Актуарнi розрахунки

СХІДНОЄВРОЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТЕКОНОМІКИ І МЕНЕДЖМЕНТУ

В.І. Шульга

АКТУАРНІ РОЗРАХУНКИ

Конспект лекцій

Для студентів денної та заочної форми навчання спеціальність 6.015000"Економічна кібернетика " освітньо-кваліфікаційного рівня "магістр "

Черкаси2009

Шульга В.І. Акруарні розрахунки: Конспект лекцій: Для студентівденної форми навчання спеціальність 6.015000 "Економічна кібернетика"освітньо-кваліфікаційного рівня "магістр" - Черкаси: Східноєвропейськийуніверситет економіки і менеджменту, 2009. - 133 с. - [Укр. мова].

Рецензент: Завідуючий кафедрою математики Європейськогоуніврситету д.т.н., проф. - Міхайленко В.М.

Тема 1. Актуарні розрахунки як наука

Навчальні питання:

Ринок страхових послуг.

Суть та завдання актуарних розрахунків.

Структура та методи розрахунку тарифної ставки, визначення тарифів за новимивидами страхування

Необхідність і форми страхового захисту.

Сутність, функції і принципи страхування.

Ключові слова: страхування, економічна категорія, ринок страхових послу,гємність ринку, актуарні розрахунки, тарифна ставка, брутто-ставка, нетто-ставка,навантаження. вартість ренти

Рекомендована література для самостійної підготовки:

Страхування: Підручник / С.С. Осадець - К.: КНЕУ, 2002 - 599с.

Основи довгострокового страхування: Навч. посібник / А.Т. Головко К.:Алеута, 2007. - 444 с.

Страхова справа: Базилевич В.Д. - К.: Тов. „Знання", 1998. - 216 с.

1. РИНОК СТРАХОВИХ ПОСЛУГ

Світовий досвід свідчить, що ринок страхових послуг активно сприяє розвиткуекономіки і розв'язанню соціальних проблем. Страхування - особлива сфера грошовихвідносин, у якій страховий захист є об'єктом купівлі-продажу і, відтак, формуються попиті пропозиція на нього.

Страхування в умовах ринкової економіки забезпечує безперервність процесусуспільного виробництва шляхом надання грошової допомоги потерпілим у випадкунастання непередбачених несприятливих подій. Ринок страхових послуг можнарозглядати також як форму організації грошових відносин щодо формування і розподілустрахового фонду для забезпечення страхового захисту суспільства та як сукупністьстрахових організацій (страховиків), які беруть участь у наданні відповідних послуг.

Страхування - це сукупність замкнутих перерозподільних відносин між учасникамистрахового процесу стосовно формування за рахунок цільових внесків коштів страховогофонду і його використання, для відшкодування збитків, у разі настання передбаченихдоговором або законом подій. У наш час існують сотні різних видів страхових послуг, якінадають фізичним і юридичним особам спеціалізовані організації -страховики. Вониразом із споживачами страхових послуг і посередниками складають ринок страховихпослуг.

Як економічна категорія страхування є системою економічних відносин, яка включаєсукупність форм і методів формування цільових фондів коштів і їх використання длявідшкодування збитку при різних ризиках, а також на надання допомоги громадянам принастанні певних подій у їхньому житті. Воно є, з одного боку, захистом підприємницькоїдіяльності і добробуту людей, а з іншого - приносить дохід. Джерелами прибуткустрахової організації служать доходи від страхової діяльності, від інвестицій тимчасововільних коштів в об'єкти виробничої і невиробничої сфер діяльності, цінні папери,банківські депозити тощо.

Інколи в економічній теорії заперечується той факт, що страхування належитьдо категорії фінансів. Для цих підходів характерними є твердження, що:

а) існують принципові відмінності за змістом і походженням від категоріїфінансів і кредиту, зокрема, якщо для фінансів завжди необхідні грошові відносини і

формування коштів, то страхування може бути і натуральним;

б) страхування завжди, щодо формування і використання спеціалізованогострахового фонду, "прив'язане" до можливості настання страхового випадку, бо длястрахування характерна обов'язкова ознака -вірогідний характер відносин, авикористання коштів страхового фонду залежить від настання і наслідків страховихвипадків;

в) страхування передбачає замкнутий перерозподіл збитку за допомогоюспеціалізованого грошового фонду, створеного за рахунок страхових внесків.

Однак навіть такі підходи визнають схожість страхування з фінансами, адже пристрахуванні виникають перерозподільні відносини, спостерігається рух грошової формивартості ступеня ймовірності нанесення збитку в результаті настання страхового випадку.

Визнається схожість страхування також із кредитом, адже кошти страхового фондупідлягають поверненню. Проте, відзначаючи зворотність страхових платежів якхарактерну рису страхування, варто мати на увазі, що вона стосується, насамперед,страхування життя, в якому повернення внесків має обов'язковий характер. В іншихсхемах - при майновому страхуванні, страхуванні від нещасних випадків тощо - виплатистрахового відшкодування відбуваються тільки при настанні страхового випадку і урозмірах, обумовлених відповідними документами. Економічний зміст цих виплатвідмінний від повернення страхових платежів.

За будь-яких тверджень страхування має риси, що об'єднують його з категоріями"фінанси" і "кредит", але як економічна категорія має також характерні лише для ньогоособливості і функції, а саме:

а) наявність спеціалізованого страхового фонду коштів, який може формуватисяяк в обов'язковому, так і в добровільному порядку. Саме з цих фондів інвестуютьсятимчасово вільні кошти на фінансових ринках;

б) відшкодування збитку й особливе матеріальне забезпечення громадян. Правона відшкодування збитку мають тільки юридичні і фізичні особи, що є учасникамиформування страхового фонду. За допомогою цієї функції реалізується об'єктивністьекономічної необхідності страхового захисту;

в) попередження страхового випадку і мінімізація збитку. Передбачається широкийкомплекс заходів, у тому числі фінансування недопущення зменшення негативнихнаслідків стихійних лих, нещасних випадків. З метою реалізації цієї функції страховикстворює особливий грошовий фонд попереджувальних заходів. Джерелом формуванняфонду служать відрахування від страхових платежів.

Те, що страхування є частиною економічної категорії "фінанси", підтверджуєнаявність:

а) ймовірності настання раптових, непередбачених і нездоланних подій(страхових випадків), у той час як "розкладка" збитку і т.ін. є лише специфічнимиознаками страхування;

б) специфічних ознак фінансів: страхування завжди має грошову формувираження, розподільну функцію і пов'язані з формуванням коштів страхового фонду івикористанням його з метою суспільного характеру.

Щодо розподільної функції, то вона має свій конкретний, специфічний прояв уфункціях, загалом властивих страхуванню, -ризиковій, попереджувальній, ощадній іконтрольній. Зокрема страхування має попереджувальну функцію, пов'язану звикористанням частини коштів страхового фонду на зменшення ступеня і наслідківстрахового ризику. Крім того, у такому різновиді, як страхування життя, страхуваннянайбільшою мірою зближається з кредитом при нагромадженні за договорамистрахування на дожиття обумовлених страхових сум. Заощадження грошових сум задопомогою страхування на дожиття пов'язане з потребою в страховому захистідосягнутого сімейного статку. Тим самим страхування може мати й ощадну функцію.

Контрольною функцією страхування є його властивість до цільового формування і

використання коштів страхового фонду. Дана функція випливає з зазначених вищеспецифічних функцій страхування і виявляється одночасно з ними в конкретнихстрахових відносинах (умовах страхування). Отже, контрольна функція реалізується черезфінансовий контроль за правильним проведенням страхових операцій.

Підсумовуючи викладене, варто відзначити, що різні точки зору на страхуваннявиділяють як особливу і найбільш важливу ризикову функцію. Вона є визначальною,оскільки страховий ризик, як ймовірність збитку, безпосередньо пов'язаний з основнимпризначенням страхування з надання грошової допомоги постраждалим господарствам чигромадянам. Саме через ризикову функцію відбувається перерозподіл грошової формивартості серед учасників страхування у зв'язку з наслідками випадкових страхових подій.

Страховий ринок формується в ході оновлення товарного господарства та є йогоневід'ємним елементом. Умовами виникнення одного та другого є суспільний розподілпраці, існування різних власників-товаровиробників. Реальне співвідношення даних умоввизначає ступінь розвитку ринкових відносин. Страховий ринок передбачає самостійністьсуб'єктів ринкових відносин, їх рівноправне партнерство з приводу купівлі-продажустрахової послуги, розвинуту систему горизонтальних та вертикальних зв'язків.

Обов'язковою умовою існування даної структури є наявність суспільної потреби(попиту) на страхові послуги та наявність страховиків, здатних цю потребу задовольнити.Перехід вітчизняної економіки до ринкових відносин істотно змінює роль і місцестраховика в системі економічних відносин, а страхові компанії перетворюються наповноправні суб'єкти господарського життя.

На практиці функціонуючий ринок страхових послуг є складною інтегрованоюсистемою, що налічує різні структурні ланки. Первинною ланкою ринку страхових послугє страхова організація. Саме тут здійснюється процес формування та використаннястрахового фонду, формуються різноманітні економічні відносини, переплітаютьсяінтереси окремих суб'єктів, груп та колективів. Страховик виступає в ролі підприємця,який зацікавлений у результатах своєї діяльності, тобто відчуває залежність від того,наскільки ефективно використовуються ресурси його страхового фонду.

Ринкові умови призводять до постійного зіставлення попиту та пропозиції, щовизначає кількість та якість страхових послуг, потреба в яких виникає в певний моментчасу. У зв'язку з цим треба усвідомлювати, що фактично функціонують два ринки - ринокстраховика та ринок страхувальника. В разі перевищення попиту на страхові послуги надпропозицією ринок формує страховик. Теоретично будь-які страхові послуги можутьзнайти негайний збут на такому ринку, навіть якщо вони не зовсім відповідають тимвимогам, які висуває до них страхувальник (головне - їх наявність). Але на практиціпереважає ринок страхувальника, тобто ситуація, коли страховики створюють страховихпродуктів більше, ніж потребує ринок у даний момент. При цьому страхувальник маєможливість вибирати страховий продукт у відповідності до власних потреб стосовноякості пропозиції та своїх фінансових можливостей. Такі умови (плюс свободаціноутворення, виражена в тарифних ставках на ті чи інші страхові послуги) створюютьумови для конкуренції між страховиками.

Ринок страхових послуг виконує регулюючу функцію за умов існування економічноїконкуренції. Сама по собі конкуренція не дає повного пояснення стабільному зростаннюринку страхових послуг. Зростання здебільшого залежить від адекватної кон'юнктуриповедінки страховика в конкурентній боротьбі, від постійного пошуку нових напрямків устраховій справі, удосконалення форм і методів страхового сервісу.

Таким чином, ринок страхових послуг можна визначити як сукупністьекономічних відносин щодо купівлі-продажу цих послуг. Ринок забезпечує органічнийзв'язок між страховиком та страхувальником. Тут відбувається суспільне визнаннястрахової послуги. Ринок функціонує, підпорядковуючись об'єктивним економічнимзаконам, - закону вартості і закону попиту та пропозиції.

Ринок страхових послуг є об'єктом вивчення та спостереження з боку його

учасників — страховиків, страхувальників та держави як регулюючої та контролюючоїланки. Одним з основних показників розвитку страхового ринку є його ємність. Цейпоказник демонструє потенційно можливий обсяг збуту страхових послуг.

Ємність ринку визначається обсягом реалізованих на ньому страхових послугпротягом року. При дослідженні ємності ринку аналізують такі макроекономічніпоказники, як національний дохід, рівень доходів населення, зарплату, споживчі витрати.Знаючи ємність ринку і тенденції його зміни, будь-яка страхова організація отримуєможливість реально оцінити свої перспективи.

Поряд із цим у центрі уваги страховика є, як уже зазначалося вище, кон'юнктура, якахарактеризується співвідношенням попиту та пропозиції на страхову послугу, динамікоюцінової та нецінової конкуренції між окремими страховиками, загальною політикоюстраховиків-конкурентів, законодавчо визначеними можливостями впливу держави нарегулювання ринкових відносин у галузі страхування.

Ринок страхових послуг є складним інтегрованим економічним утворенням,структура якого може бути охарактеризована в інституційному та територіальномуаспектах.

В інституційному аспекті структура ринку страхових послуг представленаакціонерними, корпоративними, взаємними та державними страховими компаніями.Залежно від масштабів попиту та пропозиції на страхові послуги можна виділити:внутрішній, зовнішній та світовий ринки.

Внутрішнім ринком називають місцевий ринок, на якому формуєтьсябезпосередній попит на страхові послуги та задовольняються потреби конкретнихспоживачів конкретними страховиками.

Під зовнішнім ринком розуміють ринок, що прагне до спільних страхових компанійяк у певному регіоні, так і за його межами.

Світовий ринок задовольняє попит на страхові послуги в масштабі світовогогосподарства.

Структура ринку страхових послуг може розглядатись також за галузевоюознакою: ринок майнового страхування, ринок особистого страхування та ринокстрахування відповідальності. Кожен із виділених сегментів, у свою чергу, може бутипроструктурованим за підгалузями та видами страхування.

Ринок страхових послуг, як і будь-яка ринкова структура, є складною і динамічноюсистемою. Його можна уявити собі як взаємодіючу і взаємозалежну групу окремихскладових, що утворюють єдине ціле. До складових цього ринку можна віднести: страховіпродукти, систему страхових тарифів, інфраструктуру страховиків та деякі іншіпідсистеми. Як система ринок страхових послуг постійно взаємодіє із зовнішнімсередовищем. Взаємодія здійснюється через зовнішні зв'язки, які характеризують впливсередовища на систему і взаємодію системи з середовищем. Виходячи з цього, ринок, яквзаємодію зовнішніх і внутрішніх чинників, можна уявити собі у вигляді спіралі, якарозгортається навколо потенційних споживачів страхових послуг. Ця система не єзамкнутою, оскільки найбільш суттєва складова зовнішнього середовища - світовий ринок- за своїм потенціалом є практично необмеженим.

Характеризуючи структуру ринку страхових послуг, треба звернути увагу на галузьстрахування, яка за своєю природою є довгостроковою, а саме на особисте страхуванняжиття і пенсій. Захист майнових інтересів людини безпосередньо пов'язаний з її життям,здоров'ям, працездатністю та забезпеченням пенсійного утримання в похилому віці. Саметому особисте страхування має багато спільного із соціальним страхуванням, більше того,загалом є додатковою формою державного соціального страхування і соціальногозабезпечення. Відмінністю соціального страхування від особистого (зокрема, страхуванняжиття) є походження джерел формування страхових фондів: у соціальному фондиформуються за рахунок переважно коштів підприємств, установ, організацій, а приособистому здебільшого через накопичення індивідуальних доходів громадян.

При особистому страхуванні страхові виплати проводяться у разі:

а) смерті або загибелі застрахованої особи;

б) дожиття до обумовленого страховим договором віку чи події;

в) страхування додаткової пенсії (в разі досягнення пенсійного віку, на випадоксмерті);

г) тимчасової втрати страхувальником загальної працездатності чи дієздатності;

д) повної чи часткової втрати страхувальником працездатності (зокрема,інвалідності);

є) закінчення терміну страхування, обумовленого страховим договором.

Суттєвою ознакою страхування життя як основного різновиду особистогострахування є те, що воно є змішаним, тобто включає в себе усі перелічені вище страховіпослуги (і, відповідно, виплати). Крім того, страхування життя є засобом накопиченнякоштів протягом довготривалого періоду. Страхувальник розраховує на страхову суму абопенсію в разі дожиття до закінчення терміну дії договору, а його близькі - на спадщинустрахувальника або частку цієї спадщини.

Довгострокове страхування життя передбачає укладення договорів на 10, 20,подекуди до 40 років, тож дає можливість накопичувати страхові фонди, частина якихвикористовується як джерело інвестицій у народне господарство. Саме томудовгострокове накопичувальне страхування - найбільш поширений вид страхування вкраїнах Європейського Союзу, США і Японії. В цих країнах близько 90% населеннямають поліси довгострокового накопичувального страхування життя, в той час як вУкраїні цей показник не досягає 1%. Компанії зі страхування життя разом ізнедержавними пенсійними та інвестиційними фондами є найкрупнішими інституційнимиінвесторами на фінансовому ринку економічно розвинутих країн.

Інвестиційні можливості довгострокового накопичувального страхування єунікальними з декількох причин. По-перше, компанії зі страхування життя, на відміну відінших фінансових інституцій, мають можливість залучати вільні кошти страхувальниківпід значно менший відсоток, адже таке залучення є елементом страхового захисту.По-друге, договори страхування життя укладаються на довгостроковій основі, отже,зобов'язання за виплатами віддалені у часі і їх можна досить вірогідно прогнозувати.

Переваги довгострокового накопичувального страхування не означають, що воно неє ризикованим. Найважче оцінити ризики, які приймаються на страхування, оскількиризики при поступовості накопичення пов'язані з невизначеністю тривалості страхуванняжиття для кожного окремого страхувальника. Причому ризики виникають як прикороткому, так і при тривалому житті страхувальника, бо компанія несе відповідальність вразі смерті страхувальника під час дії договору страхування або дожитті до певногообумовленого в договорі терміну. Договором страхування може бути додатковообумовлена відповідальність страховика і при дожитті застрахованої особи до певної події(наприклад, одруження, народження дитини, в разі втрати нею здоров'я від нещасноговипадку і т. ін.), що створює додаткові ризики.

Треба врахувати ще й таку специфіку довгострокового страхування життя, якособливий характер договорів страхування. Наприклад, у разі страхування життявідповідальність страхової компанії настає, якщо застрахована особа померла з будь-якоїпричини, а не тільки внаслідок нещасного випадку. Такі договори визначаються якдоговори приєднання, оскільки і договір, і особливі його умови пропонує страхувальникустраховик. Страхувальник погоджується (приєднується) до умов, висунутих у договорістраховиком.

Виходячи з особливого характеру ризиків, притаманних довгостроковомустрахуванню, суттєвого значення набуває вибір форм і методів аналізу підготовки іпроведення страхових операцій. Можна виділити основні фактори, що впливають наметодику розрахунку тарифних ставок із страхування життя:

а) об'єктом договору є життя, здоров'я і працездатність громадян. Кількісні

показники, що характеризують тривалість життя і смертність серед населення країни,централізовано збираються й обробляються у центральних і регіональних органахстатистики. На підставі подібних даних складаються таблиці смертності, щовикористовуються страховиками при розрахунку нетто-ставок зі страхування життя;

б) довгостроковість договорів страхування означає, що період часу між сплатоювнесків і моментом виплат досягає щонайменше декількох років. У плині цього термінуза рахунок інфляції і прибутку, одержуваних від інвестування тимчасово вільних коштів,вартість страхових внесків змінюється.

Для врахування подібних змін застосовуються методи фінансових розрахунків(дисконтування). У довгостроковому страхуванні життя невизначеність пов'язана звипадковим характером його тривалості. Тому страховики повинні мати у своємурозпорядженні дані для розрахунку ймовірностей дожиття до визначеного віку осіб різноїстаті. Джерелом таких даних є таблиці смертності, що складаються на основі переписунаселення. При сплаті страхової премії страхувальник виконує свої фінансовізобов'язання, отже, зобов'язує страховика відповідати за договором страхування. Тобтостраховик, по суті, стає кредитором страхувальника. В разі настання страхового випадкустраховик зобов'язується сплатити страхувальникові страхову суму. Щоб зуміти здійснитиобіцяні виплати, страховикові необхідно створити певні резерви.

В особистому страхуванні існують резерви двох типів:

а) резерви зі страхових випадків, які підлягають врегулюванню (резерви ізстрахових подій, що вже відбулися, але неоплачені);

б) резерви за поточними (діючими) договорами.

Страховий резерв означає борг страховика перед страхувальником. Зобов'язаннястраховика має ймовірний характер, тому що страховий випадок може не відбутися, всікошти страхувальника залишаться у страховика, а борг зникне. Крім того, виплатистрахових премій і страхової суми не збігаються в часі, отож, має місце ефектнагромадження. Тому при розрахунку математичних резервів необхідно використовуватисучасну ймовірну вартість зобов'язань.

Математичні резерви - це різниця між зобов'язаннями компанії і зобов'язаннямиперед компанією. Виходячи з приведених вище міркувань, можна сформулювати даневизначення таким чином: страховий резерв - різниця між сучасною ймовірною вартістюмайбутніх зобов'язань страховика і сучасною ймовірною вартістю майбутніх зобов'язаньстрахувальника. Оскільки страхові резерви накопичуються в страховика, то вонидосягають згодом значних розмірів, які можна ефективно інвестувати. Однак привикористанні цих засобів необхідно пам'ятати, що вони належать страхувальникам і єактивами, призначеними для виконання зобов'язань страховика перед страхувальниками.

Стосовно функції пенсійного забезпечення, то з економічної точки зорузабезпечення пенсіями після досягнення похилого віку - це довгостроковий інвестиційнийпроцес, на першому етапі якого здійснюються вкладення (пенсійні внески) і послідовненарощування вкладених сум за рахунок інвестицій вільних коштів, на другому -одержання віддачі від нагромаджень у вигляді періодичних пенсій.

Пенсійне страхування поділяється на два види:

не фондований - виплата пенсій здійснюється з поточних надходжень. У цьомувипадку страхові тарифи не розраховуються;

накопичувальний - для виплати пенсій створюються спеціалізовані фонди.Вони, у свою чергу, поділяються також на три види схем страхових виплат:

а) ощадну - дана схема не враховує ймовірність дожиття кожного учасникафонду, передбачається успадкування нагромаджень, відсутня солідарність учасників узабезпеченні виплат (у разі смерті одного з учасників його внесок не йде на виплатупенсій), обумовлюється конкретний термін виплат;

б) страхову - учасники солідарні між собою, враховується ймовірність дожиттязастрахованих, немає успадкування нагромаджень;

в) змішану ощадно-страхову, яка передбачає послідовне використання наведенихвище схем, тобто, наприклад, у період нагромадження застосовується ощадна схема, а вперіод виплат - страхова.

Розрахунок тарифних ставок у пенсійному страхуванні ґрунтується на принципіфінансової еквівалентності (рівності зобов'язань). З практичної точки зору основа всіхрозрахунків -страхові ануїтети. При застосуванні кожної з пенсійних схем ізвикористанням спеціалізованого фонду необхідно вирішити два завдання:

а) визначити розмір пенсії за величиною встановлених внесків(розрахуноквеличини внесків за заданими розмірами пенсії);

б) розрахувати страхові резерви.

Усі ці завдання неможливо вирішити без належного актуарного забезпечення, тобтооцінки майбутніх зобов'язань та їх порівняння з реальною вартістю активів, що дозволяєз'ясувати розміри так званого актуарного дефіциту. Належне врахування розміру цьогодефіциту свідчить про можливість або неможливість повного виконання зобов'язаньстраховика перед страхувальниками. У загальному вигляді актуарними розрахункамивважається система математичних та статистичних методів, яка визначає фінансовівзаємовідносини двох сторін і базується на теорії ймовірностей, демографічній статистиціта теорії довгострокових фінансових відрахувань.

2. СУТЬ ТА ЗАВДАННЯ АКТУАРНИХ РОЗРАХУНКІВ

Страхова діяльність, як і будь-який різновид економічної діяльності, пов'язана звитратами. Визначення витрат, необхідних для страхування даного об'єкта, називаєтьсяактуарними розрахунками.

Поняття "актуарні розрахунки" походить від слова актуарій, що в перекладі згрецької мови означає скорописець, обліковець. Сучасне значення поняття "актуарій" —фахівець страхової справи, який займається розробкою наукових методів обрахункутарифних ставок, резервів, премій, розміру страхового ризику і т.ін.

За допомогою актуарних розрахунків визначається частка участі кожногострахувальника в створенні страхового фонду, тобто розмір тарифних ставок. Форма, заякою ведеться обрахунок витрат на ведення певного об'єкта страхування, називаєтьсяактуарною калькуляцією. За її допомогою можна визначити собівартість послугистраховика, страхові платежі, розмір страхового ризику, суму та питому вагу витрат наведення справи з обслуговування договору страхування.

Актуарні розрахунки у страховій справі ґрунтуються на таких засадах.

страхові події мають імовірний характер, що мусить впливати на величинустрахових платежів;

загальна закономірність тут проявляється через масу відособлених страховихвипадків, що зумовлює необхідність розрахунку собівартості страхової послуги стосовновсієї страхової сукупності;

нерівномірність та вірогідний характер подій, що підлягають страхуванню,зумовлює необхідність формування спеціальних резервів, які знаходяться врозпорядженні страховика, а також визначення їхнього оптимального розміру;

необхідність прогнозування сторнування (зменшення страховогопортфеля)договорів та експертної оцінки їхньої величини;

необхідність дослідження норми позичкового процента впродовж певногопроміжку часу та виявлення тенденцій його руху;

наявність повного або часткового збитку, пов'язаного з страховим випадком,зумовлює необхідність виміру його величини та здійснення його розподілу в просторі та вчасі за допомогою спеціальних таблиць;

необхідність дотримання еквівалентності між страховими внескамистрахувальника та страховим забезпеченням з боку страховика;

- потреба у виділенні групи ризику в межах даної страхової сукупності.

Завдання актуарных розрахунків:

дослідження та групування ризиків у межах страхової сукупності;визначення математичної імовірності настання страхового випадку,

обчислення частоти і міри складності наслідків спричинених збитків як за групамиризику, так і за всією страховою сукупністю;

математичне обґрунтування необхідних витрат на ведення страхової справи тапрогнозування тенденцій їх розвитку;

математичне обґрунтування необхідних резервних фондів страховика, а такожджерел та способів їх формування;

дослідження норми доходності капіталу при інвестуванні страховикомзібраних страхових внесків, а також тенденцій її зміни протягом певного часовогоінтервалу;

визначення залежності між величинами процентної ставки та брутто-ставки.

Класифікація актуарных розрахунків:

за видами страхування: актуарні розрахунки в майновому, особистомустрахуванні та страхуванні відповідальності. У майновому страхуванні у зв'язку іззначним коливанням ризику актуарні розрахунки передбачають визначення надбавки заризик. Ця надбавка, як правило, не визначається при актуарних розрахунках за особистимстрахуванням, де ризик більш-менш рівномірний;

залежно від часу складання: планові (для нових видів страхування) та звітні (заздійсненими операціями).

залежно від ієрархії: для всієї країни (загальні), для регіону (зональні), длярайону (територіальні).

3. ТАРИФНА СТАВКА: СТРУКТУРА ТА МЕТОДИ РОЗРАХУНКУ

Тарифна ставка — ціна страхового ризику та інших витрат, необхідних длявиконання зобов'язань страховика перед страхувальником за підписаним договором-страхування.

Сукупність тарифних ставок називається тарифом. Система відображення тарифівназивається тарифним керівництвом.

Тарифна ставка, за якою укладається страховий договір, називається брутто-ставкою. Вона складається з двох частин: нетто-ставки і навантаження.

Нетто-ставка — ціна страхового ризику (вибуху, пожежі тощо).

Навантаження — вартість, яка покриває витрати страховика з організації таведення страхової справи, а також містить елементи прибутку.

Для розрахунку тарифів можуть бути використані кілька методів:

на основі теорії імовірності та методів математичної статистики звикористанням часових рядів;

на базі експертних оцінок;

за аналогією до інших об'єктів, або компаній;

з використанням математичної статистики і розрахунку доходності.

Розглянемо докладніше один із них.

Методика розрахунків тарифної ставки на основі теорії імовірності включає:

визначення вірогідності настання страхового випадку;

розрахунок нетто-ставки із 100 грн;

розрахунок ризикової надбавки з використанням стійких статистичних рядів;

визначення можливого інтервалу змін показника з певною мірою вірогідності;

розрахунок брутто-ставки виходячи із планової рентабельності;

визначення структури брутто-ставки та питомої ваги кожного елемента в ній.

КдхС„

Нетто-ставка визначається за формулою:

Тн = PxKxlOO (1)

деТн — тарифна нетто-ставка, грн.;Р — імовірність страхової події;

К — коефіцієнт відношення середньої виплати до середньої страхової суми на одиндоговір;

100 — одиниця страхової суми (100 грн.).

К

де Кв — кількість виплат за певний період (рік);Кд — кількість підписаних за рік договорів;

Г

Сс

де Св — середня виплата на один договір;

Сс — середня страхова сума на один договір.

Тоді формула (1) матиме вигляд:

К хГТ = хІОО

н

або

D

тн = — х 700

" С

де В — загальна сума виплат страхового відшкодування;

С — загальна страхова сума застрахованих об'єктів.

Приклад

Розрахувати тарифні ставки страхування ризику пошкодження пральних машин,що перебувають на гарантійному обслуговуванні. Факт виходу із ладу пральної машининосить випадковий характер. Вірогідність настання страхового випадку визначається наоснові теорії статистики. Якщо із 100 тис. вироблених пральних машин виходять із ладу3500, то вірогідність страхового випадку дорівнює (3500:100000)= 0,035.

Якщо страховиком застрахована 1000 машин, то страховику впродовж рокудоведеться здійснювати страхове відшкодування 35 разів.

Якщо кожна пральна машина застрахована на одну тисячу гривень, то у

страховика має бути фонд: 3500 х 1000 = 3 500 000 грн. Якщо страхова сума становить

100000 грн., то страховий фонд становитиме: 3500 х 100000 = 350000000 грн. Для бази

розрахунку береться страхова сума 100 грн.

3500x100 „^

= 3,5 грн

100000

Це означає, що з кожної сотні страхової суми слід отримати 3,5 грн. страховоїпремії, яка забезпечує страховий фонд, що розглядається як математичне очікуваннявиплати.

Як уже відзначалось раніше, у майновому страхуванні виникає потреба визначенняризикової надбавки. Розглянемо методику її розрахунку.

Ми відштовхувалися від того, що в середньому за рік виходять з ладу3500 пральнихмашин. Насправді буває так, що одного року (чи місяця) виходять з ладу3000 шт., аіншого— 4200 шт. У першому разі в страховика виникає запас страхового фонду, вдругому — дефіцит. З цією метою створюється резервний фонд. Він розраховується наоснові показника — середньоквадратичного відхилення (с) за формулою:

сг =

<

->

і1-1

б Ризикову надбавку, яка створює запасний резервний фонд, утворює двократнесередньоквадратичне відхилення або двосигмовидний інтервал. У нашому прикладі вінстановить 2а = 774,4грн. В цілому внесок на 100 тис. грн. становитиме: 3637 + 774,4 = 4411,4 грн. Тариф на 100 грн. дорівнює 4,41 грн. Із прикладу видно, що надбавка гарантуєстійкість страхових операцій. Якщо ряд нестійкий, то збільшують тарифний період, коли для цього є інформація,або беруть трисигмовидний інтервал. Статистично встановлено: одиничне середньоквадратичне відхилення гарантує68% упевненості в тому, що витрати не вийдуть за межі тарифу; подвійне — 95% , апотрійне — 97,9%. Вище трикратного середньоквадратичного відхилення не використовують, оскільки,по-перше, 100% гарантії в тому, що втрати не перевищать величини тарифу, не можнадосягти, і, по-друге, чотирикратне і ще вище середньоквадратичне відхилення значнопідвищувало б тарифну ставку, а це звужувало б страхове поле внаслідок подорожчаннястрахових послуг. У випадку надто нестійких рядів або надто високої ціни об'єктів страхуваннявикористовують інститут перестрахування. Про стійкість чи нестійкість ряду судять з того, наскільки медіана наближається абовідхиляється від середнього члена варіаційного ряду (кількості страхових подій у нашомуприкладі). Медіана ж розраховується як півсума двох членів, що знаходяться всерединіряду. Для цього слід проранжувати ряд: 3000, 3200, 3720, 3750, 3800, 3980, 4010. „ • 3720+3750 „„„ Медіана ряду = 3735 більш-менш близька до середньої, яка дорівнює 3637. Ще однією частиною тарифної ставки є витрати на ведення страхової справи. Ці витрати нормувати практично неможливо, оскільки чинників, що впливають на їхнювеличину, багато і до того ж вони змінні. деq — число страхових подій кожного року (місяця);q — середня кількість страхових подій;п — тарифний період.Розглянемо приклад (дані див. табл. 4). Таблиця 4. Розрахунок відхилень від середнього рівня Місяць	q	q-q	(q-q )
1	3750	113	12769
3	3720	83	6889
5	3800	163	26569
7	4010	373	139129
9	3000	— 637	405769
11	3200	— 437	190969
12	3980	343	117649
	25460		899743

- 25460

q = —— = « 3637

п 7

Найчастіше в актуарних розрахунках використовують класифікацію, яка відображаєтакі витрати на ведення страхової справи:

організаційні;

аквізиційні;

ліквідаційні;

управлінські;інкасаційні.

Організаційні — витрати, пов'язані із заснуванням страхової компанії. їх відносятьдо активів страховика, оскільки вони, по суті, є інвестиціями.

Аквізиційні — витрати, пов'язані із залученням нових страхувальників і укладеннямнових страхових договорів при посередництві страхових агентів.

Ліквідаційні — витрати з ліквідації збитків, спричинених страховим випадком: наоплату праці ліквідаторам (особам, що займаються ліквідацією збитків); понятим; судовівитрати; поштово-телеграфні; витрати на відшкодування збитків страхувальнику.

Управлінські — загальні управлінські витрати та витрати з управління майном.

Інкасаційні — витрати, пов'язані з обслуговуванням готівкового оборотунадходжень страхових платежів. Сюди входять витрати на виготовлення бланківквитанцій про прийняття страхових платежів, облікових реєстрів: книг, відомостей,довідок тощо.

Останньою складовою тарифу є прибуток від страхових операцій.

Вона не є обов'язковим компонентом страхового тарифу. Страховик можевідмовитись закладати прибуток на деякий проміжок часу з того чи іншого об'єкта зметою розширення страхового поля. Однак, позаяк страхування — комерційна діяльність,вона має бути прибутковою. У зв'язку з цим розглянемо прибуток як структурний елементтарифу. Оскільки, згідно з інструкцією з ліцензування страхової діяльності, величинастрахових резервів становить не більше 50% від страхових платежів, тарифдорівнюватиме нетто-ставці, помноженій на 2, тобто: 4,41x2 = 8,82 грн. з 100 грн. або8,82%.

Норматив витрат на ведення страхової справи встановлюють у певномупроцентному відношенні до брутто-ставки, а прибуток — до собівартості. Якщо першийнорматив встановити на рівні 20 — 25%, а прибуток — на рівні 5% від собівартості, тотариф буде значно нижчим.

Є і загальна методика розрахунку брутто-ставки. Вона має вигляд:

Т = Тн+Н = Тн+Нс+НохТб (2)

де Тб — брутто-ставка;

Тн — нетто-ставка;

Н — навантаження;

Нс — статті навантаження, що встановлюються в абсолютній сумі;

Но — статті навантаження, закладені в тариф у відсотках до брутто-ставки.

Тоді формула (2) матиме вигляд:

тб_(Тн+Нс)100100-Но

Якщо ж усі елементи навантаження визначено у відсотках до брутто-ставки, товеличину брутто-ставки обраховують за формулою:

тб=100хТн

100-Н0

Конкретні розрахунки тарифів додаються до правил страхування.

ВИЗНАЧЕННЯ ТАРИФІВ ЗА НОВИМИ ВИДАМИ СТРАХУВАННЯ

Для нових видів страхування тарифна ставка теж складається з нетто-ставки танавантаження (ризикової надбавки). Але, на відміну від діючих видів страхування, в якихосновою нетто-ставки є збитковість зі 100 грн. страхової суми, основою нетто-ставки за

виб ту»

кр

де Кр — коефіцієнт очікуваного рівня розвитку страхування;

Кв — коефіцієнт відставання відносного зниження (зростання) суми виплатпорівняно із зниженням (зростанням) рівня розвитку страхування.

Коефіцієнт очікуваного рівня розвитку страхування визначається за формулою:

р 100

де Ур — очікуваний рівень розвитку страхування в %;

0 <Кр< 1. Іншими словами, коефіцієнт розвитку не може бути більше 1 та менше 0.Чим ближче коефіцієнт рівня розвитку страхування наближається до 0, тим вища вибіркастрахування. Якщо К прямує до 1, вибірка зменшується.

Така ж нерівність властива коефіцієнту відставання, тобто0 <Кв< 1. Кв показує мірузменшення виплат страхувальником зі зменшенням рівня розвитку на 1%.

Наприклад, якщо Кв = 0,5, а рівень розвитку страхування зменшився на 20%, то цепризведе до зменшення виплат страхувальникам на 10%.т _ (0,5x20) . .

Іобто: = 10%. Отже, має місце відставання зменшення суми виплат

100

порівняно із зменшенням рівня розвитку. Якщо Кв прямує до нуля, то вибірка страхуваннязростає. Якщо Кв прямує до 1, вибірка страхування зменшується.

Нетто-ставка за новим видом страхування визначається шляхом множення трьох ужерозглянутих коефіцієнтів. Оскільки тарифна ставка, як правило, розраховується ізстрахової суми 100 грн., то добуток трьох коефіцієнтів слід помножити на 100. Отже,

новими видами страхування є очікувана частота страхового випадку та вірогіднеспіввідношення середньої очікуваної виплати на відшкодування збитків і середньоїочікуваної страхової суми. А ризикова надбавка встановлюється на основі використаннякоефіцієнта вибірки.

Очікувана частота страхового випадку за новим видом страхування визначається яквідношення числа потенційних об'єктів страхування, що будуть потребувати страховоговідшкодування внаслідок настання страхової події, до загальної кількості очікуванихзастрахованих об'єктів, тобто:

К

ц св.оч.

св~ к

де Чсв — очікувана частота страхових випадків за новим видом страхування;

Ксе.04. — кількість очікуваних страхових подій (виплат страхового відшкодуванняабо страхових сум за певний проміжок часу);

Ко — загальна кількість очікуваних (потенційних) об'єктів страхування.

Для підрахунку нетто-ставки за новими видами страхування слід враховуватикоефіцієнт поправки. Він визначається за формулою:

Г

JT в.оч

кп=т;

с.с.оч

де Кп — коефіцієнт поправки;

Св оч — очікувана середня виплата на один договір (об'єкт) страхування;

Cc c оч — очікувана середня страхова сума на один договір (об'єкт) страхування.

Величина ризикової надбавки розраховується за допомогою коефіцієнта вибірки, щодає змогу враховувати вплив рівня розвитку даного виду страхування на рівеньзбитковості страхової суми. Зв'язок між ними обернено-пропорційний, тобто іззростанням рівня розвитку (страхове поле розширюється) рівень збитковості знижується.Це пояснюється тим, що в сферу даного виду страхування залучається все більшестрахувальників, які менше підлягають ризику. Коефіцієнт вибірки має такий вигляд:

1-Кв(1-Кр)

тарифна нетто-ставка матиме вигляд:

Ти=ЧсвхКрхКвибх100

До обчисленої за уже наведеною методикою основної частини нетто-ставкидодасться ризикова надбавка за кожним ризиковим видом страхування. Отриманийрезультат є певною часткою тарифної брутто-ставки, з якої формується фонд виплат заданим видом страхування.

На основі встановленого нормативу нетто-ставки в брутто-ставці визначаєтьсярозмір брутто-ставки, а потім — окремих часток навантаження (в гривнях із 100 грн.страхової суми). Формула, за якою визначають брутто-ставку, має вигляд:

т _Тнх1006 100-f

де Тб — тарифна брутто-ставка, грн;

Тн — тарифна нетто-ставка, грн;f — питома вага навантаження в брутто-ставці,згідно з нормативом, % .

Приклад нормативної структури тарифної ставки, %:

Нетто-ставка на формування фонду виплат (з відрахуванням на формуваннязапасного фонду) — 75%;

Навантаження: всього — 25%у тому числі:

а) витрати на ведення страхової справи —20%;

б) формування прибутку — 5%.

Тарифна брутто-ставка:

т.-ЬїШ-х

100-25

Вона становить 75 + 25 = 100%.

Навантаження, всього: 25xZ

100

Складові навантаження:

20хХ

витрати на ведення страхової справи: ^^

формування прибутку: ^j^

СУТЬ ТА ВИДИ СТРАХОВИХ ПРЕМІЙ

Страхова премія (страховий внесок) має триаспектну форму прояву: економічну,юридичну та математичну. Економічний зміст страхової премії проявляється в тому, щовона є частиною національного доходу, яка виділяється страхувальником з метоюзабезпечення гарантування його інтересів на випадок небажаних, несприятливих длянього подій (страхових подій).

В юридичному аспекті страхова премія — грошове вираження страховогозобов'язання, яке відображене у страховому договорі.

Математичний зміст страхової премії набирає форму періодично повторюваногоплатежу страхувальника страховику.

Розглядаючи зміст страхової калькуляції, відзначалось, що при визначеннііндивідуального розміру платежу має враховуватись уся страхова сукупність.Зобов'язання за окремим видом страхування розраховується як середня величина.Наприклад, якщо прийняти загальний розмір зобов'язань страховика із страхування життяза В, а вартість однієї ренти — пенсії за Ах, де х — вік людини, що сплачує страховийвнесок Рх, то у разі довічної сплати страхового внеску, він буде визначатись за формулою:

* 4

У разі строкового характеру страхових внесків формула матиме вигляд:

я =■ 5

LtxAx

деLt x Ax — вартість однієї строкової ренти.

Вартість ренти — довічний або на певний період часу річний доход, якийстраховик зобов'язується сплачувати страхувальнику.

4. НЕОБХІДНІСТЬ І ФОРМИ СТРАХОВОГО ЗАХИСТУ

Люди цілком природно прагнуть захиститися від небезпеки, що загрожує їм втратоюжиття, здоров'я, житла, харчів і т. ін. Потреба в захисті дуже близька до їхніх первинних(фізіологічних) запитів та інтересів. З урізноманітненням інтересів людиниускладнюються й атрибути її безпеки.

Протягом усього історичного шляху розвитку людське суспільство в кожній сферісвоєї діяльності стикається із суперечностями між природою і людиною, а також: між:окремими суб'єктами суспільних відносин. Ці суперечності зумовлюють появунесприятливих подій —ризиків, серед яких виокремлюють стихійне лихо і нещаснівипадки.

Стихійне лихо — це випадок, спричинений руйнівною дією сил природи, якаохоплює, здебільшого, немалу територію і призводить до значних матеріальних збитківабо загибелі чи втрати здоров'я багатьох людей.

Нещасні випадки — це такі події, які через несприятливий збіг обставин(наприклад, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди) тягнуть за собою загибель чивтрату здоров'я окремих осіб або їх групи.

Потенційна можливість настання стихійного лиха, нещасних та іншихнепередбачуваних випадків, які призводять до збитків або упущення вигоди, становитьсутність ризику.

Спираючись на свій багатовіковий досвід, людство вживає дедалі ефективнішихзаходів у протистоянні стихійним явищам. Підвищуються вимоги до будівництва об'єктів,застосовуються щоразу досконаліші інженерні конструкції, вогнетривкі та інші новітніізоляційні матеріали, споруджуються греблі, більша увага приділяється безпеціексплуатації транспортних засобів тощо.

Проте концентрація виробництва та ускладнення його технологій, одержання йзастосування нових хімічних речовин, енергетичних ресурсів, швидкісних ібагатотоннажних транспортних засобів, посилення криміногенних явищ — ось лише деякіз тих чинників, які примножують нові ризики.

На долю України випала найбільша з відомих у світі техногенних катастроф —аварія на Чорнобильській атомній електростанції, що завдала збитків на суму понад 140млрд. дол. Якщо така аварія є винятком, то пожежі на виробничих, комунальних іжитлових об'єктах, травми на транспорті і в побуті, забруднення навколишньогосередовища та інші локальні події трапляються в нашій країні практично щодня.

Великі ризики зумовлюються й новими хворобами (наприклад, СНІД), епідеміямиінфекційних захворювань, травматизмом на виробництві та в побуті. Не можна також небрати до уваги ризиків для юридичних і фізичних осіб, які дедалі підсилюються зізростанням злочинності, поширенням наркоманії та алкоголізму.

Отже, сумарний вплив ризиків досі не зменшується. Це змушує весь світ активношукати шляхів послаблення їх негативного впливу на життя людей.

З огляду на доволі ризиковане функціонування будь-якого підприємства і не меншризиковане проживання кожної людини існує нагальна потреба попереджувати йвідшкодовувати збитки, що їх завдають ризиковані обставини. Без цього неможливозабезпечувати безперервність процесу виробництва матеріальних благ, підтримуватиналежний рівень життя людей. Відносини, що складаються в суспільстві з цього приводу,мають об'єктивний характер і у своїй сукупності формують зміст економічної категорії

«страховий захист».

Специфіка цієї категорії зумовлена такими ознаками: випадковістю ризику;незвичайністю заподіяної шкоди; можливістю вираження шкоди в натуральній абогрошовій формі; необхідністю попередження, подолання наслідків небажаної події тавідшкодування завданих нею збитків. Сутність страхового захисту полягає внагромадженні й витрачанні грошових та інших ресурсів для здійснення заходів зпопередження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків і відшкодуванняпов'язаних із ними втрат.

Для того щоб система заходів із попередження, подолання та відшкодування втратбула реально можливою, необхідно частину валового продукту спрямовувати настворення страхового фонду суспільства.

Зауважимо, що сукупний фонд страхового захисту не має зведеного планового чизвітного оформлення, котре характеризувало б його розмір. Не існує й спеціальногооргану управління цим фондом.

До фонду страхового захисту належать централізовані натуральні та грошовірезерви держави, децентралізовані фонди (у частині, що використовується на покриттяшкоди, завданої стихійними та іншими непередбачуваними подіями, — самострахування),а також: фонди, створювані методом страхування. У межах цих форм страховогозахисту може існувати багато видів фондів цільового призначення.

Розмір і структура фондів, використовуваних із метою страхового захистуюридичних і фізичних осіб, залежать від багатьох чинників. Насамперед це — теоретичніконцепції формування фонду, стан розвитку економіки, співвідношення між формамивласності, методи залучення коштів для реалізації соціальних програм, традиціїнаселення, міжнародні відносини тощо.

Відомо, що у країнах соціалістичної орієнтації існувала практика відносити витратина страхування за рахунок прибутку, що залишався в розпорядженні підприємств. Укапіталістичних країнах перемогли погляди, згідно з якими джерелом поповненнястрахового фонду є витрати виробництва. Розмір страхового фонду тут розглядається яксума витрат, що їх бере на себе суспільство або окремий власник, компенсуючи шкоду,зумовлену страховими ризиками.

За часів Радянської влади власність на засоби виробництва, землю, її родовища,переважний обсяг фінансових ресурсів була державною. Тому в разі стихійного лиха абоіншого серйозного надзвичайного випадку більшість збитків, яких зазнавалипідприємства, відшкодовувались із державних коштів. Для цього створювались резервніфонди при урядах СРСР і кожної республіки, які входили відповідно до союзного тареспубліканського бюджету.

В Україні за рахунок централізованих фондів і досі фінансуються витрати, пов'язанііз запобіганням та ліквідацією повеней, зсувів, аварій на шахтах і т. ін.

Забезпеченню страхового захисту досить довго відчутно сприяв державнийпозиковий фонд. Особливо характерним це було для сільського господарства та іншихгалузей, підприємства яких отримували великі суми кредиту під сезонну розбіжність міжвитратами виробництва та доходами. На випадок різкого зниження виходу продукції черезприродні аномалії чи з інших причин, не залежних від господарства, підприємствамнадавалися тривалі (до 12 років) відстрочки у сплаті позик. Нерідко наприкінці відстрочкиборги списувалися за рахунок бюджету.

Отже, позики за такого режиму їх використання частково виконували функціїстрахування. На кредит було покладено не властиві йому функції. Зрештою порушувалисяосновні принципи кредиту: цільове призначення, матеріальне забезпечення, терміновість іплатність за користування, а через це кредит утрачав свої характерні властивості.

Майже кожне міністерство чи відомство на випадок непередбачуваних обставинмало у своєму розпорядженні фонди фінансової підтримки підлеглих їм державнихпідприємств. За рахунок відомчих фондів могла надаватися фінансова допомога на

поповнення нестачі оборотних коштів, що виникала, як правило, із не залежних відпозичальника причин. Часто допомога надавалася на безповоротних засадах. Протенадання такої допомоги не регулювалося чіткими нормами. Тому нерідко кошти йшли напокриття й таких збитків, які зумовлювалися безгосподарністю у виробничихформуваннях, помилковими рішеннями вищих організацій.

Централізовані кошти держави, а також фонди відомств становили в сукупностіпереважну частину ресурсів, що спрямовувалися на страховий захист.

Водночас із розширенням прав підприємств зростали можливостісамострахування, для чого створювалися внутрішні натуральні та грошові резерви. Такіфонди дають змогу покривати шкоду, завдану переважно дрібними ризиками.

Перевага самострахування полягає в тому, що воно допомагає оперативновідшкодовувати невеликі збитки. Крім того, не потрібно платити на сторону страховіпремії, які мають не лише відшкодувати збитки, заподіяні страховим випадком, а йпокрити витрати з виплати комісії посередникам, утримання офісу і формування прибуткустраховика.

Доходи від тимчасового інвестування вільних коштів цих резервів такожзапишаються юридичній чи фізичній особі, що організовує самострахування. Така особазавжди безпосередньо зацікавлена вжити заходів щодо зниження ризиків. До того жвитрати із власних (внутрішніх) резервів безпосередньо, як правило, не залежать віднаслідків ризиків на інших підприємствах.

Проте зазначені переваги децентралізованої форми нагромадження й використаннярезервних коштів виявляються лише в певних межах. Адже в разі самострахуванняпрактично немає розподілу наслідків ризику. Один великий (а нерідко і середній) ризикможе призвести до необхідності ліквідувати підприємство. Самострахування вимагаєвідволікання значних ресурсів до резервів. Крім того, кошти цих фондів незосереджуються на окремому рахунку в банку. Вони перебувають у господарськомуобороті і на момент, коли постане реальна потреба використати їх за цільовимпризначенням, можуть перебувати в неліквідній формі. Отже, цей канал формуваннякоштів для страхового захисту об'єктивно не може бути визначальним у структурісукупного фонду страхового захисту.

Фінансування за рахунок централізованих фондів поширювалося на покриття втратвід ризиків лише підприємств державного сектору. Кооперативні, громадськіпідприємства й населення вдавалися не лише до самострахування, а й організовувализахист своїх матеріальних інтересів на випадок ризику за рахунок коштів фондів, щостворювалися завдяки страхуванню. Так можна було нагромаджувати кошти не лише назахист майна, а й на вирішення низки соціальних питань (страхування на випадокпостійної або тимчасової втрати працездатності, страхування на дожиття, довесільнестрахування тощо). Проте відносно низький рівень доходів населення гальмував розвитокзазначених видів страхування.

Отже, оскільки у плановій централізованій економіці переважала державна формавласності, то й специфічні форми та методи її захисту відсунули страхування на другийплан.

Зауважимо, що склад і структура фондів, призначених для страхового захисту,принципово змінюються в період поступового переходу до економіки ринкового типу.Адже роздержавлення власності вимагає відповідних змін і в її страховому захисті. Вонимають спрямовуватися на прийняття рішень про страховий захист від малих ризиків нарівні підприємства, розширення меж самофінансування.

