Міжнародний рух капіталу та інвестицій

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1
. Сутність міжнародного руху капіталу та інвестицій

1.1. Сутність і форми міжнародного руху капіталу

1.2. Поняття інвестицій та їх класифікація

1.3. Інфраструктура міжнародного інвестиційного ринку та її складові елементи

Висновки до розділу

Розділ 2
. Аналіз міжнародного руху капіталу та інвестицій

2.1. Оцінка міжнародних потоків капіталу в сучасних умовах глобалізації

2.2. Аналіз притоку іноземних інвестицій у вітчизняну економіку

2.3. Діяльність міжнародних інвестиційних інститутів в Україні

Висновки до розділу

Розділ 3
. Проблеми та перспективи інтеграції національного ринку України до світового ринку капіталів

Висновки до розділу 3

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

ВСТУП

Тісне переплетення окремих складових світового господарства та його чітко визначена однорідність приводять до злиття національних економічних систем і створення їх аналога на міжнародному рівні. Отже, в межах світової економічної системи, яку формують взаємозв'язки між національними ринками ресурсів і продуктів, сімейними господарствами і фірмами, державними інституціями і фінансовими ринками, відбуваються різноманітні виробничі, торговельні, кредитні, валютні, науково-технічні, політичні, культурні та інші відносини. На їх ґрунті розвивається, зокрема, міжнародна інвестиційна діяльність, що пов'язана з вивозом капіталу (однобічне переміщення за кордон певної вартості в товарній чи грошовій формі з метою отримання прибутку чи підприємницької вигоди).

Сучасний етап розвитку України відбувається в умовах потужних процесів інтернаціоналізації. Минуле десятиріччя внесло істотні корективи до міжнародних відносин, зокрема до темпів зростання обсягів міжнародного руху капіталу (МРК). Відсутність в історії аналогів цим явищам та зростаюча залежність успішного розвитку національних економічних систем від їх оптимальної участі в зазначених процесах обумовлює те, що ключовими імперативами та визначальними чинниками майбутнього України стають визначення економічних пріоритетів і життєво важливих національних інтересів, усвідомлення суспільством ролі та місця України в глобальному просторі. Одним з напрямів наукової думки у розв’язанні цих питань є пошук та аналіз можливостей загальнонаціональної та регіональної економічної інтеграції.

Разом з тим розширення взаємодії між національними економіками в розподілі капіталу є об'єктивною основою їх загальноекономічної інтеграції. Така взаємодія може стати основою повномасштабної загальноекономічної інтеграції. Через це всебічне вивчення економічно ефективної інтеграції національної економіки до процесів МРК, вектору і меті розвитку держави, напрямам загальноекономічної інтеграції, є найважливішою основою ефективного використання потенціалу України. Отже, дослідження питань інтеграції національної економіки до процесів МРК є дуже актуальними для сучасної України.

Метою дослідження є аналіз зародження, розвитку та сучасного стану міжнародного руху капіталів в світі та перспектив інтеграції України в потоки МРК з урахуванням вже здійснених досліджень, вимог сучасних глобалізаційних процесів та реалій України.

Дослідження поставленої мети вимагає вирішення наступних завдань науково-теоретичного, методичного та практичного характеру:

· проаналізувати сучасні тенденції та динаміку розвитку світового ринку капіталу з виокремленням наявних передумов для залучення України до нього;

· оцінити особливості сучасного стану розвитку ринку капіталу України з метою посилення інтеграційної взаємодії в умовах фінансової глобалізації;

· розкрити особливості стану відкритості національної економіки на засадах оцінки впливу глобалізації на розвиток процесів участі України в процесах міжнародної міграції капіталу;

· розробити механізм інтеграції України до світового ринку капіталу з урахуванням вимог до формування інституціональних важелів щодо регулювання цього процесу;

· побудувати стратегію розвитку ринку капіталу України у відповідності до напрямів формування державної макроекономічної політики в умовах фінансової глобалізації світової економіки.

Об'єктом дослідження обрано міжнародний рух капіталів як системну категорію світової економіки.

Предметом дослідження є сучасні тенденції міжнародного руху капіталів в світі, економічні та організаційно-фінансові засади участі України в процесах МРК.

Методологічну основу роботи становить діалектичний метод наукового пізнання, загальнонаукові методи пізнання (аналіз і синтез, порівняльний, економіко-математичний метод, метод узагальнення даних, системний підхід). Дослідження побудоване на методологічних засадах економічної теорії, теорії світової економіки тощо.

Слід зазначити, що проблема іноземного інвестування широко дискутується в наукових працях провідних учених України та світу. Серед вітчизняних заслуговують на увагу дослідження О.В. Гаврилюка, М.С. Герасимчука, З.О. Луцишин, Ю.В. Макогона, А.А. Пересади, В.М. Хобти, В.Г. Федоренка, А. Іващенка та інших [40]. Варто також вказати на значний теоретичний внесок в дослідження питань МРК іноземних вчених-економістів У. Шарпа, Р.Холта, Д.Бейлі, М.Портера, Л. Гітмана, М. Джонка, Дж.Майєра, І. Бланка та інших дослідників.

Дипломна робота складається зі вступу, 3 розділів, висновків, списку використаної літератури із 99 найменувань і 6 додатків. Зміст дипломної роботи викладено на 90 сторінках друкованого тексту, включаючи 1 таблицю та 11 рисунків.

Розділ І СУТНІСТЬ МІЖНАРОДНОГО РУХУ КАПІТАЛУ ТА ІНВЕСТИЦІЙ

1.1 Сутність і форми міжнародного руху капіталу.

В межах світової економічної системи між національними ринками та їх суб’єктами складаються різноманітні виробничі, торговельні, кредитні, валютні, науково-технічні та інші відносини. Важливою складовою цих відносин виступає міжнародна інвестиційна діяльність, пов’язана з вивозом капіталу.

Капітал є одним із факторів виробництва – ресурсом, який необхідно затратити для виготовлення будь-якої продукції. Капітал представляє собою нагромаджений запас засобів в продуктивній, грошовій чи товарній формах, необхідний для створення матеріальних і нематеріальних благ та послуг. Міжнародний рух факторів виробництва (капіталу, ресурсів, робочої сили) регулюється тими ж законами, що і міжнародна торгівля товарами: фактори переміщуються в ті країни, де за них більше платять (вище процентна ставка, заробітна плата, ліцензійні платежі тощо).

Міжнародний рух капіталу – однобічне переміщення за кордон певної вартості у товарній чи грошовій формі з метою отримання прибутку чи підприємницької вигоди.

Етапи виникнення і розвитку процесу міжнародного руху капіталу: I – етап зародження вивозу капіталу (з кінця XVII – початку XVIII ст. до кінця XIX ст.). Цей процес носив обмежений і випадковий характер, а також винятково однобічний (з метрополій у колонії).

II – етап вивозу капіталу (з кінця XIX – початку XX ст. до середини XX ст.). В міру твердження у світовому господарстві капіталістичних виробничих відносин процес вивозу капіталу став здійснюватися як між промислово розвитими країнами, так і між промислово розвитими і країнами, що розвиваються. Цей процес став типовим, повторюваним і характерним явищем.

III – етап міжнародної міграції капіталу ( із середини 50-60-х років XXст. по дійсний час). Вивіз капіталу здійснюють не тільки промислово розвинені країни, але і багато країн, що розвиваються та постсоціалістичні країни. Країни одночасно стають і експортерами й імпортерами капіталу. Експорт капіталів викликає значні по обсягах зворотні рухи капіталів у вигляді відсотків на кредити, підприємницького прибутку, дивідендів по акціях.

Передумови, що обумовлюють міжнародний рух капіталу:

1. Інтернаціоналізація господарського життя.

2. Поява можливості більш вигідного оподаткування капіталу за кордоном.

3. Відносний надлишок капіталу на внутрішньому ринку і відсутність умов його ефективного використання.

4. Прагнення власників капіталу застосувати його там, де існують низькі ціни на сировину; на матеріали; на енергію; на транспорт; на напівфабрикати і т.д.

5. Економія фінансових ресурсів від застосування більш низьких митних тарифів і пільгових тарифних мір у країнах, куди переміщається капітал.

6. Можливість стабільного постачання національних підприємств імпортною сировиною.

7. Прагнення забезпечити схоронність і чистоту навколишнього середовища в країнах-експортерах капіталу.

8. Існування різних шляхів і форм міжнародного руху капіталу і його більш ефективного застосування за кордоном.

Основною причиною експорту (вивозу) капіталу за кордон є його відносний надлишок. Це знаходить прояв в насиченні внутрішнього ринку такою кількістю капіталу, коли його застосування на національному поприщі не приносить прибутку, або веде до його зменшення. Пошук сфер прибуткового вкладення капіталу штовхає за межі національної економіки. В основі міжнародного руху капіталу лежать також процеси інтернаціоналізації виробництва, розвиток і поглиблення міжнародних економічних, політичних, культурних та інших відносин між країнами. Серед інших причин вивезення капіталу: відмінності у витратах виробництва, бажання обійти тарифні і нетарифні обмеження, захистити свій капітал від інфляції, непередбачуваності економічної і політичної ситуації в країні, прагнення на довгий період забезпечити задоволення своїх економічних, політичних та інших інтересів на території тієї чи іншої країни тощо.

З іншого боку, завжди є країни, в яких відчувається дефіцит інвестиційних ресурсів, капіталу в грошовій формі. Також країни можуть прагнути залучити іноземні технології в національне виробництво, підвищити його науково-технічний і технологічний рівень, здійснити структурну перебудову в напрямі експортоорієнтованих та високотехнологічних галузей. Причиною ввезення капіталу може бути і намагання країн вирішити за допомогою іноземного капіталу проблеми зайнятості населення, особливо коли відчувається напруга на ринку праці.

Особливо гостру потребу в додаткових ресурсах капіталу відчувають країни, що розвиваються, країни з перехідною економікою, країни, в яких відбуваються структурні перетворення. Як правило, в таких країнах нагромадження власного капіталу недостатні.

Отже, основною причиною міжнародного руху капіталу виступають відмінності в обсязі отриманого прибутку, доступі до технологій тощо. Поряд з цим діють і інші чинники, на яких акцентують увагу різні теорії:

Теорія ринкової влади С.Хаймера - суб'єкт інвестиційної діяльності, який вивозить капітал, керується прагненням домінувати на ринку та досягнути ринкової влади. Закордонне інвестування здійснюється з метою придушення конкуренції і збереження контролю над ринком. Практикуються і так звані “захисні інвестиції”: створення за кордоном виробничих потужностей, що є мало не збитковими, зі свідомою метою підриву позицій конкурентів на цих ринках.

Теорія інтерналізації – кожна фірма переслідує мету мінімізації трансакційних витрат (витрат на укладання угод). Зі зменшенням трансакційних витрат операції фірм починають набирати “внутрішнього характеру”, тобто відбувається інтерналізація ринків. Мета мінімізації трансакцій залишається основним мотивом переведення діяльності за кордон. Концепція конкурентоспроможності галузі - пояснює міжнародний рух капіталу посиленням конкуренції технологічного характеру між суб’єктами ринку капіталів.

Концепція технологічного нагромадження розглядає міжнародний рух капіталу як наслідок розвитку технології, інноваційного процесу. Фірма створює нові технології з метою закріплення контролю і власності на основі своїх специфічних технологічних переваг.

Концепція оборони національного суверенітету ґрунтується на тому, що зростання зарубіжних інвестицій у національній економіці може спричинити зменшення частки внутрішнього виробництва. Саме тому уряди дотримуються політики протидії розширенню впливу країн-експортерів капіталу або регулюють експорт-імпорт капіталу.

Концепція валютного простору – головним стимулом переведення виробничих потужностей (капіталу в матеріальній формі) за кордон є наявність конкурентних переваг щодо країни-реципієнта. Такі переваги мають інвестори з країн із більш сильною валютою, ніж валюта країн-реципієнтів.

Інфраструктура міжнародного ринку капіталів складається з:

- кредитних інститутів, що приймають вклади і задовольняють потреби в інвестиційних кредитах;

- кредитних інститутів, що ведуть справи клієнтів на біржах;

- інвестиційних фондів і компаній, що вкладають отримані кошти в цінні папери, диверсифікуючи вклади з метою зменшення ризику;

- великих підприємств, що виступають на міжнародному ринку в якості самостійних суб’єктів;

- страхових компаній;

- громадських емітентів;

- інвестиційних банків, які для зменшення ризику вводять програми торгівлі цінними паперами.

Класифікація форм міжнародного руху капіталу відбиває різні сторони цього процесу. Капітал вивозиться, ввозиться і функціонує за кордоном у наступних формах:

1) За джерелами походження капіталу на світовому ринку виділяють офіційний та приватний капітал.

Офіційний (державний) капітал – це кошти з державного бюджету, що переміщуються за кордон, або ті, що приймаються в країну за рішенням уряду, чи міжурядових організацій. До офіційного капіталу відносять всі державні позики, гранти, міждержавна допомога на основі міжурядових угод. До офіційного капіталу відноситься і капітал міжнародних організацій: МВФ, СБ, ООН тощо. Джерелами офіційного капіталу є кошти державного бюджету.

Приватний капітал – це кошти приватних фірм, банків, недержавних організацій та установ, що переміщуються за кордон, або приймаються з-за кордону за рішенням керівних органів підприємств. До цієї категорії капіталу відносять: інвестиції за кордон приватними фірмами, надання торгових кредитів та міжбанківське кредитування. Джерелом приватного капіталу є власні чи запозичені кошти приватних фірм.

2) За характером використання капітал поділяється на підприємницький, позичковий капітал та міжнародну економічну допомогу.

Підприємницький капітал– це кошти, що прямо чи опосередковано вкладаються у виробництво з метою отримання прибутку. До підприємницького капіталу найчастіше можна віднести приватний капітал.

Позичковий капітал– це кошти, що позичаються з метою отримання відсотків.

Міжнародна економічна допомога – це надання капіталу в грошовій чи товарній формі суб'єктами однієї країни у власність суб’єктам іншої країни на умовах безоплатності, неповернення тобто безвідшкодності.

Міжнародна економічна допомога має свої форми:

--фінансова допомога – це надання коштів у вигляді безоплатного кредиту чи безвідшкодного фінансування суб’єктами одних країн суб’єктам інших країн для здійснення певних соціально-економічних та технічних проектів.

--матеріальна допомога – це безплатна передача суб’єктами одних країн суб’єктам інших товарів і послуг виробничого та побутового призначення.

3) За строком вкладення капітал буває коротко-, середньо- та довгостроковий.

Короткостроковий капітал– це кошти, вкладені на термін до 1 року. В основному це – позичковий капітал.

Середньостроковий капітал– це кошти, вкладені на термін від 1 до 7 років.

Довгостроковий капітал – це кошти, вкладені на термін понад 7 років.

Середньостроковий та довгостроковий – це в основному підприємницький капітал

4) За метою вкладення капітал буває у вигляді прямих та портфельних інвестицій.

Прямі закордонні інвестиції – це кладення капіталу з метою придбання довгострокового економічного інтересу в країні-імпортері капіталу. Цей довгостроковий інтерес забезпечує контроль над об’єктом розміщення капіталу. До прямих закордонних інвестицій відноситься в основному приватний капітал.

Портфельні інвестиції – це вкладення капіталу в іноземні цінні папери, що не дають інвестору право реального контролю над об’єктом розміщення капіталу.

Вивіз капіталу – найбільш характерна риса міжнародних економічних процесів ХХ століття, коли темпи його зростання почали перевищувати темпи зростання міжнародної торгівлі. В сучасних умовах збільшується кількість країн, що беруть участь в іноземних інвестиціях. До цього процесу підключаються країни Південно-Східної Азії, Центральної і Східної Європи.

Змінюються напрямки руху капіталу: якщо раніше, до другої світової війни, капітал рухався переважно у слаборозвинені країни (колонії), то тепер три чверті всіх іноземних інвестицій приходиться на розвинені країни світу. Країни, що переважно приймають капітал: США, Ірландія, Португалія, Італія, Велика Британія, Туреччина, країни, що розвиваються. Країни, які переважно вивозять (нетто-інвестори),- Японія, Франція, Німеччина. Якщо до 1985 року лідером у здійсненні іноземних інвестицій вважалися США, то тепер – країни Європейського Союзу, Японія.

Зазнають змін і форми руху капіталу: переважає вивіз портфельних інвестицій, зростає роль держави, яка сама часто виступає інвестором, а також стимулює, контролює інвестиційну діяльність. Велику роль в міжнародному русі капіталів відіграють транснаціональні банки (ТНБ) і транснаціональні корпорації (ТНК).

Міжнародний кредит — позички в грошовій або товарній формі, що надаються кредиторами однієї сторони позичальникові іншої сторони на визначених умовах.

Пільговий міжнародний кредит — міжнародний кредит, що надається на пільгових умовах:

а) на тривалий термін;

6) по занижених ставках у відсотках;

в) по безпроцентному кредиті.

Дарунок — це субсидування суб'єкта світового господарства без попередніх умов з метою досягнення довгострокових економічних і політичних інтересів.

Підприємницький капітал включає прямі і портфельні інвестиції. Характерна риса прямих інвестицій, по визначенню МВФ, особиста участь інвестора у виборі об'єкта інвестування, вкладенні засобів і управлінському контролі над об'єктом, у якому інвестований його капітал. Портфельні інвестиції такого контролю не дають, вони здійснюються інвестиційними або іншими фінансовими посередниками, що розміщають засобу інвестора в найбільш ефективні на їхній погляд об'єкти інвестування, беруть участь у керуванні ними, а отримані доходи розподіляють потім серед своїх клієнтів. Портфельні інвестиції звичайно являють собою пакети акцій, на які приходиться менш 10-20% власного капіталу фірми, а також облігації й інших цінних паперів.

