Павлов В
.І.,Борейко В.І. Інституціональні перетворення та їх вплив на регулюючі функції держави//Регіональна економіка.-2009-№1-с. 7-14.
В статті автора досліджено вплив формальних і неформальних інститутів на розвиток економіки країни. Визначено, що невідповідність інституціального середовища ринковим умовам господарювання спричинила невдачі трансформаційних реформ та несприйняття їх значною частиною населення в Україні. Запорукою успішності здійснення ринкових перетворень має стати вдосконалення регулюючих функцій держави формування у громадян нового світоглядного бачення суспільних відносин.
Автор статті визначає, що трансформаційні перетворення, які відбуваються в постсоціалістичних країнах протягом останніх двох років, змінюють не тільки економічні концепції, яких вони дотримуються, а й інституціальні відносини. Зазначене вимагає вивчення впливу інституціональних перетворень на регулюючі функції держави
Важливість даної проблеми зумовлює дослідження її відомими іноземними та вітчизняними вченими серед яких вирізняють праці В.Єфімова, В.Грищенка, Г. Клейнера, В. Новицкого та ін.
В працях даних авторів простежується думка, що інституціональні зміни повинні певною мірою відповідати новим економічним реаліям. Сучасне інституціальне середовище має однаковою мірою забезпечувати зацікавленість у результатах соціального партнерства: країни капіталу (власників підприємств), праці (робочої сили) і держави (всього суспільства). Здатність інститутів узгоджувати інтереси всіх учасників економічних відносин, уникати соціальних конфліктів, забезпечувати виконання суспільних домовленостей є визначальним фактором ефективного розвитку ринкового середовища. Найважливішим інститутом, який визначає суспільні взаємовідносини у ринкових умовах господарювання, є інститут приватної власності.
Радикальна реформа економічних відносин сприяла ліквідації державної монополії на економічну діяльність та появі приватних структур, визначила відповідні функції держави в управлінні економічними процесами, що вимагають формування ринкової інфраструктури.
Слід відзначити, що інститут приватної власності навіть в умовах економічної стабільності вимагає постійного удосконалення, яке полягає в: зменшенні регулюючих повноважень державних органів влади щодо приватних компанії; внесення змін до законів, що покращують права акціонерів компаній; посиленні механізмів захисту приватної власності; постійному моніторингу підприємств, що перебувають у державній власності на предмет ефективності їх роботи на доцільність приватизації.
Не лише важливим для розвитку економіки країни є формування ринкових засад інституту виробничих відносин. Держава повинна підвищувати ефективність управління підприємствами які перебувають у державній власності, регулювання діяльності приватних підприємств та контролю за виконанням зобов’язань, взятих на себе власниками приватних підприємств. Державі належить визначальне місце в забезпеченні економічної стабільності в країні як передумови для успішної роботи підприємств та підприємницьких структур, залучення інвестицій та впровадження інновацій.
Розуміння зазначеного змушує державу видозмінювати свою регулятивну економічну політику. Необхідно враховувати такі неформальні інститути як моральні правила поведінки, загальнолюдські цінності, культурні традиції господарювання нації. Досвід розвитку української економіки в 90-ті роки ХХст. засвідчує, що при відсутності неформальних інститутів швидко досягти успіхів неможливо.
В контексті наведеного державні заходи з регулювання неформальних відносин у суспільстві повинні бути направлені на: формування у кожного громадянина країни прагнення до збільшування достатку своє родини на основі реалізації конституційного права на працю, включаючи підприємницьку діяльність; повагу громадян до приватної, муніципальної та державної власності; негативну оцінку в суспільстві проявів корупції, політичного протекціонізму, економічного і політичного комунізму; запровадження матеріального і морального стимулювання для мотивації меценатів та спонсорів, працівників культури, зберігачів старини та культурної спадщини.
Таким чином, формування при переході до ринкових умов господарювання нового інституціонального середовища та зміна старих інститутів видозмінює регулюючі функції держави. Законодавча база, на яку спирається формальні інститути, повинна враховувати, що більша частина майна переходить у приватну власність, змінюються виробничі відносини та транс акційні витрати. Водночас наявність формальних інститутів при відсутності неформальних інститутів не дозволяє державі ефективно реалізувати, визначені нею стратегічні цілі. Запорукою ефективності здійснюваних економічних реформ має стати формування в суспільстві нового світоглядного бачення процесів, що відбуваються у країні.
