ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ
Кам’янець-Подільська філія
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни «Політична економія»
на тему: Підприємництво: сутність, види, роль у ринковій економіці
Робота виконана студенткою:
Гудз Аллою Анатоліївною
група ОБАЗ-11 КП
Керівник курсової роботи:
Новак В.М.,
старший викладач
Кам’янець-Подільський
2010
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ПІДПРИЄМНИЦТВО, ЯК СУБ’ЄКТ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ
1.1 Сутність, функції підприємництва
1.2 Форми і види підприємництва
РОЗДІЛ 2. СУТНІСТЬ ПІДПРИЄМНИЦТВА, ЙОГО РОЛЬ У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ
2.1 Сутність підприємництва, його ознаки і функції
2.2 Проблеми розвитку цивілізованого підприємництва в Україні
Висновок
Список використаної літератури
ВСТУП
Радикальні економічні і політичні перетворення в суверенних державах мають на меті побудувати нову модель господарської системи. ЇЇ фундамент складають різноманітні форми власності відповідних суб’єктів, їх рівноправність і змагальність. Надзвичайно важливим елементом нового господарського механізму є ринок, який повинен перетворитися в поєднанні з державним регулюванням в активний інструмент, що сприяв би ефективній діяльності учасників суспільного виробництва. Серед основоположних нормативних актів, які складатимуть основу нової господарської системи, що передбачають нову систему видів і форм власності, яка відображає плюралізм відносин власності є господарський кодекс України, Закон України «Про власність», «Про господарські товариства», "Про систему оподаткування" та інші види законодавчих актів.
Поширеним визначенням підприємництва є поняття, зазначене в Господарському Кодексі, а саме: підприємництво - це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність із виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку.
Метою дослідження в даній роботі є характеристика суті підприємницької діяльності, основних організаційно-правових форм підприємства і виділення їх позитивних і негативних сторін.
Предметом дослідження є підприємництво як вид господарсько-комерційної діяльності.
Об’єктом дослідження є порядок господарювання та суть підприємств в Україні, фірми, юридичні особи та інші суб’єкти ринкової економіки.
Для досягнення мети в ході написання роботи необхідно виконати ряд завдань: проаналізувати суть підприємництва, його форми та види, визначити ознаки, функції та суть підприємств в Україні, розглянути проблеми розвитку підприємництва.
Базисом аналізу прибутковості підприємництва є загальні способи пізнання такі, як аналіз – метод дослідження, що полягає в уявному розчленуванні цілого поняття на складові, виділенні його окремих частин, зв’язку між ними; синтез – з’єднання окремих частин в єдине ціле. Перехід від аналізу фактів до синтезу здійснюється за допомогою індукції ( спосіб переходу від знання окремих фактів до знання загального, від вивчення причин до результатів) та дедукції – спосіб дослідження від загального до часткового, від результатів до причин.
РОЗДІЛ 1. ПІДПРИЄМНИЦТВО, ЯК СУБ’ЄКТ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ
1.1 Сутність, функції підприємництва
Як відомо, у минулому виокремлювали землю, працю й капітал як ключові чинники виробництва; нині до них додають новий чинник – підприємницький потенціал (потенційну можливість максимально ефективного використання сукупності кадрових, матеріальних і нематеріальних ресурсів). Формування й використання цього потенціалу - це практично і є суттю поняття «підприємництво», яке заведено вважати особливою сферою виробничо-господарської або іншої діяльності з метою одержання певного зиску.
Підприємництвом, як правило, називають ініціативно-самостійну господарсько-комерційну діяльність окремих фізичних та юридичних осіб, що її цілком зорієнтовано на одержання прибутку (доходу). Така діяльність здійснюється від свого імені, на власний ризик і під особисту майнову відповідальність окремої фізичної особи - підприємця або юридичної особи - підприємства (організації).
Існують і інші визначення підприємництва.
Підприємництво - явище, яке необхідно характеризувати з економічної, психологічної, політичної точок зору.
Підприємництво - самостійна, ініціативна господарчо-фінансова діяльність громадян, спрямована на отримання доходів (прибутків), здійснюється від свого імені, на свій власний ризик та під особисту майнову відповідальність, або від імені та під майнову відповідальність юридичної особи - підприємства (організації).
Підприємництво - за своєю суттю - це активна творча діяльність бізнесмена, саме цим підприємницька діяльність відрізняється від звичайної трудової діяльності.
Підприємництво - як особливий вид діяльності характеризується наступними ознаками:
· свобода вибору напрямків та методів діяльності;
· наявність постійного ризику;
· орієнтація на досягнення комерційних успіхів;
· інноваційний характер діяльності;
Підприємництво - це стиль, тип поведінки господарника.
Підприємництво - це комплекс функцій, спрямованих на розвиток, удосконалення та відновлення підприємства.
Дійсно, основна мета підприємництва - одержання прибутку, але не за будь-яку ціну. Цивілізовані ринкові відносини вимагають розумного сполучення обох цілей. Звичайно, варто погодитися з тим, що бізнес - це економічна діяльність підприємців, їхня майстерність і здатність приносити великий прибуток, забезпечувати високий рівень рентабельності. Разом з тим, розвиток бізнесу у ринковій економіці сприяє насиченню споживчого ринку товарами і послугами, активізує структурну перебудову економіки, стимулює впровадження науково-технічних досягнень, сприяє всілякому підвищенню ефективності виробництва.
Основними функціями підприємницької діяльності заведено вважати:
1) творчу - генерування й активне використання новаторських ідей і пілотних проектів, готовність до виправданого ризику та вміння ризикувати в бізнесі (підприємництві);
2) ресурсну - формування й продуктивне використання власного капіталу, а також інформаційних, матеріальних і трудових ресурсів;
3) організаційно-супровідну - практична організація маркетингу, виробництва, продажу, реклами та інших господарських справ. Підприємницька діяльність може здійснюватися без використання і з використанням найманої праці, без утворення або з утворенням юридичної особи.
Важливо усвідомлювати, що підприємництво (бізнес) завжди має здійснюватися за науково обґрунтованими принципами.
До цих принципів належать:
1) вільний вибір бізнесової діяльності;
2) залучення на добровільних засадах ресурсів (грошових коштів і майна) індивідуальних підприємців та юридичних осіб для започаткування й розгортання такої діяльності;
3) самостійне формування програми діяльності, вибір постачальників ресурсів і споживачів продукції, установлення цін на товари та послуги, наймання працівників;
4) вільне розпоряджання прибутком (доходом), що залишається після внесення обов'язкових платежів до відповідних бюджетів;
5) самостійне здійснення підприємцями - юридичними особами зовнішньоекономічної діяльності.
