Міністерство праці та соціальної політики України
Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості України
Кафедра державного управління і політики зайнятості
Контрольна робота
з дисципліни «РИНОК ПРАЦІ»
Варіант № 19
Студентки ІІІ курсу УПБ1-07ф групи
факультету економіки та управління
спеціальності управління персоналом та економіка праці
Кропивна (Коропатова) Анастасія Анатоліївна
Перевірив:
Кандидат історичних наук, доцент
Ю.М. Маршавін
Київ – 2010
Зміст
Розділ І. Значення мотивації до праці у забезпеченні продуктивної зайнятості населення, фактори і шляхи підвищення мотивації
Розділ ІІ. Проаналізувати вплив світової економічної кризи 2008р. на сучасний ринок праці і зайнятість в Україні
Список використаної літератури
Розділ І. Значення мотивації до праці у забезпеченні продуктивної зайнятості населення, фактори і шляхи підвищення мотивації
Мотивація персоналу має специфічні форми впливу в кожному із основних напрямів — матеріальній, трудовій, статусній мотивації. Використання засобів додаткової заробітної плати —премій, винагороди тощо. Численні соціологічні обстеження, які проводяться через працівників різних сфер економічної діяльності, свідчать про пріоритетність для них матеріальних (грошових) стимулів. Така ситуація загострюється й тим, що приріст реальних доходів населення, залишаються неприпустимо низькими.
Населення України донині задовольняє свої потреби первинного фізіологічного ряду за рахунок речей, придбаних ще за радянських часів (житло, меблі, електропобутові прилади тривалого користування). У зв'язку з цим необхідно підвищити заробітну плату насамперед працівникам сфер, де вона менша за середню для України. Грошова винагорода є якщо не серцевиною, то базисом системи мотивації персоналу, без забезпечення якого важко говорити про ефективність дії всіх інших мотиваційних засобів.
По-перше, виконуючи ту чи іншу роботу, людина керується одразу кількома мотивами, незалежно від того, задоволені чи ні у неї потреби нижчих рівнів.
По-друге, кожна особистість має свою ієрархію потреб, де можуть випадати цілі рівні. Інколи навіть голодний може думати і про соціальні контакти, і про те, як його визнають. Відомі випадки, коли людина само актуалізується, перебуваючи в умовах соціальної ідеалізації.
По-третє, одні й ті самі потреби по-різному проявляються залежно від багатьох ситуаційних факторів (зміст роботи, вік, стать, статус в організації).
При цьому необов'язково спостерігається жорсткий порядок виникнення потреб вищого порядку у міру задоволення попередніх.
Для практики управління важливе значення має знання факторів, що впливають на мотивацію до праці, їх обґрунтовану класифікацію здійснив Ф. Герцберг, виокремивши фактори — мотиватори (що викликають позитивний стрес) і фрустратори (що провокують негативний стрес). До мотиваторів належать:
• просування по службі;
• переживання успіху й досягнень;
• можливість творчого і ділового зростання;
• схвалення результатів роботи, заохочення;
• високий ступінь відповідальності.
До фрустраторів належать:
• міжособові стосунки з колегами та керівництвом;
• політика організації та адміністрації;
• умови праці;
• безпосередній власний контроль за роботою.
