МІНІСТЕРСТВО
ОСВІТИ
І
НАУКИ
УКРАЇНИ
ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. В. СТЕФАНИКА
Кафедра
теоретичної і прикладної економіки
КУРСОВА РОБОТА
на
тему:
Циклічність як загальна закономірність ринкової економіки. Фази циклів
Виконав:
студент І курсу
Економічного факультету
групи ОА-14
Близнюк Олександр Бщгданович
Науковий керівник:
асистент
Романюк Тарас Михайлович
Івано-Франківськ – 2008
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ЦИКЛІЧНІСТЬ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ
1.1 Циклічність економічного розвитку як прояв макроекономічної нестабільності
1.2 Теорії циклічних коливань
РОЗДІЛ 2. ФАЗИ ЕКОНОМІЧНИХ ЦИКЛІВ
2.1 Класифікація економічних циклів за тривалістю
2.2 Фази циклу за Мітчелом
2.3. Особливості сучасних економічних циклів
РОЗДІЛ 3. НЕЦИКЛІЧНІ КОЛИВАННЯ ТА КРИЗИ В ЕКОНОМІЦІ
3.1 Нециклічні коливання економіки
3.2 Наслідки та фактори стабілізації кризи в Україні
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Досвід свідчить про те, що економічні умови ніколи не залишаються сталими — піднесення прокладає шлях до спаду. У роки спаду ВВП, зайнятість та реальні доходи населення падають, прибутки зменшуються, люди втрачають роботу. Невдовзі знову починається пожвавлення. Цей етап характеризується підвищенням життєвого рівня. Але за піднесенням настає новий спад економіки.
Зростання і падіння обсягів виробництва, цін, процентних ставок і зайнятості складають діловий цикл, що є характерною рисою ринкової економіки.
Економічний цикл (цикл ділової активності) — це періодичний підйом або спад реального ВВП на фоні загальної тенденції до зростання.
Причинами циклічності можуть бути:
· технічні нововведення (НТР);
· політичні й випадкові події (наприклад, війни, «перебудова» в СРСР та перехідний період у нових незалежних державах);
· зміни у кредитно-грошовій політиці (коливання обсягів грошової маси;
· нестача національних інвестицій;
· зміни цін на нафту, газ та інші види сировини тощо.
Метою
курсової роботи є поглиблення теоретичних знань з курсу «Політекономія», а саме вивчення питань, які торкаються категорії «економічний цикл».
Для досягнення мети були поставлені наступні завдання:
- виявити значення та причини економічних циклів;
- вивчити класифікацію економічних циклів,
- проаналізувати різні теорії циклів
- розглянути коливання економіки України.
Об’єктом дослідження
є фази економічного циклу.
Предметом
дослідження
є причини та наслідки економічних циклів та криз для економіки країни.
Метод роботи
– пошуковий, описовий та порівняльний аналіз.
РОЗДІЛ 1. ЦИКЛІЧНІСТЬ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ
1.1 Циклічність економічного розвитку як прояв макроекономічної нестабільності
Будь-якій формі руху матерії, включаючи економічну, властива нестабільність, яка проявляється в тому, що зміни в будь-якому системному об'єкті нагромаджуються поступово і система їх сприймає спокійно, оскільки коливання, спричинені цими змінами, за своєю силою не перевищують потужність стабілізуючих механізмів системи. Як тільки домінування стабілізуючих чинників порушується, зв'язки, що утримували систему в спокійному стані, руйнуються, система збурюється, коливання її стають відчутними. Такий стан характеризує систему як нестабільну.
Періодичність таких коливань, які порушують стабільність системи, залежить від самої системи та сили тих причин, що впливають на її коливання.
Економіка, як і будь-яка інша система, розвивається нерівномірно, хвилеподібно. Така форма руху значною мірою пояснюється законом спадної граничної продуктивності усіх факторів виробництва. Для того, приміром, щоб земля давала кращі результати з кожного гектара, необхідні докорінні зміни в технічному (технологічному) базисі. Тільки тоді буде мати сенс здійснення нових капіталовкладень. У межах наявної технології зростання ефективності інвестицій завжди має певну межу, подолання якої обумовлюється НТП та вищою кваліфікацією робітників. Застосування новинок НТП потребує нагромадження капіталу. Запровадження їх у виробництво зумовлює спочатку швидке зростання граничної корисності факторів виробництва, потім це зростання повільнішає і з певного моменту починає спадати. Так відбуваються підйоми і спади в економіці. Якщо зміни в технологічному базисі галузей інфраструктури відбуваються через великі проміжки часу (споруди, мости, дороги тощо мають тривалий строк експлуатації), то йдеться про довгі хвилі.
Якщо ж йдеться про верстати, машини, устаткування, строк їх функціонування значно менший (до 10 років), оновлення їх відбувається швидше. Це спричиняє середні
цикли. Таким чином, стає очевидним, що в самому технологічному базисі виробництва закладені підвалини хвилеподібного (циклічного) розвитку. Але й цим чинником не вичерпуються причини економічних коливань.
Проблема виявлення періодичності коливань в економіці та причин, що її обумовлюють, не залишала байдужим жодного із провідних економістів XIX—XX ст. Розглянемо деякі з теорій циклів.
