Зміст
Вступ…………………………………………………………………………....2
1. Основні причини виникнення фінансової кризи………………..…….4
2. Підведення підсумків банківської діяльності 2008-2009 рр…….…11
3. Світовий досвід впровадження антикризових заходів та розробка методів боротьби з кризою в Україні……………………………………..…...18
Висновок………………………………………………………………………26
Список використаної літератури……………………………………..…...28
Фінансова криза 2008-2009 рр. та її вплив на банківську систему України
Вступ
Я б хотіла розпочати свою роботу сама з тлумачення терміну «криза». Криза – це загострення, розлад, занепад, тобто це слово є уособленням всього того негативного, що тим чи іншим способом впливає на наше життя. В залежності від сфери впливу кризи бувають різних видів: це можуть бути біржові, валютні, грошово-кредитні, політичні, економічні, фінансові або навіть екологічні кризи. Але від назви суть не змінюється, все одно з того чи іншого боку криза буде нести в собі суперечні, іноді навіть не дуже сприятливі наслідки як для кожного громадянина, так і для держави в цілому [1].
Україна вже 18 років існує як незалежна та самостійна країна. За цей тривалий час вона побачила й пережила багато подій, які значною мірою вплинули на її формування у ту державу, яку ми бачимо сьогодні. Можна, наприклад, згадати політичну кризу у 2001р., яку пов’язували із вбивством журналіста Георгія Гонгадзе, чи знов таки ж політичну кризу, але вже у 2004, пов’язану з виборами Президента України, але слід також згадати 2008 рік, у якому Україна вступила до Світової організації торгівлі. Ці події були як позитивними, так і негативними, однак вони є вже частиною історії. Сьогодні ж Україна знову на своєму тернистому шляху зустріла перепону до світлого майбутнього і ім’я їй – світова фінансова криза.
Насамперед слід зауважити, що фінансова криза – це глибокий розлад фінансової системи країни. Необхідно відзначити, що для України ця криза не є першою, однак вона є поки що наймасштабнішою для нас. Що стосується наслідків, то про них говорити ще занадто рано, адже фінансовий занепад тільки розпочав панувати на земній кулі, але все ж таки вже приніс багато невдоволення, розчарувань, провалів, негараздів, а в деяких випадках навіть паніку та розпач.
В останні роки кожен спроможний побачити тенденцію до загострення фінансової ситуації як на рівні країни, так і глобальному рівні. В цій ситуації в найгіршому стані опинилася банківська система, а криза 2008-2009 рр. не додала до цих подій зовсім нічого, щоб покращило становище банків, навпаки, навіть погіршило їх позицію.
В свої роботі я поставила собі за мету дізнатися все ж таки як вплинула фінансова криза на діяльність банків, дати характеристику сучасного стану банківського сектору країни, а також надати певні рекомендації щодо збереження найбільш стабільної роботи банків під час кризового занепаду.
Я вирішила звернутися саме до цієї актуальної проблеми, тому що одним із важливих чинників, який значною мірою впливає на розвиток економіки як України, так і цілого світу, звичайно, є банківська система. Хоч на сьогодні криза на банківському рівні не знайшла своєї розв’язки, проте вона є надзвичайно цікавою для експертів, які досліджують це питання, а саме: економічну ситуацію банківської кризи, які причини призвели до її виникнення та що можна зробити для того, щоб подолати її з найменшими збитками для банківської системи України.
З вище сказаного можна зробити висновок, що банківська система зараз знаходиться не в дуже сприятливому становищі, що значною мірою вплинуло на життя кожного громадянина нашої країни. Але все ж таки ця проблем не була відкладена на потім для того, щоб вирішити її за кращих часів і це дає надію на краще, безкризове майбутнє.
Вивчення цієї проблеми висвітлено в наукових працях багатьох вітчизняних й зарубіжних вчених, найбільш цікавими та розгорнутими є праці, написані І.А. Бланк, Дж. К. Ван Хорн, А.В. Богомоловою, І.К. Кованкадзе [1].
Чітке визначення кризового стану завжди приводили до значних розбіжностей серед науковців, оскільки не кожна негативна ситуація в діяльності банків чи банківської системи призводить до кризи. Одні вважають, що криза – це і проблема, і об’єктивна передумова, так би мовити стимул до подальшого розвитку, а Ю. Розенталь вважає, що криза – це ситуація, яка характеризується високою небезпекою, станом невпевненості, відчуттям невдоволеності [1].
Отже, криза - це не завжди занепад, інколи це навіть поштовх до руху вперед, який часом є навіть необхідним процесом.
1. Основні причини виникнення фінансової кризи
Як вже було вище сказано, Україна відчула на собі не одну переломну подію, в тому числі і фінансову. У 1998-1999 рр. держава вже зустрілася з фінансовою кризою, проте у ті часи вона була викликана надмірною активністю держави на ринку внутрішніх запозичень для фінансування дефіциту бюджету, що і призвело в свою чергу до спаду економіки та втечею з країни закордонних інвесторів. Внаслідок ізольованості банківського сектору від світового капіталу цю кризу можна також сміливо назвати валютною. Сьогодні до України знову завітала стара знайома, проте цього разу її руйнівну силу на собі відчув і весь світ.
Фінансова криза, або як її ще називають банківська криза – це невід’ємна риса ринкової економіки, вона супроводжує процес поступового розвитку суспільства. В залежності від впливу банківської кризи на економіку її можна поділити на три типи: ті, які діють на макроекономічному рівні; на мікроекономічному рівні; та ті, які характеризуються повномасштабною бюджетно-фінансовою дестабілізацією, яка призводить до високої інфляції економіки [1].
