МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КРАСНОАРМІЙСЬКА ФІЛІЯ
Кафедра економіки і
менеджмету
КУРСОВА РОБОТА
з макроекономіки
на тему: “Соціально-економічні наслідки інфляції в Україні”
Виконав:
Хрипкова Дар’я Юріївна
ст. гр. МП-06
2 курсу денного відділення
з∕кн. № 130640
Перевірив:
Красноармійськ – 2008
РЕФЕРАТ
Предмет дослідження – соціально-економічні наслідки інфляції.
Мета курсової роботи – визначення основних соціально-економічних наслідків інфляції і методи боротьби з нею.
Для досягнення цієї мети було розв’язано такі задачі:
· розкрито загальнотеоретичні основи поняття інфляція;
· проаналізовано основні соціальні і економічні наслідки інфляції;
· проаналізовані методи антиінфляційної політики держави;
Серед методів обробки і аналізу економічної інформації основними були такі: системний та порівняльний економічний аналіз, індексний метод тощо.
Ключові слова: ІНФЛЯЦІЯ, ІНФЛЯЦІЯ ПОПИТУ, ІНФЛЯЦІЯ ПРОПОЗИЦІЇ, ГІПЕРІНФЛЯЦІЯ, АНТИІНФЛЯЦІЙНА ПОЛІТИКА, АНТИІНФЛЯЦІЙНЕ ОПОДАТКУВАННЯ.
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПОНЯТТЯ ІНФЛЯЦІЯ, ЇЇ ВИДИ, ТИПИ ТА ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ
1.1 Характеристика поняття інфляція
1.2 Загальна характеристика інфляції попиту і пропозиції
1.3 Форми виявлення інфляції. Факторні форми
1.4 Причини виникнення інфляції
РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ НАСЛІДКИ ІНФЛЯЦІЇ
2.1 Соціально-економічні наслідки інфляції в Україні
2.2 Стан України в період інфляції
2.3 Особливості кризи в Україні
2.4 Гіперінфляція в Україні 1992-1993 років
РОЗДІЛ 3. АНТИІНФЛЯЦІЙНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ
3.1 Методи антиінфляційного оподаткування
3.2 Скорочення податків у світі «концепція пропозиції»
3.3 Регулювання цін в умовах інфляційної нестабільності
3.4 Максимальний рівень цін
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Найефективнішим індикатором «здоров’я» економіки країни є її фінансовий стан. Адже фінансова система не лише забезпечує необхідні взаємозв’язки в економіці, вона є одним з найвпливовіших важелів макроекономічного регулювання, інструментом, за допомогою якого уряди мають змогу регулювати економічний розвиток. Саме тому діяльність виконавчої влади кожної країни спрямована на забезпечення стабільності фінансово-кредитної системи та фінансового стану в цілому. Запорукою цього, серед іншого, має бути стан “керованості” інфляційними процесами. Необхідність у цьому викликана тим, що інфляція не лише призводить до тяжких соціально-економічних наслідків – за умов інфляції втрачається ефективність дії та відбувається деформація інструментів макроекономічного регулювання.
Особливо виразно деформація економічних механізмів проявляється в умовах гіперінфляції. В економічній науці вважається, що інфляція переходить в гіперстадію за умов перевищення швидкості росту цін 50% на місяць. Прикладом того є Німеччина 1920-1923 рр., Австрія 1921-1923 рр., СРСР 1921-1924 рр., Грeція 1943-1944 рр., Латиноамериканські країни 1970-1980 рр. Інфляція в Угорщині після ІІ Світової війни була найвищою з усіх, відомих в історії світової економіки.
Iсторично склалося так, що одна з нових й, у деякому вiдношеннi, найважливiша функцiя уряду полягає в тому, щоб стабiлiзувати економiку, тобто допомагати їй забезпечувати повну зайнятiсть ресурсiв i стабiльний рiвень цiн. Перед вченими – економiстами стоїть завдання глибоко й конкретно вивчати явища i тенденцiї у розвитку свiтової економiки. Одно з перших мiсць посiдає аналiз iнфляцiї та факторiв, що її обумовлюють.
Метою даної курсової роботи є визначення основних соціально-економічних наслідків інфляції та методів боротьби з нею.
Для досягнення мети даної роботи були поставленні такі проміжні задачі:
1. Вивчити літературу по даній темі.
2. Визначити поняття інфляція.
3. Дати загальну характеристику інфляції попиту та пропозиції.
4. Визначити причини виникнення інфляції.
5. Аналізувати соціальні та економічні наслідки інфляції в Україні.
6. Розглянути ефективність антиінфляційної політики держави.
7. Зробити відповідні висновки.
За своiм змiстом робота роздiлена на такi частини: у першому розділі аналiз зосереджений на загальнотеоретичному понятті iнфляцiя, її видах, типах та основних причинах виникнення; другий розділ присвячено розгляду наслідків інфляції у соціальній та економічній сферах; в останньому – третьому розділі дана характеристика реалiзацiї антиiнфляцiйної полiтики держави.
У процесi розвитку сучасної змiшаної економiки ступiнь державного втручання, а у рамках останнього – вибiр адекватної макроекономiчної полiтики, що дозволяє запобiгти зростанню iнфляцiї мають особливе значення.
Манiпулювання податками й розмiрами видаткiв бюджету, контроль за цiнами є одними з головних iнструментiв, за допомогою яких уряд може сприяти подоланню iнфляцiї.
РОЗДІЛ 1
ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПОНЯТТЯ ІНФЛЯЦІЯ, ЇЇ ВИДИ, ТИПИ ТА ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ
1.1 Характеристика поняття інфляція
Як економічне явище інфляція існує вже тривалий час. Вважається що її поява пов’язана з виникненням паперових грошей, з функціонуванням яких вона нерозривно пов’язана.
Термін інфляція (від лат. Inflatio – надування) вперше почав вживатися в Північній Америці в період громадянської війни 1861 – 1865 рр. І означав процес збільшення паперово – грошового обігу. В ХІХ столітті цей термін вживається також в Англії і в Франції. Широкого розповсюдження в економічній літературі поняття інфляції одержало в ХХ столітті відразу після першої світової війни.
На початок 90-х років ХХ сторіччя не було жодної постсоціалістичної країни, яка б не відчула руйнівного впливу інфляції. У класичній економічній теорії інфляція трактується як частина теорії грошей. Вона є процесом підвищення загального рівня цін та зниження купівельної спроможності грошей. Дж. М. Кейнс вперше проаналізував інфляцію як елемент макроекономічної теорії.
Мілітаризм, змінивши кейнсіанській теорії у 80-х роках вже не просто включає проблеми інфляції в макроекономічну теорію. Проблеми інфляції стають найважливішою складовою частиною останньої. «Під інфляцією, – пише М. Фрідмен, – я розумію стійке та безперервне зростання цін, що завжди і всюди виступає як грошовий феномен, викликаний надмірною масою грошей по відношенню до випуску продукції». Це положення переконує в тому, що причини інфляції – у сфері обігу. А тому допускається обмеження впливу держави в процеси суспільного відтворення.
На противагу цьому в кейнсіанських теоріях під інфляцією розуміється надмірний попит, причини якого – як на стороні пропозиції, так і попиту: «В разі якщо пропозиція грошей у порівнянні з пропозицією товарів для купівлі збільшилася, має місце інфляція».
З середини 60-х років у світовій економічній науці формується новий напрям у дослідженні інфляцій. Його представники виходять з необхідності комплексного аналізу явищ грошової сфери, що враховують загальні зміни в економіці 2-ї половини ХХ століття. Згідно з цим підходом, найважливішою рисою сучасних інфляційних процесів є тісне переплетіння грошових та загальноекономічних факторів росту цін. Звідси випливає, що незалежно від того, які причини є початковими імпульсами, будь-яке підвищення цін викликає необхідність підвищення обсягів грошової маси, і навпаки.
Іншими словами, зростання останнього часто виступає вже не як причина росту цін, а як його похідна. Грошові та загальноекономічні фактори в цьому процесі змінюють місцями причини та наслідки інфляції. Тому всіляке зростання рівня цін викликає підсилення інфляції і стає тим самим інфляційним. Згідно з цією теорією, інфляція, особливо в умовах перехідної економіки, зумовлюється багатьма процесами, що відбуваються у сфері грошового обігу та безпосередньо в суспільному виробництві. Де б не розпочалася дія інфляційних факторів – чи у виробництві, чи у сфері державних фінансів, чи у, власне, грошово кредитній сфері – інфляційне зростання цін супроводжується збільшенням грошової маси. Спочатку воно відбувається в активному обігу за рахунок зменшення нагромаджень, а потім зростає загальна маса грошей. Переповнення каналів обігу грошовою масою знецінює грошову одиницю, що є найхарактернішою ознакою інфляції в її класичному вигляді.
Інфляція –
це процес зростання загального рівня цін в країні в наслідок порушення закону грошового обігу. Інфляція виникає тоді, коли в обігу знаходиться надлишкова кількість грошей (готівкових і безготівкових). Таке становище веде до їх знецінення, гроші «дешевіють», а ціни набувають тенденції до зростання. Інфляція є тонке соціально-економічне явище, породжене диспропорціями виробництва в різних сферах ринкового господарства. Одночасно інфляція – одна із найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки практично всіх країн світу.
