1. Історія становлення Швейцарської Конфедерації.
Столиця – Берн
Територія. Швейцарія знаходиться в Центральній Європі. На півночі вона межує з Німеччиною, на заході - з Францією, на півдні - з Італією, на сході - з Австрією і Ліхтенштейном. Площа 41,3 тис. км ².
Населення. 7, 60 млн. осіб (2009р.).
Природнокліматичні умови. Велика частина території знаходиться в Альпах (висота до 4634 м, пік Дюфур), в центрі країни розташоване Швейцарське плоскогір'я, на північному заході – гори Юра. Клімат – помірний, але змінюється з висотою.
Державний устрій. Швейцарія – федеративна парламентська республіка. Кожен кантон має свою конституцію, парламент, уряд. Глава держави і уряду – президент Конфедерації, який обирається на рік урядом з числа членів уряду – федеральних радників. Законодавчий орган – двопалатні Федеральні збори (Національна рада з 200 депутатів і Рада кантонів з 46 депутатів). Вищим виконавчим органом є Федеральна рада (уряд), що складається з 7 федеральних радників Кожен федеральний радник керує одним з семи федеральних департаментів.
Адміністративно-територіальний поділ. 23 кантони або 20 кантонів і 6 напівкантонів.
Мова. Офіційні мови – німецька (діалект “швіцердюч”, рідний для 63,7% швейцарців), французька (19,2%), італійська (7,6%), ретороманська (0,6%). Ретороманська мова поширена тільки в гірському кантоні Граубюндена (північний схід).
Релігія. 46,1% населення – католики, 40%–протестанти.
Грошова одиниця. Швейцарський франк.
Швейцарія – країна, дохід на особу і рівень життя в якій вважаються найвищими в світі, а безробіття і податковий тягар - відносно низькими. Важливим джерелом різноманітних успіхів Швейцарії є її складна і надзвичайно повчальна історія виникнення її як конфедеративного держави.
Датою заснування Швейцарської Конфедерації є 1 серпня 1291 року, коли три лісові кантони (землі) — Урі, Швіц і Унтервальден, захищаючи незалежність від австрійських Габсбургів, уклали оборонний союз (“вічний союз”) в рамках “священної Римської імперії”. До речі, назва Швейцарії походить від назви одного з цих кантонів — Швіц.
На території сучасної Швейцарії в ІІ ст. до н.е. проживало кельтське плем'я гельветів (від назви яких походить колишня назва Швейцарії - Гельвеція). Потім ці землі були завойовані військами Юлія Цезаря (58 р. до н.е.) і виявилися включеними в склад Римської імперії. У ІІІ-V ст. н.е. на цю територію почало постійно вторгатися німецьке плем'я алеманів, що зайняло поступово всю її східну частину. В другій половині V ст. західні області відійшли до Бургундії. У VI ст. ці території увійшли до складу Франкської держави. Після її розпаду (843 р.) східна частина відійшла до Німеччени (яка стала пізніше ядром Священної Римської імперії), а західна - до Бургундії (такий поділ в основному відповідав мовно-етнічній відмінності).
У 1033 р. обидві частини були включені до складу Священної Римської імперії. Стали з'являтися великі феодальні володіння (графства та герцогства). На сході пануючі позиції захопили Габсбурги, на заході - Савойські графи. Але деяким впливовим містам (Женеві, Цюриху та Берну), а також “лісовим кантонам” Швіц, Урі, Унтервальден) вдалося домогтися особливих імперських прав, тобто знайти фактичну незалежність.
Швейцарська конфедерація виникла в 1291 в результаті союзного договору між трьома “лісовими кантонами” для спільної боротьби за незалежність проти панування Габсбургів. Чергова спроба знову їх підпорядкувати закінчилася поразкою імператорських військ при Маргартене (в 1315 р.), після чого до союзу переможців стали приєднуватися і інші кантони (Люцерн, Цюріх, Цуг, Гларус і Берн). Таким чином виник союз 8 кантонів, який продовжив боротьбу за незалежність. У 1388 р. Габсбурги були змушені укласти мир на дуже сприятливих умовах для Швейцарського союзу.
