МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ХІМІКО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КАФЕДРА ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ТА КІБЕРНЕТИКИ
ПРОЦЕС ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА ЗАТ “ЗАПОРІЖТРАНСФОРМАТОР” З БАГАТО НОМЕНКЛАТУРНИМ ВИРОБНИЦТВОМ
Дніпропетровськ 2008
Реферат
Пояснювальна записка: с. 181, 22 рисунка, 27 таблиць, 2 додатка, 62 джерела.
Об’єкт дослідження є процес підвищення ефективності функціонування підприємств машинобудування з багатономенклатурним виробництвом.
Предметом дослідження є методи управління витратами на виробництво та реалізацію продукції промислових підприємств при багатономенклатурному виробництві.
Метою даної дипломної роботи є розробка комплексної інформаційної системи управління витратами, яка забезпечить ефективне функціонування підприємства.
Для дослідження даної предметної області використовується комплексне сумісне використання відомих методів управління витратами («стандарт-кост», «директ-кост») з методом пошуку резервів зниження витрат (інверсного ФВА), що дозволяє підвищити ефективність управління витратами підприємства при багатономенклатурному виробництві.
У першому розділі розглянуте питання та основні напрямки дослідження при управлінні витратами, визначена мета і конкретизоване завдання дипломної роботи.
У другому розділі розглянуті основи створення комплексної інформаційної системи управління витратами та побудована модель управління витратами.
У третьому розділі розглянуто формування масиву вхідних даних, визначені параметри моделі та проаналізовані результати.
У четвертому розділі розглянуті характеристики інформаційної системи та побудована інформаційна система ВАТ «Запоріжтрансформатор».
У п’ятому розділі розглянуті заходи щодо охорони праці на підприємстві.
Практичне значення дипломної роботи засновано на підвищенні ефективності функціонування підприємства ВАТ «Запоріжтрансформатор».
АВТОМАТИЗОВАНА ІНФОРМАЦІЇНА БАЗА (АІБ), БАЗА ДАНИХ (БД), СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ БАЗАМИ ДАНИХ (СУБД), ІНФОРМАЦІЇНІ МАСИВИ, АРМ, ВХІДНІ ТА ВИХІДНІ ПОВІДОМЛЕННЯ, СОБІВАРТІСТЬ, УПРАВЛІННЯ, ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ.
Вступ
Перехід України до ринкових відносин, розвиток конкуренції викликають необхідність в удосконаленні засобів ведення бізнесу. У теперішній час вітчизняні підприємства стоять перед проблемою підвищення ефективності використання свого виробничого потенціалу, більшість з них вимагає технічного переозброєння, удосконалення технологічних процесів, а також використання сучасної сировинної бази.
Актуальність даної проблеми полягає у тому, що машинобудування було і залишаться провідною галуззю обробної промисловості. На нього припадає 35–36% вартості світового промислового виробництва. У машинобудуванні зайнято понад 80 млн. осіб.
Що стосується України, то на машинобудівний комплекс припадає 40% усього промислово-виробничого персоналу індустріального виробництва України; питома вага продукції комплексу в загальному обсязі продукції промисловості становить 29%.
Таким чином, продукція машинобудівних підприємств відіграє визначну роль у зниженні собівартості продукції у всіх галузях економіки тому, що розвиток цих підприємств впливає на показники ефективності функціонування всіх галузей народного господарства, сприяє підвищенню продуктивності праці, створю базу для раціональних витрат сировини, матеріалів, енергії. Багато номенклатурний характер виробництва викликає необхідність індивідуального підходу до оцінки витрат на виробництво і реалізацію кожної групи виробів, а іноді і до конкретного виробу, що створює труднощі в управлінні витратами.
У вітчизняній та зарубіжній теорії і практиці дослідженню проблеми управління витратами підприємств присвятили свої роботи такі вчені, як О.Ф. Аксененко [1, 2], С.Ф. Голов [14], П.С. Безруких [8], А.Д. Шеремет [7, 62], К. Друрі [18], Р. Ван дер Віл [10] та ін.
Існуючи методики калькулювання собівартості продукції, як засоби визначення витрат на виробництво одиниці продукції, обліку витрат на виробництво, відображені в роботах [7, 8, 10, 14, 19, 22, 36, 53, 54] та ін., не повною мірою враховують принципи системного підходу до процесу управління витратами підприємств, що функціонують в умовах ринку. Також в них недостатньо враховуються галузеві особливості формування і розподілу витрат при багато номенклатурному виробництві.
Метою даної дипломної роботи є розробка комплексної інформаційної системи управління витратами, яка забезпечить ефективне функціонування підприємства.
Вибір цієї мети обумовлений необхідністю виявлення факторів, які впливають на рівень собівартості продукції підприємств, встановлення закономірностей формування витрат і, на цій основі, створення системного методу управління витратами, що дозволяє формувати ефективну цінову політику підприємства і забезпечити його прибутковий розвиток.
Досягнення поставленої мети здійснюється шляхом:
1) аналізу та теоретичного узагальнення існуючих методів управління витратами на підприємстві;
2) розробки обґрунтованого методу управління витратами за місцем їхнього виникнення в розрізі статей і елементів витрат;
3) визначення залежностей, що віддзеркалюють вплив вхідних параметрів виробничих процесів на собівартість продукції.
Об’єктом дослідження є процес підвищення ефективності функціонування підприємства ЗАТ «Запоріжтрансформатор» з багато номенклатурним виробництвом.
Предметом дослідження є методи управління витратами на виробництво та реалізацію продукції підприємства при багато номенклатурному виробництві.
Методологічну основу проведених досліджень склали сучасні теорії управління витратами. Вирішення окремих завдань здійснювалось такими методами: критичного аналізу та узагальнення теоретичних досліджень; аналізу і синтезу економічних процесів при виявленні і дослідженні впливу особливостей виробничого процесу машинобудівного підприємства з багато номенклатурним виробництвом на собівартість продукції; обробки ряду динаміки при виявленні закономірностей впливу макроекономічних факторів на показники ефективної діяльності підприємств; статистичного розподілу атрибутивного ряду при встановленні функціональних залежностей окремих видів витрат від зовнішніх та внутрішніх чинників; економіко-математичного моделювання при побудові моделі формування собівартості продукції; алгоритмізації розрахунків за допомогою електронних таблиць; інверсного функціонально-вартісного аналізу (ФВА); морфологічного підходу при побудові підсистем управління.
Комплексна система управління витратами є невід’ємною складовою системи управління виробництвом і, з т.з. джерел виникнення витрат, складається з підсистем управління витратами: основні та допоміжні виробництва (перший рівень ієрархії); економіко-адміністративного, матеріально-технічного забезпечення виробництва (другий рівень ієрархії); документарно-технічного забезпечення виробництва (третій рівень ієрархії); організаційно-правове забезпечення виробництва й соціальної сфери (четвертий рівень ієрархії).
Новизна даної дипломної роботи складається у:
1) удосконаленні методологічної бази управління витратами, яка передбачає комплексне сумісне використання відомих методів управління витратами («стандарт-кост», «директ-кост») з методом пошуку резервів зниження витрат (інверсного ФВА), що дозволяє підвищити ефективність управління витратами підприємства при багатономенклатурному виробництві;
2) розробці економіко-математичної моделі формування собівартості товарного випуску за рівнями ієрархії підсистем управління витратами, що дозволяє здійснювати оперативне планування та прогнозування обсягу витрат по підсистемах кожного з рівнів ієрархії з метою розробки гнучкої цінової політики підприємства.
1. Стан питання і основні напрямки дослідження
1.1 Стан управління витратами підприємств під час переходу України до ринкової економіки
На початку 90‑х років Україна стала на шлях ринкових перетворень. Це знайшло відображення в приватизації державних підприємств і у формуванні інфраструктури національного фінансового ринку, тобто в структурних змінах.
Сьогодні в Україні створена певна нормативна база, що надає можливість здійснювати структурні зміни.
Для України структурні зміни на макрорівні зв’язані з реформуванням законодавчої та виконавчої влади, становленням нових форм господарювання, ринкової інфраструктури, системи правового регулювання економіки, змінами в галузевій структурі народного господарства.
На мікро рівні ефективність реформ обумовлена не формою власності і господарювання, а обігом, якістю, собівартості ринковою вартістю вироблених товарів чи послуг, їхньою конкурентоспроможністю на внутрішніх та зовнішніх ринках, мірою відшкодування інвестицій і поточних витрат, розмірами валового доходу і прибутку, а зокрема, на одиницю праці сукупних виробничих фондів і витрачених ресурсів.
В умовах ринкової економіки основним джерелом фінансування капітальних вкладень в основний капітал повинні бути внутрішні джерела хазяючих суб’єктів. У зв’язку з цим, підприємствам необхідно шукати внутрішні резерви джерел фінансування, що можливо тільки при високорентабельному виробництві. Це може бути досягнено при раціональному використанні ресурсного потенціалу підприємства шляхом створення комплексної системи управлення витратами.
У 1996 році на підприємствах таких галузей промисловості, як чорна металургія, машинобудування, хімічна промисловість, приходило 47% всієї промислової продукції України. Сьогодні підприємства цих галузей виробляють 46,7% усієї промислової продукції України, однак питома вага продукції підприємств машинобудування знизилась більш ніж у 2,3 рази і склала у 2003 році 13,4% проти 30,5% у 1996 році (таблиця 1.1.1) [51, 52].
Таблиця 1.1.1. Структура виробництва продукції промисловості України, %
| Галузь промисловості | Рік | ||||||
| 1996 | 1998 | 1999 | 2000 | 2001 | 2002 | 2003 | |
| Промисловість, у т.ч. | 100 | 100 | 100 | 100 | 100 | 100 | 100 |
| Електроенергетика | 3,2 | 11,0 | 12,6 | 12,6 | 16,5 | 16,2 | 12,1 |
| Паливна промисловість | 5,7 | 13,2 | 12,1 | 11,1 | 11,6 | 11,2 | 10,1 |
| Чорна металургія | 11,0 | 21,8 | 21,6 | 22,7 | 22,9 | 23,8 | 27,4 |
| Кольорова металургія | 1,1 | 1,6 | 1,4 | 1,5 | 1,6 | 2,2 | 2,4 |
| Хімічна і нафтохімічна | 5,5 | 7,0 | 6,7 | 5,9 | 5,7 | 5,4 | 5,9 |
| Машинобудування і металообробка | 30,5 | 16,0 | 14,9 | 15,8 | 15,1 | 14,1 | 13,4 |
| Деревообробна і целюлозно-паперова | 2,9 | 2,2 | 2,2 | 2,0 | 1,7 | 2,2 | 2,4 |
| Будівельних матеріалів | 3,4 | 3,4 | 3,3 | 3,3 | 3,3 | 3,1 | 2,7 |
| Легка промисловість | 10,8 | 2,8 | 2,1 | 1,8 | 1,5 | 1,6 | 1,6 |
| Харчова промисловість | 18,6 | 15,1 | 16,3 | 16,9 | 14,9 | 15,1 | 16,8 |
Однією з причин зниження обсягів виробництва підприємств машинобудування є спад економіки України в цілому, а також низька конкурентоспроможність продукції українських машинобудівників на зовнішньому ринку, що викликана скороченням витрат на науково-конструкторські розробки, а це в свою чергу призвело до відставання в технології виробництва і якості продукції; гальмуванням процесу відновлення продукції; втраті завойованих раніше ринків збуту.
Скорочення обсягів виробництва неминуче призвело до підвищення собівартості продукції, що випускається підприємствами.
Істотні зміни відбулися у структурі продукції промисловості Запорізької області за період 1996–2003 роки (таблиця 1.1.2).
Таблиця 1.1.2. Структура промисловості Запорізької області, %
| Галузь промисловості | Рік | ||||||
| 1996 | 1998 | 1999 | 2000 | 2001 | 2002 | 2003 | |
| Промисловість, усього | 100 | 100 | 100 | 100 | 100 | 100 | 100 |
| Електроенергетика | 7,5 | 19,1 | 26,0 | 27,8 | 28,0 | 25,9 | 17,6 |
| Паливна промисловість | 1,2 | 1,1 | 1,4 | 1,5 | 1,2 | 1,2 | 1,5 |
| Чорна металургія | 21,9 | 33,3 | 33,4 | 36,0 | 34,8 | 37,8 | 46,2 |
| Кольорова металургія | 4,9 | 7,7 | 7,7 | 7,8 | 8,6 | 11,8 | 12,3 |
| Хімічна і нафтохімічна | 2,0 | 1,5 | 1,4 | 1,3 | 1,2 | 1,1 | 0,9 |
| Машинобудування і металообробка | 40,6 | 24,1 | 16,8 | 14,6 | 16,6 | 14,0 | 14,7 |
| Інші | 21,9 | 13,2 | 13,3 | 11,0 | 9,6 | 8,2 | 7,4 |
Таким чином, в обігах продукції галузей промисловості області усе більшу питому вагу займають такі види продукції, як електроенергетика, метал і металопродукція, а продукція машинобудування знизила свої позиції в 2,8 разів у порівнянні з 1996 роком. Аналіз структури галузей промисловості області показує, що господарчий комплекс Запорізької області усе більш виступає в ролі постачальника сировинних ресурсів, а не є виробником високотехнологічної продукції. Проблема розвитку машинобудівних підприємств є актуальною не тільки на рівні України, але і на рівні Запорізької області.
Ефективність функціонування підприємств визначається рівнем витрат на виробництво і реалізацію продукції. Собівартість продукції характеризує багатогранність виробничої і фінансової діяльності підприємства, вона надає можливість визначити економічну доцільність і вигідність виробництва різних видів продукції і використання як індикатор ефективної діяльності підприємства при прийнятті управлінських рішень [52].
Для економіки України характерним є підвищення операційних витрат на виробництво продукції, що обумовлено впливом неефективної політики управління витратами підприємств.
У промисловості рівень операційних витрат на одиницю виробленої продукції в 2003 році склав 97,3 коп., а у підприємств машинобудування – 109,5 коп. На одну гривню виробленої продукції. Структура собівартості продукції машинобудівних підприємств характеризується високою питомою вагою матеріальних витрат, включаючи вартість покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів. Як приклад, може бути розглянута структура собівартості ВАТ «Запоріжтрансформатор», що представлена на малюнку 1.1.1. По цьому малюнку видно, що найбільша питома вага припадає на комплектуючі деталі та вироби, адміністративні витрати, а також на матеріали; найменшу питому вагу має брак. Таким чином, аналіз структури собівартості продукції підприємства показує необхідність розробки комплексної системи управління витратами [50].
1.2 Економічна політика підприємств у сфері формування витрат
Основним напрямком підвищення якості управління витратами й ефективності господарської діяльності підприємств є системний підхід до проблеми раціонального використання ресурсного потенціалу підприємства. Існує необхідність удосконалення не тільки механізму обліку витрат, але й самого процесу господарювання, контролю й управління витратами, визначення перспектив розвитку підприємств, узагальнення передових вітчизняного й зарубіжного досвіду управління витратами.
Калькулювання – це сукупність прийомів для визначення собівартості одиниці продукції. Має ціль визначити розмір витрат на виробництво, що входять до ціни виробу і є внутрішнім важелем управління витратами підприємства. Тому як собівартість залежить від характеристик виробничого процесу, то система управління витратами повинна бути взаємозв’язана з внутрішньовиробничими факторами, а показник собівартості є індикатором дії цих факторів.
Процес створення комплексної системи управління витратами необхідно розглядати з позиції взаємозв’язку таких основних процесів як облік витрат і калькулювання, а також з позиції об’єкта калькулювання – собівартості.
Рис. 1.1.1 – Структура собівартості продукції підприємства «Запоріжтрансформатор»
Значний внесок у розробку теоретичних основ калькулювання внесли роботи таких вчених, як М.Х. Жебрака [22], В.І. Стоцького [53, 54]. Подальший розвиток теорія калькулювання одержала у працях М.М. Іванова [24], М.Г. Чумаченко [60], П.С. Безруких [8] та інших авторів.
Обчислення собівартості представляє собою сукупність облікових процедур і розрахунків, що забезпечує вірогідність даних для калькуляції, тобто організацію аналітичного бухгалтерського обліку виробничих витрат, розподіл непрямих витрат та інше. Таким чином, система обліку витрат на виробництво нерозривно взаємозв’язана з визначенням собівартості.
На початку 30‑х років сформувався як самостійний метод і набув широкого застосування на великих машинобудівних підприємствах нормативний облік витрат і калькулювання, основні принципи якого розкриті в роботах О.Ф. Аксененко [2, 3], О.С. Бородкіна [9].
Нормативний метод обліку одержав розвиток у Японії як метод обліку витрат на основі цільових норм, що засновані на концепції управління витратами на одиницю продукції. Недоліком при використанні системи обліку на основі цільових норм є високий рівень невизначеності через тривалий термін планування, а отже високий рівень ризику погрішності.
Одною з найважливіших функцій управління витратами, як відзначено у роботах [2, 3, 4, 7, 10, 45, 62] є аналіз і контроль, за допомогою яких забезпечується кількісна і якісна оцінки діяльності підприємства, виявляються причинно-наслідкові взаємодії елементів процесів, що відбуваються у виробництві. Використовуючи норми і нормативи, дані оперативного обліку, оперативний контроль вчасно впливає на поводження, а отже, і на стан економічних об’єктів. Таким чином, оперативний контроль активно бере участь у формуванні кінцевих результатів виробництва.
Сукупність об’єктивних факторів, таких як концентрація виробництва, удосконалення технології і організації виробництва, формування і розвиток теорії нормування витрат, оперативного управління виробництвом призвели до необхідності аналізу і контролю витрат і регулювання собівартості, тобто до створення «оперативно-калькуляційного обліку виробництва і збуту», який називається системою «стандарт-кост». Система стандартних величин дозволила контролювати витрати в ході виробництва. Цей метод ефективний при контролі прямих витрат виробництва, а саме трудових і матеріальних ресурсів, що обмежує її застосування з метою використання для розробки комплексної системи управління витратами.
Система «стандарт-кост» відрізняється від нормативного методу, її недоліком є те, що вона не забезпечує оперативного обліку норм і відхилень від норм. У процесі еволюції цих методів і узагальнення практики калькулювання однозначно визначена необхідність взаємозв’язку обліку калькулювання, аналізу і контролю витрат.
Під впливом історичних і економічних умов формуються теоретичні і практичні основи управлінського обліку витрат виробництва і маркетингу, виникають нові підходи до калькулювання, одержує розвиток система «директ-кост», сутність якої представлена в роботі [39]. Існує кілька модифікацій системи «директ-кост», спільне в яких полягає в тому, що калькулюється не повна, а часткова собівартість, що обмежує число контрольованих статей собівартості, в результаті неминуче виникає протиріччя при розмежуванні витрат на постійні та змінні, вимагаються додаткові розрахунки для визначення повної собівартості.
Взаємозв’язок і взаємообумовленість обліку витрат і калькулювання не дає підстав розглядати їх як єдиний об’єкт, що підлягає вивченню однаковими методами. Таким чином, облік, калькулювання, обчислення собівартості товарного випуску вимагає системного підходу до їх вивчення, метою якого є оптимальне використання ресурсного потенціалу підприємства і забезпечення підвищення ефективності виробництва.
Проблема управління витратами полягає в тому, щоб правильно вибрати методологію обліку витрат і забезпечити управління витратами стосовно до зовнішнього і внутрішнього середовища, у якому функціонує підприємство.
Розвиток виробничого обліку привів до формування управлінського обліку, до складу якого входять нормування, планування і прогнозування виробничих витрат по різних напрямках; калькулювання собівартості продукції; аналіз собівартості продукції і виявлення відхилень від стандартів і кошторисів; підготовка проектів управлінських рішень, зв’язаних із регулюванням витрат і з питань інвестиційної діяльності підприємства.
Отже, управлінський облік це формування інформації для управління витратами з метою підвищення ефективності функціонування підприємства. Причому, відповідно до Закону «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», підприємства вправі самостійно обирати систему і форми ведення управлінського обліку [23].
Методологічним інструментом у процесі розробки комплексної інформаційної системи управління витратами є функціонально-вартісний аналіз (ФВА). ФВА заснований на оптимальному ув’язуванні функціональних властивостей об’єктів управління і їхніх вартісних характеристик. ФВА набув широкого застосування в машинобудівництві й особливо в електротехнічній галузі при освоєнні і розробці нових виробів, при удосконаленні технологічних процесів виготовлення окремих видів виробів [12]. Основними складовими частинами методики ФВА є: постановка задач, обумовлених потребами ефективного виробництва, пошук більш доцільних шляхів їхнього вирішення (нові матеріали, знаряддя праці, технологія виготовлення) [49].
На сучасному етапі обліку витрат і калькулювання собівартості використовуються такі нормативні документи, як Типове положення по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості (далі Типове положення) [55], Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» (далі П(С) БУ 16) [44], Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» (далі П(С) БУ 9) [43], Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати» (далі П(С) БУ 3) [42], План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарчих операцій підприємств і організацій (далі План рахунків) [41], Інструкція з застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарчих операцій підприємств і організацій №291 (далі Інструкція №291) [25], Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості (далі Методичні рекомендації) [36]. Водночас, кожний господарюючий суб’єкт визначає власні правила економічної політики в сфері формування витрат через систему внутрішніх документів.
Сучасні технології, використання комп’ютерної техніки дозволяє підвищити якість облікової і управлінської інформації. Економіко-математичне моделювання найбільш ефективно реалізується в рамках автоматизованих систем управління, основні методи і моделі якого описані в роботах [20, 27, 33, 34]. Останнім часом для вирішення задач управління виробничими системами застосовується метод системної динаміки [59]. Системний підхід до управління підприємствами, шляхом побудови економіко-математичних моделей, адаптованих до зовнішніх динамічних ринкових впливів, розкриті в роботах Н.Н. Моісеєва [37], С.И. Шелобаєва [61], В.С. Іозатіса і Ю.А. Львова [27]. У результаті використання інформаційних технологій збільшилась місткість інформаційних моделей, і яких відображені кількісні і якісні зміни в об’єкті управління.
Для економічних систем найбільш характерні задачі оптимізації і розподілу ресурсів, які розв’язуються методом лінійного програмування [61]. Математична постановка задачі включає три компоненти: цільову функцію, обмеження, граничні умови. У загальному випадку математичну модель такої задачі з числом перемінних n і обмежень m має наступний вигляд (1.2.1):
(1.2.1)
де cj
– коефіцієнти в цільовій функції;
aij
– норма витрати і-того ресурсу для випуску j – тої продукції;
bi
– наявний ресурс;
dj
і Dj
– min і max припустиме значення xj
.
При постановці задачі пошуку шляхів підвищення ефективності виробництва необхідно вирішити питання про оптимальне співвідношення фінансових ресурсів підприємства. Відповідно до принципу оптимального розподілу ресурсів Парето, ефективність виробництва досягається тоді, коли вже неможливо перерозподілити наявні ресурси, щоб збільшити випуск одного економічного блага без зменшення випуску іншого [40].
Однак однопараметричні задачі не завжди повною мірою охоплюють всі процеси, що вимагають контролю і управління, використовуються методи багато параметричної оптимізації [61]. До числа таких методів можна віднести використання моделі цілочисленого програмування, у т.ч. з булевими перемінними, тобто коли шукані перемінні приймають не будь-які цілі значення, а лише одне з двох: нуль чи одиницю. Економіко-математичне моделювання є одним з найбільш ефективних методів управління економічними системами і їхніми підсистемами і забезпечують високу ефективність у прийнятті управлінських рішень.
Як відомо, основною ціллю обліку собівартості є своєчасне, повне і достовірне визначення фактичних витрат, зв’язаних з виробництвом продукції, визначення фактичної собівартості окремих видів і всієї продукції, контроль за раціональним і ефективним використанням матеріальних ресурсів. Для реалізації цієї мети витрати можуть групуватися по наступних ознаках: по місцях виникнення, по об’єктах калькулювання, по однорідності витрат, по економічним елементам і по статтях витрат, по способах віднесення на собівартість продукції, по ступню впливу обігу виробництва на рівень витрат по календарних періодах, по доцільності, стосовно включення в собівартість.