Сучасній інфляції притаманний ряд відмінних особливостей. Якщо раніше інфляція носила локальний характер, то зараз – всеохоплюючий; раніше вона охоплювала певний період, тобто мала періодичний характер, а зараз – хронічний; сучасна інфляція знаходиться під впливом не тільки грошових, а й негрошових факторів.
Таким чином, сучасна інфляція є наслідком дії багатьох факторів.
Необхідно розрізняти внутрішні та зовнішні фактори інфляції. Серед внутрішніх факторів можна виділити негрошові та грошові – монетарні. Негрошові фактори – це порушення диспропорцій господарства, циклічний розвиток економіки, монополізація виробництва, незбалансованість інвестицій, державно-монополістичне ціноутворення, кредитна експансія, екстраординарні обставини соціально-політичного характеру тощо. До грошових відносять кризу державних фінансів, а саме:
дефіцит бюджету, зростання державного боргу, емісія грошей, а також збільшення кредитних знарядь обігу внаслідок розширення кредитної системи, збільшення швидкості обігу грошей тощо.
Зовнішніми факторами інфляції є світові структурні кризи (сировинна, енергетична, валютна), валютна політика держав, спрямована на експорт інфляції в інші країни, нелегальний експорт золота, валюти.
Отже, інфляція як багатофакторний процес – це прояв диспропорційності у розвитку суспільного відтворення, що обумовлено порушенням закону грошового обігу. Таким чином, глибинні причини інфляції знаходяться як в сфері обігу, так і в сфері виробництва, і дуже часто обумовлюються економічними і політичними відносинами в країні.
При інфляції капітал переміщується із сфери виробництва в сферу обігу, тому що там швидкість оборотності є значно вищою, що приносить великі прибутки, але одночасно й посилює інфляційні процеси (механізм інфляції само відтворюється, на його основі зростає дефіцит заощаджень, зменшуються обсяги кредитів, інвестицій у виробництво і пропозиція товарів).
Отже, фактори інфляції діють як при зміні обсягів виробництва і реалізації товарів, так і при зміні маси і швидкості обігу грошей.
В економіці України інфляція виникла ще в період існування СРСР в 50-60-і роках XX ст. і була пов'язана з різким падінням ефективності суспільного виробництва. Однак вона носила прихований характер і проявлялась в товарному дефіциті та великій різниці в цінах: низьких на кінцеву продукцію і високих на всі види сировини. Відкритий вибух інфляції відбувся в січні 1992 року, коли були "відпущені" всі ціни. З цього моменту інфляційний процес став швидко розвиватись.
Головними негрошовими факторами інфляції в Україні є:
криза планової господарської системи, яка проявляється в падінні виробництва, незбалансованості, диспропорційності економіки;
неекономність виробництва, яка проявляється у витратному характері виробництва, низькому рівні продуктивності праці та якості продукції.
До основних грошових факторів інфляції відносять:
лібералізацію цін в умовах відсутності ринку та конкуренції, що дало можливість монополістичним структурам заволодіти і й реалізацією товарної маси та диктувати ціни;
дефіцит державного бюджету;
кредитну експансію банків, яка мала невиробничий характер;
доларизацію грошового обігу (значний приплив іноземної валюти збільшував ціни на товари та послуги);
розпад "рубльової зони";
відплив за межі країни валютної виручки підприємств та доходів громадян та інші фактори.
Таким чином, інфляція в Україні відрізняється від всіх інших. Це пояснюється умовами її розвитку (переходом від планово-адміністративної до ринкової економіки), високими темпами зростання цін тощо.
1.2
Загальна характеристика інфляції попиту і пропозиції
Інфляція попиту - це порушення рівноваги між попитом і пропозицією з боку попиту. Основними причинами тут можуть бути збільшення державних замовлень (наприклад, військових), збільшення попиту на засоби виробництва в умовах повної зайнятості і майже повної завантаженості виробничих потужностей, а також зростання покупної спроможності трудящих (зростання заробітної плати) внаслідок, наприклад, узгоджених дій профспілок. Внаслідок цього виникає надлишок грошей по відношенню до кількості товарів, підвищуються ціни. Таким чином надлишок платіжних засобів в обігу створює дефіцит пропозиції, коли виробники не можуть реагувати на зростання попиту.
Традиційно зміни в рівні цін пояснюються зайвим сукупним попитом. Економіка може спробувати витрачати більше, ніж вона здатна виробляти. Виробничий сектор не в змозі відповісти на цей зайвий попит збільшенням реального обсягу продукції, бо всі існуючі ресурси уже повністю використані. Тому цей зайвий попит призводить до завищених цін на постійний реальний обсяг продукції і викликає інфляцію попиту. Суть інфляції попиту інколи пояснюють однією фразою: "Надто багато грошей полює за надто малою кількістю товарів".
Інфляція пропозиції -
зростання цін внаслідок збільшення витрат виробництва чи зменшення сукупної пропозиції. Причинами збільшення витрат можуть бути огополiстична політика ціноутворення, економічна і фінансова політика держави, зростання цін на сировину, дії профспілок, що вимагають підвищення заробітної плати і т. і. Вона може також з’явитися в результаті зміни структури пропозиції на ринку.
Теорія інфляції, зумовленої зростанням витрат, пояснює зростання цін такими чинниками, що приводять до збільшення витрат на одиницю продукції. Витрати на одиницю продукції - це середні витрати при наданому обсязі виробництва. Такі витрати можна одержати, поділивши загальні витрати на ресурси на кількість виготовленої продукції:
Загальні витрати
Загальні витрати на одиницю продукції =
Кількість одиниць продукції
Підвищення витрат на одиницю продукції в економіці скорочує прибуток і обсяг продукції, що фірми готові запропонувати при існуючому рівні цін. В наслідок зменшується пропозиція товарів і послуг в масштабі всієї економіки. Це зменшення пропозиції, в свою чергу, підвищує рівень цін. Отже, по цій схемі витрати, а не попит роздувають ціни, як це діється при інфляції попиту.
На практиці нелегко відрізнити один тип інфляції від іншого, всі вони тісно пов'язані і постійно взаємодіють і, наприклад, зростання зарплати може виглядати і як інфляція попиту і як інфляція витрат.
Необхідно також визначити, що в жодній з економічно розвинутих країн не спостерігалася в другої половині ХХ сторіччя повна зайнятість, вільний ринок чи ж стабільність цін. Ціни по ряду причин в цей час зростали постійно і навіть в періоду застою виробництва. Таке явище називається стагфляцією - iнфляційним зростанням цін в умовах стагнації - застою виробництва, економічної кризи.
1.3 Форми виявлення інфляції. Факторні форми
За формами виявлення розрізняють:
подавлену (приховану) інфляцію, – коли знецінення грошей відбувається без відкритого росту цін. Ціни утримуються на фіксованому рівні за допомогою адміністративних заходів. Якщо попит перевищує товарообіг в 2 рази, це означає, що рівень отоварення грошової одиниці не перевищує 50 %, тобто вона знецінюється. Така інфляція є незмінною супутницею планової економіки (в колишньому СРСР в кінці 80-х товарне забезпечення кожного карбованця отриманої зарплати коливалося в межах 40 – 60 коп., а в 1991 р. товарна конвертованість знизилася до 28 коп.). Основною формою вияву такої інфляції є загострення дефіциту, коли купівельна спроможність грошей падає у зв’язку з неможливістю придбати потрібні товари. Іншою формою подавленої інфляції є приховане підвищення цін, що виявляється в погіршенні якості товару при незмінній ціні, «вимиванні» товарів дешевого асортименту, продажі старих товарів під новою маркировкою і відповідно за більш високими цінами. Прихована інфляція також проявляється в наявності незадовільненого попиту, представленого вимушеними заощадженнями, що утворилися через те, що покупці не можуть знайти необхідні товари. Офіційно регульовані ціни прориваються на «чорному» ринку. Динаміка цих цін і є відносним вираженням прихованої інфляції. Тому приховану інфляцію часто називають адміністративною, народжену адміністративними цінами.
відкриту інфляцію, – що виявляється безпосередньо в рості цін.
Факторні форми.
За факторними формами інфляції,
теорія грошей розрізняє багато її видів, серед яких ключове місце належить інфляції попиту й iнфляцiї витрат:
інфляцію попиту,
(рис. 1) –
викликає надлишок грошей, доходів й попиту. Вона спостерігається, коли сукупний попит зростає швидше за виробничий потенціал економіки, підносячи ціни, щоб зрівноважити пропозицію i попит.
Покупці конкурують за обмежену пропозицію товарів, що призводить до зростання цін. У разі збільшення сукупного попиту рівень цін не зміниться, бо буде вiдповiдно зростати й обсяг виробництва, тобто iнфляцiя поки що буде відсутня. Це пояснюється тим, що існує велика кількість не залучених у виробництво трудових i матеріальних ресурсів, якi ще можна залучити за існуючих на них цін.
Поступово зростання попиту підштовхує розвиток сукупної пропозиції. Для цього стану економіки притаманне повніше використання ресурсів, а тому їх запаси поступово скорочуються i вони стають дорожчими. Починається зростання цін, тобто iнфляцiя. Інфляцію, що виникає таким чином, називають «передчасною», тому що вона починається до появи повної зайнятості i повного використання виробничих потужностей у країни.
Подальше зростання сукупного попиту підштовхує сукупну пропозицію до потенційно можливого обсягу виробництва, національний продукт досягає свого максимуму, i тому подальше збільшення сукупного попиту зумовлює інфляцію, яку називають вже «чистою» на відміну від «передчасної».
