Реферат на тему:
Економічна система: оцінка, сутність, характеристика, особливості.
План.
1. Функціонування економічної системи.
2. Ринок як елемент економічної системи.
3. Економічний кругообіг.
1.
Будь-яка економічна система виконує кілька функцій: виробництво, розподіл і обмін, споживання суспільного продукту, регулювання як самої системи в цілому, так її складових. Через виробництво, розподіл, обмін і споживання здійснюється функціонування е.с., її відтворення.
Для здійснення процесу виробництва
необхідно мати певні виробничі ресурси. До них відносять: природні ресурси (землю), засоби виробництва (капітал), працю (робочу силу) і підприємництво.
Технологія виробництва в економічному розумінні є способом поєднання матеріально-речового і особистого чинників виробництва в єдиному процесі з метою виготовлення необхідних життєвих благ. Технологічний спосіб поєднання факторів виробництва постійно розвивається, проходячи через багато етапів. Він характеризує еволюцію економічної системи. Існуючі стадії розвитку е.с. називають технологічними способами виробництва.
Технологічні способи виробництва відрізняють різні стадії розвитку е.с. за такими показниками:
- рівень розвитку продуктивних сил, тобто рівень засобів і предметів праці, робочої сили, технологій;
- рівень розвитку організаційно-економічних відносин, тобто глибиною поділу і спеціалізації праці, масштабами її кооперації і комбінування,розвитком організаційних структур;
- форми власності засобів виробництв;
- зміни в економічному механізмі регулювання.
Розрізняють три типи
технологічних способів виробництва: доіндустріальний (традиційна аграрна економіка), індустріальний і постіндустріальний.
В процесі розвитку е.с. технологічний прогрес веде до зростання її ефективності (збільшення корисної віддачі виробничих ресурсів). Розгляд технологічного способу поєднання факторів виробництва, що знаходиться в основі їх ефективності, дає змогу сформулювати закон спадної віддачі;
його суть полягає в тому, що кожний додатковий прирістодного з виробничих ресурсів при незмінному обсязі інших веде до зменшення приросту продукту.
Створений у процесі виробництва продукт поступає у іншу сферу е.с. - сферу реалізації, де здійснюється його розподіл і обмін.
В процесі розподілу
вироблений продукт спрямовується на виробниче і невиробниче використання.
Вироблений продукт, який розглядається з точки зору його вартості, покликаний у кожному секторі економіки компенсувати витрати виробництва і забезпечити його розширення. Тому він обов'язково повинен включати в себе вартість:
1) спожитих предметів праці (поточні матеріальні витрати);
2) спожитих засобів праці (амортизацію);
3) необхідного продукту (який йде на особисте споживання і оцінюється через заробітну плату);
4) додаткового продукту (призначеного для розширення виробництва).
Між секторами економіки, які виробляють засоби праці, предмети праці і предмети споживання, виникає обмін
. Він пов'язує між собою виробництво і розподіл, з одного боку, і споживання - з іншого, передбачаючи наявність зв'язків між виробниками.
Пропорції процесу реалізації в умовах ринкової е.с. регулюється законами попиту і пропозиції.
Процес споживання
в економічній системі відбувається в двох формах:
1) виробниче споживання (засобів і предметів праці у виробництві);
2) особисте, або невиробниче споживання (предметів особистого споживання, життєвих засобів).
Пропорції процесу споживання регулюються законом спадної корисності
, обгрунтованим ще на початку 19 ст. видатним французьким економістом Ж.Б.Сеєм
.
Разом із законом спадної віддачі і законом попиту і пропозиції закон спадної корисності формує тріаду фундаментальних економічних законів.
2.
Ринок - ключовий елемент системи вільного підприємництва, де він виконує роль об’єктивного регулятора; велике значення ринку як регулятора економіки зберігається і в системі змішаної економіки, де дія ринкового механізму доповнюється державним регулюванням.
Ринок - це поняття, яке відображає процес взаємодії (зіткнення) економічних потреб і інтересів суб'єктів господарської системи. Ринок є формою реалізації відносин товарного виробництва, а в умовах ринкової економіки - формою реалізації і відносин приватної власності через систему ринкової конкуренції. Отже, поняття "ринок" тотожне поняттю "ринкові відносини".
До умов існування ринку
відносять: товарне виробництво; суспільний поділ праці; економічна відокремленість виробників, в основі якої знаходиться приватна власність на засоби виробництва.
