Представництво 9

ПРЕДСТАВНИЦТВО

1. ПОНЯТТЯ, ПІДСТАВИ ТА ВИДИ ПРЕДСТАВНИЦТВА

Однією з форм здійснення громадянами та юридичними особами належних їм цивільних прав та обов'язків є представ­ництво.

Представництво —
це правовідно-шення, відповідно до якого одна особа (представник) на підставі набутих нею повноважень виступає і діє від імені ін­шої особи, яку представляє, створюючи, змінюючи чи припиняючи безпосередньо для неї цивільні права та обов'язки.

Представництво характеризується на­ступними ознаками:

- цивільні права та обов'язки нале­жать одній особі, а здійснюються безпо­середньо іншою;

- представник вчиняє певні юридич­ні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється);

- представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи;

- представник діє виключно в межах наданих йому повноважень;

- правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він пред­ставляє. Якщо укладена представником угода спричинила для контрагента збит­

ки, то зобов'язаною стороною буде не представник, а та особа, яка надала йому повноваження для вчинення цієї угоди.

Значення представництва полягає у тому, що саме завдяки цьому інститутові юридичні особи мають мож-' ливість повніше здійснювати свої повноваження, захи­щати інтереси в суді, арбітражному суді за допомогою кваліфікованих юристів. Завдяки представництву стає можливою реалізація цивільних прав недієздатними осо­бами, малолітніми. Потреба представництва зумовлена й тим, що у випадках тривалої відсутності за місцем по­стійного проживання, тяжкої хвороби та інших обставин громадянин не завжди має змогу особисто здійснювати надані йому законом можливості: отримувати заробітну плату, пенсію, поштові перекази, керувати транспортни­ми засобами, розпоряджатися майном, захищати свої інтереси в суді тощо. І саме в цих випадках йому на до­помогу приходить представник.

Представник вчиняє юридичні дії, заступаючи місце особи, яку він представляє і від імені якої виступає. Са­ме ці ознаки відрізняють представництво від чималої низки подібних відносин.

Термін "представництво" в широкому розумінні включає відносини, які існують між особами, коли одна з
них діє за іншу або під її контролем. Тому нерідко цим терміном користуються і тоді, коли йдеться про комісію, торгове представництво, відносини з брокерами, макле­рами, адвокатами.

Від представництва в цивільному праві потрібно від­різняти посередництво. Мета посередництва полягає в тому, щоб досягти укладання угоди між зацікавленими сторонами. Маклер —
це особа, яка професійно займає­ться посередництвом при укладанні різних угод (купівлі-продажу товарів, цінних паперів, страхування тощо). Маклер, як правило, виступає відносно сторін як неза­лежний посередник, хоча й діє за рахунок коштів клієн­тів і за їх дорученням. Оскільки він як посередник пред­ставляє інтереси обох сторін, то й відповідає за свої дії перед кожною стороною.

Посередник сам не укладає угоди для сторони, він тільки фактично бере участь в її укладанні: готує проект

125

договору, надсилає його зацікавленим сторонам або до­помагає їм зустрітися, бере участь у попередніх розмо­вах, що не мають юридичного змісту. Інколи функції торгових маклерів виконують брокери.
Та ні маклери, ні брокери не можуть розглядатися як представники, зви­чайно, окрім тих випадків, коли з маклерськими чи бро­керськими конторами укладено договір доручення.

Не є представниками посильні, кур'єри, тобто ті особи, які лише виконують функції передачі листа, те­леграми, проекту договору, іншої інформації. Вони інко­ли навіть не тільки не знають, а й не розуміють змісту документа. Посланцями (посильними) можуть бути навіть тварини, птахи. На відміну від представника, посильний своєю волею не бере участі у встановленні визначених юридичних наслідків. Він лише передає вже фактично виражену волю особи, відображену в тексті документа. Тобто він виступає не як юридичний, а як фактичний учасник відносин.

Роль посередника закінчується саме там, де фактичні дії набувають юридичного змісту. Волевиявлення, щодо укладання угоди виходить не від нього, а від особи, яка зацікавлена цю угоду укласти. Посередник повноважень на укладання угоди не має. Його обов'язок полягає в тому, щоб знайти, звести осіб, які зацікавлені, озна­йомити їх з можливістю укладення угоди, її умовами, змістом.

