Планування грошових потоків на підприємстві

Національний аграрний університет

кафедра фінансів

Курсова робота

на тему:

«Планування грошових потоків на підприємстві»

Роботу виконала :

студентка 3 курсу 1 групи

економічного факультету

від. «Економіка підприємства»

Нємцева Жанна В’ячеславівна

Перевірила :Заліско І.М.

КИЇВ – 2006

Зміст

Вступ

Розділ 1. Склад і характеристика грошових надходжень підприємств

1.1 Суть та структура грошових надходжень

1.2 Доходи від звичайної діяльності

Розділ 2. Доходи від операційної діяльності

2.1 Виручка від реалізації продукції, товарів і послуг

2.2 Методи планування виручки від реалізації продукції, товарів та послуг

Розділ 3. Грошові надходження від інвестиційно-фінансової діяльності

3.1 Значення грошових надходжень від інвестиційної діяльності

3.2 Надходження грошових коштів у результаті утворення боргових зобов’язань

3.3 Доходи від фінансових операцій

Розділ 4. Формування валового доходу і прибутку

4.1 Формування валового доходу

4.2 Формування прибутку підприємств

4.3 Методи планування прибутку

4.4 Розподіл та використання прибутку підприємства

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

У процесі виробничо–господарської діяльності підприємств постійно здійснюється кругообіг коштів. Вкладання коштів у виробництво з метою виготовлення товарів і отримання виручки від її продажу характеризує кругообіг коштів підприємств.

Найважливішою стороною діяльності підприємств є забезпечення грошових надходжень, які потрібні для відшкодування витрат виробництва і обігу, своєчасного виконання фінансових зобов’язань перед державою, банками та іншими суб’єктами господарювання для формування доходу і прибутку.

Соціально – економічний розвиток ринкових відносин в Україні супроводжуються якісними структурними зрушеннями у бік інтенсифікації виробництва, пошуку джерел його фінансування, підвищення його ефективності.

За цих умов важливим фактором подальшого розвитку будь – якого підприємства є грошові надходження, що перевищують платежі підприємства. Від наявності або відсутності коштів буде в кінцевому підсумку залежати можливість функціонування підприємства, його конкурентоспроможність та фінансовий стан.

З переходом на ринкові основи в господарювання зростає роль фінансової діяльності підприємств у напрямку найефективнішого інвестування фінансових ресурсів, операцій із цінними паперами та інші питання фінансової діяльності набувають важливого значення для фінансових служб підприємств. Важливий напрямок фінансової діяльності підприємства за ринкової економіки – це раціональне використання вільних фінансових ресурсів, пошук ефективних напрямків інвестування коштів, які даватимуть підприємству додатковий прибуток. Прибуткове інвестування грошових коштів здійснюється на фінансовому ринку.

Отже, грошові надходження підприємств відіграють значну роль у процесі кругообігу коштів. Відшкодовуючи авансовані у виробництво вкладення, формуючи доходи і фонди грошових коштів, вони створюють економічні умови для нового циклу виробництва і реалізації продукції, вдосконалення та розширення господарства, збільшення власного капіталу.

Розділ 1. Склад і характеристика грошових надходжень підприємств

1.1 Характеристика та склад грошових надходжень підприємств

У процесі виробничо-господарської діяльності підприємств постійно здійснюється кругообіг коштів, тобто вкладення коштів у виробництво з метою виготовлення продукції й отримання виручки від її продажу.

Забезпечення грошових надходжень, потрібних для відшкодування витрат виробництва й обороту, своєчасного виконання фінансових зобов'язань перед державою, банками та іншими суб'єктами господарювання, формування доходів і прибутку є найважливішою стороною діяльності підприємств .

Грошові надходження — це кошти, які надходять на поточні й інші рахунки підприємству банках та в касу підприємств.

Термін «грошові надходження» є ширшим ніж термін «дохід (виручка) від реалізації». Він охоплює всі вхідні грошові потоки підприємств.

Під грошовими потоками розуміють надходження і витрати грошових коштів та їхніх еквівалентів. За джерелами надходження грошові потоки можна поділити на внутрішні та зовнішні. Кошти, що надходять з будь-яких джерел на самому підприємстві, належать до внутрішніх. Надходження коштів на поточний рахунок підприємства в банку, які мобілізуються на фінансовому ринку, свідчить про використання ним зовнішніх джерел.

Структура вхідних грошових потоків залежить від сфери діяльності та організаційно-правової форми підприємства. У країнах з розвинутою ринковою економікою 60—70 % фінансових ресурсів надходить на підприємства за рахунок внутрішніх джерел.

За командно-адміністративної економіки, коли ще не було реального фінансового ринку, введення у класифікацію грошових надходжень доходу від позареалізаційних операцій було цілком виправданим. Тоді підприємства майже не мали доходів від цінних паперів, крім державних облігацій, питома вага яких у загальній сумі грошових надходжень була незначною.

Трансформація економіки в ринкову супроводжувалася створенням необхідної інфраструктури, насамперед розвитком фінансово-кредитної системи та фінансового ринку. За цих умов підприємства поряд з операційною (основною) здійснюють і фінансову та інвестиційну діяльність.

Операційна діяльність — це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, крім інвестиційної та фінансової.

Основна діяльність - операції, пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу.

Інвестиційна діяльність — це сукупність операцій з придбання та продажу довгострокових (необоротних) активів, а також короткострокових (поточних) фінансових інвестицій, що не є еквівалентами грошових коштів.

Фінансова діяльність — це сукупність операцій, які призводять до зміни величини та (або) складу власного і позичкового капіталу. Види діяльності підприємства зображено на рис.1

Така класифікація дає змогу:

·оцінити можливості підприємства із забезпечення продовження та розширення основної діяльності необхідними коштами без залучення зовнішніх джерел фінансування:

·передбачити майбутній рух грошових коштів, пов'язаний з вимогами засновників, які надали підприємству капітал.

Віднесення конкретної операції до певної класифікаційної групи залежить від напрямку господарської діяльності підприємства. Так, інвестиції в цінні папери для виробничого підприємства є інвестиційною діяльністю, але для інвестиційної компанії - це основна (операційна) діяльність.

Коли якась операція супроводжується надходженням коштів від кількох видів діяльності, то ці надходження розподіляються за відповідними позиціями. Так, суму, сплачену банку, яка включає погашення позички та відсотки, буде відображено двома позиціями: сплату відсотків у складі операційної, а погашення позички — у складі фінансової діяльності.

Операційна, інвестиційна та фінансова діяльність підприємства — це його звичайна діяльність.

Звичайна діяльність — це будь-яка основна діяльність підприємства, а також операції, що забезпечують основну діяльність або виникають унаслідок її здійснення. Крім звичайної діяльності, виділяють надзвичайні події.

Надзвичайна подія — це подія або операція, яка не входить у звичайну діяльність підприємства та настання котрої не очікується періодично або в кожному наступному звітному періоді. Надзвичайними подіями вважають стихійне лихо (землетрус, зсув ґрунту, повінь тощо), експропріацію власності підприємства за кордоном.

Повна й достовірна інформація про грошові надходження підприємства за звітний період формується в бухгалтерському обліку. Оскільки ця інформація є основою для аналізу і прийняття управлінських рішень, то відображається вона за видами діяльності підприємства.

Грошові надходження від надзвичайних подій відображаються в обліку відокремлено від звичайної діяльності.

1.2 Доходи від звичайної та надзвичайної діяльності

У грошових надходженнях підприємств найбільша питома вага належить доходам від операційної діяльності та іншим операційним доходам. Усі доходи підприємства поділяються на дві групи:

1)доходи від звичайної діяльності;

2)доходи від надзвичайних подій.

Відповідно, і грошові надходження від звичайної діяльності підприємств включають доходи від:

- основної (операційної) діяльності;

- іншої операційної діяльності;

- фінансової діяльності;

- фінансових операцій;

- інвестиційної діяльності;

- іншої звичайної діяльності.

Доходи від надзвичайних подій включають:

· відшкодування збитків від надзвичайних подій;

· інші надзвичайні доходи.

Класифікацію доходів від звичайної діяльності показано на рис.2

Грошові надходження підприємств значно перевищують отримувані підприємством доходи від різних видів його діяльності. Положеннями _ (стандартами) бухгалтерського обліку П(С)БО встановлено відповідні вимоги щодо визнання доходу за кожним видом діяльності.

У бухгалтерському обліку дохід визнається в разі збільшення активу або зменшення зобов'язань, що супроводжується зростанням власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Не визнаються доходами грошові надходження від інших осіб:

· сума надходжень за договором комісії, агентським та іншим

· договором;

· сума попередньої оплати продукції (товарів, робіт, послуг);

· сума завдатку під заставу або на погашення позички, якщо це передбачено відповідним договором;

· надходження від первинного розміщення цінних паперів;

· сума авансу в рахунок оплати продукції (товарів, робіт,

· послуг);

· сума податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов'язкових платежів, що підлягають переказуванню до бюджету й позабюджетних фондів;

· інші надходження.

Ці грошові надходження збільшують активи підприємства, але не примножують власний капітал, а тому не визнаються доходом.

За кожним видом діяльності дохід визнається як зростання економічних вигід, які отримані чи підлягають отриманню в результаті реалізації товарів, продукції, послуг, інших активів, а також у результаті використання активів підприємства іншими сторонами (у вигляді відсотків, дивідендів, роялті). Визначення доходу за бухгалтерським і податковим обліком не збігається. усі розрахунки з бюджетом побудовано на основі податкового обліку.

Рис. 2. Класифікація доходів

Схему формування і використання доходів підприємств відповідно до національних стандартів бухгалтерського обліку П(С)БО, запроваджених з 2000 року в "Україні, зображено на рис. 2.

Грошові надходження підприємств відіграють значну роль у процесі кругообігу коштів. Відшкодовуючи авансовані у виробництво вкладення, формуючи доходи і грошові фонди, вони створюють економічні умови для нового циклу виробництва і реалізації продукції, удосконалення та розширення власного господарства, збільшення власного капіталу.

Розділ 2. Доходи від операційної діяльності

2.1 Доходи від операційної діяльності

Головним джерелом грошових находжень від операційної діяльності є грошові кошти, отримані від покупців і замовників. Операційна діяльність, як правило, є основним джерелом доходу підприємства. У доходах від операційної діяльності важливе місце посідають доходи (виручка) від реалізації продукції (робіт, послуг).

Процес виробництва та реалізації завершується доведенням продукції до споживача.

Реалізація продукції (Т — Г) — це кінцева стадія кругообігу коштів підприємства (Г- Т ... В ... Т' — Г), яка є його важливим показником. Рух товарів і коштів створює підґрунтя економічних відносин між виробниками, постачальниками, посередниками і покупцями.

Для підприємства-виробника реалізація продукції є свідченням, що вона за споживчими властивостями, якістю та асортиментом відповідає потребам покупців, суспільному попиту.

На практиці можуть використовуватись два методи визначення моменту реалізації продукції;

а)метод нарахування - продукцію відвантажено або відпущено споживачу (відбулося передавання права власності);

б)касовий метод — одержано кошти на рахунок постачальника за реалізовану продукцію.

В обох випадках усі розрахунково-платіжні документи мають бути оформлені відповідно до чинного законодавства. Реалізація продукції завжди передбачає зміну форми вартості (Т — Г), тому бартер, або прямий товарообмін (Т-Т), не можна вважати реалізацією продукції. За бартерного обміну товарів не відбувається руху коштів, немає надходжень виручки від реалізації продукції, тобто не відбувається зміни форми вартості. На превеликий жаль, в економіці України ще й досі залишається значною питома вага товарообмінних бартерних операцій.

Податкові зобов'язання підприємств у податковому обліку, пов'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), виникають за події (однієї з двох — відвантаження продукції чи отримання коштів), що відбулася раніше. Винятком є малі підприємства, де виручка від реалізації продукції (робіт, послуг) визначається тільки за касовим методом.

Отже, існують різні методичні підходи до визнання доходу (виручки) за податковим і бухгалтерським обліком.

Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) та інших активів за бухгалтерським обліком визнається за наявності всіх наведених нижче умов, передбачених П(С)БО 15 «Дохід»:

· покупцеві передані суттєві ризики і вигоди, пов'язані з правом власності на товар (продукцію, актив);

· підприємство не здійснює подальше управління та контроль за реалізованими товарами (активами);

· сума доходу (виручки) може бути достовірно визначена; «є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигід підприємства;

• витрати, пов'язані із цією операцією, можуть бути достовірно визначені.

Якщо підприємство отримало грошові кошти чи сталося збільшення інших його активів, але не виконано хоча б однієї з названих вище умов, то в бухгалтерському обліку дохід не визнається.

Так, одержаний від покупця аванс за товари, які ще йому не відвантажені, відображатиметься в бухгалтерському обліку як кредиторська заборгованість за одержаними авансами, оскільки не дотримано першої умови, коли покупцеві передаються суттєві ризики і вигоди, пов'язані з правом власності на товар. Водночас у податковому обліку ці надходження визнаватимуться доходом, за яким виникають податкові зобов'язання.

Як було щойно сказано, однією з важливих умов визнання доходу є можливість достовірної оцінки витрат, пов’язаних з одержанням указаних доходів. Стосовно бартерних операцій, то сума доходу за бартерним контрактом визнається за справедливою (ринковою) вартістю активів, які одержані або підлягають одержанню підприємством, зменшеною чи збільшеною відповідно на суму переданих або одержаних грошових коштів. Якщо справедливу вартість активів, які отримані або підлягають отриманню за бартерним контрактом, визначити неможливо, то дохід визначається за вартістю активів, переданих за цим бартерним контрактом.

Зростання бартерних операцій в Україні зумовлене кризовим станом платежів. Багато підприємств за браком коштів на рахунках змушені користуватися бартерними операціями. Про це свідчать дані, наведені в табл. 1.

Галузі	4 кв. 1998	1кв 2000	2 кв. 2000	3кв. 2000	10 міс. 2000
1. Промисловість - усього	42,4	41	41,7	41,4	43,3
В тому числі:
електроенергетика	45,8	48,1	50,6	50,3	50,6
паливна	50,1	46,7	48,1	47,9	60,2
чорна металургія	46,5	38,6	40	39,9	40,9
кольорова металургія	36,8	20,1	20,5	21,2	19,9
хімічна і нафтохімічна	49	50,6	48,5	46,9	46,7
машинобудівна І металообробна	46,7	46	45,5	46,1	45,3
лісова, деревообробна і целюлозно-паперова	54,3	49,9	52,1	51,1	50,8
промисловість будіїїслі.иих матеріал і н	59,5	64,2	64,3	64,7	65.3
легка	36.7	40,1	42,5	41,8	41
харчова	21,8	22.1	20,9	20,4	22,5
2. Сільське господарство:
рослинництво	-	-	-	-	33
тваринництво	-	-	-	-	10

Згідно з чинним господарським законодавством бартерні операції нині включаються у звітність з реалізації продукції підприємств, що певною мірою спотворює реальний стан справ.

Підприємство, здійснюючи господарську діяльність, може отримувати доходи від реалізації послуг — окремих або супутніх до іншої діяльності (готельні послуги і громадське харчування, продаж товарів з наступним обслуговуванням тощо).

Особливості визнання доходу в бухгалтерському обліку від надання послуг випливають зі специфіки даного виду господарських операцій. Дохід, пов'язаний з наданням послуг, визнається виходячи з рівня завершеності операції з надання послуг на дату балансу, якщо може бути достовірно оцінений результат цієї операції.

Існують певні особливості визнання доходу за цільового фінансування господарської діяльності підприємств, організацій та інших юридичних осіб.

Цільове фінансування не визнається доходом доти, доки не існує підтвердження того, що воно отримане та підприємство виконує умови фінансування. Інакше кажучи, цільове фінансування визнається доходом протягом тих періодів, у яких визнаються витрати, пов'язані з виконанням умов цільового фінансування.

Доходи (виручка) від реалізації групуються за такими видами діяльності:

o реалізація товарів;

o реалізація готової продукції;

o виконання робіт та надання послуг.

Розмір виручки від реалізації продукції за інших однакових умов залежить від:

1) кількості, асортименту та якості продукції, що підлягає реалізації;

2) рівня реалізаційних цін.

Обсяг (кількість) реалізованої продукції прямо впливає на величину виручки, а сама кількість реалізованої продукції залежить від обсягу виробництва товарної продукції і зміни величини перехідних залишків нереалізованої продукції на початок і кінець звітного періоду. Асортимент реалізованої продукції справляє двоякий вплив на величину виручки. Зростання в загальному обсязі реалізованої продукції питомої ваги асортименту з більш високою ціною збільшує величину виручки, і навпаки.

Прямий вплив на розмір виручки справляє й рівень відпускних цін, тому підприємство має їх обґрунтувати.

Залежно від того, яку мету має підприємство на ринку, розрізняють різні підходи до ціноутворення (оптимізації цін). Такими цілями можуть бути:

· виживання на ринку стає головною метою, коли ринок досяг майже граничної місткості (для збереження життєздатності підприємства можуть установлювати низькі ціни, сподіваючись, що ринок буде чутливим до них);

· максимізація прибутку (у цьому разі зіставляються попит і витрати на виробництво з альтернативними цінами і вибирають туз них, яка забезпечить максимальний прибуток);

· лідерство на ринку досягається через зниження витрат і одержання високого і тривалого прибутку (установлюються низькі ціни з метою збільшення частки підприємства на ринку);

· лідерство за якістю товарів передбачає встановлення відносно високих цін, які мають компенсувати високі витрати на науково-дослідні роботи й забезпечення якості.

За умов ринкової економіки існують вільні, фіксовані та регульовані ціни. Фіксовані ціни встановлюються адміністративне (державою), переважно на послуги першої необхідності на товари (послуги), які монопольне виготовляються чи надаються державою (газ, електроенергія, пасажирський транспорт тощо). Регульовані ціни встановлюються для регулювання рівня рентабельності товарів першої необхідності, наприклад, хлібобулочних виробів, продуктів дитячого харчування тощо. Державою встановлюються ще й індикативні ціни — мінімальний і максимальний рівні цін. У решті випадків користуються вільними цінами, тобто такими, що склалися на ринку під впливом попиту і пропонування за домовленістю сторін — постачальників і споживачів.

2.2 Методи планування виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)

З метою встановлення оптимального рівня цін, ураховуючи фактори, що впливають на ціни, а також прийняту підприємством ринкову стратегію, використовуються такі методи ціноутворення:

1.Витратний метод («витрати + прибуток»).

2.Отримання цільової норми прибутку.

3.Оцінка споживної вартості.

4.Пропорційне ціноутворення.

5.Метод «очікуваного прибутку».

6.Метод швидкого повернення витрат.

За методом «витрати + прибуток» ціна (Ц1
) обчислюється за формулами:

Ц1
=С + П,

де С — собівартість продукції, грн;

П — величина прибутку в ціні, грн.

Прибуток визначається у відсотках до собівартості виходячи з міркувань забезпечення як прибутковості продукції, так і її конкурентоспроможності. У ринковій економіці сфера застосування цього методу є обмеженою.

Установлюючи вільні ціни, за основу беруть собівартість і прибуток (планову рентабельність). Потім додають акцизний збір (для підакцизної продукції) і податок на додану вартість.

Ц2
= С + П + ПДВ,

де Ц2
— ціна продукції з податком на додану вартість;

ПДВ — податок на додану вартість.

Ц3
=С+ П + АЗ + ПДВ,

де Ц3
— ціна продукції з акцизним збором і податком на додану вартість;

АЗ — акцизний збір.

Ц4
= С + П + АЗ + ПДВ + ТН,

де Ц4
— роздрібна ціна продукції;

ТН— торгова націнка.

Залежно від того, кому реалізується продукція, встановлюються відпускні та роздрібні ціни. Відвантаження продукції здійснюється посередниками оптом або партіями за відпускними цінами. Посередники реалізують цю продукцію роздрібним торговим організаціям за цінами, які включають націнки, пов'язані зі збутом. Безпосередньо споживачам роздрібні торгові організації продають товари за роздрібними цінами, тобто з торговою націнкою. Продаючи товари за фіксованими цінами, торгові організації отримують торгову знижку.

За умов ринкової економіки ціни стають найважливішим фактором регулювання процесу виробництва та споживання і безпосередньо впливають на попит і пропозицію,

Специфіка ринкового ціноутворення полягає в тому, що витрати, пов'язані з виробництвом і збутом продукції, безпосередньо рівень цін не визначають.

Метод ціноутворення з урахуванням отримання цільової норми прибутку орієнтований на витрати і цільову норму прибутку. Підприємства намагаються встановити ціну, включаючи в неї прибуток, що планується у відсотках на інвестований капітал. При цьому використовується концепція беззбитковості і за встановлення ціни відповідно до цієї методики враховується залежність загальних витрат і виручки від обсягу продажу:

Ц = Вам
+ (В пост
+ П заг
/N)

де В зм
— величина змінних витрат на одиницю продукції, грн;

Впост
— постійні витрати на дану продукцію за певний період (рік), грн;

Пзаг
— загальна сума прибутку, яка має бути одержана за той самий період від продажу продукції, грн;

N — обсяг продажу продукції в натуральних одиницях.

Метод оцінки споживної вартості ґрунтується на оцінці вигоди, яку матиме споживач від використання товару. Цьому методу ціноутворення властивий певний ризик внаслідок можливості невиправданого завищення або заниження ціни.

Метод пропорційного ціноутворення характеризується тим, що, користуючись ним, підприємства виходять не стільки з власних витрат, оцінки споживної вартості чи попиту, скільки Із цін конкурентів. За цього методу (його ще називають «за рівнем конкуренції») ціна встановлюється як функція цін на аналогічну продукцію конкурентів, тобто:

Ц =f
(Ц1
, Ц2
,…, Цn
),

де n— кількість продавців аналогічної продукції;

f
— функція цін на аналогічну продукцію.

Метод «очікуваного прибутку» застосовують найчастіше тоді, коли підприємство планує підписати контракт і, пропонуючи нижчі ціни, ніж інші підприємства, має шанси виграти боротьбу за контракт.

Метод швидкого повернення витрат використовується підприємствами з метою активного продажу великих обсягів продукції і швидкого повернення витрачених коштів. Такої поведінки дотримуються здебільшого виробники, котрі не впевнені в тривалому успіхові їхньої продукції на ринку.

Існують ще й інші методи ціноутворення, але використання будь-якого з них потребує наступного коригування ціни, із застосуванням різноманітних знижок і доплат (за оплату готівкою, величину придбаної партії товару, доставку, сезонних знижок, вартості супутніх послуг тощо).

На практиці підприємства встановлюють не окремі ціни на окремі товари, а використовують цілу систему цін, щоб продати весь асортимент своїх товарів, ураховуючи попит на різних, у тому числі територіальна віддалених ринках.

Основною складовою грошових надходжень підприємств є виручка від реалізації продукції. Це - фінансова категорія, яка виражає грошові відносини між постачальниками І споживачами товару.

Виручка від реалізації — це сума коштів, які надійшли на поточний рахунок підприємства в банку або в касу підприємства від продажу товарів та надання послуг. Вона є основним джерелом грошових доходів і фінансових ресурсів підприємств.

Підприємство визначає як планову, так і фактичну виручку від реалізації продукції. Для забезпечення правильності її визначення надзвичайно важливе значення мають дані про різницю між часом відвантаження і часом оплати продукції; питома вага по ставок продукції за попередню оплату; поставок, які будуть оплачені протягом одного-трьох місяців після відвантаження; поставок за бартером: змін дебіторської заборгованості. Узагальнення такої інформації дає змогу спрогнозувати реальне надходження грошових коштів у плановому періоді (місяць, квартал, рік).

Планову виручку від реалізації продукції визначають методом прямого рахунку. За його використання виручка від реалізації визначається множенням кількості реалізованих виробів на їхню реалізаційну ціну і додаванням отриманих сум за всією номенклатурою виробів.

