НІКОПОЛЬСКИЙ ІНСТИТУТ
ДЕРЖАВНОГО ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ
«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАВЧАННЯ УКРАЇНИ
Кафедра економіки
КУРСОВА РОБОТА
З дисципліни: “Макроекономіка”
На тему:“Методи функціонування валютного ринку”
Студентки 5267 групи 2 курсу
Клепикової Оксани Валеріївни
Науковий керівник:
Чернявська А.І.
Реєстраційний номер__________
Дата________________________
Підпис______________________
2009
РЕФЕРАТ
Курсова робота: 41 с., 3 рис., 18 джерел.
Об'єкт дослідження – світовий валютний ринок. Мета роботи – дослідження особливостей функціонування світового валютного ринку.
Успішний розвиток валютних відносин можливий за умови існування особливого ринку, на якому можна вільно продати та купити валюту. Без такої можливості економічні контрагенти просто не змогли б реалізувати свої валютні відносини - не мали б іноземної валюти для здійснення своїх зовнішніх зобов'язань, не могли б перетворити одержану інвалютну виручку в національні гроші для виконання своїх внутрішніх зобов'язань. Такий ринок заведено називати валютним. Валютний ринок - це система стійких економічних та організаційних відносин, пов’язаних з операціями купівлі-продажу іноземних та платіжних документів в іноземних валютах. Головною причиною появи і розвитку таких валютних ринків була необхідність обслуговування міжнародних економічних відносин. Без валютних ринків міжнародна економічна діяльність на сьогоднішній день не можлива, про що свідчать обсяги цього ринку, що робить його найбільшим ринком світу.
ВАЛЮТНИЙ РИНОК, ВАЛЮТНІ ОБМЕЖЕННЯ, ВАЛЮТНА ОПЕРАЦІЯ, ВАЛЮТНИЙ СВОП, ВАЛЮТНИЙ АРБІТРАЖ, ВАЛЮТНИЙ КУРС, КОНВЕРТОВАНІСТЬ.
ЗМІСТ
Реферат
Вступ…………………………………………………………………………….…4
1. Валютний ринок……………………………………………………………….6
1.1. Поняття валютного ринку………………………………………………6
1.2. Суб'єкти та об’єкти валютного ринку. Попит і пропозиція на
валютному ринку………………………….…………………………..…8
1.3. Класифікація валютних ринків………………………………………..10
1.4. Функції валютного ринку………………………………………….…..16
1.5. Чинники що визначають кон'юнктуру валютного ринку……..……..17
2. Операції на валютному ринку………………………………………….……20
2.1. Поняття та види………………………………………………………...20
2.2. Класифікація валютних операцій……………………………………..22
3. Валютний курс………………………………………………………………..30
4. Валютний ринок України…………………………………………………....34
Висновки…………………………………………………………………………38
Перелік посилань………………………………………………………………...40
ВСТУП
Успішний розвиток валютних відносин можливий за умови існування особливого ринку, на якому можна вільно продати та купити валюту. Без такої можливості економічні контрагенти просто не змогли б реалізувати свої валютні відносини − не мали б іноземної валюти для здійснення своїх зовнішніх зобов'язань, не могли б перетворити одержану інвалютну виручку в національні гроші для виконання своїх внутрішніх зобов'язань. Такий ринок заведено називати валютним.
Останні десятиліття розвитку світової економіки позначились колосальним зростанням міжнародного переміщення капіталів та посиленням ролі валютно-фінансових відносин як на макроекономічному рівні окремо взятих країн так і на рівні міждержавних стосунків. При цьому, валютні відносини як на міжнародному, так і національному рівнях організовуються у межах валютних ринків, значення яких, з точки зору їх необхідності та впливу на інші економічні процеси, важко переоцінити. Багаточисельні господарюючі суб’єкти, керуючись певними економічними мотивами, постійно або епізодично виступають у ролі учасників валютних ринків, тим самим сприяючи формуванню попиту та пропозиції і встановленню ринкової рівноваги.
Проте, не всі суб’єкти даного ринку відіграють однаково важливу роль та спричиняють однаково відчутний вплив на процеси його функціонування. На сучасному етапі розвитку економічних відносин на валютному ринку існує низка учасників, діяльність яких є домінуючою і значною мірою завдяки яким стає можливим ефективне функціонування цього ринку.
У процесі свого функціонування валютний ринок породжує систему відносин, в результаті реалізації яких будується складний механізм взаємодії між його учасниками та забезпечується можливість ефективного проведення валютних операцій залежно від ринкової кон’юнктури в певний момент часу.
Проте на валютному ринку купують і продають валюту не тільки для здійснення платежів, а й для інших цілей: для спекулятивних операцій, операцій хеджування валютних ризиків тощо. Причому ці операції набувають все ширшого розмаху, що виводить валютний ринок за межі простого придатка до міжнародних розрахунково-платіжних відносин і надає йому статусу відносно самостійної економічної структури.
Установлення співвідношення грошових одиниць різних країн на валютних, як і на будь-яких інших, ринках відбувається під впливом двох основних чинників — попиту і пропозиції. Особливістю валютного ринку є те, що як товаром, так і платіжним засобом, є гроші. Тому зазначені чинники фактично подвоюються: попит і пропозиція відповідної іноземної валюти та національної валюти.
Валютний курс, що складається на валютному ринку, відображає врівноваженість попиту і пропозиції. Результат торгів − обсяг купівлі тієї чи іншої валюти порівняно з її обсягом, виставленим на продаж, характеризує задоволення попиту чи недостатність пропозиції. У разі задоволення попиту на іноземну валюту курс національної валюти залишається стабільним, при недостатності пропозиції − падає, за надмірної пропозиції – зростає.
Необхідність установлення реальних курсів валют врешті-решт привела до встановлення системи міжнародного валютного регулювання, для чого була створена спеціальна фінансова інституція — Міжнародний валютний фонд.
Нині створено досить надійні міжнародні та національні системи валютного регулювання. Вони дають змогу ефективно контролювати валютні курси. Перевага ринкового механізму полягає в тому, що він дає змогу встановити на певну дату курс валюти, максимально наближений до реального. Це, у свою чергу, ставить на міцну основу міжнародні фінансові відносини.
1 ВАЛЮТНИЙ РИНОК
1.1 Поняття валютного ринку
Валютний ринок представляє собою офіційний фінансовий центр, де зосереджена купівля-продаж валют та цінних паперів в іноземній валюті на підставі попиту та пропозиції на них. З функціональної точки зору валютні ринки забезпечують своєчасне здійснення міжнародних розрахунків, страхування від валютних ризиків, диверсифікацію валютних резервів, валютну інтервенцію, отримання прибутків їх учасниками у вигляді різниці курсів валют. З інституціональної точки зору валютні ринки представляють собою сукупність уповноважених банків, інвестиційних компаній, бірж, брокерських контор, іноземних банків, здійснюючих валютні операції. З організаційно-технічної точки зору валютний ринок представляє собою сукупність комунікаційних систем, зв’язуючи між собою банки різних країн, здійснюючих міжнародні розрахунки та інші валютні операції.
За своїм економічним змістом валютний ринок − це сектор грошового ринку, на якому урівноважуються попит і пропозиція на такий специфічний товар, як валюта.
За своїм призначенням і організаційною формою валютний ринок − це сукупність спеціальних інститутів та механізмів, які у взаємодії забезпечують можливість вільно продати-купити національну та іноземну валюту на основі попиту та пропозиції.
Першим валютним ринком був ринок золота як грошового товару, де золото продавалось на основі офіційної ціни, що була закріплена міжнародним договором.