Відрізняються від представника й інші особи, які, не виражаючи самостійної волі, надають фактичні послуги, допомагають особі виразити свою волю й виконати не­обхідні дії: перекладач, тлумач, особа, яка підписує угоду за неписьменного чи за особу, яка в силу фізичного ста­ну не може поставити свій підпис.

Особливості має так зване комерційне представницт­во.
Комерційним представником є особа, яка постійно і самостійно представляє підприємців при укладанні ними договорів у сфері підприємницької діяльності. Комерційне представництво здійснюється на підставі договору, укла­деного в письмовій формі, який містить перелік повно­важень представника, а при відсутності вказівок на такі повноваження — також довіреності.

126

За загальним правилом, представник не може укла­дати угоди між особами, представником яких він є,
ко­мерційне ж представництво дозволяє укладати такі уго­ди, але тільки в разі згоди на це обох сторін.

Представник вчиняє юридичні дії від імені того, кого він представляє. Тобто він сповіщає про свій намір ство­рити права та обов'язки не для себе, а для іншої особи. Якщо це не зрозуміло із обставин, за яких діє представ­ник, то він зобов'язаний повідомити про це контрагента. Саме цим представництво відрізняється від таких близь­ких до представництва правовідносин, як договір комісії, коли одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дору­ченням іншої сторони (комітента) за винагороду вчини­ти одну або кілька угод від свого імені за рахунок комі­тента. Тобто, на відміну від представника, який діє від іме­ні того, кого представляє, комісіонер діє від свого імені.

Дії представника особи спричиняють певні правові наслідки для інших лише в тому разі, коли представниц­тво є належним і здійснюється в межах наданих повно­важень.

Повноваження ~
це право однієї особи виступати представником іншої особи. Підставами виникнення повноважень, тобто тими юридичними фактами, з наяв­ністю яких закон пов'язує виникнення повноважень, є:

1) волевиявлення особи, яка бажає мати представни­ка, виражене у встановленій законом формі. Це волеви­явлення може бути виражене або в договорі доручення, або, найчастіше, у вигляді довіреності;

2) призначення або обрання особи на посаду, вико­нання обов'язків якої вимагає певних юридичних дій від імені іншої особи:

а) призначення або обрання керівником підприємства;

б) призначення на певну посаду на підприємстві чи в установі, яка надає послуги населенню шляхом укладан­ня угод (касир, продавець, приймальник, гардеробник). Повноваження цих осіб відображені у відповідних ві­домчих положеннях, інструкціях. Довіреність їм не по­трібна, оскільки вони виконують обов'язки за посадою у службовий час, а обсяг їхніх повноважень випливає із обстановки, в якій вони працюють. У той же час, коли,

127

наприклад, продавцеві доручається укласти договір охо­рони, то, звичайно, при цьому вже вимагається довіре­ність, оскільки дана особа перестає бути представником за посадою, а мусить набути повноважень представника за довіреністю;

в) призначення опікуном;

3) наявність адміністративного акта, що дозволяє особі вчиняти певні дії як представникові іншої особи. Наприклад, дозвіл органів опіки та піклування, який на­дано опікунові для укладення конкретної угоди, що ви­ходить за межі побутової (ст. 145 КпШС України);

4) відносини материнства, батьківства, усиновлення, удочеріння, які відповідним порядком оформлені;

5) спільне ведення селянського (фермерського) гос­подарства, оскільки інтереси такого господарства пред­ставляє голова господарства (п. З ст. 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство");

6) членство в кооперативі, спілці, об'єднанні, за стату­том якого інтереси цього об'єднання представляє голова.

Таким чином, залежно від того, на чому будуються повноваження представника, можна розрізнити предста­вництво за законом
(або законне, обов'язкове) і предста­вництво за договором
(або договірне, добровільне).

Представництво за законом
має місце тоді, коли осо­ба-представник, коло її повноважень і самі випадки такого представництва визначаються певними нормативними ак­тами (ЦК, КпШС, Законом України "Про підприємства" тощо). До призначення представника той, кого представ­ляють, у таких випадках ніякого відношення не має.

Різновидом даного представництва є так зване ста­тутне представництво,
коли відповідно до статуту чи положення керівний працівник (директор, ректор, на­чальник, голова) наділений повноваженнями виступати у цивільному обігу від імені юридичної особи.

Представництво за договором
—- це таке представниц­тво, яке виникає в результаті угоди між представником та особою, яку він представляє. Для здійснення даного представництва потрібно отримати довіреність, яку той, кого представляють, видає представникові як доказ на­даних йому повноважень.