1.2Теорії циклічних коливань
Незважаючи на те, що
циклічність — природна властивість руху економіки, її (циклічності) теоретичне осмислення починається тільки в XX ст. До цього об'єктом дослідження були кризи, а не цикли. Український вчений М.І. Туган-Барановський об'єднав теорії циклів у три групи, залежно від того, якими процесами вчені намагались пояснити причини циклічних коливань. Це теорії суспільного виробництва, обміну та розподілу (табл. 1.1).
Ми розглянули в найзагальнішому вигляді існуючі теорії циклічних коливань. З другої половини XX ст. пожвавлюється науковий інтерес до моделей циклічних коливань. XXI ст. активізувало цей інтерес. Досліджуються найрізноманітніші чинники, що змушують економічну систему циклічно коливатися: різна реакція в часі сукупного попиту та сукупної пропозиції на зміну рівня цін; різна схильність до заощаджень підприємців та найманих працівників; зміни величини автономного попиту тощо. Ці моделі є об'єктом вивчення курсу "Макроекономіка" [15;.17; 20].
Таблиця
1.1
Класифікація теорій циклічних коливань за причинами їх виникнення
| Теорії XIX ст. | Причини циклічних коливань | Автори теорій | ||
| 1 | 2 | 3 | ||
| Теорії суспільного виробництва | Неможливість збуту одних товарів залежить від недостатнього обсягу виробництва товарів у інших галузях | Ж.Б. Сей | ||
| Порушення пропорційності в суспільному виробництві | Д. Рікардо | |||
| Землеробство з властивими йому циклічними коливаннями зумовлює циклічні коливання в промисловості | Дж. Вільсон | |||
| Періодичне збільшення плям на сонячному диску | С. Джевонс | |||
| Основна суперечність капіталізму — між суспільним характером виробництва і приватно-капіталістичною формою привласнення, що виявляється як суперечність між виробництвом і споживанням та між організацією виробництва в межах окремої фабрики й анархією в межах національного виробництва | К. Маркс, Ф. Енгельс | |||
| Теорії обміну | Спекулятивні операції на товарному та грошовому ринках | М. Еванс, М. Вірт, К. Жугляр | ||
| Теорії розподілу | Бідність спричиняє недостатній попит і породжує кризи. Причина бідності — в обмеженості ресурсів та в здатності людей непомірно стрімко розмножуватись | Т. Мальтус | ||
| Нагромадження багатства та розширення виробництва, що не можуть з належною швидкістю пристосовуватись до швидких змін у попиті | С. де Сисмонді | |||
| Зростання в НД частки найманих працівників і зменшення частки капіталістів та підприємців, що спричиняє тенденцію до зниження прибутку та до пошуку капіталом вищого прибутку за кордоном | Дж.С. Мілль | |||
| Екстернальні (зовнішні) теорії | • Природні явища; • війни; • зміни політичного та суспільного устрою; • відкриття нових земель, ресурсів, родовищ золота; • зміни в темпах приросту населення і його міграція; • науково-технічні відкриття та нововведення; • психологія (песимістичні та оптимістичні очікування) | Визнають практично всі вчені Е. Хансен та ін., А. Пігу та ін. Й. Шумпетер Дж.М. Кейнс |
||
| Інтернальні (внутрішні) теорії | Перенагромадження основного капіталу Розширення та згортання банківського кредиту Диспропорції між рухом заощаджень та інвестицій у галузях І підрозділу, а також між організацією виробництва в межах окремого підприємства чи синдикату і неорганізованістю всього національного виробництва |
Ф. Хайєк, Л. Мізес та ін. Н. Хуотрі та ін. М.І. Туган-Барановський |
||
| Змішані теорії | На прикладі дитячої іграшки "ко-нячки-гойдалки" показує вплив зовнішніх шоків, які можуть бути достатніми чи недостатніми за силою, щоб спричинити коливання іграшки (економічної системи), залежність коливань від природи самої іграшки (економічної системи), яка може бути чи не бути чутливою до зовнішніх впливів | П. Самуельсон | ||
Всі теорії економічного циклу можна систематизувати. Поль Самуельсон пропонує 2 групи:
1 – екстернальні теорії циклу.
Це такі теорії, що пов’язують теорії циклів з зовнішніми факторами, незалежними від економіки (вільні політичні події, демографія, НТП).
2 – інтернальні теорії циклу.
Пояснюють причини економічного циклу механізмом самої економічної системи. Можна виділити 3 основні причини економічних циклів:
1) цикли, що спричинені коливанням чистих сукупних інвестицій,
2) цикли, спричинені НТП,
3) цикли, спричинені динамікою чистих інвестицій, внаслідок зміни пропозиції грошей в банківській системі.
У розвитку економіки існують середні й короткі цикли. Найбільш помітні та відчутні - середні цикли, тому економісти називають їх базисними.
Особливої уваги заслуговує не тільки виявлення причин появи кризи, а й способи подолання кризових явищ: оновлення засобів праці, основного капіталу підприємств, однак при цьому не виявляються дійсні причини зазначеного процесу, не звертається увага на те, яку роль у припиненні кризових явищ відіграє технічний прогрес. Крім «середніх» і «коротких хвиль» для економіки характерні ще «довгі хвилі», які відомі вченим вже понад 100 років. Заслуга у створенні теорії «довгих хвиль» належить М. Д. Кондратьєву. Найбільшою науковою заслугою Кондратьєва є спроба сконструювати теоретичну соціально-економічну систему, яка сама може генерувати тривалі коливання. [2. с.276-284]
РОЗДІЛ 2. ФАЗИ ЕКОНОМІЧНИХ ЦИКЛІВ
2.1 Класифікація економічних циклів за тривалістю
За тривалістю економічні цикли поділяють на короткі, середні та довгі.