Валютні ринки у сучасному розумінні склались в XIX ст. Цьому сприяли наступні передумови:
- розвиток міжнародних економічних зв’язків;
- створення світової валютної системи, що покладає на країни – учасниці визначені обов’язки у відношенні їх національних валютних систем;
- широке поширення кредитних засобів міжнародних розрахунків;
- посилення концентрації і централізації банківського капіталу;
- розвиток кореспондентських відносин між банками різних країн, поширення практики ведення поточних кореспондентських рахунків в іноземній валюті;
- вдосконалення засобів зв’язку – телеграфу, телефону, телексу, що спростили контакти між валютними ринками та знизили ступінь валютного і кредитного ризиків;
- розвиток інформаційних технологій, швидкісна передача повідомлень про курси валют, банки, стан їх кореспондентських рахунків, тенденції в економіці та політиці.
Розвиток новітніх засобів телекомунікацій та інформаційних технологій дає можливість поєднати окремі міжнародні ринки в єдиний світовий валютний ринок, який здатний функціонувати практично цілодобово. Це забезпечується географічним розміщенням окремих ринків: велика всесвітня торгівля починається вранці з відкриттям ринків Токіо та Сіднея, переміщується на захід в Гонконг та Сінгапур, проходить через Бахрейн, потім починають працювати європейські ринки у Франкфурті, Парижі, Цюріху та Лондоні, під кінець їх роботи відкриваються ринки американського континенту в Нью-Йорку, Сан-Франциско та Лос-Анджелесі. Завдяки цьому будь-який суб'єкт валютного ринку може в будь-який час доби купити-продати валюту, оперативно зв'язавшись з відповідним міжнародним центром валютної торгівлі. Щоденні обороти світового валютного ринку перевищують декілька трильйонів доларів США і швидко збільшуються, що свідчить про величезні розмахи валютних потоків на світовому ринку.
Ринок відрізняється найбільшою інтенсивністю та ліквідністю у перші часи після опівдня за європейським часом, коли одночасно відкриті центри у Європі та на східному узбережжі США. Цей період вважається найкращім часом для забезпечення швидкого виконання дуже великого заказу.
Наприкінці дня в Каліфорнії, коли біржові маклери Токіо та Гонконгу тільки прокидаються, ринок відрізняється найменшою інтенсивністю.
1.2 Суб'єкти та об’єкти валютного ринку. Попит і пропозиція на валютному ринку
Валютний ринок має всі атрибути звичайного ринку: об'єкти і суб'єкти, попит і пропозицію, ціну, особливу інфраструктуру та комунікації тощо.
Об'єктом купівлі-продажу на цьому ринку є валютні цінності, іноземні − для резидентів, коли вони купують чи продають їх за національну валюту, та національні − для нерезидентів, коли вони купують чи продають ці цінності за іноземну валюту. Оскільки на ринку одночасно здійснюють операції обох цих видів, то об'єктом купівлі-продажу водночас виступають національні та іноземні валютні цінності.
Суб'єктами валютного ринку можуть бути будь-які економічні агенти (юридичні та фізичні особи, резиденти і нерезиденти) та посередники, насамперед банки, брокерські компанії, валютні біржі, які "зводять" продавців і покупців валюти та організаційно забезпечують операції купівлі-продажу.
Спільним для всіх суб'єктів валютного ринку є бажання одержати прибуток від своїх операцій. Одні з них одержують прибуток (або збиток) безпосередньо після завершення відповідної операції, наприклад спекулянти; інші прибуток одержують згодом, після завершення подальших господарських операцій, оплачених купленою на ринку валютою, наприклад підприємці.
За характером виконуваних операцій і ступенем їх ризику суб'єктами валютного ринку є:
- підприємці, які купують і продають валюту для забезпечення своєї комерційної діяльності (імпортери, експортери);
- інвестори, які вкладають свій чи позичений капітал у валютні цінності з метою одержання процентного доходу;
- спекулянти, які постійно купують-продають валюту задля одержання доходу від різниці в її курсі; професійними спекулянтами є валютні дилери. Ними можуть бути юридичні та фізичні особи;
- хеджери, які здійснюють операції на валютному ринку для захисту від несприятливої зміни валютного курсу;
- центральні банки та казначейства;
- посередники: банки, брокерські контори, біржі тощо.
Банки та небанківські дилери які торгують іноземною валютою, «створюють ринок» як у технічному так і у організаційному сенсі. Вони отримують прибуток, купуючи іноземну валюту за її реальної ціни та продаючи за більш високої ціни що називається «ціною продажу».
Юридичні та фізичні особи використовують валютний ринок, щоб сприяти виконанню своїх комерційних та фінансових операцій. Ця група складається з експортерів, імпортерів, інвесторів міжнародних фондів, міжнаціональних фірм та туристів. Використання ними валютного ринку є необхідним елементом їх комерційних чи інвестиційних програм, однак носить епізодичний характер. Деякі з цих учасників використовують ринок для «хеджу» (уникаючи ризику пов’язаного з курсами обміну валют).
Спекулянти та учасники що займаються арбітражем, отримують прибутки всередині самого ринку. Вони оперують тільки за власним інтересом, не обслуговуючи клієнтів та не забезпечуючи непереривної роботи ринку. Наприклад, учасники що займаються арбітражем отримують прибуток від різниці цін між різними ринками.
Центральні банки та казначейства використовують ринок для того щоб пробрести запаси іноземної валюти або звільнитися від них; вплинути на ціни за якими ведеться торгівля їх власної валюти. Вони прагнуть вплинути на курс обміну валюти таким чином, щоб це служило інтересам їх власної країни.
Провідне місце серед посередників валютного ризику займають банки. Оскільки вони ведуть рахунки (національні й інвалютні) та мають розвинуті системи телекомунікацій, їм дуже зручно виконувати доручення клієнтів з купівлі-продажу валюти. Тому банки постійно торгують валютою всередині країни і за її межами як безпосередньо один з одним, так і через валютні біржі. Торгівлю вони, ведуть за свої кошти і за кошти клієнтів. Для цього банки повинні одержати ліцензію від свого центрального банку.
Попит і пропозиція на валютному ринку мають ту особливість, що об'єктом та інструментом купівлі-продажу тут є гроші різної національної належності. Тому попит на іноземну валюту одночасно є пропозицією національної валюти, а пропозиція іноземної валюти є одночасно попитом на національну валюту. Проте коли мова йде про національні валютні ринки, то під попитом мається на увазі попит на іноземну валюту як бажання купити певну її суму, а під пропозицією − пропозиція іноземної валюти як бажання продати певну її суму.
Ціною на валютному ринку є валютний курс. Він являє собою ціну грошової одиниці даної валюти в грошових одиницях іншої валюти.Більш детально питання валютного курсу розглядається в підрозділі 3.
1.3 Класифікація валютних ринків
Валютні ринки можна класифікувати на підставі цілого ряду ознак: за сферою поширення, по відношенню до валютних обмежень, за видами валютних ресурсів, за ступенем організованості тощо.
За сферою поширення, об’ємом та характером валютних операцій, можна виділити міжнародний та внутрішній ринки. В свою чергу, як міжнародний, так і внутрішній ринки складаються з ряду регіональних ринків які утворюються фінансовими центрами в окремих регіонах світу чи даної країни.
Міжнародний валютний ринок охоплює валютні ринки всі країн світу. Міжнародним валютний ринок являє собою мережу, тісно зв’язаних між собою системою кабельних та супутникових комунікацій, світових валютних ринків. Між ними існує обмін засобами залежно від наявної інформації та прогнозів головних учасників ринку відносно можливого положення окремих валют. Міжнародні валютні ринки сформувалися у країнах, в яких до мінімуму зведені обмеження на валютні операції (валютні обмеження). Такі ринки регулюються скоріше за все міждержавними угодами, домовленостями самих учасників цих ринків, традиціями. Розміщуються вони переважно у містах із вдалим географічним положенням та з великою концентрацією транснаціональних банків, небанківських фінансових структур, комерційних компаній, яким потрібно здійснювати платежі на широких просторах світового ринку. Це, зокрема, Лондон, Нью-Йорк, Париж, Цюріх, Франкфурт-на-Майні, Сан-Франциско, Торонто, Токіо, Сінгапур, Гонконг та ін.
