Реферат
на тему:
«Соціальна політика України та її перспективи розвитку»
Зміст
Вступ 3
1. Основні риси соціальної політики сучасної України 5
2. Місце соціального захисту населення в соціальній політиці 7
3. Соціальні амортизатори 8
Висновки 10
Список використаної літератури 12
ВСТУП
Соціальна політика держави викликає підвищений інтерес у суспільства, перебуваючи в епіцентрі парламентських дискусій. Це є цілком виправданим. Труднощі формування і реалізації соціальної політики, її недоліки приховують реальну небезпеку для стабільності соціальних відносин, загрозу граничної майнової поляризації громадян, поширення бідності. Якщо не запобігати цим негативним процесам, спостерігатимемо посилення таких явищ як розпад сімей, депопуляція населення, що зрештою створить непереборну перешкоду економічним реформам і соціальному прогресу.
Актуальність досліджуваної теми пояснюється тим, що соціальна політика держави покликана забезпечити громадянам гарантовані Конституцією України права: на життя, безпечні умови праці, винагороду за працю, захист сім’ї, відпочинок, освіту, житло, охорону здоров’я та медичну допомогу, соціальне забезпечення та сприятливе навколишнє середовище. Відтак очевидно, що визначальним пріоритетом державної економічної (зокрема соціальної) політики має стати забезпечення прав і свобод людини і громадянина, передбачених розділом II Конституції України. Серед таких положень, зокрема:
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (стаття 43
).
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46
).
Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (стаття 48
).
Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності. Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя (стаття 49
).
На основі визначеної Президентом України соціальної стратегії урядом ухвалено Програму 2010, яка містить головні параметри соціального розвитку країни. Державна політика в соціальній сфері спрямовується на підвищення рівня життя населення, створення умов і реальних можливостей для забезпечення власного добробуту.
ОСНОВНІ РИСИ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ
Для визначення вірного місця соціальної політики держави в економіці зростання слід, насамперед, зауважити, що соціальна політика активно впливає на економічне зростання через:
· збільшення сукупного попиту;
· підвищення продуктивності людського капіталу;
· зміцнення соціальної стабільності та поліпшення підприємницького та інвестиційного клімату;
· забезпечення легітимності (суспільної та корпоративної підтримки) інших заходів, спрямованих на активізацію зростання.
У конституції України зазначено, що національна економіка розвивається на основі соціально-орієнтованої моделі. Це означає, що головним завданням на шляху соціально-економічного прогресу в державі має стати забезпечення передумов реалізації прав та свобод громадян, утвердження середнього класу та подолання бідності населення.
Основні об’єкти соціальної політики Рис. 3.
|
Суб’єкти соціальної політики України Рис 4
|
||
Соціальна політика держави включає:
1. регулювання соціальних відносин у державі, регламентацію умов взаємодії суб’єктів економіки в соціальній сфері (в тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою);
2. вирішення проблем безробіття та забезпечення ефективної зайнятості;
3. розподіл і перерозподіл доходів населення;
4. формування стимулів до високопродуктивної праці й надання соціальних гарантій економічно активній частині населення;
5. створення системи соціального захисту населення;
6. забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструктури (закладів освіти, охорони здоров`я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства і т. ін.);
7. захист навколишнього середовища з метою підвищення соціо-екологічного добробуту населення.
Системотворчий характер соціальної політики обумовлюється тим, що соціальна політика виступає елементом:
- життєздатності суспільства;
- стабілізації та розвитку суспільства;
- консолідації суспільства.
Соціальна політика в національній економіці базується на симбіозі лібералізації та соціальної спрямованості.
Особливої актуальності набуває проблема створення повноцінного громадського суспільства та його інститутів. Це дасть можливість покращити соціальну ситуацію і через контроль громадських організацій.
Місце соціального захисту населення в соціальній політиці
Соціальний захист населення в Україні здійснюється з допомогою реалізації таких програм:
1. програма допомоги сім’ям із дітьми;
2. державні програми дотацій і житлових субсидій;
3. допомога на похованню;
4. державна система охорони здоров`я;
5. державна система освіти;
У зв’язку зі статусом пост чорнобильської держав, в Україні є також система соціального захисту осіб, котрі постраждали в результаті аварії на ЧАЕС.
