РефератыЭкономикаГоГоловні екологічні проблеми та шляхи їх вирішення

Головні екологічні проблеми та шляхи їх вирішення

Назва реферату
: Головні екологічні проблеми та шляхи їх вирішенняРозділ
: Екологія


Головні екологічні проблеми та шляхи їх вирішення


ЗМІСТ


1. Вступ………………………………………………………………………………2


2. Антропогенний вплив на грунти…………………………………………….2 – 4


3. Антропогенний вплив на ліси……………………………………………… 4 – 7


4. Антропогенний вплив на біорізноманіття…………………………………7 – 11


5. Забруднення повітря……………………………………………………….12 – 16 6. Антропогенний вплив на світовий океан…………………………………16 – 18 7. Боротьба за врятування планети………………………………………… 18 – 21 8. Список літератури……………………………………………………………….22


Тварина лише користується зовнішньою


природою і змінює її в силу своєї при-


сутності; людина ж змінами, які вона


вносить, змушує її служити своїм цілям,


панує над нею.


Ф. Енгельс


Основна діяльність людини, основана на застосуванні штучно створених засобів, приводить, в кінцевому рахунку, до різкого посилення активного втручання суспільства в хід природних процесів, яке дедалі прискорюється за темпами і зрос-тає за силою дії. Саме тому останнім часом ми все частіше починаємо згадувати про проблеми пов’язані з екологією і безпекою нашого життя на планеті Земля. В останні декілька років людство почало усвідомлювати величезну кількіст проб-лем, пов’язаних з нашим впливом на навколишнє середовище. Їх можна перелі-ковувати безкінечно; це забруднення повітря пилом та іншими частинками, забруднення води та грунтів пестицидами, забруднення водойм, радіоактивні відходи, парниковий ефект, озонові дірки, проблема утилізації відходів, зменшення чисельності живих організмів, демографічна криза, антропогенна зміна ландшафтів, вирубка лісів, шум, нераціональне використання природних ресурсів, хімічне та біологічне забруднення, нестача прісної води, небезпечні захворювання, епідемії тощо.


АНТРОПОГЕННИЙ ВПЛИВ НА ГРУНТИ


Суша – основна область зосередження життя на землі. Не дивлячись на те, що площа суходолу в чотири рази менша площі, яку займає океан, на ній зосереджено біля 57 % біомаси планети. Окрім того – це головний постачальник продуктів харчування для людей і більшості тварин. Від кількості і стану придатних до викори-стання у господарстві грунтів в багато чому залежить вирішення продовольчої проблеми на планеті. Тому від того настільки обережно і дбайливо ми відносимося до земельних угідь буде залежати не лише наше майбутнє, а й здоров’я та збереження багатьох видів рослин і тварин , що живуть пліч – о – пліч з нами. Але, на жаль, досвід сьогодення доводить нам зовсім протилежне. Значні негативні зміни стану земної поверхні в цілому викликано саме не реціональними діями людей,


джерело яких не лише в рівні знань, але й у погоні за економічною вигодою. Втра- та плодючих земель внаслідок їх виснаження, ерозії, вилучення для промислових потреб та інших факторів призвела до загострення продовольчої проблеми на земній кулі. Потенційно оброблюваних площ на планеті є 3,2 млрд га, з них половина вже обробляється. Причому вже 6.8 % оброблюваних земель вже втрачено для сільського господарства через неправильне господарювання на них людини. Часто землі виснажуються за рахунок того, що засаджуються щорічно однією чи схожими культурами. Вже через два – три роки спостерігається збідніння таких земель на іони одних елементів і перенасичення в них інших. Такий дисбаланс приводить до потреби внесення певних добрив і тимчасової перерви в 1 – 2 роки для відновлення плодючості землі. Така тактика є неправильною, бо земля в цьому випадку може втратити свою плодородність. Найчастіше головним ворогом орних земель, зайнятих під сільським господарством, є внесення добрив не органічного походження, а також пестицидів ( хімічні речовини, які створюються для знищення різних форм життя: бур’янів, комах та інших шкідників). Небезпечною особливістю таких речовин є те, що вони мають здатність зберігатися в природі протягом досить тривалого часу, приносячи величезну шкоду життю тварин, рослин і людині. Вони й досі накопичуються в природі і шляхів нейтралізації їх досі не знайдено. Пестициди проходять в природі певний кругообіг, заражаючи і шкодячи всьому живому. Потрапляючи в грунт на значних територіях завдяки розпиленню пестициди знищують ту форму життя, для боротьби з якою їх було винайдено, потім разом з вологою та опадами вони потрапляють у грунт, забруднюючи його, пестициди досить швидко потрапляють у грунтові води, звідти у водоймища, озера, річки, криниці. Отруюючи річкову невелику річкову рибу хімікати потрапляють з прісною водою в моря і рухаються далі по харчовому ланцюжку. Тож до людини на стіл забруднювачі потрапляють досить легко і швидко з криничною водою , з продуктами річок і морів чи з огородиною, в будь – якому випадку це підриває здоров’я людини ( лише за 1 рік на землі від забруднення пестицидами продуктів харчування гине до 90 млн. чоловік ) та небезпечно для життя інших живих організмів. В деяких


