Вступ
Iсторично
склалося так,
що одна з нових
й, у деякому
вiдношеннi,
найважливiша
функцiя
уряду полягас
в тому, щоб
стабiлiзувати
економiку,
тобто допомагати
iй
забеспечувати
повну
зайнятiсть
ресурсiв
i
стабiльний
рiвень
цiн.
Перед вченими-економiстами
стоiть
завдання глибоко
й конкретно
вивчати явища
i
тенденцii
у розвитку
свiтовоi
економiки.
Одно з перших
мiсць
посiдас
аналiз
iнфляцii
та факторiв,
що ii
обумовлюють.
У
процесi
розвитку сучасноi
змiшаноi
економiки
ступiнь
державного
втручання, а
у рамках останнього-вибiр
адекватноi
макроекономiчноi
полiтики,
що дозволяс
запобiгти
зростанню
iнфляцii
та безробiття,
мають особливе
значення.
Макроекономiчна
теорiя
дас достатньо
чiткi
рекомендацii
вiдносно
умов й наслiдкiв
подiбних
рiшень.
Жодна
з вiдомих
нинi
ринкових економiчних
систем не функцiонус
стихiйно.
Всi
вони являються
об’сктами
державного
регулювання.
При цьому напрямок
й форми державного
втручання
змiнюються
вiдповiдно
до ситуацii,
що склалася
у економiчнiй
системi.
Манiпулювання
податками й
розмiрами
видаткiв
бюджету , контроль
за цiнами
с одними з головних
iнструментiв,
за допомогою
яких уряд може
сприяти подоланню
безробiття
та iнфляцii.
В данiй
роботi
розглядаються
деякi
питання, пов’язанi
iз
стримуванням
iнфляцiйних
процесiв
в економiцi,
а саме: питання
державного
регулювання
й контролю за
цiнами
та антиiнфляцiйного
пiдходу
до оподаткування.
За своiм
змiстом
робота роздiлена
на такi
частини: у першому
та другому
пунктах аналiз
зосереджений
на механiзмi
iнфляцii
та на ii
наслiдках
як у соцiальнiй,
так i
в економiчнiй
сферах; третiй
пункт плану
присвячено
розгляду методiв
державного
регулювання
цiн
та стримування
iнфляцii
за допомогою
податковоi
системи краiни;
в останньому-четвертому
пунктi
дана характеристика
реалiзацii
антиiнфляцiйноi
полiтики
в Украiнi.
1.
Суть iнфляцii
та ii
причини
Iнфляцiя
властива бiльшостi
економiчно
розвинутих
краiн
свiту
i
с
основною проблемою
в тих краiнах,
що розвиваються.
Дамо чiтке
визначення
цьому економiчному
процесу.
Пiд
iнфляцiсю,
як правило,
розумiють
будь-яке знецiнення
грошовоi
одиницi,
тобто систематичне
зростання цiн
незалежно вiд
того, якими
причинами цей
процес викликасться.
Це, звичайно,
не означас, що
пiдвищуються
обов’язково
всi
цiни.
Навiть
у перiоди
досить швидкого
зростання
iнфляцii
деякi
цiни
можуть залишатися
вiдносно
стабiльними,
а iншi
навiть
знижуватися.
Бiльш
вузьке поняття
iнфляцii-систематичне
зростання цiн,
що викликасться
тiльки
грошовим фактором
(надлишком
грошей в оберненнi),
с недостатнiм,
оскiльки
в реальному
життi
грошовi
i негрошовi
фактори зростання
цiн
дуже тiсно
пов’язанi
i впливають
один на одного.
Iнфляцiя
виникас в разi,
якщо суспiльство
намагатиметься
витрачати
бiльше,
нiж
дозволяють
виробничi
потужностi
економiки.
Коли сукупнi
витрати перевищують
обсяг продукту
при повнiй
зайнятостi,
вiдбувасться
пiдвищення
рiвня
цiн.
Отже, надмiрний
обсяг сукупних
витрат носить
iнфляцiйний
характер. У
цьому разi
уряд зобов’язаний
лiквiдувати
надлишковi
витрати. Вiн
може цього
досягнути
головним чином
через скорочення
власних видаткiв,
а також пiдвищенням
податкiв
з метою скорочення
доходiв
приватного
сектору.
Рiвень
iнфляцii
вимiрюсться
через iндекс
цiн:
(1.1)
де I
-
iндекс
цiн
у t-му
перiодi.
Зростання
iндексу
цiн
визначас рiвень
iнфляцii,
а зменшення
його- рiвень
дефляцii.
За
iншою
формулою
розраховусться
темп iнфляцii:
(1.2)
Темп
iнфляцii
с темпом змiни
загального
рiвня
цiн
i
показус
ступiнь
знецiнення
грошей.
Процес
зменшення
темпiв
iнфляцii
отримав назву
дезiнфляцiя.
Протилежним
до iнфляцii
поняттям с
дефляцiя,
яка мас мiсце
тодi,
коли загальний
рiвень
цiн
падас. Дефляцiя
траплялася
вкрай рiдко
в кiнцi
ХХ ст. Пiдтримувана
дефляцiя,
коли цiни
постiйно
падають протягом
декiлькох
рокiв,
як правило,
асоцiюсться
з перiодами
глибокоi
депресii.
В
економiчнiй
науцi
розрiзняють
iнфляцiю
попиту й iнфляцiю
витрат. У першому
випадку iнфляцiю
викликас надлишок
грошей, доходiв
й попиту, в
другому-зростання
витрат на виробництво
товарiв
та послуг.
Iнфляцiя
попиту спостерiгасться,
коли сукупний
попит зростас
швидше за виробничий
потенцiал
економiки,
пiдносячи
цiни,
щоб зрiвноважити
пропозицiю
i
попит.
Покупцi
конкурують
за обмежену
пропозицiю
товарiв,
що призводить
до зростання
цiн.
Для
з’ясування
процесу нарощування
iнфляцii
попиту розглянемо
криву сукупноi
пропозицii,
що мас три вiдрiзки
(мал.1.):
P
мал.1
АS
3
2
1
AD’
AD
0
Q
На
першому вiдрiзку
сукупнi
витрати недостатнi
i
обсяг валового
нацiонального
продукту (сукупноi
пропозицii)
значно вiдстас
вiд
свого потенцiйного
рiвня
за умови повноi
зайнятостi.
У разi
збiльшення
сукупного
попиту рiвень
цiн
не змiниться,
бо буде вiдповiдно
зростати й
обсяг виробництва,
тобто iнфляцiя
поки що буде
вiдсутня.
Це пояснюсться
тим, що iснус
велика кiлькiсть
незалучених
у виробництво
трудових i
матерiальних
ресурсiв,
якi
ще можна залучити
за iснуючих
на них цiн.
Поступово
зростання
попиту пiдштовхус
розвиток сукупноi
пропозицii
до другого
вiдрiзку,
зображенного
на мал.1. Для цього
стану економiки
притаманне
повнiше
використання
ресурсiв,
а тому iх
запаси поступово
скорочуються
i
вони стають
дорожчими.
Починасться
зростання цiн,
тобто iнфляцiя.
Iнфляцiю,
що виникас на
другому вiдрiзку
кривоi
сукупноi
пропозицii,
називають
передчасною,
тому що вона
починасться
до появи повноi
зайнятостi
i
повного використання
виробничих
потужностей
у краiнi.
Подальше
зростання
сукупного
попиту пiдштовхус
сукупну пропозицiю
до потенцiйно
можливого
обсягу виробництва,
зображеного
на мал.1 третiм
вiдрiзком.
На цьому вiдрiзку
реальний валовий
нацiональний
продукт досягас
свого максимуму,
i
тому подальше
збiльшення
сукупного
попиту зумовлюс
iнфляцiю,
яку називають
вже “чистою”
на вiдмiну
вiд
передчасноi.
Слiд
зазначити, що
покриття дефiциту
державного
бюджету за
рахунок кредитно-грошовоi
емiсii
с одним з найважливiших
чинникiв
iнфляцii
попиту,
оскiльки
зростання
пропозицii
грошей збiльшус
сукупний попит
на товари та
послуги, який,
у свою чергу,
пiдвищус
рiвень
цiн.
Iнфляцiя
витрат, або
iнфляцiя
пропозицii,
спостерiгасться
в тому випадку,
коли збiльшуються
витрати на
одиницю продукцii,
тобто середнi
витрати за
данного обсягу
виробництва.
Збiльшення
витрат на одиницю
продукцii
в економiцi
скорочус прибутки
й обсяг продукцii,
який може бути
запропонований
за iснуючого
рiвня
цiн.
Внаслiдок
цього зменшусться
сукупна пропозицiя
товарiв
та послуг, що,
в свою чергу,
пiдвищус
рiвень
цiн.
Таким
чином, витрати,
а не попит збiльшують
цiни.
