Процеси економічної глобалізації, які динамічно розвиваються з другої половини 20 сторіччя, передбачають інтегрування національних економік в світогосподарську систему через міжнародну торгівлю, прямі іноземні інвестиції (що здійснюють головним чином транснаціональні корпорації), потоки фінансового капіталу, переміщення трудових ресурсів і населення в цілому, а також міжнародний обмін технологіями.
В західній економічній думці існує небагато наукових праць, які оперують терміном "світова економічна інтеграція", однак навіть і в цих працях при характеристиці світових економічних інтеграційних процесів проглядається сутність економічної глобалізації.
Економічна глобалізація є сучасним етапом інтернаціоналізації суспільно-економічного життя у планетарному масштабі.
Альтернативно, економічна глобалізація – це сучасний прояв поглиблених та модифікованих під впливом інноваційної та інформаційно-технологічної складової міжнародного бізнесу процесів інтернаціоналізації з метою створення глобальної (світової) економіки для отримання країнами в цілому та економічними суб’єктами зокрема, більших вигод.
В українській економічній енциклопедії (2000) "глобалізація" – це категорія, яка відображає процес обміну товарами, послугами, капіталом та робочою силою, що виходить за межі державних кордонів і з 60-х рр. ХХ ст. набуває форм постійного й неухильного зростаючого міждержавного переплетіння національних економік".
Якщо ідентифікувати категорію "економічна інтеграція", то це узгоджений розвиток і взаємне доповнення національних економік, секторів економічної діяльності та конкретних підприємств в інтересах більш ефективного використання ресурсів і повного задоволення потреб учасників цього процесу в відповідних товарах, послугах, факторах виробництва, технологіях та фінансових ресурсах.
Міжнародна економічна координація і глобальне управління (globalgovernance) процесами глобалізації через світові інститути теж деякою мірою направлені на узгоджений розвиток світового порядку, а переплетіння між собою національних економік для забезпечення цього порядку передбачає їхнє взаємне доповнення.
Отже, слід говорити про те, що економічна глобалізація є тією категорією, що здатна пояснювати сьогодні зростаючу світову економічну інтеграцію.
Відомий російський науковець в сфері геоекономіки Е. Кочетов вважає, що інтернаціоналізація, яка лежить в основі прояву економічної глобалізації, передбачає наявність відносно ізольованих національних господарств, зв’язаних між собою через світовий ринок. Науковець при розгляді чинників, які пояснюють цілісність світової економічної системи вводить таке поняття, як мондіалізація (від фр. mondial – світовий, в той час як global – глобальний, спільний). Мондіалізація забезпечує цілісність світової економіки на основі інтеграційно-відтворювальних зв’язків. Глобалізація ж, на його думку, це "не стільки посилення економічних взаємозв’язків та взаємопроникнень, скільки створення економічних відносин, що забезпечують виживання і розвиток в руслі еволюції людини і природи".[1]
На противагу вищезазначеній точці зору науковці С. Моїсеєв і К. Михайленко стверджують, що "термін "інтернаціоналізація" значною мірою відображає ситуацію, коли відбувається збільшення операцій на зовнішніх ринках, у той час як "глобалізація" означає зростаючу інтеграцію національних економік, включаючи фінансові ринки, що в підсумку призводить до створення єдиного ринку".[2]
Український фахівець з питань світового господарства і міжнародних економічних відносин А. Філіпенко вважає, що глобалізація є "продуктом постмодерну, переходу від індустріальної до постіндустріальної стадії економічного розвитку" і наголошує на зростаючій "взаємозалежності економік різних країн, все більшу цілісність і єдність світового господарства"[3]
.
Нобелівський лауреат Дж. Штігліц стверджує, що глобалізація являє собою "все більш тісну інтеграцію країн і народів, породжену гігантським зниженням витрат транспорту і зв’язку та усуненням штучних перепон на шляху руху товарів, послуг, капіталів, знань і меншою мірою людей через національні кордони".[4]
Відомий західний науковець Дж. Бхагваті[5]
оперує терміном світової інтеграції і вважає, що від неї "виграють усі країни – і багаті, і бідні (причому блага, що вона несе з собою не залежать від бажань учасників), а економічна допомога і інші види сприяння розвитку базуються на "найкращих намірах", які тим не менше можуть іноді вести до непередбачених негативних наслідків".
Світову економічну інтеграцію можна характеризувати різними шляхами. Увага фокусується на вигодах від поглибленої участі країн в світовій економічній системі: притягнення національних економік до процесу інтернаціоналізації нових ідей, технологій і товарного виробництва; вдосконалення процесу розміщення ресурсів в географічному просторі; посилення в країнах міжнародної конкуренції для досягнення світових стандартів ефективності виробничих процесів; розширення можливостей вибору споживачів; зростання ступеню фінансової відкритості та мобільності фінансового капіталу в країні і отримання нею дешевших джерел міжнародного фінансування. При цьому світова економічна інтеграція, як і глобалізація, можуть пояснюватись прямо чи опосередковано такими показниками, як обсяг зовнішньої торгівлі до ВВП; обсяг прямих іноземних інвестицій до ВВП; рейтинги кредитоспроможності економік країн, які здатні відображати ступінь інтеграції останніх у міжнародні ринки капіталів; частка товарів промислового виробництва в загальному експорті країни як опосередкований показник спроможності останньої виробляти згідно з світовими стандартами і абсорбувати технічні знання; співвідношення поточного рахунку платіжного балансу до ВВП.