Що стосується цілей вивозу капіталу, то їх можна звести до таких чотирьох груп:

- прагнення контролювати діяльність підприємств, частину місцевого ринку;

- отримання підприємницького прибутку;

- отримання процентів за позичковий капітал;

- прагнення на довгий період забезпечити задоволення своїх економічних, політичних та інших інтересів на території тієї чи іншої країни.

Факти з економічної історії свідчать, що використання іноземного капіталу прискорює промисловий розвиток країни, сприяє входженню народного господарства до світогосподарської взаємодії.

В умовах стабільності та передбачуваності в світовій економіці, коли позичальники поважають свої зобов’язання і сплачують борги, міжнародний рух капіталу може бути ефективним у глобальному масштабі і приносити його учасникам прибутки, що перевищують втрати інших учасників.

На рисунку 1.2 зображені наслідки вільного міжнародного руху капіталів. На горизонтальній осі відкладається кількість капіталу в світі, який складається з двох країн, а по вертикальній – норма проценту на капітал.

Спочатку розглянемо ситуацію, коли міжнародний рух капіталу заборонений. У цьому випадку кожна країна повинна будувати свою економіку відповідно до внутрішніх запасів реального капіталу. На графіку зображені наслідки: країна А має в надлишку фінансове багатство – капітал (Ка) і відносно малопривабливі внутрішні інвестиційні можливості (4 % на рік). Країна В має обмежений запас капіталу (Кв) і більше можливостей для його прибуткового використання (8 % на рік).

Якщо все кредитування здійснюється винятково в межах національних кордонів, кредитори в країні А мають погодитись з низькою нормою доходу, оскільки пропозиція внутрішніх реальних активів відповідає граничній продуктивності капіталу МРКа. Конкуренція змушує кредиторів в країні А погодитись з низьким рівнем доходу у 4 % річних у точці В.

Рис. 1.2. Наслідки міжнародної міграції капіталів для країн-експортерів і країн-імпортерів

У той же час, у країні В нестача капітальних ресурсів не дозволяє здійснити реальні капіталовкладення ліворуч від точки Д, оскільки Кв – це весь запас капіталу, який є у розпорядженні. Конкуренція за право користування обмеженим капіталом збільшує в країні В рівень процента за капітал до 8 % річних у точці Д. Світовій продукт, який буде вироблений за таких умов – це заштрихована область на рисунку 1.2 без урахування площі трикутника СDВ.

Тепер припустимо, що всі обмеження на фінансові потоки ліквідовані. У власників капіталу з країни А та позичальників країни В з’являться сильні стимули до співпраці. Чому одні мають давати гроші під 4 % річних, а інші – брати їх з розрахунку 8 % річних, якщо (це видно з кривих граничної продуктивності капіталу) рівень розвитку технології в обох країнах приблизно однаковий? Виникне нова рівновага, при якій норма доходу встановиться припустимо в точці С (6 %). У цій ситуації частина капіталу з країни А переміститься до країни В. У нових умовах відбудеться максимізація світового продукту. Його величина складе всю заштриховану площу плюс площа СДВ. Причина збільшення полягає в тому, що свобода надає індивідуальним власникам капіталу можливість знайти найвищий рівень доходу для світу в цілому.

Вигоди, одержані в світі, розподіляться між двома країнами. Національний продукт країни А охоплює всю площу під кривою МРКа до точки В плюс площа САВ, яка утворилась у результаті можливості надавати в кредит багатства за кордоном під 6 % річних замість того, щоб йти на неприбуткові внутрішні вкладення від точки С до точки В. Для країни В виграш складає площу СДА, бо в неї збільшились капітальні ресурси від Д до точки С за умов виплати іноземним капіталовкладником боргу, рівного площі САХУ, за фонди, одержані під 5 % річних.

Всередині кожної країни існують групи осіб, які виграли або програли від введення нових умов на міжнародному рівні. Очевидно, що кредитори в країні А виграють внаслідок виникнення можливості вкладати гроші під 6 %, а не під 4 %. Це означає втрати для позичальників у країні А, оскільки конкуренція з боку іноземних позичальників примушує їх виплачувати такий же високий процент за всі нові позики. У країні В позичальники виграють внаслідок можливості одержати кредити не під 8 %, а під 6 % річних. У той же час кредитори в країні В зацікавлені у фінансовій ізоляції, коли позичальники сплачували 8 % річних. Ліквідація бар’єрів приносить виграш світу в цілому та тим угрупованням осіб, для яких свобода – це додаткові можливості, але несе збитки тим, для яких свобода означає більш жорстку конкуренцію.

Таким чином, свобода руху капіталу в світі приводить до збільшення світового та національного продукту. Але міжнародні капітальні потоки розподіляються в світі нерівномірно. Причина цього – різний рейтинг інвестиційної привабливості країн.

1.2 Поняття інвестицій та їх класифікація.

Протягом останнього десятиліття слово “інвестиції” стало відігравати особливу роль у житті будь-якої країни пострадянського періоду. Підприємства країн колишнього Радянського Союзу, які втратили можливість черпати фінансові ресурси з централізованих джерел, вийшли у вільне плавання до безкрайніх просторів ринкової економіки, не зовсім розуміючи як жити у цих умовах. Єдине правило, яке моментально вивчили всі керівники, зводилося до того, що потрібні гроші. Коли є гроші, їх можна інвестувати в основні фонди або в оборотні кошти, та якщо продукція має достатній ринок збуту, то можна жити досить респектабельно навіть в умовах нестабільної економіки.

Термін «інвестиції» походить від латинського слова «invest» , що означає «вкладати». У минулому поняття «інвестиції» трактувалось як сукупність затрат, що реалізуються у формі довгострокових вкладень у галузі народного господарства (виробничі фонди), тобто інвестиції помилково ототожнювались із поняттям «капітальні вкладення».

Розглянемо сучасне тлумачення категорії «інвестиції». Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.91 дає наступне визначення: інвестиції – всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток або досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть бути: грошові кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме і нерухоме майно (будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності); майнові права, що випливають із авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»); права користування землею, водою, ресурсами, будівлями, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності .

Отже, в широкому розумінні інвестиції є вкладенням капіталу з метою його збільшення. При цьому приріст капіталу повинен бути достатнім, щоб компенсувати інвестору відмову від використання коштів на споживання в теперішньому періоді, винагородити його за ризик та відшкодувати збитки від інфляції в майбутньому періоді.

Інвестиції – це економічна категорія розширеного відтворення, яка є основним інструментом формування мікро- та макроекономічних пропорцій і визначає темпи економічного росту.

Таким чином, інвестиції – це те, що «відкладають» на завтрашній день, щоб мати можливість більше споживати в майбутньому. Під інвестиціями розуміють економічні ресурси, які спрямовуються на збільшення реального капіталу товариства, тобто на розширення або модернізацію виробничого апарату. Це може бути пов’язане з придбанням нових машин, будинків, транспортних засобів, а також із будівництвом доріг, мостів та інших інженерних споруд. Сюди необхідно включати і витрати на обладнання, наукові дослідження та підготовку кадрів, що є інвестиціями в «людський капітал», який на сучасному етапі розвитку економіки набуває все більшого значення, бо саме результатом людської діяльності виступають і будинки, і споруди, і машини, і обладнання, і, найголовніше, основний фактор сучасного економічного розвитку – інтелектуальний продукт, який визначає економічне положення країни у світовій ієрархії держав.

Можна виділити три основні функції, які виконують інвестиції в економічній системі:

а) забезпечення зростання і якісного удосконалювання основного капіталу (фондів), як на рівні окремої фірми, так і на рівні національної економіки в цілому;

б) здійснення прогресивних структурних економічних зрушень, що стосуються найважливіших народногосподарських пропорцій: відтворювальних, галузевих, вартісних;

в) реалізацію новітніх досягнень науково-технічного прогресу і підвищення на цій основі ефективності виробництва на мікро- і макрорівнях. []

В економічному аналізі розрізняють валові та чисті інвестиції.

Валові інвестиції характеризують загальний обсяг інвестиційних коштів у певному періоді, спрямованих на відтворення (нове будівництво, реконструкція, розширення, придбання засобів виробництва), приріст товарно-матеріальних запасів, а також на підтримання діючих потужностей.

Чисті інвестиції є вкладенням коштів у виробничі фонди, що заново створюються, та виробничий апарат, що відновлюються. Вони дорівнюють сумі валових інвестицій, зменшеній на суму амортизаційних відрахувань у певному періоді.

Динаміка показника чистих інвестицій відображає характер економічного розвитку країни в розрізі співвідношення між простим та розширеним відтворенням.

Якщо сума чистих інвестицій складає від’ємну величину (тобто обсяг валових інвестицій менший суми амортизаційних відрахувань), це означає зниження виробничого потенціалу і, як наслідок, зменшення обсягу випуску продукції.

Якщо сума чистих інвестицій дорівнює нулю (обсяг валових інвестицій дорівнює сумі амортизаційних відрахувань), це говорить про відсутність економічного росту, бо виробничий потенціал залишається при цьому незмінним.

І нарешті, якщо сума чистих інвестицій є додатною величиною (обсяг валових інвестицій перевищує амортизаційні відрахування), це означає, що економіка знаходиться на стадії розвитку, бо забезпечується розширене відтворення її виробничого потенціалу.

Зростання обсягу чистих інвестицій зумовлює збільшення доходів, причому темпи зростання суми доходів значно перевищують темпи росту обсягу чистих інвестицій. В економічній теорії цей процес називається «ефект мультиплікатора».

Постає питання: від чого залежить обсяг інвестицій? Назвемо деякі з факторів, що впливають на цей показник.

• Рівень заощаджень у доходах населення. В умовах низьких доходів на душу населення основна їх частина використовується на споживання. Із зростанням доходів збільшується їх частка, що спрямовується на заощадження, які є джерелом інвестиційних ресурсів. Спостерігається пряма залежність між рівнем заощаджень і обсягом інвестицій.

• Норма дохідності інвестицій. Прибуток є основним мотивом інвестування, тому чим вища норма дохідності очікується, тим більш привабливими будуть вкладення.

• Темп інфляції. Чим вищий цей показник, тим більше буде знецінюватись майбутній прибуток від інвестицій і, відповідно, буде менше стимулів для нарощування обсягів інвестицій. Тут спостерігається зворотна залежність (виняток становлять ринок нерухомості, валютний ринок та ринок лікувальних засобів).

• Ставка банківського процента. Якщо очікувана норма чистого прибутку перевищує ставку банківського процента, то за подібних умов інвестування буде ефективним, і навпаки. Така залежність є зворотною.

• Податкова політика. При збільшенні рівня податкового тиску зменшується попит на інвестиції.

У процесі інвестиційної діяльності важливим є фактор часу. Інвестору необхідно співставляти час інвестування і час отримання прибутку або соціального ефекту. Ці два процеси можуть відбуватися в різній часовій послідовності. При їх послідовному протіканні прибуток отримується одразу після завершення інвестицій у повному обсязі. При паралельному протіканні отримання прибутку можливе ще до повного завершення процесу інвестування (на певному етапі інвестування можливий випуск продукції, що забезпечить отримання прибутку). При інтервальному протіканні між періодом завершення інвестування та отриманням прибутку проходить певний час.

Інвестиції в об’єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах. В економічній теорії і на практиці з метою ведення обліку, аналізу і планування інвестиції класифікують за окремими ознаками:

1. За об’єктами вкладення. В економічній теорії принциповою ознакою класифікації інвестицій є виділення реальних та фінансових інвестицій.

Реальні інвестиції – це вкладення коштів у реальні активи як матеріальні (виробничі основні та оборотні фонди, будівлі, споруди, обладнання, товарно-матеріальні цінності), так і нематеріальні (патенти, ліцензії, «ноу-хау», технічна, науково-практична, інструктивна, технологічна, проектно-кошторисна та інша документація). Інколи вкладення коштів у нематеріальні активи, пов’язані з науково-технічним прогресом, характеризуються як інноваційні інвестиції.

Фінансові інвестиції – вкладення коштів у різні фінансові інструменти (активи), наприклад, фондові (інвестиційні) цінні папери, спеціальні (цільові) банківські вкладення, депозити, паї і т.д.

2. За способом участі в інвестиційному процесі виділяють прямі та непрямі інвестиції.

Прямі інвестиції характеризуються безпосередньою участю інвестора у виборі об’єктів інвестування і вкладенні коштів. Пряме інвестування здійснюють підготовлені інвестори, які мають достатньо інформації про об’єкт інвестування і знають механізм інвестування. Прямі інвестиції, як правило, здійснюються у формі кредиту без інвестиційних посередників з метою оволодіння контрольним пакетом акцій компанії.

Непрямі інвестиції – під ними розуміють інвестування, опосередковане третіми особами (інвестиційними або фінансовими посередниками). Не усі інвестори мають достатню кваліфікацію для ефективного вибору об’єктів інвестування та подальшого управління ними. У цьому випадку вони придбавають цінні папери, що випускаються інвестиційними або іншими фінансовими посередниками (наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів або інвестиційних компаній), а останні розміщують зібрані таким чином інвестиційні кошти на власний розсуд у найбільш ефективні об’єкти інвестування, беруть участь в управлінні ними, а отримані доходи розподіляють серед своїх клієнтів.

3. Залежно від форми власності інвесторів розрізняють державні, приватні, іноземні та спільні інвестиції.

Державні інвестиції – це вкладення, які здійснюють центральні і місцеві органи влади та управління за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і залучених коштів, а також інвестиції державних підприємств та закладів за рахунок власних і залучених коштів.

Приватні інвестиції – вкладення коштів громадянами, а також підприємствами недержавних форм власності, перш за все, колективної (акціонерні товариства і кооперативи).

Іноземні інвестиції – вкладення, які здійснюються іноземними громадянами, юридичними особами та державами.

Спільні інвестиції – вкладення, що здійснюються суб’єктами даної країни та іноземних держав, а також інвестиції підприємств за участю іноземних інвесторів.

4. За періодом інвестування виділяють короткострокові та довгострокові інвестиції.

Короткострокові інвестиції – це вкладення капіталу на період, що не перевищує одного року (наприклад, короткострокові депозитні вклади, купівля короткострокових ощадних сертифікатів тощо).

Довгострокові інвестиції – вкладення капіталу на період більше одного року. Це критерій, прийнятий у практиці обліку, але, як свідчить досвід, він потребує подальшої деталізації. У практиці великих інвестиційних компаній довгострокові інвестиції деталізуються наступним чином: а) до 2 років; б) від 2 до 3 років; в) від 3 до 5 років; г) більше 5 років.

5. За регіональною ознакою виділяють інвестиції внутрішні та зовнішні.

Внутрішні інвестиції – вкладення коштів в об’єкти інвестування, розташовані в територіальних межах даної країни.

Зовнішні інвестиції (вивезення капіталу) – вкладення коштів в об’єкти інвестування, розташовані за межами даної країни. До них належить і купівля різних фінансових інструментів інших країн – акцій іноземних компаній, облігацій інших держав.

6. Інвестиції розрізняються також за ступенями ризику. Так, ми знаємо високоризикові та малоризикові інвестиції.

Інвестиції з низьким рівнем ризику – це вкладення, які вважаються безпечним засобом для отримання прибутку.

Інвестиції з високим рівнем ризику – це вкладення, які вважаються спекулятивними з точки зору гарантії отримання прибутку.

Спекуляція– це операція придбання та продажу фінансових інструментів, вартість та прибутковість яких, у майбутньому, будуть невизначеними величинами.

7. Захарактером цінностей,
що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, інвестиції поділяються на:

- кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

- рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

- майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

- сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих (ноу-хау);

- права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також іншими майновими правами;

- інші цінності.

8. Заджерелами фінансування інвестиційноїдіяльностіінвестиції поділяються на такі, що здійснюються за рахунок:

- власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб тощо);

- позичкових фінансових коштів інвестора (облігаційні позики, банківські та бюджетні кредити);

- залучених фінансових коштів інвестора (кошти, одержані від продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб);

- бюджетних інвестиційних асигнувань;

- безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань організацій, підприємств і громадян.

9. З огляду на спрямованість дій, виділяють чотири види інвестицій: нетто-інвестицій, екстенсивні інвестиції, реінвестиції, брутто-інвестиції.

Нетто-інвестиції – це інвестиції на заснування проекту (початкові інвестиції).

Екстенсивні інвестиції – це інвестиції на розширення (збільшення) виробничого потенціалу.

Реінвестиції – повторні інвестиції за рахунок використання прибутку, отриманого від первинного вкладення капіталу.

Брутто-інвестиції – це нетто-інвестиції плюс реінвестиції.

Наведена класифікація інвестицій відбиває їх найсуттєвіші ознаки. У наукових джерелах зустрічаються й інші класифікації (Додаток 1), зокрема наводиться окрема класифікація іноземних інвестицій (Додаток 2).

Під інвестиціями звичайно розуміються довгострокові вкладення капіталу в підприємства різних галузей народного господарства, в інфраструктуру, в соціальні програми, в охорону навколишнього середовища. Інвестиції виражають усі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої формується прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Державні інвестиції можуть здійснюватись і з метою регулювання розвитку економіки.

Основними цінностями інвестицій є:

· рухоме та нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності);

· кошти, цільові банківські внески, кредити, акції та інші цінні папери;

· майнові права, похідні від авторського права - ліцензії, "ноу-хау", досвід та інші інтелектуальні цінності;

· право користування землею та іншими природними ресурсами, а також інші майнові права.

За обсягом та значущістю капітальні вкладення є основною складовою частиною інвестицій, у нашій країні на них припадає близько 85% усіх інвестицій.

Таким чином, інвестиції – це будь-який інструмент, в який можна вкласти гроші, з розрахунком на збільшення їх вартості або забезпечити позитивну величину прибутку. Незалученні грошові кошти не є інвестицією, так як цінність готівкових грошей може бути “з’їдена” інфляцією, та вони не можуть забезпечити ніякого доходу. Якщо ту ж суму помістити на ощадний рахунок до банку, то їх можна назвати інвестицією, так як рахунок гарантує деякий дохід.

