Благо взагалі - це здатність предметів задовольняти потребам людини.
Неокласична школа приділяє особливу увагу розмежуванню економічних благ і неекономічних благ. Це розмежування пов'язане з поняттям рідкості. Благо неекономічне є в необмеженій кількості. Економічне благо є рідкісним благом. Саме співвідношення між потребою (або в термінології К. Менгера, видного представника австрійської школи, потребою), і доступною для розпорядження кількістю благ, робить їх економічними або неекономічними. Так, якщо ви живете в тайзі, стовбури дерев для будівництва житла не є для вас економічними благами. Адже їхня кількість у величезне число перевищує вашу потребу в цьому будматеріалі. І вода для пиття, якщо ви живете на березі найчистішого озера, не є економічним благом. Таким вона стане для вас лише в пустелі, де потреба людини в питті виявляється вище, ніж доступна для задоволення цієї потреби кількість води.
Неокласична школа підкреслює, що товар - це економічне благо, призначене для обміну, але в цьому визначенні відсутня вказівка на те, що товар повинний обов'язково бути продуктом праці.
Цікаво, що така риса товару, як спроможність переміщатися в просторі від однієї особи до іншої, наштовхнула вчених на думку про необхідність розмежування поняття товар у повсякденному і науковому смислі слова. Ті продукти, що торговець або виробник тримає напоготові для обміну, і які відносяться до речей, що рухаються і які можна легко переміщувати в просторі, називаються товаром у повсякденному розумінні. Товари в науковому розумінні це - економічні блага, незалежно від їхньої спроможності до пересування, незалежно від осіб, що пропонують їх для продажу, від їхньої матеріальності, незалежно від характеру їх як продукту праці, призначені для обміну. (К. Менгер. Основи політичної економії).
Споживча вартість, вартість і мінова вартість.
Споживча вартість речі полягає в тому, що вона корисна для людей, задовольняє ті або інші їхні потреби або як предмет особистого споживання, або як засіб виробництва.
Виробництво покликане створювати споживчі вартості. Якщо відвернутися від тих конкретних економічних форм, що при певних суспільних умовах приймають продукти праці, то багатство суспільства завжди складається з споживчих вартостей. Споживча вартість продукту праці безпосередньо не виражає суспільних відносин, але вона має історичний характер, оскільки її роль і значення змінюються в залежності від зміни суспільних умов. Якщо продукт створюється виробником для самого себе, то він являє собою споживчу вартість для самого виробника. Коли ж у силу суспільного поділу праці продукт призначається для споживання не самого виробника, а для споживання іншої особи, він стає суспільною споживчою вартістю для інших. У умовах товарного виробництва споживча вартість повинна задовольняти потреби не самого виробника, а тих осіб, що купують даний товар. Отже, у процесі виробництва товару повинна створюватися суспільна споживча вартість. Проте не всяка суспільна споживча вартість являється товаром, оскільки товар, як уже говорилося, повинний володіти ще одною властивістю - властивістю обмінюватися на інший товар. Стало бути, історична особливість споживчої вартості товару складається в тому, що вона є носієм мінової вартості.
Споживча вартість речей, їхня корисність для людей історично розкриваються з прогресом науки і техніки. Так, корисність заліза стала відома лише тоді, коли люди навчилися виплавляти залізо з руди і виробляти з нього знаряддя і предмети праці. У результаті подальшого науково-технічного прогресу, впровадження у виробництво досягнень науки і техніки, розкриваються всі нові можливості застосування заліза й інших металів, їх нові корисні властивості для суспільства.
Споживча вартість може безпосередньо задовольняти особисту потребу людини або служити засобом виробництва матеріальних благ. Наприклад, хліб, олія, молоко, картопля і т.д. задовольняють потребу в їжі, тканина - потребу в одязі і т.д.
Споживчу вартість мають і багато речей, не створені людською працею, наприклад, вода в джерелі, плоди дикорослих дерев. Але не всяка річ, що має споживчу вартість, є товаром, вона повинна бути призначена для обміну. Необхідно відзначити, що споживча вартість товару повинна задовольняти потребам не того, хто її зробив, а надходити для споживання іншим людям, через обмін і задовольняти потреби інших членів суспільства.