Внутрішній (національний) валютний ринок – це валютний ринок однієї держави, тобто ринок що функціонує усередині даної країни та обмежуються економічним простором цієї країни, регулюються її національним валютним законодавством. Внутрішній валютний ринок складається з регіональних ринків. До них належать валютні ринки з центрами у міжбанківських валютних біржах. Внутрішні валютні ринки існують у більшості країн світу.
По відношенню до валютних обмежень можна виділити вільний та обмежені валютні ринки.
Валютні обмеження – це система державних заходів (адміністративних, законодавчих, економічних, організаційних) з встановлення порядку проведення операцій з валютними цінностями. Валютні обмеження включають до себе заходи з цільового регулювання платежів та переказів національної та іноземної валюти за кордон. Валютний ринок з валютними обмеженнями називається обмеженим ринком, а за їх відсутності – вільним валютним ринком.
За видами застосовуваних валютних курсів ринок може бути з одним режимом та з подвійним режимом.
Ринок з одним режимом – це валютний ринок з вільними курсами, тобто з плаваючими курсами валют, котирування яких встановлюється на біржових торгах. Наприклад,офіційний валютний курс гривні встановлюється за допомогою фіксинга.
Валютний ринок з подвійним режимом – це ринок з одночасним застосуванням фіксованого та плаваючого курсу валюти. Введення подвійного валютного ринку застосовується державою як захід регулювання руху капіталів між національним та міжнародним ринком позичкових капіталів. Цей захід застосовуються для того щоб обмежити та контролювати вплив міжнародного ринку позичкових капіталів на економіку даної держави.
За ступенем організованості валютний ринок буває біржовий та позабіржовий.
Біржовий валютний ринок – це організований ринок, який представлений валютною біржею. Валютна біржа – підприємство, яке організовує торги валютою та цінними паперами у валюті. Біржа не є комерційним підприємством. Її головна функція полягає не в отриманні високих прибутків, а у мобілізації тимчасово вільних грошових засобів шляхом продажу валюти та цінних паперів у валюті та у встановленні курсу валюти, тобто її ринкової вартості. Біржовий валютний ринок має ряд переваг: він є най дешевшим джерелом валюти та валютних коштів; заявки що виставляються на біржові торги, володіють абсолютною ліквідністю.
Ліквідність валюти та цінних паперів у валюті означає їх здатність швидко та без втрат в ціні перетворюватись в національну валюту.
Позабіржовий валютний ринок організовується дилерами що можуть бути чи не бути членами валютної біржі та проводять його по телефону, телефаксу, комп’ютерний мережам. Біржовий та позабіржовий ринки у певній мірі суперечать один одному але в той самий час взаємно доповнюють один одного. Це пов’язано з тим що виконуючи загальну функцію з торгівлі валют та обігу цінних паперів у валюті, вони застосовують різні методи та форми реалізації валюти та цінних паперів у валюті.
Переваги позабіржового валютного ринку полягає удостатньо високій собівартості витрат на операції з обміну валют. Дилери банків часто використовують очні валютні аукціони на біржі для зниження власних затрат на валютну конверсію шляхом укладення договорів з купівлі-продажу валюти по біржовому курсу до початку торгів на біржі. На біржі з учасників торгів знімаються комісійні, сума яких знаходиться у прямій залежності від суми проданих валютних та гривневих ресурсів. Крім того, законом встановлений податок на біржові угоди. У позабіржовому ринку для уповноваженого банку після того, як був знайдений контрагент з угоди, операція валютної конверсії здійснюється практично безкоштовно;
Крім того позабіржовий валютний ринок має більш високу швидкість розрахунків, ніж за торгівлею на валютній біржі. Це пов’язано перш за все у тому, що поза біржовий валютний ринок дозволяє проводити угоди підчас усієї операційної доби, а не у строго зазначений час біржової сесії.
Прискорено розвивається позабіржова валютна торгівля, коли продавці і покупці валюти вступають у прямі зв'язки між собою. Сучасні засоби зв'язку й електронні інформаційні технології дають змогу зробити це значно швидше й дешевше, ніж через біржу. Ці тенденції захопили вже й Україну. З початку 2000 р. перестала здійснювати операції з торгівлі валютою Українська міжбанківська валютна біржа. Уся торгівля здійснюється через міжбанківський валютний ринок, на якому комерційні банки безпосередньо один в одного купують і продають валюту за свій рахунок чи за дорученнями клієнтів, які в цьому разі є кінцевими покупцями і продавцями валюти. Як свідчить світова практика, на секторі біржового ринку поступово зосереджується переважно окремі валютні операції, технологія здійснення яких передбачає централізоване виконання через біржу (ф'ючерсні, опціонні та ін.).
Валютний ринок класифікують за наступними показниками:
- за суб’єктами розрізняють клієнтський та міжбанківських (прямий і брокерський) валютний ринок. Біля 80% обсягу всіх операцій на світовому валютному ринку припадає на міжбанківський ринок, оскільки валютні біржі існують не в усіх країнах світу;
- за терміном операцій: spotринок (поточний), Форвардний ринок (терміновий), своп ринок;
- за функціями: ринок що забезпечує обслуговування міжнародної торгівлі та ринок на якому виконуються чисто фінансові трансферти (спекуляція, хеджування, інвестиції);
- за територіальною ознакою виділяють европейський ринок (Лондон, Франкфурт-на-Майні, Париж, Цюріх),американський ринок (Нью-Йорк, Чикаго, Лос-Анджелес, Монреаль Сан-Франциско, Торонто) та азіатський (Токіо, Гонконг, Сінгапур, Бахрейн, Бахрейн, Абу-Дабі, Катар).
Валютний ринок можна класифікувати і за іншими критеріями:
- за характером операцій: ринок конверсійних операцій; ринок депозитно-кредитних операцій;
- за видами конверсійних операцій: ринок ф'ючерсів, ринок опціонів тощо;
- за формою валюти, якою торгують: ринок безготівкових операцій, ринок готівки.
Ринок конверсійних операцій є найтиповішим для валютного ринку взагалі, його ключовим елементом. На цьому ринку купівля-продаж здійснюється в традиційній формі, переважно на еквівалентних засадах шляхом обміну рівновеликих цінностей, представлених різними валютами. Якраз на цьому ринку складаються умови для формування зовнішньої ціни грошей − їх валютного курсу.
Ринок депозитно-кредитних операцій − це досить специфічний сектор валютного ринку, на якому купівля-продаж валюти має умовний характер, що проявляється в залученні банками іноземної валюти на депозитні вклади на узгоджені строки та в наданні банками інвалютних позичок на різні строки. На відміну від ринку конверсійних операцій на цьому ринку ціна валюти формується у вигляді процента.
Підчас класифікації валютних ринків слід виділити ринки євровалют, єврооблігацій, євродепозитів, єврокредитів, а також «чорний» та «сірий» ринки.
Ринок євровалют – це міжнародний ринок валют країн західної Європи, де здійснюються операції у валютах цих країн. Функціонування ринка євровалют пов’язано з використанням валют у безготівкових депозитно-позичкових операціях за межами країн-емітентів даних валют.
Ринок єврооблігацій виражає фінансові відносини з боргових зобов'язань при довгострокових позиках у євровалютах, що оформляються у вигляді облігацій позичальників. Облігація містить данні про суму боргу, умовах й термінах його погашення, порядку отримання відсотків згідно з купонами. Купон – частина облігаційного сертифікату, яка при відокремленні від нього надає власнику право на отримання відсотка.