Слід зазначити, що покриття дефіциту державного бюджету за рахунок кредитно-грошової емiсii с одним з найважливіших чинників iнфляцiї попиту, оскільки зростання пропозиції грошей збільшує сукупний попит на товари та послуги, який, у свою чергу, підвищує рівень цін.
Інфляція витрат, (рис. 2) – спостерігається в тому випадку, коли збільшуються витрати на одиницю продукції, тобто середні витрати за даного обсягу виробництва, коли ціни зростають через збільшення витрат виробництва.
Зрослі ціни вимагають нового збільшення витрат при купівлі необхідних виробничих ресурсів, що знову «штовхає» ціни вгору там, де ці ресурси застосовуються. Інфляційні стрибки цін в результаті посилюють один одного, їх зростання стає, по суті, самопідтримуючим, при чому із зростаючими темпами.
Два найважливіших джерела, що живлять інфляцію витрат, – це зростання номінальної заробітної плати і цін на сировину та енергію. Надмірне зростання заробітної плати, як правило, породжує інфляцію, тому профспілки, що вимагають постійного підвищення оплати праці, для працівників своєї галузі, повинні рахуватись із загальним економічним станом країни, середнім рівнем заробітної плати. Зростання витрат виробництва, що обертається накручуванням цін, веде до раптового, не передбачуваного, зростання цін на сировинні ресурси, а особливо – на енергоносії, що в повній мірі відчула на собі економіка молодої незалежної України.
Найстрашніше в інфляції витрат те, що вона породжує інфляційну психологію.
Це явище виникає тоді, коли в масовій свідомості людей існує впевненість, що інфляція буде наростати і на далі. При цьому працівники починають вимагати підвищення заробітної плати «під майбутнє зростання цін», а підприємці завчасно закладають у ціну своїх товарів очікуване зростання витрат на сировину, енергію, робочу силу і кредит.
Ці види інфляції існують тільки при відкритому її становищі – тобто при відносно вільному ринку. При «прихованій» інфляції ріст цін на товари і послуги може не спостерігатись, а знецінення грошей може виражатись в дефіциті пропозиції.
Також інфляція може бути:
збалансованою і незбалансованою. При збалансованій інфляції ціни піднімаються відносно помірно і одночасно на більшість товарів і послуг. В цьому випадку по результатах середньорічного росту цін піднімається процентна ставка державного банку і таким чином ситуація стає рівносильна стабільним цінам. У випадку незбалансованої інфляції ціни на різні товари і послуги піднімаються неодночасно і по-різному на кожний тип товару.
очікувана і неочікувана. Очікувану інфляцію можна спрогнозувати на який-небудь період часу і вона як правило є прямим результатом діянь влади. В якості прикладу можна навести лібералізацію цін в Росії в 1992 році і відповідний прогноз росту цін напередодні – в грудні 1991 році. Неочікувана інфляція характеризується неочікуваним стрибком цін, що негативно відбивається на податковій системі і грошовому обігу. У випадку присутності у населення інфляційних очікувань така ситуація викличе різке збільшення попиту, що само по собі створює труднощі в економіці і змінює реальну картину суспільного попиту, що веде до збою в прогностичних тенденціях в економіці і при деякій нерішучості уряду ще сильніше збільшують інфляційні очікування, які будуть збільшувати ріст цін. Але у випадку коли раптовий стрибок цін відбувається в економіці на зараженій інфляційними очікуваннями, то виникає так званий «ефект Пігу» – різке падіння попиту у населення в надії на швидке зниження цін. В наслідок зниження попиту виробник змушений знизити ціну, все повертається в становище рівноваги.
1.4 Причини виникнення інфляції
Причини, перш за все необхідно шукати в деформації грошового обігу. Так, інфляція виникає, коли центральний банк країни проводить невірну грошову політику, випускаючи в обіг незабезпечену товаром масу грошей.
Припустимо, що економічна система знаходиться у стані рівноваги й експерти розраховують на таку стабільність у майбутньому.
Але, виходячи із політичних міркувань, наприклад, в зв’язку з наближенням президентських виборів, уряд, щоб догодити виборцям, вирішує збільшити виплати з державного бюджету, знизити податки й негайно розпочати реалізацію проектів для створення нових робочих місць. Зрозуміло, що зростання реального обсягу виробництва й скорочення безробіття, досягнуте адмiнiстрацiєю президента, зробить неабиякий вплив на результати виборів. Отже, складається проект нереально розширеного державного бюджету на рік виборів. Як тільки ці плани почнуть реалізовуватись, економічна система вийде із стану рівноваги. Дійсно, спочатку реальний обсяг виробництва зросте, безробіття скоротиться, а підвищення рівня цін при цьому буде незначне.
Але, вже у наступному році зарплата, ціни на ресурси й фактори виробництва почнуть інтенсивно зростати. По мiрi того, як фірми будуть пристосовувати свої очікування до нових умов, зростуть не тільки ціни на товари та послуги, але й відбудеться скорочення обсягів виробництва, супроводжуване зростанням безробіття.
Інший варіант виникнення інфляції може бути викликаний державними замами в Центральному банку. При достатньо низьких темпах інфляції, наслідки можуть виявитись важкими. Наприклад, держава позичає певну суму в Центральному банку, зобов’язавшись повернути її через рік з відсотками та виконує своє зобов’язання. Проте одразу ж звертається в Центральний банк за новим кредитом. Подібна політика продовжується з року в рік, і хоча гроші час від часу повертаються в Центральний банк, кредитна емісія очевидна.
Виникає інфляція і при активних процесах мілітаризації в державі, при високому рівні монополізації ринків, під впливом зовнішніх факторів (ростом світових цін).
Чим би не була спровокована інфляція, вона знецінює доходи бюджету й супроводжується його дефіцитом.
Крім бюджетного дефіциту інфляція обов’язково супроводжується нерівномірним зростанням цін й, звідси, порушенням господарчих зв’язків, гонкою цін між окремими галузями економіки й хвильоподiбним поширенням зростання цін по районах держави й галузям.
Незалежно від стану грошової сфери товарні ціни можуть підніматися в наслідок змін в динаміці виробничої праці, циклічних і сезонних коливань, структурних зрушень в динаміці виробництва, монополізації ринка, державного регулювання економіки, введення нових податків, зміна кон’єктури ринку, дія зовнішньо економічних зв’язків, стихійних лих і т.ін. Отже ріст цін викликається різними причинами. Але не всякий ріст цін – інфляція. Серед вище згаданих причин росту цін важливо виділити справді інфляційні.
Так ріст цін, пов’язаний з циклічними коливаннями кон’єктури, не можна назвати інфляційним. По мірі проходження різних фаз циклу (особливо в його «класичній» формі характерній для ХІХ – початку ХХ століття) буде мінятися і динаміка цін. Їх підвищення в період буму і змінюється їх падінням в фазах кризи й депресії і знову ростом в фазі пожвавлення. Підвищення продуктивності праці, при інших незмінних умовах, повинно привести до зниження цін. Інша справа – якщо підвищення продуктивності праці супроводжується випереджуючим це підвищення ростом заробітної плати. Таке явище називається інфляцією витрат. Стихійні лиха не можуть бути причиною інфляційного росту цін. Так, якщо в результаті повені в якій-небудь місцевості зруйновані дома, то, очевидно зростуть ціни на будівельні матеріали. Це буде стимулювати виробників будівельних матеріалів розширити пропозицію своєї продукції і по мірі насичення ринка ціни почнуть падати.
Що ж можна віднести до дійсно інфляційних причин росту цін? Назвемо найважливіші із них.
По-перше, це диспропорційність, або незбалансованість державних витрат і доходів, що проявляється в дефіциті держбюджету. Якщо цей дефіцит фінансується за рахунок активного використання «друкарського верстата» це призводить до збільшення маси грошей в обігу, а відповідно і до інфляції.
По-друге, інфляційне зростання цін може відбуватись, якщо фінансування інвестицій проводиться аналогічними методами. Особливо інфляційно небезпечними є інвестиції, пов’язані з мілітаризацією економіки. Так, непродуктивне використання національного доходу на воєнні цілі означає не тільки втрату національного багатства. Одночасно військові витрати створюють додатковий платоспроможний попит, що веде до збільшення грошової маси без відповідного товарного покриття, збільшення військових витрат є однією з головних причин хронічних дефіцитів державного бюджету і збільшення державного боргу в багатьох країнах, для покриття якого держава збільшує грошову масу.
По-третє, з зростанням «відкритості» економіки тої чи іншої країни, все більшим втягуванням її в мирогосподарські зв’язки збільшують небезпечність «імпортованої» інфляції.
По-четверте, інфляція набуває самопідтримуючий характер в результаті інфляційних очікувань. Багато вчених країн Заходу і нашої країни особливо виділяють цей фактор, що подолання інфляційних очікувань населення і виробників – найважливіше (якщо не головне) завдання антиінфляційної політики
У станi інфляційної нестабільності орієнтація лише на регулювання з боку співвідношення «попит-пропозицiя» може призвести до затяжних криз з повільним періодом стабiлiзацii i оздоровлення економіки. Про це свідчить досвід розвитку капіталістичних країн часів вільної конкуренції.