Праця, витрачена на виробництво товару, і створює його вартість. Отже, вартість товару - це матеріалізована у ньому суспільна праця товаровиробників.
Як споживчі вартості всі товари різноманітні, а як вартості - усі вони цілком однакові, що і дозволяє прирівнювати товари один до іншого в процесі обміну. На відміну від споживчої вартості, вартість товару не містить в собі ні атома речовини природи. Це - чисто суспільна, соціально-економічна властивість товару.
Треба зауважити, що слово вартість має два різних значення: іноді воно позначає корисність якогось предмета, а іноді можливість придбання інших предметів, яку дає володіння даним предметом. Перше можна назвати споживчою вартістю, друге - міновою вартістю. Предмети, що володіють дуже великою споживчою вартістю, часто мають невелику мінову вартість або навіть зовсім її не мають; навпроти, предмети, що мають велику мінову вартість, часто мають зовсім малу споживчу вартість, або зовсім її не мають. Немає нічого корисніше води, але за неї майже нічого не можна одержати в обмін. Навпроти, діамант не має майже ніякої споживчої вартості, але часто в обмін на нього можна одержати дуже велику кількість інших товарів.
Мінова вартість - це властивість товару обмінюватися у відомих пропорціях на інші товари.
Хоча в окремих актах обміну ці пропорції можуть носити випадковий характер, у цілому вони диктуються визначеними закономірностями. Економічна наука дослідила й узагальнила багатовіковий досвід розвитку обміну в теорії трудової вартості.
Обмін двох товарів означає, що вони прирівнюються друг до друга. Але це прирівнювання може відбуватися лише тому, що обмінюваним товарам властиві якісь об'єктивно однакові, загальні властивості, укладені в них ще до того, як вони вступили в процес обміну. Що ж це за властивості? Очевидно, що обмінювані товари як споживчі вартості відрізняються друг від друга, тому що інакше процес обміну був би безглуздим. Спільною ж об'єктивною властивістю цих товарів є лише те, що на їхнє виробництво витрачена суспільна праця.
Як споживчі вартості товари різноманітні, як втілення суспільної праці вони однорідні.
Суспільна праця, матеріалізована у товарі, становить вартість товару.
Вартість є речовим вираженням суспільної праці товаровиробників. Мінова вартість товарів, тобто пропорція, у якій один товар обмінюється на інший, визначається їхньою вартістю. Мінова вартість - це форма вартості, зовнішній її прояв в акті обміну.
Початок теорії трудової вартості був покладений представниками буржуазної класичної політичної економії (В. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо). Але послідовно, всесторонньо, із усіма випливаючими з неї соціальними і класовими висновками вона була розроблена К. Марксом.
Буржуазна політична економія намагалася і намагається спростувати теорію трудової вартості, протиставляючи їй положення, що не мають якоїсь наукової основи. Так, наприклад, одержало широке поширення в буржуазній науці трактування мінової вартості як вираження споживчої вартості. Відповідно до цієї «теорії», мінові пропорції визначаються не витраченою суспільною працею, а нібито споживчою вартістю на товар. Але товари як споживчі вартості непорівнянні, вони обмінюються тільки тому, що мають різну споживчу вартість. Саме споживчою вартістю один товар відрізняється від іншого. Отже, суспільна праця визначає вартість товару і ті пропорції, у яких один товар обмінюється на інший.
Праця - основа життя суспільства, і така обставина не може не проявитися в економічних зв'язках між людьми і тоді, коли ці зв'язки мають форму товарних відношень. Самий суспільний поділ праці в умовах, коли в якості виробників виступають різноманітні власники, не могло б розвиватися, якби мінові пропорції не визначалися витратами праці, тобто якби мінова вартість не визначалася вартістю.
