| МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КРИВОРIЗЬКИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ КАФЕДРА ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ К У Р С О В А Р О Б О Т А З П О Л І Т Е К О Н О М І І НА ТЕМУ : О С О Б Л И В О С Т І С О Ц І А Л Ь Н О - Е К О Н О М І Ч Н О Ї К Р И З И В У К Р А Ї Н І Т А Ш Л Я Х И Ї Ї П О Д О Л А Н Н Я КРИВИЙ РІГ
1999 р |
П Л А Н :
Вступ
1. Циклічний розвиток економіки та економічні кризи.
2. Особливості соціально-економічної кризи в Україні.
3. Шляхи виходу економіки України з кризи та створення умов для
забезпечення економічного зростання.
Висновки.
В С Т У П
Саме тепер настав час, коли визначальним чинником суверенітету є її економічна політика.
Україна як незалежна держава повинна мати й реалізувати ту економічну політику, яка поряд із захистом її державних інтересів вестиме до умов, коли зростатиме життєвий рівень широких верств її населення. На відміну від багатьох прийнятих раніше программ, законів тощо, ці засади враховують особливості перехідної економіки і співвідношення державного реголювання та ринкового саморегулювання економіки, стратегію розширення ринку, місце і роль лібералізації зовнішньо економічної діяльності і з позицції розвиненої країни, що розвивається, функції політики захисту свого ринку та свого виробника, головною метою якої є відродження виробництва України. Засади мають на меті вказати шляхи усунення руйнівної ролі невдалої, побудованої на основі монетарної політики, грошово-фінансової системи на перехідному етапі тощо.
Положення цих засад потрібно враховувати не тільки під час формування внутрішньої політики, програм діяльності урядів, а й під час зміни грошово-фінансової системи, формування законів, які визначали б і зовнішньоекономічну діяльність.
Минуло майже три роки, як було схвалено доповідь президента "Шляхом радикальних економічних реформ" , де сформулоьвано кінцеву мету реформ – постіндустріальне суспільство в Україні.
Але постає питання: чому за ці роки Україна не наблизилася до цієї мети – постіндустріального суспільства, а дедалі від нього віддаляється?
Експерти Украінського центру економічних і політичних досліджень стверджують "…якщо економічну деградацію Украіни зупинити не вдасться, то через два-три роки державу буде викреслено зі списку країн, які мають незалежну національну економіку". Далі вони пишуть: "Мабуть невипадково протягом 1991-1996 років Україна стала світовим лідером зі зниження продуктивності праці".
Про загрозу національної катастрофи свідчать такі цифри: спад виробництва в Україні за перші п`ять років реформ – 55%, а з середини 1997 року воно сягнуло 61,6%. Безробіття, з урахуванням прихованого, становить 40%, а в науці - 90%. Понад 80% населення проживає за межою бідності, і тільки 1% населення живе заможно. Катастрофічна заборгованість - у заробітній платі, пенсіях, степендіях. Через беззастережну лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності Україна, не пробившись на західні ринки, майже повністю втратила свій внутрішній ринок: 95% товарів народного споживання – імпортні, 92% харчових продуктів – імпортні, мова не йде про науковоємні електронні вироби тощо.
Має місце масова дискваліфікация робочої сили, катострофічна деградація прикладної науки, патентно-ліцензійної діяльності, в цілому науково-технічного потенціалу.
Розгляд даної проблеми передбачає послідовне вивчення трьох питань: циклічний характер розвитку економіки; економічні кризи і шляхи їх подолання ; особливості економічної кризи в Україні.
1. Циклічний розвиток економіки та економічні кризи.
Світова економічна наука розробила теорії циклічного розвитку та економічних криз в кінці Х1Х - середені ХХ ст. і виробила конкретні шляхи та механізми подолання кризових явищ та пом`якшення їх соціальних наслідків. Згідно праць відомих економістів - К. Маркса, М. Туган-Барановського, Р. Гильфердінга, А. Афталіона, М. Бунятяна та ін. - процес економічного зростання передбачає безперервний розвиток, але практика свідчить, що ця безперервність неоднорідна і має свої фази, стадії і особливості. Так, періодично спостерігаються стадії: стабільного розвитку економіки, пожвавлення підприємницкої діяльності; загострення всіх суперечностей суспільного відтворення , в тому числі між виробництвом та споживанням, попитом та пропозицією, з наступним застоєм у всіх галузях економіки.
Єкономіка проходить періодично повторюючи періоди росту об`ємів національного виробництва та їх скорочення. Відрізнятись можуть не тільки темпи змін /наприклад річних підйомів ВВП/ , але і направленність змін /підйоми або спади/. Стабільність повторів, проходження національною економікою певних станів дає можливість стверджувати про циклічність її розвитку.
Економічний цикл
– це сукупність певних станів національної економіки, що періодично повтоюються - розширення або скорочення об`ємів виробництва. Його ще називають циклом ділової активності. На малюнку 1. бачимо, що економічний розвиток йде хвилєобразно:
здійснюється постійна зміна підйомів та спадів ділової активності, розширення та скорочення об`ємів національного виробництва. Перехід від однієї фази циклу до іншої здійснюється автоматично-на базі ринкових регуляторів.