Ринок євродепозитів виражає стійкі фінансові відносини з формування валютний вкладів у комерційний банках іноземних держав за рахунок коштів що обертаються на ринку євровалют.
Ринок єврокредитів виражає стійкі кредитні зв’язки та фінансові відношення з представлення міжнародних позик у євровалюті комерційними банками іноземних держав.
1.4 Функції валютного ринку
Валютний ринок виконує певні функції, в яких виявляється його призначення й економічна роль. Основними його функціями є:
- забезпечення ефективного функціонування світових кредитних та фінансових ринків (дозволяє суб’єктам МЕВ користуватися національними кредитними та фінансовими ринками для фінансування та проведення операцій по всьому світу. Тобто фірми мають змогу отримувати кредити за найнижчими ставками і у найпривабливішій для них валюті, а потім використовувати залучені кошти для фінансування будь-яких операцій);
- забезпечення умов та механізмів для реалізації валютної політики держави;
- забезпечення виконання міжнародних розрахунків;
- створення суб'єктам валютних відносин передумов для своєчасного здійснення міжнародних платежів за поточними і капітальними розрахунками та сприяння завдяки цьому розвитку зовнішньої торгівлі;
- отримання спекулятивного прибутку учасниками ринку у вигляді різниці курсів валют (спекулянт відкриває позицію по певній валюті і очікує зміни курсу, якщо курс змінився таким чином яким очікував спекулянт то він заробить прибуток якщо, ні то збиток);
- формування та урівноваження попиту і пропозиції валюти;
- страхування валютних та кредитних ризиків (валютні ринки надають можливість суб’єктам МЕВ за допомогою відповідних інструментів (опціони, ф’ючерси, форвардні контракти, валютні свопи) зменшити або зовсім уникнути валютних ризиків які пов’язані з проведенням операцій в різних валютах);
- визначення валютних курсів – діяльність операторів на валютних ринках постійно змінює валютні курси тих валют, з якими працюють на цьому ринку. Існує багато причин зміни валютного курсу певної валюти, але всі вони діють опосередковано через зміну попиту і пропозиції на цю валюту на валютних ринках. Таким чином саме на валютному ринку визначається вартість певної валюти;
- диверсифікація валютних резервів банків, підприємств, держав (суб’єкти МЕВ можуть певним чином застрахувати себе від змін валютних курсів шляхом розосередження своїх грошових активів в різних валютах);
- регулювання економіки (через зміну валютного курсу відкрита економіка може регулювати диспропорції які виникають в ній).
Названі функції реалізуються через виконання суб'єктами ринку широкого кола валютних операцій.
1.5 Чинники, що визначають кон'юнктуру валютного ринку
Стан кон'юнктури валютного ринку виявляється у зміні співвідношення між попитом і пропозицією окремих валют, що, у свою чергу, є ключовим чинником впливу на валютний курс. Тому чинники, що визначають кон'юнктуру валютного ринку, одночасно є і чинниками зміни валютного курсу.
Як свідчить світовий та вітчизняний досвід, на стан та динаміку попиту і пропозиції на валютному ринку впливає велика кількість (десятки) чинників економічного, політичного, правового, психологічного характеру. Усі їх можна розділити на три такі групи:
Курсоутворюючі чинники:
- стан платіжного балансу країни;
- обсяги ВНП, які виробляються в країні;
- внутрішня і зовнішня пропозиція грошей;
- процентні ставки в країнах, валюти яких порівнюються;
- співвідношення внутрішніх цін країни з зовнішніми.
Ці чинники можна назвати базовими, тобто такими, що визначають такий стан співвідношення попиту та пропозиції на валютному ринку, який схильний до стабільності чи поступової, внутрішньо зумовленої та передбачуваної зміни.
Вплив стану платіжного балансу на кон'юнктуру валютного ринку виявляється в тому, що надходження валюти в країну за поточними і капітальними статтями балансу збільшує пропозицію, а валютні платежі за кордоном збільшують попит на валютному ринку. Тому збалансовані валютні надходження і платежі за названими статтями балансу створюють сприятливі умови для врівноважування попиту і пропозиції на валютному ринку і стабілізації його кон'юнктури.
Вплив на валютний ринок обсягу ВНП, що виробляється в країні, базується на тому, що його зміна впливає на динаміку експорту і імпорту. Якщо обсяг ВНП, зростає, це створює передумови для збільшення експорту і зменшення імпорту, що сприяє формуванню активного сальдо платіжного балансу і поліпшенню кон'юнктури ринку. І навпаки, якщо обсяг ВНП скорочується, це спричинятиме падіння експорту і зростання імпорту, формування від'ємного сальдо платіжного балансу і погіршання кон'юнктури ринку.
Вплив внутрішньої пропозиції національних грошей базується на тісному зв'язку валютного ринку з іншими сегментами грошового ринку. Якщо пропозиція грошей на ринку банківських кредитів чи ринку цінних паперів зросте, це може погіршити кон'юнктуру на цих ринках, внаслідок чого частина пропозиції грошей звідти перейде на валютний ринок, де кон'юнктура залишилась незмінною. Але якщо таке переміщення грошей буде значним, то попит на валюту почне зростати випереджаючими темпами і рівновагу буде порушено і там. Якщо пропозиція грошей зростатиме безпосередньо на валютному ринку (зовнішня пропозиція), наприклад, у цілях валютної інтервенції, то це негайно вплине на його кон'юнктуру і вона погіршає для національної валюти.
Вплив співвідношення процентних ставок у двох країнах полягає в тому, що вищі процентні ставки стимулюють приплив у відповідну країну вільних грошових капіталів з країн, де процентні ставки низькі. Це сприятиме формуванню активного сальдо платіжного балансу за статтями капітальних операцій та поліпшенню кон'юнктури валютного ринку. У країні з низькими процентними ставками ситуація розвиватиметься в протилежному напрямку.
Вплив співвідношення внутрішніх і зовнішніх цін базується на тому, що в країнах з низькими внутрішніми цінами створюються додаткові стимули для нарощування експорту й стримування імпорту, що сприяє формуванню активного сальдо платіжного балансу.
Регулюючі чинники;
- заходи прямого державного регулювання (фінансово-бюджетна політика, квотування та ліцензування, грошово-кредитна політика, регулювання цін, інтервенційна політика, розподіл валюти тощо);
- структурні чинники.
Ці чинники впливають на кон'юнктуру ринку через зміну курсоутворюючих чинників. Вони вводяться в дію державою свідомо для досягнення певних цілей в її економічній політиці і можуть давати значний ефект в умовах, коли економіка країни перебуває у стані тривалої рівноваги.
Чинники кризового характеру:
- дефіцит державного бюджету;
- безконтрольна емісія та інфляція;
- штучне і надмірне регулювання цін;
- висока монополізація виробництва.
Ці чинники виникають при порушенні динамічної рівноваги економіки, послабляють дію курсоутворюючих чинників та знижують результативність регулятивних заходів держави.
У всій цій сукупності чинників вирішальною (базовою) є перша група (курсоутворююча). У свою чергу, у базовій групі ключове місце займає платіжний баланс, його стан та динаміка. Він має комплексний характер і акумулює в собі певною мірою дію всіх інших чинників.
2 ОПЕРАЦІЇ НА ВАЛЮТНОМУ РИНКУ
2.1 Поняття та види
Валютна операція – це операція, пов’язана з переходом права власності на валютні цінності, використанням валютних цінностей як засобу платежу в міжнародному обігу; ввезенням, вивезенням, переказом та пересиланням на територію країни та за її межі валютних цінностей.
У вузькому розумінні валютні операції розглядаються як вид банківської діяльності з купівлі-продажу іноземної валюти. Під валютними операціями звичайно розуміють будь-які платежі, пов'язані з переміщенням валютних цінностей між суб'єктами валютного ринку.