На підприємствах доцільно мати фонд ризику. Чинне законодавство дає змогудоводити його розмір до 25 % від суми статутного фонду. Важливо, щоб кошти,призначені для страхового захисту, постійно перебували в ліквідній формі.

Тепер значно меншою мірою, ніж у минулі часи, використовуються централізованігрошові резерви держави на відновлення майна, знищеного або пошкодженого стихією чи

іншим лихом. Тут позначаються зміни форм власності.

Значно ослабла роль у страховому захисті і позикового фонду. Він перестав бутиєдиним державним фондом. Перебудова банківської справи на комерційних засадахзумовила появу сотень відносно автономних позикових фондів. Кожний банк самостійноволодіє певними ресурсами. Банки, здебільшого, не в змозі і не мають економічногоінтересу надавати тривалі (на кілька років) та ще й на безвідсоткових засадах відстрочкиповернення позик. Не можуть розраховувати підприємства і на фінансову підтримкугалузевих міністерств і відомств. Резервні фонди при цих органах ліквідовано.

На організації самострахування суб'єктів господарювання негативно позначиласьжорстка податкова політика. Переважна частина підприємств позбавлена через цеможливості мати у своєму розпорядженні необхідні грошові резервні фонди.

Отже, можливості забезпечення страхового захисту за рахунок перелічених щойноджерел дуже обмежені. Це означає, що

надалі більше навантаження має припадати на фонди, створювані завдякистрахуванню. Якщо до цього додати завдання з переорієнтації програми соціальногозахисту громадян (охорона здоров'я, пенсійне забезпечення, частково освіта) на страховізасади, як це зроблено в країнах із ринковою економікою, то перспектива посилення ролістрахування в системі страхового захисту стає очевидною.

З огляду на сказане з'ясуємо витоки страхування, його еволюцію, а також розкриємосутність, функції, основні принципи й роль страхування у нашому суспільстві.

ВИТОКИ СТРАХУВАННЯОкремі елементи страхування були відомі ще за тисячі років до нашої ери. На жаль,інформація, що дійшла до нас із давніх часів, не дає системного уявлення про зародженняцього надійного способу захисту економічних інтересів громадян, виробничих ісоціальних формувань. Значно легше відновлювати форми та окремі властивості будівель,споруд, навіть тварин, ніж економічні зв'язки між людьми.

Археологічні знахідки дають можливість стверджувати: уже у стародавні часи різнінароди добре усвідомлювали необхідність спорудження громадських спеціальнихприміщень для зберігання запасів провізії на випадок можливої небезпеки.

У літературі є посилання на те, що ознаки страхування і в грошовій форміпроглядалися дуже давно. Так, у шумерів у третьому тисячолітті до нашої ериторгівцям видавали грошову позику, скажімо, для створення «спільної каси», щобзахистити їхні інтереси на випадок утрати вантажу під час перевезення. Пізнішетериторія, де проживав цей народ (теперішній Ірак), відійшла до складу рабовласницькогоВавилону. Закони вавилонського царя Хаммурапі (1792—1750 pp. до н. є.) вимагалиукладення угоди між учасниками торговельного каравану про спільне покриття збитків уразі несподіваної пригоди, наприклад нападу на когось із них розбійників. Очевидно, щотака практика як цілком виправдана передавалася з покоління в покоління. Вонавдосконалювалася й поширювалася на інші землі. Так поступово люди доходили висновкупро доцільність страхування не лише в разі перевезення вантажів, а й у багатьох сферахсвого життя та діяльності.

Багато свідчень дійшло до нас про відносно поширене взаємне страхуванняритуальних витрат у Стародавньому Римі. Тут надавали великого значення культупохорону. Улаштування похоронних процесій і спорудження пам'ятників вимагалозначних витрат. Незаможні римляни накопичували потрібні гроші у професійних колегіяхі спілках. Цільове використання коштів забезпечувалося правовими гарантіями. Лишеособа, зазначена в заповіті, могла отримати належні кошти і витратити їх на ритуальнізаходи, пов'язані з похоронами заповідача. На страхові суми не поширювалися претензіїбудь-яких кредиторів. Навіть рабовласник (якщо він не значився в заповіті) не мав правана страхову суму раба. Але він міг відмовити колегії в наданні тіла раба для поховання,тоді колегія за рахунок страхової суми здійснювача символічні похорони, тобто ховалапомерлого «в уяві». (Райхер В. К. Общественно-исторические типы страхования. — М.;

Л.: АН СССР, 1947. —С. 48.)

У середньовіччі страхування поступово поширювалося й на інші ризики. Воноздійснювалось через гільдії (братства) та цехи. Стосунки між членами тут були тіснішими,ніж у колегіях Стародавнього Риму. Згодом гільдії почали спеціалізуватися за окремимипрофесіями. Серед них з'явилися й захисні гільдії, що мали завданням охорону особи ймайна своїх членів від різних зазіхань. Принцип взаємодопомоги закріплювався у статутігільдії. Поступово тут формувався перелік страхових подій та уточнювався розмір внесківі виплат.

Сьогодні важко з упевненістю стверджувати, в якій саме країні було заснованоперше страхове товариство. Існують посилання на те, що сталося це в Ісландії в XIIIстолітті, коли тамтешні заможні селяни почали об'єднуватися в спілки для взаємногозахисту від утрат на випадок вогню або загибелі худоби. У разі нещастя частину збитківпотерпілим відшкодовували грішми, а решту — матеріалами або працею. Отже, страховихрезервів і регулярних страхових внесків тут, очевидно, ще не існувало.

Більш переконливим є твердження про те, що поява страхових товариств пов'язана іззародженням капіталістичних відносин, і насамперед на морському транспорті та вторгівлі, де, до речі, було нагромаджено досвід різних моделей захисту власників суден івантажів на випадок їх знищення, пошкодження або пограбування під час рейсу.

Механізм морського страхування в початковий період будувався на договорібодмереї. Сутність договору полягала в тому, що кредитор виплачував страхувальниковістрахову суму, а потім у разі благополучного закінчення плавання, тобто за відсутностістрахового випадку, кредиторові поверталась авансована сума плюс премія за бодмерею.Згідно із сучасним розумінням це було «страхування навпаки». Кредитори вимагали занадані на умовах бодмереї страхові суми великих премій (від 15 до 100%). Тому інколи ціумови страхування називають морською позикою. Бодмерея не могла існувати довго.Попит на страхові послуги зростав, а капіталу для забезпечення такого страхуваннябракувало. Тому страхування у формі бодмереї стало невиправданим. Адже це призводилодо відтягування коштів страховика на кілька місяців, а іноді й років. Тим часом страховасума, яка перебувала в розпорядженні капітана судна, могла бути втрачена черезпіратський напад або іншу пригоду, що не завжди значилася як страхова.

Зростання попиту на страховий захист зумовило перехід до продажу страховихполісів з подальшим відшкодуванням збитків. Спершу їх продавали, здебільшого,товариства взаємного страхування.

Маємо дані про те, що перший морський поліс був виданий страховомусудновласникові в 1347 році. Через 121 рік після цього з'явився Венеціанський кодексморського страхування. Далі ініціатива в морському страховому законодавстві переходитьдо Англії, страхове законодавство якої є відтоді взірцем для інших держав. Доситьсказати, що прийнятий 1774 року закон про страхування життя й сьогодні лишається ускладі чинного законодавства Англії. У 1779 році члени асоціації «Лондонський Ллойд»прийняли формуляр договору морського страхування — так званий підписний формулярЛлойда, окремі положення якого донині застосовуються в міжнародній практиці.

Комерційне мореплавання особливо інтенсивно розвивалося після Великихгеографічних відкриттів. Одночасно у вельми ризиковане плавання виходили кількакораблів, а нерідко й цілі флотилії. Загроз для мореплавців було багато: шторм, нестачахарчів, інфекційні хвороби, пошкодження судна комахами, зіткнення суден, піратськінапади тощо. Інвесторам, які вкладали в такі ризиковані заходи великі гроші, потрібнобуло розподілити між собою ризики, щоб у разі невдалого рейсу не втратити повністюсвій капітал.

У XVII столітті в багатьох європейських країнах виникли акціонерні страховітовариства (компанії). Першим серед них згадується створене в 1602 році Голландсько-Ост-Індське товариство. Воно, як і чимало інших невдовзі створених в Англії, Німеччиніта Франції товариств, здійснювало морське страхування, а також страхування на випадок

пожежі здебільшого в міських поселеннях.

У цей час страхуванням охоплюється й діяльність селянських господарств,насамперед ідеться про страхування посівів від знищення або пошкодження градом. Протеакціонерна форма страховиків для селян не прижилася. Страхуваннясільськогосподарських ризиків знову переходить до товариств взаємного страхування.Вони в багатьох державах лишилися й досі провідними страховиками в аграрному секторіекономіки.

Особливо активно страхування починає впроваджуватися в період розвиткукапіталістичної економіки. Лідером у страховому бізнесі стає Англія. Поряд з морськимпоширюється вогневе страхування, від нещасних випадків, а також страхування життя.

Вважають, що поштовх до розвитку вогневих страхових товариств у цій країні даличасті пожежі, особливо в містах. Будинки були переважно дерев'яними. Опалювалисявони домашніми вогнищами (камінами), а освітлювалися свічками. Одна з найбільшихтогочасних пожеж сталася 1666 року в Лондоні. Вона забрала життя 70 тис. мешканців,знищивши майже весь житловий фонд міста.

У XIX столітті з'являються страхові картелі й концерни. Так, 1874 року в Берлінібуло створено міжнародний концерн, до якого ввійшли спочатку 16 страхових товариств,а через 50 років він об'єднував уже 230 товариств із 26 країн. (Шиминова М. Я.Страхование: история, действующее законодательство, перспективы. — М: Наука, 1989.— С. 17).

Одночасно з майновим розвивалося й особисте страхування, скажімо, на випадоккаліцтва, хвороби, втрати годувальника чи іншого нещастя. У багатьох містах з'явилисялікарняні страхові каси.

Особливо інтенсивно розвиваються всі форми і види страхування в XX столітті. Усучасному капіталістичному світі воно стало невіддільним атрибутом ринкової економіки.

У третє тисячоліття страхування ввійшло як одна з найбільш розвинених іефективних сфер діяльності. Про це свідчить, зокрема, й те, що суми надходженьстрахових премій у світі щороку зростають вищими темпами, ніж валовийвнутрішній продукт. За даними міжнародної статистики протягом 1998 року дострахових компаній, товариств взаємного страхування надійшло в доларовому (США)еквіваленті 2155 млрд. страхових премій. Привертає увагу й украй нерівномірнийрозвиток страхового бізнесу. Справді, понад 55 % усіх страхових надходжень припадаємайже порівну на дві країни — США та Японію, ще 29 % — на держави Європейськогосоюзу. Частка решти країн світу — 16 %, у тому числі України — лише 0,01 %. Цівідомості опубліковано в московському журналі «Страхове ревю» (2000. — №2).

Еволюція страхування в Україні. До набуття Україною статусу незалежноїдержави страхування здійснювалося тут згідно з економічними, соціальними таправовими умовами, що існували у відповідний період у Київській Русі, царській Росії, азгодом — у колишньому СРСР.

Найдавнішим способом страхового захисту в Україні, як і в усьому світі, буловзаємне страхування. Відомо, що починаючи з XIII століття і до появи залізниці натеренах сучасної України велику роль у перевезенні вантажів на далекі відстанівідігравало чумацтво. Якщо під час подорожі в якогось чумака гинув віл чи ламавсядерев'яний віз, то зусиллями всього гурту потерпілому купували потрібні засобипересування, причому до попередньої сплати регулярних внесків на створення йпоповнення резервного фонду вдавалися рідко. І це мало сенс. Адже перевозити грошібуло безпечніше, коли вони були розосереджені по багатьох індивідуальних гаманцях. Цене заважало виконанню зобов'язань щодо відшкодування збитків.

З розвитком капіталізму класичне страхування із Західної Європи прийшло в Росію.У XVIII столітті в Петербурзі та Москві з'явилися філії англійських страхових компаній. Зупровадженням державної монополії на страхову діяльність (1786) почали створюватисядержавні страхові організації. Це зумовлювалося потребами довгострокового

кредитування. Маніфест «Про заснування державного позикового банку» дозволявоперації лише з тими домами, «які на страх до свого ж банку будуть передані». З цієюметою при банку була створена страхова економія. Вона приймала на страхуваннябудинки в обох столицях та інших містах, але виключно кам'яні, покриті залізом абочерепицею. Страхова премія визначалася в розмірі 1,5 % від прийнятої на страхуваннясуми. Страхова економія (експедиція) проіснувала 36 років. Проте вона, хоч і маламонополію на всі відповідні операції, які були дуже вигідними, помітної діяльності нерозгорнула. Премії за весь цей час, як зазначалося в «Енциклопедичному словнику»Брокгауза та Єфрона, становили лише 1168 тис. руб., а виплати за збитки, заподіяніпожежами, — лише 170 тис. руб. (СПб., 1901. — Т. 62. — С. 739).

Архівні матеріали дають підстави вважати, що перше страхове товариство натериторії сучасної України було засноване на початку 1812 року у Феодосії.

Найбільш поширеним страховим ризиком за тих часів була пожежа. З метою захистувід її наслідків 27 липня 1827 року було оприлюднено Указ про створення Російськогострахового товариства від вогню. До 1913 року вже 13 акціонерних товариствздійснювали захист від вогню. Кілька з них успішно працювали в Україні.

З відміною кріпосного права активізується розвиток страхової справи, орієнтованоїна село. На базі органів місцевого самоврядування створюється система земськогострахування. Страхові ризики полягали в знищенні або пошкодженні вогнем нерухомостіта великої рогатої худоби, страхувалися також пенсії осіб, котрі перебували на державнійслужбі. Земське страхування поділялося на обов'язкове, додаткове та добровільне.Власники будівель, що підлягали обов'язковому страхуванню, мали змогу скористатисяще й страхуванням на добровільних засадах.

У містах діяли товариства взаємного страхування від вогню. Одне з таких товариств1863 року було створено в Полтаві. Згодом порівняно великі товариства цьогоспрямування з'явилися також у Києві, Одесі та Харкові. їх діяльність обмежуваласятериторією відповідного міста. Ці товариства обслуговували, здебільшого, великихдомовласників, купців і фабрикантів. Страхувальникам, які укладали договористрахування на кілька років підряд, надавалися пільги і навіть допускалося безплатнестрахування за так званим золотим полісом.

Це були часи, коли страхова справа переживана глибоку кризу. Особливо великихзбитків зазнавали товариства зі страхування від пожежі. Цінні папери пересталиприносити власникам дивіденди. Необмежена конкуренція страхових товариств сталанебезпечною для страховиків. Щоб залучити якомога більше страхувальників, тарифизнижували без жодних на те підстав.

Цікаво, на наш погляд, ознайомитися з тими заходами, до яких вдавалися самістраховики для виходу з кризи. У 1874 році кілька страхових товариств домовилися щодоспільних дій. Було створено синдикат, до якого ввійшли 8 страхових товариств. Вониуклали угоду, згідно з якою зобов'язалися діяти на однакових для всіх умовах.Застосовувались єдині тарифні ставки, єдині прийоми страхування і перестрахування,однакова система пільг і штрафів. Завдяки спільному підвищеному тарифу пожвавиласядіяльність страхових товариств. Сума премій, як зазначалось у згадуваному вже«Енциклопедичному словнику» Брокгауза та Єфрона, почала зростати, збільшилисядивіденди (Т. 62. — С 740—741).

У другій половині XIX століття спектр страхових послуг був уже доволі широким.Страхові товариства приймали на страхування будівлі, тварин, меблі, одяг, засобитранспорту, вантажі, певного розвитку набуло страхування життя.

Основним видом страхування і надалі лишалося страхування від вогню. Поняттятакого страхування значно розширилося, охопивши більший набір ризиків. У 1909 роцібуло затверджено статут Товариства страхування від вогню майна гірничих ігірничозаводських підприємств (м. Харків).

У дореволюційні роки одним із важливих центрів страхування була Одеса. Тут

існували самостійні страхові товариства, а також контори філій провідних страховихкомпаній Петербурга й Москви, іноземних страховиків.

Досить поширеним було й самострахування. Так, створене 1857 року Російськетовариство пароплавства і торгівлі (РТПіТ) мало своєю головною базою Одесу. У 1865році статут РТПіТ було змінено. Розмір страхового капіталу збільшено до 1 млн. руб. іпередбачено, що в разі розподілу прибутку з нього завжди має виділятися сума, необхіднадля поповнення страхового капіталу до визначеного розміру. Цей фонд застосовувався підчас страхування суден (Щеглов Э. Морское страхование в Одессе в XIX веке //Украинские деловые новости. — 1993. —№ 43).

Набули поширення товариства взаємного страхування серед землевласників. Заприкладом Ліфляндського товариства було організовано товариство взаємногострахування землевласників у Києві. Воно ставило своїм завданням відшкодуваннязбитків, завданих вогнем землевласникам Київської, Подільської та Волинської губерній.

Особисте страхування виникло в 30-х роках XIX століття. Протягом тривалого часустрахування життя було монополією Російського товариства застрахованих капіталів ідоходів. Статут товариства передбачав страхування за чотирма видами (розрядами):

А — страхування капіталу,

В — страхування пенсій на користь спадкоємців і в разі дожиття до певного строку,

С — страхування пенсій на користь самого страхувальника (страхування надожиття),

Д — страхування капіталів і пенсій на користь дітей при досягненні ними певного

віку.

Понад 97 % припадало на розряд А.

У 1906 році було ухвалено закон про страхування життя державними ощаднимикасами. За умовами страхування договори укладалися без попереднього лікарськогоогляду на суми, не нижчі за 25 руб. Проте виплата страхової суми в разі настаннястрахового випадку відстрочувалася на 5-7 років. Це не відповідало інтересам широкихкіл населення.

Страхування життя, крім акціонерних товариств і ощадних кас, здійснювали такожтовариства взаємного страхування. Одне з них було в Києві.

Обсяги страхування в Росії були дуже малі порівняно з державами Західної Європи.

У 1894 році було встановлено державний нагляд за діяльністю акціонернихстрахових товариств. Здійснював його Страховий комітет, який входив до складуМіністерства внутрішніх справ. Інспектори Комітету утримувалися на кошти відспеціальних внесків страхових організацій.

З 1885 року, коли в Росії було дозволено діяти іноземним страховим товариствам,тут з'явилися американські, англійські, німецькі, французькі компанії зі страхуванняжиття. Для відкриття філії в Росії іноземному страховикові належало попередньо внестидо державної скарбниці 500 тис. руб. грошової застави та резервувати 30 % надходженьстрахових платежів на рахунках Державного банку. Але навіть діставши дозвіл працюватина місцевому ринку, іноземні акціонерні компанії мали частку у страхових преміях небільш як 5,9 % (Страховое дело: Учебник / Под ред. проф. Л. И. Рейтмана. — М., 1992. —С. 390—391).

У 1895 році створено перше спеціалізоване Товариство російськогоперестрахування.

На цей час припадала і грошова реформа, яка створила сприятливіші умови длядіяльності вітчизняних та зарубіжних страховиків і перестраховиків.

Отже, у дореволюційній Росії існували майже всі відомі на ті часи види страхуваннята форми страховиків. Провідна роль належала акціонерним товариствам. На них 1913року припадало 63 % застрахованого майна, 15 % належало земським і 8 % — міськимвзаємним страховим товариствам. Решта страховиків охоплювали 14 % зобов'язань змайнового страхування.

На межі XIX і XX століть пожвавилася страхова діяльність на території ЗахідноїУкраїни, яка входила тоді переважно до складу Австро-Угорської імперії, а після їїрозпаду — до Польщі і Румунії. Так, 1892 року почало надавати страховий захист відвогню українському населенню Галичини й Буковини Товариство взаємного страхування«Дністер». Через три роки воно заснувало дочірній банк Товариство взаємного кредиту«Дністер». Ці фінансові інституції були одними із найпотужніших фінансових закладів усвоєму регіоні й проіснували до 1939 року.

З метою надання українському населенню послуг у сфері страхування життя в 1911році в Чернівцях було засновано Товариство взаємного страхування життя і пенсій«Карпатія». Згодом головний офіс товариства було переведено до Львова. Тут воно такожуспішно працювало аж до об'єднання західних земель з Українською РСР.

Страхування сприяло зростанню концентрації виробництва й капіталу, що, у своючергу, прискорювало розвиток страхової індустрії.

Події 1917 року в Росії внесли багато змін і до страхової справи. Уже через рік їїбуло оголошено державною монополією. З утворенням СРСР майже всі страхові операціїперейшли до органів Головного управління державного страхування при Міністерствіфінансів, застосовувались єдині правила й тарифи з кожного виду страхування. У 20-тіроки цей страховик не охоплював лише колгоспи та інші кооперативні підприємства.

У роки Радянської влади страхування розвивалося нерівномірно, насамперед щодооб'єктів державної власності. Останні, як відомо, становили переважну (1986 року -94 %)частину майна, що перебувало на балансах господарських формувань.

Починаючи з 1921 року страхування зазначених об'єктів — майна державнихпідприємств і організацій — згідно із законодавством було добровільним.

Постановою ЦВК і РНК СРСР від 4 вересня 1929 року впроваджувалось обов'язковестрахування в державній промисловості, яке охоплювало практично все майно. Проте вжечерез два роки страхові платежі було включено до складу податку з обороту, а томузмінився порядок відшкодування збитків.

Водночас страхування кооперативних і громадських підприємств, куди ввійшли йколгоспи, було переведено на державну основу. Відповідну роботу мали виконуватиоргани Держстраху СРСР. Цей страховик організовував також роботу з обов'язкового тадобровільного страхування майна громадян.

Не існувало чіткої концепції і щодо розвитку особистого страхування. З березня1929 року в СРСР почали швидко впроваджувати колективне страхування, маючи на метіохопити ним не менш як 75 % працюючих. Цей показник таким високим був недовго. Уже1940 року він знизився до 30 %, і колективне страхування стало збитковим. Йоговідмінили, ввівши індивідуальне змішане страхування, страхування на випадок смерті івтрати працездатності, страхування від нещасних випадків.

У післявоєнні роки було вжито деяких важливих заходів, спрямованих на посиленняролі страхування в розвитку економіки, зокрема затверджено положення про ДержстрахСРСР. Цей документ розширював права низових страхових органів. Було надано статусусамостійної госпрозрахункової одиниці Управлінню іноземного страхування СРСР.

У період реформ 60-х років минулого століття багато було зроблено з налагодженнястрахового захисту сільськогосподарських підприємств, без якого важко було перейти догрошової гарантованої оплати праці колгоспників, прямого банківського кредитуванняколективних господарств, зміцнити інші напрямки госпрозрахункових відносин.Запроваджені з 1968 року умови обов'язкового страхування майна колгоспів, щоґрунтувалися на принципі еквівалентності взаємовідносин страховика зістрахувальниками (їх сукупністю), стали кроком уперед у методології формуваннястрахових резервів. Було збільшено норму страхового покриття і розширено перелікстрахових подій (зокрема, включено посуху). З огляду на ефективність цих заходів урядСРСР уже через 10 років визнав за доцільне перевести на такі умови страхування йдержавні сільськогосподарські підприємства, спростувавши тим самим тезу, що «держава

не може сама себе страхувати».

Протягом 60-70-х років почали застосовуватися нові види страхування майна, життята здоров'я громадян. З 1988 року державні підприємства дістали право на здійсненнядобровільного страхування майна та відповідальності. Але незважаючи на серйозні зміниу ставленні до страхової справи, вона в СРСР розвивалася значно повільніше, ніж українах із ринковою економікою.

Початок 90-х років ознаменувався політичними та економічними змінами світовогомасштабу. На карті замість Радянського Союзу з'явилися 15 незалежних держав. Україназа кількістю населення та виробничим потенціалом посіла друге місце серед нових країн.Вона обрала ринковий тип розбудови економіки, ставши на шлях глибоких економічнихреформ. Важливою складовою нового господарського механізму має бути ефективнасистема страхування, що відповідає світовим стандартам.

5. СУТНІСТЬ І ФУНКЦІЇ СТРАХУВАННЯ

Термін «страхування», на думку західних філологів, має латинське походження. Воснові його — слова «securus» і «sine cura», які означають «безтурботний». Отже,страхування відбиває ідею застереження, захисту та безпеки. У багатьох слов'янськихмовах, у тому числі й в українській, виникнення терміна «страхування» пов'язують зісловом «страх».

У фаховій літературі етимології слова «страхування» також приділено значну увагу.Проте єдиної думки з цього питання не існує.

Аналіз опублікованих визначень поняття «страхування» показує, що кожне з нихуточнює або доповнює попередні, залишаючи без змін їх основу.

Офіційне тлумачення цього терміна в Україні наведено в Законі «Про страхування»:«Страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майновихінтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страховихвипадків), визначених договором страхування або чинним законодавством зарахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами таюридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) тадоходів від розміщення коштів цих фондів».

У Законі зафіксовано головні елементи, що формують поняття страхування. Це,насамперед, мета страхування — захист майнових інтересів фізичних і юридичних осіб.Наголошується, що захист забезпечується на випадок конкретних подій, перелік якихзафіксовано в чинному законодавстві або страхових договорах. Виокремлюютьсяджерела грошових коштів, що є ресурсами для страхових виплат.

Водночас ретельне вивчення поняття страхування і зіставлення різних йоготлумачень, які містяться в наукових працях, показують, що офіційне визначення термінадещо перевантажене правовими аспектами.

Страхування є, насамперед, системою економічних відносин між конкретнимисуб'єктами господарювання, де, з одного боку, діють страхувальники, а з іншого —страховики. Важливою передумовою застосування страхування є майнова самостійністьсуб'єктів господарювання і їхня зацікавленість у переданні відповідальності за наслідкиризику спеціалізованим формуванням.

Чим ця зацікавленість більша, тим і потреба у страхуванні вища. Саме в такійплощині страхування розглядається у працях учених багатьох країн ринкової орієнтації.Поняття страхування є неповним і тоді, коли воно не передбачає надійності іпревентивного спрямування захисту.

З урахуванням щойно сказаного можна дати таке визначення поняття «страхування»:

Страхування — це двосторонні економічні відносини, які полягають у тому, щострахувальник, сплачуючи грошовий внесок, забезпечує собі (чи третій особі) у разінастання події, обумовленої договором або законом, суму виплати з боку страховика,

який утримує певний обсяг відповідальності і для її забезпечення поповнює та ефективнорозмішує резерви, вживає превентивні заходи, спрямовані на зменшення ризику, а припотребі перестраховує частину своєї відповідальності.

Зміст страхування, як і інших категорій, розкривається в його функціях. Радянськіекономісти, визначаючи функції страхування, не торкалися його сутності, вважаючи, щофункції страхування «...є зовнішніми формами, які дають змогу виявити особливостістрахування як ланки фінансової системи. Категорія фінансів виражає свою економічнусутність передусім через розподільну функцію. Ця функція набуває конкретного,специфічного виявлення у функціях, притаманних страхуванню, — ризикованій,попереджувальній і заощаджувальній» (Страховое дело / Под ред. Л. И. Рейтмана. — М.,1992. — С. 17).

За умов, коли радянській державі належало понад 9/10 усіх виробничих фондів іфінансових ресурсів, страхування було монополізоване і дуже обмежене щодоможливостей розвитку. Воно, як правило, не поширювалося на об'єкти державноївласності. Включення страхування до фінансів мало значною мірою суто фіскальну мету.Були часи, коли умови страхування не передбачали створення перехідних резервів. Значнісуми штучно створеного перевищення надходжень над витратами зараховувались добюджету.

Інша ситуація спостерігається в ринковій економіці, коли страхування відбуваєтьсяна комерційних засадах. (Це не стосується обов'язкового соціального страхування, дестрахові операції не передбачають отримання прибутку.) Воно стає важливим напрямкомпідприємницької діяльності й розглядається як окрема галузь (індустрія). Природно, щокожна страхова компанія, як і будь-яке інше підприємство, має власне фінансовегосподарство, за допомогою якого забезпечує свою статутну діяльність. У цій частиністрахування належить до сфери фінансів підприємств і галузей.

Отже, страхування не вміщується в рамки традиційного вузького розуміння фінансівяк економічних відносин, що виникають у процесі формування, розподілу тавикористання доходів і грошових фондів. До речі, в англійському словнику страховихтермінів страхування визначається «як система передання ризику і його комбінування».Тобто у країні, де виникла більшість класичних видів страхування, зміст останньогопов'язують, насамперед, із переданням ризику від страхувальника до страховика.Створення і використання грошових фондів підпорядковується головній меті —забезпеченню можливості страховикові здійснювати свою діяльність.

Існує також тісний взаємозв'язок між страховою і кредитною діяльністю. Населеннябагатьох країн надає перевагу заощадженню своїх коштів через страхові компанії,укладаючи з ними договори на страхування життя та здоров'я. До продажу страховихполісів нерідко залучаються й банки.

Завдяки страхуванню акумулюються великі кошти, які до настання страховихвипадків використовуються передусім як джерело кредитних ресурсів. Страхові полісиможуть бути гарантіями повернення позик. Матеріальні цінності, що їх у разікредитування банки приймають як заставу, мають бути застраховані. Отже, існує тіснийвзаємозв'язок між страхуванням і кредитом. Але це не дає підстав для ототожненняспецифічних економічних відносин, що становлять зміст страхування, з поняттям кредиту.

Останнім часом під впливом західної теорії вдаються до розширеного тлумаченняфінансів, виокремлюючи5 великих сфер їх функціонування: фінанси державні, фінансигалузеві, кредит і грошовий обіг, ринок цінних паперів, страхування (Финансовыйменеджмент. — М: Финансы, 1997. — С. 7). Ця концепція надає фінансам широкогозмісту, який виводить їх далеко за межі розподільної категорії. У цьому контекстістрахування стає на один рівень із кредитом, державними фінансами, фінансами галузей,фондовим ринком.

У світовій практиці страхові послуги як об'єкт специфічних відносин, що становлятьзміст страхування, розглядаються як складова фінансових послуг. Так, у п. 5 Додатка з

фінансових послуг до ухваленої 15 квітня 1994 року Генеральної угоди з торгівліпослугами зазначено: «Фінансові послуги охоплюють страхові послуги і ті, що, належатьдо страхових, а також усі банківські та інші фінансові послуги (крім страхування)»(Турбина К. Е. Тенденции развития мирового рынка страхования. — М.: Анкил, 2000. —С. 314). З цього визначення випливає також, що страхування, як і кредит та цінні папери, єскладовою ланкою фінансів у їх широкому розумінні. Такий підхід підвищує можливостіактивнішого і водночас ефективнішого застосування кожної із зазначених ланок ускладному механізмі ринкової економіки.

З урахуванням наведених аргументів слід підходити й до визначення тахарактеристики функцій страхування, які в сукупності мають конкретизувати його зміст усучасних умовах. З цих міркувань страхування виконує такі функції: ризиковану,створення і використання страхових резервів (фондів), заощадження коштів,превентивну.

Ризикована функція страхування. Вона полягає в переданні за певну платустраховикові матеріальної відповідальності за наслідки ризику, зумовленого подіями,перелік яких передбачено чинним законодавством або договором. Чим вищі ймовірність ірозмір ризику, тим і плата за його утримання, обчислена на підставі тарифів, визначенихза допомогою актуарних розрахунків, більша. У разі настання страхового випадкустрахувальник висуває страховикові вимогу щодо відшкодування збитків (виплатистрахових сум). Ризикована функція відбиває процес купівлі-продажу страхової послуги.

Функція створення і використання страхових резервів (фондів). Страхуваннястає можливим лише за наявності у страховика певного капіталу, достатнього длязабезпечення покриття збитків (у разі їх виникнення), заподіяних страхувальниковістихійним лихом, нещасним випадком чи іншою страховою подією. Власними коштамипокрити таку потребу у грошових виплатах страховик, здебільшого, не в змозі. Томукожний страховик створює систему страхових резервів. Нагромадження й використаннятаких резервів характерні для страхової діяльності.

У формуванні й використанні страхових резервів виявляється перерозподіл коштівміж страхувальниками. Ті з них, для яких у певному періоді не настала страхова подія,сплативши страхові внески, не отримують жодних виплат. І навпаки: страхувальникам, якізазнали серйозних збитків від страхового випадку, виплачується відшкодування в сумах,значно більших за внесені страхові платежі.

Формування страхових резервів — це спосіб концентрації та використання коштів,необхідних не лише для розподілу між усіма страхувальниками збитків, зумовленихстраховими випадками поточного періоду, а й для відповідного покриття можливихмасштабніших збитків, що можуть припасти на окремі роки наступних періодів.

У тій частині страхових платежів, яка спрямовується на ведення справи,перерозподіл коштів спостерігається меншою мірою. Те саме стосується й формуванняприбутку від страхової діяльності. Його джерелом є частина навантаження на нетто-ставку страхового тарифу та економія коштів, призначених на ведення справи.

Функція заощадження коштів. У більшості країн світу першість за обсягамистрахових премій посідає особисте страхування (на дожиття, пенсій, ренти тощо). Протевиплати, пов'язані із втратою життя і здоров'я внаслідок нещасного випадку, становлятьменш як 10 %. Решта припадає на заощадження. Вони виплачуються з урахуваннямінвестиційного доходу в разі дожиття застрахованого до певного віку або події.

Населенню часто вигідніше заощаджувати кошти у страховій системі, ніж у банках.Припустимо, що громадянин А вніс 7500 грн на строковий депозитний рахунок укомерційному банку, а громадянин Б придбав поліс змішаного страхування життя на25000 грн терміном на 10 років, сплативши за перші три роки 7500 грн премій. У разінещасного випадку банк може видати громадянинові А кошти лише в межах залишкувкладу (з урахуванням відсотків). Якщо така біда спіткає громадянина Б, то страховакомпанія виплатить йому грошову допомогу, виходячи зі страхової суми і коефіцієнта

втрати працездатності. На випадок тривалої втрати працездатності фінансовезабезпечення громадянина Б буде (особливо в перші роки дії страхового договору) укілька разів більше, ніж у громадянина А. У разі гострої потреби в коштах страхувальникможе достроково припинити дію договору, повернувши належну йому суму заощаджень.

Сприяючи розвитку заощаджувальних видів страхування, держава має змогуактивно впливати на вирішення соціальних проблем, пожвавлювати грошовий обіг,підвищувати купівельну спроможність національної валюти, збільшувати інвестиційніможливості країни. Тому парламенти та уряди багатьох країн усіляко сприяютьвиявленню заощаджувальної функції страхування: створюються пільгові умовиоподаткування страхових внесків і виплат, страхових вкладів, які переходять у спадщину,доходів компаній тощо. Вживаються й інші ефективні заходи.

Превентивна функція. Учасники страхування, і насамперед страховики тастрахувальники, зацікавлені зменшити наслідки страхових подій. З цією метою вдаютьсядо правової та фінансової превенції.

До правової превенції належать передбачені чинним законодавством або договорамистрахування застереження, згідно з якими страхувальник повністю або частковопозбавляється страхових відшкодувань. Вони охоплюють випадки протиправних дій абобездіяльності з боку страхувальника щодо застрахованих об'єктів. Наприклад, страховикине покривають матеріальних збитків, що їх зазнали потерпілі, перебуваючи у станіалкогольного чи наркотичного сп'яніння, а також не передбачають страховихвідшкодувань у разі самогубства, навмисного пошкодження власного майна і здоров'я.

Перелік ризикованих об'єктів, які не приймаються на добровільне страхування, таможливих відмов щодо виплати відшкодування може бути складений у разі страхуванняяк фізичних, так і юридичних осіб.

Фінансова превенція полягає в тому, що частина страхових премій спрямовується нафінансування превентивних заходів. Добре зарекомендувала себе практика 70—80-хроків, коли страхові ресурси використовувалися з метою спорудження й обладнаннятехнікою пожежних депо, придбання медикаментів і утримання персоналу служб, щомали своїм завданням боротьбу з інфекційними захворюваннями сільськогосподарськихтварин, фінансування заходів із запобігання дорожньо-транспортним пригодам і т. ін.Нині не передбачено обов'язкового створення фонду запобіжних заходів. Через це значноускладнюється виконання страхуванням превентивної функції. Можливості страхуванняістотно звужуються, коли виникають суперечності між функціями, що характеризуютьсутність категорії страхування, і чинним правовим забезпеченням їх нормальноговиявлення.

Зазначені функції страхування є специфічними. Проте водночас у сфері страховоїдіяльності виявляються й функції, притаманні фінансам у цілому (наприклад, контрольнафункція), та функції інших суміжних вартісних категорій (наприклад, ціни, коли йдетьсяпро формування страхових тарифів, оцінку об'єкта страхування, з'ясування розмірузавданих збитків).

ПРИНЦИПИ СТРАХУВАННЯ

Страхування ґрунтується на певних специфічних принципах. До них, насамперед,належать:

конкурентність;

страховий ризик;

страховий інтерес;

максимальна сумлінність;

відшкодування в межах реально завданих збитків;

франшиза;

суброгація;

контрибуція;співстрахування і перестрахування;

диверсифікація.

Розглянемо стисло зміст цих принципів.

Конкурентність — усім страхувальникам і страховикам держава гарантує вільнийвибір видів страхування та рівні можливості у здійсненні діяльності, водночасстворюються сприятливі умови для розвитку страхування, щоб забезпечити реалізаціюправа на ефективний страховий захист юридичних і фізичних осіб. Держава проводитьактивну антимонопольну політику, яка є важливим чинником у формуванніцивілізованого страхового ринку. Цей принцип поки що повною мірою стосується лишедобровільних видів страхування.

Страховий ризик— це ймовірна подія або сукупність подій, на випадок якихздійснюється страхування. У міжнародній практиці ризиком вважають також:конкретний об'єкт страхування або вид відповідальності. Нерідко страховий ризиктлумачать як розподіл між страховиком і страхувальником несприятливих економічнихнаслідків у разі настання страхового випадку. З огляду на такі розбіжності у тлумаченнітерміна «ризик» нерідко виникають непорозуміння між страховиками і страхувальниками.Тому під час укладання страхових угод та оформлення іншої страхової документаціїпотрібно особливу увагу приділяти змісту, який вкладається у слово «ризик».

Загальновизнаним є положення, згідно з яким не може бути предмета для страховоїугоди, якщо її сторони не несуть жодного ризику матеріальних чи фінансових втрат занесприятливого перебігу подій. Докладно про класифікацію страхових ризиків йтиметьсяв подальшому.

Страховий інтерес випливає з права власності або володіння тим чи іншимоб'єктом. Кожний індивідуальний або асоційований власник будинку, автомашини, а тимбільш складного виробничо-технічного комплексу, зацікавлений у тому, щоб вкладені вцей об'єкт кошти не були втрачені через стихійне лихо, нещасний випадок, пограбуваннятощо.

Ще більший страховий інтерес мають фізичні (а нерідко й юридичні) особи щодоорганізації захисту матеріальних інтересів на випадок втрати свого (або своїх працівників)життя чи здоров'я. Це гарантує отримання певних доходів у разі втрати годувальника,тривалої або постійної втрати працездатності застрахованого, а також на випадокнастання інших, спеціально обумовлених подій.

У свою чергу, організації, які беруть на себе ризики, як і будь-яка інша комерційнаструктура, мають інтерес отримати прибуток. Ідеться про загальну масу прибутку, тобто зурахуванням і наслідків інвестиційної діяльності.

Максимальна сумлінність. Надійне страхування можливе лише за умов високогодовір'я між сторонами. Ні страхувальник, ні страховик не мають права приховувати одинвід одного ту чи іншу інформацію, що стосується об'єкта страхування. На практиціособливо важливо, щоб цього принципу додержував страхувальник. Адже саме вінволодіє найповнішою інформацією про властивості, зокрема дефекти, майна, про станздоров'я чи інші особливості об'єкта страхування.

Здебільшого страховик наполегливо вимагає таких істотних відомостей: вік особи,яку є намір застрахувати, її професія, перенесені чи наявні хвороби. У практиці багатьохстраховиків як суттєвий чинник розглядається те, курить чи ні особа, яка має намір бутизастрахованою.

Ще більше чинників потрібно враховувати, коли йдеться про страхуванняавтомобіля. Багато страхових організацій, крім марки машини, року її випуску та вартості,цікавляться досвідом водія, безаварійністю роботи, метою використання транспортногозасобу, організацією охорони об'єкта страхування і т. ін. Страховики збирають необхідніїм істотні відомості, пропонуючи страхувальникам заповнити спеціальні формуляри —заяви на страхування, де наведено багато запитань, які стосуються предмета страхуваннята його власника. Часто практикується й усне опитування бажаючих придбати страховийполіс. Страховик залишає за собою право відмовити в укладенні страхової угоди, якщо

страхувальник не надасть усіх істотних відомостей.

Страхові відшкодування не повинні приносити страхувальникові прибутку. Щоб

уникнути спроб скористатися страхуванням зі спекулятивною метою страховикидотримуються принципу, згідно з яким матеріальний і фінансовий стан страхувальникапісля відшкодування завданих збитків має бути таким самим, як і до страхового випадку.Відхилення, як правило, бувають у бік заниження рівня відшкодування. Особливодалекими від названого ідеалу були результати страхування в роки гіперінфляції. Проте йнині багато підприємств, економлячи на платежах, занижують страхову суму. До того жвона частково знецінюється через інфляцію. За деякими видами обов'язковогострахування визначається ліміт виплат. Українським страховикам ще належить подолатидосить помітну дистанцію на шляху до забезпечення повного відшкодування втраченихматеріальних цінностей чи доходів постраждалого страхувальника (застрахованого).

Велике значення надається скороченню термінів розгляду претензійстрахувальників, у чому останні дуже зацікавлені й часто саме з огляду на такі термінивибирають страхову організацію.

Страхові відшкодування можуть здійснюватися в одній із чотирьох форм:

перерахуванням належних коштів на рахунок страхувальника (застрахованого)або вигодонабувача;

оплатою витрат на ремонт пошкодженого страхового об'єкта;

відновленням об'єкта;

заміною знищеного, пошкодженого або викраденого предмета на новийвідповідник.

В Україні переважає найпростіша форма відшкодування — кошти перераховуютьна рахунок страхувальника або видають йому чек на отримання готівки.

Цей принцип повною мірою поширюється тільки на ризикові види страхування.Накопичувальне страхування за своєю ідеєю передбачає можливість отриманнязастрахованим (вигодонабувачем), крім сплачених внесків, частини інвестиційногоприбутку.

Франшиза — це визначена договором страхування частина збитків, яка в разістрахового випадку не підлягає відшкодуванню страховиком. Вона може бутивизначена у вигляді певної грошової суми або у відсотках до всієї страхової суми. Завдякизастосуванню франшизи досягається поєднання самострахування зі страхуванням.Підприємства, щоб забезпечити самострахування дрібних (а іноді й середніх) ризиків,створюють власні фонди ризику (резервні фонди). З огляду на наявність такого фондустрахувальники можуть звертатися до страховиків із проханням узяти ризик настрахування частково. Застосовувати франшизу зацікавлені й страховики. Оскільки прицьому частина ризику утримується на відповідальності страхувальника, він стає більшзаінтересованим вжити превентивних заходів, щоб зберегти здоров'я, майно або знизитиризик відповідальності перед третіми особами.

Розрізняють умовну та безумовну франшизу. Умовна франшиза частішевикористовується в особистому страхуванні. Наприклад, правила страхування можутьфіксувати кількість днів хвороби до початку надання страхової допомоги. Але якщозастрахований хворів довше, то допомога виплачується за всі дні непрацездатності.

Безумовна франшиза означає, що відповідальність страховика визначаєтьсярозміром збитку за відкиданням франшизи. Такі поліси поширені при страхуванніавтотранспорту та деяких інших об'єктів. Це дає змогу страховикам уникнути розрахунківз дрібних ризиків і тим самим значно зменшити витрати на ведення справи.

Суброгація. Не слід думати, що відшкодування страховиком страхувальникові(застрахованому) завданих збитків завжди означає уникнення відповідальності справжніхїх винуватців. Адже це перешкоджало б насамперед боротьбі зі злочинністю, тягло б засобою значне подорожчання страхових послуг.

Суброгація — це передання страхувальником страховикові права на стягнення

заподіяної шкоди з третіх (винних) осіб у межах виплаченої суми.

У тих випадках, коли страхувальник отримає кошти на відшкодування збитків зіншого джерела, він має повідомити про це страховика, який візьме їх до уваги, колирозраховуватиме страхове відшкодування й оформлятиме регрес.

Контрибуція. Обставини іноді складаються так, що один і той самий предмет стаєоб'єктом страхування більш як один раз. Наприклад, одяг може бути об'єктом страхуванняу складі полісу на домашнє майно, багаж — у складі автомобільного полісу чи полісу зістрахування туристських подорожей і т. ін. Таке дублювання стає ще виразнішим, колийдеться про страхування комерційних ризиків, причому поліси, що тією чи іншою міроюдублюють відповідальність за збереження одних і тих самих матеріальних цінностей,видаються здебільшого різними страховими компаніями.

Контрибуція — це право страховика звернутися до інших страховиків, які запроданими полісами несуть відповідальність перед одним і тим самим конкретнимстрахувальником, з пропозицією розділити витрати з відшкодування збитків.

Цей принцип дуже важливий ще й ось чому: його застосування стримує нечеснихстрахувальників від бажання застрахувати одне й те саме майно або життя й здоров'якілька разів з метою наживи. Проте застосовувати принцип контрибуції потрібно доситьобережно. Слід переконатися, що існують не менш як два поліси на відшкодуваннязбитків і стосуються вони однакових ризиків і одних і тих самих предметів страхування.Найпростіший метод розподілу відповідальності між страховиками ґрунтується напропорційному підході. Наприклад, у трьох страховиків застрахований один і той самийавтомобіль на суми відповідно 16500, 18000 і 20200 грн, тобто загальна страхова сумастановить 54700 грн. Частка першого страховика дорівнює 30,2, другого — 32,9 і третього

36,9 %. Якщо доведеться покривати збитки у зв'язку з викраденням автомобіля, що мавреальну вартість 20200 грн, суми, призначені для відшкодування, будуть розподілені втаких самих пропорціях. Отже, перший страховик сплатить 6100, другий — 6645, а третій

7455 грн.

Слід ще раз наголосити: наведений математичний метод розподілу відшкодуванняна практиці не завжди прийнятний, оскільки не враховує особливостей кожного полісу.Зменшенню випадків подвійного або кількаразового страхування позитивно сприяло бистворення єдиного центру електронної реєстрації страхових полісів, проданих різнимистраховиками, як це вже зроблено в деяких країнах світу.

Співстрахування і перестрахування. Страховик може брати на своє утриманняобмежені за розміром ризики. Ці межі визначаються наявністю в компанії страховихфондів. Згідно із Законом України «Про страхування» страховик може укласти страховийдоговір на суму, що не перевищує 10% сплаченого статутного фонду і сформованихстрахових резервів. Такі обмеження диктуються інтересами додержання достатньоїплатоспроможності страховика. Неважко уявити страхову компанію з мінімальнимстатутним фондом, еквівалентним 100 тис. євро. Такий страховик міг би надавати послугилише за дрібними об'єктами. Наприклад, вартість нового автомобіля багатьох марок аботри-чи чотирикімнатної квартири значно перевищує ліміт можливостей компанії. Це дуженезручно. Такий страховик мав би відносно більші витрати на ведення справи і меншіперспективи на отримання прибутку, а отже, був би неконкурентоспроможним.Суперечність між розміром запропонованого страхувальником ризику і фінансовимиможливостями страховика взяти його на страхування вирішується з допомогоюспівстрахування і перестрахування.

Співстрахування— це страхування об'єкта за одним спільним договоромкількома страховиками. При цьому в договорі мають міститись умови, що визначаютьправа й обов'язки кожного страховика. Одному зі співстраховиків за його згодою можебути доручено представництво всіх інших у взаємовідносинах зі страхувальником, алезалишено відповідальність перед останнім лише в розмірі відповідної частки.Співстрахування має свої переваги і недоліки. Позитивним є те, що компанії мають змогу

об'єднати свої зусилля зі страхування великих ризиків, не поступаючись ні перед кимстраховою премією. Недоліки співстрахування полягають в ускладненні процедуриоформлення страхування і виплати відшкодування.

Перестрахування — це страхування одним страховиком (цедентом,перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частинисвоїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика або професіональногоперестраховика.

Страховик, який уклав договір на перестрахування, лишається відповідальним передстрахувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

Отже, різниця між співстрахуванням і перестрахуванням полягає в тому, що впершому випадку поділяється відповідальність за ризик між страховиками, а приперестрахуванні вся відповідальність перед страхувальником зберігається за страховиком,так званим цедентом, який, у свою чергу, перестраховує частину цієї відповідальності віншого страховика або професійного перестраховика. Страхувальник може й не знати пронаявність договору на перестрахування.

Співстрахуванню і перестрахуванню належить велика роль у збалансуванністрахового портфеля, забезпеченні фінансової стабільності й рентабельності страховихоперацій. Поділ відповідальності між страховиками і перестраховиками сприяєпідвищенню місткості національного страхового ринку. Через перестрахуванняздійснюється вихід на міжнародні страхові ринки.

Перестрахування — вельми складний процес, який має багато особливостей.

Диверсифікація. Законодавством багатьох країн світу можливості диверсифікації,тобто поширення активності страхових товариств за рамки основного бізнесу,обмежені. Закон України «Про страхування» передбачає, що предметом безпосередньоїдіяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансовадіяльність, пов'язана з формуванням і розміщенням страхових резервів та управліннямними. Водночас принцип диверсифікації має істотне значення всередині окресленоїщойно діяльності. Ідеться про територіальне та галузеве розосередження взятих настрахування ризиків. Чим вони відчутніші, тим імовірність одночасного настаннястрахових подій, що можуть мати критичні наслідки для страховика, менша.

Надзвичайно важливо додержувати принципу диверсифікації, розміщуючи страховірезерви. Прислів'я «Розумний господар не кладе всі яйця в один кошик» безпосередньостосується страхування. Тепер страховики мають право розміщувати свої кошти надепозитних рахунках у банках, у цінних паперах та нерухомості. Проте можливостіманеврування розміщенням коштів з метою підвищення ступеня їх ліквідності йотримання інвестиційних доходів ще обмежені.

Тема 2. Цілі та інструментарій актуарних розрахунків

Навчальні питання:

Особливості актуарного забезпечення особистого страхування

Роль актуарних розрахунків при довгостроковому страхуванні життя

Чиста премія. сучасна ймовірна вартість

Фактори, які впливають на ступінь ризику при страхуванні життя

Основні ймовірності, які використовуються при страхуванні життя

Ключові слова: договір страхування, суб'єкт, угода, справедлива ціна угоди,ймовірна вартість.

Рекомендована література для самостійної підготовки:

Основи актуарних розрахунків: Навчальний посібник / І.О. Ковтун, М.П.

Денисенко, В.Г. Кабанов - К.: «Професіонал» - 2008.