До умов функціонування ринку
належать: незалежність економічних суб'єктів у здійсненні господарської діяльності на основі права власності на відповідні економічні ресурси; ринкова конкуренція; існування ринкової інфраструктури, стійкої фінансової і грошової системи; наявність правової бази, що сприяє створенню відповідного ринкового середовища і психологічного клімату.
У відповідності з цим, об’єктивними законами ринку, окрім згаданої тріади основних законів (закони спадної віддачі, попиту і пропозиції, спадної корисності), стали також закони вартості, конкуренції, грошового обігу.
Ринок виконує ряд важливих організаційних і регулюючих функцій, основними з яких є такі:
-забезпечення безперервного зв'язку і пропорційності між виробництвом і споживанням;
-визначення міри доцільності і корисності конкретних форм господарської діяльності у відповідності з критерієм ефективності використання виробничих ресурсів, зростання доходів і задоволення потреб споживачів;
-регулювання основних пропорцій суспільного відтворення і роз поділу ресурсів між галузями економіки;
-стимулювання науково-технічного прогресу.
Отже, ринок є функціональною формою економічних зв'язків між господарюючими суб'єктами, що утворюють е.с. Ринок - конкретна форма господарської діяльності суспільства, яка називається ринковою системою господарювання або ринковою економікою.
Загальна структура ринку відображена на схемі 1.
Водночас, поряд із загальною структурою, слід розрізняти і конкретну структуру ринку, де виділяються ринки окремих товарів і послуг, культурних цінностей, інформації, ринки сировини і енергоносіїв, науково-технічних розробок, дитячий, молодіжний, жіночий ринок тощо, а також місцевий, регіональний, національний і світовий ринки, легальний і нелегальний ринки. Об’єктом макроекономічного дослідження є ринок національний як єдина система, а також його структурні елементи - ринок виробничих ресурсів і ринок продуктів.
Конкретне співвідношення попиту і пропозиції на галузевих ринках обумовлює існування таких ринкових форм: "ринок продавця"(коли попит перевищує пропозицію) і "ринок покупця"(якщо пропозиція на товар перевищує попит на нього).
Антиподом ринкової е.с. є планова (статична), в якої суттєвою ознакою є відсутність саморегулювання.
3. Економічний кругообіг
- це поняття макроекономіки, яке репрезентує рух суспільного продукту, виробничих ресурсів, сукупних витрат і доходів по стадіях суспільного відтворення (виробництво, розподіл, обмін і споживання) в економічній системі. Економічний кругообіг здійснюється через ринки ресурсів і продукту між суб'єктами економічної системи.
В основі макроекономічного аналізу лежить найпростіша модель кругових потоків (або модель кругообігу продуктів і доходів). В елементарній своїй формі ця модель містить лише дві категорії економічний агентів – домогосподарства та фірми – і не передбачає державного втручання в економіку, а також зв’язків із рештою країн світу (схема 2).
Із схеми видно, що економіка є замкненою
системою, в якій доходи одних економічних агентів є витратами інших: - споживчі витрати домогосподарств на придбання товарів є доходами фірм від реалізації готової продукції; - витрати фірм на оплату ресурсів є доходами домогосподарств (заробітна плата, рента, інші види доходів).
Реальний (ресурси-товари) та грошовий (витрати-доходи) потоки відбуваються одночасно у протилежних напрямках і безмежно повторюються.
Основним висновком із моделі є рівність між сумарною величиною продажів фірм та сумарною величиною доходів домогосподарств. Це означає, що для закритої економіки
(тобто без будь-яких зв’язків із зовнішнім світом), без державного втручання в економіку величина загального обсягу виробництва у грошовому вимірюванні дорівнює сумарній величині грошових доходів домогосподарств.
При цьому також є справедливою рівність доходів (У) і сукупних витрат (у даній моделі це витрати на поточне споживання – С), тобто У=С.
Враховуючи сказане, національний продукт можна визначити як:
1) суму вартості вироблених товарі і послуг;
2) сукупні витрати;
3) сукупні доходи.
Характерними є поняття потоків та запасів. Поняття “потік”
характеризує економічний процес, який відбувається неперервно і вимірюється в одиницях за певний період часу. В модемі кругообігу ми розглядали потоки продукції, витрат, доходів.
Поняття “запас”
– це величина, яку використовують для вимірювання показника на конкретний момент часу, на певну дату.
