ЗМІСТ
стор.
Вступ 3
1 Загальна характеристика оборотних фондів 5
1.1 Сутність, склад і структура оборотних фондів 5
1.2 Нормування витрат матеріальних ресурсів для випуску одиниці продукції 8
2 Ефективність використання оборотних фондів 12
2.1 Сучасна політика ресурсозбеоеження 12
2.2 Система показників використання оборотних фондів 15
2.3 Основні напрями поліпшення використання оборотних фондів 19
Висновки 24
3 Розв’язування виробничої ситуації щодо визначення виробничої 26
собівартості виробу (19)
Перелік літератури 29
ВСТУП
В своїй роботі я розглянула тему «Оборотні фонди та їх значення у процесі виробництва». Я вважаю, що ця тема актуальна, адже оборотні фонди займають одну з найголовніших ланок в забеспеченні процеса виробництва.
Процес виробництва здійснюється за допомогаю з’єднання засобів виробництва і робочої сили. Оборотні фонди є важливою складовою частиною виробничих фондів. Для ефективного ведення господарської діяльності є важливим раціональне використання матеріальних ресурсів та правильна їх организація. В свою чергу правильна организація здійснюється через нормування оборотних фондів.
Всі оборотні фонди на підприємстві підлягають нормуванню. Нормування – це визначення мінімального запасу, який забеспечує безперервність процесу виробництва, тому раціональне використання і правильна организація матеріальних ресурсів пояснюють актуальність данної теми.
Для забеспечення безперервного процесу виробництва товару поряд з основними виробничими фондами необхідні предмети праці та матеріальні ресурси. Предмети праці разом із засобами праці приймають участь у створенні продукту праці, його споживчої вартості та утворення вартості. Оборот речових елементів оборотних фонів зв’язан з процесом праці та основними виробничими фондами.
Предметом дослідження моєї курсової роботи є склад і структура основних фондів підприємства, визначення нормативу оборотних фондів які знаходяться у виробничих запасох та у процесі виробництва.
Оборотні фонди – обов’язковий елемент процесу виробництва, основна частина собівартості продукції. Чим нижче витрати сировини, матеріалів, палива і енергії на одиницю продукції, тим екомніше витрачається праця, яка потрібна на їх добування і виробництво, тим дешевше продукт.
Наявність у підприємства достатніх оборотних коштів, які потрібні для формування оборотних фондів, є необхідною умовою для його нормального функціонування в умовах ринкової економіки.
Надалі в моїй роботі можна більш глибше ознайомитися з оборотними фондами, нормуванням витрат матеріальних ресурсів, політикою ресурсозбереження, ефективністю та напрямами поліпшення використання оборотних фондів.
1 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОБОРОТНИХ ФОНДІВ
1.1 Сутність, склад і структура оборотних фондів
Оборотні фонди являються частиною виробничих фондів, які приймають участь у процесі виробництва лише один раз, змінюють свою натуральну речову форму і свою вартість переносять на готову продукцію повністю.
Оборотні фонди підприємства мають матеріально-речову форму й вартісну оцінку. У практиці господарської діяльності оборотні фонди знаходяться у виробничих запасах і процесі виробництва (див рис. 1.1).
Рисунок 1.1 – Склад оборотних фондів
Виробничі запаси становлять найбільшу частину оборотних фондів. До них належать запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів, палива й пального, тари, ремонтних деталей і вузлів, малоцінних інструментів, господарського інвентарю (реманенту) та інших предметів, а також аналогічних предметів, що швидко зношуються. У складі запасів окремою групою виділяють малоцінні та швидкозношувані предмети, термін використання яких не перевищує одного року. В основному це засоби праці. Склад оборотних фондів у виробничих запасах подан на рис. 1.2.
Рисунок 1.2 – Склад оборотних фондів у виробниих запасах
До оборотних фондів у процесі виробництва належать незавершене виробництво, напівфобрикати власного виробництва, та витрати майбутніх періодів. Склад оборотних фондів у процесі виробництва подано на рис. 1.3.
Незавершене виробництво — це предмети праці, обробку (переробку) яких не завершено підприємством. Вони перебувають безпосередньо на робочих місцях або в процесі транспортування від одного робочого місця до іншого. До напівфабрикатів власного виготовлення відносять ті предмети праці, що їх повністю оброблено (перероблено) у даному виробничому підрозділі підприємства, але які потребують дальшої обробки в інших підрозділах (наприклад, поковки, штамповки, відливки та інша продукція заготовочного виробництва).
Витрати майбутніх періодів — є речовим елементом оборотних фондів, це грошові витрати, які зроблено в даний період, але які буде відшкодовано за рахунок собівартості продукції (роботи, послуг) у наступні періоди. До них належать витрати на підготовку виробництва, освоєння випуску нових виробів, раціоналізацію і винахідництво, придбання науково-технічної та економічної інформації, передплату періодичних видань тощо.