В цілому інвестиційний процес – це механізм, що об'єднує попит та пропозицію, тобто тих, хто пропонує гроші, і тих, хто пред’являє попит на інвестицію. Звичайно, обидві сторони зустрічаються в фінансових інститутах або на фінансовому ринку.. Фінансові інститути – це такі організації, які приймають вкладення та дають залученні гроші в борг або інвестують в інших формах. Фінансові ринки – це механізм, який служить для укладання угод зводить разом тих, хто має гроші, з тими, хто їх шукає. Ринкова ціна – це ціна, яка зрівнює інтереси продавців та покупців. Ринок капіталів – це довгострокових фінансовий ринок, на якому переважають різні форми угод з цінними паперами. Грошовий ринок – це сегмент фінансового ринку, де ресурси купують та продають на короткий строк.

Головні учасники інвестиційного процесу – це держава, її компанії та фізичні особи, при чому, кожний з них може брати участь в інвестиційному процесі як на стороні попиту, так і на стороні пропозиції. Більш того учасники часто взаємодіють на міжнародному рівні.

Інвестиції відіграють центральну роль в економічному процесі, вони визначають загальний ріст економіки держави. В результаті інвестування засобів в економіку, збільшуються обсяги виробництва, росте національний прибуток, розвиваються та йдуть вперед, в економічній конкуренції, галузі народного господарства та підприємства, що в більшій мірі задовольняє попит на ті чи інші товари та послуги. Отриманий приріст національного прибутку частково знову накопичується, проходить подальше збільшення виробництва, процес повторюється безперервно. Таким чином інвестиції, що утворюються за рахунок національного прибутку, в результаті його розподілу, самі обумовлюють його ріст, розширене відтворення. При чому, чим ефективніше інвестиції, тим більше ріст національного прибутку, тим значніші абсолютні розміри накопичення (при даній його частці), які можуть бути знову вкладеними в виробництво. При достатньо високій ефективності інвестицій приріст національного прибутку може забезпечити підвищення частки накопичення при абсолютному рості споживання.

1.3 Інфраструктура міжнародного інвестиційного ринку та її складові елементи.

У сучасних умовах світове господарство являє собою глобальну систему, що поєднує національні економіки, здатні діяти як єдине ціле. Особливо складним механізмом світової економічної системи виступає міжнародний інвестиційний ринок, на якому відбувається формування та перерозподіл фінансових ресурсів між різними країнами.

Міжнародний інвестиційний ринок – це ринок довгострокового вкладення капіталу за кордоном з метою отримання прибутку.

Міжнародний інвестиційний ринок – це регулятор сукупності економічних відносин, що виникають між продавцем інвестиційних ресурсів та їхнім покупцем, – резидентами різних країн [22, с. 178]. Він відрізняється від інших ринків специфічним характером свого товару, яким виступають міжнародні інвестиції. В економічній літературі міжнародні інвестиції визначаються як міжнародні потоки капіталів, що здійснюються у формі прямих та портфельних інвестицій. Відповідно, міжнародний інвестиційний ринок поділяється на ринок об’єктів реального інвестування та фінансовий ринок (рис. 1.4).

На ринку об’єктів реального інвестування реалізуються реальні інвестиції, тобто ті економічні ресурси, які спрямовуються на збільшення реального капіталу суспільства, на розширення або модернізацію виробництва.

У світовій практиці обсяг таких інвестицій розглядається як один із найважливіших показників процвітання національної економіки, як фактор макроекономічної стабілізації країни.

В економічній літературі розрізняють чисті реальні інвестиції, спрямовані на збільшення основного капіталу та утворення нових основних та частини оборотних фондів виробничого та невиробничого призначення, та валові реальні інвестиції, які включають чисті реальні інвестиції та величину одноразових витрат, які забезпечують просте відтворення [51, с. 93].

Ринок об’єктів реального інвестування включає ринок прямих іноземних інвестицій, на якому реалізується, як правило, довгострокове капіталовкладення в іноземні підприємства з метою отримання прибутків та безпосереднього впливу на господарську діяльність підприємства. Прямі іноземні інвестиції забезпечують надходження до країни нових технологічних, економічних, управлінських та маркетингових знань, підвищуючи рівень зайнятості населення та сприяючи загальному економічному розвитку. До прямих інвестицій належать первинні вкладення та реінвестицій. Крім того, прямі інвестиції включають усі внутрішньокорпораційні перекази капіталу у формі кредитів і позик між прямим інвестором і філіями, дочірніми та асоційованими компаніями [51, с. 80].

Реальні активи є джерелом доходів в економіці, а фінансові – просто характеризують його розподіл серед інвесторів [10, с. 26]. Але фінансові активи і ринки, на яких ними торгують, відіграють вагому роль у розвитку економіки. Вони дають можливість примножувати реальні активи.

Особливість фінансових ресурсів, які обслуговують основний та оборотний капітал, зумовлює його поділ на грошовий ринок та ринок капіталу.

На грошовому ринку обертаються короткострокові, високоліквідні та низькоризиковані грошові інструменти, які називають грошовими еквівалентами, або просто грошима. Частиною грошового ринку є валютний ринок, який обслуговує боргові зобов’язання в іноземній валюті. До інструментів грошового ринку належать депозитні сертифікати, комерційні векселі, банківські акцепти, євродолари, викупні угоди.

На ринку капіталів здійснюються довгострокові та ризиковані інвестиції фірм, урядів та домогосподарств. Ринок капіталу поділяється на кредитний та фондовий ринки, що характеризуються широкою різноманітністю фінансових інструментів.

На фондовому ринку відбувається торгівля особливо цінними паперами. Вони не мають власної вартості, оскільки їхня цінність визначається активами, які вони представляють. Цінний папір відображає право власності інвестора та визначає умови, за яких він може використати це право. Більшість цінних паперів можуть легко переходити від одного власника до іншого разом зі своїми правами та зобов’язаннями. Ринок капіталу виступає у вигляді чотирьох сегментів: ринки довгострокових цінних паперів з фіксованим доходом, ринки акцій та ринки таких похідних цінних паперів, як опціони та ф’ючерси [10, с. 58].

Ринок цінних паперів поділяється на первинний ринок, на якому купуються та продаються нові випуски цінних паперів, та вторинний ринок, на якому розміщуються цінні папери, що вже існують. Розміщення цінних паперів на первинному ринку можуть здійснювати компанії, які збираються стати відкритим акціонерним товариством і вперше пропонують свої акції широкому колу інвесторів, або компанії, які здійснюють повторний випуск. Досить часто первинний випуск здійснюється із залученням андеррайтерів – інвестиційних банків, які гарантують розміщення цінних паперів. Як правило, збутом цінних паперів займаються декілька інвестиційних банків, які під управлінням головного банку формують емісійний синдикат. При цьому фірма-емітент продає андеррайтерам цінні папери і передає ризик, пов’язаний з їхнім збутом широкому колу інвесторів.

Після первинного розміщення цінні папери можуть вільно купуватися та продаватися на вторинному ринку, який складається з сукупності фондових бірж, позабіржового ринку цінних паперів та прямих угод між покупцями та продавцями.

Розвиток фінансового ринку викликав потребу в розширенні кількості фінансових інструментів, що призвело до посилення процесу сек’юритизації, тобто випереджального зростання операцій з цінними паперами, порівняно з операціями з традиційними грошовими інструментами.

Фінансовий ринок може бути представлений у складі чотирьох секторів, до яких відносяться домогосподарства, комерційні фірми, державний сектор та фінансові посередники. Більша частина капіталу домашніх господарств формується за рахунок власних засобів. Саме тут виникає основний надлишок коштів, що спрямовується на фінансування комерційних фірм, держави та розміщується у фінансових інститутах (інвестиційні фонди, банки) [72]. Досить вагомим та важливим сектором фінансового ринку є держава. Вона виступає найбільшим позичальником та кредитором.

Для того щоб потрапити на іноземні ринки, вітчизняні емітенти повинні випустити депозитарні розписки на свої акції, що є досить витратним і тривалим процесом. Саме тому багато компаній реєструють в офшорних зонах дочірні структури і вже після цього виходять на ринок акцій. Це також дозволяє уникнути труднощів, пов’язаних з недостатнім розвитком у вітчизняній країні правового поля щодо захисту прав інвесторів. Вимоги до первинного розміщення акцій через глобальні депозитарні розписки залежать від того, на якій торговельній площадці збирається розміститися емітент. Серед європейських торговельних майданчиків усього чотири готові прийняти емітентів країн СНД – Лондонська фондова біржа, Люксембурзька фондова біржа, Дойче Борз (Франкфурт) та Берлінська фондова біржа. Перші три мають спеціально створені майданчики, на які допускаються емітенти, що не відповідають вимогам біржі для проходження нормального лістингу. Існування офшорних зон під юрисдикцією цих країн дозволяє емітентам відкрити компанії, що сприяють проникненню депозитарних розписок на західні ринки. Такі майданчики отримали назву “паралельні ринки”. Вони мають досить обмежені можливості, оскільки попит на них формується, як правило, за домовленістю між андеррайтерами та учасниками торгів. Використовуючи зазначену схему офшорів, в лютому 2005 року на Лондонській фондовій біржі було вперше розміщено акції української компанії (Ukrproduct Group). [96]

Розглядаючи міжнародний інвестиційний ринок, необхідно визначити, що стимулює потоки міжнародних інвестицій і які фактори є визначальними в рішенні інвестувати в ту чи іншу країну. Пояснення руху міжнародних інвестиційних потоків надають теорії міжнародних інвестицій, які слід розглядати у зв’язку з іншими теоріями міжнародних відносин.

Першою теорією прямих іноземних інвестицій є теорія руху капіталу, яка базується на припущеннях про досконалу конкуренцію і пояснює рух капіталу різницею у відсоткових ставках між країнами. Дана теорія стверджує, що стимулом компанії для перетину національного кордону є отримання більшого доходу в іншій країні, порівняно з доходом, отриманим на внутрішньому ринку. Капітал припливатиме в іншу країну, допоки відсоткові ставки не зрівняються і дохідність капіталу в обох країнах не стане однаковою [37, с. 35]. Крім того, практика свідчить, що необхідно враховувати ще дві основні причини, які змушують надавати перевагу внутрішнім інвестиціям, незважаючи на вищу відсоткову ставку в іншій країні. Це рівень податків та операційних витрат, які можуть не відшкодовуватись отриманням більших прибутків.

Припущення теорії руху капіталу про досконалу конкуренцію не може адекватно пояснити рух прямих іноземних інвестицій, оскільки для руху капіталу повинні існувати певні переваги на ринку. Тобто компанія, що інвестує, повинна мати певні переваги над місцевими компаніями, що дозволить їй успішно працювати на іноземному ринку. Таку теорію ринкових імперфекцій або монополістичних переваг у 1960 р. запропонував С. Хаймер, а пізніше Ч. Кіндлебергер. Вона стала однією з головних інтегративних частин теорій прямих іноземних інвестицій та транснаціональних компаній [5, с. 98].

Теорія монополістичної переваги розглядає горизонтальні та вертикальні іноземні інвестиції. У разі виходу на іноземний ринок для виробництва тієї ж продукції, що виробляється на внутрішньому ринку, мають місце горизонтальні іноземні інвестиції. Вертикальні іноземні інвестиції виникають, коли компанія спрямовує свій капітал в іншу країну для виробництва та продажу нового виду продукції або для виробництва напівфабрикатів, призначених для подальшої переробки на внутрішньому ринку.

Переваги, які, згідно з теорією імперфекцій, мають інвестори на іноземному ринку, пояснюються трьома моделями прямих іноземних інвестицій. Модель досконаліших знань може надавати інвесторові технологічних, організаційних, маркетингових та інших переваг, які вигідно відрізняють ці продукти від конкурентних на місцевому ринку країни- реципієнта і роблять їхній продаж більш прибутковим [22, с. 36].

Другою моделлю є модель міжнародного життєвого циклу продукту В. Вернона, відповідно до якої кожний продукт проходить п’ять стадій: появу, розвиток, насичення, спад, вихід з ринку. Дана модель доводить, що на початкових стадіях життєвого циклу країна-інвестор виграє за рахунок інновацій у виробництві продукції. Раніше в міжнародній торговельній практиці дана модель застосовувалася за низхідною схемою. Інноваційний товар заповнював внутрішній ринок розвиненої країни і в міру проходження свого життєвого циклу спрямовувався на ринки країн, що розвиваються. У сучасних умовах більш актуальною є модель, згідно з якою продукція розробляється та реалізовується одночасно на внутрішньому та зовнішньому ринках [22, с. 96].

Третьою моделлю монополістичної переваги є модель олігополій, яка пояснює бажання олігопольної компанії здійснювати інвестиційну діяльність за кордоном. Іноземними інвесторами, як правило, виступають великі компанії олігопольних галузей, чутливі до конкурентних кроків інших, тому головною метою для них є розширення своєї частки ринку, а не максимізація прибутку [72, с. 36]. Саме це спрямовує прямі іноземні інвестиції на нові зовнішні ринки.

Наступною теорією, яка пояснює, чому прямі іноземні інвестиції можуть бути найбільш привабливою формою використання іноземного капіталу, є теорія інтерналізації прямих іноземних інвестицій. Згідно з цією теорією, саме транснаціональні корпорації (ТНК) є тими організаціями, які за допомогою прямих іноземних інвестицій інтерналізують міжнаціональний обмін послугами та товарами, тим самим зменшуючи витрати обміну [37, с.37]. На сьогодні ТНК контролюють зовнішньоекономічну діяльність, зосереджуючи у своїх руках третину світової торгівлі.

Розглянуті теорії не пояснюють причину використання різних форм інтерналізації (експорт, ліцензування, підрядне виробництво, управління за контрактом, спільне підприємництво, пряме іноземне інвестування) різним країнами. Єдиним поясненням різноманітності цих схем є вплив специфічних національних умов, які беруться до уваги теорією електичної парадигми Дж. Даннінга [78]. Теорія стверджує, що прямі іноземні інвестиції здійснюються на основі трьох груп чинників: переваги володіння (технологій, навичок, іміджу, марки, масштабу), переваги дислокації (місткість ринку, виробничі витрати, податки, ризики, географічне розміщення) та переваги інтерналізації, які дозволяють успішніше працювати на іноземному ринку самостійно, порівняно з використанням експорту та ліцензування. Електична теорія пояснює розміщення міжнародного виробництва особливостями приймаючих країн.

Міжнародний інвестиційний ринок не можна розглядати окремо від дії попиту та пропозиції, що його формують. Аналіз попиту та пропозиції на прямі інвестиції на міжнародному інвестиційному ринку базується на теорії Кейнса про граничну ефективність інвестування та на теорії Тобіна [21, с. 181]. Інвестиційні видатки виникають з попиту на реальні активи. Ці видатки є різницею між поточним сукупним попитом на реальні активи та існуючою кількістю активів. Попит на капітал залежить від відсоткові ставки, графічно це співвідношення подано на рис. 2 [21, с. 182]. Інвестиції вигідно здійснювати до того моменту, коли ставка відсотка (R
) дорівнює очікуваній нормі чистого прибутку (I
).

Рис. 1.5 Співвідношення ставки відсотка та обсягів інвестицій

Розглянемо попит та пропозицію на міжнародному інвестиційному ринку, що виникає між двома різними країнами. На рис. 3 наведено графіки попиту на інвестиції двох країн, ліворуч – країна І (пряма Fk
), праворуч – країна ІІ
(пряма F*k
). Відрізок ОО* являє собою основний капітал світу, тобто пропозицію капіталу. Без руху капіталу між країнами інвестиції в країні І
дорівнюють ОІ1
, а у країні ІІ
– ОІ2
. Норма прибутку у країні І – R1
, на графіку Fk
це є точка С.
Відповідна норма прибутку для країни ІІ – R1
*, точка С*
на графіку Fk*.
Дана ситуація зміниться, якщо капітал рухатиметься між країнами. Причиною такого руху є різниця між нормою прибутку в цих країнах. Якщо існує мобільність капіталу між двома країнами, то поки прибуток для капіталу у країні І
залишатиметься вищим, ніж у країні ІІ
(припускаючи, що ризик в обох країнах однаковий), доти капітал рухатиметься з країни ІІ
у країну І.
Пряме іноземне інвестування країни ІІ
у країну І
знизить норму прибутку у країні І
до R2
. Протее втеча капіталу з країни ІІ
призведе до збільшення норми прибутку в цій країні до R2
*. При рівновазі попит на інвестиції буде однаковим в обох країнах. Норми прибутку при цьому також будуть однаковими (R2 = R2
*) [21, с. 183].

Рис. 1.6 Графіки попиту на інвестиції двох країн
[21, с. 183]

Для того щоб краще зрозуміти роль прямих іноземних інвестицій, згадаймо основне макроекономічне рівняння відкритої економіки:

Х – М = S – I = Y – A = If,

де Х
– експорт, М
– імпорт, S
– заощадження, І
– інвестиції, Y
– національний дохід, А
– внутрішній попит (споживання (С
) + інвестиції (І
)), If
– іноземні інвестиції. Якщо доходи країни є меншими за внутрішній попит, інвестиції перевищують заощадження, у результаті в країні виникає торговельний дефіцит, який фінансується коштами, що надходять із зовнішніх джерел. Однією з таких форм фінансування виступають прямі іноземні інвестиції.

Досягнення бажаного рівня інвестицій може бути обмежене дефіцитом іноземної валюти. Дуже часто з метою інвестування країни змушені купувати на іноземних ринках обладнання та інші засоби виробництва, які вони не можуть виробляти на внутрішньому ринку, тобто країна потребує на певний обсяг імпорту (М*
). За умов відсутності іноземних кредитів країна може досягти потрібного рівня імпорту М
* лише через розширення експорту (Х
). Тому, якщо М* > Х
, існує дефіцит іноземної валюти, який заважає досягненню бажаного рівня інвестицій. Дефіцит іноземної валюти можна подолати за допомогою іноземних позик [5].