Страхування: Підручник / С.С. Осадець - К.: КНЕУ, 2002 - 599с.

Основи довгострокового страхування: Навч. посібник / А.Т. Головко К.:

Алеута, 2007. - 444 с.

Страхова справа: Базилевич В.Д. - К.: Тов. „Знання", 1998. - 216 с.

1. ОСОБЛИВОСТІ АКТУАРНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОСОБИСТОГО

СТРАХУВАННЯ

Особисте страхування є поняттям ширшим, ніж "класичне" страхування життя, іможе бути визначене як угоди, укладені з окремими особами чи групами осіб на користьїх самих чи третіх осіб на випадок настання події, яка їх стосується особисто.

Особистим вважається:

страхування життя на випадок дожиття чи на випадок смерті;

операції, подібні до страхування життя (нагромадження, фінансові послуги,страхування ренти);

страхування на випадок інвалідності;

страхування на випадок тимчасової непрацездатності;

страхування від нещасних випадків на роботі чи внаслідок інших причин;

страхування на випадок хвороби;

страхування на випадок утрати роботи;

страхування на випадок необхідності в опіці (залежності).

Якщо говорити про суміжні зі страхуванням життя сфери, то це різні види допомоги(assistance) на випадок хвороби чи нещасного випадку.

Будь-яка угода щодо особистого страхування залежить від юридичних вимог тієїкраїни, де страхується відповідний ризик. Разом із тим, договір страхування як угода,підписана обома сторонами, є безвідкличним зобов'язанням страховика, інакше кажучи,гарантією.

Дещо іншою є ситуація, наприклад, з пенсійними схемами. Страховик повиненвиконувати свої зобов'язання, навіть якщо він більше не залучає нових страхувальників, імає бути здатний завершити справи "закритих груп". Пенсійні установи базують своюдіяльність на принципі, відмінному від принципу "розкладки" збитку, який припускаєпостійне оновлення страхувальників (так звані "відкриті групи").

Поняття "страхування життя", як уже зазначалося в попередній лекції, означаєздійснення виплат, передбачених на випадок смерті одного або декількох застрахованих,або сполучення цих двох видів гарантій ("змішане страхування").

Випадковий характер цьому виду договорів додає людське життя, тривалість якого є

випадковим розміром.

Два приклади ілюструють це положення.

Договір змішаного страхування життя.

Страхувальник 1 липня 1995 року підписав договір на 30 років, який передбачає, щострахувальник може померти протягом терміну з 01.07.1995 по 30.06.2025, і в такомувипадку страховик виплатить вигодонабувачу 100000 грн, а якщо страхувальник доживедо 30.06.2025, то 100000 грн одержить він.

Страхувальник зобов'язаний сплачувати премію в розмірі 2960 грн у рік. Очевидно,що виплата достовірна (тобто обов'язково відбудеться). 100000 грн обов'язково будутьвиплачені в будь-якому випадку. Випадковим є момент їх виплати страховиком, ікількість премій, що сплатить страхувальник.

Договір Terme Fixe ("до визначеного терміну").

Договір передбачає виплату 100000 грн 1 червня 2025 року незалежно від того, чипомер страхувальник або буде живий на цей момент часу. Таким чином, зобов'язаннястраховика достовірно визначені відразу щодо розміру і моменту їх здійснення. Єдинавипадкова величина - це кількість річних премій, сплачених страхувальником, оскількивін платить премії тільки поки живий.

Відзначимо, що не можна жадати від страхувальника одноразової премії приукладанні договору, тому що в цьому випадку угода не мала б випадкового характеру і немогла б бути предметом договору страхування

Актуарні розрахунки для страховика є надзвичайно важливим і невід'ємнимелементом планування справи, оскільки в основі цього виду діяльності лежать поняття"випадковість", "ймовірність", "справедлива ціна" тощо. Саме тому роль актуарнихрозрахунків при укладенні угод стосовно страхування життя важко переоцінити.

2. РОЛЬ АКТУАРНИХ РОЗРАХУНКІВ ПРИ ДОВГОСТРОКОВОМУСТРАХУВАННІ ЖИТТЯ

Актуарні розрахунки, що застосовуються при довгостроковому страхуванні життя, єсукупністю методів і засобів, що дозволяють визначити для повного суб'єкта (окремоїлюдини, групи людей, підприємства) справедливу ціну угоди навіть якщо одна зхарактеристик якої цілком випадкова. Метою актуарного забезпечення є прагнення дофінансової стійкості, яка дає можливість страховику виконати свої зобов'язання.

Як і всі визначення загального плану, це визначення вимагає численних коментарів,але потрібно врахувати, що воно застосовується як в області актуарних розрахунків устрахуванні життя, так і в актуарних розрахунках у страхуванні іншому, ніж страхуванняжиття (зокрема, в перестрахуванні), причому методи, використовувані в кожній галузі,можуть суттєво різнитися.

Угода - це договір страхування, який має на меті захист страхувальника від наслідківнесподіваного настання випадкового ризику. Однак це визначення дуже загальне. Так,ризик смерті для окремої людини - це ризик достовірний, а випадковим є лише моментйого настання. Також і договір, що передбачає виплату деякої суми в заздалегідьумовлений момент часу незалежно від того, живий страхувальник чи ні (так званийдоговір Term Fixe, тобто страхування до визначеного терміну) містить як випадковийелемент тільки період, протягом якого страхувальник буде платити свої премії, тобтоперіод, поки він живий.

Навпаки, при страхуванні іншому, аніж страхування життя, випадковим є як самфакт настання ризику, так і момент його настання.

Суб'єкт - це особа, що уклала договір.

Справедливою ціною вважається така, яку повинен сплатити страховикустрахувальник для того, щоб він міг у будь-який момент відшкодувати суб'єкту збиток безризику опинитися в певний момент у ситуації, коли він нездатен виконати свої

зобов'язання.

Актуарні розрахунки мають своєю метою відшукати цю справедливу ціну йустановити правила безпеки, яких повинен дотримуватись страховик.

Сама природа страхової угоди дозволяє характеризувати його як договір, якийзаздалегідь визначає внески, що вносяться для того, щоб дозволити договірним сторонам(страховику і страхувальнику) задіяти точно встановлену сукупність можливих подій (якіможуть відбутися чи не відбутися в майбутньому), попарно неспільних (тобто які взаємновиключають одна одну) і про які відомо, що одна з них неодмінно відбудеться.

Нічого дивного, що за таких умов для того, щоб розглянути ці питання, звернулисядо теорії азартних (випадкових) ігор, а, отже, і до поняття ймовірності. Однак удеонтологічному розумінні (у плані професійної етики) зазначимо, що основна відмінністьстрахування й азартних ігор полягає в тому, що в страхуванні виграш завжди дістаєтьсятому, хто через несприятливий збіг обставин має потребу в ньому.

Страхування тісно поєднується з поняттям "випадок", "взаємодопомога" і"передбачення". Проте використання тільки теорії ймовірності чи, іншими словами,математичної теорії страхування не в змозі надати необхідні цифрові дані дляпрактичного виконання страхових операцій.

Необхідні цифрові дані можуть бути отримані тільки на основі спостережень, отже,із власних статистичних даних за розглянутими випадковими подіями. Це нітрохи неприменшує корисності теорії ймовірності, адже тільки вона дозволяє підійти до проблемивірогідності і точності, які зустрічаються при роботі зі статистичними даними, щовідносяться до розглянутих явищ.

Теорія ймовірності дає змогу використовувати частоти, що спостерігаються якймовірність чи зробити висновок про те, чи підтверджуються деякі гіпотези незалежностіподій. Вона містить необхідні основи, що дають глибоке, але необхідне обґрунтування длятехнічних прийомів, що ми розглянемо далі.

Основний інструмент - це, звичайно, теорія ймовірності, тому що застрахованіризики - випадкова величина.

Є сукупність можливих і несподіваних подій Аі (від настання яких залежить розмірХ(Аі) і момент здійснення страховиком можливих виплат. Для випадкових подій Аі, А2, ...Ап, ймовірність настання яких р1, р2,... рп, маємо:

рі + р2 +... + рп, = 1

Дійсно, якщо А1 - це подія, яка полягає в тому, що страхувальник живий у моментчасуt, а А2 - протилежна подія, то неминуче маємо:

рі + р2 = 1,

оскільки об'єднання цих двох подій є достовірною подією.

Х(Аі) - є дискретна випадкова величина, середнє значення якої буде

n

P=MX = YdplxX(Al)

i=1

і середнє значення квадрата цієї випадкової величини

n

г2 V „ ., v2 .

MX'^p^X2^)

1=1

Стандартне відхилення величини X буде

<7 =

І

i=1

P,*(X-P)2

де Р - математичне очікування ризику страхувальника чи зобов'язання страховика;

а - середньоквадратичне відхилення ризику.Важливе значення для врахування можливих ризиків має закон великих чисел.Закон великих чисел ґрунтується на принципі вирівнювання ризиків. Страховийпортфель може складатися, припустимо, з п договорів, за якими застраховані п ризиків

n

видно, що з тією ж ймовірністю відносне відхилення ^— залишиться меншим

або

пР пР

асг

р4П

Його значення тим менше, чим більше п.

Для страховика надійність портфеля, складеного з однорідних ризиків, буде тимбільшою, чим більшим буде число договорів, і тим краще буде захищений загальнийрозмір фактичних виплат по страхових випадках 8п від серйозних стрибків щодо свогоматематичного очікування пР.

Повна ймовірність визначається за формулою Байєса.

Якщо дві події Е иF не виключають одна одну (страховий випадок має чи не маємісце), вони мають ознаки того, що називається повною ймовірністю.

Уявімо, що один страховик А обіцяє виплатити страхувальникуZ еквіваленттеперішньої вартості в1 грн при настанні події Е і визначає одноразову премію, рівнуймовірності настання події Е. Нехай п(Е) - це одноразова премія.

одного виду, що припускають той самий тип зобов'язань з боку страховика, наприклад, Хидляk-ого договору. При цьому Хи - випадкові величини, що відповідно до нашогоприпущення мають однакове математичне очікування Р.

Повне зобов'язання страховика буде дорівнювати сумі окремих зобов'язань.Математичне очікування повного зобов'язання страховика буде, відповідно, пР.

Якщо А - це максимальне значення, якого може досягати кожна випадкова величина,то можливі значення загальної суми виплат страховикаSn з математичним очікуванням пРзнаходяться в інтервалі від0 до пА. Розподіл ймовірності величиниSn на інтервалі[0,пА.]не є рівномірним.

Оскільки п — велике, то найбільш ймовірні значенняSn знаходяться в інтервалінабагато меншому, ніж[0,пА], і майже достовірно, щоSn буде мало відрізнятися відзначення пР.

Насправді, закон великих чисел для випадкових незалежних величин Хи (можливістьздійснити виплату за одним договором не залежить від виплат за іншим договором)

свідчить, що стандартне відхилення їх суми обмежене величиною сгуГп .

Стосовно цього може бути застосована теорема Чебишева, яка стверджує:

а

Тобто, ймовірність того, що відхилення реальних виплат страховикаSn від їхньогоматематичного очікування пР буде нижче аст4п , оцінюється принаймні як

Якщо хочуть збільшити вірогідність, то значення а беруть, наприклад, рівним10.

Ймовірність того, що відхиленняSn від пР не перевищувало

б ІОсгл/й, буде99,0%.

З такою ймовірністюSn буде знаходиться в інтервалі від пР-ІОсту/п допР + 10сг4п

, величина цього інтервалу дорівнює 20а4п і центр знаходиться в точці пР.

Величину цього інтервалу стосовно величини можливого розкиду значеньSn, щознаходиться в межах від 0 допА, тобто до величини інтервалу пА , становитьспіввідношення:

20<у4ПnA

яке тим менше, чим більше п.

Отже, для великих значень п безліч найбільш

ймовірних значеньSn є лишеневеликою частиною безлічі всіх можливих значень, тим меншим, чим більшеn. Причому

S„-nP астуїп

Страховик В згодний виплатити страхувальникуZ суму сучасною вартістю в1 грн,якщо подіяF настала, за умови, що відбулася подія Е, і запитує одноразову премію, рівнуймовірності настання подіїF за умови настання події Е. Нехайn(F/E) — величина цієїпремії.

СтрахувальникZ повертається до страховикаА і просить його застрахувати на сумуне в1 грн, а на суму, еквівалентнуn(F/E) на випадок, якщо подія Е наступила.СтрахувальникZ зараз заплатить страховику А:

пЕ у-п^/Е ^

Що може відбутися:

а) якщо подія Е відбувається, страхувальникZ одержує від страховика А сумуn(F/E);

б) якщо Е не відбувається, страхувальникZ не отримує нічого;

в) якщо Е відбувається, страхувальникZ несе отриману від страховикаА суму достраховика В, що гарантує йому виплату вартістю в1 грн у випадку настання подіїF.

ЯкщоF не відбувається, він не отримує нічого.

СтрахувальникZ заплатить у підсумку пЕ уп^/Е __ і одержить1 грн якщо Е іFвідбудуться.

СтрахувальникZ може, припустимо, знайти ще страховика С, який за ту жвитрачену суму п С j<п С//*- , гарантує йому виплату суми, еквівалентну1 грн принастанні подій Е іF. Цю одноразову премію, яка буде, відповідно до припущення,дорівнювати ймовірності настання двох подій Е іF, позначимо якn^rF . Отже,

пЕ nFj= пЕ^пЕ/E^

За принципом симетричності, маємо:

Дві події називають незалежними, якщо одноразова премія, що відноситься до подіїF, не залежить від настання події Е, відповідно:

n^/Fyn^/ЁУк

причому Е - означає не настання події Е. Інакше кажучи,

rF~j-n^ CF = F

Тоді ^ ^

nEj<nF/ЕУ EJf nF/Ej=

= n E J< K + n E у K =

із цього отримуємо

Ймовірність настання двох незалежних подій дорівнює добутку ймовірностейнастання кожної розглянутої події.

Цей висновок дуже важливий для варіанта страхування життя, яке стосується більшніж однієї людини, бо при цьому припускають, що дожиття однієї особи х - це подія, якане залежить від дожиття іншої особи і всіх інших. Отже, наприклад, ймовірність того, що

дві особи X і у будуть живі черезt років, буде

р = р р

t х,у t -1 x't -1 у

3. ЧИСТА ПРЕМІЯ. СУЧАСНА ЙМОВІРНА ВАРТІСТЬ

Чистою премією за договором є ціна покриття ризику окремо від витрат на веденнясправи і без маржі прибутку страховика.

Можна припустити, що на певний момент для конкретних обставин чиста премія

всіх страховиків повинна бути однаковою. Але це не так, оскільки в обліку господарськоїдіяльності страховика об'єднуються фінансові прибутки, отримані від зібраних премій, щоцілком природно, тому що договори страхування життя є довгостроковими, і показникиуправління фінансами, які змінюються залежно від того, хто є страховиком. Крім того,страховик не зобов'язаний брати на себе всі ризики. Він може удатися до більш-меншсуворого добору, який вплине на результат. Отже до того, щоб використовувати длявизначення справедливого розміру чистої премії принцип подвійної рівності, а саме:

а) фінансової рівності на день укладання договору сум, які повинні бутисплачені або отримані протягом більш-менш тривалого проміжку часу;

б) рівності випадків на день укладання договору сум, що повинні бути сплаченіабо отримані у випадку настання обговорених у договорі подій, що досягається черезвикористання коефіцієнта, який враховує інтенсивність ризику.

Одночасне застосування цих двох принципів приводить до появи поняття сучаснаймовірна вартість(valuer actuelle probable -VAP) взаємних зобов'язань страховика істрахувальника.

Розглянемо кожен з компонентів окремо, і почнемо з фінансової рівності.

У фінансовій математиці стало вже класичним враховувати, що сума С0, розміщенапід середню річну процентну ставку І на термінt років, дає по закінченні терміну суму:

С = С0(1 + і/

Зворотний випадок: страховик, щоб мати черезt років суму С, повинен розмістити

С

сьогодні в момент укладання договору суму С0 < С, де С0 = ———

Рівність випадків означає, що в разі ймовірності настання події Е, яка тягне за собоювиплату суми С, ймовірність дорівнює р(Е), ймовірний розмір зобов'язання страховикадорівнює С х р(Е) <С

Дійсно, р(Е) + р(Е) = 1 отже р(Е) <1. Е являє собою випадкову подію, якаполягає в тому, що подія Е не настала.

Справді, якщо подія Е являє собою, наприклад, "смерть страхувальника", а подія E -"страхувальник живий у цей момент часу", то зрозуміло, що сума ймовірностей подій Е йE дорівнює1, тому об'єднання цих двох подій є достовірною подією.

Сучасна ймовірна вартість зобов'язань страховика в цьому випадку буде:

С х р(Е)

VAP - ■

(1 + і/

4. ФАКТОРИ, ЯКІ ВПЛИВАЮТЬ НА СТУПІНЬ РИЗИКУПРИ СТРАХУВАННІ ЖИТТЯ

Ймовірність настання випадкової події Е при страхуванні життя - це ймовірністьтого, що застрахований або група застрахованих будуть живі на визначений момент часу.Позначимо її через р(Е).

Його доповнення рЩ, = 1 — р^^ - це ймовірність того, що застрахований помре нацей момент часу.

Численні фактори можуть втручатися і впливати на розміри цих ймовірностей.На основі практики були визначені такі фактори:

вік, як переважаючий фактор;

професія, яка є більш важким для оцінки параметром;

стать (смертність у чоловіків вища, ніж у жінок);

країна, кліматичні умови;

спосіб життя;

- ступінь розвитку медицини і гігієни, це прогресуючий фактор, що веде дозбільшення тривалості людського життя.

Необхідно також відзначити, що тільки при особистому страхуванні страховик незобов'язаний приймати всі ризики, які були запропоновані. Він може здійснювати добірпри прийомі на страхування або використовувати підвищувальні коефіцієнти у випадкунебезпечних ризиків.

Ця ідея добору приводить до згрупування застрахованих за гомогенними групами,однорідними стосовно ризику смертності.

5. ОСНОВНІ ЙМОВІРНОСТІ, ЯКІ ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ ПРИСТРАХУВАННІ ЖИТТЯ

Ймовірність дожиття

У початковий момент часу0 окрема людина у віці х років має тривалість життя, щозалишилася, Тх, яка є випадковим розміром. Закон розподілу ймовірностей Тх буденазиватися функцією дожиття і запишеться як І/'х = р 4.x > і

деt — дійсне позитивне число.

Стосовно до того, що вже було розглянуто,tPx являє собою одноразову премію зазобов'язанням виплатити суму, еквівалентну і грн, якщо застрахований доживе домоменту часуt .

Реальна тривалість людського життя обмежена віком, який будемо позначати черезі0. Тоді

^хРх=Р4х><°-ХУ0Л0РХ=1,

Р =0

со-х X

1Рх абоPx буде називатися річним відсотком дожиття.

Ймовірність настання смерті

Позначимо черезt/t q ймовірність того, що людина у віці х років помре міжмоментами часуt іt+і, тобто ймовірністьp[t < Tx < t + tЦ.

Тим часом, ймовірність того, що Тх > t, може реалізуватися двома несуміснимиспособами:

або t < Tx < t + t' або Тх > t +t'.

Отже,

p(Tx>t)= p[t< Tx<t +t'] +p[Tx>t + t'].

Це можна записати:

tpx= tlt'qx +t + Ґрх,

звідки

tlt'qx = tpx-t - t'px,

якщо t=0

It'qx = l-t'px,1qx = qx = 1 - 1px = 1-px,

деqx - це річний відсоток смертності і, зрозуміло, рх + qx = 1. Ймовірність того, щозастрахований у віці х років помре протягом рокуt, буде:

tlt'qx = tPx -1 + t'Px. .

Застосовуючи теорему Байєса про повну ймовірність, можна записати:

t + t'Px = Р(Тх > t) P(Tx + t>t' ІТх > t)

або

t + t'Px = tPx t'Px +1.

Закон дожиття

tPx tPxIx + t

tPx =tPx =

У той же час

7l l'x + t їх

t/Atqx = x ■

Vx +1

At = =

lx Ix + t Ix + t

де jux+t миттєвий показник смертності у віці (х +t) років. У загальному видімиттєвий показник смертності запишеться як

Iniz + f^-lnijT^- ^juydy

x

ҐІХ + ІЛ

Виділимо усередині однієї гомогенної групи, в даний момент часу, усіх людей у віціх років. Нехай їх кількість дорівнює їх.

Ймовірне число тих, які живуть у віці (х+ t) років, якщо вважати дожиття кожногозастрахованого незалежною подією (крім випадку епідеміологічного зараження) буде:

lx +1 = tPx * їх.

Сукупність із їх складає закон дожиття.

Будемо вважати, що ЇЮ= 0, де (Ю- граничний вік таблиці).

4. Інші біометричні функції. Миттєвий показник смертності

Людина була взята під спостереження у віці х років і дожила до віку (х+t) років,ймовірність того, що вона помре міжtut + At.

p[t < Тх < t + At/ Tx > і].

Отже,Звідки

тим часомОтже

p[t < Тх < t + At] = p[t < Tx] * p[t < Tx < t +At/ Tx > t].

p<Tx <t + At/Tx >t = t^1 - tPx

t/Atqx = tPx -1 + AtPx = -tPx x At.

t/Atqx _ - tPx'At

lxl'x + t

lx

Му

dy

Якщо відомо ju , можна вивести:

ln

lx

vydy

- fftydy

tPx = e x

5. Середня або очікувана тривалість життя

Середня очікувана тривалість життя для особи у віці х років - це математичнеочікування тривалості життя Тх.

Можна перевести це поняття як середнє число років життя групи з людей у віці хроків. Це середнє значення, залежно від того, розглядається ця група на початку абонаприкінці року, знаходиться між

L1+L2+- + L1 .

lx

у К+1 К+2 + • • • + 1(0-1

ІХ

Скорочено, очікувана тривалість життя

^х —

їх

Середня тривалість життя, укладена між ех і ех+1, приймається рівною ех+~

Ймовірна тривалість життя — це таке значення 0 , при якому

2 їх 2

6. Таблиці смертності

Для того щоб одержати числове значення ймовірностей дожиття, необхіднорозглянути одну групу людей у різному віці, тобто створити таблицю смертності.

Після перепису населення, кількість смертей, що настали в різних вікових групах,співвідносять із чисельністю населення відповідного віку.

Отже, показники ймовірності настання смерті у визначеному віці, трансформовані вчисло тих, хто доживає до цього віку з довільної чисельності народжених (звичайно із 100000 осіб).

Приклади таблиць смертності

Як приклад нижче наведені таблиці, які використовуються в Україні (таблиця 1 ітаблиця 2).

Ці таблиці є результатом демографічних досліджень, але одна ("Жінки") відноситьсядо жіночого населення, інша (відповідно, "Чоловіки") - до чоловічого населення,смертність якого, як ми уже зазначали, є вищою.

Ця практика спрямована не на те, щоб диференціювати тарифи за статтю, а на те,щоб підштовхнути страховиків до обережності у використанні таблиці "Чоловіки" дляризиків настання смерті як для жінок, так і для чоловіків, і таблиці "Жінки" длявизначення ймовірності дожиття як для чоловіків, так і для жінок.

Крім того, щоб врахувати збільшення тривалості людського життя через прогрес умедицині, при операціях зі страхування довічної ренти, котрі страховики здійснюють надуже тривалий період, протягом якого можна очікувати значні зміни тривалості життя, -при розрахунку цього виду зобов'язань повинні бути використані офіційні перспективнітаблиці смертності.

Малюнок 2.1. наводить графіки зміни числа осіб, що доживають.

Малюнок 2.2. ілюструє зміни дожиття для віку понад 60 років для 100000 осіб у віці60 років.

Таблиці досвіду

Страховик може використовувати власні таблиці смертності, створені на основівивчення даних щодо своїх страхувальників. Це не дозволяється при страхуванні довічнихрент, але можливо для інших видів договорів, якщо таблиці підтверджені належним чиномактуарієм.

Страховик буде реєструвати кількість смертей у віці х роківDx і співвідносити їх звідкоригованою відповідно до приведеного нижче алгоритму чисельністюстрахувальників.

Нехай

N0— чисельність застрахованих у віці х років на початку року;

N1— чисельність застрахованих у віці х років па кінець року;

Е — число застрахованих у віці х років, прийнятих на страхування протягом року;

S — число застрахованих, що вийшли із страхування через закінчення терміну діїдоговору або розірвання договору.

Допустивши, що прийняття на страхування і вибування відбувалися в середині року,

число смертей повинно бути розділене на N0+^(E-S) Тим часом N1 = N0 - Е - S - Dx.Отже, E-S = N, - N„ + Dx. Nl-NO + Dx Nl + NO + DxВідкоригована чисельність буде NO н = і річний коефіцієнт смертності буде прийнятий рівним2Dx qx = Nl + NO + Dx Таблиця 1 Чоловіки X	LX	X	LX
0	100000	51	76782
1	98712	52	75335
2	98554	53	73814
3	98461	54	72259
4	98377	55	70679
5	98310	56	68996
6	98255	57	67257
7	98204	58	65468
8	98158	59	63625
9	98117	60	61744
10	98070	61	59735
11	98027	62	57617
12	97987	63	55441
13	97949	64	53232
14	97908	65	51020
15	97856	66	48792
16	97790	67	46529
17	97712	68	44240
18	97613	69	41972
19	97485	70	39697
20	97328	71	37358
21	97127	72	34954
22	96908	73	32522
23	96660	74	30110
24	96383	75	27740
25	96078	76	25443
26	95753	77	23230
27	95414	78	21064
28	95051	79	18955
29	94677	80	16941
ЗО	94282	81	15016
31	93861	82	13210
32	93413	83	11497
33	92916	84	9839
34	92398	85	8350
35	91850	86	7051
36	91265	87	5844
37	90656	88	4731
38	89989	89	3765
39	89296	90	2955
40	88567	91	2286
41	87780	92	1747

42	86953	93	1311
43	86030	94	954
44	85084	95	686
45	84114	96	507
46	83068	97	391
47	81932	98	312
48	80706	99	258
49	79451	100	218
50	78169	101	183

Таблиця 2 Жінки X	LX	X	LX
0	100000	51	91472
1	99064	52	90879
2	98918	53	90248
3	98849	54	89585
4	98789	55	88861
5	98748	56	88086
6	98710	57	87247
7	98676	58	86338
8	98648	59	85393
9	98623	60	84390
10	98592	61	83315
11	98567	62	82154
12	98544	63	80896
13	98522	64	79550
14	98499	65	78097
15	98470	66	76502
16	98435	67	74772
17	98393	68	72967
18	98346	69	71063
19	98296	70	68999
20	98232	71	66769
21	98168	72	64375
22	98101	73	61827
23	98026	74	59116
24	97935	75	56231
25	97848	76	53202
26	97754	77	49998
27	97645	78	46612
28	97539	79	43117
29	97426	80	39516
30	97300	81	35867
31	97167	82	32159
32	97019	83	28361
33	96857	84	24775
34	96693	85	21490
35	96526	86	18305
36	96346	87	15245
37	96160	88	12455
38	95966	89	10025
39	95766	90	7889
40	95530	91	5933
41	95281	92	4366
42	95009	93	3226

О 10 20 ЗО 40 50 60 70 80 90 100 Малюнок 2.1. Зміна числа доживаючих за віком 43	94731	94	2313
44	94428	95	1648
45	94108	96	1223
46	93758	97	918
47	93373	98	689
48	92964	99	518
49	92521	100	385
50	92018	101	252

Малюнок 2.2. Дожиття для вікових груп старше 60-ти років

6.3. Вирівнювання таблиць смертності

Згладжування (або вирівнювання) таблиць смертності дає змогу аналітично описатирезультати практичних спостережень, об'єднаних у таблиці смертності. Швидкодіякомп'ютерів значно знизила актуальність цієї проблеми.

Протягом історії були запропоновані різні формули, зокрема, формула Муавра(Moivre):

їх = 86-х

і формула Санга (Sang):

їх = а + b - сx.

Насправді шукали, як згладити річний показник смертності: qx = ——, що

їх

відрізняється трохи від миттєвого показника

Часто для пропонували алгебраїчну формулу Гомпертца (Gompertz), який у 1825році запропонував:

Hx = в*сх, де с > 1, в > 0

Миттєві показники змінювалися в геометричній прогресії залежно від віку.Макейм (Makeham) додав ще один параметр , що не залежить від віку, який враховуєсмертність у результаті нещасного випадку:

nx = а+в+сх, де а > 0, с > 1, р > 0

що призводить до

lx=kxsxxg(<*)

тому що

х

lx=lx(jXe'0 =іх0е = Іх0ет0 хе-т хе logc logc = lx0e logc хе logc -

= lx=kxsxxg<

(c )

Де:

«о^» -fi-

le = lx0e logc , s = e~a, g = e logc.

Причиною спроб подібного згладжування, головним чином, є можливість спроститирозрахунок, коли мова йде про групи людей.

Одна група з п осіб може бути замінена при розрахунку ризику однією фіктивноюособою, що має еквівалентний вік є, такий, що

є хі . х2 . . хп

пс = С + С +... + С

Ознайомившись із звичайними і згладженими таблицями смертності та перед тим якперейти до їхнього застосування розглянемо принципи аналізу груп осіб у трьох простихвипадках.

Дожиття груп з п осіб за період t

Нехай є група осіб у віціXj,Х2 хп. Як ми вже бачили, для незалежних подій Е іF

ймовірність настання цих двох подій р^глF дорівнює: p(E)p(F), тому що

дожиття окремої людини не залежить від дожиття інших людей, можна записати:

tP(xlx2.. ,хп) - tPx1 х tPx2.. ,tPxn

Це вираження ймовірності того, що всі члени групи будуть живі черезt років:

N lx,+t ІХ-у +1 їх +1

tP(X,X-j ...x„) = — X — X ... X —

їх їх Ix

wv^ /л 2 /Л

Ймовірність смерті двох осіб протягом періоду t

Беремо ту саму групу. Запитання: яка ймовірність того, що усі її члени помрутьпротягом періодуt?

Позначимо цю ймовірність через tqx^... x„

Стосовно до групи з двох осіб ця ймовірність tqху, tqху — tq" xtqy, а ймовірністьдожиття групи, що вважається зниклою в разі смерті останнього учасника,tP-=-t%=-tq* хЛ

У той же час, tqx=l-px, tqy= l-tPy => tp^=tpx+xpy-tpxtpy

Ця формула особливо придатною буде для випадку виплат, перекладених з однієїособи на іншу.

Ймовірність дожиття двох осіб

Припустимо, є група з трьох осіб х, у, z.

Розглянута подія яка полягає у тому, що до моменту закінчення термінуt із цієїгрупи точно дожили дві особи, може реалізуватися трьома різними способами:

а) х iу живі,z помер;

б) х іz живі, у помер;

в) у іz живі,x помер.

Ймовірність, яку ми шукаємо, буде дорівнювати сумі ймовірностей усіх можливихвипадків: ^х^х^+^х^х^+р/^х^ ; pXy(1-tpz)+tpJ1-tpy}+tm(1-tpx) ; my+m+tm-3*tpxyz

Приклади розрахунку одноразової чистої премії

1. Застрахований у віці х = 40 років підписав договір, за яким страховикзобов'язується йому виплатити суму в 10000 грн, якщо застрахований буде живий через 10років.

Фінансова рівність призводить нас до того, що передбачена в договорі сумаС

■ ■ с • • юооо 1000

сьогодні еквівалентна ——— і, якщо і =3,5%, то ^ = "ГТГГ = 7087,17г/?н

_ _ _ 95752

tPx~loP4°~~C~ 97534

1

Vl + 7y

1/2г

х(1-р45) = 100000 X

Х1/1^45 ^ 100000 X

(1+0

(1,035)

10

1,411

Закон смертності за поданою таблицею "Чоловіки" дає

І

50

= 0,9817

Чиста одноразова премія буде: n=tpx х

а+о"

= 0,9817 х 7087,17 = 6957,47г/ж

Цей договір називається договором відкладених (відстрочених) сум. Це сучаснавірогідна вартість зобов'язань страховика.

2. Застрахований набуває страховки на 100000 гри на випадок, якщо він помрепротягом двох років після підписання договору. Вік застрахованого при підписаннідоговору складає 45 років.

Чиста премія буде в цьому випадку являти собою суму сучасних вірогіднихвартостей зобов'язань страховика за кожний рік протягом терміну дії договору.

Передбачається, що смерть наступає в середині року. Тоді за перший рік сучаснавірогідна вартість зобов'язань страховика складе:

VAP1 = 100000 х

1

а/2

1 + 7

Х0/1^45 = 100000 X

1

а/2

V

1 + 7

IЛ IЛ

І.

45

і буде являти собою кількість застрахованих, померлих при переході від 45 до 46 років.Для другого року отримаємо:

VAP2 - 100000 х

1

,3/2

1 + 7

1

32

1 + 7

. Кв Кі

45

с

Ми будемо використовувати таблицю і норму прибутковості і=3,5%:VAP1 = 100000 х 0,9829 х 0,004359 = 428. 48 грн,VAP2 = 100000 х 0,9497x0,004639 = 440, 57грн.Чиста одноразова премія за цим договором складе:П = 428,48+440,57=869,05 грн.

Такий договір називається договором термінового (тимчасового) страхування навипадок смерті.

Тема 3. Загальні засади моделювання ризику в страхуванні

Навчальні питання:

1. Поняття та види ризиків

Ключові слова: невизначеністю, математична ймовірність, статистичнаймовірність, експертна ймовірність, теорія ризику, носії ризику, шанс.

Рекомендована література для самостійної підготовки:

Страхування: Підручник / С.С. Осадець - К.: КНЕУ, 2002 - 599с.

Основи довгострокового страхування: Навч. посібник / А.Т. Головко К.:

Алеута, 2007. - 444 с.

Страхова справа: Базилевич В.Д. - К.: Тов. „Знання", 1998. - 216 с.

1. СТРАХОВІ РИЗИКИ. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ РИЗИКІВ

Поняття ризику пов'язується з усвідомленням небезпеки, загрози, ненадійності,невизначеності, непевності, випадковості, збитку. На думку дослідників, термін «ризик»походить від латинського слова «resecum» — скеля або небезпека зіткнення з нею.Протягом тривалого часу поняття ризику не лише асоціювалося з багатозначниминегативними проявами життєвих ситуацій, а й часто вживалося як їх синонім.

В економічній літературі відомі численні спроби сформулювати теоретичнівизначення поняття ризику. Найбільш послідовним серед них є твердження, згідно з якимризик у своїй першооснові є невизначеністю.

Стан невизначеності можливий у кожній суспільно-економічній ситуації, якщонаперед не можна виявити причинно-наслідкового зв'язку між основними елементамипроцесу господарської діяльності чи суспільного буття. Невизначеність породжуєтьсянепередбачуваністю кінцевого результату, який може або збігатися з очікуваним, або бутиліпшим чи гіршим за нього. В умовах невизначеності кінцевий результат можнапередбачити лише наближено, узявши одне з потенційно можливих значень. Таканевизначеність зумовлюється, як правило, суб'єктивним сприйняттям реальних явищ.Поняття ризику, на противагу поняттю невизначеності, має практичне застосування, атому його зміст потребує об'єктивного визначення. Отже, потрібний перехід відсуб'єктивно сприйманої непевності, випадковості до об'єктивного поняття ризику, що наній базується. Єдиний спосіб такого переходу — оцінити непевність (випадковість)кількісними методами, надавши їй реальних числових значень. Звідси випливає: ризикомбуде визнано лише таку невизначеність, яку можна оцінити кількісно.

Дати найточнішу кількісну оцінку невизначених величин можна, обчислившиймовірність їх появи. Ця ймовірність має ту характерну особливість, що вона одночаснояк два необхідні компоненти загальної оцінки враховує такі взаємодоповняльнівипадковості:

частоту настання події щодо місця та часу;

розмір збитку, тобто абсолютну величину від'ємного відхилення фактичногорезультату від очікуваного.

Отже, показник ризику за своїм змістом — це не лише ймовірність появи непевної(випадкової) події, а й імовірність настання негативного результату.

Залежно від наявних можливостей розрахункової бази, а також характерувипадкових явищ визначаються ймовірності кількох типів:

а) імовірність математична (апріорна);

б) імовірність статистична (апостеріорна);

в) імовірність експертна (естиматична).

Математична ймовірність обчислюється як відношення кількості ситуацій, за якихдеяка випадкова подія настала, до кількості ситуацій, за яких вона може настати, за умови,що всі розглядувані ситуації однаково можливі та взаємонезалежні. Застосування цьоготипу розрахунку ймовірності обмежене, оскільки ситуації, описувані зазначеноюматематичною моделлю, рідко трапляються на практиці.

Статистична ймовірність — це відносна частота появи випадкової події певноговиду в сукупності всіх можливих випадкових подій. Обчислення такої ймовірностіґрунтується на законі великих чисел і завдяки практичній доступності та достатнійоб'єктивності обчислених значень імовірності застосовується найчастіше, передусім уекономічній сфері.

Визначення експертної імовірності має здебільшого вимушений характер з оглядуна брак необхідної математично-статистичної інформації про випадкові події. Експертнеоцінювання ґрунтується на об'єктивних фактах, знаннях і суб'єктивних відчуттяхекспертів щодо реальної ситуації. Незважаючи на деяку обмеженість результативнихможливостей методу експертного оцінювання, він доволі широко застосовується векономіці.

Отже, визначити ризик та його ступінь у ситуації непевності можна лише одним ізметодів обчислення ймовірності появи негативних наслідків непевних подій. Якщо такийметод застосувати не вдається, то результат лишається непевним. Стале відношенняризику до непевності ілюструє рис. 3.1.

Негативними наслідками непевної події можуть бути не лише прямі втрати (збитки),а й непрямі, скажімо, недоотримана (втрачена) очікувана користь, якої планувалосядосягти у процесі господарської діяльності. Звідси випливає такий висновок: ризик — цеймовірність зазнати втрат очікуваної економічної (фінансової) користі або прямихзбитків через появу непевної (випадкової) події, що стосується майнового інтересу членівсуспільства.

Зауважимо, що поряд із суто науковим визначенням ризику існують інтуїтивні,побутові його тлумачення, коли він асоціюється з небезпекою:

ризик як «дамоклів меч»;

ризик як удар долі;

ризик як виклик власним силам;» ризик як гра;ризик як ранній індикатор небезпеки.

— сфера непевності;

— сфера ризику як частки непевності

Рис. 3.1. Візуальне сприйняття співвідношення ризику і непевності

Теоретичну та методологічну базу досліджень ризику, обчислень імовірностінастання втрат та збитків становить так звана теорія ризику. Як наука ця теорія має дванапрямки: перший становить спеціальну частину прикладної математики — стохастику,завданням якої є обчислення ймовірностей, а другий — спеціальну економічнудисципліну, що вивчає економічний зміст втрат і збитків, які виникають з певноюймовірністю, та методику їх уникнення.

У страховій теорії та практиці поняттям ризику часто охоплюється не лишеймовірність появи непевних (випадкових) подій і збитків, а й самі такі події та об'єкти, на

які вони чинять негативний вплив, —носії ризику. Так, ще в 1966 році американськакомісія у справах страхової термінології офіційно опублікувала два різні визначенняризику. У першому з них ризик тлумачиться як непевність щодо настання того чиіншого явища в умовах, коли існують дві або більше можливостей перебігу подій, що йомупередують. У другому визначенні — як застрахована особа або предмет. При цьомупоняття ризику в розумінні кількісної міри непевності застосовують передусім теоретикив наукових дослідженнях, а предметне визначення ризику переважає у практицістраховиків.

У всіх сферах суспільно-економічного життя існує безліч ризиків, які потрібнокласифікувати за видами, щоб далі можна було піддавати їх системному аналізу,приймаючи раціональні управлінські рішення. Залежно від завдань класифікації

ризики класифікують за різними якісними та кількісними критеріями. Найбільшогоприкладного значення набула класифікація за критеріями, які характеризуютьнайважливіші складові поняття ризику: випадкову подію як причину виникнення ризику,ризикогенний об'єкт як його носій, імовірність настання випадкової події щодо місця, часута наслідків. Іноді беруть до уваги й інші критерії класифікації, які дають змогу повнішесхарактеризувати прояви ризиків у різних сферах суспільного життя.

За своїм походженням ризики поділяються насамперед на природні таантропогенні. Причини природних ризиків — випадкові події та стихійні явища — зовсімне залежать від діяльності людини, тоді як антропогенні ризики виникають лишевнаслідок різноманітної господарської та науково-технічної діяльності людей. Зпостійним розширенням сфери діяльності людини вплив її на появу ризиків стає дедалівідчутнішим. Антропогенні ризики давно є предметом спеціальних наукових досліджень,оскільки їм, на відміну від природних ризиків, які мають статичний характер, притаманнанадзвичайна динамічність. Динамізм антропогенних ризиків зумовлюється економічними,технологічними та організаційними змінами, що супроводжують розвиток суспільства. Удеяких випадках поділ ризиків на природні та антропогенні стає умовним. Так, ризикаварії ядерного реактора можна одночасно вважати антропогенним, оскільки людиназапочатковує ядерну реакцію, і природним — тією мірою, якою така реакція можевідбуватися далі неконтрольовано під дією природних сил.

Ризики, ототожнюванні з ризикогенними об'єктами, можуть класифікуватися згідноз критерієм сутності їх безпосередніх носіїв. З огляду на це ризики поділяються намайнові та особисті. Незалежно від випадкової події майнові ризики стосуютьсямайнових об'єктів та майнових інтересів відповідних власників, а особисті — конкретнихосіб. Особа як об'єкт ризику є незрівнянно складнішою за майновий об'єкт. Адже вона єодночасно фізичним, фізіологічним та соціальним тілом і здатна генерувати відповідноширшу гаму ризиків. Залежно від того, якій із зазначених субстанцій завдала шкодивипадкова подія, особисті ризики можуть виявлятися як ризики фізичного, фізіологічногота соціального походження.

Оскільки ризики сприймаються здебільшого за кількісними параметрами, то дужеважливим є їх поділ на класи за критерієм розміну. За цим критерієм розрізняютькатастрофічні, великі, середні, малі та незначні ризики. Ризик відносять до однієї ізцих категорій залежно від імовірності настання більших чи менших матеріальних втрат,які можуть виникнути в кожному конкретному випадку. Очевидно, що втрати в разікатастрофічних ризиків найбільші, а в разі незначних — найменші. Проте частота появикатастрофічних ризиків набагато менша, ніж малих чи незначних. З огляду на цесукупність ризиків можна подати у вигляді піраміди, основу якої становлять незначніризики, а вершину — катастрофічні (рис. 3.2).

Розмір збитку

Катастрофічні ризикиВеликі ризикиСередні ризикиМалі ризикиЗвичайні ризики

Частота настання збитківРис. 3.2. Поділ ризиків на класи за критерієм розміру

Поділ ризиків за критерієм їх розміру має важливе практичне значення, оскількидопомагає розробляти й застосовувати єдину методологію обслуговування ризиків різнихкатегорій, а передусім — катастрофічних і великих. Зауважимо, що визначення великихризиків ще 1969 року стало предметом обговорення в Європейському страховомукомітеті. Підсумком такого обговорення було створення спеціальної Міжнародної комісіїз великих ризиків.

Особливістю катастрофічних ризиків є не лише великомасштабність негативнихнаслідків, а й неможливість їх передбачити й розрахувати. Поняття катастрофипов'язується, як правило, з природними катаклізмами: землетрусами, циклонами,виверженнями вулканів, повенями та іншими стихійними явищами. Причинамикатастрофічних ризиків можуть бути й різні види людської діяльності: винахідницька,політична чи економічна. Катастрофічний ризик означає загрозу появи численнихнегативних наслідків однієї події. Проте до катастрофічних наслідків може призвеститакож збіг у часі та просторі багатьох окремих незначних подій. Катастрофічні ризикиназивають «ризиками існування», оскільки вони можуть загрожувати нормальномуіснуванню людського суспільства. Згідно з оцінками експертів у XX столітті сталосяпонад 400 великих катастроф, головним чином природного, стихійного походження.Залежно від причин структура (частка у % до загальної кількості) катастроф була така:

Повені 52

Землетруси 17

Урагани (циклони, тайфуни, бурі тощо) 15

Посухи 7

Виверження вулканів 3

Інші причини 6

Одне з поширених визначень катастрофічного ризику характеризує його як «явищеприроди або людської діяльності, котре може зумовити численні кумульовані окреміризики та призвести до майнових і особистих збитків у особливо великих розмірах».

Великі ризики порівняно з катастрофічними менш відчутні економічно, алевиявляються з більшою закономірністю, а тому піддаються точнішому передбаченню йрозрахунку. З огляду на це Міжнародна комісія з великих ризиків дійшла висновку, щовеликий ризик — це можливість появи події, котра завдає великих збитків, які значноперевищують середній рівень збитків від порівнянних, тобто однакових за походженнямризиків.

З метою уніфікованого підходу до страхового обслуговування великих ікатастрофічних ризиків усі ризики спеціальними директивами ЄС були умовно поділеніна дві основні категорії: великі та масові. Масовими визнаються такі ризики, які немаєпідстави відносити до великих. У свою чергу, до великих ризиків віднесені ті ризики, якігенеруються в найбільш ризикогенних галузях господарської діяльності. Це —

транспортні та повітряні ризики, ризики кредиту і застави, ризики загальноївідповідальності та майнові, що виявляються на великих підприємствах.

Наслідками випадкових подій, передусім антропогенного походження, можуть бутине лише негативні, а й позитивні результати. Тобто в цих випадках альтернативою ризикустає його протилежність —шанс.

Імовірність настання при цьому негативних результатів також набуває ознак ризику,але особливого, спекулятивного характеру. Отже, враховуючи можливі наслідкивипадкових подій, ризики можна поділити на чисті та спекулятивні — згідно з критеріємможливих наслідків (рис. 3.3). Коли ризики чисті, наслідок випадкової події завждиальтернативний: збитки або їх відсутність.

Поділ ризиків на чисті та спекулятивні має важливе практичне значення, оскількистрахове обслуговування стосується лише чистих ризиків. Спекулятивні ризики, якправило, виникають підчас азартних ігор, лотерей, які не потребують страхового захисту,бо передбачають можливість не лише втрат, а й прибутків.

Рис. 3.3. Класифікація ризиків за критерієм можливих наслідків

Системний поділ ризиків на види, зумовлений як практичними, так і теоретичнимипотребами, визначає їх видово-просторову структуру променевого типу (рис. 3.4).

Рис. 3.4. Види ризиків за критеріями наслідків, об'єкта, обсягу та причин

Тема 4. Аналіз і управління ризиком у страхуванні

Навчальні питання:

1. Ризик-менеджмент і страхування

Ключові слова: невизначеністю, математична ймовірність, статистичнаймовірність, експертна ймовірність, теорія ризику, носії ризику, шанс, кваліфікація,квантифікація, ризик-менеджмент, аверсія ризику

Рекомендована література для самостійної підготовки:

Страхування: Підручник / С.С. Осадець - К.: КНЕУ, 2002 - 599с.

Основи довгострокового страхування: Навч. посібник / А.Т. Головко К.:Алеута, 2007. - 444 с.

Страхова справа: Базилевич В.Д. - К.: Тов. „Знання", 1998. - 216 с.

1. РИЗИК-МЕНЕДЖМЕНТ І СТРАХУВАННЯ

Суспільно-господарська практика виробила чимало методів і форм ефективноїпротидії ризикам та ліквідації їх негативних наслідків. Водночас відчувалася потребасистемного підходу до вибору форм протидії ризикам як детермінанти їх оптимізації.Логічну послідовність здійснення ефективних антиризикованих заходів булозапропоновано багатьма спеціалістами ще на початку XX століття. Визначені ними формиобмеження та ліквідації ризиків зводилися до таких дій:

Запобігання появі випадкових подій, які формують ризиковані ситуації всуспільному житті.

Подолання (репресія) випадкових подій, появі яких усе ж не вдалося запобігти.

Задоволення потреб, які виникли внаслідок дії ризику (компенсація втрат, збитків).

Наведений троїстий поділ антиризикованої діяльності було повсюдно визнанофахівцями як такий, що має ознаки системності та комплексності. Згодом зазначеніметоди боротьби з ризиками були трансформовані у специфічні функції страхування.

Розвиток економічної науки, а також страхової справи засвідчив, що антиризикованадіяльність має ґрунтуватися на залученні вельми широкого кола управлінськихінструментів, склад та послідовність застосування яких постійно вдосконалюються.

Найповніша сукупність послідовних заходів антиризикованої діяльності,застосування яких має комплексний, системний характер, у сучасній економічній теорії тапрактиці визначається терміном англомовного походження — «ризик-менеджмент» (riskmanagement), тобто управління ризиками в його найширшому розумінні. Ризик-менеджмент як система охоплює три послідовні етапи:

аналіз ризику;

контроль за ризиком;

фінансування ризику.

Кожний із цих етапів передбачає здійснення багатьох різноманітних заходіворганізаційно-фінансового характеру.

Аналіз ризику є комплексним етапом, протягом якого передбачається:

діагностика, або ідентифікація, ризиків —кваліфікація;

оцінювання ризиків кількісними методами —квантифікація;

визначення послідовності подальших дій на підставі загальної оцінки ризику вданій конкретній ситуації.

Початковим кроком на етапі аналізу ризику є вивчення ситуації з поглядуможливості та причин його появи в суб'єкта господарювання — носія ризику. На появуризиків впливають різні причини, які умовно можна поділити на зовнішні та

Знищення

виробничогопотенціалу

Знищеннявиробництвапродукції

внутрішні. Зовнішні причини, як правило, виводяться з умов довкілля, розташуваннягосподарського суб'єкта на певній території, стану попереджувальної інфраструктури.Суб'єкт не має значного впливу на зовнішні причини. Внутрішні причини — це стан тавид належного суб'єктові майна, характер технологи виробництва чи іншої діяльності, атакож стан засобів безпеки (попередження ризиків), що їх він має у своємурозпорядженні. Досить важливою внутрішньою причиною є ступінь усвідомленнясуб'єктом господарювання чи іншим носієм потенційного ризику остаточних можливихнаслідків появи ризику. Суб'єктивне ставлення до ризику може бути як негативним, так іпозитивним. Негативне ставлення до ризику означає його повне або часткове ігнорування.Така позиція суб'єкта у страховій теорії характеризується поняттям аверсії ризику і доситьчасто саме вона є причиною останнього.

Засобами якісного аналізу мають бути виявлені негативні наслідки ризику в усіхсферах діяльності господарського суб'єкта. Так, ризик пожежі може виявити свої наслідкиу сфері технологічного процесу, виробничо-господарської діяльності, фінансово-економічній та в соціальній. Проте відбувається це в певній послідовності. Послідовністьтакого виявлення унаочнює схема, наведена на рис. 4.1 (Claes P. F., Meerman H. J. J. M.Risk management: inleiding tot het risicobehersproces. — Amsterdam: Stenfert Kroese, 1994. —C. 100).