Виручку від реалізації кожної номенклатури виробів визначають за формулою;

В = Р*Ц,

де В — виручка,

Р— кількість реалізованих виробів,

Ц — ціна реалізації кожного виробу.

Обсяг реалізації можна розрахувати укрупненим .методом виходячи з товарного випуску виробів у плановому періоді, додаючи залишки виробів на початок планового періоду і віднімаючи такі на кінець планового періоду. Плановий обсяг реалізації розраховують за формулою:

Р=31
+Т-32
,

де Р — обсяг реалізації в плановому періоді;

31
— залишки кожного виду готових виробів на складі та від вантажених на початок планового періоду;

Т — випуск товарної продукції в плановому періоді;

З2
— залишки кожного виду виробів на складі на кінець планового періоду.

Реалізаційні ціни в плановому періоді визначають на підставі цін базового періоду, які коригують на передбачувані зміни в плановому періоді, утому числі з урахуванням попиту і пропозиції.

Порядок обчислення обсягу реалізації та виручки методом прямого рахунку наведено в табл.

Коли асортимент виробів надто великий, розрахунок плану реалізації можна здійснювати комбінованим методом. Виручку від реалізації основних видів продукції визначають методом прямого рахунку, а для обчислення виручки від реалізації виробів іншого асортименту користуються укрупненим методом. Для розрахунку беруть товарний випуск за всією номенклатурою залишків виробів, додають до нього вартість залишків на початок планового періоду і віднімають очікувані залишки на кінець планового періоду за відпускними вільними цінами і за собівартістю (табл.2).

Таблиця 2.

Розрахунок виручки від реалізації продукції

Номенклатура	Кількість продукції,шт	Повна собівартість,тис. грн	Вартість у вільних відпускних цінах,тис. грн	У тому числі		Вартість без акцизного збору і ПДВ, тис. грн	Прибуток (+) або збиток(-) ,тис.грн
				Акцизний збір,тис.грн	Податок на додану вартість,тис. грн
1	2	3	4	5	6	7	8
Основна продукція (товарний випуск)
А	72	576	760,3	-	126,7	633,6	+57,6
Б	12	180	225,2	-	37,5	187,7	+7,7
В	24	288	362,9	-	60,5	302,4	+14,4
Г	48	480	938,9	-	156,4	508,8	+28,8
Всього основної продукції	1524	2287,3	273,6	381,2	1632,5	+108,5
Всього реалізації основних видів продукції з врахуванням її залишків	1614	2575,3	273,6	585,2	1716,5	+102
Інші види продукції	252	324,0	+72
Загальний обсяг реалізації	1866	2040,5	+174,5

Таблиця.3.Укрупнений метод розрахунку виручки від реалізації

Показники	Собівартість товарної продукції,тис.грн	Вартість реалізації продукції за вільними цінами,тис.грн	В тому числі		Вартість реалізації продукції без акцизного збору і ПДВ,тис.грн	Прибуток(+) або збиток(-0, тис.грн
			Акцизний збір,тис.грн	ПДВ,тис.грн
Залишок готової продукції на початок планового періоду	48	72,8	-	10,4	62,4	+14,4
Товарний випуск в плановому періоді	264	400,4	-	57,2	343,2	+79,2
Залишок готової продукції на кінець планового періоду	60	910,0	-	13,0	78,0	+18,0
Всього	252	564,2	-	80,6	327,6	+75,6

Виручка від реалізації продукції, робіт і послуг є основним джерелом відшкодування коштів на виробництво і реалізацію продукції, утворення доходів і формування фінансових ресурсів. За ринкової економіки обсягам продажу і виручці приділяється особлива увага. Від величини виручки залежить не тільки внутрішньовиробниче відшкодування витрат і формування прибутку, а й своєчасність і повнота податкових платежів, погашення банківських кредитів, які впливають на рівень виплачених відсотків, що в кінцевому підсумку позначається на фінансовому результаті діяльності підприємства.

Визначаючи суми грошових надходжень, слід ураховувати залежність між ними, обсягом реалізації і зміною залишків дебіторської заборгованості, бо остання в Україні з року в рік зростає. Основна частка її - це заборгованість за внутрішніми розрахунками між підприємствами України. Залишається високою питома вага простроченої дебіторської заборгованості, що негативно впливає на грошові надходження підприємств.

Залежність грошових надходжень від реалізації продукції (робіт, послуг) від зміни дебіторської заборгованості визначається так:

Сума грошових надходжень = Сума реалізації + Дебіторська заборгованість на початок періоду - Дебіторська заборгованість на кінець періоду.

Для того щоб визначити суму грошових надходжень, треба прогнозувати величину дебіторської заборгованості станом на кінець періоду, що аналізується:

Dc
=AR*T/S,

де Dc
- строк погашення дебіторської заборгованості (строк оборотності);

АR- середні залишки дебіторської заборгованості;

Т - тривалість періоду, що аналізується (у нашому випадку 360 днів);

S- виручка від реалізації продукції.

На суму грошових надходжень підприємства значно впливають форми розрахунків з покупцями продукції.

За умови, що в майбутньому періоді характер розрахунків з покупцями не змінюватиметься, для визначення суми грошових надходжень можна скористатися обчисленим раніше значенням строку погашення дебіторської заборгованості. Тоді середні залишки дебіторської заборгованості в прогнозованому періоді можна розрахувати за формулою:

Для точнішого розрахунку за цією формулою потрібно в чисельнику врахувати виручку, одержану за умови наступної оплати. Оскільки прогнозувати таке співвідношення на перспективу досить складно, то можна вважати прийнятним використання в чисельнику загальної прогнозованої величини виручки.

На величину грошових надходжень підприємств впливають як зовнішні, так і внутрішні фактори.

До зовнішніх факторів належать: кон'юнктура товарного та фондового ринків; форми розрахунків; умови та порядок банківського кредитування; система оподаткування підприємств; умови надання товарного кредиту; можливість залучення безоплатного цільового фінансування.

До внутрішніх факторів належать: життєвий цикл підприємства; тривалість операційного циклу; невідкладність інвестиційних програм; сезонність виробництва і реалізації продукції; амортизаційна політика підприємства; коефіцієнт операційного левериджу; фінансова підготовка менеджерів підприємства.

Для забезпечення ефективності функціонування підприємства необхідно оптимізувати грошові надходження. У короткостроковому періоді це досягається через використання «системи прискорення — уповільнення платіжного обороту». Підприємством розробляються заходи, спрямовані на прискорення грошових надходжень і уповільнення їх виплат. Особливу увагу варто приділяти прискореному погашенню дебіторської заборгованості. На підприємствах України понад 70—90 % дебіторської заборгованості припадає лише на один її вид — дебіторську заборгованість за розрахунками за поставлену продукцію (наданий товарний кредит).

Крім доходів від реалізації продукції (товарів, послуг), підприємство отримує інші операційні доходи, які включаються в доходи від операційної діяльності.

Інші операційні доходи включають доходи від операційної діяльності підприємства у звітному періоді, крім доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

До інших операційних доходів належать: «дохід від реалізації іноземної валюти:

· дохід від реалізації Інших оборотних активів (крім фінансових інвестицій):

· дохід від оперативної оренди активів;

дохід від операційної курсової різниці за операціями в іноземній валюті;

· одержані штрафи, пені, неустойки;

· дохід від списання кредиторської заборгованості, щодо якої минув строк позовної давності;

· відшкодування раніше списаних активів (надходження боргів, списаних як безнадійні);

· одержані гранти та субсидії;

· інші доходи від операційної діяльності — такі, що не знайшли відображення у названих вище доходах, зокрема доходи від операцій з тарою, від інвентаризації тощо.

· дохід від реалізації іноземної валюти;

· дохід від реалізації інших оборотних активів (крім фінансових інвестицій) -- виробничих запасів, малоцінних та швидкозношуваних предметів;

· дохід від оперативної оренди активів (майна), крім фінансової, якщо ця діяльність не є предметом (метою) створення підприємства. Підприємство має право здавати в оренду (лізинг) нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання, техніку);

· дохід від операційної курсової різниці за операціями в іноземній валюті (активами і зобов'язаннями підприємства), пов'язаними з операційною діяльністю підприємства.

Лізинг — це форма довгострокової оренди, яка передбачає передавання права користування майном іншому суб'єкту підприємницької діяльності на платній основі і на визначений угодою строк. Об'єктом лізингу є матеріальні цінності, які входять до складу основних засобів. У лізинговій угоді беруть участь дві або три сторони: підприємство-постачальник, лізингова фірма (підприємство-орендодавець) та орендатор, який отримав нерухоме майно і користується ним протягом певного часу.

Розрізняють два основні види лізингу — фінансовий і оперативний. Фінансовий лізинг належить до фінансових операцій.

Оперативний лізинг включає всі ті види оренди, що не є фінансовим лізингом. Оперативний лізинг припускає можливість кількаразового передавання устаткування в оренду, причому право власності не переходить до орендаря.

Оперативний лізинг укладається, як правило, на час, менший за амортизаційний період майна. Після закінчення договору об'єкт лізингу повертається лізингодавцу або знову передається в оренду.

Важливим аспектом лізингового договору є лізингова плата. Остання залежить від виду основних засобів, строку лізингу та інших умов договору.

Як правило, сума лізингової плати є фіксованою і вноситься однаковими частинами протягом усього терміну дії договору. За високої інфляції в договорі можна передбачати можливість періодичного збільшення лізингового відсотка.

Підприємства можуть також одержувати доходи у формі курсової різниці. Вона являє собою різницю між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти за різних валютних курсів. Валютний курс - це встановлений Національним банком України курс грошової одиниці України до грошової одиниці іншої країни.

Перерахунки іноземної валюти в Україні в національну здійснюються стосовно податкового обліку за податковим законодавством, а бухгалтерського -— за П(С)ЬО 21 «Вплив валютних курсів». У бухгалтерському обліку перерахунок курсової різниці здійснюється залежно від того, яка подія відбулася раніше — надходження коштів чи відвантаження товарів. Якщо першою подією було отримання авансу в грошовій формі, то такий актив є немонетарним і надалі його вартість не перераховується ні на дату балансу, ні на дату поставки товарів (робіт, послуг). Так само курсова різниця не перераховується, якщо першою подією була видача авансу у валюті на відрядження за кордон.

Коли ж першою подією було відвантаження продукції (товарів, робіт, послуг), за яку згодом передбачається отримати іноземну валюту, то такі активи класифікуються як монетарні і їх вартість перераховується як на дату балансу, так і на дату проведення розрахунків. Бартерні операції також не створюють монетарних активів І перерахунок не здійснюється. Якщо заборгованість частково покрито товаром, а частково коштами, то перерахунок курсової різниці буде зроблено тільки в частині грошових розрахунків.

За податковим обліком підприємства отримують дохід у формі додатної курсової різниці за таких перерахунків:

· залишків іноземної валюти на поточних рахунках у банках у національну валюту України на кінець звітного періоду (перерахунки здійснюються за квартал). У бухгалтерському обліку це буде не операційна курсова різниця;

· операцій в іноземній валюті для реалізації зовнішньоекономічної діяльності, де валюта використовується як засіб платежу в розрахунках між резидентами і нерезидентами, а на дату здійснення операцій треба враховувати зміну валютного курсу.

До операцій в Іноземній валюті відносять господарські операції, вартість яких визначено в іноземній валюті або які потребують розрахунків у іноземній валюті.

З метою оподаткування будь-яка іноземна валюта або заборгованість в іноземній валюті, що перебуває на обліку платника податку на кінець звітного періоду, перераховується в національну валюту за офіційним курсом НБУ на останній робочий день звітного періоду. При цьому додатна чи від'ємна курсова різниця за результатами такого перерахунку і балансовою вартістю іноземної валюти або заборгованості включається у валові доходи (витрати) платника податку.

Для наступного податкового періоду балансову вартість іноземної валюти або заборгованість в іноземній валюті прирівнюють до їх вартості, визначеної на кінець попереднього звітного періоду.

Курсові різниці, що виникають від фінансової та інвестиційної діяльності, є неопераційними.