Розглянемо ситуацію, що останнім часом склалася на міжнародному інвестиційному ринку. За результатами дослідження компанії “Ернст енд Янг”, підготовленого для конференції “Міжнародні інвестиції”, Західна Європа залишається найбільш привабливим регіоном для іноземних інвестицій, успішно конкуруючи з Китаєм та Сполученими Штатами Америки. Її рейтинг у світовій шкалі привабливості складає 63 %. Другим найбільшим лідером є Китай, потенціал та зростання якого приваблює багатьох іноземних інвесторів. Рейтинг привабливості Китаю досяг 52 %, випереджаючи рейтинги Канади та США (45 %) [98].

На Центральну та Східну Європу припадає 31 % міжнародних інвестицій. Завдяки конкурентоспроможній вартості робочої сили, Польщі та Угорщині надається значна перевага, порівняно з Німеччиною, Великобританією та Францією. Інвестиційна привабливість України на міжнародному інвестиційному ринку дещо покращилася (про що свідчать міжнародні рейтинги), але головними перепонами в отриманні широкого доступу до міжнародних капіталів залишається недовіра до українського законодавства, високий ступінь національних ризиків та недосконалість податкової системи.

Висновки до розділу І

Міжнародний рух капіталу – це однобічне переміщення за кордон певної вартості у товарній чи грошовій формі з метою отримання прибутку чи підприємницької вигоди.

Особливо складним механізмом світової економічної системи виступає міжнародний інвестиційний ринок, на якому відбувається формування та перерозподіл фінансових ресурсів між різними країнами. Він являє собою регулятор сукупності економічних відносин, що виникають між продавцем інвестиційних ресурсів та їхнім покупцем, – резидентами різних країн.

Розділ ІІ АНАЛІЗ МІЖНАРОДНОГО РУХУ КАПІТАЛУ ТА ІНВЕСТИЦІЙ

2.1.1
Оцінка міжнародних потоків капіталу в сучасних умовах глобалізації

Останні роки ХХ та початок ХХI ст. характеризувалася стрімким нарощуванням потоків МРК. Соціально-економічні і політичні зміни в Європі, значні темпи розвитку ринків Південно-Східної і Східної Азії, руйнування соціалістичного табору призвели до появи двох десятків нових фінансових ринків, змінили економічне обличчя Європи, викликавши істотні зміни в процесах МРК. Об'єктивною причиною високої динамічності фінансових ринків стала також активна глобалізація сучасної світової економіки. Зростаючий рівень конкурентної боротьби змушує коло компаній все ширше включати до складу свого інвестиційного портфеля іноземні активи. Частий збіг для безлічі інвесторів причин, обставин, факторів, що обумовлюють зовнішню інвестиційну активність, породжує резонуючий ефект. З кожним роком успіхи країн усе більше залежать від можливостей і ступеня інтеграції національних економік у процеси МРК. Розвиток процесів МРК на сучасному етапі характеризується неухильно зростаючою зацікавленістю національних економік як у вкладенні, так і в залученні іноземного капіталу.

Дані про накопичену на початок 2007 року суму ПІІ в 180 країнах і територіях свідчить про далеко нерівномірний їх розподіл і про високий ступінь їх географічної концентрації.

Третій рік поспіль загальносвітовий приток ПІІ зріс в 2006 році – на 38% – і досяг 1 306 млрд. дол. США. Цей показник виявився зовсім близько з рекордним рівнем 1 411 млрд. дол. США, який був досягнутий в 2000 році, і відображає високу економічну активність в багатьох частинах світу. В 2006 році ПІІ росли у всіх трьох групах країн: розвинених країнах, країнах, що розвиваються і країнах з перехідною економікою Південно-Східної Європи і Співдружності Незалежних Держав (СНД).

Ріст міжнародних потоків ПІІ зокрема пояснюється збільшенням прибутків компаній у всьому світі із супроводжуючим підвищенням цін на акції, яке підвищувало вартісний об'єм транскордонних процесів злиття і поглинання (ЗіП). На ЗіП як і раніше припадала висока доля потоків ПІІ, але виросли й інвестиції в нові об'єкти, особливо в країнах, що розвиваються і країнах з перехідною економікою. В результаті збільшення прибутків компаній реінвестовані доходи стали важливою складовою ПІІ, що ввозяться: в 2006 році на них, по оцінкам, припадало 30% сукупного притоку ПІІ у всьому світі і майже 50% в одних лишень країнах, що розвиваються.

Хоча приток ПІІ в розвинені країни збільшився на 45%, значно перевищивши темпи двох попередніх років, і досяг 857 млрд. дол. США, потоки ПІІ в країни, що розвиваються і країни з перехідною економікою досягли рекордно високої позначки: відповідно 379 млрд. дол. США (збільшення на 21% порівняно з 2005р.) і 69 млрд. дол. США (збільшення на 68%) (Додаток 3). Сполучені Штати повернули собі позиції ведучої приймаючої країни, за ними слідують Об'єднане Королівство і Франція (діаграма 2.1). Найбільш значні потоки ПІІ в групі країн, що розвиваються надходили до Китаю, Гонконг (Китай) і Сінгапуру, а в групі країн з перехідною економікою – до Російської Федерації.

Приток ПІІ

(млрд. дол. США)

Сполучені Штати175

Об'єднане Королівство140

Франція

Бельгія

Китай

Канада

Гонконг, Китай

Німеччина

Італія

Люксембург

Російська Федерація

Швеція

Швейцарія

Сінгапур

Австрія

Туреччина

Іспанія

Мексика

Бразилія

Саудівська Аравія

0 20 40 60 80 100

Рис. 2.1 Загальносвітові потоки ПІІ, 20 ведучих країн світу, 2006р.[1]

Головним джерелом ПІІ в 2006 році залишались ТНК розвинених країн, частка яких складала 84% загальносвітового вивозу ПІІ. Незважаючи на збільшення ПІІ із Сполучених Штатів, майже половина потоків ПІІ, що вивозяться у світі брали свій початок в країнах Європейського Союзу (ЄС), в першу чергу у Франції, Іспанії і Об'єднаному Королівстві (в зазначеному порядку). ТНК із країн, що розвиваються і країн з перехідною економікою продовжували розширювати в 2006 році свої міжнародні операції, при цьому передові позиції в першій групі країн займав Гонконг (Китай), а в другій – Російська Федерація. Загальний об'єм ПІІ з цієї групи країн сягнув 193 млрд. дол. США, що становить 16% загальносвітового вивозу ПІІ.

Збільшення загальносвітового об'єму ПІІ, яке спостерігається останніми роками підкріплюється розширенням транскордонних ЗіП. Такі операції суттєво виросли в 2006 році як по вартості (на 23%, сягнувши 880 млрд. дол. США), так і в кількісному відношенні (на 14%, 6 974 угод), наблизившись до попереднього пікового рівня ЗіП, зареєстрованого в 2000 році. Факторами росту стали збільшення вартості на фондовому ринку, ріст прибутків компаній і сприятливі умови фінансування. На відміну від бума ЗіП кінця 90-х років цього разу операції фінансувались головним чином за допомогою готівкових коштів або боргових інструментів, а не шляхом обміну акціями. В 2006 році було зареєстровано уже 172 мегаугоди (тобто на суму вище 1 млрд. дол. США), на які припало близько двох третин сукупної вартості транскордонних ЗіП.

Як і в попередні роки, в 2006 році основна частина – майже дві третини проти 49% у 1990 році – загального обсягу ввезених ПІІ припадала на послуги. В рамках цього сектору як в абсолютному, так і у відносному вираженні зросла частина галузей, пов'язаних з інфраструктурою. Другим по обсягу був сектор обробної промисловості, однак його частка знизилась із 41% в 1990 році до 30% в 2006 році, а частка первинного сектору складала менше 10% загальносвітового сумарного обсягу ввезених ПІІ, яка знижувалась в період після Другої світової війни, а в 2000-2006 роках дещо зросла. Цьому сприяли нові інвестиції в розвідку і видобуток корисних копалин, а також ряд значних транскордонних ЗіП.

В географічній структурі ПІІ прослідковуються ознаки змін, при цьому з'являються нові крупні приймаючі країни і країни базування. Важливими тенденціями останнього часу є ріст ПІІ із країн, що розвиваються і країн з перехідною економікою.

Приток ПІІ в Африку в 2006 році – 36 млрд. дол. США – вдвічі перевищив рівень 2004 року. Це пояснюється підвищенням інтересу до природних ресурсів, покращенням перспектив в динаміці прибутків корпорацій і більш сприятливим діловим кліматом. Вартість продаж по лінії транскордонних ЗіП досягла рекордного рівня 18 млрд. дол. США, при чому половина цієї суми приходилась на покупки, проведені транснаціональними корпораціями із країн Азії, що розвиваються. Значно збільшились і інвестиції в створення нових проектів і розширення існуючих. Не зважаючи на це, частка Африки у світовому обсязі ПІІ впала до 2,7% в 2006 році проти 3,1 в 2005 році, що значно нижче показників інших регіонів, що розвиваються. Відтік ПІІ з Африки також досяг в 2006 році рекордного показника в розмірі 8 млрд. дол. США проти 2 млрд. дол. США в 2005 році.

Обсяг ввізних ПІІ зріс в 33 африканських країнах і у всіх субрегіонах крім південної частини Африки. На 10 ведучих приймаючих країн Африки приходилось близько 90% таких потоків. У восьми з них приток в кожному випадку перевищив 1 млрд. дол. США. Великі транскордонні ЗіП, а також інвестиції в нові проекти і розширення дійсних грали важливу роль у ведучих приймаючих країнах, зокрема, в Єгипті та Нігерії. Приток інвестицій в Єгипет, головний отримувач ПІІ в регіоні, перевищив 10 млрд. дол. США, при цьому 80% вкладень здійснювались в дійсні і нові проекти в нафтовому секторі. Суттєво скоротився приток інвестицій в Південну Африку в результаті продажу місцевій фірмі іноземної частки капіталу вітчизняної золотодобувної компанії, однак на цю країну припадає більша частина відтоку ПІІ з Африки. Зусилля з пошуку нових резервів природних ресурсів обумовили розширення притоку ПІІ в африканські найменш розвинені країни (НРК) – 8 млрд. дол. США після скорочення на протязі двох років поспіль. В результаті на НРК припадає 23% притоку ПІІ в регіон – значний ріст в порівнянні з 2005 роком.

В 2006 році багато африканських країн приймали заходи щодо залучення ПІІ, а також підвищенню віддачі від них для розвитку. Завдяки стійким високим світовим цінам на сировинні товари, перспективи динаміки притоку ПІІ в Африку залишаються сприятливими.

В динаміці притоку ПІІ в Південну, Східну і Південно-Східну Азію в 2006 році зберігалась зростаюча тенденція, і завдяки росту приблизно на 19% був досягнутий новий пік в розмірі 200 млрд. дол. США. На субрегіональному рівні обсяг потоків ПІІ в Південну і Південно-Східну Азію стійко збільшувався, в той час як у Східній Азії темпи росту були нижчі. Разом з тим, ПІІ в останньому регіоні зміщуються до сегментів діяльності з більш високою складовою знань і високою доданою вартістю.

Китай і Гонконг (Китай) зберегли свої позиції найкрупніших отримувачів ПІІ в регіоні. За ними слідують Сінгапур та Індія. Приток ПІІ в Китай скоротився в 2006 році вперше за сім років. Найбільше зниження (на 4%, до 69 млрд. дол. США) було обумовлене головним чином скороченням інвестицій у фінансові послуги. Ввіз ПІІ в Гонконг (Китай) склав 43 млрд. дол. США, в Сінгапур – 24 млрд. дол. США (новий пік) та в Індію – 17 млрд. дол. США (що рівнозначно сукупному притоку ПІІ в цю країну за попередні три роки).

Вивіз ПІІ з регіону в цілому зріс на 60% і досяг 103 млрд. дол. США, при чому збільшення було відмічено по всіх субрегіонах і великих країнах. Потоки ПІІ з Гонконгу (Китай), найкрупнішого джерела ПІІ в регіоні, зросли на 60%, склавши 43 млрд. дол. США. Китай закріпив свої позиції крупного інвестора, і Індія швидко скорочує розрив. Ці країни, перетворюючись в значні джерела ПІІ, починають оспорювати домінуюче положення нових індустріальних країн (НІК) Азії у вивозі ПІІ з регіону. Продовжується розширення ПІІ з Китаю та Індії, зорієнтованих на пошук нових ресурсів. Крім того, зусилля китайських державних підприємств ті індійських приватних конгломератів по придбанню стратегічних активів за кордоном обумовили розширення потоків ПІІ з цих країн в розвинуті країни.

Високі темпи економічного росту в Південній, Східній і Південно-Східній Азії, очевидно, будуть й надалі слугувати підживленням для росту ПІІ, зорієнтованих на освоєння ринків у регіоні. Регіон стане і більш привабливим для ПІІ, орієнтованих на підвищення ефективності, оскільки такі країни, як В'єтнам, Індія, Індонезія ті Китай, мають плани значного покращення своєї інфраструктури. За перше півріччя 2007 року вартісний обсяг угод по лінії транскордонних ЗіП зріс порівняно з відповідним періодом 2006 року майже на 20%. Продовжиться, як очікується, і збільшення вивозу ПІІ з регіону.

В 2006 році приток ПІІ в 14 країнах Західної Азії зріс на 44% і досяг безпрецедентного рівня 60 млрд. дол. США. В зазначеному році тривала приватизація різноманітних послуг і покращився загальний діловий клімат. Динамічний економічний ріст регіону створив сприятливу основу для інвестицій, а високі ціни на нафту приваблювали все більш значні обсяги ПІІ в нафтогазову і суміжні галузі обробної промисловості.

В результаті заключення ряду мегаугод в рамках транскордонних ЗіП і приватизації фінансових послуг, найбільш значним отримувачем ПІІ в Західній Азії стала Туреччина, куди поступили інвестиції на суму в 20 млрд. дол. США. На другому місці виявилась Саудівська Аравія (18млрд. дол. США, збільшення на 51% проти рівня 2005 року), і далі слідують Об'єднані Арабські Емірати, де значну частку ПІІ, що надходять поглинали вільні зони. Сектор послуг залишався головним отримувачем ПІІ в Західній Азії, основна частина яких направлялась в сегмент фінансових послуг в результаті проведення в ряді країн регіону політики приватизації і лібералізації. Крім того, було досягнуто декілька значних узгоджень в телекомунікаційній галузі в Йорданії і Туреччині. Завдяки зусиллям країн Персидського заливу по диверсифікації промисловості з виходом за рамки нафтового сектору вдалось розширити приток ПІІ в обробну промисловість. За перше півріччя 2007 року вартісний обсяг продаж по лінії транскордонних ЗіП зріс порівняно з відповідним періодом 2006 року майже на 3%.

Як результат високих цін на нафту і позитивного сальдо порахунку поточних операцій країн, що є виробниками нафти, вивіз ПІІ із Західної Азії в 2006 році збільшився на 5% і досяг нового рекордного рівня 14 млрд. дол. США. Левова частка (89%) сукупного вивозу ПІІ регіону, головним чином в галузі телекомунікацій, приходилась на Кувейт. Вартість транскордонних ЗіП компаній регіону склала 32 млрд. дол. США, при чому 67% цієї суми приходилось на угоди за участю компаній із Об'єднаних Арабських Еміратів – другого за розмірами інвестора із Західної Азії.

В 2006 році приток ПІІ в Океанію склав 339 млн. дол. США (зниження на 11%), і в основному ці засоби як і раніше вкладались в гірничодобувну промисловість. Крім того, інвестиції направлялись в об'єкти берегової переробки риби в Папуа - Новій Гвінеї і на Маршаллових островах, а також в туристичну галузь ряду країн, таких як Фіджі і Вануату.

Приток ПІІ в країни Латинської Америки і Карибського басейну зріс на 11%, склав 84 млрд. дол. США. Однак, якщо виключити офшорні фінансові центри, сума інвестицій в 2006 році складає 70 млрд. дол. США, а це рівень 2005 року. Таким чином, складається ситуація, діаметрально протилежна різкому збільшенню відтоку ПІІ, який підскочив на 125% до 43 млн. дол. США (або 49 млрд. дол. США, якщо включити дані по офшорним фінансовим центрам). Головними отримувачами, як і раніше, були Бразилія і Мексика (по 19 млрд. дол. США), за ними слідують Чилі, Британські Віргінські острови і Колумбія. Застійна динаміка притоку ПІІ в регіон, виключаючи офшорні фінансові центри, приховує відмінності між окремими країнами: в Південній Америці в більшості країн був відмічений активний позитивний ріст потоків ПІІ, який однак зводився нанівець істотним їх скороченням в Колумбії та Венесуелі. Для притоку ПІІ в регіон були характерні дві особливості: інвестиції в нові проекти перевищили обсяг транскордонних ЗіП і все більш важливою складовою ставали реінвестовані доходи .

І в даному випадку найбільш значима частка поступаючих інвестицій направлялась в обробну промисловість, при цьому трохи зросла частка сектору послуг.

ПІІ, що вивозились були орієнтовані головним чином на добувну промисловість, за якою слідували переробка ресурсів і телекомунікації. Перше місце в регіоні по вивозу ПІІ зайняла Бразилія, у випадку якої було вивезено більше ПІІ (рекордний рівень 28 млрд. дол. США), ніж ввезено.

В 2006 році збереглась тенденція до розширення державного втручання, однак на відміну від попереднього року, коли річ йшла головним чином про добувну промисловість, тепер цей процес поширився на інші галузі, такі, як телекомунікації і виробництво електроенергії, зокрема в Болівії ті Венесуелі.