1.2 Форми і види підприємництва
Існують різні форми і види і типи підприємництва, проаналізуємо їх.
Види підприємництва за використанням праці:
· без наймання праці;
· із використанням праці;
· без утворювання юридичної особи;
· з утворюванням юридичної особи. Принципи підприємництва:
· вільний вибір діяльності;
· добровільність притягнення майна та коштів юридичним особам та громадянам;
· самостійність формування програм у виборі постачальників, цін, робітників;
· право використання природних, фінансових, матеріальних, трудових ресурсів з урахуванням законодавства;
· вільне використання прибутку;
· самостійна зовнішня економічна діяльність (ЗЕД). Підприємництво, як форма ініціативної діяльності, може бути представленим: різними видами виробничої діяльності; різноманітними видами торгівельної діяльності; діяльністю по наданню інших послуг; комерційним посередництвом.
Форми підприємництва: індивідуальна, колективна.
Підприємницька діяльність дуже різноманітна. Оскільки будь-який бізнес у тім чи іншому ступені зв'язаний з основними фазами відтворювального циклу - виробництвом продукції і послуг, обміном і розподілом товарів, їхнім споживанням - можна виділити наступні види підприємницької діяльності:
· виробниче підприємництво;
· комерційне;
· фінансове.
Крім цього, в останні десятиліття у всіх економічно розвитих країнах світу виділяється, одокремлюється такий самостійний вид підприємництва, як консультативний (консалтинг).
У той же час кожний з названих видів підприємництва розподіляється на деяке число підвидів. У загальному представленні існуючі види і підвиди підприємництва можна представити у виді схеми (мал.1).
Виробниче підприємництво можна назвати ведучим видом підприємництва. Тут здійснюється виробництво продукції, товарів, робіт, виявляються послуги, створюються визначені духовні цінності. Однак саме ця сфера діяльності при переході до ринкової економіки перетерпіла найбільші негативні зміни: розпалися господарські зв'язки, порушилося матеріально-технічне забезпечення, різко упав збут продукції, погіршилося фінансове положення підприємництва.
Найбільший розвиток у перші роки переходу до ринку в Україні одержало комерційне підприємництво. Воно характеризується операціями й угодами по купівлі і продажу товарів і послуг. Тут швидше можна одержати віддачу. Ця сфера, багато в чому обмежена раніше, стала стрімко розвиватися головним чином як частка, індивідуальне підприємництво. Сюди направили свої зусилля багато енергійних, ініціативних людей. Нерідко серед них маються і ті, кого раніш відносили до так називаного «тіньовій» економіці. Якщо виробнича діяльність забезпечує, як правило, 10-12% рентабельності підприємства, фірми, то комерційна - 20-30%, а нерідко і вище.
Особливим видом підприємницької діяльності є фінансове (чи фінансово-кредитне). Сфера його діяльності - звертання, обмін вартостей. Фінансова діяльність проникає й у виробничу, і в комерційну, однак вона може бути і самостійної: банківську, страхову справу й ін.
Фінансова угода припускає не таку високу норму рентабельності, як попередні види підприємницької діяльності: ця величина може скласти 5-10%.
В останні роки усе більший розвиток в Україні одержує така перспективна форма, як консультативне підприємництво. Воно має безліч напрямків (див. мал. 1) і, зіставляючи рівень його розвитку в нашій країні з іншими розвитими країнами, можна зробити висновок, що в найближчі роки консалтингу має бути стрімко розвиватися.
Сутність виробничого підприємництва
Будучи відносно самостійними, види підприємницької діяльності взаємно переплітаються, доповнюють один одного. При цьому пріоритет треба віддати виробничому підприємництву, що визначає усі види підприємницької діяльності і найбільш складному.
Як видно з мал. 1, до виробничого підприємництва відноситься:
· інноваційна;
· науково-технічна діяльність;
· безпосереднє виробництво товарів і послуг;
· виробниче споживання товарів і послуг;
· інформаційна діяльність у цих областях.
| ВИДИ ПІДПРИЄМНИЦТВА | ||||||
| ВИРОБНИЧЕ | КОМЕРЦІЙНЕ | ФІНАНСОВЕ | КОНСУЛЬТАТИВН | |||
| Інвестиційне | Торгове | Банківське | Загальне управління | |||
| Науково-технічне | Торгово-закупівельне | Страхове | Адміністрування | |||
| Виробництво товарів | Торгово-посередницьке | Аудиторське | Фінансове управління | |||
| Надання послуг | Товарні біржі | Лізингове | Управління кадрами | |||
| Виробниче споживання товарів | Фондові біржі | Маркетинг | ||||
| Виробниче споживання послуг | Виробництво | |||||
| Інформаційне | Інформаційні технології | |||||
| Спеціалізовані послуги | ||||||
Рис. 1 - Види підприємництва
Любою підприємець, бажаючий зайнятися виробничою діяльністю, насамперед, повинний визначити, які конкретно товари він буде робити, які види послуг має намір робити. Далі цей підприємець приступає до маркетингової діяльності. Для виявлення потреби в товарі, попиту на нього він вступає в контакти з потенційними споживачами, покупцями товарів, з оптовими чи, оптово-роздрібними торговими організаціями. Формальним завершенням переговорів може служити контракт, укладений між підприємцем. І майбутніми покупцями товару. Такий контракт дозволяє звести до мінімуму підприємницький ризик. У противному випадку підприємець починає виробничу діяльність по випуску товару, маючи лише усну домовленість. В умовах сформованих ринкових відносин на Заході усна домовленість, як правило, є надійною гарантією й у наступному, при необхідності, може бути оформлена у виді контракту, угоди. Значно складніше положення в нашій країні. В умовах лише формуються ринкових відносин надійність усної домовленості дуже невелика, а ризик істотно високий.
Комерційне підприємництво.
Полем діяльності комерційного підприємництва служать товарні біржі і торгові організації.
Товарна біржа - це різновид оптового товарного ринку без попереднього огляду покупцем зразків і заздалегідь установлених мінімальних партій товарів. На товарній біржі добровільно поєднуються комерційні посередники і їхні службовці для проведення торгових операцій по спільно розроблених і дотримування правил. Ціль такої біржі - створити механізм керування вільною конкуренцією і з її допомогою з урахуванням зміни попиту та пропозиції виявити реальні ринкові ціни. Товарна біржа - найбільш розвита форма регулярно функціонуючого оптового ринку масових замінників товарів (зерно, вугілля, метал, нафта, ліс і т.д.), що продаються по стандартах. Подібні біржі багато років діють у всіх економічно розвитих країнах. Класичними прикладами служать спеціалізовані товарні біржі, такі, як Лондонська (кольорові метали), Ліверпульская (бавовна), Сінгапурська (каучук) і ін.
