Безробіття, як економічне явище, втрати від безробіття, безробіття у різних країнах.

Курсова робота

Безробіття, як економічне явище, втрати від безробіття, безробіття у різних країнах.

План

Вступ………………………………………………………………………. 2

Розділ I: Безробіття як економічне явище………………………………. 6

1.1. Види безробіття……………………………………………………... 6

1.2. Рівень безробіття……………………………………………………. 10

1.3. Теорії пояснення безробіття………………………………………... 13

Розділ II: Втрати від безробіття та його причини………………………. 16

2.1. Соціально-економічні втрати від безробіття……………………… 16

2.2. Втрата і пошук роботи……………………………………………… 19

2.3. Причини безробіття…………………………………………………. 21

Розділ III: Безробіття у різних країнах та шляхи його подолання…….. 27

3.1. Рівень безробіття у різних країнах………………………………… 27

3.2. Державна політика зниження природної норми безробіття……... 30

3.3. Рекомендації для подолання безробіття…………………………... 32

3.4. Врегулювання безробіття…………………………………………... 36

3.5. Допомога при безробітті…………………………………………… 40

Висновок………………………………………………………………….. 43

Література………………………………………………………………… 45

Вступ.

Праця і земля – два основні джерела багатства, два основні фактори зростання виробництва, бо всі інші фактори – капітал, організація, інформація – це справа рук і розуму людини. Тому суспільство на всіх етапах розвитку цікавило питання про ефективність використання робочої сили. Емпіричним шляхом доведено, що 1% зростання безробіття скорочує ВНП на 2%.

На жаль явище безробіття не оминуло України, і ми це добре відчуваємо в сьогоднішні дні, бачачи бідних людей, зростання злочинності та економічний спад в цілому.

Я намагатимуся в даній курсовій роботі розкрити, що таке безробіття, звідки воно береться, які його види та наслідки, що говорять відомі економісти про його виникнення та методи запобігання, зробити висновки як уникнути безробіття на основі історичного досвіду.

На різних етапах розвитку людського суспільства ефективність використання робочої сили була різною. Первісному суспільству була притаманна повна зайнятість всього працездатного населення общини і одночасне перенаселення окремих територій; звідси постійна боротьба племен за територію. При рабстві була присутня повна зайнятість рабів усіх рабів і відносне перенаселення вільних громадян, частина яких ставала колоністами або воїнами, а їх основним призначенням було поповнення армії рабів. При феодалізмі існувало абсолютне і відносне аграрне перенаселення, частина людей становила прихований надлишок, деякі з них займалися промислами на “великій дорозі”, інші поповнювали військо, призначенням якого було завоювання нових земель. В умовах частого капіталізму на індустріальному етапі його розвитку, при пануванні ринкових відносин виникло нове соціально-економічне явище - армія безробітних.

Економіка суверенної України перебуває на етапі формування ринку праці відповідно до законів ринкової економіки. Правда, цей процес проходить доволі сповільнено. Проте такі темпи слід розцінювати, скоріше як позитивне явище, оскільки в умовах існування залишків старих економічних структур, при недостатніх капіталовкладеннях зростання масштабів безробіття могло б викликати певну соціальну напругу. В України вперше було легативно визначено статус безробітного Законом "Про зайнятість населення". Цей закон був прийнятий у березні 1991 року, тобто тоді, коди Україна ще не була самостійною державою. У статті 2 Закону говорилося, що "безробітними називаються громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин через відсутність підходящої роботи не мають заробітку (трудового доходу). При цьому ці громадяни зареєстровані у державній службі зайнятості, а отже, дійсно вони шукають роботу та здатні приступити до праці". Це є законодав­чим визнанням якісно нових економічних реалій української дійсності, яке потрібно вважати поступом на шляху до ефективного використання трудового потенціалу. В економічній і соціологічній літературі, в засобах масової інформації висловлювалися різні погляди стосовно перспектив зайнятості та масштабів безробіття. Дехто намагався спекулювати на безробітті, залякуючи громадянство соціальними вибухами і т.д. Дані свідчать, що безробіття в Україні поки що не набрало масового характеру, незважаючи на те, що працевлаштовуються лише трохи більше половини тих, хто звертається до служб зайнятості. Так, за даними Міністерства статистики, в Україні на початку 1991 р. було 28 млн. чоловік працездатних і 3 млн. осіб не працювало, проте лише 6,5% з них (195 тис.) звернулись до служб зайнятості. Це пояснюється тим, що значна частина населення добровільно безробітна, інша— недостатньо інформована, ще не звикла до нового статусу і віддає перевагу самостійному пошуку роботи. Прогнози, що безробіття в Україні буде розвиватися високими темпами і може набути масового характеру, не здійснилися.

Незважаючи на велику кількість незайнятого населення, підприємства України в 1992р. потребували 129,1 тис. працівників, із них 118 тис. — робітничих професій. До служб зайнятості звертаються переважно інженерно-технічні працівники і службовці. Крім того, майже завжди є розбіжності між фахами спеціалістів, які шукають роботу, і тими, на які є попит. Щоб у цих умовах найбільш ефективно знайти відповідну роботу безробітному, на службу зайнятості могла б бути покладена функція організації професійного навчання тих, хто цього потребує. На жаль, ця важлива функція, якій на Заході приділяють велику увагу, в Україні недооцінюється.

Не сформовано активної системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації незайнятого населення. Регіональні служби зайнятості не проявляють належної уваги до створення нових робочих місць, до організації рекламно-пропагандистської та інформаційно-виховної роботи серед населення щодо вибору професій, соціального захисту, проведення профконсультацій і профорієнтації, організації професійного навчання тощо. Правда, вже нагромаджено певний досвід у розробці пакетів науково-методичних, організа­ційних матеріалів щодо планування, створення відповідних інформаційних банків, організації роботи окремих підрозділів центрів зайнятості на рівні областей, міст, районів; організації профорієнтаційної роботи і професійного навчання, взаємовідносин із підприємствами, організаціями, установами і навчальними закладами, здійсненню заходів соціального захисту безробітних тощо. За даними статистичної звітності на 1 січня 1995 року, найбільшу частину (42,8%) безробітних складали особи, звільнені у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією, пере профілюванням підприємств (установ, організацій) або із скороченням чисельності зайнятих. Серед безробітних переважали жінки — 84,1% загальної чисельності. Це свідчить про те, що жінок частіше звільняють і їм важче працевлаштуватися, тобто жінки зазнають дискримінації на ринку праці. Незважаючи на те, що тривалість отримання допомоги безробітними чоловіками була в середньому менша, ніж у жінок, середній розмір допомоги, сплаченої їм за весь час незайнятості, значно перевищував аналогічний показник у жінок. Отже, чоловіки мають перевагу перед жінками, навіть перебуваючи у стані безробіття. Занепокоєння викликає те, що на початок 1995 р. четверту частину зареєстрованих безробітних складала молодь віком до 29 років. Більшість безробітних мали високий рівень освіти. Серед них є випускники середніх спеціальних та вищих навчальних закладів, які не змогли працевлаштуватися після їх закінчення. Згідно з оцінками фахівців, протягом 1993-1995 рр. найімовірніше збереження описаного стану українського ринку праці, тобто існування високого рівня прихованого безробіття (приблизно 20% зайнятих). Можливе й масштабне відкрите безробіття. До цього повинні бути готові як державні органи, так і широка громадськість. У даних умовах набуває значення роль профспілок. Вони повинні по можливості протидіяти закриттю підприємств, захищати інтереси працівників (особливо жінок), не допускаючи погіршення умов праці та її реальної оплати; брати участь в організації перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників під час структурної перебудови виробництва; створювати фонди для підтримки своїх членів на випадок їх звільнення у зв'язку з закриттям підприємства або скорочення чисельності працівників; сприяти організації громадських робіт. Наведені факти і міркування свідчать про те, що, по-перше, ринок праці в Україні формується повільно. Пояснюється це насамперед еволюцією форм власності, в'ялим розвитком приватного підприємництва та іншими гальмівними чинниками. По-друге, існують всі підстави для того, щоб передбачити масштабне безробіття в перспективі, для зменшення якого необхідна досконало розроблена державна соціальна політика.

Розділ I: Безробіття як економічне явище.

Ефективне функціонування економіки пов’язане із забезпеченням повної зайнятості наявних ресурсів. Повна зайнятість
економічних ресурсів означає залучення до економічного обороту всіх ресурсів, придатних для виробництва товарів та послуг, включаючи такий ресурс як робоча сила. При повній зайнятості обсяг виробництва є максимально можливим. Тому він називається потенційним і вимірюється за допомогою потенційного валового продукту (ВВПп). В умовах неповної зайнятості фактичний обсяг виробництва менший від потенційного, тобто ВВПф < ВВПп. За цих умов певна частка працездатного населення змушена не працювати, тому що виникає вимушене безробіття. Зайнятість і безробіття – головні індикатори макроекономічної нестабільності. Розглянемо сутність та економічній зміст одного з цих понять, в даному випадку це безробіття, та деяких інших понять, пов’язаних із ним. Безробіття є протилежною до зайнятості стороною ринку робочої сили.

Безробіття

– це соціал-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці. За визначенням Міжнародної організації праці, безробітним є особа, яка хоче і може працювати, але не має робочого місця. У Законі України про зайнятість безробітними вважаються громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причинне мають заробітку і трудового доходу, зареєстровані у державній службі зайнятості як особи, що шукають роботу. Вони здатні до праці, готові працювати, але не отримують від служби зайнятості належної роботи, яка відповідає їх професійній підготовці, стажу, досвіду та ін.