В залежності від характеру і призначення виконуваних робіт, виробництво розподіляється на основне і допоміжне. Витрати, що групуються в основному і допоміжному виробництві, надалі включаються в собівартість продукції, що виготовляється в цехах, на ділянках і інших структурних підрозділах підприємства. Таким чином, витрати групуються по місцях виникнення і по видах продукції. Такий підхід забезпечує економічну ефективність виробництва окремих видів продукції і визначення збиткових підрозділів, з метою перерозподілу витрат по місцях їхнього виникнення. Прямі витрати дозволяють забезпечити безпосередній процес управління ними, тому що вони включаються до собівартості виробу, що виготовляється, згідно первинних документів обліку, а отже залежать від особливостей технологічного процесу. Удосконалювання технології, скорочення виробничого циклу, підвищення кваліфікації робітників, збільшення продуктивності праці – все це забезпечує підвищення ефективності управління прямими витратами. Ті ж витрати, що пов’язані з виробництвом декількох видів продукції і включені до собівартості виробів шляхом їхнього розподілу пропорційно базі розподілу (загально виробничі витрати), у значній мірі залежать від правильної і раціональної організації виробництва.
Групування витрат за економічними елементами виявляє усі витрати на виробництво продукції по видах і в цілому по підприємству. Однак це групування не дозволяє здійснити аналіз і управління витратами. Тому поряд з обліком витрат за економічними елементами застосовується групування витрат на виробництво по статтях калькуляції, що і розкриває цільове призначення витрат і їх зв’язок з технологічним процесом.
Методичні рекомендації [36] розкривають переваги системи «директ-кост» і рекомендують використання її з метою удосконалення обліку і аналізу витрат. Як відомо, ця система є методом визначення неповної собівартості, тобто визначення собівартості готової продукції виконується тільки по змінних витратах, які залежать від обігу виробництва. Постійні ж витрати є витратами поточного періоду і не розподіляються між об’єктами калькулювання. Ці витрати прямо відносяться на результати господарчої діяльності. Система «директ-кост» використовує такий показник ефективності, як валова маржа. Він визначається як різниця між відпускною вартістю реалізованої продукції і змінними витратами. Використання системи «директ-кост» рекомендовано як при обліку витрат показним, так і при обліку попередільним методами [36].
Використання у вітчизняній практиці системи «директ-кост» дозволить здійснювати різноманітне планування, що має велике значення в умовах неповного використання виробничих потужностей, можливість здійснювати планування додаткового замовлення при наявності у підприємства вільних потужностей, визначення доцільності припинення виробництва нерентабельних виробів. Зараз до складу виробничої собівартості готової продукції відносяться тільки витрати, які зв’язані з процесом виробництва, а адміністративні витрати і витрати на збут зараховуються до складу витрат підприємства в період їхнього виникнення.
Дослідження питання управління витратами тільки з позиції бухгалтерського обліку зводить його до того, що питання розглядається тільки з позиції нормативного обліку витрат виробництва. Цей підхід обмежує можливість вирішення питання по комплексному управлінню витратами, тому що виключається вплив багатьох факторів, не реалізуються принципи системності, функціональності і творчості. Задача створення на підприємствах комплексної системи управління витратами полягає в тому, щоб в умовах застосування ПЕОМ була можливість формування інтегрованої системи, яка б дозволила на основі даних бухгалтерського обліку надавати необхідну інформацію для управління.
1.3 Основні методи дослідження з управління витратами підприємств
Створення комплексної інформаційної системи управління витратами є важливою задачею, що дозволяє підвищити й оптимізувати результати роботи підприємства, його окремих підрозділів і в остаточному підсумку вирішити проблему стабілізації і розвитку економіки України в ринкових умовах. Досягнення поставленої цілі можливо шляхом логічного аналізу проблем, що можуть виникнути в процесі створення комплексної інформаційної системи управління витратами, причин їхньої появи і засобів, що дозволяють нейтралізувати негативні впливи. Проблемами на шляху створення системи є недостатньо досліджений зарубіжний досвід управління витратами на підприємствах, а також не адаптований до умов ринкової економіки існуючий вітчизняний досвід управління витратами. Так, рекомендована для калькулювання виробничої собівартості, обліку і аналізу витрат, у нормативному документі [36] система «директ-кост» не має досвіду реалізації на підприємствах України, а отже не може бути і реально оцінена ефективність від впровадження даної системи. Також вітчизняні підприємства не використовують, у своїй більшості, графічні і математичні моделі точки беззбитковості для аналізу взаємозв’язку «витрати – випуск» і прийняття управлінських рішень про економічну доцільність виробництва окремих видів виробів, додаткове використання вільних потужностей, що обмежує застосування системи «директ-кост». Відсутність системного підходу до встановлення факторів, що впливають на зміни норм, а також виявлення відхилень від норм по закінченню календарного періоду, обмежує можливість впливу на рівень витрат, а значить і управління витратами.
Відсутність системності в організації обліку витрат виробництва, узагальнення та системності відображення зміни норм, що веде до використання інформації про відхилення від норм тільки в процесі остаточного розрахунку собівартості продукції, в результаті чого неможливо одержати достовірну інформацію про фактори, що впливають на рівень собівартості, обмежує застосування цього методу для створення комплексної інформаційної системи управління витратами.
Система «стандарт-кост» є могутнім інструментом управління витратами. Це не система обліку витрат, однак вона може використовуватися в показному, попередільному, комбінованому методах калькулювання. Поєднання цього методу з аналізом «витрати – випуск» і оцінкою прибутку, забезпечує оцінку діяльності підприємства. Основною ціллю впровадження системи «стандарт-кост» є управління витратами. На вітчизняних підприємствах, в силу істотних коливань рівня діяльності, ускладнюється процес визначення реальних нормативних витрат, це є обмежуючим фактором у використанні даного методу для управління витратами.
Таким чином, створення комплексної інформаційної системи управління витратами можливо тільки при поєднанні переваг описаних методів з урахуванням їх адаптації до різних організаційних структур підприємств у взаємозв’язку з усіма підсистемами управління для забезпечення контролю і підвищення ефективності виробництва.
Адаптація зарубіжного досвіду управління витратами стримується проблемами, пов’язані з особливостями облікової системи, що склалася в Україні. Зміни в організації і методології обліку, що утворилася у зв’язку зі змінами законодавчої і нормативної бази [23, 25, 36, 41, 42, 43, 44], повинні бути направлені на створення позитивних передумов організації процесів управління витратами. Однак, трансформація бухгалтерського обліку супроводжується рядом проблем.
Таким чином, з метою удосконалення методів управління витратами і створення комплексної інформаційної системи управління витратами на підприємстві необхідно: враховувати особливості господарювання на кожнім етапі розвитку підприємств і економіки України в умовах ринку; враховувати особливість стану бухгалтерського обліку, механізм адаптації зарубіжного досвіду функціонування систем управління витратами; використовувати сучасні інформаційні технології для обробки обліково-економічної інформації; розробляти і впроваджувати систему внутрішньої звітності; забезпечувати такий рух інформаційних потоків, який дозволить ефективно управляти витратами, вирішуючи головну проблему – підвищення ефективності функціонування підприємств.
В якості інструменту, використовуваного для створення комплексної інформаційної системи управління витратами, обран функціонально-вартісний аналіз. Використана для створення комплексної інформаційної системи управління витратами на підприємстві інверсна форма функціонально-вартісного аналізу, ціль якої – забезпечити максимальну ефективність функції, які характеризують сутність об’єкта управління.
Розроблені теоретичні основи системно-адаптивного підходу в управлінні складною багатоцільовою системою і її структурними елементами, для чого розглянуті принципи використання системного підходу в управлінні підприємством, основи побудови системно-адаптивної моделі управління витратами в рамках управління машинобудівним підприємством, для досягнення цілі системи – підвищення ефективності її функціонування. Для реалізації цієї цілі розроблена логічна схема вирішення проблеми підвищення ефективності функціонування підприємств на базі розробки комплексної інформаційної системи управління витратами (рис. 1.3.1). Досягнення поставленої цілі пов’язане з розробкою теоретичних основ інверсного функціонально-вартісного аналізу складних багатоцільових виробничих систем, тобто системне застосування інверсного функціонально-вартісного аналізу економічної системи, витрати якої згруповані по рівнях ієрархії щодо основного виробництва.
Процес управління витратами машинобудівного підприємства припускає економіко-математичне моделювання. З метою забезпечення високої точності розрахунків при вирішенні задачі управління витратами, розроблене програмне забезпечення, виконане за допомогою програми Excel, яке входить до складу затверджених методик.
В ході аналізу розвитку економіки України і Запорізької області та аналізу літературних джерел встановлено:
1. Однією з причин зниження обсягів виробництва підприємств машинобудування є спад економіки України в цілому, а також низька конкурентоспроможність продукції українських машинобудівників на зовнішньому ринку.
2. В умовах ринкової економіки основним джерелом фінансування капітальних вкладень в основний капітал повинні бути внутрішні джерела суб’єктів. У зв’язку з цим, підприємствам необхідно шукати внутрішні резерви джерел фінансування, що можливо тільки при високорентабельному виробництві.
3. Структурні зрушення в галузях економіки України призвели до різкого зниження обсягів виробництва машинобудування, питома вага якого з 1996 до 2003 року знизилась у 2,3 рази, а в Запорізькій області – у 2,8 разів.
4. Сучасний стан вітчизняної теорії і практики управління витратами на виробництво вимагає її подальшого розвитку. Адаптація зарубіжного досвіду (впровадження на підприємствах управлінського обліку) дозволить значно підвищити ефективність управлінських рішень щодо управління витратами на підприємствах.
5. Основними напрямками удосконалення методів управління витратами на підприємствах є узагальнення досвіду обліку і контролю виробничих витрат по нормативному методу, використання зарубіжного досвіду управління витратами по системах «директ-кост» і «стандарт-кост», організація на підприємствах управлінського обліку, удосконалювання нормативної бази обліку витрат і формування собівартості продукції в промисловості. Комплексний підхід до управління витратами дозволить підвищити прибутковість вітчизняних підприємств.
2. Методологічні основи створення комплексної інформаційної системи управління витратами
2.1 Теоретичні основи створення комплексної інформаційної системи управління витратами
Побудова системи управління витратами на підприємстві, яка ефективно функціонує, викликає необхідність аналізу об’єкта дослідження (промислове підприємство), як складної економічної системи.
Вивчення економічних явищ за допомогою системного підходу обумовлене особливостями економічної системи, а саме тісним взаємозв’язком усіх її частин і елементів, що і визначає необхідність обліку цих взаємозв’язків, вивчення окремих об’єктів (підсистем) економічної системи, виявлення ролі кожної з них у загальному процесі функціонування економічної системи. Системний підхід дозволяє розробити умови оптимізації і структурних елементів економічної системи (її підсистем), і систем в цілому.
В таких роботах, як у Є.П. Голубкова [16], Д. Кліланда і В. Кінга [30], розглянуті задачі управління і особливості економічних систем. Взаємозв’язок системного підходу до дослідження технічних і економічних систем, ієрархічність систем була розвинена А.О. Денисовим та іншими авторами [17, 18, 28].
Системний підхід до дослідження діяльності підприємств, які діють в умовах адміністративно-командної економіки, передбачає сувору регламентацію більшості техніко-економічних показників, централізований розподіл ресурсів, приречення результатів і практично повну відсутність вибору [16].
У даній роботі розглядається виробничо-економічна система – машинобудівне підприємство (далі «МП»), яке є сукупністю взаємозалежних підсистем, об’єднаних технологічними процесами виготовлення високовольтної апаратури, а саме трансформаторів струму, трансформаторів напруги і комплектно-розподільчих пристроїв.
Проте у реально існуючих економічних системах при відображені об’єкта у вигляді системи відображаються якісні зміни, як і при переході від систем до елементів. Виникає необхідність представлення системи у вигляді математичної моделі, яка вимагає виявлення точних взаємовідносин між елементами системи.
Підприємства є складними системами, які характеризуються множинністю елементів і їхньою багатозв’язковістю, великою кількістю факторів, що визначають склад елементів системи і їх взаємодію.
Системний підхід до розробки функції управління дозволяє виявити основні тенденції і функціональні залежності, які можуть бути використані при розробці системи як підприємством в цілому, так і його окремими елементами, зокрема – при розробці системи управління витратами.
Особлива увага при розробці моделі управління витратами приділена принципу функціональності, який припускає приоритетний розгляд функції системи над її структурою. Функціональність системи, спрямованість її дії й умови рівноваги, тобто здатність системи в змінюючихся умовах зовнішнього середовища зберігає своє функціональне призначення, стійкість, повертатися в рівноважний стан. Для складних багатоцільових систем характерні нестійкі становища рівноваги.
Метою розробки адаптивної системи управління витратами в рамках машинобудівного підприємства «МП», що пропонується є: забезпечення максимізації кінцевих фінансових результатів діяльності підприємства за рахунок підвищення обґрунтованості управлінських рішень, прийнятих з використанням економіко-математичних моделей, які зорієнтовані на функціонування підприємства в умовах, що змінюються, виявлення взаємозв’язків між елементами системи і особливостей функціонування підсистем управління виробництвом, які істотно впливають на кінцеві фінансові результати діяльності системи.
На підприємстві, як і в будь-якій ієрархічній багатоцільовій системі, є і вертикальні, і горизонтальні зв’язки. Перші визначають взаємодію між параметрами системи різних рівнів ієрархії, а другі – між параметрами підсистем одного рівня ієрархії. Тому всі підсистеми, які складають множину підсистем управління на підприємстві, поділені як у просторі, так і у часі. При побудові системи управління витратами враховують основні принципи ієрархії: системи кожного рівня містять по два контури управління – контур самоврядування і контур координації. Перший контур вирішує задачі взаємодії із суміжними підсистемами. Контур координації вирішує задачі взаємодії із системами нижчих рівнів. Таким чином, ця система дотримується закономірності формування ієрархічної структури цілей.
Задача синтезу оптимального управління вкладається у два етапи відповідно до гіпотези Н.Н. Мойсеєва [37], згідно якої планування – це визначення оптимальної програмної траєкторії управляємої системи на певний період часу, а регулювання – знаходження управляючого впливу, який спрямовані на усунення випадкових збуджень, що відхиляють систему від оптимальної програмної траєкторії.
Система управління підприємством, як виробничим об’єктом, який знаходиться у нестаціонарному середовище, тільки тоді буде здатна генерувати ефективні впливи, коли вона буде оснащена механізмом адаптації. Функціональна схема адаптованої системи управління витратами на підприємстві представлена на малюнку 2.1.1.
Як бачимо з малюнку 2.1.1, на першому етапі управління повинні бути забезпечене накопичення необхідної інформації про минулу діяльність об’єкта і фактори, які формують зовнішні впливи на об’єкт. На другому етапі (блок 2, рис. 2.1.1) здійснюється адаптація параметрів моделі системи управління по результатам минулої діяльності, при необхідності враховуються структурні зміни, які виникли в системі управління. На третьому етапі (блок 3, рис. 2.1.1) уся необхідна інформація перетворюється у форму управлінської інформації для прийняття управлінських рішень. Формування цих рішень здійснюється на четвертому етапі (блок 4, рис. 2.1.1). П’ятий етап (блок 5, рис. 2.1.1) пов’язан з моделюванням можливої діяльності по реалізації прийнятих управлінських рішень. При цьому модель складається з двох частин – імітаційної моделі об’єкта і реальної системи оптимізації. Отриманий набір рішень аналізується на прийнятність на шостому етапі (блок 6, рис. 2.1.1), тобто визначається можливість поліпшення значень параметрів моделей системи управління. У випадку, коли це неможливо, то інформація про управлінські рішення і про напрямокзміни на множині значень показників функціонування об’єкта управління надходить на сьомий етап (блок 7, рис. 2.1.1). На цьому етапі визначається напрямок зміни значення параметрів моделей, після цього (етап 3) відбувається остаточне формування скоригованих даних для подальших розрахунків. У протилежному випадку, набір управлінських рішень приймається як остаточний.
Таким чином, адаптивний підхід до управління виробництвом спрямований на максимізацію показників ефективності діяльності підприємства.
2.2 Теоретичні основи побудови оптимізаційних моделей управління витратами
Функціонування підприємства в умовах конкуренції викликає необхідність зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції при забезпеченні її високої якості, яке може бути досягнуто тільки в умовах розробки ефективної системи управління витратами.
Роль системного підходу в управлінні системами полягає в узагальненні різних методик управління витратами за допомогою єдиної методики, вирішенню проблеми методами системного аналізу, тому як окремими математичними методами ця проблема не може бути вирішена.
Продивившись роботи авторів [5, 6, 11, 14, 15, 19, 32, 39, 58] по проблемі управління витратами, можна дати визначення процесу управління витратами – це інтегрована система, об’єднана єдиною класифікацією витрат, яка складається з підсистем планування, обліку, калькулювання, аналізу, контролю і прогнозування, взаємодія яких забезпечує максимальний економічний ефект діяльності підприємства.
Побудова моделі управління витратами є одним з основних етапів у системі
комплексного управління підприємством як економічною системою. Це пошук нових, більш ефективних варіантів реалізації аналогічним об’єктом своїх функції на всіх етапах циклу «виробництво – реалізація».
Ріст вартості фінансових та матеріальних ресурсів, їхня обмеженість викликає необхідність підвищення ефективності використання виробничих ресурсів на підприємстві. Із середини ХХ століття для інтенсифікації процесу зниження витрат і реалізацію продукції використовується метод функціонально-вартісного аналізу (далі ФВА) [12, 13, 38, 49, 60]. Функціонально-вартісний аналіз – метод системного дослідження, з одного боку, як система, яка включає в себе складові елементи, що знаходяться у взаємодії, а з іншого боку – як частина іншої системи більш високого рівня, у який аналізований об’єкт знаходиться у певній взаємозалежності з іншими підсистемами. Є три форми функціонально-вартісний аналізу, які можуть використовуватися для різних цілей і об’єктів [38]:
1) коригувальна (функціонально-вартісний аналіз у сфері виробництва), ціллю якої є звернення уваги конструкторів і технологів до функціональних частин об’єкта, у яких існують диспропорції між значимістю виконуваних функції і витратами на їхнє здійснення, виявлення зайвих витрат, причин їхньої появи, визначення резервів зниження собівартості і підвищення якості виконання функцій вибору;
2) творча (функціонально-вартісний аналіз у сфері проектування), яка використовується на стадії створення об’єктів на етапах науково-дослідницької та науково-конструкторської роботи;
3) інверсна (функціонально-вартісний аналіз в сфері застосування) використовується для узагальнення процесу пошуку і застосування найбільш ефективної системи управління, за допомогою якої передбачається використання виробничого об’єкта.
Інверсний функціонально-вартісний аналіз є особливим випадком застосування функціонального принципу як інструмента підвищення ефективності, причому функціональний принцип використовується в інверсній формі [12]. Характерними рисами інверсного функціонально-вартісного аналізу, які використовуються у роботі є: застосування комбінованих засобів пошуку рішень, використання аналітичної і комбінаторної процедур аналізу, здійснення моделювання від структурного до функціонального і математичного.
Застосування морфологічного підходу в ході інверсного функціонально-вартісного аналізу, тобто використання комбінації елементів нормального методу обліку витрат, елементів системи «стандарт-кост» при управлінні прямими витратами й елементів системи «директ-кост» при класифікації витрат на постійні та змінні в процесі управління ними по рівнях ієрархії, дозволяє визначити запропонований підхід до управління витратами як нову методику управління витратами машинобудівного підприємства.
Об’єктом аналізу й управління виступають витрати підприємства, які виражаються у вигляді повної собівартості товарного випуску.
Основною ціллю розробки комплексної інформаційної системи управління витратами підприємства є максимізація прибутковості підприємства. В якості критерію оцінки ефективності управління витратами, алгоритм розрахунку якого наведений у [36] і представлений у вигляді формули (2.2.1):
(2.2.1)
де ЕП – показник ефективності управління витратами підприємства,
ФР – фінансовий результат,
Zцов
– витрати цехів основного виробництва,
Zцдв
– витрати цехів допоміжного виробництва,
Zзв
– загально виробничі витрати,
Zi
– операційні витрати, у т.ч. Z1
– витрати на збут, Z2
– адміністративні витрати,
Z3
– інші операційні витрати.
Процес розрахунку комплексної інформаційної системи управління витратами спрямований на зростання прибутку, зниження собівартості і підвищення показників ефективності (прибутковості і рентабельності) функціонування підприємства.
У роботі визначається функціональна залежність обсягів виробничих запасів, незавершеного виробництва і залишків готової продукції від пливу внутрішніх факторів виробничої діяльності підприємства. Так, обсяг виробничих запасів ВЗi
залежить від характеру виробництва, обсягу реалізації, природи запасів, особливостей постачання де – коефіцієнт, який характеризує забезпеченість виробництва запасами і визначається за формулою (2.2.2):
(2.2.2)
Залишки незавершеного виробництва НВj
залежать від характеру виробництва, тобто тривалості циклу, від періодичності замовлень та іншого. Взагалі, приріст залишків незавершеного виробництва, за умови незмінності тривалості технологічного циклу, може бути обумовлені зростанням обсягів виробництва і витрат на виробництво.
Коефіцієнт відображає зміну залишків незавершеного виробництва і визначається за формулою (2.2.3):
(2.2.3)
Залишки готової продукції ГПm
залежать від виконання покупцями зобов’язань згідно договорам закупівлі від збалансованості прогнозування продажів і виробництва. Коефіцієнт враховує зміну залишків готової продукції і визначається за формулою (2.2.4):
(2.2.4)
Для підприємства важливим є вірне визначення оптимальної потреби в оборотних коштах (ВЗі
, НВj
, ГПm
), яке позитивно впливає на фінансовий стан підприємства, тому що дозволяє з мінімальними витратами одержувати прибуток, запланований при даному обсязі виробництва.
Використання методу інверсного функціонально-вартісного аналізу націлене на відведення пріоритетної ролі принципу функціональності, а саме формуванню витрат по значимості функції у процесі виробництва основної продукції. Такий підхід дозволяє звернути увагу на множину варіантів поведінки витрат, а значить дозволяє забезпечити вибір оптимального варіанта зміни витрат, який забезпечить максимальну ефективність функціонування об’єкта управління.
Для реалізації такого алгоритму побудови комплексної інформаційної адаптивної системи управління витратами підприємства необхідно розглядати множину аспектів, з урахуванням яких повинні бути вирішені задачі. Класифікація задач розробки адаптивної системи управління витратами машинобудівного підприємства представлені на рис. 2.2.1.
У даній роботі при розробці системно-адаптивної моделі управління витратами використовується підхід створення комплексу моделей, які включають вироблення оптимальних рішень для підсистем кожного оптимального рівня.
Опис процесу функціонування об’єкта управління і його окремих елементів основані на реалізації п’яти основних етапів:
1) аналіз і зміст об’єкта дослідження (витрат);
2) ранжирування структурних елементів об’єкта управління шляхом структурної декомпозиції;
3) дослідження структури окремих елементів в об’єкті управління;
4) деталізація зв’язків, які були виявлені у структурних моделях;
5) виявлення взаємодії окремих елементів об’єкта управління між собою і з оточенням.
Ціллю комплексної інформаційної системи управління витратами є підвищення ефективності функціонування підприємства.
При використанні функціонально-вартісного аналізу схему функцій доцільно прив’язувати до реалізації існуючої моделі функціонування підприємства, показуючи при цьому систему взаємозв’язків, які існують між підсистемами й елементами підсистем.