Додатні курсові різниці від перерахунку грошових коштів у іноземній валюті та інших монетарних статей, пов'язані з операційною діяльністю, класифікують як інші операційні доходи.

Додатні курсові різниці, що виникають у процесі здійснення фінансових інвестицій у господарські одиниці за межами України, відображаються у складі іншого додаткового капіталу.

Від'ємну суму курсової різниці вираховують із суми власного капіталу підприємства.

У разі ліквідації господарської одиниці за межами України нагромаджена додатна сума курсових різниць, відображених у складі іншого додаткового капіталу, включається до складу доходу того звітного періоду, в якому визнано прибуток від реалізації фінансової інвестиції.

· Одержані штрафи, пені, неустойки та інші санкції за порушення господарських договорів, які визнані боржником або щодо яких є рішення суду, господарського суду про їх стягнення, а також про суми з відшкодування завданих збитків.

· Відшкодування вартості раніше списаних активів (надходження боргів, списаних як безнадійні).

· Дохід від списання кредиторської заборгованості, що виникла в ході операційного циклу, після закінчення строку позовної давності (трьох років з дати її виникнення).

· Одержані гранти, асигнування та субсидії.

Розділ 3. Грошові надходження від інвестиційної, фінансової та іншої звичайної діяльності підприємств

3.
1 Значення грошових надходжень від інвестиційної діяльності

За умов ринку зростає значення інвестиційної та фінансової діяльності підприємств. З прийняттям П(С)БО в Україні уточнено зміст цих видів діяльності. Поняття фінансової діяльності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку П(С)БО4 («Звіт про рух грошових коштів»), інвестиційної - П(С)БО 5 («Звіт про власний капітал»).

Раціональне використання грошових коштів, пошук ефективних варіантів їх інвестування, які забезпечуватимуть додатковий дохід, є важливим напрямком інвестиційної діяльності підприємства.

Інвестиційна діяльність дає можливість підприємству отримувати грошові надходження:

· від продажу основних засобів;

· реалізації нематеріальних активів;

· реалізації цінних паперів та інших довгострокових фінансових інвестицій;

· повторного продажу власних акцій;

· погашення наданих позичок;

· отримання позичок;

· одержання процентів і дивідендів.

Слід зауважити, що оскільки підприємства намагаються розширити і модернізувати виробничі потужності, то інвестиційна діяльність найчастіше призводить до відпливу грошових коштів.

Інвестиційна діяльність підприємства починається з розроблення інвестиційної стратегії. Інвестиційна стратегія — це формування системи довгострокових цілей інвестиційної діяльності та вибір найефективніших способів їх досягнення. Отримання доходу від Інвестиційної діяльності здебільшого визначається типом інвестиційної стратегії — агресивної (активної) чи пасивної. Агресивна стратегія спрямована на отримання максимального прибутку, тоді як пасивна — на збереження за рахунок Інвестицій досягнутого рівня показників операційної діяльності.

Інвестиційна стратегія визначає як можливості поліпшення результатів діяльності підприємства за допомогою інвестицій, так і напрями інвестування з метою отримання доходів і збільшення власних активів.

Відповідно до розробленої стратегії інвестор оцінює альтернативні інвестиційні проекти, здійснює їх техніко-економічне обґрунтування, відбираючи найперспективніші, та формує з них інвестиційні портфелі.

Розроблена інвестиційна стратегія підприємства визначає орієнтири щодо придбання і продажу тих чи інших активів залежно від кон'юнктури ринку, структури портфеля, послідовності інвестиційних рішень.

Свою інвестиційну діяльність підприємство здійснює відповідно до розроблених стратегічних напрямів, які обумовлюють розподіл інвестицій, з одного боку, на капітальні і фінансові, а з другого — за галуззю та по регіону.

Співвідношення між капітальними (реальними) і фінансовими інвестиціями визначають такі фактори:

•стадія життєвого циклу підприємства; функціональне спрямування діяльності підприємства;

•розмір підприємства за обсягом операційної діяльності; готовність до реалізації окремих реальних проектів;

•стан попиту на продукцію підприємства;

•кон'юнктура інвестиційного ринку

Інвестиційна стратегія підприємства має передовсім передбачати запровадження реальних інвестиційних проектів і формування портфелів такого типу, тому що ця форма інвестування забезпечує підприємству швидкий розвиток, освоєння нових видів продукції та розширення ринку збуту.

Реальні, або капітальні, інвестиції здійснюють в різних формах:

o капітальне будівництво;

o придбання (виготовлення) основних засобів;

o придбання (створення) нематеріальних активів тощо.

Вибір галузі (регіону) для інвестицій здійснюється відповідно до їхньої інвестиційної привабливості. Після вибору галузі (регіону) підприємство розробляє стратегію формування інвестиційних ресурсів підприємства, формує політику інвестиційної діяльності, оцінює результативність інвестиційної стратегії. Крім капітальних інвестицій, підприємства здійснюють також фінансові інвестиції.

Фінансові інвестиції — це активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигід для інвестора.

Підприємства здійснюють фінансові інвестиції в різноманітних формах, а саме:

1. Вкладення капіталу в дохідні види фондових інструментів. Підприємство може придбавати у власність різні види цінних паперів, що перебувають у вільному обігу на фондовому ринку, з метою отримання інвестиційного доходу в різних його формах.

2.Вкладення капіталу в дохідні види грошових інструментів. Підприємство розміщує свої тимчасово вільні грошові активи у формі депозитних вкладів, фінансових кредитів з метою отримання інвестиційного доходу.

3.Вкладення капіталу в статутний капітал спільних підприємств. Підприємство розміщує будь-які форми капіталу в заснування інших підприємств з метою диверсифікації операційної діяльності та отримання Інвестиційного доходу,

Фінансові інвестиції поділяють на довгострокові та поточні.

Основним критерієм такого поділу фінансових інвестицій є мета їх здійснення.

Довгострокові фінансові інвестиції - Інвестиції зі строком погашення понад один рік, а також інвестиції, які не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент.

Поточні фінансові інвестиції - інвестиції зі строком погашення, меншим за один рік, які можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент. Серед поточних фінансових інвестицій виділяють фінансові інвестиції, які для цілей фінансової звітності визнаються еквівалентами грошових коштів.

Еквіваленти грошових коштів — це короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються в певну суму коштів з незначним ризиком зміни їхньої вартості.

Такими еквівалентами є високоліквідні інвестиції в цінні папери на строк, що не перевищує трьох місяців (казначейські векселі, депозитні сертифікати тощо).

З-поміж довгострокових фінансових інвестицій розрізняють такі, що надають право власності (інвестиції в акції інших підприємств, внески до статутного капіталу), та інвестиції, що утримуються підприємством до їхнього погашення (боргові цінні папери, довгострокові векселі тощо).

За цими ознаками довгострокові фінансові інвестиції поділяються на групи боргових та пайових з такими характеристиками.

Довгострокові боргові фінансові інвестиції (облігації, довгострокові векселі):

•не дають права участі в капіталі об'єкта інвестування;

•приносять дохід у вигляді відсотка;

•як правило, мають точно визначений строк обігу;

•утримуються інвестором до строку погашення;

•у разі, коли довгострокові цінні папери, що утворюють фінансову інвестицію, придбано за ціною, більшою за номінальну, різниця може бути амортизована (поступово списана на витрати) до моменту погашення.

Довгострокові пайові фінансові інвестиції (акції) — це такі, що:

засвідчують право інвестора на частку в капіталі об'єкта інвестування;

•дають дохід у вигляді дивідендів;

•не мають визначеного строку обігу;

•різниця між вартістю придбання та номінальною вартістю не амортизується (не списується на витрати).

Поточні фінансові інвестиції класифікують на:

1) еквіваленти грошових коштів,

2) інші поточні фінансові інвестиції.

Еквіваленти грошових коштів (казначейські векселі, депозитні сертифікати тощо) характеризуються тіш, що це:

•високоліквідні цінні папери з низькою дохідністю і високою надійністю;

•цінні папери, які можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент з мінімальною втратою вартості;

•цінні папери, які мають постійну ринкову вартість; папери, які придбаваються (зберігаються) в основному як страховий резерв готівки.

Інші поточні фінансові інвестиції характеризуються тим, що вони:

•перебувають в обігу на активному ринку;

•можуть бути вільно реалізовані з незначною втратою вартості;

•мають строк функціонування в межах року або придбаваються з метою перепродажу незалежно від виду інвестиції;

•дають дохід у вигляді відсотків, дивідендів або у формі різниці між купівельною та продажною ціною в разі перепродажу.

Фінансова діяльність на підприємстві ведеться з метою примноження його грошових коштів І служить для фінансового забезпечення виробничо-господарської діяльності.

Рух грошових коштів у результаті фінансової діяльності підприємств визначається на основі змін власного капіталу та Інших зобов'язань, пов'язаних з фінансовою діяльністю: «Забезпечення наступних витрат і платежів», «Довгострокові зобов'язання», «Поточні зобов'язання», «Короткострокові кредити банків». «Поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями». «Поточні зобов'язання за розрахунками з учасниками» тощо.

3.2 Надходження грошових потоків у результаті утворення боргових зобов’язань

З фінансовою діяльністю підприємства пов’язані такі надходження грошових коштів:

•від емісії власних акцій;

•отриманих довгострокових кредитів і позичок;

•короткострокових кредитів і позичок;

•цільових фінансових надходжень;

•курсових фінансових надходжень;

•курсових валютних різниць від переоцінки валюти тощо. Надходження грошових коштів від розміщення акцій та від інших операцій ведуть до збільшення власного капіталу.

Отримані позички, тобто надходження грошових коштів у результаті утворення боргових зобов'язань (позичок, векселів, облігацій, а також інших видів короткострокових і довгострокових зобов'язань, не пов'язаних з операційною діяльністю), призводять до збільшення позичкового капіталу.

Перш ніж придбати акції (облігації) будь-якого підприємства, покупець мусить їх всебічно оцінити. Цінність акцій визначається тими доходами, котрі очікуються підприємством у майбутньому.

Для оцінки акцій, які планується придбати, використовують такі показники:

1. Дивідендна віддача акції, яка встановлює зв'язок між величиною дивіденду і ціною акції.

Дивідендна віддача акції =(Дивіденд/ Ціна акції)100%

Цей коефіцієнт є основним індикатором, який дає змогу зіставляти рівень прибутковості акцій різних підприємств.

2. Коефіцієнт «Ціна—Прибуток», який установлює зв'язок ціною акції і рівнем чистого прибутку акціонерного товариства, що припадає на 1 акцію

Коефіцієнт «Ціна—Прибуток»= Прибуток на 1 акцію / Ціна акції.

3. Коефіцієнт виплат, який виражає у відсотках ту частину чистого прибутку, отриманого акціонерним товариством, яку розподілено у вигляді дивідендів.

Коефіцієнт виплат =(Дивіденд / Дивіденд на 1 акцію)*100%

4.Коефіцієнт дивідендного покриття - показник, обернений до коефіцієнта виплат.

Показник капіталізованої вартості акції, який визначає ринкову вартість усіх акцій акціонерного товариства.

Капіталізована вартість акції = Кількість акцій * Курс однієї акції.

6.Показники віддачі (рента

бельності) акціонерного капіталу за чистим прибутком і обсягом реалізації. Перший показник визначає співвідношення рівня чистого прибутку акціонерного товариства і капіталізованої вартості акції за певний період. Другий — співвідношення обсягу реалізації (продажу) і розміру капіталізованої вартості акцій.

Коефіцієнт рентабельності акціонерного капіталу за чистим прибутком= =Чистий прибуток / Капіталізована вартість акцій;

Коеф. Рентабельності акціонерного капіталу за обсягом реалізації =

Обсяг реалізації/Капіталізована вартість акцій

7.Показник вартості акції за балансом показує, яка величина акціонерного капіталу і резервного (страхового) фонду припадає на одну випущену акцію.

Вартість акції за балансом=(Акціонерний капітал+Резервний фонд)/ к-ть акцій

8.Показник реальної вартості акції показує величину всіх капітальних ресурсів акціонерного товариства, що припадає на одну випущену акцію.

