Знаряддя монетарної політики та особливості їх застосування

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Ів. Франка

Курсова робота на тему:

„Знаряддя монетарної політики та особливості їх застосування

в умовах трансформації економіки України”

Зміст

Вступ

Розділ 1.
Теоретичні основи дослідження монетарних

знарядь макроекономічного регулювання

1.1. Монетарна політика у системі макроекономічного

регулювання

1.2. Інструментарій монетарної політики

1.3. Механізм впливу монетарної політики на ефективність функціонування економічної системи

Розділ 2.
Досвід використання знарядь монетарної політики

для досягнення макроекономічної стабільності в Україні

2.1. Особливості та причини неефективності грошово-

кредитної політики на початку 90-х років XX ст.

2.2. Роль монетарної політики у досягненні фінансової

стабільності в Україні у 1995-1999 рр.

2.3. Застосування знарядь монетарної політики для

досягнення економічного зростання у 2000-2005 рр.

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Актуальність теми.
У процесі переходу національної економіки України від командно - адміністративної до ринкової системи макроекономічного регулювання важливу роль відіграє такий вид державного регулювання, як монетарний інструментарій. У державі поряд зі фіскальною, монетарна політика держави сприяє досягненню збалансованості економіки та її оздоровленню. Розбалансованість економічної сфери проявляється передусім у високих та мінливих темпах інфляції, нестабільності процентних ставок та валютного курсу. Тому дослідження монетарних інструментів макроекономічного регулювання, форм та методів їх використання, механізмів впливу та основні макроекономічні змінні в умовах перехідної економіки України набуло особливого значення.

Сам процес формування та ефективного використання монетарного інструментарію ринкового типу в Україні відбувається повільно внаслідок труднощів періоду трансформації. Хоч на сьогодні найважливіші види знарядь монетарної політики сформовані, але їх вплив ще не є достатньо ефективними. Це пояснюється багатьма обставинами, зокрема:

· мінливістю пріоритетів держави;

· непослідовністю політики уряду та відповідно НБУ;

· неузгодженістю дій фіскальної, монетарної та валютно – курсової політики;

· надмірне прагнення досягти проміжних цілей, коли всеж пріоритетні мають бути кінцеві.

Усе це зумовлює необхідність вивчення і узагальнення досвіду становлення монетарного інструментарію у перехідній економіці України. Усі ці заходи проводяться для оздоровлення економіки, а не знаючи і не аналізуючи минулого, неможливо побудувати перспективне майбутнє. У вітчизняній науці постає безліч запитань стосовно монетарних інструментів. Передусім вони стосуються співвідношення між макроекономічним регулюванням, основним інструментарієм і державним впливом на економіку.

Крім того, не достатньо з’ясовані та обґрунтовані аспекти вибору та використання монетарних інструментів в умовах трансформаційної економіки. Тому на сучасному етапі побудови економіки України існує потреба детального дослідження знарядь монетарної політики. Особливо актуальним є проблеми ефективності використання їх з метою впливу на основні макроекономічні показники: грошову масу, інфляцію, ВВП та зайнятість.

Мета
даного дослідження - дослідити використання монетарних інструментів в умовах переходу України до ринку.

Для досягнення мети слід вирішити ряд таких завдань
:

· дослідити теоритичні аспекти знарядь монетарної політики загалом та кожен поосібно в розрізі макроекономічного регулювання;

· дослідити процес становлення монетарного інструментарію НБУ;

· проаналізувати вплив монетарних інструментів на економіку України.

Предметом
вивчення у курсовій роботі є механізм впливу знарядь монетарної політики на економіку. Об’єктом
дослідження є знаряддя монетарної політики та їх особливості в умовох трансформації економіки України.

Методологічною основою
є система економічних законів та наукових принципів, розробленою економічною теорією, щодо ринкової економічної системи. Інформаційна база
курсової роботи – теоретичні дослідження українських та зарубіжних учених-економістів з досліджуваної проблеми, викладені в монографіях, підручниках, наукових статтях та доповідях на конференціях, статистичні та нормативні матеріали тощо.

Теоретична значимість
курсової роботи полягає у вивченні особливостей застосування знарядь монетарної політики в ринкових умовах.

Практична значимість
полягає у дослідженні шляхів удосконалення та характерних особливостей знарядь монетарного регулювання національної економіки України.

Обсуг курсової роботи
cтановить 44 сторінок друкованого тексту. Робота містить 1 формулу, 6 таблиць, список використаних джерел налічує 12 позицій.

Складається курсова робота із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

У першому
розділі дослідження – “Теоретичні основи дослідження монетарних знарядь макроекономічного регулювання” з’ясовано суть та знаряддя монетарного регулювання в умовах сучасної економіки. Особливу увагу приділено вивченню інструментів монетарної політики, їх особливості та вплив на економіку держави.

У другому
розділі курсової роботи – “ Досвід використання знарядь монетарної політики для досягнення макроекономічної стабільності в Україні” – досліджено вплив знарядь грошово-кредитної політики на економіку України. У роботі також досліджено шляхи вдосконалення знарядь грошово-кредитної політики в Україні.

Розділ
1
:
Теоретичні основи дослідження

монетарних знарядь макроекономічного регулювання

1.1.
Монетарна політика у системі макроекономічного

регулювання

Перш ніж розглядати питання знарядь монетарної політики чи саму монетарну політику, слід з’ясувати поняття та особливості макроекономічного регулювання. Так, до прикладу, в товарному господарстві макроекономічне регулювання зумовлене кількома чинниками – обмеженістю ресурсів, суспільним поділом праці, зокрема його загальним та частковим рівнем.

Макроекономічне регулювання – це складне, багатопланове поняття. Зокрема, у вузькому розумінні регулювання економіки – це механізм, за допомогою якого досягається збалансованість в економіці. В будь – якій економічній системі існує потреба в певному кількісному відношенні між певними частинами, сферами, галузями, підгалузями тощо. Найважливішими макроекономічними пропорціями є співвідношення між майбутнім і поточним споживанням – економісти нерідко кажуть, – між споживанням і заощадженням; між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Величезна кількість пропорцій існує всередині кожної макроекономічної сфери. Зокрема, у сфері виробництва – це співвідношення між фактичним і потенційним ВВП, між видобувними і обробними галузями; в сфері зайнятості – динаміка фактичного безробіття відносно природного. Важливими макроекономічними співвідношеннями у сфері цін є співвідношення темпів зростання грошової маси і темпів зростання товарної маси в економіці; в сфері міжнародних економічних зв’язків – це співвідношення між двома частинами платіжного і торговельного балансів тощо.

Механізм макроекономічного регулювання у ринковій системі господарства включає в себе такі три начала: ринковий механізм, фірми та держава.

Держава є ключовим елементом макроекономічного регулювання і від неї залежать умови функціонування ринкового механізму і фірм. Саме держава забезпечує свободу економічної діяльності фірм, відповідальність останніх за результати своєї господарської діяльності, а також функціонування багатьох інститутів ринкової економіки.

Для впливу на економіку держава використовує різноманітний інструментарій. Економісти виділяють два принципово відмінні види цього інструментарію:

1) правові (чи адміністративні);

2) економічні.

Правовий інструментарій включає в себе нормативні акти, які встановлюють права та обов’язки юридичних і фізичних осіб в економіці. Ці нормативні акти містять величезне коло законодавчих положень стосовно власності, підприємництва, цін, податків та інших економічних понять та категорій. Законодавчі акти доповнюються адміністративним інструментарієм виконавчих органів, таких як квоти, ліцензії та ін.

Економічний інструментарій макроекономічного регулювання включає державний бюджет з його податками та видатками, гроші, кредит та ін. Нині економісти в своїй більшості виділяють два основні види економічного інструментарію. Це фіскальна та монетарна політика - як основні економічні знаряддя макроекономічного регулювання.

Перш ніж аналізувати знаряддя монетарної політики, треба зрозуміти її мету та саме поняття. Проводить цю політику центральний банк кожної країни. В Україні це – Національний Банк України (НБУ), що не підпорядковується урядо­ві, а належить до безпосереднього відання Верховної Ради України. Він відповідальний за керівництво та контроль, за функціонуванням грошової та банківської системи. Саме він формулює основи політики, якої дотримуються банківська система. Оскільки НБУ, на відміну від комерційних банків, не керується мотивом одерження прибутку, то можна сказати, що він керується інтересами суспільства.

Монетарна політика – це один з видів макроекономічної політики, який є сукупністю заходів, за допомогою яких здійснюється вплив на стан кредиту і грошового обігу, з метою контролю і регулювання пропозиції грошей, процентних ставок, ринків капіталу тощо.

Фундаментальне завдання монетарної політики – допомогти економіці в досягненні обсягу національного виробництва, що характеризується певним рівнем зайнятості та мінімальним рівнем інфляції, співвідношення між якими визничає по-суті сама держава, та НБУ зокрема. Монетарна політика полягає у зміні пропозиції грошей в економіці з метою стабілізації сукупного обсягу виробництва, зайнятості та рівня цін. Ця політика передбачає збільшення пропозиції грошей під час спаду для стимулювання видатків або обмеження пропозиції грошей у період інфляції для зменшення видатків.