Таке явище як криза може бути стихійного характеру, чи навпаки – бути передбаченою на основі розрахунків експертів та науковців. Але все ж таки криза неочікувано з’являється надзвичайно рідко. Тому в економіці завжди вкладали великі кошти у розвиток системи, спеціалісти якої займаються прогнозуванням ринку, оцінкою його стійкості під час фінансової кризи, діагностикою та моніторингом банківської системи, що є необхідним для подальшого, хоч якоюсь мірою, впевненого майбутнього.
Під час кризи у 1997-1998 рр. Міжнародний банк розрахунків (МБР) займався вивченням банківської кризи й досяг певних результатів у цьому питанні. МБР дійшов висновку, що банківська криза відбудеться, якщо в країні виражені хоча б один із зазначених нижче чотирьох чинників: проблемні активи банків складають більше 2% ВВП країни; сума коштів, необхідних для порятунку банківської системи, перевищує 2% ВВП; у банківському секторі націоналізація набула масового характеру, банківські депозити заморожені, а влада запроваджує „банківські канікули ”; центральний банк гарантує виплати населенню за всіма банківськими депозитами, не підтверджуючи свої слова матеріальною основою [2].
Ось і виходить, що в далекому 1997 р. були передбачені основні чинники, які мали місце у теперішній фінансовій кризі
„Нинішня криза не є якоюсь особливою у світовій фінансовій системі, - зробив висновок кандидат економічних наук, доцент Львівського інституту банківської справи Олексій Другов. Але її масштаби значно посилилися наслідками фінансової глобалізації. А головною її причиною, як і попередніх світових криз, були спекуляції. Проте регулятор фінансово-кредитного ринку, яким у США є федеральна резервна система, нічого не робив, щоб їх припинити ”. Із цим висновком частково не погодився проректор університету банківської справи НБУ професор Олександр Барановський. Він зазначив, що саме процес фінансової глобалізації та появи нових сегментів фінансового ринку і вирізняє нинішню кризу. Адже у попередніх випадках взагалі не фігурував ринок похідних цінних паперів, тобто не фігурували цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів. Не було й впливу різних негативних факторів, як нині, коли наклалися кілька криз – іпотечна, валютна, ринку похідних цінних паперів та інші. Тому дуже цікаво й корисно для боротьби з кризами було б дослідити розвиток цих явищ та створити систему їх попередження, наголосив він [3].
Які ж основні причини виникнення банківської кризи? На цю тему існують вже, напевно, тисячі робіт. До найбільш реальних і обґрунтованих слід віднести, такі як: різке зростання заощаджень, низькі процентні ставки в країнах з розвинутою економікою та вільне переміщення капіталу між цими країнами. Також варто звернути увагу на те, що значно раніше почала наростати невеликими темпами інфляція, в результаті чого почали зростати ціни на активи, а ризик в фінансовій та економічній структурах почав приносити менше прибутків, що в свою чергу призвело до масового використання кредитів. На основі всіх цих подій в США й з’явилася величезна кількість цінних паперів, забезпечених іпотеками, які не мали під собою ніякої матеріальної основи - це були гроші створені з повітря, які ж знову купували під кредити інші громадяни [2].
„Іншою причиною масштабної кризи в Америці є радикальна зміна структури фінансової системи розвинутих країн за час стрімкого зростання світового ринку, а також значно зросла роль небанківських фінансових посередників на грошовому та фондових ринках. Ситуація ускладнилась падінням цін на нерухомість і серйозними проблемами на ринку структурованого фінансування. В результаті банки фактично втратили можливість виводити зі свої балансів ризикові активи, а фінансова система США почала відчувати дедалі сильніший вплив зростання витрат за кредитами та цін на фінансові активи. До того ж зміна її структури ускладнила управління кризовими явищами за допомогою традиційного набору інструментів центрального банку ”[3].
Після всіх цих подій й почали зникати найбільші інвестиційні банки Америки. Bear Stearns, Lehman Brothers та Merrill Lynch – ці банки не витримали натиску кризи, ще два банки – Goldman Sachs, Morgan Stanley знайшли собі нових власників, а страхову групу AIG викупила держава, вважаю, що якби AIG збанкрутувала, тоді б була зруйнована вся фінансова система США.
Також цю подію пов’язують з Китаєм. Вважають, що відбувся світовий дисбаланс заощаджень, тобто в США рівень заощаджень був занадто низький, а в Китаї та інших країнах, що розвиваються, навпаки – занадто високий, а Америка не звернула на це необхідної уваги і продовжувала жити не по засобах. І внаслідок цих подій знову ж таки з’явився мильна булька, роздмухана на неіснуючому капіталі, яка не примусила довго ждати свого так би мовити „лопання”.
Інша точка зору полягає в тому, що Китай сприяв появі глобального дисбалансу не через свій торгівельний експорт, а через експорт капіталу. Китаю не вистачало не попиту на предмети вжитку, а пропозиції високоякісних фінансових активів. Він знайшов їх в США, в основному у формі цінних паперів Міністерства фінансів і інших урядових цінних паперів, у свою чергу спонукавши інших інвесторів робити більш спекулятивні інвестиції.
Саме з цих подій, як вважають аналітики, і почалася всесвітня фінансова криза. Спочатку це стало головною проблемою США як країни, через яку проходить майже весь світовий капітал і де знаходяться найглибші фінансові ринки, а потім вже й інших країн світу, зокрема й України. На відміну від інших країн Україна йшла до цієї кризи, вже починаючи з самого початку XXI ст.