У тривалих і майже безперервних війнах швейцарська військова майстерність досягла високого рівня. У XIV-XVI ст. конфедерація стала навіть основним постачальником найманих солдатів в армії багатьох провідних європейських країн. У кінці XV ст. імператор Священної Римської імперії Максиміліан I почав чергову спробу знову поставити в залежність союз швейцарських кантонів. Однак ця Швейцарська (або Швабська) війна закінчилася повною поразкою імператорських військ. В укладеному договорі (1511 р.) Швейцарський союз повністю розірвав свій зв'язок з імперією і визначився як самостійна держава (міжнародне визнання цей акт отримав після Вестфальського мирного договору в 1648 р.).
У наступні роки тривало територіальне розширення конфедерації (до 1798 р. до її складу входило вже 13 кантонів). Почався процес поступової організаційної перебудови союзу. У рамках конфедерації був відсутній постійний центральний орган управління, його заміняли періодичні сейми, на яких право голосу мали тільки ”повноправні кантони”. Поряд з ними існували “союзні землі” (Женева, Санкт-Гален та ін) і навіть “підвладні території”(Ааргау, Тічіно та ін.). Останні були абсолютно безправними. Протиріччя між учасниками “союзу кантонів” призводили до постійної боротьби і навіть збройних зіткнень.
Перша спроба створення центральної влади і проголошення рівності всіх кантонів була зроблена в рамках Гельветічної республіки (1798 р.), створеної за сприяння Франції. Але після краху наполеонівської імперії швейцарський сейм прийняв (в 1814 р.) новий варіант союзного договору про конфедерацію кантонів, який знов значно обмежив компетенції центральної влади. Віденський конгрес (1814 – 1815 рр) схвалив цей договір, принцип ”постійного нейтралітету” Швейцарії, а також приєднання до конфедерації нових кантонів (їх загальна кількість зросла до 22).
Разом з тим верховна влада, яка знову була передана сейму, ставала дедалі менш ефективною. У 1832 р. сім найбільш економічно розвинених кантонів (Цюріх, Берн та ін) створили так званий ”Зібенбунд” (“Союз семи”), який виступив з вимогою перегляду союзного договору (від 1814р.). На противагу йому в 1845 виник “Зондербунд” (“Особливий союз”), до складу якого увійшло також сім кантонів, але економічно менш розвинених з феодально-клерикальним товариством (Швіц, Урі та ін.). Між тими протиборчими спілками зростали суперечності і навіть почалася громадянська війна (листопад - грудень 1847 р.), яка закінчилася перемогою буржуазних сил.
У 1848 р. була прийнята нова Конституція країни, на основі якої Швейцарська конфедерація перетворилася з нетривкого союзу кантонів в єдину союзну державу. Замість сейму була заснована Федеральна асамблея, що складалася з Національної ради та Державної ради (Рада кантонів). Виконавча влада була передана Федеральній раді (тобто уряду). У 1874 р. до Конституції були внесені зміни, які суттєво розширили компетенцію центральної влади, в тому числі щодо нагляду держави за діяльністю церкви.
Завершена централізація сприяла більш швидкому економічному розвитку країни. З'явився єдиний внутрішній ринок (були об'єднані митниці, пошта, уніфікована грошова система та ін.). Бурхливими темпами почали зростати легка промисловість, годинникове виробництво, а в кінці XIX ст. почалося становлення машинобудування. Основними передумовами індустріалізації країни стали накопичення капіталів в результаті здійснення посередницьких операцій у міжнародній фінансовій сфері, значний приплив технічної інтелігенції та кваліфікованої робочої сили з сусідніх провідних європейських країн. Суттєву роль відіграли зростаючі доходи з курортно-туристичної сфери, яка поступово перетворилася на одну з провідних галузей національної економіки.