Зростання
собiвартостi,
що призводить
до iнфляцii
витрат, може
бути викликано
рiзними
причинами,
наприклад,
недостачею
або подорожчанням
сировини, матерiалiв,
палива, працi.
Одним
iз
джерел iнфляцii
витрат
c рiзкi
порушення
(“шоки”) пропозицii.
Пiд
рiзким
порушенням
(“шоком”) пропозицii
розумiсться
подiя,
зовнiшня
по вiдношенню
до функцiонування
вiтчизняноi
економiчноi
системи (скажiмо,
пiдвищення
цiн
на iмпорт
або несприятливi
погоднi
умови), що збiльшус
очiкуваний
фiрмами
середнiй
рiвень
цiн
на фактори
виробництва.
Графiчно
процес iнфляцii
витрат представлено
на мал.2:
P
AS’
мал.2
AS
P’
P
AD
0 Q’
Q
Q
Внаслiдок
вищеназваних
обставин крива
сукупноi
пропозицii
зсунеться
вгору-лiворуч
до AS’.
Наслiдком
цього буде
пiдвищення
цiн
(вiд
P
до P’).
Iнфляцiя
мас рiзнi
ступенi
тяжкостi.
Згiдно
з цим економiчна
наука видiляс
такi
три ii
види: помiрна
iнфляцiя,
галопуюча
iнфляцiя
i
гiперiнфляцiя.
Помiрна
iнфляцiя.
Помiрна
iнфляцiя
характеризусться
повiльним
зростанням
цiн.
При цьому щорiчний
темп iнфляцii
вимiрюсться
як правило
однозначним
числом. Помiрна
iнфляцiя
с типовою сьогоднi
для бiльшостi
економiчно
розвинутих
краiн.
Галопуюча
iнфляцiя.
Iнфляцiя,
що вимiрюсться
двозначними
чи тризначними
числами-20, 100 чи
200% за рiк.
Гiперiнфляцiя.
Цей рiзновид
iнфляцii
мас мiсце,
коли цiни
зростають на
тисячу, мiльйон
чи мiльярд
процентiв
за рiк.
Аналiз
виявляс декiлька
харакерних
рис гiперiнфляцii.
По-перше, реальний
попит на грошi,
вимiрюваний
як вiдношення
запасу грошей
до рiвня
цiн,
падас дуже
рiзко.
По-друге, вiдноснi
цiни
стають дуже
нестабiльними.
За нормальних
умов зарплата
робiтника
майже не змiнюсться
(менш нiж
на 1% в мiсяць).
В умовах гiперiнфляцii
реальна заробiтна
плата може
знижуватись
в середньому
на третину
протягом одного
мiсяця.
Дуже вiдчутним
с вплив гiперiнфляцii
на розподiл
багатства.
Знецiнення
грошей руйнус
заощадження
населення,
пiдриваючи
економiчну
свободу суспiльства.
Цi
iнтенсивнi
коливання у
вiдносних
цiнах
i
реальнiй
зарплатi,
збiднення
населення
iлюструють
головну втрату
вiд
iнфляцii.
На щастя, гiперiнфляцiя
траплясться
досить рiдко.
Вона мас мiсце
переважно пiд
час вiйн
чи в перiоди,
що йдуть за
вiйнами
i
революцiями.
Гiперiнфляцiя
сучасного
перiоду
характерна
для краiн,
що здiйснювали
революцiйний
перехiд
вiд
соцiалiзму
до ринковоi
економiки;
в Польшi
цiни
зростали бiльш
як на 1000% щороку
в 1989-1990 рр.
Експансiонiстська
фiскальна
полiтика
держави досить
часто стас
генератором
iнфляцii.
Припустимо,
що економiчна
система знаходиться
у станi
рiвноваги
й експерти
розраховують
на таку стабiльнiсть
у майбутньому.
Але,
виходячи iз
полiтичних
мiркувань,
наприклад, в
зв’язку
з наближенням
президентських
виборiв,
уряд, щоб догодити
виборцям, вирiшус
збiльшити
виплати з державного
бюджету,
знизити податки
й негайно розпочати
реалiзацiю
проектiв
для створення
нових робочих
мiсць.
Зрозумiло,
що зростання
реального
обсягу виробництва
й скорочення
безробiття,
досягнуте
адмiнiтсрацiсю
президента,
зробить неабиякий
вплив на результати
виборiв.
Отже, складасться
проект нереально
розширеного
державного
бюджету на рiк
виборiв.
Як тiльки
цi
плани почнуть
реалiзовуватись,
економiчна
система вийде
iз
стану рiвноваги.
Дiйсно,
спочатку реальний
обсяг виробництва
зросте, безробiття
скоротиться,
а пiдвищення
рiвня
цiн
при цьому буде
незначне.
Але,
вже у наступному
роцi
зарплата, цiни
на ресурси й
фактори виробництва
почнуть iнтенсивно
зростати. По
мiрi
того, як фiрми
будуть пристосовувати
своi
очiкування
до нових умов,
зростуть не
тiльки
цiни
на товари та
послуги, але
й вiдбудеться
скорочення
обсягiв
виробництва,
супроводжуване
зростанням
безробiття.
Один
з можливих
варiантiв
реакцii
уряду на iнтенсивне
пiдвищення
цiн
полягас у припиненнi
стимулювання
економiчного
зростання. Тодi
iнфляцiя
буде припинена,
але обсяг виробництва
знову зменшиться
до природнього
рiвня,
а норма безробiття
зросте до свого
природного
значення. Iнша
альтернатива
полягас у продовженнi
експансiонiстськоi
податково-бюджетноi
полiтики.
В такому разi
протягом деякого
часу буде можливо
пiдтримувати
реальний обсяг
виробництва
вищим, а норму
безробiття-меншою
за iх
природi
рiвнi.
Однак вибiр
цього варiанту
буде означати
продовження
розвитку iнфляцiйних
процесiв.
Можливо, що
деякий сталий
з року в рiк
темп
iнфляцii
виявиться
недостатнiм
для того, щоб
втримати безробiття
на рiвнi
нижчому за
природний. Для
тривалого
утримання
безробiття
на такому рiвнi
з кожним роком
прийдется
навiть
прискорювати
темпи iнфляцii.
Чим
би не була
спровокована
iнфляцiя,
вона знецiнюс
доходи бюджету
й супроводжусться
його дефiцитом.
Крiм
бюджетного
дефiциту
iнфляцiя
обов’язково
супроводжусться
нерiвномiрним
зростанням
цiн
й, звiдси,
порушенням
господарчих
зв’язкiв,
гонкою цiн
мiж
окремими галузями
економiки
й хвильоподiбним
поширенням
зростання цiн
по районах
держави й галузям.
У станi
iнфляцiйноi
нестабiльностi
орiснтацiя
лише на регулювання
з боку спiввiдношення
“попит-пропозицiя”
може призвести
до затяжних
криз з повiльним
перiодом
стабiлiзацii
i
оздоровлення
економiки.
Про це свiдчить
досвiд
розвитку
капiталiстичних
краiн
часiв
вiльноi
конкуренцii.
Як
бачимо, iнфляцiя
с дуже небезпечною
для економiки,
порушуючи
макроекономiчну
стабiльнiсть.
Тому антиiнфляцiйна
державна полiтика
займас одне
з головних
мiсць
серед засобiв
державного
регулювання
економiки.
Проте ключовий
момент сучасноi
iнфляцii
полягас в тому,
що вона розвивасться
як iнерцiйна,
i
зупинити ii
надзвичайно
важко. Тобто
iнфляцiя
мас властивiсть
залишатися
стабiльною,
поки економiчна
ситуацiя
не змусить ii
пiдвищитись
або впасти.
Розглянемо
мал.2:
P
Q
мал.3
AS’
P’=1,14P
AS
P’
P
AD’
AD
0
Q
Припустимо,
що, розраховуючи
на зростання
рiвня
цiн
в майбутньому
на 14%
щороку, пiдприсмства
орiснтуються
на вiдповiдне
збiльшення
середнiх
витрат, i
передбачливо
пiдiймають
цiни
на власну
продукцiю.
Це змiщус
криву сукупноi
пропозицii
вiд
AD
до
AD’
на 14%
щороку. Якщо
уряд продовжуватиме
збiльшувати
грошову масу,
то крива сукупного
попиту буде
рухатись вгору
таким самим
темпом до
AS’.
Макроекономiчна
рiвновага
перемiщуватиметься
з точки Е в Е’.
Цiни
будуть зростати,
а реальний
обсяг виробництва
залишиться
на тому ж рiвнi.
Отже перетин
кривих AD
i AS
кожного року
буде на 14%
вище за попереднiй.
Цiни
зростатимуть
на 14%
з року в рiк:
iнерцiйна
iнфляцiя
становитиме
14%
на рiк.