Носова О.В. Інституційні підходи до дослідження перехідної економіки//Економічна наука.-2006.-№2.-с25-26.
Автор здійснила аналіз основних напрямків інституціональної економіки. Обґрунтовано доцільність використання комплексного підходу, що враховує загальні типові риси основних концепцій інституціоналізму. Виокремлено зовнішні та внутрішні інститути, проведено аналіз інститутів залежно від мікро- або макрорівня дослідження. Визначено головні напрями здійснення інституціональної реформи в перехідній економіці.
Пошук економістами нової економічної теорії, здатної пояснити і забезпечити досягнення безперервного і стабільного економічного зростання, вирізняє сучасні економічні дослідження. У зв’язку з цим задані більшою мірою вчені спрямовують увагу на теорії інституціонального напряму, які разом з економічними методами дослідження застосовують і інші інструментарії. Розширення об’єкта інституціонального аналізу і включення в нього навичок, норм, правил,форм, організаційної поведінки, інститутів дозволяє теоретично пояснити поточні зміни у країнах із перехідною економікою, а також розробити та запропонувати комплекс заходів, спрямованих на прискорення завершення ринкових перетворень.
Проблема інституціонального розвитку в перехідній економіці отримала поширення у працях вітчизняних і зарубіжних економістів. Наукові дослідження вітчизняних та зарубіжних учених свідчать про існування цілої низки нерозв’язанних концептуальних проблем у галузі тлумачення поняття «інститут» і визначення одиниці аналізу за використання різноманіття інституціональних підходів, співвідношення між інститутом і різним набором правил, взаємостосунків між формальними і не форматними інститутами вироблення стратегічного напряму інституціонального розвитку країн із перехідною економікою.
Питання визначення характеру взаемозв’язку здійснюваних економічних реформ і змін системи функціонуючих інститутів у світі належать до числа актуальних проблем, з якими стикаються уряди більшості країн з перехідною економікою. Створення інституціонального середовища, стимулюючого збільшення заощаджень інвестицій у реальний і людський капітал є підґрунтям ефективного функціонування ринкової економіки.
Найважливішою складовою інституціональної теорії виступає інституційна зміна. Залежно від суб’єктивної ознаки інститути підрозділяються на інститути держави, фірм, різних форм підприємницької діяльності, банків, бірж, інвестиційних компаній, інвестиційних фондів, пенсійних фондів.
Нова інституціональна економіка вивчає різні структури управління державного, елементами яких є контрактна система, організації, інституціональна структура суспільства, господарські системи.
Виникнення еволюційної економіки було пов’язано із стрімким розвитком нових технологій упродовж останніх десятиліть ХХ ст. і створенням «інформаційного суспільства». Поява інформаційної індустрії ознаменувала функціонування нового виду суспільних відносин, заснованих на обміні інформацією.
У перехідній економіці фірмі складно дотримуватися застосування якоїсь оптимальної стратегії поведінки що зумовлює нелінійним характером перебігу економічних процесів.
Технологічний процес залежить від організаційної форми фірми де здійснюється інновація.
На думку автора, в характеристиці інституціонального розвитку важливу роль слід відводити аналізу технологічної зміни. Результатом указаної зміни виступає модифікація системи правил у суспільстві. Під впливом технологічної зміни певна група економічних суб’эктів, безпосередньо залучених у процес розроблення ї упровадження винаходу, одержує розподільні переваги в новій системі діючих правил.
Сучасна інституціональна теорія ґрунтується на розв’язанні таких головних проблем: пояснення виникнення інститутів, вивчення їх функціонування в умовах, що змінилися, з’ясування сутності інституціонального порядку ї оцінка ролі інституційних змін.
Вивчення змісту перехідних процесів у межах описаних вище напрямів інституціональної економіки розширює рамки традиційного економічного аналізу. Дослідження різних інституціональних напрямів свідчить про доцільність використання комплексного підходу, який ураховує загальні теоретичні засади розглянутих концепцій за дослідження проблем формування інституційної системи перехідної економіки.