Рисунок 3.1 – Склад оборотних фондів у процесі виробництва
Співвідношення оборотних фондів у розрізі окремих елементів і стадій функціонування (запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів) характеризує їх виробничо-технологічну (стадійну) структуру. Вона формується під впливом низки факторів (тип виробництва, особливості продукції та технології її виготовлення, умови забезпечення підприємства матеріальними ресурсами тощо) і змінюється в часі повільно, без різких коливань. Наприклад, на промислових підприємствах України у загальному обсязі оборотних фондів частка виробничих запасів становить у середньому протягом останніх років приблизно 70%, незавершеного виробництва — 25%.
Структура оборотних фондів на підприємствах різних галузей має значні відмінності, зумовлені конкретними технологіями і формами організації виробництва, умовами забезпечення матеріальними ресурсами, цінами на них тощо. Так, найбільшу частку в загальному обсязі оборотних фондів становлять: виробничі запаси — на електростанціях та підприємствах легкої промисловості (до 90%); незавершене виробництво — на підприємствах машинобудування (близько 40%, у зв'язку з великою тривалістю виробничого циклу); витрати майбутніх періодів — на підприємствах добувної індустрії (40—50% і більше).
1.2 Нормування витрат матеріальних ресурсів для випуску одиниці продукції
З метою визначення потреби в основній сировині та інших видах матеріальних ресурсів користуються відповідними нормами витрат на виготовлення одиниці тієї чи іншої продукції. У кожній галузі народного господарства на основі проведення відповідних досліджень розробляються норми на кожний вид продукції. Нині в ринкових умовах господарювання ці норми розробляються переважно самими підприємствами або ж на їх замовлення відповідними науково-дослідними організаціями. Чинником, що сприяє підвищенню ефективності використання матеріальних ресурсів, є їх нормування.
Під нормою витрат матеріальних ресурсів розуміють гранично допустиму величину сировини, матеріалів, палива, енергії, яка може бути витрачена для випуску одиниці продукції (або для виконання певної роботи) визначеної якості за певних організаційно-технічних умов. Таким чином, норми витрат матеріальних ресурсів регламентують величину виробничих витрат матеріалів, сировини, напівфабрикатів, палива, енергії. Основні і частково допоміжні матеріали нормуються на одиницю продукції, а деякі допоміжні матеріали, що слугують для забезпечення ритмічної роботи устаткування, — на одиницю часу його роботи.
Застосування системи норми витрат матеріальних ресурсів включає велику кількість різноманітних норм. Для практичного користування їх класифікують за певними ознаками:
1) періодом дії;
2) масштабами застосування;
3) ступенем деталізації об'єкта нормування;
4) ступенем деталізації номенклатури матеріалів;
5) призначенням.
За періодом дії розрізняють норми: перспективні, що враховують прогресивні напрямки у використанні сировини, матеріалів протягом кількох років; річні, що визначають середньорічні витрати матеріальних ресурсів; поточні, які пов'язані з конкретним технологічним процесом в обмеженому календарному періоді.
За масштабом застосування розрізняють норми індивідуальні, що застосовуються для виготовлення окремого виду продукції, і групові для окремих видів продукції.
За ступенем деталізації об'єкта нормування розрізняють такі норми витратматеріальних ресурсів: на одиницю готової продукції, на вузол, на деталь.
За ступенем деталізації номенклатури матеріалів розрізняють норми специфіковані (на вид ресурсів за конкретними їх параметрами) і зведені (на вид ресурсів зі звуженою номенклатурою).
За призначенням застосовують норми витрат окремих видів матеріальних ресурсів — сировини, основних матеріалів, палива, енергії тощо.
Норми витрат матеріальних ресурсів мають бути прогресивними, технічно та економічно обгрунтованими (з урахуванням досягнень науки і техніки, передового досвіду, перспектив на майбутнє).
Техніко-економічне обгрунтування норм витрат матеріальних ресурсів пов'язане з аналізом їх структури. Структура норми витрат матеріальних ресурсів являє собою склад і співвідношення окремих її елементів. Для більшості матеріалів структура норми витрат представлена за формулою (1.1).
Нв = Rч + Q + q, (1.1)
де Нв — норма витрат;
Rч — чисті витрати матеріалу на одиницю продукції або виробничої роботи (корисні витрати);
Q — неминучі технологічні відходи та втрати;
q — інші організаційно-технологічні втрати, що виникають у процесі транспортування, зберігання тощо.
Чим меньші складові норми Q і q тим якість норми витрат вища. Норми витрат матеріалів на виготовлення одиниці продукції розраховують з урахуванням її матеріаломісткості.
У виробничо-господарській діяльності використовують три основні методи нормування витрат матеріальних ресурсів: аналітично-розрахунковий, дослідно-виробничий, звітно-статистичний.
Аналітично-розрахунковий метод є найбільш прогресивним і грунтується на детальному аналізі первісної конструкторської та технологічної документації, результатів науково-дослідних робіт, експериментів, конкретних виробничих умов, на урахуванні можливостей упровадження в плановому періоді нової техніки, технології та прогресивних методів організації виробництва. Застосування цього методу дає змогу техніко-економічно обгрунтувати складові елементи норм, виявити втрати й резерви, розробити відповідні організаційно-технічні заходи щодо забезпечення економії сировини та матеріалів.