128

Представництво в цивільному праві відрізняється від представництва суміжних правових інститутів, наприк­лад, від представництва судового або процесуального. Процесуальне представництво має місце в цивільному (ст. 112 ЦПК України), арбітражному (ст. 28 АПК Ук­раїни), у кримінальному процесах (ст. 32, 52 КПК України). Найпоширенішою формою добровільного пред­ставництва в судовому процесі є представництво адвокатів (Закон України "Про адвокатуру"). Метою представниц­тва в цивільному праві є здійснення представником від імені і за рахунок того, кого представляють, певних юридичних дій (укладання угод тощо), метою судового представництва є захист представником у суді інтересів тієї чи іншої сторони.

Якщо в цивільному праві при укладанні угоди пред­ставник завжди заміняє того, кого він представляє, то в судовому представництві поруч із представником може діяти й особа, інтереси якої представляються.

Нарешті, якщо коло повноважень представника в цивільному праві повністю визначається довірителем, то при судовому представництві загальні права представни­ка передбачені в законі, і тільки деякі права можуть бути застережені в довіреності.

Представником може бути не кожний суб'єкт циві­льного права. Необхідною умовою правосуб'єктності
пред­ставника є наявність у нього право- і дієздатності. Тому представниками не можуть виступати особи, які не до-сягли повноліття чи перебувають під опікою або піклу­ванням. Не дозволяється укладати через представника угод, які за своїм характером вимагають особистої при­сутності особи: складати заповіт, укладати договір довіч­ного утримання тощо.

2. ДОВІРЕНІСТЬ

Довіреністю1
визнається письмове повноваження, яке видає одна особа (довіритель) іншій особі (довіреному) для представництва перед третіми особами. Довіре-

1 У чинному ЦК України законодавець використовує термін "довіреність", а в Законі "Про нотаріат" - слово "доручення".

129

ність — це одностороння угода, яка фіксує межі повно­важень представника, який, діючи на підставі довіренос­ті, створює права та обов'язки безпосередньо для дові­рителя.

Особа, яка видає довіреність, називається довірите­лем,
а особа, яка отримує повноваження за довіреніс­тю, — довіреним.
Подібна термінологія використовується і в договорі доручення, за яким одна сторона зо­бов'язується від імені і за рахунок іншої сторони вико­нати певні юридичні дії. Проте довіреність не тотожна договорові доручення. Співвідношення між ними таке:

договір доручення є підставою видачі довіреності. В ос­нові довіреності може бути і договір експедиції, і трудо­вий договір. Наприклад, матеріально відповідальній осо­бі може бути видана довіреність для вчинення дій, пов'язаних безпосередньо з виконанням нею трудових обов'язків.

Якщо доручення є договором про представництво, який визначає внутрішні взаємовідносини між представ­ником і тим, кого він представляє, і сторони своїми під­писами підтверджують, які саме дії і яким саме чином повинен виконати довірений, який розмір винагороди його чекає (якщо це передбачено договором), то довіре­ність, як документ, підписує лише довіритель. Довіре­ність адресована насамперед третім особам і має на меті довести до їх відома те, що між представником і тим, кого він представляє, існує домовленість, згідно з якою виконання всіх угод, що буде укладати представник у межах довіреності, бере на себе той, хто представляє.

Юридична сила довіреності не залежить від згоди представника на її видачу, як і обсяг повноважень, яки­ми довіритель наділяє довірену особу, також з нею не погоджується. А ось здійснення повноважень цілком за­лежить від волі довіреної особи.

За обсягом повноважень розрізняють такі види дові­реностей: разова —
на виконання однієї конкретної дії (наприклад, продати чи купити будинок); спеціальна —
на виконання якихось однорідних дій (наприклад, дові­реність на отримання авторського гонорару протягом року); генеральна
(або загальна) — на загальне управління майном довірителя.

