Реформування економіки
Система державного планування економічного і соціального розвитку трансформується в більш гнучку і дієву, із залученням до цього процесу трудових колективів, які досить точно можуть визначати реальні можливості темпів, структури і якості економічного зростання щодо платоспропроможного попиту споживачів. Однак перебудова системи планування виявилася справою найважчою. Відмовитись від усталених методів планування, від досягнутого (вихідного) рівня, відтворення неефективних галузевих структур, як показують наші обстеження підприємств, які переходять на госпрозрахункові принципи ведення господарства, поки що не вдається. Незважаючи на введення державних замовлень на виготовлювану продукцію, економічних нормативів і лімітів, які, здавалося б, розширюють свободу вибору і дій керівників і трудових колективів, у багатьох випадках все залишається по-старому. Державним замовленням нерідко охоплюється майже весь вироблений продукт, не залишаючи місця для прямих договірних зв'язків зі споживачами, а нормативи і ліміти диференціюються так, що починають виступати в ролі мало не індивідуальних, стосовно до кожного підприємства чи невеликих їх груп. Залишаються несправедливими нормативи відрахувань в бюджет, ставлячи різні галузі і групи підприємств у нерівне економічне становище. Заплановані темпи росту і структура виробництва, що нав'язуються зверху, без належної ресурсозабезпеченості і технологічної, зводять нанівець права трудових колективів, надані Законом про соціалістичне підприємство. До того ж, не вирішені питання зі встановленням економічно обґрунтованої системи цін і фінансово-кредитного регулювання заводять в тупий кут економічний стан групи підприємств збиткових і нерентабельних, які не можуть забезпечувати навіть мінімально необхідних госпрозрахункових фондів для розвитку на самоокупності і самофінансуванні. Виникає свого роду «зачароване коло»: щоб підвищити ефективність господарської діяльності цих груп підприємств, необхідно ввести повний госпрозрахунок і виключити джерела утриманства за рахунок інших, але щоб це зробити, потрібні реальні можливості формування об'єктивно потрібних госпрозрахункових фондів і належного доступу до кредитних ресурсів.
Отже, суцільне переведення цих галузей і великих регіонів без конкретного урахування економічної обстановки, без зміни державного регулюючого механізму і без застосування відповідного комплексу заходів щодо подолання їхньої низько рентабельності і збитковості, призводить до серйозних ускладнень, ставлячи на грань економічного банкротства близько половини промислових підприємств і господарств агропромислового комплексу. Підхід тут повинен бути глибоко конкретним, всебічно виваженим і науково обґрунтованим. Спроби розв'язати складні економічні проблеми з допомогою одноразових юридичних актів, численних урядових рішень були не раз і раніше, але закінчувались вони, як правило, без належних результатів, у кращому випадку, не приносячи сподіваного ефекту, а в гіршому — ускладнюючи економічне становище.
Поворот усієї системи планування і економічного стимулювання науково-технічного прогресу, перетворення його на головне джерело економічного зростання — найважливіша ланка перебудови планового управління з використанням системи таких могутніх регулюючих важелів, як ціни, фінанси, кредит, нормативи, тощо. Широке впровадження програмно-цільових методів планування і управління науково-технічним прогресом особливо важливе в процесі перебудови. Вітчизняний і світовий досвід підтверджує його досить високу надійність і ефективність, враховуючи комплексність і динамізм здійснюваних рішень під керівництвом висококваліфікованих лідерів. Але й тут необхідна рішуча відмова від голих адміністративно-вольових методів і перехід до методів економічних, що оптимально поєднуються з безпосереднім управлінням прискоренням у досягненні намічених цілей.