Тобто, вона захищає споживачів і виробників від негативних наслідків розбалансованості економіки. Це виникає в умовах переходу від командно – адміністративного до ринкового типу макроекономічного регулювання.

Монетарна політика “відповідає суспільним інтересам”. Але оскільки, наше життя завжди тісно пов’язано з історією, то її можна розглядати з точки зору різних економічних напрямків: кейнсіанців чи монетаристів, які склалися за різних історичних умов, але різниться не сама монетарна політика, а її механізм і межі впливу на обсяг національного виробництва, тобто на обсяг ВНП.

Кейнсіанці вважають, що зміна грошової пропозиції обумовлює зміну норми позикового відсотка, а, останнє впливає на граничну ефективність капіталовкладень і на обсяг інвестицій. Зміна інвестиційних витрат призводить до зміни сукупного попиту, а це впливає на обсяг національного виробництва.

Монетаристи вбачають між грошовою масою і динамікою національного виробництва тісніший зв’язок. Що представлено кількісним рівнянням обміму:

М*
V
=
P
*
Q
, (1.1.1)

М
– пропозиція грошей,

V
– швидкість їх обігу,

P
– середня ціна реалізованої продукції,

Q – кількість товарів і послуг.

Основним чинником, що впливає на обсяг реалізованого продукту (
PQ
)
є пропозиція грошей, бо швидкість їх обігу є відносно стабільна величина (таке припущення дає змогу отримати досить точні результати). Відповідно до теорії монетаристів, пропозиція грошей впливає на всі складові сукупного попиту, а не лише на інвестиційні витрати. Для того, щоб підтримати макроекономічну рівновагу, запобігти інфляції, регулювання грошової пропозиції має забезпечити таке зростання сукупного попиту, яке відповідає темпам зростання ВНП. Оскільки середні темпи економічного зростання в розвинених країнах – 3 – 4% на рік, такими самими темпами повинна зростати і щорічна грошова емісія.

Проте з позиції монетаристів зміна грошової маси впливає на економічні процеси з деяким запізненням. Через це короткострокова політика грошей є неефективною. Таку монетарну політику вводять і розглядають у довгостроковому періоді. [2,с.307]

Крім того, для аналізу впливу макроекономічного регулювання використовують модель IS
–
LM
. Ця модель створювалася як своєрідна інтерпретація суті кейнсіанського вчення. Але вона дозволяє знайти такі рівні ставки проценту та національного доходу, при яких одночасно досягається рівновага на товарному і грошовому ринках.

Крім того, оскільки інвестиції залежать від курсу національної валюти, адже переважно, інвесторами є іноземні юридичні особи. Тому відмова від фіксованого курсу національної валюти веде до того, що монетарна політика стає ефективним знаряддям макроекономічного регулювання. Ефективна монетарна політика є ідеальним засобом до досягнення економічної стабільності; бо нічого кращого людство ще не придумало.

На практиці все є значно складніше. Монетарна політика має свої особливі знаряддя і способи впливу на національну економіку, які мають доволі складний механізм дії.

Кредитно – грошова політика спрямована або на стимулювання грошової емісії (кредитна експансія), або на стримулювання (кредитна рестрикція). Сама ж монетарна політика здійснюється в кількох напрямках:

1) Регулювання ліквідності фінансово – кредитних інвестицій, тобто їхньої здатності своєчасно виконувати зобов’язання захисту перед вкладниками. Метою цього регулювання є забезпечення захисту вкладників від фінансових втрат і запобігання руйнівним для економіки наслідкам банкрутства.

2) Управління державним боргам, що впливає на розподіл позикового капіталу між приватним і державним секторами економіки. Найактивніше цей напрям застосовують в умовах хронічного бюджетного дефіциту і зростання державної заборгованості.

3) Регулювання обсягів кредитних операцій та грошової емісії, метою якого є вплив на економічну кон’єктуру.

Ці напрями діяльності монетарної політики взаємопов’язані. Так, наприклад, управління державним боргом впливає на банківську ліквідність, норму позикового відсотка. Що в свою чергу впливає на пропозицію грошей в економіці, тобто на кількість кредитних операцій.

В свою чергу ці напрямки монетарної політики перекликаються з методами (знаряддями) цієї політики.

1.2.
Інструментарій монетарної політики

Можливість ефективної реалізації основних завдань монетарної політики визначається інструментарієм управління грошовим обігом та ступенем розвитку фінансової сфери, особливо банківської системи. В умовах сучасної ринкової економіки серед завдань монетарної політики, як частини макроекономічної політики держави, економісти виділяють наступні:

· висока зайнятість;

· економічне зростання;

· стабільність цін;

· стабільність процентних ставок;

· стабільність на фінансових ринках;

· стабільність на валютних ринках.

Для досягнення цих завдань центральний банк використовує монетарні інструменти макроекономічного регулювання, або інакше кажучи, регулює пропозицію грошей у національній економіці. Можна сказати ще інакше, проводить монетарну політику за допомогою знарядь прямого та непрямого регулювання. За своєю суттю ці твердження не суперечать собі, а лиш ілюструють різні підходи.

За допомогою знарядь грошово-кредитної політики здійснюється вплив на обсяг грошової маси та процентні ставки. За своїм же способом впливу ці інструменти поділяються на прямі (адміністративні) і непрямі (ринкові).

Прямі монетарні інструменти використовують найчастіше у країнах з перехідною економікою та тих, що розвиваються, де механізм опосередкованого впливу на грошово – кредитну систему ще не набув достатньої зрілості. Ці знаряддя ефективно спрацьовують лише у короткостроко­вому періоді: вони дають змогу не допускати надмірного створення банками грошей. А тривале застосування прямих монетарних інструментів має негативний вплив на функціонування національної економіки. Основний недолік полягає в тому, що втрачаються ринкові цінові сигнали, непомірно зростають ціни на фінансові ресурси, починається неефективний розподіл цих ресурсів, загальна економіка розбалансується, і в кінцевому результаті призводить до посилення інфляційного процесу та спаду виробництва. Крім того виділяють ще такі недоліки, як зменшення рівень конкуренції між банка­ми, підривання посередницької функції банків, спотворення структури наданих банками кредитів тощо.

До прямих монетарних інструментів відносять:

· пряме кредитування економіки центральним банком;

· механізм готівкової емісії;

· встановлення максимального обсягу кредитування чи рівня процентних ставок за операціями банків;

· обмеження споживчого кредиту;

· встановлення агрегованих або індивідуальних кредитних стель.

А в країнах із розвинутою ринковою економікою здебільшого використовують непрямі інструменти.
Застосування непрямих знарядь монетарної політики передбачає наявність розвинутого грошового ринку, їхня перевага полягає в то­му, що вони дають банкам змогу розподіляти кредитні ресурси від­повідно до потреб ринку. Використовуючи знаряддя непрямого регулювання грошового обігу, центральний банк не має безпосеред­нього контролю над пропозицією грошей, оскільки вона містить депозити, які створюють комерційні банки. Непрямі знаряддя ко­ригують величину пропозиції грошей, впливаючи на надлишкові резерви або грошовий мультиплікатор.
До непрямих знарядь належать такі як:

· операції на відкритому ринку;

· зміна норми резервування;

· зміна облікової(дисконтної) процентної ставки.

У зв’язку з низкою суб’єктивних та об’єктивних чинників, Україна зустрілась з низкою проблем у застосуванні непрямих монетарних інструментів, закрема:

· ризики центрального банку, що виникають у результаті взаємодії з неплатоспроможними фінансовими інститутами;

· несприятливі умови для вибору, тобто неплатоспроможні позичальники беруть кредит без повернення його;

· моральний ризик, тобто кредитодавець не знає наскільки ризикованою справою займеться кредитор;

· колективна змова, це коли у кредитних аукціонах бере невелика кількість комерційних банків; у результаті кредити надаються за заниженою процентною ставкою, що може стимулювати кредитні інститути до неефективного використання фінансових ресурсів.

Операції на відкритому ринку.
Вважається, що вони є найважливішим зна­ряддям, за допомогою якого центральний банк контролює пропози­цію грошей.

Операції на відкритому ринку — це купівля центральним банком державних цінних паперів (облігацій) у населення, фірм чи банків або продаж їм цих паперів, щоб змінити величину або структуру резервів комерційних банків і, отже, пропо­зицію грошей. Отже, купуючи чи продаючи державні цінні папери на відкритому ринку, центральний банк може відповідно збільшити або зменшити банківські надлишкові резерви, а водночас пропозицію банківських грошей та грошову масу загалом.