Приток ПІІ в Південно-Східну Європу та СНД збільшився на 68% і досяг 69 млрд. дол. США – значний стрибок порівняно з рівнем двох попередніх років. На п'ять найкрупніших країн-реципієнтів (Російська Федерація, Румунія, Казахстан, Україна і Болгарія) приходилось 82% сукупного притоку інвестицій. Вивіз ПІІ, розміщених в Російській Федерації, майже подвоївся і досяг 18,7 млрд. дол. США; суттєво виріс ввіз ПІІ в Румунію і Болгарію у зв'язку із їх приєднанням в 2007 році до ЄС і як результат серії приватизаційних угод. Вивіз ПІІ із регіону збільшився п'ятий рік поспіль і склав 18,7 млрд. дол. США.

Приток ПІІ в розвинені країни різко підскочив до 857 млрд. дол. США – на 45% порівняно з рівнем попереднього року – як результат ще однієї хвилі транскордонних ЗіП. На відміну від зростаючої тенденції попереднього циклу ПІІ в кінці минулого десятиліття, цього разу збільшення проходило всеохоплююче по всіх регіонах розвинених країн. В результаті енергійного росту в 2006 році приток ПІІ в Сполучені Штати склав 175 млрд. дол. США, при цьому рекордної відмітки досягли інвестиції в хімічну промисловість, а в Канаді в результаті хвилі транскордонних ЗіП в гірничодобувному секторі приток ПІІ подвоївся до рекордного рівня 69 млрд. дол. США. Приток ПІІ в 25 країнах ЄС зріс на 9% і склав 531 млр

д. дол. США. Скорочення вивозу ПІІ в Ірландію, Іспанію і Об'єднане Королівство легко компенсувалось збільшенням потоків в Бельгію, Італію ті Люксембург, а до 10 нових членів ЄС було ввезено 39 млрд. дол. США – поки що їх найбільш високий показник. Як наслідок декількох крупних угод по продажу зарубіжних філіалів японським компаніям приток ПІІ в Японію вперше з 1989 року поміняв знак на негативний ( -6,5 млрд. дол. США). Частка іноземних інвестицій із країн, що розвиваються в сукупному вартісному обсязі транскордонних ЗіП склала в 2006 році 9% проти 7% в 2005 році, що в значній мірі пояснюється заключення ряду мегаугод.

Вивіз ПІІ з розвинутих країн також зріс на 45%, склавши 1 трлн. дол. США. Сполучені Штати і п'ять країн ЄС входять в число десяти найкрупніших зовнішніх інвесторів у світі. Другий рік поспіль другим по величині інвестором у світі залишається Франція (115 млн. дол. США), в той час як іспанські компанії наполегливо продовжували свою зовнішню експансію, вийшовши на рівень 90 млрд. дол. США. Це – найбільший показник, який коли-небудь був відмічений в Іспанії.

Отже, експерти відзначають зростання потоків прямих іноземних інвестицій у світі і прогнозують, що в найближчі три роки ця тенденція зберігатиметься. Як повідомляється в новій доповіді Конференції ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), найпривабливішими для інвесторів країнами є Китай, Індія, США, Росія, Бразилія і В'єтнам. У список 20 країн, які стануть найбільшими одержувачами прямих іноземних інвестицій у 2007-2009 роках, увійшла і Україна. Вона на 18-му місці.

Однак, не дивлячись на в цілому сприятливі перспективи, світова економіка постає перед лицем ряду викликів і небезпек, які можуть вплинути на потоки ПІІ в наступних роках. В їх числі можна назвати глобальну незбалансованість по рахунку поточних операцій, що є причиною зрушень в динаміці валютних курсів, нестійкі ціни на нафту і потенційну можливість прийняття більш жорстких умов фінансового ринку. Також виникають певні занепокоєння відносно можливого росту протекціонізму і таких глобальних загроз, як тероризм і війна. Однак, ймовірність того, що ризики такого роду вплинуть на обсяги ПІІ в короткостроковому плані, досить низька.

2.2 Аналіз притоку іноземних інвестицій увітчизняну економіку.

Економічний розвиток будь-якої країни значною мірою обумовлений рівнем інвестиційної діяльності. В умовах глобальної світової інтеграції особливе місце займає процес прямого іноземного інвестування. За умов ефективного використання прямих іноземних інвестицій уряди багатьох країн змогли стабілізувати свої макроекономічні та мікроекономічні показники, забезпечити вітчизняних підприємців новітніми технологіями та сучасними методами управління, підвищити конкурентоспроможність вітчизняних товарів на внутрішньому та зовнішньому ринках, вирішити соціально-політичні питання.

Економіка України, як і будь-якої країни, перебуває під впливом зовнішнього середовища. Розвиток процесів міжнародної економічної інтеграції, що супроводжується глобалізацією економічних зв’язків, вимагає прогресивних структурних зрушень в економіці України, поліпшення якісних показників на мікро- та макрорівнях, одним з важливіших засобів забезпечення яких є інвестиції. Починаючи з 1998 р. інвестиції в основний капітал вітчизняних суб’єктів господарювання мають стійку тенденцію до зростання. Проте світовий досвід переконує у проблематичності забезпечення економічного зростання країн з перехідною економікою без залучення й ефективного використання іноземних інвестицій.

Аналіз динаміки іноземних інвестицій в Україну свідчить про те, що до 2003 р., порівняно з країнами Східної Європи, Україна залишалася менш привабливою для іноземних інвесторів. Так, чистий приплив іноземних інвестицій в Україну був нижчим, ніж до Польщі у 7 разів, Чехії – у 6 разів, Угорщини – у 3 рази. Покращення інвестиційного клімату в Україні, зокрема активізації процесів приватизації із залученням іноземних інвесторів, забезпечило значний приріст прямих іноземних інвестицій у 2003 – 2007 рр. (табл. 2.1).

Таблиця 2.1Прямі інвестиції України, 1995-2008рр
.[2]

(на початок року; млн.дол. США)

Прямі іноземні інвестиціїв Україну1 )	Прямі інвестиціїз України1 )
1995	483,5	20,3
1996	896,9	84,1
1997	1438,2	97,4
1998	2063,6	127,5
1999	2810,7	97,5
2000	3281,8	98,5
2001	3875,0	170,3
2002	4555,3	155,7
2003	5471,8	144,3
2004	6794,4	166,0
200 5	9047,0	198,6
2006	16890,0	219,5
2007	21607,3	243,3
2008	29489,4	6196,1

1)
Дані наведено наростаючим підсумком з початку інвестування.

Рис. 2.2 Динаміка надходжень прямих іноземних інвестицій в Україну в 2000-2007рр.
[61].

На сьогодні Україна стає цікавішою для іноземних інвесторів, оскільки віддача від інвестицій достатньо висока. В деяких галузях економіки рівень прибутку від інвестицій значно перевищує рівень прибутку у відповідних галузях країн Західної Європи.

Фахівці британського дослідного і видавничого центру Oxford Business Group, який спеціалізується на вивченні ринків, що розвиваються, назвали Україну однією з найпривабливіших країн для іноземних інвестицій у Європі. У своїй доповіді «Україна у стадії оновлення 2007» експерти OBG прогнозують подальше залучення ПІІ в країну.

Україна увійшла до списку 20 країн світу, які в 2007-2009 роках стануть найбільшими реципієнтами прямих іноземних інвестицій. Про це повідомляється в доповіді Конференції ООН з торгівлі і розвитку (UNCTAD). Україна знаходиться на 18-му місці, проте фахівці відзначають зростаючу зацікавленість інвесторів до країн Східної Європи та СНД.

За даними Держкомстату України у 2007 році в економіку України іноземними інвесторами вкладено 8710,6 млн.дол. США прямих інвестицій, у т.ч. з країн СНД – 632,9 млн.дол. (7,3% до загального обсягу), з інших країн світу – 8077,7 млн.дол. (92,7%).

Інвестиції надійшли зі 123 країн світу. До десятки основних країн-інвесторів, на які припадає майже 83% загального обсягу прямих інвестицій, входять: Кіпр – 5941,8 млн.дол., Німеччина – 5917,9 млн.дол., Нідерланди – 2511,2 млн.дол., Австрія – 2075,2 млн.дол., Сполучене Королівство – 1968,8 млн.дол., Російська Федерація – 1462,2 млн.дол., Сполучені Штати Америки – 1436,8 млн.дол., Франція – 1046,2 млн.дол., Віргінські острови, Британські – 1045,7 млн.дол. та Швеція – 1006,6 млн.дол. [61] (Додаток 5)

( у % до загального обсягу)

Рис. 2.3 Розподіл прямих інвестицій в Україні за основними країнами-інвесторами
[3]

Слід зазначити, що найбільше у 2007 році зріс капітал нерезидентів з Кіпру – на 2754,3 млн.дол., Нідерландів – на 977,4 млн.дол., Швеції – на 869,3 млн.дол., Російської Федерації – на 460,1 млн.дол., Австрії – на 441,4 млн.дол., Сполученого Королівства – на 405,4 млн.дол., Німеччини – на 339,8 млн.дол. Продовжують нарощувати свій капітал інвестори з Польщі (приріст капіталу склав 275,9 млн.дол.), Віргінських островів, Британських (239,5 млн.дол.) та Франції (215,9 млн.дол.).

( у % до загального обсягу інвестування )

Рис. 2.4 Основні країни-інвестори української економіки на 01.01.2008р.
[4]

Упродовж 2002-2004 рр. найбільш інвестиційно привабливими для нерезидентів були оптова торгівля та посередництво, пошта та зв'язок, харчова промисловість та перероблення сільськогосподарської продукції й машинобудування, а починаючи з 2005 р. – металургія, фінансовий сектор та український ринок нерухомості.

Фінансовий сектор залишається привабливим для зовнішнього інвестора через високий показник доходності банків, внаслідок більших, порівняно з європейськими країнами, відсоткових ставок та значних темпів зростання показників банківської діяльності. Приріст іноземного капіталу у звітному році спостерігався на підприємствах, що здійснюють фінансову діяльність, – на 2277,8 млн.дол., операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям – на 782,0 млн.дол., будівництво – на 779,4 млн.дол., а також на підприємствах промисловості – на 2026,9 млн.дол., у т.ч. добувної – на 627,9 млн.дол. та переробної – на 1393,5 млн.дол. Серед галузей переробної промисловості найбільше зросли обсяги прямих іноземних інвестицій у виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції (на 370,6 млн.дол.), харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів (на 292,0 млн.дол.), металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів (на 245,1 млн.дол.), хімічну та нафтохімічну промисловість (на 181,9 млн.дол.). На підприємствах торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів, предметів особистого вжитку капітал зріс на 430,7 млн.дол., транспорту та зв'язку – на 296,6 млн.дол., сільського господарства, мисливства, лісового господарства – на 152,8 млн.дол.

( у % до загального обсягу інвестування)

Рис. 2.5 ПІІ в Україні за основними видами економічної діяльності на 01.01.2008 р.[5]

Значні обсяги іноземних інвестицій зосереджено на підприємствах промисловості – 8138,0 млн.дол. (27,6% загального обсягу прямих інвестицій в Україну), у т.ч. переробної – 6941,0 млн.дол. та добувної – 1059,5 млн.дол. Серед галузей переробної промисловості суттєві обсяги інвестицій внесено в металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів – 1685,6 млн.дол., у виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів – 1564,0 млн.дол., машинобудування – 1049,6 млн.дол., хімічну та нафтохімічну промисловість – 838,8 млн.дол.

У фінансових установах акумульовано 4793,9 млн.дол. (16,3%) прямих інвестицій, на підприємствах торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку – 3056,4 млн.дол. (10,4%) та в організаціях, що здійснюють операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям, – 2550,6 млн.дол. (8,6%).

Загалом, обсяг прямих іноземних інвестицій, внесених в Україну, станом на 1.01.2008 р. склав 29 489,4 млн. дол. США, що на 36,5% більше обсягу інвестицій на початку 2007 року, і в розрахунку на одну особу складає 636,5 дол. США.

Участь іноземних інвесторів в капіталі вітчизняних фінансових установ спряла активізації їх діяльності на зовнішніх фінансових ринках.

Найбільшу частку в капіталі вітчизняних корпорацій з іноземним капіталом у теперішній час мають інвестори з країн Європейського Союзу – Німеччини (23,5 %), Кіпру (17,6 %), Австрії (8,6 %), Великобританії (6,9 %) та Нідерландів (8,2 %). Починаючи з 2003 р. прямі іноземні інвестиції в Україну з країн ЄС зросли майже у 9,7 рази, а частка інвесторів США та Російської Федерації у статутних фондах українських підприємств скоротилися з 17,3 % та 7,0 % до 8% та 5% відповідно. Одночасно спостерігалося значне зростання товарообороту між Україною та країнами-членами ЄС. Однак, в основному це відбувалося за рахунок нарощування імпорту з цих країн, що відбилося на сальдо зовнішньоторговельних операцій. Так, якщо у 2002 р. сальдо зовнішньої торгівлі з країнами ЄС було активним (1911 млн. дол. США), то у 2006 р. – пасивним (4744 млн. дол. США). Основними торгівельними партнерами-споживачами української продукції є Італія, Польща, Німеччина та Угорщина, сумарний експорт становить 55,9 % від усіх поставок до країн ЄС та 15,8 % від загального експорту України. Процеси євроінтеграції, з одного боку, позитивно відбиваються на збільшенні обсягів інвестицій з країн-членів ЄС, з іншого – формують передумови зростання імпортної залежності країни, що може мати негативні наслідки для економіки України у довгостроковому періоді.

Ще одним позитивним моментом на шляху до привабливого інвестиційного клімату є той факт, що український фондовий ринок протягом останніх 5 років має рекордні темпи росту. Українська економіка виходить з тіні через публічність прибутків підприємств, і це стало основним фактором зростання фондового ринку. За 2007 рік фондовий ринок продемонстрував вражаючі темпи – він збільшився у 2,3 раза.

Залученню інвестицій покликана також сприяти концепція державної цільової програми, що стосується модернізації ринків капіталу в Україні. Програма розрахована на 2008-2011 роки. Згідно з прогнозами Міністерства економіки, притік ПІІ в Україну в 2008 році становитиме $5,5 млрд.

Але, судячи з реалій сьогодення, цей показник в 2008 році буде значно вищим. Адже, за даними Держкомстату України, чистий приріст прямих іноземних інвестицій в Україну в січні – березні 2008 року склав 3,365 млрд. дол. США, що майже в чотири рази більше, ніж за аналогічний період 2007 року.

Загальний обсяг ПІІ в Україну станом на 1 квітня 2008 року досяг 32,896 млрд. дол. США, що на 11,4% більше, ніж на початку року – в розрахунку на одну особу ПІІ склали 710 дол. США.

Іноземні інвестиції здійснюють значний вплив на розвиток економіки. При досягненні макроекономічної стабільності, активізації міжнародного економічного співробітництва можливо очікувати підвищення припливу іноземних інвестицій в розвиток економіки.

Розглянуті основні тенденції у сфері іноземного інвестування свідчать про те, що Україна протягом останніх п’яти років є досить привабливою країною для інвесторів. Зростання обсягів інвестицій, що надходять в країну, сприяє активізації зовнішньої торгівлі, забезпечує структурні зрушення в економіці України та поліпшення якісних показників на мікро- та макрорівнях, що підвищує здатність економіки країни чинити опір руйнівному впливу зовнішнього середовища та ефективність функціонування.

Стримуючим чинником є інвестиційний клімат, який продовжує залишатися несприятливим через політичну та економічну нестабільність, високий рівень криміногенності в підприємницькій діяльності, що змушує іноземних інвесторів здійснювати обережну політику у сфері інвестиційного співробітництва з Україною.

Іноземний капітал сьогодні особливо необхідний у тих сферах економіки, активізація яких допоможе вивести її з кризового стану, зняти наростаюче соціальне напруження в суспільстві. У реконструкції та модернізації за участю іноземного капіталу має потребу практично все агропромислове господарство України. Великомасштабного іноземного інвестування вимагає паливно-енергетична галузь.

Отже, необхідні додаткові заходи щодо зниження впливу негативних чинників на інвестиційний клімат в Україні, серед яких досягнення національної згоди між різними соціальними групами, політичними партіями з приводу вирішення загальнонаціональної проблеми виходу України з економічної кризи; вирівнювання економічних показників та боротьба з інфляцією; розробка правової бази інвестування; радикалізація боротьби зі злочинністю; створення конкретного механізму надання податкових пільг банкам, іноземним інвесторам на довгострокові інвестиції з метою компенсації втрат з уповільнення обороту капіталу.

Внутрішні і зовнішні інвестиції – це складний механізм, здатний значною мірою збільшити економічний потенціал країни, тому активізація діяльності у цій сфері сприятиме реалізації реформування економіки в цілому.

Україна разом з Польщею є приймаючими сторонами Чемпіонату Європи з футболу УЄФА Євро – 2012. Отже, найближчими роками в Україні очікується інвестиційний бум у розвиток інфраструктури та будівництво.

Таким чином, залучення іноземних інвестицій є необхідною умовою прискорення темпів економічного розвитку України, стимулює промислове виробництво, забезпечує умови стійкого й швидкого економічного росту й збільшення рівня суспільного добробуту в країні.

2.3 Діяльність міжнародних інвестиційних інститутів в Україні.

Міжнародне інвестування в глобалізованому світі значною мірою визначено інтегрованістю конкретної країни з системою міжнародних організацій. Однією з особливостей сучасного періоду розвитку міжнародного інвестиційного ринку є неформальна залежність від укладання угод з міжнародними фінансовими організаціями. Згідно з цим інвестиції в певну країну починають надходити після підписання відповідних документів.

Найвпливовіша серед цих організацій – група організацій Світового банку: Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Міжнародне агентство розвитку (МАР), Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій (БАГІ) та Міжнародний центр урегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС).