До валютних операцій належать операції пов’язані з:
- переходом права власності на валютні цінності;
- використанням у якості засобу платежу валюти, а також гривні підчас здійснення зовнішньоекономічної діяльності;
- увезенням та переказом в Україну та вивозом й переказом з неї закордон валютних цінностей;
- здійснення міжнародних грошових переказів.
Валютні операцій поділяються на поточні операції (перекази іноземної валюти, отримання і надання фінансових кредитів на строк не більше 180 днів, переказування процентів, дивідендів та інших доходів за вкладами, інвестиціями тощ
Держава розробляє та проводить певну валютну політику. Валютна політика представляє собою діяльність держави з ціле направленого використання валютних коштів. Зміст валютної політики багатогранний та включає вироблення основних направлень формування та використання валютних коштів, розробку заходів направлених на ефективне використання цих засобів.
Існує безліч операцій що виконуються на валютному ринку.
До Конверсійні операції належать угоди з негайною поставкою (угоди типу “today”, “tomorrow”, “spot”); строкові угоди (форвардні, ф’ючерсні, опціонні); угоди типу “swap”; валютний арбітраж (просторовий, часовий, конверсійний).
Кореспондентські відносини з іноземними банкамивключають до себе: встановлення прямих кореспондентських відносин з іноземними банками; самостійне відкриття банком рахунків для міжнародних розрахунків з іноземними банками; досягнення домовленості про порядок і умови ведення банківських операцій по міжнародним розрахункам; робота через кореспондентські рахунки Центру міждержавних розрахунків НБУ або через кореспондентські рахунки уповноважених банків; встановлення кореспондентських відношень і здійснення міжнародних банківських операцій з іноземними банками через кореспондентські рахунки Центру міжнародних розрахунків НБУ або уповноважених банків.
Відкриття та ведення валютних рахунків використовуються для надання овердрафтів (особливим клієнтам згідно рішення керівництва банку); надання виписок по мірі здійснення операції; оформлення архіву рахунку за любий проміжок часу; виконання операцій по розпорядженню клієнтів відносно коштів на їх валютних рахунках (оплата наданих документів, купівля та продаж іноземної валюти за рахунок коштів клієнтів); списання сум, передбачених законодавством; контроль експортно-імпортних операцій; для відкриття рахунків для юридичних осіб (резидентів та нерезидентів), фізичних осіб; нарахування процентів по залишках на рахунках;
Неторгові операції містять в собі купівлю та продаж готівкової іноземної валюти та платіжних документів в іноземній валюті; інкасо іноземної валюті та платіжних документів в іноземній валюті; випуск та обслуговування пластикових карток клієнтів; купівлю (оплату) дорожніх чеків іноземних банків; оплату грошових акредитивів та висунення аналогічних акредитивів; організацію роботи і порядку проведення операцій в обмінних пунктах.
Операції по залученню та розміщенню валютних коштів – це кредитні, депозитні, лізингові, форфейтингові, факторингові операції а також операції з цінними паперами;.
До операцій зі здійснення міжнародних розрахунків належать: міжнародний банківський переказ; передоплата; підтверджений без відзивний акредитив; відкритий банківський рахунок; консигнація.
Інші операції: трастові; консультаційно-інформаційні; страхові операції; спільна діяльність;управління грошовими коштами та іншим майном; угоди про переуступку права вимоги; операції з монетарними металами: купівля і продаж ( в тому числі на термін), прийняття в депозити, відповідальне зберігання, використання на умовах застави під виданий кредит монетарних металів або цінних паперів номінал, яких висловлений в монетарних металах.
Валютні операції здійснюються з метою продажу іноземної валюти чи, навпаки, придбання необхідної інвалюти для оплати імпорту, погашення валютного кредиту і процентів по ньому і т.п.; запобігання можливих збитків, пов’язаних з несприятливими змінами курсів валют (операції хеджування); отримання спекулятивні прибутки на різниці курсів валют.
2.2 Класифікація валютних операцій
Існує багато видів класифікації операцій валютного ринку, за однією з них валютні операцій поділяються на 3 групи (дивись рисунок 2.1)
Рисунок 2.1 Схема класифікації операцій на валютному ринку
Також існують валютні операції які можна класифікувати наступним чином:
За цільовим призначенням:
- операції з метою одержання валюти для здійснення платежів за міжнародними розрахунками;
- операції з метою страхування від валютних ризиків (операції хеджування);
- операції з метою одержання прибутку або спекулятивні операції.
За формою здійснення:
- безготівкові;
- готівкові.
За масштабами операцій:
- оптові (здійснюються між банками);
- роздрібні (здійснюються між банками та їх клієнтами).
Касові операції полягають у купівлі-продажу валюти на умовах поставки її не пізніше другого робочого дня з дня укладання угоди за курсом, узгодженим у момент її підписання. Такі угоди можуть передбачати поставку валюти в той же день, на наступний робочий день, проте найчастіше − на другий робочий день. Ця остання угода називається "spot", а касові операції на цій умові − "операції spot". Операції spot дають можливість їх учасникам оперативно задовольнити свої потреби у валюті на вигідних умовах.
Учасники касових операцій мають можливість:
- терміново одержати валюту для погашення своїх зовнішньоекономічних зобов'язань;
- уникнути втрат від зміни валютних курсів: імпортер негайною купівлею інвалюти страхує себе від можливих втрат унаслідок підвищення її курсу, а експортер негайним продажем інвалюти страхується від втрат, пов'язаних з падінням її курсу;
- оперативно диверсифікувати свої валютні запаси, а банкам - ще й оперативно відрегулювати свою валютну позицію.
Строкові валютні операції полягають у купівлі-продажу валютних цінностей з відстрочкою поставки їх на термін, що перевищує два робочі дні. Ці операції, у свою чергу, підрозділяються на кілька видів залежно від механізму їх здійснення: форвардні, ф'ючерсні, опціонні та їх похідні.
Характерною особливістю строкових операцій є те, що вони оформляються стандартизованими документами (контрактами), які мають юридичну силу протягом певного часу (від підписання до оплати) і самі стають об'єктом купівлі-продажу на валютних ринках. Ці документи називаються валютними деривативами. До них належать передусім форвардні та ф'ючерсні контракти, опціони.
Строкові операції на валютних ринках з'явилися відносно недавно (в 70-80-ті роки XX ст.) і розвиваються дуже швидко. Це обумовлено насамперед частими і значними коливаннями валютних курсів і пов'язаними з ними суттєвими валютними ризиками. Строкові операції дають можливість, з одного боку, застрахуватися від валютних ризиків, а з іншого − одержати додатковий дохід спекулятивними діями.
Форвардні операції − це різновид строкових операцій, що полягає в купівлі-продажу валюти між двома суб'єктами з наступною передачею валюти в обумовлений строк і за курсом, визначеним у момент укладання контракту. У форвардних контрактах строки передачі валюти звичайно визначаються в 1, 2, 3, 6 та 12 місяців. При їх підписанні ніякі аванси, задатки тощо не допускаються.
Найскладнішим моментом такого контракту є визначення курсу майбутнього платежу, тобто форвардного курсу. Цей курс складається з курсу spot, тобто фактично діючого на момент укладання контракту, і надбавок чи знижок, пов'язаних з різницею в банківських процентних ставках у країнах, валюти яких обмінюються. Ця різниця називається форвардною маржею, і пов'язана вона з тим, що якби учасники контракту поклали відповідні суми валюти у свої банки, то до моменту використання їх для платежу за контрактом вони одержали б різні суми доходів. Щоб вирівняти умови для кожного учасника форвардного контракту, валюта країни з вищим рівнем процента буде продаватися за форвардним курсом, нижчим від курсу spot (продаж з дисконтом), а валюта з нижчим рівнем процента − за вищим від курсу spot (продаж з премією).