1.1 Види безробіття

Величина безробіття визначається як різниця між ро­бочою силою і зайнятими. Безробіття вважається, з одного боку, важливим сти­мулятором працюючою населення, а з іншого — великим суспільним злом. Всі економічно розвинуті країни прикладають багато зусиль для подолання безробіття, але жодній з них ще не вдавалося ліквідувати його повністю. Навіть в таких країнах з розвинутою соціальною економікою, як Японія, ФРН, США , кількість безробітних не була меншою 1,5% загальної* кількості працездатних. У майбут­ньому в світі безробіття буде складати близько 10%, пов­ністю його ліквідувати не зможе жодна країна.

Розрізняють два основних типи безробіття: а) природне;

б) вимушене.

Природне безробіття
набуває форми добровільного, фрикційного, інституціонального, структурного.

- добровільне безробіття
виникає тоді, коли працівник звільнюється з роботи за власним бажанням у зв'язку з незадоволеністю рівнем оплати праці, умовами роботи, тощо. Рівень добровільного безробіття залежить від стадії економічного циклу. Закономірність даного виду безробіття полягає в тому, що чим менше у працівника шансів знайти нову роботу з кращими умовами найму, тим менше в нього бажання добровільно залишити роботу;

- фрикційне безробіття
пов'язане з переміщенням людей з однієї роботи на іншу, а також із однієї місцевості в іншу. Фрикційне безробіття означає, що існують постійний зв'язок між звільненням з однієї організації і найманням працівників іншими організаціями, заміщення одних професій іншими, рух працівників з одних галузей в інші тощо. В умовах ринкової економіки цей вид безробіття завжди існує. Одні змінюють роботу добровільно, інші — у зв'язку зі звільненням або втратою сезонної зайнятості. Дехто шукає роботу вперше. Таке безробіття може поєднуватися з рівновагою на ринку праці. Наприклад, в США наприкінці 80-х років близько 49% безробітних не працювали менше п'яти тижнів. Це свідчить про нормальний процес перерозподілу трудових ресурсів відповідно до потреб виробництва, а також про високу ефективність ринку праці;

- інституціональне безробіття —
складова частина фрикційного безробіття. Це безробіття, яке породжується правовими нормами, що впливають на попит і пропозицію праці. Воно пов’язане з тим, що іноді надмірні соціальні виплати, запровадження гарантованого мінімуму заробітної плати, недосконалість податкової системи тощо призводять до того, що деяка частина працездатного населення не поспішає працевлаштовуватись, збільшуючи тим самим загальну кількість безробітних;

- структурне безробіття
виникає під впливом структурних диспропорцій на ринку праці, тобто коли з'являються невідповідності між попитом і пропозицією робочої сили за професією, кваліфікацією, географічними та іншими ознаками і пов’язане зі структурними зрушеннями в економіці, закриттям застарілих підприємств і виробництв, скороченням випуску продукції у разі переорієнтації виробництва, закриття шкідливих підприємств. Структурне безробіття відрізняється від фрикційного передусім тим, що працівники, які втратили роботу в одних секторах економіки, не можуть бути використані на тих робочих місцях, які пропонуються в інших секторах. Окрім того, структурне безробіття є тривалим і має, як правило, хронічний характер. Причиною структурного безробіття є територіальна і кваліфікаційна невідповідність між вільними робочими місцями і безробітними. У структурному безробітті можна виокремити технологічне й конверсійне безробіття.

Технологічне безробіття
пов'язане з переходом до нової техніки і технології, механізацією та автоматизацією виробництва, що супроводжується вивільненням робочої сили і найманням працівників принципово нових спеціальностей та кваліфікації.

Конверсійне безробіття
спричиняється скороченням чисельності армії і зайнятих у галузях оборонної промисловості. Розміри цього безробіття можуть коливатися від незначних до великих.

Вимушене безробіття
– це безробіття, коли людина в працездатному віці не працює з незалежних від неї причин, вона може і хоче працювати, має достатню кваліфікацію, шукає роботу але не може знайти її, бо немає вільних робочих місць. Серед форм вимушеного безробіття найбільш поширеними є:

- плинне безробіття
– це частина промислової резервної армії праці, яка то позбувається роботи, то знову знаходить її;

- приховане безробіття
корениться переважно в малому бізнесі, фермерстві, індивідуальному і ремісному ви­робництві, а також в неповній зайнятості (там, де праців­ників більше, ніж того вимагає виконання виробничої програми);

- сезонне безробіття
стосується тих видів виробництва, які мають сезонний характер і в яких протягом року відбуваються різкі коливання попиту на працю (сільське господарство, будівництво тощо);

- циклічне
—
це вид безробіття, яке постійно змінюється за своїми масштабами, тривалістю і складом, що пов'язано з циклом ділової кон'юнктури. Масштаби і тривалість циклічного безробіття досягають максимуму під час спаду (кризи) виробництва і мінімуму — під час піднесення. Отже, розміри ринку праці коливаються разом з коливаннями циклу ділової кон'юнктури. Найбільшою мірою від циклічного безробіття страждають молодь, жінки, люди похилого віку і некорінне населення.

Крім вище перерахованих видів безробіття і в їх рамках (фрикційного, структурного, циклічного) розрізняють їх модифікації:

- застійне безробіття
охоплює людей, які не хочуть, а з часом і не можуть працювати (бідні, бродяги, бомжі та ін.);

- економічне безробіття
має порівняно стійкий характер, обумовлене коливаннями ринкової кон'юнктури, збанкрутінням частини товаровиробників у процесі кон­курентної боротьби;

- молодіжне безробіття
характеризується непропор­ційно високою питомою вагою молоді (віком 16 - 24 роки) у складі безробітних, має характер переважно функ­ціонального безробіття.

Розвиток ринкової економіки супроводжується виникненням і розширенням масштабів хронічного безробіття.
Це пов'язано з тим, що інвестиції у створення нових робочих місць відстають від темпів зростання чисельності найманих працівників. Безробіття стає масовим і постійним, вражаючи насамперед найменш розвинуті регіони. Серед безробітних переважають жінки, спеціалісти з вищою освітою. Щодо вікового складу домінує молодь.

1.2

Рівень безробіття

Особливий інтерес викликає проблема рівня безробіття. Останнім часом повну зайнятість визначають як зай­нятість, за якої оплачувану роботу мають менше ніж 100% працездатного населення. Іншими словами, при повній зайнятості рівень безробіття дорівнює сумі фрикційного і структурного безробіття.

Такий рівень безробіття називають нормальним, або природним. Природний рівень безробіття
— це такий його рівень, при якому фактори, які підвищують і зменшу­ють ціни і заробітну плату знаходяться в рівновазі. Існує декілька тлумачень природного, нормального рівня без­робіття. Одне з найбільш поширених розглядає його як рівень, при якому інфляція не зростає швидкими темпами. Отже, до природного безробіття відносять фрикційне і структурне. Перевищення безробіттям природного рівня визначається, на думку західник економістів, циклічни­ми факторами. Меті визначення природного рівня без­робіття служить концепція потенційного ВНП, яка фак­тично узаконює достатньо високу норму безробіття. Згідно з цією концепцією потенційний ВНП досягається при повному завантаженні основного капіталу, під яким розуміють завантаження виробничих потужностей об­робної промисловості приблизно на 86%. В шістдесяті роки природною нормою безробіття, за якої міг бути досягнутий потенційний ВНП, вважали — 4,3%, в сімдесяті — 6,6%, в першій половині вісімдесятих — близько 7%.

Щодо виміру рівня природного безробіття, то треба зазначити, що до цього часу не існує надійної методики його обчислення. Це призводить до розходжень у методах оцінки рівня природного безробіття.

Найбільш відомий і простий спосіб полягає у розрахунку середньої величини фактичного безробіття за тривалий відрізок часу. Він заснований на тому, що середня величина фактичного безробіття за довготривалий період згладжує (вирівнює) циклічні коливання безробіття навколо його природного рівня.

Використовуючи цей метод, економісти США обчислили середній рівень безробіття за 1948 – 1985 рр. Він склав 5,6 % і був дуже близький до оцінки рівня природного безробіття (5,3 %), зробленої багатьма макроекономістами цієї країни.

Інший метод оцінки рівня природного безробіття полягає у визначенні такого року, у якому, за припущенням, в економіці була повна зайнятість, а рівень очікуваної інфляції був близький до її фактичного рівня.

Безперечним є й те, що рівень природного безробіття може змінюватися у часі в зв’язку із демографічними зрушеннями, тривалим спадом виробництва і економічною політикою, яку проводить уряд країни. Зараз вважається, що в розвинутих країнах рівень природного безробіття становить 5 – 6 %. Це означає, що при використанні 94 – 95 % робочої сили забезпечується повна зайнятість працездатного населення. За цих умов фактичний ВНП дорівнює потенційному ВНП.

Рівень безробіття обчислюється за такою формулою:

РБ
= ЧБ/ЧРС · 100,

де РБ – рівень безробіття у відсотках;

ЧБ – чисельність безробітних;

ЧРС – чисельність робочої сили.

Перехід на ринкові відносини із багатьох причин викликав в Україні різкий спад виробництва, що зумовило появу і зростання безробіття. На кінець 1998 р. кількість офіційно зареєстрованих безробітних досягла 1,9 млн. чоловік, що становить 7 % від загальної кількості працездатного населення. Рівень прихованого безробіття в середині 1998 р. складав 4,4 млн. чоловік, або біля 20 % від загального числа працюючих.