Циклічність є не випадковим, а є закономірним явищем господарського життя суспільства в умовах ринку і виробництва, що розвивається. При цьому коливання фаз що знижуються та фаз, що підвищуються в процесі економічного зростання супроводжуються істотними модифікаціями в структурі економіки, динаміці цін, обсягах виробництва, співвідношеннях продуктивності праці і доходів, нагромадженні і споживанні, виробництві засобів виробництва і виробництві предметів споживання. Циклічність висловлює нерівномірний розвиток економіки по спіралі, перехід від одного сталого її стану до іншого. За своїм бурхливим і нерівномірним проявом економічні цикли, як образно відзначав американський економіст П. Самуельсон, нагадує хвилі епідемічних захворювань, капризи погоди або коливання температури у дитини.
Періодичність зміни фаз і стадій в розвитку економіки викликане в
життя і численними причинами і умовами, чинність яких треба враховувати при виробленні економічної політики держави і правив економічної по
ведінки всіх суб'єктів господарювання. Так, економічні цикли зумовлені: наявністю на сонці плям і рухом планет, характером погоди і урожаю; надмірним випуском в обіг паперових грошей (інфляцією), експансією і звуження банківського кредиту; зміною у населення хвиль песимістичного і оптимістичного настрою; різкими змінами рівня інвестування в галузі обох підрозділів суспільного виробництва; нерівномірністю розвитку і використання технічних новинок серед галузей народного господарства; низьким купівельним попитом населення; характером відновлення основного капіталу; перманентним відхиленням економіки від стану рівноваги та ін.
Циклічність розвитку відображає процеси формування, загострення і розв язання етапів, що періодично виникають та чередуються в еволюційному розвитку і якісних революційних стрибків.
1
4
1
2 3
t - час
1- спад ; 3- пожвавлення
2- депрессія; 4- піднесення
мал 1.
Розглянемо, як змінюється економіка в залежності від того, в якій стадії економічного циклу вона знаходиться .
1. С П А Д.
Є найбільш складною і суперечною фазою економічного циклу. З нею, з одного боку пов`язані руйнівні сили: скорочення виробництва, массові банкрутства, безробіття, зниження життєвого рівня, наступ на соціальні завоювання трудящих і демократію, політична напруга, а з другого - криза виконує творчу функцію: циклічні коливання ділової активності є одніїю з умов економічного піднесення, а сама криза активною складовою частиною творчого процесу. Прискорюючи відмирання застарілих єкономічних систем, вона в той же час є важливою ланкою, що прискорює технічне і технологічне оновлення виробництва, структурну перебудову економіки.
2. Д Е П Р Е С С І Я.
У цій стадії економіка доходить критичних точок в області об`єму виробництва, зайнятості, заробітної плати. В період депресії об`єми виробництва доходять до найменшого рівня.
Потужнні можливості виробництва використовуються на 50% і нижче. Найбільших маштабів досягає безробіття, кількість банкрутств, Скорочення попиту на робочу силу веде до зниження ставок заробітної плати, подальшого зниження загального рівня цін.
2. П О Ж В А В Л Е Н Н Я.
Зріст об`ємів виробництва. В кінці стадії пожвавлення проходить до докризового рівня. Зростає підприємницька активність, починають збільшуватись прибутки підприємств, зростає попит як на товари так і ресурси, знижується кількість безробітних. Криза збуту минула, спостерігається невелике підвищення цін на товари та послуги.
3. П І Д Н Е С Е Н Н Я
Перевищення докризового об'єму виробництва є переходом в наступну стадію економічного циклу. Відбувається розширення виробництва, зростають розміри потужностей, зниження безробіття доходить до повної зайнятості, зростання доходів. Інвестиції та витрати зростають. Зростає попит на товари та послуги. Починають формуватися передумови для входження в новий цикл.
Циклічность як об'єктивна закономірність економічного розвитку за своїм змістом багатоструктурна. Якщо в основу критерію класифікациї покласти довготривалість, то вона буде мати: малі цикли, які тривають 3-
4 роки; середні цикли строком 7-11 років; великі цикли циклічність яких становить 40-60 років; вікові циклічні коливання.
Проте критерій довготривалості лише один з можливих. Типи циклів розрізняються неоднозначністю матеріальної основи розвитку, характером впливу на економічні процесси. Здавалося що в основу класифікациї циклів можна покласти саме їх, та ця специфіка відносна: причинно-наслідкові зв'язки, що викликають до життя, чи інші цикли, функції, які вони виконують, багато в чому переплітаються. Крім того цикли накладаються один на одного, що ускладнює їхню диференціацію.
Наявністю великих циклів в єкономіці виявив ще в 1847 році англійський економіст Х. Кларк, який вперше відмітив період в 54 роки між економічними кризами 1793 - 1847 рр.
Всесвітньо відомий вклад в теорію великих хвиль зробив російский економіст Кондратьєв Н. Д. який на основі обробки статистичних даних розвитку економіки деяких країн за 140 років, виділив великі цикли кон`юнктури. Природа великих хвиль зв'язана з процесами зношення, зміни та розширення маси знаряддь виробництва, глобальним розвитком засобів виробництва.
