ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………..……………………………………..3
1. МІЖНАРОДНИЙ РИНОК ПРОДОВОЛЬСТВА………………………...4
2. ПРОДОВОЛЬЧА БЕЗПЕКА: ЕКОНОМІЧНИЙ АСПЕКТ……………10
ВИСНОВОК………………………………………………………………….13
СПИСОК ВИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………..15
ВСТУП
Актуальність теми реферату: Світова продовольча проблема визнана глобальною проблемою людства. Сьогодні від недоїдання страждає майже п’ята частина населення планети. 800 млн. людей знаходяться на крок від смерті саме через цю проблему. Саме тому розгляд даного питання, розробка шляхів вирішення є дуже актуальними особливо для жителів України – держави, де продовольча незабезпеченість край негативно впливає на життєвий рівень громадян.
Методи дослідження: теоретичні – аналіз джерел з даної проблеми, систематизація і узагальнення літературно-критичного матеріалу, зібраного в процесі дослідження; практичні – узагальнення спостережень.
Об’єкт дослідження – населення різноманітних країн світу.
Предмет дослідження – історичний процес розподілу продовольства у світі, політика країн, що торгують продовольствами, діяльність міжнародних організацій з питань продовольчої проблеми, сучасні наукові концепції щодо вирішення цього питання.
Мета дослідження: глибоко і фундаментально дослідити причини продовольчої проблеми, знайти альтернативні шляхи вирішення.
1 МІЖНАРОДНИЙ РИНОК ПРОДОВОЛЬСТВА
Світовий ринок продовольства визначає продукція спільного господарства економічно розвинених країн, яке є великотоварним. У дрібному товарному секторі сільського господарства зайнята переважна більшість населення країн, що розвиваються (а це принаймні 100 млн чол. у Латинській Америці, 280 млн чол. в Африці і 700 млн чол. в Азії). У країнах, що розвиваються, і досі вручну обробляється 25 % орної землі, ще половина обробляється за допомогою тяглової сили тварин. Низький рівень механізації та хімізації негативно позначається на врожайності. Якщо у світі середня врожайність зернових становить 25 ц/га, то в Африці вона вдвічі менша.
Частка продовольства у світовій торгівлі знизилася з 30 % у 1965 р. до 15 % у 1992 р. Це пояснюється досягненнями «зеленої революції»у країнах, що розвиваються, а також погіршенням для них умов торгівлі. Наприклад, стрімке зростання цін на нафту у 1973 р. Значно зменшило пропозицію на світовий ринок енергоємної сільськогосподарської продукції країнами «третього світу».
В Індії, Єгипті, Аргентині та ряді інших країн експорт сільгосппродукції переважає над її імпортом. Імпорт продовольства перевжав над експортом у Японії, Східній Європі, колишньому Радянському Союзі.
США щороку експортують продовольства на суму, що перевищує 29 млрд дол., і є світовим лідером у цій галузі. Нині 27 % населення США проживає у сільській місцевості, але лише 1,9 % задіяно у сільському господарстві. Один фермер виробляє продукцію для 129 чоловік (94 – у США і 35 – за кордоном). Слід мати на увазі, що США забезпечують 43 % світового виробництва сої, 21 % – бавовни, 34 % – кукурудзи, 12 % – пшениці.
Міжнародна торгівля продовольчими товарами включає торгівлю продукцією землеробства, тваринництва, рибальства, морського промислу, лісового господарства, а також напівфабрикатами і готовими товарами. Основною продовольчою продукцією є зернові і продукти та їх переробки, олійне насіння, рослинна олія, жири, овочі, фрукти, м’ясо, м’ясопродукти, молочні продукти, кава, какао, чай, риба, морепродукти.
Нині існує тенденція до зростання міжнародної торгівлі сировиною, придатною до вживання. Набула поширення біржова торгівля продовольчими товарами (пшеницею, кукурудзою, кавою, цукром тощо). В позабіржовій торгівлі орієнтуються на біржові ціни. Існують і продовольчі аукціони, які визначають світові ціни, зокрема нарибу, чай, овочі, фрукти. Ціни на окремі продовольчі товари формуються на основі імпортних або експортних цін провідних виробників або споживачів відповідної продукції. Використовуються також ціни паризького оптового ринку та імпортні ціни ФРН.