Рівень безробіття є важливим показником економічного стану країни, проте його не можна вважати єдиним і розглядати ізольовано від інших макроекономічних показників, що характеризують ефективність національної економіки.

За наявності надмірного безробіття в економіці виникають певні втрати, тобто істотні економічні збитки від безробіття. Вони виражаються у відставанні фактичного ВВП від його потенційного рівня.

Спробу математичними розрахунками визначити рух рівня безробіття і зайнятості залежно від відхилення фактично виробленого ВВП від потенційного здійснив американський учений Артур Оукен. Він вивів закон, згідно з яким щорічний приріст реального ВВП приблизно на 2,7% утримує кількість безробітних на постійному рівні. Кожні додаткові 2% приросту реального ВВП зменшує чисельність , безробітних на 1%.

З цього виходить, що визначення величини приросту ВВП необхідне для того, щоб не дати збільшуватися нормі безробіття. Від 2,5 до 3% щорічного приросту реального ВВП необхідно направляти на створення нових робочих місць, це сприятиме утриманню безробіття на тому ж рівні. Крім того більш швидкий приріст ВВП скорочує безробіття, тоді як відносне падіння темпів рос­ту збільшує кількість безробітних.

На думку деяких дослідників, природний рівень без­робіття, по суті таким не є, оскільки він не є оптимальним, природний рівень безробіття вище оптимального. Досягнення останнього максимізує економічний добро­бут, але приводить до надмірного росту інфляції. Ре­цептів безболісного зменшення рівня безробіття навіть на 1-2%, ще не винайдено. Навіть при досягненні опти­мального рівня безробіття добробут населення на макси­мальному рівні не забезпечується. За законами ринкової економіки, якщо зростає попит на робочу силу, зменшу­ється безробіття і відповідно зростає заробітна плата, платоспроможний попит населення на споживчі товари та послуги буде зростати. Але за законами тієї ж ринко­вої економіки ціни на споживчі товари та послуги будуть рости ще швидшими темпами, знецінюючи таким чи­ном, грошові доходи населення, тобто призводячи до інфляції.

Отже, ринкова економіка змушена постійно шукати відповідь на питання: зростання інфляції чи зростання безробіття?

Як свідчить світовий досвід, точного виміру безробіт­тя ніколи досягати не вдавалося через такі причини:

1) Часткова зайнятість. В офіційній статистиці всі зай­няті неповний робочий день входять в категорію пов­ністю зайнятих, що занижує рівень безробіття.

2) Робітники, які втратили надію на роботу. Статистика рахує безробітними тих, хто активно шукає роботу, ті хто зневірилися знайти роботу безробітними не вважа­ються,

3) Неправдива інформація. Зустрічаються люди, які заявляють, що активно шукають роботу, а насправді працювати не хочуть. Це завищує рівень безробіття.

1.3 Теорії пояснення безробіття

Безробіття уперше виникло у Великобританії на початку XIX ст. Проте до кінця століття воно не мало масового характеру, зростало лише в період економічних криз. Так, у США в 1920 – 1929 рр. середня кількість безробітних становила 2,2 млн. чоловік, а в 30-х роках – близько 20 % осіб найманої праці.

Першу спробу пояснити сутність і причини безробіття зробив англійський економіст Т. Мальтус. Він пояснював його надто швидким зростанням населення, яке випереджає збільшення кількості засобів до існування. Причину такого явища він вбачав у вічному біологічному законі, властивому всім живим істотам, - розмножуватися швидше, ніж збільшується кількість засобів до існування. Ця теорія з певними модифікаціями існує й нині. Засобами усунення безробіття Мальтус і неомальтузуанці вважають війни, епідемії, свідоме обмеження народжуваності та ін.

У середині 50-х років виникла технологічна теорія безробіття, згідно з якою його причиною є прогрес техніки, технічні зміни у виробництві, особливо раптові. Боротися з безробіттям, на думку її авторів, слід через обмеження технологічного прогресу, його сповільнення.

Найпоширеніша в наш час кейнсіанська теорія безробіття, згідно з якою його причиною є недостатній попит на товари, що зумовлено схильністю людей до заощадження та недостатніми стимулами до інвестицій. Кейнсіанці вважають, що ліквідувати безробіття можна через стимулювання державою попиту та інвестицій. Особлива роль у цьому (зростанні інвестицій) відводиться зниженню позичкового процента. Засобом боротьби з безробіттям Дж. Кейнс вважав збільшення військових витрат.

Ще одна концепція безробіття пояснює його високим рівнем заробітної плати, отже, щоб знизити безробіття, слід зменшувати заробітну плату.

Марксистська теорія пояснює безробіття закономірностями розвитку капіталістичного способу виробництва, насамперед законів конкурентної боротьби, які змушують капіталістів збільшувати інвестиції, вдосконалювати техніку, що зумовлює відносне збільшення витрат на засоби виробництва порівняно з витратами на робочу силу, що веде до зростання органічної будови капіталу і збільшення безробіття. У Марксовій теорії це отримало назву всезагального закону капіталістичного нагромадження.

Серед перелічених теорій найлогічнішою є теорія, що пояснює безробіття (основну його причину) всезагальним законом капіталістичного нагромадження. Це зумовлено тим, що він органічно поєднує пояснення причин як з боку технологічного способу, так і суспільної форми (відносин економічної власності). У першому випадку це, по суті, прогрес техніки, який зумовлює швидке зростання попиту на засоби виробництва порівняно з попитом на робочу силу. Таким поясненням обмежується технологічна теорія безробіття. Але його недостатньо, бо в умовах гуманістичного суспільства звільненим працівникам надавалась би можливість працевлаштування в інших сферах та галузях, для зайнятих – скорочувався б робочий день, не було б подвійної зайнятості (на двох і більше роботах), надурочних робіт та ін. Тому таке пояснення доповнюється характеристикою з боку суспільної форми – умовами конкурентної боротьби, особливостями капіталістичного нагромадження, за якого безробіття необхідне, оскільки, наприклад, в період піднесення виникає додатковий попит на робочу силу, а резервом для задоволення цього попиту стає масове безробіття. Воно є також важливим фактором тиску на зниження заробітної плати працюючих.

Розділ II: Втрати від безробіття та його причини.

Нам уже відомо, як вимірювати рівень безробіття і що існує декілька видів безробіття, а також те, що безробіття та інфляція є двома основними проблемами кожної національної економіки, ключовими проявами її нестабільності. Зрозумів зв'язок між обсягом виробництва і безробіттям, можна зрозуміти, чому безробіття є основною проблемою сучасного суспільства. Коли безробіття високе, ресурси недовикористовуються, а доходи населення зменшуються. Протягом таких періодів невдачі в економіці позначаються на психіці людей і житті сімей.

2.1

Соціально – економічні втрати від безробіття

Економічні наслідки.

Суспільство цінує високий рівень зайнятості з двох причин:

1) висока зайнятість означає високий обсяг національного виробництва та доходів;

2) праця в багатьох країнах високо цінується сама по собі.

Коли безробіття високе, значна частина продукту не добирається, доходи зменшуються, а люди терплять від втрати почуття власної гідності. Під час рецесії виникає ситуація, коли величезна кількість товарів (автомобілів, будинків, одягу тощо) ніби викидається в море.

Які втрати від великого безробіття? В таблиці надані розрахунки скорочення обсягу виробництва щодо потенційного ВВП через високе безробіття протягом останніх п'ятдесяти років. Найбільші економічні втрати мали місце під час Великої депресії, але стагнуючі 70-ті та 80-ті роки свідчать також про втрати в обсязі виробництва більш ніж на трильйон доларів. Втрати у періоди високого безробіття – найбільші документально підтверджені втрати сучасної економіки. Вони у багато разів перевищують оціночні втрати внаслідок встановлення монополії. В таблиці подано данні трьох основних періодів високого безробіття, починаючи з 1929 р. – Велика депресія, інертні 50-ті роки і застійний період з 1975 по 1984 р. Величина втрат в обсязі виробництва розрахована як кумулятивна різниця між потенційним і фактичним ВВП. Слід зауважити, що під час Великої депресії втрати щодо ВВП більш як у 10 разів перевищили втрати у недавніх періодах застою.

Таблиця 2.1 Економічні втрати в періоди високого безробіття.

Втрати від стагнації
Період	Середня норма безробіття (%)	Втрати в обсязі виробництва
		Втрати ВВП в млрд. дол. (ціни 1988 р)	% ВВП під час періоду
Велика депресія (1930 – 1939)	18,2	2,850	38,5
Інертні 50-ті роки (1954 – 1960)	5,2	46	0,3
Застій 70-х та 80-х років (1975 – 1984)	7,7	1,354	3,6

Безробіття спричиняє значні матеріальні втрати, адже зменшується вироблюваний національний продукт. Ці втрати пов’язані передусім із циклічним безробіттям і нерідко є досить значними. Для вимірювання втрат від циклічного безробіття використовують закон Оукена. Наявність циклічного безробіття означає, що фактичний ВВП є меншим від природного. Закон Оукена можна записати:

ВВП
٭ – ВВП

—————— = β(Б' – Б
٭)

ВВП
٭

де ВВП٭ - природний обсяг виробництва

ВВП – фактичний обсяг виробництва

(ВВП٭ - ВВП) – ВВП-розрив

Б٭ - природна норма безробіття

Б' – фактичний рівень безробіття

β – коефіцієнт чутливості ВВП до динаміки циклічного безробіття (він показує, що на кожен відсоток перевищення безробіттям його природної норми фактичний ВВП є меншим за природний ВВП на β %).