Реальна вартість акції = Капітальні ресурси, включаючи неоголошені резерви/Кількість акцій

9. Показник валового прибутку від капіталу, що узагальнює всі доходи і збитки, які дають акції.

Валовий прибуток від капіталу = (Дивіденд+{Ціна на кінець року}-{Ціна на початок року} / Ціна на початок року)*100%/

10. Показник середньої ціни акції характеризує усереднену величину вартості однієї акції пакета, який формується протягом певного періоду.

Середня ціна акції= Сума регулярних перерахувань* Час(місяць, роки)/ кількість куплених акцій.

Аналогічно для оцінювання облігацій, які підприємство планує придбати, використовуються такі показники:

1. Прямий дохід від облігації за прибутком, який установлює у відсотковому співвідношенні залежність між величиною доходу за облігацією та її ціною.

Прямий доход за облігаціями=( Норма відсотка* Номінальна вартість облігації )/ ціна облігації.

2. Дохід за облігаціями до дати погашення визначає фактичний відсотковий дохід інвестора на цей момент.

Дохід за облігацією до дати погашення=[[[{норма відсотка+(Сума погашення- Ціна на день купівлі)/ Період}/Ціна на день+Сума погашення]]/2]]]+100%

2. Ціна конверсії визначає середню ціну акцій у разі обміну на них конвертованої облігації.

Ціна конверсії =

Номінальна вартість конвертованої облігації

Кількість акцій за конвертовану облігацію.

Забезпечення прибутковості інвестиційної діяльності досягається підприємством у процесі ефективного управління інвестиціями, що полягає в отриманні максимуму прибутку за певного рівня ризику або мінімізації ризику за певного рівня доходу.

Для досягнення максимального прибутку інвестор формує портфель з низько ліквідних цінних паперів з високим ризиком і, навпаки, для збереження власного капіталу включає в портфель цінні папери відомих емітентів з високою ліквідністю, але такі, що гарантують, як правило, середній або низький рівень дивідендів.

Залежно від рівня розвитку підприємство формує різний за складом портфель цінних паперів. Так, на високій стадії розвитку підприємства це буде портфель цінних паперів з боргових інструментів та інструментів власності з метою поширення впливу на ринок, підвищення конкурентоспроможності. За фінансової скрути цей портфель може використовуватись як фінансовий резерв.

3.3 Грошові надходження від фінансової діяльності

З переходом на ринкові засади господарювання зростає роль фінансової діяльності підприємств. Тому пошук джерел розвитку підприємств у напрямку найефективнішого інвестування фінансових ресурсів, операцій з цінними паперами та інші питання фінансової діяльності набуває важливого значення.

Підприємства отримують доходи від таких видів фінансової діяльності:

· придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів;

· продаж акцій, облігацій та інших цінних паперів;

· цільові грошові вклади;

· валютні операції;

· пайові внески, часткова участь у діяльності інших підприємств;

· надання позик;

· лізингові операції.

Операційна діяльність:

· надходження коштів від продажу товарів і надання послуг;

· надходження інших коштів;

· надходження благодійних внесків.

Інвестиційна діяльність:

· надходження коштів від реалізації основних засобів, нематеріальних активів, а також інших довготермінових нефінансових активів;

· суми грошових надходжень від продажу акцій або боргових зобов'язань інших підприємств, а також часток участі у спільних підприємствах;

· надходження коштів у вигляді процентів за аванси коштами та позик іншим підприємствам;

· надходження коштів від ф'ючерсних і форвардних контрактів;

· суми грошових надходжень у вигляді дивідендів, як результат придбання акцій або боргових зобов'язань інших підприємств, а також часток участі в спільних підприємствах;

· оренда і лізингова плата.

Грошові надходження від реалізації зайвих і непотрібних основних засобів і матеріальних запасів визначають за цінами їх реалізації. Основні засоби, що були в експлуатації, повинні реалізовуватися за цінами, які не нижчі від балансової вартості, їх залишкова балансова вартість визначається як різниця між балансовою вартістю і амортизаційними відрахуваннями. У кінцевому підсумку основні засоби, що вибувають, продаються за договірними цінами. Виробничі запаси реалізуються також за договірними ринковими цінами.

Ціну реалізації зайвого і непотрібного майна підприємства можна визначити за такою формулою:

Ц д
=Бв
+ПДВ = Бв
+Бв
*СПДВ
/100,

де Цд
-договірна ціна;

бв
— балансова вартість майна чи нематеріальних активів.

Важливим напрямком фінансової діяльності агропромислових підприємств за ринкової економіки є раціональне використання вільних фінансових ресурсів, пошук ефективного інвестування коштів, які даватимуть додатковий прибуток. Прибуткове інвестування грошових коштів здійснюється на фінансовому ринку.

Купуючи акції чи облігації інших підприємств, необхідно виходити з того, що інвестувати треба тільки надлишкові фінансові ресурси. При цьому в підприємства мають бути готівкові кошти на випадок надзвичайних обставин. Ця готівка може бути у формі грошового залишку на банківських рахунках, або у високоліквідних цінних паперах (державних облігаціях, казначейських зобов'язаннях).

Перш, ніж придбати акції (облігації) будь-якого підприємства, необхідно всебічно вивчити його діяльність, проаналізувати його фінансові результати. Цінність акцій визначається тими доходами, котрі очікуються в майбутньому, тобто рівнем дивідендів, обіцяних у рекламних проспектах.

Дивіденд являє собою доход на цінні папери (акції та облігації) у вигляді грошей, акцій або облігацій.

Сума дивідендів визначається фінансовими результатами роботи акціонерного товариства, часткою прибутку, що розподіляється на цінні папери, номінальною вартістю акцій і облігацій та їх кількістю, що знаходиться у власності агропромислового підприємства.

Не рекомендується давати згоду на придбання цінних паперів, маючи лише неперевірену інформацію про стан справ того підприємства, цінні папери котрого планується придбати. Не можна купувати акції і тих підприємств, які не публікують звітів про свої доходи.

Стан справ підприємства, до акцій якого виник інтерес, необхідно порівнювати із загальною ситуацією у відповідній галузі економіки,

Підприємствам не рекомендується відмовлятися від придбання акцій (облігацій) тільки через невисокі дивіденди. Іноді ліпше погодитись на порівняно невисокі дивіденди, якщо при цьому забезпечується стабільність і тривалість їх отримання.

Підприємство має право здавати в оренду нерухоме та рухоме майно (будівлі, споруди, обладнання, техніку та інше) за відповідну плату або здійснювати фінансовий лізинг.

Грошові надходження від продажу акцій і облігацій інших підприємств визначаються як різниця між курсом акцій чи облігацій на фондовому ринку на момент продажу та їх курсом на момент придбання.

Однак відсутність у нашій країні необхідних умов для функціонування вільного фінансового ринку унеможливлює дотримання цих вимог. В Україні поки що немає ефективного державного регулювання випуску й торги цінними паперами. Бракує також необхідної інформації, котра б забезпечувала прийнятну міру ризику операцій з цінними паперами.

Тимчасово вільні грошові засоби підприємства можуть вкладати на депозитні рахунки в комерційні банки під обумовлений відсоток.

Депозити — грошові суми або цінні папери, що вносяться до кредитних установ (банків, ощадних кас, страхових компаній, інвестиційних компаній) для зберігання. На грошові вклади їх власникам нараховуються відповідні відсотки. Процент за депозит знаходиться у прямій залежності від суми депозиту, процентної ставки і терміну зберігання. Його сума визначається як різниця між майбутньою і теперішньою вартістю депозиту.

За відсутності своєчасної оплати одержання товарно-матеріальних цінностей оформляється товарний кредит. У цьому випадку грошовим надходженням кредитора (постачальника) виступає позичковий процент, тобто плата, котру отримує кредитор від позичальника за користування матеріальними цінностями. Його величина залежить від розміру, форми і виду процентної ставки та терміну позички, він визначається як різниця між майбутньою і теперішньою вартістю позички.

Крім цього, підприємства можуть одержувати додаткову курсову різницю на валютні рахунки чи операції в іноземній валюті.

Оренда — це засноване згідно з угодою строкове володіння і користування землею, окремими видами майна юридичними і фізичними особами, необхідними для господарської діяльності.

Відносини орендодавця і орендатора регулюються договором про оренду, який укладається на засадах добровільності і повної рівноправності сторін.

Важливе місце в орендних відносинах займає орендна плата. Це плата орендатора орендодавцю за строкове володіння і використання землі та майна, що передане в оренду. Вона може включати: амортизаційні відрахування від вартості орендованого майна (їх розмір залежить від встановленого розподілу обов'язків по відтворенню орендованого майна; при оренді землі амортизаційні відрахування не здійснюються); плату за землю; кошти, що передаються орендатором орендодавцю для ремонту об'єктів по закінченню терміну їх оренди; прибуток від оренди майна згідно з договором оренди, але не нижче банківського проценту.

Лізинг — це форма довгострокової оренди, яка передбачає передачу права користування майном іншому суб'єкту підприємницької діяльності на платній основі і на визначений угодою термін. Об'єктом лізингу є матеріальні цінності, які входять до складу основних засобів. У лізинговій угоді беруть участь три сторони; підприємство-поста-чальник, лізингова фірма (підприємство – лізингодавець ), лізингоодержувач , який отримав нерухоме майно і користується ним протягом визначеного часу.

Є два види лізингу: фінансовий та оперативний. Фінансовий лізинг передбачає виплату постачальнику (лізинговій фірмі) вартості обладнання, яке замовлене орендатором, і передачу його в оренду.

За фінансового лізингу термін оренди обладнання відповідає строку його амортизації. Фінансовий лізинг має також назву лізингу майна з повною окупністю або повною виплатою. Це означає, що лізингодавець протягом чинності угоди повертає собі всю вартість майна й отримує прибуток від лізингової операції. Після закінчення терміну дії договору лізингоодержувач може викупити об'єкт лізингу за залишковою вартістю, або повернути його лізингодавцеві, або укласти новий контракт на оренду.

Оперативний лізинг укладається, як правило, на термін, менший за амортизаційний період майна. Після закінчення Договору об'єкт лізингу повертається лізингодавцеві або знову здається в лізинг.

Важливим аспектом лізингового договору є лізингова плата. Вона залежить від виду основних засобів, терміну лізингу та інших умов угоди.

Як правило, сума лізингової плати є фіксованою і вноситься однаковими частинами протягом усього терміну дії Угоди. Однак, за високої інфляції в договорі можна передбачати можливість періодичного збільшення лізингового відсотка.

До інвестиційної діяльності відносяться доходи від здійснення форвардних і ф'ючерсних операцій.

Форвардна операція — господарча операція суб'єкта господарської діяльності, що передбачає продаж (придбання) форвардної угоди, тобто зобов'язання продати (придбати) продукцію сезонного виробництва з визначенням часу в майбутньому, з фіксацією ціни реалізації на дату укладення форвардної угоди.

Розрахунки за форвардною операцією з продукції сезонного виробництва здійснюються в термін, що перевищує30 календарних днів з моменту укладання угоди.

Ф'ючерсна операція — господарча операція суб'єкта господарської діяльності, що передбачає продаж (придбання) ф'ючерсної угоди; тобто зобов'язання продати (придбати) продукцію сезонного виробництва у визначений час у майбутньому, з фіксацією ціни реалізації на дату здійснення реалізації.

Розрахунки за ф'ючерсною операцією здійснюються на дату реалізації продукції сезонного виробництва.

Фінансова діяльність:

· надходження коштів від випуску акцій або інших інструментів акціонерного капіталу;

· надходження коштів від випуску незабезпечень боргових зобов'язань, позик, векселів, облігацій, іпотек, а також інших видів коротко- і довготермінових позик;

· надходження коштів, пов'язаних із фінансовою діяльністю.

Отже, за ринкової економіки результати фінансово-інвестиційної діяльності є постійним джерелом грошових доходів і балансового прибутку агропромислових підприємств.

Позареалізаційна операція — це діяльність підприємства, що безпосередньо не пов'язана з реалізацією продукції (робіт, послуг) та матеріальних і нематеріальних активів.