За період з 1993–2003 рр. обсяги світової торгівлі товарами та послугами зросли майже вдвічі, що вказує на поглиблення глобалізаційних процесів в світовому господарстві.
Таблиця
| Регіони | Зовнішня торгівля товарами (млрд. $ США) | Зовнішня торгівля послугами (млрд. $ США) | ||||||
| експорт | Імпорт | експорт | Імпорт | |||||
| роки | 1993 | 2003 | 1993 | 2003 | 1993 | 2003 | 1993 | 2003 |
| Світ загалом | 3777,0 | 7503,0 | 3874,0 | 7778,0 | 940,6 | 1796,5 | 958,3 | 1782,4 |
Північна Америка |
610 | 996, 6 | 743,1 | 1548,9 | 187,6 | 329,6 | 141,6 | 278,6 |
Латинська Америка |
161,1 | 377,6 | 191,3 | 366,0 | 36,6 | 42,0 | 48,0 | 67,8 |
Західна Європа |
1615,7 | 3145,2 | 1621,7 | 3178,4 | 462,7 | 916,3 | 432,5 | 851,8 |
| ЄС-15 | 1488,9 | 2900,7 | 1487,6 | 2919,6 | 412,0 | 822,8 | 401,6 | 794,3 |
Країни ЦСЄ/ Балтійські Країни/ СНД |
107,2 | 401,2 | 109,6 | 379,1 | … | 69,2 | … | 78,0 |
| Африка | 93,1 | 173,2 | 98,8 | 165,9 | 21,9 | 30,5 | 38,7 | 48,1 |
| Близький Схід | 125,3 | 298,7 | 124,7 | 191,6 | … | 30,3 | … | 56,4 |
| Азія | 1064,8 | 2110,5 | 985,1 | 1948,4 | 187,4 | 351,6 | 233,8 | 401,7 |
Поглиблення глобалізації економік регіонів (країн) та їхньої інтеграції у світове господарство за останнє десятиліття можна простежити на основі індексу співвідношення зовнішньоторгового товарного обороту країн до їхнього ВВП. Дослідивши цей показник для 177 країн впродовж 1994–2004 рр, можна побачити його помітне зростання як для регіонів, так і для більшості окремо взятих важливих країн в світовій торгівлі.
Ступінь торгової відкритості
| Ранг в світі 1 –177 | Регіон/країна | ((експорт товарів+імпорт товарів)/ВВП)*100%, % | |
| 1994 р. | 2004 р. | ||
Європейські країни (ЄС-25 та інші, крім країн ЦСЄ, що не є членами ЄС) – 27, В т.ч. |
44,
8 |
57,5
|
|
| 5/ | Бельгія / Люксембург | 111,5 | 163,6 |
| 11/ | Словаччина | 86,0 | 138,8 |
| 15/ | Чеська Республіка | 74,7 | 129,1 |
| 16/ | Естонія | 122,5 | 128,2 |
| 25/ | Угорщина | 60,3 | 113,8 |
| 26/ | Нідерланди | 89,2 | 111,5 |
| 35/ | Словенія | 91,4 | 102,5 |
| 38/ | Литва | 100,7 | 96,8 |
| 49/ | Ірландія | 111,0 | 89,3 |
| 53/ | Латвія | 61,1 | 80,4 |
| 54/ | Австрія | 49,1 | 79,8 |
| 82/ | Польща | 39,4 | 67,7 |
| 90/ | Швейцарія | 51,3 | 64,3 |
| 91/ | Швеція | 56,8 | 64,0 |
| 102/ | Фінляндія | 52,7 | 60,3 |
| 104/ | Данія | 52,0 | 60,0 |
| 107/ | Німеччина | 37,6 | 59,1 |
| 117/ | Португалія | 49,8 | 54,0 |
| 120/ | Ісландія | 50,6 | 52,6 |
| 121/ | Норвегія | 50,0 | 51,8 |
| 141/ | Франція | 36,3 | 44,7 |
| 144/ | Італія | 35,1 | 41,7 |
| 147/ | Іспанія | 31,8 | 41,1 |
| 150/ | Великобританія | 42,1 | 38,0 |
| 162/ | Греція | 30,8 | 33,0 |
| Країни Північної Америки – 3 | 20,
7 |
24,
9 |
|
| 103/ | Канада | 56,8 | 60,0 |
| 109/ | Мексика | 34,2 | 58,6 |
| 177/ | Сполучені Штати | 17,0 | 20,0 |
| Країни Азії – 32, в т.ч. | 31,3
|
51,
1 |
|
| 1/ | Гонконг | 238,2 | 328,0 |
| 2/ | Сінгапур | 282,8 | 321,5 |
| 3/ | Малайзія | 159,0 | 195,9 |
| 14/ | В’єтнам | 60,7 | 129,2 |
| 20/ | Камбоджа | 44,7 | 122,3 |
| 22/ | Таїланд | 69,1 | 117,9 |
| 23/ | Тайвань | 73,5 | 115,0 |
| 32/ | Бруней | 92,8 | 105,4 |
| 39/ | Філіппіни | 56,1 | 96,7 |
| 75/ | Південна Корея | 46,8 | 70,3 |
| 77/ | Китай | 43,6 | 69,8 |
| 83/ | Шрі-Ланка | 68,1 | 66,3 |
| 100/ | Індонезія | 37,1 | 49,3 |