Слід розпочати ще з далекого 2000 р., коли неабиякими темпами зростала грошова маса, але інфляція залишалася на низькому рівні. У подальші роки грошова маса залишалася у великому об’ємі, проте почалися серйозні проблеми з інфляцією, що можна побачити на таблиці 1. У цей час почала зростати кількість виданих кредитів економіці. Якщо в 2004 р. їх величина становила 25,7% від ВВП, то вже у 2007 р. – досягла 59,9%, при цьому дуже високими були темпи зростання кредитів, виданих фізичним особами, що не могло не вплинути на темп інфляції в бік підвищення [4].
Таблиця 1
Приріст грошової маси та інфляція в економіці України у 2000-2008 рр.
У свою чергу споживчий характер кредитів, виданий фізичним особам, значно погіршив фінансове становище держави ще до початку кризи в Україні.
Також у 2004 р. в Україні відбулися найбільш гучні президентські вибори, влада на гребні апогею вирішила підвищити пенсії тим, у кого вона менша за прожитковий мінімум. Хотілося як найкраще, а отримали як завжди. В результаті пенсії збільшили у декілька разів і відбулося розбалансування пенсійного фонду, а інфляція з цього моменту почала прискорене зростання.
У 2005 р. у макроекономічній сфері ситуація різко змінюється у бік погіршення. Зростання цін у 2004 р. і в наступних 2005-2007 рр. формує в Україні умови попиту, який з кожним роком все більше підвищувався, а задовольнити який Україна вже починаючи з 2005 р. не могла, оскільки внутрішні резерви вже давно були вичерпані. Відбувається різке підвищення показників імпорту внаслідок зменшення контролю за митницею України, а Національний банк України здійснив офіційне підвищення валютного курсу національної валюти країни, що за тодішнього стану економіки було значним ударом по банківській системі країни.
В 2007 р. на спекуляціях із житловою нерухомістю можна було заробити на 20-25% більше, ніж це було у попередні роки. Так найбільший стрибок цін був зафіксований в найбільших промислових областях: Донецьк (+38%), Харків (+33%), Дніпропетровськ (+25%) [2].
Приватні банки почали прагнути якомога більше заробити на зростанні цін на внутрішньому ринку. При цьому вони і зруйнували ж його своїми поспішними діями, вводячи все більше імпортних товарів та позикових фінансових ресурсів.
В цей же час після виборів у 2004 р. Україна знову наступає на старі граблі – запозичення грошей, але отримані кошти були дуже швидко використані, а зовнішній борг країни досяг величини майже в 60% ВВП [4].
Побачивши привабливі можливості до збагачення, в Україну почали стікатися іноземні інвестори, які вкладали свій капітал у банківську систему, що дало їм змогу скуповувати приватні банки. Частку іноземного капіталу в банківській системі України можна побачити на рис. 1.
Рис. 1. Частка іноземного капіталу в статутному капіталі банківської системи України.
В наступних роках можна було побачити щорічне збільшення індексу цін промислової продукції та індексу споживчих цін порівняно з індексом номінального обмінного курсу. Індекс номінального обмінного курсу практично всі роки аж до жовтня 2008 р. мав дуже низьке значення, що знижувало запас цінової конкурентоспроможності економіки України, і тільки завдяки тому, що долар знецінювався щодо євро, конкурентоспроможність ще трималася на більш-менш стабільному рівні. У свою чергу і тут знайшлись люди, які змогли заробити на впливі цих факторів, переважну їх кількість становили закордонні інвестори ті іноземні виробники.
Проте не все було б так погано, якби ще й українські політики не внесли і сюди свій вклад. З 2004 – 2007 рр. в Україні з кожним роком все більше зростала політична роль в житті людей. У цей період різноманітних виборів, перевиборів, мітингів та демонстрацій влада прагнула отримати найбільшу кількість послідовників їхньої політичної кампанії і для цього використовувала найрізноманітніші прийоми. Почали збільшуватися соціальні виплати та заробітна плата, проте зростання цих показників перевищувало збільшення продуктивності праці і реального ВВП.
Врешті-решт до 2008 року зовнішній борг України становив 100 млрд. дол., що наблизило його до критичної величини, і його покриття в перспективі ставало дедалі важчим, особливо після офіційного зниження державою національних грошей щодо іноземних валют. У результаті зовнішній борг країни перевищив 90% ВВП, що загрожувало кризою неймовірних масштабів [4].
Можна безумовно стверджувати, що фінансова політика 2004 – 2007 рр. була вкрай небезпечною, але можливо вона б і змогла утримати відносну стабільність в країні в найближчі часи, адже ще на початку 2008 р. частка іноземного капіталу в Україні була дуже значною, проте фінансова криза 2008-2009 рр. не дала здійснитися цьому задуму. Останнім поштовхом до темної прірви було бажання Національного банку України знизити інфляцію. Проте цей шлях зниження інфляції був дискусійним, тому що погашення її планувалося за рахунок бюджету та пенсійного фонду.
2. Підведення підсумків банківської діяльності 2008-2009 рр.
В умовах загострення фінансової ситуації у вересні – листопаді 2008 р., що виникла внаслідок різкої зміни стану платіжного балансу, а також нестабільності курсу, населення масово кинулося в банки знімати заощадження та переводити їх в іноземну валюту в очікуванні зниження курсу гривні, тим самим призводячи до ще більшого його падіння. Цьому сприяла також політика комерційних банків, які отримали значні кошти на рефінансування, тобто для того, щоб відновити свої позиції, проте гроші були витрачені також на купівлю нової валюти, для того, щоб можна було вивести її за кордон.