Короткі цикли називають циклами Кітчина, на честь англійського економіста, статистика Джозефа Кітчина. Він пов'язував малі цикли з коливанням запасів золота і визначав їх повторюваність з періодичністю три роки і чотири місяці. Основоположник економетрики Веслі Мітчелл вбачав причину малих циклів у сфері грошового обігу і визначив їх тривалість для США у 40 місяців, тобто теж три роки і чотири місяці.
Малі (короткі) цикли пов'язані із порушенням та встановленням рівноваги на споживчому ринку.
Причиною коротких циклів
є зміни, що відбуваються у сфері кредиту. Тому вони і проявляються як кризи кредитної сфери.
Середні цикли ще називають циклами Клемента Жугляра (за ім'ям французького вченого-економіста, який досліджував середні цикли у другій половині XIX ст.). Він вважав, що причина середніх циклів — теж у сфері кредиту, і виявив їх періодичність (8-10 років). Ця періодичність збігається з періодичністю середніх циклів, причину яких вчені вбачали в періодичності оновлення основного капіталу.
До середніх хвиль відносять так звані будівельні цикли Саймона Кузнеця
(за ім'ям американського вченого, лауреата Нобелівської премії). Він вважав, що циклічні коливання пов'язані з періодичним оновленням житла та деяких типів виробничих споруд, і визначив їх тривалість (періодичність) в 15—20 років.
Існування довгих хвиль (великих циклів) пов'язане зі зміною базових технологій, джерел енергії та об'єктів інфраструктури, їх ще називають циклами Кондратьєва на честь російського вченого Миколи Кондратьєва. Його дослідження ґрунтувались на статистичних даних щодо динаміки виробництва чавуну, свинцю, вугілля, а також середнього рівня цін, заробітної плати та ставки відсотка, зовнішньоторговельного обороту та інших показників в Англії, Франції, Німеччині і СПІА за період із 80-х рр. XVIII ст. до 20-х рр. XX ст. На основі економетричного аналізу він визначив дві з половиною довгих хвилі тривалістю 54-55 років з висхідною
та низхідною
фазами.
Низхідна фаза великого циклу
— це період зміни базових технологій та технологічних структур, котрий триває 20-25 років. Упродовж цієї фази відбуваються малі та середні цикли, що створює підґрунтя для найвагоміших внесків у технічне переоснащення.
Висхідна фаза великого циклу
— це період піднесення економічного та науково-технічного розвитку суспільства, що триває 25—ЗО років, протягом яких можливі також циклічні коливання, пов'язані з оновленням основного капіталу, масовим поширенням нових технологій, зародженням і розвитком нових галузей економіки [8, 23. с.111-117; 18. с.327-334.].
Розглянемо детальніше середні цикли
, які ще називають промисловими.
Промисловий
(економічний) цикл
є найгострішою формою прояву властивих ринковій (капіталістичній) економіці суперечностей і водночас досить жорстким, але дієвим способом вирішення їх.
Матеріальною основою промислового циклу, згідно з марксистською теорією, є періодичне оновлення основного капіталу.
Періодичність циклів, таким чином, визначається періодом оновлення основного капіталу. Чим швидше відбувається це оновлення, тим частіше відбуваються кризи. У період, описаний К. Марксом, оновлення основного капіталу здійснювалося з періодичністю 10—11 років. Такою була й періодичність середніх (промислових) циклів.
У макроекономіці не існує цілісної теорії економічного циклу, і економісти різних напрямків концентрують свою увагу на різних причинах циклічності. Але більшість із них вважають, що рівень сукупних витрат безпосередньо визначає рівень зайнятості і виробництва. Справа в тому, що в економіці, яка орієнтована на ринок, сектор фірм виробляє товари і надає послуги лише тоді, коли на них пред'явлено достатній сукупний попит .
Якщо ж цей сукупний попит недостатній, то сектору фірм невигідно виробляти товари і послуги у великому обсязі і тому ВВП скорочується. При вищому рівні сукупних витрат сектор фірм, розширюючи обсяги виробництва, буде отримувати прибуток, і ВВП зростатиме.
Класична схема ділового циклу включає в себе чотири фази (рис. 2).
Окремі економічні цикли суттєво різняться між собою за тривалістю та інтенсивністю, проте всі вони складаються з одних і тих самих фаз (табл.)
Рис.1.1. Фази ділового циклу
Таблиця 1.1.
Характеристика фаз ділового циклу
| Фаза циклу
|
Економічна суть
|
| ПІК | В економіці спостерігається повна зайнятість, і виробництво працює на повну потужність. Рівень цін має тенденцію до підвищення, а зростання ділової активності припиняється. |
| СПАД (РЕЦЕСІЯ) | Виробництво і зайнятість скорочуються, проте ціни не завжди мають тенденцію до зниження. Вони падають тільки в тому випадку, коли спостерігається депресія (глибокий і тривалий спад). |
| ДНО | Найнижча точка спаду (депресії): виробництво і зайнятість досягають найнижчого рівня. |
| ПОЖВАВЛЕННЯ | Виробництво та зайнятість зростають. Рівень цін може підвищуватися, аж поки не буде досягнуто повної зайнятості і виробництво не почне працювати на повну потужність. |
При цьому циклічно змінюються обсяг випуску, рівні зайнятості, безробіття, інфляції, процентної ставки, обсяг грошової маси і т.п. Проте основними індикаторами фази циклу служать:
· рівень зайнятості;
· рівень цін;
· обсяг випуску.