Для вимірювання запасу і потоку застосовуються різні одиниці обміну. Так, скажімо, запас може вимірюватися в дол., грн., літрах, а потік – в дол./год., грн./рік, л/сек.
В економіці існує певний взаємозв'язок між показниками запасу і потоку:
-запас дорівнює накопиченим за певний період потокам;
-потік дорівнює різниці між запасами на початок та кінець періоду.
Відкрит
Ознаками міжнародної економіки є:
1) розвинена сфера міжнародного обміну товарами на базі міжнародної торгівлі;
2) розвинена сфера міжнародного руху факторів виробництва, передусім у формі ввозу-вивозу капіталу, робочої сили і технологій;
3) міжнародні форми виробництва на підприємствах, розміщених в декількох країнах, насамперед в рамках транснаціональних корпорацій;
4) самостійна міжнародна фінансова сфера, не пов’язана з обслуговуванням ні міжнародного руху товарів, ні руху факторів виробництва;
5) система міжнаціональних і наднаціональних, міждержавних і недержавних механізмів міжнародного регулювання в цілях забезпечення збалансованості та стабільності економічного розвитку;
6) економічна політика держав, яка виходить з принципів відкритої економіки.
Предметом теорії міжнародної економіки є закономірності формування попиту і пропозицій на товари та фактори виробництва, які знаходяться в міжнародному обігу, і випливаючи з цього висновки для економічної політики країн. В рамках цього предмету міжнародна економіка охоплює не лише перші три ознаки, які були характерні для світового ринку (1) і для світового господарства (2-3), а й три зовсім нові ознаки (4-6). Отже, якщо ознака 1 є характеристикою світового ринку, ознаки 1-3 в сукупності характеризують світове господарство, то ознаки 1-6 разом є характеристиками міжнародної економіки вцілому.
Міжнародна економіка (international economics) – це частина теорії ринкової економіки, яка вивчає закономірності взаємодії господарюючих суб’єктів різної державної приналежності в області міжнародного обміну товарами, руху факторів виробництва і фінансування і формування економічної політики.
1.2. Параметри і структура міжнародної економічної системи
Світова економіка – її структура, динаміка розвитку та інші характеристики, подібно стану розвитку національних економік, знаходить відображення в різноманітних статистичних показниках.
Перед тим як перейти до них, треба відмітити, що будь-який статистичний довідник починається з показників, відбиваючих чисельність та якісні характеристики населення. Вивчення населення є предметом цілого сімейства демографічних наук, але для розуміння закономірностей розвитку світового господарства необхідно знати лише деякі з цих показників.
Відмічу, що у 1996 р. на земній кулі проживало 5 млрд 754 млн чоловік, а до 2010 р. ця цифра збільшиться до ≈6,8 млрд. Щорічний темп приросту світового населення склав в період 1980 – 2005 рр. 1,6%, і за разрахунками буде мати тенденцію зниження до 1,2% у 2010 р. З загальної кількості жителів паланети 44,7% - жителі міст, інші – представники сільського населення. Середня тривалість життя людей коливається по країнах в границях від 38,5 років в Гвінєє - Бісау до 79,5 років в Японії.
Уявлення о розподіленні населення по регіонах і країнах, а також за тривалістю життя, дають карта 1 та пояснення до карти 1.
Карта 1
Середня тривалість життя населення по країнах світу та регіонах
| Тривалість життя, роки |
|||
| Менш ніж 55 |
70 – 74 |
||
| 55 – 64 |
75 і більше |
||
| 65 - 69 |
Немає даних |
||
Джерело: [3]
Узагальнюючим показником результатів господарської діяльності або стану економіки є показник обсягу валового внутрішнього продукту (ВВП) і показник динаміки його приросту. Існують різні методики підрахунку ВВП. Візьмемо дані, вираховані по так званому паритету покупецьких здібностей, виміряні в доларах США в цінах одного якогось року (тут 2003 р.). Світовий ВВП склав у 2004р. 31 трлн 479,7 млрд дол., або близько 31,5 трлн дол. Важливо такоє знати, якими темпами роске це показник. Статистика показує, що ВВП (в % до минулого року) збільшувался у 1999 р. на 2,1%, у 2000 р. – на 2,9%, у 2001 р. – на 3,2%, у 2002 р. – на 2,6%, у 2003 р. – на 3,1 і в 2004 р. – на 3,2% (див. діаграму 1).