Масштабні зміни загального вигляду країни (як ”тихого і затишного альпійського раю”) сприяла підвищена активність у формуванні нової транспортної інфраструктури. Велике значення набуло залізничне будівництво, відкриття двох найбільших тунелів: Сен-Готардского (1882 р.) і Сімплонского (1906 р.). Країна поступово перетворювалася на найважливіше європейське транспортне перехрестя (особливо між Північчю і Півднем континенту). Цей фактор виявився одним з найважливіших при формуванні нових “виробничих ніш” країни, орієнтованих в основному на світові ринки. Почалося особливо інтенсивний розвиток спеціалізованих галузей машинобудування, електротехніки, хімії (особливо фармацевтики).
Під час I і II Світових воєн Швейцарія зберігала нейтралітет, але її Збройні сили були дуже активні в охороні національних кордонів (наприклад, під час II світової війни в повітряному просторі країни було збито 200 літаків воюючих країн). Звичайно, під час цих воєн країна отримувала величезні доходи від виконання не тільки великих виробничих замовлень, але і масштабних посередницьких фінансових операцій.
Отже, сучасна Швейцарія - одна з найбільш високорозвинених країн світу. Спираючись на основні принципи “вічного нейтралітету” дозволила їй створити ефективне демократичне суспільство, яке характеризується політичною стабільністю і господарським процвітанням. Швейцарія внесла особливо істотний внесок у формування релігійно-просвітницького обличчя сучасної Європи і всього світу.
2. Особливості структури економіки Швейцарії.
Швейцарія є мирною, процвітаючою та стабільною сучасною ринковою економікою з низьким рівнем безробіття, висококваліфікованою робочою силою, і одним з найвищих у світі ВВП на особу. Високорозвинений сектор послуг на чолі з фінансовими послугами та обробною промисловістю, заснованою на наукомісткості виробництва призводить до постійного виграшу її економіки.
ВВП (2008 р.): 316.7 млрд. дол. США (39 місце в порівнянні зі світом);
ВВП на особу (2008 р.): 41800 дол. США (18 місце в порівняння зі світом);
Реальний темп зростання ВВП:
1,6 % (2008 р.) (166 місце в порівнянні зі світом);
3,6 % (2007 р.);
3,6 % (2006 р.);
Рівень безробіття (грудень 2008 р.): 2,6% (30 місце в порівнянні зі світом);
Рівень інфляції (2008 р.): 2,4 % (24 місце в порівнянні зі світом);
Державний борг (2008 р.): 40,9 % ВВП (54 місце в порівнянні зі світом);
Валютні резерви (31 грудня 2008 р.): 74,07 млрд. дол. США (20 місце в порівнянні зі світом).
Незважаючи на відсутність корисних копалин (крім хіба що солі, що видобувається в долинах річок Рона і Рейн), Швейцарія стала високорозвиненою індустріальною країною з високорозвиненим сільським господарством.
Характерними особливостями промисловості Швейцарії є її велика залежність від зовнішніх джерел сировини, спеціалізація на виробництві високоякісної дорогої продукції (в окремих галузях експортна квота коливається від 80% до 90%).
Головні галузі промисловості: металообробка і машинобудування, зокрема, прецизійне верстатобудування, виробництво транспортних засобів і текстильного устаткування, електромашинобудування, а також хімічна, біохімічна, фармацевтична (15% експорту медикаментів у світі), текстильна, годинникова (50% світового експорту) та харчова промисловість. Виробляється алюміній, цемент, електроенергія, барвники, чавун, сталь, кокс.
Велика лісопереробна промисловість працює на внутрішній і зовнішній ринки.
Текстильна індустрія, найстаріша в країні, багато років була найважливішою галуззю промисловості. Однак під час Другої світової війни відбулося зрушення на користь металургії та хімічної промисловості, а протягом 1980-х років швидко розвивалося виробництво машин та устаткування. У 1990-х роках велику роль відіграло виробництво хімічних продуктів і медикаментів, наукових і вимірювальних приладів, оптичних інструментів, верстатів і продуктів харчування, особливо сира і шоколаду. Серед інших промислових продуктів виділялися взуття, папір, вироби зі шкіри і гуми.