Між першою і другою групами факторів перебуває грошова винагорода, яка за різних обставин може належати і до верхньої, і до нижньої частини. Застосовуючи фактори обох груп, менеджери можуть досягати конкретних цілей в управлінні роботою соціальних працівників. При цьому зауважимо, що коли фрустратори не задовольняють працівника, це істотно знижує його мотивацію до праці. Соціологічне опитування керівників соціальних служб показало, що такі фрустратори, як відсутність необхідної офісної техніки, матеріальних засобів, належних умов праці, а також неможливість самостійно приймати управлінські рішення у процесі виконання трудових обов'язків, негативно впливають на трудову мотивацію, значно послаблюють її, а подеколи — повністю виключають. Якщо ж менеджер усуває фрустратори, то це, безперечно, знімає із співробітника негативне напруження. Але тут є парадокс: власне мотивація при усуненні фрустраторів ще не виникає. Менеджери, які зосереджуються виключно на подоланні фрустраторів (навіть як додаток до матеріальних стимулів), припускаються помилки. Реальна позитивна мотивація, яка має ефект довготривалої дії, виникає при задіяні факторів першої групи — мотиваторів. Це підтверджується численними прикладами з практики багатьох нових українських організацій, керівники яких на початкових етапах своєї діяльності захоплювались створенням комфортних умов праці, оздобленням інтер'єру, але так і не спромоглися підвищити продуктивність праці, розраховуючи на творчу активність своїх підлеглих. Це підтверджує важливий висновок Ф. Герцберга про те, що мотивують людину до праці тільки фактори першої групи, оскільки лише вони здатні перетворюватись на внутрішні мотиви працівника у сфері трудової діяльності.
Необхідно зважати на те, що і усунення фрустраторів, і задіяння мотиваторів ефективне лише за умови, коли співробітник одержує пристойну заробітну плату. Це особливо актуально для соціальних робітників, посадові оклади яких невиправдано низькі.
Жоден з елементів системи оплати праці не впливає на індивідуальні результати трудової діяльності працівника, його особисті здобутки. Працівник за таких умов усвідомлює, що навіть підвищуючи свою професійну майстерність і трудову віддачу, він не може розраховувати на збільшення заробітної плати.
На нашу думку, керівним органам та установам слід переглянути ставлення до джерел фінансування, насамперед в тій частині, яка призначається для матеріального заохочення персоналу. У протилежному випадку за кілька років подібної праці людина стомлюється і виникає так званий ефект мотиваційної стомлюваності.
Це, на наш погляд, є найістотнішим фактором, що негативно впливає на ставлення соціальних робітників до праці.
Послідовність запроваджуваних мотиваційних засобів повинна включати:
• посилення матеріального стимулювання у напрямку індивідуалізації стимулів до праці за конкретні здобутки в діяльності та її результати;
• усунення дій фрустраторів у діяльності соціального працівника, а саме забезпечення персоналу соціальних служб необхідними матеріальними засобами, офісною технікою, приміщенням відповідно до науково обґрунтованих норм, транспортом.
• розвиток мотиваторів, серед яких передусім важливі такі, як можливість самореалізуватись в роботі, підвищити свою професійну майстерність, спілкуватись з колегами, допомагати клієнтам, а також досягти певних успіхів у роботі.
Для активізації розглянутих мотиваційних заходів (матеріальне стимулювання, усунення фрустраторів, задіяння мотиваторів у менеджменті персоналу напрацьовані ефективні методи.
Методи трудової мотивації спрямовані на організацію роботи підлеглих, яка б мотивувала їх до підвищення ефективності діяльності. Для оволодіння цим методом і застосування його на практиці менеджер у сфері соціальної роботи повинен ретельно продумати основні елементи діяльності соціальних працівників, які можуть впливати на їхню трудову поведінку. За відомою моделлю мотивації Хекмана і Олдзема до таких елементів належать:
• різноманітність вмінь та навичок: підвищення змістовності роботи, насичення її творчими, нестандартними моментами, що посилює інтерес до роботи як вагомий внутрішній мотив;
• цілісність роботи: доручення підлеглому здійснення конкретного завдання в повному обсязі, що дає йому змогу отримати задоволення від завершеної роботи;
• важливість роботи: формування у підлеглого відчуття важливості, значущості своєї роботи. В українському суспільстві на сучасному етапі необхідно підвищувати престиж роботи працівника;
• автономія: звільнення підлеглих від дріб’язкового опікування, надто детального контролю, надання їм самостійності;
• зворотний зв'язок: обговорення з підлеглим шляхів реалізації конкретного завдання та результатів його виконання. Виявляючи постійний інтерес до роботи підлеглого, менеджер сприяє її успішному виконанню.