У більшості країн коефіцієнт β коливається в інтервалі від 2 до 2,5%. Це означає, що коли циклічне безробіття в національній економіці становить 1%, то фактичний ВВП на 2 – 2,5% менший за природний ВВП.

Таким чином, ВВП-розрив як показник втрат від циклічного безробіття становить: ВВП-розрив = β(Б' - Б*)ВВП*

В економіці США ВВП-розрив у роки спаду вимірюється сотнями мільярдів доларів. Такими є втрати суспільства від циклічного безробіття.

Економісти також визначають вплив динаміки фактичного безробіття на динаміку реального ВВП. У розвинутій економіці, наприклад США та інших західних країн, простежується така залежність:

ВВП
t
– ВВП
t – 1

——————— = 3 – 2(Б
t
' – Б'
t – 1
)

ВВП
t – 1

де ВВПt – реальний обсяг виробництва в розрахунковому році;

ВВПt – 1 – реальний обсяг виробництва в попередньому році;

Бt' – рівень безробіття в розрахунковому році;

Б't – 1 – рівень безробіття в попередньому році.

З цієї формули випливає, що коли рівень безробіття в національній економіці не змінюється, то реальний ВВП зростає в середньому на 3% за рік. У розвинутих країнах упродовж останніх десятиліть природний обсяг виробництва зростав приблизно на 3% щороку. Цей показник називають темпом зростання природного ВВП
, а його значення зумовлене нагромадженням капіталу, приростом населення та науково-технічним прогресом.

Якщо рівень безробіття порівняно з попереднім роком зростає на 1%, то реальний ВВП зменшиться на 2%, що означає величезні економічні втрати – недовиробництво товарів і послуг, зниження доходів населення тощо.

Соціальні втрати.

Хоча економічна плата за безробіття висока, ніякі втрати не можуть віддзеркалити ті соціальні та психологічні наслідки, які несуть у собі періоди вимушеного безробіття. Вимушена бездіяльність призводить до втрати кваліфікації, втрати самоповаги, занепаду моральних принципів. Недавні дослідження соціального здоров'я показали, що безробіття негативно позначається на психіці людини, на її фізичному стані: підвищується рівень серцевих захворювань, алкоголізму та самогубств. Провідний спеціаліст з цієї проблеми доктор М. Харві Бреннер твердить, що зростання норми безробіття на 1% протягом 6 років призведе до 37000 передчасних смертей в США. Психологічні тести показують, що втрата роботи – це психологічна травма, яка за рівнем стресу поступається тільки смерті найближчих родичів та тюремному ув’язненню.

2.2 Втрата і пошук роботи

У національній економіці щоденно когось із зайнятих звільняють з роботи, а окремі безробітні знаходять роботу. Цей безперервний приплив до лав безробітних і відплив із них визначає частку робочої сили, що перебуває у стані безробіття. Як уже відомо, робоча сила країни становить:

L = З + Б

де L – робоча сила

З – зайняті

Б – безробітні.

Щоб зрозуміти чинники, які визначають рівень безробіття, припустимо, що чисельність робочої сили є незмінною. Нехай s
позначає коефіцієнт звільнення працівників (частка зайнятих, яка втрачає роботу щомісяця); f
– коефіцієнт працевлаштовування (частка безробітних, які знаходять роботу щомісяця). Коефіцієнти звільнення і працевлаштовування разом визначають рівень безробіття.

Якщо рівень безробіття незмінний, тобто ринок праці перебуває у стаціонарному стані, то кількість найнятих на роботу має дорівнювати кількості звільнених. Умову стаціонарного стану на ринку праці можна записати так:

f
Б
= sЗ

У національній економіці зайняті – це різниця між робочою силою та безробітними:

З = L – Б

Звідси можна записати:

f
Б = s(L – Б)

Поділимо обидві частини рівняння на L
:

Б Б

F — = s 1 - —

L L

Таким чином, в національній економіці стаціонарний рівень безробіття (Б/L
) залежіть від коефіцієнтів звільнення та працевлаштовування. Зі збільшенням коефіцієнта звільнень рівень безробіття в країні зростає. Зі збільшенням коефіцієнта працевлаштовування цей рівень, зрозуміло, знижується.

Наприклад, у національній економіці 1,5% зайнятих щомісяця втрачає роботу (s
= 0,015). Це означає, що середній період перебування у стані зайнятості становить близько 67 місяців, або 5,5 року. Припустимо тепер, що близько 25% безробітних знаходять роботу кожного місяця (f
= 0,25). Тобто середній період пошуку роботи триває чотири місяці. Тоді стаціонарний рівень безробіття дорівнює:

0,015

Б*
= —————— = 0,0566

0,015 + 0,25

У даному прикладі природна норма безробіття становитиме близько 6%. Для зниження цієї норми треба зменшувати коефіцієнт звільнення або підвищувати коефіцієнт працевлаштовування. Коефіцієнти звільнення і працевлаштовування характеризують рівень природної норми безробіття, але не дають відповіді на запитання, чому, власне, існує безробіття.

2.3 Причини безробіття

Економічна наука неодноразова зробила спроби з’ясувати причини безробіття. Одну з таких перших спроб було зроблено французьким економістом Ж.Б.Сеєм. Ринок праці він розглядав на основі попиту та пропозиції. Закон Сея викликав полеміку, яка продовжується вже півтора століття. Ідея автоматичної рівноваги попиту та пропозиції на ринку праці була піддана критиці англійським економістом, священиком Томасом Мальтусом (1766-1834). На його думку і капітал, і населення на протязі значного періоду часу можуть бути надлишковими по відношенню до попиту на продукцію. Причиною падіння попиту є скорочення особистих доходів, а зменшення цих доходів викликається демографічними причинами: темпи зростання населення перевищують темпи зростання виробництва. Відповідно, причину безробіття треба шукати в надмірно швидкому зростанні населення. Сучасний досвід соціального розвитку показав однак, що в багатьох високорозвинутих країнах спостерігається дуже низька народжуваність і навіть абсолютне скорочення населення, однак безробіття існує. Отже причина безробіття – у іншому.

Принципово інакше пояснення безробіття дав Карл Маркс. На його думку причиною безробіття є не зростання заробітної плати, не швидкі темпи зростання населення, а нагромадження капіталу в умовах зростання технічної надбудови промислового виробництва. Змінний капітал авансований на купівлю робочої сили, зростає повільнішими темпами в порівнянні з постійним капіталом, авансованим на купівлю засобів виробництва. Іншою причиною є банкрутство підприємств в умовах ринку. Факторами, які підсилюють безробіття, є кризи і спади, міграції сільського населення.

Через 100 років після Ж.Б.Сея концепція автоматичної рівноваги сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринку праці була піддана критиці Дж.М.Кейнсом. Він стверджував, що при капіталізмі не існує механізму, який гарантував би повну зайнятість, яка швидше за все випадкова ніж закономірна. Причини безробіття – у відсутності синхронності споживання, заощадження та інвестицій. Суб’єкти заощаджень та інвестори – це різні соціальні групи. Щоб перетворити заощадження у інвестиції, необхідно мати ефективний попит – як споживчий, так і інвестиційний. Зменшення стимулів до інвестування призводить до безробіття.

Англійський економіст Артур Пігу (1877-1959) причину безробіття вбачав у недосконалій конкуренції, яка діє на ринку праці і веде до завищення ринку праці. Він намагався стверджувати, що всезагальне скорочення грошової заробітної плати стимулює зайнятість. Варто вказати і на те, що і в умовах досконалої конкуренції на ринку праці безробіття також існувало, а теза про високу зарплату як причину безробіття висувались Ж.Б.Сеєм.

Принципово нові підходи до даної проблеми були представлені у відомій роботі англійського економіста Олбані Філіпса (1914-1975) "The Relations Between Unemployment and the Rate of Change of Money Wage in the U.K., 1861- 1957", яка вийшла в 1958 році. Узагальнюючи статистичні дані по Великобританії за 1861-1957 роки, автор вибудував криву, яка характеризує взаємозв’язок між середньорічним зростанням заробітної плати і безробіттям. Цей взаємозв’язок виявився зворотнім: якщо заробітна плата швидко зростала, безробіття було невеликим і навпаки. Крива О.Філіпса виявилась ввігнутою відносно осі ординат: одному і тому ж приросту заробітної плати відповідало порівняно невелике скорочення безробіття при низькому його рівні і значне – при високому:

Річний процент приросту номінальної заробітної плати

10 8 6 4 2

Річний приріст цін або інфляція

Сам О.Філіпс дуже обережно підійшов до інтерпретації виведеної ним залежності, вказуючи на те, що для кінцевих висновків необхідним є більш детальне дослідження взаємозв’язку між безробіттям і ставками заробітної плати. Однак послідовники Дж.М.Кейнса почали пов’язувати криву Філіпса зі зростанням цін, а відповідно, з інфляцією. На осі ординат вже почали відкладати не приріст номінальної заробітної плати, а приріст цін, рівень інфляції, вважаючи, що зростання зарплати автоматично призвод

ить до інфляції. Тепер для збільшення зайнятості почали радити збільшувати інфляцію в межах керованості.

Економісти нині вважають, що в розвинутій ринковій економіці безробіття зумовлене трьома основними причинами:

1) пошуком роботи;

2) негнучкістю заробітної плати;

3) недостатнім сукупним попитом.