Паніка зробила своє і курс гривні за жовтень 2008 р. знизився до 25%. Результатом цього стало введення Національним банком України обмежень на розрив угод по довгострокових депозитах населення, а також багато інших заходів, які хоч якось стабілізували занепад банківської системи. Крім того, НБУ докладав зусиль для стабілізації курсу національної валюти, що робилося під натиском МВФ, заборонивши продавати національну валюту за власним курсом і встановивши свій курс гривні. Все ж таки це зміцнило положення валюти в України, проте через деякий час це призвело до серйозних обмежень на купівлю валюти для населення, що спричинило появу „чорного” ринку готівки, на якому курс значно різнився від встановленого МВФ і звісно ж в кращий бік для тих, хто заробляв на цьому додатковий прибуток.
Слід відзначити, що у той час, коли США вже відчула на собі фінансову кризу, українська банківська система ще до вересня 2008 р. працювала відносно стабільно за тих, не дуже сприятливих умов, які вже склалися в нашій країні, тому що фактори, які й призвели до світової фінансової кризи для нашої держави, не були настільки вагомі, щоб одразу ж підірвати фінансову систему країни.
Осінь 2008 року, мабуть, назавжди запам’ятається як період першої хвилі світової економічної кризи... Проте у вересні в Україні ще були розмови, що, мовляв, то в США — криза, а ми ще замалі в економічному плані й надо далеко від Америки, щоб відчути щось подібне. Тепер же новини зі світових фондових ринків, повідомлення про зупинення виробництв, банкрутство підприємств і цілих країн, а також прогнози різноманітних економічних експертів стосовно курсу валют чи термінів кризи стали для аудиторії українських ЗМІ таким же звичним і повсякденним явищем, як і для інших країн світу.
У 2008 р., як і в попередніх роках, в Україні не було такого попиту на іпотеку, як у більшої частини розвинутого світу, і тому не відбувалося їх масове повернення в банки та й їх сума становила всього 15% від ВВП, тоді я к у США – 75%. Фондовий ринок у нас не настільки розвинутий, як ринок банківських зобов’язань.
Тому каталізатором в Україні мав стати інший фактор. На думку Віталія Рисіна цим поштовхом стала ситуація з Промінвестбанком – одним з найбільших банків країни, який займав шосте місце за активами (близько 27,5 млрд. грн). Причому проблеми цієї фінансової установи були викликані не світовою фінансовою кризою, а беручи до уваги всі попередні події 2008 р., нагнітання паніки, яка мала за мету підірвати довіру до банку та призвела до того, що вкладники почали масово забирати з Промінвестбанку свої депозитні вклади. Всього за кілька днів вкладники вилучили понад 3 млрд. грн [3].
На порятунок Промінвестбанку НБУ були кинуті величезні кошти, а починаючи з 7 жовтня 2008 р. в банку була запроваджена тимчасова адміністрація. Саме цей досвід заклав в свідомість українських громадян величезну недовіру до працездатності та дієспроможності українських банків. За офіційними даними НБУ, з 1 жовтня відплив депозитів з вітчизняних банків становив близько 3 млрд. доларів США.
Національному банку України потрібно було приймати миттєві рішення для того, щоб зовсім не втратити довіру громадян. Тому 11 жовтня 2008 р. НБУ прийняв постанову №319. Згідно цієї постанови банкам надавалися стабілізаційні кредити, було обмежено обсяг активних операцій та встановлення заборони на дострокове повернення депозитів фізичних осіб. В той же рік у другій половині жовтня 25 найбільших банків України звернулися за допомогою до НБУ, який виділив на рефінансування, тобто випуск нових облігаційних позик для погашення основного боргу по позиках, випущених раніше, 8 млрд. грн. Проте міжнародні агентства, які займаються встановленням рейтингової системи всіх банків світу, значно знизили позиції у цьому списку українських банків. Населення знову почало панікувати, але при вже існуючих обмеженнях вкладники не могли повернути всі ті депозити, які ще залишилися в банках, тому і почали скуповувати іноземну валюту, внаслідок чого значно зріс курс долара та євро.
За даними Національного банку України, на кінець 2008 р. у країні діяло 178 кредитних установ. До кінця року їх стало значно менше. На кінець першого півріччя 2008 р. розбіжність між вимогами за кредитами та депозитами складала 196963 млн. грн, що змусило банки залучити до використання значної кількості іноземного капіталу. На цьому тлі загострюються проблеми, які знову ж таки пов’язані з банківськими активами, а точніше саме з їхньою якістю, оскільки до середини 2008 р. збільшення темпів росту активних операцій дозволяло утримувати більш-менш вагому частку проблемних кредитів на прийнятому рівні НБУ [5].
На фінансову стійкість банківського сектору також вплинули окрім внутрішніх причин й зовнішні негаразди. Як вже було вище сказано, міжнародні рейтингові компанії також в цій ситуації мали свій вплив на певні обставини. Головну роль в цих подіях відіграла міжнародна агенція „Fitch Ratings”, яка приймала участь в складанні рейтингу для банків України. Починаючи травнем і закінчуючи жовтнем 2008 р. рейтинг українських банків стрімко впав з „позитивного” до „негативного”. На рішення такого стрімкого спаду рейтингу вплинула одна із основних причин негараздів у нашій країни – нестабільна політична ситуація, відіграли тут свою роль і інфляція, а також дефіцит платіжного балансу.