Сучасний цикл з 1952 року і до теперешніх днів - зв`язаний з використанням досягнень НТР у всіх галузях народного господарства (атомна енергетика, автоматизація, комп`ютеріцация). Розвинуті країни світу провели зміну технологій та забезпечили якісний стрибок товарів та послуг в відповідності з вимогами сучасної НТР в 70-і роки ХХ ст.
Країни СНД закінчують сторіччя з використанням старих технологій фізично і морально застарілой техніки, що є головною причиною затяжного характеру та важкого спаду вирабництва, отже, поглиблення кризових явищ.
Отже циклічність розвитку притаманна системам, що розвиваються і відтворюються самостійно і відображає процеси формування загострення періодичних етапів, що виникають, еволюційного розвитку і якісних стрибків, відхилень від станів рівноваги.
Головною фазою, що визначає цикл, є криза, що завершує попередній цикл, приводить до створення умов для майбутньої економічної рівноваги, зростання і до появи нових кризових явищ.
У структурі циклічного єкономічного розвитку найбільш рельєфно виражаються середні промислові цикли. Вони найближче взаємодіють із малими циклами і найдієвіше впливають на розвиток економічних процесів. Саме тому середні цикли визначаються як базові.
Умови сучасного розвитку характеризуються глибокими змінами у структурі економічного циклу, у змісті його окремих фаз. Це пов'язано з впливом на процеси відтворення науково-технічної революції: оновлення основних фондів, внаслідок стрімкого морального старіння, відбувається
не тільки у фазах пожвавлення та піднесення, а й у фазах кризи і депресії, тобто охоплює всі фази циклу.
Економічні кризи охоплюють всі галузі і види діяльності, тому вони багатогранні і специфічні в залежності від сфери і тривалості. Кризи поділяються на певні види, що відображають різноманітні сторони одного і того же кризового процесу. Циклічна,
або криза надвиробництва,
характерна тим, що охоплює всі сфери господарювання, володіє більшою глибиною і тривалістю, відображає всю сукупність протиріч і відтворених диспропорцій. Тут виробництво виступає більше в якості соціального явища, а не кількісного співвідношення виробничих матеріальних благ.
Промислова криза
виявляється у вигляді невідповідності між масою вкладених в галузь продуктивних сили і можливістю прибуткового їхнього застосування. Удар кризи для промисловців означає початок періоду низьких прибутків і збитків. Перевиробництво засобів виробництва є характерною рисою промислових криз і причиною їхнього затяжного характеру. Промислова криза супроводжується кризою праці: скорочується число і тривалість робочих днів, знижується заробітна плата, росте безробіття.
Товарна криза
(криза платежів) виявляється в невідповідності між товаром і ціною. Ціни на товар часто підвищуються поза залежністю від запасів цих товарів і попиту. При цьому зростання цін, заохочуючи подальше виробництво і ввезення товарів, загострює невідповідність між цінами і попитом. Слідом за надмірним зростанням цін настає скорочення споживання, що і приводить до переоцінки товарів і послуг. В умовах товарної кризи спекуляція виявляє сильний вплив на формування цін і торговельну діяльність. Цей вид діяльності охоплює все більшу частину населення і ставає фактором, що відволікає людей від суспільно-корисної діяльності. Завдання спекуляції - пристосування господарської діяльності і товарних цін до реальних потреб економічного життя. Виникненню і бурхливому розвитку спекулятивної діяльності всіх суб'єктів ринку сприяють різке підвищення цін на товари, скорочення виробництва за наявності хронічного товарного дефіциту, знецінєння грошей. Спекулятивна діяльність приватних осіб, фірм і організацій в умовах товарної кризи є необхідною умовою їхньої конкурентоздатності, пожвавлення бізнесу.
Небезпека спекуляції полягає в її змісті, в залежності оцінки майбутньої кон'юнктури від диктату державного апарату і верхівки ділового світу. Різка модифікація цін, не відповідні реальним умовам життя, їхнє спекулятивне підвищення в ході кризи недовиробництва або надвиробництва ведуть до штучного скорочення споживання матеріальних благ.
Спекулятивні кризи
є наслідком перебільшеного спекулятивного підвищення цін в умовах дефіциту товарів і послуг, хронічного спаду виробництва і зубожіння трудящих. Вони не можуть довго тривати, бо породжують штучне надвиробництво товарів і послуг, ускладнюють їхню реалізацію, викликають падіння рівня цін і поступове пожвавлення попиту.
Товарна криза супроводжується також кризою неплатежу
: підприємства не мають засобів оплатити товари та послуги постачальників, сплатити заробітну плату своїм робітникам через спад виробництва, зростання цін і скорочення обсягів реалізації.
Аграрна криза
означає такий стан сільського господарства, усього аграрно-промислового комплексу, при якому значна частина сільського населення зазнає майнових втрат, відбувається зниження життєвого рівня, проходить розорення підприємств, знижується обсяг виробництва сільськогосподарської продукції. Специфіка аграрних криз в тому, що вони охоплюють тільки сільське господарство і не мають циклічного характеру, є більш тривалими, ніж промислові.