Крім проведення звичайної торгівлі з фактичними постачальниками товарів, на товарних біржах широко поширений закладення угод при так званих ф'ючерсних угодах. Такі угоди припускають сплату грошової суми за товар по ціні, встановленої в контракті, через визначений термін після закладення угоди.
Товарні біржі виконують наступні основні функції:
· надання посередницьких послуг по виключенню торгових угод;
· упорядкування товарної торгівлі, регулювання торгових операцій і вирішення торгових суперечок;
· збір і публікацію інформації про ціни, стан виробництва й інші фактори, що впливають на ціни.
Велику частину обігу товарних бірж складають угоди не з наявним товаром (так називані касові операції), а угоди з майбутнім товаром чи по договорам постачання (термінові угоди). Товарні біржі можуть бути закритими чи відкритими. У торгах на закритих біржах можуть брати участь тільки брокери - біржові посередники, що виступають між покупцем і продавцем, а в торгах на відкритих біржах - також відвідувачі. По характеру біржових операцій товарні біржі підрозділяються на біржі реального товару і ф'ючерсні, на яких здійснюються лише ф'ючерсні угоди.
Основний зміст комерційного підприємництва складають операції й угоди по купівлі-продажу, іншими словами, по перепродажі товарів і послуг. Загальна схема комерційного підприємництва у певній мірі подібна схемі виробничо-підприємницької діяльності. Однак на відміну від її тут замість матеріальних ресурсів здобувається готовий товар, що потім реалізується споживачу. Таким чином, замість виробництва продукції тут має місце одержання готового продукту.
Фінансове підприємництво
Вище ми говорили про те, що основним полем діяльності фінансового підприємництва є комерційні банки і фондові біржі. Що ж являють собою ці інститути ринку?
Комерційний банк - це фінансово-кредитна установа акціонерного типу, що кредитує на платній основі переважно комерційні організації, що здійснює прийом грошових внесків (депозитів) і інші розрахункові операції з доручення клієнтів. Джерелом доходів комерційного банку є різниця між процентними ставками депозитних (притягнутих) і позичкових засобів.
Операції комерційних банків поділяються на три групи: пасивні (залучення засобів); активні (розміщення засобів); комісійно-посередницькі (виконання різних операцій з доручення клієнтів зі сплатою комісії).
Особливість діяльності комерційних банків України полягає в тому, що вони залучають засоби підприємств на значні терміни, а дають у кредит на відносно короткий терміни. Ці банки піддаються ризику комерційного характеру, тому що зобов'язані, виплатити своїм кредиторам гроші у визначений заздалегідь термін із установленими відсотками. З огляду на те, що надані комерційним банком кредити можуть бути по тим чи іншим причинам не повернуті вчасно, банк повинний мати визначені резерви.
Інша особливість комерційних банків України в сучасний період полягає в тім, що здебільшого вони не мають можливості надання довгострокових кредитів у значних розмірах. Таких засобів у багатьох комерційних банках України немає. Не випадково частка довгострокових кредитів, виданих комерційними банками, складає 3% всіх активів. А головним джерелом доходів у комерційних банках економічно розвитих країн служать довгострокові кредити. Звідси і нестійкість доходів комерційних: банків, нерідке їхнє банкрутство.
Ще одним інститутом ринку, елементом фінансового підприємництва служить фондова біржа. Під фондовою біржею розуміється організаційно оформлений, регулярно функціонуючий ринок цінних паперів, що сприяє підвищенню мобільності капіталу і виявленню реальної вартості активів. Принцип функціонування фондової біржі базується на оперативному регулюванні і пропозиції. На фондовій біржі проводиться так назване котирування цінних паперів. Воно складається з регулярної оцінці фахівцями котирувального відділу біржі курсів покупців і курсів продавців по всім цінним паперам, що проходять через біржу. При цьому поточні курси постійно демонструються на світловому табло і регулярно публікуються в спеціальних бюлетенях. Поточні курси показують, за якою ціною в даний момент на даній біржі можна купити визначені акції. Ці ціни, перелічені по спеціальній формулі, є основою для одержання індексів біржової активності - своєрідних барометрів економічної кон'юнктури.
Усе різноманіття підприємницької діяльності може бути класифіковане по різних ознаках:
¾ виду діяльності;
¾ формам власності;
¾ кількості власників;
¾ організаційно-правовим і організаційно-економічним формам;
¾ ступеня використання найманої праці.
По чи виду призначенню підприємницьку діяльність можна підрозділити на:
· виробничу;
· комерційну;
· фінансову;
· консультативну.
Усі види можуть функціонувати чи роздільно разом.
По формах власності майна підприємства може бути
· приватним;
· державним;
· муніципальним;
· знаходитися у власності суспільних об'єднань (організацій).
При цьому держава не може встановлювати в який би те ні було формі чи обмеження переваги в здійсненні прав власності в залежності від перебування майна в приватній, державній, муніципальній чи власності суспільних об'єднань (організацій).
По кількості власників підприємницька діяльність може бути:
· індивідуальної;
· колективної.
Сутнісні характеристики, переваги та недоліки окремих організаційних утворень наведено в таблиці 1.