1. цільові допомоги (грошові, натуральні, безготівкова, тобто пільги по оплаті);
2. соціальне забезпечення (система інтернат них установ та територіальних центрів);
3. соціальний захист через недержавні організації;
4. соціальна допомога з фондів підприємств.
Відіграючи активні роль у проведенні соціальної політики, держава у ринковій економіці не перетворюється у відділ соціального забезпечення. Організація системи захисту забезпечує зворотний зв'язок рівнем соціальних послуг та інтенсивністю і результатами праці окремого працівника, загальними економічними результатами виробництва та комерційно-фінансової діяльності господарських організацій.
Соціалізація національної економіки передбачає:
- наповнення усіх реформ соціальним змістом;
- розвиток демократії, забезпечення прав та свобод, формування громадського суспільства;
- активізацію соціальної ролі держави, відпрацювання механізму взаємодії
- забезпечення гідних і безпечних умов життя та праці, зростання добробуту громадян, в тому числі екологічного.
У зв’язку з цим важлива роль відводиться соціальній політиці, яка трактується як:
- діяльність держави щодо створення та регулювання соціально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту членів суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справедливості та соціально-політичної стабільності в Україні:
- система правових, організаційних, регулятивно-контрольних заходів держави з метою узгодження цілей соціального характеру із цілями економічного зростання;
Це соціально-економічні заходи держави, підприємств, місцевих органів влади, які спрямовані на захист населення від безробіття, інфляції, знецінення трудових заощаджень.
Ринкова трансформація економіки України неможлива без створення надійної соціальної бази її здійснення.
У широкому розумінні опорою реформування є середній клас.
Його ключовими характеристиками є: особиста свобода, самостійна економічна діяльність, наявність власності, рівень доходів, професія, спосіб і якісь життя, роль у суспільстві.
У національній економіці пенсійна система відіграє дві функції:
- соціальну (сприяє соціальному захисту працездатного населення, запобігає бідності населення);
- економічну (фінансує матеріальне забезпечення громадян з настанням пенсійного віку, формує та використовує резервні грошові фонди, стимулює до збільшення заощаджень).
Соціальні амортизатори
Однак в умовах трансформаційних процесів, що проходять в національній економіці виникають певні соціальні небезпеки та ризики. Тому держава мусить стати соціальним амортизатором цих процесів і водночас здійснювати активну соціальну політику. Що ж таке соціальні амортизатори? Це механізми соціального захисту населення (рис. 1.)
Коли виникає необхідність у соціальних амортизаторах?
У час, коли здійснюється:
1. системна соціально-економічна трансформація процесів в національній економіці;
2. структурна перебудова національної економіки;
3. перехід на якісно новий технологічний рівень виробництва продукції;
4. інституційні перетворення та вихід національної економіки на якісно новий рівень розвитку.
Згідно з 25 ст. Декларації прав людини, сучасна правова держава повинна гарантувати право на такий рівень життя, що враховує забезпечення людей їжею, одягом, житлом, медичним обслуговуванням, які необхідні для підтримки здоров`я, і права на соціальне забезпечення на випадок безробіття, хвороби, інвалідності, удівства, старості чи інших способів до існування незалежних від людини обставин. Для забезпечення такого захисту держава повинна насамперед у законодавчому порядку установити основні соціальні гарантії, механізм їхньої реалізації, а також функції надання соціальної підтримки.
Поруч з державою, соціальний захист забезпечують підприємства (чи підприємці) і самі наймані робітники – їхні профспілкові організації.
У системі соціального захисту населення найважливішим елементом виступає соціальне страхування, в яке входить пенсійне, медичне, страхування від безробіття тощо.
Отже, система соціального захисту в Україні включає:
· пенсії (пенсійний фонд, фонд соціального страхування);
· допомога по безробіттю;
· системи соціальної допомоги;
· соціальні гарантії.
В Україні в 2000 р. було прийнято Закон України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”, у якому зазначено, що основні державні соціальні гарантії встановлюються з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.
Державні соціальні гарантії – встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законодавчо, що забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.