Iнерцiя
в очiкуваннi
iнфляцiйних
процесiв
с головною
причиною iнфляцii,
що супроводжусться
спадом виробництва.
Вона продовжус
“тягнути” вгору
криву сукупноi
пропозицii
навiть
пiсля
обмежуючих
заходiв
з боку уряду.
В
умовах, якщо
замовленi
виробниками
бiльш
високi
цiни
на продукцiю
не супроводжуються
вiдповiдними
заходами уряду
по збiльшенню
грошовоi
маси, загострюсться
процес стагфляцii*.
Крiм
того, зростання
цiн
зменшус наявну
реальну грошову
масу, що веде
до скорочення
сукупного
попиту. Проте
пiдприсмства,
як i
ранiше,
очiкуючи
пiдвищення
цiн,
пiднiмуть
сукупну пропозицiю
вiд
AS
до AS’.Паралельно
з зростанням
цiн
буде йти спад
виробництва.
*
Стагфляцiя-поняття,
що запроваджене
в обiг
на початку 70-х
рокiв.
Воно описус
таку економiчну
ситуацiю,
в якiй
висока норма
безробiття
в умовах стагнацii
посднусться
з високим сталим
темпом iнфляцii.
Явище стагфляцii
нинi
пояснюють
головним чином
iнерцiйною
природою iнфляцiйних
процесiв.
2.Соцiально-економiчнi
наслiдки
iнфляцii
Головними
соцiально-економiчними
наслiдками
iнфляцii
с: перерозподiл
доходiв,
прихована
державна конфiскацiя
грошей у населення
через податки,
прискорена
матерiалiзацiя
грошей, падiння
реальноi
процентноi
ставки на капiтал.
Основний
розподiльчий
вплив iнфляцii
виникас
через вiдмiнностi
у активах i
пасивах, якими
володiють
люди. Для iндивiда,
що отримав
позику i
мас вносити
по нiй
щорiчний
(або щомiсячний)
платiж
згiдно
зi
ставкою проценту,
iнфляцiя
фактично с
моментом
позитивним.
Наприклад,
позичено 100000 долл.
для купiвлi
будинку i
щорiчнi
платежi
по закладнiй
становлять
10000 долл. У разi
пiдвищення
цiн
у 2 рази, тобто
наявностi
iнфляцii,
платежi
по закладнiй
нiяк
не змiняться
i
будуть становити
тi
ж самi
10000 долл. за рiк,
хоча кiлькiсть
благ, що можна
придбати на
цю суму зменшиться
вдвiчi.*
Боржник при
цьому тiльки
виграс, оскiльки
реальний процент
за використання
капiталу
зменшився
наполовину.
В
цiлому
непередбачена
iнфляцiя
перерозподiляс
багатство вiд
кредиторiв
до боржникiв,
а непередбачене
зниження темпiв
iнфляцii
дас протилежний
ефект.
Iнфляцiя
c головним
чинником, що
впливас на
вiдсотковi
ставки, оскiльки
пiд
ii
дiсю
змiнюсться
купiвельна
спроможнiсть
грошових одиниць
i
зменшусться
реальна прибутковiсть
iнвестицiй.
Окрiм
перерозподiлу
доходiв
iнфляцiя
впливас на
економiку
через загальний
обсяг виробництва.
Такий вплив
спралясться
на рiвень
обсягу виробництва
в цiлому.
Тут слiд
зауважити, що
безпосереднього
зв’язку
мiж
цiнами
i
обсягом виробництва
немас. Збiльшення
сукупного
попиту збiльшус
i
цiни,
i
обсяг виробництва.
Проте потрясiння
в пропозицii,
перемiщуючи
вгору криву
сукупноi
пропозицii,
пiдвищать
цiни
i
зменшать обсяг
виробництва.
*
Якщо iнфляцiя
тривас досить
довго, то у ринкових
процентних
ставках поступово
передбачасться
поправка на
iнфляцiю.
Скажiмо,
початково в
економiцi
була 3%-на ставка
та стабiльнi
цiни,
i
передбачасться
зростання цiн
на 9% за рiк.
Тодi
за закладнi
платитимуть
12%, а не 3%. Номiнальна
ставка 12% вiдбивас
реальну процентну
ставку 3% плюс
iнфляцiйну
надбавку 9%.
Перерозподiлу
доходу та багатства
немас, коли
процентнi
ставки вiдрегульованi.
Iнфляцiя
також
породжус багато
iнших
спотворень
в економiцi.
Часто уряди
не змiнюють
реальноi
вартостi
своiх
програм, що
фактично
скорочусться,
коли цiни
зростають. Це
вiдбувасться
частково тому,
що бiльшiсть
трансфертних
програм не
iндексованi
в залежностi
вiд
зростання рiвня
цiн.
Деякi
види державних
закупок можуть
“проходити”
по статтях
бюджету у
номiнальному
розмiрi.
Такий стан
речей призводить
до того, що
номiнальнi
витрати будуть
меншi
за необхiднi
при зростаннi
рiвня
цiн,
так що реальнi
витрати будуть
зменшуватись.
Iншi
наслiдки:
зростають цiни
на товари та
послуги, що
купус держава
у рамках соцiальних
програм. Тодi,
наприклад,
урядовi
витрати на
медицину можуть
зменшуватись
у реальному
вираженнi,
якщо уряд с
неспроможним
збiльшувати
бюджет вiдповiдно
до зростання
витрат на медичне
обслуговування.
У
регульованих
державою галузях
iнколи
виявлясться,
що прохання
фiрм
про збiльшення
цiн
повнiстю
не задовольняються
або вiдкидаються
в iнфляцiйнi
роки.
Серйознi
загрози для
нацiональноi
економiки,
що
створюс
iнфляцiя,
мають як внутрiшнiй,
так i
зовнiшнiй
прояв.
У разi
iнфляцii
витрат, краiни,
економiка
яких залежить
вiд
зовнiшньоi
торгiвлi
перш за все
промисловими,
легкозамiнюваними
товарами, можуть
втратити експортнi
ринки, якщо
цiни
та витрати в
цiх
краiнах
зростають
швидше, нiж
в iнших
краiнах.
Таким чином,
проблема стабiлiзацii
цiн
тiсно
пов’язана
з питаннями
збереження
конкурентноспроможностi
держави на
зовнiшних
ринках.
Звичайно,
негативний
вплив iнфляцii
на економiчну
систему цим
не обмежусться,
iншi,
не менш важливi,
наслiдки
iнфляцii
буде розглянуто
у наступних
питаннях.
3.
Антиiнфляцiйна
полiтика
держави
Свiтовий
досвiд
виробив двi
головнi
концепцii
антиiнфляцiйних
заходiв,
що спираються
на кредитно-грошову
i
фiскальну
полiтику.
Це-заходи або
безкомпромiсноi
боротьби з
iнфляцiсю,
або адаптацii,
пристосування
до життя в умовах
iнфляцiйноi
нестабiльностi.
Перший метод
реалiзусться
шляхом змiн
у системi
оподаткування
( як правило
пiдвищення
податкiв)
та введенням
жорсткого
державного
контролю цiн
та зарплати.
Другий-це iндексацiя
доходiв,
застосування
механiзму
корегування
процентних
ставок вiдповiдно
до темпiв
iнфляцii
та iн.
До того ж необхiдною
с повна адаптацiя
усiх
економiчних
iнституцiй
до функцiонування
в умовах iнфляцii.
Адаптацiйна
полiтика
мас своi
недолiки:
кошти на компенсацiйнi
надбавки населенню
треба брати
з державного
бюджету, тобто
врештi-решт
через податки,
або робити
грошову емiсiю,
що знову призведе
до зростання
iнфляцii.
Як
правило, в умовах
боротьби з
iнфляцiсю
цi
методи використовуються
комплексно,
що дас бiльш
виражений
ефект, i
дозволяс пом’якшити
труднощi,
припадаючi
на долю економiки
краiни.
а)
Методи антиiнфляцiйного
оподаткування
В
процесi
стримування
iнфляцii
податки вiдiграють
двоiсту
роль. Скорочуючи
доходи, що виступають
як джерела
витрат для
споживачiв,
високi
податки носять
антиiнфляцiйний
характер. Однак,
податки можуть
також збiльшувати
витрати виробництва,
пiдвищуючи
через це рiвень
цiн
на товари.
Розглянемо
тi
спотворення
в оподаткуваннi,
якi
викличе неочiкувана
iнфляцiя,
тобто
випадок,
коли цей елемент
економiчноi
системи краiни
до дiй
в умовах iнфляцii
не пристосований.
У разi,
якщо податкова
система краiни
мас труднощi
з адаптацiсю
до iнфляцiйних
процесiв,
виникають такi
складнi
проблеми:
По-перше,
iз
зростанням
рiвня
цiн
частка податкових
виплат у загальному
обсязi
реальних доходiв
збiльшусться,
породжуючи,
таким чином,
ефект прогресивного
зростання
податкiв.