Таблиця 1 - Порівняльна характеристика організаційно-правових форм підприємницької діяльності
| Організаційно-правова форма | Сутнісно-змістова характеристика | Організаційно-економІчні та соціальні | |
| переваги | недоліки | ||
| Одноосібна власність | Підприємство, власником якого є фізична особа або сім'я | • Простота заснування • Повна самостійність, свобода та оперативність дій підприємця • Максимально можливі спонукальні мотиви до ефективного господарювання • Гарантоване збереження комерційних таємниць |
• Труднощі із залученням великих інвестицій та одержанням кредитів • Повна відповідальність за борги • Неможливість спеціалізованого менеджменту • Невизначеність терміну функціонування |
| Господарське товариство (партнерство) | Об'єднання власних капіталів кількох фізичних або юридичних осіб за умов: однакового розподілу ризику і прибутку; спільного контролю результатів бізнесу; безпосередньої участі в здійсненні діяльності | • Широкі можливості виробничої та комерційної діяльності • Збільшення фінансової незалежності й дієздатності • Велика свобода дій та більша продуманість управлінських рішень • Можливість залучення до управління товариством професійних менеджерів |
• Загроза окремим партнерам через солідарну відповідальність, тобто можливість банкрутства через професійну некомпетентність одного з партнерів • Збільшення ймовірності господарського ризику через недостатню передбачуваність процесу та результатів діяльності |
| Корпорація (акціонерне товариство) | Підприємство, власниками якого є акціонери, котрі мають обмежену відповідальність (у розмірі свого внеску в акціонерний капітал) і розпоряджаються прибутком | • Реальна можливість залучення необхідних інвестицій • Більша можливість постійного нарощування обсягів виробництва чи послуг • Існування тільки обмеженої відповідальності акціонерів • Постійний (тривалий) характер функціонування |
• Наявність розбіжностей між правом власності і функцією контролю діяльності • Сплата більших податків через оподаткування спочатку прибутку, а потім одержуваних дивідендів • Існування потенційної можливості посадових осіб впливати на діяльність корпорації у власних інтересах |
Наведемо перелік господарських утворень:
Господарське товариство - юридична особа, створена за згодою з юридичними (чи) фізичними особами (громадянами) шляхом об'єднання їхнього майна з метою здійснення господарської діяльності.
Це може бути
¾ акціонерне товариство
¾ товариство з обмеженою відповідальністю
¾ товариство з додатковою відповідальністю
¾ повне товариство
¾ командитне товариство.
Акціонерне товариство - об'єднання (товариство), створене за згодою юридичними особами чи громадянами (фізичними особами) шляхом об'єднання їхнього майна з метою здійснення господарської діяльності, яке має статутний фонд, розділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості, і яке несе відповідальність по зобов'язаннях тільки своїм майном.
Акціонерне товариство може бути відкритого чи закритого типу. Створюється і діє на основі статуту товариства. Акціонерне товариство є відкритим, якщо його акції поширюються шляхом відкритого продажу чи підписки і їхнє вільне ходіння на ринку цінних паперів не обмежено інакше, чим за законом; акціонерне товариство є закритим, якщо ходіння його акцій на ринку цінних паперів заборонене чи обмежене його статутом (воно може випускати тільки іменні акції). Створення закритого акціонерного товариства містить у собі висновок договору про спільну діяльність по створенню товариства, твердження статуту, державну реєстрацію товариства й акцій у порядку, встановленому законодавством про цінні папери. Акції закритого акціонерного товариства при його створенні поширюються серед облич, що підписали договір про спільну діяльність. Відкрите акціонерне товариство створюється шляхом відкритої підписки на акції чи перетворення закритого акціонерне товариство або іншого господарського об'єкта чи товариства. До моменту державної реєстрації відкритого товариства його статутний фонд повинний бути цілком внесений. Створення відкритого акціонерного товариства шляхом відкритої підписки на акції включає висновок договору про спільну діяльність по створенню товариства, здійснення підписки на акції, проведення установчої конференції, державну реєстрацію товариства і його акцій. Учасники закритого акціонерного товариства вправі вільно реалізувати свої акції його учасникам чи третім обличчям у порядку, обумовленому статутом. Акції відкритого акціонерного товариства можуть бути вільно реалізовані їх власниками. Голосування на зборах акціонерів здійснюється за принципом: одна акція - один голос.
Товариство з обмеженої відповідальністю - об'єднання (товариство), створене за згодою юридичними особами чи громадянами (фізичними особами) шляхом об'єднання їхнього майна з метою здійснення господарської діяльності, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами (статутом товариства й ін.), право володіння ними не підтверджується акціями, і відповідальність по зобов'язаннях несеться тільки в межах свого майна. Учаснику товариства, який вніс свій внесок, видається свідчення, яке не відноситься до категорії цінних паперів. Створення такого товариства містить у собі висновок договору між учасниками про спільну діяльність по його створенню, твердження статуту товариства всіма учасниками і державною реєстрацією. Учасник товариства може вступити свою частку одному чи декільком учасникам товариства, а при відмовленні інших учасників від покупки частки (її частини) - третьою особою, якщо інше не передбачено установчими документами. Учасники ТОВ користаються переважним правом на придбання частки учасника, що уступив її, пропорційно їх внескам у статутному фонді чи в іншому погодженому між ними порядку. При передачі частки третій особі відбувається одночасний перехід до нього права й обов'язків, які належали тому, хто уступив її цілком чи частково.
Товариство з додаткової відповідальністю - об'єднання (товариство), створене за згодою юридичними особами чи громадянами (фізичними особами) шляхом об'єднання їхнього майна з метою здійснення господарської діяльності, статутний фонд якого розділений на частки визначених установчими документами розмірів, а в статуті передбачена конкретна майнова відповідальність учасників при недостатності засобів товариства. У цьому випадку учасники товариства відповідають по його зобов'язаннях у межах, визначених статутом пропорційно їх часткам. При недостатності майна одного чи декількох учасників товариства для забезпечення належної з них частки додаткової відповідальності по відсутній сумі її несуть інші члени товариства пропорційно їхнім часткам у майні. ТДВ вправі зменшити чи збільшити за згодою кредиторів при відсутності заперечень учасників розмір додаткової відповідальності. При її збільшенні учасники надають докуме
Повне товариство - його учасники здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства в цілому і несуть необмежену відповідальність по загальних боргах. У випадку недостатності майна товариства, його учасники несуть солідарну відповідальність по зобов'язаннях усім майном, що їм належить.
Командитне товариство - об'єднання громадян чи юридичних осіб, створюване на основі договору між ними для здійснення підприємницької діяльності і яке включає дійсних членів (повних пайовиків) і членів вкладників (командиторів). Дійсні члени такого товариства несуть повну солідарну відповідальність по його зобов'язаннях усім своїм майном, командитори - тільки своїми внесками і не приймають участі в керуванні, а їхня частка прибутку визначається пропорційно внескам у капітал товариства.
Підприємництво орендне - господарська одиниця, що здійснює підприємницьку діяльність на основі взятого ним в оренду майнового комплексу. Його створенню передує утворення організації орендарів за рішенням загальних зборів трудового колективу державного підприємства чи структурної одиниці об'єднання і визнання його юридичною особою. Організація орендарів укладає установчий договір, розробляє проект орендного договору і направляють його власнику (державному органу), що має право здавати майно в оренду. При його згоді укладають договір і загальні збори організації орендарів затверджується статут орендного підприємства, у встановленому порядку приймається майно. З моменту реєстрації ПО здобуває права юридичної особи. ПО сплачує орендодавцю орендну плату у вигляді відсотка, обчисленого від вартості орендного майна чи твердої суми. Після сплати податків воно самостійно розпоряджається прибутком, отриманим від господарської діяльності.