Зазначені елементи змісту та організації праці формують особливий психологічний стан у підлеглих: відчуття відповідальності, зацікавленості, успіху, значущості та ін. Вони безпосередньо впливають на посилення вмотивованості працівника. При цьому суттєвим є те, що мотивація, яка виникає внаслідок застосування цього методу, стає внутрішнім фактором, який сприяє підвищенню якості роботи, задоволеності від роботи, посилює потребу у зростанні кваліфікації та професійної майстерності, зміцнює стабільність колективу, поліпшує у ньому соціально-психологічний клімат.
У мотивуванні працівників помітну роль відіграють також інші заходи, наприклад заходи компенсаційного характеру: системи страхування, медичного обслуговування, оплата проїзних квитків, харчування, відпочинку. Оскільки виражена потреба у спілкуванні, то бажано створювати умови для виявлення соціальної активності у позаробочий час.
Розділ ІІ. Проаналізувати вплив світової економічної кризи 2008 р. на сучасний ринок праці і зайнятість в Україні
Світ переживає драматичну подію – глобальну фінансово-економічну кризу 2008 року, яка охопила в тій чи іншій мірі всі країни, зокрема і Україну.
Масштабна криза охопила реальний сектор української економіки. Тільки за офіційним даними, в Україні станом на 20 березня 2009 р. у центрах зайнятості зареєстровано 892,1 тис. безробітних громадян, у порівнянні з показником на 1 листопада 2008 р. їх кількість збільшилася на 278,1 тис.
Починаючи з 2008 року, внаслідок негативного впливу фінансово-економічної кризи на стан ринку праці активізувалися процеси вивільнення працівників через зменшення обсягів виробництва, передусім, у металургійній і хімічній промисловості, будівельній галузі, обсягів надання послуг у фінансовій сфері, інших сферах економіки. Збільшується кількість працівників, які перебувають у вимушених неоплачуваних відпустках. Зростає чисельність осіб, які звертаються до державної служби зайнятості за допомогою у пошуках роботи, зменшується кількість вакансій.
Глобальною проблемою національного ринку праці є його функціонування в умовах набуття Україною членства у СОТ, у тому числі проблема конкурентоспроможності національної робочої сили та зайнятості в Україні іноземців з позиції визначення їх місця у соціумі країни.
Перебіг подій, які відбуватимуться на ринку праці у 2009 році, буде зумовлений як соціально-економічними перетвореннями в країні у рамках набуття Україною членства у СОТ, так і функціонуванням економіки країни в умовах світової фінансової кризи. Інтенсифікація національного ринку праці призведе до скорочення як неефективних, так і конкурентоздатних робочих місць, вивільнення працівників. Підвищення попиту на робочу силу на підприємствах може очікуватись лише за умови випуску ними конкурентоспроможної продукції або збільшення обсягів виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг). Проблеми, внаслідок негативного впливу фінансово-економічної кризи на стан ринку праці:
- зменшення чисельності населення віком 15-70 років, зайнятого економічною діяльністю, до 20,4-20,3 млн. осіб;
- зростання рівня безробіття, визначеного за методологією МОП, до 8,5-9,0% економічно активного населення віком 15-70 років.
За останніми оприлюдненими даними Держкомстату України, чисельність зайнятого населення в середньому за І півріччя 2008 року, порівняно з періодом 2007 року, збільшилась на 241,9 тис. осіб та сягнула 21,1 млн.