Якщо б податки
знаходилися
у постiйнiй
пропорцii
до номiнальних
доходiв
незалежно вiд
розмiру
останнiх,
у цьому не було
б нiякоi
проблеми, оскiльки
в такому разi
люди сплачували
б однаковий,
не залежний
вiд
рiвня
цiн
вiдсоток
своiх
доходiв
у виглядi
податкiв.
Але, оскiльки,
норма оподаткування
при використаннi
його прогресивноi
форми мас тенденцiю
зростати разом
з рiвнем
номiнальних
доходiв,
то iнфляцiя,
призводячи
до збiльшення
номiнальних
доходiв,
тим самим збiльшус
й частку податкiв
у складi
реальних доходiв.
Друга
проблема пов’язана
з оподаткуванням
капiталу.
Ця проблема
дуже складна
проблема, оскiльки
зростання
капiталу,
пов’язане
з приростом
ринковоi
вартостi
активiв,
реагус на iнфляцiю
бiльш
оперативно,
нiж
реальнi
прибутки на
цей капiтал.
Жоднiй
краiнi
не вдалося
досягти суттсвого
успiху
у нейтралiзацii
наслiдкiв
впливу iнфляцii
на оподаткування
капiталу.
Деякi
фахiвцi
у сферi
податкiв
навiть
вважають, що
найбiльша
шкода вiд
iнфляцii
полягас саме
у тому, що вона
збiльшус
фактичне
оподаткування
капiталу.
Подiбна
проблема
оподаткування
виникас й по
вiдношенню
до доходiв
у вигдядi
вiтсоткiв
на капiтал.
Вiзьмемо
простий приклад.
Припустимо,
що iнфляцiя
збiльшусться
з 5 до 10% й вiтсотковi
ставки зростають
разом з iнфляцiсю
в пропорцii
один до одного,як
це й припускасться
залежнiстю
Фiшера.
Iз
збiльшенням
номiнальноi
вiтсотковоi
ставки на 5 пунктiв
реальна вiтсоткова
ставка до сплати
податкiв
не змiнюсться.
Але, якщо номiнальний
доход на вiтсотки
оподатковусться
в розмiрi,
скажiмо,
28%, то уряд забирас
у виглядi
податку 1,4 вiтсоткового
пункту(0,28 5%) з сукупних
п’яти
пунктiв
iнфляцiйноi
надбавки, скорочуючи,
таким чином,
реальну суму
доходiв
по процентах
пiсля
сплати податкiв,
що отримують
кредитори. У
цьому разi
кредитор фактично
несе збитки
в наслiдок
дii
iнфляцii,
тодi
як уряд мас
зиск. Такi
умови дестимулюють
кредиторiв,
що й с одним з
негативних
ефектiв
iнфляцii.
Слiд
вiдмiтити,
що теоретично
можливим с
бiльш
швидке зростання
вiдсотковоi
ставки до сплати
податкiв
нiж
збiльшення
iнфляцii,
що зберiгас
реальну вiдсоткову
ставку постiйною.
Як
бачимо, навiть
очiкувана
iнфляцiя
викликас втрати
в економiцi,
якщо iнститути
влади адаптованi
до неi
не повнiстю.
Подiбнi
втрати стають
особливо iстотними
в умовах контролю
ставки банкiвського
проценту,
неадекватного
оподаткування
доходiв
й прогресивного
зростання
податкових
ставок, що збiльшують
податковi
платежi.
Пiд
адекватним
оподаткуванням
в умовах iнфляцii
масться
на увазi
такий метод
зтягування
податкiв,
за якого не
оподатковусться
iнфляцiйний
компонент
приросту активiв.
Розглянутий
вище негативний
вплив iнфляцii
на податкову
систему, змусив
багато краiн
“iндексувати”
податковi
закони, щоб
запобiгти
збiльшенню
податкiв,
яке спричинясться
iнфляцiсю.
Так було проiндексовано
у 80-х роках частину
податкового
кодексу США.
Використання
“стримуючоi”
податково-бюджетноi
полiтики
с одним iз
шляхiв
усунення загрози
iнфляцii.
Державний
бюджет
на наступний
рiк
може бути складений
таким чином,
щоб скорочення
обсягу державних
закупок й замовлень
посднувалося
iз
збiльшенням
чистих податкiв,
компенсуючи
очiкуване
пожвавлення
сукупного
попиту у приватному
секторi
економiки.
Правильне
песднання
скорочення
обсягу державних
замовлень,
трансфертних
виплат та пiдвищення
податкiв
втримас криву
сукупного
попиту у бажаному
положеннi
AD,
а економiчну
систему-в станi
стабiльностi.
Полiтика
податкового
регулювання
доходiв
(TIP)
орiснтована
на використання
податкiв
i
створення у
фiрм
та робiтникiв
стимулiв
не пiднiмати
цiни
й зарплату.
TIP-це
система, при
якiй
за допомогою
податковоi
системи фiрми
й зайнятi
на них робiтники
заохочуються
або наказуються
в залежностi
вiд
зростання рiвня
цiн
й зарплати.
Розглянемо
цiновий
рiзновид
TIP.Фiрмам
повiдомлясться,
що
рiвень
сплачуваних
iми
податкiв
залежить вiд
зростання цiн
на iх
продукцiю.
Наприклад,
пiдвищення
цiн
до 5% не викликас
нiяких
штрафних санкцiй,
за кожний наступний
вiдсотковий
пункт уряд
збiльшус
ставку оподаткування.
Податкова
ставка може
збiльшуватись,
скажiмо
на 2 пункти (з
25 до 27%) за кожний
вiдсоток
приросту
цiн
на продукцiю
фiрми.
За
умов реалiзацii
такоi
полiтики
пiдвищення
цiн
коштуватиме
фiрмам
надто дорого.
Отже, в них
з’являсться
стимул не допускати
значного збiльшення
цiн.
Зростання цiн
по всiх
фiрмах,
таким чином,
буде меншим,
й темпи iнфляцii
скоротяться.
Подiбний
механiзм
може бути
реалiзований
й у вiдношеннi
зарплати.
Згiдно
з вищесказаним,
фахiвцями
пропонусться
ввести до схеми
розрахунку
основного
податку антиiнфляцiйний
коефiцicнт.
Його призначення-забеспечити
зацiкавленiсть
товаровиробника
у вiдповiдностi
темпiв
зростання
товарноi
i
грошовоi
мас, зниженнi
iснуючих
темпiв
iнфляцii
на внутрiшньому
ринку.
У
загальному
випадку для
конкретного
пiдприсмництва,
що спецiалiзусться
на виробництвi
i
реалiзацii
одного виду
товарiв,
антиiнфляцiйний
коефiцicнт
для t-го
перiоду
матиме вигляд:
(1)
де
, -iндекси
змiни,
вiдповiдно,
цiни
i
обсягу продажiв
у натуральному
вимiрюваннi
в t-му
перiодi
порiвняно
з попереднiм
(t-1)-им
перiодом;
-iндекс
iнфляцii
у
(t-1)-му
перiодi
в усiй
економiчнiй
системi
(
, де -темпи iнфляцii
в (t-1)-му
перiодi
(у частках одиницi).
Оскiльки
цiни
в окремих перiодах
також можуть
змiнюватися,
то для цiлей
планування,
облiку
i
контролю
виробничо-пiдприсмницькоi
дiяльностi
зручнiше
вести розрахунок
за обсягами
реалiзацii
продукцii
у вартiсному
вираженнi
(виручкою). Тодi
iндекс
цiни
можна виразити
формулою:
де
-
iндекс
зростання
виручки вiд
реалiзацii
продукцii
у t-му
перiодi
Антиiнфляцiйний
коефiцicнт,
вiдповiдно,
матиме вигляд:
(2)
Для
бiльш
дiйового
i
предметного
управлiння
процесом товарного
насичення ринку
доцiльно
оцiнювати
не тiльки
загальну iнфляцiю,
а й iнфляцiю
по окремих
товарних групах.
У разi
ж помiтноi
ii
вiдмiнностi
по регiонах
с доцiльною
i
регiональна
диференцiацiя
цього показника.
Iндекс
зростання
iнфляцii
розраховусться
в цiлому
по народному
господарству
для окремоi
товарноi
групи за формулою:
де
, -iндекси
загального
обсягу продажiв
вiдповiдно,
у вартiсному
i
натуральному
вираженнi
по данiй
товарнiй
групi
в народному
господарствi
у (t-1)-му
перiодi;
-iндекс
зростання
якостi
продукцii
в данiй
групi
товарiв
для тих самих
умов ( враховусться
при помiтнiй
змiнi
якостi
в структурi
товарноi
групи).