| 128/ | Бангладеш | 21,0 | 34,6 |
| 158/ | Туреччина | 31,7 | 32,7 |
| 165/ | Австралія | 30,0 | 31,7 |
| 173/ | Індія | 16,7 | 26,0 |
| 174/ | Японія | 14,0 | 21,8 |
| Країни Центральної та ЛатинськоїАмерики –31, в т.ч. | 21,6
|
37,3
|
|
| 43/ | Трінідад і Тобаго | 60,7 | 93,5 |
| 58/ | Коста-Рика | 63,1 | 78,7 |
| 76/ | Домініканська Республіка | 77,8 | 69,9 |
| 93/ | Парагвай | 46,1 | 63,7 |
| 100/ | Ель-Сальвадор | 46,9 | 60,5 |
| 101/ | Чилі | 42,5 | 60,5 |
| 124/ | Еквадор | 40,1 | 51,1 |
| 136/ | Уругвай | 26,9 | 45,7 |
| 137/ | Венесуела | 43,3 | 45,5 |
| 153/ | Аргентина | 14,4 | 37,3 |
| 160/ | Колумбія | 24,8 | 33,9 |
| 161/ | Перу | 22,7 | 33,0 |
| 171/ | Бразилія | 14,6 | 26,9 |
| Країни Близького і ЦентральногоСходу – 12, в т.ч. | 61,5
|
73,5
|
|
| 17/ | Бахрейн | 132,3 | 126,3 |
| 18/ | Арабські Емірати | 125,3 | 125,1 |
| 33/ | Йордан | 77,5 | 104,9 |
| 60/ | Кувейт | 72,4 | 78,6 |
| 68/ | Катар | 69,7 | 73,6 |
| 78/ | Ізраїль | 54,9 | 69,6 |
| 80/ | Саудівська Аравія | 54,9 | 68,1 |
| 92/ | Республіка Ємен | 11,7 | 63,8 |
| 129/ | Іран | 49,5 | 49,0 |
| Країни СНД та країни ЦСЄ (крім членів ЄС) – 19, в т.ч. | 51,
4 |
61,
5 |
|
| 12/ | Білорусь | 114,9 | 131,5 |
| 31/ | Молдова | 85,0 | 106,4 |
| 36/ | Болгарія | 109,8 | 102,4 |
| 40/ | Македонія | 75,9 | 96,6 |
| 41/
|
Україна
|
89,1
|
94,8
|
| 50/ | Азербайджан | 68,7 | 83,5 |
| 52/ | Казахстан | 58,3 | 80,7 |
| 56/ | Узбекистан | 79,1 | 78,9 |
| 57/ | Румунія | 44,1 | 78,7 |
| 65/ | Киргизія | 59,1 | 75,1 |
| 71/ | Хорватія | 65,1 | 71,7 |
| 131/ | Російська Федерація | 42,6 | 48,1 |
Країни Африки – 51, В т.ч. |
44,
8 |
56,
5 |
|
| 42/ | Лівія | 53,4 | 94,5 |
| 62/ | Гана | 64,9 | 77,9 |
| 59/ | Туніс | 71,9 | 78,7 |
| 72/ | Чад | 27,5 | 70,9 |
| 74/ | Зімбабве | 59,9 | 70,6 |
| 84/ | Кот–Д’Івуар | 56,0 | 66,2 |
| 85/ | Габон | 74,1 | 66,0 |
| 94/ | Нігерія | 68,5 | 63,5 |
| 105/ | Алжир | 43,0 | 59,5 |
| 115/ | Марокко | 45,6 | 54,7 |
Динаміка індексу інвестиційної відкритості країн вказує на зростання світових інтеграційних процесів. Впродовж 1994–2004 рр. частка потоків прямих іноземних інвестицій від ВВП порівняно до періоду 1992–1998 рр. зросла в усіх регіонах світу. Особливо динамічно розвивались ці процеси в країнах Європи (в т.ч. ЄС-25) та в країнах Північної Америки.
Ступінь інвестиційної відкритості
| Ранг в світі 1 –175 | Регіон/країна | потоки прямих іноземних інвестицій /ВВП)´ 100% | |
| 1992–1998 р. | 1999–2004 р. | ||
Європейські країни (ЄС-25 та інші, крім країн ЦСЄ, що не є членами ЄС) – 27, в т.ч. |
3,7
|
9
, 9 |
|
| 1/ | Бельгія / Люксембург | 9,7 | 88,67 |
| 4/ | Ірландія | 4,3 | 28,8 |
| 14/ | Швейцарія | 5,4 | 16,8 |
| 15/ | Нідерланди | 10,2 | 16,5 |
| 18/ | Швеція | 7,0 | 14,0 |
| 20/ | Данія | 4,4 | 12,7 |
| 22/ | Мальта | 7,8 | 12,4 |
| 23/ | Кіпр | 1,1 | 12,0 |
| 29/ | Великобританія | 6,5 | 10,7 |
| 31/ | Іспанія | 2,6 | 9,7 |
| 32/ | Франція | 3,5 | 9,7 |
| 33/ | Ісландія | 1,5 | 9,5 |
| 34/ | Естонія | 9,5 | 9,4 |
| 36/ | Фінляндія | 8,6 | 8,9 |
| 46/ | Чеська Республіка | 3,0 | 7,4 |
| 50/ | Португалія | 2,8 | 7,1 |
| 57/ | Словаччина | 1,6 | 5,9 |
| 58/ | Угорщина | 5,5 | 5,8 |
| 79/ | Литва | 4,0 | 4,2 |
| 85/ | Німеччина | 1,9 | 4,0 |
| 86/ | Латвія | 5,8 | 4,0 |
| 94/ | Норвегія | 3,9 | 3,7 |
| 102/ | Польща | 3,5 | 3,3 |
| 104/ | Словенія | 1,0 | 3,2 |