І
Але фінансова криза продовжила розвиватися й у 2009 р., і як передбачають експерти, вона може зачепити 2010 й навіть 2011 рр. [7].
З усього вище сказаного можна зробити безліч висновків. Проте слід звернути особливу увагу на те, що за останні чотири роки співвідношення депозитів та кредитів знизилось з 93% до 49%. Тобто банки все частіше стали видавати кредити за рахунок запозичених коштів, отриманих від іноземних інвесторів. Крім того, до кризи біля 70% депозитів юридичних та фізичних осіб були номіновані в національній валюті, в той час, коли більша половина кредитів видавалася в іноземній валюті. Як тільки курс гривні почав падати, громадяни почали забирати свої кошти та переводити їх в іноземну валюту, у зв’язку з чим НБУ ввів заборону на їх дострокове вилучення.
Цілком природно, що вкладники не поспішають нести свої заощадження в банки, звідки їх дуже проблематично забрати. Рівень недовіри до фінансових установ зараз майже 80%, порівнюючи з минулими роками. Громадяни, які все ж таки наважуються приносити гроші в банк, залишають свої кошти в основному на рахунках, з яких у будь-який час можна зняти свої гроші. Наприклад, в „Укрсиббанку” спостерігають підвищення попиту на депозит „Активні гроші”, який дозволяє без перешкоджань у будь-який час знімати гроші, а в VAB банку – створили аналогічний депозит, який має назву „Активні заощадження”. Тобто ми можемо спостерігати хоч і незначні, проте певні зрушення у подоланні фінансової кризи в Україні [7].
Якщо на початку нинішнього року частка зазначених вище депозитів знизилася до 17,9%, то вже на кінець осені вона приблизилася до 20% і, як передбачають аналітики, ці цифри вже на початку 2010 р. можуть сягати навіть 40%, що може призвести до своїх як позитивних, так і негативних наслідків. Виходить, що довіра банківським установам може й повернутися, проте в цьому році також відбулося багато й негативних подій, що в деякому сенсі віддалили нас від моменту подолання кризи [8].
В період з січня по квітень 2009 р. значно впали показники промислового виробництва, інфляція значно збільшилася. Кабінет міністрів заборонив Держкомстату публікувати дані зміни ВВП за I квартал 2009 р. Згідно цих даних спад ВВП в першому кварталі складав близько 20,3%, а в другому кварталі – 18%. Інфляція з січня по травень складала 7,4% (в 2008 р. ця цифра була близько 14,6%), в основному через обмежені дії Національного Банку України, завдяки яким грошова маса за січень-травень зменшилась на 9,2%. В той же час цей порівняльний успіх виглядав гнітюче на загальносвітовому фоні, оскільки по підсумку першої половини 2009 років на Україні була зафіксований найбільш високий показник інфляції в світі — 8,6 відсотка. Дефіцит держбюджету в першому півріччі 2009 років склав 10,61 мільярда гривень. На початок липня 2009 року державний і гарантований державою борг України складав 28,9 мільярда доларів, у тому числі зовнішній — 20,5 мільярда доларів, внутрішній — 8,2 мільярда доларів. ВВП України за ІIІ квартал 2009 року, в порівнянні з аналогічним кварталом 2008 року, за попередніми даними, зменшився на 15,9 %. Обнародування остаточних даних за III квартал очікується 30 грудня 2009 р. За даними Міністерства економіки, рівень тіньового сектора економіки України за результатами II кварталу 2009 року складає 36 % від офіційного ВВП. По попередніх оцінках, державний бюджет України, в результаті збільшення тіньового сектора, в 2009 році може недоотримати більше 100 млрд. грн. У III кварталі Держкомстат зафіксував двократне — до $432 млн. — прискорення відтоку прямих інвестицій з України. Унаслідок відтоку і курсової переоцінки надходження прямих іноземних інвестицій в III кварталі скоротилося до $614 млн. Опит керівництва провідних іноземних інвестиційних компаній, який був проведений в жовтні 2009 року дослідницьким центром компанії SEOLA Group, показав значне погіршення інвестиційного клімату в Україні. Так, згідно даним дослідження, 69 % керівників іноземних інвестиційних компаній не збираються найближчим часом розглядати питання про інвестування в економіку України. При цьому 34 % іноземних інвестиційних компаній, які вже працюють в країні, збираються піти з України, а 26 % — заморозити поточні проекти.
У січні-травні збільшилося надходження іноземних інвестицій в основному у вигляді підтримки європейськими материнськими банками дочірніх банків в Україні. Вже в квітні населення почало більше довіряти банківській системі, оскільки почалося невелике збільшення загального об'єму депозитів, як вже було зазначено вище. Національний банк України став широко застосовувати практику призначення своїх тимчасових керівників в проблемні банки („Родовід”, „Столиця”, „Трансбанк”, „Надра”, „Дністер”, „Енергія”, „Київ” і т. д.). 10 червня уряд України прийняв рішення про націоналізацію трьох банків („Укргазбанк”, „Родовід Банк”, банк „Київ”) шляхом входження в капітал цих банків, а 12 червня Національний банк України з 15 червня 2009 р. понизив облікову ставку з 12 % до 11 %. За підсумками роботи в 1 кварталі 2009 року близько 40 банків України показали збитки, а за 1 і 2 квартали всі банки України понесли збитки на суму 10,2 млрд грн (проти 5,3 млрд грн. прибутку роком раніше). За січень-липень 2009 року чистий збиток української банківської системи склав 18,361 млрд грн, що було пов'язане з вищими темпами зростання витрат банків в порівнянні з доходами. У липні 2009 року уряд вирішив ліквідовувати „Укрпромбанк”, який потерпів рекордні збитки і „Одеса-банк”. У серпні Нацбанк вирішив ліквідовувати банки „Європейський” і „Національний стандарт”, а вже цієї осені перестав існувати й „Надра банк” [8].