Основне завдання Світового банку – ефективне використання ресурсів багатих розвинених країн для підтримки бідних, які розвиваються. За час функціонування цього банку ним надано позики загальним обсягом більше 300 млрд. дол. США на фінансування 6 тис. проектів розвитку у понад 140 країн світу.

Пріоритетними напрямками інвестиційної активності Світового банку є проекти в галузі сільського господарства, енергетики, промисловості, охорони здоров'я, розвитку міського господарства, водопостачання, зв'язку.

Майже 90% виділених позик та кредитів, що фінансується Світовим банком передбачають надання технічної допомоги.

Технічна допомога, що фінансується з коштів Світового банку, включає дві категорії послуг:

а) інженерно-консультаційні послуги, у тому числі проведення аналізу технічної реальності проекту, проектування та керівництво будівельними роботами;

б) адміністративно-організаційна допомога, включаючи оцінку визначеної політики та аналіз організаційної структури, сприяння в керівництві, технічну підготовку.

Ринкову трансформацію української економіки було підтримано міжнародними фінансовими організаціями, співробітництво з якими стало новою формою міжнародних фінансово-економічних відносин, а також важливим чинником інтеграції України зі світовою економічною системою.

Діяльність міжнародних фінансових організацій в Україні відбувається у двох основних напрямах: в якості звичайних іноземних інвесторів (кредиторів) української економіки та в якості каталізаторів ринкових перетворень.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) був створений одночасно з Міжнародним валютним фондом за рішенням валютно-фінансової конференції ООН, що відбулась у м. Бреттон-Вуд (Нью-Гемпшир, США) у 1944 р. На даний момент його членами є 182 країни. Згідно з його Статутом основним завданням МБРР є стимулювання економічного розвитку країн, що розвиваються, шляхом надання їм довгострокових позик (як правило, на 15-20 років).

Позики надаються тільки на виробничі цілі після ретельного аналізу можливостей їх погашення країною-боржником та, як правило, під державні гарантії (надання позик не супроводжується умовою використання кредитного капіталу на закупки у певних країнах-членах). Відсоткова ставка, що стягується МБРР при наданні позик, пов'язана з вартістю одержання коштів на ринках капіталу та змінюється кожних шість місяців.

Міжнародний валютний фонд (МВФ), який сприяє функціонуванню міжнародної валютної системи, надав у 1992 – 2007рр. понад 4,2 млрд. дол. США кредитів для встановлення платіжного балансу та формування валютних резервів Національного банку України.

Ця система плідно співпрацює з Міжнародним банком реконструкції та розвитку, з 1993р. укладено угоди про позики на суму близько 3,5 млрд. дол. США. Пріоритетними напрямами інвестувань є паливно-енергетичний комплекс (50%), комунальна інфраструктура (26%), підтримка органів державної влади (12%).

Міжнародна Асоціація Розвитку (МАР) надає на концесійних умовах позики найбіднішим країнам, які не можуть брати їх у МБРР. У складі МАР – 160 країн. Україна – член МБРР, але не входить до складу Асоціації.

Основним джерелом, за рахунок якого формується бюджет МАР, є внески по підписці, додаткові внески розвинених країн-членів та відрахування з прибутку МБРР. МАР надає кредити на умовах, менш обтяжливих для економік країн, що розвиваються, в порівнянні з умовами позик МБРР, частина наданих кредитів безпроцентні. Правом отримання кредитів МАР користуються тільки країни з річним обсягом валового національного продукту на душу населення не вище 650 дол. (у цінах 1988 p.). Безпроцентні кредити МАР надаються тільки урядам країн-членів на строк 35-40 років з пільговим періодом 10 років.

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) - міжнародна фінансова установа, що входить до структури Світового Банку, але юридичне та фінансове незалежна від нього. Корпорація була створена у 1956 р. з метою сприяння розвитку приватного сектора в економіці. Зараз вона являє собою фінансовий інститут з внесками 147 країн. Окрім власних коштів, МФК для реалізації програм та проектів залучає міжнародний банківський капітал.

Високий міжнародний авторитет МФК дозволяє їй залучати капітал під найбільш низькими відсотками (7,5-8%). Маржа, яку стягує корпорація при наданні кредиту, становить 0,5%.

На даний момент МФК - найбільший інвестор у Центральній та Східній Європі: вона фінансує у цьому регіоні світу більше 40 проектів на суму понад 1,5 млрд. доларів.

Міжнародна фінансова корпорація, як правило, кредитує до 25% вартості нових інвестиційних проектів, а також до 40% вартості проектів по модернізації. Найбільша сума, яку вона може інвестувати із власних коштів, - 70 млн. доларів. Прийнявши рішення про патронаж, МФК може залучити кредити з інших джерел.

Фінансових гарантій з боку урядів МФК не вимагає, проте хоче мати тверду впевненість, що проект, який реалізується, сприятливо вплине на економічне становище країни, а не тільки фірми, що одержує кредит. При цьому МФК наполягає, щоб частину готової продукції дана фірма продавала за валюту. Таке правило може видатися, на перший погляд, занадто жорстким, проте його дотримання, на думку керівництва МФК, повинно слугувати доказом високої якості майбутніх виробів.

При реалізації проектів корпорація надає технічну та консультативну допомогу.

Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК), членом якої Україна є з 1993р., вкладено у вітчизняну економіку близько 295 млн. дол. США. Понад половину цих коштів спрямовано на реалізацію проектів зі створення мережі автозаправних станцій, розвитку складської інфраструктури й логістики та виробництва керамічної плитки.

Серед найзначніших клієнтів – концерн «Сандора», якому МФК надала кредит для розширення та модернізації виробництва соків і напоїв, а також мережа будівельних гіпермаркетів «Нова лінія» - для будівництва нових торгових центрів.

У вересні 1993р. Україна приєдналася до Конвенції про заснування Багатостороннього агентства з гарантування інвестицій (БАГІ) й отримала кредит близько 50 млн. дол. США.

Зокрема, агентство гарантувало надання кредиту «Райффайзенбанк Україна» на суму близько 20 млн. дол. США на збільшення обсягів кредитування українських підприємств-експортерів.

Міжнародний центр урегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС) – самостійна міжнародна організація, заснована у межах Конвенції з урегулювання інвестиційних суперечок між державами та їх громадянами, яку Україна підписала та ратифікувала.

МЦВІС надає консультаційні послуги, досліджує і публікує законодавчі матеріали про іноземні інвестиції. Він сприяє розширенню припливу іноземних інвестицій в Україну, забезпечуючи умови для врегулювання й арбітражного розгляду спірних питань між урядами та іноземними інвесторами.

Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) є міжнародним інститутом з капіталом 10 млрд.екю. Членами Банку є 60 країн. У його роботі беруть участь Європейське економічне співтовариство (ЄЕС) та Європейський інвестиційний банк, представники яких входять до Ради Директорів. ЄБРР розпочав операції у квітні 1991 р. Штаб-квартира ЄБРР розташована в Лондоні.

Банк має два оперативні департаменти: "Діловий (комерційний) Банк" та "Банк розвитку". Через "Діловий Банк" здійснюється фінансування проектів приватних підприємств та тих, що приватизуються,. "Банк розвитку" фінансує проекти розвитку інфраструктури ринкової економіки, у тому числі й у банківській сфері.

Пріоритетними напрямками діяльності Банку є: пайові капіталовкладення, надання консультацій, позик для реалізації проектів, пов'язаних з розвитком демократичних інститутів та ринково орієнтованих економік, сприяння розвитку приватного підприємництва у країнах Центральної та Східної Європи.

Не менше 60% коштів, що надаються Банком цим країнам, адресується підприємствам приватного сектора та на реалізацію програм приватизації державних підприємств. Значна увага приділяється Банком вирішенню екологічних проблем.

Спектр послуг, що надаються Банком, включає фінансування програм та проектів, надання довгострокових позик (максимальні строки - 10 років для комерційних підприємств та 15 років для проектів по інфраструктурах), акціонування, надання гарантій та страхування, за винятком гарантій по експертних кредитах та зобов'язань по страховій діяльності. Обсяг коштів, що надаються Банком на здійснення проекту або програми, як правило, не перевищує 35% їх вартості.

Банк надає прямі позики або інвестиції на суму не менше 5 млн. екю; переведення таких сум банк може здійснювати через фінансових посередників. Виплати по них розраховуються на базі ринкової вартості кредитних ресурсів. Звичайно банк не приймає валютний ризик на відшкодування.

При наданні позик комерційним підприємствам Банк не вимагає урядових гарантій, але обов'язковою вимогою Банку є повне повернення позикових коштів. Причому, сума платежу містить у собі виплати, пов'язані з ризиком банку при наданні позики.

В окремих випадках Банк може запропонувати фінансові консультації, навчання, технічну допомогу. З цією метою ЄБРР співпрацює з різними консультантами та фінансовими радниками, які працюють у країнах Центральної та Східної Європи.

Банк приймає для фінансування проекти, які роблять внесок у:

- розвиток приватного сектора;

- практичну приватизацію державних підприємств;

- підтримку прямих іноземних інвестицій;

- створення та зміцнення фінансових інститутів;

- реконструкцію індустріального сектора;

- створення сучасної інфраструктури приватного сектора та ринкової економіки;

- сприяння малим та середнім за розмірами підприємствам;

- вирішення питань екології.

Членство України в Європейському банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) має потенційно суттєве значення для сприяння іноземному інвестуванню.

ЄБРР є найбільшим зарубіжним фінансовим інвестором в Україні. Він інвестував в Україну понад 2,2 млрд. дол. США, найбільше – у фінансовий її сектор (22%), агропромисловий комплекс (16%), транспорт (14%) та паливно-енергетичний комплекс (9%).

Крім того, ЄБРР і Кабінет Міністрів України підписали угоду про збільшення інвестицій банку протягом 2007–2009 років в український державний і муніципальний сектори.

Вона передбачає фінансування транспорту і зв'язку. Кошти спрямовуватимуться на оновлення залізничного рухомого складу, розвиток інфраструктури портів і регіональних аеропортів та на модернізацію аеронавігаційної системи України.

ЄБРР має намір взяти участь у розвитку логістичних центрів «Укрпошти», цифрового телебачення в Україні та модернізації аеронавігаційної системи. В енергетиці банк інвестує проекти високовольтних ліній електропередач, а також будівництво Канівської гідроакумулюючої електростанції і реконструкцію розподілю вальних мереж у Криму. У нафтогазовидобувній галузі разом із компаніями НАК «Нафтогаз Україна», ДП «Укртрансгаз» і АТ «Укртранснафта» візьме участь у проектах установки нових компресорних станцій, реконструкції підземних газових сховищ, будівництві резервуарів на нафтових терміналах тощо.

ЄБРР інвестуватиме також муніципальні проекти, пов'язані з центральним опаленням, каналізацією та енергозберігаючими технологіями на підставі муніципальних гарантій у Києві та інших містах України.

Крім того, ЄБРР придбав 5,2% акцій компанії «Кадоган Петролеум», яка фінансуватиме розвідку та розробку глибоких газових родовищ у Полтавській області й на сході України. Загальна сума фінансування Європейського банку реконструкції та розвитку для державного та муніципального секторів на час, для якого розроблена програма, становить близько 1 мільярда євро.

Україні належить значна частка акцій Чорноморського банку торгівлі та розвитку (ЧБТР), яка становить у статутному його фонді 13,5%. У червні 2000р. цей банк активно фінансував українські проекти в енергетиці, насамперед – у реконструкції мереж транзиту енергоносіїв, у телекомунікаційному секторі, комунальній інфраструктурі, розвиткові торгівлі з країнами Організації Чорноморського Економічного Співробітництва (ОЧЕС).

Значну інвестиційну і кредитну підтримку вітчизняним підприємствам надають в Україні кілька міжнародних фондів й агенцій експортного кредитування, серед яких Фонд підтримки підприємництва в нових незалежних державах WesternNISEnterpriseFund, Фонд «Україна», Німецько-український фонд (НУФ), Фонд Відродження Джорджа Сороса, Агентство США з міжнародного розвитку (USAID).

Фонд підтримки підприємництва в нових незалежних державах почав діяти в Україні з 1994р. Пріоритетні галузі – переробка сільськогосподарської продукції, виробництво і переробка харчових продуктів, виготовлення запчастин для автомобілів, а також – пакувальних і будівельних матеріалів.

Він вкладає кошти в компанії, що перебувають у стадії розвитку та мають стабільне фінансове становище, а також перспективи подальшого розвитку. Кінцева його мета – продаж своєї частки акцій «розкрученої» компанії за значно вищою ціною. Фінансові вливання, надані фондом, оцінено сумою від 500 тис. дол. США до 5 млн. дол. США.

Кілька успішних проектів реалізовано фондом «Україна», заснованим у 1992р. в Бостоні (США). Статутний капітал його 22,5 млн. дол. США, перша інвестиція зроблена фондом у Києві (грудень 1992р.).

Тепер він здійснив уже понад 30 інвестицій на суму близько 10 млн. дол. США (наприклад, у виробництво мінеральної води «Миргородська»). Фонд інвестує лише малі та середні приватні компанії шляхом придбання їхньої частки (не більше 50% статутного фонду) чи створення нового спільного підприємства з інвестиціями від 100 тис. дол. США до 1 млн. дол. США.

Інституційне сприяння іноземним інвесторам започатковано також з урядової ініціативи. Міністерством фінансів України, НБУ і німецькою інвестиційною компанією створено у 2001р. Німецько-український фонд (НУФ) для мікрокредитування українських підприємств.

Статутний капітал його становить 32 млн. нім. марок. [39] НУФ – неприбуткова організація, головним у діяльності якої є рефінансування погашених кредитів і відсотків за ними.

Програму мікрокредитування та підтримки розвитку кредитних спілок в Україні здійснює також фонд «Відродження», створений у 1990р. за підтримки відомого фінансиста Сороса. Взагалі він фінансує інтелектуальні інвестиції й на даний час уже надав організаціям України мікро кредитів і грантів на суму понад 5,5 млн. дол. США.

В інших аспектах підтримки малого бізнесу в Україні працює Агентство США з міжнародного розвитку (USAID), яке сприяє створенню мереж бізнес-інкубаторів, тобто освітньо-тренінгових закладів, а також надає кредитну підтримку інвестиційним проектам на конкурентній засаді для високотехнічних виробництв – до 60 тис. дол. США та мікро кредити до 5 тис. дол. США.

Висновки до розділу ІІ

На сучасному етапі розвитку міжнародного інвестиційного ринку відповідні процеси відбуваються дуже швидко і динамічно. Світові інвестиційні потоки щороку зростають. Географія їх постійно розширюється.

Коли міжнародна інвестиційна діяльність тільки-но набирала обертів, іноземні інвестиції були явищем, притаманним лише розвиненим країнам, а тепер нові індустріальні країни та ті, що розвиваються, відіграють все помітнішу роль на ринку міжнародних інвестицій.

Так, приток ПІІ в розвинені країни збільшився на 45%, значно перевищивши темпи двох попередніх років, і досяг 857 млрд. дол. США, а потоки ПІІ в країни, що розвиваються і країни з перехідною економікою досягли рекордно високої позначки: відповідно 379 млрд. дол. США (збільшення на 21% порівняно з 2005р.) і 69 млрд. дол. США (збільшення на 68%).

Отже для України дуже важливо не відставати від новітніх світових тенденцій та напрямів діяльності. Вона поступово стає активним учасником міжнародного інвестиційного ринку, зростає зацікавленість іноземних інвесторів у ній як потенціальному реципієнті капіталовкладень, і приплив іноземних інвестицій в Україну з року в рік збільшується.

Кількість іноземних компаній на вітчизняному ринку теж збільшується. Пожвавленню інвестиційних процесів в Україні великою мірою сприяє інтеграція з системою міжнародних фінансових інституцій. Діяльність міжнародних фінансових організацій в Україні відбувається у двох основних напрямах: в якості звичайних іноземних інвесторів (кредиторів) української економіки та в якості каталізаторів ринкових перетворень.

Україна долучається до світового економічного простору і стає активним учасником міжнародного інвестиційного ринку, тому вона повинна вдосконалювати регулятивні механізми залучення у вітчизняну економіку іноземних інвестицій з урахуванням особливостей сучасного етапу фінансової глобалізації.

Розділ ІІІ ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ІНТЕГРАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОГО РИНКУ УКРАЇНИ ДО СВІТОВОГО РИНКУ КАПІТАЛІВ.

Реалії сучасного світу вимагають найскорішої інтеграції вітчизняної економічної системи, в тому числі її фінансової складової, до міжнародної економіки. Без цього не є можливими ані повноцінний розвиток національного виробництва, ані задоволення потреб вітчизняних споживачів на належному рівні.

На жаль, внаслідок повільного економічного реформування Україна перебуває на узбіччі світових фінансових потоків. Тому, враховуючи специфічність впливу фінансової глобалізації на розвиток української економіки, можна визначити напрями, в яких такий вплив є найбільш вагомим: а) інтеграція України до міжнародних торгівельних відносин; б) взаємини з міжнародними фінансово-кредитними установами; в) інтеграція до світового фінансового ринку, залучення в Україну іноземних інвестицій та співпраця з іноземними партнерами. Відповідно серед основних критеріїв успішної інтеграції України до світової економіки можна відзначити:

· Зростання міжнародного товарообігу із випереджаючим зростанням обсягів експорту;

· Зростання обсягів іноземних інвестицій в Україну;

· Зростання обсягів операцій із гривнею на світовому валютному ринку;

· Мінімізація рівня кореляції між негативними тенденціями розвитку світової економіки та економіки національної.

Щодо кількісних показників зазначених критеріїв, то їх аналіз дозволяє зробити висновок про досить високий рівень торгівельної відкритості України, але в той же час надзвичайно низькі темпи інтеграції до світового фінансового ринку.