Розглянута комплексна діагностика ризиків дає змогу простежити не лише їхрозвиток та сфери поширення, а й негативні наслідки кумуляції таких ризиків, тобтовзаємного їх впливу і нагромадження. З метою виконання цього значного за обсягомзавдання слід залучати найрізноманітніші джерела інформації та використовуватинайдосконаліші методи кваліфікаційного аналізу ризиків. Найважливіші з цих методівтакі:

аналіз спостережень за виробничою діяльністю;

аналіз свідчень працівників;

документальний аналіз господарської діяльності;

аналіз організації об'єкта дослідження;

аналіз окремих контрольних перевірок.

Слідом за ідентифікацією ризику та визначенням сфери його поширення постаєпотреба кількісно оцінити ризик. Квантифікуючи ризик, потрібно брати до уваги двавзаємозв'язані аспекти:

максимальний розмір збитку, до якого може призвести даний ризик;імовірність настання події, яка може спричинити максимальний збиток.

Кількісно оцінюють ризики за допомогою актуарних розрахунків, виконання якихпотребує достатньої статистичної та математичної бази. Кількісна оцінка ризиків відбиваєступінь їх економічної загрози.

Технологічнасфера

Виробничо-господарськасфера

Фінансово-економічна сфера

Соціальна сфера

пожежа

Знищення майна

Матеріальні збитки

Вплив у інших сферах

1

Знищення основнихі обігових фондів

Небезпека дляпрацівників

Втрата іміджу вочах громадськості

Затримки іневиконанняпоставок

Втрати клієнтури

Обмеженнявиробничоїпрограми

Матеріальні збитки(фінансовий аспект)

Зниження доходів

через виплатуштрафів і санкцій

1

Коригування

програми

И

Недоотриманняприбутку

Рис. 4.1. Схема «каналізації» негативних наслідків вогню на підприємстві

Підсумки аналізу якісних і кількісних характеристик ризиків є підставою длявизначення стратегії антиризикованої діяльності в майбутньому, тобто подальших дій, якізводяться до встановлення контролю над ризиками або фінансування потреб, що виникливнаслідок прояву ризиків.

Черговий етап процесу менеджменту —контроль над ризиками, який має на метіповне або часткове їх усунення.

Контроль над ризиками здійснюється різними способами:

уникненням ризику;

зменшенням (мінімізацією) ризику;

обмеженням (локалізацією) ризику;

розсіюванням (поділом) ризику.

Уникнення ризику є найефективнішим і водночас найважчим для виконанняметодом. Уникнення означає фактичне ухилення від ризикованої діяльності (способубуття). Безумовно, про уникнення може йтися лише за наявності альтернативнихвирішень, які є менш ризикованими.

У тій ситуації, коли можливості раціонального уникнення ризику вичерпуються,постає потреба використовувати інші способи антиризикованого характеру. Один із такихспособів полягає в попереджувальній (превентивній) діяльності, спрямованій назменшення ризику. Здійснення ефективної попереджувальної діяльності потребуєзначних фінансових витрат на придбання різноманітних технічних засобів та проведенняорганізаційно-технічних заходів, які могли б протистояти виникненню ризиків.

У тій ситуації, коли попри всі попереджувальні зусилля ризик настане, вживаютьзаходів, спрямованих на його обмеження (локалізацію). Ці заходи мають здебільшогорепресивний характер.

З метою обмеження наслідків ризику його можна поділити. Поділ ризику як формаконтролю полягає в тому, що господарські суб'єкти можуть обмінятися пакетами акцій,віддавши, таким чином, частину власного ризику і взявши частину чужого. Такі операціївідомі як операції з диверсифікації портфеля активів господарського суб'єкта.

Усі наведені способи контролю над ризиками застосовуються одночасно. Алевисувається вимога додержувати оптимального співвідношення між цими способами зпогляду їх ефективності.

Головним етапом ризик-менеджменту є покриття негативних наслідків(збитків) ризиків фінансовими засобами. Кожний суб'єкт господарювання може самфінансувати свої ризики або передавати їх іншому суб'єктові господарювання згідно зпопередньою взаємною домовленістю. Самофінансування ризиків, відоме також яксамострахування, є формою безпосереднього самостійного покриття збитків

власними коштами.

За наявності коштів у фондах та резервах вони можуть бути використані аж доповного задоволення відповідної потреби. Істотним недоліком самофінансування ризиківє неможливість точного визначення потреби в резервних коштах через недостатнюстатистичну та розрахункову базу. А створення фонду в обсязі, меншому за майбутнюреальну потребу, призведе до неповного фінансування ризику. Проте формування фондівта резервів у обсягах, більших за майбутні потреби в коштах, неминуче призведе довилучення з господарського обігу значних фінансових ресурсів.

У тих випадках, коли збитки очікуються більшими за можливості господарськогосуб'єкта самому фінансувати свої ризики, постає потреба передати власну фінансовувідповідальність за ними іншим суб'єктам, здатним до фінансування таких ризиків напевних умовах. Передання (трансфер) ризиків може здійснюватися у двох основнихформах:

• ризики передаються під фінансову гарантію іншого суб'єкта;

ризики передаються професійним страховикам на підставі договорустрахування за відповідну плату.

Перша форма досить широко реалізується укладенням договорів поруки, згідно зякими на певних умовах ризик передається одним суб'єктом іншому. Ця форма маєобмежене застосування, оскільки вимагає надзвичайно високої довіри між суб'єктами.Крім того, вона містить елементи гри.

Найпоширенішою формою трансферу ризиків є передання їх професійнимстраховикам. Страховик, на відміну від поручителя, беручи на себе зобов'язання заризиками, має змогу вирівняти їх перерозподілом між багатьма суб'єктами. Вирівнюванняризиків за допомогою страхового механізму має ту перевагу, що воно здійснюється нелише в часі, а й у просторі, тобто серед суб'єктів певного середовища. Протевирівнювання можна застосувати лише щодо певної категорії ризиків. Це, як правило,чисті ризики, котрі відповідають розглянутим далі критеріям.

Критерій цілковитої випадковості. Це означає, що подія, яка є причиноюзбитків, має бути надзвичайною, а розмір збитку - непередбачуваним.

Критерій однозначності. Вимога однозначності полягає втому, що попривипадковість події між нею та кінцевим результатом (збитками) має простежуватисяявний причинно-наслідковий зв'язок. Отже, завжди потрібна впевненість у тому, щообсяг коштів на покриття збитків у разі настання даної випадкової події відомийцілком точно.

Критерій оцінюваності у грошових одиницях. Оскільки страхуваннябазується на формуванні грошових фондів, то потреби, які стосуються обслуговуванняризиків, повинні мати вартісну, грошову оцінку.

Критерій незалежності. Незалежність ризиків полягає в тому, що вони неповинні бути кимось навмисне викликаними, а також не повинні легко кумулюватисяпід впливом інших ризиків.

Критерій розміру. Найбільш страхувальними як щодо обсягу збитків, так іщодо ймовірності їх настання є середні ризики.

Отже, згідно із завданнями ризик-менеджменту відповідну діяльність можнатлумачити як процес вибору оптимальної з економічного погляду структури інструментіввпливу на ризики та їх наслідки. Цей процес унаочнює рис. 4.2.

РИЗИКРИЗИК-МЕНЕДЖМЕНТ

Рис. 4.2. Схема ризик-менеджменту

Тема 5. Державний нагляд та правове регулюваннястрахової діяльності

Навчальні питання:

Правове забезпечення страхування

Структура, завдання та функції органів державного нагляду за страховою

діяльністю

Страховий нагляд у країнах європейського союзу

Напрямки вдосконалення державної політики в галузі страхування

Ключові слова: регулювання страхової діяльності, функції органу нагляду,ліцензування діяльності фінансових установ комбінації та диверсифікації вкладів,страхова рента,

Рекомендована література для самостійної підготовки:

Страхування: Підручник / С.С. Осадець - К.: КНЕУ, 2002 - 599с.

Основи довгострокового страхування: Навч. посібник / А.Т. Головко К.:Алеута, 2007. - 444 с.

Страхова справа: Базилевич В.Д. - К.: Тов. „Знання", 1998. - 216 с.

1. ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТРАХУВАННЯ

Правове забезпечення страхування становлять ухвалені законодавчі та нормативніакти, що регулюють страхову діяльність як у цілому, так і за окремими її напрямками.

Система правового регулювання страхової діяльності містить норми, визначені:

Конституцією України;

міжнародними угодами, які підписала й ратифікувала Україна;

Цивільним кодексом України;

Законами та постановами Верховної Ради України;

Указами та розпорядженнями Президента України;

декретами, постановами та розпорядженнями Уряду України;

нормативними актами (інструкції, методики, положення, накази), котріухвалено міністерствами, відомствами, центральними органами виконавчої влади тазареєстровано в Міністерстві юстиції України;

нормативними актами органу, який згідно із законодавством Україниздійснює нагляд за страховою діяльністю;

нормативними актами органів місцевої виконавчої влади у випадках, колиокремі питання регулювання страхової діяльності було делеговано цим органам зарішенням Президента або Уряду України;

окремими нормативними актами колишнього Радянського Союзу та УРСР,які не було відмінено законодавством незалежної України.

Конституція України, ухвалена 28 червня 1996 року, визначила, що виключнозаконами України встановлюються засади створення й функціонування фінансового ринку(стаття 92), а Кабінет Міністрів України забезпечує здійснення фінансової політики(стаття 116). Отже, Конституція України встановила загальні норми правовогорегулювання фінансової політики, однією зі складових якої є забезпечення розрахункустрахової справи.

Законодавче регулювання страхової діяльності в Україні має певну історичнуспецифіку, яка відчутно позначається на всій системі правового забезпечення.

У колишньому Радянському Союзі не було базового закону, який регулював би

порядок здійснення страхової діяльності. Оскільки страхову діяльність здійснюваливиключно установи Держстраху та Індержстраху, що не мали повністю самостійногостатусу, то не було потреби визначати законодавчі норми стосовно прав та обов'язків цихсуб'єктів. Окремі аспекти страхової діяльності регулювалися Постановами ЦК КПРС таРади Міністрів СРСР, нормативними документами Держстраху СРСР та Укрдержстраху.

Протягом 1992—1993 років у більшості незалежних держав, котрі утворилися післярозпаду колишнього СРСР, було ухвалено законодавчі акти з питань страхування.

Улітку 1992 року Укрдержстрах за участю провідних страхових компаній, утворениху період 1990—1992 років, подав до Кабінету Міністрів України перший проект Закону«Про страхування», спрямований на узгодження позицій кількох причетних до страховоїсправи міністерств і відомств. У грудні 1992 року цей проект після узгодження повторнобуло внесено на розгляд Кабінету Міністрів України. Оскільки згідно з рішеннямВерховної Ради України в цей період Уряд дістав право видавати декрети, які мали статусзаконів, зазначений проект було прийнято як декрет у травні 1993 року.

Декрет Кабінету Міністрів України «Про страхування» став фактично першимбазовим законодавчим актом, який забезпечив системне правове регулювання страховоїдіяльності. Цей Декрет визначив базові терміни й поняття, пов'язані зі страховоюдіяльністю (ринком страхових послуг).

Декрет «Про страхування» міг розглядатися лише як проміжний законодавчий акт.Головний його недолік полягав у тому, що тут було зроблено спробу поєднатисуперечливі положення: з одного боку, «держстрахові» принципи здійснення страховоїдіяльності, що базувалися на планово-адміністративній економіці, а з іншого — принципистрахування в умовах ринку. Наприклад, Декрет передбачав здійснення страхових виплатза рахунок страхових резервів, що відповідало ринковим принципам, не визначаючифінансового механізму формування цих резервів, і суто адміністративно обмежувавперераховування до резервів 50 % страхових платежів. Окрім того, Декрет надліберальнозабороняв державі втручатися в діяльність страхових організацій, а водночас визначавдержавний орган, відповідальний за стан розвитку страхового ринку. І такихсуперечностей було немало.

Отже, з розвитком ринкової економіки в Україні постала потреба ухвалити новийзаконодавчий акт, який повністю врегульовував би як понятійний апарат, так і порядокздійснення страхової діяльності (давно застосовуваний у розвинених країнах).

6 березня 1996 року Верховна Рада України ухвалила Закон України «Прострахування» (далі — Закон), до якого 4.10.2001 р.

Верховною Радою внесено зміни та доповнення. Він є головним законодавчим актому цій галузі в нашій державі.

Закон України «Про страхування» має 5 основних розділів.

У першому розділі встановлюється головний понятійно-термінологічний апарат:визначаються такі базові поняття, як страхування, страховики, страхувальники, об'єкти івиди страхування, форми страхування, страхові ризики і страхові випадки, страховасума, страхове відшкодування, страхові платежі і тарифи, співстрахування,перестрахування, об'єднання страховиків, страхові агенти та страхові брокери і деякіінші.

Центральне місце в цьому розділі посідають норми, що визначають вимоги достраховика під час його створення та реєстрації, а також порядок здійснення обов'язковогострахування. Зокрема, цим Законом в Україні встановлюється особливий механізм,коли види обов'язкового страхування можуть визначатися лише цим Законом, а неіншими законодавчими актами. При цьому Кабінетові Міністрів України надаєтьсяправо регулювати порядок проведення кожного виду обов'язкового страхування за умови,що цей вид передбачено Законом.

Другий розділ Закону регулює порядок проведення страхування: визначає вимоги додоговорів та правил страхування й відповідної валюти, установлює обов'язки страховиків і

страхувальників у кожній конкретній ситуації. Важливість законодавчих норм,передбачених цим розділом, полягає в тому, що вони з максимальною повнотоювідбивають особливості договірних відносин, прав та обов'язків сторін у сферістрахування. Фактично конкретизуються загальні норми цивільного права у цій сфері.

Третій розділ визначає умови забезпечення платоспроможності страховиків і маєдуже важливе значення. Саме тут подається фінансовий механізм здійснення страховоїдіяльності, установлюються певні обмеження щодо можливості прийняття зобов'язань івизначаються загальні принципи аудиту страховика. Важливими статтями цього розділу єті, де йдеться про порядок формування та види страхових резервів як технічних, так і зістрахування життя. Ряд статей регулює питання, що стосуються створення гарантійнихфондів, порядку обліку та звітності.

Четвертий розділ визначає принципи державного нагляду за страховою діяльністю.Цим розділом визначено орган, що здійснює державний нагляд за страховою діяльністю(зараз цю роботу виконує Міністерство фінансів України), і встановлено його права тафункції. У цьому розділі наведено порядок ліцензування страхової діяльності, щозабезпечує правове регулювання роботи страховиків на страховому ринку. Законконкретизує, зокрема, особливості ліквідації, реорганізації та санації страховиків, що даєзмогу контролювати їх після того, як вони припинять свою діяльність.

Завершальний, п 'ятий, розділ передбачає регулювання таких загальних моментів, якурахування міжнародного права, порядок та етапи застосування певних норм і т. ін.

Коли Закон було прийнято, Уряд упровадив низку підзаконних актів, зокремапостанов і розпоряджень, що регулюють окремі питання здійснення страхової діяльності.

Так, окремою постановою Уряду визначено порядок регулювання системиперестрахування в Україні. Зокрема, передбачається, що страховик, перестраховуючи внерезидента свої зобов'язання, має зважати на певні обмеження, а саме: він можездійснювати таке перестрахування лише за наявності в нерезидента ліцензії від своговітчизняного органу страхового нагляду, за відсутності порушень протягом певного часута в разі виконання низки інших вимог.

Прийнято також постанову Уряду стосовно правового регулювання діяльностіпосередників — брокерів та агентів на страховому ринку. Насамперед передбачаютьсяпевні вимоги щодо реєстрації брокерів, обмеження діяльності посередників, зокрема щодоможливості прийому коштів страхувальника на власний рахунок, термінів укладаннядоговору страхування з боку посередників, деяких інших моментів.

Окремою постановою Уряду визначено особливості функціонування товаристввзаємного страхування.

Постановами Уряду регулюється порядок здійснення кожного виду обов'язковогострахування. Окремою постановою визначаються граничні розміри витрат на веденнясправи в разі здійснення обов'язкового страхування, а також регулюються питання щодостворення державних і національних страхових компаній та обов'язкових об'єднаньстраховиків.

Розпорядженнями Уряду подаються окремі доручення щодо проведенняекспериментів у галузі страхування. З допомогою розпоряджень можуть вирішуватися йокремі питання регулювання тарифів, умов договорів тощо, коли це не суперечитьзаконам України.

Нормативними актами міністерств і відомств — інструкціями, положеннями,методиками, наказами, що реєструються в Міністерстві юстиції, деталізуються ті чи іншізаконодавчі норми. Це передусім стосується тих питань, які належать до сферирегулювання кількох відомств. Наприклад, такими актами регулюється порядок веденнябухгалтерської та статистичної звітності страховиків, здійснення з боку митних абоправоохоронних органів спільного фінансового та страхового нагляду. Іноді такимиактами затверджуються методики розрахунку страхових тарифів. Спільними актамивстановлюється й порядок реєстрації страховиків у системі різних відомств.

Нормативні акти, що їх видає орган, уповноважений здійснювати контроль застраховою діяльністю, є обов'язковими для страховиків. Цими актами (наказами,розпорядженнями, рішеннями колегії) установлюються, по-перше, інструкції та методикищодо здійснення окремих видів діяльності; по-друге, заходи впливу на страховиків завиявлені порушення — приписи, зупинки, обмеження та відкликання ліцензії; по-третє,вимоги до звітності й обліку; по-четверте, порядок реєстрації, ліцензування, вилучення зреєстру, ліквідації та реорганізації; по-п'яте, порядок здійснення навчання, підготовки таперепідготовки кадрів для страхового ринку.

Так, до найважливіших чинних нормативних актів колишнього Укрстрахнаглядуналежать Методика розрахунку резервів у разі страхування життя, інструкція зліцензування страховиків, положення про філії та відокремлені представництвастраховиків, положення з регулювання розміщення страхових резервів та деякі іншідокументи.

Нормативні акти місцевих органів виконавчої влади, як правило, мають розпорядчийхарактер, окреслюючи, в межах певних адміністративних одиниць особливості виконаннязаходів, визначених урядовими або відомчими документами. Це можуть бути роз'ясненнящодо проведення будь-яких експериментів, особливостей муніципального страхування. Узв'язку з віднесенням більшості питань з регулювання страхової діяльності назагальнодержавний рівень роль правових актів місцевої влади у страховій галузі незначна.

2. СТРУКТУРА, ЗАВДАННЯ ТА ФУНКЦІЇ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОГО НАГЛЯДУ

ЗА СТРАХОВОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

Законом України «Про страхування» було визначено єдиний орган державноївиконавчої влади, що здійснює відповідний нагляд: Комітет у справах нагляду застраховою діяльністю — Укрстрахнагляд, утворений 17 вересня 1993 року.Укрстрахнагляд був центральним органом державної виконавчої влади, якийпідпорядковувався Кабінетові Міністрів України. За своїм статусом Комітет мав рангДержавного комітету України.

Законом України «Про страхування» були визначені такі основні функції органунагляду:

ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) тадержавного реєстру страхових та перестрахових брокерів;

видача ліцензій на здійснення страхової діяльності;

контроль за платоспроможністю страховиків щодо виконання нимистрахових зобов'язань перед страхувальниками;

установлення правил формування, розміщення та обліку страхових резервів;

проведення перевірок страховиків та страхових посередників щододотримання ними законодавства про страхову діяльність і достовірності їх звітності.

розробка нормативних і методичних документів з питань страховоїдіяльності, що віднесена цим Законом до компетенції органу нагляду за страховоюдіяльністю;

узагальнення практики страхової діяльності, розробка та подання вустановленому порядку пропозицій щодо розвитку й удосконалення законодавстваУкраїни про страхову діяльність;

участь у здійсненні заходів, спрямованих на підвищення кваліфікації кадрівдля страхової діяльності;

участь у міжнародному співробітництві і сфері страхування таперестрахування.

У рамках цих основних функцій орган нагляду за страховою діяльністю має такіконкретні завдання:

1. видача ліцензій страховикам на право здійснювати страхову діяльність та

перевірка щодо додержання ними видів страхування і перестрахування, передбаченихліцензіями;

планові, тематичні та комплексні перевірки щодо правильності застосуваннястраховиками законодавства України про страхову діяльність та достовірності їх звітності;

методичне забезпечення (згідно зі своєю компетенцією) роботи страховиків;

розробка проектів актів законодавства з питань страхової діяльності тарекомендацій для захисту фінансових інтересів страховиків і страхувальників;

прийом нормативних актів з питань страхової діяльності;

аналіз додержання об'єднаннями страховиків чинного законодавства;

контроль за платоспроможністю страховиків згідно зі взятими страховимизобов'язаннями;

забезпечення дослідницько-методологічної роботи з питань страховоїдіяльності та підвищення ефективності державного страхового нагляду;

установлення правил формування й розміщення страхових резервів, а також(за погодженням з Мінстатом) правил їх обліку та показників звітності;

розробка та контроль за дотриманням єдиних методологічних засадбухгалтерського обліку і звітності, а також форм статистичної звітності для страховиків;

аналіз стану та тенденцій розвитку страхової діяльності в Україні,узагальнення практичного досвіду страховиків;

організація заходів щодо професійної підготовки та перепідготовки фахівцівзі страхової діяльності, а також роботи круглих столів, нарад, семінарів, конференцій зпитань страхової діяльності;

налагодження міжнародного співробітництва в галузі страхової діяльності,вивчення, узагальнення й поширення світового досвіду в цій справі, виконанняміжнародних договорів України з питань страхування;

інформаційно-роз'яснювальна робота через пресу, телебачення та іншізасоби масової інформації з питань страхової діяльності;

розгляд пропозицій та запитів громадян з питань, що належать до йогокомпетенції;

управління майном, яке перебуває в загальнодержавній власності і належитьпідприємствам, установам й організаціям, яків ходять до сфери його управління;

інші функції з управління майном, передбачені чинним законодавством.

Законом України «Про страхування» визначено основні права органу страхового

нагляду:

у межах своєї компетенції одержувати від страховиків установлену звітністьпро страхову діяльність, інформацію про їхній фінансовий стан, а також інформацію відпідприємств, установ і організацій, у тому числі банків і громадян, необхідну длявиконання власних функцій;

перевіряти правильність застосування страховиками законодавства Українипро страхову діяльність, достовірність їхньої звітності за показниками, щохарактеризують виконання договорів страхування; не частіш як один раз на рікпризначати (з визначенням аудитора) додаткову обов'язкову аудиторську перевірку;

у разі виявлення порушень страховиками чинного законодавства Українипро страхову діяльність видавати їм приписи про усунення цих порушень, а в разіневиконання приписів зупиняти або обмежувати дію ліцензій цих страховиків доусунення виявлених порушень чи приймати рішення про відкликання ліцензій тавиключення з державного реєстру страховиків (перестраховиків). Спори про відкликанняліцензії розглядає суд або арбітражний суд. Дія ліцензії після її відкликання поновлюєтьсяв порядку, передбаченому статтями 38 і 39 Закону «Про страхування»;

звертатися до арбітражного (нині господарського) суду з позовом проскасування державної реєстрації страховика як

суб'єкта підприємницької діяльності у випадках, передбачених статтею 8

Закону України «Про підприємництво». Крім того, орган державного нагляду має право:

одержувати від кожного страховика встановлену звітність про страховудіяльність та інформацію про його фінансовий стан, а від підприємств, установ,організацій, банків і громадян — інформацію, необхідну для виконання покладених на цейорган функцій;

створювати комісії та робочі групи для проведення перевірок діяльностістраховиків;

заслуховувати на колегії доповіді керівників страховиків з питань їхньої

діяльності;

одержувати безоплатно від органів державної виконавчої влади інформаціюта статистичну звітність, необхідну для виконання покладених на орган нагляду завдань;

звертатися до арбітражного суду з позовом про скасування державноїреєстрації страховика у випадках, передбачених чинним законодавством.

У процесі адміністративної реформи Указом Президента України «Про зміни вструктурі центральних органів виконавчої влади» від 15 грудня 1999 року за № 1573/99функції Укрстрахнагляду було покладено на Міністерство фінансів України.

12 грудня 2002 року Указом Президента України утворена Державна комісія зрегулювання ринків фінансових послуг України (Держфінпослуг), як інтегрованийдержавний регулятор діяльності небанківського фінансового сектора.

Функції та повноваження Держфінпослуг визначені Законом України «Профінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та УказомПрезидента України «Про Положення про Держави} комісію з регулювання ринківфінансових послуг України» від 4 квітня 2003 року. Відповідно до зазначених документівДержфінпослуг є спеціальним уповноваженим органом виконавчої влади і наділенаповноваженнями з регулювання і нагляду за діяльністю професійних учасниківнебанківського фінансового сектора, зокрема:

страхових компаній;

осіб, що здійснюють посередницьку діяльність у страхуванні;

недержаних пенсійних фондів та їхніх адміністраторів;

кредитних спілок;

ломбардів;

довірчих товариств;

лізингових і факторингових компаній;

інших учасників ринку фінансових послуг (крім банків, професійних учасниківфондового ринку, інститутів спільного інвестування, фінансових установ, щомають статус міжурядових міжнародних організацій, Державного казначействаУкраїни і державних цільових фондів);

юридичних осіб, що не мають статусу фінансової установи, але надаютьфінансові послуги згідно із законодавством.

Основні повноваження Державної комісії з регулювання ринків фінансовихпослуг:

розробка і затвердження нормативно-правових актів, обов'язкових довиконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевогосамоврядування, учасниками ринку фінансових послуг, їх об'єднаннями та здійсненняконтролю за їх виконанням;

здійснення реєстрації фінансових установ та ведення Державного реєструфінансових установ;

здійснення реєстрації саморегулівних організацій професійних учасниківринку фінансових послуг та ведення їх реєстру;

проведення ліцензування діяльності фінансових установ, затвердженняліцензійних умов провадження діяльності з надання фінансових послуг та визначенняпорядку контролю за їх додержанням;

встановлення критеріїв та нормативів щодо ліквідності капіталу,

платоспроможності, прибутковості, якості активів та ризикованості операцій фінансовихустанов, правил надання фінансових послуг;

визначення порядку створення і використання резервних та інших фондівфінансових установ;

встановлення вимог до програмного забезпечення та спеціальноготехнічного обладнання фінансових установ;

встановлення обмежень на суміщення надання певних видів фінансових

послуг;

надання висновків про віднесення операцій до того чи іншого видуфінансових послуг;

встановлення порядку розкриття інформації та складання звітностіучасниками ринку фінансових послуг відповідно до законодавства України;

проведення самостійно чи разом з іншими уповноваженими органаминагляду виїзних та безвиїзних перевірок фінансових установ;

визначення професійних вимог до керівників та головних бухгалтерівфінансових установ;

застосування заходів впливу до порушників законодавства про фінансові

послуги;

здійснення аналізу стану та тенденцій розвитку ринку фінансових послуг вУкраїні, проведення моніторингу руху капіталу в Україну та за її межі через ринокфінансових послуг;

забезпечення співробітництва з міжнародними організаціями, державнимиорганами і неурядовими організаціями іноземних держав з питань регулювання ринківфінансових послуг, вивчення, узагальнення та поширення світового досвіду з цих питаньтощо.

Діяльність комісії реалізується через її центральний апарат та територіальнівідділення. Структура центрального апарату комісії складається з департаментів та їхпідрозділів, що здійснюють регулювання окремих складових ринку фінансових послуг інагляд за діяльністю окремих видів фінансових установ.

У регіонах комісія діє через територіальні управління. Територіальні управліннякомісії не мають статусу юридичної особи і діють в межах наданих їм повноважень.Основні завдання територіального управління Держфінпослуг полягають у забезпеченніреалізації єдиної державної політики у сфері надання фінансових послуг та розвиткунебанківського фінансового сектора у відповідному регіоні, здійснення нагляду задіяльністю фінансових установ у цьому регіоні та захисті прав споживачів фінансовихпослуг.

Територіальні управління мають право:

проводити планові перевірки фінансових установ, які здійснюютьдіяльність у регіоні, в тому числі перевірки за зверненнями органів прокуратури, службибезпеки та внутрішніх справ;

здійснювати контроль за достовірністю інформації, що надаєтьсяфінансовими установами, та відповідність її чинному законодавству;

вимагати від посадових осіб фінансових установ, діяльність яких підлягаєрегулюванню, надання пояснень, необхідної інформації та документів;

досліджувати дані про клієнта фінансової установи з метою виконаннязавдань нагляду;

надсилати фінансовим установам обов'язкові для виконаннярозпорядження щодо усунення порушень законодавства про фінансові послуги тавимагати надання відповідних документів;

накладати адміністративні стягнення та штрафні санкції відповідно дозаконодавства та зобов'язувати порушника вжити заходів щодо усунення порушення наринку фінансових послуг;

надавати матеріали до правоохоронних органів стосовно фактів

правопорушень, за які передбачені адміністративна або кримінальна відповідальність,якщо до компетенції Держфінпослуг не входить накладення стягнень за відповідніправопорушення; надавати матеріали до органів Антимонопольного комітету у разівиявлення порушень антимонопольного законодавства.

Важливою формою державного регулювання ринку фінансових послуг єліцензування діяльності фінансових установ.

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України надає ліцензіїдля здійснення фінансовими установами:

страхової діяльності;

діяльності з надання послуг накопичувального пенсійного забезпечення;

надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів;

діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме абоопосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб тощо.

Ліцензія, яка надається для здійснення діяльності з надання фінансових послуг, неможе передаватися третім особам. Нормативними документами Державної комісії зрегулювання ринків фінансових послуг України визначені ліцензійні умови провадженнядіяльності з надання певного виду фінансових послуг. Фінансові установи, що одержалиліцензії на провадження діяльності з надання фінансових послуг, включаються доДержавного реєстру фінансових установ, що ведеться Держфінпослуг

Для одержання ліцензії заявник подає заяву встановленого зразка про видачуліцензії, копію свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльностіабо копію довідки про внесення його до Єдиного державного реєстру підприємств таорганізацій України, засвідчену нотаріально або органом, який видав оригінал документа.

Держфінпослуг приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову У її видачі устрок не пізніше ніж тридцять календарних днів з дати надходження документів на видачуліцензії.

Розпорядженням Держфінпослуг встановлена плата за видачу ліцензій Наздійснення діяльності з надання фінансових послуг Зокрема, вартість ліцензії наздійснення діяльності зі страхування життя становить 10000 гри (за 1 рік); з добровільногострахування відповідальності - 4000 грн.; ; адміністрування недержавного пенсійногофонду - 30000 грн. (одноразово при одержанні); кредитної спілки щодо залучення коштівна депозитні рахунки - 200 грн ; об'єднаної кредитної спілки - 1000 грн.; кредитної спілкиз надання фінансових кредитів - 400 грн.; об'єднаної кредитної спілки з наданняфінансових кредитів - 2000 грн.; з надання фінансових кредитів за рахунок залученихкоштів (крім кредитних спілок) - 10000 грн.; тимчасової адміністрації фінансової установи-1000 грн.

У разі прийняття позитивного рішення про видачу ліцензії Держфінпослугзобов'язана оформити ліцензію не пізніше ніж за п'ять робочих днів з дня надходженнядокумента, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії.

Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України визначеніобмеження в наданні певних видів фінансових послуг. Зокрема, не можутьсуміщатись:

діяльність з прямого або опосередкованого залучення фінансових активів відфізичних осіб із зобов'язання щодо наступного їх повернення з наданням будь-якихінших фінансових послуг;

діяльність з надання кредитною установою фінансових кредитів за рахунокзалучених коштів з наданням будь-яких інших фінансових послуг;

діяльність ломбардів з надання послуг фінансового кредиту з наданням будь-якихінших фінансових послуг;

діяльність з адміністрування пенсійних фондів із діяльністю з управління Фондомоперацій з нерухомістю;

діяльність з управління іпотечними активами із залученням фінансових активівчерез випуск та розміщення іпотечних сертифікатів;

діяльність з довірчого управління фінансовими активами з будь-якими іншимифінансовими послугами;

діяльність з управління Фондом операцій з нерухомістю з діяльністю з управлінняактивами інститутів спільного інвестування;

діяльність з управління Фондом операцій з нерухомістю з наданням будь-якихінших фінансових послуг.

Ці обмеження не поширюються на банки, для яких банківською ліцензією таписьмовим дозволом Національного банку України визначається перелік можливихоперацій.

Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України визначеніумови надання окремих фінансових послуг юридичними особами - суб'єктамигосподарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами.Оферентами фінансових послуг можуть бути юридичні особи, які систематично надаютьпослуги з фінансового лізингу; поруки та позики фінансовими активами, здійснюють іншівиди операцій, які відповідно до законодавства вважаються фінансовими послугами.Систематичне надання таких послуг передбачає укладення не менш як трьох договорівпротягом року на суму не меншу за 80 тисяч гривень. Юридичні особи. які мають намірнадавати фінансові послуги, повинні бути взяті на облік у Держфінпослуг, подаватирегулярну інформацію про свою діяльність, мати розроблені внутрішні правила наданняфінансових послуг та вести облік укладених договорів.

З метою забезпечення стабільності функціонування ринку фінансових послугДержфінпослуг розроблені нормативи діяльності фінансових установ, серед якихосновними є. нормативи ліквідності, достатності капіталу, платоспроможності,прибутковості, визначені показники якості активів та ризиковості операцій, якості системуправління та управлінського персоналу, правила надання фінансових послуг.

Для кредитних спілок визначеними є: нормативи достатності капіталу,платоспроможності, якості активів, ризикованості операцій, прибутковості, миттєвої такороткострокової ліквідності.

Нагляд за діяльністю недержавних пенсійних фондів здійснюється за допомогоютаких економічних показників, як коефіцієнт стійкості, коефіцієнт надійності фонду,коефіцієнт платоспроможності фонду та коефіцієнт рентабельності капіталу.

З метою обмеження необгрунтованого зростання тарифів фінансових установДержфінпослуг встановлені граничні тарифи оплати послуг з адмініструваннянедержавного пенсійного фонду та зберігання його активів зберігачем.

У складі Мінфіну створено департамент фінансових установ та ринків. Останній навідміну від Укрстрахнагляду, не може самостійно подавати до Кабінету Міністрів Українияк суб'єкта законодавчої ініціативи проекти законодавчих актів.

Департамент забезпечує проведення Мінфіном державної політики стосовно нелише страхування, а й державних лотерей, фінансових установ і ринків.

Департамент узагальнює практику застосування законодавства з питань, якіналежать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавствата вносить їх на розгляд керівництва Міністерства. У межах своїх повноваженьДепартамент організовує виконання нормативно-правових актів і здійснюєсистематичний контроль за їх реалізацією.

Основні завдання Департаменту у справах нагляду за страховою діяльністю такі:

розроблення пропозицій з основних напрямів розвитку страхової іпосередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;проведення заходів щодозабезпечення розвитку страхової справи та здійснення державного нагляду за страховоюдіяльністю;

регулювання в межах своїх повноважень взаємовідносин страховиків зістрахувальниками, а також страхових брокерів зі страхувальниками і страховиками;

проведення роботи із вдосконалення методів фінансової діяльності

страховиків;

• участь за дорученням керівництва Міністерства у міжнародних заходах зпитань страхування й посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні.

Департамент відповідно до покладених на нього завдань:

забезпечує ведення єдиного державного реєстру страховиків(перестраховиків) і державного реєстру страхових брокерів;

розглядає та готує документи, що стосуються видачі ліцензій страховикамна здійснення страхової діяльності, і проводить перевірки її відповідності виданій ліцензії;

розглядає і готує документи, на підставі яких видаються свідоцтва провключення страхових брокерів до державного реєстру страхових брокерів та проводитьперевірки стосовно додержання ними законодавства про посередницьку діяльність устрахуванні та стосовно достовірності їх звітності;

проводить перевірки щодо правильності застосування страховикамизаконодавства про страхову діяльність і достовірності їх звітності;

готує та вносить керівництву Міністерства пропозиції щодо виданняприписів страховикам про усунення виявлених порушень вимог законодавства прострахову діяльність або про відкликання ліцензій та вилучення з державного реєструстраховиків (перестраховиків);

готує та вносить керівництву Міністерства пропозиції про призначення зарахунок страховика додаткової обов'язкової аудиторської перевірки з визначеннямаудитора;

готує та вносить керівництву Міністерства пропозиції щодо виданняприписів страховим брокерам про усунення виявлених порушень законодавства, а в разі їхневиконання — про виключення страхового брокера з державного реєстру страховихброкерів;

у межах своєї компетенції здійснює методичне забезпечення роботистраховиків та страхових посередників;

розробляє рекомендації щодо захисту фінансових інтересів страховиків,страхових посередників і страхувальників;

узагальнює практику страхової та посередницької діяльності на страховомуринку, розробляє і подає на розгляд керівництва міністерства пропозиції щодо розвитку йудосконалення законодавства України про страхову діяльність і посередницьку діяльністьу страхуванні та перестрахуванні;

готує у межах своєї компетенції і подає на затвердження керівництвуМіністерства проекти актів Міністерства з питань страхової діяльності та посередницькоїдіяльності у страхуванні й перестрахуванні;

проводить аналіз додержання законодавства об'єднаннями страховиків істрахових посередників;

здійснює контроль за платоспроможністю страховиків відповідно до взятихними страхових зобов'язань перед страхувальниками;

забезпечує проведення дослідницько-методологічної роботи з питаньстрахової діяльності та посередницької діяльності у страхуванні й перестрахуванні,підвищення ефективності державного страхового нагляду;

розробляє та подає на затвердження керівництву Міністерства правилаформування й розміщення страхових резервів, а Департаменту податкової політики імакроекономічного прогнозування — пропозиції щодо правил обліку таких резервів іпоказників звітності;

розробляє та подає до Департаменту податкової політики імакроекономічного прогнозування пропозиції щодо впровадження єдинихметодологічних засад бухгалтерського обліку і звітності, а також форм статистичноїзвітності для страховиків і страхових посередників;

аналізує стан і тенденції розвитку страхової та посередницької діяльності устрахуванні й перестрахуванні; аналізує стан і розробляє пропозиції щодо національнихсистем розрахунків і платежів;

координує навчання, підготовку й перепідготовку кадрів та розробляє іподає на затвердження керівництву Міністерства кваліфікаційні вимоги до осіб, якіздійснюють свою діяльність на страховому ринку, організовує наради, семінари,конференції з питань страхової діяльності;

за дорученням керівництва Міністерства бере участь у міжнароднихзаходах у сфері страхування і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні,а також державних лотерей; вивчає, узагальнює, поширює світовий досвід, організовуєвиконання міжнародних договорів України з цих питань;

готує роз'яснення порядку застосування законодавства про страхову іпосередницьку діяльність у страхуванні та перестрахуванні, проводить через засобимасової інформації інформаційно-роз'яснювальну роботу з питань страхової іпосередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;

здійснює організаційно-методичне забезпечення проведення актуарнихрозрахунків;

здійснює експертизу фінансових питань приватизації;

розглядає звернення громадян, підприємств, установ і організацій з питань,що належать до його компетенції і не потребують вирішення керівництвом Міністерства;

здійснює інші функції, необхідні для виконання покладених на нього

завдань.

Департамент має право:

одержувати в установленому порядку від страховиків звітність про страховудіяльність, інформацію про їх фінансове становище та необхідні пояснення щодо звітнихданих;

одержувати від страхових брокерів установлену звітність про їхнюдіяльність та інформацію про укладені договори, а також необхідні пояснення щодо цихданих;

одержувати в установленому порядку від аварійних комісарів інформацію,необхідну для виконання покладених на нього завдань, у тому числі інформацію прообставини і причини настання страхового випадку та заподіяну шкоду;

здійснювати контроль за достовірністю та повнотою інформації, щонадається учасниками страхового ринку. Департаменту процесі виконання покладених нанього завдань взаємодіє з іншими структурними підрозділами Міністерства, місцевимифінансовими органами (у межах, визначених відповідним положенням та іншими актамиМіністерства) із центральними та місцевими органами виконавчої влади, органамиАвтономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, а також звідповідними органами інших держав.

Департамент очолює начальник, якого призначає на посаду та звільняє з посадиміністр фінансів України в установленому законодавством порядку.

До складу Департаменту входять такі управління:

кредитних і небанківських фінансових установ;

страхової діяльності;

контролю фінансових ринків, ліцензування та нагляду.

Отже, безпосередньо страховим ринком у складі Департаменту відають двауправління. На одне з них покладено опрацювання методологічного та законодавчогозабезпечення, а інше здійснює контроль за дотриманням страховиками законодавстваУкраїни у сфері страхування.

Орган нагляду при виконанні покладених на нього функцій взаємодіє з іншимицентральними та місцевими органами державної виконавчої влади, а також з відповідними

органами інших держав.

Орган нагляду в межах своїх повноважень видає на основі та на виконання чинногозаконодавства накази, організує й контролює їх виконання. У разі потреби орган наглядувидає разом з іншими центральними органами державної виконавчої влади спільні акти.

Рішення органу нагляду з питань страхової діяльності, видані в межах йогоповноважень, є обов'язковими для виконання центральними і місцевими органамидержавної виконавчої влади, органами місцевого та регіонального самоврядування, атакож підприємствами, установами, організаціями та громадянами.

Департамент має центральний апарат та відділи нагляду в регіонах.

Центральний апарат Департаменту має підрозділи, які забезпечують виконанняосновних його функцій щодо контролю за страховим ринком. Підрозділи спеціалізуютьсяна таких напрямках:

методологія розвитку страхового законодавства та міжнародні відносини;

методологія здійснення й забезпечення нагляду у сфері страхування життя;

ліцензування, ведення справ страховиків;

розробка системи бухгалтерського обліку, звітності та аудиту страхових

організацій;

здійснення нагляду й перевірок роботи страхових організацій;

аналіз річної та квартальної звітності страховиків.

Залежно від своєї спеціалізації кожний підрозділ виконує певні функції, такі якрозробка проектів законодавчих актів і нормативних документів, здійснення ліцензуваннята ведення державного реєстру, упровадження систем обліку та звітності, аналіз поданихзвітів та підготовка аналітичних записок, проведення перевірок і підготовка висновківщодо додержання законодавства за результатами перевірок.

З огляду на потребу серйозного збільшення обсягу та підвищення якостірізноманітних фінансових послуг у серпні 2001 року ухвалений Верховною Радою ЗаконУкраїни «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»,яким передбачено створення Єдиного уповноваженого органу, що здійснюватимеконтроль за наданням будь-яких фінансових послуг, включаючи й послуги зі страхування.

Уповноважений орган є центральним органом виконавчої влади, який працює заколегіальним принципом.

Положення про Уповноважений орган за поданням Кабінету Міністрів Українизатверджується Президентом України. Уповноважений орган є юридичною особою і маєвідокремлене майно, що є державною власністю.

Структура центрального апарату Уповноваженого органу визначається Положеннямпро Уповноважений орган.

За рішенням Уповноваженого органу може створюватися Консультаційно-експертнарада — дорадчий орган, який діє на громадських засадах, беручи участь в обговоренніпроектів документів, що розробляються і/або розглядаються Уповноваженим органом.Склад Консультаційно-експертної ради та положення про неї затверджує Уповноваженийорган.

Основною формою роботи Уповноваженого органу є засідання, які збираються запотребою, але не рідше як один раз на місяць. Порядок прийняття Уповноважениморганом рішень визначається Положенням про Уповноважений орган.

Напрямки страхового нагляду. Перший, початковий, припадає на період поданнядокументів на ліцензування. Документи на отримання чи переоформлення ліцензії, якінадходять до органу нагляду, проходять експертизу в підрозділах, які відають питаннямистрахування і в разі потреби подають свої зауваження до зазначених документів.Страховики згідно з цими зауваженнями усувають помічені недоліки. Особлива увагаприділяється правилам (умови страхування, страхові продукти), що їх розробляєстраховик за тими видами страхування, на які він має намір отримати ліцензію. При цьомуорган нагляду зосереджує увагу на тому, чи відповідають правила вимогам закону, а

також на тому, щоб окремі їх положення не призвели до можливих зловживань щодострахувальників. Крім того, контролюються розрахунки страхових тарифів, насампередактуарні.

Другий напрямок — це аналіз звітності, яку щокварталу подають страховики. Органнагляду головну увагу зосереджує на додержанні умов платоспроможності, визначенихзаконодавчими та нормативними актами, а також на розміщенні страхових резервів наумовах, установлених цим органом.

Особливо ретельно аналізуються розмір і причини заборгованості передстрахувальниками. За результатами аналізу формується план перевірок страховиків нанаступний за звітним квартал.

Аналіз звітності протягом кількох років показав, що переважна більшість порушеньстраховиками страхового законодавства України стосується умов укладання договорівстрахування, формування страхових резервів та заповнення форм звітності.

І, нарешті, третій напрямок — проведення безпосередніх перевірок на місці.Працівники органу нагляду аналізують первинну бухгалтерську та фінансовудокументацію, вивчають відповідність договорів страхування правилам, затвердженим підчас ліцензування та реєстрації, вивчають банківські документи. За результатами перевірокскладаються відповідні акти, що є підставою для вжиття санкцій до страховиків.

На місцях орган нагляду здійснює свою роботу через регіональні відділи вАвтономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Вони підпорядкованікерівництву цього органу, хоча й співпрацюють у спільних питаннях із місцевоювиконавчою владою. Конкретно їх основні функціональні обов'язки такі:

перевірка щодо правильності застосування страховиками законодавстваУкраїни про страхову діяльність;

аналіз додержання страховиками чинного законодавства;

контроль за платоспроможністю страховиків згідно з прийнятими нимистраховими зобов'язаннями;

контроль за додержанням правил формування й розміщення страхових

резервів;

аналіз стану й тенденцій розвитку страхової діяльності в адміністративно-територіальній одиниці та регіоні; узагальнення практики страхової діяльності;

проведення інформаційно-роз'яснювальної роботи з питань страховоїдіяльності через місцеву пресу, телебачення, радіо та інші засоби масової інформації;

розгляд пропозицій та запитів громадян з питань, що належать докомпетенції зазначених уповноважених;

підготовка разом з відповідними місцевими органами влади пропозиційщодо вдосконалення чинного законодавства про страхування, які подаються до органунагляду на розгляд.

Працівники в регіонах мають право:

діставати від страховиків необхідну інформацію про їхню діяльність тафінансовий стан;

отримувати річну звітність страховика, яку він подає до органу нагляду, атакож інформацію від підприємств, установ, організацій, банків, громадян для виконаннязавдань, покладених на них;

створювати комісії та робочі групи для проведення перевірок діяльностістраховиків;

одержувати безоплатно від місцевих органів державної виконавчої владиінформацію та статистичну звітність, необхідну для виконання покладених на нихзавдань;

вносити до Уповноваженого органу нагляду пропозиції про скасуваннядержавної реєстрації страховика у випадках, передбачених чинним законодавством.

Взаємовідносини страховика і держави. Страховик не відповідає зазобов'язаннями держави, а держава — за зобов'язаннями страховика. Виняток становитьобов'язкове державне страхування, згідно з яким держава гарантує виконання зобов'язаньперед страхувальниками в разі неплатоспроможності страховика з цього видустрахування.

Не допускається (за винятком обов'язкового страхування, а також страхуванняжиття, майна громадян, перестраховування та діяльності страхових посередників) будь-яке централізоване регулювання (уніфікація, обмеження, обов'язковість тощо) розмірівстрахових платежів (тарифів) і страхових сум (страхового відшкодування), умовукладання страхових договорів, взаємовідносин страховика і страхувальника, якщо вонине суперечать законодавству України.

Гарантії прав та законних інтересів страховиків. Держава гарантує дотримання ізахист майнових та інших прав і законних інтересів страховиків, умов вільної конкуренціїу здійсненні страхової діяльності.

Втручання в діяльність страховиків з боку державних та інших органівзабороняється, якщо воно не пов'язане з повноваженнями органів, які здійснюютьдержавний нагляд та контроль за діяльністю страховиків.

Законод

авство України передбачає при потребі можливість проведення ліквідації,реорганізації та санації страховика. Орган нагляду за страховою діяльністю має правопровести примусову санацію страховика в разі.

невиконання ним зобов'язань перед страхувальниками протягом більшяк трьох місяців;

недосягнення ним визначеного законодавством України розмірустатутного фонду;

інших випадках, визначених чинним законодавством України.Примусова санація передбачає:

проведення комплексної перевірки фінансово-господарськоїдіяльності страховика, у тому числі обов'язкової аудиторської перевірки;

установлення заборони на вільне користування майном страховика таприйняття страхових зобов'язань без дозволу органу, що здійснює нагляд за страховоюдіяльністю;

установлення обов'язкового для виконання графіка здійсненнярозрахунків зі страхувальниками;

прийняття рішення про ліквідацію або реорганізацію страховика.Ліквідація страховика здійснюється в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Реорганізація страховика за рішенням органу нагляду за страховою діяльністюпередбачає:

реорганізацію у страхового посередника відповідно до нормативних актів,що регулюють діяльність страхових посередників;

об'єднання кількох страховиків із визначенням порядку переданнястрахових зобов'язань за умови, що на це погоджуються власники страховиків;

залучення до кола учасників страховика іноземних страховиків за умовипроведення ними всіх розрахунків за зобов'язаннями та боргами страховика, термінсплати яких уже настав. У разі ліквідації страховика, коли його учасники прийняли такерішення і він не має зобов'язань перед страхувальниками, орган нагляду за страховоюдіяльністю приймає рішення про виключення страховика з єдиного державного реєструстраховиків(перестраховиків).

Місцеві органи влади виключають страховика з державного реєстру суб'єктівпідприємницької діяльності через його ліквідацію або реорганізацію лише після внесеннявідповідних змін до єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків).

Реорганізація страховика (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення)проводиться в порядку, визначеному чинним законодавством, з урахуванням

особливостей із забезпечення правонаступництва щодо укладання договорів страхування,установлених органом нагляду за страховою діяльністю.

3. СТРАХОВИЙ НАГЛЯД У КРАЇНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Нагляд за страховою діяльністю здійснюється в усіх країнах з ринковоюекономікою. Страхуванню тут приділяється особлива увага. Держава та її громадянинадто зацікавлені в соціально орієнтованому розвитку страхової справи, який, у своючергу, залежить від стану економіки.

Страхування є невідчутним і непомітним товаром, через що в людининепідготовленої створюються певні проблеми з його сприйняттям. Потрібно, щоб усуб'єктів народного господарства та окремих громадян формувалася довіра до страховиків(це особливо актуально для України). Банкрутство або несумлінна поведінка одногостраховика, про яку стало відомо громадськості, здатні підірвати довіру до іншихкомпаній.

І, нарешті, народногосподарське значення страхування. За обсягами капіталівстрахове господарство в розвинених країнах поступається лише банківському, а інколи йвипереджає його.

Беручи до уваги, що у країнах Європейського союзу (ЄС) завершується активнийпроцес уніфікації державного регулювання страхової справи, розглянемо умови здійсненнядержавного нагляду за страховою діяльністю на прикладі Німеччини — однієї знайпотужніших за економічним розвитком країни ЄС.

Правові основи й головна мета нагляду. У Німеччині страховий нагляд базується,передусім, на Законі про страховий нагляд (далі — ЗСН).

Згідно із ЗСН головна мета страхового нагляду — забезпечувати достатній захистінтересів застрахованих і гарантії того, що майбутні зобов'язання страхової компаніїможуть бути виконані в будь-який момент.