Щодо фінансової діяльності Харківської області можна сказати, що за 9 місяців 2009 років до звідного бюджету міста Харкова надійшло 2012,8млн. грн, у тому числі до загального фонду бюджету - 1369,5млн. грн, спеціальний - 162,8млн. грн, отримано трансфертів з Державного і обласного бюджетів - 480,5млн. грн, а витрати бюджету склали 2107,7млн.грн. або 94,8% до уточненого плану звітного періоду, з них витрати загального фонду - 1822,4млн.грн. (98,3% до плану), спеціального - 285,3млн.грн. (77,6%). Тобто виник певний дефіцит бюджету. В порівнянні з 2008 роком об'єм фінансових ресурсів Харкова зменшився на 163,8млн.грн. (на 7,5%), з них доходи загального фонду - на 23,6млн.грн. (на 1,7%), спеціального - на 129,7млн.грн. (на 44,3%), трансферти з Держбюджету - на 10,5млн.грн. (на 2,1%). З цих даних ми бачимо, що Харків теж зазнав певних збитків від фінансової кризи, що певним чином вплинуло на життя міста у всіх його аспектах [9].
3. Світовий досвід впровадження антикризових заходів та розробка методів боротьби з кризою в Україні
Криза є, вона існує і вже не один рік. Через кризу величезна кількість людей зазнала втрат. Дехто втратив роботу, дехто не отримував заробітну плату місяцями, а дехто навіть втратив всі свої кошти. Немає тих, хто б не постраждав від кризи, й для цього необхідно з нею боротися всіма можливими методами і способами. Хоч на кінець 2009 р. й відчувається тенденція до поліпшення фінансового становища країни, проте цього виявилося замало для того, щоб перебороти занепад банківської системи.
У боротьбі з проявами нинішньої світової кризи як розвинені країни, так і ті, що розвиваються, розробляють і активно застосовують антикризові заходи.
Так, уряд Великобританії вирішив надати 37 млрд. фунтів трьом найбільш проблемним банкам - „Royal Bank of Scotland”, HBOS та „Lloyds TSB” – і викупив частину їх акцій. Французький уряд створив фонд підтримки у розмірі 40 млрд. євро для придбання акцій французьких банків. Німеччина, у свою чергу, створила особливий фонд у розмірі до 400 млрд. євро для тієї ж цілі, що і Франція. Уряд США також розпочав скуповування акцій декількох комерційних банків. Австралія і Нова Зеландія підтвердили гарантії за банківськими депозитами, Індія виділила на придбання акцій країни близько 5,3 млрд. доларів США [5].
Весь світ прагне подолати фінансову кризу, адже вона вже завдала значний удар по фінансовій системі й в майбутньому прогнозується її прогрес. Для того, щоб зупинити цю так би мовити „пошесть”, потрібно здійснити ряд дій, які б змогли загальмувати темпи розповсюдження та прогресування кризи. Для цього щомісяця проводяться спеціальні антикризові саміти. Кожен намагається самостійно подолати банківську кризу, Україна, не відстаючи від усього світу, також розробила низку заходів щодо зупинення фінансової кризи, спираючись на вже розроблені заходи світових спеціалістів.
Взагалі антикризові заходи, що застосовуються країнами, на національному рівні спрямовані на пом’якшення монетарної політики і стабілізацію кредитних ринків шляхом зниження центральними банками ставок та норми резервування для комерційних банків, стабілізацію фінансової системи, відновлення кредитування та забезпечення доступу реальної економіки до кредитних ресурсів, надання державної допомоги системним банкам і фінансовим установам, що перебувають у скрутному становищі, (рефінансування, рекапіталізація), підтримка міжбанківського кредитування, викуп проблемних активів. Також сюди можна віднести підтримку реального сектору й стимулювання внутрішнього попиту. Здебільшого забезпечується підтримка окремих галузей, зменшення податкового тиску для підприємств і населення, а також збільшення державних інвестицій в реалізацію масштабних інфраструктурних проектів, полегшення доступу до кредитних ресурсів для бізнесу через здешевлення кредитів.
Таким чином, зважаючи на ситуацію, що склалася у банківському секторі України, експерти та науковці склали свій список більш реальних інструментів боротьби з фінансовою кризою.
Оскільки причини виникнення криз окремих банків та в цілому банківської системи різні, то інструменти антикризового управління також необхідно розглядати як на мікро-, так і на макрорівні.
Інструменти антикризового управління на макрорівні використовуються в першу чергу для вирішення першочергових проблем, їх поділяють на фінансові, структурні та операційні.
Фінансові інструменти використовуються для фінансової підтримки банків. Сюди слід віднести: регулювання облікової ставки, надання гарантій уряду за депозитними вкладами, використання облігаційних інструментів, перегляд системи оподаткування банків, викуп прострочених зобов’язань підприємств перед банками.
Операційні інструменти зосереджені на управлінні банком: закриття або скорочення неприбуткових філіалів, посилення конкурентних переваг банку.
Структурні інструменти спрямовані на вирішення проблем на банківському секторі на підставі впровадження принципів конкуренції та надійності. До них відносять: злиття, ліквідацію, реорганізацію банку, управління неякісними активами.