Ціни багатьох продовольчих товарів нестабільні не лише впродовж року, а й місяця. Нерідко річні коливання досягають 100 %, а місячні – 10-13 %. Чинниками, що впливають на ціни, є погода, сезонність попиту і пропозиції, спекуляції, сортність, географічне розташування центрів торгівлі, конкуренція внаслідок виробництва штучних і природних замінників, тарифне і нетарифне регулювання, субсидії.
Зернові є наймасовішим продовольчим товаром на світовому ринку. Зерно – основний продовольчий ресурс і важлива сировина. Під зернові культури зайнято майже половину посівних площ світу. Найпоширеніші зернові культури – пшениця, кукурудза, рис за безпечують три чверті світового виробництва зерна. Продуцентами пшениці світового масштабу є США, КНР, Індія, Канада, Франція, Австралія, Казахстан, Росія, Україна, Аргентина, Туреччина.
Наприкінці ХХ ст. світові експортні ресурси пшениці становили 96–97 млн т. Найбільші її експортери – США, Канада, Австралія, Аргентина, а найголовніші імпортери – Китай, Бразилія, Японія, Єгипет.
Кукурудза. Північна і Південна Америка є основними районами вирощування кукурудзи. Її батьківщиною вважається Мексика. Найбільшим виробником кукурудзи є США, значні за обсягом урожаї збирають,а також у Китаї, Бразилії, Мексиці, Південно-Африканській Республіці.
Рис є продовольчою культурою для понад половини людства. Цей злак вирощують у регіонах, багатих на вологу і тепло. Понад 90 % світових посівів рису припадає на країни Азії (на Індію та Китай – 60 %). Наприкінці ХХ ст. щороку світовий збір рису досягав 530 млн т. Третина зібраного врожаю припадала на Китай, близько чверті – на Індію. Помітними виробниками рису є також Індонезія, Бангладеш, В’єтнам, Таїланд, М’янма, Японія, Філіппіни, Бразилія.
Наприкінці ХХ ст. обсяг щорічної торгівлі рисом у світі досягнув 20 млн т, а ціни (залежно від сортності) перебували у діапазоні 200-400 дол. за тонну на умовах CIF. Найбільші експортери рису – Таїланд, США, В’єтнам, М’янма,
Пакистан. В імпорті лідирують Індонезія (посідає перше місце), Бангладеш, Північна Корея, Іран, Саудівська Аравія, Бразилія.
Ячмінь поширений в Україні, Росії, Китаї, Чехії, США, Канаді. Близько 50 % світових посівів вівса припадає на США і Канаду. Його вирощують також Росія, Польща, Франція, Великобританія.
Жито поширене у Росії, Польщі, Франції, Білорусі, ФРН. Ринок США значно впливає на світові ціни на зернові культури, оскільки США є найбільшим їх постачальником на світовий ринок. На світовому ринку реалізуються також хлібопродукти (хліб, макарони, сухарі тощо) і продукція борошномельної промисловості (мука, битий рис, крохмаль, солод). Формування ринку хлібопродуктів припадає на останню чверть ХХ ст. ФРН є великим експортером продукції борошномельної промисловості. Імпортером світового значення цієї продукції вважається Японія.
Олійні і харчосмакові товари. Масовими біржовими товарами є олійне насіння (соя, рапс, льон, соняшник, арахіс), копра, рослинна олія (соєва, бавовникова, соняшникова, арахісова, пальмова, кокосова, кукурудзяна, касторова) та відходи виробництва рослинної олії (шроти). Північна Америка нині продукує понад 40 % світового врожаю бобів сої. Боби містять до 50 % білка та до 25 % олії. Боби після виділення з них олії використовують для виробництва продуктів харчування, а також годівлі худоби.
Батьківщиною сої є Південно-Східна Азія. Соя традиційно посідає значне місце у продовольчому раціоні жителів Китаю, Кореї, Японії та Малайзії. Перший комерційний урожай у США було зібрано у 1924 р. Відтоді США перетворилися на найбільшого світового продуцента сої.
Соєвої олії у світі щороку виробляється понад 20 млн т, понад чверть її експортується. Країни світу щороку продукують понад 4 млн т бавовникової олії, частка міжнародної торгівлі нею становить 7 %. У світі щороку виробляють понад 1,8 млн. т кукурудзяної олії, і третина її надходить у міжнародну торгівлю. Приблизно така сама частка припадає і на міжнародну торгівлю соняшниковою олією. Щорічний обсяг її виготовлення перевищує 9 млн т. Ще більше у світі
виробляється рапсової (11 млн. т.) і пальмової (понад 16 млн т) олії. Остання надходить переважно на світовий ринок.