Для забезпечення інтересів страхувальників відомство нагляду стежить:

за тим, щоб коректно було сформульовано умови страхування, які описуютьсамий продукт, а також права й обов'язки сторін, що домовляються. Це стосуєтьсяпередусім приватних клієнтів, котрі стосовно страхової компанії завжди найменшпоінформовані, а тому потребують особливого захисту. Бажаними для споживача є нелише вимоги ЗСН щодо повноти та ясності опису продуктів, а й їх уніфікація, передусім умасовому страхуванні, оскільки саме це дає змогу потенційним страхувальникам скластиуявлення про пропозицію страховиків. Проте європейські законодавці побачили упревентивному контролі за умовами й тарифами занадто явне втручання у вільнийрозвиток страхування і заборонили країнам—членам ЄС здійснювати такий попереднійконтроль, тобто видавати дозволи на умови страхування або тарифи;

щоб споживач перед укладенням договору страхування був докладнопоінформований про предмет і умови страхування, а отже, і міг оцінити пропонованийпродукт, ЗСН змушує страхові компанії виконувати цю вимогу згідно з європейськимиінструкціями зі страхування. Крім того, у рамках закону про договір страхуваннястрахувальникові надається право розірвати договір протягом двох тижнів післяукладення. Якщо страхова компанія надає клієнтові необхідну інформацію лише післяукладення договору, наприклад тоді, коли висилає поліс, клієнт має можливістьзаперечити договір також протягом двох тижнів.

Особливо для забезпечення постійного виконання майбутніх зобов'язань страховоїкомпанії відомство нагляду має стежити за тим, щоб компанія вела свої справиналежним чином, отримувала відповідні премії за надані страхові послуги і створюваланалежні резерви, мала достатньо вільних коштів для покриття несподіваних збитків і малаадекватне перестрахування, належним чином звітувала про свою діяльність, тобтоскладала баланси та розрахунки на підставі єдиних принципів і правильно оцінювала своє

фінансове становище.

Отже, в Німеччині нагляд здійснюється не лише за страховою компанією, а й (іззазначеним обмеженням) за продуктами, що їх вона пропонує.

Розмежування й розподіл функцій у сфері нагляду за страховою діяльністю. УНімеччині страховому нагляду підлягають без обмежень усі приватні і публічно-правовістрахові компанії, котрі здійснюють пряме страхування в рамках чинного законодавства, змісцезнаходженням у Німеччині або державі за межами ЄС і Європейського економічногопростору (ЄЕП). Лише обмеженому нагляду підлягають компанії з місцезнаходженням віншій державі—членові ЄС або в державі—члені ЕЄП, що через філії або в рамкахнадання послуг ведуть діяльність у Німеччині, а також такі вітчизняні компанії, якіздійснюють виключно перестрахування.

Водночас не підлягають нагляду за ЗСН установи соціального страхування,тобто офіційні лікарняні каси, офіційне пенсійне страхування або страхування на випадокбезробіття. Ці установи із забезпечення соціальної безпеки працюють на цілком іншійправовій і технічній основі і контролюються іншими державними органами.

Важливе значення має також врахування федеративної структури, що в умовахУкраїни є не зовсім звичайним. Відповідно до федеративної структури Німеччинистраховий нагляд розподілений між федерацією і землями. Федеральне відомство наглядуза страховою діяльністю (ФВСН) здійснює нагляд за діючими в Німеччині приватнимистраховими компаніями, а також публічно-правовими конкуруючими страховиками, котрідіють і за межами окремої землі.

У процесі часткової гармонізації національного законодавства з нагляду дляпідприємств із місцезнаходженням у країнах-членах спочатку були істотно спрощеніумови створення філій, а після цього і вимоги до страхової діяльності в так званій сферіпослуг. За допомогою Директиви з укладання балансу страхових компаній від 19 грудня1991 року та Директив зі страхування від збитків і страхування життя від 1992 року буламайже завершена уніфікація правової бази наглядової діяльності, і в 1994 році виникєдиний страховий ринок, що охоплює всі держави Європейського економічного простору.

Найважливішою зміною є введення принципу країни перебування. Компанія змісцезнаходженням в одній з держав—членів ЄС або державі—членові Європейськогоекономічного простору перебуває щодо всієї її комерційної діяльності в ЄЕП в основномупід наглядом вітчизняного відомства; останній видає дозвіл і здійснює поточнийфінансовий нагляд під особисту відповідальність. Проте правовий нагляд за діяльністю вінших державах—членах ФВСН здійснює спільно з відомством відповідної держави.

Особливе значення для Німеччини має заперечення, що міститься в директивах навстановлення залежності використання умов страхування й тарифів від попередньогодозволу. Завдяки цьому відомство нагляду було позбавлене важливого засобупопереднього нагляду, що добре себе зарекомендував та служив захисту страхувальників.Компанії мають право пропонувати свої страхові продукти на ринку без перевірки, так,що їхні клієнти більшою мірою змушені здійснювати власний контроль на стадії доукладення договору. З огляду на різноманітність умов і тарифів, що пропонуються,споживачеві складно порівнювати продукти на підставі співвідношення ціни та споживноївартості послуги. Відомство, щоправда, залишає за собою можливість перевіряти умови йтарифи пізніше та забороняти їх подальше використання, якщо вони суперечать інтересамстрахувальників.

Етапи здійснення нагляду. У сфері нагляду розрізняють два етапи: етап видачідозволу і поточний нагляд за діяльністю страхових компаній.

Надання дозволу і його передумови. Нагляд повинен мати по змозі превентивнийхарактер. Відомство нагляду має піклуватися про те, щоб уникнути обмеження інтересівстрахувальників. Тому страхування може, за деякими винятками, здійснюватися лишетоді, коли страхова компанія має дозвіл відомства нагляду. Той, хто здійснює страхуваннябез відповідного дозволу або укладає для такої компанії договори страхування (чи є

посередником при укладенні таких договорів), підлягає покаранню.

Якщо компанія, розташована в Німеччині, має намір отримати дозвіл на здійсненнястрахової діяльності, вона повинна виконати такі умови:

набрати певної правової форми (акціонерне товариство, страховий союз наоснові взаємності, публічно-правова установа);

здійснювати тільки страхування і діяльність, безпосередньо з ним зв'язану(наприклад, посередництво у галузі страхування). Діяльність, не пов'язана зістрахуванням, забороняється в принципі;

якщо компанія має намір здійснювати страхування життя або страхування навипадок хвороби, вона не має права водночас здійснювати страхування від збитків. Вонамає спеціалізуватися на страхуванні життя або страхуванні на випадок хвороби.Страхування життя й страхування на випадок хвороби являють собою частину системисоціальної безпеки;

страхова кампанія повинна надати бізнес-план з описом ризиків, які вона маєнамір покривати. До бізнес-плану додаються установчі документи компанії, а такождоговори з іншими компаніями, що стосуються аспектів акціонерного права;

у певних сферах особистого страхування (деякі пенсійні каси, похоронні каси) ів разі наміру здійснювати обов'язкове страхування, компанія повинна надати загальніумови страхування, а коли йдеться про страхування життя й страхування на випадокхвороби (тобто страхування, покликане замінити обов'язкове медичне страхування), такожі технічні основи розрахунку премій і резервів;

страховик повинен сформулювати основи своєї політики у сферіперестрахування;

компанія, котра має намір здійснювати страхові операції, повинна надатидокази наявності достатнього обсягу власного капіталу. Мінімальний розмір власнихкоштів (мінімальні гарантійні фонди) визначений нормативними документами ЄС. Вінзалежить від галузі страхування, в якій має намір діяти страховик. Окрім цих власнихкоштів, компанія повинна володіти засобами для організації своєї діяльності й створенняструктури збуту послуг;

потрібні докази, що керівники компанії є надійними (придатними заособистими якостями) і володіють необхідною професійною кваліфікацією та досвідомроботи;

страховик подає перелік фізичних або юридичних осіб, які мають значні частки(щонайменше 10% номінального капіталу або статутного фонду). Власники значнихчасток мають гарантувати солідне й обачливе керівництво компанією;

відомство нагляду повинно переконатися в тому, що за наявності зв'язків зіншими компаніями (наприклад, у рамках концерну) буде можливий ефективний нагляд задіяльністю страхової компанії.

У випадку, якщо відомство нагляду після перевірки поданих документів дійдевисновку про наявність усіх законодавчих передумов, воно зобов'язане видати дозвіл.Останнє не може бути поставлене в залежність від перевірки потреб страхового ринку.

Виданий дозвіл діє на території ЄС, а також у державах ЄЕП. Якщо компанія маєнамір поширити свою діяльність на одну з цих держав, вимагається лише формальна заявавідповідному відомству страхового нагляду.

Поточний нагляд. Після видачі компанії дозволу на заняття страховою діяльністюстрахова компанія перебуває під постійним наглядом. Відомство має збирати йаналізувати інформацію, перевіряти ділові документи і спостерігати за всім комплексомстрахової діяльності для вчасного викриття можливих порушень та недоліків (порушенняприписів, некоректна робота зі страхувальниками і, звичайно, фінансові проблеми). Коливиникають такі явища, відомство нагляду має вжити заходів для відновлення нормальнихумов.

Якими можливостями отримання інформації володіє відомство страхового

нагляду?

Кожна зміна плану діяльності страховика може набирати чинності лише післядозволу відомства нагляду. Зміною плану страховика є, наприклад, поширення йогодіяльності на інші галузі страхування. Компанія повинна повідомляти про намірвикористати нові або змінені умови обов'язкового страхування й страхування на випадокхвороби. Щодо останнього, а також щодо страхування життя компанія має інформуватипро основи, на яких розраховувалися премії і страхові резерви. В особливих обставинахстраховий нагляд може також вимагати інші ділові документи, наприклад умовистрахування або договори з посередниками.

Страхові компанії мають постійно інформувати органи страхового нагляду пророзміщення вкладів. При цьому страховики повинні враховувати законодавчі вимоги,спрямовані на забезпечення рентабельності й надійності таких вкладів. За рахуноккомбінації та диверсифікації вкладів страхові компанії повинні бути захищені від ризикувеликих втрат капіталу.

На підставі особливих приписів кожна страхова компанія зобов'язана звітуватий надавати інформацію, що вимагається для визначення її економічного й фінансовогостановища, не тільки громадськості (зовнішня звітність), але й, передусім, відомствунагляду (внутрішня звітність). Окремі, заздалегідь відомі фінансові показники, подаютьсяФВСН щокварталу.

Відомство нагляду перевіряє компанії через певні проміжки часу за місцемзнаходження офісу, а в разі необхідності також у відділеннях і філіях в інших державахЄС і ЄЕП. На вимогу інспекторів, їм повинні подаватися всі документи і видаватися будь-які довідки про діяльність компанії.

ФВСН розглядає щорічно багато тисяч скарг страхувальників. Часто вонидають уявлення про труднощі або порушення в страхових компаніях, у тому числі приукладенні договорів страхування.

У розпорядженні ФВСН є різноманітні засоби для вжиття заходів стосовнострахових компаній, що не дотримуються встановлених вимог. На підставі ЗСН відомствонагляду може видавати розпорядження, доцільні й необхідні для попередження абоусунення порушень, що загрожують інтересам страхувальників. Можливі порушенняописані в ЗСН.

Окрім цієї загальної умови закон надає відомству нагляду цілий ряд спеціальнихповноважень (аж до відкликання дозволу), що мають на меті попередити типові загрозливіситуації.

Відомство нагляду може діяти як у сфері професійних питань, так і в кадровійсфері. Наприклад, воно може призначити спеціального уповноваженого в правління,спостережну раду і, навіть у вищий орган компанії. Компанії можуть оскаржити заходивідомства нагляду через суд.

Федеральне відомство нагляду впливає на компанії не тільки за допомогоюкласичного інструменту адміністративних актів, а й, передусім, із допомогою пропозицій,рад, попереджень, висловлювання невдоволення і т. п. Завдяки цьому Федеральневідомство нагляду прагне брати участь у визначенні такого характеру діяльностістрахового товариства, що давав би змогу взагалі уникати ситуацій, в яких потрібніформальні попередження або санкції.

Участь у справах про банкрутство. Відомство нагляду, природно, виконуєособливі функції у випадках банкрутства страхових компаній. Немає потреби спинятисятут на цьому питанні, бо протягом більш ніж 60 років у Німеччині не було жодногосерйозного випадку банкрутства страховиків. Цей факт доводить, що німецька системастрахового нагляду добре себе зарекомендувала. Досягнуто головної мети: забезпеченоможливість страхових компаній у будь-який момент виконати зобов'язання за договорамистрахування.

Структура й фінансування ФВСН. Федеральне відомство страхового нагляду

Основні засади вдосконалення державної політики в галузі страхування базуютьсяна європейських підходах до контрольної діяльності держави, які формуютьсяміжнародною організацією страхових наглядів та Комітетом зі страхування приЄвропарламенті. їх можна визначити так.

подальша інтеграція України в міжнародні страхові структури,розвиток законодавчої і нормативної бази;розробка стандартів електронного обігу та обліку;

створення умов для взаємовигідної інтеграції страхової та банківської

формування об'єднань страховиків з найважливіших проблем страхування;створення оптимальної структури співвідношення між обов'язковим і

добровільним страхуванням;

залучення страхового ринку до вирішення найважливіших питаньсоціального страхування;

створення комплексної системи підготовки, перепідготовки та підвищеннякваліфікації кадрів.

Подальший розвиток законодавчої та нормативної баз передбачає розробку йухвалення низки законодавчих актів, які розвивають страхове законодавство України.Насамперед це стосується перестрахування, а також діяльності страхових посередників.

Потребує невідкладного впорядкування нормативна база у сфері обліку,статистичної і бухгалтерської звітності, аудиту. Не вирішено повністю, як саме в системіобліку слід ураховувати передання резервів перестраховикові або резерви в майбутніхвиплатах після вирішення спірних питань тощо. Необхідна комплексна системафінансових показників та їх розшифрувань для страхової компанії (окремі форми звітностідля податкових і статистичних органів, органів страхового нагляду, а також преси істрахувальників).

Важливо також законодавчо й нормативно вдосконалювати систему страхуванняжиття, медичного та пенсійного страхування, страхування політичних ризиків, діяльностітовариств взаємного страхування і т. ін.

Розвиток страхового ринку потребує вирішення багатьох актуальних питань черезоб'єднання страховиків, що спеціалізуються на найважливіших напрямках страховоїдіяльності.

В Україні набула поширення така форма, як страхові бюро. Членство в таких бюро,

почало свою діяльність 1 липня 1901 року. Під назвою того часу «Імператорськевідомство нагляду за приватним страхуванням». Відомство є частиною адміністративногоапарату федерації, входить до сфери діяльності Міністерства фінансів і має сьогодні усвоєму складі близько 350 співробітників. Очолює відомство президент, що маєзаступника в особі віце-президента. Відомство складається з 43 відділів, об'єднаних у 7управлінь.

Особлива увага приділяється складу і кваліфікації співробітників (у тому числі їїпостійному підвищенню). Так, у вищій ланці (президент, віце-президент, начальникиуправлінь і відділів, референти) зайняті тільки працівники з університетськоюекономічною, юридичною або математичною освітою.

Існує окремий план, який ухвалюється щорічно Бундестагом при затвердженніфедерального бюджету. Зафіксовані в кінці бюджетного року видатки ФВСН на 90 %припадають на піднаглядні компанії.

Видатки розподіляються серед них залежно від обсягу одержуваних страховихпремій. Решта 10% покриваються з загальних податкових надходжень до бюджету.

4. НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В ГАЛУЗІ

СТРАХУВАННЯ

систем;

що створені відповідно до рішень Уряду України, є обов'язковим для всіх страховиків,котрі отримали ліцензію на певний вид діяльності. Першим таким бюро стало Моторне(транспортне) страхове бюро. Воно об'єднало страховиків, які здійснюють страхуванняцивільної відповідальності власників транспортних засобів. Далі згідно із законодавствомУкраїни створено Морське та Авіаційне страхові бюро — об'єднання страховиків, якістрахують морські та авіаційні ризики. Проектами відповідних актів законодавствапередбачено також створення Ядерного й Космічного страхових бюро. А за планаминайближчим часом можуть бути створені бюро страхування фінансових та експортнихризиків.

Особливістю бюро є те, що законодавче регулювання та нагляд з боку держави туторганічно поєднуються із саморегуляцією з боку страхового ринку. Фактично створюєтьсяорган, де страховики самостійно на демократичних засадах встановлюють загальні«правила гри», затверджують нормативні регуляційні документи щодо розвитку галузі,координують здійснення страхування, погоджуючи умови страхування, страхові тарифи,розмір комісійних і т. ін., а також проводять єдину міжнародну політику.

При цьому ніхто не повинен втручатися в нормальну конкурентну боротьбу за ринокі клієнтів. Держава здійснює свій нагляд через наглядові Ради, що є в кожному бюро. Крімтого, загальні умови функціонування цих бюро також затверджуються державнимиорганами.

У найближчій перспективі державне регулювання через обов'язкові пули — страховібюро — може стати одним із основних напрямків державного впливу в галузістрахування.

Важливе значення має також подальша інтеграція України у світові структури, щовизначають міжнародну політику в галузі страхування.

Україна лише з 1992 року почала активно залучатися до міжнародної інтеграції.Очевидно, що за час, який минув відтоді, наша країна ще не ввійшла в усі необхідніструктури як на європейському, так і на світовому рівні. Проте вже є певні успіхи в цьомуплані. Так, у 1997 році Україна першою з країн СНД стала асоційованим членом системи«Зелена картка».

Подальша інтеграція України в міжнародні структури дозволить вивірити державнуполітику щодо регулювання страхової діяльності згідно із застосовуваними у світіформами, методами та важелями. Розвинені країни — члени Європейського Союзу —мають максимально ідентифіковані методи державного регулювання, установлюванівідповідними директивами цього Союзу. Наша країна, стаючи поступово повноправнимчленом найавторитетніших міжнародних організацій, оволодіває методами впливудержави на страховий ринок, що відповідають найвищим світовим стандартам.

Державна політика має також удосконалюватися через сприяння оптимізаціїспіввідношення між: обов'язковим та добровільним страхуванням.

Закон України «Про страхування» передбачає запровадження нових видівобов'язкового страхування тільки внесенням змін до цього Закону, тобто можливостізапровадження такого страхування дуже обмежені і процедура досить складна.

Таке положення цілком виправдане, оскільки введення того чи іншого видуобов'язкового страхування підвищує ступінь відповідальності держави. Тобто прирозширенні поля обов'язкового страхування держава фактично змушує громадян абоюридичних осіб до використання цієї послуги. А оскільки в умовах демократичногосуспільства та ринкової економіки примушення з боку держави має бути мінімальним,відповідальність при запровадженні обов'язкового страхування набуває великої ваги.

У цьому плані сьогодні постають три головні завдання. Перше — перегляд щодоможливого зменшення діючих видів обов'язкового страхування. Друге — упорядкуванняумов та порядку здійснення зазначених видів. І третє — введення нових видів тільки вразі реальної потреби в цьому.

Деякі види обов'язкового страхування слід упорядковувати, удосконалюючи умови

їх проведення, якомога чіткіше встановлюючи обов'язки страховика й визначаючи формитипових договорів. Завдання з упорядкування діючих видів обов'язкового страхуваннястосується насамперед таких його видів, як авіаційні ризики, втрата врожаю, нещаснівипадки на транспорті.

У цілому сфера розширення поля обов'язкового страхування уже значною міроювичерпана, і головне завдання полягає нині не у запровадженні нових видів, а увдосконаленні діючих.

Зазначене завдання споріднене з таким: залучення страхового ринку до вирішеннянайважливіших питань соціального страхування.

Сьогодні держава не в змозі вирішувати такі важливі соціальні питання, якмедичне обслуговування, виплата пенсій, надання допомоги з безробіття,відшкодування витрат при травматизмі на виробництві і т. ін. лише за рахунокдержавного бюджету. Отже, потрібно залучати кошти підприємств, роботодавців,працівників. Якщо таке залучення здійснювати напряму, то це фактично означатимевведення нових видів податків. Крім того, кошти, які залучаються, мають деякий часрозміщуватися так, щоб приносити додатковий дохід.

Такі завдання може виконати страховий ринок. Відносини, які виникають призалученні страхового ринку до вирішення соціальних програм, якісно відрізняються відвідносин, пов'язаних із прямим відчуженням коштів. Роботодавці, підприємства тапрацівники вступають у гарантійні цивільно-правові відносини, де страхова компанія березобов'язання отримати додатковий дохід завдяки розміщенню взятих коштів і здійснити тівиплати, під які взято зобов'язання (пенсії, допомога, компенсації тощо).

Тому найближчим часом необхідно законодавчо визначити поле, що його маєпосідати страховий ринок у соціальних програмах, і прийняти необхідні рішення щодойого входження в ці програми. Зауважимо, що страховий ринок не може повністю взятина себе виконання функцій за соціальними програмами. Держава за рахунок своїх власнихкоштів має гарантувати мінімум соціальних благ за всіма напрямками.

Важливе значення для держави має нині створення комплексної системи підготовки,перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів у системі страхування.

Тепер головне завдання державної політики — налагодити дворівневупідготовку. Перший — базовий бакалаврський рівень — має забезпечувати оволодінняфундаментальними знаннями як у галузі страхування, так і в цілому з економіки, фінансів,основ математики і т. ін. Цей рівень повинен охоплювати здебільшого молодь післяздобуття середньої освіти, а також молодь, що вже має деякий досвід роботи настраховому ринку.

Другий — рівень спеціаліста та магістра — повинен охоплювати передусім тих, хтомас освіту бакалавра з економіки, а також тих, хто має досвід роботи на страховому ринкуі раніше здобув вищу освіту за іншим профілем, осіб з досвідом керівної роботи настраховому ринку. При цьому слід розвивати базу спеціалізованої підготовки на рівнімагістрів та спеціалістів.

Завдання держави — регулювати також систему короткотерміновоїперепідготовки кадрів з дуже вузьких питань, таких як актуарні проблеми,перестрахування тощо.

І, нарешті, серйозного значення набуває сьогодні посилення впливу держави напроведення інвестиційної політики з боку страховиків.

Тема 6. Статистичні моделі банкрутства страхової компанії

Навчальні питання:

Поняття фінансової надійності

Оцінка платоспроможності страховика

Ключові слова: Фінансова надійність, Статутний фонд, розрахунок тарифнихставок, Страхові зобов'язання, маржа платоспроможності

Рекомендована література для самостійної підготовки:

Страхування: Підручник / С.С. Осадець - К.: КНЕУ, 2002 - 599с.

Основи довгострокового страхування: Навч. посібник / А.Т. Головко К.:Алеута, 2007. - 444 с.

Страхова справа: Базилевич В.Д. - К.: Тов. „Знання", 1998. - 216 с.

1. ПОНЯТТЯ ФІНАНСОВОЇ НАДІЙНОСТІ

Зацікавленість людей у страховому захисті — це основа існування страховихкомпаній, які пропонують різноманітні види страхових послуг і виступають на ринку їхпродавцями, маючи на меті одержання прибутку. Якщо немає зацікавленості з бокустрахувальників у придбанні страхових послуг, страховик не в змозі існувати. Аджетільки за умови реалізації свого специфічного товару компанія створює страхові резерви,здійснює інвестування, накопичує доходи. Таким чином, страхувальникові у відносинах ізстраховиком належить вирішальна роль.

Особливістю діяльності страховика є забезпечення страхового захисту за умовиакумулювання коштів у вигляді надходжень страхових премій до страхових резервів.Страхові резерви є коштами страхувальників, які тимчасово перебувають у розпорядженністраховика. Використання коштів страхових резервів має цільове призначення. Страховику змозі їх використовувати тільки у разі настання страхового випадку за укладеними нимдоговорами страхування. Інакше кажучи, особливість організації діяльності страховикавизначається своєрідністю страхового процесу, на вході і на виході якого знаходятьсягроші, які лише тимчасово затримуються у страховика.

Страховик, на відміну від промислових і комерційних підприємств, приймає відстрахувальника гроші не в обмін на суто матеріальний товар або послуги, а в обмін напослугу, яка забезпечує страховий захист у вигляді майбутніх страхових виплат тількитим страхувальникам, які зазнали збитків і потребують фінансової допомоги. Цяособливість (тобто «плата наперед») потребує певних гарантій щодо здатності страховоїкомпанії відповідати за своїми зобов'язаннями перед страхувальниками. Однією з гарантійє фінансова надійність страховика. Вона постійно перебуває в центрі уваги як страховика,так і страхувальника та пов'язана з тарифною, фінансовою, інвестиційною,перестрахувальною політикою страховика. При оцінці фінансової надійності страховикапостає потреба застосовувати кілька критеріїв:

розмір власних коштів;

правильність розрахованих тарифних ставок;

наявність збалансованого страхового портфеля;

величину страхових резервів, адекватних сумі взятих страховиком на

себе зобов'язань;

ефективність розміщення страхових резервів;

перестрахувальницькі операції.

Фінансова надійність страховика — це спроможність страховика виконатистрахові зобов'язання, прийняті за договорами страхування та перестрахування у випадку

впливу несприятливих чинників. Тому стійка фінансова надійність страхових операцій даєзмогу страховикові виконати усі зобов'язання за будь-яких несприятливих обставин.

Існують законодавчі вимоги до власних коштів страховика, які мають бутисформовані за рахунок вкладів засновників і прибутку. Статутний фонд — головнийелемент функціонування будь-якого суб'єкта господарської діяльності незалежно відформи власності. Він є сумою вкладів засновників для забезпечення життєдіяльностікомпанії. Порядок формування статутного фонду регулюється чинним законодавством тастатутними документами. Основними вимогами до створення українських страховихкомпаній, як уже зазначалось, є наявність мінімального розміру статутного фонду —1 млн. євро для страховика, який займається видами страхування іншими, ніжстрахування життя, а страховика, який займається страхуванням життя, — 1,5млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України. Важливо, що 100 відсотківстатутного фонду має бути внесено у грошовій формі, тобто являти собою ліквідні коштидля виконання зобов'язань перед страхувальниками у разі нестачі спеціальних коштів —страхових резервів.

Страховик у ході діяльності повинен мати не тільки статутний фонд, а й значнийобсяг власних коштів, вільних від зобов'язань. Такими коштами є гарантійний фонд тавільні резерви. До гарантійного фонду страховика належать спеціальні та резервні фонди,а також сума нерозподіленого прибутку. Вільні резерви — це частка власних коштівстраховика, яка резервується з метою додаткового забезпечення фінансової надійності.

Фінансова надійність страховика залежить від правильного розрахунку тарифнихставок, які є ціною за страхову послугу. Цей розрахунок не може бути зроблений безурахування збитковості страхової суми страховиком. Виходячи з обсягу та рівномірностірозподілу ризику, частоти настання страхових випадків, обсягу доходу компанії на основістатистичних даних за кілька років страховиком розраховується тарифна ставка. Але незавжди об'єктивні виміри доступні страховику хоча б з тієї причини, що він не володієпотрібною інформацією. Тоді йому не залишається нічого іншого, як тільки покладатисяна свій суб'єктивний погляд щодо вірогідності настання негативних подій і можливихзбитків. За добровільними видами страхування страховик самостійно розраховує страховітарифи і затверджує їх в уповноваженому органі зі страхової діяльності. Крім того, існуєрозвинута система знижок до базових тарифів, яка застосовується для поновленнядоговору страхування при закінченні його дії, та для корпоративних клієнтів. Такожстраховий ринок України характеризується демпінговими тенденціями танеобґрунтованими низькими цінами на деякі види страхування. Відхилення страховоготарифу від об'єктивних обґрунтувань може призвести до зниження фінансової надійностістраховика та невиконання страховиком своїх зобов'язань перед страхувальниками.

Ще один критерій фінансової надійності страховика —достатність страховихрезервів, які відображають обсяг страхових зобов'язань за укладеними договорамистрахування. Розмір страхових резервів має бути адекватний прийнятим страховимзобов'язанням. Виконання страхових зобов'язань в першу чергу має здійснюватися зарахунок коштів страхових резервів, а їх достатність обумовлено правильно визначеноютарифною ставкою.

Акумульовані у страхові резерви премії деякий час перебувають у розпорядженністраховика і можуть бути інвестовані з метою одержання додаткового доходу. Протетимчасово вільні кошти страхових резервів, інвестовані страховиком, підлягаютьрегулюванню з боку держави, бо вони є коштами страхувальників і мають бути повернутіїм при настанні страхової події. Активи страховика, сформовані за рахунок страховихрезервів, є гарантією виконання його зобов'язань та повинні розміщуватися з метоюзабезпечення ліквідності, диверсифікації, надійності та прибутковості. Такі вимоги даютьзмогу забезпечити своєчасні і в повному обсязі страхові виплати. Крім того, прирозміщенні тимчасово вільних коштів страхових резервів необхідно враховувати характеррозподілу ризику; термін страхування; обсяг акумульованих коштів; необхідність у

інвестиційному доході.

Фінансова надійність страховика забезпечується і таким інструментом, якперестрахування. Висока вартість об'єктів, які можуть бути прийняті на страхування,незбалансований страховий портфель, коливання результатів діяльності страховикаможуть негативно вплинути на його фінансову надійність. Проте при перестрахуванністраховик, приймаючи на страхування крупний ризик, не тільки передає його часткуперестраховику, а й продовжує нести відповідальність перед страхувальником у повномуобсязі. Тому страховик має правильно визначити розмір власного утримання зобов'язань.Справді, якщо розмір зобов'язань буде надто високим, то в разі настання страховоговипадку в страховика може бути недостатньо коштів для покриття збитківстрахувальників.

Розмір власного утримання має бути залежним від галузі страхування, а також відхарактеру та ймовірності ризику, ступеня схильності до нього, можливого максимальногорозміру збитку, обсягу власних коштів страхової компанії. Одним із найважливішихмоментів визначення розміру власного утримання є залежність від обсягу власнихкоштів: чим більше розмір власних коштів страховика, тим надійніше виконанняйого страхових зобов'язань. З метою захисту виконання зобов'язань страховика передстрахувальниками Законом України «Про страхування» передбачається в обов'язковомупорядку укладання угоди перестрахування у випадку, коли страхова сума за окремоюугодою страхування перевищує 10 відсотків суми сплаченого статутного фонду ісформованих вільних резервів та страхових резервів. Страховики, які взяли на себестрахові зобов'язання в обсягах, що перевищують можливість їх виконання за рахуноквласних активів, повинні застрахувати ризик виконання зазначених зобов'язань уперестраховиків.

Дотримання страховиком перелічених критеріїв фінансової надійності є гарантієюдля страхувальників, які в обмін на сплачені гроші отримують від страховика запевненнящодо страхового захисту.

2. ОЦІНКА ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ СТРАХОВИКА

Зобов'язання страховика складаються з двох груп:

зовнішні зобов'язання, тобто зобов'язання перед страхувальниками,

фінансовими установами, перестраховиками, бюджетом і т. ін.;

внутрішні зобов'язання — це зобов'язання перед засновниками,

представництвами та філіями, співробітниками.

За обсягом перевагу мають зовнішні зобов'язання, які можна поділити на страхові таінші. Обсяг зовнішніх зобов'язань є основним показником для визначенняплатоспроможності.

У Західних країнах страхові компанії поряд зі страховою діяльністю здійснюютьфінансову та інвестиційну, тому у страховика виникають фінансові й інвестиційнізобов'язання, які впливають на його платоспроможність.

Страхові зобов'язання — основна складова зовнішніх зобов'язань. Страховаплатоспроможність забезпечується за рахунок двох основних джерел — коштів страховихрезервів, які мають бути адекватними взятим зобов'язанням, і власних вільних коштів. Зогляду на характер страхової послуги, в основі якої лежить категорія страхового ризику тавипадковість його настання, розрахунковий розмір страхових резервів може бутинедостатнім для виконання всіх зобов'язань за страховими виплатами. Тому страховикповинен мати вільні від зобов'язань кошти, які може використати для виплат у разі, колистрахові резерви будуть вичерпані.

Коли бракуватиме страхових резервів, страховик повинен буде виконати страховізобов'язання за рахунок власних коштів. Західний досвід показує, що страховика можнавважати платоспроможним у разі, коли власні кошти перевищують зовнішні зобов'язання.

До власних коштів страховика належить статутний фонд, а також резерви, якіформуються за рахунок прибутку, та резерви, які не пов'язані із зобов'язаннями. Сюди слідтакож віднести не1 розподілений прибуток. Наявність значного обсягу власних коштів маєважливе значення із самого початку діяльності. Коли страховик не має збалансованогострахового портфеля, а страхові резерви малі й не можуть дати значного інвестиційногоприбутку, страховик за рахунок власних коштів може виконати свої зобов'язання. Власнікошти страховика утворюють запас (маржу) платоспроможності.

У Європейському союзі у зв'язку зі специфікою проведення кожного видустрахування та різним розподілом ризику запас платоспроможності визначається окремоза ризиковими видами страхування і зі страхування життя.

У ризикових видах страхування оцінка платоспроможності полягає в зіставленніфактичної платоспроможності з розрахунковою нормативною.

Директивами ЄС передбачено визначати фактичний запас платоспроможності якрізницю між активами (крім нематеріальних) і зобов'язаннями. У разі, якщо фактичнийзапас платоспроможності перевищує розрахунковий нормативний, страхова компаніявважається платоспроможною. Іншими словами, власних коштів, вільних від зобов'язань,разом із страховими резервами має бути достатньо для виконання зобов'язань застраховими виплатами.

Розрахунковий нормативний запас платоспроможності має дорівнюватинайбільшій із двох сум, одна з яких обчислюється на підставі страхових премій, а друга —на підставі страхових виплат.

У першому випадку розрахунковий запас платоспроможності визначається напідставі надходжень страхових премій за звітний період, а саме:

Р= |0,7Sx SP} У <U6xSP2 j< ^

де Р1 — розрахунковий розмір на підставі страхових премій;

SP1 — сума надходжень страхових премій до 10 млн. євро;

SP2 — сума надходжень страхових премій більше, ніж 10 млн. євро (загальна сумастрахових премії за виняткомSP1);

Vs — загальна сума страхових виплат за винятком виплат, сплаченихперестраховиками;

V— загальна сума страхових виплат.

З огляду на досвід західні компанії загальну суму надходжень страхових премійподіляють на дві частини — суму надходжень страхових премій до 10 млн. євро і понад 10млн. євро. У разі, якщо страховик має надходження страхових премій понад 10 млн. євро,вважається, що страховик уклав більше угод страхування, у нього ширше розподіленийризик, а тому він (страховик) більш надійний. У такому разі застосовується «пільговий»коефіцієнт 0,16, інакше він становить 0,18.

Відношення загальної суми страхових виплат (за винятком виплат, що сплаченіперестраховиками) до загальної суми страхових виплат виокремлює частку виплат, якісплачені самим страховиком, причому воно повинно бути не меншим від 50 %. У разі,коли фактично цей коефіцієнт менший за 50 %, він береться в розмірі 50 %.

другому випадку розмір розраховується на підставі страхових виплат:

Р2= ^,2бхУ^+И,23хУ2^

де Р2 — розрахунковий розмір на підставі страхових виплат;

— середньорічна сума виплат до 7 млн. євро;

V2 — середньорічна сума виплат понад 7 млн. євро (загальна сума страхових виплатза виняткомV1 ).

Період розрахунку середньорічної суми виплат установлено три роки, пристрахуванні кредитів — сім років. Використання середньорічної суми виплат на відмінувід визначення страхової премії за звітний період пов'язане з випадковістю настання

страхової події і коливань розміру збитків.

Поділ загальної середньорічної суми страхових виплат на дві частини зумовленийтими самими причинами, що й поділ загальної суми страхової премії.

Перший результат відрізняється від другого тим, що нормативний запасплатоспроможності на підставі страхових премій визначається згідно із зобов'язаннями,які прийняті, а нормативний запас платоспроможності на підставі страхових виплат — наоснові зобов'язань, що виконані.

Директивами ЄС передбачено також наявність гарантійного фонду, тобтовільних від зобов'язань коштів в обсязі 1/3 фактичного запасу платоспроможності. Цейфонд створюється страховиками для контролю за додержанням фактичного запасуплатоспроможності.

Забезпечення платоспроможності страховиків України контролюється згідно ізЗаконом України «Про страхування», яким передбачено:

наявність сплаченого статутного фонду та наявність гарантійного фонду

страховика;

створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових

сум і страхових відшкодувань;

перевищення фактичного запасу платоспроможності над розрахунковим

нормативним запасом платоспроможності.

Принциповим моментом у новому українському законодавстві є введення маржіплатоспроможності, тобто перевищення фактичного запасу платоспроможності надрозрахунковим, де розрахунковий нормативний запас встановлюється на рівні двохкоефіцієнтів: 0,25 та 0,30, відповідно взятих від надходжень страхових премій за звітнийперіод та від страхових відшкодувань за той самий період.

Зміст методики визначення платоспроможності страховика полягає в порівнянніобсягу зобов'язань страховика перед страхувальниками з обсягом власних коштів, якіможуть бути використані на покриття зобов'язань. Порівняння фактичного запасуплатоспроможності над нормативним запасом відображає частку власних коштівстраховика в загальних зобов'язаннях.

Згідно з українським законодавством фактичний запас платоспроможностістраховика визначається відніманням від вартості майна страховика суми нематеріальнихактивів і загальної суми зобов'язань, зокрема страхових, які беруться в розмірі технічнихрезервів. Фактичний запас платоспроможності страховика має перевищуватирозрахунковий нормативний запас платоспроможності.

Нормативний запас платоспроможності страховика дорівнює більшій з двохвизначених величин. Першої, яка визначається множенням суми надходжень страховихпремій протягом звітного періоду на 0,18. При цьому сума надходжень страхових премійзменшується на 50 % страхових премій, сплачених перестраховикам. Другої, якавизначається множенням суми здійснених страхових виплат протягом звітного періоду задоговорами страхування на 0,26. При цьому сума здійснених страхових виплатзменшується на 50 % страхових виплат, компенсованих пере-страховикам згідно зукладеними договорами перестрахування.

Платоспроможність залежить також від розміру ресурсів страховика і зобов'язань,які бере на себе страховик. Якщо страховик бере страхові зобов'язання, які невідповідають його фінансовим можливостям, то частина зобов'язань лишається непокритою ресурсами, за рахунок яких страховик мав би змогу їх виконати. З урахуваннямзабезпечення виконання зобов'язань перед страхувальниками Законом України «Прострахування» передбачено обов'язкове укладання договору перестрахування в разі, колистрахова сума за окремим об'єктом страхування перевищує 10% суми сплаченогостатутного фонду і сформованих страхових резервів.

Тема 7. Динамічні моделі банкрутства страхової компанії

Навчальні питання:

Інвестиційна політика страховика

Інвестиційна стратегія як форма прояву диверсифікації страхового портфеля

Структура інвестиційних ризиків

Страхування інвестицій

Ключові слова: сукупністю ресурсів, ліквідність активів, інвестиційнустратегію страховика, диверсифікація

Рекомендована література для самостійної підготовки:

Страхування: Підручник / С.С. Осадець - К.: КНЕУ, 2002 - 599с.

Основи довгострокового страхування: Навч. посібник / А.Т. Головко К.:Алеута, 2007. - 444 с.

Страхова справа: Базилевич В.Д. - К.: Тов. „Знання", 1998. - 216 с.

1. ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЛІТИКА СТРАХОВИКА

Світовий досвід показує, що страховики є важливим джерелом інвестиційногокапіталу. По-перше, це пов'язано з інверсією циклу (оскільки отримання страхової преміїпередує наданню страхової послуги), а по-друге, із розподілом ризику в часі. Томустраховик протягом часу дії договору страхування тимчасово розпоряджається коштамистрахувальника, які акумульовані у страхові резерви.

Крім коштів страхових резервів, страховик має у своєму розпорядженні власнікошти у вигляді вкладів засновників, а також спеціальних фондів, які сформовані зарахунок прибутку та суми нерозподіленого прибутку.

Тому кошти страховика, які перебувають у його розпорядженні, є сукупністюресурсів, за рахунок яких він (страховик) виконує свої зобов'язання при настанністрахового випадку та забезпечує нормальне функціонування компанії. Ці коштипредставлені, по-перше, надходженнями страхових премій, по-друге, власними коштами,які можуть використовуватися протягом кількох років.

З огляду на це при інвестуванні таких коштів необхідно враховувати їх структуру, атакож оптимальний термін інвестування. Потрібно виходити з того, що резерви є коштамистрахувальників і в разі настання страхового випадку мають своєчасно повертатися їм увигляді страхового відшкодування, яке може бути й більшим порівняно з внесками занадання страхової послуги. Активи страхової компанії мають бути розміщені зурахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності, диверсифікованості. Зазначимо, щоце й є основні вимоги до управління активами.

Безпечність вкладень активів страхової компанії свідчить про мінімальнийінвестиційний ризик, вона може досягатися шляхом диверсифікованості коштів.

Що ж до прибутковості активів страховика, то вона істотна при визначеннізагального фінансового результату. Адже іноді в кінці звітного періоду страховиккомпенсує збитки, пов'язані зі страховою діяльністю, за рахунок прибутку відінвестиційної діяльності. Тому в цілому по компанії може досягатися позитивнийфінансовий результат.

Говорячи про ліквідність активів страхових компаній, мають на увазі можливістьоперативної конвертації їх у готівкові платіжні кошти, за рахунок яких страховикдістає змогу виконати свої зобов'язання. Особливістю використання принципуліквідності у страхуванні є те, що вимоги до ліквідності залежать від ризиків страховомупортфелі страховика. Якщо страховик здійснює страхування високо ризикованих

(авіаційне, страхування і т. ін.) видів страхування, йому в короткий термін необхідно будеперетворити свої активи на готівкові кошти. Отже, страховикові з ризикових видівстрахування доцільно мати високоліквідні активи.

Але безпечність, прибутковість, ліквідність активів не є взаємозамінюванимихарактеристиками. Так, за надійними активами (державні цінні папери) маємо низькуприбутковість. Збалансований портфель інвестування досягається за допомогоюдиверсифікації вкладень. Диверсифікованість — це розподіл інвестиційних коштів міжкатегоріями активів інвестування.

Кошти, які надходять від ризикових видів страхування, перебувають урозпорядженні страховика протягом терміну дії договору страхування, тобто, як правило,до одного року. Максимальний період часу між датою акумулювання коштів у страховірезерви та датою їх використання для страхових виплат становить рік. Але частина коштівможе знадобитися в будь-який час для відшкодування збитків за цими договорамистрахування. Тому кошти страхових резервів за договорами ризикових видів страхуваннямають бути інвестовані у високоліквідні, короткострокові активи.

Кошти, акумульовані в резерви коливань збитковості та катастроф, призначаютьсядля забезпечення виконання страховиком своїх зобов'язань за договорами страхування увипадках, коли поточних надходжень страхових премій буде недостатньо. Кошти цихрезервів можуть використовуватися не щороку, тому вони мають бути інвестовані вдовгострокові активи. Але вони мають бути високоліквідними, коли постане потребавикористати їх за призначенням.

Що ж до резервів зі страхування життя, то з огляду на більші терміни дії договорів івиконання зобов'язань здебільшого по закінченні строку дії договору або в обумовленийстрок страховики мають можливість інвестувати кошти на триваліший термін та знизитивимоги до ліквідності таких інвестиційних вкладень.

Власні кошти страховика, вільні від зобов'язань, можуть бути вкладені переважно вдовгострокові та менш ліквідні види активів.

При інвестуванні коштів слід враховувати їх розмір. Від самого початку діяльностістраховика значну частку інвестицій становлять власні кошти, насамперед статутнийфонд. У ході діяльності головним джерелом інвестицій стають страхові резерви.

Отже, страховик обирає власну інвестиційну політику, виходячи з видівстрахування, терміну та розміру акумульованих коштів. Компанії, які здійснюютьстрахування життя, на відміну від страховиків, що проводять ризиковані видистрахування, довше володіють коштами і можуть інвестувати їх у нерухомість, державніцінні папери та інші довгострокові активи. Для компаній, які здійснюють ризикові видистрахування, слід робити акцент на більш ліквідних інвестиційних коштах.

Згідно із Законом України «Про страхування» страхові резерви мають бутипредставлені активами таких категорій:

грошові кошти на розрахунковому рахунку;

банківські вклади (депозити);

нерухоме майно;

цінні папери, що передбачають одержання доходу;

цінні папери, що емітуються державою;

права вимог до перестраховиків;

довгострокові інвестиційні кредити (для резервів зі страхування життя,

банківські метали, інвестиції в економіку України).

З метою захисту страхувальників від невиконання страховиком своїх зобов'язаньустановлюється державний контроль за інвестиційною діяльністю. Директивами ЄСустановлені розміри обсягів інвестицій страхових резервів, а саме: вкладення внерухомість — не більш як 10 % загального обсягу резервів за кожним об'єктом;вкладення в акції, які котируються, та гарантовані кредити — не більш як 10 % розмірурезервів за кожним із видів зазначених вкладів; інвестиції в незабезпечені кредити — не

більш як 5 % за кожним їх видом; в акції, що не котируються, — не більш як 10 % усукупності вкладень; у готівку — не більш як 3 % загальної суми резервів.

З розвитком страхового ринку, збільшенням обсягів страхових операцій, насампередзі страхування життя, збільшенням розміру страхових резервів та власних коштівстраховика зростає роль страхової системи в інвестиційному процесі нашої країни. Алеобсяг коштів, акумульованих страховиками, на відміну від банківських, ще малий. Цетому, що розмір статутних фондів страхових компаній значно менший, ніж розмір такихсамих фондів банків.

Зростання продажу страхових послуг сприятиме збільшенню інвестування. Добрапередумова до цього така: витрати на придбання страхової послуги дозволено включатидо собівартості продукції (послуги). Що ж до фізичних осіб, то їм слід було б надаватиподаткові пільги.

Зростання інвестиційної можливості страхової системи забезпечувалося б наявністюдержавної перестрахувальної компанії. Низька фінансова місткість українськогострахового ринку призводить до того, що значні суми страхових премій, тобтоінвестиційні ресурси, надходять до іноземних перестрахувальних компаній.Наявність державної перестрахувальної компанії сприяла б акумулюванню певноїчастини страхових премій, які нині надходять за кордон. Така компанія могла б узятина себе відповідальність за ризиками, які перевищують суми, що їх здатні лишити в себепрямі страховики. Частина цієї суми могла б лишатися на власне утримання, а решта —бути переданою іншим страховим та перестрахувальним компаніям у нашій державі та заїї межами. Завдяки цьому зменшилася б частка страхових премій за договорамиперестрахування в інші країни і збільшився б обсяг власних інвестиційних коштів.

Надходження інвестиційних ресурсів страховика у сфери, важливі для розвиткусуспільства, мають бути відповідно обумовлені, а їх вкладення бути надійними як длястраховика, так і для страхувальника. Слід також приділити увагу вимогам, якізастосовуються при визначенні рівня покриття коштів, що інвестуються страховиком.Щоб вкладення страховика були доцільними, перегляд структури та рівня покриттяінвестиційних коштів має враховувати надійність вкладів та їх ліквідність. Томуефективна інвестиційна діяльність страховика залежить насамперед від розвиткуфінансового ринку, а також від забезпечення вільного доступу до нього страховихкомпаній.

2. ІНВЕСТИЦІЙНА СТРАТЕГІЯ ЯК ФОРМА ПРОЯВУ ДИВЕРСИФІКАЦІЇ

СТРАХОВОГО ПОРТФЕЛЯ

У Законі України "Про страхування" відзначається: "Предметом безпосередньоїдіяльності страховика можуть бути лише страхування, перестрахування і фінансовадіяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням".

Діяльність страховика, пов'язана з розміщенням та управлінням страховимирезервами, по суті є інвестиційною діяльністю.

Способи найкращого, з погляду інтересів страховика, розміщення цих грошовихзасобів являють собою інвестиційну стратегію страховика.

Як правило, жодна із страхових компаній у країнах з ринковою економікою неставить собі за мету отримання великих прибутків від власне страхової діяльності.Головним для них є максимальне збільшення числа страхувальників і використаннязасобів, зібраних у вигляді страхових премій, з метою інвестування. І в цьому планістрахова компанія економічно зацікавлена та зобов'язана достеменно знати тонкощіінвестиційного ринку. Обізнаність з механізмами та станом справ на фондовому ринку даєпідстави страховику займатися страхуванням інвестиційних ризиків. Надання подібноговиду послуг, з одного боку, розширює його страхове поле, з іншого — дає можливість"відчувати", які з цих ризиків підлягають перестрахуванню, які — ні, і таким чином

здійснювати селекцію ризиків стосовно прийняття їх на страхування. Фондовий ринокґрунтується на тому, що рівень доходу на цінні папери тим вищий, чим вищий ступіньризику. Разом з тим, подекуди однаковим доходам може відповідати неоднаковий рівеньризику, або при одному і тому ж ризику доходи можуть суттєво відрізнятися. І мало хтознає, як слід поводитися в постійно мінливих ситуаціях на ринку, щоб звести до мінімумупомилки.

Розвиток страхування та перестрахування інвестиційних ризиків страховимикомпаніями, надання послуг із страхування їхніми страховими пулами з видачеюспільного страхового полісу дають можливість розосередити взятий на себе ризик,диверсифікувати та збалансувати страховий портфель.

3. СТРУКТУРА ІНВЕСТИЦІЙНИХ РИЗИКІВ

Закон України "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 р. поняттяінвестиції визначає як майнові та інтелектуальні цінності, що вкладаються в об'єктипідприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток(доход) або досягається певний соціальний ефект.

Інвестиційна діяльність — сукупність практичних дій громадян, юридичних осібта держави з реалізації інвестицій.

Інвестори — суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення провкладення власних, позичених і залучених майнових та інтелектуальних цінностей воб'єкти інвестування.

До майнових та інтелектуальних цінностей відносять:

грошові засоби, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні

папери;

рухоме та нерухоме майно;

майнові права, пов'язані з авторським правом, досвідом та іншимивидами інтелектуальних цінностей;

сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань,оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду,необхідного для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованого("ноу-хау");

права користування землею, водою, іншими ресурсами, будівлями,спорудами, устаткуванням та інші майнові права;

інші цінності.

Інвестиції розподілять на три великі групи:

споживчі;

підприємницькі;

фінансові.

Споживчі інвестиції безпосередньо не пов'язані з отриманням доходу. По суті, цевкладення в предмети споживання довгострокового користування (житло, дачі,автомобілі, гаражі тощо).

Підприємницькі (реальні) інвестиції — це вкладення в основний капіталпідприємств, спрямовані як на оновлення, так і на розширення виробництва.

Фінансові (портфельні) інвестиції — це затрати грошового капіталу на купівлюактивів у формі цінних паперів як майнових, так і кредитних.

Споживчі інвестиції, безумовно, підлягають страхуванню, але не в системістрахування інвестиційних ризиків. У розглянутих нами раніше випадках страхування(майнове, будівель, автомобільне) реалізується страховий захист споживання інвестицій, атому в цьому розділі ми їх розглядати не будемо.