країнах вже значно обмежили використання пестицидів та інших хімічних речовин у сільському господарстві, але доки не буде винайдено альтернативні шляхи вирішення проблема залишається й досі відритою. При значних насадженнях сільськогосподарських культур єдиним поки що способом боротьби зі шкідниками є хімічні речовини, багато з яких частіше накопичуються аніж розкладаються в надрах землі або в верхньому родю-ому шарі. Землю часто називають годувальницею, однак не можна стверджувати, що ставлення до неї адекватне цій назві. Якщо гово­рити про Україну, то за останні десятиріччя значно погіршилися показ­ники земельного фонду. Незначний приріст продукції землеробства до­сягається за рахунок стійкого виснаження та деградації ґрунтів. Зростає хімічне забруднення земельних ресурсів. Продовжується значне вилучення цінних сільськогосподарських земель під промислове та інше будівництво, що становить понад 100 тис. га щорічно.


Охорону ґрунтів можна здійснювати найрізноманітнішими метода­ми: заліснення перелогів та еродованих земель, використання раціональної агротехніки, відмова від монокультур. Технологія сільськогосподарського виробництва має базуватися на екологічно обґрунтованих раціональних нормах, виключати з обробітку землі на схилах крутістю понад 7° і інтенсифікувати використання сільськогосподарських угідь, які залиши­лися в обробітку. Науковці рекомендують розпочати послідовний перехід на ландшафтне землеробство, його ґрунтозахисну спрямованість, у повному обсязі виконувати протиерозійні заходи і рекультивацію земель.


АНТРОПОГЕННИЙ ВПЛИВ НА ЛіСИ


Ліс – легені нашої планети, його знищення може передрікати нам сумну участь, адже він є джерелом кисню, регулятором вологи і життєдайною скарбницею для Землі. Знищення лісів, а за останні 2 – 3 тисячоліття люди умудрились знищити біля половини лісових масивів, невірні методи землеробства і ряд інших факторів призвели до втрати цих мільйонів гектарів.


Як в свій час зазначали К. Маркс та Ф. Енгельс: „ Людям, які в Месопотамії, Греції, Малій Азії та в інших країнах викорчовували ліси, щоб отримати таким шляхом орні землі, і не снилось, що вони цим самим поклали початок сьогоденному запустінню цих країн, лишивши їх, ра-зом з лісами, центрів накопичення та збереження вологи. Коли альпійські італійці вирубували на південному схилі гір хвойні ліси, які так дбайливо охоронялися на півночі, вони не передбачали, що цим підрізають коріння високогірного скотарства в своїй області; ще менше вони передбачали, що на більшу частину року залишать без води свої гірські джерела, з тим щоб у період дощів ці джерела могли розли-вати по рівнині свої великі потоки води. ” Майже те саме ми мали змогу спостерігати і в нас на Україні, коли головною причиною страшних повеней на Закарпатті, що мали місце останніми роками, було визнано занадто варварське і хижацьке знищення великих обсягів лісу на схилах гір. Ці ліси не лише затримували вологу, а й перешкоджали розливам рік і руйнуванню гірських схилів. І схожих фактів є ще дуже багато, наприклад: ще за давніх часів десятки тисяч лісорубів Ізраїльського царя Соломона вирубали для храму в Ієрусалимі практично всі кедрові дерева в горах Ливана. Проте не можуть йти в порівняння дії тогочасних народів з втратами, які наносять природі суші сучасні діячі, озброєні досягненнями техніч-ної думки. Звичайно не можна не згадати про тропічні екваторіальні ліси, яких вже майже не лишилося через варварську вирубку людиною. Між іншим ліси нашої планети сповнені життя, причому більшість із проживаючих там рослин і тварин іще не відомі вченим. Спеціаліст по навколишньому середовищу Джон Харті зазначає: „ Вологі тропічні ліси займають не більше 3 % загальної площі нашої планети, але в них проживає щонайменше 50 % - а то й 90 % - всіх видів. До такого висновку біологи дійшли, коли дослідили лише не великі ділянки тропічного лісу, - це дає їм підстави припускати, що види, ще не відомі вченим, будуть знайдені переважно в тропіках. ” І хто знає, скільки ще відкриттів очікують на людину, якщо їй хоч колись доведеться досліджувати цей різноманітний невідомий живий світ. Три чверті лісів помірних широт вже втрачені. За минуле десятиріччя швидко зросли темпи зведення лісів. Останні


підрахунки показують, що кожного року відбувається винищення тропічного лісу на площі від 150000 до 200000 квадрат-них кілометрів, це десь приблизно площа Уругваю. Але як виявилося вирубка це ще не все на що можуть розрахо-вувати ліси нашої планети. Встановлено, що близько 94 % лісових пожеж трапляється саме з вини людини і лише 6 % пожеж спричиняють природні катаклізми. Через недбалість та не обережність людей часто втрачаються величезні ліси і нові насадження. Проте і це не все. Поширено, зок-рема в нашій країні, заснування несанкціонованих звалищ побутового сміття в районах лісосмуг чи посадок, при-чому вражає те, що влада країни нічого не робить для запобігання цього, навіть не дивлячись на те що цей факт переріс в серйозну проблему.