Копра– це висушений м’якуш багатих на олію (60-65 %) плодів кокосової пальми, з якого екстрагують кокосову олію, що використовується для виготовлення мила, продовольчих жирів і маргарину.
Основні продуценти копри – Філіппіни та Індонезія, значні її обсяги виробляють також Індія, Шрі-Ланка і Мексика.
Найпоширенішими харчосмаковими товарами у міжнародній торгівлі є чай, кава і спеції. Вплив лондонського оптового ринку на формування світових цін на цю продукцію визначальний.
Основні продуценти чорного перцю – США, Індія, Бразилія, Індонезія, Малайзія, В’єтнам. Частка США в імпорті цього продукту досягає 90 %. Основні експортери білого перцю– Індія та Бразилія, а імпортери – США і ФРН.
Кава. Ефіопія вважається батьківщиною кави. Найпоширенішим видом кавового дерева є «Рубика» (Rubiaceae), який налічує понад 7 тис. сортів. Більшість кави, що вирощується в Африці, належить до виду «Робуста» (Robusta), батьківщиною якого є вологі ліси цього континенту. «Робуста2 використовується для змішування з видом 2Арабіка» (Arabika), а також для виготовлення розчинної кави. На ринок надходять і сорти кави, батьківщиною яких є Ліберія. Ці сорти мають невисоку харчову цінність і гіркі на смак.
Основний продуцент кави – Бразилія, а споживач – США. Серед продуцентів слід також назвати Колумбію, Кот-д’Івуар, Індонезію та В’єтнам, а серед споживачів – країни ЄС. Бразилія щороку спроможна вирощувати 1-1,5 млн т кави, Колумбія – приблизно 0,8 млн т, Індонезія – 0,35 млн т. Обсяг щорічного світового експорту кави становить 2,2-2,7 млн т. Статистика свідчить, що в окремі роки Колумбія експортує більший обсяг кави, ніж Бразилія, хоча вирощує її менше.
Цукор. Основна сировина для його виготовлення – цукрова тростина і цукровий буряк.
У XVI–XVII ст. іспанські колонізатори завезли цукрову тростину з Південно-Східної Азії у регіон Карибського моря. Нині основними регіонами її вирощування є Бразилія, Куба, Маврикій, острови Карибськог
Цукровий буряк вважається альтернативою цукровій тростині у регіонах помірного клімату. Його вирощування в Європі почалося наприкінці XVIII – на початку XIX ст. Нині основну масу цукрового буряку вирощують в економічно розвинених країнах (Центральній і Східній Європі, Великобританії, США). Замінники цукру тіснять на світових ринках натуральну сировину, але цукор ще займає досить міцні позиції.
Цукор виробляють понад сто країн світу і наприкінці ХХ ст. обсяги його світового виробництва становили близько 125 млн т. До 30 % виготовленої продукції надходить на світовий ринок. Цукор не є дефіцитом, його пропозиція перевищує попит, тому ціни на цукор нестабільні. Близько 75 % світової торгівлі цукром відбувається на вільному ринку. Ціни Нью-Йоркської, Лондонської, Паризької бірж вважаються представницькими.
Продукція тваринництва. Світове поголів’я великої рогатої худоби становить 1,3 млрд голів, у тому числі 225,3 млн корів. Близько 35 % світового поголів’я зосереджене в Азії (передусім у Китаї та Індії), приблизно 17 % – у Південній Америці, 15 % – у Північній Америці (з них майже 2/3 у США), 14 % – в Африці, 15 % – в Європі, близько 2 % – в Австралії. Майже все поголів’я буйволів (97 %) зосереджене в Азії.
Поголів’я свиней у світі становить понад 850 млн голів, майже половина його зосереджена в Азії. Китай посідає перше місце у світі за кількістю свиней. За обсягом свинарства вирізняються також США, Бразилія, ФРН, Данія, Франція, Великобританія, Нідерланди, Угорщина.
Світове поголів’я овець становить 1,2 млрд голів. Понад третина їх припадає на Азію, понад 18 % – на Австралію та Нову Зеландію, близько 16 % – на Африку, понад 16 % – на Європу, близько 9 % –на Америку. У сферу світової торгівлі щороку надходить понад 5 млн овець.