У
загальному
випадку для
пiдприсмств,
якi
реалiз
кiлька
видiв
продукцii,
антиiнфляцiйний
коефiцicнт
матиме вигляд:
де
m-кiлькiсть
видiв
продукцii,
що реалiзуються
пiдприсмством
у t-му
перiодi
без урахування
новоi
продукцii,
не виготовлюваноi
у (t-1)-му
перiодi.
Суму
податку ,у t-му
перiодi
пропонусться
визначати
безпосередньо
залежно вiд
коефiцiснта
за формулою:
де Р
-показник, на
який нараховусться
податок (розрахунковий
прибуток);
n-встановлена
величина податку
(у частках одиницi).
Розглянемо
приклад визначення
антиiнфляцiйного
коефiцicнту
конкретного
пiдприсмництва,
що реалiзус
два види продукцii
при рiзних
варiантах
його виробничо-пiдприсмницькоi
дiяльностi
порiвняно
з попереднiм
(t-1)-им
перiодом
(див. табл.1). Загальний
iндекс
iнфляцii
у
(t-1)-му
перiодi
становив 1,18.
Таблиця1.
показники
поз-
одиницi
(t-1)-й
t-й
перiодiв
начення вимiру
1 вар. 2 вар.
1.
(t-1)-й
виручка
долл.
обсяг
продаж шт.
цiна
долл./шт.
2.
t-й
виручка
долл.
обсяг
продаж шт.
цiна
долл./шт.
iндекс
обсягу
продажiв
част.од.
iндекс
цiн
-
антиiнф.коеф.
-
Антиiнфляцiйний
коефiцicнт,
знайдений за
формулою ( ),
дорiвнюватиме:
тобто
у даному разi
податок, стягуваний
з пiдприсмства,
збiльшусться
порiвняно
з встановленим
процентом на
%. Це свосрiдна
плата пiдприсмства
за перевищення
темпiв
пiдвищення
цiн
на ii
продукцiю
над темпами
зростання
iнфляцii.
Припустимо
тепер, що пiдприсмство
добилося зростання
обсягу продажiв
у натуральному
вираженнi
й пiдвищило
цiни
лише в межах
зростання
iнфляцii.
Тодi
антиiнфляцiйний
коефiцicнт
у
t-му
перiодi,
розрахований
за тiсю
самою формулою,
становитиме:
Таким
чином, у даних
умовах податок
вiдповiдас
встановленому
проценту.
Отже,
антиiнфляцiйний
коефiцicнт
виконуc
функцii
стабiлiзацii
економiки.
Причому на
вiдмiну
вiд
такого стихiйного
регулятора,
як спiввiдношення
“попит-пропозицiя”,
який реагус
i
на вплив випадкових
чи уявних факторiв,
антиiнфляцiйний
коефiцicнт
забеспечус
бiльш
тривалий i
сталий характер
регулювання
дiяльностi
товаровиробникiв.
Це зумовлено
наявнiстю
у структурi
цього коефiцicнта
такого показника,
як iндекс
iнфляцii,
що характеризус
стан економiчноi
системи в цiлому.
Отже,
можна зробити
висновок, що
на практицi
iснус
дуже тiсний
взасмозв’язок
мiж
оподаткуванням
та контролем
цiн
i
цим користуються
уряди, коли
ставлять собi
за мету поставити
у невигiдне
становище тих
господарюючих
суб’сктiв,
якi
надто iнтенсивно
пiднiмають
цiни
на товари та
послуги. Таке
корегування
цiн
державою за
допомогою
податковоi
системи вiдноситься
до непрямих
методiв
контролю за
цiнами.
Прямi
методи регулювання
цiн,
тобто встановлення
максимумiв
цiн,
буде розглянуто
у 3-му питаннi.
Скорочення
податкiв
у свiтi
“концепцii
пропозицii”.
Як
вiдомо,
будь-яке втручання
в функцiонування
економiки,
що затримус
пересування
кривоi
сукупного
попиту вгору
або змушус ii
зсуватися вниз
вiдносно
кривоi
сукупноi
пропозицii
буде стримувати
темпи iнфляцii.
Аналогiчного
ефекту можна
було б досягти,
якщо б було
можливо вплинути
на сукупну
пропозицiю.
Такий пiдхiд
до економiчноi
практики став
вiдомим
як “концепцiя
пропозицii”.
Малюнок
4 iлюструс,
яким чином
економiчна
полiтика
“концепцii
пропозицii”
мала б сприяти
усуненню iнфляцii.
Економiчна
система спочатку
знаходиться
у станi
рiвноваги
на довгостроковому
iнтервалi
в точцi
E
. Якщо не вiдбувасться
нiяких
змiн
з боку сил, формуючих
пропозицiю
в економiчнiй
системi,
то пересування
кривоi
сукупного
попиту з
AD до
AD’
перевело б
економiчну
систему в точку
Е -в новий стан
рiвноваги
на короткостроковому
iнтервалi.
В економiчнiй
системi
виникла б iнфляцiя.
Однак
припустимо,
що в той момент,
коли пересувасться
крива сукупного
попиту, економiчна
полiтика
у рамках “концепцii
пропозицii”
досягас мети
пiдвищення
природного
рiвня
реального
обсягу виробництва
до Q’.
Це вiдповiдало
б перемiщенню
кривоi
сукупноi
пропозицii
на довгостроковому
iнтервалi
iз
положення n
у
положення n’.
Якщо не вiдбувасться
нiяких
змiн
в очiкуваному
рiвнi
цiн
на фактори
виробництва,
то разом з нею
зсунеться
праворуч до
AS’
й крива сукупноi
пропозицii
на короткостроковому
iнтервалi.
При умовi
вказаних пересувань
кривоi
пропозицii,
економiчна
система досягне
новоi
рiвноваги
в точцi
Е , запобiгши
при цьому будь-якому
пiдвищенню
цiн.
P
n
n’
мал.4
AS’
AS
AD
AD’
0
Q
Q Q
Основне
питання полягас
в тому, яким
чином здiйснити
бажане збiльшення
природного
рiвня
реального
обсягу виробництва.
Прибiчники
“концепцii
пропозицii”
як один iз
способiв
досягнення
цього результату
розглядають
змiнення
у податковiй
полiтицi.
Вони звернули
увагу на те, що
на протязi
70-х рокiв
вiдбулося
припинення
зростання
природного
рiвня
реального
обсягу виробництва
у США. Головною
причиною такого
стану речей,
на думку прихильникiв
“концепцii
пропозицii”,
стала дiюча
в США податкова
система. Вона
нiяким
чином не сприяла
розвитку процесiв
накопичення
та iнвестування,
а також зацiкавленостi
у високопродуктивнiй
працi.
Iнфляцiя
ще бiльш
посилила проблему.
Не тiльки
корпорацii
i
дуже заможнi
люди страждали
вiд
високих податкiв.
Посднана дiя
iнфляцii,
прогресивного
податку на
доход вводила
звичайних
робiтникiв,
що отримують
зарплату, в
групи, що оподатковуються
за бiльш
високою ставкою.
Основою економiчноi
програми прибiчникiв
“концепцii
пропозицii”
стала детально
обмiркована
послiдовнiсть
дiй
по зменшенню
ставок оподаткування.
По-перше, мав
бути знижений
податок на
доход громадян,
що посилило
б трудову мотивацiю
робiтникiв.
По-друге, планувалося
реформувати
систему податкiв
на доходи вiд
прирiсту
капiталу
та ввести
рiзноманiтнi
податковi
стимули (пiльги
для пiдприсмств,
що збiльшують
обсяги виробництва)-це
стимулювало
б накопичення
та iнвестицii.
По-третс, практика
iндексацii
мала розповсюдитись
на всю податкову
систему для
того, щоб ставки
податкiв
не пiдштовхувались
iнфляцiсю.
б)
Регулювання
цiн
в умовах iнфляцiйноi
нестабiльностi
Надзвичайно
важливу роль
грас державний
контроль над
цiнами,
особливо в
умовах кризису
економiки
i
виходу з нього.
Пiд
контролем над
цiнами
розумiють
будь-яку послiдовнiсть
цiлого
ряду заходiв
- вiд
помiрних
обмежень до
примусового
встановлення
верхнiх
границь зростання
цiн,
що проводяться
у рамках економiчноi
полiтики.
Одним
з пiдходiв
с перевiрений
у свiтовiй
практицi
метод тимчасового
заморожування
цiн
й надалi
iх
часткового
перегляду. Вiн
полягас у забороненнi
пiдвищувати
цiни
вище визначеного
рiвня,
без спецiального
на те дозволу.
За граничний
рiвень
цiн
може бути прийнятий
той, що iснував
на протязi
базового перiоду
перед “заморожуванням”.