Немало проблем перебудови виникає і в сфері матеріально-технічного забезпечення, переходу від централізованого фрондування матеріальних ресурсів з механічним прикріпленням споживачів до постачальників, що багато в чому стимулює дефіцитність, до оптової торгівлі засобами виробництва по цінах, що відбивають їхню реальну вартість. Це сприяє послабленню гостроти дефіцитності і збалансованому економічному зростанню. При цьому посилюється вплив споживача на виробника щодо якості, структури і вартості виробництва. Кожне підприємство в нових умовах буде дбати тільки про те, що йому справді потрібне і не перевищує його фінансових можливостей, не припускаючи зайвих запасів і вибираючи надійних постачальників. Органи матеріально-технічного постачання мають бути, відповідно до установок директивних органів, перетворені на госпрозрахункові організації, що надають платні послуги з вибором оптимальних структур поставок і, до того ж, несуть майнову відповідальність за недотримання договірних зобов'язань.
Велика робота ведеться зараз по перебудові цінового і фінансово-кредитного механізму як найважливіших важелів державного економічного управління. В документах червневого (1987 р.) Пленуму ЦК КПРС прямо сказано, що «необхідно провести не часткове удосконалення системи цін, а взаємозв'язану перебудову цінового механізму — оптових, закупівельних, роздрібних цін і тарифів». План на майбутню п'ятирічку (1991 —1995 рр.) повинен бути складений у нових цінах. Комплексний підхід до реформи цін має за мету відбити в цінах суспільно необхідні затрати на виробництво і реалізацію продукції, її споживних властивостей, якість і платоспроможний попит. У цінах повинні бути закладені платежі підприємств у бюджет за виробничі фонди, трудові і природні ресурси, а також витрати на охорону навколишнього середовища. Це принципово нові явища в ціно творчому процесі нинішнього етапу господарської реформи, пов'язані з процесами подорожчання. Водночас новою концепцією формування планової системи цін передбачається надання їй проти-затратної спрямованості, підвищення стимулюючої ролі у прискоренні науково-технічного прогресу і поліпшенні якості продукції, в ресурсозбереженні. Мається на увазі також скорочення невиправданих перерозподільних процесів і дотацій, створення економічних передумов для переходу всіх галузей народного господарства на повний госпрозрахунок із самоокупністю і самофінансуванням соціалістичних підприємств. Для цього важливо добиватися такого становища, щоб паливно-сировинні ресурси, всі продукти і вироби, незалежно від місця, яке посідають галузі, що виробляють їх, першого і другого підрозділів, груп «А» і «Б», реалізовувались за цінами, які відповідають їхній реальній вартості. Тільки такий підхід гарантує від суб'єктивних помилок і перекосів, які деформують економічну структуру. Хоча відхилення планових цін від швидкозмінної суспільної вартості й неминучі, але вони не повинні виходити за економічно не виправдані межі об'єктивної дії закону вартості. В ціноутворенні зовсім неприпустимий штучний поділ різних видів виробництв на «синів» і «пасинків», суб'єктивне завищування ціни для одних і заниження для інших, що ставить тим самим останніх у принизливе становище постійних прохачів допомоги. Так історично склалась, наприклад, ситуація з постійним заниженням цін на вугілля і деякі види сировини, продукти сільського господарства, що значною мірою і створило продовольчу проблему, яку ми ніяк не можемо вирішити і донині.