| 114/ | Італія | 1,0 | 2,2 |
| 133/ | Греція | 2,0 | 1,4 |
| Країни Північної Америки – 3 | 3,5
|
8,1
|
|
| 35/ | Сполучені Штати | 3,5 | 9,1 |
| 47/ | Канада | 4,6 | 7,4 |
| 105/ | Мексика | 2,3 | 3,1 |
| Країни Азії – 31 в т.ч. | 1,5
|
1,9
|
|
| 7/ | Сінгапур | 14,6 | 24,2 |
| 11/ | Бруней | 0,0 | 18,2 |
| 62 | Малайзія | 3,7 | 5,6 |
| 65 | Австралія | 2,4 | 5,3 |
| 80/ | Тайвань | 1,8 | 4,2 |
| 88/ | В’єтнам | 5,0 | 4,0 |
| 91/ | Камбоджа | 6,0 | 3,9 |
| 100/ | Нова Зеландія | 5,0 | 3,4 |
| 101/ | Таїланд | 2,7 | 3,3 |
| 112/ | Китай | 4,2 | 2,5 |
| 123/ | Південна Корея | 1,2 | 1,8 |
| 127/ | Філіппіни | 2,3 | 1,5 |
| 130/ | Шрі-Ланка | 1,7 | 1,4 |
| 134/ | Туреччина | 0,5 | 1,3 |
| 144/ | Японія | 0,6 | 0,9 |
| 145/ | Індія | 0,5 | 0,9 |
| 151/ | Бангладеш | 0,2 | 0,5 |
| Країни Центральної та ЛатинськоїАмерики – 32 в т.ч. | 2,6
|
4,6
|
|
| 16/ | Чилі | 9,8 | 15,0 |
| 30 | Трінідад і Тобаго | 12,2 | 9,9 |
| 38/ | Еквадор | 3,2 | 8,6 |
| 63/ | Домініканська Республіка | 3,8 | 5,4 |
| 75/ | Бразилія | 1,6 | 4,4 |
| 87/ | Аргентина | 2,7 | 4,0 |
| 96/ | Колумбія | 3,9 | 3,5 |
| 98/ | Коста-Рика | 3,4 | 3,4 |
| 103/ | Венесуела | 3,4 | 3,2 |
| 109/ | Перу | 3,8 | 2,8 |
| 116/ | Ель-Сальвадор | 1,6 | 2,2 |
| 122/ | Уругвай | 0,7 | 1,8 |
| 137/ | Парагвай | 5,1 | 1,2 |
| Країни Близького і ЦентральногоСходу – 12, в т.ч. | 1,26
|
1,4
|
|
| 25/ | Бахрейн | 0,0 | 11,6 |
| 44/ | Сирія | 0,8 | 7,6 |
| 69/ | Йордан | 2,2 | 4,7 |
| 74/ | Ізраїль | 2,6 | 4,5 |
| 110/ | Катар | 9,3 | 2,5 |
| 159/ | Саудівська Аравія | 0,6 | 0,3 |
| 163/ | Іран | 0,1 | 0,3 |
| Країни СНД та країни ЦСЄ (крім членів ЄС) – 19, в т.ч. | 1,
4 |
4,0
|
|
| 3/ | Азербайджан | 16,2 | 35,4 |
| 28/ | Казахстан | 5,7 | 10,8 |
| 41/ | Болгарія | 2,4 | 8,1 |
| 43/ | Молдова | 3,9 | 7,7 |
| 45/ | Хорватія | 2,2 | 7,6 |
| 48/ | Вірменія | 5,3 | 7,4 |
| 52/ | Грузія | 1,4 | 6,4 |
| 70/ | Румунія | 2,0 | 4,7 |
| 74/ | Боснія і Герцеговина | 0,0 | 4,4 |
| 76/ | Албанія | 2,5 | 4,4 |
| 82/ | Македонія | 0,6 | 4,1 |
| 107/ | Російська Федерація | 0,9 | 3,0 |
| 113
/ |
Україна
|
1,2
|
2,2
|
| 139/ | Білорусь | 0,8 | 1,1 |
| 142/ | Туркменістан | 2,4 | 1,0 |
| 143/ | Узбекистан | 1,3 | 0,9 |
| 164/ | Киргизія | 5,1 | 0,2 |
Країни Африки – 51, в т.ч. |
1,4
|
2,8
|
|
| 2/ | Екваторіальна Гвінея | 72,4 | 56,0 |
| 5/ | Чад | 2,0 | 28,2 |
| 9/ | Ангола | 0,0 | 18,8 |
| 24/ | Конго | 14,0 | 11,7 |
| 60/ | Ботсвана | 0,3 | 5,7 |
| 78/ | Нігерія | 3,5 | 4,2 |
| 84/ | Туніс | 0,0 | 4,1 |
| 93/ | Гана | 2,0 | 3,8 |
| 99/ | Марокко | 1,8 | 3,4 |
| 117/ | Кот-Д’івуар | 1,4 | 2,1 |
| 125/ | Південно-Африканська Республіка | 1,4 | 1,8 |
| 131/ | Алжир | 0,1 | 1,4 |
| 141/ | Єгипет | 1,6 | 1,0 |
| 147/ | Кенія | 0,2 | 0,8 |
| 153/ | Лівія | 0,9 | 0,5 |
| 167/ | Камерун | 1,4 | 0,1 |
До інтеграційних сві
Також відбуваються поглинання транснаціональними корпораціями великих національних компаній країн, що розвиваються і трансформаційних країн в процесі прискорення в останніх процесів економічної лібералізації. Такі поглинання спричиняють перенесення транснаціональними корпораціями світових технологій і знань, а також відомих в світі атрибутів певного товару (послуги) в той чи інший сектор економічної діяльності країн, котрі розвиваються, інтегруючи ці сектори у глобальну економічну систему.