Дослідно-виробничий метод грунтується на встановленні норм дослідних випробувань, проведених безпосередньо на робочих місцях та в цехах. Він ефективний у тих випадках, коли норму неможливо розрахувати через відсутність даних або складність розрахунків. Цей метод застосовується здебільшого при нормуванні витрат допоміжних матеріалів та інструменту.
Звітно-статистичний методполягає в розрахунку норм на базі звітних даних про фактичне використання матеріалів, сировини у звітному періоді з коригуванням їх у бік можливого зниження.
Ці норми не є прогресивними, бо не сприяють виявленню внутрішніх резервів, тому застосування їх допустиме як виняток для приблизних розрахунків та для нормування малоцінних та рідко використовуваних матеріалів.
Обчислення необхідного обсягу оборотних фондів здійснюється методом прямого розрахунку нормативів:
1) виробничих запасів;
2) незавершеного виробництва;
3) готової пробукції;
4) витрат майбутніх періодів;
5) потреби в грошових засобах у касі.
Можуть бути встановлені нормативи на непередбачувані витрати. Прогресивні норми расходів матеріальних ресрсів на одиницю продукції забеспечують раціональне використання матеріальних ресурсів на підприємстві, що веде до зниження собівартості продукції і зростання ефективності виробництва.
2 ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ОБОРОТНИХ ФОНДІВ
2.1 Сучасна політика ресурсозбереження
Ресурсозбереження - це прогресивний напрям використання природно-ресурсного потенціалу, що забезпечує економію природних ресурсів та зростання виробництва продукції при тій самій кількості використаної сировини, палива, основних і допоміжних матеріалів. Основні стратегічні напрями ресурсозбереження можуть бути зведені до таких: комплексне використання мінерально-сировинних і паливних ресурсів; впровадження ресурсо-зберігаючої техніки і технології; широке використання в галузях переробної промисловості вторинної сировини; ефективне регулювання лісокористування, підтримання продуктивності лісів, активне лісовідновлення; збереження рекреаційних ресурсів при розміщенні нових промислових об'єктів.
Необхідне використання нетрадиційних відновлювальних джерел енергії, що дозволяє заощадити звичні види енергії і позетивно відображаєтся на довкільному середовищі. Загальноприйнятими є наступні шість типів: біомаса, вітер, сонце, геотермальне середовище, океан, малі гідроелектростанції.
Одним з вагомих компонентів ресурсозбереження є вторинний ресурсний потенціал. Навіть за кризових умов господарювання щорічно утворюється близько 600 – 700 млн. тон відходів з номенклатурою більше ніж 50 найменувань, в структурі яких переважає видобувна, паливно-енергетична, металургійна, хімічна промисловість. У перспективі передбачається формування ефективного механізму вторинного ресурсоспоживання і залучення у цю сферу іноземних інвестицій. Зокрема, значнного розвитку набуде вторинна металургія. Особлива увага приділятиметься розширенню напрямів використання макулатури, полімерної вторинної сировини, деревини; створюватимуться потуності по переробці картонної, скляної, металевої та пластикової тари і упаковки.
Важливим пріоритетом є підвищення ефективності енергозбереження у зв'язку з тим, що Україна належить до енергодефіцитних країн і за рахунок власних джерел задовольняє свої потреби в паливноенергетичних ресурсах менш ніж на 50%. Відповідно до Комплексної державної програми з енергозбереження на період до 2010 року передбачається: запровадити заходи, спрямовані на скорочення енерговитрат у виробництві енергомісткої продукції й здійснення комплексного фінансово-економічного та енергетичного аудиту найбільш енергоємних виробництв і закриття на цій підставі збиткових підприємств; провести реконструкцію та технічне переозброєння ТЕЦ промислових підприємств; впровадити економічний механізм заінтересованості в економії паливно-енергетичних ресурсів, нових енергозберігаючих маловитратних технологій; запровадити на енергоємних підприємствах автоматизовану систему обліку та управління витрат енергоносіїв; залучити до паливно-енергетичного балансу країни відновлювані та нетрадиційні джерела енергії.
В цілому комплексний розвиток усіх напрямів ресурсозбереження дасть змогу сформувати нову ідеологію господарювання, що базується на економному використанні наявної ресурсної бази, оптимальному співвідношенні первинних і вторинних ресурсів та маловідходному виробничому циклі.
Ресурсозбереження як фактор підвищення ефективності виробництва повинен функціювати в рамках справедливого законодавства, закони повинні чітко формулювати співвідносини між природними ресурсами і фізичними та юридичними особами. Особи задіяні в виробництві з використанням ресурсів запаси яких, на межі або скоро будуть на межі, повинні стимулюватись з боку держави за новітні пропозиціі, щодо економіі ресурсів, за рахунок нових технологій, заміни одних ресурсів другими в нормах балансу реального співвідношення одних ресурсів до других. Треба наголосити що, такі міжнародні іноземні фонди як Європейський Банк Реконструкціі та Розвитку, зацікавлені в проектах наших підприємців, спрямованних на підвищення виробництва завдяки новим технологіям які також відповідають міжнародним екологічним стандартам, і під перспективні бізнес - проекти на тендерній основі пропонують довгострокові кредити під невисокі відсотки.