При цьому пiдвищення
цiн
вважасться
допустимим,
якщо, наприклад,
воно було пов’язано
з ростом цiн
на iмпортнi
вироби ( тобто
коли збiльшення
витрат неможливо
контролювати);
недопустимим-якщо
його причиною
стало невиправдане
пiдвищення
зарплати, що
стимулювало
пiдприсмцiв
самим обмежувати
зростання
заробiтноi
плати.
Заморожування
цiн
дозволяс долати
iнфляцiйнi
очiкування
населення,
господарюючих
суб’сктiв,
кредитноi
cистеми,
внести деяке
заспокосння
в економiку.
В ролi
альтернативи
прямому державному
регулюванню
цiн
iнодi
розглядаються
картельнi
згоди про цiни,
якi
можуть зiграти
позитивну роль,
якщо однiсю
з сторiн,
що беруть в них
участь буде
Уряд, що забеспечус
загальну узгодженiсть
цiн.
МАКСИМАЛЬНИЙ
РIВЕНЬ
ЦIНИ
являс собою
законодавчо
встановлену
максимальну
цiну,
яку продавцю
дозволястся
запрошувати
за свiй
товар або послугу.
В
широких маштабах
максимальнi
рiвнi
цiн,
або загальний
контроль за
цiнами,
застосовуються
для обмеження
iнфляцiйних
процесiв
в економiцi.
На
приклад, економiчне
процвiтання
обумовлюс
пересування
кривоi
попиту на даний
вид товару
праворуч, так
що, як показано
на рис.1, рiвноважна,
або ринкова
цiна
дорiвнюс
Р. З одного боку
швидке зростання
цiн
на товари сприяс
розвитку iнфляцii,
з iншого-виключас
з числа покупцiв
товару тих
споживачiв,
чиi
грошовi
доходи не встигають
за швидким
зростанням
цiн.
Тому,
щоб протистояти
iнфляцii
й дозволити
малозабеспеченим
громадянам
купувати необхiднi
iм
товари,
уряд
може встановити
максимальний
рiвень
цiн.
Причому,
встановлення
обмеження цiни
мас сенс тiльки
при умовi,
що нова цiна
буде нижчою
за рiвноважну.
Якi
ж будуть наслiдки
введення цього
обмеження?
Спроможнiсть
вiльного
ринку нормувати
споживання
буде паралiзована.
Iснування
обмеження цiн
створюс стiйкий
дефiцит
даних товарiв.
Так, при цiнi
Р’ обсяг попиту
на товар буде
дорiвнювати
Q
, а обсяг пропозицii
тiльки
Q
.
Отже,
виникас стiйкий
дефiцит,
що дорiвнюс
рiзницi
мiж
Q
i Q.
P
мал.5
S
D
Р
Р’
0
Q
Q
Q
Q
Оскiльки
введення цiнового
обмеження
призводить
до виникнення
стiйкого
дефiциту
даноi
продукцii,
розмiр
якого визначасться
вiдрiзком
Q(s)Q(d),
уряду приходиться
приймати на
себе пiклування
про нормування
ii
для споживачiв
в iнтересах
досягнення
бiльш
справедливого
розподiлу.
Це
здiйснюсться,
наприклад,
шляхом введення
картковоi
системи. Однак
використання
картковоi
системи не
вирiшус
iншоi
проблеми. Дiйсно,
крива попиту
на рис.1 свiдчить
про наявнiсть
великоi
кiлькостi
покупцiв,
що прагнуть
купити товар
по цiнi,
що перевищус
встановлений
максимум.
I,
звичайно, для
продавцiв
вигiднiше
реалiзувати
його по бiльш
високiй
цiнi.
Тому, не дивлячись
на значне посилення
бюрократичного
апарату, що
супроводжус,
як правило,
введення контролю
за цiнами,
нелегальнi
“чорнi
ринки”-ринки,
на яких товари
купуються й
продаються
по цiнах,
вищих за встановленi
межi-отримують
широке поширення.
Проблеми
у реалiзацii
полiтики
контролю за
цiнами
можна також
пояснити значними
адмiнicтративними
складнощами
ii
проведення.
До органiв
контролю постiйно
пред’являються
вимоги зробити
виключення
для тих чи iнших
видiв
товарiв
або який-небудь
галузi.
Поступово, по
мipi
подальшого
вiдхилення
цiн
вiд
стану рiвноваги
й посилення
дефiциту,
тиск на контролюючи
органи з вимогами
надати пiльги
зростас, й, в
кiнцi-кiнцiв,
це надзвичайно
ускладнюс
контроль.
Iнша
проблема полягас
у тому, що уряд
може спробувати
зберегти цiновий
контроль в силi
вже пiсля
завершення
промiжного
перiоду
й початку нового
пiдйому.
В цей перiод
контроль такого
роду може виявитись
некорисним
й лише погiршити
ситуацiю.
Хоча
полiтика
державного
регулювання
цiн
несе значний
позитивний
ефект i
мас особливе
значення в
кризовi
перiоди,
ii
реалiзацiя
може призвести
до дуже небажаних
наслiдкiв.
У
короткостроковому
планi
пряме регулювання
цiн
сприятиме
стабiлiзацii
нацiональноi
економiки.
Так, у державi
можуть значно
знизитись темпи
зростання
оптових й роздрiбних
цiн
i
це призведе
до гальмування
iнфляцiйних
процесiв.
Але вже у найближчi
роки виявляться
негативнi
наслiдки
централiзованоi
моделi
регулювання.
“Заморожування”
цiн
i
заробiтноi
плати обмежить
мiжгалузевий
перелив капiталiв,
буде гальмувати
iнвестицiйну
полiтику,
знизить рiвень
дiловоi
активностi,
стримуватиме
зростання
доходiв.
Як
приклад можна
навести спроби
уряду США ввести
пряме регулювання
внутрiшньоамериканських
цiн
на енергоносii,
якi,
вiдбиваючи
зростання
iмпортних
цiн
на нафту, нафтопродукти
та природний
газ, зростали
у 1974-1981 роках дуже
високими темпами,
стимулюючи
розкручування
iнфляцiйноi
спiралi
в краiнi.
“Заморожування”
внутрiшнiх
оптових цiн
на нафту, нафтопродукти
й природний
газ, стримуючи
на перший погляд
розвиток iнфляцiйних
тенденцiй,
призвело до
ряду негативних
наслiдкiв
в американськiй
економiцi.
Нестача iнвестицiй
в енергетичне
господарство,
вiдсутнiсть
зацiкавленостi
у видобувних
корпорацiй
щодо розробки
нових родовищ
нафти й природного
газу через
контроль над
рiвнем
внутрiшнiх
цiн
призвели до
того, що чистий
iмпорт
нафти до США,
незважаючи
на зростання
свiтових
цiн,
продовжував
аж до 1981 року
збiльшуватися
високими темпами.
Р.Рейган,
якого пiдтримував
великий бiзнес,
ставши президентом,
вiдразу
ж вiдмiнив
контроль над
внутрiшнiми
цiнами
на нафту й
нафтопродукти
(у сiчнi
1981 р.). “Контроль
над цiнами
стримував
виробництво,
стимулював
споживання,
пригнiчував
технологiчнi
досягнення
й робив США
бiльш
залежними вiд
енергетичного
iмпорту”,-так
коментував
Р.Рейган свос
рiшення.
За оцiнками
спецiалiстiв,
тiльки
в результатi
вiдмiни
контролю над
цiнами
чистий iмпорт
нафти у США в
1983 р. скоротився
на 54% порiвняно
з 1980 р.
4.
Антиiнфляцiйна
полiтика
Украiни
у 1992-1996 рр.
Найбiльш
iстотним
негативним
явищем в економiцi
Украiни
на
етапi
ii
ринкового
реформування
виявилася
iнфляцiя.
Перiод
1992-1994 рр. характерезусться
надзвичайно
високим рiвнем
iнфляцii,
навальним
зростанням
цiн,
послабленням
контролю за
фiнансово-господарською
дiяльнiстю
пiдприсмств.
За
даними Свiтового
банку, рiвень
iнфляцii
в Украiнi
в
другiй
половинi
1993 р. був
найвищим
у
свiтi.
Якщо
в
1992
р. ii
рiвень
зрiс
у 21 раз, то за 1993
р. - у 103 рази. I
хоча
в 1994 р. рiвень
iнфляцii
дещо знизився,
однак сталося
це не в результатi
проведення
комплексних
реформ i
якiсних
змiн
у системi
державних
фiнансiв
та запровадження
цiновоi
лiбералiзацii,
а через вiдстрочення
бюджетних
виплат i
небувале зростання
заборгованостi
бюджету.