З метою дотримання паритетів у товарному обміні нова система цін покликана забезпечити:
— поліпшення співвідношень оптових цін на продукцію сировинних і обробних галузей промисловості з відповідним підвищенням цін на сировину і паливо. Це, звичайно, як ланцюгова
реакція, потягне за собою подорожчання в усіх споживчих галузях, якщо дія здешевлюючи факторів не компенсуватиме втрат від подорожчання;
—повніший облік у цінах на продукцію машинобудування і нову техніку реальної ефективності машин і обладнання з підвищенням стимулювання випуску високоякісної продукції, яка перевищувала б світовий рівень. Договірні ціни на науково-технічні розробки мають визначатися відповідно до ефекту їх використання у споживачів. Звісно, зміни в системі цін міняють пропорції обміну на споживані виробниками паливно-сировинні і матеріально-технічні ресурси — з одного боку, і на реалізовані споживачами товари, з другого, тобто і виробники, і споживачі потребують відповідних паритетів еквівалентного обміну, без чого не забезпечити принципу економічної рівності і соціальної справедливості в життєдіяльності трудових колективів і різних шарів населення;
—точнішу цінову ув'язку змінних рівнів сільськогосподарських закупівельних і промислових оптових цін, що впливають на формування міжгалузевих пропорцій, які правильніше визначають ступінь еквівалентності товарно-грошового обміну, а звідси і збалансованості розвитку двох вирішальних сфер єдиного народногосподарського комплексу — промисловості й сільського господарства. До того ж, динамізм системи ринкових взаємозв'язків, розвиток продовольчого ринку ставить на порядок денний перехід на оплату сільськогосподарської продукції за договірними і розрахунковими цінами, виходячи в межах і оптових, і роздрібних цін на кінцеві продукти споживання;
—перегляд рівнів роздрібних цін з урахуванням змінних закупівельних і оптових, а також радикальних змін усієї економічної обстановки. Підвищення рівня штучно занижених роздрібних цін на продовольчі товари може бути частково компенсоване зниженням цін на інші споживчі товари, частково — введенням компенсаційних продовольчих надбавок, регулюванням оподаткування та іншими заходами стабілізації реальних доходів населення. Принаймні концепцією реформи цін виключається зниження життєвого рівня трудящих. Навпаки, має відбутися його підвищення для певних категорій населення, щоб досягти повнішої соціальної справедливості. Зрозуміло, що перегляд рівнів і співвідношень планових цін не може не позначитись і на змінах цін колгоспного ринку, які, складаючись під впливом попиту і пропозиції, знижуються тільки в міру насичення попиту.
Водночас якісні й кількісні зрушення безпосередньо у виробництві, зниження собівартості і вартості одиниці товарів, задоволення потреб у них створюють надійні економічні передумови для зниження цін на них при одночасному збільшенні прибутків виробників за рахунок маси товарного випуску. Це вирішальна економічна умова цінових змін в напрямку зниження, зміцнення купівельної спроможності карбованця. Планування цін і тарифів намічається далі органічно ув'язувати з розробкою п'ятирічних планів, щоб повніше відображати в цінах завдання і умови економічного і соціального розвитку народного господарства в майбутній перспективі. Вводиться і єдина загальнодержавна сист
Оптимального поєднання потребують дії цінового і фінансово-кредитного механізмів. У період застою панував вольовий метод фінансово-кредитного розподілу на шкоду вмілому ціновому регулюванню. Суттєві недоліки і посилені перекоси в системі цін, по суті, компенсувалися за рахунок прямого адміністративного вилучення доходів у високоприбуткових галузей і підприємств та фінансування низько-прибуткових і збиткових. Переважання такого зрівнювального принципу розподілу гасило дію стимулюючих факторів, породжуючи апатію до дальшого зростання ефективності у колективів, які працюють добре, і утриманські настрої у тих, хто працює неефективно.
Для успішного переходу на нові умови господарювання ЦК КПРС справедливо визнав за необхідне здійснити радикальну перебудову фінансово-кредитного механізму. Зокрема, фінанси і кредит перетворюються на найважливіший інструмент, що забезпечує органічне включення товарно-грошових відносин до механізму планового управління економікою, підвищення її ефективності. Розробляється спеціальна програма фінансового оздоровлення народного господарства, приведення до єдності грошового і матеріального обороту. Витрати виробництва і обороту, а також формування госпрозрахункових фондів кожен трудовий колектив повинен здійснювати за рахунок своїх зароблених коштів. Це міняє всю систему утворення і використання грошових ресурсів як державного бюджету країни, союзних республік, так і місцевих бюджетів і фінансових ресурсів госпрозрахункових підприємств. Докорінно змінюються і форми фінансових взаємовідносин їх з держбюджетом. Плата підприємств за ресурси стає основним джерелом бюджетних надходжень. Посилюється контроль карбованцем за ефективністю ведення господарства. Змінюється і система фінансування діяльності бюджетних організацій.