За переходу до ринкової економіки країни стикаються з необхідністю здійснення економічних перетворень у традиційних сферах діяльності, подолання викривлень, що залишились від колишнього режиму, ухвалення нових загальновизнаних норм і процедур створення нових інститутів. Організація і розвиток системи нових інститутів спрямовані на зменшення чинника невизначеності, досягнення компромісу різних інтересів у сіх суб’єктів суспільства. Постійне виникнення і розв’язання суперечностей є основою для переходу системи від одного рівня до іншого якісного нового стану.
Основні напрями проведення інституційної реформи включають зміцнення законності, надання і забезпечення гарантій реальних прав власності, дотримання і виконання контрактів, норм, правил у суспільстві, розвиток неформальних правил, якісне вдосконалення існуючих інститутів, створення інститутів партнерства, організацій що координують і регулюють різноспрямовані інтереси соціальних груп у суспільстві.
Голян В.А. Проблеми формування інституціонального середовища національної економіки в умовах ринкових відносин// Актуальні проблеми економіки.-2006.-№5(59).-с 4-11.
Автором статті проблеми формування інституціонального середовища національної економіки. Проведена структуризація інституціональних перетворень у різних сферах відтворювального процесу. Увага акцентується на необхідності сучасного інституціонального забезпечення економічних відносин у сфері природо використання. Автор відзначає що колізії ринкових перетворень, які існують в сучасній практиці господарювання, вимагають розробки ефективного інструментарію та необхідність розбудови громадянського суспільства що потребує монтування в систему господарських відносин таких інституціональних ланок які прискорять процеси соціально-економічного піднесення та забезпечать поступове послаблення соціальних антагонізмів. Такі інституціональні ланки, генеруючи потреби і запити організованих груп суспільства мають отримати належне правове забезпечення і поступово включатися у відтворювальний процес.
Необхідною мірою політики інституціональних змін є те, що вони не повинні носити хаотичний, стихійний характер. Важливим завданням інститутів, які здійснюють трансформацію, є згладжування суперечностей в середині економічної системи суспільства.
Існуюча інституціональна структура національної економіки повною мірою не відповідає новим викликам економічних перетворень через наявність значного потенціалу системних суперечностей, що виникають через низку адаптованості до сучасних ринкових реалій інститутів, які залишились від командно-адміністративної системи централізованого управління та через слабку здатність активно вливатись у відтворювальний процес інститутів, породжених трансформаційними змінами.
Інститути не виконують своєї основної функції, тобто не забезпечують справедливих правил гри між основними суб’єктами економічних відносин.
Біль того, інституціональне середовище сьогодні таке , що спостерігається високий рівень транс
Особливою актуальністю відзначають проблеми, пов’язані із формуванням ринкової інфраструктури шляхом створення інститутів, які сприятимуть розвитку ринкових відносин і підтримці ефективного функціонування окремих елементів продуктивних сил.
Одним із основних чинників соціально-економічного піднесення вважають інституціональне забезпечення механізму інноваційної моделі економіки.
В українському інноваційному середовищі наявні майже всі сучасні інституції поки що вони працюють не досить результативно, не завжди дієздатні на світових інноваційних ринках, проте мають потужний потенціал здатний вивезти українське суспільство на світовий рівень інноваційного розвитку.
Підсумовуючі викладене та враховуючі сучасні реалії національної економіки. Необхідно структурувати основні блоки інституціональних перетворень, які створюють правову і організаційну основу для побудови в країні громадянського суспільства та соціально орієнтованої економіки.
Особливої гостроти набувають системні перетворення, які принципово змінюють характер взаємозв’язків між суб’єктами економічних відносин. Насамперед, потребують значної корекції принципи формування нової управлінської вертикалі регулювання соціально економічних процесів у напрямку лібералізації та децентралізації при визначенні пріоритетів розвитку окремих регіональних утворень.
Таким чином, формування сучасного інституціонального середовища національної економіки має створити сприятливий полігон соціально-економічного розвитку. Від того, наскільки повноцінним буде інституціональне середовище окремих ланок господарської діяльності залежить реалізація економічних і соціальних пріоритетів. Маються на увазі інститути, які прискорюватимуть процеси інтернаціоналізації, комерціалізації, а також демократизації окремих сфер життєдіяльності. Одне з основних завдань, які мають виконувати сучасні інститути ринку - це забезпечення системи противаг між інтересами держави та підприємницькими структурами з метою формування сприятливого базису для високо ефективного розвитку продуктивних сил.