Припустімо, що центральний банк купує державні цінні папери. Їх можна купити у населення, фірм або комерційних банків, але в усіх випадках результат однаковий: резерви комерційних банків збільшуються. Якщо, наприклад, центральний банк купує державні цінні папери у комерційних банків, то він оплачує ці папери збіль­шенням резервів комерційних банків на суму купівлі. У результаті цієї операції цінні папери перемістяться від комер­ційних банків до центрального банку. Центральний банк оплачує купівлю цінних паперів у комерцій­них банків, збільшуючи їхні резерви. Це означає, що резерви комерційних банків збільшилися, а отже зросла їхня здатність давати позики.

Якщо ж центральний банк купує цінні папери у фірм чи насе­лення, вплив цієї операції на резерви комерційних банків аналогіч­ний. Річ у тім, що населення або фірми, продавши цінні папери, збільшують свої вклади у банках, а водночас і фактичні резерви ко­мерційних банків. Загалом, коли центральний банк купує цінні папери на відкритому ринку, резерви комерційних банків збільшуються. Якщо банки надаватимуть у позику більше грошей, то пропозиція грошей у національній економіці зросте.

Продаж центральним банком цінних паперів комерційним бан­кам зменшує їхні резерви. Купуючи цінні папери, комерційні банки виписують чеки на свої вклади, тобто на резерви у центральному банку. Центральний банк ураховує чеки і відповідно зменшує резер­ви комерційних банків. Можливості до створення комерцій­ними банками грошей звужуються. Продаж центральним банком державних цінних паперів населенню чи фірмам спричиняє анало­гічний результат.

Отже, коли центральний банк продає цінні папери на відкритому ринку, резерви комерційних банків зменшуються. Зменшен­ня резервів комерційних банків спричиняє зменшення пропозиції грошей у національній економіці.

Припустімо, що метою центрального банку є стимулювати зростання національного продукту і зменшити безробіття. Для цього потрібно збільшити надлишкові резерви банківської системи. Це сприятиме зростанню пропозиції грошей, зниженню процентних ставок і збільшенню інвестицій в економіку. Тому центральний банк купує державні цінні папери та інші богові зобов’язання у комерційних банків. Продаж центральним банком державних цінних паперів звужує надлишкові резерви та пропозицію грошей в економіці. За політики продажу цінних паперів на відкритому ринку процентні ставки зростають, а інвестиції й обсяг національного виробництва скорочуються. Цей варіант політики операцій на відкритому ринку є цілком логічним, якщо в національній економіці розвивається інфляція попиту і центральний банк прагне її приборкати.

Крім того, операції на відкритому ринку поділяють на два види: динамічні
та захисні
. Динамічні операції діють на зміну обсягу резервів і грошової бази. Захисні операції мають на меті нейтралізувати впли­ви інших чинників, що можуть змінити пропозицію грошей у націо­нальній економіці.

Прикладом захисних операцій є угоди про зворотний викуп (їх часто називають "репо"). Такі угоди передбачають, що центральний банк купує цінні папери за умови, що продавець викупить їх через короткий період часу, — як правило, менш ніж за тиждень. Операції "репо" чинять лише тимчасовий вплив на обсяг банківських резер­вів — після їх завершення цей обсяг встановлюється на попередньо­му рівні. Якщо центральний банк хоче здійснювати тимчасовий продаж цінних паперів на відкритому ринку, то він укладає угоди про їх продаж-купівлю ("зворотне репо"). За цих угод центральний банк продає цінні папери, а покупець погоджується продати їх назад центральному банкові у близькому майбутньому.

Прикладом динамічних операцій є угоди у формі "аутрайт", які означають остаточну купівлю чи продаж центральним банком цін­них паперів з негайною їх оплатою. Ці операції мають на меті оста­точно змінити пропозицію грошей у національній економіці [2].

Політика облікова ставка.
Як нам уже відомо, процентну ставку, за якою центральний банк надає позики комерційним банкам, називають обліковою, або дисконтною. Позики центрального банку комерційним банкам називають дисконтними позиками. Ці позики надаються ко­мерційним банкам на короткий період часу: по-перше, для підтри­мання їхніх обов'язкових резервів на необхідному рівні, по-друге — для підтримання ліквідності комерційних банків в ситуації "навали на банк".

Отримуючи дисконтну позику, комерційний банк передає цент­ральному банкові виписане на себе зобов'язання, що гарантоване певною заставою — здебільшого державними цінними паперами, що належать позичальникові. Отримання комерційними банками позик у центрального банку збільшує їхні резерви та здатність до кредитування.

Центральний банк контролює обсяг позичених у нього комер­ційними банками коштів через облікову ставку.

Політика облікової ставки служить одним із важливих важелів монетарної політики. Зміст полягає в змінах процента за позиками, котрі центральний банк надає комерційним банкам, що позначається на можливостях комерційних банків надавати кредити. На сьогодні, вона включає купівлю векселів, позики під заставу цінних паперів, процес надання центральним банком усіх різновидів кредитів комерційним банкам.

Спрямування зміни облікової ставки в кінцевому підсумку залежить від типу монетарної політики [Додаток 1].

При політиці „дешевих грошей” відбувається зниження облікової ставки, що заохочує комерційні банки до отримання додаткових резер­вів через позики у центрального банку. Кредити комерційних банків на основі цих позик збільшують пропозицію грошей. Що в свою чергу сприяє економічному зростанню.

У разі проведення політики „дорогих грошей” підвищують облікову ставку, що знеохочує дисконтні позики. Отже, стримує збіль­шення пропозиції грошей у національній економіці, а від так обмежуються інфляційні тенденції.[9, c.39]

Однак результати від зміни облікової ставки залежать не від цен­трального банку, а від комерційних банків. Якщо, наприклад, об­лікову ставку знижено, але небагато банків хочуть взяти дисконтні позики, то це може не вплинути на резерви банків і пропозицію гро­шей. Обсяг позик у центрального банку визначається не лише рів­нем облікової ставки, а й вартістю отримання позики з альтернатив­них джерел, зокрема рівнем процентної ставки на міжбанківському ринку. Якщо процентна ставка на цьому ринку нижча за облікову, то обсяг позик комерційних банків у центрального зменшується.

Наслідки зміни облікової ставки мають низький рівень прогнозованості щодо конкретних величин для націо­нальної економіки. Бо центральний банк не може точно передбачи­ти обсяг кредитів, які візьмуть у нього комерційні банки, адже вони мультиплыкуються. Облікова ставка показує загальну спрямованість диниміку попиту на банківські позики. А від так на тип монетарної політики. Підвищення облікової ставки вказує на реструкційний тип грошово – кредитної політики. Зниження – на експансивний тип.

Загалом, у розвинених країнах зміна облікової ставки здебільшого є «попереджувальним дзвінком» про наміри централь­ного банку щодо зміни майбутньої монетарної політики.

Норма резервування.
Для швидкого збільшення пропозиції грошей центральний банк паралельно з обілковою ставкою може знизити і норму резервування. І навпаки, центральний банк може зробити гроші «дорожчими», підвищуючи норму резервування.

Центральний банк може впливати на здат­ність створювати гроші, змінюючи норму резервування. Підвищення норми резервування збільшує величину обов'язкових резервів, що їх повинні зберігати банки, а також призводить до зменшення обсягів кредиту та інвестицій в економіку. Інакше кажучи, надлишкові резерви переводяться в обов'язкові, що зменшує здатність комерційних бан­ків до створення грошей через надання позик. Водночас підви­щення норми резервування означає зменшення розміру грошового мультиплікатора, а це ще більшою мірою звужує пропозицію гро­шей.

Припустімо, що норма резервування зросла. Навіть якщо центральний банк не здійснює операцій на відкритому ринку або не вдається до дисконтної політики, банки змушені в цих умовах зменшити свої активні операції та інвестиції. Це пов’язано з тим, що банківські депозити зменшилися. Зменшення банківських депозитів обмежує кредит, підвищує процентні ставки, скорочує інвестиції і знижує рівні ВВП та зайнятості.

Зміна норми резервування є дуже сильним знаряддям впливу на пропозицію грошей. Тому центральний банк використовує цей засіб порівняно рідко. Річ у тім, що підвищення цієї норми може спричи­нити раптові труднощі банків з низькими наднормативними резер­вами. Часта зміна норми резервування вимагала б від комерційних банків підтримувати значний рівень резервів, щоб мати змогу у будь-який момент виконати підвищені резервні вимоги. Це зменшу­вало би прибутки банків, оскільки наднормативні та обов'язкові ре­зерви не приносять процента.

Вважається, що найбільш ефективним з непрямих інструментів є операції на відкритому ринку. Можливість їх проведення у країнах із розвинутими фінансовими системами практично нічим не обмежені.

Пропозиція грошей у національній економіці визначається головно політикою центрального банку країни. Як ми бачимо, зміни резервних вимог і облікової ставки, операції на відкритому ринку впливають на обсяг банківських резервів і пропозицію грошей в економіці. Що в свою чергу впливає на інфляційні процеси та зростання економіки держави [2,с.320].