Як свідчать дані таблиці додатка А, інфляційні процеси протягом 1991 – 1993 рр. набули в Україні найвищих темпів серед інших пострадянських держав. Пояснити це можливо не лише станом структурної розбалансованості економіки, нераціональним співвідношенням галузей, продукуючих на виробничий та споживчий ринки. Інфляційні процеси в Україні були спричинені їх багатофакторним характером, об’єктивними негараздами перехідної економіки, в томі числі значною мірою залежністю від зовнішнього енергопостачання.
Серед чинників та факторів інфляції в українській економіці слід назвати наступні:
· невиважена первинна емісія;
· структурні перекоси у матеріальному виробництві та ціновій політиці;
· затратність економіки та непродуктивні витрати окремих виробництв;
· значна руйнація товаропродукуючої сфери та неефективність безготівкової системи розрахунків;
· від’ємне сальдо зовнішньої торгівлі та неконтрольований експорт;
· доларизація економіки.
Швидке поглиблення інфляції від прихованої до гіперінфляції протягом 1991 – 1993 рр., було зумовлено, з одного боку, вкрай незадовільною структурою виробництва, його низькою ефективністю, падінням темпів росту, а потім і абсолютних обсягів виробництва, а з іншого – нарощуванням дефіциту державного бюджету із зменшенням надходження доходів та збереженням на попередньому рівні або зростанні державних витрат. Результатом цього стала безперервна емісія, а річні темпи інфляції становили:
у 1992 році – 1308,0 %;
у 1993 році – 4834,9 %;
у 1994 році – 992,0 %;
у 1995 році – 253,5 %
Безперечно, вищезгадані, зростаючий попит та витрати виробництва, є чинниками інфляції в Україні. Пороте цікаво подивитись яким саме чином і на яких часових проміжках впливали вони на розвиток інфляційних процесів.
Подивимося на розвиток української економіки протягом 1991 – 1995 років через призму класичних чинників інфляції. Найбільш високі темпи інфляції в Україні припадають на 1993 р., коли ціни зросли за рік у 102,6 разів при середньомісячному рівні інфляції 47,1 % (типова гіперінфляція).
Треба одразу ж зазначити, що погляди різних економістів на проблему розвитку та причин інфляції в Україні не однозначні. Одні основною причиною інфляційних процесів 1991 –2007рр. називають дію зовнішніх факторів, зокрема різке зростання цін на енергоносії (з 1991 по 1994 рр. ціни на нафту зросли у 146 тис. разів, на газ – у 64,2 тис. раза. Внутрішні українські ціни на вугілля за цей період зросли в 90,7 тис. разів). Відповідно вони вважають, що початковою для нашої економіки була інфляція витрат, бо періодичне випереджаюче підвищення цін на енергоносії було імпульсом для загального зростання цін та інфляції. Підвищення підприємствами цін на власну продукцію з метою покриття зростаючих витрат давало поштовх для подальшого розвитку інфляційних процесів. Незважаючи на зростаючу грошову емісію, виникла нестача оборотних засобів підприємств для розрахунків зі своїми постачальниками («криза неплатежів» – за даними СБРР за 1992 р. неплатежі в Україні становили 40 % загального ВВП) та видачі заробітної платні. Склалася типова кумулятивна інфляційна спіраль «зарплата – ціни»: ріст цін веде до збільшення витрат, що вимагало збільшення грошової маси і нового витка росту цін. Таким чином прослідковувалось переплетіння інфляції витрат та попиту.
РОЗДІЛ 2
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ НАСЛІДКИ ІНФЛЯЦІЇ
2.1 Соціально-економічні наслідки інфляції в Україні
Наслідки інфляції складні і різноманітні. Найбільш її темпи сприяють росту цін і норми прибутку. Високий рівень інфляції перетворюється у серйозну перешкоду для виробництва. Обумовлює економічну і соціальну напруженість у суспільстві.
Наслідки інфляції різноманітні, суперечливі і полягають у наступному:
По–перше, вона приводить до перерозподілу національного доходу і багатства між різними групами суспільства, економічними і соціальними інститутами. Є довільним та не підвладним прогнозуванню явищем.
Кошти перерозподіляються від приватного сектора (фірми, домогосподарства) до держави. Дефіцит державного бюджету, що є одним з факторів інфляції, покривається через інфляційний податок. Його сплачують усі власники реальних грошових залишків. Сплачується він автоматично, оскільки грошовий капітал знецінюється під час інфляції. Інфляційний податок показує зниження вартості реальних грошових залишків.
Інший канал перерозподілу доходів на користь держави виникає з монопольного права друкувати гроші. Різниця між сумою номіналів додатково випущених банкнот і витратами на їхнє друкування називається сеньйоражем. Він дорівнює кількості реальних ресурсів, що може одержати держава на надруковані гроші. Сеньйораж дорівнює інфляційному податку, коли населення підтримує постійною реальну вартість своїх грошових залишків.
Особи, що мають фіксовані доходи, несуть втрати від інфляції в результаті зниження реальних доходів. Групи, що одержують індексовані доходи, захищені від інфляції настільки, наскільки система індексації доходів дозволяє їм зберегти реальний заробіток. Продавці товарів і ресурсів, що займають монопольне положення на ринку, можуть збільшити свій реальний доход.
Зрозуміло, що чим неочікуваніше, швидше і не збалансованіше по відношенню один до одного ростуть ціни, тим краще для одних і гірше для інших. Наприклад, якщо колективний договір вже укладений на 5 років вперед і, причому, без належного урахування можливості різкого росту цін, що іноді трапляється, то робітники можуть програти, якщо ціни раптом різко, зненацька і незбалансовано зростуть. Постраждає і підприємець, якщо, у свою чергу, ціни саме на його товар виростуть менше в порівнянні з цінами інших, тобто незбалансовано. Інший же підприємець виграє за умови, що його ціни виросли відносно швидше і т.д.
Власники реальних активів (нерухомості, антикваріату, витворів мистецтва, коштовностей і т.п.) найбільш захищені від інфляції, оскільки ріст цін на ці товари обганяє загальний рівень інфляції в країні.
При незмінній процентній ставці в результаті несподіваної інфляції завжди програють кредитори і виграють позичальники.
Це виникає через вiдмiнностi у активах i пасивах, якими володіють люди. Для індивіда, що отримав позику i має вносити по ній щорічний (або щомісячний) платіж згідно зі ставкою проценту, інфляція фактично є моментом позитивним. Наприклад, позичено 100000 грн. для купівлі будинку i щорічні платежі по закладній становлять 10000 грн. У разі підвищення цін у 2 рази, тобто наявності інфляції, платежі по закладній ніяк не зміняться i будуть становити ті ж самі 10000 грн. за рік, хоча кількість благ, що можна придбати на цю суму зменшиться вдвічі.
Боржник при цьому тільки виграє, оскільки реальний процент за використання капіталу зменшився наполовину.
В цілому непередбачена інфляція перерозподіляє багатство від кредиторів до боржників, а непередбачене зниження темпів інфляції дає протилежний ефект.
Інфляція є головним чинником, що впливає на відсоткові ставки, оскільки під її дією змінюється купівельна спроможність грошових одиниць i зменшується реальна прибутковість інвестицій.
Намагаючись зменшити втрати, банки підвищують ставку позичкового відсотка. Це у свою чергу зменшує обсяг інвестицій у виробництво. Збереження такої ситуації в довгостроковому аспекті приведе до скорочення реального обсягу ВНП і прискоренню інфляції.
При прогресивній системі оподатковування інфляція сприяє підвищеному вилученню засобів у домогосподарства. Оскільки інфляція приводить до знецінення нагромаджень у грошовій формі, то здійснюється перерозподіл накопичених доходів від старих до молодих членів суспільства.
По–друге, високі темпи інфляції і різкі зміни структури цін ускладнюють планування (особливо довгострокове) фірм і домогосподарств. У результаті збільшується невизначеність і ризик ведення бізнесу. Нестабільність і недостатність економічної інформації також заважають складанню бізнес-планів.
Платою за це є ріст процентної ставки і прибутку. Інвестиції починають носити короткостроковий характер, знижується частка капітального будівництва в загальному обсязі інвестицій і підвищується питома вага спекулятивних операцій. У майбутньому це може привести до зниження добробуту нації і зайнятості.
Ціни є головний індикатор ринкової економіки. Цінова інформація – головна для бізнесу. У ході ж інфляції ціни постійно міняються, продавці і покупці товарів усі частіше помиляються у виборі оптимальної ціни. Падає впевненість у майбутніх доходах, населення втрачає економічні стимули, знижується активність бізнесу.
У силу відсутності якісної інформації про ціни, підсилюється дезорієнтація суб'єктів ринкового господарства, знижується ефективність розміщення економічних ресурсів. У підприємств зростають витрати, зв'язані з потребою адаптуватися до постійних змін, заздалегідь готуватися до безлічі сценаріїв економіки завтрашнього дня.