Якби в ринковій економіці кожен працівник міг однаково добре виконувати будь-яку роботу, то втрата роботи практично не спричиняла би безробіття. Звільненні працівники одразу знаходили б нове робоче місце. Проте в дійсності ситуація значно складніша. Пошук відповідного робочого місця
потребує певного часу і певних зусиль, що знижує коефіцієнт працевлаштування. Кожне робоче місце висуває свої професійні вимоги до працівника, а різні люди мають неодна­кові здібності. Вільні робочі місця можуть існувати и інших регіонах, але переміщення туди працівників не відбуваються миттєво. Інфор­мація про претендентів на робочі місця і вакансії не є повною. Отже, пошук нового місця праці потребує певного часу, впродовж якого люди не мають роботи. Структура робочої сили і структура робочих місць, як уже зазначалося, з багатьох причин не відповідають одна одній. Наприклад, винахід персонального комп'ютера зменшив по­пит на друкарські машинки, що своєю чергою зменшило попит на ті види праці, які брали участь у їх виробництві. Водночас зріс попит на різні види складної праці, які застосовують в електронній проми­словості. Зміни в структурі попиту і, відповідно, виробництва відбу­ваються безперервно. Це означає, що працівники втрачають свої ро­бочі місця.

Нарешті, люди стають безробітними внаслідок банкрутства фірми, в якій вони працювали, або через незадовільну оцінку їхньої роботи. Працівники можуть звільнятися за власним бажанням у разі зміни професійних інтересів або переїзду в інші регіони країни. Внаслідок перелічених обставин у національній економіці завжди існує певний відсоток осіб, які не мають роботи.

Другою причиною безробіття є негнучкість заробітної плати.
Інакше кажучи, зарплата не реагує на зміни у співвідношенні попи­ту і пропозиції на ринку праці, внаслідок чого вони часто не врівно­важені. Нерідко зарплата утримується на рівні, вищому за рівноваж­ний, а її зниження нині практично неможливе.

Саме тому, за гнучкої зарплати, встановленої на конкурентному ринку, фірми наймають усіх, хто хоче працювати за даного рівня заробітної плати. На малюнку показана кількість тих, кого фірми хочуть найняти за рівня зарплати W
е
, відповідає

Зв'язок рівня заробітної плати

та безробіття. Мал. 1

кількості тих, хто погоджується працювати за цього рівня зарплати, тобто попит на працю дорівнює її пропозиції. Частина працівників працювала б за вищу заробітну плату, а за даного рівня працювати не хоче. Добровільно не зайняті працівники віддають перевагу дозвіллю. Тобто на гнучкому ринку праці немає вимушеного безробіття.

Отож вимушене безробіття породжується негнучкою заробітною платою. За надто високої зарплати існує більше кваліфікованих працівників, ніж робочих місць. Фірми можуть найняти менше працівників, ніж є бажаючих працювати за цю заробітну плату. За рівня заробітної плані W
1
(вищого за рівноважний) кількість тих, кого фірми хочуть найняти працювати за такого рівня платні, — W
1
В
. Як наслідок, виникає безробіття. В економіці з фіксованою зарплатою може трапитися й протилежна ситуація. У разі надто низької платні (W
2
на мал. 1) фірми не зможуть заповнити всіх вакансій.

Отже, працівники є безробітними не тому, що вони хочуть знайти роботу, яка відповідає їхній кваліфікації, а внаслідок того, що за даного рівня зарплати пропозиція праці перевищує попит на неї.

Коли зарплата більша за її рівноважний рівень, а пропозиція робочої сили переважає попит на неї, то фірми, здавалось би, можуть знизити зарплату, яку вони виплачують. Однак, незважаючи на надлишок пропозиції на ринку праці, вони практично не можуть це зробити. У розвинутій економіці є дві основні причини негнучкості зарплати: дія законів про мінімальну зарплату
і діяльність трудових спілок
.

Закони про мінімальну заробітну плату встановлюють ту мінімальну ставку оплати, нижче якої фірми не можуть платити своїм працівникам. Більшість працівників отримує вищу платню, для них ці закони не мають значення. Проте чимало економістів вважає, що для некваліфікованих працівників установлена мінімальна зарплата перевищує рівноважний рівень їхньої платні. Це зменшує попит на ці види праці.

В усіх країнах навколо названих проблем точиться гостра політична боротьба. Прихильники вищого рівня мінімальної зарплати розглядають її як знаряддя підвищення доходів найбідніших верств населення. Хоча вони не заперечують того, що висока мінімальна зарплата може спричиняти безробіття серед окремих груп працівників, усе ж, на їхню думку, вона не є надмірною для виривання з бідності значних верств населення. Противники підвищення мінімальної зарплати стверджують, що це сприятиме зростанню безробіття і що даний вид допомоги не завжди отримують найнужденніші.

Іншою причиною негнучкості зарплати є монопольна влада трудових спілок. У багатьох розвинутих країнах частка найманих працівників, що є членами таких спілок, досить висока. Наприклад, у Швеції вона становить 84%, Данії — 75%, Італії — 47%, Німеччині — 32%. Щоправда, у США лише 16% найманих працівників є членами трудових спілок.

Зарплату членів трудової спілки визначає не рівновага попиту й пропозиції на ринку праці, а трудова угода між лідерами трудової спілки та адміністрацією, досягнута в ході переговорів між ними. У такій угоді рівень погодженої зарплати нерідко перевищує рівноважний, а фірми самостійно визначають потрібну їм кількість працівників. У результаті кількість зайнятих зменшується, а коефіцієнт працевлаштування знижується.

Третьою причиною безробіття є недостатній
сукупний попит,
який виникає в ході економічного циклу, коли національна економіка перебуває у фазі спаду. Недостатній су­купний попит веде до того, що процес продажу ускладнюється і зростають запаси непроданих товарів. Фірми скорочують вироб­ництво й звільняють частину працівників. Тому масштаби і рівень безробіття зростають.

Розділ III: Безробіття у різних країнах та шляхи його

подолання.

У різних країнах і на різних етапах їх економічного розвитку рівень природного безробіття різний. Він залежить від багатьох факторів, зокрема міграційних і демографічних процесів, соціальної забезпеченості населення, розбіжностей у темпах економічного зростання за секторами економіки й галузями виробництва, систем підготовки та перепідготовки кадрів, інформаційних служб зайнятості, податкової системи тощо.

3.1 Рівень безробіття у різних країнах

У другій половині XX ст. середній рівень безробіття коливався в розвинутих країнах у широкому інтервалі. У США в 1960-х роках він становив 4%, у 1970—1980-х зріс до 6% і знову опустився до 5% у 1990-х роках. У країнах Західної Європи динаміка безробіття була іншою: його середній рівень від 3% у 1960-ті роки зріс до 8—10% у 1990-х роках. Ці явища останніх десятиліть еко­номісти тлумачать неоднаково.

Одна група фахівців пояснює значне зростання природної нор­ми безробіття у США глибокими структурними змінами в економіці країни, однією з причин яких став різкий стрибок цін на нафту в 1970-ті роки, ініційований політикою нафтового картелю ОПЕК. Це, очевидно, викликало перерозподіл праці між більш енергомісткими та менш енергомісткими галузями. Цілком можливо, що зростання цін на нафту збільшило природну норму безробіття у США. Зниження середнього рівня безробіття у 1990-х роках відбу­лося за стабільних і низьких цін на нафту.

Інша група економістів пояснює динаміку середньою рівня безробіття у США змінами у складі робочої сили. Після Другої світової війни коефіцієнт народжуваності в країні різко зріс, що зумовило значне збільшення робочої сили в 1970-х роках. Молоді працівники належать до групи з вищим рівнем безробіття, тому вихід покоління буму народжуваності на ринок праці підвищив середній рівень без­робіття. Із постарінням цього покоління середній вік робочої сили зріс, що знизило рівень безробіття у 1990-ті роки.

Щодо європейських країн, то більшість економістів вважає, що причину зростання рівня безробіття тут потрібно шукати у щедрих виплатах безробітним працівникам, а також у спричиненому науково-технічним прогресом зменшенні попиту на некваліфікованих працівників порівняно з кваліфікованими.

У більшості країн Західної Європи існують щедрі програми для тих, хто не має роботи. Безробітні тривалий час можуть отримувати допомогу, величина якої нерідко перевищує 2/3 попереднього заробітку. Статистика свідчить, що країни з високими виплатами на безробіття мають здебільшого вищі його рівні.

В останній чверті XX ст. попит на некваліфікованих працівників знизився порівняно з попитом на складну кваліфіковану працю. Це відбулося насамперед внаслідок змін у техніці й технології, зокрема через комп'ютеризацію виробництва. В одних країнах, зокрема у США, ускладнення праці позначилося не стільки на рівні безробіття, скільки на зарплаті. Заробітна плата некваліфікованих працівників тут істотно знизилася щодо зарплати кваліфікованих. У країнах Західної Європи уряди створюють альтернативу роботі за низьку зарплату. Якщо заробітна плата некваліфікованих працівників знижується, значна частина їх розглядає допомогу з безробіття як кращий варіант. У результаті рівень безробіття підвищується.

У країнах, що розвиваються, безробіття і неповна зайнятість дуже значні. Багато експертів вважає, що рівень безробіття в цих країнах становить близько чверті робочої сили. Неповна зайнятість
спостерігається тоді, коли працівники зайняті меншу кількість годин або робочих днів, ніж вони бажають, або ці працівники змушені працювати на таких робочих місцях, де не повністю використовують їхню кваліфікацію, тобто їхня праця менш продуктивна.

У більшості країн, що розвиваються, великих масштабів набрало приховане безробіття
, передусім у сільському господарстві. В цих країнах затрати праці у цьому секторі настільки перевищують кіль­кість капіталу та природних ресурсів, що значний відсоток праці ма­ло сприяє збільшенню виробництва сільськогосподарської про­дукції. Певна частка зайнятих хоча й має роботу, але їхній потенціал використовується не повністю.