Але найбільш відома швейцарська годинникова промисловість, яка сконц
Країна виробляє близько половини загального обсягу продукції у світі, випускаючи як розкішні і дорогі годинники, так і відносно дешеві (наприклад, годинник фірми Swatch), однак висока якість і тих, і інших забезпечують швейцарським компаніям незмінний успіх на світовому ринк
Основним імпортером швейцарських годинників є США, крім того, значну частку займають країни Західної Європи. Марки “Ролекс”, “Тіссот”, “Омега” користуються величезною повагою у всьому світі. Вони є показником матеріального і соціального статусу. Багато виробників використовують у виготовленні годинників ручну роботу, вміло поєднуючи її з високою механікою.
Другий кит Швейцарської економіки - це шоколад. Компанія Nestle відома в усьому світі і вважається еталоном харчової промисловості. Більша частина шоколаду випускається на заводі в місті Невшателі. Також важливе місце займає виробництво сиру (150 млн тонн на рік). Всесвітньо відомі сорти Грюйер, Аппенцеллер, Тільзіт, Раклет, Шабцігскій.
Що стосується сільського господарства, то близько 10% площі Швейцарії використовується під ріллю і ще 28% для екстенсивного розведення великої рогатої худоби та виробництва молочних продуктів. Молоко майже повністю переробляється на сир або масло. Сир - одна з важливих предметів експорту. У багатьох країнах відомі швейцарські сорти сиру. Приблизно третина території країни зайнята непродуктивними землями (принаймні непридатними для землеробства), особливо в кантонах Урі, Вале і Граубюнден, і чверть - вкрита лісами. Не дивно, що 40% продовольчих товарів доводиться імпортувати. У той же час Швейцарія забезпечує повністю себе пшеницею, а м'ясо-молочна продукція виробляється в надлишку. Основні землеробські кантони - Берн, Во, Цюріх, Фрібург та Аргау. Головними сільськогосподарськими культурами є пшениця, картопля, цукровий буряк, ячмінь, кормові трави. У кантоні Тессін вирощується виноград, з якого роблять біле столове вино.
Сільське господарство в Швейцарії субсидується майже на 70 % в порівнянні з 35% в ЄС. Крім того воно захищено системою протекціоністських бар’єрів.
Близько 37% електроенергії в Швейцарії виробляється на АЕС, 50% на ГЕС, а решта 13% на ТЕС з імпортованої нафти. Більшість ГЕС знаходиться в Альпах, де створено більше 40 штучних озер - водосховищ.
Швейцарія має високорозвинену транспортну систему. Розвинуто річковий транспорт (головний порт Базель). Залізниці майже повністю електрифіковані і є одними з кращих в Європі. Є також багато залізничних і автомобільних тунелів. Швейцарія - єдина країна, яка не має виходу до морів, але має в своєму розпорядженні морський флот.
Основну роль у швейцарської економіці з другої половини ХХ ст. відіграє сфера послуг, у тому числі туризм і банківська справа. Всього в цій сфері зайнято 60% працюючих.
Швейцарія – одна з найважливіших фінансових центрів світу. Низьке оподатковування в банківському секторі економіки дозволило створити найсильнішу кредитно-фінансову систему. Активи другого за розміром у світі й найбільшого банку Швейцарії UBS досягають майже одного трильйона доларів. Швейцарські банки вважаються надійними і перспективними, розплачуватися платиновою кредитною карткою банку UBS вважається ознакою гарного тону.