Так, зовнішньоторговельний оборот України лише на протязі 2004-2005 рр. збільшився з 32672,23 млн. дол. США до 34287,26 млн. дол. США, а в 2007р. уже становив 123785,5 млн. дол. США. При цьому, хоча в 2005-2007рр. Україна мала негативне сальдо торгівельного балансу, а також незважаючи на значну частку сировини в структурі експорту, ці дані свідчать про в цілому позитивні наслідки відкритості національної економіки для розвитку зовнішньої торгівлі держави.

Тим не менше, є всі підстави говорити про неповне використання переваг від такої відкритості, про що свідчить і динаміка інтеграції України до світового фінансового ринку, одним із критеріїв якої є обсяг іноземних інвестицій - на 1.01.2008 року в Україну надійшло 29489,4 млн. дол. США прямих іноземних інвестицій.[61] Незважаючи на зростання обсягів іноземного інвестування в Україну, абсолютний розмір цього показника свідчить, по-перше, про відсутність інтересу до вітчизняного фондового ринку з боку іноземних інвесторів і, по-друге, про неможливість використання переваг іноземного інвестування вітчизняними підприємствами. Щодо портфельних іноземних інвестицій, то їх обсяг в Україні на 1.01.2008 р. становив лише 3,2 млрд. дол. США[61]. Наведений обсяг іноземного інвестування є досить низьким у порівнянні із обсягами операцій на міжнародному фінансовому ринку, що свідчить про практичну відсутність інтеграції вітчизняного та світового фінансового просторів.

Низький рівень інтеграції до світового фінансового ринку підтверджується і загальним аналізом платіжного балансу України та міжнародної інвестиційної позиції України. Так, із загального обсягу довгострокових кредитів, залучених до України 2006 р., 78 % є такими, що надані міжнародними фінансовими організаціями або під гарантії Уряду. Із загального обсягу портфельних інвестицій 76% є інвестиціями в державні боргові цінні папери. Це свідчить про те, що недержавні суб'єкти фінансового ринку практично не беруть участі у міжнародній фінансовій діяльності, не мають доступу до міжнародного фінансового ринку та не використовують тих переваг і можливостей, що є наслідком світової фінансової глобалізації.

Все це однозначно свідчить про повільний, але невідворотний процес інтеграції вітчизняної економіки до світової економічної системи. Позитивні наслідки такої інтеграції очевидні вже сьогодні, в першу чергу у сфері міжнародної торгівлі. В той же час можна відзначити відставання інтеграції до світової економіки у фінансовому секторі, що потребує негайної корекції економічної політики держави з метою збільшення обсягів іноземного інвестування та кредитування.

При цьому першочерговим завданням будь-якої держави на шляху міжнародної економічної інтеграції має бути ґрунтовний аналіз ризиків цього процесу. Відповідно задача інтеграції до глобалізованого світового фінансового простору, що стоїть перед Україною, вимагає врахування особливостей сучасної структури світової економіки, ретельного вибору та використання інструментів, які здатні забезпечити максимальну швидкість та ефективність такої інтеграції і одночасно мінімізувати можливі втрати від цього процесу.

Подібне завдання є тим більше актуальним, що, незважаючи на значну глибину світової економічної глобалізації, механізми регулювання фінансового ринку зосереджені більшою мірою в розпорядженні національних структур, адже ефективних та повноважних наднаціональних регуляторних органів до цього часу не створено. Саме тому слід розглядати глобалізацію не тільки в контексті нових інвестиційних можливостей, але і нових ризиків для України. І, на мою думку, при розробці макроекономічної стратегії України в умовах глобалізації першочергова увага має бути приділена саме тим ризикам, які супроводжують процес інтеграції національної економіки до глобалізованого фінансового простору.

До ризиків, притаманних процесу глобалізації в економічній площині та актуальних для України, можна віднести неконтрольований відтік науковців та кваліфікованої робочої сили у більш розвинені країни, зміну структури та обсягів національного виробництва внаслідок значних обсягів імпорту більш конкурентоспроможної продукції, втрату контролю держави та національних корпорацій над стратегічно важливими для економіки підприємствами, тощо.

У фінансовому секторі варто відокремити небезпеку глобальних фінансових криз та небезпеку підриву суверенітету країн з невисоким рівнем розвитку через боргову та іншу фінансову залежність. При цьому рівень цієї небезпеки є тим більшим, чим нижчим є економічний розвиток країни у порівнянні із розвитком провідних держав світу.

Отже, фінансова глобалізація на певному етапі свого розвитку призводить до підвищеної нестабільності національного фінансового ринку внаслідок тісної інтеграції країни до світової економіки. Така фінансова нестабільність в першу чергу пов'язана із підвищеною мобільністю капіталів, режимом плаваючих обмінних курсів та фінансовою лібералізацією, що стало наслідком втілюваної більшістю країн світу політики у сферах макроекономіки, фінансового регулювання, оподаткування, тощо. Однак в процесі подальшого розвитку глобалізації світовий фінансовий простір стає дедалі більш однорідним. І на прикладі Європейського союзу можна пересвідчитись, що, незважаючи на скасування всіх обмежень щодо руху капіталів, повноцінний валютно-економічний союз відзначається досить високою стабільністю свого фінансового ринку.

Це ще раз підкреслює, що в процесі подальшого розвитку та лібералізації фінансового ринку України, в процесі його подальшої інтеграції до світового фінансового простору все більш актуальним стає вивчення досвіду іноземних країн щодо шляхів такої інтеграції та щодо уникнення її негативних наслідків. Про важливість вирішення проблем світових фінансових криз говорить і те, що останні засідання МВФ присвячені саме цій проблемі, тому пошук шляхів запобігання виникненню криз, прийняття необхідних заходів для пом'якшення та ліквідації їх наслідків належать до числа головних завдань при інтеграції України у світовий фінансовий простір.

Результатом вирішення цих завдань має бути завчасне виявлення та ліквідація передумов фінансової нестабільності, обмеження національного ринку від негативного впливу міжнародних кризових процесів та в ідеалі - створення умов, за яких виникнення фінансових криз є неможливим. Тому вважаю за необхідне розглянути методи та інструменти державної політики, спрямованої на досягнення цих цілей.

В першу чергу до таких методів можна віднести методи контролю над міжнародними потоками капіталів. Ці методи розвивались одночасно із загальною лібералізацією міжнародного ринку, появою нових фінансових інструментів та технологічним прогресом.

В сучасних умовах, коли країни, що розвиваються, все більшою мірою інтегруються до світового фінансового простору, у цих країнах спостерігаються суттєві коливання в обсягах притоку та відтоку інвестицій, що зумовлює необхідність активного використання заходів регулювання міжнародних потоків капіталу. І якщо, наприклад, в післявоєнний період таке регулювання було зумовлено довгостроковими цілями - або стимулюванням економічного розвитку, або завданням зберегти промисловість у власності національних корпорацій, то в сучасних умовах регулювання міжнародних потоків капіталу, зумовлене значною мірою саме глобалізаційними процесами, спрямоване в першу чергу на регулювання рахунку поточних операцій і недопущення короткострокових коливань у платіжному балансі.

При цьому необхідно відзначити, що негативні наслідки для економіки країни можуть бути пов'язані як із відтоком, так і з притоком іноземного капіталу, тому заходи щодо контролю над імпортом капіталу аналогічні заходам щодо контролю над експортом, а сам контроль тісно пов'язаний із валютною політикою держави та обмеженнями щодо операцій поточного рахунку платіжного балансу (щодо відкриття рахунків в іноземних банках, валютних операцій, тощо).

З огляду на викладене, на сьогоднішній день можна виділити три основних шляхи обмеження міжнародної фінансової активності.

По-перше, це запровадження податків або податкоподібних обмежень на міжнародні фінансові операції, які сприяють підвищенню вартості транзакцій та відповідно зменшенню їх прибутковості. Серед цих заходів - так званий податок Тобіна, тобто податок на операції на міжнародному валютному ринку, ідея якого була вперше проголошена лауреатом Нобелівської премії Джеймсом Тобіном в 1978 році, або податок на придбання цінних паперів емітентів іншої країни. Серед альтернатив податку Тобіна можна відзначити пропозиції щодо оподаткування всіх міжнародних транзакцій (з огляду на складність відокремлення валютних операцій), або, з метою зменшення саме валютних спекуляцій, щодо оподаткування прибутків тільки від короткострокових валютних операцій.

Варто відзначити, що серед прихильників подібних заходів є не тільки науковці-теоретики чи політичні діячі, але і відомі фінансисти, такі як Д.Сорос або У.Баффет. Наприклад, У.Баффет висловлювався за запровадження 100% податку на всі прибутки, отримані від операцій з цінними паперами або деривативами строком менше одного року. В той же час запровадження подібних обмежень на міжнародному рівні на сьогоднішній день виглядає нереальним, як через відсутність повноважних міжнародних органів, так і з огляду на протилежність цілей, що ставлять перед собою різні країни при проведенні фінансової політики.

До другого шляху можна віднести безпосередні обмеження обсягів руху капіталів. Наприклад, і здійснення іноземного інвестування резидентами, і надходження інвестицій від нерезидентів може бути предметом ліцензування з боку держави. Також може бути передбачений ліміт щодо обсягів іноземних інвестицій в певні (або усі) галузі, або навіть в окремі підприємства. В умовах України прикладом такої політики є обмеження щодо присутності нерезидентів на страховому ринку, або, як опосередковане обмеження, що стосується не тільки іноземних інвесторів - заборона приватизації певних підприємств або галузей (наприклад, трубопроводів або атомної енергетики), або заборона на передачу у власність іноземцям земель сільськогосподарського призначення.

Нарешті, до непрямих методів контролю над рухом капіталу можна віднести:

· вимоги до капіталу фінансових інституцій, які полягають у необхідності мати певну заставну суму при проведенні міжнародних фінансових операцій;

· заборону на сплату відсотків по депозитах нерезидентам;

· обмеження щодо обсягів банківських активів в іноземній валюті;

· обмеження щодо обсягів продажу нерезидентам боргових інструментів - облігацій або інструментів грошового ринку;

· обмеження щодо іноземних запозичень, які можуть встановлюватись у вигляді або спеціального податку, або у вигляді вимоги внесення спеціального депозиту у центральний банк пропорційно до розміру такого запозичення;

· розширення валютного коридору, тобто зони припустимого коливання валютного курсу, що збільшує ризиковість інвестицій у активи, деноміновані в цій валюті і відповідно сприяє скороченню іноземних інвестицій.

Прикладом застосування подібних заходів може слугувати політика Центрального Банку Філіппін, який після кризи 1996-1997 років обмежив мінімальні строки іноземних вкладів в місцевих банках 90 днями.

Наведений перелік інструментів є далеко не повним, і в той же час відображена різноманітність заходів, що використовуються з метою попередження інтенсивного притоку та відтоку іноземних коштів, свідчить про постійний пошук шляхів зниження мінливості міжнародних фінансових ринків та намагання більшості країн обмежити вплив суб'єктів світового фінансового ринку на розвиток національної фінансової системи.

Більшість країн, що розвиваються, використовує повністю або частково наведені вище заходи та інструменти. Наприклад, в Чилі свого часу було запроваджено податок на іноземні запозичення, в Бразилії - і на запозичення, і на іноземне інвестування на фондовому ринку. При цьому заходи щодо обмеження чи заборони притоку капіталу супроводжувались заходами щодо лібералізації правил репатріації капіталу, аби в жодному разі не порушити прав іноземних інвесторів. Але для України, на мій погляд, наведені заходи є неприйнятними, адже національний фінансовий ринок не досяг достатнього ступеню розвитку, а характерною рисою вітчизняної економіки є потреба у значному обсязі вільних грошових коштів, які можуть бути використані для оновлення основних фондів, поповнення обігових коштів, використання у якості кредитних ресурсів.

З цією метою необхідним є всебічне стимулювання притоку іноземного капіталу до країни - як у вигляді прямого або портфельного інвестування, так і у вигляді запозичень.

Тому можна запропонувати наступне:

· Всебічне стимулювання інвестиційної діяльності, в першу чергу - інвестицій у основні фонди. При цьому йдеться не стільки про іноземні інвестиції, як про створення загального сприятливого інвестиційного клімату. Основним шляхом такого стимулювання має стати податкова політика, в тому числі щодо норм амортизації, та політика щодо стимулювання технічної модернізації виробництва.

· Лібералізація вітчизняного фінансового ринку шляхом пом'якшення умов доступу до ринку іноземних фінансових інституцій - банків, страхових компаній, закладів спільного інвестування.

· Пом'якшення умов доступу до міжнародних фінансових ринків вітчизняних позичальників та інвесторів.

· Реформування страхової, пенсійної системи та системи фінансового посередництва з метою посилення ролі інституційних інвесторів та одночасного залучення до інвестиційних процесів приватних коштів.[25]

Щодо заходів із ліквідації наслідків фінансової нестабільності, то в західній науковій думці на сьогоднішній день переважають пропозиції щодо застосування різноманітних кредитних інструментів. Наприклад, щодо створення міжнародного кредитору “останньої інстанції” (an international lender of last resort), або інших способів надання країнам, що потерпають від кризи, значних допоміжних кредитів. Але застосування подібних механізмів спрямоване на ліквідацію короткострокових наслідків фінансової кризи та не виправляє ані причин виникнення, ані структурних зрушень у економіці, що виникли внаслідок кризи. Більше того, використання таких інструментів призводить до збільшення нестабільності через впевненість учасників ринку у наданні фінансової допомоги з боку держави.

Тому створення кредитору “останньої інстанції” в будь-якій формі, збільшення валютних резервів, створення інших резервних фондів і тому подібні заходи не можуть вважатись достатніми для запобігання фінансовій нестабільності в країнах, що розвиваються, до яких можна віднести і Україну. Для України прийнятним може бути лише поєднання таких заходів із заходами контролю над капіталом, лібералізацією та стимулюванням розвитку фінансового ринку, наведеними вище.

Аналіз поточної участі України в процесах МРК свідчить про її незначне залучення в них. Разом з тим має місце виняткова корисність функціонування іноземного капіталу в економіці України - ефективність роботи іноземного капіталу значно вище, ніж національного. Слід зазначити, що Україна має суттєві перешкоди щодо участі в процесах МРК як з позицій його експорту, так й імпорту, зокрема через відсутність екстенсивних ресурсів щодо підвищення ефективності використання капіталу як одного з факторів відтворювального процесу через зниження оцінки вартості інших факторів, відсутність ефективного механізму розподілу капіталу в економіці України.

В аспекті інтеграції в процеси МРК Україна повинна зробити кроки у бік усунення суперечностей в національній економічній системі як частини системи вищої ієрархії з погляду скорочення розриву в параметрах існуючих і необхідних економічних передумов ефективного використання капіталу, інституціональної структури забезпечення міграції капіталу.

Головною умовою для розширення інтеграції є скасування бар'єрів для МРК. Частина системи не може бути відокремлена від неї. Разом з тим, зняття бар'єрів не повинне викликати обмеження конкуренції й ефективного функціонування вітчизняних ринків. Такі заходи повинні вживатися винятково за умови наявності в національній економіці відносних конкурентних переваг, здатних не тільки залучити іноземний капітал, але й утримати в орбіті національних економічних процесів достатній для її розвитку обсяг капіталу.

Принциповою умовою успішного включення вітчизняної економіки в процеси МРК є розвиток пріоритетних сегментів вітчизняного фінансового ринку відповідно з особливостями розвитку сучасних міжнародних відносин по розподілу капіталу.

Слід зазначити, що Україна має значний потенціал для інтеграції в процеси МРК. Разом з тим, успішність входження України в міжнародні відносини після розподілу капіталу залежить від рішення наступних проблем:

· вишукування ресурсів для підвищення оцінки фактора праці і забезпечення ефективної норми використання капіталу в Україні;

· забезпечення ефективного розподілу капіталу усередині національної економіки, насамперед за рахунок інститутів фондового ринку;

· розвиток галузей, здатних принести кумулятивний ефект;

· адекватного вимогам економічної безпеки регулювання припливу іноземного капіталу у позичковій і інвестиційній формі, зокрема у формі портфельних і прямих інвестицій;

· поліпшення інвестиційного клімату України;

· відкриття економіки України не тільки до прийому, але і до вивозу капіталу.

В умовах обмеженості ресурсів національної економіки пріоритетними напрямками рішення цих проблем повинні стати заходи щодо скорочення масштабів тіньового сектора і за рахунок цього:

· пом'якшення адміністративних бар'єрів для ММК за участю України;

· зниження податкового тиску на вітчизняну економіку;

· зниженню витрат на трансферт капіталу через кордони економіки України.

Успішність реалізації останніх двох заходів є запорукою ефективного використання потенціалу України і становить чи єдиний спосіб поліпшення інвестиційної привабливості України в умовах хронічної недофінансованості, незбалансованості механізму розподілу і низької ефективності використання капіталу у межах вітчизняної економіки, неможливості подальшого екстенсивного використання для підвищення норми прибутку на одиницю капіталу інших факторів процесу відтворення. Принципово стимулювання ринкових перетворень у національній економіці, тісне співробітництво уряду і суб'єктів підприємницької діяльності України. Основою успіху повинні стати зусилля на макро- і мікро-рівнях як з боку органів державної влади, так і з боку підприємців України.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що досить високий рівень відкритості національної економіки України проявляється в першу чергу і переважно у міжнародній торгівлі - наприклад, частка експорту у вітчизняному ВВП складає 56,4%, що є надзвичайно високим рівнем у порівнянні з іншими країнами світу. Але з огляду на структуру вітчизняного експорту, який переважно складається з продукції гірничо-металургійного комплексу, хімічної, текстильної галузей, тобто продукції з низьким рівнем доданої вартості, його обсяги значною мірою залежать від кон'юнктури світового ринку. Така залежність безпосередньо впливає на вразливість національної фінансової системи, адже фінансова система значною мірою відображає ситуацію у реальному секторі економіки. Тому надзвичайно сильним є вплив тенденцій розвитку і світової економіки в цілому, і міжнародного фінансового ринку зокрема на розвиток ринку вітчизняного. Очевидно, що в цій ситуації одним із головних завдань уряду стає обмеження масштабів такого впливу. В той же час варто ще раз наголосити, що цей вплив є лише відображенням ситуації у реальному секторі, адже не має підстав говорити про достатній рівень глибини інтегрованості національного фінансового сектору до міжнародного ринку. Свідченням цьому є в першу чергу низький обсяг іноземних інвестицій та низький рівень міжнародних кредитів.