Основними причинами величезних масштабів безробіття, не­повної зайнятості робочої сили у країнах "третього світу" є, по-пер­ше, високі темпи зростання населення
. У 1980-х і 1990-х роках темп приросту населення у цих країнах становив 2,0-2,5%, що значно вище аналогічного показника для розвинутих країн (у середньому — 0,5%). У багатьох найбідніших країнах, які відчувають величезні труднощі в забезпеченні населення робочими місцями, темп приро­сту населення стабільно тримається на рівні 3%.

По-друге, сільськогосподарський сектор
, у якому в багатьох краї­нах, що розвиваються, зайнята більшість населення, зберігає від­носно стабільні показники зайнятості або кількість зайнятих на­віть зменшується. Водночас промисловість неспроможна поглинути приріст робочої сили. Оскільки частка промисловості в націо­нальній економіці багатьох країн, що розвиваються, коливається від 25 до 50%, то зайнятість у промисловості має зростати на 6-12% щорічно.

По-третє, у багатьох країнах, що розвиваються, дедалі ширше використовують капіталомісткі технології
, які є трудоощадними, що збільшує масштаби безробіття. Навпаки, країни "третього світу" потребують технологій, які відповідають станові їхніх ресурсів (вели­чезний надлишок некваліфікованої робочої сили і дуже обмежена кількість капітальних благ). Для цих країн придатні трудомісткі й капіталоощадні технології. Орієнтація на капіталомісткі технології зумовлена здебільшого намаганням наслідувати розвинуті країни, а також спотворенням відносних цін. У багатьох країнах, що розвива­ються, курс національної валюти завищений, що здешевлює імпорт капітального устаткування. Водночас рівні заробітків у промисловості цих країн у декілька разів перевищують заробітки в сільському госпо­дарстві. Тому сільськогосподарський сектор прогресує повільно. Краї­ни, що розвиваються, мають розробляти свої власні технології, що по­глинатимуть надлишкову робочу силу.

3.2 Державна політика зниження природної норми

безробіття

Уряди розвинутих країн намагаються знизити природну норму безробіття шляхом зменшен­ня масштабів фрикційного і структурного безробіття. Державні служби зайнятості поширю­
ють інформацію про вільні робочі місця,
щоб полегшити пошук роботи тим, хто її потребує. Державні програми з професійної перепідготовки
сприяють переходові працівників із депресивних галузей економіки в прогресивні.

Для пом'якшення економічних наслідків безробіття в розвину­тих країнах використовують страхування на випадок безробіття.
Працівники, які втратили роботу, мають право впродовж певного періоду отримувати частину свого попереднього заробітку. Хоча конкретні умови виплат допомоги з безробіття змінюються, а їхні рівень і період виплат у різних країнах неоднакові, більшість еко­номістів вважає, що страхування з безробіття підвищує його при­родну норму. Безробітні, які отримують допомогу, не так активно шукають роботу і відмовляються від пропозицій, які їх не приваблюють. Унаслідок цих змін у поведінці безробітних коефіцієнт працевлаштування знижується.

Однак та обставина, що страхування з безробіття підвищує його природну норму, аж ніяк не дає підстав для висновку про неба­жаність такої політики. Позитивним наслідком соціальних програм є те, що вони створюють у найманих працівників упевненість в от­риманні доходу в майбутньому. Загалом у макроекономічній теорії точиться гостра дискусія навколо питання оцінки вартості й вигід від різних систем страхування на випадок безробіття.

У країнах, що розвиваються, одним із найважливіших напрямів державної політики щодо скорочення безробіття є стимулювання
зниження народжуваності.
Окремі країни, що розвиваються, розро­били і запровадили програми планування сім'ї, що дало їм змогу досягти певного прогресу в зниженні темпів приросту населення. Ці програми містять різні складові, зокрема навчання попередження вагітності, забезпечення доступності контрацептивів для всього на­селення, використання стимулів і заборон для скорочення кількості дітей у сім'ї. У різних країнах ефективність таких програм неоднако­ва. Найбільшого успіху у зниженні народжуваності домігся Китай.

Ще одним важливим напрямом скорочення безробіття у "третьо­му світі" є проведення державної політики, яка стимулює викори­
стання трудомістких технологій,
що передбачають залучення вели­кої кількості робочої сили. Скорочення безробіття у країнах, що розвиваються, можна досягти, нарощуючи виробництво у сільсько­му господарстві та дрібній промисловості. Для цього потрібно ска­сувати соціальні ціни на продукти харчування, які нерідко запроваджують ці країни, та не допускати завищення курсу національної валюти. Крім того, необхідно розвивати інфраструктуру в сільсько­му господарстві, особливо дороги, комунальні послуги, сфери освіти й охорони здоров'я.

Політика стимулювання сукупного попиту як знаряддя змен­шення безробіття не діє у країнах, що розвиваються, бо попит у них не є найгострішою проблемою. Проблеми в цих країнах виникають у сфері пропозиції. Тут не вистачає капіталу й сировини, погано розвинені засоби зв'язку, транспорт, водогін і каналізація, немає потрібної кількості підприємців, новаторів, інженерів і менеджерів, обізнаних з технікою. Цим країнам потрібна така макроекономічна політика, яка ефективно мобілізує внутрішні резерви.

3.3

Рекомендації для подолання безробіття

Існують різноманітні методи боротьби з безробіттям.

Часто вони випливають з тієї концепції, якої ті або інші сучасні економісти дотримуються при пояснення причин безробіття.

Мальтузіанці пропонують обмежити народжуваність. Прихильники класичної теорії ринку праці – заходи по зниженню заробітної плати.

Кейнсіанські програми в короткочасному періоді пропонують суспільні роботи за рахунок бюджету держави; в довгостроковому періоді – державні замовлення приватному сектору, заходи по стимулюванню інвестиційного попиту, при цьому особливе значення надається зниженню облікової ставки процента.

Монетаристи пропонують зменшення державного бюджетного дефіциту, ухилення від планування соціальних програм, приборкання інфляції і створення здорового ринкового середовища, в якому обов’язково буде присутнє розорення неефективних підприємств і висування на передній план сильних, адаптованих товаровиробників. Зокрема монетаристи пропонують не знижувати, а підвищувати облікову ставку процента. Вони вважають, що ефективно діючий ринок викличе зростання виробництва, і, як наслідок – зростання попиту на робочу силу. Платою суспільства за монетарний шлях розвитку ринку є жебрацтво, злодійство і соціальна напруга в суспільстві. Досвід України, яка використовувала монетарні важелі розвитку економіки, - наочний тому приклад.

Серйозною проблемою є регіональне безробіття. Його подолання потребує проведення відповідної структурної політики і розроблення регіональних програм забезпечення ефективної зайнятості населення на основі подальшої диверсифікації економіки, залучення та функціонування приватного капіталу, розвитку інфраструктури, відкриття центрів перепідготовки робочої сили, формування спеціальних фондів кредитування приватних підприємців.

У Великій Британії, наприклад, зменшення регіонального безробіття досягається через організацію “підприємницьких зон”, в яких усі підприємства практично звільнені від сплати податку на нерухоме майно. Практикується пільговий продаж державою муніципальних земель, лібералізація правил забудови. Це сприяло підвищенню темпів зростання зайнятості в цих регіонах.

В умовах становлення ринкової економіки особливо гострою проблемою є безробіття серед молоді, яке дедалі зростає. Для її вирішення необхідно створити реальні передумови для обґрунтованого вибору професії та місця роботи з урахуванням потреб ринку праці, а також покликання, здібностей і психофізіологічних можливостей молодої людини та її професійної підготовки.

Важливим напрямом запобігання безробіттю серед молоді є реалізація спеціалізованих програм, які забезпечують розширення зайнятості молоді шляхом створення для неї додаткових робочих місць без великих матеріальних витрат, зокрема шляхом організації сезонної і тимчасової участі в проведенні сільськогосподарських робіт, обслуговуванні і ремонті сільськогосподарської техніки, транспортуванні і реалізації урожаю., через надання допомоги інвалідам, людям похилого віку, через роботу в лікарнях, інтернатах, дитячих будинках та ін.

Державна активна політика зайнятості передбачає розроблення програм сприяння зайнятості. Ці програми можуть охоплювати як окремі категорії населення, передусім маргінальні групи: молодь, жінок, інвалідів, так і специфічні випадки загрози безробіття, зумовлені економічною або іншою ситуацією (демографічним, політичним, стихійним лихом тощо).

У розвинутих країнах більшість програм зайнятості стосується певних категорій населення, які потребують підтримки й допомоги.

Розрізняють довгострокові й короткострокові (на один рік) програми. Вони розробляються як на державному, так і на регіональному рівнях. Метою державних і регіональних програм зайнятості є сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці.

Державні й територіальні програми зайнятості населення
спрямовані на: • сприяння розвитку і структурній перебудові економіки, створенню умов для спрямування вивільнюваних працівників, насамперед на рентабельні виробництва та в пріоритетні галузі економіки;

• попередження розвитку безробіття і його скорочення шляхом підвищення економічної заінтересованості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості;

• удосконалення системи відтворення робочої сили водночас із збільшенням числа робочих місць, поліпшенням професійної орієнтації, підвищенням кваліфікації працівників та ефективності використання трудових ресурсів;

• захист безробітних та їхніх сімей від негативних наслідків безробіття і забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не спроможні конкурувати на ринку праці;

• формування кадрової, матеріальної, інформаційної, статистичної, фінансової та науково-методичної бази державної служби зайнятості;

• заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає у сільській місцевості.