2.3 Структурно-функціональна ієрархічна модель виникнення витрат на прикладі машинобудівного підприємства
Початок розробки комплексної інформаційної системи управління витратами в умовах дії національного стандарту бухгалтерського обліку вимагає удосконалювання методики калькулювання собівартості продукції підприємства. Діюча методика [36] не дозволяє в повній мірі реалізувати системний підхід до управління витратами, який повністю забезпечить інформаційну базу для прийняття ефективних управлінських рішень. Забезпечення калькулювання собівартості всіх підсистем підприємства, яке дозволяє встановити розмір витрат у кожній підсистемі, виявити надлишкові витрати і управляти ними на стадії їхнього формування – основна ціль створення комплексної інформаційної системи управління витратами. Встановлення функціональних залежностей, які визначають витрати в підсистемах, надасть можливість управляти ними на рівні підсистем підприємства і на рівні систем.
Інформаційна схема виникнення витрат заснована на формуванні ієрархічної структурно-функціональної моделі, яка відображає склад структурних одиниць підприємства, а також значимість кожного структурного елемента стосовно витрат (рис. 2.3.1). В основу цієї моделі покладений процес послідовних розбивок сукупності на однорідні групи [21]. Перевагою цього методу є використання як кількісних, так і якісних ознак, який поєднує або відрізняє об’єкти сукупності один від одного. Для визначення приналежності груп до певного рівня ієрархії використовується морфологічний підхід, який доповнює процес послідовних розбивок сукупності на однорідні групи ранжируванням структурних елементів системи (підрозділів підприємства), зберігая при цьому цілісний підхід до аналізованої системи. Структурно-елементні моделі формування витрат підсистем формуються виходячи з прийнятої на підприємстві політики формування собівартості, а елементів підсистем – виходячи з особливостей технологічного процесу виготовлення продукції. Ранжирування підсистем дозволяє здійснити структурну декомпозицію, згрупувавши підсистеми в однорідні групи по кількісних і якісних ознаках.
Аналітичний етап проведення інверсного функціонально-вартісного аналізу є найбільш відповідальним етапом і передбачає систему аналітичних розрахунків: оптимальний обсяг власних матеріальних оборотних коштів, який забезпечує безперервність виробничого циклу підприємства; розрахунок нормативу по кожному елементу власних оборотних коштів підприємства (норматив на сировини і матеріли, норматив на покупні і комплектуючі, норматив по тарі і на паливо, норматив на запчастини і малоцінні швидкозношувані предмети, норматив по спецінструменту й оснащенню). Окремо розраховується норматив збереження по незавершеному виробництву і готовій продукції.
Умовою оптимальності сукупного нормативу власних оборотних коштів є те, що він не повинен перевищувати обсяг продукції за квартал.
Наступним етапом аналітичних розрахунків є розрахунок зміни обсягів витрат підсистеми в зв’язку зі зміною витрат кожного з елементів підсистеми.
До складу аналізованого підприємства «МП» входить шість цехів основного виробництва, три допоміжні цехи і структурні підрозділи заводоуправління. В усіх цих елементах системи формуються витрати, причому їхнє формування відбувається і по вартісним, і по функціональним ознакам.
Класифікація витраті їхнє групування по місцях виникнення забезпечує функціональний підхід, виходячи з особливостей діяльності підприємства, особливостей технологічного процесу, особливостей розподілу витрат, а їхня вартісна оцінка в підсумку впливає на кінцеві фінансові результати.
До цехів основного виробництва відносяться:
- цех трансформаторів (ЦТТ);
- заготовельно-зварювальний цех (ЗЗЦ);
- комплектно-розподільчих пристроїв (КРП);
- цех термовакуумної обробки (ЦТО);
- механічний цех (МЦ);
- цех виготовлення упаковки (ЦВУ).
До цехів допоміжного виробництва відносяться:
- ремонтний цех (РЦ);
- інструментальний цех (ІЦ);
- автотранспортний цех (АТЦ).
Крім основного і допоміжного виробництва для даного підприємства характерні такі елементи організаційної системи, як дирекція, управління головного технолога (УГТ), управління головного конструктора (УГК), фінансово-економічне управління (ФЕУ), управління маркетингом (УМ), управління матеріально-технічними ресурсами (УМТР), адміністративно-господарчий відділ (АГВ), відділ технічної документації (ВТД), відділ технічної підготовки виробництва (ВТПВ), відділ кадрів (ВК), виробничо-диспетчерський відділ (ВДВ), відділ головного механіка (ВГМ), відділ головного енергетика (ВГЕ), відділ автоматизації (ВАТ), управління науково-дослідницькою і дослідно-конструкторською роботи (УНДДКР), юридичний відділ (ЮРВ), відділ стандартизації, патентознавства і науково-технічної інформації (ВСПіНТ), відділ охорони праці (ВОП), воєнізована охорона заводу (ВОХР), підприємство громадського харчування (ПГХ), пожежна охорона (ПО), дитячі установи (ДУ), медична служба (МС). Діяльність цих елементів направлена на забезпечення функціонування основного і допоміжного виробництва підприємства.
З метою обґрунтування поділу структурних підрозділів за ієрархічними рівнями, проведене групування підсистем по якісних ознаках, чому передує їхнє ранжирування по істотності взаємозв’язків між підрозділами «МП». Визначено кількість «вхідних» у підсистему зв’язків (CV
) і кількість систем, діяльність яких залежить від діяльності даної підсистеми (OV
) (таблиця 2.3.1).
Аналіз інформаційних зв’язків між підсистем, тобто їхнє ранжирування свідчить про те, що на один ієрархічний рівень можуть бути внесені підрозділи з найбільш високим значенням різниці,
тобто всі цехи виробництва (ЦТТ, КРП, ЗЗЦ, МЦ, ЦТО, ЦВУ, РЦ, ІЦ). Виняток складає автотранспортний цех, у якого =
-2. Однак це не є однозначною причиною віднесення даного цеху до іншого рівня ієрархії.
Таблиця 2.3.1. Ранжирування підсистем по рівням ієрархії щодо функціональних взаємозв’язків
| № п/п | Найменування підсистеми | C(V) | O(V) | |
| 1 | Цех трансформаторів | 18 | 2 | 16 |
| 2 | Комплектно-розподільчих пристрої | 18 | 2 | 16 |
| 3 | Заготовельно-зварювальний цех | 17 | 4 | 13 |
| 4 | Механічний цех | 15 | 4 | 11 |
| 5 | Цех термовакуумної обробки | 11 | 1 | 10 |
| 6 | Цех виготовлення упаковки | 15 | 2 | 13 |
| 7 | Ремонтний цех | 12 | 3 | 9 |
| 8 | Інструментальний цех | 13 | 6 | 7 |
| 9 | Автотранспортний цех | 14 | 16 | -2 |
| 10 | Дирекція | 8 | 14 | -6 |
| 11 | Управління головного технолога | 12 | 8 | 4 |
| 12 | Управління головного конструктора | 10 | 7 | 3 |
| 13 | Управління науково-дослідницькою і дослідно-конструкторською роботи | 10 | 6 | 4 |
| 14 | Фінансово-економічне управління | 20 | 19 | 1 |
| 15 | Управління маркетингом | 7 | 3 | 4 |
| 16 | Управління матеріально-технічними ресурсами | 9 | 7 | 2 |
| 17 | Відділ технічної підготовки виробництва | 5 | 6 | -1 |
| 18 | Відділ технічної документації | 5 | 8 | -3 |
| 19 | Виробничо-диспетчерський відділ | 5 | 6 | -1 |
| 20 | Відділ головного механіка | 4 | 4 | 0 |
| 21 | Відділ головного енергетика | 4 | 4 | 0 |
| 22 | Відділ автоматизації | 3 | 6 | -3 |
| 23 | Відділ стандартизації, патентознавства і науково-технічної інформації | 4 | 4 | 0 |
| 24 | Відділ технічного контролю | 5 | 6 | -1 |
| 25 | Центральна заводська лабораторія | 6 | 8 | -2 |
| 26 | Відділ охорони праці | 5 | 9 | -4 |
| 27 | Юридичний відділ | 2 | 7 | -5 |
| 28 | Відділ кадрів | 3 | 3 | 0 |
| 29 | Адміністративно-господарчий відділ | 2 | 29 | -27 |
| 30 | Підприємство громадського харчування | 2 | 30 | -28 |
Така різниця
обумовлена наявністю великої кількості «вихідних» зв’язків, які характерні для існуючих особливостей технологічного процесу й організації виробництва. Заготовельно-зварювальний цех (=
13), механічний цех (
=11), інструментальний цех (
=8) є багатофункціональними цехами, тобто мають більшу кількість «вихідних» зв’язків, чим цех трансформаторів і цех комплектно-розподільчих пристроїв, тому мають показник
нижче максимального рівня. До наступного рівня по значимості до процесу виробництва можна віднести підсистеми з порядковими номерами №10–16, значення різниці
у яких коливається в межах від 1 до 4. Підсистеми з порядковими номерами №17–30 мають рівень
. Таким чином, по попередньому ранжуванню однозначно однорідними групами можуть бути визнані два випускаючих продукцію цехи – цех трансформаторів і цех комплектно-розподільчих пристроїв. Ранжируванні рівні підсистем мають різну інформаційну цінність, тому для їхнього групування необхідно визначити міру їхньої інформаційної цінності [21].
Для здійснення наступного етапу декомпозиції «МП» і виділення якісних взаємозв’язків між підсистемами визначаються такі якісні ознаки, як функція діяльності підприємства, ступінь участі у виробництві продукції, кожна з яких має декілька градацій (і). Коефіцієнт якісної варіації визначається як відношення повного числа різниць між підсистемами до максимально можливого їхнього числа для даної ознаки (J). Причому, сукупність вважається однорідною, якщо коефіцієнт якісної варіації, обчислений за формулою (2.3.1), по всіх ознаках прагне до нуля. Якщо Vj
=0, то сукупність є абсолютно однорідною.
, (2.3.1)
де j – номер ознаки;
K – загальна кількість підсистем у системі;
n – число градацій j – ї ознаки підсистеми;
ki
– кількість підсистем, які володіють і – тою ознакою.
Якісна ознака «функція в діяльності підприємства» має три градації (n=3) – виробнича, управляюча і додаткова. Якісна ознака «ступінь участі у виробництві продукції» має шість градацій – випуск готової продукції, участь у процесі виробництва продукції, допоміжне виробництво, техніко-економічне та адміністративне забезпечення виробництва, документарно-технічне забезпечення виробництво й організаційно-правове і соціальне забезпечення. На базі цього побудуємо електронні таблиці, які дозволять напівавтоматом робити перегрупування підсистем «МП» з метою їхнього добору в однорідні групи по якісних ознаках у розрізі їхніх градацій відповідно до отриманих значень коефіцієнтів якісної варіації. Значення n=0 говорить, що відсутня j – та ознака і – тої градації; якщо n=1, то це говорить о наявності ознаки. У таблиці 2.3.2 представлений вихідний масив даних для подальшої попарної розбивки сукупності на однорідні групи. Наступні покрокові дії будуть засновані на групуванні і перегрупуванні підсистем «МП» з метою виявлення однорідних якісних ознак груп. Результати цих розрахунків наведені в таблиці 2.3.3. Таким чином, в результаті структурної декомпозиції підсистем «МП» по попередньому ранжируванню функцій по якісних ознаках, з метою одержання однорідних сукупностей, перший крок дослідження показує, що рівень коефіцієнта якісної варіації всієї сукупності «МП» V1
=0,896667, а V2
=0,954667. Це говорить, що система є неоднорідною, причому ступінь неоднорідності по ознаці j=2 більш сильна.
Сукупність 1–9 є однорідною по ознаці j=1 і неоднорідною по ознаці j=2 (V2
=0,77), отже ця група потребує додаткової покрокової декомпозиції. Шляхом послідовного попарного порівняння сукупностей структурних підсистем підприємства розбиті на однорідні групи і розділені за рівнями ієрархії.
Структурно-функціональна модель, яка побудована на основі отриманих результатів ранжирування структурних елементів машинобудівного підприємства і групуванні однорідних сукупностей по якісних ознаках, представлена на рис 2.3.1.
Рівні ієрархії визначаються виходячи з принципу функціональності. Розглядаючи склад підсистем, слід зазначити, що до цехів основного виробництва відносяться шість цехів, однак основну – продукцію (трансформатори і високовольтні комірки) випускають два цеха – цех трансформаторів і цех комплектно-розподільчих пристроїв. Тому ці цехи акумулюють у собі основний обсяг витрат по виробництву продукції заводу.
Витрати рівнів економіко-адміністративного, математично-технічного і наукового забезпечення виробництва мають істотну питому вагу в загальному обсязі витрат і складаються з витрат на заробітну плату апарату управління підприємством, інженерно-технічного персоналу (ІТП), службовців; відрахувань в Пенсійний фонд, у Фонд соціального страхування і т.п.; постачальницько-збутових витрат; адміністративних витрат; представницьких витрат; витрат на відрядження; витрат на зв’язок; витрат, зв’язаних з оплатою послуг комерційних банків і інших фінансово-кредитних установ; витрат, зв’язаних з перепродажною підготовкою продукції і після продажним обслуговуванням; витрати на дослідження і розробку виробів нової техніки та інших.
Таблиця 2.3.2. Коефіцієнти якісної варіації для підсистем сукупності «МП» у залежності від якісних ознак по видах градації ознаки
| Код підсистеми (k) | Функція в діяльності підприємства | Ступінь участі у виробництві продукції | |||||||||
| Ознака – j | 1 | 2 | |||||||||
| Вид градації ознаки – і | 1 | 2 | 1 | 2 | 3 | 3 | 4 | 5 | 6 | ||
| Найменування підсистеми | Виробнича | Управлінська | Додаткова | Випуск готової продукції | Участь у процесі виробництва продукції | Допоміжне виробництво | Техніко-економічне й адміністративне забезпечення виробництва | Документарно-технічне забезпечення виробництва | Організаційно-правове і соціальне забезпечення виробництва | ||
| Число підсистем, які володіють і – тим видом градації j – тої ознаки | N | N | |||||||||
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | |
| 1 | ЦТТ | 1 | 0 | 0 | 1 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | |
| 2 | КРП | 1 | 0 | 0 | 1 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | |
| 3 | ЗЗЦ | 1 | 0 | 0 | 0 | 1 | 0 | 0 | 0 | 0 | |
| 4 | МЦ | 1 | 0 | 0 | 0 | 1 | 0 | 0 | 0 | 0 | |
| 5 | ЦТО | 1 | 0 | 0 | 0 | 1 | 0 | 0 | 0 | 0 | |
| 6 | ЦВУ | 1 | 0 | 0 | 0 | 1 | 0 | 0 | 0 | 0 | |
| 7 | РЦ | 1 | 0 | 0 | 0 | 0 | 1 | 0 | 0 | 0 | |
| 8 | ІЦ | 1 | 0 | 0 | 0 | 0 | 1 | 0 | 0 | 0 | |
| Продовження таблиці 2.3.2 | |||||||||||
| 9 | АТЦ | 1 | 0 | 0 | 0 | 0 | 1 | 0 | 0 | 0 | |
| 10 | Дирекція | 0 | 1 | 0 | 0 | 0 | 0 | 1 | 0 | 0 | |
| 11 | УГТ | 0 | 1 | 0 | 0 | 0 | 0 | 1 | 0 | 0 | |
| 12 | УГК | 0 | 1 | 0 | 0 | 0 | 0 | 1 | 0 | 0 | |
| 13 | УНДДКР | 0 | 1 | 0 | 0 | 0 | 0 | 1 | 0 | 0 | |
| 14 | ФЕУ | 0 | 1 | 0 | 0 | 0 | 0 | 1 | 0 | 0 | |
| 15 | УМ | 0 | 1 | 0 | 0 | 0 | 0 | 1 | 0 | 0 | |
| 16 | УМТР | 0 | 1 | 0 | 0 | 0 | 0 | 1 | 0 | 0 | |
| 17 | ВТПВ | 0 | 1 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | 1 | 0 | |
| 18 | ВТД | 0 | 1 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | 1 | 0 | |
| 19 | ВДВ | 0 | 1 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | 1 | 0 | |
| 20 | ВГМ | 0 | 1 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | 1 | 0 | |
| 21 | ВГЕ | 0 | 1 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | 1 | 0 | |
| 22 | ВАТ | 0 | 1 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | 1 | 0 | |
| 23 | ВСПіНТ | 0 | 1 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | 1 | 0 | |
| 24 | ВТК | 0 | 1 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | 1 | 0 | |
| 25 | ЦЗЛ | 0 | 1 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | 1 | 1 | |
| 26 | ВОТ | 0 | 0 | 1 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | 1 | |
| 27 | ЮРВ | 0 | 0 | 1 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | 1 | |
| 28 | ВК | 0 | 0 | 1 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | 1 | |
| 29 | АГВ | 0 | 0 | 1 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | 1 | |
| 30 | ПДХ | 0 | 0 | 1 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | 1 | |
| Усього
|
9 | 16 | 5 | 2 | 4 | 3 | 7 | 9 | 5 | ||
Таблиця 2.3.3. Групування підсистем «МП» за результатами ранжирування підсистем по ієрархічних рівнях щодо функціональних взаємозв’язків методом послідовних розбивок по якісних ознаках
| Крок | Групи підсистем по порядкових номерах вихідного масиву | Функція в діяльності підприємства | Ступінь участі у виробництві продукції | |||||||||
| Виробнича | Управлінська | Додаткова | Випуск готової продукції | Участь у процесі виробництва продукції | Допоміжне виробництво | Техніко-економічне й адміністративне забезпечення виробництва | Документарно-технічне забезпечення виробництва | Організаційно-правове і соціальне забезпечення виробництва | ||||
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | ||
| 1 | Сукупність 1–30 | 9 | 16 | 5 | 2 | 4 | 3 | 7 | 9 | 5 | ||
| Коефіцієнт варіації 1–30 | 0,896667 | 0,954667 | ||||||||||
| 2 | Сукупність 1–9 | 9 | - | - | 2 | 4 | 3 | - | - | - | ||
| Коефіцієнт варіації 1–9 | 0,00 | 0,77037037 | ||||||||||
| Продовження таблиці 2.3.3 | ||||||||||||
| Сукупність 10–30 | - | 16 | 5 | - | - | - | 7 | 9 | 5 | |||
| Коефіцієнт варіації 10–30 | 0,544218 | 0,77823129 | ||||||||||
| 3 | Сукупність 1–9 | 9 | - | - | 2 | 4 | 3 | - | - | - | ||
| Коефіцієнт варіації 1–9 | 0,00 | 0,77037037 | ||||||||||
| Сукупність 10–25 | - | 16 | - | - | - | - | - | - | 7 | |||
| Коефіцієнт варіації 10–25 | 0,00 | 0,590625 | ||||||||||
| Сукупність 26–30 | - | - | 25 | - | – | - | - | - | 25 | |||
| Коефіцієнт варіації 26–30 | 0,00 | 0,00 | ||||||||||
| 4 | Сукупність 1–6 | 6 | - | - | 2- | 4 | - | - | - | - | ||
| Коефіцієнт варіації 1–6 | 0,00 | 0,533333 | ||||||||||
| Сукупність 7–9 | 3 | - | - | - | - | 3 | - | - | - | |||
| Коефіцієнт варіації 7–9 | 0,00 | 0,00 | ||||||||||
| Сукупність 10–16 | - | 7 | - | - | - | - | 7 | - | - | |||
| Коефіцієнт варіації 10–16 | 0,00 | 0,00 | ||||||||||
| Сукупність 17–25 | - | 9 | - | - | - | - | - | 9 | - | |||
| Коефіцієнт варіації 17–25 | 0,00 | 0,00 | ||||||||||
| Сукупність 26–30 | - | - | 25 | - | - | - | - | - | 25 | |||
| Коефіцієнт варіації 26–30 | 0,00 | 0,00 | ||||||||||
| 5 | Сукупність 1–2 | 2 | - | - | 2 | - | - | - | - | - | ||
| Коефіцієнт варіації 1–2 | 0,00 | 0,00 | ||||||||||
| Сукупність 4–6 | 3 | - | - | - | 3 | - | - | - | - | |||
| Коефіцієнт варіації 4–6 | 0,00 | 0,00 | ||||||||||
| Сукупність 7–9 | 3 | - | - | - | - | 3 | - | - | - | |||
| Коефіцієнт варіації 7–9 | 0,00 | 0,00 | ||||||||||
| Сукупність 10–16 | - | 7 | - | - | - | - | 7 | - | - | |||
| Коефіцієнт варіації 10–16 | 0,00 | 0,00 | ||||||||||
| Сукупність 17–25 | - | 9 | - | - | - | - | - | 9 | - | |||
| Коефіцієнт варіації 17–25 | 0,00 | 0,00 | ||||||||||
| Сукупність 26–30 | - | - | 25 | - | - | - | - | - | 25 | |||
| Коефіцієнт варіації 26–30 | 0,00 | 0,00 | ||||||||||
Документарно-технічне забезпечення виробництва формує такі витрати: заробітну плату інженерно-технічного персоналу і службовців; відрахування в Пенсійний фонд, у Фонд соціального страхування і т. п.; витрати, пов’язані із сертифікацією виробництва і продукції підприємства; витрати на забезпечення якості; канцелярські і типографські витрати; витрати на зв’язок і інші.
Організаційно-правове забезпечення виробництва і соціальна сфера несуть на собі витрати, частина яких входить у повну собівартість продукції підприємства. Соціальна сфера (дитячі установи, медична служба) утримуються за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства.
Крім ієрархічного поділу витрат по значимості відносно основного виробництва і їхнього взаємозв’язку, існує взаємозв’язок функцій витрат між усіма рівнями ієрархії.
Формування витрат основного виробництва відбувається в цехах трансформаторів, комплектно-розподільчих пристроїв, заготовельно-зварювальному, механічному, виготовлення упаковки, термовакуумної обробки в результаті виробничої діяльності по випуску товарної продукції, наданню послуг і виконанню робіт стороннім організаціям і населенню, а також в результаті взаємодії між цехами основного і допоміжного виробництва. Так, випускаючи цехи основного виробництва (ЦТТ і КРП) безпосередньо формують усі витрати, пов’язані з виготовленням готової продукції, формують залишки незавершеного виробництва. Цех виготовлення упаковки формує витрати, які пов’язані з виготовленням упаковки випускаючим цехам, не утворюючи при цьому незавершеного виробництва. Цех термовакуумної обробки робить заливання і сушку трансформаторного масла, сушку обмоток і є специфічним, тому що забезпечує виконання заключного етапу технологічного циклу виробництва трансформаторів перед їхньою зборкою. Основним видом діяльності заготовельно-зварювального і механічного цехів забезпечення, відповідно до технологічного процесу, виробництва продукції цехами трансформаторів і комплектно-розподільчих пристроїв, а також ці цехи надають послуги цехам допоміжного виробництва, цехам виготовлення упаковки й термовакуумної обробки, структурним підрозділам заводу, виконують роботи і надають послуги стороннім організаціям і населенню (рис. 2.3.2).
Формування витрат допоміжного виробництва здійснюються по об’єкту виникнення (внутрішньозаводські міжцехові замовлення, виробничі замовлення стороннім організаціям і населенню, послуги автотранспорту внутрішньозаводське переміщення і стороннім організаціям і населенню, виготовлення оснащення і спеціального технологічного обладнання по міжцеховим замовленням і стороннім організаціям). Формування витрат допоміжного виробництва здійснюється по факту виконаних робіт і послуг, відносяться до відповідних цехів і структурних підрозділів (рис. 2.3.3) і включаються відповідно у виробничу собівартість (цехові витрати, витрати на утримування і експлуатацію устаткування, загально виробничі витрати та інші), у повну собівартість (адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати), а також частково відносяться на прибуток, який залишився в розпорядженні підприємства. Такі цехи допоміжного виробництва, як ремонтний і інструментальний, формують залишки незавершеного виробництва.
2.4 Побудова моделі управління витратами на прикладі машинобудівного підприємства
Розробка комплексної інформаційної системи управління витратами «МП», з використанням інверсного функціонально-вартісного підходу в управлінні витратами, заснована на відведенні пріоритетної ролі принципу функціональності у процесі виробництва основних видів продукції підприємства.