Реформа в системі кредитування зводиться до відновлення основоположних принципів кредитування, розділення бюджетних і кредитних ресурсів, виключення емісії для цілей кредитування, перетворення кредиту на знаряддя зміцнення радянського карбованця. Створена мережа спеціалізованих банків, які працюють на госпрозрахункових принципах, перетворюючи кредитну систему в надійного і зацікавленого партнера розвитку і оновлення соціалістичних об'єднань і підприємств. Удосконалюється організація страхової і ощадної справи, посилюється вплив фінансово-кредитного механізму на підвищення ефективності і розширення зовнішньоекономічних зв'язків, удосконалення структури експорту й імпорту, розвиток виробничої кооперації на основі валютної самоокупності і самофінансування.
Активізація дії економічних важелів регулювання процесами відтворення і обороту супроводжується перебудовою організаційної структури управління, скороченням його роздутого апарату, призвичаєного до вольових методів керівництва підвідомчими підприємствами. В низовій первинній ланці реформа спрямована на подолання вузьковідомчих бар'єрів, розвиток процесів розподілу праці і спеціалізації з одночасним кооперуванням та інтеграцією, концентрацією та усуспільненням виробництва. Надаються широкі права і повноваження підприємствам для створення спільних виробництв за рахунок кооперованих і кредитних ресурсів. Це має неабияке значення для самодіяльного розвитку принципово нових господарських систем інтегрованого типу на основі використання ефективних ресурсозберігаючих технологій, які забезпечують випуск високоякісних виробів під широкий (масовий) попит споживачів.
Поряд з формуванням великих науково-виробничих, галузевих, міжгалузевих і територіально-галузевих об'єднань, здатних самостійно здійснювати весь цикл «Наукові дослідження і розробки — інвестиції — виробництво — збут — обслуговування» союзного рівня, всемірний розвиток повинні одержувати середні і дрібні підприємства, включаючи кооперативні, що працюють на місцеві ринки, і регіональний з підпорядкованістю республіканським та місцевим органом.
Проблема функціональної і структурної перебудови органів управління також упирається в розвиток інтеграційних процесів по горизонталі і вертикалі, формування нових господарських систем і відповідних їм взаємозв'язків, оптимального поєднання галузевих і територіальних аспектів планово-економічного управління народногосподарським і господарським розвитком. Процес перебудови здійснюється на всіх рівнях управлінської ієрархії — союзних, республіканських, обласних, районних і господарських органів з широким використанням демократичних основ добору і розстановки кадрів, застосування нових методів господарювання. При цьому послідовне здійснення госпрозрахункових принципів охоплює всі сторони діяльності підприємств, галузей, регіонів, перетворюючи систему організації виробництва і праці, його оплату і стимулювання, формування інвестиційних та інших господарських фондів. Госпрозрахунок поступово розповсюдиться на всі ланки господарського управління, науково-дослідні і проектно-конструкторські розробки, виробничу і соціальну інфраструктуру. Це накладає відбиток на всю систему планово-економічного регулювання, прямих і зворотних зв'язків, процеси кругообігу.
За останні три роки в ході реалізації концепції прискорення в Українській РСР проведена чимала робота по удосконаленню структури і функцій управління. Скасовано вісім міністерств і відомств агропромислової сфери. Створений єдиний орган управління — Держагропром УРСР, наділений міжвідомчими функціями по керівництву сільським господарством, галузями переробної промисловості, виробничою і невиробничою інфраструктурами АПК. Реорганізована система будівельних міністерств. Скасовані союзно-республіканські міністерства — Мінчормет УРСР, Мінвуглепром
УРСР, Мінгео УРСР, Головнафтохім-пром УРСР.
У 1987—1988 роках проводиться велика робота по скороченню чисельності центрального апарату Ради Міністрів, республіканських міністерств і відомств, ліквідації зайвих ланок управління, формуванню великих науково-виробничих об'єднань, здатних самостійно здійснювати весь цикл «від наукових розробок до їхньої широкомасштабної реалізації». Все це спрямоване на створення організаційних передумов для ефективного господарювання підприємств (об'єднань), ліквідацію дублюючих функцій, розвиток інтегрованих структур.
