливий характер технологічного процесу.
Кожна галузь економіки поділяється на комплексні підгалузі та види виробництва, які характеризуються різним ступенем диференціації виробництва. Так, у складі харчової промисловості нараховується більше 20 підгалузей, які також поділяються на окремі види виробництва і види продукції.
Територіальна структура економіки передбачає події економіки на економічні райони та регіони за їх спеціалізацією та економічним потенціалом. Тому в рамках національної економіки можуть формуватись територіально-виробничі комплекси як сукупність підприємств річних галузей виробництва, які перебувають на певній визначеній території, пов'язані між собою використанням природних і економічних ресурсів, що дозволяє підвищити ефективність цього використання та виконувати різноманітні функції, важливі для розвитку економіки в цілому.
В Україні в процесі природно-історичного та економічного розвитку склалося декілька індустріально-територіальних та аграрно-територіальних комплексів, які в своїй сукупності створюють природно-економічні системи, що виконують різноманітні функції. Сучасна наука пропонує багато принципів раціоналізації і відповідно декілька варіантів групування регіонів України. Так, за одним з підходів виділено вісім таких комплексів: Карпати, Полісся, Поділля, Донбас, Придніпровський, Харківський, Прикарпаття, Причорноморсько-Азовське узбережжя. Спеціалізація цих комплексів на тих чи інших галузях виробництва не означає, що всі інші галузі не розвиваються. Кожний територіально-виробничий комплекс, як правило, мас свою виробничу і соціальну інфраструктуру, забезпечуючи свої потреби в основних видах продукції.
Західна економічна наука пропонує технічну структуру, де поділ здійснюється на групи галузей за участю в стадіях переробки і споживання матеріальних благ і послуг: первинне, вторинне, третинне виробництво.
Первинне виробництво охоплює галузі первинного формування продукту виробництва, а саме: сільське господарство, гірничодобувну промисловість, рибний промисел тощо.
Подальша переробка продукту зумовлює наявність вторинного виробництва - обробна, металургійна, харчова та інша промисловість.
Процес доведення продукту та послуг до споживача визначає третинне виробництво, до якого відноситься оптова і роздрібна торгівля, кредитні установи, страхові контори, транспортні організації та інше.
Структура економіки на макрорівні відображає найважливіші загальногосподарські пропорції, тобто певні кількісні співвідношення, спів розмірність окремих елементів економічної системи. На мікрорівні саме структура виробництва, як правило, відображає найважливіші народногосподарські пропорції. Макроекономічні пропорції це співвідношення елементів у рамках національної економіки. Це єдина система, окремі елементи якої взаємопов'язані між собою.
Пропорційність важлива характеристика економіки: якщо вона підтримується постійно, існує рівновага; якщо постійно порушується, але все ж досягається, режим розвитку неврівноважений, а якщо пропорційність не забезпечується, та це руйнує економічну систему.
4. Національна економіка України
Історична доля українського народу склалася так, що він упродовж тривалого часу не зміг утвердити свою державність. Через це, розвиваючись у складі царської Росії, а потім Радянського Союзу і досягнувши значного рівня продуктивних сил, Україна фактично не мала власної національної економіки, а отже, була позбавлена можливості розробляти й здійснювати власну економічну політику. Всупереч деклараціям про «суверенітет» та «розквіт» Української РСР у складі колишнього СРСР її народне господарство було значною мірою примусово й штучно усуспільнене з господарствами інших союзних республік і становило разом з ними повністю інтегрований «єдиний народногосподарський комплекс». В цих умовах жорстко за централізованої системи господарювання Україні штучно нав'язувалися шляхи й напрями економічного розвитку, в результаті чого склалося економічно невигідне для неї місце в загальносоюзному територіальному поділі праці. Спроби реалізувати економічні інтереси республіки шляхом комплексного розвитку її народного господарства відкидалися й засуджувалися як «економічний націоналізм».
Україна як суверенна держава почала самостійно формувати власну національну економіку та економічну політику з часу проголошення своєї незалежності 24 серпня 1991 p., зустрівшись з величезними труднощами та перешкодами. Розбудова ефективної національної економіки розглядається як гарантія незалежності нашої держави. При цьому на перший план висуваються завдання підвищення рівня ресурсного та енергетичного самозабезпечення. В перші роки незалежного розвитку потреби української економіки задовольнялися продукцією власного виробництва приблизно на 80 відсотків. За рахунок ввезення на 60-80 відсотків формуються ресурси нафти, кольорових металів, автомобілів, верстатів, хімічних волокон. Лише наполовину задовольнялися потреби за рахунок власного виробництва в хімічному устаткуванні, електротехнічних і кабельних виробах, лісоматеріалах, продукції целюлозно-паперової, текстильної та медичної промисловості. Структура економіки була спотворена внаслідок гіпертрофованого розвитку галузей воєнно-промислового комплексу та важкої промисловості на шкоду тим галузям, які працюють безпосередньо на задоволення потреб населення.
За час незалежного розвитку ціною великих зусиль закладено підвалини національної економіки України, визначено курс на формування ефективної ринкової економіки в національній моделі, спрямованої на розв'язання соціальних, економічних, культурних та інших проблем, зміцнення її суверенітету.
Тепер в економіці України освоюється нова траєкторія розвитку - в напрямі посилення соціальної спрямованості економічного розвитку та досягнення з допомогою економічних важелів пожвавлення національного виробництва. Національна економіка України вже ввійшла у фазу економічного пожвавлення. Проте ще залишається багато проблем у сфері національної економіки України.
Заключення
Отже, Національна економіка
– це економічна система країни, що відображає весь комплекс факторів (внутрішніх і зовнішніх, економічних та неекономічних) її розвитку і функціонування і містить обумовлені ними особливості реалізації спільних економічних закономірностей.
В цілому національна економіка виступає як досягнутий під впливом сукупності факторів цілісний організм, який функціонує за певними законами.
Для того, щоб Україна мала національну економіку потрібно провести структурну перебудову економіки з метою розвитку галузей які працюють на потреби держави. Це сільське господарство, машинобудування, машинобудування для легкої промисловості, машинобудування для харчової промисловості, розвиток легкої та харчової промисловості, розвиток галузей, які виробляють складну побутову техніку, скорочення добувної промисловості до потреб, металургії, виходячи з пріоритетів національних інтересів України. Національна економіка неможлива без розв’язання проблеми економічної безпеки. Економічна безпека формується виходячи із забезпеченості природними ресурсами, фінансування коштами, залежить від експорто- та імпорто-орієнтації економіки.
В цілому економіка України, крім структурної перебудови, потребує оновлення основного капіталу, зміни технології і відповідно проведення ряду реформ, покликаних забезпечити ефективності виробництва.
Вона зараз як ніколи потребує згуртування і зміцнення на основі дотримання інтересів суб'єктів економічних відносин. Вихід вбачається в поверненні державі регулюючих функцій, комплексності, прозорості та чесності їхнього здійснення і створенні правового поля, яке б давало змогу суб'єктам господарювання отримувати високі прибутки за рахунок сумлінної творчої праці.
Список використаної літератури
1. Пухтаєвич Г. О. «Аналіз національної економіки»: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005. — 254с.
2. М. А. Сажина, Г. Г. Чибриков «Э
кономическая теория» Изд: «Норма».