Чисельність безробітних скоротилася на 66,6 тис. осіб і склала 1,4 млн. осіб. Рівень безробіття населення, визначений за методологією Міжнародної організації праці (МОП), скоротився до 6,2% економічно активного населення (проти 6,6% - у І півріччі 2007 року). Серед безробітних 72,5% складали мешканці міської місцевості (1,0 млн. осіб), решта - сільські жителі (384,8 тис. осіб). Зниження рівня безробіття відбулося як серед міського (з 6,9% до 6,6%), так і сільського (з 5,8% до 5,5%) населення. Цей показник був нижчим, ніж в середньому по таких країнах Євросоюзу, як Португалія (7,6%), Угорщина, Німеччина, Польща (7,7%), Іспанія (10,0%) та Словаччина (10,5%).
За даними моніторингів, які здійснює державна служба зайнятості, у 2008 році відбулося стрімке зростання чисельності незайнятих осіб, які зверталися до центрів зайнятості.
За станом на 16 грудня 2008 року чисельність осіб, які шукали роботу через державну службу зайнятості становила 806,8 тисяч і щомісячно зростала приблизно на 112,0 тисяч. Найвищий приріст незайнятих громадян спостерігався у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій, Полтавській, Харківській областях.
При цьому слід зазначити, що звільнення працівників відбувалося в основному за ст.36 п.1 КЗпП України (за згодою сторін).
Серед вивільнених працівників переважають такі професії: машиніст крана, інженер, економіст, слюсар-ремонтник, водій, електромеханік, електрослюсар, бухгалтер, машиніст конвеєра.
Слід відзначити, що серед осіб, які реєструвалися в центрах зайнятості, питома вага громадян, звільнених з причин скорочення чисельності працівників, коливалася у різні місяці 2008 року від 1,8% до 3%, зокрема за перший тиждень грудня вона становила лише 2,0% від загальної чисельності громадян, зареєстрованих в центрах зайнятості.
Отож, ринок праці зазнав двох основних втрат в умовах фінансової кризи економіки:
- зменшення реальної заробітної плати;
- збільшення рівня безробіття.
У 2010 році ситуація на ринку праці починає дещо вирівнюватися.
У січні 2010 року чисельність людей, які звернулися до центрів зайнятості, зменшилась, порівняно з груднем 2009 року, на 129,3 тис. осіб і становила 157,5 тис. осіб.
Крім того, уповільнились темпи зменшення кількості вакансій. Якщо наприкінці 2009 року кількість вакансій, заявлених роботодавцями в службу зайнятості, в середньому за добу скорочувалась на 2 тисячі, то наприкінці січня 2010 року – лише на 500 одиниць. У лютому кількість актуальних вакансій у базі даних державної служби зайнятості майже не змінюється [5].
Державна служба зайнятості здійснює всі заходи сприяння зайнятості, передбачені чинним законодавством. Виплата допомоги по безробіттю здійснюється у повному обсязі, без затримок.
Мінімальний розмір допомоги по безробіттю для застрахованих осіб становить 500 гривень; для незастрахованих – 360 гривень.
Навіть у наявних умовах у січні 2010 року державною службою зайнятості було працевлаштовано 39,3 тис. осіб, 40,3 тис. безробітних проходили профнавчання (під безпосереднє замовлення роботодавців), брали участь в оплачуваних громадських роботах – 10,1 тис. осіб. Тобто, в умовах економічної напруги держава здійснює регулювання ринку праці з метою покращення соціальної ситуації в країні [3].
Необхідно відмітити, що в умовах кризи економіки державне регулювання ринку парці посилюється. Пріоритетність державної політики, спрямованої на компенсацію чи обмеження негативних соціальних наслідків кризових явищ, видається безсумнівною, зважаючи як на важливість цього процесу для підтримання соціальної та політичної стабільності, так і на необхідність збереження трудового потенціалу та соціального капіталу нації.