Рис. 2.3.3 – Структурно-функціональна модель деталізації і розподілу витрат допоміжного виробництва
Вартісний критерій знаходиться у самій сутності витрат підприємства. Сутність функціонального підходу складається в розгляді об’єкта, як сукупності функцій, які він повинен виконувати. Такий підхід надає можливість критичного ставлення до об’єкта з метою підвищення ефективності функціонування всієї системи.
Для того, щоб встановити вартісні взаємозв’язки між підсистемами «МП», необхідно побудувати модель формування і управління витратами підприємства, яка б відповідала умовам функціонування підприємства, затвердженої на підприємстві облікової політики і враховує функціональні взаємозв’язки, які визначені структурно-функціональною моделлю виникнення витрат підприємства за рівнями ієрархії щодо основного виробництва (дивиться рис. 2.3.1).Важливою умовою реалізації процесу побудови структурної моделі витрат підприємства є удосконалювання методів калькулювання собівартості продукції «МП» з погляду автономності інформації про витрати підсистем першого рівня ієрархії (дивиться рис. 2.3.1), забезпечення функціонального взаємозв’язку інформації про витрати основного і допоміжного виробництва і комплексних витрат при удосконаленні нормативної бази підприємства й автоматизацій ні підходи до побудови моделі управління витратами з використанням економіко-математичного моделювання.
Структурна модель собівартості для управління витратами підприємства по підсистемах складається з виробничої собівартості, адміністративних витрат, витрат на збут і інших операційних витрат, які могуть бути розподілені по підсистемах і по статтях витрат, відповідно до вимог Національних стандартів і має такий математичний вигляд:
, (2.4.1)
, (2.4.2)
де СТП
– сумарні витрати по рівнях ієрархії і статтях витрат по підсистемах, грн.;
Fk
– витрати по k‑й підсистемі підприємства, грн.;
Zi
– елементи витрат підсистем першого рівня ієрархії, грн.;
Еі
– статті витрат підсистем другого-четвертого рівнів ієрархії, грн.
В моделі управління витратами «МП», відповідно до класифікації витрат згідно [36], одні витрати показують по видах (елементах), а інші по комплексних статтях, які включають кілька елементів. При цьому допускається, що один елемент може бути присутнім в декількох статтях калькуляції [36].
Відповідно до облікової політики підприємства і відповідно до [36; 44; 35] витрати, які пов’язані з виробництвом і збутом продукції при плануванні, обліку і калькулювання собівартості продукції групуються по таких статтях:
- сировина і матеріали, за винятком зворотних відходів (Z1
);
- покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій (Z2
);
- транспортно-заготовельні витрати (Z3
);
- послуги сторонніх організацій виробничого характеру (Z4
);
- основна заробітна плата (Z5
);
- додаткова заробітна плата (Z6
);
- відрахування на соціальні заходи (Z7
);
- витрати на утримування і експлуатацію устаткування (ВУЕУ) (Z8
);
- цехові витрати (Z9
);
- втрати від браку (Z10
).
Всі ці витрати складають виробничу собівартість.
Загально виробничі витрати (ЗВВ) (Z11
), адміністративні витрати (АВ) (Z12
), витрати на збут (ВЗ) (Z13
), а також виробнича собівартість формують комплексні витрати підприємства.
Така структурна модель витрат «МП» надає можливість управління витратами на кожному рівні ієрархії в цілому і по кожному окремому елементу системи (підсистеми), можливість управління витратами основного і допоміжного виробництва, управління витратами на рівні виробництва і комплексних витрат. Ця модель є універсальною, тому що враховує можливість зміни норм витрат матеріалів, цін на сировину і матеріали, видів і цін комплектації, обсягу діяльності цеху, зміни обсягу послуг сторонніх організацій, зміни умов оплати праці працівників підприємства, зміни обсягу суміжних цехів (основних і допоміжних).
Розроблена модель являє собою майже новий підхід до процесу управління витратами на виробництво і реалізацію продукції підприємства з багато номенклатурним виробництвом. Трансформація та групування витрат відображені з використанням у виді вхідних параметрів наявної інформації про витрати підприємства «МП».
Перший рівень ієрархії системи (дивиться рис. 2.3.1) характеризується найбільш складною структурою, тому що вхідні витрати підсистем цього рівня включають усі витрати основного і допоміжного виробництва. Специфіка розподілення витрат допоміжного виробництва (АТЦ, РЦ, ІЦ) така, що частина усіх витрат розподіляється по фактично понесених витратах між цехами основного виробництва (КРП, ЦТТ, МЦ, ЗЗЦ, ЦВО, ЦВУ) і списуються в бухгалтерський облік на основне виробництво, тобто на рахунок 26 «Готова продукція», формуючи при цьому виробничу собівартість (рис. 2.4.1). А інша частина витрат допоміжного виробництва – власні витрати допоміжного виробництва відносяться на рахунок 232 «Допоміжне виробництво», а потім на рахунок 26 «Готова продукція». Непрямі витрати цеху (ВУЕУ і ЦВ) представлені на рівні кожного цеху, для того щоб забезпечити можливий контроль й управління ними на основі даних про потужність цеху, його площу, стану устаткування, чисельності персоналу, про обсяг продукції, яка випускається цехами і т. д. Такий підхід до розкриття ВУЕУ і ЦВ надає можливість управління непрямими витратами по статтях витрат. До складу виробничої собівартості також входять загальновиробничі витрати (ЗВВ), які відносяться на рахунок 913 і розподіляються (у випадку обліку витрат по виробах) пропорційно основній заробітній платі основних виробничих робочих. Тому як підприємство є багато номенклатурним, то доцільно відображати фактичні витрати по кожному типовиконанню трансформаторів і комплектно-розподільчих пристроїв, які дозволяють визначити прибутковість кожного виду виробів.
В розробленій моделі формування і управління витратами «МП» витрати накопичуються по статтях і елементах витрат відносно групування по рівнях ієрархії і тільки потім відносяться в модель комплексних витрат по «МП».
Розподіл ЗВВ по цехах здійснюється пропорційно основній заробітній платі основних виробничих робочих по рівнях ієрархії витрат (по цехах основного виробництва).
Витрати першого рівня ієрархії можуть бути представлені такою формулою:
(2.4.3)
де F1
– витрати цеху трансформаторів;
F2
– витрати по цеху комплектно-розподільчих пристроїв;
F3
– витрати по заготовельно-зварювальному цеху;
F4
– витрати по механічному цеху;
F5
– витрати по цеху термовакуумної обробки;
F6
– витрати по цеху виготовлення упаковки;
F7
– витрати допоміжного автотранспортного цеху;
F8
– витрати допоміжного інструментального цеху;
F9
– витрати допоміжного ремонтного цеху.
Витрати першого рівня ієрархії СТП1
складають основну частину виробничої собівартості. Витрати на сировину і матеріали по k‑тому цеху на j‑тий виріб визначаються в моделі множенням норми витрати і-того матеріалу на його ціну за винятком вартості зворотних відходів. Сумарні матеріальні витрати (Ссм) по k-му цеху складають:
(2.4.4)
де Нij
– норма витрати і-того матеріалу на j-тий виріб у k-му цеху;
Ці
– ціна і-того матеріалу, грн.;
Сзвij
– вартість зворотних відходів і-того матеріалу при виробництві j-того виробу у k-тому цеху;
Vj
– обсяг виробництва j-того виду продукції цеху.
Витрати на сировину і матеріали формуються, виходячи з обсягу виробництва продукції (робіт, послуг) цехом Vk
і відповідно до нормативів витрат сировини і матеріалів згідно технологічного процесу на виготовлення одиниці продукції Нk
відповідно до ціни матеріалу, який витрачається, Цk
. Витрати на сировину і матеріали безпосередньо включаються в собівартість окремих видів продукції.
Матеріальні витрати на комплектаційну апаратуру (Ск) визначаються за формулою (2.4.5):
(2.4.5)
де Нij
– норма витрати і-того виду комплектуючого на j‑тий виріб у k-му цеху;
Ці
– ціна і-того виду комплектуючого, грн.
Транспортно-заготовельні витрати – це витрати на транспортування, зберігання і доставку сировини. Ці витрати включаються у вартість матеріальних витрат і визначаються по формулі (2.4.6):
(2.4.6)
де Стзв – транспортно-заготівельні витрати, які визначаються виходячи з витраченої на виробництво вартості запасів сировини, матеріалів і комплектуючої апаратури, грн.;
Ссм – вартість вибулих (на виробництво і на сторону) запасів сировини, матеріалів, грн.;
Ск – вартість вибулої (на виробництво і на сторону) комплексної апаратури, грн.;
– середній відсоток транспортно-заготівельних витрат, які визначені як відношення різниці залишку транспортно-заготівельних витрат на початок звітного місяця і суми транспортно-заготівельних витрат за звітний місяць до різниці вартості залишків запасів на початок звітного місяця і вартості залишків, які надійшли за звітний місяць.
Відповідно до технологічних процесів виготовлення продукції у k‑тому цеху витрати на оплату праці основних робочих, які беруть участь у процесі виробництва, визначаються, виходячи з нормативів витрат часу на виробництво одиниці виробу і часових тарифних ставок робочих. Норми часу на кожну технологічну операцію беруться у сумі, і з урахуванням розряду працюючого визначається розцінка його праці в грн. на одиницю роботи (виріб, деталь і інше). Так, основна заробітна плата основних виробничих робочих (Созп(овр)) у k‑тому цеху визначається за формулою (2.4.7):
(2.4.7)
де ТМij
– трудомісткість робочого і-тої спеціальності на виробництво одиниці j‑того виду продукції у k‑тому цеху;
ЧТСі
– часова тарифна ставка робочого і-тої спеціальності.
Основна заробітна плата інших категорії робочих (почасовщики, допоміжні підрядники і почасовщики) визначається виходячи з часової тарифної ставки і балансу відпрацьованого часу. Підставою для визначення заробітної плати є ліміти і штати, які затверджені відповідно до існуючої системи оплати праці для цих категорій робочих. Витрати на оплату праці службовців, фахівців і керівників (Созп(сфк)) у k‑тому цеху визначаються у відповідності із штатним розкладом, згідно встановлених окладів цих категорій працівників за формулою (2.4.8):
(2.4.8)
де МТСі
– місячна тарифна ставка і-того робочого (основних і допоміжних почасовщиків) і службовців, фахівців і керівників у k‑тому цеху;
N – кількість робочих днів місяця;
ВЧі
– фактично відпрацьований час за місяць працівниками і-тої спеціальності, днів.
Витрати на додаткову заробітну плату (Сдзп) визначається як відсоток до основної заробітної плати, встановленого адміністрацією підприємства для кожної категорії працівників. Витрати на додаткову заробітну плату – це кошти на виплату персоналу підприємства за роботу понад установлену норму. Додаткова заробітна плата включає такі виплати, як надбавку за професійну майстерність, бригадирські, донорні дні, доплата до середнього рівня, доплата за шкідливість, нічні, підліткові та інше.
Витрати на відрахування на соціальні заходи у k‑тому цеху (відрахування у фонди соціального страхування, у фонд Пенсійного забезпечення, у фонд страхування на виплату по безробіттю, у фонд страхування від нещасного випадку) (Свсз) визначається відповідно до діючого законодавства у відсотках щодо фактичної суми основної і додаткової заробітної плати у k‑тому цеху, грн. Математичний опис алгоритму розробки цих витрат представлений формулою (2.4.9):
, (2.4.9)
де Nвсз
– норма відрахування на соціальні заходи, %.
Витрати на утримування і експлуатацію устаткування цеху (Свуеу) складають такі види витрат, як амортизаційні відрахування по діючим нормам витрат устаткування, транспортних засобів і інструмента, які знаходяться у складі основних засобів цеху; витрат на експлуатацію устаткування; витрат на ремонт устаткування і транспортних засобів та інші витрати. Сума амортизаційних відрахувань (Аk
) визначається за формулою (2.4.10):
, (2.4.10)
де ЗВі
– залишкова вартість і – того виду устаткування цеху, скоригована на 01.01.2003 року, грн.;
tn – корисний термін використання устаткування цеху, визначений експлуатаційним методом на 01.01.2003 року.
Витрати на експлуатацію устаткування у k‑тому цеху (Свуk
) складається з постоялих статей і визначається в моделі за формулою (2.4.11):
, (2.4.11)
де Ті
– тариф на і – ресурс (паливо, теплоенергія, електроенергія, стиснене повітря), грн.;
Qi
– кількість спожитого і – того ресурсу;
Uсо
– комплексна стаття витрат, яка представляє собою вартість послуг сторонніх організацій, грн.;
Uсц
– комплексна стаття витрат суміжних цехів підприємства, грн.
Розрахунок витрат на поточний ремонт устаткування і транспортних засобів цеху (Стрk
) представлений формулою (2.4.12):
, (2.4.12)
де Цмі
, Цзі
– вартість відповідно допоміжних матеріалів і запчастин, грн.
Витрати на внутрішньозаводське переміщення вантажів (Свзпвk
) включають основну і додаткову заробітну плати водіїв, електротоварів, вантажників, підсобних робочих, вартість допоміжних матеріалів, які витрачаються на утримування і обслуговування транспортних засобів k‑тому цеху, вартість допоміжних матеріалів, які витрачаються на потреби, послуги сторонніх організацій і суміжних цехів і визначається за формулою (2.4.13):
. (2.4.13)
Витрати, які пов’язані з ремонтом і відновлюванням малоцінних швидкозношуваних предметів і інструментів, (Смшп) визначаються за формулою (2.4.14):
, (2.4.14)
де Змшп – знос малоцінних швидкозношуваних предметів і інструментів, грн.
Обсяг витрат на утримування і експлуатацію устаткування k‑того цеху (Свуеуk
) обумовлені ступенем завантаження устаткування, витрати, які пов’язані з його обслуговуванням, станом устаткування, рівнем витрат, необхідних для його поточного, середнього і капітального ремонту.
Цехові витрати у k‑тому цеху (Сцk
) включають витрати на утримування апарату управління цеху, витрати на утримування інших цехів персоналу (службовців, фахівців цеху); амортизаційні відрахування по діючим нормам від вартості основних засобів (будівель, споруд, інвентарю) цеху, крім таких амортизаційних відрахувань, які включені у витрати на утримування і експлуатацію устаткування k‑того цеху (Свуеуk
); витрати по утримуванню будівель, споруд і інвентарю цеху, витрати на поточний ремонт будівель, споруд і інвентарю цеху; витрати по охороні навколишнього середовища; витрати на іспити, витрати на оплату праці прямих допоміжних категорій робочих та інші витрати.
Розрахунок амортизаційних відрахувань від вартості будівель, споруд і інвентарю цеху представлен формулою (2.4.9). Витрати на утримування будівель, споруд k‑того цеху (Сбсk
) визначаються за формулою (2.4.15):
. (2.4.15)
Витрати на поточний ремонт будівель і споруд у k‑тому цеху (Спрбсk
) визначаються за формулою (2.4.16):
. (2.4.16)
Витрати на охорону праці включають комплекс заходів, які направлені на поліпшення умов праці працюючих у k‑тому цеху (Сопk
) і визначається за формулою (2.4.17):
, (2.4.17)
де Uв
– комплексна стаття витрат на вентиляцію та інші очисні споруди, грн.;
Uур
– комплексна стаття витрат на утримування і поточний ремонт санітарно-побутових пристроїв, грн.;
Uо
– комплексна стаття на спецодяг, захисні пристосування, спец харчування, дезактивацію одягу, грн.;
Uмо
– комплексна стаття на медичний огляд робітників, грн.;
Uрв
– комплексна стаття на розробку і впровадження промислової естетики в цеху, дослідження, які пов’язані з поліпшенням умов праці, грн.
Обсяг цехових витрат залежить вір рівня заробітної плати апарату управління цеху й інших цехів персоналу, площі, яку займає цех, і витрат, які зв’язані з їх утримуванням.
Базою для розподілу витрат на утримування і експлуатацію устаткування і цехових витрат по видах продукції, які випускаються, обрана основна заробітна плата основних виробничих робочих.
Загальновиробничі витрати (ЗВВ) складаються з витрат які пов’язані з удосконалюванням технології й організації виробництва, витрати на утримування і обслуговування основних виробничих фондів загально виробничого призначення, витрати, які пов’язані з забезпеченням контролю за виробничими процесами і якістю продукції й інше [44]. Незважаючи на те, що ці витрати формуються на другому і третьому рівнях ієрархії, вони визначаються як по підрозділах, згрупованих по рівнях ієрархії, так і по статтях витрат і розподіляються пропорційно основної заробітної плати основних виробничих робочих на окремі види продукції. Такий підхід до визначення цих витрат (щодо основного і допоміжного виробництва) обумовлений тим, що в них відображаються такі важливі критерії виробництва, як якість, технологічність, організація виробництва, і згідно П(С) БО 16 [44] вони формують виробничу собівартість.
Математичний опис алгоритму розрахунку витрат, пов’язаний з удосконалюванням технології й організації виробництва у k‑тому цеху (Стовk
) має вигляд:
. (2.4.18)
Амортизаційні відрахування від вартості будівель і споруд, устаткування і інвентарю, який належить підрозділам загально виробничого призначення здійснюється методом прямолінійної амортизації за алгоритмом розрахунку, який приведений формулою (2.4.10).
Витрати на проведення заходів контролю за виробничими процесами і якістю продукції і технічного контролю у k‑тому цеху (Сткk
) розраховуються по формулі (2.4.19):
, (2.4.19)
де Uрв
– комплексна стаття витрат на іспити, досліди і дослідження, які здійснені силами персоналу підприємства, грн.
Витрати на оплату праці працівників, які зайняті забезпеченням нормативних умов праці і техніки безпеки (ВОП) відносяться до витрат четвертого рівня ієрархії, до цього ж підрозділу відносяться і витрати, які пов’язані з виконанням заходів щодо охорони праці, техніці безпеки і виробничої санітарії.
Витрати, які пов’язані з охороною навколишнього середовища, формуються виходячи із суми фактичних витрат по експлуатації споруд для очищення виробничих стічних вод, по експлуатації установок очищення повітря, по транспортуванню відходів до місць їхнього складання, виплати комунальним підприємствам за прийом відходів.
Витрати на утримування й обслуговування основних виробничих фондів загально виробничого призначення формуються аналогічно витратам на утримування й обслуговування основних виробничих фондів цеху.
Критерій значимості функцій, які лежать в основі класифікації витрат по рівнях ієрархії, відрізняється від критерію «обліку» витрат. Існуючий на підприємстві облік витрат здійснюється шляхом накопичення фактичних витрат на балансових рахунках і віднесення їх до основних видів продукції (трансформатори і комірки), тому що відсутня можливість операційного управління витратами по кожному виду виробленої в звітному періоді продукції по підрозділу підприємства.
Відповідно до моделі управління витратами підприємства, виробнича собівартість (Свр) може бути представлена формулою (2.4.20):
. (2.4.20)
Існуючий на підприємстві «МП» облік витрат не дає можливість визначити фактичний обсяг непрямих витрат, які має кожний виріб. Розроблена модель управління витратами дозволяє визначити витрати і віднести їх до об’єкту виникнення витрат відповідно до критерію значимості функцій, які виконують підрозділи підприємства.
Адміністративні витрати (АВ) включають витрати, які пов’язані з діяльністю підсистем другого-четвертого рівнів ієрархії (за винятком витрат, які входять до складу виробничої собівартості і віднесені до загально виробничих витрат і витрат на збут). У складі витрат на управління – витрати на оплату праці працівників апарату управління (Дирекція, Бухгалтерія, ПЕВ, АГВ, ВСПіНТ, ЮРВ, ВА, ФЕВ, ВК, ВГМ, ВГЕ, ВДВ, УМТР (ВМТП і ВЗК), АБВ); витрат, які пов’язані з забезпеченням пожежної і воєнізованої охорони, віднесені до ВОХР і ПО, – це витрати на оплату праці, знос малоцінних швидкозношуваних предметів пожежної і воєнізованої охорони, знос обмундирування і чергового спецодягу й інші. До адміністративних відносяться витрати, які пов’язані з оплатою службових відряджень; витрати на обслуговування основних виробничих фондів загальногосподарського використання; амортизаційні відрахування основних фондів загальногосподарського призначення; витрати на зв’язок; витрати, які пов’язані з підготовкою і перепідготовкою кадрів; витрати, пов’язані з оплатою послуг комерційних банків і інших кредитно-фінансових установ; податки, збори та інші обов’язкові платежі і платежі по обов’язковому страхуванню майна; витрати на утримування легкового транспорту та інші адміністративні витрати [112]. Алгоритм розрахунку адміністративних витрат по рівнях ієрархії і по статтях витрат (Сав) описується формулою (2.4.21):
. (2.4.21)
Витрати на збут (ВЗ) включають витрати, які сформовані в результаті діяльності управління маркетингу (УМ), а також його структурних підрозділів. До них відносяться витрати на оплату праці працівників управління; комісійні винагороди продавцям, які забезпечують збут готової продукції; витрати на пакувальну тару; витрати, які пов’язані з гарантійним ремонтом і гарантійним обслуговуванням готової продукції; витрати на транспортування готової продукції; витрат по утримуванню будівель; знос основних засобів та інші витрати. Алгоритм розрахунку витрат на збут по рівнях ієрархії і статтях витрат (Свз) представлений формулою (2.4.22):
. (2.4.22)
Структурна модель формування і управління витратами «МП» на виробництво товарної продукції дозволила розробити програму інверсного функціонально-вартісного аналізу виробничої системи «МП» за допомогою економіко-математичного моделювання.
У другому розділі теоретично обґрунтовується підхід до створення комплексної інформаційної системи управління витратами з використанням системного підходу і як методу системного дослідження поведінки витрат – інверсного функціонально-вартісного аналізу, у результаті чого встановлено:
1. Підприємства є складними системами, які володіють багатьма особливостями; управління витратами представляє собою процес, який має кілька етапів управління, які забезпечує системний підхід до управління витратами.
2. Визначається склад функцій і взаємодія підсистем адаптивної системи управління виробництвом, яка дозволяє забезпечити комплексний підхід до управління витратами і досягти кінцевої мети – підвищення ефективності діяльності підприємства.
3. Визначається логічний взаємозв’язок між функціями планування і регулювання системно-адаптивної моделі управління виробництвом з метою управління витратами.
4. В ході дослідження виявлені фактори, які впливають на функцію управління, вони поділені на регульовані і нерегульовані. На цій основі визначені напрямки управління витратами в межах системно-адаптивної моделі управління виробництвом.
5. Серед існуючих методів управління витратами обраний інверсний функціонально-вартісний аналіз, головна мета якого – підвищення ефективності використання існуючих функцій об’єкта з метою застосування функ
6. Визначені фактори, які впливають на показник ефективності витрат, які дозволяють здійснити управління витратами по окремих напрямках (витрати основного і допоміжного виробництва, загальновиробничі витрати, витрати невиробничого характеру).
7. Визначені функціональні залежності обсягів виробничих запасів, незавершеного виробництва, залишків готової продукції від впливу внутрішніх факторів виробничої діяльності підприємства.
8. На базі виявлених вартісних взаємозв’язків між витратами основного і допоміжного виробництва розроблена структурно-логічна модель формування собівартості товарного випуску за рівнями ієрархії, при цьому до першого рівня ієрархії віднесені витрати цехів основного (ЦТТ, КРП, ЗЗЦ, ЦТО, ЦВУ, МЦ) і допоміжного (ІЦ, РЦ, АТЦ) виробництва; до другого рівня ієрархії – витрати дирекції, управлінь головного технолога і конструктора, фінансово-економічного управління, управлінь маркетингу і матеріально-технічних ресурсів, управління научно-дослідницької і дослідницько-конструкторською роботою; до третього рівня ієрархії – витрати відділів технічної підготовки виробництва, технічної документації, виробничо-диспетчерського, головного механіка і головного енергетика, автоматизації, стандартизації патентознавства і науково-технічної інформації, технічного контролю та витрати центральної заводської лабораторії; до четвертого рівня ієрархії – витрати відділів охорони праці і воєнізованої і пожежної охорони, витрати підприємства громадського харчування, витрати відділів юридичного і кадрів, витрати медичної служби і дитячих установ, витрати адміністративно-господарського відділу.