По–третє, зменшується політична стабільність суспільства, зростає соціальна напруженість. Висока інфляція сприяє переходу до нової структури суспільства. Наслідок інфляції позначається через податкову систему. У такій ситуації прогресивне оподатковування в міру росту інфляції автоматично всі частіше зараховує різні соціальні групи і види бізнесу в усі більш заможні чи дохідні, не розбираючи: чи зріс доход чи реально тільки номінально. Це дозволяє уряд
Промислово розвиті країни Заходу проводять індексацію податкових законів з урахуванням темпу інфляції. Подібна індексація, на жаль, мало ефективна, тому що в силу незбалансованого росту цін відбувається перерозподіл багатства, підсилюється відрив номінального значення доходу від реального, причому у різних груп бізнесу і населення по-різному, у різний час і з різною швидкістю. Єдина індексація не може уловити подібних нюансів, вона оцінює всі доходи переважно формально, по номіналі. Для США, приміром, отриманий банкірами (1984 р.) 10 % доход на авансований капітал (процентна ставка) не є реальний доход, а лише плата за інфляцію. Темп росту цін у 1984 р. був саме близько 10 %. Податкова система цього не може гнучко врахувати.
По–четверте, відносно більш високі темпи росту цін у «відкритому» секторі економіки приводять до зниження конкурентноздатності національних товарів. Результатом буде збільшення імпорту і зменшення експорту, ріст безробіття і руйнування товаровиробників.
По–п'яте, зростає попит на більш стабільну іноземну валюту. Збільшуються витік капіталів за кордон, спекуляції на валютному ринку, що у свою чергу прискорює ріст цін.
По–шосте, знижується реальна вартість заощаджень, накопичених у грошовій формі, підвищується попит на реальні активи. У результаті ціни на ці товари ростуть швидше, ніж змінюється загальний рівень цін. Прискорення інфляції підстьобує ріст попиту в економіці, приводить до утечі від грошей. Фірмам і домогосподарствам приходиться здійснювати додаткові витрати на покупку реальних активів.
По–сьоме, змінюється структура, і зменшуються реальні доходи державного бюджету. Можливості держави для проведення експансіоністської фіскальної і монетарної політики звужуються. Зростають бюджетний дефіцит і державний борг. Запускається механізм їхнього відтворення. Часто уряди не змінюють реальної вартості своїх програм, що фактично скорочуються, коли ціни зростають. Це відбувається частково тому, що більшість трансфертних програм не індексовані в залежності від зростання рівня цін. Деякі види державних закупок можуть «проходити» по статтях бюджету у номінальному розмирі. Такий стан речей призводить до того, що номінальні витрати будуть менш за необхідні при зростанні рівня цін, так що реальні витрати будуть зменшуватись.
Iншi наслідки: зростають цiни на товари та послуги, що купує держава у рамках соціальних програм. Тоді, наприклад, урядові витрати на медицину можуть зменшуватись у реальному вираженні, якщо уряд є неспроможним збільшувати бюджет відповідно до зростання витрат на медичне обслуговування.
У регульованих державою галузях інколи виявляється, що прохання підвищення ціни товарів переглядаються рідше і довше, ніж у приватному секторі. В умовах інфляції кожне підвищення своїх цін держпідприємства змушені обґрунтовувати, одержувати на це дозвіл усіх вищестоящих організацій. Це довго і неефективно. В умовах щомісячний різкий, несподіваний і стрибкоподібний рости інфляції подібний механізм навіть технічно важко-здійснимо. У підсумку наростає дисбаланс приватного і суспільного секторів, держава утрачає свій економічний потенціал впливу на ринок.
По–восьме, в економіці, що функціонує в умовах неповної зайнятості, помірна інфляція, незначно скорочуючи реальні доходи населення, змушує його більше і краще працювати. У результаті повзуча інфляція є одночасно «платою» за економічний ріст і стимулом для нього. Дефляція, навпроти, приводить до зниження зайнятості і завантаження виробничих потужностей.
Окрім перерозподілу доходів інфляція впливає на економіку через загальний обсяг виробництва. Такий вплив справляється на рівень обсягу виробництва в цілому. Тут слід зауважити, що безпосереднього зв’язку між цінами i обсягом виробництва немає. Збільшення сукупного попиту збільшує i ціни, i обсяг виробництва. Проте потрясіння в пропозиції, переміщуючи вгору криву сукупної пропозиції, підвищать ціни i зменшать обсяг виробництва.
В–дев'ятих, в умовах стагфляції високий рівень інфляції сполучається з великим безробіттям. Значна інфляція не дає можливості збільшити зайнятість.
Залежність між інфляційним ростом цін і скороченням безробіття була виведена в 1958 році англійським економістом А. Филлипсом. Використовуючи дані статистики Великобританії за 1861 – 1956 р. він побудував криву, що відбиває зворотну залежність між зміною ставок заробітної плати і рівнем безробіття. Теоретичну базу під розрахунки А. Филлипса підвів економіст Р. Липси. Надалі американські економісти П. Самуэльсон і Р. Солоу модифікували криву Филлипса, замінивши ставки заробітної плати на темпи росту товарних цін.
Р
де P - темп росту товарних цін;
U - рівень безробіття.
Відзначимо заздалегідь, що залежність зниження (стабілізації) інфляції ціною росту безробіття лежить в основі багатьох державних антиінфляційних програм (США, Великобританія, Польща, Угорщина і, схоже, СНД).
В–десятих, відбувається різноспрямований рух відносних цін і обсягів виробництва різних товарів.
Відповідно до теорії «прискорення інфляції» на довгострокових тимчасових інтервалах підвищення темпів інфляції щорічно допомагає підтримувати реальний обсяг виробництва вище свого природного рівня.
Як бачимо, інфляція є дуже небезпечною для економіки, порушуючи макроекономічну стабільність. Тому антиінфляційна державна політика займає одне з головних місць серед засобів державного регулювання економіки.
Ключовий момент сучасної інфляції розвинутих економічних систем полягає в тому, що вона розвивається як інерційна, i зупинити її надзвичайно важко. Тобто інфляція має властивість залишатися стабільною, поки економічна ситуація не змусить її підвищитись або впасти.
В Україні в квітні 2008 року до квітня того року інфляція склала 30,2%; у квітні 2007 року до квітня 2006-го - 10,5%; у січні-квітні 2008 року до періоду 2007 року відповідно – 24,4%; у січні-квітні 2007 року до січня-квітня 2006-го – 10,3%.
Відкрита інфляція, а тим паче гіперінфляція – це щось більше, ніж економічне лихо, це також соціальна катастрофа.
Ерозія купівельної спроможності грошей означає ерозію грошових доходів людей, яка найбільше і насамперед згубно впливає на головний фактор і джерело приватного та суспільного багатства – працю. За умов інфляції підриваються стимули та мотивація до продуктивності праці, посилюється відплив трудових резервів із сфери виробництва у сферу розподілу та перерозподілу товарних цінностей. Жорстка інфляція сприяє розповсюдженню спекулятивної, мафіозної. Власне паразитарної діяльності людей.
Один із найнегативніших наслідків інфляції полягає у тому, що вона деформує морально-психологічний клімат у суспільстві, прискорює суспільно-психологічне безладдя, загострює криміногенну обстановку.
З огляду на те, що інфляція в Україні була затяжною, понад 10 років, виникають питання про зворотний вплив інфляції на поглиблення усіх кризових явищ в економіці, тому що економіка України характеризувалась катастрофічним спадом виробництва, соціальним розшаруванням і бідністю, фізичним зносом устаткування та будівель, розбалансуванням виробничих і комерційних зв’язків. І тільки з 2000 року в економіці України почали спостерігатися деякі позитивні зрушення в напрямку стабілізації економіки.
2.2 Стан України в період інфляції
Особливістю кризи, у якій зараз перебуває країна, є те, що вона довгий час подавлялася централізованою системою директивного управління за рахунок екстенсивного використання природних і трудових ресурсів, експорту, сировини, адміністративного підвищення цін, емiсійного фінансування і т.ін. В 1989-1991 рр. ці джерела збереження зовнішньоекономічного навантаження на народне господарство були вичерпані. Спроби вирішити проблеми шляхом перебудови командно-адміністративної системи управління призвели до розпаду господарських зв'язків і заміни державної монополії на корпоративний бюрократичний і кримінальний монополізм.
Діагностування кризи дозволяє зі стовідсотковою ймовірністю прогнозувати сценарій його розвитку і виходу із нього. І наш, і зарубіжний досвід свідчать про те, що із подібної кризи не можна вийти без радикального скорочування військових видатків і рішучої конверсії, без складання бездефіцитного бюджету. В відношенні грошової реформи і лiбералiзації цін були альтернативи. Германія і Росія проводили грошову реформу, а післявоєнна Японія та Італія ні. Відмова від грошової реформи привела ці країни до гiперiнфляції, що на десятиріччя понизила курс національних валют. Отже, альтернатива складається у виборі між грошовою реформою і інфляцією.
В нашій країні лiбералiзація ціноутворення вже здійснюється протягом останніх 25 років. Спочатку визволялися ціни на продукцію машинобудування, після цього на фрукти, овочі, картопля. В 1991 р. лiбералiзація цін прийняла лавиноподібний характер.
Гіпотетично можна розмірковувати про те, що краще було би здійснювати лiбералiзацію цін після формування бездефіцитного бюджету, конверсiї і грошової реформи. Але оскільки лiбералiзація цін вже стала фактом, завдання складається в цих умовах в скорочуванні видатків бюджету і в поширенні виробництва товарів.