Фактичний реальний обсяг випуску коливається при цьому навколо потенційного рівня ВВП, під яким ми розуміємо обсяг виробництва за умови повної зайнятості ресурсів. Він опускається нижче цієї позначки під час спаду, потім поступово повертається до неї. а інколи навіть перевищує цей рівень під час чергового підйому економіки.
Обсяги виробництва і зайнятості найсильніше реагують на зміну фаз економічного циклу в галузях, які виробляють засоби виробництва і споживчі товари тривалого вжитку. У галузях, які випускають споживчі товари короткострокового використання, коливання зайнятості і випуску є значно меншими.
2.2 Фази циклу за Мітчелом
Для ринкової економіки характерна макроекономічна нестабільність: економіка розвивається циклічно, виникає безробіття, відбувається інфляція. Поняття «нестабільність»
означає, що розвиток економіки супроводжується відхиленнями від нормального процесу розвитку
В умовах конкурентно-ринкової економіки виробництво розвивається циклічно
. Економічний цикл
– це періоди піднесення та спаду рівня економічної активності протягом декількох років. Кожен цикл має свою причини, природу; тривалість та інтенсивність. Але всі вони мають одні і ті самі амплітуди коливань макропоказників (безробіття, інфляція, ВВП). Кожний цикл складається з чотирьох фаз: кризи, депресії, пожвавлення, піднесення. Фази відрізняються одна від одної тривалістю, особливостями проходження.
Рис.1.2. Фази циклу за Мітчелом
(Ряд1 - тренд; Ряд 2 – економічний цикл)
1- Пік ділової активності (виробництво за повної зайнятості за час t1
),
1-2
– Економічний спад (криза)
. Він характеризується збільшенням безробіття + недовикористання виробничих потужностей. В класичній теорії – ціни падають, а в сучасній – зростає загальний рівень цін. Під час кризи внаслідок нагромадження товарних запасів скорочуються замовлення виробничим підприємствам, зменшується закупівля засобів виробництва. Відбувається масове банкрутство підприємств.
2-3 – Фаза застою (стагнація, депресія).
Економіка потрапляє в найнижчу точку циклу – кризову точку. Ця фаза є такою точкою спаду виробництва, за якої скорочується зайнятість населення, всі економічні показники досягають свого найнижчого рівня. Виробництво не скорочується, проте й не зростає.
3-4 – Пожвавлення.
Поступово депресія змінюється пожвавленням. Розпочинається зростання виробництва, яке триває доти, доки не досягне найвищої точки попереднього піднесення. Перевищення цієї точки означає перехід від фази пожвавлення до фази: піднесення, яка згодом змінюється кризою.
4-5 – Економічне зростання (експансія, піднесення).
Характеризується зростанням ВВП, скороченням безробіття та інфляції.
Від t1
до t2
є періодом економічного циклу
Економічний цикл -
це часовий проміжок між двома кризами.
Піднесення (розширення) виробництва
— фаза, що знаходиться між найнижчою та найвищою найвищою точками циклу.
За визначенням Національного бюро економічних досліджень США, рецесія
— це період зниження рівня сукупного випуску, доходу, зайнятості, торгівлі, який триває від шести місяців до одного року і характеризується значним падінням у багатьох секторах економіки.
Американські вчені Артур Берне та Веслі Клер Мітчелл, досліджуючи циклічні коливання сучасної економіки, дійшли висновку, що динаміка рядів випуску і зайнятості зумовлює економічне зростання, яке називається зростаючим трендом,
а коливання ділової активності навколо тренда утворюють економічні цикли.
Таким чином, тренд
можна розглядати як результат дії факторів, що зумовлюють довгострокове економічне зростання (рівень заощаджень, приріст трудових ресурсів, технічні зрушення тощо), а цикл
— як тимчасове відхилення від цієї тенденції.
Економічний цикл (цикл ділової активності, або бізнес-цикл)
— це регулярні коливання рівня ділової активності (як правило, представленого коливаннями національного доходу), за яких після зростання активності настає її зниження, що знову змінюється зростанням.
Сучасні економічні цикли, як видно з рис. 1.2, істотно відрізняються від циклів кінця XIX — першої половини XX ст. [6; 21; с.122].
1.У них відсутня фаза депресії як обов'язкова, але якщо падіння дуже глибоке і тривале, то фазу рецесії
називають депресією.
2.Немає чіткого розмежування між пожвавленням та піднесенням. Ці фази об'єднуються в одну, яку називають розширенням виробництва.
Виділяються верхня (бум) та нижня (дно) точ
3.Визначається рівнодіюча тривалого економічного зростання — тренд,
коливання навколо якого утворюють цикл.
4.Змінилися й економічні показники у фазах циклу.
2.3 Особливості сучасних економічних циклів
1.Швидкоплинний розвиток НТП спричиняє потребу і робить можливим частіше оновлення основного капіталу, внаслідок чого повторюваність криз стає частішою.
2.Інтернаціоналізація виробництва, поглиблення науково-технічного співробітництва, глобалізація економіки та розвиток НТП зумовлюють синхронізацію економічних циклів у різних країнах та регіонах світу.