9. Розроблена структурно-функціональна модель деталізації розподілу витрат основного і допоміжного виробництва, джерел виникнення витрат підприємства за рівнями ієрархії.
3. Побудова інформаційної бази управління витратами та реалізація висновків і рекомендацій з управління витратами на підприємстві
3.1 Формування інформаційної бази управління витратами на прикладі машинобудівного підприємства «МП»
Реалізація системи управління витратами передбачає необхідність формування масиву вхідних даних, ступені достовірності яких визначає ефективність процесу управління витратами. Формування такого масиву пов’язаний з декількома особливостями машинобудівного підприємства з багатономенклатурним виробництвом.
ВАТ «Запоріжтрансформатор» випускає трансформатори струму і напруги і належить до галузі машинобудування. Калькулювання собівартості продукції здійснюється показним методом, тобто об’єктом калькулювання є окреме виробниче замовлення, і застосовує нормативний облік витрат.
Для формування вхідного масиву даних, які могуть бути використані в моделі управління витратами «МП», в ході виконаної роботи були проведені дослідження, які дозволяють системізувати інформацію і перетворити її для використання методом інверсного функціонально-вартісного аналізу. Систематизація полягає в тому, що витрати згруповані по місцях їхнього виникнення, по елементах і по статтях витрат; нормативи витрат матеріалів на виробництво згруповані по кожному виду виробленої продукції і по місцях їхнього виникнення; згруповані фактори, які впливають на витрати і розподіляються на регульовані і нерегульовані з метою організації процесу управління. В результаті перетворена інформація, яка дозволяє отримати дані про витрати по кожному структурному підрозділу підприємства, які формують непрямі витрати.
Так, існуюча в даний час система обліку на підприємстві не передбачає обліку елементів витрат технологічного ланцюжка при виготовленні конкретного типу виробу окремими відособленими структурними підрозділами підприємства: кожний з основних цехів підприємства формує свої витрати по елементах витрат у розрізі укрупнених видів продукції. Оскільки типовиконанню трансформаторів відрізняється між собою практично по всіх елементах прямих витрат, то необхідно провести додаткові дослідження з метою побудови технологічного ланцюжка формування витрат на окремий виріб на кожному технологічному етапі його виробництва. Для цього проведений аналіз витрат, які супроводжують технологічний процес виготовлення наступних видів трансформаторів: трансформатори струму ТФРМ‑330–3000/1–330–220кВ, ТФУМ‑330–2000/1–330–220кВ, ТФЗМ‑500–2000/1–1150–500кВ, ТФЗМ‑500–2000/1 (5) – 1150–500кВ, ТФЗМ‑220ІV‑2000/1–330–220кВ, ТФЗМ‑110БІV‑110кВ, ТФЗМ‑110БІ-110кВ, ТФЗМ‑35 БІ, ТФЗМ‑35 АІ, трансформатори напруги НКФ‑500М‑500–400кВ, НКФ‑220 – (П‑1535/450) – 330–220кВ, НКФ‑110.83–110кВ, ЗНОМП‑35, вмонтовувальний трансформатор ТВЛ‑10 200/5.
В результаті дослідження проаналізовані технологічні карти, з яких узагальнені дані про прямі матеріальні витрати на кожному технологічному етапі виробництва вироблених в аналізованому періоді видів продукції, а також витрати праці основних виробничих робітників на кожен вид виробу. Аналіз прямих матеріальних витрат є масивом вхідних даних для моделювання процесу формування й управління витратами підприємства. У моделі управління витратами вони використані як нормативні дані для визначення витрат і-того виду матеріалу для виробництва j‑того виду продукції у k‑тому цеху підприємства (відповідно до нормативного методу обліку витрат, який використовується на підприємстві).
В результаті систематизації даних і проведених перетворень інформації про витрати, сформований масив даних витрат матеріалів і комплектуючих на виробництво трансформаторів кожного типовиконанню в аналогічному періоді.
Сформований масив даних по витратам і-того виду матеріалу на j‑тий вид продукції у k‑тому цеху дозволяє здійснити нормування по розробленому механізму (Додатки А, таблиці А 1‑А 14). Перетворення даних про нормативи витрачання матеріальних ресурсів дозволяє планувати і регулювати матеріальні витрати на програму випуску продукції по кожній підсистемі першого рівня ієрархії (дивиться мал. 2.3.1). Для розрахунку параметрів моделі формування і управління витратами підприємства, сформований цінник матеріалів і комплектуючих згідно з присвоєними їм кодами. Створений цінник матеріалів (Ціt
), де Ціt
– ціна і-того виду матеріалу, комплектуючого з t – тим кодом, є вхідним масивом даних для оцінки витрат матеріалів на виробництво продукції у грошовому вираженні. Створений у табличному редакторі Excel цінник, має структуру, у якій передбачений механізм зміни рівня цін на матеріали і комплектуючі; це дозволяє прогнозувати розмір витрат структурних елементів собівартості в залежності від зміни цін. Математичний опис алгоритму визначення ціни з урахуванням впливу на неї фактора інфляції має вид:
, (3.1.1)
де Ці
– ціна і-того виду матеріалу, комплектуючого на момент планування, грн.;
Кі
– коефіцієнт прогнозованої зміни цін у планувальному періоді.
При списанні матеріальних витрат на виробництво (при формуванні матеріальних витрат на програму випуску) транспортно-заготівельних витрати (Стзв) визначаються як коефіцієнт [112], який використовується протягом усіх наступних розрахунків моделі по формулі (3.1.2):
, (3.1.2)
де Стзвн
– залишки транспортно-заготівельних витрат на початок місяця, грн.;
Стзвп
– транспортно-заготівельні витрати за звітний місяць, грн.;
Смн
– сума залишку матеріальних цінностей на початок місяця, грн.;
Смп
– матеріальні цінності за звітній місяць, грн.
Систематизувавши інформацію про витрати праці на виготовлення j‑того виду продукції, перетворені дані про витрати праці на виріб по кожній s‑й спеціальності основних виробничих робочих у k‑тому цеху (ЦТТ) підприємства (таблиця 3.1.1). Така систематизація і перетворення даних дозволяє оперативно визначати нормативні витрати праці на виробництво сформованого портфеля замовлень; планувати фактичне завантаження основних виробничих робітників виходячи з портфеля замовлень та інше. Так, дані про чисельність персоналу цеху ЦТТ по видах спеціальностей і їх часові тарифні ставки, використовувані в моделі управління витратами, приведені у таблиці 3.1.2. Визначення прямих витрат на оплату праці по основній заробітній платі здійснюється по формулі (2.4.7). Аналогічно сформований масив даних по прямим витратам праці для всіх цехів основного виробництва (КРП, ЗЗЦ, МЦ, ЦВУ, ЦТО), які могли бути розподілені на кожен j‑тий вид готової продукції.
Відповідно до існуючої системи оплати праці на підприємстві, додаткова заробітна плата визначається як відсоткове співвідношення до основної заробітної плати по категоріях працівників. Витрати на додаткову заробітну плату визначаються по формулі (3.1.3):
, (3.1.3)
де Созпik
– сума основної заробітної плати робочого і-тої спеціальності k‑того цеху, грн.;
Кдзп
– відсоток додаткової заробітної плати, %.
Для управління прямими витратами необхідно визначити вплив факторів на процес управління. Ці фактори впливають на ціни, транспортно-заготівельні витрати, прямі витрати праці виробничих робітників До регульованих факторів відносяться матеріальні витрати (норма витрат); транспортно-заготівельні витрати (організація доставки); прямі витрати праці основних виробничих робочих (тарифні ставки, норма виробітку, рівень простоїв з вини підприємства); відрахування у фонди соціального страхування (обсяг заробітної плати). До нерегульовані фактори можна віднести матеріальні витрати (норма витрат, ціна матеріалу); транспортно-заготівельні витрати (віддаленість постачальника); прямі витрати праці основних виробничих робочих (норма виробітку, рівень простоїв з вини підприємства); відрахування у фонди соціального страхування (податкові ставки). Процес управління прямими витрат представлен на малюнку 3.1.1. Аналіз впливу факторів на прямі витрати показує, що переважають регульовані фактори, це підтверджує можливість ефективного управління прямими витратами.
Відповідно до алгоритму управління (дивиться рис. 2.1.1), підсистема управління прямими витратами дозволяє впливати на регульовані фактори формування прямих витрат з метою їхньої оптимізації. До вхідного масиву даних по управлінню витратами на утримання і експлуатацію устаткування віднесені облікові дані про наявність устаткування і внутрішньоцехових транспортних засобів, їхньої вартості, а також облікова політика підприємства стосовно використовуваного методу нарахування амортизації.
Так, на 01.01.2003 р., в результаті переходу підприємства ведення обліку відповідно до Національних стандартів бухгалтерського обліку України, знос устаткування і внутрішньоцехових транспортних засобів визначається прямолінійним методом, виходячи з очікуваного терміну корисного використання цих груп основних фондів. До витрат на експлуатацію устаткування відносяться заробітна плата допоміжних робочих (почасовщиків), які обслуговують устаткування цеху; енерговитрати цеху і послуги, які надаються суміжним цехам даному цеху по обслуговуванню устаткування; витрати на ремонт устаткування і транспортних засобів; витрати на внутрішньозаводське переміщення вантажів; витрати на зберігання, ремонт інструментів і пристосувань, а також їхній знос.
Так, електроенергія, яка витрачається на робоче устаткування і транспортні засоби, протягом аналізованого періоду у цеху ЦТТ відповідно до приладів обліку і розрахунків, які проводяться відділом головного енергетика склала 18464 кВт/рік (тариф – 0,14 грн. кВт/рік). Масла компресорного на обслуговування устаткування витрачено 0,03 т з урахуванням 3118 грн. за одну тону, інструментального масла – 2 кг з розрахунку 3,25 грн./кг. Витрати на ремонт устаткування і заміну його окремих частин згруповані відповідно до актів виконаних ремонтних робіт і приведені у таблиці 3.1.3.
Таблиця 3.1.3. Матеріальні витрати на поточний ремонт устаткування цеху ЦТТ
Управління цеховими витратами підприємства здійснюється на основі факторів, які впливають на поточний ремонт будівель і споруд, витрати на охорону праці, амортизаційні відрахування.
Управління витратами на утримання цеху (витрати на електроенергію, воду технічну і матеріали на господарчі потреби) здійснюється виходячи з факторів, які впливають на статті кошторису витрат, передбачених поточним періодом. Так, матеріальні витрати на господарчі потреби цеху ЦТТ представлені у таблиці 3.1.4. Витрати на електроенергію склали 1630 кВт/рік (тариф 0,14 грн. за кВт/рік), витрати технічної води по цеху – 2180 тис. м3
.
В результаті формування вхідного масиву даних для управління непрямими витратами, можна впливати на регульовані фактори формування цих витрат, а також ранжируванні фактори по ступеню впливу на витрати і вибір пріоритетних напрямків управління витратами. Процес управління непрямими витратами наведений на рис. 3.1.2.
Створено вхідний масив даних для управління цеховою собівартістю. Для внесення цієї інформації у комплексну інформаційну модель управління витратами «МП» необхідні масиви по управлінню витратами всіх цехів виробництва, а також масив даних по управлінню витратами підсистем, які формують загальновиробничі, адміністративні і витрати на збут. У зв’язку з цим, що частина витрат допоміжного виробництва впливає на витрати основного виробництва, у роботі встановлена залежність, яка дозволяє відокремити витрати основного виробництва від допоміжного і представити фактори, які впливають на сумарну собівартість у вигляді алгебраїческої суми (3.1.4):
, (3.1.4)
де – частина собівартості цехів основного виробництва, яка повинна бути відділена в процесі формування алгебраїчної суми цехових собівартостей, грн.;
CVk
– елемент статей витрат «експлуатація устаткування» у ВУЕУ – стиснене повітря, яким забезпечує цехи основного виробництва ремонтний цех підприємства, грн. за одну тисячу м3
;
Uдk
– послуги допоміжних цехів (РЦ, ІЦ), які надаються основним цехам виробництва, грн.;
BKk
– послуги власної котельної заводу по поданню теплової енергії для експлуатації устаткування, грн. / Гкал;
CPдk
– витрати на ремонт устаткування силами допоміжних цехів (РЦ, ІЦ), грн.;
Uатцk
– послуги АТЦ по внутрішньозаводському переміщенню вантажів, грн.;
Uіцk
– послуги ІЦ по виготовленню інструментів і пристосувань для цехів основного виробництва (ЦТТ, КРП, ЗЗЦ, МЦ, ЦВУ, ЦТО), грн.
Алгебраїчна сума фактичного рівня цехових витрат представлені у вигляді матриці (таблиця3.1.5). Ця електронна таблиця матриці собівартості, яка розроблена у Excel, є самостійним структурним елементом комплексної інформаційної моделі управління витратами, яка функціонує в автономному режимі.
Формування вхідних масивів даних структурної моделі формування витрат цехів основного виробництва, відповідно до алгоритму розрахунку по аналітичних формулах (2.4.1) – (2.4.19), надало можливість моделювання цеховими витратами в залежності від зміни портфеля замовлень (структурні зрушення у випуску продукції), а також комплексні витрати по «МП» і на цій основі управляти цими витратами.
Далі вивчаємо вартісні показники системи «МП» відносно до згрупованих по ієрархічних рівнях однорідних сукупностей і формування вхідного масиву даних для розрахунку параметрів комплексної інформаційної моделі управління витратами по ієрархічних рівнях. Вартісні показники першого рівня ієрархії, а саме цехів ЦТТ, КРП, ЗЗЦ, МЦ, ЦТО, ЦВУ, згруповані в матриці (дивиться таблицю 3.1.5).
Для проведення функціонально-вартісного аналізу необхідна вихідна інформація про обсяг і склад витрат по кожному типу трансформаторів і факторах, які впливають на їх величину. На досліджуємом підприємстві відсутня система управління обліку: ведеться тільки бухгалтерський облік відповідно до вимог П(С) БО, який передбачає формування витрат по елементах і по статтях витрат. Облік ведеться тільки по цехах і укрупнено по видах продукції. Інформація про витрати об’єктів другого-четвертого рівнів ієрархії (Дирекція, УГТ, УГК, ФЕУ, УМ, УМТР, УНДДКР; ВТПВ, ВТД, ВДВ, ВГК, ВГЕ, ВА, ВСПіНТ, ВТК, ЦЗЛ; ВОПіПЖ, ПГХ, ЮРВ, ВК, Медична служба і дитячі установи, АГВ) систематизуються на підприємстві не по місцях їхнього виникнення, а відповідно до їх економічної сутності: загальновиробничі витрати, адміністративні витрати і витрати на збут.
Для того, щоб сформувати вихідний масив даних для управління витратами другого-четвертого рівнів ієрархії, проведені дослідження витрат, які відносяться до цих рівнів. Витрати були класифіковані на прямі і непрямі і визначені джерела прямих витрат і критерії розподілу непрямих витрат. У загальному вигляді процес формування на функціонування структурних підрозділів другого-четвертого рівня ієрархії представлений у вигляді схеми на рис. 3.1.3. Наступним етапом є віднесення витрат до структурних підрозділів по факту їхнього виникнення відповідно до виконуваних цими підрозділами функцій. Витрати на оплату праці працівників підрозділів другого-четвертого рівнів ієрархії віднесені до об’єктів виникнення витрат на підставі штатного розподілу і фактично відпрацьованого часу. Матеріальні витрати (допоміжні матеріали, канцелярські приналежності та інші) віднесені на підставі лімітно-забірних карт згідно до віднесення до кожного підрозділу. Співвідношення фактичних витрат і планових дозволяє виявити відхилення від норм і приймати оперативні рішення по управлінню витратами на рівні кожної підсистеми.
Амортизація устаткування й оргтехніки визначена згідно карток обліку основних засобів, які знаходяться в користуванні цих служб. Непрямі витрати, які не можливо віднести безпосередньо до підрозділу, а саме суми амортизаційних відрахувань будівель і споруд, – витрати по утримуванню і ремонту приміщень, розподілені пропорційно площі займаної окремими підрозділами.
Таким чином, у даному пункті доведена необхідність і можливість формування вхідних даних для управління витратами по ієрархічних рівнях, згруповані по цехам основного і допоміжного виробництва і по статтях витрат (елементах витрат) – витрати першого рівня ієрархії, витрати другого, третього і четвертого рівнів – по витратах структурних підрозділів. Витрати загальновиробничого характеру, адміністративні витрати і витрати на збут представлені в моделі як самостійні групи витрат і розглянуті по статтях витрат (таблиця 3.1.6).
3.2 Визначення параметрів моделі управління витратами
З метою встановлення витрат, вплив на які дозволяє підприємству найбільш інтенсивно зменшити собівартість, як було визначено у пункті 2.2, використані принципи функціонально-вартісного аналізу (ФВА).
На відміну від існуючих у теорії і практиці підходів використання функціонально-вартісного аналізу з метою пошуку резервів, використаний інверсний функціонально-вартісний аналіз, тобто форма функціонально-вартісного аналізу, яка використовується для систематизації процесу пошуку і застосовується найбільш ефективними системами управління витратами, за допомогою якої передбачається використання об’єкта. Для вирішення проблеми розробки комплексної інформаційної системи управління витратами, саме цей підхід дозволяє досягти підвищення ефективності функцій, виконуваних об’єктом, за рахунок створення системи управління витратами, яка дозволяє оперативно реагувати на поведінку витрат і прогнозувати їхню поведінку в залежності від зміни параметрів моделі. Універсальність розробленої комплексної інформаційної моделі управління витратами «МП» полягає в управлінні витратами різного характеру на шляху їхнього формування в процесі виробництва і реалізації продукції.
На аналітичному етапі здійснення функціонально-вартісного аналізу встановлені вартісні взаємозв’язки між структурними підрозділами підприємства. Встановлення пропорцій між елементами витрат при виробництві продукції дозволило виявити цільовий вектор функціонально-вартісного аналізу і визначити в якому напрямку необхідно здійснити пошук резервів зниження витрат, забезпечивши при цьому підвищення ефективності діяльності підприємства. Виявлено місця виникнення витрат і елементів витрат, що несе на собі основну питому вагу витрат в структурі витрат на товарний випуск (рис. 3.2.1). Виявлені «критичні точки» в матриці «цехові елементи витрат», що дозволяє управляти витратами, прогнозуючи поведінку витрат при змінах витрат цеху по кожному елементу.
Результати розрахунків ступеню взаємного впливу витрат показують, що найбільшу питому вагу в структурі витрат підприємства займає цех трансформаторів – 35,9%, цех комплектно-розподільчих пристроїв – 12,7% і заготовельно-зварювальний цех – 10,9%. Витрати автотранспортного цеху на 3%-их пункти перевищують витрати основного цеху механічного і складають 3,6%. Сумарні витрати першого рівня ієрархії складають 74,5% від обсягу витрат підприємства в цілому.
Розглядаючи структурні підрозділи як взаємозалежні функції (Fk
), направлені на випуск продукції і функціонуючи як єдина система, проведене їхнє ранжирування по розміру витрат в обсязі повної собівартості товарного випуску. Усі функції розташовані в порядку убування їхньої собівартості побудована підсумкова крива Парето, яка відображає наростання витрат на виробництво товарної продукції по мірі включення до неї витрат по функціях в порядку убування витрат. Відповідно до теорії функціонально-вартісного аналізу, пріоритетним є управління підсистемами, які потрапили в зону 75% загальних витрат. Другими по значенню є підсистеми, які потрапили у діапазон 55–75%. Підсистеми, витрати яких не перевищують 5%, практично не мають пріоритету при розробці політики управління витратами підприємства «МП». Результати аналізу кривої, побудованої по підприємству «МП» в цілому показують, що в першу зону увійшли наступні підрозділи: ЦТТ, КРП, ЗЗЦ, УМ, ЦТО, АТЦ і УМТР. В другу зону – МЦ, ФЕУ, УНДДКР, ІЦ, Дирекція, УГК, РЦ, ВГЕ, ВА, УГТ, АГВ. Всі інші підсистеми увійшли до третьої зони. Так як витрати підсистем першого рівня ієрархії складаються в основному з умовно-змінних витрат (від 51% до 97,2%), які безпосередньо залежать від обсягу виробництва, а витрати другого-четвертого рівнів ієрархії – з умовно-постійних витрат, які практично не залежать від обсягу виробництва, то в результаті спаду обсягу виробництва в цілому по «МП» відбувається підвищення частки умовно-змінних витрат у загальному обсязі витрат (таблиця 3.2.1).
Таким чином, підтверджується правильність підходу до ранжирування підсистем «МП» в однорідні групи, проведене по якісних ознаках і вибір його пріоритетним стосовно ранжирування по кількісній ознаці «витрати підсистем».
Ранжирування витрат по місцях їхнього виникнення й елементах витрат здійснюється при допущенні, що техніко-економічні умови виробництва протягом аналізованого періоду практично не змінюється (структура основних факторів, нормативи витрат матеріалів на виріб, часові тарифні ставки і інше). При цьому ранжирування здійснюється виходячи з того, що найбільш значного впливу на поведінку витрат можна досягти в результаті впливу на певні «критичні точки», у яких фактичні витрати є найбільшими.
Далі визначаємо «критичні точки», тобто найбільш високі вхідні фактичні витрати на першому рівні ієрархії (ЦТТ, КРП, ЗЗЦ, МЦ, ЦТО, ЦВУ, РЦ, ІЦ, АТЦ) і ран жируємо підсистеми усередині рівня ієрархії.
Існуюча система обліку і планування на підприємстві «МП» не надає інформацію для проведення подібного аналізу, це викликає потребу в деяких додаткових дослідженнях, по-перше, для виявлення фактичних витрат, які приходяться на кожен тип продукції, яка випускається цехом, по-друге, для встановлення співвідношення витрат між цехами основного і допоміжного виробництві, а також внутрішньоцехової структури витрат. Крива Парето, яка побудована згідно витрат підсистем першого рівня ієрархії (рис. 3.2.2), показує, що в першу зону (75%-ву) попадають два випускаючих продукцію цеха – цех трансформаторів, цех комплектно-розподільчих пристроїв і заготовельно-зварювальний цех. Це орієнтує на необхідність подальшого дослідження у напрямку розкриття взаємозв’язку вартісних показників цієї групи першого рівня. У другу (20%-ву) зону входять цех термовакуумної обробки, автотранспортний цех і механічний цех, причому два цехи належать до основного виробництва, а автотранспортний цех – до допоміжного. Таким чином, виявлений кількісний взаємозв’язок між цехами основного і допоміжного виробництва. По кількісній ознаці автотранспортний цех займає пріоритетне положення між цехами основного і допоміжного виробництва.
Витрати підсистем другого рівня ієрархії на кривій Парето мають такий розподіл по зонах: у 75%-ву зону потрапили підрозділи УМ, УМТР, ФЕУ, УНДДКР, у 20%-ву – Дирекція та УГК. Результати розрахунків орієнтують на те, що вектор функціонально-вартісного аналізу по другому рівню повинні бути націлені на вивчення величини і взаємозв’язку витрат підрозділів першої зони.
Крива Парето, побудована на витратах підсистем третього рівня ієрархії, виділяє у 75%-ву зону наступні підрозділи: ВГЕ, ВА, ВГМ, ЦЗЛ, ВСПіНТ, а в 20%-ву – ВТК, ВТПВ і ВДВ. Організаційно-правове і соціальне забезпечення виробництва (четвертий рівень ієрархії) розподіляються по кривій по наступних зонах: перша зона – АГВ і ВК; друга зона – ПГХ і ЮРВ. В результаті побудованих кривих Парето виділяють пріоритетні групи по рівнях ієрархії, у яких необхідно провести додаткові дослідження поведінки витрат (рис. 3.2.3).