1.3.
Механізм впливу монетарної політики на ефективність

функціонування економічної системи

Зміни в пропозиції грошей спричинюють зміни в обсязі виробництва, рівнях зайнятості й цін. Як це відбувається? Припустімо, що центральний банк намагається знизити рівень інфляції. Для розв’язання цього завдання він має передовсім зменшити надлишкові резерви. Цього можна досягти, продавши державні цінні папери на відкритому ринку. Кожна гривня зменшення банківських надлишкових резервів багаторазово зменшить банківські гроші, а водночас пропозицію грошей у національній економіці.

Зменшення пропозиції грошей підвищує процентні ставки й робить “жорсткішими” умови надання кредитів. Із підвищенням процентних ставок видатки, насамперед інвестиції, зменшуються. У результаті підприємства коригують у напрямі зменшення інвестиційні плани. У відкритій економіці вищі процентні ставки можуть підвищувати курс валюти країни, що зменшує чистий експорт.

Тиск, “дорогих грошей” (через звуження сукупного попиту) зменшує доходи, обсяг виробництва, зайнятість та інфляцію.

Вплив стримувальної монетарної політики підвищує ринкову процентну ставку.

Механізм політики “дешевих грошей”, до якої центральний банк вдається, коли намагається стимулювати обсяг виробництва і зайнятість. Збільшення пропозиції грошей знижує ринкову процентну ставку. Це стимулює зростання інвестиційних та інших видатків, чутливих до процентних ставок. У результаті збільшується сукупний попит, що сприяє зростанню обсягу виробництва й зайнятості. Вплив стимулювальної монетарної політики ілюструє переміщення кривої пропозиції грошей управо, що й знижує ринкову процентну ставку.

Якщо економіка функціонує близько до межі своїх потенційних можливостей, стимулювальна монетарна політика справляє незначний вплив на обсяг реального ВВП та індукує зростання рівня цін.

Викладені вище міркування стосуються впливів монетарної політики на національну економіку в короткостроковому періоді. В довгостроковому періоді, як уважає більшість економістів, зміни пропозиції грошей переважно підвищують рівень цін і не впливають на реальний обсяг виробництва, що, як уже зазначалось, називають нейтральність грошей.

Більшість економістів розглядає монетарну політику як важливу складову стабілізаційної політики, що зумовлено такими обставинами. По – перше, монетарна політика є гнучкішою за фіскальну, і її можна швидше змінити. Зміни у фіскальній політиці можуть затримуватися внаслідок її обговорення в парламенті країни. Тим часом центральний банк країни може щоденно купувати або продавати державні цінні папери і впливати тим самим на пропозицію грошей та процентні ставки. По – друге, монетарна політика практично в усіх країнах захищена від політичного тиску. Членам Ради НБУ не загрожує переобрання, тому вони не зазнають сильного тиску лобі. Раді НБУ легше, ніж Верховній Раді України, проводити непопулярні заходи, необхідні для оздоровлення національної економіки. Крім того, за своєю природою монетарна політика є політично прийнятнішою, оскільки вона впливає непомітніше порівняно з фіскальною. Зміни державних закупівель або податків прямо впливають на розподіл ресурсів, а тому мають наочніше політичні наслідки.

Однак монетарна політика має певні обмеження, і її проведення наштовхується на низку перешкод. Конкретна монетарна політика інколи виявляється недостатньо дійовою внаслідок переміщення коштів у фінансово – кредитній системі. Наприклад, населення у відповідь на “жорстку” монетарну політику може швидко перетворити “майже гроші” на своїх рахунках взаємних фондах або інші менш ліквідні фінансові активи у гроші на поточних рахунках. Тому банківські надлишкові резерви можуть не зменшитися, як планувалося, процентна ставка не зросте і сукупний попит не зміниться.

Досить енергійна політика “дорогих грошей” здатна зменшити резерви комерційних банків до рівня, за якого банки змушені зменшити обсяг кредитів до небезпечного для економіки рівня. Політика “дешевих грошей” може збільшити надлишкові резерви комерційних банків. Проте така політика не гарантує, що комерційні банки збільшать позики і пропозиція грошей зросте. Населення і підприємства можуть розладнати плани центрального банку, якщо не братимуть додаткові надлишкові резерви в позику.

Окремі фахівці вважають, що швидкість обігу грошей може змінюватися в напрямі, протилежному до змін пропозиції грошей, що гальмує або нейтралізує коливання їхньої кількості, зумовлені монетарною політикою. Під час інфляції попиту, коли здійснюється політика “дорогих грошей”, швидкість їх обігу може зростати. У роки спаду, коли проводять політику “дешевих грошей”, швидкість обігу грошей, навпаки, може уповільнюватися. Ускладнення в процесі здійснення монетарної політики дають змогу зрозуміти дилему цілей монетарної політики центрального банку. Ця дилема виникає внаслідок того, що центральний банк не може одночасно стабілізувати пропозицію грошей і процентну ставку. В умовах спаду зменшуються реальний ВВП та попит на гроші, а водночас і процентні ставки (якщо пропозиція грошей не змінюється). Для стабілізації процентних ставок центральний банк має зменшити пропозицію грошей, що спричинятиме подальше звуження сукупного попиту та поглиблення спаду[2,с.324].

Розділ
II:

Досвід використання знарядь монетарної політики для досягнення макроекономічної стабільності в Україні

2.1
.
Особливості та причини неефективності грошово-

кредитної політики на початку 90-х років
XX
ст.

Після розпаду Радянського Союзу, перед урядом нової незалежної держави – України, постали питання, які потребували вирішення. Слід було активно братися за утворення і розвиток зовсім нових економічних відносин.

Монетарна політика тільки зароджувалася. Звісно, як така, вона існувала і у комуністичному суспільстві. Але вона не просто відрізнялася від капіталістичного значення “монетарна політика”, а й була фактично його протиставленням. Адже використовувала такі засоби, які в країнах з перехідною чи ринковою економікою, були б неприпустимі. Мало того, вони б привели до занепаду будь – яких ринкових відносин.

Говорячи про монетарну політику, слід зауважити, що у 1991 р. було введено в обіг купонів, як додатка до рубля. Цим було знищенно одну з функцій грошей. А отже було знищені підвалини для проведення ефективної грошово – кредитної політики. А отже ефективності застосування знарядь монетарної політики.

1992-1996 рр. був етапом створення національної грошової системи на основі введення в обіг українського карбованця та підготовки до запровадження національної валюти - гривні. І одночасно етапом відродження функцій національних грошей в Україні. Розроблені Національним банком у 1992 році “Основні напрямки грошово – кредитної політики на період до запровадження повноцінної національної валюти” із самого початку спрямували роботу НБУ на стабілізацію діючої грошової одиниці та подолання інфляції.

Грошово – кредитна політика у період 1991 – 1994рр. була підпорядкована фіскальній і спрямовувалася на забезпечення економічної стабільності та запобігання розвалу виробничого потенціалу, обвального спаду виробництва, зменшення зайнятості населення та погіршення його прожиткового рівня. Для виконання цих завдань, монетарна політика, застосувала методи з арсеналу командно – адміністративної економіки – дефіцитне фінансування, централізований розподіл фінансових ресурсів, пільгове преференційне кредитування, пряме втручання у механізм ціноутворення, що також сприяло посиленню інфляційного процесу.

Крім того, у перші роки роботи Національний банк надавав прямі кредити комерційним банкам для подальшого кредитування тих чи інших галузей господарства та суб’єктів господарювання. У 1992-1995 рр. Він надавав прямі кредити уряду на покриття дефіциту державного бюджету як у національній, так і в іноземній валютах. Згубність політики підтримки центральним банком тих чи інших галузей та кредитування дефіциту бюджету доведена результатами роботи економіки країни за 1993-1994 роки, коли рівень інфляції перевищував 10000 відсотків [12].

Також, у спадок від Радянського Союзу, Україна отримала нежиттєздатну дефіцитну економіку, а разом з нею величезний інфляційний потенціал. Відновивши суверенітет, Україна стала на шлях ринкового розвитку. Поруч з тим виникло і чимало негативних чинників: зокрема, інфляція, яка до того була прихована, стала поступово проявлятися. Так у 1991 році в Україні рівень відкритої інфляції становив 290% і перетворювався на серйозну проблему економіки [11,с.3]. Уряд захотів захистити населення і вжив відповідних заходів. Внаслідок таких дій, а саме – запровадження індексації грошових доходів, інфляція в країні почала рости (посилилася).

Крім того, НБУ підтримав повністю політику лібералізації цін і доходів. Своїми діями НБУ створив несприятливі умови для реалізації і посилення всіх інфляційних чинників. Це він зробив за допомогою емісії грошей.

Так, наприкінці 1992 року темпи інфляції за місяць зростали до 30%, а в рік їх рівень становив 2100%.

Ще одним чинником нестабільності економіки – дефіцит бюджету.

Уряд був змушений підтримувати видатки бюджету на більш – менш сталому рівні; поруч з тим, як обсяг виробництва падав швидкими темпами. Це в свою чергу вплинуло на зменшення доходів у бюджет. Відтак, дефіцит бюджету за 1991 рік становив 21,1 млрд. крб., або понад 7% ВВП і був повністю профінансований шляхом прямої емісії НБУ всупереч закону “Про банки і банківську діяльність” [10, C.7]. Це дало свої результати: інфляція зростає.