Найцікавіше те, що внаслідок вище перерахованих дій з боку людини страж-дають всі: тварини, рослини і самі люди. Як наслідок погіршується стан грунтів, повітря, води, підвищується смертність серед тварин, втрачаються унікальні види представників рослинного світу, погіршується стан здоров’я людей, зростає рівень природних лих та катаклізмів. Всі це розуміють, але жодна країна не погодилася скоротити обсяги лісозаготівлі, жодна не взяла на себе задачу хоча б часткового відновлення об’ємів „ легенів землі”. А змінити сьогоднішню ситуацію виявля-ється не так вже й тяжко. Вирішення цієї проблеми потребує на сам перед зацікавленої зваженої і правильної політики яка б врегулювала вирубку та використання лісу, зменшила антропогенне навантаження на ліси, встановила грошову відповідальність за порушення санітарних норм і жорсткий посилений контроль за їх виконанням, а також активно розпочала відновлення лісових масивів шляхом про-ведення суботників та інших заходів. При жорсткому виконанні таких умов про-тягом хоча б 40 – 50 років ми зможемо покращити загальний стан природи в декілька разів. На сьогоднішній день люди заповідають все більше територій, до яких належать лісові насадження. Ведеться посадка лісосмуг. Вживається багато заходів по збереженню лісу, але не зменшується антропогенне навантаження на них тому суттєвих змін на краще поки що немає. Садячи чи охороняючи одне дерево, людина натомість викорчовує 4 – 5 дерев і ця сумна


статистика ще досі має місце. Тож рішучі дії мають прийматися вже сьогодні. Чимало залежить і від кожного з нас, адже розуміння елементарних санітарних норм і обережне, не хижацьке поводження в лісі допоможе йому легше справитися з нашим впливом на нього і хоча б частково відновитися.


АНТРОПОГЕННИЙ ВПЛИВ НА БіОРІЗНОМАНІТТЯ


Все живе на Землі постійно розвивається і взаємодіє. Ми, люди, є невід’ємною частиною живої природи і всіляко від неї залежимо. Вона служить джерелом продуктів харчування та ліків, постачає кисень, необхідний нам для дихання, та інші хімічні елементи, з яких складається наш організм. За день на свої потреби людство використовує всередньму більш як 40000 біологічних видів. Всі види, що живуть на Землі, складають разом складну систему – біосферу.


Багато вчених, які займаються вивченням біосфери, вважають, що їй загрожує небезпека. По оцінкам багатьох вчених, в найближчі 75 років з лиця Землі може зникнути половина всіх видів рослин і тварин. Дехто стурбований тим, що швидкість зникнення окремих видів може в 10000 раз перевищувати швидкість їх так названого природного зникнення. На думку одного спеціаліста, зараз кожні 10 – 20 хвилин на планеті в середньому зникає один вид. В наш час головною причиною зменшення біорізноманіття стала діяльність людини. Деякі вчені називають людину „ знищувачем живої природи ”.


Всі форми життя на Землі складають одну взаємопов’язану систему, яка включає в себе також елементи неживої природи. Живі організми залежать від таких складових навколишнього середовища, як атмосфера, океани, джерела прісної води, різноманітні грунти та гірські породи. Ця єдина біологічна система називається біосферою, і людина є її невід’ємною частиною. Біорізноманіття охоплює всі види бактерій та інших організмів. Деякі з них, як відомо, беруть участь у важливих хімічних процесах, необхідних для нормального функціонування екосистем. Біорізноманіття включає також зелені рослини, які в процесі фотосинтезу вбирають сонячну енергію і


накопичують її у вигляді вуглеводнів – основного джерела енергії для інших живих організмів, а також виділяють кисень.


Але, як не прикро, діяльність людини веде за собою катастрофічно швидке скорочення видів на Землі. Це відбувається зряду причин:


Руйнування природного середовища життя.


Це основна причина вимирання біологічних видів. Сюди включається заготовка деревини, добування корисних копалин, вирубка лісу під пасовища, будівництво дамб і автомагістралей на місці незайманих ділянок дикої природи. Екосистеми змушені „відступати”, а флора і фауна, що живе в них, втрачає необхідні умови існування. Природне середовище розчленовується, руйнується і знищується. Порушуються маршрути міграцій. Генетичне різноманіття бідніє. Популяції тварин і рослин не можуть протистояти хвороробам та іншим несприятливим факторам. В наслідку біологічні види один за одним вимирають. Зникнення окремих видів може викликати цепну реакцію: руйнування одного з компонентів природного комплексу не проходить безслідно для інших його компонентів. Якщо вимирають основні види екосистеми – це пагубно впливає на більшість інших видів.


Чужорідні види.


Коли людина ввозить в будь – яку екосистему чужорідні біологічні види, вони можуть зайняти екологічні ніші, що до того належали іншим видам. Іноді чужорідні види змінюють всю екосистему настільки, що витісняють інші види, або приносять із собою такі хвороби, проти яких у них немає імунітету. Особливо часто таке спостерігається на островах, де ісконні види рослин і тварин довгий час існували ізольовано, тобто не мали справи з „прибульцями”, - говорив Олександр Менеж, професор гідробіології з Ніццького університета у Франції.


Надмірна експлуатація природних ресурсів.