130

Генеральна довіреність уповноважує особу на вико­нання не якоїсь окремої угоди чи якихось певних кате­горій угод, а на укладання будь-яких угод.
Наприклад, особа, яка відбуває в довготривале відрядження за кор­дон, може видати генеральну довіреність, на підставі якої уповноважена особа може мати право: укладати всі дозволені законом угоди щодо управління та розпоря­дження майно

м; купувати, продавати, дарувати, прийма­ти в дар, обмінювати, заставляти і приймати в заклад житлові будинки, інше майно; проводити розрахунки по укладених угодах, приймати спадщину та відмовлятися від спадщини; отримувати належне довірителеві майно (гроші, цінні папери), а також документи від всіх осіб, установ, підприємств та організацій, у тому числі з відді­лень банків, інших кредитних установ, установ зв'язку, пошти, телеграфу, розпоряджатися рахунками в банках, отримувати поштову, телеграфну та всіляку іншу корес­понденцію, в тому числі грошову чи посилочну, вести від імені довірителя справи в усіх судових установах з усіма правами, які закон надає позивачеві, відповідачеві, третій особі та потерпілому, в тому числі з правом пов­ної чи часткової відмови від позовних вимог, визнання позову, зміни предмета позову, укладання мирової уго­ди, оскарження рішення суду, пред'явлення виконавчого листа до стягнення, отримання присудженого майна або грошей.

Закон вимагає, щоб довіреність була складена у пи­сьмовій формі,
тому поза письмовою формою немає до­віреності. Довіреності, які видаються громадянам, по­винні бути посвідчені
уповноваженими на це особами. Так, щодо угод, які вимагають нотаріальної форми, дові­реність повинна бути посвідчена державним чи приват­ним нотаріусом: До нотаріально посвідчених довіреностей прирівнюються (ст.
40 Закону України "Про нотаріат"):

1) довіреності осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, лікарнях, санаторіях, будинках престарілих, — посвідчені головлікарями, начальниками госпіталів, за­ступниками з медичної частини, черговими лікарями;

2) довіреності громадян, які перебувають під час пла­вання на морських суднах або суднах внутрішнього пла-

131

вання, що плавають під прапором України, — посвідчені капітанами цих суден;

3) довіреності громадян, які перебувають у розвіду­вальних, арктичних та подібних експедиціях, - посвід­чені начальниками експедицій;

4) довіреності військовослужбовців — посвідчені ко­мандирами частин, з'єднань, установ і закладів;

5) довіреності осіб, які перебувають у місцях позбав­лення волі, — посвідчені начальниками виправно-тру­дових установ 1
.

Довіреності, які видаються організаціями для укла­дання будь-яких угод, не вимагають нотаріального по­свідчення, оскільки вони посвідчуються самою організа­цією шляхом підпису керівником організації та скріп­люються печаткою. Довіреності на одержання чи видачу грошей та інших матеріальних цінностей повинні бути також підписані головним бухгалтером.

Поруч з нотаріальною формою законодавець допус­кає випадки посвідчення довіреності за місцем роботи, навчання або місцем проживання довірителя. Це довіре­ності на: отримання заробітної плати та інших платежів, пов'язаних з трудовими відносинами; на одержання ви­нагороди авторів та винахідників; пенсії, допомоги та стипендії; отримання грошей з Ощадбанку; одержання поштової та грошової кореспонденції. Хоча в Цивільно­му кодексі законодавець наводить виключний перепік випадків, коли досить простої письмової форми довіре­ності без її нотаріального посвідчення, у деяких норма­тивних актах наводяться й інші випадки. Так, відповідно до п. 1.3 Положення про порядок подання громадянами України заяв на придбання акцій, запропонованих до продажу на сертифікатних аукціонах, яке затверджене наказом Фонду державного майна України 10 серпня 1995p., довіреність на виконання дій по складанню та поданню заяви на придбання акцій на сертификатному

' Особливості посвідчення таких довіреностей передбачені Поряд­ком посвідчення заповітів і доручень, прирівнювальних до нотаріально посвідчених, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994p. (Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1998. - № 5).

132

аукціоні не вимагає нотаріального посвідчення, за виня­тком, коли така довіреність складена не громадянином України.

Довіреність повинна мати всі необхідні реквізити:
міс­це і дату складання, строк дії (прописом), прізвище, ім'я, по батькові довірителя та довіреної особи (повну назву юридичної особи), місце проживання (місце зна­ходження юридичної особи) представника та особи, яку представляють, а в необхідних випадках — посаду, яку вони займають, коло повноважень.

Максимальний строк дії довіреності — три
роки. Якщо у довіреності не вказано строк її дії, то така дові­реність зберігає силу протягом року від дня видачі. Дові­реність, яка посвідчена нотаріально й призначається для дії за кордоном і яка не містить вказівок про строк дії, зберігає свою силу до її скасування особою, яка видала ^довіреність.