Вартістю може володіти тільки річ, що являє собою споживчу вартість. З іншого боку, не всяка корисна річ, не кожна споживча вартість має вартість: предмети, до яких не була прикладена праця людини, вартості не мають (наприклад, неопрацьована земля, вода в ріках і морях тощо). Водночас самі по собі витрати праці ще не роблять продукт вартістю. Наприклад, у натуральному селянському господарстві продукти, що виробляються для власного споживання, властивості вартості не набувают
Проте, хоча праця є дійсним мірилом мінової вартості всіх товарів, вартість їх звичайно розцінюється не в праці. Часто буває важко установити співвідношення між двома різними кількостями праці. Час, витрачений на дві різні роботи, не завжди самий по собі визначає ці взаємовідносини. У розрахунок повинний бути прийнятий також різноманітний ступінь витрачених зусиль і необхідного мистецтва. Крім того, що товари набагато частіше обмінюються, а тому і порівнюються більше з іншими товарами, чим із працею. Тому більш природним є розцінювати їхню мінову вартість кількістю якого-небудь іншого товару, а не кількістю праці яку можна на них купити.
З того часу, як припинилася мінова торгівля, і гроші зробилися загальновизнаним засобом торгівлі, кожний окремий товар набагато частіше обмінюється на гроші, чим на якийсь інший товар. М'ясник рідко тягне свого бика або барана до булочника або броварника для того, щоб обміняти їх на хліб або на пиво; він відправляється з ними на ринок, де вимінює ці гроші на хліб і пиво. Кількість грошей, що він одержує за них, визначає у свою чергу кількість хліба і пива, що він одержить на них. Тому для нього набагато природніше і простіше розцінювати їхню вартість по кількості грошей - товару, на який він безпосередньо вимінює їх, чим по кількості хліба і пива - товарів, на які він може обміняти їх тільки за допомогою третього товару. У результаті цього мінова вартість кожного товару частіше розцінюється по кількості грошей, чим по кількості праці або якогось товару, які можна одержати в обмін на нього.
Двоїстий характер праці, втілений у товарі.
У процесі праці товаровиробником створюється споживча вартість і вартість. Ця обставина породжується тим фактом, що праця товаровиробника носить двоїстий характер. З одного боку, він є корисною працею, що створює речі, що задовольняють ті або інші потреби людей. Визначена корисна праця є вічна природна необхідність існування людей незалежно від суспільних умов. З іншого боку, праця кожного товаровиробника являється часткою всієї суспільної праці, затратою людської робочої сили взагалі, незалежно від його конкретних форм. Перший вид праці називається конкретною працею
, другий - абстрактною працею.
Конкретна праця - праця, що затрачається у визначеній корисній формі, - створює визначену споживчу вартість (вугілля, метал, хліб тощо). Відмінність споживчих вартостей обумовлюється тим, що вони виступають як продукти різноманітних видів конкретної праці (праця шахтаря, доменника, пекаря тощо). Саме специфічний характер конкретної праці кожного товаровиробника і породжує його відмінності від праці іншого товаровиробника. Ця відмінність неминуче визивається розбіжностями в предметах праці, знаряддях праці, характері виробничих операцій, у кінцевому результаті праці. Варто мати на увазі, що конкретна праця не єдине джерело вироблених споживчих вартостей, речовинного багатства. Людина лише переробляє той матеріальний субстрат, що вже існує в природі. Споживчу вартість є результатом поєднання суті природи і праці.
Але який би вид конкретної праці ми не взяли, він являє собою також і витрату людської енергії (мускулів, мозку, нервів тощо), частку сукупних витрат загальнолюдської суспільної праці. Той факт, що товар володіє не лише споживчою вартістю, але і вартістю, виражає дещо загальне в праці різних людей в умовах товарного виробництва: суспільна праця взагалі, незалежно від її конкретної форми - абстрактна праця.
Абстрактна праця - характерна риса товарного виробництва. Вона виражає відношення товаровиробників і тому є історичною категорією. Зрозуміло, і в умовах натурального господарства в праці людей було щось загальне. Проте ця загальна сторона праці в натуральному господарстві виявлялася безпосередньо, а не шляхом прирівнювання речей у процесі обміну.
Коли приватна власність призвела до відособлення виробників, кожний із них став займатися визначеним видом праці як своєю приватною справою. Праця перестала бути безпосередньо-суспільним, його суспільна природа виявилася схованою. Тепер тільки обмін товарів дозволяв встановити, що праця даного виробника потрібна суспільству і є часткою суспільної праці. Прирівнюючи один до іншого різноманітні продукти своєї праці, люди в процесі обміну тим самим прирівнюють витрачену на їхнє виробництво працю. Урахування суспільних витрат праці товаровиробників в умовах приватної власності здійснюється через обмін, стихійно.