До
числа iнфляцiйних
факторiв,
що мали мiсце
протягом останнiх
рокiв,
належать:
а)
надвисоке
пiдняття
цiн
на енергоносii
та основнi
види сировини
й матерiалiв;
б)
збiльшення
наявноi
грошовоi
маси за рахунок
додатковоi
iмiсii
грошей;
г)
зростання
безготiвкового
обiгу
як наслiдок
кредитування
низькорентабельних
та збиткових
пiдприсмств;
д)
монопольне
цiноутворення
в умовах монополiзацii
бiльшостi
видiв
промислового
виробництва,
що веде до диктатного
пiдвищення
цiн
виробниками,
оскiльки
споживачi
позбавленi
вибору i
вiдсутнiй
стримуючий
контроль за
цiнами.
Спочатку
нашiй
економiцi
була властива
iнфляцiя
витрат, оскiльки
випереджаючими
темпами зростали
цiни
енергоносiiв
й первинноi
сировини, й
кожна наступна
хвиля пiдвищення
цiн
починалася
з палива та
сировини. Перiодичне
випереджаюче
пiдвищення
цiн
на енергоносii
було iмпульсом
для загального
зростання цiн
й iнфляцii.
Пiдвищення
пiдприсмствами
цiн
на власну продукцiю,
з метою покриття
зростаючих
витрат, дало
поштовх до
подальшого
розвитку iнфляцiйних
процесiв.
При цьому типi
iнфляцii
зростання
грошовоi
маси с наслiдком
пiдвищення
цiн.
Незважаючи
на дедалi
зростаючу
грошову емiсiю,
виникла нестача
оборотних
засобiв
пiдприсмств
для розрахункiв
з своiми
постачальниками
(криза неплатежiв)
i
для видачi
зарплати. В
результатi
склалася типова
iнфляцiйна
спiраль:
зростання цiн
веде до збiльшення
витрат (i
в тому числi-зарплати),
яке вимагас
збiльшення
грошовоi
маси, а останнс,
в свою чергу,
веде до нового
витка зростання
цiн.
Таким чином
iнфляцiя
в Украiнi
являс собою
посднання
iнфляцii
попиту та iнфляцii
витрат, що значно
ускладнюс
здiйснення
антиiнфляцiйноi
полiтики.
До
листопада 1995
року рiвень
цiн
порiвняно
з груднем 1990 року
зрiс
в Украiнi
у 37 тисяч разiв.
Водночас з
зростанням
цiн
вiдбувалося
падiння
валютного(долларового)
курсу украiнського
карбованця.
Динамiка
iнфляцii
у 1993-1996 рр.
( квартал
до кварталу,
%)
90
60
30
0
2 5 8 11 2 5
8 11 2 5 8 11 2 5 8 11
1993
1994 1995 1996
Данi
графiка
свiдчать
про те, як мiсяць
у мiсяць
розвивався
iнфляцiйний
процес, i,
вiдповiдно,
зростали середнi
оптовi
та роздрiбнi
цiни.
Це явище перетворилося
на могутнiй
каталiзатор
спаду виробництва,
загального
зростання
виробничих
витрат i
собiвартостi
товарноi
продукцii,
що, в свою чергу,
пiдштовхувало
виробникiв
до чергового
пiдвищення
цiн.
Оптовi
цiни
особливо швидко
зростали у
паливнiй
i
хiмiчнiй
промисловостi,
електроенергетицi,
чорнiй
металургii
та машинобудуваннi,
а з роздрiбних
цим
характеризувалися
цiни
на продукти
харчування,
якi
протягом багатьох
десятирiч
були штучно
заниженi
й дотувалися
з держбюджету.
Взагалi
ранiше
роздрiбнi
цiни
в Украiнi
нiколи
не зростали
такими темпами,
i
це викликало
справжнiй
шок у основноi
маси населення.
Випереджаюче
зростання
оптових
цiн
руйнус безпосередньо
виробничу
сферу, гальмуючи
або навiть
припиняючи
iнвестицiйнi
процеси. Водночас,
хоча й повiльнiшi,
але теж досить
бурхливi
темпи зростання
роздрiбних
цiн
руйнують соцiальну
сферу, пригнiчують
економiчнi
iнтереси
людей до активноi
пiдприсмницькоi
та трудовоi
дiяльностi,
тобто дiють
у тому ж самому
негативному
напрямi.
Все
це викликало
таке явище, як
неплатоспроможнiсть
бiльшостi
юридичних та
фiзичних
осiб,
незважаючи
на безперервне
накачування
грошового обiгу
дедалi
бiльшою
масою паперових
грошей. За оцiнкою
СБРР, за 1992 р. неплатежi
в Украiнi
становили 40%
усього ii
ВВП.У 1993 р. обсяги
неплатежiв
продовжували
зростати, викликаючи
рiзке
скорочення
i
навiть
припинення
товарного
виробництва
на багатьох
пiдприсмствах.
В цих
умовах монетарна
полiтика
НБУ перетворилася
на потужний
iнфляцiйний
фактор. Держава
почала негайно
покривати
зростаючий
грошовий дефiцит
найпростiшим
шляхом-емiсiсю
вiдповiдноi
маси грошей.
Вони були направленi
на покриття
готiвкового
попиту, бюджетнi
дотацii,
кредитування
виробникiв
i
споживачiв
(включаючи i
явних банкрутiв).
Тiльки
у першому кварталi
1993 р. для пiдтримки
АПК було надано
майже 1 трлн.
крб. пiльгових
кредитiв
й бiля
3 трлн. крб. фiнансовоi
допомоги. Величезноi
кредитноi
допомоги потребували
й iншi
галузi
народного
господарства-в
березнi
того ж року iм
було надано
кредит у 606 млрд.
крб. для проведення
залiку
взасмних боргiв.
Загальна сума
емiсii
готiвки
за сiчень-квiтень
1993 р. досягла 598,3
млрд. крб., що
у 10 разiв
перевищувало
емiсiю
за
такий же перiод
1992 р. На протязi
1993 року монетарна
маса збiльшилася
з 26 до 47,2 трилiона
карбованцiв,
тобто у 1,8 раза,
нiж
вона становила
у попередньому
роцi.
Грошова емiсiя,
як i
цiни
швидко вийшла
з-пiд
належного
державного
контролю.
Грошовi
знаки (купоно-карбованцi),
випущенi
в Украiнi
на початку 1992
р. замiсть
росiйського
рубля почали
катастрофiчно
знецiнюватися.
Бурхливе знецiнення
грошей пiдiрвало
виконання ними
властивих iм
ринкових функцiй,
i
перш за все-стимулюючоi.
З’iдаючи
фонди нагромадження
i
споживання,
гiперiнфляцiя
загальмувала
пiдприсмницьку
i
трудову активнiсть
в краiнi.
Втративши
контроль за
емiсiсю
грошей, за рухом
видаткiв
та цiн,
грошового обiгу
i
кредитних
ресурсiв,
украiнський
уряд тодi
так i
не знайшов
надiйних
регулюючих
механизмiв
для активного
впливу на iнфляцiйнi
процеси та
погашення iх
негативного
впливу на економiчне
i
соцiальне
становище в
краiнi.
Цiнова
та iнфляцiйна
спiраль,
яка стала
розкручуватися
з початку 1993 р.,
у другому пiврiччi
знову пiшла
вгору. До кiнця
1993 р., коли iнфляцiйна
спiраль
розкрутилася
до найвищоi
фази, банки
змушенi
були додатково
випустити в
обiг
величезну масу
грошей. Це
автоматично
викликало
черговий стрибок
цiн.
Девальвацiя
карбованця
набула катастрофiчного
характеру. В
листопадi
уряд адмiнiстративно
запровадив
його фiксований
курс, що пiдхльоснуло
активнiсть
тiньового
валютного
ринку.
Отже,
у 1992-1994 рр. в Украiнi
проводилася
помилкова
економiчна
полiтика,
що фактично
мала не антиiнфляцiйний,
а проiнфляцiйний
вплив на економiчну
систему краiни.
При
цьому уряд
застосовував
в основному
два антиiнфляцiйних
заходи-обмеження
фондiв
споживання
пiдприсмств
i
регулювання
цiн.
Адмiнiстративний
контроль цiн
було введено
Указом президента
“Про заходи
щодо стримування
темпiв
зростання цiн”.
Згiдно
з ним пiдприсмства
всiх
форм власностi
могли пiдвищувати
оптовi
цiни
на продукцiю
тiльки
у разi
зростання
витрат на
виробництво,
яке не залежить
вiд
iхньоi
господарськоi
дiяльностi.
Цим же Указом
вводилося
обмеження
розмiру
надбавки для
торговельних
i
постачальницько-збутових
пiдприсмств
у розмiрi
не бiльше
55% вiд
цiни
виробника. Але,
як свiдчать
наслiдки,
цi
заходи спрацювали
недостатньо
ефективно.
Насамперед,
цiни
тодi
вже
досить надiйно
вийшли з-пiд
державного
контролю, i
знову пiдпорядкувати
iх
системi
жорсткого
державного
контролю було
дуже важко.
Щодо обмеження
фондiв
споживання,
то це мало б
сенс тодi,
коли було б що
обмежувати.