Висновки до розділу ІІІ

Незважаючи на позитивну динаміку розвитку глобалізаційних процесів в Україні, слабкий рівень інтегрованості країни до міжнародних економічних відносин виступає як свого роду бар'єр, котрий гальмує можливості позитивного впливу фінансової глобалізації на Україну і відкриває шлях для впливу негативного. При цьому повільна інтеграція України у світовий фінансовий простір зумовлена в першу чергу внутрішньодержавними проблемами - недостатнім рівнем реформування економіки, нерозвиненістю національного фінансового ринку, невідповідністю законодавчих та інших норм міжнародним стандартам. Наприклад, показники вітчизняного фінансового ринку не дозволяють належним чином робити висновки щодо динаміки розвитку вітчизняної економіки, що значною мірою стримує іноземних кредиторів та інвесторів від здійснення операцій в Україні.

Тому можна стверджувати, що проблема ролі та місця України в світі залежатиме від ефективності здійснення економічних реформ в країні. Аби вплив глобалізації на економіку України полягав не тільки у збільшенні рівня фінансової нестабільності, але і в отриманні державою всіх переваг, притаманних глобалізаційним процесам, держава має створити сприятливі умови для повномасштабної інтеграції всіх сегментів вітчизняної економіки до світового економічного простору, які в першу чергу мають полягати у розвиткові вітчизняного законодавства та розбудові відповідної сучасним умовам ринкової інфраструктури.

ВИСНОВКИ

Під інвестиціями звичайно розуміють довгострокові вкладення капіталу в підприємства різних галузей народного господарства, в інфраструктуру, в соціальні програми, в охорону навколишнього середовища. Інвестиції виражають усі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої формується прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

За даними ЮНКТАД, Україна входить до списку 20 країн світу, які в 2007-2009 роках стануть найбільшими реципієнтами прямих іноземних інвестицій.

вишукування ресурсів для підвищення оцінки фактора праці і забезпечення ефективної норми використання капіталу в Україні;

забезпечення ефективного розподілу капіталу усередині національної економіки, насамперед за рахунок інститутів фондового ринку;

розвиток галузей, здатних принести кумулятивний ефект;

адекватного вимогам економічної безпеки регулювання припливу іноземного капіталу у позичковій і інвестиційній формі, зокрема у формі портфельних і прямих інвестицій;

поліпшення інвестиційного клімату України;

відкриття економіки України не тільки до прийому, але і до вивозу капіталу.

· пом'якшення адміністративних бар'єрів для МРК за участю України;

· зниження податкового тиску на вітчизняну економіку;

· зниженню витрат на трансферт капіталу через кордони економіки України.

Успішність реалізації останніх двох заходів є запорукою ефективного використання потенціалу України і становить чи не єдиний спосіб поліпшення інвестиційної привабливості України в умовах хронічної недофінансованості, незбалансованості механізму розподілу і низької ефективності використання капіталу у межах вітчизняної економіки, неможливості подальшого екстенсивного використання для підвищення норми прибутку на одиницю капіталу інших факторів процесу відтворення. Принципово стимулювання ринкових перетворень у національній економіці, тісне співробітництво уряду і суб'єктів підприємницької діяльності України. Основою успіху повинні стати зусилля на макро- і мікрорівнях як з боку органів державної влади, так і з боку підприємців України.

Список використаної літератури

1. Закон України “Про іноземні інвестиції” від 13.03.92.

2. Закон України “Про режим іноземного інвестування” від 19.03.1996 р.

3. Закон України „Про захист іноземних інвестицій в Україні” // Відомості Верховної Ради України. – 1991.- №46.

4. Закон України „Про інвестиційну діяльність” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - №10.

5. Абдурахманов М. Факторы привлечения прямых иностранных инвестиций-www.review.uz/archive/article.asp?y=2003&m=64&id=200

6. Актуальні проблеми залучення прямих іноземних інвестицій в Україну та шляхи їх подолання – http://www.niss.gov.ua.

7. Асаул А. Формування інвестиційного клімату // Економіка України. – 2002. – №4. – С. 83–87.

8. Батура О.В., Комарова К.В. Іноземні інвестиції в системі становлення ринкової економіки України. - Д. : Наука і освіта, 2002.

9. Блохін В.С. Активізація інвестиційних процесів на фінансовому ринку// Фінанси України №1 -2003

10. Боди З., Кейн А., Маркус А. Принципы инвестиций: Пер. с англ. – 4-е изд. – М.:Вильямс, 2002. – 984 с.

11. Бойко А.В. Прямі іноземні інвестиції як фактор підвищення національної конкурентоспроможності //Творча спадщина Й.А. Шумпетера та трансформація економіки України. – Чернівці, 2003. – с.203-210.

12. Бондарчук І. В. Особливості інвестиційної стратегії нерезидентів в Україні // Інвестиції: практика та досвід. – 2006. - №4. – с. 26-29.

13. Борщевський В., Польова І. Формування регіональної системи залучення іноземних інвестицій // Регіональна економіка. – 2006. - №4. – С.41-48.

14. Бюлетень Національного банку України. – 2008. - №1.

15. Вайцеховська В.В. Іноземне інвестування в умовах інтеграції України у світову економіку //Актуальні проблеми економіки. – 2006. - №8. –с.55-60.

16. Вовк С. Фінансова глобалізація та Україна: прямі іноземні інвестиції //Вісник Терноп. Акад.. нар. госп-ва. – 2005. - №5 – 1. с.258-262.

17. Вовченко О.Л. Інвестиції:економічна сутність та форми // Актуальні проблеми економіки.- 2004. - № 6.- С.18-24.

18. Гаврилюк К. Умови здійснення іноземного інвестування // Економіка України № 8. – 2005.

19. Гайдуцький А.П. Сучасні особливості міжнародного розподілу прямих іноземних інвестицій у світову економіку // Економіка та держава. – 2006. – 2. – С.67-70.

20. Горбачова О.М. Проблеми залучення прямих іноземних інвестицій в Україну //Проблеми інформатизації та управління. – вип. 7. – К.,2003. – с.118-121.

21. Губський Б.В. Проблеми міжнародного інвестування в Україні. // Економіка України. – 2004. - №1. – С.34.

22. Губський Б.В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. – К.: Наук. думка,1998. – 390 с.

23. Даниленко А.А. Тенденції і перспективи прямого іноземного інвестування у промисловість України. // Фінанси України – 2003. – №3. - С.67.

24. Данілов О.Д. та ін. Інвестування: Навч. посібник. –К.: 2001. – 363 с.

25. Денисенко М. Можливості активізації інвестування в сучасних умовах //Економіка України. – 2003. -№1, с.28-32

26. Економіка зарубіжних країн / За ред.Козака Ю.Г.,Ковалевського В.В. – К.: ЦУЛ, 2003.

27. Заікіна О. Міжнародне співробітництво та внутрішні резерви інвестування в економіку України //Економіка України. - 2002.-№1, с.70-78.

28. Затонацька Т.Г. Стратегія нарощування інвестиційного потенціалу національної економіки //Фінанси України. - 2006. - N7. - C. 38-49.

29. Захарін С.В. Державне регулювання іноземного інвестування // Фінанси України.- 2002.- № 1.- С.92-102.

30. Захарін С.В. Інвестиційне забезпечення економічного розвитку // Фінанси України. – 2004. - № 10. – С.72-82.

31. Захарін С.В. Перспективи інтеграції України у міжнародний інвестиційний ринок// Фінанси України - №9 – 2003.

32. Зевин Л. Национальные экономические системы в глобальных процесах // Мировая экономика и международные отношения. – 2003. - №11. – С.17-24.

33. Зеленько О.О. Чинники впливу прямих іноземних інвестицій на ділову активність у перехідній економіці України //Економіка. – вип.3. – Х.,2006. – с.12-17.

34. Игонина Л.Л. Международный рынок инвестиций: современные тенденции развития // Финансы. – 2002. - №9. – С.75-77.

35. Іващенко А. Удосконалення механізму залучення іноземних інвестицій в Україну // Інвестиції: практика та досвід. – 2007. - №3. – с.18-20.

36. Іваноньків О.О. Політика держави щодо інвестиційної діяльності та перспективи прямого іноземного інвестування // Актуальні проблеми економіки. – 2007. - №11. – с.12-17.

37. Інвестологія: наука про інвестування: Навч. посіб. / С.К. Реверчук, Н.Й. Реверчук, І.Г. Скоморович та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. С.К. Реверчука. – К.: Атіка, 2001. – 264 с.

38. Іноземні інвестиції в Україні // Федоренко В.Г. Інвестиційний менеджмент: Навч. посіб.– К.: МАУП, 2001.- С.229-254.

39. Іноземні інвестиції в Україні. – К.: Редакційно-видавниче відділення УкрІНТЕІ, 2004.- 286 с.

40. Касьянов Я.А. Україна як суб'єкт міжнародного інвестиційного ринку // Проблеми науки. – 2007. - №12. – с.32-36.

41. Кізима Т.О. Іноземне інвестування в умовах інтеграції України у світову економіку // Фінанси України, 2001. - №10.

42. Княжанський В. Інвестиційний парадокс.–Газ. «День».– 2006.- №122.–с.1, 5.

43. Козик В.В., Панкова Л.А. та ін. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. – К.: Знання, 2003. – 406 с.

44. Кравченко М. Проблеми залучення прямих інвестицій транснаціональних корпорацій в економіку України// Персонал.- 2007.- № 3.- С. 77 - 80.

45. Крехівський О.В., Чирков В.Г. Інвестиції: умови і вимоги. – К.: Фенікс, 2006. – 166 с.

46. Крупка І.М. Формування макроекономічного інвестиційного середовища в Україні// Фінанси України №4 -2004

47. Ландарь О. Особливості залучення іноземних інвестицій в Україну// Фінансист. - №12. – 2005.

48. Лук’яненко Д. Г., Губський Б. Г., Мозговий О. М. Міжнародна інвестиційна діяльність. — К., 2003.

49. Лук’яненко Д.Г. Інвестиційний глобалізм: сучасні проблеми економічних досліджень // Ринок цінних паперів України. – 2002. – №5-6. – С. 17-21.

50. Лук’яненко Д.Г., Мозговий О.М., Губський Б.В. Міжнародна інвестиційна діяльність: Підручник / За ред. Д.Г.Лук’яненка. – К.: КНЕУ, 2003. – 387 с.

51. Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність: Навч. посіб. – К.: ЦУЛ, 2003. – 376с.

52. Макуха С.М. Україна в міжнародних економічних відносинах в умовах глобалізації. – Х.: Легас, 2003.

53. Міжнародна економіка / За ред. А. А. Румянцева. — К., 2003.

54. Міжнародна економіка: Підручник. За ред. А.П. Румянцева. – К.: Знання, 2006. – 479 с.

55. Міжнародні фінанси: Підручник/ О.І. Рогач, А.С. Філіпенко, Т.С. Шемет.- К.:Либідь, 2003.

56. Моринець С.Я. Міжнародні фінанси: Підручник. – К.: Знання-Прес, 2002. – 311с.

57. Мочерний С.В., Мочерна Я.С. Політична економія: Навч. посіб. – 2-ге вид., випр. і доп. – К.: Знання, 2007. – 672с.

58. Новицький В.Є. Міжнародні економічні відносини. – К.:КНЕУ, 2003.

59. Одягайло Б.М. Міжнародна економіка. – К.: Знання, 2005. - 397с.

60. Омельченко О.А. Особливості інвестиційного економічного розвитку в сучасних умовах.– К.: Наук. світ, 2004.- 66 с.

61. Офіційна сторінка Державного комітету статистики України. – http://www.ukrstat.gov.ua.

62. Офіційна сторінка Міністерства економіки та з питань Європейської інтеграції. – http://www.me.gov.ua

63. Офіційна сторінка Європейського банку реконструкції та розвитку – http://www.ebrd.uz/pubs/factsh/country/ukrainer.pdf

64. Офіційна сторінка Міжнародного Валютного Фонду – http: //www.imf.org/external/country/UKR/

65. Офіційна сторінка Міжнародної Фінансової Корпорації – http://www.ifc.org/ifcext/eca.nsf/Content/ukraine_russian.

66. Офіційна сторінка Національного банку України. – http://www.bank.gov.ua

67. Офіційна сторінка ЮНКТАД (United Nations Conference on Trade and Development ) - http://www.unctad.org

68. Павленко Ю.В. Україна в системі глобального цивілізаційного простору // Економіка і прогнозування. – 2003. - №3. – С.41-57.

69. Парцхаладзе Л. Інвестиційний клімат України: глобальне потепління // Дзеркало тижня. –2004. –№29(504) .

70. Пахомов Ю.М., Лук’яненко Д.Г., Губський Б.В. Національні економіки в глобальному конкурентному середовищі. – К.: Україна, 1997.

71. Пешко А.В., Назаренко А.В. Міжнародний інвестиційний ринок: теоретичні та практичні аспекти його функціонування. - http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/DeBu/2006-1/doc/5/02.pdf

72. Покладенко Ю. Структура и регулирование финансовых рынков //www.atlanta.com.ua/articles/?print=3888

73. Попова В. Підсумки та напрями інвестиційної політики в Україні/ В.Попова, В.Попов// Економіка України.- 2007.- № 5.- травень.- С. 35 - 42.

74. Річний звіт 2007, InvestUkraine – http://www.investukraine.org

75. Романів К.М. Іноземні інвестиції – ресурс економічного зростання регіону та України в цілому // Держава та регіони. – 2007. - №1. – С.402-405.

76. Ромашко О. Проблема розвитку України в умовах глобалізації світового ринку капіталів // Глобалізація інвестиційних процесів та фінансова безпека України: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – К., 2001. – С. 105-112.

77. Румянцев С. Шляхи залучення іноземних інвестицій // Цінні папери України. - 2002.- 31 січня(№4).- С.15-16.

78. Рут Ф. Р., Філіпченко А. Міжнародна торгівля та інвестиції: Пер. з англ. – К.: Основи, 1998. – 686 с.

79. Рюмшин О.Є Категорія інвестиції та методологія її класифікації за сучасними ознаками групування // Актуальні проблеми економіки.- 2003.- № 5.- С.44-48.

80. Сазонець І.Л., Джусов О.А., Сазонець О.М. Міжнародна інвестиційна діяльність: Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2003.-156с.

81. Світова економіка: Підручник /А. С. Філіпенко, - К.:Либідь, 2001. – 582с.

82. Семенов А. Міжнародний рух прямих інвестицій// Економіка України. - 2005. - №2. - С.67-79.

83. Семенов Г.А., Панкова М.О., Семенов А.Г. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми.- К.:Центр навчальної літератури, 2006.

84. Стимулювання та захист іноземних інвестицій // Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч. посіб. / За ред. А.І.Кредісова.– К.: ВІРА-Р, 2002.- С.116-138.

85. Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації / За ред.Д.Г.Лук’яненка. - К.: КНЕУ, 2001. – 538с.

86. Татаренко Н.О., Поручник А.М. Теорії інвестицій. – К.:КНЕУ, 2000.

87. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть // Філіпенко А.С., Гальчинський А.С. та ін. – К.: Либідь, 2002.

88. Федоренко В. Інвестиції та економіка України// Економіка України.- 2007.- № 5.- травень.- С. 12 - 16.

89. Федоренко В.Г. Інвестознавство: Підручник. - 3-те вид., допов. - К.:МАУП, 2004. - 480с.

90. Федоренко В.Г. Іноземне інвестування економіки України:Навч. посіб. для студ. екон. спец. –К.:МАУП, 2004.- 272 с.

91. Федоренко В.І. - Інвестиційна привабливість України. //Інвестиції: практика та досвід №21/ 2004 .

92. Федорчук Д. Про співвідношення понять “Інвестиції” , “іноземні інвестиції” та “прямі іноземні інвестиції // Підприємництво, гос-во і право.- 2003.- № 4.- С.8-12.

93. Харламова Г.О. Неоднорідність інвестиційного простору України //Актуальні проблеми економіки. – 2006. – № 2. – С.27-33.

94. Черевань В.П., Румянцев А.П., Романенко А.Ф. Міжнародна економічна діяльність. – К.: Видавничий дім “Слово”, 2003.

95. Чужиков В.І. Економіка зарубіжних країн. – К.: КНЕУ, 2005. – 308с.

96. Шапран В., Шепель Д. Тяготы и выгоды прозрачности - www.expert.ua.

97. Шевченко В.Ю. Глобальна мобільність капіталу та трансформаційні економіки// Банківська справа - 2004 - №2.

98. Ernst & Young : http://www.ey.com.

99. UNCTAD, World Investment Report 2007: Transnational Corporations, Extractive Industries and Development, 2007. –

http://www.un.org/russian/esa/investment2007.pdf.

[1]
За даними UNCTAD, World Investment Report 2007: Transnational Corporations,

Extractive
Industries
and
Development
[99]

[2]
За даними Державного комітету статистики України. [61]

[3]
За даними Державного комітету статистики України. [61]

[4]
За даними Державного комітету статистики України. [61]

[5]
За даними InvestUkraine, Річний звіт 2007. [74]

Слов:	19888
Символов:	158656
Размер:	309.88 Кб.

Название реферата: Міжнародний рух капіталу та інвестицій