Підприємницькі й фінансові інвестиції пов'язані з отриманням доходу, через щокожен інвестор прагне певних гарантій безпеки вкладених ним засобів.

У зв'язку з уже викладеним нас, насамперед, цікавитимуть підприємницькі тафінансові інвестиції.

Страхові компанії інвестують свої капітали насамперед у цінні папери. На ринковувартість цінних паперів впливає ряд чинників:

вид ЦП;

величина доходів (прямо пропорційна залежність);

рівень інфляції;

кон'юнктура ринку;

фаза економічного циклу (криза характеризується падінням попитуна інвестиції, підйом — зростанням);

прибутковість діяльності емітента, його надійність та стабільність;

засоби та міра державного втручання держави в регулюванняфондового ринку;

рівень ліквідності ЦП;

ступінь ризику за кожним з видів ЦП.

Залежно від рівня ризиковості та дохідності цінні папери розподіляють на такі:

найризикованіші: спекулятивні звичайні акції з рівнем доходності

15-20%;

високо ризиковані: звичайні акції компаній що швидко зростають,які забезпечують їхньому власнику доход у розмірі10-12%;

з помірним ризиком: цінні папери взаємних інвестиційних фондів ізнезбалансованим портфелем, цінні папери взаємних інвестиційних фондів іззбалансованим портфелем, конвертовані акції із фіксованим дивідендом, конвертованіоблігації. Рівень доходу, який вони забезпечують у середньому становить 8 — 10%;

з низьким рівнем ризику: муніципальні та державні облігації здоходом 4 —6% . Цінні папери цього виду найбільше підпадають ризику у зв'язку ізнесприятливою зміною облікової ставки процента або індексу інфляції, навіть за умовинезначних змін.

Ризики, пов'язані із купівлею-продажем цінних паперів, підлягають страхуваннютрьома різними шляхами:

за допомогою механізму страхування, властивого тій чи іншій моделіфондового ринку;

самострахування;

страхування майнових інтересів та відповідальності учасників ринкуцінних паперів третьою стороною, страховою компанією, яка не є безпосереднімучасником тих страхових подій, частину ризику за які вона бере на себе.

Розглянемо коротко кожен з цих шляхів.

Фондові ринки світу підпорядковуються певним механізмам регулювання з бокудержави. Залежно від того, які процеси та явища підлягають регулюванню та які засобивпливу на функціонування фондового ринку застосовує та чи інша держава, розрізняютьвсілякі його моделі. Причинами, що зумовлюють необхідність втручання держави вмеханізм функціонування фондового ринку, є :

прагнення підтримати його ліквідність;

забезпечення довіри до нього з боку інвесторів та емітентів, якіотримують певні гарантії у разі настання небажаних для них подій.

Засобами, що забезпечують такі гарантії, є:

ліцензування діяльності учасників фондового ринку;

регулювання порядку випуску та обігу цінних паперів;

встановлення відповідальності учасників фондового ринку;

встановлення спеціальних державних гарантій для інвесторів таемітентів (страхування депозитів, обов'язкове надання інформації про емітентівтощо ).

Крім цього, на ринку цінних паперів діє властивий йому механізм страхування,який називається хеджируванням. Зміст його полягає в тому, що з метою зведення домінімуму ризику від втрат щодо зміни рівня цін на ЦП інвестор, купуючи цінні папери,купує опціон на продаж і, навпаки, продавець цінних паперів купує опціон на купівлю. Цевимагає додаткових затрат від інвестора, але забезпечує йому певний рівень надійності.

Своєрідним способом страхування на фондовому ринку є розміщення цінних паперівчерез інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, солідні дилерські фірми, що забезпечуєдиверсифікацію, отже, більшу надійність вкладених грошових засобів.

Котирування цінних паперів на фондовому ринку теж може розглядатися як елементстрахового захисту.

Зазначені методи страхування вмонтовано в механізм функціонування фондовогоринку і вони не потребують наявності третьої сторони — професійного страховика.

До самострахування інвестор вдається тоді, коли немає достатньо надійнихмеханізмів захисту його інтересів як в межах діючої моделі фондового ринку, так і вмежах діючої системи страхування інвестиційних ризиків професійними страховиками.Найпоширенішим способом самострахування в даній галузі є відмова інвестора вкладатикапітал у ту чи іншу країну, в той чи інший проект.

Якщо ж інвестор страхує себе від можливих збитків у зв'язку з операціями нафондовому ринку, звертаючись до страховиків, які не беруть участі в угоді, то такестрахування і є власне страхуванням фінансових інвестицій.

4. СТРАХУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙ

Фондовий ринок ґрунтується на зобов'язаннях і відповідальності. Спеціалізованимиучасниками фондового ринку є такі інвестиційні інститути:

фінансові посередники (брокери);

інвестиційні консультанти;

інвестиційні компанії;

інвестиційні фонди.

Фінансовий брокер — юридична особа, яка виконує посередницькі функції прикупівлі-продажу цінних паперів за рахунок і за дорученням клієнтів.

Інвестиційні консультанти — юридичні та фізичні особи, які надаютьконсультаційні послуги з проблем інвестування на основі підряду або договору. Вонивиконують такі функції:

аналіз ринку ЦП (експертиза конкретних угод, вивчення тапрогнозування кон'юнктури ринку);

надання консультацій з питань права;

консультації з організації та методичного забезпечення емісії ЦП;

організація та супровід ЦП на біржу;

розробка нормативної документації з операцій із ЦП;

професійне забезпечення розробки проекту випуску ЦП та реалізаціїзавдань інвестиційного проекту;

оцінка портфеля (пакету) ЦП;

інформаційне обслуговування клієнтів;

підготовка і проведення робіт з приватизації державної власності таробіт, пов'язаних з формуванням ринку цінних паперів.

Інвестиційні компанії (інвестиційні дилери) — юридичні особи, які діють наринку ЦП не за рахунок клієнтів, а за рахунок своїх власних засобів. Вони виконують такіфункції:

організація та гарантування випуску ЦП;

вкладення засобів у ЦП;

купівля-продаж ЦП (як дилери).

Інвестиційний фонд — юридична особа, яка займається залученням засобів зарахунок емісії власних цінних паперів та інвестуванням власних засобів у ЦП іншихемітентів. З метою зменшення ризику вкладень в акції фонду держава певним чиномрегламентує діяльність інвестиційних фондів. Зокрема, держава зобов'язуєдиверсифікувати вкладення у всілякі ЦП, вводить обмеження на залучення позиченихзасобів і т.п.

Інвестиційні фонди дають доручення банкам-депозитерам здійснювати розрахунковікредитні та касові операції. Але банк-депозитер не може виступати управляючимінвестиційного фонду, а фонд не може інвестувати в банк-депозитер свої активи.

Інвестиційний фонд ще називають кінцевим інвестором. Інвестиційнийконсультант або інвестиційний брокер чи дилер, несуть чітко визначену закономвідповідальність перед інвестором.

Згідно з наведеною вище структурою інвестиційних інститутів та розмежуваннямвідповідальності може виникнути, як мінімум, два різновиди страхуваннявідповідальності:

страхування інвестора від помилкових дій інвестиційного консультанта тапосередника;

страхування інвестиційного консультанта і брокера від власних помилок іпов'язаних з цим претензій до них з боку інвестора та інших осіб.

Страхові компанії, які беруть на себе зобов'язання за даним видом страхування,пропонують такі варіанти страхового покриття, тобто страхують:

річний доход інвестора на рівні, що забезпечується безризиковимвкладенням капіталу;

величина, яка дорівнює різниці між оголошеним розміром дивіденду іфактичним його розміром;

ризик втрати капіталу, вкладеного в купівлю акцій, у розміріномінальної вартості акцій або фактично сплачених сум;

втрачений прибуток у розмірі прибутку з безризикового вкладеннякапіталу або фактичних виплат за попередній рік;

доход за 3 — 5 і більше років, поки фактично отриманий доходінвестора з цінних паперів не досягне 3-, 5-тикратногобезризикового доходу навкладений капітал.

Різні варіанти страхового покриття передбачають різну міру відповідальностістраховика і впливають на розмір страхової премії, яка визначається як добуток страховоїсуми (сума, на яку застраховано об'єкт) на ставку процента за даним видом ризику.Розмір же ставки процента залежить від:

виду цінних паперів;

їхньої номінальної ціни;

котирування на момент купівлі;

фінансового стану емітента;

обсягу перестрахування за даним видом ризику;

розміру франшизи і т.ін.

Для того, щоб виробити прийнятний для страховика і для страхувальника механізмзахисту інтересів учасників фондового ринку, інвестор мусить володіти методологією таметодикою оцінки ризику.

Методика розрахунку ризику інвестицій у цінні папери.

Достеменно відомо, що під час вибору цінних паперів для інвестування важливомати можливість оцінити в будь-який момент рівень ризику з тим, щоб прийняти належнеінвестиційне рішення.

Кожен інвестор прагне отримати максимальний доход з мінімальним ризиком. Томуінвестора завжди цікавить рівень доходності капіталу, авансованого в цінні папери,зокрема, в акції за певний проміжок часу. Цей показник визначається за формулою:

P -P +D

' ' аі)

Де:

Rt — рівень доходу за акціями в періодt;

Pt — ціна акції на кінець періоду, для якого визначається рівень доходу;Pt-1 — ціна акції на початок періоду, для якого визначається рівень доходу;Dt — виплачені в цей період дивіденди.Періодом може служити час між двома біржовими сесіями, тобто котирування акціїна двох біржових сесіях, які йдуть одна за одною, а також рік, півріччя, квартал, місяць.

Середній рівень доходу за певний проміжок часу визначається яксередньоарифметичне:

R = — (7.2)

п

де R — середній рівень доходу заn періодів;

n — кількість періодів, за які визначається середній рівень доходу.

Про ступінь ризиковості інвестицій у цінні папери судять за показником варіаціїрівня доходу, який визначається за формулою:

п

V = — (7.3)

п-1

де V — варіація рівня доходу;

Rt — рівень доходу, отриманий у періоді t;

R — середній рівень доходу, отриманий за другою формулою;

n — кількість періодів, за які проводять розрахунки.

Якщо рівень доходу в різні періоди залишається незмінним, це свідчить, що рівеньваріації доходу = 0. Варіація завжди виражається додатним числом.

Розмірність варіації — відсотки в квадраті. У цьому складність інтерпретації цьогопоказника. Тому найчастіше застосовують на практиці показник стандартного відхиленнярівня доходу. Він визначається за формулою:

S = yfv , або V = S2 (7.4)

Де:

S — стандартне відхилення рівня доходу;

W — корінь квадратний із варіації доходу.

Розмірність стандартного відхилення рівня доходу — відсотки. Цей показниквиражається завжди додатною величиною. Чим вищий показник, тим вищий ступіньризику інвестицій у ці акції ( цінні папери).

І, зрештою, важливим показником для прийняття інвестиційних рішень має показникмінливості акцій, який називають коефіцієнтом варіації і визначають за формулою:

с

Vz== (7.5)

R

Де:

S — стандартне відхилення рівня доходу, що визначається за формулою (7.4);

R — середній рівень доходу, що визначається за формулою (7.2).

Коефіцієнт варіації показує, яка частка загального ризику відповідає одиницісереднього доходу за даними цінними паперами. Чим менший показник, тим вигіднішеінвестувати капітал у цінні папери. Показник може бути від'ємний, додатний тадорівнювати нулю. Якщо рівень доходу від'ємний (збиток), то і коефіцієнт від'ємний. Цейпоказник застосовують для додатного рівня доходу.

Безумовно, звернення інвестора до страховика за страховою послугоюсупроводжується, з одного боку, зменшенням його власного ризику, а з іншого —зменшенням його прибутку внаслідок сплати ним страхової премії. У зв'язку з цимвиникає питання: чи варто інвесторам або іншим суб'єктам фондового ринку звертатисьдо послуг професійних страховиків, якщо інвестор наперед знає, на який ризик він іде ізаради якого прибутку? Адже інвестор може обмежити свій ризик, як уже було розглянутораніше, й іншим шляхом: хеджувати свою угоду або вкласти свій капітал у менш ризиковіцінні папери.

Шукаючи відповіді на ці запитання, слід звернути увагу на дві деталі: по-перше,на достатньо розвиненому фондовому ринку з великим розмаїттям цінних паперів здостатньою точністю можна визначити ризик, пов'язаний з їх придбанням. В умовахнерозвинутого фондового ринку, який ще тільки формується, такі можливості, звичайно,нереальні. І в цих умовах інвестор має необхідність у подібному страховому захисті. І по-друге, стосовно страхування відповідальності інвестиційних консультантів та брокерів,слід звернути увагу на таку можливу ситуацію. Збитки, зумовлені допущенимипомилками, можуть бути настільки значними, що виявиться неможливим відшкодувати їх,або весь зароблений доход впродовж десятків років доведеться використовувати навідшкодування. Тому консультанти та брокери зацікавлені в такому виді страхування.

Але є й інший аспект проблеми: чи вигідно страховику брати на себе зобов'язання увипадках з досить високим ступенем невизначеності ризику?

Ствердну відповідь можна аргументувати таким чином. По-перше, страховадіяльність грунтується на невизначеності щодо настання страхових випадків(невизначеність фондового ринку досить схожа на непередбачуваність стихії). По-друге,якщо страховик має широке страхове поле, то він здійснює виплати потерпілим зарахунок застрахованих, які не попали в страхову ситуацію. Головне для нього —диверсифікація діяльності та страхового портфеля. По-третє, страховик можерозпорошити взяті на себе ризики через перестрахування. І, зрештою, він можевідмовитись від страхування найризикованіших операцій. Приміром, страхові компанії, якправило, відмовляються страхувати ризики, пов'язані з купівлею-продажем цінних паперівіз спекулятивною метою.

Отже, ми розглянули страхування фінансових інвестицій. Але, як уже відзначено, єще й підприємницькі інвестиції. Страхування їх являє собою угоду, за якою інвесторкупує страховий поліс страховика, котрий не бере участі в даному інвестиційномупроекті. У страховій справі цей вид страхування поширюється тільки на інвестиційнийпроцес, тобто процес інвестування та освоєння засобів і не охоплює об'єктів, створених врезультаті підприємницьких інвестицій. До таких видів страхування відносять:

страхування будівництва;

страхування на випадок зриву поставок будівельних матеріалів під часбудівництва;

страхування кредитів, що йдуть назабезпечення інвестицій тощо.

Але є такі види ризику, які не можуть бути охоплені страховими компаніями. Церизики, пов'язані з нестабільністю внутріполітичного життя країни, куди спрямовуютьінвестиції.

До них відносять:

можливі втрати, пов'язані з конфіскацією, громадянською війною, зміноюполітичного курсу уряду, зміною суспільо-політичного устрою і т.ін.

Страхування подібних ризиків передбачає створення державних гарантійних фондів,які мають забезпечити певні гарантії інвестицій приватних осіб в економіку тієї чи іншоїкраїни.

СИСТЕМИ ОЦІНОК ТА МЕТОДИ ОБМЕЖЕННЯ РИЗИКІВ ІНОЗЕМНИХІНВЕСТИЦІЙ

Ситуацію в країні, яку оцінює іноземний (і національний) інвестор з погляду своїх

інтересів, називають інвестиційним кліматом. Він складається з багатьох факторів ризику,що об'єднуються в певні групи. Кожний чинник має свою питому вагу і оцінюється вбалах. У зв'язку з цим стає можливим кількісна оцінка як окремих груп ризику, так іінвестиційного клімату в цілому. Загальна оцінка визначається як середньозважена затрьома групами. Рівень ризику спеціалістами в різних країнах оцінюється неоднаково. Московськааналітична лабораторія "ВЕДИ — ЦЗМИ" застосовує 10-тибальну шкалу оцінки ризику,де 1 — краща оцінка, а 10 — гірша. Всі фактори ризику за цією системою зводять у тригрупи: соціально-політична ситуація в країні та перспективи її розвитку; внутрішньо-економічна ситуація та її перспективи; зовнішньо-економічна діяльність та її перспективи. Як приклад, наведемо інформацію стосовно кількісної оцінки рівня соціально-політичного ризику для інвесторів, котрі збираються спрямовувати свій капітал векономіку України станом на 1.04.1995 р.. Таблиця 7.1. Кількісна оцінка факторів соціально-політичного ризику Ризик	Ранжування від 1 до 10	Ваговий	оцінка на 1.04.95р.
		коефіцієнт	оцінка	значення
1. Загроза	1 - немає	0,06	4,24	0,254
стабільності зовні	10 - надзвичайно висока
2. Стабільність	1 - без змін	0,15	7,81	1,172
уряду	10 - під загрозою зміни
3. Характеристика	1 - конструктивна	0,06	6,19	0,371
офіційної опозиції	10 - деструктивна
4. Вплив	1 - не має	0,03	3,29	0,099
нелегальної	10 - загроза революції
опозиції
5. Оцінка	1 - стабільність	0,10	6,19	0,619
соціальної	10 - крайня напруженість
с6т. аВбіідлньонсоиснтіи	1 - співробітництво	0,04	5,71	0,228
робочої сили з	10 - часті страйки
управлінським
апаратом
7. Оцінка рівня	1 - безробіття нема	0,13	7,62	0,991
безробіття	10 -перевищує 25% відекономічно-активногонаселення
8. Оцінка розподілу	1 - рівномірний	0,07	8,38	0,587
сукупного доходу	10 - різке розшаруваннясуспільства
9. Ставлення влади	1 - стимулювання та	0,10	5,86	0,586
до зарубіжних	гарантії
інвестицій	10 - жорсткі обмеження
10. Ризик	1 - практично немає	0,02	4,62	0,092
націоналізації без	10 - досить високий
повної компенсації

11. Ставленнямісцевої бюрократії	1 - сприятливе та ефективне 10 - корумповане і протидіюче	0,10	7,48	0,748
12. Втручанняуряду в економіку	1 - мінімальне10 - постійне івизначальне	0,07	7,33	0,513
13. Державнавласність векономіці	1 - дуже обмежена10 - переважаюча	0,07	7,28	0,510
			82	6,770

Наведені в таблиці 3 дані свідчать: найбільшу небезпеку для іноземного інвестора вУкраїні станом на 1.04.1995 р. в структурі соціально-політичної обстановки становилиризики, пов'язані з різким розшаруванням у суспільстві, що зумовило нестабільністьуряду. Загальний рівень соціально-політичного ризику становить 6,77, а це свідчить пронезначну привабливість України для іноземних інвесторів.

Ми розглянули одну із систем кількісної оцінки інвестиційного ризику внайзагальнішому плані.

Досить поширеною в США є система"International Busines Company USA(Publications) - Inc". Вона виділяє такі групи ризиків:

політичні;

фінансових трансферів;

експорту;

прямих інвестицій.

Групи ризиків оцінюються за 12-бальною системою від "А+" — краща оцінка до "С"— гірша. Загальна оцінка не виводиться.

Деякі американські фірми, а також німецькі використовують систему економічноїоцінки інвестиційних ризиків"BERI". Ця система дає кількісну оцінку як окремого, так ізведеного ризику, оцінюючи їх за 100-бальною шкалою, де 100 балів - краща оцінка.

Оцінка ризиків — справа надзвичайно важлива для будь-якого інвестора. Дляіноземного інвестора її значимість зростає, оскільки, попадаючи в незнайоме середовище,він важче орієнтується, ніж вітчизняний інвестор. Саме тому для нього важливо знатинедоліки та переваги різних систем оцінки інвестиційного клімату. Аналізуючи факториризику, доцільно приділяти особливу увагу тим чинникам, з якими інвестор будестикатися найчастіше, і які мають найсильніший вплив на його інтереси.

Усі наведені системи недостатньо конкретні та слабко спеціалізовані за галузями, вкотрі фірма прагне інвестувати капітал. І, зрештою, підбір факторів ризику і питома вагаїх у будь-якій системі завжди містять у собі елемент суб'єктивного.

Отже, системи оцінок інвестиційних ризиків не забезпечують можливостіпотенційному інвестору уникнути небезпеки. Вони покликані допомогти йому напочатковій стадії інвестиційного проекту при вирішенні проблеми прийняття рішеннястосовно того, "куди" (в яку країну, галузь і т.п.),"як" (спосіб проникнення на ринок) та"коли" (залежно від тривалості проекту) слід чи не слід спрямувати свій капітал.

Уже діючим закордоним інвесторам важливо знати системи оцінок для вирішенняпроблем: варто чи не варто розширювати свою діяльність на даному ринку, збут якоїпродукції слід планувати, варто залишатись на цьому ринку чи ні.

Управління ризиком передбачає застосування певних обмежувачів збитковоговпливу ризику на інвестиційний проект.

До методів обмеження ризиків відносять:> підвищення вартості проекту на величину премії за ризик. Наприклад, якщо

рівень інвестиційного ризику дорівнює за 10-бальною системою 1 - 2 балам, а за 100-бальною — 90 - 100 балам, то інвестор у вартість інвестиційного проекту не закладаєпремії за ризик. В міру зростання ризику від 2 до 3 балів (за 10-бальною системою) або від80 до 90 балів (за 100-бальною) реальну ставку дисконту збільшують, як правило, на 3процентних пункти. За умови, що рівень ризику перевищує 5 балів (менше 60 балів),додають 11 процентних пунктів дисконту і т.д.

Корекція ставки здійснюється за двома методами:

шляхом додавання премії за ризик довартості початково авансованого капіталу;

шляхом додавання його до внутрішньої норми доходності;

У створення (або розширення) резервного фонду як страховки від можливих

втрат в інвестиційній діяльності;

У страхування політичного ризику через державні та напівдержавні організації.

Під егідою Світового банку діє Багатостороння агенція з гарантування інвестицій,членом якої є й Україна. Наша держава має угоди із зарубіжними країнами прозаохочення і взаємний захист капітальних вкладень.

У підбір такого проекту, який вкрай потрібний приймаючій стороні.

У диверсифікація ризику через розпорошення портфеля і т.ін.

Оцінюючи ситуацію на інвестиційному ринку України, слід зазначити, що вонадосить складна. Однак у процесі упорядкування правового поля діяльності всіх суб'єктівта інститутів ринку для інвестиційної діяльності буде створено значно більше механізмівзахисту інтересів як вітчизняних, так і іноземних інвесторів.

Тема 8. Визначення страхового тарифу в страхуванні життя

Навчальні питання:

Математичні основи обчислення тарифних ставок

Визначення тарифів за договорами страхування життя

Ключові слова: випадкова величина, щільність розподілу, математичнесподівання, дисперсія, стандартне відхилення, коефіцієнт варіації, функція корисності,

Рекомендована література для самостійної підготовки:

Страхування: Підручник / С.С. Осадець - К.: КНЕУ, 2002 - 599с.

Основи довгострокового страхування: Навч. посібник / А.Т. Головко К.:Алеута, 2007. - 444 с.

Страхова справа: Навч. посібник / Базилевич В.Д. - К.: Тов. „Знання", 1998. -216 с.

Основи актуарних розрахунків:Навч. посібник / Ковтун О.І., Денисенко М.П.,Кабанов В.Г. . - К.: «ВД «Професіонал», 2008. - 480 с.

1. МАТЕМАТИЧНІ ОСНОВИ ОБЧИСЛЕННЯ ТАРИФНИХ СТАВОК

Поняття випадкової величини. Страхування виникає там, де існують явища іпроцеси випадкової природи. Тому більшість величин, що розглядаються у страхуванні, євипадковими величинами. З математичного погляду випадкова величина — це змінна, якаможе набувати певних значень з певною ймовірністю.

Випадкова величина повністю описується своєю функцією розподілу. Функцієюрозподілу випадкової величини (або інтегральною функцією) називається функція, якакожному числу х ставить у відповідність імовірність того, що набуде значення,меншого за X:

Функція І' . ^ визначена при всіх значеннях аргументу л: і має такі властивості:

o<F(4i~yi

якщол:<з;, то F^yF^^

<-ooj=0

Серед випадкових величин можна виокремити два основні типи — дискретні таабсолютно неперервні.

Дискретною називається випадкова величина, яка може набувати скінченної абозліченної множини значень. Дискретними є, наприклад, такі величини: кількість позовів(страхових випадків) у поточному році або кількість договорів, що їх буде укладеностраховиком.

Якщо функцію розподілу F^ С випадкової величини можна подати у вигляді

x

де р^ ^ — деяка невід'ємна функція, то випадкова величина називаєтьсяабсолютно неперервною, а функція р, —щільністю розподілу випадкової величини

Абсолютно неперервними можна вважати, наприклад, розмір майбутніх прибутківстраховика, а також тривалість очікування між двома послідовними страховимивипадками.

Числові характеристики випадкових величин. У страховій практиці, як правило,нас цікавлять не самі випадкові величини, а деякі їх числові макрохарактеристики.Найважливішими з них є математичне сподівання та дисперсія.

Математичне сподівання (його називають також середнім, або сподіваним,значенням) — це середньозважене за ймовірністю значення випадкової величини. Длядискретних випадкових величин математичне сподівання обчислюється з формулою:

M=YuXrPr

i

де хі, — значення, яких набуває випадкова величина; Рі — ймовірності їх реалізації.Для абсолютно неперервних випадкових величин математичне сподівання подається так:

м~= ]tp(Qt

де р? — щільність випадкової величини Якщо випадкова величина невід'ємна(0<Ј), математичне сподівання можна обчислити за формулою:

Для будь-яких сталихa, b та випадкових величин Z виконуються такі властивостіматематичного сподівання:

М=а

мї~=ьм

Дисперсія характеризує відхилення випадкової величини від її середньогозначення й обчислюється як математичне сподівання квадрата відхилення цієї величинивід її математичного сподівання:

Дисперсія задовольняє такі співвідношення:

dY=mY_ zm7-

D~=0D f=b2D~_

D + a=D

де а, b — довільні сталі;Ј — випадкова величина. Якщо випадкова величинаневід'ємна (0<Ј), дисперсію можна обчислити за формулою:

+со

_=2jV<

о V о

Поряд з дисперсією часто використовують похідні поняття — стандартневідхилення та коефіцієнт варіації. Стандартним, або середньоквадратичним,відхиленням називають корінь квадратний із дисперсії.

Відношення стандартного відхилення випадкової величини до модуля

математичного сподівання називається коефіцієнтом варіації.

+СО І +00

D~=2 ti-F,(t)ljf- i-Ff0)2/

V

- сг.

НІГ

Для випадкової величини Ј, квантилем рівня а (або tt-квантилем) називаєтьсявеличинаta, яка при заданому значенні довірчої ймовірності & є коренем рівняння

Незалежність випадкових величин. Випадкові величиниЈ, та називаютьсянезалежними, якщо за відомим значенням величиниЈ не можна зробити жоднихвисновків стосовно значення і навпаки, значенняЈ ніяк не впливає на обізнаність ізвеличиною Ј. Формально випадкові величини Ј та Ј називаються незалежними, якщопри будь-яких значеннях а та Ь імовірність події Р ^ < а, % <Ь є добуткомймовірностей подій Р ^<а та Р

Р^<а, g <Ь~=Р 4<а~_Р Ј<Ь

Якщо випадкові величини не задовольняють наведену щойно умову, то вониназиваються залежними. Прикладом залежних випадкових величин є кількість позовів тасумарний розмір виплат. Відсутність позовів означає відсутність виплат. Нехай Ц —кількість позовів (кількість виплат) у поточному році,Ј — відповідна сума виплат устраховика. Нехай з імовірністю10 % протягом року виплат у страховика немає. Цей фактможна записати кількома способами:

Р 4 = 1гРн j І0%

р $ = о ^Р Ј<1^10%

Рі$<1, Ј < 1грн j 10%

Отже,Р іі<1, ^ < 1грн З*Р ^< 1 ггр ij і< 1 , Це означає, що випадкові величини

Ц іЈ, залежні. Незалежними випадковими величинами можуть вважатись, наприклад,кількості позовів з різних видів страхування.

Наведемо дві важливі властивості. Якщо випадкові величини та незалежні, тодля них виконуються такі співвідношення:

М Iд~=М ІМ J"D + g~=D І + |;

Статистичні оцінки. Часто ми не маємо інформації про реальний розподілвипадкової величиниЈ, але маємо деяку сукупність спостережень, у результаті яких вонанабуває значень х1, х3, ... хп. Ця сукупність значень називається вибіркою, а величини

- 1 "

х = - ТиХгntt

■2 1 V/ ">

1 * =—-

П-І1,Ґ!

відповідно вибірковим (емпіричним) середнім та незсуненою вибірковою (емпіричною)дисперсією. Вибіркове середнє використовують для оцінювання математичногосподівання:

хкМ

незсунена вибіркова дисперсія є оцінкою дисперсії випадкової величини:

s2=D'_

Принципи обчислення тарифних ставок. В актуарній практиці використовуютьсянайрізноманітніші методи обчислення тарифних ставок. Усі вони базуються на принципіеквівалентності фінансових зобов'язань страхувальника і страховика. Але парадоксполягає в тому, що не існує єдиного погляду на те, як тлумачити цей загальновизнанийпринцип страхування. Розглянемо найпоширеніші підходи до трактування принципуеквівалентності.

Еквівалентність фінансових зобов'язань як еквівалентність сподіваних

значень. Зобов'язання страхувальників полягають у сплаті страхових премій. Зобов'язаннястраховика оплачувати позови страхувальника. Нехай р означає суму зібранихстраховиком премій, X — сумарні виплати страховика. Природно вважати, щосправедливою платою за ризик страховика є сподіване (середнє) значення випадковоївеличини X:

р=М ^

У такому вигляді принцип еквівалентності доволі часто використовується устрахуванні життя та деяких інших галузях масового страхування.

Еквівалентність зобов'язань з погляду теорії розорення. Зобов'язаннястрахувальників мають безумовний характер. Купуючи поліс, страхувальник звільняє себевід ризику несподіваних витрат. Витрати страховика, навпаки, непередбачувані.Страховик бере на себе ризик, який полягає в тому, що його виплати будуть значно більшіза М[Х]. Тому страховик вправі вимагати додаткової плати за можливі збитки —ризикову надбавкуL. Із цього погляду справджується співвідношення:

p=M^~+L

Постає запитання: якими мають бути розміри ризикової надбавкиL та страховоїпремії р? Щоб відповісти на нього, доцільно звернутися до теорії розорення.

Факт розорення страховика описується співвідношеннямU + р <Х,

деU — розмір власних коштів страховика.

Відповідно ймовірність розорення дорівнює Р{и + р < X}.

Отже, якщо страховик намагається досягнути ймовірності розорення а, то він маєзабезпечити розмір страхових премійр таким, щоб виконувалося співвідношення:

Р{и + р <X}.= а

Таке розуміння принципу еквівалентності є найпоширенішим у сьогоденнійпрактиці. Основним недоліком цього підходу є досить висока абстрактність поняття«ймовірність розорення». Яка ймовірність розорення страховика вважається достатньою— 10,1 чи 0,1 %? На це запитання дуже важко дати аргументовану відповідь. Зменшенняймовірності розорення з 2 до 0,2 % для страховика не має принципового значення, хочаможе призвести до необхідності збільшити ризикову надбавку в півтора рази.

Принцип еквівалентності зобов'язань у термінах теорії розорення має математичнообґрунтовану форму, але застосування його в актуарній практиці може призводити дозначних коливань розрахункових значень.

Еквівалентність зобов'язань з погляду теорії корисності. Нині дедаліпопулярнішим стає підхід до формалізації принципу еквівалентності фінансовихзобов'язань страхувальника і страховика, що ґрунтується на теорії корисності.

Основним поняттям цієї теорії є функція корисності. Функцією корисностіназивають функцію и(х), яка має такі властивості:

функціяU зростаюча —и(х)> и(у)приX > у,

функціяU задовольняє нерівність Єнсена М[и(х)] < и(М[х]);

функціяи задовольняє умову нульової корисності и(0) = 0.

Функція корисності визначає ступінь важливості для страховика певних грошових

сум. Вона має суб'єктивний характер, включаючи психологічний компонент.

За допомогою функції корисності принцип еквівалентності можна записати так:

М<1 + р-Х^=иі?1

Отже, сподівана корисність капіталу страховика після прийняття ризиків не повинназменшитися порівняно з корисністю початкового капіталу. На практиці частозастосовують експоненціальну 1 -е~ах та квадратичну ах-х2 функції

корисності.

Головна проблема при практичному використанні принципу еквівалентності в

2. ВИЗНА ЧЕННЯ ТАРИФІВ ЗА ДОГОВОРАМИ СТРАХУВАННЯ ЖИТТЯ

Страхова виплата за договорами страхування життя здійснюється одноразово врозмірі страхової суми (її частини) і/або у вигляді послідовних виплат страхової суми(додаткове забезпечення доходу застрахованої особи в разі її хвороби, досягнення неювіку, який визначено у договорі страхування, настання певних подій у її житті).

Страхові виплати здійснюються в разі:

смерті застрахованої особи;

дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування;

досягнення застрахованою особою пенсійного віку (страхування додатковоїпенсії) або віку, який визначено в договорі страхування;

настання події в житті застрахованої особи, яка обумовлена у договорістрахування (укладання шлюбу, народження дитини, вступ до навчального закладу,смерть близького родича застрахованої особи — дружини, чоловіка, дітей, батьків).

Умови договору страхування життя можуть додатково передбачати обов'язокстраховика здійснити страхові виплати в разі:

хвороби застрахованої особи;

тимчасової непрацездатності застрахованої особи внаслідок нещасного

випадку;

стійкої непрацездатності (інвалідності) застрахованої особи внаслідокнещасного випадку.

Основні статистичні параметри у страхуванні життя. Нетто-тариф за договоромстрахування життя для кожного з наведених щойно страхових ризиків (страхових подій)визначають з урахуванням статистичних закономірностей страхових ризиків протягом діїдоговору страхування та інвестиційного доходу від розміщення страхових резервів.

Математичною моделлю випадкових процесів дожиття та смертності,непрацездатності, хвороби в разі переходу застрахованих осіб з однієї вікової категорії віншу є регіональні таблиці дожиття та смертності і відповідні регіональні чи селективні(за статтю, станом здоров'я, тривалістю непрацездатності або хвороби, професією,регіоном проживання тощо) статистичні таблиці страхових ризиків, що їх формуютьстраховики.

При визначенні нетто-тарифу за договором страхування життя використовують:

регіональну або селективну таблицю дожиття та смертності;

регіональні або селективні таблиці додаткових страхових ризиків;

річну ставку інвестиційного доходу І;

таблиці комутаційних чисел для встановленої в договорі страхуваннярічної ставки інвестиційного доходу та ймовірностей відповідних страхових ризиків.

Основні параметри таблиці дожиття та смертності:

Іх — кількість осіб, що дожили до віку х років (змінна х позначає повну кількістьроків застрахованої особи на час укладення договору страхування життя);

d° — кількість осіб у віці х років, які не доживуть до віку х + 1 рік, при цьому:

d°=l-l

lx+l

її

термінах теорії корисності — відшукання адекватної функції корисності.

qx — коефіцієнт смертності для особи у віці х років (імовірність смерті протягомроку для особи у віці х років), при цьому:

0 <

а =Чхh

p°x — імовірність дожити до віку х + 1 для особи у віці х років;

tq° — імовірність смерті протягомt років для особи у віці х років;

tp0x — імовірність прожити не менш ніжt років для особи у віці х років, при цьому:

tp° = l—

ї -Г X і

lx

звідки

оР°х=1 :Р°х=Р°х Ч°х=1-Р°х

0 0 0 0 0 0 7 о

tPx = PxPx+lPx+2-Px+t-l ', //,: ='-, Р,

При укладанні договору страхування життя, умови якого передбачають страховіризики, які щойно визначено, для кожного із цих страхових ризиків розраховуютьвідповідні статистичні таблиці, розрізняючи їх за допомогою індексів(j = 0, 1,2 ...), прицьому індексj = 0 використовують для таблиць дожиття та смертності.

Основні параметри статистичних таблиць додаткових ризиків такі:Іх — кількість осіб, котрі дожили до віку х років (має дорівнювати значенню такогосамого параметра в таблиці дожиття та смертності);

dj — кількість осіб у віці х років, для якиху-та страхова подія настане протягомроку (до настання віку х +1 рік);

tdj — кількість осіб у віці х років, для якиху-та страхова подія настане протягомt

років (на проміжку часу від х до х + t років);

qj — імовірність настання протягом рокуj-ї страхової події для особи у віці х років;

rqj — імовірність настання протягомt роківj-ї страхової події для особи у віці хроків, при цьому

dJ

q1

lx

іРІ ~l~t c/x— імовірність того, щоj-та страхова подія не настане протягомt років

для особи у віці х років.

Розрахунки нетто-тарифів за договорами страхування життя виконують на основістатистичних таблиць страхових ризиків. При цьому для кожного страхового ризикурозраховують такі комутаційні числа:

D=iy- (-с/У :

t=l t=l

t=i t=iдеW — граничний, згідно з таблицею, смертності вік;

t — змінний індекс, що дорівнює повній кількості років з часу початку дії договорустрахування життя;

V — дисконтувальний множник, який для встановленої річної ставки інвестиційногодоходу і визначається співвідношенням:

1

v =

1 + і

Таблиця комутаційних чисел складається для всіх значень віку х та ставки і річногоінвестиційного доходу, застосовуваних у розрахунках нетто-тарифу.

Страхові ануїтети. Страховий ануїтет — це послідовність страхових платежівабо страхових виплат двох видів:

ануїтет пренумерандо — послідовність страхових платежів або страхових виплат,

що здійснюється на початку кожного обумовленого періоду часу;

ануїтет постнумерандо — послідовність страхових платежів або страхових виплат,що здійснюється в кінці кожного обумовленого періоду часу.

Річні ануїтети — це послідовність страхових платежів або страхових виплат, якіздійснюються один раз на рік.

Дійсна вартість страхових ануїтетів (сподівана вартість майбутніх страховихплатежів або майбутніх страхових виплат на час укладення договору страхування)визначається, як правило, в розрахунку на одну грошову одиницю річних ануїтетівпостнумерандо. Інші можливі варіанти платежів — піврічні, щоквартальні та щомісячністрахові ануїтети як постнумерандо, так і пренумерандо визначаються через річні ануїтетипостнумерандо.

Дійсна вартість річних страхових ануїтетів постнумерандо на час укладеннядоговору страхування життя для застрахованої особи у віці х років у загальному випадкурозраховується аналітично за формулою

t

де /'С — імовірність настання страхової події для застрахованої особи за проміжокчасу відt доt + 1 року дії договору;

значення цілого індексуt визначає порядок року в межах терміну дії договорустрахування;

значення b визначає розмір річного страхового платежу або річної страховоївиплати.

Дисперсія таких ануїтетів визначається так:

а2 1г "С " "С v

де 2а С — ануїтет виду

t

Дійсна вартість страхових ануїтетів постнумерандо на час укладення договорустрахування життя визначається аналітично або за допомогою комутаційних чисел зурахуванням даних статистичних таблиць для кожного страхового ризику:

• при укладанні договору страхування життя без обмеженнястроку діїдоговору (довічне страхування) дійсна вартість страхового ануїтету ах, який щорокусплачується в розмірі одиниця (випадокb(t) = 1), поки застрахована у віці X роківособа жива, визначається ймовірністю Iі €.=,р'!: та обчислюється за допомогоюспіввідношень:

Dx

при укладанні договору страхування життя на строк п роківдійснавартість страхового ануїтету який протягом п років щороку сплачується в

розмірі одиниця, поки застрахована у віці X років особа жива, визначаєтьсяймовірністю РіУіРІ та розраховується за допомогою співвідношень:

а = ах - v" „ р°хах+п, або а =

х: п х nJrx х+п' х: п

при укладанні договору страхування життя без обмеженнястроку діїдоговору (довічне страхування) дійсна вартість страхового ануїтету CO, якийсплачується в розмірі одиниця за кожний рік дії договору (випадокb(t) =t), поки

W-X о

t=i

• при укладанні договору страхування життя на строк п років дійснавартість страхового ануїтету С^^.. п , який протягом tl років сплачується в розмірі

одиниця за кожен рік дії договору, поки застрахована у віці X років особа жива,визначається ймовірністю P€ytp°x та обчислюється за допомогою співвідношень:

^а ^ _ ^х+и+1П^х+п-1

Л = або ]ах = '—*

ts Dx

де qx — імовірність настання протягом року інвалідності внаслідок нещасного

випадку для застрахованої у віці х років особи; при цьому випадок п = <х> визначає дійснувартість страхового ануїтету без обмеження терміну дії договору:

,-А1 г = „ А,

застрахована у віці X років особа жива, визначається ймовірністю PK,^tpx таобчислюється за допомогою співвідношень:

Х+П

або

—X n

D

при укладанні договору страхування життя без обмеженнястроку діїдоговору (довічне страхування) на випадок настанняj-ї страхової події длязастрахованої у віці X років особи дійсна вартістьодиниці одноразової страховоївиплати jAx визначається ймовірністю І' та розраховується за допомогою

співвідношень:

м.

при укладанні договору страхування життя на строкn років навипадок настанняj-ї страхової події для застрахованої у віці х років особи дійсна

вартість одиниці одноразової страхової виплати п визначається за

допомогою співвідношень:

Аг= А - v" п P°JA+n > або ,А1 г = Мх ~Мх+п

j х: п i j х nr xj х+п ' j х п тл

x

Приклад. При укладанні договору страхування життя на строк п років, умови якогопередбачають страхову подію «стійка непрацездатність (інвалідність) застрахованої особивнаслідок нещасного випадку», дійсна вартість одиниці одноразової страхової виплати

А1 х п визначається ймовірністю 1>(1)=ірхс{'"_^ та обчислюється за формулою

ті—1

гн х ">

при укладанні договору страхування життя, умови якогопередбачають страхову подію «дожиття застрахованої у віці х років особи дозакінчення строку дії договору» (п — кількість років дії договору страхування),дійсна вартість одиниці страхової виплати визначається так:

х. ои

nEx=vpx, або

При укладанні договору страхування життя, умови якого передбачають страховуподію «хвороба застрахованої особи» або страхову подію «тимчасова непрацездатністьзастрахованої особи внаслідок нещасного випадку», дійсна вартість одиниці страхової

np

виплати а х п за кожний день хвороби (непрацездатності) визначається ймовірністю

і пропорційна до значень середньої за рік кількостіM(L) днів хвороби (тимчасовоїнепрацездатності) і середньої за рік кількостіM(N) захворювань для застрахованої особита обчислюється за допомогою співвідношення

пр «4

«ТТТ =M(L)M(^TJV^pxqZ

t=о

Де qnxp - імовірність настання протягом року хвороби (тимчасової непрацездатності)

для застрахованої у віці х років особи. При цьому випадок п = <х> визначає дійсну вартістьстрахового ануїтету без обмеження терміну дії договору

пр

а-^— = апр

х. X

Дійсна вартість страхових ануїтетів пренумерандо (позначення з двомакрапками над виразом) у розрахунку на одну грошову одиницю річних платежів абовиплат визначається аналітично або за допомогою комутаційних чисел через дійснувартість відповідних ануїтетів постнумерандо (позначення без крапок над виразом) такимчином:

» 1 « " NX

а = 1 + а , або аг = ,

л л J л j ^

п N -Na-r^=ax~v пРхах+п, або а IbUb+iL

х- п І 1 х: п

Дійсна вартість страхових ануїтетів з виплатамиm раз на рік (позначення з верхніміндексом (т)) у розрахунку на одну сумарну за рік грошову одиницю страхових платежів,або виплат визначається для випадків постнумерандо та пренумерандо через відповіднірічні ануїтети такими формулами:

,тЛ т-1 .. т +1

ах = ах + ах;

,.г„ч да + 1 .. да-1

аГ = + ;

2т 2т (т)	m-1 ..	m +1
а г	- = a г	- + ,
x: n	2m x- "	2m
.Xm)	m +1..	m-1
а г	- = a	r +
x: n	2m x- n	2m

а-

а-

Дійсна вартість одиниці страхових виплат для договорів страхування життя знегайною виплатою страхової суми в разі настання страхової події (позначення з рискоюнад виразом) визначається за допомогою співвідношень:

x. n

x. n

I . -1і 1

J Лх І А г =-,А-

J л ' J х п gj х п

де J =ln(1 + і) — інтенсивність річної ставки і інвестиційного доходу. Дійснавартість страхових ануїтетів, які відстрочені наw років (позначення з бічним індексом

визначається аналітично, або за допомогою комутаційних чисел такими

N

а -vw р а ^ , або а = х+и,+1

М> X W -Г х Ш' w X р.

І І N

= , або =

TV -TV

L г, або —г = —^^ *±™±"±L

w ХП 1 х X+Wn 7 xn

і і N -N

a =v^wp a г, або J= ^^

W I ^ Л Я+ЖЛ ' W j

A

Розрахунок нетто-премій за договорами страхування життя. Нетто-преміїрозраховуються на підставі принципу еквівалентності зобов'язань, що їх беруть страховик(страхові зобов'язання) та страхувальник (зобов'язання сплати страхових внесків) на часукладення договору страхування (принцип еквівалентності дійсних вартостейзобов'язань).

Наведені щойно співвідношення дають змогу обчислювати нетто-премії (у разісплати премій пренумерандо) для договорів страхування життя, які враховують настанняоднієї, кількох або всіх зазначених страхових подій.

Розмір нетто-преміїN за кожним договором страхування життя визначаєтьсяспіввідношенням

N=TS,

де Т — нетто-тариф страхового внеску з одиниці страхової суми;

S — страхова сума за укладеним договором страхування життя.

Якщо умови договору страхування життя передбачають настання кількох страховихподій, нетто-премія за таким договором страхування розраховується як сума відповіднихнетто-премій для кожної страхової події.

При визначенні нетто-премій актуарій прогнозує значення річної ставки іінвестиційного доходу залежно від терміну дії договору страхування. Розрахунковезначення річної ставкиi' інвестиційного доходу може коригуватися з урахуваннямзначення річної ставки інфляціі'Уза формулою:

г =—— »/- fl + f J

При розрахунку нетто-преміїN лише на випадок дожиття застрахованої у віці хроків особи до закінчення строку дії договору страхування (п — кількість років діїдоговору страхування), величина нетто-премії визначається пропорційно до величинистрахової сумиS:

у разі сплати страхової премії одноразово: N=nExS

у разі сплати річних страхових премій протягом перших обумовлених

Е

договором страхування k років: N = " х S, к<п

a х:к

співвідношеннями:

При розрахунку нетто-премії лише на випадок настанняj-ї страхової події нетто-премія пропорційна до страхової сумиS, яка виплачується негайно після настання

N =

lx

ах

при страхуванні на строкn років у разі сплати страховоїпреміїодноразово:

N=JA'— S

J х.п

при страхуванні на строкn років у разі сплати річних страховихпремій протягом перших обумовлених договором страхуванняк років:

J x:n

N = S, к<п

a—г

x:n|

При розрахунку нетто-премії на випадок настання страхової події «хворобазастрахованої особи» або страхової події «тимчасова непрацездатність застрахованоїособи внаслідок нещасного випадку», коли умовами договору передбачаєтьсяпослідовність страхових виплат розміромS за кожний день хвороби (непрацездатності),нетто-премія визначається співвідношеннями:

при довічному страхуванні в разі сплати страхової премії одноразово:

N = ах S;

при довічному страхуванні в разі сплати річних страхових премійпротягом перших обумовлених договором страхування кроків:

— np

N = —S

a—г

x:n

при довічному страхуванні в разі сплати річних страхових премій

довічно:

—np

N = —S

при страхуванні на строкn років у разі сплати страхової преміїодноразово:

N = a"S

х.п

при страхуванні на строк п років у разі сплати річних страховихпремій протягом перших обумовлених договором страхуванняк років:

страхової події, і визначається співвідношеннями:

при довічному страхуванні в разі сплати страхової преміїодноразово:

N=jAxS

при довічному страхуванні в разі сплати річних страхових премійпротягом перших обумовлених договором страхуванняк років:

N = ——S,

a x: k

при довічному страхуванні в разі сплати річних страхових премій

довічно:

N = — {ЈnS+d—R

" я I WI xr.n-W

CI--,x:k

Залежність нетто-тарифу від запланованої кількості договорів. Наведеніформули розрахунку нетто-премій являють собою математичне сподівання виплатстраховика і задовольняють резерви компанії за договорами страхування життя в разібагатьох (кількох тисяч) договорів. При плануванні меншої кількості договорів наведеніформули слід коригувати з урахуванням середньоквадратичного відхилення ануїтетіввиплат та платежів. Розглянемо, як це потрібно робити.

Тариф Т0 розрахованих нетто-премій збільшують на значення у ризикової надбавкиЛТ так, щоб виконувалася рівність

Т=Т0+Т.

Ризикова надбавка до нетто-тарифу визначається з урахуванням запланованоїкількостіN договорів страхування рівнем у довірчої ймовірності (у є [0,9; 0,99]),квантилем нормального розподілу ty рівня у і обчислюється за формулою:

де О — стандартне відхилення тарифу розрахованої нетто-премії.Стандартне відхилення О(Т) залежить від дисперсії ануїтету виплат, нормуєтьсярозміром ануїтету платежів і визначається для кожного типу договору страхуванняокремо:

• при довічному страхуванні лише на випадок настанняj-ї страховоїподії для застрахованої у віці х років особи, якщо страхова премія сплачуєтьсяодноразово i негайно виплачується одиниця страхової суми в разі настання страховоїподії:

^2Ax~ 4jAx 2

а(Т)

сконту, яки

7

доходу за формулою d =

d

деd — розмір дисконту, який визначається через річну ставкуі інвестиційного

і

1 + 7

• при довічному страхуванні лише на випадок настанняj-ї страховоїподії для застрахованої у віці х років особи, якщо річні страхові премії сплачуються

— np

N = ^p-S; k<n

x:k

При розрахунку нетто-премії на випадок настання страхових подій «досягненнязастрахованою особою пенсійного віку або віку, який визначено у договорі страхування»,а також «смерті застрахованої особи» нетто-премія визначається через страхову сумуS,яка виплачується в разі смерті застрахованої особи негайно, та через розмірR щорічноїпенсії пренумерандо співвідношеннями:

• при довічному страхуванні особи у віці л: років на випадок смерті та навипадок виплати довічної пенсії, починаючи з віку застрахованої особих+w років, уразі сплати страхової премії одноразово:

N=oAxS + waxR-,

при страхуванні на строкn років застрахованої у віці х років особи навипадок смерті та на випадок виплати пенсії, починаючи з вікуx+w років до вікух+п років, у разі сплати річних страхових премій протягом перших обумовленихдоговором страхування кроків:

j Аіс^Ах

2

'xki >

• при довічному страхуванні лише на випадок настання j-i страховоїподії для застрахованої у віці х років особи, якщо річні страхові премії сплачуютьсядовічно і негайно виплачується одиниця страхової суми в разі настання страховоїподії:

d(dxY

• при страхуванні на строк п років лише на випадок настанняj-їстрахової події для застрахованої у віці х років особи, якщострахова преміясплачується одноразово і негайно виплачуєтьсяодиниця страхової суми в разінастання страхової події:

А І IV

d

при страхуванні на строк п років лише на випадок настанняj-їстрахової події для застрахованої у віці х років особи, якщо річні страхові преміївиплачуються протягом перших обумовлених договором страхування к років інегайно виплачується одиниця страхової суми в разі настання страхової події:

/ ГГ1 V 1 Х'П ~ Х'П

a(T ) = ^ "77^ 72 ; d^

при страхуванні лише на випадок дожиття застрахованої увіці х роківособи до закінчення терміну дії договору страхування(n — кількість років діїдоговору страхування), коли страхова премія сплачується одноразово:

J2E -( E )2

*п х п х •

d

при страхуванні лише на випадок дожиття застрахованої у віці х роківособи до закінчення терміну дії договору страхування (п — кількість років діїдоговору страхування) в разі сплати річних страхових премій протягом першихобумовлених договором страхування к років:

л/« Ex~(nEx )2 .

d('

Аналогічно стандартне відхилення нетто-тарифу визначається для кожногорозглянутого типу договору страхування.