Розроблено нову генеральну схему управління народним господарством Української РСР, яку розглянуто і схвалено в основному позачерговою сьомою сесією Верховної Ради УРСР одинадцятого скликання (квітень 1988 р.) Скорочення чисельності апарату управління — не самоціль. Змінюються покладені на нього функції — відповідно змінюються чисельність, структура, технічна оснащеність і кваліфікація управлінців, їх має бути не менше і не більше того, скільки треба для вироблення і виконання ефективних господарських рішень. Інша річ, що сформована структура управління пристосована переважно до адміністративних методів оперативного керівництва у формі «диктату» над господарською діяльністю. Апарат, який функціонує на бюджетних асигнуваннях, не зацікавлений у будь-якій перебудові, а отже, і в передачі оперативного керівництва і ряду інших функцій госпрозрахунковим об'єднанням та підприємством.
Тільки в умовах, коли виробництво закономірно розвивається під впливом госпрозрахункових інтересів трудових колективів, за рахунок власних накопичень шляхом гнучкої планової переорієнтації змінних ресурсів під змінювані запити споживачів, створення нових відомств «зверху» стає зайвим. Понад те, виникає об'єктивна потреба, в міру інтеграції господарських систем
«знизу», формувати інтегровані системи «зверху», тобто об'єднувати раніше штучно роздрібнені міністерства і відомства або ж створювати на їх базі комплексні органи управління, в яких органічно ув'язувались би галузеві і регіональні економічні інтереси, виключались міжвідомчі бар'єри, раціонально поєднувались централізм і низове управління. Стає невиправданою і велика кількість ланок. Чим менше ступенів, тим простіша управлінська система, можна точніше і оперативніше приймати і виконувати рішення, долати «вузькі місця» у процесі відтворення, комплексно розв'язувати проблеми інтенсифікації, ефективного ведення господарства.
Перенесення центру ваги в економічному розвитку на первинні господарські системи — об'єднання і підприємства — не тільки не знімає, а навпаки, посилює роль централізованого планового управління у забезпеченні збалансованих зв'язків, стабільних економічних основ для госпрозрахунку, ефективної науково-технічної, структурної і кадрової політики, прискорення технологічного оновлення, прогнозування змін попиту з відповідною адаптацією до них виробництва, цінового і фінансово-кредитного регулювання як могутніх важелів економічного управління.
Розвиток інтеграційних процесів з метою подолання як неефективної громіздкості і гігантоманії, так і надмірної роздрібненості і типу «натурального господарства», невиправданого адміністративного тиску на виробника «зверху» доцільно здійснювати шляхом послідовного переходу від вузькогалузевого до інтегрованого управління міжгалузевими системами і комплексами, послаблюючи тим самим відомчі бар'єри і забезпечуючи комплексний розвиток господарства регіонів на базі сучасних технологічних досягнень з ефективним використанням місцевих ресурсів.
Перебудова структури і функцій
сфери. Діюча структура не забезпечує комплексного вирішення соціальних і духовних проблем. Тут, як ні в якій іншій сфері, що має справу з формуванням і задоволенням насущних запитів людини, вузька спеціалізація штучно дрібнить і обмежує наші можливості успішно реалізувати активну соціальну політику.
Перебудова верхніх ланок управління виробництвом і невиробничою сферою веде за собою неминучість перебудови місцевих органів управління. Адже вузькогалузевий принцип продовжує переважати і на обласному рівні. В кожній області України зараз існує значна кількість управлінь (відділів) облвиконкомів та обласних органів міністерств і відомств. Щоб на ділі перетворити обласні органи влади на повнокровних і відповідальних керівників економічним, соціальним і культурним будівництвом на своїх територіях, згідно з постановою Ради Міністрів СРСР, прийнятою 17 липня 1987 року утворені головні виробничо-економічні управління (ГВЕУ) облвиконкомів, які покликані здійснювати практичне керівництво народним господарством в областях.