Замість удосконалення державного сектору виробництва і частково його розподілення між населенням (приватизація) для утримання прибутку, було прийнято рішення про фінансування і підтримку цих секторів. При чому, не удосконалювалась ні технологія, ні способи виробництва. Та ще й до цього державні підприємства одержали на 50% більше коштів, ніж сплатили із прибутку до бюджету.

Такий експансіонізм грошово – кредитної політики – характерна риса централізованої системи управління. Тобто, він виявився у 1992 році у надмірній централізації розподілу ресурсів і використанні їх для пільгового кредитування підприємств державного сектора під виглядом підтримання державних програм розвитку пріоритетних галузей і виробництва.

Нестачу у бюджет за кожним разом покривали найпростішим способом – емісією грошей. Та цей дефіцит з кожним роком ставав все більшим, у 1992 р. – 9,9% ВВП, 1993 р, – 12,79% ВВП. А коли НБУ й уряд почали вживати інші методи дій, то державний дефіцит у 1994 р. – 8,9% ВВП [11].

Емісія грошей й інфляція – прямо – пропорційно залежать одна від одної. Тож у 1992 – 1993 р.р. у країні розпустила свою “павутину” гіперінфляція. Вона супроводжувалася величезними грошовими ін’єкціями уряду на “підтримання національної економіки” та соціального захисту населення.

Таблиця 2.1.1

Обсяги наданих кредитів у 1991 – 1994 роках

Показники	1991	1992	1993	1994
ВВП, %	100,0	90,1	77,3	59,5
Кредити усього, млн., крб.	1,48	44,38	536,23	2973,17
Індекс зростання кредитів, %	100	2999	36232	200890
Кредити надані органам держуправління, млн. крб..	–	17,5	129,2	1410,7
Частка кредитів, наданих органам держуправління, %	–	39,4	24,1	47,4

Джерело: Бюлетень НБУ. www.bank.gov.ua

Високі темпи збільшення обсягів кредитування зафіксовані у 1992 – 1993 дозволяють побачити, що вони у 1,5 – 2 рази перевищили темп зростання обсягів кредитів і грошової маси. З цього виходить, що дійсно розширення пропозиції грошей відбувалося в головному від прямого кредитування банками суб’єктів господарювання та уряду. Крім того, цьому процесу сприяли надзвичайно низька ставка рефінансування, яка у 1991 – 1994 р, була від’ємною. Тому отримання кредитів стало дуже вигідним бізнесом, що “стимулювало юридичних і фізичних, але переважно юридичних осіб, брати кредити з метою самозбагачення”. Вони отримані кошти перекачували за кордон і там вкладалися у банк. Через певний час ці кошти забиралися з величезними процентами і кредити поверталися назад. Різницю залишали собі в кишені. Наприклад, у 1992 р, ставка рефінансування НБУ становила 30%, а ця ж ставка у Росії – 80%.[12]

НБУ провадив у 1992 – 1994 р, кредитну емісію, яка була спрямована на надання кредитів окремим підприємствам, галузям, Міністерству фінансів за окремими рішеннями ВРУ з визначенням плати за неї. Плата за кошти Національного банку не відповідала реаліям економіки та вартості національної валюти, що й стало чи не головним чинником гіперінфляції.

Таблиця 2.1.2

Середньорічний рівень інфляції

та облікової ставки

Періоди	Середньорічний рівень облікової ставки, %	Річний рівень інфляції, % (до пеперред. року)
1991	–	290,0
1992	80.0	2000,5
1993	190.0	10156,0
1994	225.9	401,0

Джерело: www.bank.gov.ua/Statist

З таблиці 2.1.2 видно, що із збільшенням обмінної ставки зростала інфляція. А відтак, це ще більше стимулювало позичальників до отримання максимального обсягу кредитів та не спонукало до пошуку шляхів ефективного застосування отриманих ресурсів.

Саме через це усі ці причини фіскальна та монетарна політика 1992 – 1994 р.р. не досягли жодного із поставлених завдань. Уряду не тільки не вдалось припинити зниження виробництва а навпаки, воно з року в рік поглиблювалося. Достатньо навести такі дані: 1992 рік – ВВП ¯ 12%; 1994 рік – ВВП ¯ на 23%. Різко зросло безробіття (зокрема і циклічне). Стан економіки погіршувався з дня на день. Росли ціни, дешевіли гроші. Постало гостре питання про зміну монетарної політики, а від так і про вибір і застосування її знарядь зокрема в нових умовах, плавний перехід від прямих методів впливу до непрямих [12].

2.2.
Роль монетарної політики у досягненні фінансової

стабільності в Україні в 1995-1999 рр.

Держава прагнучи покрити дефіцит бюджету, підвищувати податки з населення. Бо знову було ухвалено нереальний державний бюджет. Аби покрити фактичний бюджетний дефіцит, що досяг 9,6% від ВВП потрібні були кошти, але ніяких джерел не передбачалося. Тож зросли прямі податки з населення у порівнянні з 1993 р. майже вдвоє – з 8,7% до 15,9% до фонду оплати праці; податок з прибутку і юридичних осіб: з 15,5% у 1993 до 32% у 1994 р. Це привело до відпливу за кордон фінансових інвестицій. Що значно погіршило економічну ситуацію України.

11 жовтня 1994 було покладено кінець розбіжностей між монетарною та іншими видами економічної політики. Це було зроблено у доповіді “Шляхом радикальних економічних реформ” на засіданні ВРУ Президентом України. Він зазначив, що пріоритетним завданням економічної політики уряду є досягнення макроекономічної стабілізації.

В кінці 1994 року було вжиті жорсткі заходи щодо кардинального реформування ціноутворення (адже до того вони були під чітким контролем уряду), скорочення фінансування банківською системою бюджетних видатків, нормалізації роботи валютного ринку, включаючи відновлення роботи валютної біржі, дали змогу оволодіти ситуацією на грошовому ринку і не допустити спалаху гіперінфляції. Так рівень інфляції знизився у грудні 1994 до 28,4%, а у січні 1995 р. – до 21,2 % (рівень інфляції подано щомісячно).

Проголошений у жовтневій доповіді Президента, курс на скорочення економічних реформ визначив суттєві зміни монетарної політики у 1995 р. Антиінфляційні заходи було офіційно визнано основною й спільною метою економічної та монетарної політик усіх гілок влади, розпочато координацію зусиль Верховної Ради, уряду та НБУ стосовно досягнення макроекономічної стабілізації. Вона була досягнута не через посилення державного втручання в економічні процеси, а шляхом радикалізації ринкової трансформації ціноутворення, валютного та інвестиційного ринків, подальшого розвитку фінансового ринку, підвищення рівня реальності державного бюджету та урізноманітнення джерел покриття його дефіциту. Активно розвинулися ринкові методи та інструменти впливу банківської системи на грошову масу та інфляційні процеси, засоби прямого адміністративного впливу поступово змінено на інструменти опосередкованого (непрямого) зниження темпів зростання та скорочення амплітуди коливань основних монетарних показників: грошової маси; облікової ставки; валютного курсу.

Крім того, постійне нарікання банків на використання Національним банком коштів обов’язкових резервів, які зберігалися на окремому рахунку, спонукали до розробки і введення в дію з 1995 року уніфікованого порядку формування банківською системою обов’язкових резервів, який полягає в тому, що банки тримають обов’язкові резерви на своїх кореспондентських рахунках у НБУ.

Вирішено юридичну проблему, що виникла під час практичного впровадження операцій „репо” між Національним банком і банками. Теоретично операція „репо” є купівлею-продажем цінних паперів. Тож чинним українським законодавством передбачалася у разі здійснення операцій із купівлі-продажу державних цінних паперів сплата державного мита, що унеможливлювало використання зазначеного вище інструменту. Довелося розробити і надати юридичної сили вітчизняного трактуванню операції РЕПО як кредитної, яке за своєю економічною сутністю відповідає її класичному визначенню.

Аналогічна ситуація склалася і в процесі запровадження у практику такого інструмента, як депозитний сертифікат НБУ. Щоб не провадити під час кожного його випуску реєстрацію емісії цих паперів, за погодженням із Державною комісією із цінних паперів та фондового ринку депозитний сертифікат Національного України було визначено як особливий вид цінних паперів, що використовується виключно як монетарний інструмент і має обмежене коло обертання – лише серед банків.

Уже в 1995 році є помітні покращення у монетарній політиці. Зокрема, це можна прослідкувати за темпами руху інфляції та грошової маси. Так з 1995 по 1999 роки прослідкуються позитивні тенденції покращення економічної ситуації.

Таблиця 2.2.1

Обліково ставка та інфляція в Україні у 1992-1999 рр.