Інструменти антикризового управління на макрорівні можна вважати спеціальними, які застосовуються окремими банками відповідно до ситуації, що складається на певний період часу. Вони повинні забезпечити піднесення антикризової роботи у банку на якісно новий рівень.
Але все ж таки зазначені вище заходи є лише спільною схемою дій, виведеною спеціалістами у разі кризи банківської системи, яку ми зараз можемо бачити. Проте там необхідний чіткий план дій від уряду, складений на даний момент в залежності від теперішньої ситуації. Нажаль, антикризова програма ще не була офіційно розроблена й прийнята урядом, що ніяким чином позитивно не впливає на фінансову систему України в цілому. Тому кожен як тільки може намагається покращити своє становище.
Українські політики вирішили і собі у передвиборчій кампанії використати фінансову кризу. Тому у своїх політичних кампаніях вони майже чи не головним пунктом зазначають боротьбу із кризою та пропонують свої антикризові заходи.
Так, Партія Регіонів зазначає, що антикризові заходи Уряду та Національного банку зі стабілізації ситуації у цій сфері повинні спрямовуватись на рекапіталізацію банківських установ за участю держави, норми якої повинні регулюватися на законодавчому рівні, потрібно зменшити вартість кредитних коштів, зокрема, через зниження облікової ставки НБУ, зменшення вартості рефінансування та за рахунок залучення бюджетних коштів. Також вони зазначають про необхідність підвищення ліквідності банків шляхом рефінансування із одночасним запровадженням контролю за використанням ресурсів та багато чого іншого [10].
Прем`єр Юлія Тимошенко вважає, що меморандум про співпрацю України з Міжнародним валютним фондом є головною антикризовою програмою в Україні [11].
Арсеній Яценюк запропонував свої антикризові „рецепти”. За його словами, всі дії щодо антикризової програми стосуються заходів із врегулювання роботи банківської системи, а також систем страхування і кредитування, із створення програм для підтримки виробника, середнього і малого бізнесу, формування бюджету на поточний рік, подолання безробіття. "Криза сама не розчиниться, тому доведеться і вже треба починати працювати", - вважає А. Яценюк [12].
Сергій Тігіпко пропонує стосовно цієї ситуації свої певні заходи, до них слід віднести: по-перше, за основу всіх програм розвитку слід брати завдання підвищити рентабельність реального сектору виробництва та зменшити рентабельність посередницьких видів діяльності. По-друге, потрібно провести часткову націоналізацію базових галузей та відновити вертикально інтегровані структури в промисловості. По-третє, провести прозору та вчасну рекапіталізацію банківського сектору з метою підвищити його ліквідність. По-четверте, бюджетний механізм максимально використовувати для нарощування державних інвестицій в інфраструктурні проекти, фундаментальну науку та розвиток базових технологій [13].
Не відстають від політиків й численні періодичні видання України, які мають свою точку зору на дану ситуацію та методи боротьби з нею.
Так, наприклад, періодичне видання „Експерт” вважає основною причиною кризи недовіру до банків й для того, щоб подолати кризу, бачить цю головну проблему як можливу перспективу подолання кризи, тому й запропонувало своїх 10 кроків для повернення довіри банкам. По-перше, часткова відміна мораторію на довгострокове вилучення нових депозитів, по-друге, збільшення ролі державних банків та зміцнення їх авторитету серед населення. Призначення незалежних топ-менеджерів, зупинення використання держбанків для фінансування проблемних галузей. По-третє, забезпечення рефінансування банків, які відчувають тимчасові труднощі з поверненням депозитів населенню. Наступним кроком має стати прозора й зрозуміла рекапіталізація проблемних банків. Далі був зазначений такий крок, як реформування системи гарантування вкладів фізичних осіб, збільшення активів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в тому числі за рахунок міжнародної допомоги, вдосконалення системи розміщення ресурсів фонду. Шостим кроком є створення системи гарантування банків вкладів для страхових компаній та кредитних союзів за рахунок прибутків банків й небанківських фінансових інститутів. Сьомий – впровадження системи ліцензування й котирування для зовнішніх запозичень комерційними банками. Наступний крок – цілковите зняття мораторію на достроково вилучені депозити. Закріплення в національному законодавстві максимального часу дії мораторію на довгостроково вилучені вклади на рівні не більше двух-трьох місяців. Далі йде впровадження спеціального обмежувального механізму рефінансування НБУ філіалів банків з урахуванням іноземного капіталу. І останній крок – впровадження прозорої та зрозумілої системи відбору банків для обслуговування бюджетних організацій та виплат з боку Пенсійного фонду на основі незалежних рейтингових оцінок [7].
Кожен пропонує своє, проте більшість країн світу вже почали боротися з фінансовою кризою, тому вони мають хоч невеликий, проте неабиякий досвід. Тому, як мені здається, Україна має хоч цілковито не керуватися антикризовими заходами інших країн, проте хоч якось спиратись на їх базову основу.
Узагальнення всіх інструментів антикризової боротьби в умовах глобальної фінансової кризи свідчить, що незважаючи на досить різні масштаби збитків в різних країнах, на практиці більшість із них (особливо розвинених) віддали перевагу використанню інструментів не кожен по черзі, а запровадженню їх комплексами, включаючи рекапіталізацію, викуп неякісних активів, а також гарантії на вклади різних банків. У країнах, які у своїй більшості не відносяться до групи високорозвинених, поки що першим заходом для боротьби із кризою для них стало підняття рівня гарантування вкладів для попередження їх масового вилучення [7].