Категорія абстрактної праці виражає реальний об'єктивний процес прирівнювання за допомогою обміну різноманітних видів праці, відволікання від їхніх конкретних форм; вона виражає те загальне, що властиво праці товаровиробників в об'єктивній дійсності. Чим різноманітніше конкретні форми праці, тим у більшій мірі виявляється спільність найрізноманітніших видів праці, тим більше значення набуває процес їхнього прирівнювання і більш розвитою являється категорія абстрактної праці.
Таким чином, абстрактна праця являє собою загальнолюдську працю, суспільний характер якого виявляється в процесі товарного обміну. Отже, вартість - це абстрактна праця, кристалізована у товарі. Абстрактна праця виражає визначені виробничі відношення - відношення товаровиробників. Це означає, що і вартість являється не властивістю речі, а вираженням виробничих відношень товаровиробників.
Двоїстий характер праці, що робить товари, був відкритий К. Марксом. Це відкриття мало для наукової розробки політичної економії капіталізму винятково важливе значення, оскільки воно дозволило створити справді наукову теорію трудової вартості, розкрити протиріччя товарного господарства, а потім і протиріччя капіталістичного виробництва, закономірності його розвитку і неминучість загибелі.
Протиріччя між приватною і суспільною працею в товарній сфері.
Виробництво товарів - особиста справа кожного приватного товаровиробника. Приватна власність роз'єднує товаровиробників. Водночас суспільний поділ праці надає праці суспільний характер, зв'язує між собою незалежних приватних товаровиробників. У результаті виникає і розвивається глибоке протиріччя між приватною і суспільною працею
. Приватна власність неминуче викликає стихійний розвиток товарного виробництва, породжує конкуренцію між товаровиробниками. І лише на ринку, у процесі стихійного обміну товарів і ринкової конкуренції, виявляється суспільний характер праці виробників, їхня залежність один від іншого. Тільки обмін установлює, наскільки необхідний даний товар суспільству. Якщо суспільству не потрібний продукт даного виду конкретної праці, то воно не визнає його і як частку суспільної праці.
Оскільки продукти виробляються як товари, виникає необхідність реалізовувати їхню вартість, одержати за них інший товар. Проте якщо зроблена така споживча вартість, що не відповідає суспільній потребі, платоспроможному попиту, товар не буде проданий і праця, витрачена на його виробництво, не буде визнана суспільством. На ринку стихійно відбувається процес суспільного обліку праці. Успішна реалізація товарів одними товаровиробниками суцільно і поруч порушує інтереси інших, що недостатньо пристосувалися до потреб суспільства й умовам ринку. У процесі конкуренції одні товаровиробники збагачуються, а інші розоряються і гинуть.
Протиріччя між приватною і суспільною працею відбивається в протиріччі між конкретною й абстрактною працею. Товар, будучи єдністю споживчої вартості і вартості, у той же час укладає в собі протиріччя між ними. Це протиріччя між приватною і суспільною працею носить антагоністичний характер. Воно являє собою основне протиріччя простого товарного виробництва. За умови капіталізму це протиріччя стає ще більш гострим і розвивається в протиріччя між суспільним характером виробництва і приватнокапіталістичної форми присвоєння.
Протиріччя між приватним і суспільним характером праці є вихідним моментом усіх протиріч приватного товарного виробництва. Вульгарна політична економія зображує приватновласницьке товарне господарство як гармонійне, де товаровиробники нібито просто обмінюються послугами. На ділі ж приватновласницьке товарне господарство роздирається непримиренними, антагоністичними протиріччями, що в умовах стихійного характеру розвитку і конкурентної боротьби призводять до збагачення невеличкого числа власників за рахунок руйнування і загибелі величезної маси простих товаровиробників.
Реалізація товару гасить протиріччя між приватною і суспільною працею. У результаті створюються матеріальні умови для виробництва нових товарів. Тим самим протиріччя між приватною і суспільною працею щоразу відтворюється.