Укрупнення капіталу на міжнародному рівні внаслідок злиттів і поглинань
| Регіон/країна | Транскордонні продажі компаній (активів) внаслідок злиття і поглинання, млн. дол. США | Регіон/країна | Транскордонні придбання компаній (активів) внаслідок злиття і поглинання, млн. дол. США | ||
| 1988–1996 рр. | 1997–2004 рр. | 1988–1996 рр. | 1997-2004 рр. | ||
| Світ | 1
1 90 371 |
4
387 691 |
Світ | 1
190 371 |
4
387 691 |
| Європейські країни (ЄС-25 та інші країни Європи, крім країн ЦСЄ, що не є членами ЄС) – 35, в т.ч. | 514 806
|
2
10 7 252 |
Європейські країни (ЄС-25 та інші країни Європи, крім країн ЦСЄ, що не є членами ЄС) – 35, в т.ч. | 631
456 |
2
762 426 |
| Великобританія | 185586 | 654370 | Великобританія | 221358 | 1035245 |
| Німеччина | 46922 | 473720 | Франція | 104684 | 426250 |
| Франція | 72207 | 175661 | Німеччина | 71936 | 364522 |
| Нідерланди | 34196 | 172243 | Нідерланди | 51337 | 207834 |
| Швеція | 32637 | 115833 | Швейцарія | 56786 | 154632 |
| Італія | 33329 | 84880 | Іспанія | 18542 | 143523 |
| Іспанія | 24491 | 67732 | Швеція | 35547 | 84980 |
| Бельгія | 20780 | 62985 | Італія | 23385 | 78335 |
| Швейцарія | 19328 | 57446 | Бельгія | 13085 | 68869 |
| Норвегія | 7591 | 35582 | Фінляндія | 5313 | 47797 |
| Фінляндія | 4898 | 31040 | Данія | 3256 | 26588 |
| Данія | 3128 | 29857 | Ірландія | 8535 | 26141 |
| Ірландія | 4904 | 27451 | Норвегія | 9114 | 22856 |
| Польща | 4004 | 24321 | Люксембург | 5139 | 20142 |
| Люксембург | 2038 | 21760 | Австрія | 880 | 15142 |
| Австрія | 3247 | 19879 | Португалія | 1297 | 14586 |
| Чеська Республіка | 4764 | 14845 | Греція | 288 | 9532 |
| Португалія | 3210 | 8210 | Угорщина | 64 | 3406 |
| Словаччина | 246 | 7118 | Ісландія | 7 | 2808 |
| Угорщина | 5130 | 6774 | Кіпр | 41 | 2042 |
| Греція | 1230 | 4873 | Польща | 64 | 1887 |
| Словенія | 89 | 2199 | Чеська Республіка | 304 | 1521 |
| Литва | 9 | 1899 | Словаччина | 45 | 776 |
| Мальта | 0 | 852 | Словенія | 0 | 165 |
| Ісландія | 5 | 736 | Мальта | 7 | 99 |
| Естонія | 51 | 593 | Естонія | 37 | 72 |
| Латвія | 83 | 491 | Литва | 0 | 6 |
| Кіпр | 0 | 62 | Латвія | 18 | 0 |
| Країни Північної Америки – 3 | 487
345 |
1
533 723 |
Країни Північної Америки – 3 | 359
547 |
1
102 043 |
| США | 417501 | 1 277261 | США | 290322 | 864754 |
| Канада | 60174 | 208998 | Канада | 63255 | 214733 |
| Мексика | 9670 | 47464 | Мексика | 5970 | 22556 |
| Країни Азії – 27 в т.ч. | 116
710 |
400
746 |
Країни Азії – 27 в т.ч. | 160
957 |
321
239 |
| Австралія | 53292 | 115599 | Австралія | 39 752 | 107 232 |
| Японія | 5300 | 79772 | Японія | 63 123 | 72 427 |
| Корея | 1500 | 39737 | Сінгапур | 7 007 | 53 103 |
| Гонконг | 18614 | 39503 | Гонконг | 17 816 | 33 897 |
| Нова Зеландія | 16084 | 24471 | Нова Зеландія | 8 531 | 13 066 |
| Китай | 3939 | 22281 | Малайзія | 12 811 | 10 897 |
| Сінгапур | 4580 | 13635 | Індія | 474 | 7 008 |
| Індонезія | 2346 | 12617 | Китай | 2347 | 6 917 |
| Філіппіни | 3322 | 11521 | Корея | 4152 | 6 719 |
| Таїланд | 1173 | 10917 | Тайвань | 2136 | 3 805 |
| Індія | 1 003 | 9588 | Індонезія | 791 | 3 093 |
| Тайвань | 185 | 6899 | Таїланд | 721 | 1 404 |
| Малайзія | 2808 | 5710 | Філіппіни | 424 | 822 |
| Пакистан | 1152 | 3078 | Папуа Нова Гвінея | 21 | 358 |
| Туреччина | 997 | 2325 | Туреччина | 388 | 336 |
| М’янмар | 19 | 677 | Пакистан | 0 | 87 |
| В’єтнам | 9 | 243 | Шрі-Ланка | 2 | 37 |
| Країни Центральної та Латинської Америки –37 в т.ч. | 56
995 |
240
323 |
Країни Центральної та Латинської Америки –37 в т.ч. |
17
466 |
131
216 |
| Бразилія | 10126 | 98620 | Бермуди | 1773 | 74824 |
| Аргентина | 16425 | 49101 | Бразилія | 2255 | 24476 |
| Бермуди | 3194 | 25674 | Аргентина | 2629 | 7832 |