Витрати першого рівня ієрархії згруповані по зонах в розрізі елементів витрат, де сумарні витрати складають цехову собівартість. Результати аналізу витрат представлені в таблиці 3.2.2. Як свідчать дані таблиці, основну питому вагу витрат несе на собі цех по випуску трансформаторів (48,2), цех комплектно-розподільчих пристроїв займає 17,09% в структурі цехової собівартості заводу, заготовельно-зварювальний цех займає третє місце (14,57%). Витрати основ цехів підприємства (ЦТТ, КРП, ЗЗЦ, МЦ, ЦТО, ЦВУ) складають 90,2%, а витрати основних випускаючих готову продукцію цехів (ЦТТ і КРП) – 65,3%.
В розрізі елементів витрат аналіз структури цехової собівартості дозволяє зробити висновок про те, що найбільшу питому вагу в структурі цехової собівартості заводу займають витрати на комплектацію (48,83%) і витрати на матеріали і сировину (20,04%). Для конкретизації пріоритетних напрямків управління витратами кожної підсистеми першого рівня ієрархії ранжуємо елементи витрат по їхніх частках в цеховій собівартості. Пріоритетними напрямками, виявленими в результаті ранжирування елементів витрат по їх величині в структурі цехової собівартості підсистем першого рівня ієрархії, є (таблиця 3.2.3):
- в цеху по виготовленню трансформаторів – витрати на комплектацію і покупні вироби (74,9%), витрати на матеріали (12,4%), послуги виробничого характеру сторонніх організацій (6,4%);
- в цеху комплектно-розподільчих пристроїв – витрати на комплектацію і покупні полу фабрикати (73,8%), цехові витрати (8,7%), витрати на утримування і експлуатацію устаткування (5,4%);
- в заготовельно-зварювальному цеху – витрати на матеріали (45,5%),
витрати на утримування і експлуатацію устаткування (22,7%), цехові витрати (12,0%);
- в механічному цеху – витрати на утримування і експлуатацію устаткування (40,9%), витрати на матеріали (22,4%), послуги виробничого характеру сторонніх організацій (11,4%);
- в цеху термовакуумної обробки – витрати на матеріали (61,9%), витрати на утримування і експлуатацію устаткування (18,7%), основну і додаткову заробітну плату виробничих робочих (8,2%);
- в цеху виготовлення упаковки – витрати на матеріали (62,7%), цехові витрати (20,4%), основну і додаткову заробітну плату виробничих робочих (6,8%);
- в інструментальному цеху – витрати на утримування і експлуатацію
- устаткування (32,2%), основну і додаткову заробітну плату виробничих робочих (24,9%), витрати на матеріали (16,3%);
- в ремонтному цеху – цехові витрати (24,2%), витрати на утримування і експлуатацію устаткування (23,8%), витрати на матеріали (21,8);
- в автотранспортному цеху – цехові витрати (24,2%), витрати на утримування і експлуатацію устаткування (23,8%), витрати на матеріали (21,8%).
При визначенні пріоритетних напрямків управління витратами, по їх ранжируванню по елементах витрат, доцільно об’єднати основну і додаткову заробітну плату. Питома вага заробітної плати у собівартості підсистем першого рівня ієрархії займає незначну частку, це свідчить про низькі впливи прямих витрат на оплату праці на собівартість продукції. Це створює можливість для зміни умов оплати праці з метою мотивації праці без значного підвищення собівартості продукції. Порівняльний аналіз основної заробітної плати основних виробничих робочих і витрат на послуги виробничого характеру сторонніх організацій показує, що заробітна плата робочих ЦТТ, ЗЗЦ, МЦ майже дорівнює обсягу витрат на послуги виробничого характеру, одержаних від сторонніх організацій.
Пріоритетним напрямком детального аналізу витрат підсистем другого рівня ієрархії є: у підсистемах Дирекція, УГТ, УГК – витрати на оплату праці та інші витрати; у підсистемах УНДДКР, ФЕУ, УМ, УМТР – інші витрати, витрати на утримування і експлуатацію устаткування і заробітної плати (таблиця 3.2.4).
Удосконалення структуру ФЕУ, яке веде до поліпшення інформаційних взаємозв’язків між підсистемами «МП», забезпечить кординувальну роль ФЕУ в балансуванні бюджетів підсистем у певні часові періоди. Пріоритетними напрямками в управлінні витратами підсистем другого і третього рівнів ієрархії є ВУЕУ, інші витрати, заробітна плата (таблиці 3.2.5 і 3.2.6). В таблиці 3.2.7 представлені результати ранжирування елементів витрат підсистем, які потрапили у 75%-ву зону.
В таблиці 3.2.8 представлені дані про зміну виробничої собівартості товарної продукції «МП» при зміні витрат по підсистемах і елементах. Дані таблиці 3.2.8 є результатом розрахунків по формулах моделі формування повної собівартості товарного випуску і свідчать про те, що найбільший вплив на рівень виробничої собівартості надають зміни витрат цеху трансформаторів. Так, при зміні витрат ЦТТ на 1% виробнича собівартість змінюється на 0,45%. При такій же зміні витрат у цеху КРП виробнича собівартість змінюється на 0,16%. Найбільший вплив на собівартість товарної продукції мають витрати на покупні і комплектуючі матеріали основних цехів. Так, при зміні цих витрат на 1% по ЦТТ, виробнича собівартість «МП» змінюється на 0,34%, а у цеху КРП, відповідно, на 0,12%. Так, зміна витрат на матеріали цехів ЦТТ і ЦТО на 1% призведе до зміни, відповідно виробничої собівартості на 0,06% і 0,03%. Зміна витрат по послугах сторонніх організацій вартості цих витрат на 1% у цеху ЦТТ змінює виробничу собівартість на 0,03%. Практично такий же впливає на зміну виробничої собівартості зміна витрат на удосконалювання технології і організації виробництва (0,0268%). в інструментальному цеху – витрати на утримування і експлуатацію В таблиці 3.2.9 представлені дані аналізу взаємозв’язку змін витрат по підсистемах і елементах і їхнього впливу на показник витрат товарного випуску підприємства «МП» при зміні витрат по підсистемах і елементах описаний відповідно до отриманих даних таблиці 3.2.8, то доцільно скласти зведену таблицю (таблиця 3.2.10).
Таблиця 3.2.7. Ранжирування елементів витрат підсистем
| Приналежність підсистеми до рівня ієрархії | Найменування підсистем, які потрапили у першу зону | Ступень пріоритетності елемента витрат по підсистемах Zki, Ekj | ||
| Перший рівень | Другий рівень | Третій рівень | ||
| Перший рівень ієрархії | Цех трансформаторів | Z1(2)
|
Z1(1)
|
Z1(4)
|
| Цех комплектно-розподільчих пристроїв | Z2(2)
|
Z2(8)
|
Z2(7)
|
|
| Заготовельно-зварювальний цех | Z3(1)
|
Z3(7)
|
Z3(8)
|
|
| Другий рівень ієрархії | Управління маркетингу | E15(8)
|
E15(7)
|
E15(4)
|
| Управління матеріально-технічними ресурсами | E16(8)
|
E16(7)
|
E16(4)
|
|
| Фінансово-економічне управління | E14(8)
|
E14(4)
|
E14(6)
|
|
| Управління науково-дослідницькою і дослідницько-конструкторською роботою | E13(8)
|
E13(7)
|
E13(4)
|
|
| Третій рівень ієрархії | Відділ головного енергетика | E21(8)
|
E21(4)
|
E21(7)
|
| Відділ автоматизації | E22(8)
|
E22(4)
|
E22(7)
|
|
| Відділ головного механіка | E20(8)
|
E20(7)
|
E20(6)
|
|
| Центральна заводська лабораторія | E25(4)
|
E25(5)
|
E25(8)
|
|
| Відділ стандартизації патентознавства і науково-технічної інформації | E23(4)
|
E23(8)
|
E23(7)
|
|
| Четвертий рівень ієрархії | Адміністративно-господарчий відділ | E29(4)
|
E29(8)
|
E29(5)
|
| Відділ кадрів | E28(8)
|
E28(4)
|
E28(7)
|
|
Таблиця 3.2.8. Визначення ступеня впливу елементів витрат на зміну величини виробничої собівартості товарного випуску «МП»
| Код підсистем, Fk
|
Код елементів витрат, Zi
|
Найменування підсистем і елементів витрат | Зміна виробничої собівартості товарної продукції «МП» (у%) при зміні витрат по підсистемах і елементах на | |||
| 1% | 5% | 10% | ||||
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | |
| Цех трансформаторів | ||||||
| F1
|
Z1
|
Матеріали | 0,0564 | 0,282 | 0,564 | |
| Z2
|
Покупні комплектуючі | 0,3406 | 1,703 | 3,4061 | ||
| Z3
|
Транспортно-заготовельні витрати | 0,0057 | 0,0287 | 0,0575 | ||
| Z4
|
Послуги сторонніх організацій | 0,0293 | 0,1466 | 0,2932 | ||
| Z5
|
Основна заробітна плата основних виробничих робочих | 0,0071 | 0,0357 | 0,0715 | ||
| Z6
|
Додаткова заробітна плата основних виробничих робочих | 0,0024 | 0,0121 | 0,0243 | ||
| Z7
|
Відрахування на соціальне страхування | 0,0019 | 0,0093 | 0,0185 | ||
| Z8
|
Витрати на утримування і експлуатацію устаткування | 0,0071 | 0,0355 | 0,0709 | ||
| Z9
|
Цехові витрати | 0,0081 | 0,0404 | 0,0808 | ||
| Z10
|
Втрати від браку | 0,0006 | 0,0028 | 0,0055 | ||
| Цехова собівартість | 0,4592 | 2,2961 | 4,5923 | |||
| Цех комплектно-розподільчих пристроїв | ||||||
| F2
|
Z1
|
Матеріали | 0,0081 | 0,0405 | 0,0809 | |
| Z2
|
Покупні комплектуючі | 0,1191 | 0,5954 | 1,1909 | ||
| Z3
|
Транспортно-заготовельні витрати | 0,0027 | 0,0137 | 0,0275 | ||
| Z4
|
Послуги сторонніх організацій | 0,001 | 0,0051 | 0,0102 | ||
| Z5
|
Основна заробітна плата основних виробничих робочих | 0,0078 | 0,0392 | 0,0784 | ||
| Z6
|
Додаткова заробітна плата основних виробничих робочих | 0,0051 | 0,0254 | 0,0507 | ||
| Z7
|
Відрахування на соціальне страхування | 0,002 | 0,0101 | 0,0202 | ||
| Z8
|
Витрати на утримування і експлуатацію устаткування | 0,0087 | 0,0434 | 0,0868 | ||
| Z9
|
Цехові витрати | 0,014 | 0,0701 | 0,1402 | ||
| Цехова собівартість | 0,1685 | 0,8429 | 1,6858 | |||
| Заготовельно-зварювальний цех | ||||||
| F3
|
Z1
|
Матеріали | 0,0627 | 0,3133 | 0,6265 | |
| Z2
|
Покупні комплектуючі | 0 | 0 | 0 | ||
| Z3
|
Транспортно-заготовельні витрати | 0,0014 | 0,0069 | 0,0139 | ||
| Z4
|
Послуги сторонніх організацій | 0,0132 | 0,066 | 0,132 | ||
| Z5
|
Основна заробітна плата основних виробничих робочих | 0,0126 | 0,0632 | 0,1264 | ||
| Z6
|
Додаткова заробітна плата основних виробничих робочих | 0,0063 | 0,0314 | 0,0628 | ||
| Z7
|
Відрахування на соціальне страхування | 0,0034 | 0,017 | 0,034 | ||
| Z8
|
Витрати на утримування і експлуатацію устаткування | 0,0312 | 0,1562 | 0,3125 | ||
| Продовження таблиці 3.2.8 | ||||||
| Z9
|
Цехові витрати | 0,0165 | 0,0827 | 0,1655 | ||
| Цехова собівартість | 0,1473 | 0,7367 | 1,4736 | |||
| Механічний цех | ||||||
| F4
|
Z1
|
Матеріали | 0,0094 | 0,0047 | 0,0941 | |
| Z2
|
Покупні комплектуючі | 0 | 0 | 0 | ||
| Z3
|
Транспортно-заготовельні витрати | 0,0002 | 0,0011 | 0,0021 | ||
| Z4
|
Послуги сторонніх організацій | 0,0048 | 0,0239 | 0,0478 | ||
| Z5
|
Основна заробітна плата основних виробничих робочих | 0,0058 | 0,0292 | 0,0583 | ||
| Z6
|
Додаткова заробітна плата основних виробничих робочих | 0,0019 | 0,0094 | 0,0188 | ||
| Z7
|
Відрахування на соціальне страхування | 0,0016 | 0,0078 | 0,0157 | ||
| Z8
|
Витрати на утримування і експлуатацію устаткування | 0,0171 | 0,0857 | 0,1715 | ||
| Z9
|
Цехові витрати | 0,0047 | 0,0233 | 0,0466 | ||
| Цехова собівартість | 0,0455 | 0,1851 | 0,4549 | |||
| Цех термовакуумної обробки | ||||||
| F5
|
Z1
|
Матеріали | 0,0311 | 0,1553 | 0,3106 | |
| Z2
|
Покупні комплектуючі | 0 | 0 | 0 | ||
| Z3
|
Транспортно-заготовельні витрати | 0,0007 | 0,0034 | 0,0069 | ||
| Z4
|
Послуги сторонніх організацій | 0 | 0 | 0 | ||
| Z5
|
Основна заробітна плата основних виробничих робочих | 0,0057 | 0,0285 | 0,057 | ||
| Z6
|
Додаткова заробітна плата основних виробничих робочих | 0,0021 | 0,0103 | 0,0207 | ||
| Z7
|
Відрахування на соціальне страхування | 0,0015 | 0,0077 | 0,0153 | ||
| Z8
|
Витрати на утримування і експлуатацію устаткування | 0,0094 | 0,0469 | 0,0938 | ||
| Z9
|
Цехові витрати | 0,0034 | 0,0172 | 0,0345 | ||
| Цехова собівартість | 0,0539 | 0,2693 | 0,5388 | |||
| Цех виготовлення упаковки | ||||||
| F6
|
Z1
|
Матеріали | 0,0033 | 0,0166 | 0,0332 | |
| Z2
|
Покупні комплектуючі | 0 | 0 | 0 | ||
| Z3
|
Транспортно-заготовельні витрати | 0,0001 | 0,0004 | 0,0007 | ||
| Z4
|
Послуги сторонніх організацій | 0 | 0 | 0 | ||
| Z5
|
Основна заробітна плата основних виробничих робочих | 0,0005 | 0,0025 | 0,005 | ||
| Z6
|
Додаткова заробітна плата основних виробничих робочих | 0,0003 | 0,0016 | 0,0033 | ||
| Z7
|
Відрахування на соціальне страхування | 0,0001 | 0,0007 | 0,0014 | ||
| Z8
|
Витрати на утримування і експлуатацію устаткування | 0,0003 | 0,0016 | 0,0033 | ||
| Z9
|
Цехові витрати | 0,0011 | 0,0054 | 0,0108 | ||
| Цехова собівартість | 0,0057 | 0,0288 | 0,0577 | |||
| Інструментальний цех | ||||||
| F7
|
Z1
|
Матеріали | 0,0028 | 0,0138 | 0,0276 | |
| Z2
|
Покупні комплектуючі | 0 | 0 | 0 | ||
| Z3
|
Транспортно-заготовельні витрати | 0,0001 | 0,0003 | 0,0007 | ||
| Z4
|
Послуги сторонніх організацій | 0 | 0,0002 | 0,0004 | ||
| Z5
|
Основна заробітна плата основних виробничих робочих | 0,0059 | 0,0294 | 0,0588 |
||
| Z6
|
Додаткова заробітна плата основних виробничих робочих | 0,0013 | 0,0064 | 0,0128 | ||
| Z7
|
Відрахування на соціальне страхування | 0,0019 | 0,0097 | 0,0195 | ||
| Z8
|
Витрати на утримування і експлуатацію устаткування | 0,0055 | 0,0273 | 0,0545 | ||
| Z9
|
Цехові витрати | 0,0024 | 0,0122 | 0,0244 | ||
| Цехова собівартість | 0,0199 | 0,0993 | 0,1987 | |||
| Ремонтний цех | ||||||
| F8
|
Z1
|
Матеріали | 0,0066 | 0,0331 | 0,0661 | |
| Z2
|
Покупні комплектуючі | 0 | 0 | 0 | ||
| Z3
|
Транспортно-заготовельні витрати | 0,0002 | 0,0008 | 0,0016 | ||
| Z4
|
Послуги сторонніх організацій | 0 | 0 | 0 | ||
| Z5
|
Основна заробітна плата основних виробничих робочих | 0,0092 | 0,0458 | 0,0915 | ||
| Z6
|
Додаткова заробітна плата основних виробничих робочих | 0,0023 | 0,0114 | 0,0228 | ||
| Z7
|
Відрахування на соціальне страхування | 0,0024 | 0,0121 | 0,0242 | ||
| Z8
|
Витрати на утримування і експлуатацію устаткування | 0,0072 | 0,0361 | 0,0721 | ||
| Z9
|
Цехові витрати | 0,0073 | 0,0366 | 0,0732 | ||
| Цехова собівартість | 0,0352 | 0,1759 | 0,3515 | |||
| Автотранспортний цех | ||||||
| F9
|
Z1
|
Матеріали | 0,0088 | 0,0438 | 0,0876 | |
| Z2
|
Покупні комплектуючі | 0,001 | 0,051 | 0,0101 | ||
| Z3
|
Транспортно-заготовельні витрати | 0 | 0 | 0 | ||
| Z4
|
Послуги сторонніх організацій | 0 | 0 | 0 | ||
| Z5
|
Основна заробітна плата основних виробничих робочих | 0,0064 | 0,0319 | 0,0637 | ||
| Z6
|
Додаткова заробітна плата основних виробничих робочих | 0,0036 | 0,0181 | 0,0362 | ||
| Z7
|
Відрахування на соціальне страхування | 0,0017 | 0,0086 | 0,0171 | ||
| Z8
|
Витрати на утримування і експлуатацію устаткування | 0,0206 | 0,1032 | 0,2065 | ||
| Z9
|
Цехові витрати | 0,0086 | 0,043 | 0,0861 | ||
| Цехова собівартість | 0,0507 | 0,2996 | 0,5073 | |||
| Загальновиробничі витрати | ||||||
| F11
F12 F17 F18 F19 F24 F25 F26 |
Z11
|
Витрати по удосконаленню технологій і організації виробництва, у т.ч. | 0,0268 | 0,1338 | 0,2676 | |
| Z11.1
(5,6) |
основна і додаткова заробітна плата | 0,0193 | 0,0965 | 0,1929 | ||
| Z11.1
(7) |
відрахування в ПФ і фонди соціального страхування | |||||
| Z11.2
|
Витрати на службові відрядження | 0,0001 | 0,0006 | 0,0011 | ||
| Z11.3
|
Амортизаційні відрахування | 0,0021 | 0,0104 | 0,0208 | ||
| Z11.4
|
Витрати на обслуговування і утримування основних виробничих фондів, у т.ч. | 0,0073 | 0,0364 | 0,0728 | ||
| Z11.4
(5,6) |
основна і додаткова заробітна плата | 0,0044 | 0,0219 | 0,0437 | ||
| Z11.4
(7) |
відрахування в ПФ і фонди соціального страхування | 0,0012 | 0,0062 | 0,0123 | ||
| Продовження таблиці 3.2.8 | ||||||
| Z11.5
|
Витрати, пов'язані з забезпеченням контролю за виробничими процесами і якістю продукції, випробуванням і дослідженням, утримуванням загальновиробничих лабораторій, у т.ч. | 0,0182 | 0,0911 | 0,1822 | ||
| Z11.5
(5,6) |
основна і додаткова заробітна плата | 0,0119 | 0,0593 | 0,1185 | ||
| Z11.5
(7) |
відрахування в ПФ і фонди соціального страхування | 0,0033 | 0,0167 | 0,0334 | ||
| Z11.6
|
Витрати на охорону праці, у т.ч. | 0,0007 | 0,0036 | 0,0073 | ||
| Z11.6
(5,6) |
основна і додаткова заробітна плата | 0,0005 | 0,0026 | 0,0052 | ||
| Z11.6
(7) |
відрахування в ПФ і фонди соціального страхування | 0,0001 | 0,0007 | 0,0015 | ||
| Z11.7
|
Витрати по охороні навколишнього середовища | 0,0011 | 0,0056 | 0,0112 | ||
|
Інші витрати | 0,0002 | 0,0012 | 0,0024 | ||
| Всього загальновиробничі витрати | 0,0587 | 0,5138 | 0,5873 | |||
Таблиця 3.2.9. Визначення ступеня впливу елементів витрат на зміну величини повної собівартості товарного випуску «МП»
| Код підсистем, Fk
|
Код елементів витрат, Zi
|
Найменування підсистем і елементів витрат |
Зміна повної собівартості товарної продукції «МП» (у%) при зміні витрат по підсистемах і елементах на | ||
| 1% | 5% | 10% | |||
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 |
| Цех трансформаторів | |||||
| F1
|
Z1
|
Матеріали | 0,0445 | 0,2227 | 0,4553 |
| Z2
|
Покупні комплектуючі | 0,2689 | 1,3447 | 2,6895 | |
| Z3
|
Транспортно-заготовельні витрати | 0,0045 | 0,0227 | 0,0454 | |
| Z4
|
Послуги сторонніх організацій | 0,0232 | 0,1158 | 0,2315 | |
| Z5
|
Основна заробітна плата основних виробничих робочих | 0,0056 | 0,0282 | 0,0564 | |
| Z6
|
Додаткова заробітна плата основних виробничих робочих | 0,0019 | 0,0096 | 0,0192 | |
| Z7
|
Відрахування на соціальне страхування | 0,0015 | 0,0037 | 0,0146 | |
| Z8
|
Витрати на утримування і експлуатацію устаткування | 0,0056 | 0,028 | 0,056 | |
| Z9
|
Цехові витрати | 0,0064 | 0,0319 | 0,0638 | |
| Z10
|
Втрати від браку | 0,0004 | 0,0022 | 0,0044 | |
| Цехова собівартість | 0,3625 | 1,8095 | 3,6361 | ||
| Цех комплектно-розподільчих пристроїв | |||||
| F2
|
Z1
|
Матеріали | 0,0064 | 0,032 | 0,0639 |
| Z2
|
Покупні комплектуючі | 0,094 | 0,4702 | 0,9403 | |
| Z3
|
Транспортно-заготовельні витрати | 0,0022 | 0,0108 | 0,0217 | |
| Z4
|
Послуги сторонніх організацій | 0,0008 | 0,004 | 0,008 | |
| Продовження таблиці 3.2.9 | |||||
| Z5
|
Основна заробітна плата основних виробничих робочих | 0,0062 | 0,031 | 0,0619 | |
| Z6
|
Додаткова заробітна плата основних виробничих робочих | 0,004 | 0,02 | 0,0401 | |
| Z7
|
Відрахування на соціальне страхування | 0,0016 | 0,008 | 0,0159 | |
| Z8
|
Витрати на утримування і експлуатацію устаткування | 0,0069 | 0,0343 | 0,0685 | |
| Z9
|
Цехові витрати | 0,0111 | 0,0553 | 0,1107 | |
| Цехова собівартість | 0,1332 | 0,6656 | 1,331 | ||
| Заготовельно-зварювальний цех | |||||
| F3
|
Z1
|
Матеріали | 0,0495 | 0,2474 | 0,4947 |
| Z2
|
Покупні комплектуючі | 0 | 0 | 0 | |
| Z3
|
Транспортно-заготовельні витрати | 0,001 | 0,0055 | 0,0109 | |
| Z4
|
Послуги сторонніх організацій | 0,0104 | 0,0521 | 0,1042 | |
| Z5
|
Основна заробітна плата основних виробничих робочих | 0,01 | 0,0499 | 0,0998 | |
| Z6
|
Додаткова заробітна плата основних виробничих робочих | 0,005 | 0,0248 | 0,0496 | |
| Z7
|
Відрахування на соціальне страхування | 0,0027 | 0,0134 | 0,0268 | |
| Z8
|
Витрати на утримування і експлуатацію устаткування | 0,00247 | 0,1234 | 0,2467 | |
| Z9
|
Цехові витрати | 0,0131 | 0,0653 | 0,1307 | |
| Цехова собівартість | 0,09417 | 0,5818 | 1,1634 | ||
| Механічний цех | |||||
| F4
|
Z1
|
Матеріали | 0,0074 | 0,0371 | 0,0743 |
| Z2
|
Покупні комплектуючі | 0 | 0 | 0 | |
| Z3
|
Транспортно-заготовельні витрати | 0,0002 | 0,0008 | 0,0017 | |
| Z4
|
Послуги сторонніх організацій | 0,0098 | 0,0189 | 0,0377 | |
| Z5
|
Основна заробітна плата основних виробничих робочих | 0,0046 | 0,023 | 0,046 | |
| Z6
|
Додаткова заробітна плата основних виробничих робочих | 0,0015 | 0,0074 | 0,0148 | |
| Z7
|
Відрахування на соціальне страхування | 0,0012 | 0,0065 | 0,0124 | |
| Z8
|
Витрати на утримування і експлуатацію устаткування | 0,0135 | 0,0677 | 0,1354 | |
| Z9
|
Цехові витрати | 0,0037 | 0,0184 | 0,0368 | |
| Цехова собівартість | 0,0419 | 0,1798 | 0,3591 | ||
| Цех термовакуумної обробки | |||||
| F5
|
Z1
|
Матеріали | 0,0245 | 0,1226 | 0,2453 |
| Z2
|
Покупні комплектуючі | 0 | 0 | 0 | |
| Z3
|
Транспортно-заготовельні витрати | 0,0005 | 0,0027 | 0,0054 | |
| Z4
|
Послуги сторонніх організацій | 0 | 0 | 0 | |
| Z5
|
Основна заробітна плата основних виробничих робочих | 0,0045 | 0,0225 | 0,045 | |
| Z6
|
Додаткова заробітна плата основних виробничих робочих | 0,0016 | 0,0085 | 0,0163 | |
| Z7
|
Відрахування на соціальне страхування | 0,0012 | 0,006 | 0,0121 | |
| Z8
|
Витрати на утримування і експлуатацію устаткування | 0,0074 | 0,037 | 0,0741 | |
| Z9
|
Цехові витрати | 0,0027 | 0,0136 | 0,0272 | |
| Цехова собівартість | 0,0424 | 0,2129 | 0,4254 | ||
Таблиця 3.2.10. Визначення ступеня впливу виробничої собівартості, загальновиробничих, адміністративних витрат і витрат на збут на повну собівартість товарного випуску «МП»
| № п/п | Найменування витрат | Зміна повної собівартості товарного випуску підприємства «МП» (у%) при зміні витрат по підсистемах і елементах на: | ||
| 1% | 5% | 10% | ||
| 1 | Витрати основних і допоміжних основних цехів – всього | 0,745 | 3,7249 | 7,4498 |
| 2 | Загальновиробничі витрати | 0,0446 | 0,2232 | 0,4464 |
| 3 | Адміністративні витрати | 0,1618 | 0,809 | 1,6181 |
| 4 | Витрати на збут | 0,0486 | 0,2429 | 0,4858 |
Аналіз таблиць 3.2.9 і 3.2.10 свідчить, що найбільший вплив на величину усіх витрат на товарний випуск здійснюють витрати основних і допоміжних цехів. При зміні цих витрат на 1% витрати товарного випуску по підприємству змінюються на 0,75%.