Рік	Облікова ставка, % (середньозважена за рік)	Інфляція, % (до поперед. року)	Реальна облікова ставка з урахуванням інфляції, %
1992	80,0	2000,0	-1920,0
1993	190,0	10156,0	-9966,0
1994	225,9	401,0	-171,1
1995	131,0	181,6	-50,6
1996	62,3	39,7	22,6
1997	24,6	10,1	14,5
1998	61,6	20,0	41,6
1999	50,0	19,2	30,8

Джерело: www.bank.gov.ua/Statist

Як видно з таблиці 2.2.1, зменшується інфляція і облікова ставка[9,c.40]. Тобто, політика облікової ставки повертає свій індикативний характер. Адже, якщо реальна облікова ставка має від’ємне значення, то втрачається сенс як ціни кредиту, кредит виступає як емісійний ресурс без жодних стимулів для позичальників до раціонального використання коштів. Це зумовлює трансформаційний спад в економіці, про що було розказано у попередньому підпинкті. Крім того, від’ємне значення вказує на необхідність перегляду монетарної політики.

У політиці 1995 – 1996 р. були впроваджені жорсткі кредитно – грошові обмеження. Ця політика характеризувалася такими ознаками:

1) переходом до фінансування бюджетного дефіциту переважно за рахунок не кредитної емісії (кредити НБУ), а випуску і продажу державних короткострокових облігацій внутрішньої позики і зовнішнього боргу;

2) зниженням облікової ставки НБУ у зв’язку з падінням темпів інфляції. Однак вона все ще залишається несприятливою для інвестицій;

3) проведення жорсткішої політики щодо регулювання ризику і ліквідності комерційних банків. Крім традиційних вимог дотримання комерційними банками нормативів платоспроможності та ліквідності, яка контролюється НБУ станом на початок кожного місяця, НБУ встановив вимоги щоденної звітності за показниками достатності капіталу та ліквідності на основі щоденних балансів банків.

Наслідком цього стало доволі стабільне фізичне становище виробництва. Зокрема у 01.01.1996 обсяг ВВП = 54516 млн. крб., а станом на 01.01.1997 р. ВВП = 81519 млн. крб.. Темп зростання цін був значно менший ніж у попередніх руках.

Таблиця 2.2.2.

Основні макроекономічні показники

Показник	1994	1995	1996	1997	1998	1999
ВВП, млн. грн.	12038	54516	81519	93365	102593	127126
Темп зростання ВВП (до попер. року),разів	1,00	4,53	1,50	1,15	1,10	1,24
Грошова маса, млн. (М2 )	3215,7	6930	9364	12541	15705	22070
Темп зростання грошової маси, разів	1,00	2,16	1,35	1,34	1,25	1,41
Темпи зростання цін, разів	1,00	2,81	1,39	1,11	1,27	1,19

Розраховано за: Бюлетень НБУ, www.bank.gov.ua/Statist

Як прослідкується з цієї таблиці, обсяг ВВП збільшується; тобто ми можемо зробити висновок, що виробництво в Україні поступово зростає. Звісно, темп зростання грошової маси не зменшиться, а навпаки, зростає. Але за те можна вести стримувальну політику, тобто сповільнити темп росту інфляції. Це і було проведено монетарною політикою. Основною характеристикою цього періоду 1994 – 1999 є те, що політика є стримувальна; на відміну від 1991 – 1994 років – коли вона була стимулювальною.

З найвагоміших інструментів була використана норма резервування, яку з 1 вересня 1998 року підвищено з 15,0 до 16,5%, що дало змогу усунути з ринку 100 – 120 млн. грн.. [12]. Крім того, через місяць увійшов у дію лист від НБУ, згідно з яким в обов’язкові резерви не зараховувалися уже ОВДП, куплених банками на аукціонах з первинного їх розміщення, що також зменшило грошову масу. Використання адміністративних інструментів впливу на монетарну сферу може бути ефективним лише у короткостроковому періоді. У триваліший термін такі заходи переважно дестабілізують економіку та знижують ефективність її функціонування. Але якщо її заплановано на короткострокову дію і з її завершенням вводять вже економічні заходи, тоді це вже приносить користь, як у нашому випадку з ОВДП.

Зокрема, завдяки адміністративним діям у кінці 1998 року, в 1999 році був порівняно низький рівень інфляції. Це одна з основних підвалин для забезпечення економічного зростання. Так інфляція у 1999 р. = 19,2% при збільшенні грошової маси на 41,0%, грошової бази на 39,0%, а готівки в обігу на 34,0%, це означало збереження позитивних тенденцій і навіть їх підвищення, збільшення виробництва (на 3,8%). Найбільш помітні ці тенденції у деревообробній та целюлозно – паперовій промисловості (21,7%). Крім того, у порівнянні з попереднім роком зросла кількість товарів широкого вжитку на 5,4%. [12].

На жаль, попри всі ці позитивні дані, ситуація в Україні цього року була дуже складна. Через гостру недостачу фінансування. Адже монетарна сфера все одно залишалася нестабільною.

Крім цього всього вищесказаного, слід детальніше проаналізувати кожен із знарядь монетарної політики, що застосовувався в той час.

Обов’язкові резерви.
Як уже зазначалося, формування банками обов’язкових резервів у 1992-1995 рр. здійснювалося на окремому рахунку в НБУ. З 1995 року кожен банк формує обов’язкові резерви на власному кореспондентському рахунку в Національному банку. Такий порядок формування резервів дає змогу центральному банку застосовувати їх (шляхом зміни величини нормативів та періодичності контролю) як монетарний інструмент, а банкам – використовувати протягом операційного дня для проведення банківських операцій.

Мінімальні обов’язкові резерви використовуються в процесі прогнозування монетарних агрегатів як константа, що дає можливість визначати розмір коштів (які не будуть створювати нові кошти), та застосовуються з метою обмеження зростання грошової маси в обігу.

Для сприяння розвитку фондового ринку державних цінних паперів в Україні у 1996 році до мінімальних обов’язкових резервів зараховувалися кошти, вкладені банками в державні цінні папери. При цьому втрати монетарного регулювання за рахунок обов’язкових резервів компенсувалися шляхом застосування інших монетарних інструментів.

З жовтня 1998 року ситуація змінилась. НБУ надіслав лист комерційним фінансовим установам, згідно з яким в обов’язкові резерви не зараховувалися уже ОВДП, куплених банками на аукціонах з первинного їх розміщення, що також зменшило грошову масу

Процентна політика.
У перші роки існування банківської системи незалежної України процентна політика визначалася розміром плати за кредит комерційним банкам без пов’язування з макроекономічною ситуацією в державі і станом грошово-кредитного ринку.

Із формуванням кредитного та частково фондового ринків Національний банк надав перевагу економічному підходу до застосування процентної політики як монетарного інструменту у сфері управління грошово-кредитним ринком.

Зважаючи на нерозвиненість фондового ринку як державних, так і корпоративних цінних паперів, НБУ на підставі Тимчасового положення про визначення процентних ставок Національного банку щомісячно встановлює рівень облікової ставки, яка є орієнтиром ціни на національні гроші. При визначенні розміру цієї ставки враховуються різнопланові фактори в макроекономічній, бюджетній та грошово-кредитній сферах, а також вартість кредитів у країнах, з якими Україна має значні економічні зв’язки.

Залежно від ситуації на грошово-кредитному ринку НБУ щоденно визначає рівень ломбардної ставки, за якою пропонується підтримувати миттєву ліквідність банків.

Однак не всі аспекти процентної політики дають бажаний ефект. Процентні ставки за кредитами, наданими реальному сектору економіки, не завжди відповідають наявним економічним процесам. І це питання сьогодні слід розглядати не в монетарній, а в макроекономічній та законодавчій площинах[9,c.41].

Банки мають значну питому проблемних кредитів, наданих у минулі роки на пропозиції урядових структур, що спонукає збільшувати вартість кредитів, які надаються нині.

Окремі банки не проводять банківських операцій, а займаються лише розрахунковими за конвертацій ними операціями, що частково спричиняє дисбаланс на міжбанківському кредитному ринку. Крім того, багато які банки не працюють із фінансовими інструментами (державними цінними паперами різних видів, векселями суб’єктів господарювання), не забезпечують виконання основних економічних нормативів діяльності, що не дає їм можливості звертатися до Національного банку як до кредитора останньої інстанції й отримувати кредити для підтримки короткострокової ліквідності за значно нижчою ставкою, ніж на міжбанківському кредитному ринку.

Рефінансування банків.
На першому етапі становлення Національного банку здійснювалося пряме кредитування комерційних банків для подальшого кредитування тих чи інших галузей господарства або окремих господарств в основному за відповідними рішеннями Верховної Ради та Кабінету Міністрів України. Згубність такої практики відчутна ще й сьогодні, оскільки окремі надані в такий спосіб кредити не повернуто й досі.

У подальшому (з виникненням необхідності обмежувати обсяги грошової маси в обігу) Національний банк використовував такий інструмент, як кредитні стелі для банків (тобто приріст кредитних вкладень банків обмежувався певними параметрами).