| Чилі | 5515 | 23740 | Чилі | 6185 | 4928 |
| Венесуела | 3792 | 9563 | Британські Віргінські острови | 370 | 3176 |
| Колумбія | 4907 | 8645 | Багами | 596 | 2960 |
| Перу | 5122 | 4014 | Панама | 17 | 2815 |
| Панама | 117 | 2419 | Венесуела | 906 | 2719 |
| Ель-Сальвадор | 40 | 1899 | Кайманські острови | 761 | 2090 |
| Пуерто-Рико | 142 | 1789 | Колумбія | 384 | 1477 |
| Еквадор | 233 | 1670 | Антільські острови | 462 | 1273 |
| Болівія | 1135 | 1422 | Барбадос | 0 | 737 |
| Куба | 299 | 823 | Пуерто-Ріко | 0 | 635 |
| Багами | 1754 | 370 | Перу | 306 | 569 |
| Країни Близького і Центрального Сходу – 13, в т.ч. | 2
082 |
17
088 |
Країни Близького і Центрального Сходу – 13, в т.ч. |
9
021 |
22
169 |
| Ізраїль | 1732 | 13948 | Ізраїль | 1243 | 10696 |
| Йорданія | 26 | 1577 | Саудівська Аравія | 2933 | 4714 |
| Кувейт | 6 | 480 | Бахрейн | 2816 | 3511 |
| Об’єднані Арабські Емірати | 0 | 385 | Кувейт | 847 | 1656 |
| Ліван | 0 | 331 | Об'єднані Арабські Емірати | 583 | 852 |
| Бахрейн | 40 | 208 | Катар | 42 | 209 |
| Оман | 100 | 52 | Абу Дабі | 528 | 201 |
| Сирія | 0 | 10 | Оман | 0 | 197 |
| Країни СНД та країни ЦСЄ (крім членів ЄС) – 15, в т.ч. | 5
406 |
40
572 |
Країни СНД та країни ЦСЄ (крім членів ЄС) – 15, в т.ч. | 966
|
12
636 |
| Росія | 659 | 18999 | Росія | 511 | 11269 |
| Румунія | 504 | 5541 | Болгарія | 3 | 903 |
| Болгарія | 213 | 5490 | Казахстан | 450 | 181 |
| Хорватія | 253 | 3602 | Україна | 0 | 157 |
| Казахстан | 3666 | 3356 | Хорватія | 0 | 80 |
| Азербайджан | 1 | 1475 | Румунія | 0 | 30 |
| Україна
|
96
|
713
|
Македонія | 2 | 16 |
| Македонія | 0 | 416 | Албанія | 0 | 0 |
| Вірменія | 0 | 279 | Боснія і Герцеговина | 0 | 0 |
| Узбекистан | 13 | 237 | Молдова | 0 | 0 |
| Боснія і Герцеговина | 0 | 199 | Вірменія | 0 | 0 |
| Албанія | 1 | 148 | Азербайджан | 0 | 0 |
| Молдова | 0 | 64 | Грузія | 0 | 0 |
| Грузія | 0 | 46 | Узбекистан | 0 | 0 |
| Білорусь | 0 | 7 | Білорусь | 0 | 0 |
Країни Африки – 42, в т.ч. |
6 759
|
44 212
|
9
770 |
26
724 |
|
| Південна Африканська Республіка | 3660 | 26016 | Південна Африканська Республіка | 8475 | 24817 |
| Єгипет | 530 | 4865 | Лівія | 314 | 528 |
| Марокко | 187 | 4513 | Зімбабве | 20 | 327 |
| Гана | 53 | 1709 | Єгипет | 18 | 284 |
| Екваторіальна Гвінея | 0 | 993 | Уганда | 0 | 250 |
| Туніс | 0 | 953 | Гана | 541 | 141 |
| Судан | 8 | 929 | Маврикія | 4 | 114 |
| Кенія | 40 | 583 | Марокко | 48 | 82 |
| Танзанія | 52 | 562 | Замбія | 15 | 43 |
| Замбія | 45 | 558 | Ліберія | 15 | 37 |
| Свазіленд | 37 | 424 | Туніс | 11 | 28 |
| Маврикія | 0 | 352 | Намібія | 11 | 22 |
| Кот-Д’івуар | 38 | 202 | Ботсвана | 4 | 20 |
| Габон | 448 | 126 | Кенія | 0 | 14 |
| Нігерія | 1000 | 14 | Габон | 229 | 0 |
Поряд із категорією "світова економічна інтеграція" необхідно виділити категорію "міжнародна економічна інтеграція". Розвиток міжнародних економічних відносин з другої половини минулого сторіччя характеризується розгортанням інтеграційних процесів у різних регіонах світового господарства. Об’єктивними передумовами формування регіональних інтеграційних угрупувань є розширення економічної глобалізації, інтернаціоналізації виробництва та транснаціоналізації господарського життя. Між країнами формуються глибокі економічні відносини, які в сучасних умовах випливають, з одного боку, з національних інтересів, а з іншого боку знаходять свій розвиток внаслідок розширення впливу транснаціональних корпорацій через організацію ними транскордонної діяльності в певному географічному просторі (регіоні). Ці відносини набувають структурованого, розгалуженого коопераційного характеру і визначаються динамічністю, міцністю, взаємовигідністю і відтворюваністю. Вони становлять фундаментальну структуру інтеграційного утворення.