Відмова від виконання форвардних контрактів не допускається. Ці операції широко використовуються насамперед для страхування валютних ризиків. Характерними рисами цих операцій є те, що вони здійснюються на міжбанківському (позабіржовому) ринку, умови форвардного контракту не є строго формалізованими і визначаються сторонами досить довільно. Тому ці умови й особливо ціни таких контрактів не є "прозорими" для інших учасників ринку.
Ф'ючерсні операції − це теж різновид строкових операцій, в яких два контрагенти зобов'язуються купити або продати певну суму валюти в певний час за курсом, установленим у момент укладання угоди (купівлі-продажу ф'ючерсного контракту). Відмінності їх від форвардних операцій зводяться до такого: вони здійснюються тільки на біржах, під їх контролем, а форма і умови контрактів чітко уніфіковані (біржа строго визначає вид валюти, що продається, обсяг операції, строк оплати, курс). Розрахунки щодо купівлі-продажу ф'ючерсних контрактів здійснюються через розрахункову палату біржі, яка гарантує своєчасність і повноту платежів. До остаточної оплати ф'ючерсного контракту він може перепродаватися на біржі, тобто сам є об'єктом валютних операцій. З кожним наступним продажем ціна його буде уточнятися і наближатися до реальної ціни, за якою продаватиметься дана валюта в момент погашення ф'ючерсу. Завдяки цим особливостям ціна та інші умови ф'ючерсних контрактів є прозорими для всіх учасників ринку. Кожна біржа встановлює свій перелік валют, які продаються-купуються, і стандартні суми контрактів, які визначаються десятками і сотнями тисяч, а то й мільйонами одиниць відповідної валюти. Тому в торгівлі валютними ф'ючерсами звичайно беруть участь великі банки, інші потужні фінансові структури.
Ціна валютного ф'ючерсу визначається за тією ж схемою, що й ціна форвардного контракту, тобто з урахуванням різниці в процентних ставках двох валют, що обмінюються. Ф'ючерсні операції широко застосовуються з метою страхування від валютних ризиків, тобто для хеджування, а також з метою одержання додаткового прибутку, тобто для спекуляції. Купуючи валютний ф'ючерс, учасники попередньо сплачують комісійні брокеру та роблять у розрахунковій палаті біржі фіксований внесок на депозит за кожний контракт.
Опціонні операції − це різновид строкових операцій, за яких між учасниками укладається особлива угода, що надає одному з них право (але не обов'язок) купити чи продати другому певну суму валюти в установлений строк (чи протягом певного строку) і за узгодженим сторонами курсом. Така угода називається опціон.
У цій операції важливо розрізняти продавця опціону і покупця (власника), оскільки останньому належить право реалізації опціону. Якщо при настанні строку опціону власнику буде вигідно його реалізувати, то він вимагатиме від продавця опціону купити чи продати відповідну суму валюти, і останній зобов'язаний це зробити. Якщо власникові опціону не вигідно його реалізувати (наприклад поточний курс spot на ринку вищий від передбаченого в опціоні "пут"), то він відмовиться від реалізації опціону, про що повинен повідомити продавця, і останній зобов'язаний погодитися з цим рішенням.
При купівлі опціону покупець (власник) сплачує продавцю премію (вартість опціону), яка визначається за домовленістю сторін у відсотках до суми угоди чи в абсолютній сумі. Ця премія є гарантованим доходом для продавця опціону, який він одержує незалежно від того, буде реалізований опціон чи ні. Для покупця премія є чистою витратою, яку він може відшкодувати, якщо реалізує згодом опціон з вигодою. Якщо ж він відмовляється від реалізації опціону, то сплачена премія стає для нього чистою втратою. Опціонні операції широко застосовуються для хеджування ризиків та одержання спекулятивного доходу.
Крім цих операцій, на практиці застосовується цілий ряд похідних від них валютних операцій. До таких операцій можна віднести валютні свопи, арбітражні операції та ін.
Валютний своп − це комбінація двох конверсійних операцій з валютами на умовах spot і форвард, які здійснюються одночасно і розраховані на одну і ту ж валюту. Наприклад, на умовах spot долари США негайно продаються, а на умовах форварду у того ж контрагента долари купуються з поставкою через певний строк і за домовленим курсом. Валютний своп забезпечує зворотний рух валютного потоку, що дає можливість ефективно використовувати його в спекулятивних цілях, для хеджування валютними ризиками та управління валютною позицією банку.
Валютний арбітраж − це комбінація з кількох операцій з купівлі та продажу двох чи кількох валют за різними курсами з метою одержання додаткового доходу. Це типова спекулятивна операція, що розрахована на дохід завдяки різниці в курсах на одному і тому ж ринку, але в різні строки (часовий арбітраж), або в один і той же час, але на різних ринках (просторовий арбітраж). У міру розвитку сучасних систем телекомунікацій створюються передумови для вирівнювання курсів валют на різних міжнародних ринках, завдяки чому зменшуються можливості для просторового арбітражу. Зате перехід більшості країн до плаваючих валютних курсів, які часто змінюються в часі, створює сприятливі умови для розвитку часового арбітражу.
Широкий асортимент валютних операцій, високе технологічне й організаційне забезпечення їх виконання створюють усім суб'єктам валютного ринку сприятливі умови для досягнення таких цілей − забезпечення ліквідності, прибутковості і керованості валютними ризиками. Тому прискорений розвиток валютного ринку − одне з актуальних завдань країн з перехідними економіками, у тому числі й України. Проте в Україні валютний ринок формується надто повільно, асортимент валютних операцій на ньому обмежений переважно касовими операціями. Після припинення в 2000р. діяльності Української міжбанківської валютної біржі розвиток більшості строкових валютних операцій втратив поки що перспективу.
Як проводяться операції на валютному ринку?
Валютний ринок надає мережу телевізорів, телефонів, кабельних комунікацій між відділеннями великих банків що займаються обміном іноземної валюти, а також деякими небанківськими дилерами та брокерами.
Клієнти що приймають участь у роздрібній торгівлі купують іноземну валюту через власні банки які вступають у операції в якості учасників угоди, купуючи чи продаючи іноземну валюту з власних запасів для підтримання їх у розумних межах.
Банки проводять взаємну торгівлю у фінансових центрах світу. Через різницю у часі між часовими поясами та звичайним робочім розкладом велика частка міжбанківської торгівлі приходиться на операції одного національного банку.
Однак котирування між банками у різних частинах світу завжди можливе завдяки існуванню електронної системи. Саме тому більшість банків у додаток до операцій на внутрішньому ринку приймають участь в роботі закордонних ринків.
Великі банки мають на декількох основних ринках відділення що займаються торгівлею іноземною валютою:
- європейські банки – в інших європейських країнах, у США та Азії;
- американські банки – в Європі та Азії;
- азіатські банки – в Європі та США.
У Лондоні та Нью-Йорку банки проводять переговори про більшу частину їх торгівельного об’єму через незалежних брокерів, які отримують комісійні від укладених ними угод.
У деяких країнах, наприклад у Франції, частина операцій з обміну іноземної валюти здійснюється у офіційному операційному залі шляхом відкритого пропонування цін. Існуючі на момент закриття ціни публікуються у якості офіційних цін даного дня.
3 ВАЛЮТНИЙ КУРС
На валютному ринку національна валюта обмінюється на іноземні валюти інших країн. Валютний курс – це кількісне співвідношення, пропорція, в якій валюта однієї країни обмінюється на валюту інших країн. Тобто валютний курс це ціна одиниці іноземної валюти, виражена в певній кількості грошових одиниць національної валюти.
Коли ціна одиниці іноземної валюти у перерахунку на вітчизняну валюту зростає, то ми говоримо про знецінення національної валюти і навпаки.