Індустріальна діяльність людини в багатьох аспектах веде до небажаних явищ і так званої ланцюгової реакції процесів шкідливих для органічного і неорганічного світу і, насамперед, для людей тому ресурсозбереження не можливе без вирішення проблеми поліпшення екологічного стану території України, у першу чергу слід починати з впровадження системи природоохоронних заходів у тих регіонах, де сьогодні екологічна ситуація найбільш напружена і які мають найбільше соціально-економічне значення для нашої держави. Такими регіонами уряд визнав: Донецько-Придніпровський, Поліський, Карпатський, Азово-Чорноморський.
Охорона природних ресурсів - це в першу чергу, турбота не тілки за них, а і про людей, їхній добробут і здоров'я. І потрібно все зробити для того, щоб кожен, хто активно взаємодіє з природно-ресурсним потенціалом, був його другом.
Залучені в господарський обіг природні ресурси є важливим фактором виробництва і не можуть не враховуватись у національіному багатстві. Природні ресурси, залучені у виробництво, є носіями виробничих відносин і втілюють у собі єдність споживної вартості та вартості.
Суспільству важливо знати, скільки потрібно докласти праці, щоб замістити ті чи інші ресурси, які були вилучені в природі. Отже, ресурсосбереженння - це не лише елемент виробництва, воно також важливе для будь-якого суспільства, оскільки дає змогу зберігати працю або попереджувати її втрати в майбутньому. Оцінка ресурсів повинна відображати не стільки фактичні витрати, пов'язані з використанням, скільки значущість природних ресурсів для народного господарства.
Останнім часом досить широкої популярності набула енергетична оцінка природних продуктивних сил. Вона грунтується на тому, що природні ресурси мають певний енергетичний еквівалент, який залежить від їх внутрішнього потенціалу і попередніх витрат на їх утворення. Тобто під різнорідні явища підводиться єдина основа, що дає змогу їх порівнювати.
Різниця або відношення між витратами і виходом eнepгії досить об'єктивно характеризує продуктивність праці.
Техніка розрахунку оцінки природного ресурсу за енергетичною методикою зводиться до дії згідно з формулою (2.1).
ОПРе =Ее/Ве (2.1)
де ОПРе - оцінка природних ресурсів епергетична;
Ев - енергетичні витрати на утворення певного виду природних ресурсів;
Be - вихід енергії, який може бути одержаний з цього виду природного ресурсу при його використанні.
Але оцінка природних умов і ресурсів історично відносна і залежить від цілої низки умов - соціальних, економічних, природних, науковотехнічних, від етапу і ступеня використання самих природних ресурсів і ступеня рівноваги природного середовища. Підвищена увага в наш час приділяється економічним оцінкам природних ресурсів, хоча вони дотепер залишаються ще недостатньо обгрунтованими.
2.2 Система показників використання оборотних фондів
Раціональне та економне використання оборотних фондів — одне з найважливіших завдань підприємств. Чим ефективніше використовуються сировина, матеріали, паливо, енергія, тим менше їх витрачається на виготовлення певної кількості продукції, тобто створюється можливість збільшити обсяги виробництва, що в цілому підвищує його ефективність.
Для оцінювання ефективності використання оборотних фондів застосовують систему показників, що диференціюються залежно від особливостей виробництва та видів сировини і матеріалів.
Розрізняють показники витрат матеріальних ресурсів та показники рівня корисного використання матеріальних ресурсів.
Показники витрат матеріальних ресурсів характеризують їх виробниче споживання, безпосередньо пов'язане з виконанням виробничої програми та з проведенням ремонтних робіт, обслуговуванням внутрішньозаводського транспорту, забезпеченням підсобного господарства тощо.
Розрізняють загальні витрати матеріальних ресурсів та питомі витрати окремого виду продукції. Загальні витрати матеріальних ресурсів - це витрати окремих матеріалів або їх сукупності на виконання виробничої програми. Загальні витрати сировини та матеріалів обчислюються в натуральних показниках, сумарні у вартісному виразі. Питомі витрати конкретного виду матеріалів характеризують величину їх на одиницю виготовленої продукції.
Для загальної характеристики витрат матеріальних ресурсів використовують показники матеріаломісткості. Для складних видів продукції (продукція машинобудування, приладобудування) частіше використовується такий показник, як витрати конкретного виду ресурсів на одиницю головної споживчої властивості. Так, для вантажного автомобіля показник матеріаломісткості визначається матеріальними витратами на 1 т-км/год перевезення вантажу тощо.
Друга група показників — показники рівня корисного використання матеріа
На підприємствах обробної промисловості, зокрема в машинобудуванні, застосовують свої показники, які характеризують використання матеріальних ресурсів.