Є дві взаємопов'язані банківські системи: державна система, яка включає Швейцарський національний банк і банки кантонів, і система приватних банків. Зростає роль іноземних банків. У відповідності зі швейцарським банківським законом 1934 року, банкам забороняється надання інформації про своїх клієнтів без їхньої згоди. Під тиском урядів інших держав, особливо США, були прийняті постанови, якими дозволяється розкриття таємниці вкладів, особливо коли вкладники перебувають під слідством у зв'язку з валютними злочинами, такими, як підробка грошових знаків і торгівля конфіденційною інформацією. Після тривалих дебатів уряд Швейцарії наприкінці 1990-х років дозволив також розкривати таємницю вкладів у зв'язку з розшуком коштів, які належали жертвам нацистського геноциду. Це дало деяке скорочення припливу капіталів, що, можливо, є однією з причин економічного спаду останніх років. Інвестиції з-за кордону і банківські операції дозволяють компенсувати постійне перевищення імпорту над експортом (через майже повну відсутність корисних копалин Швейцарія є покупцем майже всього спектру сировини).
Швейцарська фондова біржа - одна з найбільш активних міжнародних ринків торгівлі акціями та облігаціями. Біржа в Цюріху - найбільша в континентальній Європі.
Швейцарія також відіграє важливу роль на світовому ринку страхових послуг, особливо в сфері комерційного страхування. Деякі провідні швейцарські страхові компанії більше половини свого доходу отримують від операцій на зовнішньому ринку.
Індустрія туризму - одна з життєво важливих джерел доходів Швейцарії. Туристичний сезон триває майже цілий рік. Обслуговування туристів - готелі, кемпінги, ресторани, кафе, служба провідників, навчання гірськолижного спорту, продаж сувенірів і інше - дають країніприблизно 1,5 млрд. швейцарських франків на рік. В Швейцарії головним чином відпочивають туристи з ФРН, Великобританії, Франції, США, країн Бенілюксу та Скандинавії.
Отже, сучасна Швейцарії має доволі високі темпи розвитку національна господарства та конкурентноспроможну економіку, що призвело до того, що її було визнано найбільш стабільною економікою в усьому світі.
3. Економічна діяльність Швейцарії на сучасному етапі розвитку.
Швейцарія – експортоорієнтована країна. Відносно невеликий обсяг внутрішнього ринку змушує швейцарські компанії виходити на світову арену, тому експорт займає провідне становище в її економічному житті.
Завдяки високій конкурентоспроможності швейцарських компаній на зовнішньому ринку, що обумовлена високою якістю продуктів, що випускаються, більше 90% виробленої в країні продукції вивозиться за кордон. Для підтримки високого рівня якості швейцарських товарів, багато фірм інвестують гроші в науково-технічні розробки, і в деяких галузях економіки для розвитку і впровадження інноваційних проектів виділяється понад 15% коштів від загального доходу. Приблизно близько половини всіх експортних доходів країни припадає на продукцію машинобудування (ткацькі верстати, папір і друкарські верстати, штампувальні машини для обробки металів, ескалатори та ліфти, пакувальний матеріал, залізничні зубчасті рейки), а також вироби електронної і хімічної промисловості. Швейцарія виробляє близько половини загального обсягу годинникової продукції у світі, випускаючи як розкішні і дорогі годинники, так і відносно дешеві (наприклад, годинник фірми Swatch), однак висока якість і тих, і інших забезпечують швейцарським компаніям незмінний успіх на світовому ринку.
Країна небагата природними ресурсами, і тому істотну частку імпорту складає сировина, а також напівфабрикати та споживчі товари. В результаті, імпортуючи відносно дешеву сировину, Швейцарія виводить на європейський та міжнародний ринок, в основному, дорогу високотехнологічну та високоякісну продукцію, що забезпечує їй стабільний профіцит торговельного балансу.
Загалом експорт Швейцарії у 2008 р. склав 233,1 млрд. дол. США ( що є більше за експорт 2007 р. – 200.5 млрд. дол.. США), завдяки чому вона зайняла 20 місце в порівнянні зі світом по експорті товарів і послуг.
Основними торгівельними партнерами по експорту є ( у 2008 р.): Німеччина (21,2%), США (8,7%), Франція (8,2%), Італія (7.9%), Австрія (4.5%).
У 2008 р. Швейцарія також імпортувала товарів і послуг на загальну суму 213 млрд. дол. США (20 місце в порівнянні зі світом), що на 25,3 млрд. дол.. США більше ніж у 2007 р.