Міжнародні економічні інтеграційні процеси характеризуються суперечливістю, неоднозначністю щодо наслідків як для суб’єктів співпраці на макро-, мезо- та мікрорівнях, так і для глобального економічного середовища. Як показує світова практика, міжнародні інтеграційні процеси поліпшують в цілому соціально-економічне становище країн, однак в історичному плані досить складно оцінити ступінь альтернативних витрат (opportunitycosts), які могли б бути меншими, та ступінь економічних та інших вигод, які б могли бути більшими, якби країна не обрала для себе певне регіональне інтеграційне утворення, або обрала інше. Сьогодні можна простежити негативний світогосподарський ефект міжнародних економічних інтеграційних процесів, коли різноякісні інтеграційні утворення зумовлюють глибоку диференціацію, фрагментацію світової економіки, функціонування відносно відокремлених економічних ареалів, які ґрунтуються на філософії колективного егоїзму[6]
. Це стосується регіональних економічних інтеграційних угрупувань розвинутих країн (наприклад ЄС, ЄАВТ, НАФТА), які формують основу "золотого мільярда" Земної кулі та використовують економічний потенціал країн, котрі розвиваються і трансформаційних країн, поглиблюючи при цьому нерівномірний розподіл в світовому господарстві існуючих багатств і новостворюваних благ. Також можна говорити і про спроби розвитку регіональних реінтеграційних моделей країнами, які належать до глобальної периферії, зокрема СНД (ЄЕП), ГУАМ. Функціонування таких регіональних економічних угрупувань як СНД (ЄЕП) може вести до гальмування процесу більш швидкої інтеграції країн до глобальної економічної системи в зв’язку з намірами неформального Центру залишати за собою геополітичний та економічний вплив в регіоні, а також сприяти недопущенню домінування в останньому західного капіталістичного способу життєдіяльності. Це може поглиблювати економічну закритість таких регіональних інтеграційних угрупувань. Технології виробництва і ведення бізнесу можуть набувати закритого характеру, в регіоні буде пропагуватись мобілізаційна модель "сильної держави" та економічна політика, що направлена на попит зі значною роллю механізмів активного державного втручання, сприяння національним інвестиціям та промисловому експорту. В цих умовах буде обмежуватись процес проникнення прямого та фінансового капіталу з третіх країн в дане регіональне інтеграційне угрупування і воно може ставати відірваним від глобальної економіки в багатьох площинах.
Економічна інтеграція країни в будь-яке об’єднання країн (регіональний економічний простір) пов’язана передусім з інституційними і структурними змінами. Дж. Вінер[7]
визначає регіональну інтеграцію як стан або процес, що охоплює як кількісні (усунення тарифних і кількісних торгових обмежень), так і якісні елементи (інституційно-політична гармонізація).
Б. Баласса[8]
наводить ступені регіональної економічної інтеграції:
1. Вільна економічна зона (передбачається усунення митних та інших торгових обмежень між країнами без умови встановлення ними однакових митних та інших торгових обмежень щодо третіх країн);
2. Митний союз (усунення митних та інших торгових обмежень між країнами з умовою встановлення ними однакових митних та інших торгових обмежень щодо третіх країн);
3. Спільний ринок (умови митного союзу + усунення обмежень щодо вільного руху факторів виробництва, а саме фізичного і технологічного капіталу та робочої сили всередині спільного ринку);
4. Економічний союз (включає усунення всіх обмежень щодо вільного руху товарів і факторів виробництва всередині спільного ринку і гармонізацію національних економічних політик, в т.ч. промислової, податкової, фінансової, монетарної, регуляторної з метою ліквідації будь-якої дискримінації, тобто неоднакового ставлення до економічних суб’єктів. На вищому щаблі економічного союзу країни створюють між собою валютний союз з використанням єдиного нероздільного платіжного засобу);
5. Повна економічна інтеграція (найвищий ступінь інтеграції, який передбачає усе вищезазначене, а також уніфікацію всіх сфер економічної політики та економічної системи і створення наднаціональних інстанцій прийняття рішень).
Метою інтеграції, зумовленої економічними чинниками, є забезпечення ефективнішої, більш гнучкої економічної системи, що має гарантувати країнам інтеграційного об’єднання постійне економічне зростання і добробут населення, збут продукції при зростаючому капіталістичному виробництві, а також отримання більших вигод від внутрірегіональної та міжнародної торгівлі в результаті мінімізації витрат за відсутності дискримінації між країнами інтеграційного об’єднання.
Сучасні моделі розвитку економічних інтеграційних процесів
Інтеграційна модель на основі принципу федералізму. Країни, котрі приймають рішення стосовно економічної інтеграції, формують структуру наднаціональних органів з наділеною їм владою, яку мали до цього традиційно самі країни. Прикладом є Європейський союз та Європейський валютний союз, які поєднують наднаціональні і міждержавні інститути.
Інтеграційна модель поглибленої міждержавної кооперації. Вся влада залишається в національних органах країн, а економічна кооперація здійснюється створеними дорадчими органами, які представляють глави урядів та держав, а також/або міністри країн-членів інтеграційного угрупування. В світовій практиці слід говорити про поглиблену кооперацію у вигляді зон вільної торгівлі (Північноамериканська зона вільної торгівлі – НАФТА), політичних регіональних об’єднань з елементами економічної співпраці (Асоціація держав Південно-Східної Азії – АСЕАН, СНД), спільного ринку (Спільний ринок південного конуса Америки – МЕРКОСУР, Карибський спільний ринок – КАРІКОМ).