Валютний ринок, як правило, регульований. Національний ринок регулюється центральними банками. При цьому можуть використовуватись два способи. Перший — установлення валютного коридору, тобто мінімального й максимального рівня обмінного курсу, є, по суті, напівадміністративним. Другий − участь центрального банку в торгах. При необхідності підтримання курсу національної валюти центральний банк може проводити валютніінтервенції,
тобто виставляти на торги додаткову масу іноземної валюти, а при необхідності утримання курсу певної іноземної валюти, навпаки, скуповувати її. Крім того, центральний банк як емісійний центр країни може впливати на обмінні курси через регулювання грошової маси національної валюти. Обмеження обсягу національної валюти зменшує її пропозицію в обміні на іноземну й тим самим сприяє утриманню курсу. Навпаки, емісія грошей веде до розширення пропозиції національної валюти і таким чином до зниження її курсу.
Вплив на курс валют здійснюється також через систему валютного регулювання. Політика валютного регулювання кожної країни визначається її економічними інтересами в міжнародній торгівлі. Валютне регулюванняхарактеризує встановлений порядок визначення валютного курсу та його регламентування, здійснення валютних операцій суб'єктами валютного ринку (комерційними та центральним банками, юридичними і фізичними особами), порядок ввезення і вивезення іноземної та національної валюти, порядок проведення міжнародних розрахунків. Основою валютного регулювання є вплив на валютний курс. У більшості випадків кожна країна заінтересована в стабільності національної валюти, адже це забезпечує стабільність її як внутрішньої, так і зовнішньої економічної політики. Однак за певних умов може проводитися політика як на зниження (девальвація), так і на зростання (ревальвація) курсу національної валюти.
Політика зниження рівня курсу національної валюти вигідна тоді, коли в даній країні експорт переважає імпорт.
Політика на зростання курсу національної валюти доцільна тоді, коли переважає імпорт товарів і послуг. У цьому разі витрати Імпортерів на закупівлю валюти для оплати поставок у країну зменшуватимуться. Звичайно, при цьому втрачають експортери, оскільки вони отримують менше доходів. Однак перевищення імпорту над експортом веде і до перевищення виграшу імпортерів від завищеного курсу над втратами експортерів.
Сучасні типи режимів валютних курсів у світовій валютній системі включають фіксований та плаваючий режими (рис. 3.1). При фіксованому режимі (fixedrate) валютний курс фіксується до однієї валюти або "кошика" валют. Плаваючі курси (floatingrate) змінюються залежно від попиту та пропозиції на валютному ринку.
Рисунок 3.1 Схема сучасних типів режимів валютного курсу
Фіксований валютний курс – це офіційно встановлене співвідношення між національними валютами на підставі взаємного паритету.
Коливаючийся курс – це валютний курс, який вільно змінюється під впливом попиту та пропозиції.
Плаваючий валютний курс – це різновид коливаючого валютного курсу який припускає використання механізму валютного регулювання.
Система плаваючого курсу була введена на підставі рішення Ямайської конференції 1976 р. Як правило, держава накладає певні обмеження на ввіз, вивіз та пересилку національної та іноземної валюти з-за кордону та за кордон. Ці міри називаються валютними обмеженнями. Як і усі ціни в ринковій економіці, так і ціни на валюту (валютні курси) визначаються співвідношенням попиту та пропозиції.
Обсяги попиту та пропозиції на валютному ринку залежать від трьох факторів. Від обсягів взаємної торгівлі між країнами. Наприклад, чім більше торгівельний об’єм з Німеччиною тим більший попит на марку. Від масштабів інфляції та стану економіки країни. Від купівельної спроможності кожної національної валюти.
|
|
|
|
Рисунок 3.2 Рівновага на валютному ринку
На рис. 3.2 у точці перетину кривих ліній попиту (N) і пропозицій (A) формується рівноважний валютний курс - (W) , коли пропозиція валюти та попит на неї збігаються.
4 ВАЛЮТНИЙ РИНОК УКРАЇНИ
Операції з іноземною валютою на території України здійснюються відповідно до чинного законодавства.
Валютними цінностями на території України вважаються: валюта України, платіжні документи й інші папери, іноземна валюта, платіжні документи й інші папери виражені в іноземній валюті, монетарні метали, метали платинових груп.
Валютний ринок не може бути статичним – це суперечить його природі. На ньому постійно коливаються курси залежно від ситуації.
Важливими елементами зовнішньоекономічного механізму в умовах розвинутої ринкової системи є податкова, кредитна, депозитна, цінова, митно-тарифна політика, зокрема і валютна. В Україні ці процеси мають поки що недосконалий характер і потребують загального поліпшення.
Українська держава має вирішувати в галузі валютних відносин ряд специфічних проблем, що випливають із конкретно-історичної ситуації, яка склалася сьогодні:
- забезпечення стабільності гривні відносно провідних валют світу;
- залучення іноземної валюти в країну і використання її як засобу стабілізації національної економіки;
На жаль, валютні проблеми вирішуються в Україні вкрай повільно і наштовхуються на великі труднощі. Слабкий експортний потенціал не забезпечує достатніх валютних надходжень у країну, а відсутність нормальної економічної ситуації примушує експортерів приховувати валюту за кордоном, оскільки у них немає гарантій вільного розпорядження своїми валютними коштами й необхідних стимулів до їх інвестування в національну економіку. Зроблені лише перші кроки до організації системи купівлі валюти Національним і комерційними банками, торгівлі валютою за участю держави та її структур, функціонування української валютної біржі. Розбалансованість механізму валютних операцій не дає змоги звести валютний та платіжний баланси України. Таким чином, нинішня неефективна валютна політика є фактором, що дестабілізує економіку, й одним із могутніх джерел інфляції.
Найскладнішим і неоднозначним за своїми економічними наслідками елементом проведеної грошової реформи в Україні є введення валютної конвертованості. Конвертованість - це один з дійових заходів стабілізації національної грошової системи, посилення її впливу на розвиток ринкових відносин, забезпечення ефективної структурної перебудови економіки, її конкурентоздатності та прискорення інтеграції у світове господарство.
Нині для валютних операцій використовуються обмінні курси іноземних валют, виражені у валюті України. Вони встановлюються Національним банком на основі результатів торгів на міжбанківському валютному ринку України.
Включення валютних стабілізаторів у зовнішньоекономічний механізм забезпечило б значною мірою створення умов для зниження курсу вільно конвертованої валюти відносно української гривні, формування передумов для її повної конвертованості, рееміграції валютних коштів в Україну, залучення іноземної валюти в країну тощо.
Україна чітко сформулювала свій пріоритет щодо інтеграції з країнами Західної Європи.
Це означає, що в міру просування у цьому напрямі наша країна підключатиметься до міжнародних фінансових ринків і ставатиме цікавішою для міжнародних інвесторів. Тому з високою вірогідністю можна очікувати на ухвалення рішень стосовно переходу до плаваючого валютного курсу як механізму довгострокової валютної політики.
Багаторічні зусилля Національного банку України, спрямовані на розбудову і зміцнення валютного ринку України, дали можливість забезпечити зокрема:
- створення відповідної моделі валютного ринку України, розвиток його інфраструктури та механізмів проведення торгів і режимів курсоутворення.
- поступовий розвиток валютного ринку — диверсифікацію валютної структури ринку та залучення в оборот усе зростаючих обсягів валютних коштів.
- накопичення та підтримання на необхідному рівні золотовалютних резервів Національного банку України для проведення дієвої валютної політики,можливість отримання іноземної валюти вітчизняними виробниками, які працюють на імпортній сировині, тощо.
Результатом діяльності НБУ у сфері валютної політики е створення майже з нуля валютного ринку. Нині йому притаманний широкий спектр операцій, включаючи й арбітражні. Це наближує ринок до стандартів ЄСта допомагає реалізувати основну стратегічну мету, визначену законодавством, — забезпечення стабільності національної валюти.