Підприємництво іноземне - підприємництво (організація), статутний фонд якого цілком складається (утворений) з іноземних інвестицій. Для іноземного інвестора, що засновує ІП на базі грошового внеску, цілком ввезеного з іншої держави, у банківській установі відкривається тимчасовий розрахунковий рахунок, на який до моменту реєстрації підприємництва повинно бути переведено не менш чверті засобів оголошеного статутного фонду, протягом календарного року з дати реєстрації - не менш половини, а після закінчення двох у повному обсязі. В окремих випадках термін формування статутного фонду може бути продовжений рішенням уряду по мотивованому клопотанню інвестора й узгодженню з відповідним відомством по зовнішньоекономічних зв'язках.
Підприємництво з іноземними інвестиціями - підприємництво, у статутному фонді якого частково чи цілком використовується іноземний капітал. При його частковому використанні воно є підприємництвом спільним при повному - підприємництвом іноземним. Такі підприємництва є юридичними особами. Вони вправі здійснювати будь-які види діяльності, що відповідають їх цілям і не заборонені законодавством республіки. На діяльність, що підлягає ліцензуванню, повинні бути. отримано ліцензії.
Підприємництво спільне - підприємництво, створене на основі об'єднання майна засновників (фірм, компаній і т.п.) двох і більш країн, що користуються правами юридичної особи.
Учасниками СП можуть бути: з вітчизняної сторони - об'єднання підприємництва, підприємства, виробничі кооперативи, громадські організації, а при необхідності й органи державного керування; з іноземної - самостійних юридичних осіб (фірми, компанії і т.п., включаючи і громадян), зареєстрованих по законодавству закордонних держав. Одним із принципів їхнього створення є валютна самооплатність, що означає покриття власних витрат у валюті і переклад прибутку іноземному партнеру за рахунок валютних надходжень.
Підприємництво колективне - господарська одиниця, утворена при викупі державного підприємництва або при іншому законному придбанні майна трудовим колективом. Його особливість - колективний характер власності і розподіл майна на внески працівників. Воно відрізняється від орендного тим, що ПК є власником майна, а орендне не є власником орендованого майна до його викупу. Внески членів ПК аналогічні часткам учасників товариства і товариства господарського.
Підприємництво мале - знову створене чи діюче підприємництво з певним кількісним критерієм чисельності працюючих і обсягу господарського обороту (у промисловості обсягу продукції, у торгівлі - товарообігу). До них, зокрема, відносяться підприємництва з максимальною чисельністю працюючих у промисловості і будівництві до 200 чоловік, у науці і науковому обслуговуванні до 100, в інших галузях виробничої сфери до 25, у роздрібній торгівлі до 15 чоловік. Величина обсягу господарського обороту визначається державними органами, що при необхідності можуть встановлювати і меншу граничну чисельність працюючих.
Об'єднання підприємництва - комплекс підприємництва, створюваний з метою координації діяльності, забезпечення захисту прав, представлення загальних інтересів. Організація таких об'єднань повинна здійснюватися на добровільних початках з урахуванням антимонопольних вимог, установлених відповідним законодавством.
Суб'єкти, які входять у склад таких об’єднань, як правило, зберігають самостійність, право юридичної особи, у той час як керівні органи об'єднання не мають розпорядницьку владу у відношенні підприємництва, що входять у їхній склад, і виконують свої функції на договірних умовах. Для випуску окремих видів продукції (виконання робіт, надання послуг) на основі більш ефективного використання науково-технічного потенціалу, розвитку предметної спеціалізації, кооперування і комбінування виробництва можуть створюватися виробничі об'єднання (асоціації і т.п.). Вони складаються, як правило, зі структурних одиниць, що здійснюють промислову й іншу діяльність (транспортну, будівельну й ін.), у їхній склад можуть входити й інші організації, що не є юридичними особами.
До основних об’єднань підприємництва можна віднести: концерни, асоціації, консорціуми, синдикати, картелі, фінансово-промислові групи.
Концерн - це багатогалузеве акціонерне товариство, що контролює підприємства через систему участі. Концерн здобуває контрольний пакет акцій різних компаній, що є стосовно нього дочірніми. У свою чергу ті компанії також можуть володіти контрольними пакетами акції інших акціонерних компаній, нерідко розташованих в інших країнах.
Асоціації - м'яка форма добровільного об'єднання економічно самостійних підприємництва, організацій, що одночасно можуть входити в інші утворення. До складу асоціації, як правило, входять односпеціалізовані підприємництва й організації, розташовані на визначеній території. Основна мета створення асоціацій - спільні рішення науково-технічних, виробничих, економічних, соціальних і інших задач.
Консорціум - це об'єднання підприємців з метою спільного проведення великої фінансової операції, наприклад, здійснення значних інвестицій у великий промисловий проект). Таке об'єднання підприємців має можливість укласти засобу у великий проект, при цьому значно зменшується ризик, що виникає при великих вкладеннях, тому що відповідальність розкладається на безліч учасників. В умовах науково-технічної революції консорціуми виникають у нових галузях і на стику різних галузей і передбачають проведення спільних наукових досліджень.
Синдикат - об'єднання збуту продукції підприємцями однієї галузі для усунення зайвої конкуренції між ними.
Картель - це угода між підприємствами однієї галузі про ціни на продукцію, послуги, про розділ ринків збуту, частках у загальному обсязі виробництва й ін.
Новою організаційно-економічною формою підприємництва служать фінансово-промислові групи (ФПГ). Вони являють собою об'єднання промислового, банківського, страхового і торгового капіталів, а також інтелектуального потенціалу підприємств і організацій.
РОЗДІЛ 2. СУТНІСТЬ ПІДПРИЄМНИЦТВА, ЙОГО РОЛЬ У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ
2.1 Сутність підприємництва, його ознаки і функції
У відповідності до чинного законодавству підприємництво - це самостійний господарюючий суб'єкт, який виробляє продукцію, виконує роботи та надає послуги з ціллю задовольняння громадських потреб та отримання прибутку.