3.Державне антициклічне регулювання спрямовується на недопущення перегріву економіки, що робить, як правило, економічні кризи не такими глибокими, а для циклу не є обов'язковим проходження усіх фаз.
Перевиробництво супроводжується не тільки зростанням безробіття, а й зростанням цін та інфляції, що породжує нове явище в економіці — стагфляцію.
Ця особливість пояснюється монополістичним ціноутворенням і надмірними державними затратами, які покриваються додатковою грошовою емісією, що порушує нормальний грошовий обіг, спричиняючи інфляцію.
Такі кризи супроводжуються нерівномірним зростанням цін у різних галузях економіки, внаслідок чого інвестиції спрямовуютьсятуди, де вищий рівень цін, а отже, і темп інфляції. Подібні процеси продовжуються доти, доки не складеться нове співвідношення між галузями, властиве новому стану економічної рівноваги. За цих умов кризи мають затяжний характер і спричиняють стагнацію, оскільки порушуються природні економічні причинно-наслідкові зв'язки між рівнем цін, процентної ставки та інтенсивністю інвестиційного процесу.
Із сказаного вище можна зробити такі висновки:
1.Типова криза, яка спонтанно виникає і вирішується за рахунок саморегуляції ринкового механізму, характеризується тим, що падіння цін в умовах кризи перевиробництва супроводжується здешевленням кредиту. Кредит стає доступнішим, що, свою чергу, пожвавлює інвестиційний процес, виводячи економіку з "застою".
2.Криза, яка супроводжується інфляцією, деформує причинно-наслідкові зв'язки в економіці, що є свідченням занадто великого втручання держави в циклічний розвиток економіки. Таке втручання оцінюється як позитивне в короткостроковому періоді, але спричиняє негативні наслідки в довгостроковому періоді, що потребує значного часу для їх вирішення.
Цикли означають:
по-перше,
порушення рівноваги і перерву в розвитку по висхідній, внаслідок чого скорочується обсяг національного виробництва;
по-друге,
позбавлення багатьох з тих, хто бажає працювати, можливості знайти роботу і забезпечити собі нормальний рівень доходу;
по-третє,
доведення до банкрутства багатьох підприємців змушуванням їх подекуди суттєво погіршувати свій економічний та соціальний стан;
по-четверте,
одночасне існування інфляції та безробіття ще більше посилює невизначеність та знедоленість широких верств населення, спричиняючи перерозподіл багатства на користь незначної частини населення.
Аспектів згубного впливу циклічного розвитку дуже багато.
Коротко охарактеризуємо кожну з фаз ділового циклу [11; 12; 13; 16]. Ознаки економічної кризи:
—перевиробництво товарів порівняно з платоспроможним попитом на них;
—значне скорочення обсягів виробництва;
—падіння цін;
—дефіцит вільних грошових засобів, необхідних для платежів;
—біржовий крах та банкрутство підприємств;
—зростання безробіття;
—падіння рівня заробітної плати;
—падіння рівня прибутку;
—масове знищення товарів, устаткування тощо;
—дезорганізація кредитної системи.
Риси депресії:
—"застій" виробництва;
—низький рівень цін;
—"в'яла" торгівля;
—невисока ставка позичкового відсотка;
—ліквідація товарного надлишку.
Риси пожвавлення:
—розширення виробництва до відновлення докризового рівня;
—зростання цін;
—підвищення норми прибутку;
—зростання зайнятості;
—пожвавлення торгівлі;
—посилення оптимістичних очікувань.
Риси піднесення:
—перевищення максимального обсягу виробництва докризового рівня;
—швидке зростання зайнятості;
—зростання заробітної плати та інших видів доходів;
—кредитна експансія;
—штучне стимулювання сукупного попиту, зумовлене очікуванням торговцями зростання цін та їх бажанням купити більше товарів за нижчими цінами;
—зростання пропозиції, яка з часом перевищує попит і створює умови для нової кризи.
З прискоренням НТП та посиленням втручання держави в економічне життя суспільства економічний цикл модифікується (рис. .2).
Сучасна економічна теорія визначає дві фази економічного (промислового) циклу:
— рецесія,
яка включає в себе кризу та депресію;
— піднесення,
що включає в себе пожвавлення та бум.
Рецесія
— це фаза економічного циклу, якій властиві падіння виробництва, що знаходиться між найвищою (бум) та найнижчою його точками (дном), і спад виробництва [20. с.115-121].
Але циклічність — не тільки зло,
а й благо
для економічної системи, адже криза справляє оздоровчий вплив на економіку, зумовлюючи ліквідацію тих підприємств, які задовольняли штучно створений попит. Вона стимулює технологічне оновлення виробництва, позбавлення від застарілих форм організації виробництва та менеджменту, посилює дух конкуренції та активізує економічне життя суспільства, не дає йому самозаспокоїтися щодо перспектив безперервного зростання та добробуту.
РОЗДІЛ 3.
НЕЦИКЛІЧНІ КОЛИВАННЯ ТА КРИЗИ В ЕКОНОМІЦІ
3.1 Нециклічні коливання економіки
70-ті роки XX ст. засвідчили згубний вплив на економіку не тільки циклічних, а й нециклічних коливань. Нециклічні коливання, на відміну від циклічних коливань, не мають чітко визначеного періоду повторюваності. Прикладом останніх стали структурні кризи:
—нафтова (енергетична);
—сировинна;
—фінансова (валютна);
—екологічна.