На відміну від попередніх років соціальні пріоритети мають бути реалізовані в умовах негативних показників економічної динаміки, що спонукає до концентрації ресурсів та зусиль навколо найсуттєвіших напрямів. Відтак пріоритетами найближчого періоду мають стати[2]:
- розробка Державної програми попередження масового звільнення працівників підприємств;
- розробка системи заходів, що стимулюють перехід робітників на вакантні місця в інших підрозділах підприємства (організації), в тому числі – інших населених пунктах та регіонах країни; спрямовані на скорочення робочого дня без зменшення чисельності робітників; впровадження інших гнучких форм зайнятості;
- вдосконалення інструментарію заохочення населення України до само зайнятості, запровадження комплексу стимулів створення нових робочих місць в приватному секторі економіки шляхом зменшення загального оподаткування фонду заробітної плати до 20-25 %, розширення повноважень місцевих органів влади у заохоченні підприємств до створення нових робочих місць;
- запровадження практики угод між підприємствами та регіональними центрами зайнятості щодо можливостей пріоритетного працевлаштування працівників, вивільнених внаслідок запровадження підприємствами технологій, які підвищують продуктивність праці та вимагають зменшення чисельності зайнятих;
- впровадження системи заходів щодо утворення на підприємствах цільових фондів зайнятості для фінансування процесів вивільнення, перерозподілу та перекваліфікації кадрів;
- сприяння підвищенню мобільності робочої сили шляхом поширення інформації про становище на регіональних ринках праці, стимулювання створення робочих місць на селі,
- сприяння переселенню безробітних громадян та членів їх родин до трудодефіцитних регіонів, зокрема сільської місцевості, із встановленням фінансової допомоги родинам, що переїжджають;
- впровадження розвитку вахтових методів тимчасового працевлаштування (в тому числі – за кордоном, на основі укладення відповідних міждержавних угод);
- внесення до Державного бюджету України на 2009 рік змін щодо запровадження громадських робіт загальнодержавного значення, фінансованих коштами як державного бюджету, так і централізованих позабюджетних фондів.
Держава повинна врегулювати рівень безробіття, починаючи з законодавчої основи.
Завданням сучасного етапу в сфері регулювання зайнятості є перехід до активної політики на ринку праці, яка, на жаль, не здійснюється зараз. В основу має бути покладена модель управління, центральними елементами якої є основні регулятори ринкової організації праці: заробітна плата як ціна послуг праці, конкуренція на ринку праці, трудова мобільність, рівень безробіття. Саме за цими параметрами здійснюється, з одного боку, саморегулювання на ринку праці, а з іншого - відбувається втручання держави, яка реалізує координуючу, стимулюючу чи обмежуючу роль у процесі управління.
На жаль, і сьогодні бачимо, що ознаки депресивності українського ринку праці за законами інерції "переповзли" в 2010 р. Скорочення утричі попиту на робочу силу з одночасним зменшенням можливостей створення робочих місць — такою є реакція ринку праці України на світову фінансову кризу в 2010 р. і це лише "верхівка айсберга", бо досі дають про себе знати більш глибокі й тривалі протиріччя у сфері зайнятості, які накопичувалися десятиліттями, насамперед — поглиблення професійно-кваліфікаційного дисбалансу. Ринок праці України ще й нині чекає позитивних сигналів макроекономічного оздоровлення.
У цих умовах діяльність державної служби зайнятості була спрямована на максимальне посилення співпраці з роботодавцями. За минулий рік на замовлення 188 тис. роботодавців було укомплектовано 629 тис. вакансій, або 52,6%. Тривалість укомплектування вакансій у розрізі регіонів коливалася від п'яти до 11 днів. У першому кварталі поточного року чисельність громадян, працевлаштованих за направленням служби зайнятості, становила 137,5 тис. осіб. Протягом січня—березня на замовлення 46,3 тис. роботодавців було укомплектовано 41,2% вакансій.
Разом з тим ще тривалий час ми змушені бути налаштованими на те, що будь-яка робота, навіть тимчасова і навіть у режимі неповної зайнятості, є кращим засобом для виживання, ніж відсутність її взагалі.