Деякі біологічні види гинуть саме зцієї причини. Яскравий приклад цьому – мандруючий голуб. На початку XIX століття популяція цих птахів у Північній


Америці була найчисельнішою. Коли голуби великими зграями – по міль’ярду особин в кожній – здійснювали пере-льоти, небо на декілька днів ставало темним від птахів. Але в кінці того ж століття, в результаті полювання на них, цей вид став на межі зникнення, а в вересні 1914 року в зоопарку міста Цінцінаті помер мандруючий голуб. Дещо схоже відбулося й з бізонами на рівнинах Північної Америки, де вони були повністю знищені.


Швидкий ріст населення.


В середині XIX століття чисельність населення Землі складала один міль’ярд чоловік. Через півтора століття, коли ця цифра збільшилась до шести міль’ярдів, люди стали замислюватися, що використання ними природних ресурсів перевищує допустимі норми. Населення нашої планети невпинно зростає, і з кожним роком темпи витіснення нами різних видів тварин викликає все більше тривоги.


Загроза глобального потепління.


Згідно оцінкам Міжурядової комісії з кліматичних змін, протягом останнього століття температура на Землі може підвищитися на 3,5 градуса за Цельсієм. Таке різке потепління може викликати зникнення деяких видів тварин і рослин. По даним досліджень, підвищення температури води – одна з причин загибелі коралових рифів, які слугують середовищем життя багатьох морських організмів.


За оцінками вчених підняття рівня Світового океану на один метр може призвести до затоплення великих прибережних ділянок заболочених земель, багатих різноманітною флорою та фауною. Деякі вчені вважають, що глобальне потепління викличе танення льодового покрову Гренландії та Антарктиди. А це загрожує екологічною катастрофою.


З якою швидкістю скорочується біорізноманіття ? Точної відповіді на це запитання не існує. Перш за все вченим потрібно визначити загальну кількість існуючих на Землі видів. За словами еколога Джона Харті з Каліфорнійського університета в Берклі, „ окрім приблизно півтора мільйона видів, яким вже дано наукові назви, на нашій планеті мешкає безліч інших видів. А всього їх


на Землі, за приблизними підрахунками, від 5 до 15 мільйонів. ” Підрахувати загальну кількість існуючих видів практично не реально, оскільки, як вважає біолог Ентоні Джанетес, „ більшість їх зникає з лиця Землі перш, ніж їм дадуть назву та опис. ” Намагаючись встановити швидкість скорочення біорізноманіття, вчені називають різні цифри, але в будь – якому випадку картина вимальовується далеко не оптимістична. „ В найближчі сто років половина видів тварин і рослин на Землі, вірогідно, постане на грані вимирання ”, - пише автор однієї статті. Прогнози Джона Харті ще менш втішні: „ По оцінкам біологів, в результаті знищення тропічних лісів вже через 75 років з Землі зникне щонайменше половина всіх біологічних видів. ”


Як зазначалося в журналі „ National geographic ” („ Нешнл джіогрефік ”), на основі даних, отриманих біологом Стюартом Піммом з університета в Теннессі, „ 11 % птахів, тобто приблизно 1100 з 10000 існуючих на планеті видів, знаходяться під загрозою вимирання, більшість з них „ дотягне ” в кращому випадку до кінця XXI століття .” В цьому ж журналі говоритяся про: „ Як повідомила група відомих ботаніків, кожен восьмий вид рослин знаходиться на грані зникнення. Під загрозою не лищевиди, що живуть на островах чи у вологих тропічних лісах, не тільки птахи і крупні ссавці – під загрозою опинились всі біологічні види, що існують на Землі. Відбувається повсякчасне масове вимирання видів. ”


З точки зору відомих вчених, таке різноманіття життєво важливо. Біорізноманіття забезпечує населення Землі і предоставляє багато інших „послуг”. А скільки користі людям могли б принести ще не відкриті біологічні види ! Зі скороченням числа біологічних видів скорочуються і наші майбутні можливості. Разом з вимираючими видами ми, можливо, втрачаємо ліки від СНІДу чи раку, або стійкі до вірусів сільгоспкультури. Тому нам потрібно якимось чином вже зараз зупинити знищення біорізноманіття – не лише в ім’я збереження планети, а й заради самих себе. Екосистеми виконують важливі функції, без яких не можливе життя на планеті. Продукування кисню, очистка та фільтрація води, захист ґрунтів від ерозії – все це відбувається за рахунок нормального функціонування екосистем. З економічної точки зору вартість


всіх цих „послуг” колосальна. За самими скромними підрахунками вона складає біля 3000 міль’ярдів доларів у рік.