Серед
найбiльш
негативних
наслiдкiв
того перiоду
слiд
вiдмiтити:
-серйозне
порушення
виробничоi
та фiнансовоi
систем функцiонування
економiки;
-пiдiрвання
схильностi
до заощадження
практично у
всiх
економiчних
агентiв;
-руйнування
на цiй
основi
системи забеспечення
вiдтворюючих
процесiв
в економiцi;
-надмiрну
диференцiацiю
населення,
окремих галузей
й регiонiв
за рiвнем
доходiв.
Пiд
впливом iнфляцii
обсяги номiнальних
грошових доходiв
населення
зростали, а
його реальнi
доходи, у зв’язку
з випереджаючим
пiдвищенням
роздрiбних
цiн
на товари та
послуги, навпаки
зменшувалися.
Методи iндексацii
доходiв
не забеспечували
компенсацii
втрат вiд
гiперiнфляцii.
Тiльки
у 1993 р. при зростаннi
цiн
на рiк
бiльш
нiж
у 100 разiв
реальна зарплата
зменшилася
на 52%. Ефект вiд
запровадження
урядом
пiльг
на оподаткування
доходiв
громадян стосовно
молозабеспечених,
багатодiтних,
чорнобильцiв,
ветеранiв
та iн.
теж був мiнiмальним,
оскiльки
самi
оподатковуванi
доходи населення
були мiзернi
i
не встигали
за зростанням
цiн.
Дилема,
що постала
перед украiнським
урядом, полягала
в тому, яким
чином, скорочуючи
темпи iнфляцii,
не посилити
стагнацii
виробництва.
Але вона не
була вирiшена
належним чином.
Вiдновити
економiку
за умов надмiрних
податкiв,
якi
пригнiчують
виробництво,
звужують базу
оподаткування
i
примушують
платникiв
приховувати
своi
доходи, неможливо.
Слiд
вiдмiтити
хоча б такий
факт: до введення
податку на
прибуток пiдприсмств
з 1993 року, стягався
податок на
доход пiдприсмств.
При цьому
пiдприсмства,
за iснування
спецiального
податку на фонд
зарплати, були
змушенi
фактично двiчi
сплачувати
його, оскiльки
фонд зарплати
с складовою
частиною доходу.
Полiтика
посилення
державного
контролю й
регулювання
(стримування
цiн,
завищенний
обмiнний
курс, дуже високi
податки) призвела
до формування
потужного
тiньового
сектору економiки
в Украiнi.
За вiдсутностi
ефективного
контролю за
формуванням
доходiв,
бiльшiсть
зусиль держави
були сконцентрованi
на скорочуваному
державному
секторi.
В результатi
на фонi
втрати державою
значноi
частини доходiв,
якi
можна було б
отримати шляхом
проведення
податковоi
розумноi
полiтики,
основний тягар
недофiнансування
лягла на сектор,
який поки-що
був основою
iснування
самоi
держави.
Через
недосконалiсть
нашоi
податковоi
системи спад
валового продукту
в Украiнi
й
за 1996 рiк
склав бiля
10%, а у галузях
машинобудування
й легкоi
промисловостi
досягас 20%.
Отже,
завдання подальшого
реформування
економiки,
що стоять перед
Украiною,
можуть бути
вирiшенi
тiльки
за умов реалiзацii
послiдовноi
полiтики
фiнансовоi
стабiлiзацii,
та вiдновлення
накопичень
населення. Без
цього забеспечити
стiйке
економiчне
зростання на
базi
вiдродження
iнвестицiйноi
активностi
й поступовий
пiдйом
життсвого рiвня
с неможливим.
Сучасний перiод
с найважливiшою
фазою реформ.
Останнiм
часом у цьому
напрямi
зроблено ряд
крокiв
i
найважливiшим
з них с введення
у вереснi
цього року
нацiональноi
валюти-гривнi.
Це дало змогу
в значнiй
мiрi
стабiлiзувати
грошовий обiг
в краiнi.
Як
мiра,
що мас запобiгти
необумовленому
зростанню
заробiтноi
плати на пiдприсмствах,
Кабiнетом
Мiнiстрiв
у 1995 роцi
було прийнято
постанову про
порядок визначення
сум, що вносяться
до бюджету в
зв’язку
з перевищенням
фонду споживання.
Тобто зростання
зарплати може
вiдбуватися
тiльки
у межах iндекса
мiсячноi
iнфляцii.
Також планусться
iстотно
зменшити розмiр
податкiв
та взагалi
скасувати
вiдрахування
до деяких цiльових
фондiв
у складi
бюджету на 1996
р.
Час
покаже, якi
наслiдки
для економiки
Украiни
принесуть новi
антиiнфляцiйнi
заходи.
Висновки
Iнфляцiя
властива бiльшостi
економiчно
розвинутих
краiн
свiту
i
с
основною проблемою
в тих краiнах,
що розвиваються.
Чим
би не була
спровокована
iнфляцiя,
вона знецiнюс
доходи бюджету
й супроводжусться
його дефiцитом.
Крiм
бюджетного
дефiциту
iнфляцiя
обов’язково
супроводжусться
нерiвномiрним
зростанням
цiн
й, звiдси,
порушенням
господарчих
зв’язкiв,
гонкою цiн
мiж
окремими галузями
економiки
й хвильоподiбним
поширенням
зростання цiн
по районах
держави й галузям.
У станi
iнфляцiйноi
нестабiльностi
орiснтацiя
лише на регулювання
з боку спiввiдношення
“попит-пропозицiя”
може призвести
до затяжних
криз з повiльним
перiодом
стабiлiзацii
i
оздоровлення
економiки.
Незважаючи
на дiю
ринкових законiв,
держава не
вiдмовлясться
вiд
впливу на цiни,
суттево посилюючи
його в кризовi
для нацiональноi
економiки
перiоди.
Вихiд
з кризового
стану для економiки
будь-якоi
краiни
мiстить
два основних
елементи. По-перше,
приборкання
iнфляцii
та, по-друге,
припинення
падiння
виробництва.
Однак ключовим
моментом с саме
вирiшення
питання iнфляцii,
оскiльки
це-нацважливiша
умова для поновлення
iнвестицiйноi
активностi,
що, в свою чергу,
мас забеспечити
вiдродження
виробництва.
Мiж
оподаткуванням
та встановленням
державного
контролю за
цiнами
iснус
функцiональний
взасмозв’язок
i
цим користуються
уряди, коли
ставлять собi
за мету припинити
зростання
внутрiшнiх
цiн
та поставити
у невигiдне
становище тих
господарюючих
суб’сктiв,
якi
планують пiдняти
цiну
на продукцiю.
Адже державний
контроль над
цiнами
грас надзвичайно
важливу роль,
особливо в
умовах кризису
економiки
i
виходу з нього.
Наприкiнцi
слiд
додати, що
iнфляцiя-це
не лише свiдотство
слабкостi
економiки,
а й свiдотство
слабкостi
державноi
влади або слабкостi
полiтичноi
мудростi.
30
Список
використаноi
лiтератури:
Макроекономiка:
пiдручник/
за ред. Савченка
А.Г., Пухтасвич
Г.О. та iн.,
Киiв,
1995.
Пинзенык
В. Макроэкономическая
стабилизация
в Украине: итоги
и проблемы
первого года.
Вопросы экономики,
1996, №2, с.88-97.
Илларионов
А. Финансовая
стабилизация
в республиках
бывшего СССР.
Вопросы экономики,
1996, №2, с.88-97.
Пинзенык
В. Украина: мифы
и реальность
макроэкономичес-
кой
стабилизации.
Ваш партнер,
1994, №47, с.18.
Чувилин
Е.Д., Дмитриева
В.Г. Государственное
регулирование
и контроль цен
в капиталистических
странах. Москва.,
“Финансы и
статистика”,
1991.
Давыдов
А.Ю. Инфляция
в экономике:
мировой опыт
и наши проблемы.
Москва., “Международные
отношения”,
1991.
Тимофссв
В. До питання
антиiнфляцiйного
оподаткування
i
регулювання
цiн
в умовах ринкових
вiдносин.
Економiка
Украiни,
1993, №1, с.37-45.
Богиня
Д., Волинський
Т. Питання
макроекономiчноi
стабiлiзацii
в
Украiнi.
Економiка
Украiни,
1996, №2, с.4-13.
Семюелсон
П., Нордгауз В.
Макроекономiка.
Киiв.,
“Основи”, 1995.
Долан
Э. Макроэкономика.
Санкт-Петербург,
“Литера плюс”,
1994.
Макконелл
Р.К., Брю Л.С. Экономикс:
принципы, проблемы,
политика. Москва,
“Республика”,
1995.
Фишер
С., Дорнбуш Р.,
Шмалензи Р.
Экономика.
Москва, “Дело”,
1993.