Зі зростанням кількості банків виникла потреба у забезпеченні їм рівного доступу до кредитів Національного банку. З 1994 року запроваджено кредитні аукціони, які дали змогу всім банкам, що дотримуються встановлених нормативів діяльності, розраховувати на підтримку своєї ліквідності з боку НБУ – кредитора останньої інстанції.

Із 1996 року в практичну діяльність запроваджено підтримання ліквідності банківської системи за допомогою операцій прямого „репо”.

Мобілізаційні інструменти.
Якщо необхідно вилучити з обігу надлишкову грошову масу, Національний банк використовує такий монетарний інструмент, як депозитний сертифікат НБУ, який має право обігу на первинному та вторинному ринках лише серед банків.

До мобілізуючих інструментів належать також операції зворотного „репо”, тобто продаж Національним банком зі свого портфеля на певний період державних цінних паперів з умовою їх зворотного викупу.

Усі ці знаряддя монетарної політики, моють свої особливості застосування, але всі вони стрямованя на досягнення проміжних та кінцевих цілей грошово-кредитної політики, а від так на стабілізацію економіки України. Позитивні зрушення в економіці дали поштовх до подальшого розвитку, стабілізації та розвитку.

2.3.
Застосування знарядь монетарної політики для досягнення

економічного зростання у 2000-2005 рр.

Із 2000 року, вперше за часи реформування економіки, з’явилися стійкі ознаки економічного зростання. Позитивна динаміка ВВП, що спостерігалась в Україні з останнього кварталу 1999 роцу, посилилась і в 2000 році. Так. До прикладу, реальний ВВП зріс до попереднього року на 5,8 %, було вперше досягнено профіцит бюджету – 0,6 % [9, с. 41].

Монетарна політика Національного банку України у 2000 році була спрямована на забезпечення стабільності національної грошової одиниці, підтримання основних заходів уряду, щодо збереження досягнутої фінансової стабілізації, прискорення ринкових реформ в економіці, підвищення ефективності функціонування банківської системи. Загальний обсяг грошової маси збільшився на 45% за рівня інфляції 25,8%, що свідчить про підвищення реального попиту на гривню [12].

Індекс споживчих цін в Україні за 2000 р. Перевищив відповідний показник за 1999 р. (19,2%). Прискорення темпів інфляції було зумовлене, з одного боку, ціновими шоками у вигляді підвищення цін на низку продуктів та адміністративним підвищенням цін і тарифів на електроенергію, житлово – комунальні і транспортні послуги, послуги зв’язку в умовах не насиченості ринку й незавершеності структурної перебудови у промисловості та сільському господарстві, а з іншого, – монетарним чинником у вигляді підвищення темпів зростання пропозиції грошей. Проте вплив монетарного чинника на прискорення темпів інфляції не був визначальним.

Реалізація монетарної політики з використанням, зокрема такого інструментарію, як регулювання норми резервування, облікової ставки НБУ дала змогу підвищити поточну ліквідність банків, сприяла додатковому залученню до банківської системи коштів як населення, так і суб’єктів господарювання з подальшим їх вкладенням у фізичну економіку України.

З огляду на загальну макроекономічну ситуацію Національний банк упродовж 2000 р. чотири рази знижував рівень облікової ставки – з 45% у січні до 27% з 15.08.2000 року, підтримуючи її на додатному щодо інфляції рівні. У результаті, відповідно, знизились процентні ставки комерційних банків за кредити у національній валюті з 56,1 до 38,0%.

Унаслідок проведення Національним банком України виваженої монетарної політики та збереження стабільності монетарної сфери у 2000 р., зберігалась тенденція до зростання залишків коштів на рахунках підприємств, організацій та населення в комерційних банках, обсяг яких на 01.01.2001 р. становив 18,6 млрд. грн.. (збільшився за рік на 53%), Загальний обсяг вкладів населення на 01.01.2001 р. Дорівнював 6,699 млрд. грн.., або збільшився за рік на 54% [12].

Позитивні тенденції минулого року передалися у спадок 2001 року, так з початку 2001 року економічні дані свідчать про позитивну динаміку зростання ВВП та валової доданої вартості у провідних галузях порівняно з відповідним періодом минулого року. На відміну від попередніх років спостерігається відносна цінова стабільність. Але посилюється залежність вітчизняної економіки від зовнішніх факторів, що ускладнює завдання щодо утримання грошової стабільності.

Протягом поточного року вживалися заходи щодо зниження вартості грошей на кредитному ринку.

Зберігалася позитивна тенденція до зростання депозитів фізичних осіб у національній валюті, обсяг яких за вісім місяців збільшився на 36,7 %. Головними чинниками цього стали збільшення реальних доходів населення, фінансова стабільність, впровадження системи гарантування вкладів фізичних осіб.

З початку року було досягнуто позитивної динаміки кредитних вкладень комерційних банків. Однак кредитні ресурси комерційних банків залишаються ще занадто дорогими. Вони спрямовуються переважно на фінансування поточної діяльності підприємницьких структур.

Основними інструментами протидії значній ревальвації обмінного курсу були інтервенції з купівлі валюти на міжбанківському ринку, а також збереження основних елементів системи валютного регулювання, сформованої у 2000 році.

Великі обсяги інтервенції з купівлі валюти на міжбанківському ринку призводили до значних обсягів емісії гривні через канал валютного ринку. Викуп валюти дав змогу Національному банку України поповнити свої валютні резерви.

Оскільки, ситуація на грошово-кредитному ринку залишалась стабільною і керованою. То упродовж 2001 року було знижено облікову ставку з 27% до 12,5 % річних, відповідно знижувалися і ставки банків з 37,2% аж до 30,2% в кінці року. Тобто, зниження облікової політики, вказує нам, що НБУ проводить жорстку монетарну політику („дешевих грошей” або експансивну політику) [12].

Але слід зазначити, що навіть за умов активного монетарного стимулбвання НБУ процесів здешевлення кредитів темпи зниження процентних ставок поки що далекі від бажаних – вони не адекватні заходам, які вживає нБУ у цьому напрямі.

Загалом, 2001 рік характеризується відносною стабільністю та багатьма позитивними тенденціями у монетарній політиці і економіці.

Коли ж говорити про наступні роки, то ситуація міняється.

Середня процентна ставка за депозитами в національній валюті знизилась за рік з 10.7 % до 7 %. Таке зниження показує напрям проведення монетарної політики в сторону пожвавлення ділової активності. Тобто при зниженні депозитних ставок відбувається зменшення привабливості цього виду активу для населення, збільшуються споживчі видатки, а як наслідок – висока ймовірність стимулювального впливу на диниміку ВВП.

Рівень монетизації (розрахунково) за 2002 рік підвищився з 19.2 % до 24.9 %, що відповідає темпам зростання національної економіки. Штучними методами цього не досягнеш, адже це повязано з інфляційними очікуваннями споживачів. І відповідно, це несуттєво впливає на зростання цін в економіці. І ми бачимо, що ІСЦ (індикс споживчих цін) у 2002 році становив 99,4% до 2001 року.

Упродовж року Національний банк чотири рази зменшував облікову ставку - загалом з 12.5 % до 7 %, тричі вносив зміни до використання такого монетарного інструменту як нормативи обов’язкового резервування. Зміни нормативів обов'язкового резервування були направлені на підвищення ліквідності банків на суму 3 млрд. грн., що сприяло розширенню кредитування реального сектору економіки.

Через аукціони з первинного розміщення ОВДП до Державного бюджету залучено з початку року 2.8 млрд. грн. Середньозважена доходність розміщених ОВДП за рік склала 10.8 %.

Міністерством фінансів України в повному обсязі забезпечено погашення та сплату доходу за облігаціями внутрішньої державної позики їх власникам 3.2 млрд. грн.[12].

Грошово-кредитна політика в 2003 році забезпечила монетарну підтримку економічного зростання і структурних змін, спрямованих на поступове створення умов для переходу до стабільних темпів розвитку. Зокрема зростання ВВП у 2003 році становило 9,4% [Додаток 2]. Підвищився попит на інвестиції, що забезпечить розвиток і структурні зміни в економіці.

Цікавий факт, що у 2003 році не було ні разу змінено розмір середньої облікової ставки. Що свідчить про стабільність в економіці та у монетарній політиці загалом.

Але починаючи з 2004 році ситуація міняється. Відбувається підвищення облікової ставки, що сигналізує про зміну монетарної політики з кредитної експансії до реструкції, тобто до стримувальної політики.

Таблиця 2.3.1

Середня обліково ставка в Україні у 2001-2005 рр.

Період, з якого введено в дію	Облікова ставка, % (середньозважена за рік)
2001	-
з 10.03	25,0
з 07.04	21,0
з 11.06	19,0
з 09.08	17,0
з 10.09	15,0
з 10.12	12,5
2002	-
з 11.03	11,5
Період, з якого введено в дію	Облікова ставка, % (середньозважена за рік)
з 04.04	10,0
з 05.07	8,0
з 05.12	7,0
2004	-
з 09.06	7,5
з 07.10	8,0
з 09.11	9,0
2005	-
з 10.08	9,5

Джерело: www.bank.gov.ua/Statist

Як видно з таблиці 2.3.1, середня облікова ставка зменшувалась до 2004 року, що збільшує попит на кредити з боку комерційних банків, дає можливість знизити процентні ставки за позики, а від так стимулоє до возвитку і зростання національнлго продукту, закрема ВВП [Додаток 2].