Пищуліна О. М. «Інституціональні пастки», функціонування ринку праці в Україні // Стратегічні пріоритети.-2009.-№4(13).-с 140-148
Автор розглядає питання інституціонального середовища як системи обмежень, що визначають розвиток пристосувальних механізмів ринку праці, формування інститутів праці з погляду державної політики, основні вади та « пастки» на шляху інституціоналізації, запропоновано шляхи прискорення процесів формування ринків праці.
Успіх соціально-економічних реформ в Україні значною мірою залежить від ступеня інституціоналізації легальної економіки та ринків. При цьому в процесі виникають не тільки ефективні інститути, але поряд з легальними, інституціоналізуються також і тіньові ринки та процеси, які не сприяють економічному зростанню.
Слід враховувати, що загально світовий процес інституціалізації ринку праці в Україні має свою специфіку, протікає складно і суперечливо.
Посилення конкуренції, необхідність стимулювати продуктивність праці і економічну реструктуризацію включають гучного ринку, який би міг оперативно адаптуватися до потреб економіки, що швидко змінюється. Проте проблеми які породжує неінституціалізованний ринок праці поглиблюють кризові явища в економіці, стримують структурні перетворення, перешкоджають створенню передумов для стабілізації і економічного зростання. На сучасному етапі розвитку ринку праці в Україні сформулювалася низка «інституціональних пасток», що стають на заваді ефективному функціонуванню ринку праці.
Однією з головних інституціональних перепон є існуюча інерційність зайнятості. Цей феномен має прояв у невідповідності динаміки зайнятості динаміці виробництва.
На інерцію зайнятості і повільність пристосування ринку до змін у попиті на працю впливають високі витрати обороту робочої сили, що є своєрідним гальмом на шляху її цілеспрямованого перерозподілу, тобто високі витрати, пов’язані з наймом та звільненням й надмірна зарегульованість трудових відносин обмежує гнучкість інститутів ринку праці.
Через надмірну разегульованість трудових відносин у формальному секторі нові робочі місця досить часто створюються на неформальній чи напівформальній основі. Саме тому зовні позитивні зрушення в структурі зайнятості населення камуфлюють процеси що свідчать про її примітивізацію.
По при високі витрати найму і звільнення український ринок праці демонструє інтенсивний «холостий оборот» робочої сили, за якою висока мобільність не веде до вдосконалення використання трудового потенціалу.
Однією з парадоксальних рис вітчизняного ринку праці стало домінування добровільних звільнень, в той час як країнах Центральної та Східної Європи основна частина вибуттів припадала на вимушені звільнення.
Інша «інституціональна пастка» - це недосконалість інституціонального механізму формування заробітної плати, що тех. Відмічає специфічні особливості України. Одним із проявів цієї тенденції є сталість існування надзвичайно високої еластичності зайнятості. Характерною рисою є інституціональна прив’язка фіксованої частки заробітної плати до мінімального рівня оплати праці. Природним інструментом підтримки нижнього порогу заробітної плати є її законодавчо встановлений мінімум.
Суттєвий фактор, що впливає на формування заробітної плати на ринку праці – відсутність інститоціаналізованної системи інформації про ціни на ринку праці, коли інформація залишається приватною справою окремих компаній і не оприлюднюється.
Наступною «пасткою» є неефективність інститутів трудового права в Україні застарілі норми трудового законодавства. Користуючись неефективністю механізмів правозастосування, українські підприємства також знаходять чимало неформальних або напівформальних засобів щодо мінімізації витрат на найом робочої сили, запровадження жорстоких умов зайнятості для надлишкових робітників, що призводить до їх добровільного звільнення. До вищесказаного слід додати і слабкість інститутів укладання контракту та ведення переговорів.
Таким чином, становлення ринку праці передбачає визначати нормативно-правове регулювання, стратегічне планування контроль і нагляд за здійсненням органами виконавчої влади повноважень, а також визначати професійні стандарти. Виходячи з тенденцій розвитку економіки та соц.. політики, мета державної політики в галузі розвитку ринку праці у найближчий перспективі мають бути створення правових, економічних і інституціональних умов, що забезпечать розвиток ефективного ринку праці.
Мірошниченко Т.Е. Інституційні підходи при формуванні параметрів ринку праці та напрямів його розвитку в сучасних умовах міжнародної конкуренції // Стратегія розвитку України.-2007.-№1-2.-с 172-176.