В системі економічних криз надто помітне місце належить структурним кризам
, що є наслідком однобокого розвитку одних галузей на шкоду іншим. В умовах НТР бурхливий розвиток продуктивних сил в нових галузях - в електроніці, атомній енергетиці, та ін. -яка вступає в суперечність старій структурі народного господарства і вимагає нового суспільного розподілу праці, реформування структури економіки. Відбувається спад виробництва в старих галузях - вугільній, нафтовій, і газовій промисловостях, металургії та ін.
Структурні кризи проявляються в формі енергетичнї, сировинної, продовольчої, екологічної і валютно-фінансової криз. Вони відрізняються від періодичних циклічних криз наступними рисами: охоплюють не все народне господарство, а лише частину його; відносно більш тривалі в будь-якоїй галузі; породжуються диспропорціями між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією або тривалим порушенням механізму зв'язків, що склалися між постачальниками продукції і її споживачами, модифікаціями цінових пропорцій, можуть бути кризою як надвиробництва, так і недовиробництва; диспропорційність при таких
кризах не може бути врівноважена тільки зростанням цін.
Економічні кризи в другій половині ХХ ст. стали менш глибокими і тривалими, для фаз циклу характерна асинхранність, або різночасність фаз. Серед видів криз переважають структурні кризи, криза валют, наростання інфляційних процесів.
2. Особливості соціально-економічної кризи в Україні.
Економічна криза 90-х років в Украіні. Основні параметри
.
З кінця 80-х і на початку 90-х років українська економіка ввійшла в затяжну й досить глибоку кризу. Спад виробництва, нагромадження інфляціонного потенціалу почались ще тоді, коли Україна була в складі СРСР. За офіційними даними, початок кризи починається з 1990 року. Масштаби спаду виробництва характеризуються наступними даними:
- зниження національного виробництва;
1990 р - 3,6 % ; 1994 – 25 %;
1991 р - 13 % ; 1995 - 12 % ;
1992 р - 18 % ; 1996 - 10 % ;
1993 р - 15 % ;
В цей же період темпи інфляції в деякі роки обчислювались тисячами процентів, настає різке зниження реальних доходів у безліч людей.Велика кількість підприємств працювала на 20 – 30 % своїх виробничих можливостей. Їхні господарські взаімодії значно ускладнилися проблемою неплатежів – зростанням внутрішньої та зовнішньої заборгованості.
Особливості економічної кризи в Україні.
Економічна криза - це фаза циклу, для якої характерно різке відновлення порушених пропорцій процесу відтворення за допомогою спаду виробництва, недозавантаження виробничих потужностей, зростання безробіття та ін. Це періодичне явище, що повторюється, і проявляється в надвиробництві капіталів і товарів, що не знаходять сфер застосування і збуту. При цьому надвиробництво означає не абсолютний стан економіки, який припускає, що товару вироблено більше, ніж може спожити суспільство, а відносне перевищення по відношенню до наявному рівня платоспроможного попиту. Тому класичною економічною кризою є відносне надвиробництво внаслідок обмеженого платоспроможного попиту населення, обумовлена зростаючим зубожінням населення.
Вихід з такої кризи вимагає цілеспрямованої державної політики по соціалізації ринкової економіки, зростанню доходів всіх верств населення до рівня пропозиції якісно створюваних товарів і послуг, що забезпечує рівновагу між ринковим попитом і пропозицією товарів і послуг.
Кризи глибоко потрясають і руйнують все народне господарство і свідчать про силу стихійного механізму ринкової економіки, що саморегулюється. Криза - це інструмент насильницького встановлення рівноваги між виробництвом і ринком, фактор, що трансформує всі структури народного господарства, що формує нові правила і принципи поведінки
суб'єктів ринку, пріоритетного розвитку і задоволення інтересів не виробників, а споживачів.
Історія економічних криз надвиробництва почалася з кризи 1825 року в Великобританії і першої світової кризи 1857 року, яка охопила всі країни Європи і Америки. Усього за період з 1825г. до 90-х г. ХХ ст.
було 22 цикли. Світова економічна криза 1929 - 1933гг. була найсильнішою за своїми наслідками для світового господарства: сукупний обсяг промислового виробництва капіталістичного світу скоротився на 46%, витоплення сталі і чавуну - на 62%, видобуток вугілля - на 31%, зовнішньоторговельний оборот - на 67%, чисельність безробітних склала 26 млн. чоловік, або 1/4 усіх зайнятих, реальні доходи скоротилися на 58%, вартість цінних паперів на біржі - на 60-75%. Особливостями цієї світової кризи були: тривале падіння виробництва; переплетіння промислової і аграрноїї, кредитної і валютної кризи і кризи державних фінансів; масове банкрутство дрібного і крупного бізнесу; зубожіння більшої частини населення.
Криза української економіки мала багато спільного з тими економічними явищами, що виявляються в будь-якій економіці, яка знаходиться на стадії спаду. Разом з тим, в ній можна виявити немало специфічних рис.
По-перше
, слід відзначити особливості, зв'язані з його причинами. Їхнє визначення і ранжування викликає ще деякі дис
1. Реформування централізовано-планової економіки, прагнення перейти до сучасної змішаної економічної системи. Різниця між цими системами, як відомо, надто істотна. Тому самий процес переходу не міг бути безболісним, не відбитися негативно на основних макроекономічних показниках. Разом з тим сама якість проведення реформ, рівень економічної політики держави в перехідний період виявилися низькими, що погіршило наслідки трансформації економічної системи.