Довіреність без дати видачі недійсна. Довіреність під­писується довірителем особисто. Якщо громадянин вна­слідок фізичної вади, хвороби або з інших поважних причин не може власноруч підписати довіреність, то за його проханням і в його присутності та в присутності нотаріуса чи іншої посадової особи, яка посвідчує дові­реність, цей документ може бути підписаний іншим гро­мадянином, особу якого встановлює нотаріус.

Видавати довіреності без будь-яких обмежень можуть тільки повністю дієздатні особи. Якщо громадянин від­повідно до чинного законодавства уклав шлюб до досяг­нення ним 18-річного віку, то він також має право вида­вати будь-яку довіреність.

.Довіреності від імені неповнолітніх у віці від 15-ти до 18-ти років, а також від імені осіб, які в судовому по­рядку визнані обмежено дієздатними, можуть бути по­свідчені лише за умови, що вони вчиняються за згодою батьків, усиновителів, піклувальників. -

Неповнолітні у віці від 15-ти до 18-ти років само­стійно вправі видавати довіреності лише на розпоря­дження їхньою заробітною платою або стипендією, якщо орган опіки і піклування не обмежив їх у праві само­стійно розпоряджатися ними, та'на здійснення авторсь­ких чи винахідницьких прав.

133

Дія довіреності може бути припинена і до закінчення вказаного у ній строку у випадках:

— скасування довіреності особою, яка її видала;

— відмови від довіреності особи, якій вона була ви­дана;

— припинення повноважень юридичної особи;

— смерті, визнання недієздатною чи обмежено діє­здатною або безвісно відсутньою особою як особи, яка видала довіреність, так і довіреної особи.

Скасовуючи довіреність, довіритель зобов'язаний по­відомити про це довірену особу, а також зацікавлених третіх осіб, оскільки права та обов'язки, які випливають з довіреності, зберігають силу для довіреної особи доти, доки вона не дізнається (або повинна була дізнатися) про припинення дії довіреності. При припиненні дові­реності представник чи його правонаступник зобов'я­заний негайно повернути довіреність.

Представник зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки особисто. Проте законодавець передба­чає випадки, коли довірена особа може передоручити
здійснення наданих їй повноважень іншій особі, а саме:

— якщо передоручення передбачене в довіреності;

— якщо передоручення необхідне для охорони ін­тересів особи, яка видала довіреність. При цьому довіре­на особа не має змоги сповістити довірителя й отримати його згоду на передоручення.

Довіреність, видана в порядку передоручення, під­лягає нотаріальному посвідченню після подання основ­ної довіреності, в якій застережено право на передору­чення або після подання доказів того, що представник за .основною довіреністю вимушений робити це для охо­рони інтересів особи, яка видала довіреність.

Представник, який передав свої повноваження іншій , особі, зобов'язаний при першій нагоді сповістити про це довірителя і надати йому відомості щодо нової довіреної особи. Невиконання цього обов'язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії нової довіреної особи як за свої власні.

Передоручення може мати місце лише в межах стро­ку дії, який вказаний в основній довіреності. Звичайно,

134

довірена особа не може надати новому довіреному біль­ше прав, ніж їй було надано довірителем.

Передоручення може бути скасоване у будь-який час як довірителем, так і довіреною особою, яка його видала.

Повноваження за нотаріально посвідченими довіре­ностями можуть бути передані телеграфом. У цих випад­ках телеграма-доручення складається безпосередньо з тексту доручення та посвідчувального напису нотаріуса з розшифруванням його печатки.

Свої особливості мають довіреності, які видаються організаціями працівникам на одержання певних цінно­стей. Умови та порядок видачі таких довіреностей — на отримання сировини, матеріалів, палива, запчастин, ін­вентаря, худоби, насіння, добрив, інструменту, товарів, основних засобів та інших товарно-матеріальних ціннос­тей, а також нематеріальних активів, грошових докумен­тів та цінних паперів — встановлені Інструкцією про по­рядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, яка затверджена наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996p. № 99 (у редакції від 22 жовтня 1996p.) '.

Такі довіреності видаються лише особам, які працю­ють на даному підприємстві. Довіреність особам, які не працюють на цьому підприємстві, може бути видана з дозволу керівника підприємства, якщо інше підприємст­во, де працює дана особа, видало їй довіреність на одер­жання тих самих цінностей і такої ж кількості з підпри­ємства, яке видає свою довіреність.