У процесі фінансово-господарської діяльності окремі підприємства порушують фінансові зобов'язання, умови господарських договорів. Тому до них застосовуються економічні санкції. Коли ці умови порушує контрагент, то він зобов'язаний сплатити штрафи, пені, неустойки та інші види санкцій, а також відшкодувати збитки, завдані підприємству.

Неустойка — визначена законом або угодою грошова сума, яку одна сторона повинна сплатити іншій в разі невиконання або не належного виконання нею своїх зобов'язань.

різновидами неустойки є пеня і штрафи.

Пеня (в перекл. з лат. — покарання) — встановлений законом або угодою штраф за порушення термінів виконання зобов'язань щодо сплати платежів чи внесків. Пеня нараховується за кожний день прострочення платежу або за невиконання інших зобов'язань, її розмір здебільшого визначають у процентах до суми невиконаного зобов'язання.

Штраф (в перекл. з кім. — покарання) — грошове стягнення, що його накладає суд або адміністративний орган у випадках і межах, встановлених законом.

Окрім того, у звітному році в підприємства може з'явитися прибуток за минулий час, погаситися дебіторська заборгованість, списана як безнадійна, тощо. Це також позареалізаційні доходи. Вони є постійним, хоч і незначним джерелом грошових надходжень і балансового прибутку агропромислових підприємств.

Розділ 4. Формування валового і чистого доходу

4.1 Формування валового доходу

Валовий дохід має велике значення як елемент національного доходу країни - основного джерела формування фінансових ресурсів держави. Будучи кінцевим результатом роботи підприємства, валовий дохід займає одне з важливих місць в системі показників, що використовуються для оцінки економічної ефективності їх роботи поруч з фондовіддачею, собівартістю та рентабельністю. Велике народногосподарське значення валового доходу в економіці країни і разом з тим недостатнє висвітлення в учбовій та економічній літературі його сутності, ролі у формуванні, фінансових ресурсів зумовлюють необхідність детального розгляду цієї економічної категорії.

Перш за все необхідно дати визначення валового доходу. Необхідність цього викликана тим, що визначення, які формулюються в сучасній економічній літературі, не розкривають його економічної сутності, а зводяться до поняття розрахункової категорії у вигляді різниці між виручкою та матеріальними затратами на виробництво, що включає заробітну плачу і чистий дохід. Однак навіть таке трактування відтвореної працею вартості як сукупності заробітної плати і чистого доходу не завжди відповідає дійсній величині валового доходу, отриманого на конкретному підприємстві. В цьому легко впевнитися на приклад збиткового підприємства, у якого валовий дохід не тільки не містить чистого доходу, а навіть не забезпечує формування фонду оплати праці в розмірах, достатніх для виплати заробітної плати своєму персоналу.

Твердження, що валовий доход включає в себе заробітну плату і чистий доход, не завжди с правомірними. По-перше, не можна змішувати два різних поняття; заробітна плата і фонд оплати праці. Між'1
ними с зв'язок, але при цьому вони суттєво відрізняються один від одного. Фонд оплати праці виникає в процесі розподілу фактично створеного валового доходу і його величина залежить, з одного боку, від розміру нарахованої заробітної плати, а, з іншого від абсолютної суми валового доходу. В тих випадках, коли сума фактично отриманого валового доходу менше розміру нарахованої заробітної плати, фонд оплати праці створюється лише в межах абсолютної суми валового доходу, тобто він с меншим за величину заробітної плати, а чистий доход взагалі відсутній.

При визначенні сутності валового доходу потрібно виходити з того, що це відтворена працею вартість, яка в процесі реалізації продукції отримує грошовий вираз у вигляді перевищення виручки над матеріальними затратами. Таким чином, під валовим доходом підприємства слід розуміти грошовий вираз новоствореної живою працею виробничого колективу вартості товарної продукції, що визначається як перевищення виручки від реалізації над матеріальними витратами па виробництво та реалізацію.

За радянських часів визначення валового доходу відповідало Марксовій теорії доданої вартості. К. Маркс, визначаючи сутність даної категорії, писав, що валовий доход є частиною вартості і вимірювана його частина валового продукту, яка залишається за вирахуванням частини вартості всього виробничого продукту, що відшкодовує вкладений у виробництво і спожитий в ньому постійний капітал.

Перш за все, в даному визначенні підкреслюється, що валовий доход с частиною валового продукту (тобто категорією виробничою), яка залишається за вирахуванням частини цього продукту, спожитого на відшкодування процесу виробництва. В той же час вартість цієї частини валового продукту, опосередкована в грошовому виразі, приймає грошову форму і є фінансовою категорією. Таким чином, валовий доход виступає в двох формах прояву: в натуральній і грошовій.

При визначенні сутності валового доходу як фінансової категорії потрібно виходити з того, що це новостворена працею вартість, яка в процесі реалізації продукції набуває грошового виразу у вигляді перевищення виручки над витратами минулої уречевленої праці.

В сучасному фінансовому словнику валовий доход - це сукупний грошовий виторг підприємства, одержаний від діяльності основного, допоміжних, обслуговуючих виробництв підприємства та від реалізації додаткових послуг.

Будучи кінцевим результатом роботи підприємств, валовий доход відображає рівень ефективності їх господарської діяльності. Валовий доход - це основне джерело формування фінансових ресурсів підприємства ї державного бюджету. Не можна ставити знак рівності між прибутком і валовим доходом як показниками, що відображають рівень ефективності господарської діяльності. Прибуток відображає тільки частину новоствореної вартості. А валовий доход визначається величиною всієї новоствореної вартості - основного джерела національного доходу країни. Використання валового доходу в якості головного узагальнюючого показника ефективності дозволить враховувати реальний економічний ефект, який отримає народне господарство в результаті діяльності кожного підприємства. На відміну від прибутку валовий доход дає можливість оцінити ефективність роботи підприємства з точки зору не тільки його госпрозрахункових, а й народногосподарських інтересів. Перевага валового доходу полягає в тому, що в ньому найбільш реально відображаються такі важливі сторони діяльності, як скорочення матеріаломісткості, підвищення продуктивності праці. Крім того показник валового доходу використовується і для оцінки рівня ефективності збиткових підприємств.

4.2 Формування прибутку підприємств

Прибуток - найважливіша фінансова категорія, що відображає позитивний фінансовий результат господарської діяльності підприємства, характеризує ефективність виробництва, і в кінцевому підсумку свідчить про рівень і якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості. Одночасно прибуток впливає па зміцнення фінансового стану підприємства, інтенсифікацію виробництва при будь-якій формі власності. Він є не лише джерелом забезпечення внутрішньогосподарських потреб підприємств, а й джерелом формування бюджетних ресурсів держави.

Прибуток як кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства представляє собою різницю між загальною сумою доходів і витратами на виробництво і реалізацію продукції.

У фінансовому словнику прибуток перевищення сукупних доходів над сукупними витратами. Обчислюють його як різницю між валовим виторгом (без податку на додану вартість і акцизного збору) та витратами на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг). Прибуток с основним узагальнюючим показником фінансових результатів виробничо-господарської діяльності підприємства.

Під доходами розуміють збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).

В нормативних актах визнання доходу пов'язане із принципами нарахування та відповідності доходів і витрат.

Принцип нарахування полягає втому, що результати господарських операцій визнаються, коли вони відбуваються (а не тоді, коли отримуються або сплачуються грошові кошти), і відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності тих періодів, до яких вони відносяться.

Принцип нарахування застосовується одночасно з принципом відповідності, за яким втрати визнаються на підставі прямого зв'язку між ними та отриманими доходами.

Для визнання доходу повинно відбутись не лише надходження активу або зменшення зобов'язання, але і фінансовий наслідок їх подій, в якості якого виступає збільшення власного капіталу (крім внесків учасників):

Доходами не визнаються:

- сума податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов'язкових платежів, що підлягають перерахуванню до бюджету та позабюджетних фондів;

- сума надходжень за договором комісії, агентським та іншим аналогічним договором на користь комітента, принципала тощо;

- сума попередньої оплати продукції (товарів, робіт, послуг);

- сума авансу в рахунок оплати продукції (товарів, робіт , послуг);

- сума завдатку під застану або й погашення позики, якщо це передбачено відповідним договором тощо.

Доходи підприємства класифікуються за різними ознаками.

З метою визнання доходу т а визначення його суми розрізняють доход від:

- реалізації товарів, продукції, інших активів, придбаних з метою перепродажу (крім інвестицій у цінні папери);

- надання послуг;

- використання активів підприємства іншими фізичними та юридичними особами, результатом яких є отримання відсотків, дивідендів, роялті.

В залежності від виду діяльності розрізняють доходи:

- від звичайної діяльності;

- від надзвичайної діяльності.

Крім того, доходи можуть виникати в результаті операційної, фінансової та інвестиційної діяльності .

В залежності від місця виникнення доходу розрізняють доходи центрів інвестицій, центрів доходів, центрів прибутку та загальний дохід підприємства.

Отже, справжнім доходом є чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (ЧД), який розраховується шляхом вирахування з доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (Д) податку на додану вартість (ПДВ), акцизного збору (АЗ), інших зборів або податків з обороту (ІЗП) та інших вирахувань з доходу (ЇВ), тобто

ЧД=Д-ПДВ-АЗ- ІЗП-ІВ

Якщо доход від операції неможливо достовірно оцінити і немає впевненості у відшкодуванні понесених ви ґрат, доход не визнається, а витрати визнаються як втрати звітного періоду.

Поняття фінансових результатів діяльності трактується й П(С)БО 3 "Звіт про фінансові результати".

Збитки перевищення суми витрат над сумою доходів, для отримання яких здійснені ці витрати.

Прибуток - сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати.

Чистий прибуток (збиток) формується поступово протягом фінансово-господарського року від усіх видів звичайної та надзвичайної діяльності та включає:

- чистий доход (виручку) від реалізації продукції (товарів, послуг);

- валовий прибуток (збиток);

- фінансовий результат від операційної діяльності;

- прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування;

- прибуток (збиток) від звичайної діяльності;

- прибуток (збиток) від надзвичайної діяльності.

Різниця між чистим доходом і собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) називається валовим прибутком (збитком).

Узагальнено можна дати наступне визначення собівартості.

Собівартість продукції (товарів, робіт, послуг) - цс поточні витрати підприємства на їх виробництво та реалізацію, виражені в грошовій формі.

Собівартість - один з основних економічних показників підприємства і це обумовлює необхідність єдиної методики розрахунку, незалежно від того, де буде використовуватися цей показник: в бухгалтерському, статистичному чи управлінському обліку.

Склад (перелік) витрат, які можна відносити на собівартість, регламентований державою, а саме: Методичними рекомендаціями з формування собівартості продукції (робіт, послуг) від 2 лютого 2001 р.

Згідно з вище зазначеними методичними рекомендаціями витрати класифікуються за наступними ознаками (табл.4)_.

За центрами відповідальності (місцями виникнення витрат) витрати на виробництво групуються за виробництвами, цехами, дільницями, технологічними переділами, службами та іншими адміністративне відокремленими структурними підрозділами виробництв.

В залежності від характеру ти призначення виконуваних процесів виробництво поділяється на основне та допоміжне (підсобне).

До основного виробництва відносяться виробництва, цехи, дільниці, що беруть безпосередню участь у виготовленні продукції.

Допоміжне (підсобне) виробництво призначене для обслуговування цехів основного виробництва: виконання робіт з ремонту основних засобів, забезпечення інструментами, запасними частинами для ремонту обладнання, різними видами енергії (парою, холодом), тарою, транспортними та іншими послугами. До нього відносяться ремонтні цехи, експериментальні, енергетичні, паросилове господарство, компресорні, тарні, транспортні та інші підрозділи.