Раціональне та економне витрачання окремих елементів оборотних фондів підприємств має неабияке економічне значення. Це зумовлюється постійним збільшенням абсолютного споживання сировини, матеріалів, енергії для виробництва продукції в різних галузях народного господарства, переважаючою часткою матеріальних витрат у загальній її вартості. Економія матеріальних ресурсів, що характеризується зниженням абсолютної та питомої витрати окремих видів ресурсів, дає змогу з такої самої кількості сировини й матеріалів виготовляти більше продукції без додаткових затрат суспільної праці, підвищувати ефективність виробництва в цілому на кожному підприємстві.
Для вимірювання ступеня ефективності використання оборотних фондів існує відповідна система техніко-економічних показників.
На підприємствах тих галузей, що переробляють первинну сировину, застосовують показник (коефіцієнт) виходу або видобутку готової продукції з вихідної сировини. Наприклад, на підприємстві кольорової металургії таким показником служить коефіцієнт видобутку міді з руди, а на цукровому заводі — вихід цукру з буряків. На підприємствах окремих галузей народного господарства показником ефективності використання сировинних ресурсів є витрата сировини на одиницю готової продукції. Так, на комбінатах (заводах) чорної металургії застосовується показник витрати сировини (залізної руди, вугільного коксу, флюсів) на одну тонну чавуну, а на підприємстві з виробництва мінеральних добрив — витрати сірчаної кислоти на тонну суперфосфату тощо.
На підприємствах обробної промисловості для цієї мети застосовують коефіцієнт використання матеріалів, тобто відношення чистої ваги (маси) виробу до норми або фактичної витрати конструкційного матеріалу. Для окремих видів матеріалів розраховують такі показники, як коефіцієнт використання площі матеріалу (листовий прокат, тканина, шкіра), коефіцієнт використання об'єму матеріалу (деревина) тощо.
Ефективніше використання оборотних фондів передбачає передовсім розв'язання конкретних завдань з економії сировини, матеріалів, палива, електроенергії. Заведено розрізняти джерела і шляхи економії матеріальних ресурсів. Джерела економії показують, за рахунок чого можна досягти економії ресурсів, а шляхи економії — як саме, за допомогою яких заходів можна заощаджувати ті чи ті види матеріальних ресурсів. З усієї сукупності можливих заходів щодо економії матеріальних ресурсів слід виокремлювати виробничо-технічні та організаційно-економічні.
Найбільші резерви підвищення рівня ефективного використання важливих видів матеріальних ресурсів зв'язано з комплексною переробкою сировини та широким застосуванням вторинних ресурсів.
Комплексна переробка сировини — це процес її промислової переробки, результатом якого є добування з вихідної сировини всіх корисних компонентів та їх повне використання, включаючи й технологічні відходи. Економічна доцільність комплексної переробки сировини зумовлена великою цінністю так званої попутної продукції, що міститься у вихідній сировині. Наприклад, за добування природного газу побіжними продуктами є конденсати, гелій, сірка; нафти — горючий газ, сірка, йод, бром; мідної, мідно-колчеданової та мідно-цинкової руди — цинк (до 7%), залізо (понад 30%), сірка (до 45%), а також свинець, кобальт, молібден, золото, срібло та інші метали в кількості, яка забезпечує їхнє рентабельне видобування.
Значна частка побіжних продуктів у загальному обсязі продукції, що виробляється, свідчить про економічну доцільність комплексної переробки вихідної сировини на підприємствах відповідних галузей народного господарства. Наприклад, понад 30% виробництва різних видів хімічної продукції зосереджено на підприємствах кольорової та чорної металургії, 10% — на підприємствах целюлозно-паперової промисловості.
Незважаючи на достатній рівень ефективності такого методу переробки вихідної сировини досягнутий ступінь комплексності її використання на більшості підприємств України не відповідає сучасним вимогам. Коефіцієнт використання багатьох видів комплексної сировини протягом останніх років тримається на рівні не більше 50—60%.
Вторинні матеріальні ресурси — це залишки сировини (матеріалів), відходи виробництва і споживання, які можуть бути повторно використані для виготовлення продукції. За ознакою утворення вони поділяються на дві основні групи — відходи виробництва та відходи споживання.
До відходів виробництва включають: залишки сировини й матеріалів, що значною мірою втратили свою первісну споживну вартість (обрізки матеріалів, металева стружка, відпрацьовані каталізатори, технічне масло, жом, меляса, макуха, костриця тощо);
побічні та побіжні продукти переробки вихідної сировини, які технологічно неминучі (різні види шлаку, лігнін, побіжні гази, пуста порода тощо). Відходи споживання охоплюють відходи: виробничого споживання (різні цілком зношені елементи засобів виробництва — брухт, гума, тара тощо) і побутового споживання (непридатні речі домашнього вжитку, зношені взуття та одяг, макулатура тощо).