Основну кількість м’яса, молока та іншої тваринницької продукції виробляють розвинені країни світу. У світі щороку виробляється понад 160 млн т м’яса. Середньорічне споживання м’яса на душу населення у світі не досягає 35 кг, тоді як в економічно розвинених країнах становить 120–130 кг.
Основними постачальниками худоби на світовий ринок є США, країни Європейського Союзу, Австралія, Аргентина, Бразилія, Уругвай, Нова Зеландія, Данія. Імпортерами конини є Італія, Франція, країни Бенілюксу, Австрія.
У країнах Близького і Середнього Сходу існує попит на живих овець з огляду на релігійні чинники. Найбільшими експортерами телятини є Австралія, Бразилія, Аргентина, Нова Зеландія та Уругвай, свинини – Данія, США, Канада,країни Бенілюксу, баранини – Австралія і Нова Зеландія, птиці –США та країни ЄС.
Продукція птахівництва широко представлена на світовому ринку. Світове поголів’я птиці становить понад 120 млрд голів. На Азію припадає 40 % світового поголів’я (близько половини азіатського поголів’я зосереджено у Китаї), на Європу – близько 17 %, на Америку – понад 20 %, на Африку – 9 %. Світове виробництво м’яса птиці становить щороку близько 45 млн т, яєць – понад 500 млрд штук. 80 % продукції птахівництва припадає на курей, 15-17 % – на індиків. У сфері міжнародної торгівлі м’ясо реалізується у свіжому, охолодженому та замороженому вигляді. Частка двох останніх видів м’яса має тенденцію до зростання. Ціни м’яса на міжнародному ринку зазнають значних коливань. У сферу світової торгівлі щороку надходить близько 11 млн т молокопродуктів (передусім сирів, сухого молока, вершкового масла).
Основні постачальники цієї продукції – Нова Зеландія та країни ЄС.
2 ПРОДОВОЛЬЧА БЕЗПЕКА: ЕКОНОМІЧНИЙ АСПЕКТ
Проблема продовольчої безпеки в Україні є досить гострою і тісно пов'язана із кризовим станом економіки, обмеженістю матеріально-технічних і фінансових ресурсів, робочої сили, депопуляції сільського населення і іншими факторами, які впливають на процес забезпечення продовольчої безпеки.
В розвинутих країнах світу продовольча безпека розглядається як важлива умова соціальної і політичної стабільності і економічної незалежності країни. наприклад, США і Франція має 100% самозабезпечення продовольством, Україна на жаль далеко відстала в цьому відношенні.
На думку сучасних політиків проблеми продовольчої безпеки в Україні не існує, оскільки 93,4% харчових продуктів, які споживає населення України припадає на долю вітчизняних товаровиробників. До 2000 року співвідношення між вітчизняним і імпортним продовольством складало 50/50, а критичним вважається перевищення імпортованих товарів у загальній структурі продуктів харчування більше ніж 30%.
Проведені ж дослідження показують, що рівень споживання майже усіх продуктів в Україні значно нижчий, ніж в розвинутих країнах світу. Так, наприклад, рівень споживання м'яса в Україні на 70% нижчий, в США та Франції і на 65% – ніж в Германії. Нині показники, що характеризують споживання продуктів харчування населення України і визначають рівень її продовольчої безпеки, знизилися до критичної межі, особливо це стосується м'яса, молока, фруктів і ягід, риби, овочів, яєць. Протягом більше десяти років у країні спостерігається одноманітне жирово-вуглеводне харчування більшої частини населення.
Проблема продовольчої безпеки України формується як система взаємопов'язаних приймів розробки оптимальних розмірів і структури виробничих ресурсів, з урахуванням організаційно-економічних умов, спрямованих на максимально можливе виробництво сільськогосподарської продукції.
Вступ України в СОТ з одного боку повинен відкрити дорогу українській продукції на європейські ринки, але з іншого боку не визначені переваги та недоліки, які отримає аграрне виробництво за цих умов. На скільки корисним буде для України вступ до СОТ насправді, залежатиме від дій влади.