Дані довіреності не вимагають нотаріального посвід­чення, а підписуються керівником та головним бухгалте­ром підприємства або їх заступниками чи особами, які уповноважені на те керівником підприємства.

Щодо самої довіреності, то бланки довіреностей ви­готовляються з друкарською нумерацією відповідно до Правил виготовлення цінних паперів і документів суво­рого обліку, затверджених наказами Міністерства фінан­сів України від 25 листопада 1993 р. № 98, Служби без­пеки України від 15 листопада 1993 p. № 118, Міністер-

' Бюлетень нормативних актів міністерств та відомств України. — 1996.-№8, 12.

135

ства внутрішніх справ України від 24 листопада 1993p. № 740 і тому також є документами суворого обліку.

У довіреності необхідно вказати:
найменування під­приємства-одержувача та його адресу, ідентифікаційний код, номер рахунку в банку й найменування банку; дату видачі довіреності, посаду, прізвище, ім'я, по батькові особи, документ, який посвідчує особу (серія, номер, да­та видачі, організація, яка видала документ); наймену­вання організації, у якої потрібно одержати цінності, підстави їх одержання (номер, дата наряду); перелік цих цінностей; зразок підпису особи, яка буде їх одержувати;

підписи керівника та головного бухгалтера, печатка ор­ганізації.

Строк дії довіреності встановлюється залежно від можливості одержання та вивозу відповідних цінностей за нарядом, рахунком, накладною або іншим докумен­том, що їх замінює, на підставі якого видана довіреність, однак не більше як на 10 днів.

Якщо довіреність видається на одержання цінностей, розрахунки за які здійснюються у порядку планових пла­тежів, або доставка яких здійснюється централізовано — кільцевими перевезеннями, то допускається видавати до­віреність строком на один календарний місяць.

Відповідно до п. 11 Інструкції забороняється відпус­кати цінності
у випадках:

а) подання довіреності, виданої з порушенням вста­новленого порядку заповнення або з незаповненими ре­квізитами;

б) подання довіреності, яка має виправлення і по­марки, що не підтверджені підписами осіб, які підписа­ли довіреність;

в) відсутність у довіреної особи вказаного у довірено­сті паспорта або іншого документа, що засвідчує довіре­ну особу;

г) закінчення строку дії довіреності;

д) одержання, повідомлення підприємства-одержувача цінностей про анулювання довіреності. З моменту отри­мання такого повідомлення відпуск цінностей за анульо­ваною довіреністю припиняється. Відповідальність за від­пуск цінностей за анульованими довіреностями несе підприємство, яке відпустило цінності.

136

Особа, якій була видана довіреність, зобов'язана не пізніше наступного після кожного випадку доставки на підприємство одержаних за довіреністю цінностей, неза­лежно від того, одержані цінності за довіреністю повніс­тю або частково, подати працівникові підприємства, який здійснює виписування та реєстрацію довіреностей, документ про одержання нею цінностей та їх здачу на склад чи матеріально відповідальній особі.

Невикористані довіреності повинні бути повернуті не пізніше наступного дня після закінчення строку дії дові­реності.

Представництво
без повноважень — це той випадок, коли одна особа виступає від імені іншої особи без пов­новажень або без належних повноважень. Наприклад, особа вважає, що вона представляє інтереси довірителя по довіреності, але довіреність не має юридичної сили (закінчився строк її дії; довіреність нотаріально не по­свідчена в тих випадках, коли за законом таке посвід­чення обов'язкове; громадянина, який видав довіреність, визнано обмежено дієздатним або безвісно відсутнім тощо).

Представник може перевищити надані йому повно­важення, скажімо, придбати речі не в тій кількості, не тієї якості, не в того суб'єкта, не на тих умовах, які були передбачені в довіреності.

За загальним правилом, угоди, які укладені особами без повноважень або з перевищенням повноважень, юри­дичних наслідків для довірителя не породжують. У ви­падках перевищення повноважень укладена угода дійсна тільки в межах наданих повноважень. Тобто якщо дові­ритель довірив особі придбати корову, а довірена особа купила не тільки корову, а й телятко, то у довірителя виникає обов'язок прийняти як виконане тільки корову.

Угода, яка укладена без повноважень або з переви­щенням повноважень, створює, змінює чи припиняє ци­вільні права та обов'язки лише в тих випадках, коли во­на схвалена довірителем.