За обсягом і цінністю найбільш важливе значення для промислового виробництва мають різноманітні вторинні метали, що утворюються у вигляді амортизаційного брухту і так званого оборотного металу (металева стружка, відходи ливарного виробництва). Їхня частка в загальному матеріально-сировинному балансі сталеплавильного виробництва становить понад 45%. Проте масштаби використання вторинних матеріальних ресурсів на підприємствах відповідних галузей промисловості України аж ніяк не можна визнати задовільними. Особливо це стосується побутових відходів. Наприклад, частка паперової макулатури у загальному обсязі сировини для виготовлення паперу й картону становить нині трохи більше 20%, що майже в 2—2,5 рази нижче за технологічно можливий та економічно доцільний рівень.
2.3 Основні напрями поліпшення використання оборотних фондів
У сучасних умовах господарювання однією з дуже важливих проблем кожного підприємства є економія матеріальних ресурсів та пошук резервів їх кращого використання.
Розрізняють джерела та шляхи економії матеріальних ресурсів. Економне використання матеріальних ресурсів полягає у формуванні такого рівня витрат сировини і матеріалів, за якого на виготовлення продукції високої якості використовується мінімальна кількість сировини та матеріалів. Водночас, створюючи раціональну структуру металоспоживання, у виробничому процесі потрібно застосовувати такі матеріали, сировину, котрі дають змогу підвищити споживні якості продукції при порівняно низьких витратах на її виготовлення. З цією метою на підприємстві розробляють комплекс заходів щодо економії матеріальних ресурсів з урахуванням специфіки виробництва продукції на даному підприємстві.
Джерела економії показують, за рахунок чого може бути досягнута економія.
Шляхи (напрямки) економії — це способи, заходи з допомогою яких може бути досягнута економія.
Основними джерелами економії сировини та матеріалів є:
1) зниження ваги виробів;
2) зменшення питомих витрат матеріалів;
3) скорочення відходів і витрат сировини та матеріалів;
4) використання відходів;
5) використання вторинної сировини;
6) ліквідація браку.
Раціональне використання матеріальних ресурсів визначається багатьма факторами. Конструктори, проектанти нових видів продукції шукають шляхи досягнення кращіх параметрів якості, економії затрат матеріалів, застосовуючи найбільш прогресивні їх види. Серед усієї сукупності можливих заходів економії матеріальних ресурсів слід відокремлювати, насамперед, виробничо-технічні та оргаизаційно-економічні заходи (рис 2.1).
До виробничо-технічних напрямків відносять заходи, пов'язані з якісною підготовкою сировини до її виробничого споживання; удосконалення конструкції машин, устаткування і виробів; застосування більш економних видів сировини, палива; комплексне перероблення сировини; застосування маловідхідної та безвідхідної технології.
Рисунок 2.1 – Джерела та шляхи економії матеріальних ресурсів на підприємствах
У галузях первинного оброблення сировини головним заходом є якісна підготовка сировини до оброблення. Способи підготовки сировини — збагачення вугілля, руд для коксохімічної промисловості, гірничої і кольорової промисловості. Збагачення руд та вугілля забезпечує значний економічний ефект. Так, підвищення вмісту заліза в шихті на 1% збільшує продуктивність печі на 2% і дає змогу зекономити біля 20% коксу.
У машинобудуванні виробничо-технічні напрямки можна поділити на такі:
1) Зниження відносної металомісткості машин, механізмів, агрегатів у результаті запровадження досягнень науково-технічного прогресу. Завдяки науково-технічному прогресу в машинобудуванні підвищується потужність машин та устаткування, що, безперечно, супроводжується порівняльним зниженням їх чистої і відносної ваги, підвищенням їх якості та зниженням питомих експлуатаційних витрат.
2) Застосування економічних видів і профілів прокату, що забезпечують економію металів до 70%.
3) Заміна традиційних конструктивних матеріалів. У машинобудуванні відбувається процес заміни традиційних чорних металів синтетичними матеріалами - пластичними масами, синтетичними елементами. Пластичні маси широко використовуються в автомобільній, авіаційній промисловості, що зменшує відносну вагу машин та устаткування і водночас забезпечує значну економію металу.
До основних організаційно-економічних напрямківекономії матеріальних ресурсів відносять такі: удосконалення та підвищення наукового рівня нормування і планування матеріаломісткості продукції; розроблення і впровадження технічно обгрунтованих норм і нормативів витрат матеріальних ресурсів тощо.
Головним напрямком економії матеріальних ресурсів на підприємстві є: збільшення виходу кінцевої продукції з однієї і тієї самої кількості сировини і матеріалів. Це, у свою чергу, залежить від технічного рівня виробництва, рівня кваліфікації, майстерності робітників, що виготовляють продукцію, раціональної організації матеріально-технічного забезпечення, норм витрат і запасів матеріальних ресурсів.
Важливим напрямком економії матеріальних ресурсів є скорочення втрат у виробничому процесі. Для цього потрібно забезпечити необхідні умови зберігання, перевезення як матеріальних ресурсів, так і готової продукції; раціонально готувати паливо, сировину, матеріали для подальшого оброблення в процесі виробництва, застосовувати ефективну, дійову систему економічного стимулювання працівників.