Таблиця 4.Класифікація витрат за різними ознаками

Ознаки	Витрати
1. За центрами відповідальності (за місцем виникнення витрат)	витрати виробництва, цеху, дільниці, технологічного переділу, служби
2. За видами продукції, робіт, послуг	витрати на вироби, типові представники виробів, групи однорідних виробів, одноразові замовлення, напівфабрикати, валову, товарну, реалізовану продукцію
3. За єдністю складу (однорідністю) витрат	одноелементні, комплексні
4. За видами витрат	витрати за економічними елементами, витрати за статтями калькуляції
5. За способами перенесення витрат на вартість продукції	витрати прямі, непрямі
6. За мірою впливу обсягу виробництва та рівень витрат	витрати змінні і постійні
7. За календарними періодами	витрати поточні, довгострокові, одноразові
8. За доцільністю витрачання	продуктивні, непродуктивні
9. За визначенням відношення до собівартості продукції	витрати на продукцію, витрати періоду

Всі витрати на виробництво включаються до собівартості окремих видів продукції, робіт, послуг (в тому числі окремих виробів, виготовлених за індивідуальними замовленнями), груп однорідних виробів, типових представників виробів, напівфабрикатів.

За єдністю складу витрат поділяються на одноелементні та комплексні. Одноелементні - складаються з одного елементу витрат, комплексні - з декількох економічних елементів.

За видами витрати класифікуються за економічними елементами і статтями калькуляції.

Під економічними елементами витрат розуміють сукупність економічно однорідних витрат в грошовому виразі за їх видами (це групування дозволяє відповісти на питання, що витрачено на даний об'єкт).

Статті калькуляції показують, як формуються ці витрати для визначення собівартості продукції - одні витрати показуються за їх видами (елементами), інші - за комплексними статтями (включають декілька елементів). При цьому один елемент витрат може бути в декількох статтях калькуляції.

За способом перенесення вартості на продукцію витрати поділяються на прямі та непрямі.

Прямі - це витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкту витрат економічно можливими шляхом. До прямих витрат відносяться витрати, пов'язані з виробництвом окремого виду продукції (прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці тощо), які можуть бути безпосередньо включені до її собівартості.

Непрямі витрати - витрати, які не можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкту витрат економічно можливим шляхом.

До непрямих витрат відносять витрати, пов'язані з виробництвом декількох видів продукції (загальновиробничі), які включаються до виробничої собівартості за допомогою спеціальних методів. Непрямі витрати формують комплексні статті калькуляції (тобто складаються із витрат, що включають декілька елементів), які відрізняються за їх функціональним значенням у виробничому процесі.

За рівнем впливу обсягу виробництва на рівень витрат витрати поділяються на змінні та постійні.

До змінних витрат відносять витрати, абсолютна величина яких зростає зі збільшеннями обсягу випуску продукції і зменшується з його зниженням. До змінних витрат відносять витрати на сировину та матеріали, покупні напівфабрикати та комплектуючі вироби, технологічне паливо та енергію, на оплату праці робітників, зайнятих у виробництві продукції (робіт, послуг), з відрахуваннями на соціальні заходи, а також інші витрати.

Постійні - це витрати, абсолютна величина яких із збільшенням (зменшенням) обсягу випуску продукції суттєво не змінюється. До постійних відносять витрати, пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.

Витрати на виробництво поділяються за календарними періодами на поточні, довгострокові і одноразові.

Поточні, тобто постійні, звичайні витрати або витрати, в яких періодичність менше місяця.

Довгострокові витрати - це витрати, пов'язані з виконанням довгострокового договору (контракту), тобто контракту, який не планується закінчити раніше, ніж через 9 місяців з моменту здійснення перших витрат або отримання авансу (передоплати).

Одноразові витрати – це витрати, які здійснюються один раз (з періодичністю більше місяця) і направляються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу.

За доцільністю витрачання витрати поділяються на продуктивні і непродуктивні.

Продуктивні - передбачені технологією та організацією виробництва.

Непродуктивні необов'язкові, що виникають в результаті певних недоліків в організацій виробництва, порушення технології тощо.

За визначенням відношення до собівартості продукції розрізняють витрати па продукцію та витрати періоду.

Витрати на продукцію - це витрати, пов'язані з виробництвом. У виробничій сфері до таких витрат відносять всі витрати (матеріали, заробітну плату, амортизацію верстатів тощо), пов'язані з функцією виробництва продукції. Витрати на виробництво продукції створюють виробничу собівартість продукції (робіт, послуг).

Витрати періоду - це витрати, які не включаються до виробничої собівартості і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були понесені. Це витрати на управління, збут продукції та інші операційні витрати.

В сучасних умовах методика розрахунку собівартості продукції (товарів, робіт, послуг) не пов'язана з методикою розрахунку валових витрат. Це пояснюється існуванням в Україні податкового та управлінського обліку, які не пов'язані між собою. Перший призначений для розрахунку оподатковуваного прибутку, другий - для розрахунку фінансово-економічних показників для потреб управління.

Фінансовий результат від операційної діяльності визначається як алгебраїчна сума валового прибутку (збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат.

Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансових та інших доходів, фінансових та інших витрат.

Різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податку на прибуток дає кінцевий фінансовий результат від звичайної діяльності.

Окремо від фінансових результатів від звичайної діяльності відображаються відповідно: невідшкодовані збитки та прибутки від надзвичайних подій (стихійного лиха, пожеж, техногенних аварій тощо).

Остаточний фінансовий результат діяльності підприємства - чистий прибуток (збиток) визначається як різниця між різними видами доходів та витрат підприємства за звітний період.

Для підвищення ефективності роботи підприємств першочергове значення має виявлення резервів збільшення обсягів виробництва і реалізації, зниження собівартості продукції, зростання прибутку.

Для визначення основних напрямів пошуку резервів збільшення прибутку фактори, які впливають на його отримання, класифікують за різними ознаками (рис.3).

Рис. 3. Класифікація факторів, які впливають на величину прибутку

До зовнішніх факторів відносяться природні умови, державне регулювання цін, тарифів, відсотків, податкових ставок і пільг, штрафних санкцій та інше. Ці фактори не залежать від діяльності підприємств, але можуть спричиняти значний вплив на величину прибутку.

Внутрішні фактори поділяються на виробничі і позавиробничі. Виробничі фактори характеризують наявність і використання засобів і предметів праці, трудових і фінансових ресурсів і, в свою чергу, поділяються на екстенсивні та інтенсивні. Екстенсивні фактори впливають на процес одержання прибутку через кількісні зміни: обсягу засобів і предметів праці, фінансових ресурсів, часу роботи обладнання, чисельності персоналу, фонду робочого часу тощо. Інтенсивні фактори впливають на процес отримання прибутку через "якісні" зміни: підвищення продуктивності обладнання і його якості, застосування прогресивних видів матеріалів і удосконалення технології їх обробки, прискорення обертання оборотних засобів, підвищення кваліфікації і продуктивності праці персоналу, зниження матеріалоємності продукції, удосконалення організації праці і більш ефективне використання фінансових ресурсів тощо.

До позавиробничих факторів належать, наприклад, постачальницько-збутова і природоохоронна діяльність, соціальні умови праці і побуту тощо.

При здійсненні фінансово-господарської діяльності всі ці фактори знаходяться в тісному взаємозв'язку і взаємозалежності. "Прямий" вплив на величину собівартості продукції, а отже, і прибутку, пов'язаний з тим, наскільки раціонально і економно витрачаються матеріальні ресурси - адже частка матеріальних витрат у складі собівартості зазвичай коливається від 60 до 90 %.

Фі напс й п ідпрй ємс ті«

4.3 Методи планування прибутку

Планування прибутку - відповідальна частина фінансового планування і важлива ділянка фінансово-економічної роботи підприємства. Планування прибутку відбувається окремо за всіма видами діяльності підприємства. Це не тільки полегшує планування, але й має значення для передбачуваної величини податку на прибуток, так як деякі види діяльності не обкладаються податком на прибуток, а інші - обкладаються за підвищеними ставками. В процесі розробки фінансових планів важливо не тільки врахувати всі фактори, що впливають на величину можливих фінансових результатів, але й розглянувши варіанти виробничої програми, обрати той, що забезпечить отримання максимального прибутку.

Об'єктом планування є планові елементи балансового прибутку, головним чином, прибуток від реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг. Основою для розрахунку є обсяг виробничої програми, який базується на замовленнях споживачів і господарських договорів.

Найчастіше для планування прибутку застосовують метод прямого рахунку.

В найбільш загальному вигляді прибуток - це різниця між ціною і собівартістю, але при розрахунку планової величини прибутку необхідно уточнити обсяг продукції, від реалізації якої очікується цей прибуток. Слід розрізняти плановий обсяг прибутку в розрахунку на товарний випуск від прибутку, що планується на обсяг реалізованої продукції. Прибуток по товарному випуску планується на підставі кошторису витрат на виробництво і реалізацію продукції, де визначається собівартість товарного випуску планового періоду:

Птп
= Цтп
- Стп,

де Птп
- прибуток по товарному випуску планового періоду;

Цтп
- вартість товарного випуску періоду, що планується, вдіючих цінах реалізації (без податку на додану вартість, акцизів,торгових і збутових знижок);

Ста
- повна собівартість товарної продукції планового періоду(розрахована в кошторисі витрат на виробництво та реалізаціюпродукції).

Прибуток на продукцію, що реалізується, розраховується інакше:

ПРІІ
= ВРЛ
-СРп
,

де Пря
- прибуток, що планується по продукції, яка підлягає реалізації в наступному періоді;

Врп
- планова виручка від реалізації продукції в діючих цінах (без податку на додану вартість, акцизів, торгових і збутових знижок);

Сри
- повна собівартість продукції, що реалізуватиметься в наступному періоді.

Виходячи з того, що обсяг продукції, що реалізується, в наступному плановому періоді в натуральному виразі визначається як сума залишків нереалізованої продукції на початок планового періоду і обсягу випуску товарної продукції протягом планового періоду без залишків готової продукції, які не будуть реалізовані в кінці цього періоду, то розрахунок планової суми від реалізації продукції прийме наступний вигляд:

Прв
– По1
+ Птп
-П 02,

де Прп
- прибуток від реалізації продукції в плановому періоді;

П01
[ - прибуток в залишках продукції, нереалізованої на початок планового періоду;

Птп
- прибуток по товарній продукції, що планується до випуску в наступному періоді;

По2
- прибуток в залишках готової продукції, яка не буде реалізована в кінці планового періоду.

Саме така методика розрахунку лежить в основі застосування укрупненого методу планування прибутку, коли легко визначити обсяг продукції, що реалізується, в цінах і за собівартістю.

Другий різновид методу прямого рахунку - метод по-асортиментного планування прибутку. Прибуток визначається за кожною асортиментною позицією, для чого необхідно мати відповідні дані. Це можна побачити в таблиці 6

Укрупнений метод прямого рахунку застосовується на підприємствах з незначною номенклатурою продукції, що випускається. Метод по-асортиментного розрахунку використовується при більш широкому асортименті, якщо планується собівартість по кожному виду продукції. Головною перевагою методу прямого рахунку при відомих цінах і незмінних витратах протягом планового періоду є його точність.

Таблиця 5.

Метод по-асортиментного планування прибутку

Показники	Виріб
А	Б
Обсяг товарної продукції без залишків нереалізованої продукції на кінець планового періоду, шт.	200	100
Ціни за одиницю виробу, грн	1800	2300
Обсяг продукції, що реалізується в діючих цінах, грн	360000	230000
Планова собівартість одиниці продукції,грн	1200	1900
Планова собівартість одиниці продукції, що реалізується, грн.	240000	40000
Прибуток від реалізації продукції, грн.	120000	…

Раніше метод прямого рахунку був основним при плануванні прибутку, так як підприємства виходили з однозначно визначеного обсягу реалізації продукції, кола покупців, фіксованих цін. В умовах скритої, подавленої форми інфляції ціни на сировину залишалися практично незмінними. Заробітна плата і амортизаційні відрахування не чинили такого впливу на собівартість, як в сучасних умовах. Розрахунок прибутку був, по суті, похідним показником від обсягу реалізованої продукції і її собівартості. А так як кожне підприємство виробляло встановлену йому номенклатуру продукції, то не потрібно було шукати альтернативних рішень для збільшення суми прибутку.