Приклад. Розглянемо основну частину Т0 та можливі (відносно запланованоїкількості договорів страхування) ризикові надбавки ЛТ. до нетто-тарифу Т при укладаннідоговору довічного страхування життя чоловіка у віці45років лише на випадок смерті,якщо сплачуються перші5 річних страхових премій і негайно виплачується одиницястрахової суми при настанні страхової події.

протягом перших обумовлених договором страхування к років і негайновиплачується одиниця страхової суми в разі настання страхової події:

а(Т)

а(Т) =

<j(Y) - vj Ax (jAx) КількістьN договорів страхування	Нетто-тарифT з урахуванням ризиковоїнадбавки ЛТ
1	0,551609
10	0,241453
25	0,188733
50	0,162162
100	0,143373
500	0,118299
1000	0,112357
5000	0,104429
10 000	0,102549
100 000	0,099448
1 000 000	0,098467
Розрахований нетто-тариф (То)	0.0980134

Для розрахунків виберемо значення ставки та інвестиційного доходу таким, щодорівнює4 % (і = 0,04), і візьмемо рівень довірчої ймовірності у = 0,95, так щоt = 1,645.

На підставі даних таблиці дожиття та смертності в Україні за 1994, 1995 pp., заформулою:

N = jAxxS,а—

x:k

приS= 1 обчислюємо нетто-тариф (То= 0,0980134). Згідно з формулою:

d (а—. )2

Тема 9. Система страхових резервів

Навчальні питання:

Страхові резерви

Інвестиційна політика страховика

Ключові слова: Міжнародний досвід розрахунків, Технічні резерви, Резерви зістрахування життя, метод «плаваючих кварталів»

Рекомендована література для самостійної підготовки:

Страхування: Підручник / С.С. Осадець - К.: КНЕУ, 2002 - 599с.

Основи довгострокового страхування: Навч. посібник / А.Т. Головко К.:

Алеута, 2007. - 444 с.

Страхова справа: Базилевич В.Д. - К.: Тов. „Знання", 1998. - 216 с.

1. СТРАХОВІ РЕЗЕРВИ

Проведення страхування потребує спочатку внесення страхової премії, а потім, черездеякий час, — надання страхової послуги у вигляді виплати страхової суми і страховоговідшкодування. Моменти надходження страхових премій і виплати страховоговідшкодування, як правило, не збігаються, і це дає змогу страховикові акумулюватизначні кошти у вигляді страхових резервів. Розмір цих резервів на будь-який момент маєбути постійно достатнім для виконання страховиком умов договору страхування.

Міжнародний досвід розрахунку розміру страхових резервів показує, що вониформуються за рахунок страхових премій з урахуванням наявності у страховому портфелістраховика видів страхування та терміну дії договору страхування. Методика розрахункустрахових резервів визначається залежно від виду та строку дії договору страхування.

Через неоднаковий розподіл ризику та різну структуру тарифної ставки як джерелаформування страхових резервів страхові резерви у ризикових видах страхування істрахуванні життя мають відмінності у складі та методах визначення. При страхуванніжиття згідно з особливостями його проведення формуються резерви зі страхування життя.За видами страхування, відмінними від страхування життя, формуються технічні резерви.

Формування резервів зі страхування життя здійснюється відрахуванням частинистрахової премії, яка передбачена для забезпечення страхових виплат (нетто-премії), тачастини інвестиційного доходу від розміщення тимчасово вільних коштів страховика.

Технічні резерви — це показник, який виражає грошову оцінку обов'язківстраховика за страховими зобов'язаннями, і одночасно — сума коштів, що є гарантієювиконання зобов'язань перед страхувальниками з огляду на наявні у портфелі страховикадоговори страхування.

Технічні резерви дають змогу страховику бачити загальний обсяг відповідальності задіючими договорами їх страхування. Обсяг технічних резервів має бути достатній дляпокриття відшкодування всіх збитків за діючими договорами страхування, навіть увипадках припинення надходження премій договорами.

З огляду на це при оцінюванні фінансового стану страховика та його надійності,розміру статутного фонду і резервів, вільних від зобов'язань, правильно розрахованоїтарифної ставки та збалансованого страхового портфеля важливе місце має надаватисядостатності страхових резервів. Останнє зумовлюється складом таких резервів ізастосуванням тих чи інших методів їх обчислення.

Резерви зі страхування життя мають у своєму складі резерви довгостроковихзобов'язань (математичні резерви); резерви належних виплат страхових сум. Величинарезервів довгострокових зобов'язань обчислюється актуарно, окремо за кожним

договором за методикою формування резервів зі страхування життя.

Законодавством України передбачено таке: резерв незароблених премій, щовключає частки від сум надходжень страхових платежів, які відповідають страховимризикам, що не минули на звітну дату; резерв збитків — зарезервовані несплачені сумистрахового відшкодування за відомими вимогами страхувальників. Технічні резервиформуються окремо за кожним видом страхування. Згідно із Законом України «Прострахування» українські страховики використовують один спрощений метод розрахункурезерву незароблених премій —метод «плаваючих кварталів», застосовуваний такожпри визначенні прибутку страховика.

Призначення кожного виду технічних резервів різне. Спільним є те, що протягомпевного часу в період дії договору страхування вони являють собою коштистрахувальників, а не страховиків, і призначені для виплати страхових відшкодувань задоговорами страхування, які не минули на звітну дату.

Страховики країн ЄС, які здійснюють ризикові види страхування, формуютьрезерви премій та резерви збитків. При цьому майже 2/3 обсягу річної премії припадає нарезерв збитків і 1/3 — на резерв премій. Систему технічних резервів ілюструє рис. 9.1.

Рис.9.1. Система технічних резервів, згідно з директивами ЄС

Резерви премій являють собою резерв незароблених премій; додатковий резервризиків, що не минули.

Резерв незароблених премій складається з частини страхових премій, які надійшлиза договорами страхування, що укладені у звітному періоді, але стосується терміну діїдоговору страхування, що припадає на наступний звітний період.

Отже, резерв незароблених премій за своїм змістом є не резервом, а статтеюрозмежування обліку отриманих страхових премій між суміжними звітнимиперіодами. Це обумовлено тим, що страхові премії, як правило, сплачуються наперед —авансом за весь термін дії договору страхування, який не завжди збігається зі звітнимперіодом. Резерв незаробленої премії — це страховий резерв, призначений для виплатстрахового відшкодування в майбутньому. Отже, він являє собою витрати майбутніхперіодів.

Для визначення справжнього розміру резерву незаробленої премії існують різніметоди. При виборі тієї чи іншої методики розрахунку резерву незаробленої преміїнеобхідно враховувати такі чинники: вид страхування, термін дії договору страхування,рівень збалансованості страхового портфеля, рівномірність розподілу ризику. Береться доуваги також періодичність сплати премій за укладеними договорами страхування.

У практиці страхування зарубіжні компанії використовують кілька методіввизначення розміру частини страхової премії, яка не є заробленою, — резерву

незаробленої премії:

метод 1/365 — «pro rata temporis»;

метод 1/4; 1/8; 1/12; 1/24 — «паушальні» методи;

метод 40 %; 36 %.

При застосуванні методу «pro rata temporis» розрахунок незаробленої преміївиконується за кожним договором страхування окремо. Незароблена страхова премія за і-м договором страхування визначається як добуток страхової премії та частки від діленнястроку дії договору страхування, який ще не закінчився (у днях) до всього строку діїдоговору страхування (у днях) за такою формулою:

НЗПі = пь.-».:

ті

де Пі — страхова премія за і-м договором страхування;

ті — строк дії і-го договору страхування;

пі — число днів, що минули з моменту, коли і-й договір страхування набравчинності до звітної дати.

На підставі визначеної величини незаробленої премії за кожним договоромстрахування обчислюється сумарна величина резерву. Перевага цього методу в тому, щовін дає змогу страховику на будь-яку дату визначати розмір резерву незароблених премій.

Метод 1/365 є найбільш точним, проте він дуже трудомісткий. Його використанняпотребує чіткої організації роботи страховика. Необхідне своєчасне відображення:надходження страхової премії по кожному договору страхування; дати укладеннядоговору страхування; дати, коли договір страхування набирає чинності; дати йогозакінчення; строку дії договору страхування. У страховиків, що укладають великукількість договорів, опрацювання даних без використання сучасних технічних засобівпотребує багато часу й зусиль. Для швидкого обліку та опрацювання даних необхіднозастосовувати системи програмного забезпечення.

Принцип методу 1/24 полягає ось у чому: за всіма договорами страхування, щоукладаються протягом місяця терміном на один рік, припускається, що страхова преміянадходить в середині місяця. Отже, на кінець місяця заробленою страховою премієювважається половина страхової премії певного місяця або 1/24, а розмір резерву становитьвідповідно 23/24 страхової премії. Наприкінці наступного місяця дії договорустрахування, укладеного в попередньому місяці, вважається, що договір діє половинупопереднього місяця і повний місяць, наприкінці якого здійснюється розрахунок резервунезароблених премій. Тому страхова премія є заробленою і дорівнює половині розміруналежної страхової премії попереднього місяця і належної страхової премії місяця,наприкінці якого здійснюється розрахунок резерву. Отже, зароблена страхова преміястановить 3/24 (1/24 + 2/24), а резерв незароблених премій — 21/24 (24/24 - 3/24) страховоїпремії.

При використанні методу 1/8 з огляду на організацію роботи страховикаприпускають, що договори страхування, строк дії яких рік, укладені протягом одногокварталу і набирають чинності у середині кварталу.

Страховики застосовують іноді простіші, але не такі точні методи розрахункунезаробленої премії —метод 40 %; 36 %. Метод цей ґрунтується на тому, що датаукладення договору страхування не має конкретного значення і вважається, що всідоговори страхування укладені у середині року, тобто 1 липня. Отже, резерв незаробленихпремій на кінець року має відповідати половині нетто-премії. Водночас для спрощеннярозрахунок виконується на основі не нетто-, а брутто-премії. Проте береться до уваги, щовитрати на ведення справи становлять 20 %; 28 %. Звідси половина брутто-ставкидорівнює 40 %; 36 %. Метод 40 %; 36 % придатний тоді, коли страховик здійснює масовівиди страхування на основі уніфікованих договорів, тобто коли договори страхуванняукладені на один строк, страхові премії надходять рівномірно, а компанія має надійний

страховий портфель.

Резерв ризиків, які ще не минули, формується як додаток до резерву незаробленихпремій, щоб компенсувати можливість заниження тарифу.

Резерв катастроф формується з метою забезпечення страхових виплат у разінастання природних катастроф або значних промислових аварій, у результаті яких будезавдано збитків численним страховим об'єктам і коли постає потреба здійснювати виплатистрахового відшкодування в сумах, що значно перевищують середні розміри збитків, яківзято до уваги при розрахунку страхових тарифів. Резерв катастроф формується зурахуванням можливості великомасштабних аварій, від яких одночасно постраждаєбагато страхових об'єктів, і виявиться брак страхових резервів, сформованих з огляду нарівномірне настання випадків. Резерв катастроф особливо необхідний при страхуванніризиків стихійних лих, а також при формуванні страхового портфеля на територіїпідвищеної небезпеки. Відрахування до резерву катастроф мають надходити протягомтривалого періоду і формуватися страховиками в разі, якщо діючими договорамистрахування передбачена відповідальність при настанні такого роду подій.

Резерв коливань збитковості дозволяє страховикам компенсувати перевищеннясвоїх витрат, що пов'язані з відшкодуванням збитків, у випадках, коли фактичназбитковість страхової суми за видом страхування на звітний період перевищує очікуванийрівень збитковості, який узято за основу при розрахунку тарифної ставки за цим видомстрахування. У роки успішної діяльності страховика цей резерв поповнюється за рахунокотриманих у результаті страхової діяльності надлишків, у збиткові з нього вилучаютьсякошти для покриття збитків, що пов'язані зі здійсненням страхових операцій.

Що ж до резерву збитків, то фіксуються суми виплат, які передбачаються застраховими випадками, що настануть до закінчення фінансового року.

Підставою для формування резерву збитків є забезпечення можливостівідшкодувати збитки в майбутньому періоді за страховими випадками. У практицістрахової справи збитки за застрахованими ризиками сплачуються страховиком невідразу, а через деякий час. Так, визначення резерву збитку можна поділити на кількаетапів. Перший етап — настання страхового випадку: страховик не отримавповідомлення про його настання і розмір збитку не визначений. На другому етапі —страховик на підставі заяви страхувальника про випадок, який настав, у журналіреєстрації збитків фіксує страхову суму за даним договором страхування. Наступнийетап — визначення фактичної суми збитку. І останній етап — розрахунок зістрахувальником за збитками, що заявлені. Отже, резерв збитків поділяється на резервзбитків, що сталися, але ще не відомі (IBNR);резерв збитків, що заявлені, але ще неврегульовані

Резерв збитків, що заявлені, але ще не врегульовані, формується для забезпеченнязобов'язань, які пов'язані з урегулюванням збитків за страховими випадками, про настанняяких в обумовленому порядку було заявлено страховикові. При цьому резерв є сумоютаких елементів:

невизначених збитків, які розраховуються в розмірі 5 % від сумнадходжень страхових премій;

заявлених, але ще не врегульованих збитків, тобто збитків, за якимище не складений розрахунок страхового відшкодування;

урегульованих, але ще не сплачених збитків, тобто збитків, якізаявлені страхувальником і зафіксовані в регістрах обліку страховиком та заякими складений розрахунок страхового відшкодування, але відшкодування щене надане.

Величина резерву збитків, що заявлені, але ще не врегульовані, визначається закожною неврегульованою заявою від страхувальника. Якщо збиток заявлений, але розмірзбитку не встановлений, для розрахунку береться максимально можлива величина збитку,яка не перевищує страхової суми.

Резерв збитків, що сталися, але ще не відомі (IBNR), формується у зв'язку звипадками, які сталися, але про факт настання яких страховикові не було повідомлено назвітну дату і зобов'язання за якими будуть виконані в наступному звітному періоді.

Зауважимо, що достатнього розміру резерву збитків (на відміну від резерву премій),на практиці домогтися неможливо. Важко оцінити майбутні збитки навіть за збитками, щозаявлені, а тим більше за збитками, які сталися, але ще не відомі. Проте є видистрахування, за якими можна точно оцінити розмір збитків. Наприклад, страхуваннямайна, авто-каско. Але існують і такі види страхування, як страхування цивільноївідповідальності, відповідальності роботодавця, що їх зарубіжні страховики називають«страхування з довгим хвостом». Така назва пояснюється тим, що врегулювання збитківможе тривати довго після закінчення договору страхування. Наслідок нещасного випадкуабо захворювання може виявитися через деякий час. Судовий розгляд може розтягтися накілька місяців. Нерідко бувають обставини, коли страховики сплачують збиткидесятирічної давності. Найбільш відомий приклад — збитки, яких зазнали британські тастраховики інших країн у зв'язку з захворюваннями, що були викликані використанням убудівельній справі шкідливого азбесту, котрий у свій час вважався матеріалом, що невпливає на здоров'я людини. Зауважимо, що фактичний розмір резерву збитку досягаєтьсяв практиці. Для розрахунку розміру резерву збитків, що сталися, але ще не відомі, існуютьрізноманітні методи. За ступенем складності вони варіюються від вельми складних донайпростіших. Кожний метод обирається залежно від виду страхування, кількостіпоказників і наявності відповідних даних.

Отже, порядок визначення розміру технічних резервів, який застосовуютьукраїнські страховики, недостатньо відбиває обсяг відповідальності страховика задіючими на момент оцінки договорами страхування. Це може призвести дозниження надійності страхових операцій, платоспроможності страховика.

Тема 11. Пенсійне страхування

Навчальні питання:

Основні принципи пенсійних системи

Державне пенсійне забезпечення

Приватне пенсійне забезпечення

Забезпечення функціонування пенсійних фондів

Фінансові механізми функціонування пенсійних схем

Страхування ренти і пенсій

Ключові слова: Пенсійне забезпечення, багаторівнева пенсійна система, НПФ,

Рекомендована література для самостійної підготовки:

Страхування: Підручник / С.С. Осадець - К.: КНЕУ, 2002 - 599с.

Основи довгострокового страхування: Навч. посібник / А.Т. Головко К.:Алеута, 2007. - 444 с.

Страхова справа: Навч. посібн / Базилевич В.Д. - К.: Тов. „Знання", 1998. - 216с.

Богатый пенсионер. Все способы накопления на обеспеченную жизнь /

С.Макаров, Н.Смирнова, - СПб.: Питер, 2009 - 224 с.

1. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ПЕНСІЙНИХ СИСТЕМ

Пенсія - це прибуток, одержуваний після припинення трудової діяльності. Рівень іякість пенсійного забезпечення - важлива складова економічного і соціального станунаселення будь-якої країни. У більшості розвинутих країн пенсійне забезпеченняздійснюється з трьох джерел: державними пенсійними системами (у рамках соціальногострахування), недержавними пенсійними фондами, страховими компаніями й іншимифінансовими установами. Державні системи обслуговують усе населення країни аботільки державних службовців, збройні сили, а іноді і персонал залізниць. Приватнепенсійне забезпечення може надаватися роботодавцем як допомога, особиста пенсія або віншій формі особистих заощаджень.

У Росії до 1917 року існували товариства взаємної допомоги, що виплачували пенсіїсвоїм членам, вони мали назву „пенсійні каси". В наш час роль пенсійних кас виконуютьнедержавні пенсійні фонди або організації іншої організаційно-правової форми, щопровадять забезпечення збору пенсійних внесків та виплат пенсій.

Після Другої світової війни і до наших днів у розвинутих країнах спостерігаєтьсявихід індивідуального і групового страхування пенсій на принципово інші рівні. Зокрема(з урахуванням особливостей, притаманних тій чи іншій країні) є три рівні пенсійноїсистеми - солідарна, загальнообов'язкова накопичувальна і добровільна недержавна.

Хоча практично всі країни гарантують у старості соціальне забезпечення в тій абоіншій формі, є потреба у додатковому прибутку після виходу на пенсію, бо державнадопомога не забезпечує достатній прожитковий рівень.

На пенсійне забезпечення впливає оподаткування. Податкові пільги на заощадженнядля пенсії з приватних джерел, тобто професійні або індивідуальні пенсійні схеми,підвищують рівень допомоги, що надається приватним сектором і. таким чином,зменшують відповідальність держави.

Інший аспект полягає в тому, що державі необхідні кошти для забезпеченняпенсійного прибутку, отже вона оподатковує працюючих і підприємства, щоб матиможливість сплачувати пенсії в рамках солідарної системи. Вищі податки необхідні длянадання більш високих державних гарантій, але підвищення податків водночас означає

зменшення залишкових фондів, що йдуть на приватне пенсійне забезпечення, щоспричиняє потенційне зниження внесків у пенсійний фонд із боку приватного сектору.Таким чином, має бути визначена єдина державна політика збереження рівноваги міждержавним і приватним пенсійним забезпеченням.

2. ДЕРЖАВНЕ ПЕНСІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Усі індустріально розвинуті країни надають своїм громадянам можливістькористуватися тим чи іншим рівнем державного пенсійного забезпечення. Однак далеконе всі забезпечують розмір пенсій, що відповідає очікуванням усіх верств населення. Цеозначає, що у більшості країн виникає необхідність у професійних або індивідуальнихпенсійних схемах.

Припустимо, що держава приймає рішення не гарантувати надання державнихпенсій. У цьому випадку може відбуватися заохочення приватного пенсійногозабезпечення, а боротьба з бідністю ведеться шляхом звичайної допомоги із соціальногозабезпечення. Допомоги з соціального забезпечення можуть бути альтернативоюдержавній пенсійній схемі, якщо приймається рішення надавати ці допомоги тільки тим,хто дійсно їх заслуговує. Проте у більшості країн певний рівень пенсійних виплатгарантується усім громадянам.

Якщо держава приймає рішення надавати пенсії, вона піклується про те, якимспособом будуть фінансуватися ці витрати. Здебільшого громадяни все ж таки сплачуютьпринаймні частину вартості державних пенсій за допомогою спеціальних цільовихвнесків. Конкретна перевага полягає в тому, що такі "спеціальні" внески не зустрічаютьзначного опору населення, хоча по суті вони тягнуть за собою збільшення розмірівоподатковування.

Це може бути суттєвим макроекономічним рішенням, яке забезпечує врівноваженийрозвиток економіки. Державні схеми варіюються від тих. що дають відносно низькіпостійні допомоги для усіх, до амбіційних відверто витратних схем, за якими пенсіїнараховуються залежно від прибутку і з високими цільовими виплатами.

Держава може також фінансувати державні пенсії на зразок приватних пенсійнихсхем або ж пенсії можуть фінансуватися шляхом оподатковування тих, хто нині працює(така система відома як виплата пенсій із поточних зборів від працюючих). У разіприйняття державою іншого рішення, наприклад, не надавати ніяких державних пенсій, азамість цього заохочувати приватне пенсійне забезпечення, зокрема, пропонуючиподаткові пільги, допомога з соціального забезпечення могла б використовуватися дляпокриття нестачі тим, хто в них має потребу.

Державна пенсійна схема може використовуватися для надання допомогинайбіднішим верствам населення, наприклад, можуть надавати невеликі допомоги або ненадавати їх узагалі людям, які мають певні доходи, і замість цього направляти ресурсименш забезпеченим або тим, що визнаються такими, що потребують соціальної допомоги.

Це може бути ефективним способом гарантування життєвого рівня при виході напенсію, адже таким чином можна забезпечити перерозподіл у разі значного розміруоподаткування заможних верств і подальшої допомоги тим. хто має менші доходи ("тестпотреби").

Недоліком цього способу є те. що у людей може зникнути стимул забезпечуватисамих себе. Крім того, такий підхід загрожує тим, що при зростанні особистогопенсійного прибутку (або активів) зменшується розмір державної допомоги, а у деякихосіб може з'явитися стимул до надмірних витрат з метою пройти так званий "тестпотреби". Зрозуміло, що це також несправедливо стосовно до тих, хто прагне сам себезабезпечувати. Досить часто на допомогу "тесту потреби" претендують не усі, хто має наце право.

Держава може прагнути дати усім істотне державне забезпечення або заохочувати

приватне забезпечення, наприклад, за допомогою податкових пільг. Очевидно. щозменшення (збільшення) державних пенсій приведе до підвищення (зниження) значенняприватного пенсійного забезпечення.

Державна допомога може надаватися постійними грошовими сумами або сумами,що залежать від минулих прибутків. Є різні способи, внаслідок яких держава можепокривати витрати на надання пенсійних виплат (крім збільшення своїх позик). Такінадходження фактично являють собою різновид податку.

Єдині підходи до державної допомоги припускають однаковий рівень виплат дляусіх. Гарантування усім певного життєвого рівня і забезпечується базове підґрунтя, наякому буде формуватися інший вид пенсійного забезпечення. Єдині підходи в сферідержавної допомоги передбачають прості виплати, за якими не потрібно спеціальнонаправляти кошти бідним верствам населення, але вони більш ефективні длянизькооплачуваних категорій працівників у порівнянні з допомогою, що нараховується зазаробітком. Крім того, розмір допомоги не пов'язаний із прибутком і тому може невідповідати рівню життя до виходу на пенсію.

Унесення єдиних внесків у пенсійний фонд може вимагатися від усіх громадян.Єдині внески простіше збирати і вони врівноважені з наданням єдиних виплат. Поняття"внески" не тотожне поняттю "допомога", адже вони не є постійними для усіх громадян.Проте єдині внески можуть бути непопулярні, оскільки виплати, а значить, і внески,вимагають частого перегляду внаслідок інфляції. Нарешті, стягнута висока єдина плата,по суті, є регресивним податком, тому що вона являє собою більш високу часткузаробітку для низькооплачуваних, ніж для високооплачуваних.

Пенсійна допомога може залежати від заробітку перед виходом на пенсію. Однактакий підхід викликає чимало спірних питань:

а) ним можуть зловживати, оскільки компанії можуть підвищити заробітнуплатню безпосередньо перед пенсією для підвищення державної пенсійної допомоги;

б) витратний підхід, бо головним чином націлений на забезпечення потребнайбідніших верств;

в) витрати є потенційно нестабільними внаслідок можливості зловживань, атакож завдяки несподіваним підвищенням розмірів заробітної платні у виробничій сфері.

У альтернативному варіанті допомога може ґрунтуватися на доходах працюючогопротягом усієї службової кар'єри. Однак, якщо прибутки за кожним роком служби непереоцінюються, то допомога може девальвуватися внаслідок інфляції. Більшпривабливою є система, коли прибутки, на підставі яких нараховується допомога,переоцінюються до виходу на пенсію.

Цим підходом не зможуть зловживати окремі компанії в такому масштабі, як цевідбувається в разі обрахування допомоги відповідно до розміру останньої заробітноїплати. У випадку його використання допомога значною мірою буде відповідатижиттєвому рівню людини. Проте надання такої допомоги усім категоріям населенняобійшлося б дуже дорого. Зокрема для тих хто має низькі посадові оклади, необхідненадання додаткової матеріальної підтримки після виходу на пенсію. Така система ще йдосить складна і для адміністрування.

Розмір внесків також може ґрунтуватися на заробітку людини, тобто більш високівнески будуть вимагатися від тих, хто отримує більш високі прибутки, отже може собідозволити такі внески. При інших доходах особи, що мають високу заробітну плату,можуть одержати малу ціну за внесені кошти.

Як виплати, так і внески можуть мати:

межу, нижче котрої допомога/внески не виплачуються(тобто „поріг");

межу, вище котрої допомога/внески не виплачуються (тобто „стелю").

Якщо фінансування державних пенсій не є перерозподільним або регресивним, товажливо, щоб виплати і внески мали однакові "пороги" і "стелі".

Перевагою "порога" є те, що незалежно від рівня виплат особа, що не може собі

дозволити сплату внесків, може бути від цього звільнена.

Встановлення верхньої межі для виплати (а не для внесків) дозволить державіперерозподіляти кошти, хоча в такому разі практично неможливо досягти узгодженостіміж внесками і витратами. Навпаки, можливо, хоча і малоймовірно, діяти прогресивно іздійснювати перерозподіл на користь високооплачуваних категорій населення.

Пенсії більшого розміру можуть бути надані також особам, які припинили трудовудіяльність, але мають утриманців. Пільги можуть даватися і тим особам, що доглядають заутриманцями до виходу на пенсію, адже в іншому випадку вони були б позбавлені такогоправа.

Як і в системі приватного пенсійного забезпечення, держава має наважитися напевне рішення про створення фондів для того, щоб мати можливість у майбутньомуробити пенсійні виплати. Альтернативним шляхом є здійснення поточних пенсійнихвиплат безпосередньо з внесків, зроблених працюючими на даний момент. Підхід, згідно зяким держава не має потреби у створенні державних пенсійних фондів, і виплачуватимепенсії із поточних прибутків, є надто ризикованим. Досить значна кількість країнвпровадила державні системи виплати пенсій із поточних прибутків, однак. згодом буловстановлено, що такі „без фондові" системи є надмірно витратними через збільшеннясередньої тривалості життя людей після виходу на пенсію і порушення рівноваги міжчисельністю працюючих і отримуючих пенсійну допомогу.

Світовою тенденцією в наш час є гармонійне поєднання державного пенсійногозабезпечення з приватним.

3. ПРИВАТНЕ ПЕНСІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

У приватному пенсійному забезпеченні домінують дві схеми - професійна іперсональна. Кожна має як свої переваги, так і недоліки і не може повністю замінити однаодну.

Схема пенсійного забезпечення передбачає фінансування роботодавцем наданняпенсій та/або іншої допомоги, вона поширюється на їхніх утриманців при виході напенсію, у випадку смерті чи припинення служби.

Професійні пенсійні структури можуть бути фондованими, що дає гарантію виплатидопомоги їхнім членам і надає можливість скористатися податковими пільгами, наданимиза пенсійними схемами. Фондована пенсійна схема означає, що заздалегідь створюєтьсяоб'єднання активів з метою покриття пенсійних виплат у майбутньому. Це сприяє безпеці,оскільки активи пенсійної схеми обліковуються окремо від активів самого роботодавця.

Однак не всі схеми є фондованими. Часом роботодавець може просто пообіцятиоплачувати допомогу і накопичувати кошти за взятими зобов'язаннями без акумулюванняактивів ззовні з метою оплати цих зобов'язань. Коли необхідно здійснювати виплати,роботодавець використовує для цієї мети наявні кошти і, як правило, має можливістьобліковувати з акумульовані кошти, як витрати на ведення своєї виробничої(підприємницької) діяльності.

Пенсійна схема припускає, що розміри пенсійних виплат визначаються заздалегідь.Наприклад, схема може забезпечувати фіксовану пенсію за кожний рік служби.Альтернативний варіант припускає, що пенсійні виплати випливають з розміру окладуслужбовця та/або терміну його службового стажу у роботодавця (як і у випадку схеми, щовизначає розмір пенсії за останнім перед виходом на пенсію окладом). Наприклад, схемаможе передбачати пенсію за вислугу років, що дорівнює 1/60 окладу незадовго до пенсіїза кожний рік служби, так що службовець після 40 років виробничого стажу при„нормальному" виході на пенсію може очікувати надання пенсійної допомоги в розмірідвох третин останнього окладу.

Виплати, що здійснюються кожній окремо взятій особі, прямо не пов'язані зісплаченими внесками. Крім того, вартість надання допомоги точно невідома доти, поки не

припиняється її повна виплата. Оцінки можуть робитися заздалегідь на базі припущень замайбутніми прибутками від інвестицій, за структурою зайнятості та інфляцією з метоювизначення регулярності внесків для створення фонду. Проте остаточна вартість схемибуде залежати від фактичної дії цих чинників.

Від учасників даної схеми можуть вимагати внесення внесків залежно від вартостінадання визначеної допомоги (але не завжди), хоча це може бути і на фіксованому рівні,наприклад, від 3% до 6% окладу. У цьому випадку роботодавець покриє свій балансвитрат.

Для зручності внески роботодавця можуть бути виражені у вигляді відсотка відокладів усіх учасників, що накопичують кошти для майбутніх виплат у даній пенсійнійсхемі.

Крім схеми з визначеною допомогою, використовується також так звана схема звизначеним внеском.

Розміри внесків, виплачуваних службовцем і роботодавцем, за цією схемоювизначаються і акумулюються на спеціальному рахунку, відкритому для кожногоучасника. Розмір виплат, що надаватимуться учаснику схеми, невідомий і не гарантуєтьсязаздалегідь, але залежатиме від того, скільки було внесено коштів, від інвестиційногоприбутку за цими фондами за період до виходу на пенсію і від вартості "купівлі" пенсії вмомент виходу учасника на пенсію.

При такому підході роботодавцю і учасникам відома вартість, але не розмірмайбутніх виплат. Розмір виплат буде залежати від чинників, зазначених вище, івираховується шляхом, так би мовити, „купівлі" коштів у момент виходу на пенсію. Це єодним із вагомих недоліків цієї схеми.

Крім вищезазначених, є також так звані гібридні схеми,

Деякі пенсійні схеми можуть комбінувати різні пенсійні схеми, пропонуючипривабливі сторони кожної з них своїм майбутнім учасникам. Вони відомі як гібриднісхеми. Наприклад, схема може гарантувати пенсію у розмірі 1/100 останнього окладу закожний рік служби плюс допомога, виплачувана із частини обумовленого внеску, до якогододаються також внески роботодавця. Інший варіант гібридної схеми обіцяє виплати заформулою визначених виплат, а також виплат від накопичення внесків заздалегідьвизначеного рівня.

Внески учасників схеми визначені заздалегідь, але на розмір внесків роботодавцявпливає оцінка вартості надання визначеної допомоги. Існують різні комбіновані пенсійніпрограми, однак, основним недоліком є зростаюча складність операційногообслуговування таких програм.

За схемою заздалегідь визначеної допомоги активи накопичуються увідокремленому від активів роботодавця фонді і, як правило, зберігаються для покриттяоб'єднаних зобов'язань усіх учасників схеми. У результаті утворюється значне зарозмірами об'єднання фондів, яке відрізняється гнучкістю і має кращі можливості дляінвестування.

За схемою визначених внесків активи також розміщуються окремо від активівроботодавця, але на окремих рахунках учасників, що є його особистими заощадженнями.Деяким учасникам цієї пенсійної схеми може пропонуватися декілька варіантів виборудля інвестицій, здійснюваних із коштів, які зберігаються на його рахунку.

Крім професійних, існують також пенсійні системи з індивідуально визначенимивнесками (одноразовими або регулярними). На них можуть поширюватися ті ж саміподаткові пільги, що і на професійні схеми пенсійного забезпечення. Це так званіперсональні схеми.

У разі застосування персональної схеми при виході на пенсію кошти стаютьдоступними для виплат учасникам схеми та їхнім утриманцям. Персональні пенсії такожможуть переводитися в іншу пенсійну систему. У випадку смерті може відбуватисяповернення коштів з відсотками або без них, в альтернативному варіанті можуть не

передбачатися виплати взагалі, якщо це обумовлено на початку утримувачем поліса.Частина внесків у персональний пенсійний фонд може використовуватися для купівлідодаткового страхування життя.

Проте будь-яка пенсійна схема вимагає ефективної економії коштів за рахунокзменшення податкових платежів.

З метою заохочення пенсійного забезпечення звичайно використовуються різнісистеми звільнення від податків або встановлення ліберального податкового режиму.Існують декілька підходів:

а) внески роботодавця визначаються витратами на основну діяльність (хочазнижка може поширюватися на окремі великі внески);

б) внески роботодавця не оподатковуються за аналогією з професійнимипенсійними схемами;

в) внески службовця відраховуються з бази індивідуального оподаткування.

Крім того, важливо розв'язати проблему оподаткування інвестиційної діяльності

приватного пенсійного фонду. Надходження від інвестицій повинні звільнятися відприбуткового податку на додаткову вартість капіталу. Водночас пенсії повинніоподатковуватися подібно до того як обкладається податком будь-який прибуток.Розглядаючи системи оподатковування інших варіантів організації приватного пенсійногозабезпечення, необхідно враховувати також те, що в тому разі, якщо податкова позиціязначною мірою нейтральна, то будь-які одноразово сплачувані по смерті або виходу напенсію суми повинні обкладатися податком. Разом із тим, якщо службовець залишаєслужбу і має право на повернення внесків, то сума, що повертається, оподатковується.

За необхідності повернення яких-небудь надлишкових коштів наймачу абослужбовцю, таке повернення обкладається податком.

Якщо держава не бажає завчасно надавати податкові пільги, то можливі іншіпідходи, наприклад:

а) внески наймача і службовців не мають податкових знижок;

б) з метою заохочення довгострокових заощаджень деякою мірою допускаєтьсязвільнення від податків на інвестиційний прибуток;

в) пенсійне забезпечення звільняється від усіх податків.

Якщо схема пенсійною забезпечення засновується як окрема від компанії юридичнаособа, то необхідні певні законодавчі рамки її діяльності. Сторонами, що беруть участь упенсійній схемі, є:

а) персонал, що здійснює керівництво схемою (так звані довірені особи);

б) учасники (бенефіціарії);

в) роботодавець, що фінансує дану схему.

Усі сторони зобов'язані діяти в режимі, що передбачає певний регламент,відповідним чином документований. Як правило, документується:

а) інвестування активів пенсійної схеми, тобто право і повноваження визначатистратегію інвестування і призначати відповідну особу (інвестиційного керуючого), хочатакі права можуть надаватися також за згодою роботодавця:

б) порядок фінансування, оскільки роботодавцю, що фінансує схему, повиннабути надана певна свобода у визначенні рівня його внеску в схему (при тому, що у суму,яка підлягає оплаті роботодавцем, можуть бути включені деякі витрати довірених осіб);

в) внесення поправок у схему і припинення її дії.

До числа повноважень роботодавця повинно входити право на внесення поправок досхеми, можливо, за згодою довірених осіб. Обов'язково має бути стаття, яка обумовлюєнеможливість зміни правил на шкоду вже накопиченим коштам учасників схеми.Роботодавець також повинен мати право ліквідувати схему після повідомлення про цедовірених осіб. Кошти для розподілу активів схеми і виплат за її зобов'язаннями повиннібути передбачені документацією. Документи повинні обов'язково передбачуватиможливість збільшення допомоги. Цим обумовлюється право збільшувати допомогу і

надавати нові різновиди допомоги. Збільшення може відбуватися за розсудом роботодавцяі/або його довірених осіб. Крім того, документами визначаються прийняття особи в схемуі виплата коштів за цією схемою. Довірені особи беруть на себе відповідальність щодо цихпроцедур, хоча роботодавець також може взяти участь у встановленні такого порядку,наприклад, при масовому переведенні учасників в іншу програму або виходу з неї.

Адміністрування діяльності з приватного пенсійного забезпечення охоплює рядаспектів, що включають у себе ведення справ довірених осіб, вимоги до довірених осіб,ведення обліку і аудиту рахунків схеми, оплату витрат схеми тощо. До адміністративнихфункцій належить призначення/звільнення довірених осіб, призначення нових довіренихосіб або їх відсторонення. Доцільно визначити, як мінімум, двох довірених осіб. Цимдовіреним особам надаються істотні компенсації за претензіями, висунутими до них підчас виконання своїх обов'язків.

Службовці, що мають намір отримувати майбутню пенсію, теж дотримуютьсяпевних умов перед тим, як вони зможуть приєднатися до схеми, наприклад, це може бутимінімальний термін служби, мінімальний або максимальний вік, мінімальна кількістьробочих годин на тиждень і т. ін. В альтернативному варіанті усі службовці можутьодержувати запрошення стати учасниками схеми на початку своєї роботи у компанії.

Від учасників схеми може вимагатися внесення внесків, і якщо це відбувається, тонеобхідно визначити, з яких прибутків будуть вноситися кошти, на якому рівні вониповинні встановлюватися і чи буде роботодавець, що фінансує схему, платити зафіксованою ставкою або він гарантує виплату за ставкою, необхідною для покриттязобов'язань.

У документах повинні докладно обумовлюватися порядок виплат у разі виходу напенсію, смерті, непрацездатності або добровільного виходу зі схеми, зазначатисяобставини, за якими довірені оеоби вільні у своїх діях щодо порядку виплат абозбільшення їх рівня. Бажано обумовити такі аспекти, як збільшення пенсії, частота і спосібїї виплати (чеком, переказом на банківський рахунок одержувача, іншим чином).

Довірена особа зобов'язана діяти у рамках документів схеми і не порушуватизаконодавство, керуючись у своїй діяльності основними принципами:

а) діяти в інтересах учасників схеми;

б) не порушувати домовленості, визначені документацією;

в) інвестувати накопичені активи:

г) не створювати переваги для окремих категорій бенефіціарів:

д) зберігати конфіденційність;

є) делегувати обов'язки кваліфікованим фахівцям; є) у разі потреби звертатися запорадою до фахівців відповідного профілю. Основними обов'язками довірених осіб є:

а) належний контроль за активами схеми;

б) розумне інвестування активів схеми і надійне їх збереження;

в) організація обліку внесених коштів і обумовленого порядкувиплат;

г) ведення реєстрації учасників, а також звітування з фінансових питань згарантуванням, що виплати розраховуються інадаються відповідно до документів схеми:

д) реалізація інших повноважень, відповідно до погодженоїдокументації.

Довірені особи можуть користуватися свободою дій стосовно надання додаткової

допомоги або збільшення різновидів виплат, виплачуваних у відповідності до схеми назагальних підставах або в окремому режимі.

Незважаючи на те, що відповідальність залишається на довірених особах, вониможуть делегувати деякі свої обов'язки.

зокрема інвестування активів фонду, підготовку бухгалтерських звітів і щоденнеадміністрування. Довірені особи повинні проводити регулярні зустрічі і вести протоколицих зустрічей з тим, щоб за необхідності в майбутньому на них можна було б посилатися.

Підсумовуючи викладене стосовно професійних та приватних схем пенсійногозабезпечення, треба ще раз наголосити на ролі роботодавця як особи, яка фінансує схеми.

На початковій стадії роботодавець, який фінансує та засновує схему, і призначає першихдовірених осіб. Він установлює рівні майбутніх виплат, вимоги до внесків учасників ікритерії участі у тій чи іншій схемі.

Коли заснування схеми відбулося, роботодавець, який фінансує схему, зобов'язанийвиконувати свої зобов'язання. Йому необхідно обмінюватися інформацією з наявними іперспективними учасниками, прагнути надання достатньої інформації про дану схему.Додатково до цього роботодавець повинен давати необхідну інформацію для здійсненняадміністрування, проведення ревізій і для цілей актуарної оцінки.

4. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПЕНСІЙНИХ ФОНДІВ

Крім адміністративно-правових процедур, особи, що засновують фонд або прагнутьіншим чином здійснювати пенсійне забезпечення, повинні визначитися з механізмамифункціонування пенсійної системи, включаючи резервування і виплату пенсій із поточнихнадходжень від працюючих. Існують різні способи фінансування, наприклад, можливідекілька варіантів оплати витрат пенсійного забезпечення. Зокрема створювати фонд -відкладати кошти для виплат до того, як наступає термін їх виплати. Альтернативою єякомога пізніше створення фонду з проведенням до цього часу виплат пенсій із поточнихприбутків і внесення регулярних внесків.

У будь-якому разі виплати здійснюються тільки тоді, коли наступає термін цихвиплат. Тому платежі у фонд безпосередньо пов'язані з виплатами і залежать здебільшоговід регулярності внесків.

Регулярність внесків забезпечує можливість регулярних виплат. Розмір внесків частоявляє собою відсоток від посадового окладу учасників схеми, тож передбачається, що довиходу людини на пенсію вони утворять фонд, достатній для того, щоб забезпечити вмайбутньому належну пенсію учаснику схеми та/або його утриманцям.

Регулярні внески можуть варіюватися з тим, щоб при використанні цього методуіснував широкий спектр можливостей для швидкого формування фондів. У зв'язку з цимшироковживаним є вираз«темпи утворення фондів» - важливий показник їх надійності істабільності.

Основною причиною завчасного створення того чи іншого фонду є забезпеченнягарантування виплат. Якщо фонд утворений, то поява несприятливих тенденцій неозначатиме загрозу того, що накопичені до визначеного часу кошти не будуть виплачені,як це очікувалося. Завчасне створення фонду зможе захистити накопичені пенсії увипадку банкрутства роботодавця або у випадку нездатності або небажання роботодавцяздійснювати фондові платежі у майбутньому. Ступінь надійності буде залежати не тількивід регулярності внесків, але також від їхньої достатності.

Як правило, роботодавець шукає такий спосіб утворення фонду, що дозволив биуникнути випадкових флуктуацій у практиці функціонування пенсійної схеми. Це означає,що регулярні внески залишаться відносно незмінними, незважаючи на зміну чинників, щовпливають на схему: інвестиційний прибуток, інфляція посадових окладів, смертність,вихід із схеми і вступ у неї нових членів тощо. Засновники і учасники фонду повиннідотримуватися реалістичних критеріїв довгострокових витрат, які залежать від"конструкції" фонду.

Конкретний спосіб створення фонду може дати або не дати реалістичний критерій нащорічній основі визначення довгострокових витрат на майбутні пенсійні виплати.Регулярність платежів для покриття вартості пенсійної допомоги при їх накопиченнітакож може дати більш реалістичне уявлення про майбутні витрати схеми, аніж іншіспособи планування "життєвого циклу" фондів.

Планування має передбачати і таку суттєву обставину, як вплив збільшеннясереднього віку (тривалість життя) учасників пенсійної схеми.

Це може мати місце, якщо роботодавець не приймає на роботу нових службовців або

якщо участь у схемі закрита для вступу (навіть якщо з'являються нові службовці -претенденти на пенсійне забезпечення).

У ідеальному випадку план створення фонду повинен бути таким, щоб ця подія непризвела до істотного збільшення внесків, необхідних за схемою, тобто створення фондумає плануватися як тривале. Наприклад, ставка внеску, виражена у відсотках відпосадового окладу учасників, не повинна надмірно збільшитися навіть у разі збільшеннясереднього віку учасників. Крім того, як будь-яка фінансова інституція, фонд повиненбути ліквідним, тобто план створення фонду не повинен припускати наявності проблем зрухом готівки.

Стабільність фонду як обов'язкову умову вимагає здійснення виплат із поточнихприбутків. Отже, не задовольняється жоден із критеріїв (крім критерію збільшення віку),адже обов'язкові платежі з фонду не повинні впливати на відсутність нових учасників, щовступають у схему, а отже, і збільшення віку. Однак мала кількість осіб, які прагнутьвступу, може пояснюватися як відсутністю нових учасників, так і тим, що даний бізнеспереживає важкі часи. Зміна кон'юнктури може зажадати великих платежів саме тоді,коли компанія найменше може собі це дозволити, і це треба завчасно планувати приобранні принципів і методів сплати регулярних унесків.

Існує широкий спектр можливостей для швидкості створення фондів у рамкахвибору методів сплати регулярних унесків. Надійність ("міцність") фонду забезпечується,наприклад, за умови, що внески встановлюються на достатньому рівні, а створення фондудає учасникам схеми гарантію виплати пенсії. Стабільність ставки внесків (вираженої яквідсоток від окладу учасників схеми) залежить від припущень, підтверджених практикою.Зокрема припущення про наявність учасників, які вступають у схему, має критичнезначення.

Усі методи сплати внесків, з погляду стабільності, можуть подолати звичайніфлуктуації в практиці функціонування схеми: стосовно інвестиційного прибутку, інфляціїокладів, рівня смертності тощо. У цілому позитивний досвід може дати можливістьзнизити ставку внесків і навпаки, але тільки за умови, що флуктуації не перевищать нормуі ставка внесків залишиться стабільною.

Метод регулярних внесків дозволяє зробити очевидною вартість пенсій, щонакопичуються, що залежить від прийнятого того або іншого стандарту створення фонду.Деякі з цих стандартів відрізняються більшою реалістичністю, інші є доситьризикованими.

У всякому випадку, утворення фонду за допомогою регулярних внесків може бутивідносно стійким до збільшення середнього віку учасників схеми. До того ж спосібутворення фонду за допомогою регулярних внесків розподіляє витрати на виплатипенсійної схеми і таким чином зменшує проблеми ліквідності, що виникли.

Однак створення фонду не є єдино можливим варіантом гарантування пенсійногозабезпечення. Компанії, що пропонують своїм службовцям пенсійну допомогу, можутьзамість того, щоб відкладати фактичну готівку, резервувати кошти на рахунках компаніїдля майбутньої виплати пенсійної допомоги. У балансі компанії пенсійна допомогапоказується як витрати компанії, що включає необхідність реально зберігати готівку.Спеціальні активи не бронюються для виплати пенсійної допомоги.

Ефективність резервування дуже сильно залежить від пріоритету пенсійних виплат увипадку ліквідації компанії. Якщо пенсійні виплати мають низький пріоритет, то цей західна практиці може дати незначний ступінь надійності. З іншого боку, якщо пріоритетпенсійних виплат високий, такий підхід може виявитися дуже ефективним у планінадійності.

Резервування, аналогічно завчасному створенню фонду, має певні переваги, щовиражаються у тому, що вартість накопичуваних пенсій є реальною протягом періодусвого формування.

Замість створення фонду роботодавець може спробувати застрахуватися від ризику

неплатоспроможності. Виплати, зроблені страховиком у випадку настаннянеплатоспроможності роботодавця, можуть згодом бути використані для фінансуванняпенсійної допомоги.

На практиці таке страхування не є широкодоступним на тривалі терміни, яківимагаються для розв'язання проблем гарантованості пенсійних виплат. Проте такісистеми існують у Німеччині, де вони використовуються в сполученні з методомрезервування для надання допомоги.

Нижче наводиться порівняння методів, які припускають завчасне створення фонду,виплату пенсій із поточних прибутків і відповідне резервування.

Акумулювання активів у завчасно створеному фонді, відділеному від інших активівроботодавця, може гарантувати виплату пенсійної допомоги, якщо фонд забезпечуєпокриття зобов'язань. Рівень надійності залежить від плану створення фонду. Темпиакумулювання фонду є головним критерієм надійності, що підтверджує правильністьобраного методу утворення фонду. Надійність, забезпечувана тим чи іншим фондом,також залежить від інвестиційної політики. Інвестування, що припускає високий ризик,знижує надійність.

Виплата пенсій із поточних зборів сама по собі не забезпечує надійності. Якправило, вона має місце, якщо компанія, що обіцяє виплату пенсії, впевнена впродовженні свого існування, однак ця надійність може бути ослаблена, якщо виплатиперевищують надходження від внесків.

Теоретично резервування може дати повний рівень надійності, якщо пенсійнірезерви розглядаються як зобов'язання компанії в таких випадках, якнеплатоспроможність. Ступінь запропонованої надійності залежить від пріоритетностіпенсійних виплат і від реалізованої вартості активів компанії.

Завчасне створення фонду дає змогу компанії робити пенсійні виплати поступово істабільно. Однак не всі способи розрахунку авансових платежів дозволяють одержатистабільні внески. На практиці спосіб, що обумовлює створення фонду, може датистабільні внески за одних обставин (наприклад, коли пенсійна схема відкрита для вступунових учасників) і нестабільні внески за інших (наприклад, якщо пенсійна схема закритадля них).

Малоймовірно, що виплата пенсій із поточних прибутків дасть стабільний рівеньвиплати допомоги. Виплати в рамках такої програми будуть тривалий час зростати.Стабільність буде залежати скоріше від надходжень, що можуть бути використані длявиплат.

Бухгалтерське резервування теоретично може дати таке ж стабільне уявлення провартість пенсійного забезпечення, як і завчасне створення фонду. Однак малоймовірно,що витрата готівки, необхідної для надання пенсій, буде стабільною. Тому саме завчаснестворення фонду може сприяти одержанню реальної вартості пенсійної допомоги. Цезалежить насамперед від способу завчасного створення фонду. Деякі методи припускаютьмалі внески "зараз" і великі внески "потім", інші навпаки. Якщо план створення фондуприпускає внесення невеликих внесків напочатку і великих внесків пізніше, то упідприємця може скластися занижене уявлення про вартість пенсійного забезпечення накороткий період функціонування системи, яку він формує.

Отже. фундатори системи повинні враховувати, що резервування припускає туреальність оцінки, що і завчасне створення фонду. Водночас треба мати на увазі, щовиплата пенсій із поточних прибутків може викликати невідповідні реальності прогнозипро пенсійні витрати на короткий період.