Найбільші за велечиною резерви підвищення рівня використання найважливіших видів матеріальних ресурсів пов’язані з комплексною і ефективною переробкою сировини та оптимальним використанням відходів, тобто вторинних ресурсів.
ВИСНОВКИ
Отже, з написаній мною курсовій роботі можна узагальнити усі факти та зробити деякі висновки. Для нормального функціонування кожного підприємства необхідні оборотні кошти, що представляють собою грошові кошти, використовувані підприємством для придбання оборотних фондів і фондів обігу.
Оборотні фонди, тобто матеріальні ресурси на відміну від основних фондів використовуються в одному виробничому циклі, і їх вартість переноситься на продукт відразу і повністю.
Раціональне й ощадливе використання оборотних фондів – першочергова задача підприємств, тому що матеріальні витрати складають 3/4 собівартості промислової продукції. Зниження матеріалоємності виробу досягається різними шляхами, серед яких головними є впровадження нової техніки, технології, удосконалювання організації виробництва і праці.
Основна риса сучасного перехідного періоду - недостача у підприємств оборотних коштів. Прискорення оборотності оборотних коштів, що виміряється коефіцієнтом оборотності і тривалістю одного оберту в днях, досягається різними заходами на стадіях створення виробничих запасів, незавершеного виробництва і на стадії обігу.
Головною метою управління активами підприємства, у тому числі й оборотними коштами, є максимізація прибутку на вкладений капітал при забезпеченні стійкої і достатньої платоспроможності підприємства. Причому, ці задачі у певній мірі протистоять один одному. Так, для підвищення рентабельності грошові кошти повинні бути вкладені в різні оборотні і необоротні активи, із свідомо більш низкою, ніж гроші, ліквідністю. А для забезпечення стійкої платоспроможності в підприємства постійно повинна знаходитися на рахунку деяка сума коштів фактично вилучених з обігу для поточних платежів.
Важливою задачею в керуванні оборотними коштами є забезпеченн оптимального співвідношення між платоспроможністю і рентабельністю шляхом підтримки відповідних розмірів і структури оборотних активів.
У сучасних умовах украй важливо правильно визначати потребу в оборотних коштах. Оборотні кошти підприємства повинні бути розподілені по всіх стадіях кругообігу у відповідній формі й у мінімальному, але достатньому обсязі. Наднормативні запаси відволікають з обігу грошові кошти, свідчать про недоліки матеріально-технічного забезпечення, неритмічності процесів виробництва і реалізації продукції. Усе це приводить до омертвіння ресурсів, їхньому неефективному використанню.
Як відомо, критерієм ефективності керування оборотними коштами служить фактор часу. Чим довше оборотні кошти перебувають в одній і тій же формі (грошовій або товарній), тим за інших рівних умов нижче ефективність їхнього використання, і навпаки.
Слід також зазначити, що підприємство повинне підтримувати оптимальне співвідношення власних і позикових оборотних коштів, тому що від цього прямо залежить його фінансова стабільність і незалежність, можливість одержання нових кредитів.
Виробнича ситуація 19
На підставі наведених даних розрахуйте виробничу собівартість виробу, вкажіть основний шлях зниження його собівартості.
Матеріальні витрати на одиницю продукції становлять:
| Види матеріалу |
Норма витрати на Один виріб, кг |
Ціна матеріалу За 1 кг, грн |
| 1. Прокат сталевий листовий А1 |
3,1 |
0,72 |
| 2. Прокат сталевий листовий А2 |
10,0 |
0,93 |
| 3. Прокат сталевий трубний |
5,2 |
0,65 |
Відходи сталі становлять 1,3 кг і реалізуються за ціною 0,50 кг.
У виготовленні виробу приймають участь робітник ІІІ розряду і робітник ІV розряду. Погодинна тарифна ставка робітника І розряду – 2,15 грн., тарифні коефіцієнти становлять: ІІІ – 1,416; ІV – 1,627; трудомісткість роботи робітника ІІІ розряду – 2,1 години, трудомісткість роботи робітника ІV розряду – 2,5 години. Додаткова заробітна плата становить 13%, відрахування на соціальні потреби – 37,8%. Витрати електроенергії на технологічні цілі – 2,45 грн., загальновиробничі і загальногосподарські витрати – 4,75 грн.
Розв’язування виробничої ситуації:
1. Собівартість одиниці продукції (матеріальні витрати):
(3,1 * 0,72) + (10 * 0,93) + (5,2 * 0,65) = 14,91 (грн.);
14,91 – 1,3 * 0,50 = 14,26 (грн.);
2. Основна заробітна плата:
(2,15 * 1,416) * 2,1 + (2,15 * 1,627) * 2,5 = 6,39 + 8,75 = 15,14 (грн.);
3. Додаткова заробітна плата:
15,14 * 0,13 = 1,97 (грн.);
4. Сума основної і додаткової заробітної плати:
15,14 + 1,97 = 17,11 (грн.);
5. Соціальні відрахування:
37,8 * 17,11 / 100 = 6,46 (грн.);
6. Виробнича собівартість:
14,26 + 2,10 + 17,11 + 6,46 + 2,45 + 4,75 = 47,13 (грн.).