Інтеграційна модель концентричних кіл передбачає, що країни регіону мають намір інтегруватись між собою, однак певна підгрупа країн в межах великої групи бажає залишитись на нижчих щаблях інтеграції або ж країни цієї підгрупи виявляють бажання інтегруватись між собою тісніше, ніж інші країни великої групи. При цьому регіонально вимальовуються кола з різними характерними ознаками інтеграційних процесів в межах загального кола, яке охоплює усі країни інтеграційного простору. Прикладом можуть служити концентричні кола Європейського Союзу, Європейського валютного союзу, Європейської асоціації вільної торгівлі в межах європейського економічного простору.
Інтеграційна модель з дезінтеграційним ефектом доміно: країни поглиблюють між собою інтеграцію і, як правило, певні інтеграційні процеси визначаються добровільним вступом та участю країн в них. Якщо виникає конфлікт цілей для країн-учасниць регіонального економічного угрупування, тоді вони можуть відмовлятись від реалізації певних інтеграційних процесів, а також припиняти свою участь в цих процесах. Відмова однієї країни може потягнути за собою відмову інших. Прикладами є валютні кризи в Європейській Співдружності в 1974–1978 та 1992–1993 рр., коли деякі країни-члени одна за іншою покидали європейський механізм валютного курсу, а також ланцюг негативних результатів голосування на референдумах стосовно Конституції ЄС.
В основі моделі структурної гомогенності та економічної конвергенції лежить глибоке переконання країн-учасниць про необхідність формування схожих структур економіки (зокрема, виробничої, торгової структури та структури попиту), досягнення конвергенції макроекономічних параметрів та поступової уніфікації регуляторного поля з метою подолання асиметричних ефектів.
Інтеграційна модель регіонального вирівнювання полягає у наданні фінансової допомоги депресивним і відсталим в економічному розвитку регіонам з спеціальних фондів загального інтеграційного економічного угрупування.
Інтеграційна модель розширення (enlargementmodel) або коінтеграційна модель передбачає доповнення існуючого інтеграційного економічного угрупування новими країнами-членами і створення належних рамкових умов для функціонування як країн, що приєднались до угрупування, так і всього розширеного угрупування без виникнення негативних наслідків під час та після приєднання нових країн. Прикладом цієї моделі є процес інтеграції та вступ 10 країн Центральної та Східної Європи в ЄС.
Інтеграційна модель наздоганяючого розвитку (catching-upintegrationmodel): створення регіонального інтеграційного економічного угрупування з метою створити противагу існуючим високорозвинутим угрупуванням і в процесі інтеграції спробувати наблизитись до рівня їхнього економічного розвитку.
Сутність інвестиційно-інноваційної інтеграційної моделі полягає у створенні міждержавних фінансово-промислових груп та транснаціональних корпорацій з домінуванням наукомістких виробництв, інжинірингових, виробничо-технічних та науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт. Ця модель не передбачає необхідність формування інституційного каркаса в інтеграційному економічному угрупуванні, а базується на реальних перевагах в умовах жорсткої конкуренції глобального економічного середовища. Ідея реалізації цієї моделі належить виконавчому комітету СНД.
В основі двовекторної (багатовекторної) або бігравітаційної (мультигравітаційної) інтеграційної моделі лежить інтеграція країн в різноякісні регіональні економічні угрупування. Така двовекторність (багатовекторність) передбачає створення країною з кожним з угрупувань зони вільної торгівлі та розвиток бігравітаційних (мультигравітаційних) міжнародних торгових зв’язків. Однак, перехід країни на вищі щаблі економічної інтеграції можливе лише з якимось одним угрупуванням, а з іншими країна залишає право лише зони вільної торгівлі. Прикладом може бути подальша участь України в інтеграційних процесах з ЄС, ЄЕП, СНД та ГУАМ.
Реалізація реінтеграційної моделі розвитку передбачає відновлення і подальше поглиблення інтеграційних економічних зв’язків, які мали місце в минулому і якимось чином були розірвані. Спроба реінтегрувати економіки колишньої Ради економічної взаємодопомоги, колишнього СРСР виглядають доволі ефемерними і відбивають скоріше бажання певних політичних і бізнесових кіл, аніж реальні наміри розвитку країн ЦСЄ та СНД.
[1]
Кочетов Э. Геоэкономика. – М.: БЕК, 1999. – С.18.
[2]
Моисеев С., Михайленко К. TerraInvognita: глобализация финансовых рынков // Вопросы экономики. – 1999. – №6. – С. 123-135.
[3]
Філіпенко А. Глобалізація економічних процесів / Світова економіка: Підручник/ А.С. Філіпенко, О.І. Рогач, О.І. Шнирков та ін. – К.: Либідь, 2000. – С.51-52.
[4]
Stiglitz J. Globalization and Its Discontents. – N.Y.: W.W. Norton&Co, 2002. – P.9.
[5]
Бхагвати Дж. В защиту глобализации / Пер. с англ. Под ред. В.Л. Иноземцева. – М.: Ладомир, 2005. – 448 с.
[6]
Bond E.W. Fragmentation, Diversification, and International Trade // The American Economic Review. – 2001. – Vol. 91 (2). – P. 358.
[7]
Viner, J. (1950). The Customs Union Issue.– New York: Carnegie Endowment for International Peace, 1950.
[8]
Balassa B. (1965). The theory of Economic Integration.– 2nd ed., George Allen &Unwin Ltd, 1965.