Сьогодні в національній економіці є такі критерії соціальних гарантій: - мінімальний розмір заробітної плати;
- мінімальний розмір пенсій за віком;
- мінімальний розмір заробітної плати робітників різної кваліфікації установах та організаціях, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів;
- стипендії учням професійно-технічних та вищих навчальних закладів;
- індексація доходів населення з метою підтримання достатнього рівня громадян та купівельної спроможності їх доходів під час зростання цін;
- забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах і послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки.
Система соціального страхування і пенсійного забезпечення, що діє в Україні включає в себе: пенсійну систему, соціальне страхування на випадок безробіття, соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, соціальне страхування від нещасних випадків.
Методи впливу держави на розвиток системи соціального захисту:
1. правове забезпечення соціального захисту населення, прийняття відповідних законодавчих та нормативних актів;
2. прямі державні витрати із бюджетів різних рівнів на фінансування соціальної сфери (розвиток освіти, науки, медичне обслуговування, охорона навколишнього середовища тощо);
3. соціальні трансферти у вигляді різного роду соціальних субсидій;
4. впровадження ефективної прогресивної системи оподаткування індивідуальних грошових доходів населення;
5. прогнозування стану загальнонаціональних і регіональних ринків праці, створення мережі центрів служб зайнятості й бірж праці;
6. встановлення соціальних і екологічних нормативів і стандартів, контроль за їх дотриманням;
7. державні програми з вирішення конкретних соціальних проблем (боротьби з бідністю, освітні, медичні, екологічні та інші);
8. державний вплив на ціни та ціноутворення;
9. обов’язкове соціальне страхування
10. в різних формах;
11. пенсійне забезпечення;
12. розвиток державного сектора економіки та виробництво суспільних товарів та послуг;
13. підготовка та перепідготовка кадрів; організація оплачуваних громадських робіт;
14. соціальне партнерство.
ВИСНОВКИ
Україна, яка знаходиться в іншій соціально-економічній і політичній ситуації, не повинна сліпо копіювати досвід ані інших країн перехідної економіки, ані тим більш економічно розвинених країн, з їх системою соціального захисту та соціальної політики в цілому, що склалася потягом кількох десятиліть. Наші уряд і Верховна Рада мають своє власне уявлення і про соціальні пріоритети, і про засоби досягнення їх. Проте не можна нехтувати накопиченим у світі досвідом вирішення соціальних проблем, треба його повсякчас аналізувати й використовувати для власних потреб.
На мою думку, пенсійна система має гарантувати громадянам пенсійного віку, які не в змозі більше працювати, компенсацію втраченого заробітку у вигляді адекватного розміру пенсії. Адекватний розмір пенсії означає, що вона прямо залежить від тривалості страхового (трудового) стажу та сплачених протягом усієї трудової діяльності внесків. Усі працівники, які сплачують однакові внески, мають отримувати однакові пенсії. Це один із найголовніших принципів соціальної справедливості. Одначе проведена диференціація розмірів страхових внесків залежно від заробітку для деяких категорій працівників лише символічно перекриває витрати на одержання надвеликих розмірів пенсій і аж ніяк не відповідає принципу соціальної справедливості.
Я вважаю, якщо не досягти реального зростання доходів, позитивне вирішення проблеми подолання бідності втрачає перспективу. Гарантований успіх залежатиме від того, якою мірою і якими заходами вдасться впорядкувати два процеси: підвищення доходів і динаміку цін. Це питання не тільки фінансово-бюджетного, а й реального сектора економіки. Для переважної більшості населення навіть стабілізації рівня реальних доходів означатиме подальшу деформацію споживчих пропорцій і стандартів. Як результат, відтворюватиметься негативна тенденція до звуження платоспроможного попиту на товари і послуги.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Кір’ян Т. Шаповал М.Насущні проблеми соціальної політики та шляхи їх вирішення // Україна: аспекти праці – 2006 №6
2. Папієв М. Соціальна політика та її вплив на доходи і рівень життя населення // Україна: аспекти праці - 2004- №7
3. Ткаченко Н. М.Соціальний стан і стратегія розвитку в Україні // Облік і фінанси АПК – 2008 №1.
4. Шевчук П. І. Соціальна політика – 2-ге вид. – Львів: Світ, 2005. – 400с – 966-603-443-3