Шляхи зниження собівартості продукції:
Зниження собівартості – це не одноразовий акт, а повсякденне завдання, яке стоїть перед керівництвом підприємства, багатоплановий процес, який потребує системного підходу і єдиного управління. Зменьшуючи витрати за кожною калькулятивною статею можна зменьшити собівартість продукції
1) Якщо на підприємстві значну питому вагу займають матеріальні витрати, підприємство є матеріаломістким, і основним чинником зменьшення витрат є втілення безвідходної і маловідходної технології; використання неминучих відходів виробництва; установлення прогресивних норм расходу матеріальних ресурсів на одиницю продукції.
2) Якщо заробітна плата з відрахуваннями займає значну питому вагу у витратах, це підприємство є трудомістким. Основний шлях у цьому випадку – зростання продуктивності праці, що дає змогу зкоротити чисельність робітників.
3) Якщо амортизаційні відрахування займають значну питому вагу у витратах, це підпрємство є фондомістким і основний шлях – раціональне використання основних виробничих фондів.
4) Також, щоб зменьшити собівартість продукції, необхідно зменьшити адмінистративно-управлінські витрати підприємства.
Для того, щоб отримати якнайбільший прибуток (забезпечити собі технічний і соціально-економічний розвиток) підприємству потрібно намагатись максимально знижувати витрати виробництва (собівартість). Для цього необхідно постійно слідкувати за співвідношенням між доходами і витратами, пов’язаними з випуском продукції. Саме це співвідношення є визначальним для прийняття рішення про те, яку продукцію виробляти, яким чином і які послуги надавати.
ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ
1. Афанасьєв М. В. Економіка підприємства. Підручник / М. В. Афанасьєв, А. Б. Гончаров; За ред. проф. М. В. Афанасьєва. – Харків: ВД «ІНЖЕК», 2003. – 410 с.
2. Базилевич В. Д., Попов В. М., Базилевич К. С. Економічна теорія. Політекономія: Підручник для студентів вищих закладів освіти / В. Д. Базилевич. – К.: Знання-Прес, 2001. – 581 с.
3. Башнянін Г. І., Іфтемчук В. С. Генеза ринкової економіки. Навчальний економічний словник-довідник / В. С. Іфтемчук, В. А. Григорьєв, І. І. Манилич, Г. Д. Шутак; За ред. докт. екон. наук, проф. Г. І. Башняніна, канд. екон. наук, доц. В. С. Іфтемічука. – К.: «Магнолія плюс», 2004. – 688 с.
4. Біленко Т. І., Бодров В. Г., Волинцев В. В., Глаголєва О. Б. Політична економія: Навч. посібник / В.О. Рибалкін, В.Г. Бодров. – К.: Академвидав, 2004. – 672 с.
5. Білик В. О., Саблук П. Т., Шкарбан Д. В. Економічна теорія: Навч. посіб. для студ. та викл. агр. закл. освіти / В. О. Білик, П. Т. Саблук. - 4 вид., перероб. та доп. - К.: ННЦ ІАЕ, 2004. – 560 с.
6. Бойчик І. М. Економіка підприємства. Навч. посіб. / І. М. Бойчик. – К.: Атіка, 2002. – 478 с.
7. Вілкул Ю. Г. Основи економічної теорії: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. освіти / Ю. Г. Вілкул. – Кривий Ріг: «Мінерал», 2001. – 260 с.
8. Воробйов Є. М., Гриценко А. А., Лісовицький В. М. Економічна теорія: Посібник для вищої школи / Є. М. Воробйов. - К.; Х.: ТОВ "Корвін", 2003. - 703с.
9. Герасимчук І. О., Пахомов В. Г. Управління витратами виробництва та собівартість продукції. Навчальний посібник / І. О. Герасимчук, В. Г. Пахомов. – К.: Київ. Держ. Торг.-екон. Ун-т, 2000. – 65 с.
10. Манів З. О., Луцький І. М. Економіка підприємства. Навч. посіб. / З. О. Манів, І. М. Луцький. – К.: Знання, 2004. – 580 с.
11. Політична економія: Навчальний посібник / За ред. В. О. Рибалкіна, - К.: Академвидав, 2004. – 672 с.
12. Покропивний С. Ф. Економіка підприємства. Підручник / М. Г. Грещак, В. М. Швидаденко; За ред. докт. екон. наук, проф. С. Ф. Покропивного. – К.: КНЕУ, 2001. – 528 с.
13. Чаюн. І. О., Бондар І. Ю. Планування виробничої програми підприємства та її ресурсне обгрунтування. Навч. посіб. / І. О. Чаюн. – К.: нац. торг.-екон. ун-т, 2000. – 127 с.
14. Шегда А. В. Економіка підприємства. Підручник / А. В. Шегда, М. П. Нахаба; За ред. докт. екон. наук, проф. А. В. Шегди. – К.: Знання, 2006. – 614 с.