Спеціальні галузеві програми зайнятості населення
призначені для вирішення на рівні окремих галузей і підприємств проблем прихованого безробіття, сприяння продуктивній зайнятості працівників практичній реалізації диференційованого підходу щодо окремих підприємств з урахуванням державної політики структурної перебудови, санації державних підприємств і заходів державної політики на ринку праці.

В Україні вперше була розроблена державна програма зайнятості населення на 1995 р, як елемент довгострокової стратегії формування соціально-ринкової моделі управління ринком праці.

У програмах, розроблених в Україні, узагальнюються конкретні заходи щодо створення відповідного правового, організаційного та методичного забезпечення політики зайнятості за такими напрямами:

• формування механізму диференційованого підходу щодо збереження робочих місць;

• створення механізмів реалізації політики зайнятості в загальнонаціональних програмах (зокрема в програмах громадських робіт, сприяння зайнятості молоді, відродження села та ін.);

• регулювання трудових міграцій;

• забезпечення додаткових гарантій зайнятості населення окремим категоріям громадян;

• сприяння професійній мобільності;

• розвиток соціально-трудових відносин;

• удосконалення інформаційно-статистичної бази щодо розвитку ринку праці;

• сприяння зайнятості шляхом розвитку соціального партнерства.

Заходи щодо реалізації державної політики зайнятості на територіальному рівні ураховують необхідність сприяння будь-яким формам розширення сфери прикладання праці, в тому числі створення нових робочих місць, забезпечення умов для розвитку підприємництва та працевлаштування незайнятого населення і безробітних; забезпечення державних гарантій зайнятості для окремих категорій населення; поліпшення системи професійної орієнтації, підготовки й перепідготовки кадрів, матеріальної підтримки безробітних та їхніх сімей; організації громадських робіт тощо.

У програмах також обґрунтовується організаційне, наукове і фінансове забезпечення усіх запланованих заходів та необхідність контролю щодо їх реалізації.

Заходи, розроблені у програмах, передбачають забезпечення сприятливих податкових, інвестиційних, фінансово-кредитних та інших умов господарювання для підприємств, організацій, установ усіх форм власності.

Формування державної програми зайнятості має подвійний характер. З одного боку, вона розробляється знизу і являє собою узагальнення територіальних програм. З іншого боку, державна програма зайнятості формується зверху, узагальнюючи завдання, які можуть визначатися тільки на загальнодержавному і міжрегіональному рівнях. Це здійснюється шляхом розроблення законодавчих актів, удосконалення системи управління, координації фінансових витрат на реалізацію заходів економічної і соціальної політики у сфері зайнятості, підвищення рівня її наукового обґрунтування.

Важливим є об'єднання річного та довгострокового підходів до програмування зайнятості населення, як це передбачено статтею 14 Закону України “Про зайнятість населення”.

3.4 Врегулювання безробіття

Вирішення проблем безробіття на ринку пра­ці України по регулюванню незайнятості насе­лення мають включати заходи, що систематизовані за сьома основними напрямами, зокрема:

1. Формування нормативно-правової бази в сфері зайнятості населення.

♦ Забезпечення розробки нових проектів, пе­регляд і адаптація чинних законодавчих і нор­мативних актів і міжнародних договорів з пи­тань регулювання процесів незайнятості з ме­тою приведення національного законодавства у відповідність з міжнародними нормами і прин­ципами, запровадження механізмів захисту внутрішнього ринку праці України.

♦ Законодавче забезпечення підвищення конкурентоспроможності робочої сили на осно­ві адекватного вимогам ринку праці розвитку механізму підготовки кадрів.

2. Професійно-освітня підготовка кадрів, підвищення якості робочої сили.

♦ Розширення зв'язків підприємств і органі­зацій з місцевими освітніми установами всіх рівнів з метою залучення інвестицій на розвиток матеріальної бази навчальних закладів, вдосконалення системи професійної орієнтації учнів загальноосвітніх шкіл з урахуванням пот­реб місцевих ринків праці.

♦ Вирівнювання освітнього потенціалу між регіонами країни за рахунок трансформації ме­режі вищих навчальних закладів; зменшення міграційних потоків молоді.

♦ Розвиток системи виробничого навчання персоналу підприємств і організацій, а також випереджаючого навчання працівників, які підлягають вивільненню, як важливого засобу під­вищення їх конкурентоспроможності в умовах реформування окремих галузей економіки.

♦ Створення системи безперервної освіти, розробка професійних стандартів з урахуван­ням вимог до професійного рівня працівників, що дозволить забезпечувати якість і продуктив­ність виконуваних робіт.

♦ Створення системи оцінки професійних якостей працівників, що ґрунтується на визна­ченні їх компетентності і здатності гнучко реа­гувати на безперервні зміни вимог до кваліфіка­ції і професійної підготовки відповідно до ви­мог професійних стандартів.

♦ Розроблення і затвердження на державно­му рівні концептуальних засад формування та розвитку єдиної цілісної системи безперервної професійної освіти, зорієнтованої на задоволен­ня поточних і перспективних потреб у кадрах для сучасного виробництва та сфери послуг.

3. Збереження і створення робочих місць, сприяння розвитку підприємництва та самос­тійної зайнятості населення.

♦ Реалізація Державної та регіональних програм зайнятості населення, акцентуючи ува­гу на розширенні сфери прикладання праці за рахунок збереження ефективно функціонуючих та створення нових робочих місць, особливо в регіонах з критичною ситуацією на ринку праці, насамперед у вугільних регіонах, сільській міс­цевості, малих монофункціональних містах.

♦ Забезпечення збереження ефективно фун­кціонуючих робочих місць, підвищення ефек­тивності використання робочої сили та скорочення обсягів "прихованого безробіття", розви­ток гнучких форм зайнятості на допоміжних ро­ботах та у сфері послуг.

♦ Створення сприятливих умов для розвитку сфери малого бізнесу; самозайнятості та під­приємницької діяльності безробітних.

♦ Сприяння стабільній діяльності провідних промислових підприємств, які визначають зай­нятість в Україні з метою максимального упо­вільнення темпів скорочення чисельності зай­нятих в промисловості, створення в економіці нових робочих місць.

♦ Вдосконалення податкової політики з ме­тою зниження податкового тиску на роботодав­ців і стимулювання створення робочих місць в перспективних галузях економіки.

4. Розв'язання проблем зайнятості населення у сільській місцевості.

♦ Підтримка суб'єктів господарювання, що створюють нові робочі місця, особливо в сіль­ській місцевості, регіонах України з високим рівнем безробіття, через надання пільг за раху­нок місцевих бюджетів.

♦ Створення додаткових робочих місць у сільській місцевості шляхом розвитку суміжного виробництва, побутового обслуговування, стимулювання малого підприємства і самозайнятості професійної освіти.

5. Сприяння зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці.

♦ Створення робочих місць для окремих соціально демографічних груп населення (молоді, жінок, інвалідів, колишніх військовослужбовців тощо) шляхом надання роботодавцям дотацій за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

♦ Забезпечення можливостей для соціально незахищених категорій громадян (молоді, жі­нок, інвалідів) в отриманні у повному обсязі послуг з підвищення їх конкурентоспроможнос­ті на ринку праці.

♦ Забезпечення соціального захисту грома­дян, які мають додаткові державні гарантії щодо працевлаштування, вдосконалення механізму бронювання робочих місць та підвищення ефек­тивності їхнього використання.

6. Регулювання соціально-трудових відносин.

♦ Розробка і впровадження механізму надан­ня першого робочого місця випускникам шкіл, випускникам професійних і вищих навчальних закладів.

♦ Залучення коштів місцевих бюджетів і робо­тодавців для реалізації заходів зі сприяння зайнятості працівників, які підлягають вивільненню.

♦ Розвиток соціального партнерства на всіх рівнях, розробка механізмів взаємодії органів виконавчої влади, роботодавців, професійних спілок та інших представницьких органів при вирішенні проблем незайнятості населення.

♦ Посилення державного регулювання пи­тань "прихованого безробіття" і одержання до­помоги в цих умовах.

♦ Удосконалення управління процесами ви­вільнення працівників, в першу чергу, з підприємств, що реструктуруються або відносно яких порушені справи про банкрутство, з метою збе­реження робочих місць та соціального захисту працівників, регулювання цих питань через колективні договори.

♦ Регулювання процесів трудової міграції, розвиток співробітництва з державами, що ма­ють спільні кордони з Україною.

♦ Створення умов для підвищення територіальної, професійної і соціальної мобільності ро­бочої сили.

♦ Легалізація "тіньової" зайнятості, зокрема в сфері малого бізнесу та підприємництва.

7. Надання соціальних послуг зареєстрованим безробітним.

♦ Вдосконалення професійної освіти безро­бітних громадян з метою підвищення їх конку­рентоспроможності на ринку праці і можливості якнайшвидшого працевлаштування.

♦ Зниження рівня й тривалості безробіття, особливо молодіжного, сімейного та сільського шляхом розвитку заходів активної політики зайнятості, залучення безробітних до підприєм­ницької діяльності.

♦ Розвиток тимчасових, сезонних та оплачу­ваних громадських робіт шляхом поширення їх видів та напрямів.

♦ Надання матеріальної допомоги безробіт­ним та членам їх сімей, поступове наближення мінімальних розмірів соціальних виплат загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням до прожиткового мінімуму.