Біорізноманіття – основа нашого життя, однак зараз ми зіткнулись з його катастрофічним швидким скороченням, яке причаїло у собі загрозу для всього


живого нашої планети. Сьогодні людство починає все більше визнавати важливість біорізноманіття, але в той же час воно знищує живу природу в невиданних масштабах. Занепокоєні повсякчасним збіднінням флори та фауни, представники держ

ав та неурядових організацій прийняли Конвенцію про біорізноманіття. В цьому домовленні підкреслюється, що збереження біорізноманіття – справа всього людства. З метою поглиблення знань про біорізноманіття біології вчені зусіх країн оголосили 2001 – 2002 рік Міжнародним роком спостережень за біорізноманіттям. Біолог Дайена Уолл з Колорадського університету (США), що очолює дану програму, говорить: „Вивчення біорізноманіття відчинить перед нами багато нових можливостей: ми виявимо не відомі досі гени та хімічні речовини, які можна використовувати як в хімічния цілях, так і в цілях підвищення врожайності культур чи очищення заражених земель.” Хоча в плані кардинальних змін було досягнуто деяких успіхів, восновному сили спрямовано на боротьбу із симптомами, а не на ліквідацію їх причин. Людство зараз підійшло до такого кордону, коли час вже не терпить. Рут Патрік з Філадельфійської академії природознавчих наук, кажучи про „ потенційне виснаження біорізноманіття ”, робить такиц висновок: „ Час не чекає Негайні, рішучі дії – запорука успіху ”. Щоб зупинити процес вимирання видів, людське суспільство має в корні змінити своє відношення до нашої планети та її природних ресурсів. Це не може обмежуватися одними лише діями для зниження ущерба, який ми приносимо природі, чи для його відшкодування. Проблеми збереження біорізноманіття не можливо вирішити окремо від крупно масштабних проблем соціального розвитку. Цих цілей можна досягти без кардинальних змін в людському товаристві. В книзі „ Турбота про Землю ” відмічається, що обережне відношення до природи враховує „ зміну у поглядах, методах господарювання, а також в соціальній структурі суспільства. ”


ЗАБРУДНЕННЯ ПОВІТРЯ


Близько половини населення Землі дихає повітрям, яке офіційно визнане шкідливим для здоров’я. Згідно проведеним дослідженням забруднення атмосфери є в тій чи іншій мірі причиною загибелі кожного 17-того та інвалідності кожного 24- го жителя Венгрії, а в Китаї смертність від раку легень в міських жителів у шість разів вище ніж у сільських.


Причини та наслідки.


Один з основних видів забруднення атмосфери – автомобільний транспорт. У викидах автомобілів знаходяться такі шкідливі речовини як: угарний газ, окиси азоту, тверді частинки та летючі органічні з’єднання. На автотранспорт приходиться 90 % угарного газу, що взагалі викидається в атмосферу. При високих рівнях вмісту у повітрі він викликає сонливість і навіть призводить до смерті. Максимальна кількість викидів регіструється в години пік, причому всередині автомобіля концентрація шкідливих речовин найбільша. Припускають, що двоокис азоту подразнює легені і викликає загострення астми.


Тверді частинки, що осідають навколо ( в тому числі на нашому одязі та шкірі ) є складовою частиною забруднень від автотранспорту. Найменші з них ( діаметром до 10 мікрометрів, тобто однієї сотої міліметра ) спроможні проникати глибоко в легені, загострюючи распіраторні захворювання. Значну кількість цих частинок викидають у повітря автомобілі з дизельними двигунами та великі вантажівки.


Вихлопні гази дають одну третю вуглекислого газу, що викидається в повітря, сприяють утворенню парникового ефекту, який викликає глобальне потепління. Летючі органічні речовини, такі як поліароматичні вуглеводні та бензол, спонукають утворення смогів. Викиди вуглеводнів є наслідком не повного згорання палива. Це можуть бути гази чи тверді частинки. Бензол ( що потрапляє у атмосферу з вихлопами та випарами з бензобаків та бензоколонок під час заправки автомобілів ) може викликати рак легенів та распіраторні захворювання. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, цей газ настільки небезпечний, що для нього не існує норм гранично


допустимої концентрації. Окиси азоту з повітряними масами переміщуються на значні відстані і , з’єднуючись із сіркою, випадають у вигляді кислотних дощів, забруднюючи земляні угіддя, водойми, руйнуючи різні забудови. Окиси азоту можуть також з’єднуватись з твердими частинками не повністю згорівшого палива та угарним газом, утворюючи фотохімічний смог. Спільна реакція вуглеводородів, кисню та окисів азота на сонячне випромінювання приводять до утворення озону.


Фотохімічний смог ( видима не озброєним оком туманність їдких газів, характерна для таких крупних міст, як Лос – Анджелес та Мехіко ) формується в результаті дії сонячного ультрафіолетового випромінювання на вуглеводороди та окиси азоту. Через температурні інверсії ( коли поверх землі повітря більш холодне ніж в вище лежачих шарах ) смог висить над містом і не розсіюється. Дослідження в США показали, що під час смогів астматики частіше страждають від нападів і потрапляють до лікарень.


Промислове забруднення.


Автотранспорт – не єдина причина забруднення повітря. Головним його джерелом є промислові підприємства. Спалювання, наприклад, вугілля на теплових електростанціях супроводжується викидами диму, який містить двоокис сірки та окис азоту. Окрім згаданих вище наслідків, двоокис сірки може викликати звужування дихальних шляхів та загострює різні хвороби. В процесі виробництва пластмас у атмосферу попадають хлороф – торвуглець, які руйнують її озоновий шар. Відрізняючись великою стійкістю, ці гази спроможні накопичуватись і зберігатися в атмосфері до 100 років. Тому, не дивлячись на спроби скоротити викиди, ми ще довго будемо відчувати на собі негативний вплив вже того хлороф – тор вуглецю, який накопичився у атмосфері.