2. На території колишнього СРСР склалася певна система розподілу праці. Ступінь економічної взаємозалежності економік був досить високий. Після припинення існування СРСР не вдалося швидко і ефективно побудувати на новій політичній, юридичній основах господарські взаємовідносини. Невирішеність
належним чином на міждержавному рівні багатьох економічних проблем
- грошових, платіжних, митних, валютних ін. - негативно відбилися на результатах функціонування економік цих країн, і в тому числі України, що, до того ж, залишилась у великий залежності від постачання енергоносіїв - нафти і газу.
По-друге
, спад виробництва супроводжувався не зниженням цін, а, навпаки, їхнім підвищенням.
Це залежало від декількох обставин:
- держава, "латаючи" бюджет, активно використовувала грошову емісію;
- перехід на світові ціни в взаємовідносинах з республіками колишнього СРСР призвів до невигідних для України цінових пропорцій, навально зросли ціни на імпортні нафту і природний газ;
- проведення погано підготованої акції по "лібералізації" цін в результаті якої держава відмовилася від прямого регулювання цін на більшість товарів, що, однак, в силу перших двох обставин, а також високого ступеня монополізації економіки та абсолютного домінування державної власності, з відповідною економічною психологією керівників державних підприємств, призвела до вибухового зростання цін,
По-третє
, відсутність масових банкрутств підприємств і розвиток в основному прихованих форм безробіття.
Відсутність банкрутств пов'язана з тим, що в початку 90-х років біля 90% підприємств були державними, і держава довго не могла визначиться в відношенні принципів фінансової підтримки своїх підприємств, умов їхнього відтворення.
3. Шляхи виходу економіки України з кризи та створення умов
для забезпечення економічного зростання.
Пошуком шляхів виведення економіки України з кризового стану зайняті Президент і Верховна Рад а України, Кабінет Міністрів Україні, вчені-економісти, спеціалісти-практики. В основі цих пошуків є прагнення
покращити соціально - економічну ситуацію в Україні, відновити вітчиз-няне виробництво, щоб створити базу для підвищення життевого рівня населення України.
Різні автори по різному бачать шляхи виведення економіки Украіни з кризового стану, в основі їх пошуків лежать різні підходи. Тому їх пропозиції дещо розходяться між собою. Одні автори пропонують повернутись назад в режим жорсткої планової економіки. Інші навпаки пропонують дати повну свободу підприємствам, надіючись, що ринок сам відрегулює стан економіки. Але на мій погляд обидва такі підходи не мають підстав бути повністю прийнятими за базові.
Період господарського життя, коли платоспроможний попит населення постійно стимулював підприємства дефіцитної економіки до пошуку резервів для розширення виробництва товарів і послуг, забезпечення повної зайнятості працездатного населення, минув. Однак тоталітарна держава, рахуючись тільки зі своїми інтересами, неправильно використала цей сприятливий шанс і спрямовувала величезні ресурси не в мирну економіку, а на мілітарізацію, деформючи всю структуру народного господарства. Безумовно, таку затратну економіку необхідно було кардинально реформувати, але на користь головного суб'єкта суспільства - людини. Але наші "реформаторы" не врахували, що криза в Україні і країнах СНД специфічна і вимагає скорішого зупинення спаду виробництва, що викликається державною політикою, більш швидких темпів росту цін у порівнянні з зростанням доходів, що посилює специфіку - дефіцит товару і послуг. Держава цілеспрямовано стримує платоспроможний попит населення засобом зростання цін. Починаючи з 1992 року, реалізується ця політика, наступний її етап розпочатий в жовтні-грудні 1994 року. Який сенс нарощувати виробництво товарів, коли попит настільки низький, що підприємства змушені зупинятися, заздалегідь ідучи на скорочення виробництва і втрату ринків збуту і прибутків?
Виникла ситуація замкнутого кола: щоб вийти з кризового невиробництва, державі і всім суб'єктам ринкових відносин належить цілеспрямовано забезпечити зростання виробництва товарів та послуг і обсягу їхньої реалізації. Для цього необхідно збільшити інвестиції в розвиток галузей обох підрозділів, впровадити нові технології, підвищити кваліфікацію робітників і їхні доходи. Без зростання доходів втрачається мотивація робітників до якісної праці і неможливо досягнути економічного зростання в умовах ринку. Але з іншого боку, інфляція, побивши всі світові рекорди, диктує політику зростання податків і цін, банківського відсотка за кредити і зниження державних затрат, що сприяють спаду виробництва, дефіциту державного бюджету. Як розірвати це коло протиріч, призупинити економічний хаос і забезпечити реформування економіки шляхом становлення економічного порядку, що забезпечується синтезом державного регулювання ринкової економіки? ХХ сторіччя знає ефективність і результативність двох альтернативних напрямків: кейнсіанського і монетарного. Кейнсианство
і його прибічники розробили теорію державного регулювання макроекономіки з метою її оздоровлення і стабілізації. Особливе місце відводиться державній антикризовій політиці, регулюванню інвестицій, рівня зайнятості, нагромадженню капіталу, економічному зростанню і соціалізації економіки. Реалізація ідей кейнсианства в країнах ринкової економіки сприяла розвитку державного регулювання економіки, хворій на кризу надвиробництва і монополізмом, її видужанню і поступовому реформуванню в нову соціально-економічну систему - ринкову. Така політика послідовно реалізувала стратегічну задачу - економічний розвиток і зростання добробуту народу, а також забезпечувала досягнення тактичної мети - стабілізації економіки і суспільство. В наших умовах швидкого загострення кризи державі слід взяти на озброєння ідеї даного економічного направлення.