♦ Консолідація фінансових коштів для реалі­зації заходів по запобіганню безробіттю і підви­щенню ефективності їх використання.

♦ Координація дій державних органів вико­навчої влади, місцевих органів виконавчої вла­ди, об'єднань роботодавців і профспілок по за­лученню фінансових ресурсів, що виділяються на здійснення заходів, пов'язаних з регулюван­ням ринку праці і сприянням зайнятості.

3.5 Допомога при безробітті

Якщо людина втрачає роботу, їй необхідно протягом 7 днів із дня звільнення звернутись до Державної служби зайнятості в тому районі, де людина проживає, і зареєструватись як такою, що шукає роботу. Це слід зробити обов'язково, інакше буде втрачено право на призначення допомоги по безробіттю. Протягом семи днів із дня реєстрації служба зайнятості повинна запропонувати підходящу роботу. Велике значення має причина, через яку людина втрачає роботу. Якщо людина була звільнена з роботи у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, то їй надаються особливі гарантії, якщо з інших причин, — то така людина реєструється в службі зайнятості на загальних підставах.

Якщо людина, що була звільнена з роботи у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, в період пошуку роботи відмовилась від двох пропозицій підходящої роботи, то вона втрачає право на отримання статусу безробітного строком на 3 місяці, а потім перереєструється на загальних підставах. Інші громадяни в разі, якщо вони відмовились від двох пропозицій підходящої роботи, не можуть бути визнані безробітними. Вони знімаються з обліку. Через шість місяців такі громадяни знову можуть зареєструватись у службі зайнятості на загальних підставах. Якщо ж підходяща робота відсутня, то на 8-й день така людина рішенням служби зайнятості визнається безробітною. Одночасно з прийняттям рішення про визнання громадянина безробітним йому призначається допомога по безробіттю. Підстави виплати та розмір допомоги визначаються Законом України «Про зайнятість населення».

Для осіб, які втратили роботу в зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, Закон надає особливі гарантії і вищий розмір допомоги. Для громадян, зареєстрованих на загальних підставах, гарантії і допомога дещо інші. Так, працівникам, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи адміністрації в зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією, перепрофілюванням, скороченням чисельності або штату працівників, гарантується право на одержання допомоги по безробіттю у розмірі 100% середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом 60 календарних днів, 75 % — протягом 90 календарних днів і 50 – протягом наступних 210 календарних днів, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати.

Якщо такий працівник без поважних причин своєчасно не зареєструвався у службі зайнятості, він втрачає зазначені вище пільги, реєструється вже на загальних підставах і отримує допомогу у менших розмірах. Безробітним громадянам, зареєстрованим у державній службі зайнятості на загальних підставах, допомога по безробіттю виплачується у таких розмірах: не менше 50% середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, якщо громадянин протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працював не менше 26 календарних тижнів; не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати — у всіх інших випадках, включаючи громадян, які шукають роботу вперше або після тривалої перерви.

Допомога таким громадянам виплачується починаючи з 8-го дня після реєстрації і до дня працевлаштування громадянина, але не більше 360 календарних днів протягом двох років. Для осіб перед пенсійного віку — до 720 календарних днів. Громадянам, що вперше шукають роботу та громадянам, що бажають відновити трудову діяльність після шестимісячної перерви, допомога виплачується не більше 180 календарних днів. Розмір допомоги по безробіттю підлягає індексації в установленому законодавством порядку. Крім того, безробітним може надаватись матеріальна допомога. Безробітні після закінчення строку виплати допомоги по безробіттю можуть одержувати протягом 180 календарних днів матеріальну допомогу по безробіттю у розмірі до 75% встановленої законодавством мінімальної заробітної плати за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім'ї не перевищує встановленого неоподатковуваного мінімума доходів громадян. У разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні, членам сім'ї безробітного або особі, яка здійснювала поховання, виплачується допомога на поховання у розмірі, який встановлено чинним законодавством.

Крім того, кожному з членів сім'ї, які перебувають на утриманні безробітного, а також громадянам, у яких закінчився строк виплати допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю, надається одноразова допомога у розмірі 50% установленої законодавством мінімальної заробітної плати. Слід зазначити, що Закон передбачає і випадки припинення та відкладення виплати допомоги по безробіттю і матеріальної допомоги по безробіттю, що вам буде детально роз'яснено при зверненні до державної служби зайнятості.

ВИСНОВОК

З вищенаведеного можна зробити наступні висновки: безробіття, так само як і інфляцію, ми розглядаємо як явище, що засвідчує порушення рівноваги, тобто як результат певних макроекономічних коливань. Щоправда, не всяке безробіття є порушенням або відхиленням від норми. Оскільки воно спостерігається в усіх країнах ринкової економіки і в різні часи, то його можна певною мірою також вважати своєрідною нормою.

Чому безробіття є макроекономічним явищем? Для тлумачення наводять, як правило, два аргументи.

Перш за все наявність безробіття є свідченням недовикористання ресурсів суспільства, а отже, і чинником, що діє в бік зменшення ВНП, сукупної пропозиції.

По-друге, безробіття - це, окрім усього, певна кількість людей із меншою платоспроможністю, що спричиняє зменшення сукупного попиту. Отже, безробіття впливає на макрорівновагу з двох боків: і з боку попиту, і з боку пропозиції.

Досвід засвідчує: певний відсоток безробіття існує завжди. Покладаючись на цей безперечний факт, можна висловити припущення, що певний рівень безробіття є нормою, певною мірою природним явищем.

Безробіття, що формується різними потоками на ринку праці, складається з двох частин: природного (нормального) рівня та рівня, що перевищує природний. Величина природного рівня є змінюваною і формується низкою зовнішніх чинників.

Встановлення безробіття на рівні, що перевищує природний, спричиняє відхилення фактичного ВВП від потенційного (природного) ВВП, що міг би бути створений. Зв'язок між відхиленням рівня безробіття від природного та втратою ВВП відображений у законі Оукена. Існує два принципово відмінних трактування безробіття: неокласичне та кейнсіанське. Неокласичне, що є своєрідною конкретизацією класичного, пояснює безробіття жорсткістю зарплати, негнучкістю цін і хибністю економічних передбачень. Кейнсіанське трактування ґрунтується на ідеї недостатності сукупного попиту.

Список літератури:

1. Про зайнятість населення: Закон України // Законодавст­во України про працю станом на 25 травня 1999 р. — Київ: Істи­на, 1999.

2. Україна: аспекти праці. Науково-економічний та суспільно-політичний журнал. Київ, 2004. № 2, № 4

3. Адамчук В.В., Ромашов О.В., Сорокіна М.Е. Економіка і соціологія праці: підручник для вузів - Москва. ЮНИТИ, 1999.

4. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Опорний конспект лекцій. – К.; Четверта хвиля, 1997.

5. Базилевич В.Д. та ін. Макроекономіка, опорний конспект лекцій. – К., 2001.

6. Баликоев В.В. Общая экономическая теория – Новосибирск. 2000.

7. Барр Раймон. Политэкономия. – М., 2000.

8. Богиня Д.П., Грішнова О.А. Основи економіки праці: Навч. посібник. — Київ Знання Прес, 2000.

9. Будаговська С., Кілієвич О. та ін. Мікроекономіка і макроекономіка. К.: Основи. 1998.

10. Будаговська С. та ін. Мікроекономіка і макроекономіка. – К., 2002.

11. Васильченко В. С. Ринок праці та зайнятість. — К., 1996.

12. Григорчук Т.В. Основи економічної теорії., Коломия –1998

13. Гальперин В., Гребенников П. та ін. Макроекономіка: Посібник. Економічна школа, 1994

14. Дорнбуш Р., Фішер С. Макроекономіка: переклад с англ. М.: Вид-во МДУ: ІНФРА-М, 1997.

15. Ковальчук В.М. Макроекономіка. Теоретичний конспект.,Тернопіль-1996

16. Комісарук М.П. Макроекономіка. Курс лекцій.,- Коломия-1999

17. Костюк В.Н. Макроекономіка: Курс лекцій. – М.: Центр, 1998

18. Макконел К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципи, проблеми и політика: В 2 т.: Пер. с англ. ІІ-го изд.. – М.: Республіка, 1992.

19. Макроекономіка і мікроекономіка: Підручник/за ред. С.Будаговської. – К.: Основи, 1998

20. Меньк'ю Н.Г. Макроекономіка: Пер. С англ.. – М.: Вид-во МДУ, 1994

21. Павловський М. Макроекономіка перехідного періоду. - К.: “Техніка”. 1999.

22. Панчишин С. Макроекономіка. Київ, Либідь, 2001

23. Петюх В.М. Ринок праці та зайнятість: Навч. посіб. — Київ МАУП, 1997.

24. Пухтаєвич Г.О. Макроекономічний аналіз, Київ, 2000

25. Овчиніков Г.П. Макроекономіка. – СПб., 1993

26. Радіонова І.Ф. Макроекономіка та економічна політика: Підручник, Київ, 2000

27. Рофе А.И., Збишко Б.Г., Ишин В.В. Ринок труда, зайнятість населення, економіка ресурсів для праці: Навч. посібник. — Москва: МИК,1997

28. Савченко А.Г та ін. Макроекономіка. К.: Либідь, 1999

29. Семюелсон П.А., Нордгауз В.Д. Макроекономіка. – К.: Основи, 1995

30. Соболєв В.М. Макроекономіка. – Харків: НФВ, Студцентр, 1997

Тодаро М.П. Економічний розвиток. Підручник. – М.: ЮНІТІ, 1997