При спалюванні великої кількості побутового сміття, яке постійно накопичуєть-ся, виникає дим, у якому знаходяться діоксини. Речовини, які використовуються у хімчистці, містять перхлоретилен, який було внесено спеціалістами до списку „шкідливих для здоров’я забруднювачів повітря ” , які мають канцерогенні властивості.


Через постійне збільшення забруднення повітря участились випадки госпіта-лізації хворих з астмою. Збільшується захворюваність астмою та іншими распіраторними захворюваннями серед дітей, погіршується стан людей похилого віку, вагітних жінок, людей із захворюваннями серця та легень. Дійшло навіть до того, що лікарі їм радять інколи не виходити на прогулянки.


Необхідні заходи.


Одним з методів зниження темпів забруднення атмосфери – це очистка палива, а зокрема бензину від шкідливих домішок, таких як свинець, який ушкоджує головний мозок дітей. Правила, введені у 1960 – 70-х роках в Лос – Анджелесі з метою боротьби з нафтохімічним смогом, включає в себе вимогу облаштувати всі автомобілі каталітичними нейтралізаторами вихлопних газів. Але у 1980-х роках здійснення цієї програми уповільнилося, я кількість автомобілів продовжувала зростати. З метою п’ятикратного зменшення забруднення повітря в наступні 20 років у 1989 році в місті ввели нові правила. Фірмам радили, щоб їх службовці по черзі підвозили один одного на роботу. Добре сприймається перехід на чотирьохденний робочий тиждень та роботу на дому. Передбачається поступовий перехід автомобілів з бензину на більш екологічно чисте паливо. Місцеві промислові підприємства також мають знизити викиди в атмосферу.


Зменшення об’ємів та очистка викидів


Щоб зменшити викиди в атмосферу у розвинених країнах повсякчасно встанов-люються системи контролю викидів продуктів згорання, недивлячись на велику вартість таких систем. Посилюється контроль над вмістом вихлопних газів, за перевищення норм накладається штраф. Дає результати установка очисних споруд на електростанціях та інших промислових підприємствах. Введення технології десульфуризації димового газу на ТЕС , які працюють на вугіллі, дозволяють значно скоротити вміст двоокису сірки у димі. Комбіноване використання тепла та енергії на промислових підприємствах означає, що тепло, замість того, щоб „йти на вітер” і розсіюватися в атмосфері, буде обігрівати приміщення.


Установка каталітичних нейтралізаторів на бензинових автомобільних двигунах дозволить зменшити об’єми викидів у атмосферу оксидів азоту, угарного газу та вуглеводнів більш ніж на 75 %.


Необхідність залучати у виробництво більш ефективних і екологічно безпечних технологій визнають зараз у всьому світі. Важливо також вдосконалювати конструкцію автомобільних двигунів і скорочувати число особистого транспорту на дорогах.


АНТРОПОГЕННИЙ ВПЛИВ НА СВІТОВИЙ ОКЕАН


Води океану займають дві третини поверхні Землі майже чотирьохкілометровим шаром. Води усіх річок складають 5 % від маси води океану. Океан – колиска життя на Землі і домівка половини існуючих нині типів організмів. Приблизна маса всієї насиляючої океан риби складає 1 млрд. тонн, а це лише одна тридцять шоста частина всієї біомаси океану. Але до чого ж не розумно обходиться людина з цим безцінним скарбом – океаном.


Для океана, так як і для атмосфери, найбільшу загрозу нині становить забруднення відходами людської діяльності або, інакше кажучи, його швидке отруєння. Багато вчених розглядають океан як добре збалансований єдиний організм, який має механізми захисту своєї температури, хімічного захисту та живих систем. Забруднення блокує діяльність цих механізмів, що призводить до різких кліматичних коливань, які порушують природні ритми життя водних і наземних організмів, призводять до загибелі морських тварин, рослин і мікроорганізмів та в кінцевому рахунку завдають шкоди самій людині. Відомий норвезький мандрівник Тур Хеєрдал зазначав, що океан за 20 років (1950 – 1970) перетворився на смітник: „ . ми обганяли пластикові посудини, вироби з нейлону, пусті бляшанки, пляшки та консервні банки. Проте особливо кидався в очі мазут .”. Нафта та нафтопродукти є на сьогоднішній день найпоширенішим і найнебезпечнішим джерелом забруднення. Тонна нафти покриває здатна покрити тонкою плівкою 12 км акваторії океана і забруднює майже 1 млн. тонн води. А за рік в моря поступає від 6 до 15 млн. тонн нафти. Щорічно гине третина молодих морських організмів, які в декілька разів більше ніж дорослі особини вразливі до несприятливих факторів. Вже станом на 1980 рік четверта частина світового океану була покрита нафтовою плівкою. Основна причина – катастрофи судноплавства. Лише за 10 років минулого століття зареєстровано більше 250 аварій танкерів, в результаті чого по поверхні океану розлилось 430 тисяч тонн нафти. Крім того неменше забруднюється океан при видобутку нафти з океанського дна. В 1977 році мав місце інцидент в Північному морі: на одній з бурових платформ зненацька забив фонтан нафти, його висота досягала 60 метрів, а щодобове надходження нафти в океан досягало 6 тисяч тонн.