Для подолання кризових явищ на ринку праці необхідно здійснити ряд заходів, в першу чергу на загальнодержавному і обласному рівнях:
- проводити професійну підготовку і перепідготовку населення зважаючи на кон’юнктури регіону;
- сприяти підвищенню мобільності робочої сили шляхом поширення інформації про становище на регіональних ринках праці, стимулювати створення робочих місць на селі;
- сприяти безробітним громадянам та членам їх родин щодо переселення до трудодефіцитних регіонів, зокрема сільської місцевості, із встановленням фінансової допомоги родинам, що переїжджають;
- вживати заходи щодо пом'якшення регіональних диспропорцій ринку праці у хронічно депресивних і слаборозвинених регіонах, а також тих, які найбільш постраждали в період кризи;
- розробляти і реалізовувати директорами базових центрів зайнятості спільно з органами виконавчої влади на місцях антикризових заходів.
На нашу думку успішне державне програмування таких складних процесів потребує чітке розмежування цілей як мінімум на три супідрядних рівня, де кожний наступний рівень є засобом наближення до реалізації попереднього. Найвищий рівень цілей це цілі бажаних параметрів складних і не регульованих безпосередньо соціально-економічних феноменів. Наступний рівень цілі, які визначають бажані параметри проміжних і споріднених явищ більш низького рівня, але теж таких, регулювання яких безпосередньо неможливо. Наступний рівень це цілі щодо координації окремих механізмів та інструментів, які повністю контролюються суб’єктами державного регулювання і, нарешті, осатаній рівень цілі, що визначають набір, спосіб і режим існуючих в розпорядженні державної влади інструментів впливу.
Список використаної літератури
1. Блажко М.А.Ринок праці в аграрному секторі: проблеми мотивації зайнятості. / Марина Блажко, Валерій Пилипенко, Олена Сапєлкіна; - К.: Фоліант, 2008. - 171 с.
2. Бородаченко К. Моменты истины: рынок труда в Украине замер в ожидании обнадеживающих трендов.// Бизнес. - 2009. - 6 апр. (№ 14). - С.42-44.
3. Бурлай Т. Реструктуризація зайнятості в ново інтегрованих країнах ЄС у процесі їх економічної конвергенції// Україна: аспекти праці. - 2009. - № 4. - С.43-49.
4. Державна служба зайнятості України на ринку праці в умовах світової фінансово-економічної кризи: питання теорії та виклики практики. / за заг. ред. Ю. М. Маршавіна; Ін-т підготов. кадрів Держ. служби зайнятості України. - К.: ІПК ДСЗУ, 2009. - 249 с.
5. Державне управління та державна служба зайнятості (питання теорії та виклики практики) / Ін-т підгот. кадрів, Держ. служби зайнятості України; за заг. ред. В. О. Храмова; - К.: ІПК ДСЗУ, 2008. - 394 с.:
6. Економічна криза в Україні: виміри, ризики, перспективи. / відп. ред. Я. А. Жаліло, Нац. ін-т стратег. дослідж. - К.: НІСД, 2009.
7. Зайнятість та ринок праці / НАН України, Рада по вивч. продукт. сил України; - К.: РВПС України НАН України, 2008. - 199 с.:
8. Кирильчук Є.І.Бюджетна політика України: сучасні реалії та світова фінансова криза. / Є. І. Кирильчук; - Луцьк: Вежа, 2009. - 33 с.
9. Світова фінансова криза та її вплив на країни з ризиковими економіками : матеріали IV Міжвід. наук. конф., м. Київ, НАН України, Ін-т світ. економіка і міжнар. відносин, - К.: Ін-т світ. економіки і міжнар. відносин НАН України, 2009. - 223 с.:
10. Тригуб Н.П. Світова фінансово-економічна криза і Україна. Наукові праці: Наук-метод ж. – Т. 104. Вид-во ЧДУ ім. П. Могили, 2009.