Але Україна слідом за Росією намагається проводити реформи, взявши на озброєння монетаристську
концепцію М. Фридмана, що виступає проти активного державного регулювання. Згідно даної концепції в регулюванні економіки вирішальна роль відводиться грошовому обігу і взаємозв'язку кількості грошей з величиною валового національного продукту. Такий взаємозв'язок стає провідним тільки в умовах розвиненої ринкової економіки, здатної виробляти високими темпами товари і послуги і вимагати забезпечення рівного розвитку платоспроможного попиту. Ідеї монетаризму гарні і правильні, але тільки без порушення логіки їхнього історичного виникнення і реалізації. Наприклад, спочатку треба здійснити приватизацію і роздержавлення, оснастити нові господарські структури передовою технікою і технологією, забезпечити приплив інвестицій в сферу матеріального виробництва нових товарів і послуг, створити стабілізаційний фонд для конвертованості національної грошової одиниці - гривні, а після цього здійснювати лібералізацію цін.
Характерною ознакою кризи є порушення рівноваги грошового обміну, тобто порушення основного закону макроекономіки – закону грошового обміну.
Під час проведення беззастережної лібералізації зовнішньо-економічної діяльності склалася така ситуация, за якої банківська система
України, що є відносно досконалою з позицції ринкової системи взагалі, в маштабах світової економіки стала головним гальмом побутови саме ринкової економічної системи в Україні. Цей висновок стає прозорим з урахуванням того, що фундаментом ринкової системи є власне виробництво.
Сьогодні основна мета товарів широкого вжитку – імпорт (близько 95%), тому це означає, що в межах України українські гроші ідуть не на виробництво, а на фінансування іноземного виробництва.
За умов стабільної економіки, тобто за умов стабільного рівня виробництва та стабільної швидкості обороту грошей, в монетаристській економічній політиці панує твердження про те, що інфляція визначається як добуток відносного дефіциту бюджету на швидкість обороту грошей. Звідси позиція монетарної єкономічної політики – якомога більше зменшення дефіциту бюджету.
А коли нестабільна економіка, зміна обсягу виробництва стає головним чинником інфляциї, чого не може врахувати монетарна економічна політика через обмеження її висхідних положень.
Враховуючи, що інфляція залежить не тільки від дефіциту бюджету, а й передовсім від спаду чи приросту виробництва, від бартеру, кредитування комерційних банків національним банком , неконтрольованого приросту швидкості обороту грошей, ступеня лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, пов'язана з затримкою зарплати, зберіганням коштів населенням та розрахунками в іноземній валюті, рівнем "втечі" капіталу за кордон, та ін., можна стверджувати, що для України емісія грошей була б другорядним чинником, якби банківська система була взаємопов`язаною з виробництвом України , а в межах держави не порушувала б закон макроекономіки – закону обміну грошей.
Усе це підкреслює обмеженість та неефективність концепції і рекомендацій прибічників монетарної теорії у питаннях виявлення і, отже, усунення причин інфляції в умовах перехідної економіки .
Зрештою. Потрібно врахувати, що подолати інфляцію без відродження власного виробництва неможливо.
Фінансова стабілізація тільки за рахунок кредитів, жорсткої монетарної політики, за умов спаду виробництва, незахищеності свого ринку та виробника, невтручання держави в економіку призводитиме тільки до зростання зовнішньоекономічного боргу, загострення проблеми неплатежів, напруження в суспільстві, сприяння економічним злочинам, зубожінню широких верств населення .
В умовах сучасної економічної кризи держава не має права відмовлятися від активної антикризової політики, що спирається на апробовані в розвинутих країнах засоби, вироблені кейнсистами і реалізовані в них в ході реформування ринкової економіки в змішану, а після цього і в соціально орієнтовану економічну систему. Тільки тоді держава зможе в своїй політиці поклатися на ідеї монетаристської концепції, коли будуть створені передова база для економічного зростання високоякісних, конкурентноспроможних товарів і послуг, розвинена ринкова економіка, в якій інтереси виробників і споживачів, продавців і покупців знаходитимуться в рівновазі. В відповідності з цим по-іншому треба вирішувати проблему курсу валюти. Зараз доцільно говорити тільки про дві системи: фіксований і вільний курси валют. Історія знає 100 років існування фіксованого курсу валют, за допомогою якого держави змогли подолати кризу, інфляції, створити розвинену ринкову економіку. І тільки потім ввести вільний курс валют.
Єкономіст Грищук В.В.