Ще одне джерело забруднення океану – скид неочищених відходів. „Самоочищення” нафтових цистерн від залишків пального у відкритому морі (заборонене міжнародними законами, але застосованими з метою економії на плавзасобах, які належать судновласнику) – лише частина отруйного потоку, хоч і доволі значна – 5 – 10 млн. тонн в рік. Але разом з нафтопродуктами в океан буквально виливаються сотні тонн ртуті, міді, свинцю, з’єднань, які входять до складу побутових відходів та тих хімічних речовин, які використовуються в сільському господарстві. Скид відходів призвів до масової загибелі мешканців океану. Відомий дослідник підводних глибин Жак Ів Кусто, повернувшись після довгого мандрування по трьом океанам, в своїй статті „Океан – на шляху до смерті” писав, що за 20 років життя скоротилось на 40 % , а за 50 років назавжди зникло не менше 1500 морських тварин (1970 рік).


Величезну небезпеку становлять також ядерні та хімічні відходи. По закін-ченню першої світової війни перед відповідними органами країн Антанти постало питання, щодо утилізації запасів трофейної німецької хімічної зброї. Було вирішено утопити його в морі. В кінці другої світової війни ряд капіталістичних країн викинули в прибережжі Німеччини та Данії більш як 20 тисяч тонн отруйних речовин. В 1970 році поверхня води на тому ж місці покрилась дивними плямами. Але куди не безпечнішим виявилося рішення деяких країн аналогічним чином утилізовувати радіоактивні відходи. Небезпека полягає в тому, що якими б безпечними і міцними не були ємності, в яких захоронено відходи, завжди існує небезпека їх розгерметизації в наслідок дії зовнішніх хімічних агентів, великого тиску на морських глибинах, ударів об тверді предмети при штормах та інших причинах.


Окрім того людина – це хижак по відношенню до живого світу океанів. Їх природні багатства, які раніше вважались невичерпними, як виявилось, зовсім такими не є. Ось що, згідно з журналом „Природознавство”, говорить палеонтолог Нейлс Елдрідж про надмірне використання природних ресурсів: „Сучасні технології роблять рибний промисловість настільки ефективною, що вироблене ним на величезних ділянках океанського дна спустошення входить в порівняння з вирубкою лісу. Застосування цих технологій – справжнє винищення, так як витягання риболовних сітей чи проходження траулера завжди викликають не потрібну смерть морських черепах чи тюленів, а також багатьох не промислових видів риб чи безхребетних.” Говорячи про згубні наслідки вилову креветок, журнал „Нешнл джіогрефік” зазначає, що біля узбережжя Мексиканського заливу зазвичай губиться, заради пару кілограмів креветок, безліч мешканців моря – і перш за все рибний молодняк. Цю, так названу, непотрібну частину улова вважають побічним продуктом, який подекуди перевищує у 4 рази корисний улов. Сучасні океани перетворюються в справжню бійню, де гинуть багато рідких видів тварин.


Єдиним способом боротьби з таким „вбивчим” відношенням до океану є усвідомлення людством його незрівнянної ролі в житті на планеті у цілому. З океану пішло життя на планеті, тож, можливо саме там може зародитися ще якась нова його форма. Але при такому відношенні до величі води нічого хорошого від океану для людини очікувати не приходиться.


Боротьба за врятування планети


Важко допомогти людині, яка переконана, що в неї немає проблем. Подібно з нашою планетою, аби поліпшити її здоров’я, нам спочатку слід визнати, що вона хвора. Або освіта зробила б видатний поступ у врятуванні планети. Більшість людей нині глибоко розуміють, що земля зубожіла, забруднилась і людям слід щось з цим робити. Небезпека занепаду навколишнього середовища


сьогодні більша, ніж загроза ядерної війни. Світові керівники розуміють проблему. Сто вісімнадцять державних керівників з’їхалися 1992 року на Конференцію з питань охорони навколишнього середовища, під час котрої було зроблено певні кроки захистити повітряний басейн і виснажені ресурси землі. Більшість країн підписа­ли угоду про клімат, у котрій вони по­годжуються створити систему повідом­лення змін у викидах вуглецю з метою заморозити усі його викиди в недалеко­му майбутньому. Вони теж розглядали способи охоронити біорозманіття планети, тобто загальну кількість видів рослин і тварин. Не було досягнено згоди щодо охорони світових лісів, однак на цій кон­ференції було видано два документи — «Декларація Ріо» і «Порядок денний 21», що містили вказівки, як країни можуть досягти «розвитку, що сприяє екології».


Учений-еколог Аллен Гаммонд заува­жує: «Критичним іспитом стане те, чи до­тримуватимуться зобов'язань у Ріо — чи ті сміливі заяви спонукуватимуть до дій у наступних місяцях та роках».