Підприємництво як юридична особа повинне відповідати певним вимогам, які встановлюються законодавче державою. До ознак юридичної особи відносяться:
1) наявність свого майна;
2) самостійна майнова відповідальність;
3) право придбати, користуватися, розпоряджатися власністю;
4) право бути позивачем та відповідачем від свого імені;
5) мати самостійний бухгалтерський баланс, розрахунковий та інші рахунки.
До підприємництва, як господарюючого суб'єкту пред'являються певні організаційно-економічні вимоги. Воно повинне діяти на основі певних правил та процедур. До таких вимог належать:
· кожне підприємство повинне починатися з визначення місії підприємства, тобто причини його створення та існування;
· мати свою стратегію розвитку та стратегічну ціль.
Підприємництва різняться між собою за розмірами, управління і сферами діяльності, технологічними процесами тощо. Проте всі вони як системи мають і певні спільні характеристики (загальні риси), з-поміж яких передовсім треба назвати функції управління - об'єктивно зумовлені загальні напрями або сфери діяльності, сукупність яких забезпечує ефективне кооперування спільної праці.
Виокремлюють кілька функцій управління. Структура цієї моделі містить два елементи:
елемент керуючий;
елемент виконавчий.
Керуючий елемент сприймає:
· через вхідний канал імпульс із зовнішнього середовища
· через канал зворотного зв'язку імпульси, що стосуються його власного стану та стану структури системи
На підставі сприйнятих Імпульсів керуючий елемент починає функціонувати. Спочатку він визначає конкретне (кількісне) значення вихідного параметра , тобто формулює мету діяльності системи. Потім він виробляє імпульс і надсилає його виконавчому елементу (ефектору). Цей імпульс має характер команди.
Під впливом команди керуючого елемента та зовнішніх перешкод ефектор починає своє функціонування. Результат його діяльності - вихідний імпульс. Але перш ніж надіслати його у зовнішнє середовище, ефектор інформує керуючий елемент про виконання одержаної командир через канал зворотного зв'язку. Узгоджуючи прийняту від ефектора інформацію з визначеною метою діяльності системи, керуючий елемент знову починає функціонувати.
Якщо результати діяльності ефектора збігаються з метою, то ефектор одержує команду надіслати вихідний імпульс у зовнішнє середовище. У разі незбігу керуючий елемент виробляє нові команди, якими спрямовує дії ефектору. Отже, у структурі системи керуючий елемент виконує цілком конкретні функції.
По-перше, він визначає мету функціонування. Оскільки тієї самої мети можна досягти різними способами, керуючий елемент мусить вибрати один із них. При цьому під способом досягнення мети розуміють розробку алгоритму трансформаційного процесу, а опрацювання способу досягнення мети передбачає визначення впорядкованих операцій, тобто того, що повинні робити члени трудового колективу задля досягнення мети. Відтак керуючий елемент виконує функцію планування - процесу визначення мети діяльності, передбачення майбутнього розвитку та поєднання колективних (індивідуальних) завдань для одержання очікуваного загального результату.
По-друге, кожна операція трансформаційного процесу повинна мати свого носія, тобто виконуватися певним елементом даної системи. Отже, реалізація трансформаційного процесу передбачає також визначення того, хто саме має виконувати ту чи ту конкретну операцію і як виконавці мають взаємодіяти між собою. Ці процеси характеризують сутність організації як функції управління. Організація - це процес формування структури системи, розподіл завдань, повноважень і відповідальності між працівниками фірми для досягнення загальної мети її діяльності.
По-третє, ефектор у системі займає підпорядковане становище. У перебігу трансформаційного процесу він може відмовитись виконувати свої обов'язки, визначені планом. Тому для досягнення поставленої мети керівник будь-якого рівня має не тільки спланувати та організувати роботу, а й примусити людей виконувати її.
Для цього потрібно створити умови, за яких виконавці відчували б, що вони можуть задовольнити свої потреби тільки тоді, коли буде забезпечено досягнення цілей підприємництва. Це означає, що керуючий елемент має виконувати належним чином функцію мотивації. Мотивація - це, власне, причина, яка спонукає членів трудового колективу до спільних погоджених дій, аби забезпечити досягнення поставленої мети.
По-четверте, для того, щоб запобігти появі зовнішніх перешкод і можливих відхилень від очікуваних результатів діяльності системи, керуючий елемент повинен встановлювати параметри діяльності ефектора, вимірювати досягнуті результати роботи, порівнювати їх із запланованим обсягом, за необхідності - коригувати діяльність, накопичувати досвід для вдосконалення планування. Саме цим пояснюється необхідність виконання керуючим елементом контролюючих функцій.
Ці чотири основні функції тісно зв'язані між собою в єдиному процесі управління. Незадовільне планування чи недосконала організація, так само як і слабка мотивація праці або поганий контроль, негативно впливають на результати діяльності фірми в цілому.
З урахуванням цього важливо наголосити, що управління підприємництвом відображає сукупність взаємозв'язаних процесів планування, організації, мотивації та контролю, які забезпечують формування й досягнення цілей підприємництва.
2.2 Проблеми розвитку цивілізованого підприємництва в Україні
Головною проблемою вітчизняних підприємницьких структур є недолік фінансових ресурсів для підтримки і розвитку власного бізнесу. В структурі джерел фінансування питома вага власних фінансових ресурсів в середньому становить 35-40%. Тобто, ні прибуток, ні амортизаційні відрахування як джерела фінансових ресурсів не є суттєвим, і малі підприємства потребують значної мобілізації залучених фінансових ресурсів. У структурі зовнішніх джерел фінансування найбільшу питому вагу становить кредиторська заборгованість (49-54%), довгострокові і короткострокові кредити банків (5-7%). Така структура зовнішніх джерел формування фінансових ресурсів не є оптимальною, якщо брати до уваги, що в країнах з розвинутою ринковою економікою кредиторська заборгованість малих підприємств становить 15-20%, а кредити банків і інші позикові кошти – 45-55%.
Для поліпшення вітчизняного підприємницького середовища, і в тому числі для створення сприятливих умов для ведення бізнесу органами державної влади в Україні постійно пропонуються безліч концепцій, програм, механізмів і ін.
Так, наприклад, правові принципи державної підтримки суб'єктів малого підприємництва в Україні визначені в Законі України «Про державну підтримку малого підприємництва». В ньому визначено, що підтримка малого підприємництва здійснюється відповідно до Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні, програми підтримки малого підприємництва в Автономній Республіці Крим, регіональних і місцевих програм підтримки малого підприємництва, які затверджуються згідно з законодавством.
Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва в Україні затверджена Законом «Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні” від 21.12.2000 №2157-III і передбачає напрями активізації фінансово-кредитної та інвестиційної підтримки малого підприємництва, зокрема такі: – формування мережі регіональних фондів підтримки підприємництва і кредитно-гарантійних установ; – розробка і впровадження ефективних кредитно-гарантійних механізмів мікрокредитування суб'єктів малого підприємництва;
– створення і підтримку фінансових інститутів, які працюють на розвиток малого підприємництва.
З практичної ж погляду:
– з одного боку, більшість намірів так і залишається деклараціями. Наприклад, питання про формування і впровадження ефективних кредитно-гарантійних механізмів мікрокредитування суб'єктів малого підприємництва так і не отримало подальшого розвитку;
– з другого боку, навіть за умови, що всі пропозиції були б втілені в життя, навряд чи вони дали б очікуваний позитивний ефект, оскільки перевага віддається адміністративним інструментам регулювання. Натомість, задіювання ринкових механізмів і інститутів розширило б можливості підприємців самостійно вирішувати власні фінансові проблеми, що у свою чергу дало б стабільний позитивний ефект для економіки на довгострокову перспективу.
Одним з ринкових шляхів вирішення фінансових проблем суб'єктів вітчизняного підприємництва є підтримка їх діяльності через розвиток послуг мікрокредитування, які можуть надаватися комерційними банками і небанківськими фінансово-кредитними установами (небанківськими мікрофінансовими організаціями - МФО).
На сьогодні, мікрокредитування підприємницьких структур в Україні здійснюється комерційними банками. Отримати кредит у розмірі декількох тисяч доларів чи дойчмарок приватний підприємець або підприємство може в банках – учасниках програм мікрокредитування ЄБРР і Німецько-українського фонду: «Аваль», Приватбанк, «Форум», «Надра», Кредитпромбанк, Прокредитбанк. Також передбачається розширити число відділень банків-партнерів, які надають послуги з мікрокредитування до 336.
Основні умови надання мікрокредитів в Україні передбачають:
– видачу мікрокредитів на розвиток бізнесу, але не на його запуск;
– наявність застави (нерухомість, автомобілі, домашні електропобутові прилади, товарнапродукція на складі, обладнання);
– необов'язковість складання бізнес-плану.
Розмір кредиту, в першу чергу, залежить від фінансово-економічних можливостей підприємства і від застави та може становити від 100 до 125 тис.ол. Термін кредиту – від 3-х місяців до 2-х років. Процентна ставка коливається від 11,75-12,5% річних до 18-24% річних у валюті і 30-36% річних у гривні (залежно від банку, розміру кредиту та специфіки бізнесу позичальника). Ухвалення рішення і оперативність видачі кредиту залежить від розміру кредиту і складності структури підприємства позичальника і може займати від декількох годин до 2-х тижнів.
Основними споживачами послуг з програм мікрокредитування є торгові підприємства з швидким обігом грошей (від 56% до 90% кредитного портфеля в різних банках).
Конкуренція на ринку мікрокредитування дуже низька (практично відсутня) і здебільшого банкам доводиться конкурувати не між собою, а з приватними кредиторами, які не вимагають застави і розкриття фінансової інформації.
До чинників, які стримують розвиток банківського мікрокредитування в Україні відносяться:
– неактивність банків у наданні послуг мікрокредитування (в структурі кредитування банків малий бізнес займає близько 2% );
– низький рівень попиту на ці послуги з боку дрібних підприємців;
– невисока рентабельність цього виду бізнесу для банків. Так, за кредитними лініями ЄБРР і НУФ українські банки-партнери одержують ресурси за ставками в діапазоні від Libor +1,5% до Libor +3% (тобто 5–8%). Кредити малому бізнесу за цією програмою надаються в середньому за ціною 15–18% у валюті і 20–25% в гривні. Таким чином, маржа вітчизняних банків близько 7%. За оцінками банкірів, мікрокредитування на сьогодні має „сумнівну прибутковість”, і займаються ним банки тільки з метою „забити” за собою частку цього перспективного ринку. Зокрема, на сьогодні на місяць видається в середньому близько 6-ти мікрокредитів і середній розмір такого кредиту становить 5 тис. дол. Таким чином, один кредитний експерт (при роботі з іноземними кредитними ресурсами) заробляє для банку близько 1500 дол. на місяць. Ці кошти здебільшого йдуть на оплату послуг самого експерта й інші операційні та невигідні витрати. В той же час, за оцінками банкірів, рентабельними цей бізнес стане тоді, коли один фахівець видаватиме 10–15 мікрокредитів на місяць.
Враховуючи чинники, які стримують зростання масштабів мікрокредитування в Україні, на нашу думку активізація і розвиток такого сегменту українського кредитного ринку можлива при підвищенні рівня пропозиції мікрокредитних послуг.
Формування пропозиції послуг мікрокредитування для суб'єктів бізнесу може здійснюватися не тільки комерційними банками, а й небанківськими мікрофінансовими організаціями (МФО), основна функція яких – посередництво між споживачами мікрокредитних послуг і джерелами фінансування.
Для активізації сфери мікрокредитування, посилення фінансових позицій суб'єктів малого підприємництва і появи нових видів фінансових інститутів і нових видів фінансових послуг на вітчизняному кредитному ринку необхідно сформувати правові і організаційні основи функціонування небанківських фінансових організацій мікрокредитування.
В правовому порядку доцільно врегулювати питання відносно:
– організаційно-правових форм, в яких можуть бути створені і функціонувати небанківські фінансові організації з мікрокредитуванню (мікрофінансові організації - МФО);
– джерел фінансових ресурсів мікрофінансових організацій;
– особливостей і порядку оподаткування небанківських фінансових організацій мікрокредитування, у тому числі звільнити від сплати ПДВ. В існуючому законодавстві від сплати ПДВ з процентних доходів звільнені процентні виплати за іпотечними кредитами і виплати відсотків за лізинговими платежами. Аналогічну систему бажано впровадити і для процентних виплат мікрофінансовими організаціями;
– системи державного регулювання мікрофінансових організацій і ін. Пропозиція послуг мікрокредитування може бути також істотно збільшена при взаємодії банків у сфері кредитування суб'єктів малого бізнесу з небанківськими мікрофінансовими організаціями (МФО).