Державна підтримка сільського господарства і стримування зростання цін на продовольство є найважливішою антиiнфляційної і антикризовою мірою. Попит на продовольство мало еластичний по відношенню до цін і тому при їх лiбералiзації на сільськогосподарську продукцію вони можуть бути дуже високими. Зростання цін на продовольство при великій частці витрат на нього в прибутку населення призводить до зростання прибутку, забезпеченого лише iнфляційною емiсiєю. Гiперiнфляція наступає саме тоді, коли в умовах спаду виробництва допускається вільне зростання цін на продовольство. Тому не виправданим є підхід до приватизації в сільському господарстві, як до засобу виходу із кризи без рішення проблем бездефіцитного бюджету, конверсiї, структурної перебудови, ліквiдностi грошей і т. і.
Лiбералiзація цін і прибутку буде супроводжуватися помірною інфляцією при поширенні постачань товарів, але ніяк не при скорочуванні товарної маси. В цьому зв'язку актуальні наступні питання:
1. Чи створене конкурентне середовище для лiбералiзацiї цін ?
2. Чи є умови для переливання капіталу у виробництво дефіцитної продукції ?
3. Яку роль може грати конверсiя в утворенні ринкової структури економіки?
Лiбералiзація цін в ринковій економіці не означає будь-яку волі ціноутворення, а лише волю, що забезпечує конкуренцію виробників, оптового і роздрібного ланків. Твердження про те, що при ринку немає поняття спекуляції, позбавлені підстав. В усіх країнах з ринковою економікою існує антимонопольне або прямо антиспекулятивне законодавство, що забороняє спекуляцію в формах, що завдають збитків виробникам продукції шляхом монопольного роздування цін. Ці закони застосовуються в усіх ринкових закладах.
Перевага державних постачань зумовила у нас дії економічних відносин в господарській сфері по законах класичного монополiзму. На підприємствах шляхом приписок, погіршення якості продукції, вимивання дешевого асортименту, а в оптовій і роздрібній торгівлі за рахунок псування дешевих товарів і приховування дорогих створювався і відтворювався штучний дефіцит. На нього влаштовуються монопольно високі ціни як тіньового ринку, так і державних каналів реалізації.
Конкурентне середовище повинно створюватися на основі всемірного поширення підприємництва. Поки підприємництво у нас носило характер первісного накопичування фінансового капіталу і майна невиробничого призначення. Iнфляційними засобами ринкові структури накопичили вже мiльярдні кошти. Але цей процес не може тягнутися тривалий період. Або iнфляційний комерційний капітал прийме активну форму інвестицій в виробництво дефіцитної продукції, або настане гiперiнфляція, і відносний товарний дефіцит перейде в абсолютний.
Утворення товарних ринків пов'язане з переходом від державно-монополiстичних структур до конкурентних. Зараз в жодній галузі підприємства не несуть економічної відповідальності за задоволення попиту.
Навіть в агропромисловому комплексі, де очевидний зв'язок з кінцевим споживанням, перевага державних постачань дозволяє при великих ресурсах продукції мати її постійний дефіцит.
В промисловості положення посилюється тим, що більшість підприємств взагалі не працює на ринок, або випускає продукцію, вигідну у виробництві, але не ефективну чи навіть непотрібну для використання. Монополiстичнi відношення характерні також для енергетики, транспорту, зв'язку, будівельної сфери обігу. Щоб зламати, подолати цей загальний монополiзм, потрібно усунути його першоджерело - пряме державне втручання в економіку. Передусім необхідно скоротити військові замови, які через міжгалузеві зв'язки пронизують усе народне господарство і, окрім прямого витрачання ресурсів, служать головним каталiзатором монополiстичних відносин.
Відоме, що конверсiя великих військових підприємств вимагає часу. В одних випадках час необхідно для того, щоб від випуску одиничних виробів малих і середніх серій перейти до виробництва масовими серіями. Це відноситься до виробництва комп'ютерів, засобів зв'язку, аудiо- і вiдео-техніки, електроніки. В інших прийдеться змінювати склад виробів у підприємств-постачальників, скажімо, при переході від випуску військових літаків на цивільні.
Конверсiя потребує великих інвестицій, як і скорочування армії вимагає чималих витрат на соціальне забезпечення колишніх військовослужбовців. В наданому зв'язку встає питання про джерела фінансування конверсiї і військової реформи. Бюджетне фінансування в даному випадку недоцільно по наступним причинам:
1.
Це не дозволило би позбавитися від бюджетного дефіциту.
2.
Немає ніякої гарантії, що бюджетні асигнування будуть витрачені на конверсiю, а не на виробництво непотрібного озброєння.
Проблема вирішується при використанні для конверсiї і працевлаштуванні військовослужбовців вільних капіталів недержавних організацій, а також зарубіжних інвестицій. Таким чином пов’язання стає єдиним цілим рішенням проблеми дефіциту бюджету, інфляції, підприємництва, інвестицій, конверсiї і ринку.
2.3 Особливості кризи в Україні
Інфляція - це своєрідний податок, яким держава шляхом випуску нічим не забезпечених паперових грошей обкладає грошові засоби в національній валюті юридичних і фізичних осіб. В економічній літературі використовується навіть такий термін "інфляційний податок", це гірший з всіх видів податків, бо внаслідок його застосування страждають передусім фізичні особи з фіксованим чи невеликими прибутком (пенсіонери, інваліди, державні службовці, практично всі особи найманої праці ).
До цього податку звертаються як до останнього засобу покриття бюджетного дефіциту, коли інші джерела поповнення казни (прямі і непрямі податки, займи на внутрішньому і зовнішньому ринках, продаж держмайна і т. і.) не дозволяють покрити навально зростаючі державні видатки. Перевищення видатків над прибутком, поява дірки в державному бюджеті, масштабна емiсiя пустих грошей, переповнення каналів грошового обігу і бурхливий зростання цін - все це яскраво спостерігається в періоди війн, революцій, інших соціально-економічних і політичних катаклізмів.
Зростання грошової маси в Україні в 1992 р. э більш ніж 16,9 разів свідчить про те, що гiперiнфляція в нашій країні є реальністю.
Треба визначити, що інфляційні процеси в нашій країні викликаються не тільки економічним спадом і бюджетним дефіцитом. На протязі десятиріч закладалися народногосподарські диспропорції (між галузями промисловості, що виробляють засоби виробництва і предмети споживання, між добувними і перероблюючими галузями економіки, між промисловим і сільськогосподарським виробництвом і т. і.). Сюди ж можна віднести і надзвичайну мiлiтаризацію економіки. Внаслідок: «в економічному організмі давно порушився обмін речовин».
Деякий час грошова маса в нашій країні штучно обмежувалася. Зайві гроші вилучалися з обігу в основному за допомогою імпорту і алкоголю. Потім ситуація різко змінилася. Різко скоротилися валютні надходження і, відповідно, імпорт. Зменшився прибуток держбюджету від продажу алкогольних напоїв (кампанія боротьби за загальну тверезість). Одночасно були розгорнуті широкі соціальні програми, не підкріплені реальними матеріальними ресурсами. У зв'язку з утворенням комерційних структур (передусім банків) став неможливим місцевий розподіл грошового обігу на наявний і безготівковий. Внаслідок накладення всіх цих чинників вкупі з директивним управлінням грошовою масою ми на рубежі 1989-1990 р. р. впритул підійшли до гiперiнфляції.
Уряд був не в змозі стримати небезпечні iнфляційні явища. Вони стали наростати як сніжний ком, підтримані спадом виробництва, все зростаючою бюджетною емiсiєю, нестримною кредитною експансією комерційних банків (т. з. кредитна інфляція), розвалом єдиної грошової і банківської системи країни. В підсумку ми одержали оте, що і повинні були одержати - гiперiнфляцію на фоні різкого спаду виробництва.
Перетворення в правах заощаджень населення, оборотних коштів підприємств, знецінювання банківських капіталів і активів на фоні від'ємних процентних ставок, триваюче падіння валютного курсу карбованця, відсутність інвестицій і інвестиційної політики у підприємств, банків, та й у держави, безперспективність ринку цінних паперів внаслідок неминучої втрати частини вкладеної в акції та облігації вартості, витиснення з платіжного обігу карбованця доларом, загроза переходу від товарно-грошових відносин до натурального обміну - ось ці «радощі», що несе гiперiнфляція.
2.4 Гіперінфляція в Україні 1992-1993 років
Початок гіперінфляції в Україні припав на 1992 р. У січні цього року Росія, Україна і низка інших країн колишнього СРСР провели «лібералізацію цін». Ініціатором цього заходу можна вважати уряд Росії. У СРСР в умовах централізовано-планової системи ціни на абсолютне більшість товарів і послуг визначалися державою. Трансформація економіки в змішану систему вимагала формування повноцінного ринку. Як нам відомо, більшість цін в змішаній економіці визначаються ринком. «Лібералізація цін» означала передачу функцій ціноутворення безпосередньо виробнику продукції. До вживання таких заходів значно підштовхував і суцільний дефіцит споживчих товарів: прилавки магазинів в буквальному розумінні були майже порожні. Товар не затримувався в магазинах. Дефіцит товарів давно був відомий споживачам в СРСР, алетепер його гострота, масштаби досягли небаченого рівня. Спустошення магазинів було проявом інфляції попиту. Зростання грошових надходжень в попередні роки явно увійшло до протиріччя із змінами в продуктивності праці, в обсягах національного виробництва. Економіка «накопичилась» зайвими грошима, що спричинило таку своєрідну форму інфляції, як дефіцит товарів. Відкрито ціни рости не могли, оскільки цей процес стримувався державою.