А втім, важливий поступ було зроблено 1987 року зі створенням Монреальського протоколу, котрий з'явився в результаті міжнародної угоди поступово припинити викиди хлорфторвуглецевих сполук за вказаний період часу. Чому така затурбованість? Тому що швидке виснаження захисного озонового шару зумовлюється зокрема хлорфторвуглецевими сполука­ми. Озон у верхніх шарах атмосфери віді­грає важливу роль у відфільтровуванні сонячних ультрафіолетових променів, котрі можуть викликати у людини рак шкі­ри та катаракту. І ця проблема не лише в Австралії. Недавно вчені виявили 8-від-сотковий спад концентрації озону взимку над декотрими помірними регіонами Пів­нічної півкулі. Двадцять мільйонів тонн хлорфторвуглецевих сполук уже підно­сяться в стратосферу.


Під загрозою цього катастрофічного за­бруднення атмосфери світові держави не обмірковували розбіжності своїх погля­дів, а вдалися до рішучих заходів. Інші міжнародні акції теж є наступними кро­ками, щоб охоронити зникаючі види, збе­регти Антарктику й контролювати тран­спортування токсичних відходів.


Багато країн вживають заходів, аби очистити свої ріки (нині в англійській річці Темзі знову з'явився лосось), кон­тролювати забруднення повітряного ба­сейну (в містах Сполучених Штатів Аме­рики з найгіршим смогом було зменшено його інтенсивність на 10 відсотків), ви­користовувати нешкідливі для довкілля енергетичні ресурси (80 відсотків будин­ків в Ісландії огріваються геотермальною енергією) і зберігати своє природне ба­гатство (Коста-Ріка Й Намібія обернули близько 12 відсотків своїх земель у наці­ональні парки).Чи ці позитивні кроки свідчать про те, що людство серйозно ставиться до цієї не­безпеки? Чи це просто справа часу, аби повернути добре здоров'я нашій планеті?


Хоча й людина вже починає розуміти хиб­ність своїх кроків, та їй не так вже й легко поправити їх. Перша трудність полягає в тому, що потрібно багато грошей (принайм­ні 600 мільярдів доларів СТА щорічно), аби впровадити в дію всебічні плани, розгляну­ті 1992 року на Всесвітній конференції глав країн і урядів з питань навколишнього се­редовища й розвитку. Це вимагає справж­ніх жертв — таких жертв, як, скажімо, мен­ше марнотратити й більше рециклювати сміття, зберігати воду та енергію, користу­ватися публічним, а не приватним, тран­спортом і, найважче всього, навчитися ду­мати у глобальних масштабах, а не лише про своє. Джон Карнц Молодший, голо­ва Комітету США з питань відновлення водних екосистем, стисло сформулював цю проблему: «Я оптимістично дивлюся на те, що ми можемо зробити. Я песимістично дивлюся на те, що ми будемо робити».


Справжня вартість повної очистки така велика, що більшість країн воліють відкла­дати день розрахунку. У час економічної кризи люди вбачають у заходах охорони довкілля загрозу втратити роботу чи навіть загрозу розвалу економіки. Лицемірні за­певнення дешевші, ніж дії. У книжці «Піклування про Землю» (англ.) відгуки порів­нюються з «громовицями риторики, після котрих наступають посухи бездіяльності». Але незважаючи на таку млявість, чи не


могла б нова технологія, якщо дати час, знайти безболісне оздоровлення усіх недуг планети? Очевидно, що ні.


У спільній заяві Національної академії наук США й Лондонського королівського товариства відверто визнавалось: «Якщо на даний час передбачення росту населення виявиться точним і вплив людської діяль­ності залишиться незмінним, то наука й технологія, либонь, не будуть у змозі запо­бігти невідворотному занепаду навколиш­нього середовища й дедалі сильнішій вбо­гості більшості людей світу».


Тривожна проблема відходів підпри­ємств атомної промисловості, яким не має місця для захоронення, є лише нагадуван­ням, що наука не всемогутня. Протягом 40 років вчені шукають безпечних постій­них місць сховку для високорадіоактивних відходів. Цей пошук виявився настільки нелегким, що деякі країни, як, наприклад, Італія та Аргентина, дійшли висновку, що не матимуть таких місць захоронення що­найменше аж до 2040 року. Німеччина, най-оптимістична країна в цьому плані, споді­вається завершити плани до 2008 року.


Чому відходи підприємств атомної про­мисловості створюють стільки проблем? «Жоден вчений чи інженер не дає пов­ної гарантії, що радіоактивні відходи одного прекрасного дня не почнуть про­сочуватися у великих кількостях навіть з найнадійніших схронів»,— пояснює гео­лог Конрад Краускопф. Але незважаючи на ранні застереження про трудність захо­ронення відходів, уряди й підприємства атомної промисловості жваво продовжують свою політику, сподіваючись, що техноло­гія майбутнього вирішить цю проблему. Але це майбутнє ніколи не настане.


СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ


1. В.С.Мурманцев, Н.В.Юшкина – „ Человек и природа: гармония или конфлікт? ” // Москва „Советская Россия”, 1985.


2. Государственний комитет Украинской ССР по охране природы –


„Охрана природы – задача всенародная ” // Киев, Издательство полит.


Литературы Украины, 1987.


3. Журнал „Пробудись! ” // 1996; 2001; 2003.


4. Журнал „Древо познаний” // 2002; 2003.

Сохранить в соц. сетях:
Обсуждение:
comments powered by Disqus

Название реферата: Головні екологічні проблеми та шляхи їх вирішення

Слов:5696
Символов:42231
Размер:82.48 Кб.