В сучасних умовах господарювання метод прямого рахунку можна використовувати при плануванні прибутку лише на дуже короткий проміжок часу, поки не змінилися ціни, зарплата та інші обставини. Це виключає його застосування при річному і перспективному плануванні прибутку.

Зміст аналітичного (економічного) методу планування прибутку розглянемо коротко, лише з тою метою, щоб показати його відмінність від методу прямого рахунку. В такому випадку розрахунок ведеться окремо за порівнюваною і не порівнюваною товарною продукцією. Порівнювана продукція випускається в базисному році, який передує плановому, тому відомі її фактична повна собівартість і обсяг випуску. За цими даними можна визначити базову рентабельність Р6
:

Р6
=(П0
/Стп
)*100%

де П0
- очікуваний прибуток (розрахунок прибутку ведеться в кіпці базисного року, коли точним розмір прибутку ще не відомий),

Стп
, -повна собівартість товарної продукції базисного року

На відміну від методу прямого рахунку аналітичний метод планування прибутку показує вплив факторів на величину прибутку, але і він в достатній мірі не враховує вплив всіх змінних умов господарювання на фінансові результати і не забезпечує їх достовірність перш за все через умови господарювання.

4.4 Розподіл та використання прибутку підприємства

Об'єктом розподілу є балансовий прибуток підприємства. Під його розподілом розуміють направлення прибутку в бюджет і використання на підприємстві та за його межами. Законодавче розподіл прибутку регулюється в тій його частині, яка надходить до бюджетів різних рівнів у вигляді податків та інших обов'язкових платежів. Визначення напрямків витрачання прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства, структури статей його використання знаходиться в компетенції підприємства.

Принципи розподілу прибутку можна сформулювати наступним чином:

o прибуток, отриманий підприємством в результаті здійснення виробничо-господарської та фінансової діяльності, розподіляється між державою і підприємством як господарюючим суб'єктом;

o прибуток для держави надходить у відповідні бюджети у вигляді податків, обов'язкових платежів, ставки яких не можуть бути довільно змінені. Склад і ставки податків, порядок їх нарахування і внесення до бюджетів встановлюється законодавчо;

o величина прибутку підприємства, що залишилася в його розпорядженні після сплати податків, не повинна знижувати його зацікавленості в зростанні обсягів виробництва та покращення результатів виробничо-господарської і фінансової діяльності;

o прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, в першу чергу, направляється на заощадження, забезпечення його подальшого розвитку, і тільки в іншій частині на потреби споживання.

На підприємстві розподілу підлягає чистий прибуток, тобто прибуток, що залишився в розпорядженні підприємства після сплати податків та інших обов'язкових платежів.

Розподіл чистого прибутку - один з напрямів внутрішньофірмового планування, значення якого в ринкових умовах зростає. Порядок розподілу і використання чистого прибутку на підприємстві фіксується в статуті підприємства.

При прийнятті рішень про розподіл чистого прибутку підприємство повинно знайти оптимальне співвідношення у спрямуванні додаткових фінансових ресурсів на цілі виробничо-технічного розвитку, соціального розвитку, матеріального заохочення працівників та інші цілі.

Прибуток підприємства

Податок на прибуток

Чистий прибуток

Використання чистого прибутку:

- створення резервного фонду;

- виплата дивідендів;

- поповнення статутного капіталу

- інші напрями використання

Кошти на розвиток і вдосконалення виробництва витрачаються на задоволення потреб, які пов'язані із зростанням обсягів виробництва, технічним переозброєнням, вдосконаленням технології виробництва та інших потреб, що забезпечують зростання і вдосконалення матеріально-технічної бази підприємства. Конкретно ці витрати представляють собою капітальні вкладення в будівництво нових виробничих площ, реконструкцію підприємств, придбання і монтаж нового устаткування, інші витрати капітального характеру, включаючи природоохоронні і такі, що спрямовані на поліпшення умов праці і техніки безпеки. Це також витрата на проведення науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт, підготовку та освоєння нових прогресивних технологій та видів продукції.

За рахунок цієї частини чистого прибутку підприємства сплачують заборгованість по довгострокових банківських кредитах на інвестиційні цілі, також по відсотках за ці кредити. Треба пам'ятати, що відсотки за всі інші банківські кредити є елементом витрат на виробництво й обігу, тому з прибутку їх сплата не фінансується.

Однією з потреб виробництва, яка пов'язана з його розширеним відтворенням, є збільшення власних фінансових ресурсів, які вкладаються в запаси сировини, матеріалів, перехідні запаси незавершеного виробництва, готової продукції, товарів, тобто збільшення фонду власних оборотних коштів.

Кошти, що спрямовуються на соціальні потреби, використовується, в основному, на такі виграти, які сприяють соціальному розвитку колективу підприємства:

· будівництво, реконструкцію і капітальний ремонт житлових будинків і об'єктів соціально-культурної сфери;

· утримання закладів, об'єктів соціально-культурної сфери (дитячих дошкільних, лікарень, будинків і баз відпочинку, клубів і палаців культури тощо);

· проведення оздоровчих, культурно-масових заходів, в тому числі придбання путівок на відпочинок і лікування;

· інші подібні витрати (наприклад, здешевлення харчування робітників і службовців у заводських їдальнях, оснащення клубів, кімнат відпочинку, гуртожитків теле- і радіоапаратурою, іншим обладнанням, придбання подарунків для ветеранів тощо).

Кошти матеріального заохочення використовується для стимулювання зацікавленості працівників підприємства в досягненні високих результатів праці. В даному напрямку прибуток використовується на виплату винагороди за загальні результати роботи за підсумком року, на одноразове преміювання окремих працівників за виконання особливо важливих виробничих завдань), виплату премій за інші досягнення в роботі, а також падання одноразової матеріальної допомоги працівникам.

Акціонерні товариства виплачують за рахунок чистого прибутку дивіденди держателям акцій засновникам і акціонерам.

Резервні (страхові) фонди можуть створюватися за рахунок прибутку підприємствами всіх форм власності для використання на випадок різкого погіршення фінансового становища в результаті тимчасової зміни ринкової кон'юнктури, стихійних лих тощо. Що ж стосується акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю та інших господарських товариств, створення ними резервних (страхових) фондів за рахунок прибуткує обов'язковим у порядку і розмірах, що визначається установчими документами,

Прибуток, що залишається у підприємств після сплати податків та інших обов'язкових потоків, може бути використаний також і на інші цілі його власниками або трудовими колективами. Як вже зазначалося, підприємства мають право вкласти свої фінансові ресурси у створення спільних підприємств, в тому числі за участю іноземних інвесторів, придбати акції, облігації інші цінні папери юридичних осіб. З прибутку підприємства можуть перераховувати кошти па спеціально відкриті рахунки благодійних фондів, робити внески установам культури і спорту, громадським організаціям інвалідів тощо. Певна сума прибутку, що спрямована па добровільні внески і благодійні цілі (в межах 4 % загальної суми оподатковуваного прибутку) звільняється від оподаткування.

Нерозподілений прибуток, в широкому розумінні як прибуток, що використовується в діяльності підприємства свідчить про його фінансову стійкість, про наявність джерела для подальшого розвитку.

Список використаної літератури
:

1.Фінанси підприємств: Навчальний посібник : Курс лекцій / За ред.д. е. н. , проф.Г.Г.Кірейцева. –Київ: ЦУЛ,2002. – С. 76-100

2. Підручник для студ. вузів/П. А. Лайко, М. В. Мних. – К.: Знання України, 2004.- С.75-89.

3. Фінансово- кредитні відносини в АПК / За ред.. П. Т. Каблука, М. Я. Дем’яненка. – К.: Ун-т аграрної економіки УААН, 1996. – 286 с.

4. Фінанси підприємств: Навч. посіб. для студ. вищ. закладів/ Р. А. Слав’юк. – Вид., 3- є , перероб. дооп. –К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 460 с.

5. Фінанси підприємств: Підручник / А.М. Поддєрьогін, М.Д. Білик, Л.Д. Буряк та ін.; Кер. Кол. Авт. і наук. ред. проф. А.М. Поддєрьогін. – 5 – те вид., перероб. та допов. – К.: КНЕУ, 2004 – 546с.

Висновки

Найважливішою стороною діяльності підприємств є забезпечення грошових надходжень, які потрібні для відшкодування витрат виробництва і обігу, своєчасного виконання фінансових зобов’язань перед державою, банками та іншими суб’єктами господарювання для формування доходу і прибутку.

Соціально – економічний розвиток ринкових відносин в Україні супроводжуються якісними структурними зрушеннями у бік інтенсифікації виробництва, пошуку джерел його фінансування, підвищення його ефективності.

За цих умов важливим фактором подальшого розвитку будь – якого підприємства є грошові надходження, що перевищують платежі підприємства. Від наявності або відсутності коштів буде в кінцевому підсумку залежати можливість функціонування підприємства, його конкурентоспроможність та фінансовий стан.

Отже, грошові надходження підприємств відіграють значну роль у процесі кругообігу коштів. Відшкодовуючи авансовані у виробництво вкладення, формуючи доходи і фонди грошових коштів, вони створюють економічні умови для нового циклу виробництва і реалізації продукції, вдосконалення та розширення господарства, збільшення власного капіталу.

Слід зауважити, що оскільки підприємства намагаються розширити і модернізувати виробничі потужності, то інвестиційна діяльність найчастіше призводить до відпливу грошових коштів.

Інвестиційна діяльність підприємства починається з розроблення інвестиційної стратегії. Інвестиційна стратегія — це формування системи довгострокових цілей інвестиційної діяльності та вибір найефективніших способів їх досягнення.

Отже, за ринкової економіки результати фінансово-інвестиційної діяльності є постійним джерелом грошових доходів і балансового прибутку агропромислових підприємств.

Для підвищення ефективності роботи підприємств першочергове значення має виявлення резервів збільшення обсягів виробництва і реалізації, зниження собівартості продукції, зростання прибутку.

Принципи розподілу прибутку можна сформулювати наступним чином:

· прибуток, отриманий підприємством в результаті здійснення виробничо-господарської та фінансової діяльності, розподіляється між державою і підприємством як господарюючим суб'єктом;

· прибуток для держави надходить у відповідні бюджети у вигляді податків, обов'язкових платежів, ставки яких не можуть бути довільно змінені. Склад і ставки податків, порядок їх нарахування і внесення до бюджетів встановлюється законодавчо;

· величина прибутку підприємства, що залишилася в його розпорядженні після сплати податків, не повинна знижувати його зацікавленості в зростанні обсягів виробництва та покращення результатів виробничо-господарської і фінансової діяльності;

· прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, в першу чергу, направляється на заощадження, забезпечення його подальшого розвитку, і тільки в іншій частині на потреби споживання.

Кошти на розвиток і вдосконалення виробництва витрачаються на задоволення потреб, які пов'язані із зростанням обсягів виробництва, технічним переозброєнням, вдосконаленням технології виробництва та інших потреб, що забезпечують зростання і вдосконалення матеріально-технічної бази підприємства. Конкретно ці витрати представляють собою капітальні вкладення в будівництво нових виробничих площ, реконструкцію підприємств, придбання і монтаж нового устаткування, інші витрати капітального характеру, включаючи природоохоронні і такі, що спрямовані на поліпшення умов праці і техніки безпеки. Це також витрата на проведення науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт, підготовку та освоєння нових прогресивних технологій та видів продукції.

За рахунок цієї частини чистого прибутку підприємства сплачують заборгованість по довгострокових банківських кредитах на інвестиційні цілі, також по відсотках за ці кредити. Треба пам'ятати, що відсотки за всі інші банківські кредити є елементом витрат на виробництво й обігу, тому з прибутку їх сплата не фінансується.

Однією з потреб виробництва, яка пов'язана з його розширеним відтворенням, є збільшення власних фінансових ресурсів, які вкладаються в запаси сировини, матеріалів, перехідні запаси незавершеного виробництва, готової продукції, товарів, тобто збільшення фонду власних оборотних коштів.

Отже, можна зробити висновок,що грошові надходження на підприємстві відіграють велику роль. Тому, правильне їх використання та раціональне їх отримання призведе до максимального прибутку, що є головною метою кожного підприємства.