пропонує механiзм законодавчого регулювання вiносин суб’ектiв господарювання i держави, впровадження яких дозволило б :
1. Спонукати пiдприємства та господарськi органiзацiї, незалежно вiд форм власностi та господарювання, до збiльшення випуску та реалiзацiї продукцiї в натурi при одночасному зниженнi її собiвартостi та цiни, в першу чергу виключно за рахунок наведення елементарного порядку на пiдприємствах, пошуку та швидкому впровадженню у виробництво ресурсо – зберiгаючих, наукоємких та високоефективних технологiй тому, що це буде економічно вигідно.
2. Економiко - податковим методом сприяти зниженню витрат виробництва (обiгу), i, як наслiдок, створення передумов для зниження цiн та зростання попиту, в тому числi виробничого.
3. Створити бiльш просту систему державного регулювання фондами споживання господарюючих суб’ектiв, що дасть можливiсть Уряду вiдiйти вiд встановлення верхньої межi витрат пiдприємств на заробiтну плату, та прийти до встановлення мiнiмальної зарплати на рiвнi реального споживчого кошика, i тим самим перекласти вiдповiдальнiсть перед найманими працiвниками за виплату зарплати на рiвнi прожиткового мiнiмуму на роботодавцiв , а державним органам здійснювати дiєвий контроль за його дотриманням. При цьому зросте питома вага витрат на оплату працi, а ,значить, зростуть i суми вiдрахувань в пенсiйний та iншi фонди, що базуються на фондi оплати працi, що дасть можливiсть зменшити навантаження на бюджет в частинi компенсацiйних виплат населенню у виглядi субсидiй та дотацiй. При збiльшеннi загального фонду оплати працi збiльшиться маса подоходного податку iз заробiтної плати. Інші можливостi та переваги, що дає такий пiдхiд, можна розглянути окремо.
4. Повернути 50% , а, можливо, бiльше тiньового торговельного обороту до легального, а, значить, оподатковуваного та керованого, що значно зменшить вплив тiньових грошей на цiни, iнфляцiю, фiнанси i приведе до їх стабiлiзацiї.
5. Спростити систему збирання податкiв, що дасть змогу повнiше їх збирати, дiєвiше контролювати ухилення вiд сплати.
6. Пiдприємствам поповнити власнi оборотнi кошти, нестача яких пiд час бурхливих iнфляцiйних процесiв привела до кризи платежiв в державi, включаючи заборгованiсть по заробiтнiй платi , в тому числi бюджетну. Сьогоднішня ситуація з національними грошима посилить кризу платежів саме через нестачу власних оборотних коштів у господарюючих суб’єктів.
7. Залучити до легального обороту значну частину готiвкової вiльноконвертованої валюти, що знаходиться на руках у населення, i обслуговує в тому числi тiньовий обiг.
8.Дозволить стимулювати банки на участь в довгстроковому кредитуванні підприємств, що пожвавить інвестиційну діяльність, а в цілому покращить інвестиційний клімат і, зрештою, підштовхне до зростання виробництва.
Що пропонується, зробити ?
Перше
. Перейти вiд спроб регулювання (читай обмеження та стримування росту) верхньої межi фонду оплати працi (споживання) в товарнiй (реалiзованнiй) продукцiї чи iншому аналогiчному показниковi до встановлення (з поетапним збiльшенням), нижньої межi (рiвня) витрат підприємств на олату працi (споживання). Рівень таких меж для різних галузей встановлюється на підставі аналітичних та статистичних розрахунків.
Що це дасть? Це дасть змогу підняти платоспроможність працюючого населення за рахунок зростання їх доходів в результаті поступового збільшення рiвня витрат на оплату працi на господарюючих суб’ектах незалежно вiд форм власностi, а значить i вартiсть робочої сили. Якщо цi рiшення приймаються, тодi стає ймовірним створення умов для пiдвищення продуктивностi працi на пiдприємствах, збiльшення випуску продукцiї, товарообороту i таке iнше.
Друге
. В складi витрат виробництва (обiгу) стає можливим встановлювати не верхню, а нижню межу витрат на охорону та безпеку працi, а також
на охорону навколишнього середовища, що є також дуже важливим для суспiльства. При встановленні жорсткого контролю з боку держави за повним і правильним використання цих коштів на промислових підприємствах, можливо буде менше техногенних катастроф та виробничих аварій з важкими наслідками.З iнших витрат можна було б нормувати верхню межу хiба - що витрат на виплату добових при вiдрядженнях за кордон.
Решту витрат можна було б не регламентувати взагалі. В ситуаціі, коли створені умови, при яких пiдприємства “захотiли б”
економити на витратах, держава одержала б значне збiльшення надходжень до бюджету за рахунок збiльшення легального обороту, пожвавлення економiки та зростання виробництва.
Але для того, щоб у всiх господарюючих суб’ектiв не було бажання покрити витрати (що дійсно можуть зрости внаслiдок запропонованих заходiв) за рахунок пiдвищення цiн i тарифiв на продукцiю та послуги, як це робилося в 1992-1996 роках і робиться зараз, (керiвники добре навчилися аргументувати необхiднiсть пiвищення цiн на продукцiю своїх пiдприємств за рахунок так званих об’єктивних факторiв, приховуючи при цьому неефективнiсть внутрiгосподарського управлiння пiдприємством, а також спекулятивну вигоду), пропонується такий механiзм оподаткування
, що економiчно не дозволив би це зробити, тобто прагнення досягнути прибутку, або покрити безгосподарність, виключно за рахунок збiльшення цiн та зменшення обсягiв виробництва було б заблоковано взагалi
, але не силовим методом
, (як це практикується навіть тепер - наприклад рішення про обмеження цін на деякі товари та рівнів торговельних надбавок), а стало б економiчно невигiдним для буль-якого пiдприємства чи органiзацiї, і в першу чергу монополістів
.