В Україні дотепер були вжиті заходи стосовно підвищення рівня гарантування по вкладах, щодо кредитних „стель”, мораторію на дострокове вилучення депозитів, валютних обмежень. Також парламент ухвалив Закон України „Про першочергові заходи щодо запобігання негативних насідків фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, що передбачає створення Стабілізаційного фонду, кошти якого будуть спрямовані на розв’язання проблем у фінансовому секторі. Про більш конкретний і систематичний підхід до реструктуризації банків, вибір інструментів можна буде вести мову після отримання результатів перевірки 34 банків. Однак, враховуючи вже на явний зарубіжний досвід реструктуризації, а також реальні фінансові можливості України, можна зробити висновок про доцільність або недоцільність використання в українських умовах тих чи інших інструментів реструктуризації банків, які зараз активно застосовуються у світі, наведених нижче.
Викуп неякісних активів. Найбільші проблеми при використанні цього інструменту в українських умовах будуть пов’язані з визначенням справедливої ціни активів і значними бюджетними витратами. Окрім того існує ймовірність того, що політики зможуть це використати у власних цілях, що ми маємо змогу бачити сьогодні.
Рекапіталізація. Основні проблеми надання державних коштів фінансовим установам в обмін на участь у власності будуть пов’язані зі складність обсягів участі в капіталі, роллю уряду у питання контролю та управління, а також тривалістю такого заходу і способом продажу державних часток.
Гарантування вкладів. Враховуючи, що підвищення рівня гарантування вкладів суттєво не вплинуло на відтік коштів із банків, а також існуючі проблеми з функціонуванням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, найбільші проблеми стосуються нарощування його капіталу за рахунок держави, оскільки банки не в змозі суттєво збільшити обсяги відрахувань.
Гарантії та інші види зобов’язань. Оскільки внутрішній ринок капіталу є слаборозвиненим, а останніми роками значно зросла залежність банків від зовнішніх фінансових ринків, використання цього інструменту не доцільне [14].
Висновок
Загалом, фінансова криза мала багато негативних наслідків і, нажаль, ці наслідки поки що не остаточні, тому що, як прогнозують спеціалісти, криза банківської системи може ще продовжуватися не один рік [15].
Проблеми українських банків в окремих випадках подібні до проблем, які виникли в банківських системах зарубіжних країн (знецінення активів банків, відтік вкладів із банків). Однак вони мають і певну специфіку, зумовлену як особливостями економічної моделі розвитку країни, так і структурними змінами всередині банківської системи (агресивна кредитна політика, погіршення якості кредитів, обмеження доступу до зовнішніх ресурсів, паніка серед вкладників тощо). Тому, хоч у нас й існують певні розходження у причинах кризи та методах боротьби з нею з іншими світовими банками, можливо все ж таки виділити окремі елементи з світового досвіду антикризової боротьби.
Крім цього, в українському варіанті кризові явища в банківському секторі слід розглядати як певну форму оновлення системи управління національними інвестиціями, а також оновлення кредитних та фінансових потоків. Саме з цих подій необхідно виходити владі та експертам про розробці загальних підходів відновлення банківського сектору. Конкретними першочерговими заходами мають стати: підвищення державної частки в капіталі фонду гарантування вкладів; прискорене нарощування капіталів державних банків; найшвидша ліквідація банків із нестабільною фінансовою моделлю та ін. [14].
Роблячи остаточний висновок можна сказати, що фінансова криза торкнулася не тільки України, але й цілого світу. Проте чомусь весь світ намагається боротися із кризою і робить це дуже ефективно, проте Україна не поспішає набратися досвіду у інших країн. В цьому році хоч й можна бачити тенденцію до покращення стану фінансового сектору, проте святкувати перемогу ще занадто рано, адже ситуація покращилася, але все ж таки не набагато. Хоча урядом й було розроблено декілька постанов щодо боротьби з фінансовою кризою, проте вони не набрали достатнього застосування й на це є свої причини. Тому будимо сподіватися, що в майбутньому все ж таки будуть розроблені необхідні методи для боротьби з кризою й розроблені вони будуть не занадто пізно.
Список використаної літератури
1. Банківська криза та інструменти антикризового управління //Актуальні проблеми економіки – 2009 - №2- с.20 - 26
2. Compilation Guide on Financial Soundness Indicators // IME - 2004 – July // www.imf.org
3. Світова фінансова криза та її наслідки для банківської системи України // Вісник НБУ – 2009 - №1 – с.28-33
4. Макроекономічна оцінка грошово-кредитної та валютно-курсової політики України до і під час фінансової кризи // Економіка України – 2009 - №2 – с.5-23
5. Механізм стабілізації банківської системи України в період фінансової кризи // Україна: Аспекти праці – 2009 - №1 – с.28-32
6. http: //www.standardandpoors.ru
7. Вкрадена довіра: Банківська система. Україна // Експерт – 2009 - №17-18 – с.14-23
8. http://uk.wikipedia.org
9. http://www.citynet.kharkov.ua
10. http://www.party-regions.od.ua
11. http://tsn.ua
12. http://news.liga.net
13. http://www.grivna.ks.ua
14. Реструктуризація банківського сектора в умовах світової фінансової кризи // Економіка і прогнозування – 2009 - №1 – с.24-34
15. Економічна криза в Україні: виміри, ризики, перспективи. - Жаліло Я. А., Бабанін О. С., Белінська Я. В. - К.:, 2009. - с. 52