За середніми показниками темпа росту світового ВВП, природньо, сховані різні темпи росту по країнам і регіонам, враховуючи від’ємні (які показують зменшення обсягу).
Наприклад, в Аргентині, ВВП скорочувався в 90-ті рр. В цілому на 0,3%, а в період з 1990 по 1996 рр. щорічно на 4,4%. В Чилі він збільшився відповідно на 4,1% та 7,2%. Найдинамічніший темп приросту ВВП (7,8%) показали країни АТР, в той час, коли в промислово розвинутих країнах в тому ж самому році він склав 2,8%.
Оскільки чисельність і густота населення в різних країнах значно відрізняється, важливо знати величину ВВП на душу населення.
В цілому в світі в 2004 р. ця величина склала 5 130 дол., маючи, природньо, великий розкид по країнах (500 дол. в Мозамбіку та 34 480 дол. в Люксембурзі).
Уявлення про такий розкид дає таблиця 2.
Діаграма 1
Темпи приросту світового ВВП
Джерело: [3]
Для розуміння характеру еволюції світового господарства важливим є аналіз структури ВВП як за виробництвом, так і за використанням, а також динаміка зміни цієї структури по роках. Уявлення о розподілі світового ВВП дає діаграма 2
Діаграма 2
Галузевий склад світового ВВП, 2004 р. (у %)
Джерело: [3] В епоху індустріального розвитку ознакою благополучного розвитку вважалось збільшення питома вага промисловості. Починаючи з середини ХХ ст. Ознакою динамічного розвитку стало збільшення питома вага сфери послуг, як матеріального, так і нематеріального характеру. На долю цього сектора на початку століття припадало ≈45%, сьогодні – 63%. Збільшення обох секторів супроводжувалось зменшенням долі сільськогосподарського виробництва. Не вважаючи на вражаючі цифри приросту абсолютних обсягів виробництва продовольчої та сільськогосподарської сировини, питома вага сільського господарства зменшився з 18% на початку століття до 5% в кінці його. Сьогодні за питомою вагою аграрного сектора в ВВП роблять висновок про ступінь зрілості національних економік. Максимальну питому вагу цей сектор займає в Африці (30%), а мінімальну – в Північній Америці, Європі та Австралії (6%). З таблиці 3 можна побачити розподілення країн світу за часткою аграрного сектору в ВВП.
Статистика дозволяє також прослідкувати використання ВВП в світі в цілому, розподілення його на приватне і державне споживання, інвестиції і експорт.
В 2004 році приватне споживання склало близько 18,8 трлн дол., державне – близько 4,6 трлн дол. Загальносвітовий обсяг інвестицій склав ≈7,5 трлн дол., а темпи ії збільшення у 2002 і 2003рр. Склали відповідно 4,7 і 7,6 %.
Таблиця 3
Розподілення країн світу за часткою аграрного сектору в ВВП
| Частка країн, % |
Кількість країн |
ВВП, млн дол. |
Населення, млн чол. |
ВВП на душу населення, дол. |
| Менше 6 |
43 |
23 361,889 |
1,027 |
23,010 |
| 6 – 9 |
20 |
1 786,497 |
378 |
4,730 |
| 10 – 19 |
37 |
1 945,440 |
839 |
2,320 |
| 20 – 29 |
28 |
1 745,517 |
2,697 |
650 |
| 30 і більше |
44 |
177,141 |
701 |
250 |
| Немає даних |
38 |
223,131 |
112 |
2,000 |
Джерело: [3] Ступінь зайнятості країн світу в світовому товарообізі характеризується показником відношення зовнішньоторгівельного обігу (сумарного обсягу експорту і імпорту) до ВВП.
Література:
1. Будаговська С., Кілієвич О. та ін. “Мікроекономіка і макроекономіка”. К.: “Основи”. 1998 с. 219-220.
2. Комісарук М.П. “Макроекономіка: курс лекцій”. Коломия - 1999 с. 8-13.
3. Макконел, Брю. “Экономикс: принципы, проблемы и политика: В 2 т.: Пер. с англ. ІІ-го изд.. – М.: Республика, 1992.
4. Павловський М. “Макроекономіка перехідного періоду”. К.: “Техніка”. 1999.
5. Савченко А. та ін. “Макроекономіка”. К.: “Либідь”. 1999 с. 23-29.