З одного боку, грошова і фінансова політика держави не була завчасно спрямована на підготовку необхідних умов для проведення заходів щодо звільнення цін. З іншою – монополізм і домінування державного сектора в економіці, тобто відсутність належного рівня конкуренції, відповідних заходів її державного регулювання у багатьох випадках призводили до «напівринкових» відносин: ціна встановлювалася виробником продукції, вплив споживача на ціноутворення був мінімальним. Навіть стикаючись з проблемою збуту, багато керівників державних підприємств не були настроєні вирішувати її шляхом зниження цін: система, в якій вони звиклипрацювати сформувала у них інші стереотипи економічного мислення і господарської поведінки. Крім того, вони не ризикували своїм капіталом, адже управляли державним майном. Все це разом узяте привело до того, що «лібералізація цін» перетворилася на їх напруження. Як вже наголошувалося, ціни в 1992 р. в Україні виросли більш ніж в 20 разів.
Зростання цін в 1993 р. виявилося ще значнішим (більш ніж в 100 разів). Державні структури України не змогли нормалізувати грошовий обіг і фінанси. Вони кілька разів вдавалися до інфляційної грошової емісії – під закупівлю сільськогосподарської продукції, програми соціального захисту та ін.
Таким чином, інфляція в Україні була спричинена як факторами, пов'язаними з тиском попиту, так і чинниками, що визначають зростання| витрат. Ці дві групи причин взаємодіяли один із одним. Факт взаємодії може характеризуватися як типове явище, і на практиці часто буває дуже важко розрізнити типи інфляції.
РОЗДІЛ 3
АНТИІНФЛЯЦІЙНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ
3.1 Методи антиінфляційного оподаткування
Світовий досвід виробив дві головні концепції антиінфляційних заходів, що спираються на кредитно-грошову i фіскальну політику. Це заходи: або безкомпромісної боротьби з інфляцією, або адаптації, пристосування до життя в умовах інфляційної нестабільності.
Перший метод реалізується шляхом змін у системі оподаткування (як правило підвищення податків) та введенням жорсткого державного контролю цін та зарплати.
Другий – це індексація доходів, застосування механізму коректування процентних ставок відповідно до темпів інфляції та ін. До того ж необхідною є повна адаптація усіх економічних інституцій до функціонування в умовах інфляції.
Адаптаційна політика має свої недоліки: кошти на компенсаційні надбавки населенню треба брати з державного бюджету, тобто врешті-решт через податки, або робити грошову емісію, що знову призведе до зростання інфляції.
Як правило, в умовах боротьби з iнфляцiєю ці методи використовуються комплексно, що дає більш виражений ефект, i дозволяє пом’якшити труднощі, припадаючи на долю економіки країни.
В процесі стримування інфляції податки відіграють двоїсту роль. Скорочуючи доходи, що виступають як джерела витрат для споживачів, високі податки носять антиінфляційний характер. Однак, податки можуть також збільшувати витрати виробництва, підвищуючи через це рівень цін на товари.
Розглянемо спотворення в оподаткуванні, які викличе неочікувана інфляція, тобто випадок, коли цей елемент економічної системи країни до дій в умовах інфляції не пристосований.
У разі, якщо податкова система країни має труднощі з адаптацією до інфляційних процесів, виникають такі складні проблеми:
По-перше, із зростанням рівня цін частка податкових виплат у загальному обсязі реальних доходів збільшується, породжуючи, таким чином, ефект прогресивного зростання податків. Якщо б податки знаходилися у постійній пропорції до номінальних доходів незалежно від розміру останніх, у цьому не було б ніякої проблеми, оскільки в такому разі люди сплачували б однаковий, не залежний від рівня цін відсоток своїх доходів у вигляді податків. Але, оскільки, норма оподаткування при використанні його прогресивної форми має тенденцію зростати разом з рівнем номінальних доходів, то інфляція, призводячи до збільшення номінальних доходів, тим самим збільшує й частку податків у складі реальних доходів.
По-друге, із оподаткуванням капіталу. Це дуже складна проблема, оскільки зростання капіталу, пов’язане з приростом ринкової вартості активів, реагує на інфляцію більш оперативно, ніж реальні прибутки на цей капітал. Жодній країні не вдалося досягти суттєвого успіху у нейтралізації наслідків впливу інфляції на оподаткування капіталу. Деякі фахівці у сфері податків навіть вважають, що найбільша шкода від інфляції полягає саме у тому, що вона збільшує фактичне оподаткування капіталу.
Подібна проблема оподаткування виникає й по відношенню до доходів у вигляді вiдсоткiв на капітал. Візьмемо простий приклад. Припустимо, що інфляція збільшується з 5 до 10 % й відсоткової ставки зростають разом з інфляцією в пропорції один до одного, як це й припускається залежністю Фiшера. Із збільшенням номінальної відсоткової ставки на 5 пунктів реальна відсоткова ставка до сплати податків не змінюється. Але, якщо номінальний доход на відсотки оподатковується в розмирі, скажімо, 28 %, то уряд забирає у вигляді податку 1,4 відсоткового пункту, з сукупних п’яти пунктів інфляційної надбавки, скорочуючи, таким чином, реальну суму доходів по процентах після сплати податків, що отримують кредитори. У цьому разі кредитор фактично несе збитки в наслідок дії інфляції, тоді як уряд мас зиск. Такі умови дестимулюють кредиторів, що й є одним з негативних ефектів інфляції.
Слід відмітити, що теоретично можливим є більш швидке зростання відсоткової ставки до сплати податків ніж збільшення інфляції, що зберігає реальну відсоткову ставку постійною.
Як бачимо, навіть очікувана інфляція викликає втрати в економіці, якщо інститути влади адаптовані до неї не повністю. Подібні втрати стають особливо істотними в умовах контролю ставки банківського проценту, неадекватного оподаткування доходів й прогресивного зростання податкових ставок, що збільшують податкові платежі. Під адекватним оподаткуванням в умовах інфляції, мається на увазі такий метод затягування податків, за якого не оподатковується інфляційний компонент приросту активів. Розглянутий вище негативний вплив інфляції на податкову систему, змусив багато країн «індексувати» податкові закони, щоб запобігти збільшенню податків, яке спричиняється інфляцією. Так було проiндексовано у 80-х роках частину податкового кодексу США.
Використання «стримуючої» податково-бюджетної політики є одним із шляхів усунення загрози інфляції. Державний бюджет на наступний рік може бути складений таким чином, щоб скорочення обсягу державних закупок й замовлень поєднувалося із збільшенням чистих податків, компенсуючи очікуване пожвавлення сукупного попиту у приватному секторі економіки. Правильне поєднання: скорочення обсягу державних замовлень, трансфертних виплат та підвищення податків втримає сукупний попит у бажаному положенні, а економічну систему, в станi стабільності.
Політика податкового регулювання доходів (TIP) орієнтована на використання податків i створення у фірм та робітників стимулів не піднімати ціни й зарплату.
TIP – це система, при якій за допомогою податкової системи фірми й зайняті на них робітники заохочуються або наказуються в залежності від зростання рівня цін й зарплати.
Розглянемо ціновий різновид TIP.
Фірмам повідомляється, що рівень сплачуваних ними податків залежить від зростання цін на їх продукцію. Наприклад, підвищення цін до 5 % не викликає ніяких штрафних санкцій, за кожний наступний відсотковий пункт уряд збільшує ставку оподаткування. Податкова ставка може збільшуватись, скажімо на 2 пункти (з 25 до 27 %) за кожний відсоток приросту цін на продукцію фірми.
За умов реалізації такої політики підвищення цін коштуватиме фірмам надто дорого. Отже, в них з’являється стимул не допускати значного збільшення цін. Зростання цін по всіх фірмах, таким чином, буде меншим, й темпи інфляції скоротяться. Подібний механізм може бути реалізований й у відношенні зарплати.
Згідно з вищесказаним, фахівцями пропонується ввести до схеми розрахунку основного податку антиінфляційний коефіцієнт. Його призначення – забезпечити зацікавленість товаровиробника у вiдповiдностi темпів зростання товарної i грошової маси, зниженні існуючих темпів інфляції на внутрішньому ринку.
Оскільки ціни в окремих періодах також можуть змінюватися, то для цілей планування, обліку i контролю виробничо-пiдприємницької діяльності зручніше вести розрахунок за обсягами реалізації продукції у вартісному вираженні (виручкою).
Для більш дійового i предметного управління процесом товарного насичення ринку доцільно оцінювати не тільки загальну інфляцію, а й інфляцію по окремих товарних групах. У разі ж помітної ii вiдмiнностi по регіонах є доцільною i регіональна диференціація цього показника.
Отже, антиінфляційний коефіцієнт виконує функції стабiлiзацiї економіки. Причому на відміну від такого стихійного регулятора, як співвідношення «попит-пропозицiя», який реагує i на вплив випадкових чи уявних факторів, антиінфляційний коефіцієнт забезпечує більш тривалий i сталий характер регулювання діяльності товаровиробників. Це зумовлено наявністю у структурі цього коефіцієнта такого показника, як індекс інфляції, що характеризує стан економічної системи в цілому.
Отже, можна зробити висновок, що на практиці існує дуже тісний взаємозв’язок між оподаткуванням та контролем цін i цим користуються уряди, коли ставлять собі за мету поставити у невигідне становище тих господарюючих суб’єктів, які надто інтенсивно піднімають ціни на товари та послуги. Таке корегування цін державою за допомогою податкової системи відноситься до непрямих методів контролю за цінами.