Крім того доведеться чи ні мати справу зі збільшенням середнього віку у випадкузавчасного створення фонду або резервування, буде залежати від обраного роботодавцемта/або учасником методу. У випадку виплати пенсій із поточних прибутків на платежі небуде впливати середній вік учасників, який неухильно збільшується. Однак, якщозбільшення середнього віку відбувається завдяки відсутності нових учасників, то

скорочення кількості бенефіціаріїв може означати, що загальний розмір витрати готівкизменшиться в довгостроковому плані.

Завчасне створення фонду може гарантувати захист від проблем обсягів грошовихпотоків у випадку, якщо інвестуються активи, придатні для продажу, або за необхідностіпланувати грошові потоки як потік внесків.

Виплата пенсій з поточних зборів залежить від потоку внесків або джерелаприбутків. Якщо допомога перевищує наявну готівку, то може знадобитися її скороченняабо, відповідно, збільшення прибутків.

Бухгалтерське резервування явно не вирішує проблему ліквідності. Той факт, щопенсійна допомога визнається як витрати у балансі, не означає, що у розпорядженнізнайдеться готівка за реалізованими активами в разі настання терміну виплати пенсійноїдопомоги.

5. ФІНАНСОВІ МЕХАНІЗМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПЕНСІЙНИХ СХЕМ

Для того, щоб краще зрозуміти механізм функціонування, зокрема, професійноїпенсійної схеми, звернемося до прикладу.

Учасники пенсійної схеми поділяються на дві групи: активні (працюючі іздійснюючі регулярні внески у схему) і пенсіонери. Ясно, що склад учасників змінюєтьсяз ходом часу. На самому початку функціонування фонду всі члени є активними, згодомодин за одним учасники досягають пенсійного віку і набувають право на пенсію. їхнємісце на роботі займають нові співробітники, що стають активними учасниками фонду.Через деякий (досить тривалий) період часу в організаціях із постійною кількістюзайнятих співвідношення між чисельністю пенсіонерів і активних членів теоретичноповинно стабілізуватися.

На рис. 11.1 наведені криві, що характеризують динаміку основних елементів фонду- внесків (А), пенсій (Б), технічних резервів (В) - залежно від "віку" пенсійної схеми. Якпоказано на рисунку, пенсії починають виплачуватися черезN років після створеннясхеми. До моментуL суми внесків перевищують виплачені пенсії. Різниця йде настворення резерву. У свою чергу, сума резерву прискорено зростає до моментуN, згодомтемпи можуть дещо сповільнюватися. Після моменту М рівень резервів стабілізується.Період функціонування схеми (до моменту М) можна розглядати як час "дозрівання" таперіоду переходу до стабільного її стану. У "зрілому" періоді поточні витрати (виплатадопомог) переважають розмір внесків. Нестача коштів покривається прибутками відінвестицій.

0

N

М

Рис. 11.1 Динаміка грошових потоків

Схема є теоретично правильною, але на усі без винятку елементи схеми впливають тіабо інші чинники. Крім того, кожний чинник має свою внутрішню логіку розвитку, тому вреальних умовах говорити про довгострокову стабільність схеми навряд чи є підстави. Та

при заснуванні схеми і під час управління нею прагнуть збалансувати суми внесків (зобліком накопичених коштів) з очікуваними виплатами та з урахуванням управлінськихвитрат. Досягнутий на якийсь момент часу баланс, як правило, порушується вмайбутньому, і це треба постійно враховувати при поточному плануванні.

Основними чинниками, що впливають на майбутні грошові потоки, є економічні:

а) прибутковість дивідендів:

б) зростання дивідендів;

в) інвестиційний прибуток;

г) інфляція прибутків;

д) інфляція цін;

е) інфляція державної допомоги;

є) збільшення розмірів пенсій.

Дуже важливими чинниками при цьому є демографічні:

а) показники виходу на пенсію, для здорових осіб;

б) показники виходу на пенсію, у зв'язку з хворобою;

в) показники вибування зі схеми;

г) показники вступу до схеми;

д) показники смертності як під час служби, так і на пенсії;

е) частка одружених:

є) середній вік чоловіків;

ж) смертність чоловіків;

з) збільшення заробітку (за шкалою окладів) тощо.

Варто розглянути кожний із цих чинників більш детально. Найсуттєвішими з економічнихчинників є ті, що стосуються інвестиційної стратегії пенсійного фонду. Поверненняінвестицій залежить від передбачуваної прибутковості дивідендів і зростання дивідендів.На вартість схеми з визначеним розміром допомог впливають інвестиційні доходи. Якщоці доходи високі, то це може скоротити внески, необхідні для виплати допомог.

На вартість схеми, що припускає виплату визначеного розміру допомоги залежно відостаннього окладу, також впливає інфляція заробітку. У довгостроковому планіпростежується тенденція зв'язку високої інфляції заробітку з високою ціновою інфляцією,а також з високими інвестиційними прибутками, однак, можуть бути періоди, колипоказники зростання не змінюються.

У "конструкції" пенсійних схем збільшення розміру пенсій може погоджуватися зціновою інфляцією. Тому практика цінової інфляції є одним із вирішальних факторіввихідного грошового потоку.

У довгостроковому плані інвестиційний прибуток є передбачуваною нормоюприбутку на активи. Інфляція прибутків і цін являє собою передбачувані збільшення, щовпливають на витрати в довгостроковому плані. Для стимулюючого фінансування витратінвестиційні прибутки повинні перевершувати інфляцію заробітків/цін у довгостроковомуплані. Тому при триватому терміні співвідношення між економічними чинниками більшважливі, аніж абсолютний розмір ставки інвестиційного прибутку і інфляції заробітку,цін.

Серед демографічних чинників одним із визначальних є показник смертності. Високіпоказники смертності можуть збільшувати або зменшувати загальну суму виплачуванихдопомог залежно від того, наскільки рівень допомог по смерті (одноразово виплачуванасума та/або пенсії чоловікам/утриманцям) зіставляється з виплатами по дожиттю учасникасхеми до визначеного віку.

Допомога, виплачувана особам, які рано виходять із схеми, у цілому є меншою зарозміром, аніж допомога, виплачувана у тому випадку, якщо учасники схеми продовжилитермін служби. Тому високі показники вибування можуть знизити сумарну виплатудопомоги. Однак виплата переказних сум стосовно тих, хто покидає схему рано,прискорить відтік готівки.

Якщо ранній вихід на пенсію дозволений на сприятливих умовах і якщо ті, хтовийшов на пенсію хворим, одержують велику допомогу, то кількість таких виходів напенсію може бути одним із чинників грошового потоку схеми. На грошовий потіквпливають пенсії за раннім припиненням трудової діяльності, навіть якщо вонинейтральні в актуарному сенсі; однак, вартість грошового потоку може виявитися непорушеною.

Певне значення має сімейна статистика. Можливі впливи тут цілком очевидні.Наприклад, пенсія чоловіку/утриманцю виплачується лише тоді, коли єчоловік/утриманець, і чим молодший чоловік/утриманець, тим довше буде виплачуватисяпенсія, внаслідок чого вищою буде її вартість. На розмір виплачуваної допомоги впливаєтакож збільшення заробітку в зв'язку зі збільшенням віку, досвіду, зацікавленості.

При оцінці потенційних грошових потоків схеми доводиться рахуватися зчисленними проявами непевності, завдяки чому треба обережно висувати різніприпущення. Приймаючи рішення про розважливість і розумність оціночної бази,необхідно розглядати сукупність усіх пропозицій. Наприклад, якщо деяку часткурозважливості вводити в кожне припущення, то актуарна база, узята в цілому, може бутирозцінена як надто обережна і така, що дає нереально високу оцінку вартості допомоги.

Та важливо пам'ятати, що оціночна база не впливає на вартість схеми, оскількистосується тільки розподілу внесків за термінами. При виборі припущень також необхідномати на увазі чутливість ставки внесків до змін припущень.

Обираючи схему, треба пам'ятати, що вартість будь-якої пенсійної схеми залежитьвід реального досвіду функціонування таких схем і участі в ній. Ці моменти неможливоточно розрахувати заздалегідь, можна лише дати попередню оцінку до моменту, поки небудуть цілком виплачені або забезпечені виплати останньому учаснику схеми. Методифінансування звичайно впливають тільки на розподіл термінів покриття витрат, але не насамі витрати.

Є певний набір методів фінансування, який поділяється на дві чітко обумовленікатегорії:

а) виділення коштів за накопиченими внесками з перспективною оцінкоюмайбутнього посадового окладу (фондованийпідхід);

б) виділення коштів за "стабільною" ставкою внеску (підхід наоснові внесків).

Фондований підхід націлений на рівень покриття накопичених внесків, тобто це

спосіб оцінки накопичених коштів. При цьому підході ставка внеску розраховуєтьсятаким чином, щоб поряд з обліком вже прийнятих припущень фонд завжди являв собоювизначений відсоток (як правило, 100%) від поточної вартості накопичених внесків.

Для цієї цілі вартість накопичених внесків може бути оцінена декількома способами.Наприклад, накопиченими внесками можуть вважатися ті, що довелось би виплатити вразі припинення служби усіма учасниками програми, ліквідації програми або на підставіїї, припустимо, продовження. Оскільки, як правило, очікується, що зростання заробітноїплати буде перевищувати переоцінку у випадку раннього відходу, то розмір плановогофонду, розрахованого на базі ліквідації програми, ймовірно, буде нижчим, аніж той, щорозраховується на базі її продовження.

Має місце також підхід на основі ставки внеску. Цей підхід установлює таку ставкувнеску, що відповідає виплатам, які враховують майбутню трудову діяльність дійснихучасників або таких, що нещодавно вступили у схему, і є методом перспективної оцінки.

Цей метод розглядає допомогу тільки з урахуванням майбутньої служби. На основівикористання актуарних передумов розмір виплат за майбутньою службою можерозраховуватися як для дійсних учасників програми, так і для тих, хто вступає до неї.Ставка внеску вираховується як відсоток від окладу, а розмір очікуваних майбутніхвнесків дорівнює розміру допомоги від стажу майбутньої служби.

Існують підходи, згідно з якими вираховуються, наприклад, стандартні ставкивнесків (ССВ), або рекомендовані ставки внесків (РСВ). Методи фінансування при таких

підходах можна розглядати як ідеальний план покриття очікуваних витрат за здійсненнямпенсійної схеми. За кожним із цих методів є деякий "ідеальний" обсяг фонду, рівнийактуарним зобов'язанням (для покриття виплат, дійсних на конкретну дату), і відповідна"ідеальна" ставка внеску або ССВ для покриття вартості накопичення майбутніх допомог.Такі зобов'язання іноді називають "стандартним фондом", хоча на практиці фактичний -розмір фонду рідко дорівнює актуарним зобов'язанням, і РСВ можна визначити як: РСВ =ССВ плюс відхилення від стандартної вартості, які виникають у результаті того, що фондне дорівнює вирахуваним зобов'язанням (по суті, це розподіл будь-якого надлишку абодефіциту за результатами попередньої трудової діяльності). Якщо є надлишок, то другаскладова буде негативною.

Деякі методи фінансування коштів на основі регулярних внесків ґрунтуються надосягненні або підтримці розміру фонду на необхідному рівні (спосіб накопиченнявнесків), інші беруть за основу необхідну ставку внеску (перспективний метод).

Розглянемо окремі варіанти розрахунків вартості фінансування фондів.

Метод прогнозованої одиниці (ПО передбачає, що поточна вартість усіх внесків,накопичених на дату оцінки, грунтується на запланованих заробітках працюючихучасників схеми. Стандартна ставка внесків, виражена у вигляді відсотка від заробітку,складається з поточної вартості усіх унесків, накопичених за рік, яка випливає за датоюоцінки (виходячи з трудової діяльності в поточному році і прогнозованих кінцевихзаробітків) і, в свою чергу, розподілена на:

а) поточну вартість заробітків учасників схеми в поточномуроці;

б) рекомендовану ставку внесків (стандартна ставка внесківплюс або мінуспоправка на надлишок або дефіцит активівза актуарною відповідальністю).

Цей метод є методом фінансування шляхом накопичення внесків і має на метіпідтримку рівня фінансування (тобто можливості покриття накопичених зобов'язаньактивами) на рівні 100% від довгострокової (з урахуванням прогнозованих окладів)вартості внесків, накопичених на конкретну дату. В даному випадку неявно враховуєтьсязаміна вибулих, мертвих або таких, які досягли пенсійного віку учасників схеми, котрізнову вступили до неї. Стабільність ССВ за цим методом залежить від того, наскількистабільним залишається розподіл віку (статі) окладів активних учасників схеми.

Інший метод має в основі вік вступу до схеми учасника (ВВ). Стандартною ставкоювнесків, вираженою у вигляді відсотка від заробітку, в разі обрання цього методу, єпоточна вартість усіх майбутніх внесків стосовно прогнозованих кінцевих заробітків дляучасника, який досяг стандартного віку при вступі до схеми, поділена на поточну вартістьсумарних прогнозованих заробітків протягом його очікуваної майбутньої участі в схемі.

Актуарна відповідальність розраховується для усіх фактичних членів схеми якпоточна вартість сумарних допомог (на основі прогнозованих кінцевих заробітків дляактивних учасників) мінус розмір стандартної ставки внесків, помножений на поточнувартість сумарних прогнозованих заробітків для всіх учасників протягом їх очікуваногомайбутнього учасництва. Ставка внесків, що рекомендується, є стандартною ставкоювнесків плюс або мінус будь-яка поправка на надлишок або дефіцит.

Прийнятий вік вступу до схеми може бути обраний як одне з актуарних припущеньабо виведений при огляді фактичних віків вступу учасників до програми.

Метод ВВ є перспективним методом оцінки, дотримання якого передбачає, що втому разі, коли припущення, яке стосується нових учасників, породжене практикою, тоССВ буде достатня для рівномірної оплати вартості допомог протягом трудового життячленів схеми.

При використанні методу поточної одиниці (ТІ) актуарною відповідальністю є:

а) поточна вартість усіх внесків, накопичених на дату оцінки;

б) стандартна ставка внеску, виражена у вигляді відсотка відзаробітку, якадорівнює поточній вартості внесків,накопичених за рік, що випливає за датою оцінки(стосовнотрудової діяльності в цей рік і прогнозовані заробіткинаприкінці цього

року) плюс поточна вартість усіх внесків,накопичених на певну дату, помножена наочікуванийвідсотковий приріст заробітної плати протягом наступногороку і поділена напоточну вартість заробітків учасниківсхеми в поточному році. Ставка внесків, щорекомендується, є стандартною ставкою внесків плюс або мінус будь-яка поправка нанадлишок або дефіцит.

При використанні цього методу звичайно враховується майбутнє зростанняпереоцінки у випадку раннього вибування поточного рівня виплат. Облік у цьому разіповинен послідовно здійснюватися при розрахунках актуарних зобов'язань і ССВ. Йогозастосування збільшує актуарні зобов'язання і зменшує другу складову ССВ.

Можливе використання методу, який отримав назву "метод досягнутого віку" (ДВ).Актуарна відповідальність за цим методом визначається як поточна вартість усіх допомог,накопичених на дату оцінки (на основі прогнозованих кінцевих заробітків працюючихучасників схеми). Стандартна ставка внесків як відсоток від заробітку дорівнює поточнійвартості всіх виплат, що будуть нараховані всім дійсним учасникам після дати оцінки(стосовно трудової діяльності після дати оцінки і прогнозованого кінцевого заробітку),поділеній на поточну вартість сумарних прогнозованих заробітків усіх членів протягом їхочікуваного майбутнього членства. Ставка внесків, що рекомендується, є стандартноюставкою внесків плюс або мінус будь-яка поправка на надлишок або дефіцит.

Цей метод розглядає накопичення майбутніх виплат протягом усієї передбачуваноїтрудової діяльності поточних активних учасників без обліку (неявного або явного) тих,хто вступає знову. Звичайно, вартість щорічного накопичення збільшується в мірустаріння учасників, однак цей метод стабілізує ставку внеску як відсоток від заробітку.Метод ДВ тому дає ССВ, бо є вищим, ніж необхідно для накопичення у перші роки іменшим, ніж це необхідно в наступні роки. Практичний результат цього виявляється внакопиченні резерву (надлишку) протягом перших років.

Цей метод особливо придатний для схем із закритим учасництвом, де старінняучасників викликає підвищення вартості, якщо використовується метод ПЕ, а також дляпрограм з невеликою кількістю учасників (де профіль учасництва і пенсійні витрати,мабуть, будуть менш стабільні). У випадку вступу нових учасників, їхній вік (ііндивідуальна ССВ) звичайно буде нижчим, ніж у наявних учасників, і тому майбутнявартість пенсійного обслуговування для нових учасників буде завищеною.

Іноді застосовують сукупний метод, який є окремим випадком методу ДВ. але завідсутності розподілу на елементи попередньої і майбутньої трудової діяльності в РСВ,особливий акцент ставиться на розподіл надлишку або дефіциту за результатамипопередньої служби (як однакового відсотка від відповідного заробітку протягоммайбутнього трудового життя діючих учасників програми).

Сукупний метод є рідковживаним. Перевага віддається поділу витрат заминулою/майбутньою службою, який пропонує метод ДВ.

Як відомо, актуарні значення активів і пасивів не можуть бути рівними. На практицівідбувається відхилення фактичного досвіду від передбачуваного. Порівняння активів іпасивів залежить від багатьох чинників, більшість з яких у короткостроковому планірозвивається незалежно один від одного. Крім того, актуарні методи або припущенняможуть змінюватися, і це призводить до появи розбіжностей значень активів і пасивів відтих, що передбачувалися спочатку.

Для відображення розходжень між значенням активів, використовуваних для оцінки(ССВ), і актуарних зобов'язань використовуються різні способи модифікації. Покиактуарні значення активів і пасивів не рівні, в РСВ включається теоретична поправка. Напрактиці нерідко зустрічається перенесення вперед невеликих надлишків або дефіцитівпри виборі ССВ як фактично прийнятої ставки. Надлишок або дефіцит можерозподілятися різними способами для одержання поправочної складової, що вводиться вРСВ.

Негайне вкладення готівки, рівне дефіциту або відшкодуванню надлишку, може

здійснюватися роботодавцем за бажанням. Однак більшість роботодавців не маютьможливості або бажання робити такого роду спеціальну одноразову виплату.

Оскільки зобов'язання програми пов'язані з окладом, можливим є співвіднесенняпоправки внесків з окладами членів (наприклад, як відсоток загальної суми виплаченоїзаробітної плати).

Застосовується також метод розподілу за темпами фінансування. Відомо, що спосібздійснення розподілу впливає на темпи фінансування і гарантію виплат учасникам. Деякіспособи розподілу мають більший вплив у перші роки функціонування схеми. У такийспосіб прискорюють процес переміщення до планового рівня фонду або планового рівнявнеску. В разі дефіциту платежі можуть концентруватися на початку для прискореннятемпів фінансування і збільшення його рівня.

Іншою можливістю є зміна актуарних припущень. Це цілком виправдано з оглядуна необхідність переходу до більш реалістичних припущень. Однак змінаприпущень для того, щоб фінансове становище виглядало більш збалансованим,аналогічне ситуації, коли в майбутньому допускається перенесення надлишку чидефіциту.

Підсумовуючи огляд методів, треба зазначити, що спосіб виділення коштів,прийнятий для фінансування пенсійної програми, повинен:

а) бути націлений на надання мінімальних рівнів гарантій:

б) враховувати інтереси вкладників;

в) включати як мету розв'язання проблеми фінансуваннядефіциту;

г) не призводити до надлишкових рівнів фінансування. Які цілі можутьдосягатися при створенні фонду?

Фонд повинен забезпечувати відповідність зобов'язань заслугам пенсіонера. Ця метадосягається при використанні методу ПЕ. Однак на практиці можливі певні флуктуації, ітака стратегія в «чистому» вигляді вимагала б негайного вкладення готівки або прибуткувід активного сальдо. Ця стратегія не сприяє стабільності надходження внесків.

Інший стратегічний підхід націлений на стійку ставку внеску, якщо схема закритадля вступу нових учасників.

Така стратегія вимагає застосування методів фінансування за ВВ або ДВ.Результуючий внесок, проте, можливо, доведеться істотно збільшити для покриття нестачза минулою вислугою в тому випадку, якщо інший метод застосовувався до того, якпрограма стала закрита для вступу нових учасників.

З іншого боку, орієнтація на стійку ставку внеску (якщо програма відкрита длявступу нових учасників) є природним прагненням більшості фінансуючих компаній ізвідкритою схемою, тому що вона задовольняє основній масі критеріїв фінансування.Методи ПЕ, ВВ, ДВ і ТІ так чи інакше призводять до "стійкої" ставки внеску. Рівеньгарантованості покриття виплат за минулою вислугою і ССВ буде змінюватися, адже чимвищий "стійкий'' фонд, тим нижча "стійка" ставка внеску (у будь-якому випадку,теоретично).

Можна визначити стратегічною метою досягнення фондом рівної відповідальності заминулою вислугою, наприклад, через 10 років. Це більш практичний варіант зазначеноговище методу, що включає використання методу ПЕ поряд з поступовим розв'язаннямбудь-яких проблем дефіциту або надлишку.

Така стратегія може бути модифікована під використання методів ВВ або ТІ заумови відповідної модифікації планового фонду. Термін (у даному випадку - 10 років) єперемінним числом. Подовження цього терміну сприяє збільшенню стабільності.Використання фіксованого терміну стає непридатним, якщо схема закрита для вступунових членів. У цьому випадку самим тривалим ("розумним") терміном могла б бутитривалість майбутнього трудового стажу наявних у компанії службовців.

Порівнюючи ССВ із різними іншими методами фінансування, треба зазначити, щоприведені далі приклади схем і методів фінансування засновані на "звичайній" оціночній

базі, відповідно до якої передбачається, що інвестиційний прибуток у довгостроковомуплані значно перевершує інфляцію цін і заробітної плати. Це дає "звичайний" результат,який припускає, що вартість щорічного накопичення зростає як відсоток від окладу в мірузбільшення віку активного учасника схеми або в міру збільшення середнього вікуучасника схеми. Наприклад, припустимо, що схема розвивається, ситуація відносно стабільна. Вцьому разі передбачається, що всі припущення (включаючи наявні для нових учасників)підтверджуються практикою, і програма підтримує свій профіль за віком, статтю,окладом, минулою вислугою учасників. Як тільки програма досягла стабільності, тобто, коли активи рівні актуарнимзобов'язанням, виплата ССВ за усіма методами (за винятком методу ДВ) буде відповідатистану активів, рівними цим зобов'язанням. Отже, ЛОВВ>ЛОПЕ>АОТЕ, і чим більшіактиви, тим менші необхідні внески. Тому ССВВВ<ССВПЕ<ССВТЕ. Але ситуація, як правило, не може бути завжди стабільною. На практиці більшпредметним є порівняння ССВ з конкретною схемою при конкретній оцінці. Порівняння основних характеристик кожного методу фінансування приведено втаблиці 11.1: Таблиця 11.1 ВІК	ВВ	ДВ	ТІ	ПЕ
	вік вступу	фактичний вік	фактичний вік	фактичний вік
Майбутнявислуга	уся	уся	1 рік	1 рік
Майбутніоклади	прогнозовані	прогнозовані	поточні	прогнозовані
ALA/AL0	немає	немає	так	немає

З факторів, наведених у таблиці, випливає:

а) якщо фактичний вік перевищує вік вступу, це призводить допідвищення ССВ;

б) облік усієї майбутньої вислуги призводить до більшвисокого ССВ, ніжу разі обліку тільки за одним роком;

в) прогнозування окладів за НПВ (нормальним пенсійнимвіком) або зараннім вибуванням або смертю, призводить добільш високого ССВ, ніж за поточнимиокладами;

г) ССВТЕ включає збільшення актуарних зобов'язань завдякизбільшеннювиплати на майбутній рік (показано вскороченому позначенні ALA і ALO ).

При порівнянні ССВ при різних методах необхідно, щоб кожна характеристикадавала ССВ за одним методом не менш високу, ніж ССВ за іншим методом. У цьомувипадку можна робити категоричний висновок про те, що одна ССВ більша, ніж інша.

Характер різних пенсійних схем впливає згодом на зміну ставок внесків.

На практиці передбачається, що надлишки і дефіцити погашаються протягомустановленого періоду, припустимо, 10 років (майбутнього терміну служби), а розмірокладів протягом 10 років розраховується в припущенні, що нові учасники поповнюютьконтингент схеми, за винятком випадку, коли це очевидно неприйнятно (наприклад, увипадку закритої схеми).

Запровадження нової схеми без попередньої вислуги учасників передбачає, що фонд"стартує" при відсутності активів і врахування попередньої вислуги. Розвиток цієї схемиможливий при "старті" схеми за одним із декількох способів:

а) вона може початися зі стабільного середнього віку і дотримуватися цього підходудо того випадку, коли в стабільну "популяцію" раптово вводиться нова пенсійна схема;

в) вона може початися з низького середнього віку, який збільшується (наприклад, увипадку недавно утвореної компанії, у якій переважає "молода" робоча сила), з моментавведення нею пенсійної схеми і подальшого "'старіння" контингенту. Після деякогоперіоду "старіння" цей контингент, мабуть, досягне стійкого становища і стійкогосереднього віку.

У будь-якій новій схемі, що враховує попередню вислугу учасників,застосовуються різні методи прогнозування. Метод прогнозованої одиниці,наприклад, передбачає, що актуарні зобов'язання дорівнюють нулю, тому надлишки абодефіцит відсутні. Звідси РСВ дорівнює ССВ.

Припустимо, що досвід у точності відповідає оціночним припущенням. Отже,виплата ССВ буде достатня, щоб гарантувати, що активи будуть рівні актуарнимзобов'язанням наприкінці наступного року (і при наступній оцінці). РСВ тому залишитьсярівною ССВ. Якщо схема має стійкий середній вік, то ССВ залишиться стійкою, як і РСВ.У тому разі, коли для схеми характерний зростаючий середній вік, то ССВ буде поступовопідвищуватися доти, поки середній вік не стабілізується. Далі вона буде залишатисястійкішою.

Метод вступного віку передбачає, що всі члени пенсійної схеми знаходяться у віцівступу до неї, отже, початкові актуарні зобов'язання дорівнюють нулю. Однак більшвірогідно, що вік учасників пенсійної схеми (у середньому) перевищує вік вступу, томусхема починається з актуарного дефіциту. ССВ розраховується один раз, і якщо невідбувається зміни бази або передбачуваного віку вступу, то вона не змінюється. Однакпочаткова РСВ буде вища, ніж ССВ внаслідок актуарного дефіциту. Після погашеннядефіциту РСВ упаде до рівня ССВ, і якщо досвід відповідає припущенням, воназалишиться на цьому рівні.

Застосування методу поточної одиниці означає, що актуарні зобов'язаннядорівнюють нулю, тому надлишок або дефіцит відсутні, і початкова РСВ дорівнює ССВ.Відтак, початкова ССВ дуже мала. Це пояснюється тим, що відсутня попередня вислуга, ів розрахунку немає (або є тільки запропонований законодавством) елемент переоцінки.Виплата ССВ підтримує активи, рівні актуарним зобов'язанням (якщо досвід відповідаєприпущенням). Зі зростанням середньої попередньої вислуги ССВ дуже швидко зростає.Якщо програма досягає стійкого стану, включаючи стійку середню попередню вислугу, тоССВ стабілізується.

При використанні методу досягнутого віку актуарні зобов'язання дорівнюють нулю,тому дефіцит відсутній і РСВ дорівнює ССВ. Зобов'язання такі ж, що й при методі ПЕ.Проте ССВДВ вище, ніж ССВПЕ. У зв'язку з цим виплата ССВДВ створює надлишок. Принаступній переоцінці робиться перерахунок ССВ. Якщо відбувається "старіння'" схеми, тонова ССВ буде вища початкової ставки. При тому, що середній вік залишається таким же,ССВ не змінюється. Однак надлишок буде присутній, і це означає, що РСВ буде нижчою,ніж ССВ. Якщо надлишок або дефіцит розподіляються за майбутнім терміном трудовоїдіяльності, що залишився, то РСВДВ залишиться стабільною і рівною початковій ССВДВ.

Якщо запроваджена і досить нормально розвивається відкрита схема, топередбачається, що на початку діяльності такого фонду активи рівні відповідальності запопередньою вислугою. Це означає, що активи рівні актуарним зобов'язанням, якщовикористовуються методи ДВ і ПЕ. При методі ТІ з'являється надлишок і дефіцит привикористанні методу ВВ (у припущенні, що вік учасників програми перевищуєпередбачуваний вік вступу до неї).

При відкритій схемі метод прогнозованої одиниці означає, що актуарні зобов'язаннядорівнюють активам. Тому початкова РСВ буде дорівнювати ССВ. Якщо оціночніприпущення підтверджуються на практиці, то виплачувана ССВ буде цілком достатньоюдля збільшення розміру активів до зобов'язань наприкінці наступного року (і при

наступній оцінці). Тому РСВ залишиться рівною ССВ. Якщо програма має стійкийсередній вік, то ССВ залишиться стійкою, так само як і РСВ.

Метод вступного віку в даній схемі означає, що розмір активів дорівнюєвідповідальності за минулою службою, отже, виникає дефіцит. ССВ не зміниться, якщо незміниться база або передбачуваний вік вступу. Проте, РСВ буде вищою ССВ внаслідокдефіциту. Оскільки дефіцит погашається протягом визначеного періоду, то для цьогоперіоду РСВ буде вищою ССВ. Після погашення дефіциту РСВ знизиться до ССВ ізалишиться таким, якщо досвід буде точно відповідати оціночним припущенням.

Використання методу поточної одиниці у відкритій схемі значить, що актуарнізобов'язання менші, ніж відповідальність за минулою вислугою, що робить можливимзростання майбутнього окладу, але виникає надлишок і РСВ буде нижчою ССВ. Післяпогашення надлишку РСВ підніметься до більш високої ССВ. Потім виплата ССВ будепідтримувати активи, рівні зобов'язанням, за умови, що досвід відповідає припущенням.ССВ залишається стійкою, якщо залишається стабільним профіль програми за середнімвіком/ статтю/окладом/минулою вислугою.

Якщо актуарні зобов'язання дорівнюють активам, то застосовується методдосягнутого віку. Початкова РСВ буде дорівнювати ССВ. Зобов'язання в даному випадкутакі ж. що і використовувані за методом ПЕ. Однак ССВ вища, ніж ССВ за методом ПЕ.У зв'язку з цим, виплата ССВДВ дасть певний надлишок. При проведенні наступноїоцінки робиться перерахунок ССВ. Якщо схема "старіє", то ССВ збільшиться. Якщосередній вік залишається таким самим, то вона не зміниться. Однак наявний надлишокозначає, що РСВ буде меншою, ніж ССВ.

Винятки з загальноприйнятих правил (порівняння різних методів із різнимиставками внесків) мають місце залежно від вікової структури учасників схеми і прийнятихактуарних припущень. Наприклад, якщо прийнятий темп зростання заробітної плати вищеприйнятої ставки інвестиційного прибутку, то накопичення внесків для більш молодихучасників може коштувати дорожче, ніж для літніх. Однак вплив показників вибуванняможе пом'якшувати ситуацію.

Завершуючи викладення фінансових механізмів функціонування пенсійних схем,необхідно звернути увагу ще на один аспект - фінансування пенсійних угод. Розміривнесків за індивідуальними пенсійними договорами або колективною угодою звизначеним розміром внеску є досить різними, адже методика обслуговування окремогоіндивіда може відрізнятися від методики, прийнятої для колективної схеми. Зокрема дорозрахунку повинні братися скоріше умови і вимоги окремого учасника, аніж середніприпущення.

При визначенні розміру внеску за індивідуальною пенсійною програмоювикористовується так званий "плановий пакет допомоги".

У більшості випадків основним чинником, що визначає рівень допомоги дляіндивідуальної пенсійної схеми, є сума, яку має можливість виплатити особа. Дляпрогнозування планової пенсії необхідно вибрати "пакет" такої допомоги. Процес міститьу собі домовленості з учасником схеми, який призводить до угоди на прийнятному ідосяжному для учасника плановому пакеті допомоги. Важливо, щоб клієнт був у курсінепевностей, які супроводжують прогнозування планової допомоги, зокрема, впливумайбутніх повернень інвестицій і інфляції, а також ймовірної відсутності гарантій, щоуказують на необхідність регулярного перегляду позиції.

Діяльність більшості індивідуальних пенсійних схем спрямована на ефективнезабезпечення грошового запасу після виходу на пенсію, що може використовуватися длянадання допомоги у формі, обраній особою при виході на пенсію.

Вибір цільового пенсійного віку є критичним моментом, адже це визначальнийчинник вартості схеми, що впливає на інвестиційну стратегію. Важливим є не тількиобраний вік, але також властивий йому ступінь рухливості.

Обумовленим має бути також рівень початкової пенсії. Хоча переговори можуть

починатися з визначення необхідного рівня внесків і з'ясування можливості їх виплати,вони часто концентруються навколо розміру пенсійної допомоги. При ухваленні рішенняпро бажаний рівень початкової пенсії повинна враховуватися потреба клієнта в прибуткупо виході на пенсію, а також ймовірна сума пенсійного прибутку, одержуваного з іншихджерел.

Становище досить часто ускладнюється інфляцією. Найбільш вживаним способомвираження передбачуваної пенсії особи, яка ще не близька до виходу на пенсію, євираження цієї пенсії у вигляді відсотка від окладу, близького до того, який плануєтьсянаприкінці службової кар'єри.

Інтенсивність зростання пенсії теж має обговорюватися і враховуватися в угоді.

Вплив інфляції на купівельну спроможність пенсії часто недооцінюється, і томубажане введення тієї або іншої форми захисту від інфляції. Надвишок на компенсаціюцінової інфляції звичайно викликає істотне збільшення ставки внеску у порівнянні з тією,яка потрібна для постійної пенсії. Збільшення витрат буде залежати від фактичноговрахування підвищення пенсії і припущень, використовуваних для вартості допомоги привиході на пенсію.

Необхідність виплати пенсій особі або дітям, що знаходяться на утриманні, увипадку смерті після виходу на пенсію головним чином визначається персональнимиобставинами клієнта. Пенсійні схеми багатьох компаній передбачають виплату такихпенсій у розмірі від половини до двох третин пенсії учасника схеми. Такий же інтервалчасто використовується для персональних пенсій.

Предметом домовленостей мають бути також допомоги, виплачувані у випадкусмерті і непрацездатності. При визначенні нетто-суми, виплата якої передбачаєтьсяпенсійним забезпеченням, першим збором, що нараховується на брутто-суму,виплачувану клієнтом, часто є сума, необхідна для надання захисної допомоги у випадкусмерті або непрацездатності, які сталися до виходу на пенсію. Більшість схемперсональних пенсій передбачають додаткове покриття за страхування життя, що можезмінюватися відповідно до мінливих обставин. Ця вартість часто розраховується на базіперіодичного одноразового страхового внеску і тому витрати швидко зростають з віком.

Покриття може також даватися на аналогічній основі в разі потреби раннього виходуна пенсію внаслідок втрати працездатності. При відсутності спеціального покриття розмірсуми, виплачуваний за пенсійною схемою, може бути мінімальним, що залишає клієнта вповній залежності від державної допомоги.

У разі обрання персональної схеми важливими для обумовлення в договорі є темпифінансування.

На противагу членам багатьох професійних пенсійних програм, особи, що бажаютьодержати персональну пенсію, часто не хочуть робити внески у вигляді постійноговідсотка від окладу. Це може відбуватися з багатьох причин, серед яких - іншізобов'язання даної особи або необхідність виплати податків.

Поки клієнт не має бажання вносити постійний відсоток від свого окладу в пенсійнусхему, вираження вартості наміченої допомоги таким способом може служити кориснимпоказником придатності будь-якого запропонованого темпу фінансування.

Щодо процедур розрахунку, то вона є рішенням простого рівняння вартості з метоювіднаходження невідомого значення після того, як був визначений основний пакетдопомоги. Невідомим значенням може бути сума виплат, гарантована даною ставкоювнесків, або це може бути ставка внеску, необхідна для надання намічених виплат.

На практиці необхідно мати декілька наборів розрахунків, які показують результатикомбінації майбутніх виплат і різних майбутніх припущень, таких як інвестиційнийприбуток, збільшення окладів тощо до того, як буде установлений тип виплат і внесків.Прийняття припущень для окремої особи пов'язане зі значною непевністю, більшою ніжприйняття припущень для групи учасників професійної пенсійної схеми.

З огляду на перемінний характер багатьох елементів, детальні розрахунки будуть

недоречні, і варто приймати широкі допущення для малих значень. Також недоречно забільшості обставин давати дуже точну оцінку ставці внеску або наміченій допомозі. У цихрозрахунках важливо показати клієнту мінливість результатів майбутніх подій:зміна дати виходу на пенсію або збільшення окладу можуть внести істотні корективи врозуміння правомірності запропонованого пакету.

Час від часу необхідно переглядати внески у світлі реальних тенденцій. Зміни вматеріальному положенні особи (наприклад, у її родинному стані, рівні прибутків, станіздоров'я) можуть радикально впливати на передумови, що лежать в основі початковоїмоделі виділення коштів, у той час як економічні чинники, такі як розмір окладу йінфляція цін або норма прибутку за активами, будуть впливати на вартість наданнядопомог.

Принципи, що лежать в основі початкового визначення" внесків, залишаються в силіпри їх перегляді. Головна відмінність полягає в існуванні фонду активів, що має потребу воцінці. При оцінці активів колективної пенсійної схеми необхідна узгодженість в оцінціактивів і пасивів. Це справедливо також і для індивідуальних угод, хоча умови можутьбути іншими.

Більшість припущень, обраних для оцінки колективної пенсійної схеми, засновані натому, що хоча вони не гарантують фактичний результат для окремого учасника програми,для групи в цілому вони в змозі дати в середньому добру оцінку майбутнього досвіду.Крім того, оцінка професійної пенсійної програми звичайно включає певні межі вприпущеннях. Встановлення цих меж, як правило, не потрібне при оцінці допомоги запрограмами із визначеним внеском.

Інші важливі розходження включають необхідність врахування індивідуальнихумов, що впливають на фінансування програми (наприклад, чи перебуває учасникпрограми в шлюбі і вік особи), і різні способи надання допомоги, наприклад,акумулювання наявного фонду, використовуваного для покупки ануїтету, аніж оплатапенсії з прибутку.

Ті ж самі основні макроекономічні чинники застосовні у визначенні очікуваноговалового прибутку як для власників структур, що дають персональні пенсії, так і для осіб,що є учасниками професійних пенсійних схем. У чистому прибутку, однак, будутьрозходження за витратами, що фінансуються за наявні кошти.

Плануючи фінансування пенсійних схем, треба усвідомлювати, що персональніпенсійні угоди укладаються на умовах збереження великої частини активів у виглядіготівки або інших форм ліквідних активів, особливо, коли учасник схеми наближається довиходу на пенсію. Така тенденція зменшує очікуваний прибуток. Багато схем, щовикористовуються для забезпечення персональних пенсій, застосовують страхові полісидля усіх або частини своїх інвестицій. Прибутки за такими полісами, при настанні термінувиплати за ними, є більш важливим чинником для структур, які дають персональні пенсії,ніж для великих професійних програм. Крім того, персональні пенсії здебільшогоінвестують у купівлю ануїтетів при виході на пенсію.

Урахування загальної інфляції заробітку призводить до використання норми,прийнятої для колективних схем з обмовкою, що незадовго до виходу на пенсію потрібенрозрахунок за більш короткий проміжок часу. Надвишки зацікавленості вартообговорювати з клієнтом з метою оцінки можливих відхилень інтенсивності зростанняйого особистого прибутку від існуючої в економіці/галузі в цілому.

Одноразово виплачувані суми і допомоги особам по смерті на службі звичайнооплачуються страховкою. Таким чином, припущення про смертність до виходу на пенсію,як правило, виключається. Смертність після виходу на пенсію повинна відбивати оцінкусмертності, використовувану компаніями, які провадять страхування життя, привстановленні ставок ануїтету під час виходу учасника схеми на пенсію.

Вибір пенсійного віку є ключовим аспектом розроблюваної схеми. Як правило,пенсійний вік визначається в ході обговорення цього питання з клієнтом - майбутнім

учасником схеми.

Способи оцінки активів пенсійних схем пов'язані з загальними механізмамифінансування пенсійних схем. Розглянемо їх докладніше.

6. СТРАХУВАННЯ РЕНТИ І ПЕНСІЙ

Як уже зазначалося, страхування життя поділяється на страхування капіталів істрахування рент. Відмінність між ними полягає в тому, що при страхуванні капіталівметою є створення нових капіталів, а при страхуванні рент ідеться про використання вжеіснуючих капіталів зверненням їх у річні ренти.

При страхуванні рент (ануїтетів) страхова компанія пов'язує, як правило, виконаннясвоїх обов'язків із дожиттям страхувальника (застрахованого) до певного віку або строку,визначеного в договорі страхування.

Страхування ренти передбачає, що страхувальник вносить до страхової компанії заодин раз або розстроченими платежами певну суму, яку вона використовує для цілейінвестування. Після визначеного в договорі страхування часу (віку) страхувальникодержує певні виплати сам (якщо живий) або їх одержує особа, на користь якої бувукладений договір страхування (чи спадкоємці).

Договір страхування ренти може бути укладений як фізичною, так і юридичноюособою. Фізичні особи можуть укласти договори страхування щодо себе або іншої особи.Основна вимога до фізичних осіб — це їх дієздатність. Стан здоров'я не оговорюється, імедичне засвідчення при укладенні договору страхування не проводиться.

Юридичні особи (підприємства, організації, установи) можуть укладати договористрахування стосовно своїх працівників.

Страхування ренти має на меті забезпечити страхувальникові звичний для ньогоматеріальний стан незалежно від змін, які пов'язані зі станом здоров'я, зменшенням абовтратою працездатності, старістю. За допомогою різнобічних послуг, які можуть бутизапропоновані страховиком у галузі страхування ренти, страхувальник (фізична особа)може забезпечити звичний матеріальний стан для рідних і близьких на випадок своєїсмерті.

Договори страхування ренти відрізняються від інших договорів страхування тим, щострахова сума являє собою ту суму, яку виплачуватиме страховик страхувальнику(застрахованому) частками і періодично після настання певного часу (віку). Крім цього,страховик має виконувати свої обов'язки перед страхувальником (застрахованим) лишетоді, коли останній згідно з договором страхування сплатить усю суму внесків і не ранішяк, наприклад, у разі змішаного страхування життя. При цьому обов'язок почати виплатупевних сум може бути пов'язаний із моментом закінчення виплати всіх обумовленихвнесків. Але може бути встановлений і якийсь період між закінченням виплати внесків іпочатком виплати ренти.

Укладаючи договори страхування, сторони узгоджують питання про періодичністьсплати страхових внесків. Страхувальникові може бути надане право сплатити внески заодин раз або частками. При сплаті частками (періодичними платежами) — щомісячно,щоквартально або щорічно. Розмір страхових внесків залежить від багатьох факторів, і цеускладнює роботу страхової компанії з їх визначення. До факторів, які при цьомунеобхідно врахувати, належить вік страхувальника (застрахованого), стать, періодичністьсплати внесків тощо.

Під час дії договору страхування страхувальникові надається право змінити розміри(збільшити або зменшити) виплат та їх періодичність. До того ж, за бажання, зурахуванням умов страхування, він може розірвати договір і одержати викупну суму.

Як свідчить зарубіжна практика, існують різні види ануїтетів. Наприклад, у ВеликійБританії ануїтети поділяються на строкові, з відстроченням виплат, тимчасові,гарантовані, ануїтети страхування спільного життя, індексовані ануїтети, ануїтети захисту

капіталу.

До найпростіших форм ануїтету належить строковий ануїтет. Він передбачає, щостраховий внесок буде сплачений за один раз і натомість страхувальникові(застрахованому) протягом усього його життя страхова компанія здійснюватиме щорічнівиплати. Цей вид ануїтету користується популярністю в пенсіонерів, які мають намірзабезпечити собі регулярні доходи.

Ануїтет з відстроченням виплат характерний тим, що виплати страховик здійснює зпевної дати в майбутньому, тобто передбачається період відстрочки між укладеннямдоговору страхування і виплатами. При цьому страхувальникові надається можливістьсплачувати платежі одним внеском або регулярно протягом обумовленого періодувідстрочки.

Тимчасовий ануїтет передбачає, що в договорі між сторонами оговорюєтьсяконкретна дата, після якої договір припиняє свою дію (якщо до цього моменту смерть ненастала).

Гарантований ануїтет являє собою строковий ануїтет, який не пов'язується із смертюклієнта і гарантується для мінімального періоду часу.

Ануїтет спільного життя має на меті забезпечити виплати одному з подружжя впенсійному віці (тому, хто залишився живий). Після смерті страхувальника виплатиможуть тривати в повному або у зменшеному обсязі.

Індексований ануїтет дає змогу зменшити вплив інфляції і підвищити цінністьануїтету. При цьому розмір початкових внесків нижчий порівняно з ануїтетом зфіксованим рівнем виплат.

Ануїтет захисту капіталу дорожчий, ніж строковий, і передбачає забезпеченнягарантії клієнтові страхової компанії або його спадкоємцям одержати суму виплаченихвнесків повністю.

До найпоширеніших видів страхування рент належить страхування додатковоїпенсії, яке призначене для захисту матеріальних інтересів громадян, зокрема, длястабілізації рівня їх життя.

Пенсійне забезпечення в більшості країн світу здійснюється за рахунок державнихпенсійних систем (у межах соціального страхування), пенсійними фондами і страховимикомпаніями та іншими фінансовими організаціями.

У багатьох країнах пенсійне забезпечення громадян здійснюється приватнимипенсійними фондами (наприклад, пенсійні фонди підприємств). Зацікавленістьпідприємств у розвитку приватного страхування пояснюється тим, що продумана пенсійнапрограма може сприяти зменшенню плинності найбільш кваліфікованих кадрів. Крім того,підприємство, яке робить внески на страхування пенсії своїх працівників, має пільги щодосплати податків.

Приватні пенсійні фонди найбільш розвинені саме в тих країнах, де недостатнійрозвиток одержали державні пенсійні системи. Виплати з приватних пенсійних фондівможуть значно перевищувати розміри державних пенсій.

Пенсійні фонди мають значні кошти, які вони інвестують в акції, облігації,нерухомість.

Пенсійні фонди можна поділити на фонди із встановленими розмірами внесків іфонди із встановленими розмірами виплат. Фонди із встановленими розмірами внесківможуть бути накопичувальними, з виплатою прибутку й ощадні. Накопичувальні фондистворюються за участю роботодавців, які сплачують внески, встановлені у відсотках дозаробітної плати працівників. Другий тип передбачає, що частина прибутку, на яку маєправо працівник, передається йому, а інша частина — у пенсійний фонд. Ощадні фондистворюються за рахунок коштів працівників, які самі здійснюють відрахування впенсійний фонд, і роботодавців. Фонди із встановленими розмірами виплат можуть бутиіз встановленими твердими розмірами виплат протягом того часу, коли здійснюютьсявнески в пенсійний фонд (рік, квартал, місяць): ставити розміри виплат залежно від

кількості років і середнього заробітку за весь період роботи; ставити розміри виплат взалежність від числа років і середнього заробітку за кілька років.

Роботодавець, який має намір розробити пенсійну схему, може піти кількомашляхами. По-перше, він може виходити з того, що це буде самостійно керована схема іззалученням консультантів-професіоналів. По-друге, повністю або частково передатипенсійну схему страховій компанії, що, до речі, має певні переваги, оскільки саместрахова компанія може забезпечити фундаментальний захист, має більшеадміністративного досвіду і більше можливостей для інвестування.

Пенсійне забезпечення може бути здійснене і шляхом купівлі індивідуальнихстрахових полісів у страхових компаній. На Заході, наприклад, послугами приватнихстрахових компаній користується значна частина населення, незважаючи на те, щострахування пенсій є одним із найдорожчих видів довгострокового особистогострахування.

Договори страхування пенсій укладаються як індивідуально, так і з групою осіб.

Пенсійне страхування передбачає, що страхова компанія здійснює застрахованійособі виплати, які пов'язуються з виходом на пенсію (страхування додаткової пенсії) абовіком, установленим договором страхування. Відповідальність страхової компанії задоговорами страхування додаткової пенсії може бути розширена за домовленістю сторін.Так, додатково до умов договору страхування додаткової пенсії страхова компанія можевзяти на себе відповідальність здійснити виплати в разі настання нещасного випадку абосмерті страхувальника (застрахованого). Страхова компанія може надатистрахувальникові можливість укласти договір страхування на користь іншої особи.

Індивідуальні договори страхування додаткової пенсії укладаються з дієздатнимигромадянами з урахуванням їх віку та статі і незалежно від стану здоров'я. Час початкувиплати додаткової пенсії може бути пов'язаний як із настанням пенсійного віку, так івизначений за домовленістю сторін. Страхова сума обумовлюється при укладеннідоговору страхування. При її визначенні враховується розмір поточних виплат, що їх маєздійснити страхова компанія. Крім цих основних виплат, у договорі страхування можутьбути передбачені й додаткові виплати, які являють собою наслідок участі страхувальникау прибутку страхової компанії. Страхувальникові надається право сплатити страховіплатежі за один раз або періодичними внесками. Розмір страхових внесків залежить відстрахової суми, від віку і статі страхувальника (застрахованої особи).

Додаткова пенсія залежно від змісту договору страхування може бути виплаченастраховиком протягом життя застрахованого або упродовж визначеного періоду. Алеможливі випадки, коли застрахований не дожив до моменту виплати пенсії або одержувавїї лише протягом дуже малого періоду. У цих випадках відповідно до умов страхуваннястрахова компанія або виплачує вигодонабувачу (спадкоємцям) певну кількість пенсій(визначається під час укладення договору страхування), або різницю між обумовленоюкількістю пенсій і сумою, яка вже була сплачена застрахованому за його життя.

При укладенні договору страхування встановлюється порядок виплати пенсій(щомісячно, за кожен рік та інше).

Умовами договору страхування може бути передбачено, що за життя застрахованоговін особисто отримує додаткову пенсію, а у випадку його смерті — вигодонабувач, якийвизначений застрахованим, у повному обсязі додаткової пенсії, передбаченої длязастрахованого, або в її частині довічно.

Умови проведення страхування додаткової пенсії можуть передбачати надання пільгстрахувальникам. Так, після визначеного строку страховик може надати страхувальникуможливість одержати позику під заставу накопиченого до часу звертання за позикоюрезерву.

Страхові компанії, які пропонують пенсійне страхування, як свідчить зарубіжнийдосвід, мають дуже великі страхові резерви.

Існуюча в Україні система пенсійного забезпечення громадян потребує докорінних

змін, оскільки не відповідає сучасним вимогам. З огляду на це високий рівень пенсійногозабезпечення в економічно розвинених країнах може стати основою для глибокогодослідження і використання набутого досвіду при удосконаленні пенсійної системи вУкраїні.