Основними торгівельними партнерами по імпорту є (у 2008 р.): Німеччина (27,7%), США (10,6%), Італія (10,3%), Франція (8,4%), Росія (4,4%), Великобританія (4%).
Щодо України, то основними складовими українського експорту в Швейцарію є сировина, металургійна та сільськогосподарська продукція, нафтопродукти, добрива.
В імпорті України переважають засоби захисту рослин, лікарські препарати, устаткування, прилади, верстати.
Всього Україна експортувала до цієї країни товарів на суму 144 млн. швейцарських франків, а імпортувала – на суму 627 млн. швейцарських франків (2008 р.).
Будучи країною, чиє економічне зростання залежить від експорту, і в зв'язку з тісними економічними зв’язками з Західною Європою та США, економічне зростання в Швейцарії віддзеркалює спади і зростання, які відбуваються у цих країнах. Швейцарська економіка в середньому в період між 1991-1997 рр. мала нульове зростання. Починаючи з кінця 1997 р, вона поступово набирає темпи зростання до піку в 2000 р. (3%). Протягом 2002-2003 рр. економіка знову зростала досить повільно. Але вже з 2004 року реальний темп зростання ВВП становив 2,5% річних – до недавньої глобальної економічної кризи. Довгострокове економічне зростання, однак, має базуватися на структурних реформах. З метою максимального збільшення свого економічного потенціалу, Швейцарії необхідно пройти через важкі аграрні реформи і реформи в області конкуренції.
Економічний підйом мав певний позитивний вплив на ринок праці, який почав слабшати через вплив глобальної фінансової кризи (економіка Швейцарії вступила в рецесію в другій половині 2008 р.). Безробіття скоротилася з 4,1% у грудні 2003 року до 1,5% в 2007 р., але знову зросло до 2,7% у грудні 2008 р.
Світова фінансова криза докотилася і до швейцарських банків – швейцарський UBS став одним із великих банків, які найбільше постраждали від кризи на американському іпотечному ринку. Цей банк є однією з найбільших фінансових компаній у світі і діє на території 50 країн світу. Уряд Швейцарії вимушений був піти на низку заходів, щоб зберегти UBS. Зокрема, 16 жовтня 2008 р. банк оголосив, що залучає 6 млрд. швейцарських франків (3,98 млрд. євро) за рахунок додаткової емісії акцій у формі конвертованих нот, які викупить уряд країни. Чисті збитки швейцарського банку UBS AG за 9 місяців 2009 року знизилися на 69% і склали 3,49 млрд. швейцарських франків (2,32 млрд. євро), тоді як роком раніше компанія отримала чисті збитки у розмірі 11,28 млрд. швейцарських франків (7,48 млрд. євро).
Іншим швейцарським банком, який отримав урядову допомогу, став Credit Suisse. Швейцарія стала чи на останньою із розвинених країн, що оголосила про державну допомогу банківському сектору.
Ситуація, що склалася цього року в Швейцарії, стає реальною загрозою для благополуччя країни, де 12% ВВП припадає на частку фінансового сектору, в якому задіяно 6 % населення активного працездатного віку. Причина цього — глобальна фінансово-економічна криза, недавня заява уряду Швейцарії про прийняття стандартів Організації економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР), що веде до “пом’якшення” банківської таємниці, страх перед загрозою потрапити до чорного списку світових “податкових оазисів”. Як відомо, 13 березня швейцарський уряд оголосив про прийняття стандартів ОЕСР з обміну інформацією при боротьбі з податковими правопорушеннями в банківській сфері, як у разі податкового шахрайства, так і в разі ухиляння від податків.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Вікіпедія http://ru.wikipedia.org
2. Економіка Швейцарії //http://www.evropa.org.ua
3. Economy of Switzerland // http://www.economywatch.com
4. CIA – The World Factbook // http://www.cia.gov
5. Switzerland – 2009 Article IV Consultation Conclusions of the Mission // Міжнародний валютний фонд // https://imf.org