Далі розробляємо і будуємо функціонально-вартісні діаграми. Ступень значимості функцій визначена експертним методом, який є суб’єктивним методом оцінки. Запропонована в даній роботі методика встановлення вартісних взаємозв’язків дозволяє інтерпретувати значимість функцій таким чином: критерієм значимості, на відміну від існуючої у практиці функціонально-вартісного аналізу, обраний критерій оцінки функцій кожної підсистеми відносно випуску готової продукції. Функції, які виконує кожний підрозділ «МП», та їх бальна оцінка наведені в таблиці 3.2.11.
Для підсистем першого рівня ієрархії критерій значимості поєднується з критерієм ступеня виконання функцій підсистеми, виходячи з проектної потужності підприємства. Для підсистем другого-четвертого рівнів ієрархії критерій оцінки припускає, що функції виконуються цими підсистемами в повному обсязі за умови 100%-вої завантаження працівників (за часом) протягом місяця. В результаті використаного методу експертних оцінок, визначені наступні значимості функцій підсистем «МП» (таблиця 3.2.12), а також рівні витрат у кожній підсистемі. Значимість функцій по впливу на вартісні параметри підсистем збігаються з розробленою класифікацією підсистем по рівнях ієрархії та по ранжируванню функцій (п. 2.3, р. 2).
На малюнках 3.2.4–3.2.7 представлені функціонально-вартісні діаграми для підсистем, які входять у «МП», і які є графічною інтерпретацією значимості підсистем у виконанні головної функції – випуску електротехнічної продукції.
Зіставлення функціонально-вартісних діаграм з результатами функціонально-вартісного аналізу показує, що невідповідність значимості функцій їхнім витратам спостерігається в тих «критичних точках», які були виявлені в процесі досліджень витрат по видах: загальновиробничі витрати, адміністративні витрати і витрати на збут.
Таблиця 3.2.11. Групування функцій підсистем відносно головної функції – «випуск продукції» машинобудівного підприємства «МП»
| № п/п | Найменування підсистем | Функції підсистем | Значимість функції, бали |
| 1 | Цех трансформаторів | Сушка ізоляції | 3,9 |
| Залив і просочення литих трансформаторів | 5,9 | ||
| Ізолювання обмоток | 6,6 | ||
| Зборка обмоток | 5,4 | ||
| Намотування котушок | 6,3 | ||
| Заготівля ізоляції | 4,2 | ||
| Зборка електромагнітних сердечників | 5,2 | ||
| Намотування електромагнітних сердечників | 5,9 | ||
| Зборка трансформаторів | 6,8 | ||
| 2 | Цех комплектно-розподільчих пристроїв | Зборка КСО, КМ, КРП | 2,6 |
| Зборка релейних шаф | 1,9 | ||
| Комутація панелей | 2,6 | ||
| Виготовлення, згинання і монтаж шин струмпроводів | 2,2 | ||
| Пересування і монтаж пластмасових конструкцій для комірок | 2,1 | ||
| 3 | Заготівельно-зварювальний цех | Виготовлення деталей для корпусних вузлів | 2,9 |
| Зварювання корпусних вузлів (цоколь, маслорозширювач, екран, корпус регулятора) | 2,8 | ||
| Пробивання (штамповка і згинання) каркасів для комірок КРПУ, КСО і КТП | 2,4 | ||
| Обробка корпусних вузлів (зачищення, дрібоструйка, механічна обробка) | 2,8 | ||
| Фарбування металоконструкцій | 2,1 | ||
| 4 | Механічний цех | Механічна обробка деталей і вузлів трансформаторів і комірок (вали, фланці, крипільні деталі, і ін.) | 4,9 |
| 5 | Цех термовакуумної обробки | Сушка трансформаторів | 2,9 |
| Регенерація відпрацьованого мастила | 0,4 | ||
| 6 | Цех виготовлення упаковки | Виготовлення упаковки | 3,1 |
| 7 | Ремонтний цех | Планово-попередувальні і капітальні ремонти устаткування | 2,3 |
| 8 | Інструментальний цех | Виготовлення інструмента, приладів і оснащення | 1,4 |
| 9 | Автотранспортний цех | Транспортні послуги | 0,8 |
| 10 | Дирекція | Координація діяльності підприємства та прийняття управлінських рішень | 0,6 |
| 11 | Управління головного технолога | Розробка технологічної документації | 0,4 |
| Нормування матеріальних й трудових ресурсів | 0,2 | ||
| 12 | Управління головного конструктора | Розробка і проектування виробів і конструкцій | 0,5 |
| 13 | Управління науково-дослідницькою і дослідницько-конструкторської роботи | Розробка та впровадження нових видів продукції | 0,4 |
| Модернізація існуючих виробів | 0,1 | ||
| Продовження таблиці 3.2.11 | |||
| 14 | Фінансово-економічне управління | Координація грошових потоків | 0,1 |
| Облік і контроль майна підприємства і джерел фінансування | 0,15 | ||
| Організація розрахунків по заробітної платі | 0,05 | ||
| 15 | Управління маркетингу | Організація маркетингових досліджень й реклами продукції | 0,15 |
| Організація збуту продукції | 0,15 | ||
| 16 | Управління матеріально-технічними ресурсами | Забезпечення виробництва матеріально-технічними ресурсами | 0,2 |
| 17 | Відділ технічної підготовки виробництва | Проектування спеціальних інструментів, приладів і оснащення (штампи, пресформи) | 0,2 |
| 18 | Відділ технічної документації | Збереження та тиражування документації | 0,2 |
| 19 | Виробничо-диспетчерський відділ | Планування виготовлення виробів відповідно до портфелю замовлень, терміни (міжзаводська і міжцехова кооперація) | 0,2 |
| 20 | Відділ головного механіка | Забезпечення працездатності кранів й устаткування | 0,2 |
| 21 | Відділ головного енергетика | Забезпечення працездатності кранів й устаткування (електродвигуни) | 0,2 |
| 22 | Відділ автоматизації | Автоматизація облікових операцій | 0,1 |
| 23 | Відділ організації сертифікації, патентознавства і нової техніки | Створення стандартів підприємства та впровадження національних і міжнародних стандартів | 0,09 |
| Оформлення заяв на патенти й забезпечення інформацією розроблювачів і виготовлювачів | 0,01 | ||
| 24 | Відділ технічного контролю | Контроль якості відповідно до техдокументації, стандартами підприємства, національними і міжнародними стандартам | 0,1 |
| 25 | Центральна заводська лабораторія | Вхідний контроль матеріалів | 0,01 |
| Лабораторні дослідження | 0,04 | ||
| 26 | Відділ охорони праці | Контроль умов праці і стану устаткування | 0,05 |
| 27 | Юридичний відділ | Правове забезпечення діяльності підприємства | 0,03 |
| 28 | Відділ кадрів | Підбор і розміщення персоналу | 0,03 |
| 29 | Адміністративно-господарчий відділ | Забезпечення роботи адміністративно-господарчого корпусу, утримання архіву | 0,03 |
| 30 | Підприємство громадського харчування | Забезпечення робітників продуктами харчування, спецхарчуванням і товарами | 0,02 |
Витрати загальновиробничого (УГТ, УГК, ВТПВ, ВТД, ВДВ, ВТК, ЦЗЛ, ВОП), адміністративного характеру (Дирекція, УНДДКР, ФЕУ, УМТР, ВГМ, ВГЕ, ВА, ВСПіНТ, ЮРВ, ВК, АГВ) і витрати на збут (УМ, ПГХ), які підприємство несе в аналізованому періоді, не відповідають значенню виконуваних ними функцій.
Таблиця 3.2.12. Визначення значимості функцій підсистем і витрат по підсистемах «МП»
| № п/п | Найменування підсистем «МП» | Рівень витрат у підсистемі, % | Значимість функцій підсистем, % |
| 1 | ЦТТ | 35,91 | 50,2 |
| 2 | КРП | 12,73 | 16,6 |
| 3 | ЗЗЦ | 10,86 | 13 |
| 4 | МЦ | 3,96 | 4,9 |
| 5 | ЦТО | 3,31 | 3,3 |
| 6 | ЦВУ | 3,58 | 3,1 |
| 7 | ІЦ | 2,39 | 2,3 |
| 8 | РЦ | 1,34 | 1,4 |
| 9 | АТЦ | 4,59 | 0,8 |
| 10 | Дирекція | 3,33 | 0,6 |
| 11 | УГТ | 3,18 | 0,6 |
| 12 | УГК | 0,42 | 0,5 |
| 13 | УНДДКР | 2,56 | 0,5 |
| 14 | ФЕУ | 1,93 | 0,3 |
| 15 | УМ | 1,37 | 0,3 |
| 16 | УМТР | 1,11 | 0,2 |
| 17 | ВТВП | 1,47 | 0,2 |
| 18 | ВТД | 1,13 | 0,2 |
| 19 | ВДВ | 0,92 | 0,2 |
| 20 | ВГМ | 0,85 | 0,2 |
| 21 | ВГЕ | 0,9 | 0,2 |
| 22 | ВА | 0,58 | 0,1 |
| 23 | ВОСПіНТ | 0,35 | 0,1 |
| 24 | ВТК | 0,36 | 0,1 |
| 25 | ЦЗЛ | 0,27 | 0,05 |
| 26 | ВОП | 0,26 | 0,05 |
| 27 | ЮРВ | 0,24 | 0,05 |
| 28 | ВК | 0,18 | 0,03 |
| 29 | АГВ | 0,17 | 0,03 |
| 30 | ПГХ | 0,09 | 0,02 |
| ВСЬОГО ПО «МП» | 100 | 100 | |
3.3 Аналіз отриманих результатів
Витрати на виробництво продукції є індикатором виробничо-господарчої діяльності підприємства «МП». Підвищення витрат може означати як зміну ситуації на ринку, так і негативні зміни в самому виробництві. Однак, не всяке підвищення собівартості повинне супроводжуватися підвищенням цін на продукцію, воно повинне вимагати системного підходу до управління витратами на підприємстві. Виявлення причин підвищення витрат, розробка заходів, які направлені на зниження собівартості товарного випуску продукції і надання підприємству можливості маневрувати нормою прибутку на одиницю виробленої продукції – задачі які вирішуються в процесі побудови комплексної інформаційної системи управління витратами машинобудівного підприємства «МП».
Комплексна модель управління витратами, яка виражена аналітичними формулами (2.2.3–2.4.19), і структурна модель формування цехової собівартості (дивиться таблицю 3.1.5), розроблена в Microsoft Excel, дозволяє здійснити управління витратами на рівні виробу, виявляти залежності між зміною структури продукції, яка випускається цехом (структурні зрушення), викликаною іншою структурою портфельних замовлень і кінцевим показником собівартості. Цехи «МП», які випускають готову продукцію – цех трансформаторів і комплектно-розподільчих пристроїв. З огляду на множинність типовиконань і видів трансформаторів, які випускаються цехом ЦТТ, наочним є розгляд структурних зрушень по цьому цеху. Результати розрахунку структурних зрушень і показника цехової собівартості цеху ЦТТ наведений у таблиці 3.3.1. Розроблена модель формування собівартості продукції на рівні цехової собівартості дозволяє визначити зміну обсягу розподілу накладних витрат – витрат на утримування і експлуатацію устаткування (ВУЕУ) та цехових витрат (ЦВ) в результаті зміни структури продукції, яка випускається цехом. Так, підвищення кількості вироблених трансформаторів ТФРМ‑330 на чотири одиниці (дивиться таблицю 3.3.1) при зменшенні на одиницю обсягу випускаючих трансформаторів ТФЗМ‑110 БІV, ТФЗМ – 35 БІ, ТФЗМ‑35 А, НКФ‑220 призвело до підвищення цехової собівартості на 9,4%, у т.ч. за рахунок підвищення витрат на комплектуючі і послуги промислового характеру на 80%. На відміну від існуючої на підприємстві методики, розроблена модель дозволяє перерозподілити накладні цехові витрати пропорційно основній заробітній платі виробничих робочих щодо окремого виробу. Це забезпечить достовірність віднесення накладних витрат на виробництво конкретного виду продукції і знизити ймовірність завищення собівартості виробу за рахунок впливу фактора перерозподілу накладних витрат. Так, по усіх виробах (дивиться таблицю 3.3.1), крім ТФРМ‑330, відбувається зниження ВУЕУ і ЦВ, причому зниження відбувається також щодо тих видів продукції, які не змінили обсяг випуску виробів в порівнянні з базовим варіантом. Ступень впливу структурного зрушення для зміненого обсягу випуску виробів знаходяться в межах 0,39–0,93%. Найбільший ступень впливу на собівартість одиниці виробу структурне зрушення по цеху ЦТТ спостерігається для трансформаторів ТВЛ‑10 і ЗНОМП‑35, виробництво яких є найбільш трудомістким. Зниження витрат по цеху в результаті зміни структури продукції, яка випускається, спостерігається при варіанті структури, яка представлена у таблиці 3.3.2. Зниження обсягів випуску трансформаторів ТФРМ‑330 і ТФУМ‑330 відповідно на 2 і 3 одиниці призвело до того, що собівартість ТФРМ‑330 підвищилась на 1,01%, а ТФУМ‑330 – на 0,67%. Підвищення випуску трансформаторів ЗНОМП‑35 на одну одиницю, ТФЗМ‑220 БІV і ТФЗМ‑110 БІ відповідно на дві одиниці кожного виду, при скороченні виробництва трансформаторів ТФРМ‑330 і ТФУМ‑330 відповідно на 2 і 3 одиниці, призвело до скорочення витрат по цеху на 7,3%. У зв’язку з тим, що скорочення виробництва більш дорогих трансформаторів і за рахунок перерозподілу накладних витрат, собівартість трансформаторів кожного виду підвищилась відповідно від 0,33% до 0,47%. Результати визначення ступеня впливу структурних зрушень (таблиця 3.3.3) показує, що модель собівартості дозволяє моделювати структурні зрушення і визначати їх вплив на показник цехової собівартості. Одержання позитивного ефекту можливо тільки при системному підході до управління виробництвом в цілому, розробка «портфелю замовлень» на рік і програм виробництва на місяць повинно здійснюватися у взаємозв’язку з комплексною інформаційною системою управління витратами «МП», розробленою в роботі.
Визначення пріоритетних напрямків управління витратами підсистем, які згруповані по приналежності до рівнів ієрархії відносно основного виробництва, по елементах витрат і статтях витрат (таблиця 3.2.7), а також по видах витрат (витрати основного і допоміжного виробництва, загальновиробничі витрати, адміністративні витрати і витрати на збут), дозволяє визначити вектор управління витратами з метою підвищення ефективності діяльності підприємства і підвищення показника ефективності витрат ЕП. Чистий валовий дохід підприємства залежить від впливу таких факторів, як обсяг реалізації продукції (робіт, послуг) і цін. Так як в умовах ринку ціна є фактором, який залежить від загальної кон’юнктури ринку і, розглядаючи в роботі конкретний обсяг продажів, умова підвищення показника ефективності витрат складається з підвищення норми прибутку в ціні на продукцію за рахунок використання комплексної інформаційної системи управління витратами. Оптимальним варіантом управління витратами є тільки комплексний підхід до управління на ВАТ «Запоріжтрансформатор» (рис. 3.3.1). Так, обмежене управління тільки витратами основного і допоміжного виробництва, а також загальновиробничими витратами обмежує приріст прибутку в місяць, при даному обсязі реалізації продукції, 131 тис. грн. тоді як очікуваний приріст прибутку при комплексному підході до управління витратами складає 169 тис. грн. Темп росту показника ефективності витрат при комплексному підході до управління витратами становить 22,625 проти 19,56% при частковому управлінні витратами виробничого і загальновиробничого характеру.
Управління витратами на підприємстві з метою їхнього зниження здійснюється першочергово в тих підрозділах, які потрапили у 75%-ву зону по кривій Парето.
У цьому розділі здійснювалась реалізація положень, висновків і рекомендацій по управлінню витратами на підприємстві з багатономенклатурним виробництвом.
1. З метою розрахунку положень, висновків і рекомендацій зі створення комплексної інформаційної системи управління витратами, сформована інформаційна база управління витратами на машинобудівному підприємстві.
2. З метою управління прямими витратами проаналізований склад основних матеріальних і трудових витрат, які необхідні для виконання конкретної виробничої програми і виконане групування нормативів по цехам.
3. Встановлений вплив факторів виробництва на прямі витрати на виробництво продукції, що дозволило розробити підсистему управління прямими витратами з метою їхньої оптимізації.
4. Виявлені аналітичні залежності, які дозволяють розділити витрати основного і допоміжного виробництва і визначити напрямки цілеспрямованого зниження цехових витрат.
5. На базі встановлених взаємозв’язків між витратами першого рівня ієрархії розроблений вхідний масив даних про витрати другого-четвертого рівнів ієрархії, які класифіковані на прямі і непрямі, а також визначені джерела прямих витрат і критерії розподілу непрямих витрат.
6. Визначення параметрів розроблених моделей у конкретних умовах підприємства ВАТ «Запоріжтрансформатор» дозволило підтвердити достовірність положень, провести вибір пріоритетних напрямків дослідження поведінки витрат за рівнями ієрархії.
7. Аналіз реалізації методичних розробок по управлінню витратами на підприємстві, що тільки комплексний підхід до управління витратами підприємства дозволяє підвищити ефективність функціонування підприємства шляхом оптимізації його витрат.
4. Характеристика інформаційної системи та її побудова для ВАТ «Запоріжтрансформатор»
4.1 Коротка характеристика інформаційної системи
Інформаційні системи існували з моменту появи об'єкту виробництва, оскільки на будь-якій стадії розвитку суспільство вимагає для управління систематизованої, заздалегідь підготовленої інформації. Особливо це торкається виробничих процесів – процесів пов'язаних з виробництвом матеріальних і не матеріальних благ, оскільки вони життєво важливі для розвитку суспільства. Саме виробничі процеси удосконалюються найбільш динамічно. А у міру їх розвитку ускладнюються і управління ними, що, у свою чергу, стимулює вдосконалення і розвитку інформаційних систем.
Відповідно до кібернетичного підходу система управління є сукупністю об'єкту управління. З урахуванням сфери вживання виділяються:
– технічні інформаційні системи;
– економічні інформаційні системи;
– інформаційні системи в гуманітарних областях і ін. [26].
Оскільки йдеться про інформаційні системи економічного характеру, необхідно ввести поняття економічної інформаційної системи (ЕІС). Під нею розуміється система, призначена для зберігання, пошуку і видачі економічної інформації по запитах користувачів. За допомогою ЕІС, може перероблятися не вся інформація, що використовується для управління об'єктом, оскільки на будь-якому підприємстві циркулює величезні інформаційні потоки. Управлінський апарат звичайно підрозділяється на три рівні, вищий рівень, середній рівень, оперативний рівень. На кожному рівні виконуються роботи, в комплексі забезпечуючи управління. Ці роботи прийнято називати функціями. Залежно від цілей можна виділити наступні функції: планування, облік, аналіз і регулювання.
Спочатку більшість ЕІС забезпечувала лише оперативні рівень управління: обробку рахунків, облік товарів і матеріалів, обробку замовлень і ін.
Процес управління полягає в зміні полягання об'єкту системи, ведучому до досягнення поставленої мети. Цілі системи задаються при її створенні і в процесі функціонування весь час коректуються відповідно до зміни зовнішніх умов. Під цілю, розуміється характеристика системи і її очікуване значення, що задається суб'єктом управління. Серед всього різноманіття цілей можна виділити два основні класи: стратегічні і тактичні. І стратегічні, і тактичні цілі можуть носити директивний характер. Для ЕІС існує поняття динамічної рівноваги – це процес, що характеризується деякою рівноважною траєкторією. До функції системи і до структури відноситься поняття стійкості. Система із стійкою структурою може відновлювати навіть істотно порушені функції. Структура управління повинна відповідати ієрархії цілей [26].
4.2 Склад і структура ЕІС
У зв'язку з великою кількістю функціональних особливостей ЕІС може бути виділене безліч різних класифікаційних ознак. Так, відповідно до рівня вживання і адміністративного розподілу можна розрізняти ЕІС.
У економіці з урахуванням сфери вживання виділяються:
– банківські інформаційні системи;
– інформаційні системи фондового ринку;
– страхові інформаційні системи;
– податкові інформаційні системи;
– інформаційні системи промислових підприємств і організацій;
– статистичні інформаційні системи і ін.