Навiть навпаки, такий механiзм стимулював би зниження цiн пiдприємствами-виробниками, рiвнiв торговельних надбавок торговельними органiзацiями, рiвнiв процентних ставок за банкiвськi кредити, спонукав би збiльшувати обсяги виробництва, обiгу, оборотiв з кредитування підприємств-виробників, в тому числі довгострокового i т.д., що в кінцевому рахунку приведе до зростання виробництва та підвищення його ефективності.
I якщо цi рiшення допоможуть зрушити з мiсця виробництво, то країна виживе i стане на шлях розвитку, поступового, але впевненого руху вперед. Потрiбно лише шукати цi новi рiшення та механiзми , а не повертатись до старих, що призвели до занепаду, такого ганебного стану народу та держави.
На мій погляд пропозиції цього економіста є найбішь сприйнятні в умовах нинішнього стану української економіки, так як вони поєднують в собі елементи державного регулювання відносин суб'єктів господарювання і бюджету з ринковими механізмами, що регулюють економіку в ринкових умовах вільної конкуренції.
В И С Н О В К И
Государство-банкрут, що має величезний внутрішній борг, який становить з трудових вкладів населення, облігацій і т
. п., спекулюючи на ідеї ринкової економіки, засобами грошової реформи і підвищенням цін під гаслом "шоковой терапії без всякої анестезії" пограбувало свій народ, здійснює конфіскаційні міри по вилученню трудових доходів населення. Мир в котрий раз настороженно
стежить за тим, як зніщують народні маси України, до яких пір вистачить у них терпіння і віри в "гарних керівників", що приходять і уходять зі своїх високих постів без всякого побоювання понести відповідальність за свою антинародну і антикризисну діяльність.
Вихід України з кризи вимагає посилення державного втручання в елімінації таких негативних сторін економіки, як односторонність розвитку; високі темпи спаду виробництва; хронічна фінансова заборгованість і дефіцит державного бюджету; переважний вивіз сировини, енергоресурсів; низький рівень технології і забезпеченості населення товаром народного споживання; високий рівень дитячої смертності і зниження тривалості життя; низький рівень життя і попиту; відсутність крупного національного часного капіталу і висока питома вага державного сектора в економіки; висока питома вага ручної, важкої праці в усіх галузях народного господарства.
Економіка України в результаті спекулятивного підвищення цін, гіперінфляції, ізоляційного курсу поступово вступає в кризу надвиробництва, для якого характерні надлишкове неефективне виробництво неякісних товарів та послуг і ускладнення їхнього збуту, матеріальні проблемі і моральні страждання більшості членів суспільства. Вимагаються кардинальна структурна перебудова, реформування економіки України, перерозподіл капіталу з старих галузей в нові. І криза перетвориться в засіб структурної політики забезпечення рівноваги в народному господарстві.
Негативні соціальні наслідки економічних кризи неминучо, але вони не повинні бути безглуздими і тривалими. Якщо криза має місце, треба використати її в якості засобу реформування структури народного господарства, забезпечення рівноваги між сукупною пропозицією і попитом. В іншому випадку нас очікує подальше загострення протиріч всіх сфер суспільного життя.
С П И С О К Л І Т Е Р А Т У Р И
1. Абубеков Р. "Идея, которая может стать национальной: экономический кризис можно преодалеть."// Деловая Украина - 1999 -№25
2. Грищук В.В. "Про деякі шляхи виведення економіки України з Кризового стану". Записка до комісії Верховної Ради України з соціальних питань., 05.11.1996р.
3. Губский Б. "Як подолати економічну кризу, або пошук економічних моделей відродження України" //Урядовий кур'єр -199 -№ 208-209
4. Задоя А.А., Петруня Ю.Е. "Основы экономики" Київ. "Вища Школа" 1998р.
5. Квасюк Б. "Сущність та особливовті кризи в Україні"//Економіка України - 1992 - №5
6. Кір'ян Т., Шаповал М."Як вивести Україну із затяжної соціальної та економічної кризи //"Праця і зарплата" №13 1998р.
7. Клименко Г.Н., Нестеренко В.П. "Основи економічноі теорії: політичний аспект" Київ. "Вища Школа" 1994р.
8. Мамалуй А. "Особенности кризисного развития экономики Украины" //"Бизнес информ" 1995г. № 5-6
9. Павловский М. "Як вивести Укрраїну з кризи"//"Голос України" 1997 №166
10. Постанова об'єднаного з'їзду промисловців, підприємців і роботодавців України "Про соціально-економічну кризу в Україні та шляхи її подолання"//Деловая Украина - 1999 -№36
11. Чиж Н.,Андриенко В. "В пропасть ведут экономику "реформы", реализованные в Украине: глубина социально-экономического кризиса"//Голос Украины - 1998 - №188