3.2 Скорочення податків у світі «концепція пропозиції»
Як відомо, будь-яке втручання в функціонування економіки, що затримує пересування кривої сукупного попиту вгору або змушує її зсуватися вниз відносно кривої сукупної пропозиції буде стримувати темпи інфляції. Аналогічного ефекту можна було б досягти, якщо б було можливо вплинути на сукупну пропозицію. Такий підхід до економічної практики став відомим як «концепція пропозиції».
Основне питання полягає в тому, яким чином здійснити бажане збільшення природного рівня реального обсягу виробництва. Прибічники «концепції пропозиції» як один із способів досягнення цього результату розглядають зміни у податковій політиці. Вони звернули увагу на те, що на протязі 70-х років відбулося припинення зростання природного рівня реального обсягу виробництва у США. Головною причиною такого стану речей, на думку прихильників «концепції пропозиції», стала діюча в США податкова система. Вона ніяким чином не сприяла розвитку процесів накопичення та інвестування, а також зацікавленості у високопродуктивній праці. Інфляція ще більш посилила проблему. Не тільки корпорації i дуже заможні люди страждали від високих податків. Поєднана дія інфляції, прогресивного податку на доход вводила звичайних робітників, що отримують зарплату, в групи, що оподатковуються за більш високою ставкою. Основою економічної програми прибічників «концепції пропозиції» стала детально обміркована послідовність дій по зменшенню ставок оподаткування.
По-перше, мав бути знижений податок на доход громадян, що посилило б трудову мотивацію робітників.
По-друге, планувалося реформувати систему податків на доходи від приросту капіталу та ввести різноманітні податкові стимули (пільги для підприємств, що збільшують обсяги виробництва) – це стимулювало б накопичення та інвестиції.
По-третє, практика індексації мала розповсюдитись на всю податкову систему для того, щоб ставки податків не підштовхувались інфляцією.
3.3 Регулювання цін в умовах інфляційної нестабільності
Надзвичайно важливу роль грає державний контроль над цінами, особливо в умовах кризису економіки i виходу з нього.
Під контролем над цінами розуміють будь-яку послідовність цілого ряду заходів – від помірних обмежень, до примусового встановлення верхніх границь зростання цін, що проводяться у рамках економічної політики.
Одним з підходів є перевірений у світовій практиці метод тимчасового заморожування цін й надалі їх часткового перегляду. Він полягає у заборонені підвищувати ціни вище визначеного рівня, без спеціального на те дозволу. За граничний рівень цін може бути прийнятий той, що існував на протязі базового періоду перед «заморожуванням».
При цьому підвищення цін вважається:
допустимим, – якщо, наприклад, воно було пов’язано з ростом цін на імпортні вироби (тобто коли збільшення витрат неможливо контролювати);
недопустимим, – якщо, його причиною стало невиправдане підвищення зарплати, що стимулювало підприємців самим обмежувати зростання заробітної плати.
Заморожування цін дозволяє долати iнфляцiйнi очікування населення, господарюючих суб’єктів, кредитної системи, внести деяке заспокоєння в економіку.
В ролі альтернативи прямому державному регулюванню цін іноді розглядаються картельні згоди про ціни, які можуть зіграти позитивну роль, якщо однією з сторін, що беруть в них участь буде Уряд, що забезпечує загальну узгодженість цін.
3.4 Максимальний рівень цін
Максимальній рівень ціни – являє собою законодавчо встановлену максимальну ціну, яку продавцю дозволяється запрошувати за свій товар або послугу.
В широких масштабах максимальні рiвнi цін, або загальний контроль за цінами, застосовуються для обмеження інфляційних процесів в економіці.
Причому, встановлення обмеження ціни має сенс тільки при умові, що нова ціна буде нижчою за рівноважну.
Які ж будуть наслідки введення цього обмеження? Спроможність вільного ринку нормувати споживання буде паралізована. Існування обмеження цін створює стійкий дефіцит даних товарів. Оскільки введення цінового обмеження призводить до виникнення стійкого дефіциту даної продукції, уряду приходиться приймати на себе піклування про нормування її для споживачів в інтересах досягнення більш справедливого розподілу.
Це здійснюється, наприклад, шляхом введення карткової системи. Однак використання карткової системи не вирішує іншої проблеми. Дійсно з’являється велика кількість покупців, що прагнуть купити товар по цiнi, що перевищує встановлений максимум.
I, звичайно, для продавців вигідніше реалізувати його по більш високій цiнi. Тому, не дивлячись на значне посилення бюрократичного апарату, що супроводжує, як правило, введення контролю за цінами, нелегальні «чорнi ринки» – ринки, на яких товари купуються й продаються по цінах, вищих за встановлені межі – отримують широке поширення.
Проблеми у реалізації політики контролю за цінами можна також пояснити значними адмiнicтративними складнощами її проведення. До органів контролю постійно пред’являються вимоги зробити виключення для тих чи інших видів товарів або який-небудь галузі. Поступово, по мipi подальшого відхилення цін від стану рівноваги й посилення дефіциту, тиск на контролюючи органи з вимогами надати пільги зростає, й, в кiнцi-кiнцiв, це надзвичайно ускладнює контроль.
Інша проблема полягає у тому, що уряд може спробувати зберегти ціновий контроль в силі вже після завершення проміжного періоду й початку нового підйому. В цей період контроль такого роду може виявитись некорисним й лише погіршити ситуацію.
Хоча політика державного регулювання цін несе значний позитивний ефект i має особливе значення в кризові періоди, її реалізація може призвести до дуже небажаних наслідків.
У короткостроковому плані пряме регулювання цін сприятиме стабiлiзацiї національної економіки. Так, у державі можуть значно знизитись темпи зростання оптових й роздрібних цін i це призведе до гальмування інфляційних процесів. Але вже у найближчі роки виявляться негативні наслідки централізованої моделі регулювання. «Заморожування» цін i заробітної плати обмежить міжгалузевий перелив капіталів, буде гальмувати інвестиційну політику, знизить рівень ділової активності, стримуватиме зростання доходів.
Як приклад можна навести спроби уряду США ввести пряме регулювання внутрiшньоамериканських цін на енергоносії, якi, відбиваючи зростання імпортних цін на нафту, нафтопродукти та природний газ, зростали у 1974 – 1981 роках дуже високими темпами, стимулюючи розкручування інфляційної спіралі в країні.
«Заморожування» внутрішніх оптових цін на нафту, нафтопродукти й природний газ, стримуючи на перший погляд розвиток інфляційних тенденцій, призвело до ряду негативних наслідків в американській економіці. Нестача інвестицій в енергетичне господарство, відсутність зацікавленості у видобувних корпорацій щодо розробки нових родовищ нафти й природного газу, через контроль над рівнем внутрішніх цін, призвели до того, що чистий імпорт нафти до США, незважаючи на зростання світових цін, продовжував аж до 1981 року збільшуватися високими темпами.
Р. Рейган, якого підтримував великий бізнес, ставши президентом, відразу ж відмінив контроль над внутрішніми цінами на нафту й нафтопродукти (у січні 1981 р.). «Контроль над цінами стримував виробництво, стимулював споживання, пригнічував технологічні досягнення й робив США більш залежними від енергетичного імпорту», – так коментував Р. Рейган своє рішення. За оцінками спецiалiстiв, тільки в результаті відміни контролю над цінами чистий імпорт нафти у США в 1983 р. скоротився на 54 % порівняно з 1980 р.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Базилевич В.Д., Базилевич К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Підручник/ За ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання, 2004. – 851 с.
2. Базилевич В.Д., Попов В.М., Базилевич К.С. Економічна теорія: Політекономія: Підручник/ За ред. В.Д. Базилевича. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес,2004. – 615 с.
3. Ватаманюк З.Г., Панчишин С.М. Економічна теорія: макро- і мікроекономіка. – К.: Альтернативи, 2003. – 610 с.
4. Квартальні передбачення/ Перший квартал 2006р. – http://www.icps.com.ua
5. Заболоцький Б.Ф.. – Розміщення продуктивних сил України. Національна макроекономіка: Підручник. – К.:2003. – 368 с.
6. Матеріали наукової студентської конференції. – К.: Інститут економіки та права “КРОК”, 2001. – 111 с.
7. Мельник О.М. Інфляція: теорія і практика регулювання: Монографія. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 1999. – 291 с.
8. Мельникова В.І., Клімова Н.І. Макроекономіка: Навчальний посібник. – К.: ВД «Професіонал», 2004. – 394 с.
9. Мочерний С.В., Довженко М.В. Економічна теорія: Підручник. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2004. – 856 с.
10. Радіонова І.Ф. Макроекономіка: теорія та політика: Підручник. – К.: Таксон, 2004.-348 с.
11. Радіонова І.Ф. Макроекономіка: Навчальний посібник. – К.: Університет економіки та права “КРОК”. 2004. – 72 с.
12. Савлук М.І. Гроші та кредит: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп./ За ред. М.І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2002. – 598 с
13. Солонінко К.С. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів. – К.: ЦУЛ, 2002. – 320 с.
14. Царенко О.М., Бей Н.О., Сало І.В. Економіка розвитку. – С.: ВТД “Університетська книга”, 2004. – 590 с.
15. Чистов С.М., Никифоров А.Є. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 2000. – 316 с.