Риси структурних криз:
—є наслідком диспропорції між окремими сферами та галузями економіки;
—мають затяжний характер;
—часто не збігаються з циклічними кризами;
—впливають на циклічні кризи, спотворюючи традиційну картину циклічного розвитку.
Наприклад, нафтова криза
1974-1975 рр. проявилась у стрімкому зростанні світових цін на нафту та нафтопродукти, але всупереч традиційній реакції попиту на зміну цін, попит на нафту та її продукти переробки зріс, а пропозиція продовжувала відставати від попиту. Як наслідок, ця криза значно поліпшила
стан країн-експортерів
та погіршила
стан країн
— імпортерів
нафти.
Але це тільки один бік справи. З іншого боку, енергетична криза спонукала до зміни структури економіки, зменшення енергомістких виробництв, запровадження енергозберігальних технологій.
Аналогічно складається ситуація в Україні й інших енергетично залежних від імпорту країнах.
Фінансові кризи
проявляються у формі розладу фінансової системи, якому властиві:
—стрімке зростання рівня інфляції;
—криза неплатежів;
—різке коливання валютних курсів та курсів цінних паперів;
—відплив із країни іноземного капіталу;
—стрімке зростання дефіциту державних бюджетів;
—надмірні урядові зовнішні борги тощо.
У кінці XX ст. фінансові кризи охопили Мексику (1994— 1995), країни Південно-Східної Азії (1997), Росію (1998), Латинську Америку (1999—2001).
Вплив фінансових криз на економічну кон'юнктуру
Валютно-фінансові кризи є відображенням суперечностей розвитку світової економіки. В умовах глобалізації фінансові кризи в одному регіоні (чи в окремій країні, що має розгалужені могутні фінансові потоки у світовій системі) втягують у кризову ситуацію багато інших країн. Тому міжнародні фінансові організації та СІЛА, найбагатша країна світу, надають допомогу країнам, що опинились у скрутному фінансовому становищі, рятуючи, насамперед, капітали найбагатших країн світу.
Така ситуація справляє додатковий негативний вплив на економіки країн, які зазнали фінансових криз. Приватний капітал великих розвинутих країн, спрямований у країни третього світу в гонитві за надприбутками, не боїться ризику, оскільки впевнений, що у випадку фінансової кризи отримає допомогу від уряду СІЛА та міжнародних фінансових організацій, а руйнівні наслідки криз будуть більшим тягарем для слаборозвинутих країн.
Чинники, що зумовлюють фінансові кризи:
—постійні позики держави для реалізації довгострокових проектів на ринках короткострокових кредитів без належного страхування та хеджування;
—дотримання центральними банками країн-позичальників фіксованого валютного курсу посилює рівень ризиковості;
отримання допомоги від МВФ зобов'язує дотримуватися вимог і рекомендацій цього Фонду, що посилює залежність від нього та загострення кризової ситуації [1-5].
Екологічні кризи
Екологічні кризи є проявом суперечності між економічними потребами суспільства, які невпинно зростають, та обмеженими можливостями довкілля компенсувати завдані економічною діяльністю людини збитки.
За походженням вони бувають двох типів:
—спричинені природними процесами (повені, суховії, землетруси, виверження вулканів, зіткнення Землі з астероїдами, зміна магнітного поля Землі тощо);
—спричинені економічною діяльністю (забруднення атмосфери, водного басейну та ґрунтів відходами виробництва).
Шкода, завдана довкіллю, є настільки небезпечною, що уряди країн та міжнародні організації запроваджують певні обмеження. До таких обмежень належать: граничнодопустимі норми шкідливих викидів в атмосферу; застосування технологій із замкнутим виробничим циклом; впровадження податків за право забруднювати довкілля; заборона здійснювати види діяльності, що завдають шкоди довкіллю.
3.2 Наслідки та
фактори стабілізації кризи в Україні
Для стимулювання нагромадження власного капіталу норма доходу має визначатися не щодо собівартості товару (щоб запобігти штучному її завищенню), а щодо власного капіталу без урахування обігових коштів (останні, як відомо, у позитивній тенденції повинні відносно зменшуватися). Це стимулюватиме інвестування.
Підвищення сукупного попиту на вітчизняну продукцію (третій комплекс заходів) має домінуюче значення. До цього комплексу включається широкий спектр заходів [10. с.15-21].
По-перше, треба чіткіше визначати пріоритети та напрями розв'язання проблеми підвищення сукупного попиту. Мається на увазі, насамперед, перегляд підходів до його регулювання виходячи з монетаристських засад, які тепер превалюють. Відома спрямованість цих підходів на стримування сукупного попиту має бути значно послаблена у час відновлення виробництва. Це стосується і жорсткої спрямованості монетаристської концепції на стримування зростання грошової маси, особливо в умовах надто низької монетизації ВВП.
По-друге, це підвищення купівельної спроможності споживачів кінцевої продукції, тобто населення, що при низькому рівні використання виробничих потужностей набуває найважливішого значення. У нинішніх умовах цей захід слід розглядати як поступове інвестування національної економіки, починаючи з галузей виробництва споживчих товарів. Це досягається підвищенням заробітної плати, зменшенням та ліквідацією заборгованості із заробітної плати та пенсій (частково за рахунок контрольованої емісії). Слід також ретельно розглянути можливість використання вкладів населення в Ощадбанку, які "заморожені" з 1992 р., для безготівкових розрахунків з придбання вітчизняної продукції.