Державна політика України у сфері іноземних інвестицій у своєму розвитку пройшла кілька етапів.
Першими кроками незалежної Української держави в напрямі до економічного розвитку на ринкових засадах були саме заходи щодо залученняіноземних інвестицій, яким надавалися привілеї порівняно з вітчизняними.
Другий етап інвестиційної політики держави розпочався з прийняття 19 березня 1996 року Закону України "Про режим іноземного інвестування", яким були встановлені принципи рівноправності національних та іноземних інвесторів. Крім цього, 17 лютого 2000 року Верховною Радою України було прийнято Закон України "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження". Він надав підстави для скасування пільг з обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті для підприємств з іноземними інвестиціями, зареєстрованими в період чинності Закону України "Про іноземні інвестиції" 1992 року.
Законом України "Про режим іноземного інвестування" та Господарським кодексом України встановлено гарантії безперешкодного і негайного переказу іноземними інвесторами за кордон їх прибутків, доходів та інших коштів в іноземній валюті, одержаних на законних підставах унаслідок здійснення іноземних інвестицій.
При цьому законодавство України забезпечує однаковий захист права власності незалежно від його суб'єкта.
Національний банк України як особливий центральний орган державного управління, що відповідно до статті ЗО Закону України "Про Національний банк України" регулює імпорт та експорт капіталу, не стоїть осторонь вирішення проблем поліпшення інвестиційного клімату і впроваджує прозоріші правила та процедури дій при проведенні розрахунків, пов'язаних з інвестиційною діяльністю.
Іноземні інвестори повинні чітко розуміти порядок введення і виведення своїх коштів, а також пріоритети інвестиційної політики України. З метою розвитку довгострокового та взаємовигідного співробітництва, недопущення використання економіки України для короткострокових ("гарячих") інвестицій, які розхитують валютний ринок, Національний банк України регулює механізми надходження та виведення іноземних інвестицій.
ВИСНОВОКИ
Сучасний валютний ринок являє собою розгалужену систему механізмів, функціонування яких покликане забезпечити купівлю і продаж національних грошових одиниць та іноземних валют з метою їх використання для обслуговування міжнародних платежів. Найсуттєвішим функціональним призначенням валютного ринку є забезпечення реальної свободи вибору і дій власника валюти. Тому ступінь зрілості валютного ринку визначається не тільки масштабами валютних операцій, а й його спроможністю повною мірою реалізувати саме цю функцію.Особливістю валютного ринку є те, що як товаром, так і платіжним засобом, є гроші.
У найбільш узагальненому вигляді валютний ринок - це організаційно оформлена система стійких взаємозв'язків між уповноваженими структурами по купівлі-продажу іноземної валюти.
Основними суб’єктами сучасних валютних ринків виступають держави, юридичні та фізичні особи, банки, валютні біржі та брокерські фірми. Свобода вибору суб'єктів ринку пов'язана з їхнім прагненням отримати для себе в процесі здійснення валютних операцій певні матеріальні вигоди, виражені у відповідному доході.
Основними видами операцій, які виконують суб’єкти цього ринку є традиційні операції до яких відносять операції spot, форвард та ф’ючерсні операції та нетрадиційні валютні операції - своп, опціони, а також процентні інструменти.
Для успішного функціонування валютного ринку необхідне існування офіційних резервів в урядів країн, які приймають участь у міжнародній торгівлі. Також наявність стимулів для того, щоб комерційні банки, які діють в якості дилерів, що торгують іноземною валютою, мали достатні її резерви для забезпечення потреб приватного сектору.
Дія механізму регулювання потребує, щоб: окремі країни проводили економічну та фінансову політику, яка б сприяла підтриманню збалансованої міжнародної системи платежів; фінансові механізми забезпечували регулювання платіжного балансу; уряди сприяли збереженню рівноваги на ринках іноземної валюти.
Якщо фірми та інвестори приватного сектору будуть впевнені у тому, що уряди проводять політику, яка веде до збалансованої міжнародної системи платежів, вони будуть мати довіру до системи. Міжнародні організації, такі як МВФ, намагаються сприяти проведенню такої політики урядами. У доповнення до цього уряди здійснюють спільні зусилля для того , щоб викликати довіру до системи.
Отже, валютному ринку властиві атрибути будь-якого ринку. По-перше, він завжди є конкурентним ринком. Суб'єкти ринку конкурують між собою з приводу одержання найбільшого прибутку. По-друге, будь-які обмінні операції на валютному ринку містять у собі елементи валютного ризику. Валютний ризик органічно пов'язаний із конкуренцією, з елементами невизначеності економічної кон'юнктури, зрештою, з обов'язковою присутністю суб'єктивного моменту у поведінці контрагентів, які не завжди можна прогнозувати
Установлення співвідношення грошових одиниць різних країн на валютних, як і на будь-яких інших, ринках відбувається під впливом двох основних чинників — попиту і пропозиції. Тому зазначені чинники фактично подвоюються: попит і пропозиція відповідної іноземної валюти та національної валюти.
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ
1. Анулова Г.Н. Международные валютно-финансовые организации и развивающиеся страны. – М.: Финансы и статистика, 1993. − 188 с.
2. Балабанов И.Т. Валютные операции. – М.: Финансы и статистика, 1992.−206 с.
3. Гальчинський А.С. Сучасна валютна системи. – К.: Вища шк., 1995.−88 с.
4. Блайер А. и др. Риск колебания курса валюты и выбор валюты при заключении сделок в сфере внешней торговли: Пер. с польск. – К.: Украина, 1993. – 264 с.
5. Міжнародні валютно-кредитні відносини / А.С. Філіпенко, В.І. мазуренко, В.Д. Сікора та ін..; За ред.. А.С. Філіпенка. – К.: Либідь, 1997. – 254 с.
6. Боринець С.Я. Розвиток сучасних грошово-валютних відносин (національний і міжнародний аспекти). К.: Педагогіка, 1997.-246 с.
7. Гроші та кредит / За ред. проф. М.І. Савлука й ін. - Карт-бланш, 2000.-510 с.
8. Козик В.В. й ін. Міжнародні економічні відносини.-К.: Знання-Перс, 2002.-216.
9. Міжнародні валютно-кредитні відносини / За ред. А.С. Філіпенка.-К.: Либідь, 1997.-208 с.
10. Міжнародні економічні відносини: Сучасні міжнародні відносини / За ред. А.С. Філіпенка.-К.: Либідь, 1992.-302 с.
11. Світова економіка / За ред. А.С. Філіпенка.-К.: Либідь, 2000.-612 с.
12. Ющенко В.А., Міщенок В.І. Валютне регулювання.-К.: Знання, КОО, 1999.-182 с.4. Иванов В. М. Деньги и кредит: Курс лекций. — 3-е изд., испр. и доп. -К.: МАУП, 2003. — 288 с.: ил. — Библиогр.: с. 279-282.
13. Горшкова Н. Валютно-курсова політика: Вісник Національного банку України. - 2007. - № 7. Січень.
14. Баринов Э.А. Валютно-кредитные отношения во внешней торговле. – М.: Федеративная Книготорговая Компания, 1998. – 172 с.
15. Ющенко В., Панченко В. Історія української гривні. – К.: Вид-во «Бібліотека українця» 1999. – 128 с.
16. Ющенко В.А., Міщенко В.І. Управління валютними ризиками. – К.: Т-вл “Знання”, КОО, 1998.−238 с.
17. Іванко-Свинцицька І.Є. Співробітництво України з міжнародними фінансовими організаціями // Фінанси України.-2002.-№8.-С.54-59.
18. Соколенко С.И. Современные мировые рынки и Украина – К.: Демос, 1995. – 167 с.