При формуванні й практичному впровадженні інституційних підходів щодо позитивного впливу на параметри ринку праці та напрямів його розвитку в умовах міжнародної конкуренції необхідно виходить з чітко визначеної системи пріоритетів державної політики у сфері зайнятості населення, наявного відповідного міжнародного регулятивного досвіду, зокрема – створення методик прогнозування і моделі ринку праці і зайнятості, розробки і упровадження програм розвитку провідних підприємств, а також потреб вітчизняної економіки особливостей наявного кадрового корпусу.
Ринок праці на відміну від інших ринків, грунтується значною мірою на державній підтримці. Інституційні інструменти впливу на параметри ринку праці, якість робочої сили і її відповідність реаліям інформаційної доби означають сукупність певних прийомів, типових підходів дії і впливу на параметри зайнятості, ринок праці, персонал в цілях досягнення, визначених стратегічною метою, конкретних результатів. Їх можна розділити на три типи: рамочні, спонукальні і зобов’язуючі. Вони відрізняються між собою як функціонально так і згідно системи мотивацій щодо певних видів активності, засобів примусу, оцінки результатів діяльності.
Аналіз законодавчої бази зарубіжних країн вказує на гнучкість рамочних підходів. Вони плавно переходять у інший статус спонукальних інструментів впливу, не маючі жорсткої лінії розмежування, оскільки враховують реалії глобальної конкурентної боротьби, реальні потреби національного ринку праці, товаровиробників та споживачів.
Спонукальні інструменти впливу це перед усім засоби безпосереднього створення системи економічних вигод та переваг через механізми регулювання цін, податків, виділення субсидій, пільг тощо. Спонукальні інструменти впливу найбільш ефективні саме в умовах ринкових відносин, оскільки за інших умов можуть використовуватися перед усім принципово менш дієві засоби примусу.
Забов’язуючі інструменти впливу включають різнопланові заходи та комплексні підходи впливу на соціально економічні процеси. Вони можуть стосуватися реалій різних соціально економічних систем, створювати основу регулювання директивної, централізованої економіки, а також органічно доповнювати інструментарій регулювання ринкової економіки. Важливо, що в умовах ринку зобов’язуючий інструментарій розвивається більш швидкими темпами порівняно з іншими.
На сьогодні зростає роль та значення міжнародного рівня регулювання ринку праці. На міжнародний рівень делегатується дедалі більше прав та повноважень національних урядів.
Національний рівень регулювання ринку праці включає найбільш диверсифікований набір інструментів і саме на нього припадає основне регулятивне щодо ринку праці та сфери діяльності навантаження. На ньому відбуваються головні процеси правотворчості, які встановлюють рамки дозволенної діяльності щодо найму, підготовки та підвищення рівня кваліфікації робочої сили. На регіональному рівні існують інструменти, які можуть сприяти збільшенню робочих місць, оптимізації системи освіти, вирішенню найбільш гострих проблем ринку праці на конкретних територіях, стосовно цільових груп населення.
Таким чином, проведений автором аналіз дозволяє виявити наступні принципів вироблення та застосування інституційних підходів при розвитку ринку праці та оптимізації напрямів її подальшої еволюції.
Формування і практичне впровадження інституційних підходів щодо впливу на параметри ринку праці та напрямів його розвитку в умовах міжнародної конкуренції потребує врахування наявного відповідного міжнародного регулятивного досвіду потреб та можливостей формування мереж зайнятості, використання її розвитку наявного в державі кадрового корпусу.
На ринку праці реалізуються не тільки здібності, навички і уміння фахівця, в той час, як підприємства виступають споживачами цієї специфічної продукції слід брати до уваги і дію інституційних інструментів впливу на параметри ранку праці, якість робочої сили у відповідності до реалій інформаційної доби. Такі інструменти поділяються на: рамочні, спонукальні і зобов’язуючі. Х точки зору рівнів регулювання ринку праці можна виділяти міжнародний, національний, регіональний, галузевий і комерційний рівень регулювання зайнятості, які відрізняються функціонально, тобто задачами, які покликані вирішувати, суб’єктивно, а також у відповідності до масштабів здійснюваного впливу.
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
РЕФЕРАТ
на тему: «Інституціональні пастки й економічні реформи»
студента 2 курсу Обліково-фінансового факультету спеціальності облік та аудит групи 0509 укр. Тарасенко Владислава
Донецьк 2010