По-третє, — це зниження небезпеки активізації інфляції витрат та інфляції попиту. Для зниження вірогідності першої з них підвищення заробітної плати має здійснюватися переважно неінфляційними методами, які забезпечують незмінність собівартості продукції. Це можна реалізувати, наприклад, за рахунок відповідного зниження частки відрахувань на соціальне страхування та інших платежів від заробітної плати з наступною їх компенсацією на основі перерозподілу доходної частини держбюджету. З відновленням виробництва необхідність в останньому відпаде. Запобігання активізації інфляції попиту при зростанні грошових доходів споживчого сектора визначатиметься насамперед ефективністю державної політики стримування зростання цін економічними методами. З одного боку, це може забезпечуватися частково оподаткуванням, спрямованість якого в зазначеному напрямі описана вище. З другого боку, слід взагалі піднести рівень наукового та прикладного (методичного) забезпечення процесів ціноутворення, визначення в "ціновому просторі" зон вільного та регульованого ціноутворення. Тобто, де це можливо, має бути реалізована повна лібералізація ціноутворення (оптимальна динаміка цін, спрямована в сторону їх зниження), а там, де ці процеси того потребують, здійснити певне регулювання (оптимальна динаміка цін спрямована в сторону їх підвищення) [12, с.19-26].
Суттєве значення має також підвищення дієвості системи існуючих засобів регулювання ціноутворення. Це особливо стосується реалізації затверджених заходів, таких як "антидоларизація" ціноутворення, тобто зменшення прив'язки внутрішніх цін до так званих умовних одиниць.
По-четверте, до цього комплексу входять екстраординарні заходи антикризового характеру щодо формування попиту та стимулювання збуту вітчизняної продукції. До них належать:
— заходи щодо активізації рекламно-інформаційної діяльності та маркетингових досліджень з питань реалізації продукції, розробка та впровадження пільгової системи розміщення реклами вітчизняної продукції та методично-практичної допомоги з боку державних інститутів, наукових і науково-учбових організацій у справі збуту продукції, заохочення консалтингових фірм та фірм, спеціалізованих на маркетинговій діяльності, до співробітництва з вітчизняними товаровиробниками з питань реалізації продукції;
— стимулювання і допомога з боку владних структур у справі поширення фірмової торгівлі, заходи щодо зниження деструктивного посередництва, особливо для товарів нееластичного попиту (енергоресурси, сировина, матеріали);
— підтримка з боку держави поширення лізингових операцій.
По-п'яте, до зазначеного комплексу належить система заходів щодо
оцінки і стимулювання зростання кількості робочих місць. Слід усвідомити, що на період виходу з кризи (та й надалі) основним критерієм ефективності внутрішньої, зовнішньоекономічної і зовнішньополітичної діяльності для всіх рівнів ієрархії є приріст робочих місць. Причому треба оцінювати так зване їх сальдо, враховуючи, що нерідко збільшення кількості робочих місць на одному підприємстві призводить до їх зменшення — на другому. Це наочно підтвердила практика у харчовій та легкій промисловості, коли при недостатньому обґрунтуванні створення спільних підприємств, впровадження роботи на давальницькій сировині, здобутті іноземних товарних кредитів, неефективному імпорті кількість робочих місць у цілому зменшувалася у кілька разів більше, ніж їх приріст на підприємстві, де запроваджувалося перелічене.
По-шосте, створення цілісної системи заходів щодо розв'язання завдань форсованого розширення експортної діяльності. Враховуючи складний і довгостроковий процес проникнення на ринки західних держав та відверту загрозу національній безпеці від продовження кризи, основним напрямом діяльності цієї системи безумовно має бути повернення на ринки Східної Європи і країн СНД. Це передбачає максимальне використання існуючого "правового простору" цієї діяльності для взаємовигідного співробітництва у виробничій кооперації, науковій та інформаційній діяльності. Треба якомога інтенсивніше розширювати цей "правовий простір" для інтенсивного й екстенсивного розвитку зовнішньоекономічних відносин із зазначеними країнами. Це, природно, не виключає також реалізацію обґрунтованої стратегії розширення експорту в інші країни.
По-сьоме, було б доцільним розглянути можливість та форми термінового запровадження, поряд з існуючою, так званої "твердої" валюти для кредитування сукупного попиту з прив'язкою її курсу до найбільш стабільної іноземної валюти і забезпеченням за рахунок валютних резервів НБУ кредитів та гарантій міжнародних фінансових організацій. "Тверда" валюта має використовуватися лише в безготівковій формі для довгострокових кредитів під прийнятний процент у виробничій сфері для створення нових робочих місць. У міру нормалізації економічної ситуації ця валюта витіснятиметься. Реалізація таких підходів дала позитивні результати у країнах Балтії при трансформації пострадянської економіки.
В цілому слід зазначити, що перелічені заходи подолання кризи виробничої сфери, безумовно, не охоплюють увесь спектр антикризових чинників, тому що нагромаджений комплекс проблем являє собою надто складну систему.