Таблиця 2.3.2

Обсяг реального ВВП у 2000-2005 рр.

Показник	2000	2001	2002	2003	2004	2005
Реальний ВВП (листопад даного року до попереднього)	108,0	108,4	104,6	112,1	109,9	97,3

Джерело: www.bank.gov.ua/Statist

За таких умов відбувається зміна монетарної політики, а від так і зміна напрямків застосування знарядь грошово-кредитної політики. Як видно з Таблиці 2.3.2 динаміка ВВП показує негативний характер, тому слід вжити заходів і переглянути політику НБУ. До того ж збільшується заборгованість уряду по облігоція ОВДП. Збільшення продажу ОВДП та покриття ним бюджеу може призвести до побудови „фінансових пірамід”. Слід не допустити повторення практики попередніх років, бо це призведе до занепаду економіки держави.

З 1 січня до 12 липня 2005 року було продано державних цінних паперів на суму 6875,8 млн. грн., що вже перевищило суму, що була запланована у Законі України „Про державний бюджет на 2005рік” – 6243,72 млн. грн.[12] А така ситуація може призвести до утворення піраміди, що в свою чергу вплине на девальвацію національної валюти. І до зниження національного виробництва.

Отже, ситуація в монетарній політиці та застосуванні її знарядь склалась досить складна.

За останні роки в Україні утворились, удосконалювались і реалізовувались на проктиці усі знаряддя грошово-кредитної політики від прямих засобів впливу до непрямих. Це дало можливість досягти економічного піднесення. Але неслід забувати, що досягнення ефективності економіки в державі можливе лиш за злагодженої роботи усіх інституцій держави, а також внесення ряд змін в нормативно-законодавчі акти України. І лиш тоді можливе досягнення фінансової стабільності в державі.

Висновки

Макроекономічне регулювання – це механізм забезпечення пропорційності та збалансованості окремих складових національної економіки, яка ґрунтується на товарній формі виробництва.

Механізм макроекономічного регулювання національної економіки залежить від ринкового механізму, державного регулювання та регулювання з боку фірм і підприємств. Їх співвідношення визначає економічну політику держави.

В історичних умовах склалися різні погляди на взаємозв’язок цих елементів, їх співвідношення. Так, наприклад, кейнсіанці вважають, що держава повинна дуже активно втручатись в регулювання економіки. А монетаристи стверджують, що держава, майже, взагалі не повинна втручатися у господарські процеси. На це в економіці є свої інструментарії, за допомогою яких здійснюється вплив. Одним з цих інструментів є монетарна політика.

Монетарна політика - це один з видів макроекономічної політики, в якій здійснює вплив на стан кредиту і грошового обігу, з метою контролю і регулювання пропозиції грошей. А пропозиція грошей в свою чергу вказує і впливає на економічний стан в країні, обсяг виробництва, темп інфляції, тощо.

До того слід враховувати, що монетарна політика має свої знаряддя, які поділяються на прямі і непрямі.

Прямі методи найчастіше використовуються в країнах з перехідною економікою, де механізм впливу монетарної політики на грошово – кредитну систему ще не набув достатньої стабільності.

У країнах з розвинутою економікою здебільшого застосовують непрямі інструменти, передовсім, операції на відкритому ринку. Вони є більш ефективними і сприяють швидкому подоланню проблем.

У перехідній економіці України у значній мірі здійснено відхід від використання прямих монетарних інструментів. Зокрема, починаючи з 1994 року НБУ ввів кредитні аукціони поряд із прямим кредитуванням банків, що забезпечило встановлення більш реальної процентної ставки.

Поступово відмовлялися від емісії грошей як джерела фінансування дефіциту державного бюджету і перехід до емісії державних цінних паперів(ОВДП) дали змогу впродовж 1996 – 1997 років сповільнити темпи інфляції та знизити номінальну ціну грошей у державі. Однак, цей новий і, на перший погляд, безпечний інструмент фінансування дефіциту державного бюджету пізніше перетворився для уряду України на серйозну проблему. Виконавча влада в особі Міністерства фінансів України, емітуючи все більшу кількість державних цінних паперів, фактично вступила у боротьбу за гроші з приватним сектором економіки. Висока дохідність ОВДП, яка у липні 1998 року становила 66,4%, а у серпні за окремими аукціонами сягала 73,6%, спонукала банки до встановлення ставок за кредити на подібному рівні. Отже, у фінансовому секторі економіки України чітко спостерігався ефект витіснення державними запозиченнями кредитів приватному сектору.

У другій половині 1998 – на початку 1999 років уряд України, не маючи змоги сплачувати значний державний борг, накопичений у попередні роки, у тому числі внаслідок емісії ОВДП, провів їх конверсію. У результаті цієї конверсії, яку деякі економісти прирівнюють до дефолту за борговими зобов’язаннями держави, починаючи з другої половини 1998 року практично єдиним покупцем ОВДП, що емітуються Міністерством фінансів, виступає НБУ, який таким чином продовжує фінансувати бюджетний дефіцит за рахунок емісії платіжних засобів, створюючи в економіці інфляційний потенціал.

Замість ОВДП Національний банк України для короткострокового регулювання грошової маси використовує власні боргові зобов’язання – депозитні сертифікати. Проте їх використання є надто дорогим і у перспективі не зможе замінити боргові зобов’язання держави.

Тенденція до стабілізації реальних процентних ставок за кредити на високому рівні була зламана у 2000 році. Досить ефективна процентна політика НБУ в цьому році стимулювала пожвавлення економіки в цілому. Постійно знижувалась облікова ставка. Необхідно зазначити, що ця ставка все таки носить більше інформативний характер у перехідній економіці України, особливо беручи до уваги надзвичайно низький обсяг рефінансування комерційних банків Національним.

Зниження процентних ставок за кредити в більшій мірі відбулось у результаті стабілізації вітчизняної економіки, зокрема її монетарної сфери, зміцнення національної валюти, економічного зростання та оптимістичних настроїв суб’єктів ринку.

На сьогодні монетарна політика викоримтовує знаряддя непрямого впливу, шо дає змогу досягати фінансової стабільності держави, без втрати індикаторів ринкової економіки, таких як облікова ставка, ціна, тощо. Хоч в економіці відбулись зміни, і вони мають негативний характер, такий як спад ВВП, збільшення рівня інфляції. Але якщо вжити відповідних заходів повязаних із зміною макросередовища і налагодження діяльності всіх інститутів держери на досягнення єдиної цілі, можливе покращення економічної ситуації та фінансової стабільності.

Список використаних джерел

1. Кучма Л. Шляхом радикальних економічних реформ: Доповідь Президента України про основні засади економічної та соціальної політики // Голос України. - 1994. - 13 жовтня.

2. Економічна теорія: Макро- і мікроекономіка / Ред. З. Ватаманюк і С. Панчишин – К.:Альтернатива, 2001. - С. 307-326.

3. Бальцерович Л. Перехід до ринкової економіки: Польща, 1989 - 1993 рр. в порівняльній перспективі. У зб. «Уроки реформ». К.: Основи, 1995. - С.79-109.

4. Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє.-К.: Наукова думка, 1990. - 196 с.

5. Гаврилишин О. Основні елементи теорії ринкової системи. К.: Наукова думка, 1992. - 126 с.

6. Гребеник Н. Особливості інструментів монетарної політики Національного банку України // вісник НБУ. – 2000. - №6. – С. 2-4.

7. Гребенюк Н. Тенденції розвитку управління грошово-кредитним ринком в Україні // Банківська справа. – 1999.- №6.- С.31-36.

8. Гетьман В. НБУ із 1993-го по 1997-й: здобутки і прорахунки // Вісник Національного банку України.- 1997.- №3.-С.54-56.

9. Дзюбик О. Особливості застосування політики облікової ставки як інструмента управління грошово-кредитними відносинами // Банківська справа. – 2000. - №3. – С. 39-42.

10. Ющенко В. Монетарна політика України: результати і перспективи // Вісник Національного банку України. - 1996. - №4. - С. 5-13.

11. Ющенко В. Проблеми ремонетизації економіки України // Вісник Національного банку України. - 1997. - №6. - С. 3-19.

12. http: //www.bank.gov.ua – сторінка Національного банку України.

Додаток 1:

Механізм грошово – кредитного регулювання за допомогою політики облікової ставки центрального банку

Рестрикційна політика (політика „дорогих грошей”)

Додаток 2:

Динаміка реального валового внутрішнього продукту

Показник	1992	1993	1994	1995	1996	1997	1998	1999	2000	2001	2002	2003	2004
Реальний ВВП, %	90,1	85,8	77,1	87,8	99,0	97,0	98,1	99,8	105,8	109,2	105,2	109,4	112,1