Використовуючи системний підхід, можна сказати, що ЕІС, як і інша система, складається з елементів (підсистем), що знаходяться в певних відносинах один з одним. Безліч цих відносин спільно з елементами утворюють структуру системи. Таким чином, ЕІС – це частина реальної дійсності, представлена у вигляді безлічі елементів відносин між ними.
Ознаки структуризації системи, її декомпозиції на складові частини, задаються людьми відповідно до здорового глузду і залежно від задач, що стоять перед ними. Самим загальним розділенням підсистем ЕІС є виділення забезпечуючої і функціональної частин.
4.2.1 Інформаційне забезпечення.
Інформація така ж необхідна управлінському апарату, як об'єкту управління – сировина і ресурси. Вона формується в результаті обробки специфічної сировини, відомої під назвою дані. Останні відображають конкретні фінансово-господарські факти, полягання і процеси і мають свій власний матеріальний носій. Інформація підрозділяється на зовнішню і внутрішню.
Для зовнішньої інформації характерні приблизність, неточність, суперечність. В основному вона торкається полягання ринку, прогнозів процентних ставок і цін, податкової політики і політичної ситуації. По своїй природі така інформація носить характер вірогідності, і тому її обробка стандартними програмними засобами утруднена. Це зажадало створення особливих інформаційних систем, що одержали назву експертних. Такі системи здатні давати точні висновки на основі недетермінованої інформації.
Внутрішня інформація в самій системі управління і відображає різні тимчасові інтервали розвитку об'єкту управління, його фінансово-господарське полягання і директивні цілі на випадок відхилень від встановлених параметрів. Як правило, ці дані змінюються, і в управлінських документах фіксується точна інформація.
Залежно від рівня управління використовуються різні види інформації. Ці види інформації бережуться на своїх носіях, складаючи інформаційну базу, на основі якої функціонує ЕІС. Інформаційна база складається з двох взаємозв'язаних частин: внемашинной і внутрішньомашинної.
До внемашинной відноситься та частина, яка обслуговує систему управління у вигляді, сприйманому людиною без яких-небудь технічних засобів.
Внутрішньомашинна інформаційна база міститься на ЕОМ і складається з файлів. Вона може бути створена або як безліч локальних, тобто незалежних файлів, кожний з яких відображає деякою безліч однорідних управлінських документів, або як база даних. Різниця полягає в тому, що при створенні бази даних файли не є незалежними, бо структура одного файлу залежить від структури інших. Файли обробляються за допомогою спеціального програмного забезпечення – систем управління базами даних (СУБД) [31].
4.2.2 Технічне забезпечення
Технічні можливості визначаються рядом забезпечуючих підсистем, до яких відносяться системи технічного забезпечення, організаційного забезпечення і т. д.
Технічні засоби служать основою побудови ЕІС. Потужність засобів значною мірою визначає склад вирішуваних задач. До технічних засобів ЕІС – технічне забезпечення – відносяться комп'ютери, засоби комунікацій і оргтехніка. Всі комп'ютери можна підрозділити на два класи: персональні і високопродуктивний комп'ютери (Mainframe System). Але навіть комп'ютери типа Mainframe System не завжди можуть забезпечувати необхідну оперативність рішень. Так, використання комп'ютерних систем для оцінки ступеня ризику і оптимізації операцій з цінними паперами виправдано тільки у тому випадку, коли реакція на запит не перевищує декількох хвилин.
Комп'ютери можуть, об'єднаються в обчислювальні мережі.
У локальних обчислювальних мережах (ЛВС) відомо декілька режимів роботи. Найбільш простій не припускає спеціально виділеного комп'ютера, ресурси якого розподіляються між іншими машинами. Кожна ЕОМ має свої власні ресурси і ресурси, що надаються іншими комп'ютерами. Другий режим передбачає виділення окремого комп'ютера для обслуговування мережних програм і інших комп'ютерів. Тільки на цій машині знаходяться програми і бази даних. Такий комп'ютер називається файл-сервером. Третій режим припускає виділення окремого комп'ютера і відомий під назвою клієнт-сервер. На відміну від попереднього в даному випадку знаходяться не тільки загальні бази даних, але і програми пошуку і запису, що дозволяє запрошувати не всю інформацію з бази даних, а тільки частково або повністю оброблену сервером. При цьому знижується його завантаженість передачі даних.
ЛВС можуть, об'єднаються таким чином, що абоненти локальної мережі користуються ресурсами іншої. Перераховані класи машин і мережі ЕОМ можуть функціонувати тільки за допомогою загальносистемного програмного забезпечення [1].
4.2.3 Програмне забезпечення
Програмне забезпечення – це сукупність програм системи обробки даних і програмних документів, необхідних для експлуатації цих програм. Розрізняють загальне і спеціальне Програмне забезпечення (ПО). В загальне ПО включають операційні системи, системи програмування, сервісні програми.
Операційна система – це програма, яка автоматично завантажується при включенні комп'ютера і надає користувачу базовий набір команд, за допомогою яких можна спілкуватися з комп'ютером.
Системи програмування – є інструментальними засобами для кваліфікаційних користувачів. Системи програмування включають інструментальні засоби програмування і неінструментальні засоби програмування.
Сервісні програми надають ряд послуг із забезпечення експлуатації ЕОМ і програмного забезпечення. Для спілкування користувача з програмними, технічним і інформаційним забезпеченням застосовують мови. Сукупність мов спілкування, правил їх формалізації і термінів використовуються в ЕІС, утворюють лінгвістичне забезпечення.
Окрім операційних систем для функціонування будь-кого ЕІС необхідні також:
– тестові і діагностичні програми;
– програмні засоби телекомунікації;
– програмні засоби захисту інформації від несанкціонованого доступу і дій;
– програмні засоби підтвердження цілісності передатного документа і ідентифікації підпису автора;
– програмний інтерфейс з іншими комп'ютерними системами [26].
4.2.4 Організаційної забезпечення
Економічна інформаційна система включає власний апарат управління забезпечуючий функціонування всіх її підсистем, як єдине ціле. Такий структурний підрозділ, як і всяке інше, повинен виконувати:
– збір первинної інформації про об'єкт управління і навколишнє середовище на основі використовування документів, вживання допоміжних засобів або засобів автоматичної реєстрації даних;
– передачу інформації кур'єру або її розсилку за допомогою локальних, регіональних або інших мереж;
– обробку інформації в центральній базі даних або розподіл її по вузлах мережі.
У сучасних ЕІС для більшості співробітників створені системи підтримки ухвалення рішення, зв'язані в локальну мережу. При цьому управлінський персонал ЕІС забезпечує її функціонування і розвиток [26].
4.3 Інформаційна система ВАТ «Запоріжтрансформатор»
4.3.1 Характеристика інформаційної системи ВАТ «Запоріжтрансформатор»
Інформаційна система ВАТ «Запоріжтрансформатор» призначена для автоматизованого обчислення виробничої і повної собівартості готової продукції випускаючих цехів. Вона містить в собі такі елементи, як Заставка, Головне меню, дві підсистеми (графічну і розрахункову), а також масиви даних.
Заставка має в собі чотири кнопки, які були створені за допомогою Панелі інструментів – Елементи управління. При натисканні кнопки об авторі з’являється користувальна форма, у яку занесені дані об авторі дипломної роботи, а також кнопка Закрити, яка закриває цю форму. Кнопка Головне меню дозволяє увійти до Головного меню, у якому розташовані дві підсистеми і масиви даних. При натисканні кнопки Відгук о дипломній роботі з’являється користувальна форма, у який є тема дипломної роботи магістра, дані автора, рекомендовані оцінки, а також кнопка ОК, яка закриває цю форму. Кнопка Вихід дозволяє вийти з інформаційної системи ВАТ «Запоріжтрансформатор».
Головне меню має дві підсистеми (графічну і розрахункову) і масиви даних. Головне меню містить три кнопки у графічній підсистемі, сім кнопок у розрахунковій підсистемі і чотирнадцять кнопок у вхідних даних, а також кнопку Повернення до заставки.
Графічна підсистема має такі конки, як Вибір пріоритетних напрямків управління витратами, при натисканні якої потрапляємо на лист з графіками по рівнях ієрархії для витрат і визначення напрямків управління витратами; Функціонально-вартісні діаграми значимості функцій підсистем, при натисканні якої будуються чотири діаграми по рівнях ієрархії, по яким визначаємо значимість кожного цеху; Аналіз динаміки фінансових результатів, при натисканні якої бачимо графік, який відображає фінансові результати при реалізації комплексної інформаційної системи управління витратами і при управлінні тільки деякими видами витрат.
Розрахункова підсистема має такі кнопки: Витрати по рівнях ієрархії, при натисканні якої будується таблиця розподілу витрат по рівнях ієрархії у залежності від місця виникнення витрат; Структура цехової собівартості, при натисканні якої визначаються відсотки по видах витрат першого рівня ієрархії; Моделювання виробничою і повною собівартістю, при натисканні яких будуються таблиці зміни відповідно виробничої і повної собівартості; Ступінь впливу структурних зрушень видів трансформаторів (три кнопки), при натисканні яких будуються таблиці по структурним зрушенням різних видів трансформаторів.
Масив вхідних даних має чотирнадцять кнопок, при натисканні кожної з яких переходимо до таблиць вхідних даних по видах трансформаторів.
4.3.2 Інформаційне забезпечення
Загальна структура інформаційного забезпечення представлена на малюнку 4.3.2.1. Важливої складової частиною інформаційного забезпечення є інформаційна база, яка складається з машинної і внемашинної інформаційної бази.
Машинна інформаційна база – це частина інформаційної бази інформаційної системи, яка є сукупністю інформаційних файлів, яка зберігається в пам'яті ЕОМ і на магнітних носіях.
Залежно від того, як використовуватимуться результати обробки інформації, всі форми первинної і вторинної інформації розділяються на дві групи:
1) форми введення і висновку, призначені для візуального використання;
2) форми введення і висновку, призначені для машинного використання.
До першої групи відносяться документи (машінограмми, діаграми, графіки), табло, телеекран.
До другої групи – всі машинні носії.
Частіше всього для візуального використання, як форми висновку, використовується машінограмми і відеограми. Проектування цих форм висновку має багато спільного з проектуванням первинних документів і одночасно характеризується деякими специфічними вимогами, які визначаються самою організацією машинної обробки даних і експлуатаційних можливостей використання технічних засобів.
Всі форми документів розроблені відповідно до державних стандартів і затверджені відповідно.
4.3.3 Організаційне забезпечення
Кожна технологічна схема супроводжується документацією. Документація по розробленій інформаційній системі містить в собі Інструкцію користувача, а також Інструкцію адміністратора.
Інструкція користувача має такі підрозділи: вступ; призначення і умови використання; підготовка до роботи; опис операцій; аварійні ситуації; рекомендації по освоєнню.
Інструкція користувача
Вступ
АЇС для управління витратами на виробництво призначена для вирішення задачі «Облік виробничої та повної собівартості на підприємстві». Вона здійснює автоматизоване обчислення розміру виробничої та повної собівартості на виробництво продукції.
Призначення і умови використання
Програма надає можливість ручного і автоматичного введення обліку виробничої та повної собівартості. Всі дані по калькульованих одиницях статі заносяться у форму для розрахунку необхідної кількості ресурсів, а далі програма автоматично виконує розрахунок виробничої та повної собівартості. Розрахунки ведуться у вартісному виразі.
На підставі введених даних може бути виконаний розрахунок результатів. Результати можуть аналізуватися і виводитися за квартал, рік, місяць. Крім того, програма має функції збереження резервної копії інформації і режим збереження в архіві текстових документів.
Підготовка до роботи
Необхідно запустити файл «Облік виробничої та повної собівартості» (exe).При виклику програми «виробничої та повної собівартості» на екрані з'являється вітання, яке має дві кнопки створені у режимі конструктора (Кнопка на панелі інструментів Конструктор). За допомогою кнопки. Головне меню ми входимо в програму, за допомогою якої здійснюватиметься розрахунок виробничої та повної собівартості, в якому виконується звернення до всіх функцій. Текст програми, який розроблений для кнопок приведений в додатку Б (макрос кнопкової форми).
Опис операцій
Для того, щоб вирішити головну задачу необхідно занести дані в таблиці, які відкриваються при натисненні кнопки Витрати по рівнях ієрархії., також ми можемо повернутися в основне меню шляхом натиснення кнопки Повернення в головне меню і вийти з програми, натискуючи кнопку Вихід. Після того, як всі необхідні дані введені зберігаємо зміни (Кнопка на панелі інструментів Зберегти). Якщо необхідно роздрукувати звіт, то це можна зробити за допомогою кнопки на панелі інструментів Друк.
Аварійні ситуації
Команда архівна копія дозволяє виконати збереження і оновлення архівної (страховий) копії інформації на дискетах. Це необхідне для забезпечення збереження даних у разі їх втрати на твердому диску, а також для перенесення інформації на інший комп'ютер.
4.3.4 Технічне забезпечення
Для створення автоматизованої інформаційної системи управління документообігом ВАТ «Запоріжтрансформатор», а надалі і для вирішення її основної задачі використовується АРМ фахівця і бухгалтера. Встановлена на АРМ комп'ютерна техніка повинна відповідати таким мінімальним вимогам як: процесор AMD Athlon XP; встановлена програма «1С-Бухгалтерия»; системна платня; оперативна пам'ять не менше 64 Мбайт; жорсткий диск (об'їм не менше 20 Гбайт); накопичувач магнітних дисків; привід CD-ROM; клавіатура; маніпулятор «миша»; монітор; принтер; модем.
4.3.5 Програмне забезпечення
Програмне забезпечення системи є взаємозв'язаним комплексом модулів, з'єднаних графічним інтерфейсом користувача, який реалізує діалоговий режим рішення задачі. При цьому користувачу надана можливість в діалоговому режимі управляти роботою програми.
Для ефективної роботи на АРМ в управлінні матеріально-технічними ресурсами повинна бути встановлена операційна система Wіndоws 98 або більш пізня версія, програма «1С Бухгалтерія».
Вибір цього пакету обумовлений тим, що він є найдоступнішим і популярним в даний час. Важливим є такий аспект, що для користування цим пакетом непотрібно особливих знань і умінь.
Програма «1С Бухгалтерія» – універсальна бухгалтерська програма. В «1С Бухгалтерії» можуть бути набудовані особливості бухгалтерського обліку на підприємстві, на будь-які зміни законодавства і форм звітності. Один раз освоївши універсальні можливості програми, можна автоматизувати різні розділи обліку: касу, банк, матеріали, товари, основні засоби, розрахунки з організаціями, зарплату і т. д. «1С Бухгалтерія» успішно використовується на підприємствах, в торгівлі, в бюджетних організаціях, на заводах і т.д.
Інформаційна система ВАТ «Запоріжтрансформатор» призначена для автоматизованого обчислення виробничої і повної собівартості готової продукції випускаючих цехів.
При побудові інформаційної системи ВАТ «Запоріжтрансформатор» зроблено наступне:
1) сформований масив вхідних даних, який містить чотирнадцять таблиць по видах трансформаторів;
2) побудована форма заставки до інформаційної системи ВАТ «Запоріжтрансформатор», яка містить чотири кнопки;
3) розроблено головне меню для автоматизованого розрахунку виробничої і повної собівартості, яке містить графічну і розрахункову підсистеми;
4) розроблені інформаційне забезпечення, яке містить машинну і внемашинну бази даних;
5) розроблено організаційне забезпечення, яке має інструкцію користувача по розробленій інформаційній системі;
6) наведені вимоги до технічного забезпечення;
7) обґрунтоване вибране програмне забезпечення.
Всі ці розроблені заходи дозволять ефективно розраховувати виробничу і повну собівартість за мінімальний проміжок часу, а також враховувати зміни ціні і якості випускаючої продукції.
Висновок
В дипломній роботі розв’язане актуальне питання обґрунтування методологічних підходів до управління витратами підприємств, що має істотне значення для розвитку економіки підприємства й організації виробництва, практики управління витратами і підвищення ефективності діяльності і конкурентоспроможності продукції вітчизняних підприємств.
Основні висновки, які отримані на основі використання методів дослідження, зводяться до наступного:
1. Для управління витратами необхідно комплексне сумісне використання методів управління витратами (системи «стандарт-кост» і «директ-кост») з методом пошуку резервів зниження витрат (інверсний функціонально-вартісний аналіз). Суть інверсного функціонально-вартісного аналізу полягає в системному застосуванні інверсного функціонального принципу з метою більш ефективного використання функцій економічної системи, витрати якої згруповані по рівнях ієрархії. Поєднання переваг методів управління витратами з урахуванням їх адаптації до різних організаційних структур підприємств та факторів, які впливають на рівень собівартості, забезпечує підвищення ефективності процесу управління витратами.
2. Підприємства – це економічні системи з властивими їм закономірностями, які розвиваються під впливом імовірних факторів зовнішнього і внутрішнього середовища, мають певну ступінь невизначеності та унікальність при прогнозуванні їх поведінки, здатність до зміни структури без порушень цілісності та до адаптації в змінюючихся умовах, що диктує необхідність застосування системного підходу до управління витратами.
3. Аналіз інформаційних зв’язків показав доцільність ранжирування підсистем за інформаційною цінністю та їх групування в однорідні сукупності за наступними якісними ознаками: «функція в діяльності підприємства» та «ступінь участі у виробництві продукції». Розроблена структурно-функціональна модель джерел виникнення витрат за рівнем ієрархії дозволяє встановити взаємозв’язки між витратами структурних підрозділів підприємства, основного і допоміжного виробництва.
4. Запропонована економіко-математична модель формування собівартості в умовах багатономенклатурного виробництва забезпечує можливість алгоритмізації процесу управління витратами за місцями виникнення та рівнями ієрархії шляхом впливу на регульовані фактори (норми та ціни на матеріальні витрати, обсяг діяльності цеху, обсяг послуг виробничого характеру, умови оплати праці робітників підприємства).
5. Використання інверсного функціонально-вартісного аналізу забезпечує виявлення пріоритетних напрямків управління витратами підсистем кожного з рівнів ієрархії. Визначений вплив витрат підсистеми, згрупованих за рівнями ієрархії, дозволяє здійснити оперативне планування та прогнозування обсягу витрат по підсистемах кожного з рівнів ієрархії з метою розробки гнучкої цінової політики підприємства.
6. Існуючий метод розподілу непрямих витрат виробничого характеру в умовах багатономенклатурного виробництва веде до значних помилок у визначенні собівартості продукції. Удосконалений метод непрямих витрат за типовиконаннями окремих видів продукції дозволяє більш точно врахувати вплив непрямих витрат на виробничу собівартість.
Список літератури
1. Автоматизированные информационные технологии в экономике: Учебник/ Под ред. проф.: Г.А. Титоренко. – М.: Компьютер, ЮНИТИ, 1998. – 400 с.
2. Аксененко А.Ф. Анализ эффективности производства. – М.: Финансы и статистика, 1986. – 272 с.
3. Аксененко А.Ф., Новиков В.В., Полякова С.И. Внутрихозяйственный расчёт: ответственность и оценка результатов. – М.: Экономика, 1998. – 239 с.
4. Анализ и обоснование хозяйственных решений/ Б.И. Майданчик, М.Г. Карпунин, Я.Г. Любинецкий и др. – М.: Финансы и статистика, 1991. – 194 с.
5. Ананькина Е.А., Данилочкина Н.Г. Управление затратами. – М.: «Издательство ПРИОР», ИВАКО Аналитик, 1998. – 64 с.
6. Астафьев В.Е, Лукашевич Л.М. Совершенствование методов хозяйствования в машиностроении. – М.: Высшая школа, 1989. – 110 с.
7. Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа. – М.: Финансы и статистика, 1993. – 288 с.
8. Безруких П.С. Состав и учёт издержек производства и обращения. – М.: ЗАО «ФБК-ПРЕСС», 1996. – 224 с.
9. Бородкин А.С., Торопов В.А. Нормативный учёт и себестоимость промышленной продукции. – К.: Техника, 1990. – 152 с.
10. Буркинский Б.В. Эффективность обслуживания производства. – Киев: Наук. думка, 1987. – 156 с.
11. Ван дер Вил Р., Палий В.Ф. Управленческий учёт. – М.: ИНФРА‑М, 1997. – 246 с.
12. Влчек Р. Функционально-стоимостной анализ в управлении: Сокр. перевод с чеш. – М.: Экономика, 1986. – 176 с.
13. Голибардов Е.И. Техника функционально-стоимостного анализа/ Е.И. Голибардов, А.В. Кудрявцев, М.И. Синенко. – К.: Техника, 1989. – 239 с.
14. Голов С.Ф. Управленческий бухгалтерский учёт. – Киев: «СКАРБИ», 1998. – 377 с.
15. Голубков Е.П. и др. Маркетинг: выбор наилучшего решения. – М.: Экономика, 1993. – 222 с.
16. Голубков Е.П. Использование системного анализа в принятии плановых решений. – М.: Экономика, 1982. – 160 с.
17. Дамари Р. Финансы и предпринимательство. Финансовые инструменты, используемые западными фирмами для роста и развития организаций/ Пер. с англ. – Ярославль: Елень, 1993. – 224 с.
18. Денисов А.А., Волкова В.И. Иерархические системы. – Л.: ЛПИ, 1989. – 88 с.
19. Друри К. Ведение в управление и производственный учёт: Пер. с англ./ Под ред. С.А. Табалиной. – М.: Аудит, ЮНИТИ, 1994. – 560 с.
20. Емуранов Г.В. Комплексная автоматизация бухгалтерского учёта в промышленности. – М.: Финансы и статистика, 1987. – 143 с.
21. Ефимова М.Р., Петрова Е.В., Румянцев В.Н. Общая теория статистики. – М.: ИНФРА, 1996. – 416 с.
22. Жебрак М.Х Основы нормативного метода калькуляции. – М.: Машгиз, 1948. – 196 с.
23. Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. №996‑XIV. // Бухгалтерія. – 2000. – №47 (410). – С. 14–17
24. Иванов Н.И. Внедрение нормативного учёта на предприятии. – М.: Финансы, 1970. – 262 с.
25. Инструкция по применению Плана счетов бухгалтерского учёта активов, капитала, обязательств и хозяйственных операций предприятий и организаций, утв. приказом Минфина Украины от 30.11.99 г. №291 // Бухгалтерия. – 2000. – №22 (381). – С. 74–130
26. Информационные системы в экономике: Учебник. / Под ред. В.В. Дика. – М.: Финансы и статистика, 1996. – 271 с.
27. Иозайтис В.С., Львов Ю.А. Экономико-математическое моделирование производственных систем. – М.: Высшая школа, 1991. – 192 с.
28. Казарновский А.С. Совершенствование организационных структур промышленных предприятий: Вопросы методологии. – Киев, Наукова думка, 1981. – 310 с.
29. Какаулин С.П. Система управления охраной труда // Справочник специалиста по охране труда, 2003 г., №3. С. 95.
30. Клиланд Д., Кинг В. Системный анализ и целевое управление. – М.: Сов. Радио, 1979. – 279 с.
31. Кондрашова С.С. Інформаційні технології в управлінні: Навч. Посібник. – К.: МАУП, 1998. – Бібліогр.: с. 131–136. – Рос.
32. Котляров С.А. Управление затратами. – СПб: Питер, 2001. – 160 с.
33. Либерман В.Б. Автоматизированная система обработки экономической информации на предприятиях. – М.: Экономика, 1981. – 184 с.
34. Малик Г.С. Основы экономики и математические методы в планировании. – М.: Высшая школа, 1987. – 279 с.
35. Методичні рекомендації до виконання розділу «Охорона праці» /електробезпека/.
36. Методичні рекомендації по формуванню собівартості продукції (робіт, послуг) в промисловості від 02.02.2001 р. №47 // Збірник законодавчих та нормативних актів: Облік собівартості продукції. – 3. – Поліграф, 2001. – 138 с.
37. Моисеев Н.Н. Математические задачи системного анализа. – М.: Наука, 1981. – 488 с.
38. Моисеева Н.К. Функционально-стоимостной анализ в машиностроении. – М.: Машиностроение, 1987. – 320 с.