З організаційної точки зору, взаємодія банків і МФО може здійснюватися в наступних формах:
1) створення банками власних мікрофінансових відділень (внутрішні мікрофінансові підрозділи);
2) створення банком дочірньої компанії – МФО, або створення незалежного роздрібного центру, афільованого з банком, але має при цьому окремий штат, власну інформаційну систему і свою стратегію діяльності та розвитку;
3) співпраця банку з діючою самостійно на ринку МФО через:
- кредитні відносини між банком і МФО
- виконання МФО функції банківського агента збору депозитів
- виконання МФО функції обслуговуючої компанії.
Привабливість такого альянсу для банку обумовлена можливостями невисоких витрат на створення спеціальної інфраструктури для мікрофінансових операцій і невисоких ризиків для репутації банків.
В цілому, можна зробити наступні висновки щодо позитивного ефекту від активізації послуг мікрокредитування для суб'єктів вітчизняної економіки і для фінансово-економічного розвитку України в цілому.
1. Комерційним банкам розвиток мікрокредитування дозволить зменшити кредитний ризик портфеля, підвищуючи рівень його диверсифікації. Робота за програмами мікрокредитування є хорошою PR-кампанією, здатною принести популярність банку серед широкого кола потенційних клієнтів.
2. Створення і розвиток небанківських фінансових організацій мікрокредитування в Україні забезпечить диверсифікацію фінансових інститутів і фінансових продуктів у сфері кредитування і сприятиме тим самим формуванню пропозиції на ринку мікрокредитів.
3. Співпраця секторів банківського і небанківського мікрокредитування, з одного боку, створить стимули для формування стійкої структури української економіки, а з другого боку, надасть додаткові можливості суб'єктам малого підприємництва, що зростають, для переходу в сектор великих підприємств.
4. Зростання масштабів мікрокредитування в Україні дасть можливість малим підприємцям, для яких можливість позичати невеликі суми грошей необхідна як повітря, активно використовувати такий звичний для підприємців розвинутих країн інструмент, як мікрокредити.
Сьогодні діяльність підприємництв не є досконало регульована законодавчо, зокрема до цього часу чітко не встановлено які підприємництва з якою чисельністю і з якими обсягами оборотів включають до складу малих. Крім того малому бізнесу притаманні і ряд фінансових проблем, зокрема це стосується питання формування фінансових ресурсів підприємництва, мікрокредитування підприємництв, недосконалої системи оподаткування.
ВИСНОВОК
Підприємництвом називають ініціативно-самостійну господарсько-комерційну діяльність окремих фізичних та юридичних осіб, що її цілком зорієнтовано на одержання прибутку (доходу). Така діяльність здійснюється від свого імені, на власний ризик і під особисту майнову відповідальність окремої фізичної особи - підприємця або юридичної особи - підприємства (організації).
Вибір виду господарської одиниці залежить від цілей і намірів його засновників, а також у ряді випадків передбачений законодавством.
На сьогоднішній день найбільшою популярністю в Україні користуються товариства з обмеженою відповідальністю (завдяки простоті створення, обмеженої відповідальності учасників, придатності для організації як малого, так і великого бізнесу), а також акціонерні товариства.
Підприємство як юридична особа повинне відповідати певним вимогам, які встановлюються законодавче державою. До ознак юридичної особи відносяться:
1) наявність свого майна;
2) самостійна майнова відповідальність;
3) право придбати, користуватися, розпоряджатися власністю;
4) право бути позивачем та відповідачем від свого імені;
5) мати самостійний бухгалтерський баланс, розрахунковий та інші рахунки.
Підприємства різняться між собою за розмірами, управління і сферами діяльності, технологічними процесами тощо. Проте всі вони як системи мають і певні спільні характеристики (загальні риси), з-поміж яких передовсім треба назвати функції управління - об'єктивно зумовлені загальні напрями або сфери діяльності, сукупність яких забезпечує ефективне кооперування спільної праці.
Сьогодні діяльність підприємств не є досконало регульована законодавчо. Крім того бізнесу притаманні і ряд фінансових проблем, зокрема це стосується питання формування фінансових ресурсів підприємства, мікрокредитування підприємств, недосконалої системи оподаткування.
Список використаної літератури
1. Артьомова Т.І. Еволюція ринкових механізмів ціноутворення // Економічна теорія. – 2004. -№1.- С.43-55.
2. Бармак М., Бармак О. Основи правознавства. Для студента та абітурієнта. – Тернопіль: Підручники і посібники. – 1999.
3. Бєляєв О.О., Бебело А.С. Політична економія: Навч. Посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 328 с.
4. Бочан І.О., Бебело А.С. Глобальна економіка: Підручник. – К.: Знання,2007.-403 с.
5. Витяг з Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” від 15 травня 2003 року N 755-IV
6. Вінник О. Господарські товариства і виробничі колективи. Правове становище.- К., Знання, 1998;
7. Гальчинський А. Глобальні трансформації:концептуальні альтернативи. методологічні аспекти: Наук. Вид. – к.: Либідь,2006. – 312 с.
8. Глущенко С. Великі проблеми малого бізнесу // Forum, 15 листопада 2005.
9. Господарський кодекс України – Х,: ТОВ «Одіссей», 2004. - 248 с.
10. Гриценко А.А. Економічна теорія в сучасному суспільстві // Економічна теорія. – 2004. - №1. – С. 3-8.
11. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного. - Вид.2-ге, перероб. Та доп. –К.: КНЕУ, 2001. - 528 с.
12. Економічна теорія: Підручник / За ред.. В.М. Тарасевича. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 784 с.
13. Зазимко А.З. Політична економія: Структурно-логічний навч. Посіб. - К.: КНЕУ, 2005. - 358 с.
14. Закон України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 року Верховної Ради України. - 1991. - № 14. - Ст. 168.
15. Комарницький І., Офік М. Проблеми розвитку малого і середнього підприємництва. // Регіональна економіка. - 2005. - №4. - С. 50-58.
16. Кривенко К.Т. Теорія вартості і мінової вартості: Монографія-к.: КНЕУ, 2004. – 226 с.
17. Леоненко П.М., Черепіна О.І Сучасні економічні системи: Навч. посіб. - К.: Знання, 2006. - 429 с.
18. Манів З.О., Луцький І.М. Економіка підприємства: Навч. посіб. – К.: Знання, 2004.
19. Мочерний С.В. Політична економія: Навчальний Посіб. – К.: Знання-Прес, 2002. – 687 с.
20. Чухно А.А. Постіндустріальна економіка: теорія, практика та їх значення для України. – К.: «Логос». - 632 с.
21. Якубенко В.Д. Базисні інститути у трансформаційній економіці: Монографія. - К.: КНЕУ, 2004. – 252 с.