ВИСНОВКИ
Як відомо, сучасне суспільство прагне до постійного поліпшення рівня й умов життя, які може забезпечити тільки стійкий економічний ріст. Однак спостереження показують, що довгостроковий економічний ріст не є рівномірним, а постійно переривається періодами економічної нестабільності. Економіка ніколи не перебуває у стані спокою. Процвітання змінюється панікою або крахом. Національний дохід, зайнятість і виробництво падають. Прибутки знижуються, а робітників викидають на вулицю. Врешті-решт досягається критична точка і починається пожвавлення. Відновлення може бути неповним і, навпаки, настільки сильним, що призведе до нового буму. Нова смуга процвітання може означати тривалий, стійкий рівень пожвавленого попиту, велику кількість вільних робочих місць, підвищення життєвого рівня. Або вона може означати швидке інфляційне роздування цін і зростання спекуляції, за якими настає нова криза. Такі підйоми і спади рівнів економічної активності, що ідуть один за одним прийнято називати діловим чи економічним циклом. Термін "цикл" вживається в біології й інших науках для позначення таких подій, що постійно повторюються, але не обов'язково в однаковому ступені. Тому є всі підстави думати, що рух ділового життя суспільства протікає у формі циклів, сутність яких полягає в наявності повторюваної послідовності змін. Економічний цикл – загальна риса майже всіх сфер економічного життя для всіх капіталістичних країн. Рух національного доходу, безробіття, виробництва, цін і прибутків не є такими регулярними, як рух планет по орбітах і коливання маятника, і немає магічних засобів, щоби передбачити поворот в економічній активності. [22. с. 212-224]
Кризові явища в галузях економіки України спричинені недостатнім і несвоєчасним урахуванням змінних умов виробництва, можливостями інтенсифікації, змінами у методах господарювання та іншими причинами. Темпи виробництва почали різко сповільнюватися. А намагання стримати спад виробництва екстенсивними методами не призвело до відповідних результатів, спричинило зменшення фондовіддачі.
Відносно високий рівень розвитку економіки України може забезпечити їй економічну незалежність, але за умови конверсії оборотного потенціалу й незалежної економічної оцінки матеріально-сировинної бази.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Базілінська Олена Яківна, Макроекономічна нестабільність: цикли ділової активності, безробіття, інфляція // Базілінська Олена Яківна.Макроекономіка: Навч.посібник.-К.:ЦУЛ,2005.– С.47-76.
2. Білецька Л.В., Білецький О.В., Савич В.І. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 652 с.
3. Гурвич Е. Бюджетная и монетарная политика в условиях нестабильной внешней коньюнктуры // Вопросы экономики.-М.:Институт экономики РАН.-3.– С.4-28.
4. Дзюбик С.Д., Ривак О.С. Основи економічної теорії: Навч. посіб. К.: Знання, 2006. – 481 с.
5. Економічна енциклопедія: У 3 т. / Редкол. С.В.Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр «Академія». – Т.1, 2000 с.; Т.2, 2001 с., Т.3, 2002 с.
6. Економічна теорія: Макро- і мікроекономіка: Навч. посіб. / За ред. З.Ватаманюка, С.Панчишина. – К.: Вид. дім «Альтернатива», 2001. – 604 с.
7. Економічна теорія: Підручник / За ред. В.М.Тарасевича. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 784 с.
8. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д.Базилевича. – 3-тє вид., перероб. і допов. – К.: Знання-Прес, 2004. – 615 с.
9. Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Сучасна економіка: Навч. посіб. – К.: Вища шк., 2005. – 325 с.
10. Малиш Н.А. Макроекономіка: навч. посібник – К.: МАУП, 2003. – 184 с.
11. Манків, Грегорі Н. Макроекономіка / Пер. з англ.; Наук. ред. пер. С.Панчишина. – К.: Основи, 2000. – 588 с.
12. Мочерний С.В. Політекономія: Підручник. – 2-е вид., випр. – К.: Вікар, 2005. – 386 с.
13. Мочерний С.В. Політична економія: Навч. пос. К.: Знання-Прес, 2002 – 687 с.
14. Мочерний С.В., Довбенко М.В. Економічна теорія: Підручник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2004. – 856 с.
15. Ніколенко Ю.В. Політекономія: Підручник. – К.: ЦУЛ, 2003. – 115 с.
16. Основи економічної теорії / За ред. А.А.Чухна. – К.: Вища шк., 2001. – 606 с.
17. Перегудов С. Великобритания: политические циклы и эрозия двухпартийности // Мировая экономика и международные отношения.-М.:РАН "Наука".-3.– С.23-31.
18. Політична економія. Навчальний посібник / К. Т.Кривенко, В.С.Савчук, О.О.Бєляєв та ін.; За ред. К.Т.Кривенка. – К.: КНЕУ, 2001. – 508 с.
19. Політична економія. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / За ред.. В. О. Рибалкіна, В. Г. Бодрова. – К.: Академвидав, 2004. – 672 с.
20. Політична економія: Навч. посіб. / За ред. Г.А.Оганяна. – К.: МАУП, 2003. – 520 с.
21. Пушкаренко П.І. Суспільне відтворення і циклічна динаміка/ П.І.Пушкаренко, О.О.Нєсвєтов, М.І.Логвиненко;/Пушкаренко Павло Іванович.Основи макроекономіки: політекономічний аспект: Навч.посібник.-Суми:Універс.книга,2004.– С.42-52.
22. Поль Самуельсон . Економіка: Підручник. Львів . Світ. 1996. - 496с
23. Чистилін Д. Про хвильову природу економічних циклів // Економіка України:Політико-економічний ж-л.-К.:Преса України.-5.– С.38-47.