Враховуючи сталу тенденцію до росту кількості жителів Землі, особливо в арабських країнах, Китаї та Індії, Україна повинна спрямувати власні зусилля на розвиток вітчизняного аграрного сектора, оскільки продовольчий баланс цих країн показує, що їм недостатньо продуктів харчування для такої кількості населення. Тому можна прогнозувати ріст цін та попиту на сільгосппродукцію. Україна ж має всі необхідні передумови: землю, вміння, трудові ресурси, для розвитку сільського господарства та завоювання відповідного експортера високоякісних продуктів харчування на міжнародній арені.
Підвищення рівня економічної та продовольчої безпеки держави на основі нарощування обсягів виробництва продуктів харчування та поліпшення їх якості є стратегічним пріоритетом соціального та економічного розвитку України на сучасному етапі на найближчу перспективу. За таких умов продовольча безпека в контексті національної безпеки, передбачає «Здійснення активної державної політики, спрямованої на швидке подолання кризових процесів, забезпечення необхідної адаптації підприємств АПК, до умов ринкової кон'юнктури, зміцнення їх фінансового стану, утвердження в перспективі України як держави з високоефективним, експортоспроможним сільським господарством».
ВИСНОВОК
Продовольча проблема є багатоплановою. Вона, одночасно природна і соціально-економічна, відбивається ледве чи не на всіх сторонах життя суспільства, представляє собою велику загрозу для багатьох десятків держав. Останнім часом навіть з’явився навіть такий термін як продовольча безпека.
В наші дні авторитетними міжнародними організаціями визначені медицинські норми харчування людей і, відповідно самі поняття голод і недоїдання. За їх оцінками, приблизна норма харчування для однієї людини повинна складати 2400-2500 ккал в день. Деякі ж вчені вважають, що «середньостатичному» жителю Землі для нормальної життєдіяльності потрібно 2700-2800 ккал в день. Зрозуміло, цей показник може дещо варіювати в залежності від статі, віку, виду роботи, природно-кліматичних умов та деяких інших факторів. Явно виражене недоїдання настає, коли він опускається нижче 1800 ккал, а яскравий голод – коли переходить критичну позначку 1000 ккал в день. Харчування, при якому не вистачає не лише калорій, але й білків (в першу чергу тваринного походження), а також жирів, вітамінів, мікроелементів, називають неповноцінним, або ж прихованим голодом.
Недостатня забезпеченість продовольством негативно впливає на показники середньої тривалості життя людей. Вона відбивається на їх здоров’ї, фізичній працездатності, імунітеті, адаптації до сучасних високотехнологічних виробничих процесів. До числа хвороб, викликаних калорійно-білковою недостатністю, належать: квашиоркор – захворювання, пов’язане з нестачею білкового харчування, хвороби очей, анемія. В країнах із поширеним вживанням полірованого (очищеного від оболонки) рису широке розповсюдження отримали хвороби, викликані недоліком вітаміну В1. Крайнім виявом нестачі якого є хвороба бері-бері.
На Землі існує обширний пояс голоду та недоїдання, що протягається по обидві сторони від екватору. Цей пояс починається в Південній Америці, охоплює більшу частину Африки, а потім продовжується в Азії.
Багато міжнародних експертів сходяться в тім, що виробництво продовольства у світі в найближчі 20 років буде здатно в цілому задовольнити попит населення на продукти харчування , навіть якщо населення планети буде щорічно зростати на 80 млн. чоловік. При цьому попит на продовольство в розвитих країнах, де він і так досить високий, залишиться приблизно на сучасному рівні (зміни торкнуться головним чином структури споживання і якості продуктів). У той же час зусилля світового співтовариства за рішенням продовольчої проблеми приведуть , як передбачається, до реального росту споживання продовольства в країнах, де спостерігається його недостача, тобто в ряді держав Азії, Африки і Латинської Америки, а також Східної Європи.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Ляшенко О.М. Про стратегію забезпечення продовольчої безпеки: Зб. наук. праць Луганського держ. аграрного ун-ту. Економічні науки. – Луганськ, 2006. – № 9. – С. 69-73.
2. Проблеми з продовольчої безпеки в Україні не існує // Пропозиція. – 2001. – № 3. – С. 8-9.
3. Циганкова Т. М., Петрашко Л. П., Кальченко Т. В. Міжнароднаторгівля: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2001.
4. Фомичев В. И. Международная торговля. – 2-е изд., перераб. идоп. – М.: ИНФРА-М, 2000.
5. Спиридонов И. А. Мировая экономика: Учеб. пособие. – М.: ИНФРА-М, 2001.